Кримські татари та князівства центрально-східної Європи 1538-1713

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Кримські татари та князівства центрально-східної Європи, 1538-1713

Ярослав Пилипчук, Кандидат історичних наук, молодший науковий співробітник відділу Євразійського степу Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України.

Завданням даної праці є аналіз динаміки відносин Трансильванії, Молдови та Волощини з Кримським ханством у 1538-1713 рр. Чисельні вторгнення кримців до угорських земель були пов'язані з османсько-австрійськими війнами. Тільки вторгнення до Трансильванії у 1657 р. не було пов'язано з цим. Кримський хан Мухаммед-Гірей IV зводив особисті рахунки з Дьордєм Ракоці ІІ. До того він переміг військо Яноша Кеменя під Чорним Островом. Вторгнення 1657 р. була частиною війни трансільванців з поляками у 1656-1657 рр. Кримці допомагали Османам у 1543, 1566, 1594-1595, 1686, 16881690 рр. вирішити локальні завдання, які були не під силу самим туркам. У 1529, 1532, 1663, 1683 рр. кримці здійснювали глибокі рейди через угорські землі Австрійської імперії у інші володіння Габсбургів. Територія Молдови була територією польсько-кримського протистояння у 1595, 1616, 1620, 1683-1684, 1686, 1691 р., а також російсько-турецького протистояння 1711р. Війна Османів та Гіреїв проти однієї Молдови відбувалась у 1538 р. Турецькі доручення в Молдові кримці виконували у 1620 та 1659-1660 рр. Гіреї часто підтримували одних претендентів на владу у Молдові проти інших. Спроби домовитись з угорцями про союз були у кримських татар у 1521-1522 та 1598 рр., проте не призвели до чогось серйозного. Кримці часто з'являлись у Молдові та Угорщині як союзники Османів. Волощина воювала проти Кримського ханства лише за правління господарів Міхая ІІ Хороброго та Міхні ІІІ. Волощина була театром бойових дій під час Великої Турецької війни.

Ключові слова: Кримське ханство, Трансильванія, Молдова, Волощина, Османська імперія, кримські татари, Гіреї, Османи, Велика Турецька війна.

Серед найбільш цікавих аспектів історії Центральної Європи є відносини угорців, румунів та молдован з тюркськими народами. Досі одним з маловивчених аспектів політики Кримського ханства є його відносини з Королівством Угорщина, Трансильванією, Волощиною та Молдавією з 20-х рр. XVI ст. до 1713 р. Питанню відносин Трансильванії з Кримським ханством зазвичай надавали великого значення угорські дослідники, як М. Іваніч, Х. Тот та англомовні дослідники як Б.Г. Уільямс [15, с. 40-42; 16, с. 126-134; 76; 77; 79; 80; 81; 82; 96; 97; 99]. Серед росйських дослідників цим питанням займався В. Шушарін та Санін [51, с. 225-233; 34, с. 100-125]. Дослідження відносин князівств Молдова та Волощина з Кримським ханством більш популярні у історіографії. Цьому питанню присвячени як фрагменти загальних праць [18; 26], так і спеціальні студії [100; 85; 86; 87; 64; 34; 43, с. 244-319; 89; 90; 60; 69; 70; 71; 72; 68; 61]. Завданням цієї студії є аналіз динаміки походів кримців до угорських земель і взаємовідносин з угорськими правителями.

У 1521 р. Мехмед-Гірей І виявив цікавість до союзу з угорцями. Я. Тарновський був посланий до Мехмед-Гирею для того, щоб втягнути його у антитурецьку коаліцію Польщі, Литви та Угорщини. Хоча хан обіцяв допомогти Сигізмунду І та угорському королю Лайошу (Людовику) II, проте це не дістало реального вияву. Новий турецький султан Сулейман виявив себе як діяльна людина. Окрім того, серед його предків були кримці. Так його матір це Айше Хафса (донька Менглі-Гірея). З кримцями він тісно спілкувався до захоплення престолу, оскільки знаходився у 1512-1520 рр. бейлербеєм Кафи. У р. турки зажадали від угорців сплати данини, на що угорці відповіли стратою послів. Це призвело до оголошення війни та турецького вторгнення. У р. впав Белград. Кримцям звісно був ближчим турецький султан. У 1526 р. турки здобули Арад і рушили далі углиб країни. У 1526 р. угорське військо було знищене під Мохачем. Північна та північно-західна частина Угорщини потрапила під владу Габсбургів і продовжувало назуватись Королівством Угорщина, хоча Угорщина як держава припинила своє існування як незалежна держава. Вона стала частиною Австрійської та Османської імперій. Правителем іншої частини Угорщини проголосили Яноша Запольяї на сеймі у Секешфехерварі у листопаді 1526 р. Проте його вже у 1527 р. сильно потіснив Фердинанд Габсбург. Янош Запольяї реально правив Трансильванією та Парціумом, які власне і складали Східно-Угорське королівство, яке згодом стало князівством Трансільванією і було вассалом Османів. У кампанії турків в Угорщині у 1526 р. кримці не брали участь. Вони були в якості допоміжних військ під час походів до Австрії. Об'єктами їхніх нападів окрім власне австрійських земель у 1529 та 1532 рр. були і підвладні Габсбургам угорські землі. У 1533 р. був укладений договір, який закріпив поділ угорських земель між австрійцями та турками. Союзником кримців був правитель проосманської частини Угорщини Янош Запольяї. У 1543 р. кримці допомагали османам під час облоги Секешфехервара. У 1566 р. вони допомагали Сулейману здобувати Сігетвар. Під час цієї війни турки та австрійці змагались за контроль над Трансільванією. За часів правління в Трансільванії Іштвана Баторі (Стефана Баторія) у 70-х рр. XVI ст. відносини Трансільванії з Кримським ханством були союзними. Жишмонд Баторі до переходу на бік австрійців також був союзником татар. Татари вдерлись до Трансильванії наприкінці 90-х рр. XVI ст. Під час проголошення Габора Бетлена князем кримський хан відправив тумен у Трансильванію як знак пошани. У Трансільванії до союзу з турками та кримцями схилялись кальвіністи. Добруджанські татари у середині XVII ст. допомагали секеям охороняти трансильванські території [57, с. 140, 146; 99, р. 29-31; 60, р. 202-206; 73; 29, с. 61-62].

Похід кримських татар та турків у 1538 р. на Молдову не зафіксований у польських, українських, біларусько-литовських літописах та хроніках. Свідчення про цей похід збереглися головним чином у молдавських, кримськотатарських та турецьких хроніках. У 1538 р., за свідченнями Халім-Гірея, син Сахіб-Гірея Емін-Гірей приймав участь у поході султана на Молдавію. Реммаль Ходжа у «Історії Сахіб-Гірея» вказує на похід самого Сахіб-Гірея проти молдавського господаря Петру Рареша у 1538 р. За свідченнями молдавсько- польської хроніки, молдавський господар спочатку розгромив татар під Штефанештами, але у 1538 р. переможений Сулейманом та Сахіб-Гіреєм був змушений підкоритися османській владі. Григоре Уреке датував вторгнення татар та турків вереснем 1538 р. і вказував, що молдаванам допомогали поляки Я. Тарновского. Не виключено, що з того часу господар сплачував данину й татарам. З 1538 р. до кримців перейшов контроль над Бендерами і вони контролювали такі міста: Кишинів, Балта, Дубоссари, Бендери, Кілія, Ізмаїл, Аккерман, Татарбунари. Добруджанські татари ж були під цілковитим османським сюзеренітетом. Можна припустити, що перемога османів над молдаванами не тільки остаточно встановила залежність Молдовського князівства від Османської Імперії , але й мала призвести до остаточного оформлення залежності Молдавського Князівства від Кримського ханства. Буджак був спільним володінням, а Молдавію могла бути спільним вассалом. Після походу 1538 р. Сахіб-Гірей на тривалий час перемикнувся на походи проти росіян, литовців та черкесів, що може значити тільки те, що Молдова вже не мала того значення для політики Кримського ханства як раніше і припинила активний спротив кримцям та Османам. Петр Рареш втік до Трансильванії, а у Моллдові після його втечі розгорнулась боротьба за владу. З 1538 по 1574 рр. Молдова знаходилась у тісній залежності від Османів, як і Волощина після правління Раду І Великого [44; 27, с. 401-402; 26, с. 125-130; 10, с. 122; 13, с. 168-169; 5, с. 217; 11, п. 145-149; 18, с. 265-276; 29, с. 64; 88, р. 18-19].

У 1574 р. польський шляхтич Я. Сверчовський зробив спробу оволодіти молдовський престол. Зібравши навколо себе поляків та козаків він на прохання молдовського господаря Іоанна ІІІ Лютого прибув до Молдови. До нього приєднались молдовани. Союзне військо під Жиліштею та Браїловим перемогло турків. Я. Сверочовский разом з молдаванами навіть на деякий час оволодів Трансильванією. Був здійснений рейд на Аккерман та Тягиню. Під Тягинею він переміг турецько-татарський загін. Проте під Кагулом (Рокшанами) у червні 1574 р. війська Сверчовського були переможені. У 1593 р. австрійський посол Е. Лясота повідомляв, що хан збирає у Аккермана військо для похода на Угорщину. Вони проходили через польські володіння і повертаючись з походу на Угорщину. М. Бєльський повідомляв, що перед тим як вдертися до Угорщини кримці пройшли галицькими землями. І. Бєльський писав про це ж і вказував, що кримці допомогли туркам здобути фортецю Рааб. Утім й запорожці знали про подібні наміри татар. Особливо активно кримці допомагали туркам під час війни 1593-1606 рр. У 1594 р. до Угорщини вдерлося 20-22 тис. кримців. Газі-Гірей ІІ брав участь у облозі фортеці Рааб. Вони допомагали туркам Сінана-паші під час облоги Егера у 1595 р. Значну роль у здобутті міста відіграв Фетіх-Гірей. Кримці зимували в Угорщині у 1594, 1598-1599, 1602-1603, 1604-1605 рр. Хоча хан Газі-Гірей ІІ отримав від султана 30-50 тис. акче, проте цього було недостатньо і кримці спустошували угорські землі [15, с. 40-42; 82; 6, с. 210-218; 11, п. 190-197; 18, с. 275; 62, s. 1435-1358, 1711-1719; 63, s. 215-220, 223-226].

У 1597 р. Газі-Гірей ІІ спробував домовитись про мир з проавстрійським правителем Трансильванії. Жигмондом Баторі. У 1599 р. дипломати австрійського кайзера домовлялись з ханом про мир. Вони були готові сплачувати за нейтралітет хана 20 тис. золотом, а також погодитись на визнання Трансильванії та Волощини вассалами Кримського ханства. Готовність кримців йти на перемовини була обумовлена ускладненням відносин Газі-Гірея ІІ з Османською Імперією. Кримський хан вів перемовини з кайзером. У 1598 р. прибуло перше кримськотатарське посольство на чолі з Дьордем Рацем та Олександром Палеологом прибуло до кайзера. Взимку 1599 р. хана представляли Ахмед-ага, Анто-ага, Алогазі. Подальші три посольства кримців очолював Олександр Палеолог [15, с. 40-42; 99, р. 31; 44; 82, р. 284, 289, 298; 92, s. 116-124; 20; 76, 27-59; 79; 60, р. 199; 17, с. 226-236].

Згідно даним Ібрагіма Печеві та Мустафі Наїмі Газі-Гірей II вимагав, щоб його сина зробили правителем Молдавії. Йому приписувалось бажання перемогти бунтівного Міхая Хороброго. Халім-Гірей повідомляв, що він бажав зробити правителем Молдавії свойого еміра. За словами Алі-ефенді ініциатива належала самій молдавській райі, котра бажала отримати правителя не з свого середовища, а від татар. Ця версія здається малообгрунтованою, і тим більше, що далі молдавське боярство без особливих складношів обирало правителів з молдавських боярських родів. Супротивниками Газі-Гирея ІІ були названи Міхай та Разван. Можливість того, що кримці оволодіють Молдавіє викликало невдоволення у Османській Імперії. Кампанії кримців в Угорщину на деякий час залишили у спокої польське прикордоння. Калга Фетіх-Гірей здобув Ерлау у 1595 р. і врятував османське військо, коли австрійці пробилиси до шатра султана. Разом із турецькими військами Сінан-паши вони вимушили християн тікати. Паша замислив погане, запропонувавши ханський престол Фетіх-Гірею, спровокувавши його конфлікт з Газі-Гіреєм ІІ. Новопроголошений хан встиг увійти у контакт з Жигмондом Баторі. У ярлику Фетіх-Гірея до нього звертались шанобливо подібно до того як звертались до Чингізидів. Він обіцяв допомогу кримських татар королю Ерделя (князю Трансильванії) у випадку війни з сусідами. Ярлик датований 1597 р. До угорців кримці традиційно поважно ставились. Замість терміну дукс вони використовували терміни кірал (король) та великий християнський падішах. Ймовірно, це було успадковано від відносин Золотої Орди та Угорщини. Варто зауважити, що у листуванні з трансільванцями для позначення своїх титулів кримські хани використовували формуляр, який у них існував при листуванні з росіянами та поляками. Окрім того, трансильванці поводили себе лояльно до Османів. Янош Запольяї, Ізабелла Запольяї, Янош Жигмонд Запольяї виконували умови договорів з турками. Також Іштван Баторі був лояльний туркам і Трансільванія була у значно кращому становищі ніж Молдова та Волощина. Проте у 1613 г. допомагаючи Габору Бетлену вони вдерлись до країни щоб повалити владу Габора Баторі. Новий везір Ібрагім-паша, змістивши Сінана-пашу, вимагав поверненя Газі-Гірею II кримського престолу. У 1595 р. кримці зайняли Северинський Банат у Волощині та з ними воював Міхай Хоробрий. За свідченнями Халім-Гірея, у 1595/1596 рр. Міхай повстав та Газі-Гірей ІІ пішов його умиротворяти. У 1595 р. поляки вступили у Молдову, очікували татар у міста Сороки, а під Цецорою воювали проти кримців, підтримавши виступ волоського господаря Міхая Хороброго проти турок. Окрім того, вони були союзниками молдавського господаря Аарона Тирана. Про ці події повідомляв молдовський літописець Мірон Костін. Газі-Гірей ІІ не зміг перемогти поляків та був вимушений піти на перемовини й уклав договір. Він відмовився від планів зробити правителем Молдови Аділь-Гірея і господарем став І. Могила. У 1596 р. Газі-Гірей II воював проти Міхая Хороброго, бажаючи замість нього зробити господарем Волощини С. Могилу. Повідомлялось, що під час війни в Афлаці він зустрівся з султаном. У 1597 р. Газі-Гірей II не відкликнувся на прохання прийти до Угорщини, а також відмовився надавати допомогу султану проти бунтівників-джелялів у Анатолію. У 1602 р. кримський хан самовільно повернувся з угорського походу. Необхідно зазначити, що у 1600 р. Міхай Хоробрий став ворогом й Речі Посполітої, напавши на Молдавію. Коли виник епізод з Фетіх-Гіреєм та загострились відносини з Османа кримський хан звернувся за допомогою до Молдови, Волощини, Трансильванії, Австрійської імперії, Річі Посполітої та запорозьких козаків й тільки кардинальна зміна позиції турків по відношенню до хана забезпечила участь кримців у походах проти австрійців до Угорщини. У 1603 р. хан відмовився виступити у похід проти персів шаха Аббаса-мірзи. У 1603 р. Газі-Гірей II повідомляв про свої ворожі відносини з Османами та просив поляків надіслати побільше вогнепальної зброї у Крим, від чого Сигізмунд III Ваза утримався. Вже у наступному році, за даними Ібрагіма Печеві та Халім Гірея, хан прибув до Белграда та перебував у Угорщини. Це була його остання центральноєвропейська кампанія. Кампанії в Угорщині були складні. Турки та кримці зазнавали втрат при осаді Сомбора, що хан відобразив у своїх віршах [25; 44; 5, с. 352-377; 92, s. 125-128; 18, с. 276-280, 298-306; 26, с. 175-181; 35, с. 446-462; 25; 44; 94, s. 92-113; 86, s. 273-275, 284-286; 87, s. 63-68; 63, s. 236-253; 23, п. 74-86; 62, s. 1725-1726, 1728-1743; 68, р. 590, 596; 61, р. 628-631].

У турецьких хроніках вказано, що прибуття кримців до Сенти допомогла туркам утримати фронт проти австрійців, що діяли біля Сольнока. 27 липня 1594 р. Газі-Гірей прибув до ставки великого везіра. Відзначено, що у 1594-1595 р., що воєвода Богдану (Молдавії) Аарон зробив набіг на татарські та турецькі володіння. Молдовани напали на Кілію та Аккерман і мешканці цих територій попросили допомоги у Газі-Гірея ІІ. Проти молдаванів був відправлений загін Аділь-Гірея, котрий розгромив молдован. Воєвода ж Ефлаку (Волощини) напав на місцевості у Ібраїла (Браїлова). Тоді 3-4 тис. татар перейшли по кризі Дунай і напали на табір волохів. Тоді Міхай стягнув військо у 20 тис. з угорців, трансильванців та волохів і взяв у облогу Братів. Спроба гарнізону Браїлова прорвати блокаду виявилась марною. Після боїв під Егерем, як вже вище зазначалося, турки у 1596-1597 рр. вирішили змінити Газі-Гірея ІІ на Фетіх-Гірея. Це зумовило чвари у Кримському ханстві і Газі-Гірей ІІ повернувся лише 1598-1599 рр. Новий везір Сатирджі Мехмед-паша прийняв хана у себе. Мірзам та хану був розданий коштовний одяг. Після цього турки і татари рушили з Белграду на Арад. По шляху вони взяли в облогу Чанад і достатньо швидко її здобули. Коли турки перебували біля паланки Делагош поблизу Арада, трансільванці звернулися до везіра з проханням примирити їх з султаном. Тоді ж Газі-Гірей ІІ спустошував Трансильванію. Він потім приєднався до турецького війська. Хан просив під часу облоги Арада знову піти у набіг у трансільванські землі, але турецький командуючий не дозволив їм цього здійснити. Австрійці тим часом здобули місто Буда, а за ним впали Веспрем, Тата, Папа. Трансільванській князь ж відвів свої війська у гірські фортеці. Активність турецько-татарського війська обмежували постійні дощі, а потім настали холоди. Взимку 1598-1599 рр. кримці зимували у Белграді. Татари писали, що здобування фортець, то не їх обов'язок, а ось спустошення християнських маєтностей це справа якраз для них. Після зимівлі Газі-Гірей ІІ спрямував війська з Сомбора до околиць Уйвара і захопив там багато бранців. Калга Селямет-Гірей же рушив у набінг на Веспрем, Тата, Папа, Полат. Разом з турками хан брав участь у облозі Буди. Після кількох кампаній султан наказав стратити Сатирджи-пашу, що викликало недовіру з боку хана і він хотів самовільно залишити Сомбор, коли до нього прибув інший командувач Міхалічлі Махмуд паша з подарунками. Влітку 1600 р. хан відправіив загін з кількох тисяч татар у бік Каніжи. 13 жовтня 1600 р. кримці перехопили вози австрійців з продовольством, що прямували до Каніжи. У 1602-1603 р. Газі- Гірей ІІ зимував у Белграді, де зустрівся з новим турецьким командувачем Хассан-пашею. Кримці, щоправда, зимували і в інших місцевостях. Так хан прибув до Печа, а окремі його загони були у Сігетварі, Кобані, Мохачі. Після цього хан здійснив набіг на угорські території, які контролювали австрійці, проте не здобув стільки добра на яке рохраховував. У 1603-1604 рр. Газі-Гірей ІІ сперечався з новим турецьким командувачем, котрий хотів вказувати кримцям, що їм робити. 4 тис. татар Тохтамиш-Гірея брали участь у облозі Естергома. 1605-1606 рр. загони кримців та черкесів воювали під Уйваром проти трансільванців Іштвана Бочкаї [24, с. 21-37].

Після завершення тринадцятирічної війни з австрійцями кримці певний час утримались від дій у Трансільванії та дунайських князівствах. Причиною тому були війни з поляками та козаками, а також участь у кампанії проти Сефевидів. У 1616 р. відбувся конфлікт у Трансільванії. Австрійці атакували володіння місцевого князя, але були розбиті і трансільванський князь на всяк випадок просив у турків захисту. Того ж року свояк Єлизавети Чомортань (дружини Ієремії Могили) Самуїл Корецький надіслав військо у Молдавії і зкинув з престолу протурецького князя Штефана ІХ Томшу. Тоді турецькі війська увійшли до Молдавії. Необхідно зауважити, що поляки були дружні до господарів Симеона та Гаврила Могил. У 1620 р. втручання поляків повторилися. Польські магнати втрутились у молдавські справи та підтримали хорвата Г. Граціані, котрий завдяки хабарям османським посадовцям отримав призначення молдавським князем. Відчуваючи непевність свого положення він попросив допомоги від поляків, а з молдаван зібрав військо. Поляки разом з козаками вдерлись та дійшли до Ясс та Цецори. Коли проти них вийшли турки та татари, то польський гетьман з військом у 10 тис. почав відступати у напрямку Дністра. Він був оточений татарами Девлет-Гірея та буджакцями Кантемира і його військо було знищено 7 жовтня 1620 р. Халім-Гірей, повідомляючи про війни кримців проти поляків, згадуючи, що калга Джанібек- Гірея Девлет-Гірей був вбитий у одній битві. Ймовірно, це могло статися під Цецорою чи поблизу Хотіна. Свідчення про звершення Девлет-Гірея під Цецорою роблять можливим його загибель під Хотином. Мустафа Наїма переповідав розповідь Кятіба Челебі та Гасан-аги-заде Ахмеда Аги про Цецорську битву. Турки знали про польських командувачів Жолкевського та Конецьпольського, проте значно перебільшували кількість його війська (повідомляючи про 53 тис. ворогів). Вони знали, що під Цецорою поляк Кичла (Замойський) колись воював проти Газі-Гірея ІІ. Розповідалось, що друга битва під Цецорою тривала ледь не місяць і закінчилась перемогою кримського війська. Разом з кримцями були війська турецького силійстрійського паші Іскандера та мансурського (ногайського) еміра Кантеміра. Серед учасників битви також згадувались Неберд-Гірей, Орак-мірза, Селман-шах, Велі-шахом. Повідомлялось про звершення Девлет-Гірея та Кантеміра, які керували кіннотою. Піхотинці були ж з турків. Не витримавши бою Г. Граціані облишив поляків. Під час кампанії 1620 р. кримці з турками також оволоділи Ясами. Повідомлялось, що поляки пробрались до Турлу (Дністра), але Кантемір-мірза спалив очерет в плавнях, де знаходились його вороги. Втікший ж Г. Граціані був вбитий молдованами. Евлія Челебі вказував, що коли турки билися з козаками під Цецорой, то їм сильно допомогли татари, які влаштували січу козакам і знищивши багатьох з них. У 1621 р. разом з турками та кримцями у похід на Хотин були вимушені рушити волохи та молдавани. Турки ж зробили господарем спочатку Олександра IV Ілляша, але потім передумали й призначили князем Штефана ІХ Томшу. Під час просування Молдовою турки завдали поразки запорожцям у сутичціи поблизу річки Прут. На боці турків у ній брали участь волохи та черкеси [92, s. 132-142; 4, с. 41-61; 44; 7; 24, с. 45-47, 54-62, 67, 69-70; 23, п. 95-110; 65, р. 145-159; 18, с. 314-315; 88, р. 20-21; 85, s. 788; 52, Глава ХІ; 70, р. 691-699].

Варто зауважити, що Волощина також була далека від того, щоб здаватися спокійним князівством, навіть після усунення Міхая ІІ Хороброго. Раду ІІ Щербан на початку XVII ст. розпочав антитурецьку боротьбу. Проте, він це зробив після того як переміг Симеона Могилу якого підтримували поляки. Раду ІІ Щербана ж підтримували Габсбурги. Він також укладав союзи з правителями Трансильванії, які займали проавстрійську позицію (Жигмонд Ракоці та Габор Баторі). Проте невдовзі Габор Баторі перейшов на бік Османів, що зумовило його війну з волохами та австрійцями. Раду ІІ Щербан навіть переміг трансильванців під Брашовом, проте це не допомогло йому утримати владу. Османи призначили господарем Раду ІІІ Міхню, а з 1613 р. при владі у Трансільванії знаходився Габор Бетлен, який використав татарські війська під час ворожнечі з австрійцями. Втім, Габор Бетлен не був повністю протурецьким і прийняв у себе Гавриїла Могила, котрий оспарював престол у турецького ставленика Олександра IV Ілліаша.За правління у Волощині Леона Томші трансільванці Дьордя Ракоці І підтримували повсталих бояр. У Трансільванії були потужні протурецькі настрої. Так Мозеш Секей та Іштван Бочкаї були ставлениками Османів і воювали проти Габсбургів. Такою ж була позиція Зигмунда Ракоці. Підтримка з боку мусульман юула важлива і для Габора Бетлена. У 30-40-х рр. XVII ст. молдовани та волохи воювали між собою. У 1635 р. на боці волохів воювали трансильванці. Молдовську агресію проти Волощину ж негласно підтримували Османи. Окрім того у 1653 р. трансильванці вдерлись до Молдови [18, с. 309-313, 315-333].

Окремо необхідно зауважити, що Волощина та Молдова були вассалами Кримського ханства. У 1566 р. був виданий документ, котрий регулював відносин кримців з молдаванами. Молдавський князь платив контрибуцію, яка позначалась терміном vergй. Натомість молдавському господарю забезпечувалась підтримка з боку кримців. Цей документ був підписаний, щоб не допустити повернення з Речі Посполітої опального князя Олександра Лепушану. У ярлику Газі Гирея ІІ від 1597 р. вказано, що від самого початку Трансільванія, Молдавія та Волощина знаходились у давній дружбі з татарами та приносили йому подарунки, але Міхай Хоробрий йому їх не надавав. Хан погрожував волоському господарю, що він достатньо сильний, щоб кримці підкорили усі три князівства (Трансільванію, Волощину, Молдавію). Втручання Газі-Гірея II в справи Молдавії не призвело до зміни кордонів. Про данину з Трансільванії невідомо, проте Е.Д. д'Асколі повідомляв про дорогоцінні подарунки трансільванського князя у 1629 р. Навряд чи варто Трансільванію та Молдову у одну систему координат з Річчю Посполитою та Московією, які платили упоминки. Італієць повідомляв про 15 цебр меда як виплати від молдавського князя, 8 тис. флоринів від росіян та 30 тис. флоринів від поляків. Як можна переконатись Московія та Річ Посполита платили кримцям куди більше ніж інші країни [90; 89, р. 121-122; 43, с. 97-98; 30].

Утворення нової європейської держави - Гетьманщини - внесло зміни у баланс сил до того існуваввший у дунайських князівствах. Ця подія не залишилась непоміченою. Сучасник цих подій відзначив, що союзником Хмеля (Хмельницького) був татарин Тугай-бей і що вони перемогли поляків під Жовтими водами. У 1649 р. кримці та запорожці вдерлись до Молдавії, а у 1650 р. вони повторили втогненням. Привод для вторгнень Василь Лупул дав сам, напавши поблизу села Братулени на 2000 повертавшихся з походу на Річ Посполиту буджакців. Мірон Костін повідомляв про цю подію. Мухаммед Сенаї ж вказував, що, коли татари повертались з польського похода, невірні молдавани за наказом своїх командирів напали на татар. Покарати молдовського правителя хан відправив Кирим-Гірея. Набіг кримців був настільки стрімким, що Василь Лупул опинився у облозі в місті Яш (Ясси). Мури міста були знищені, а Молдавія спустошена. Османи дозволили крымцям напасти на Молдавію у 1649 р. Самовидець повідомляв, що у 1650 р. козаки вдердись до Молдавії разом з татарами. Мірон Костін вказував, що кримці спустошили всю країну і дійшли аж до Буковини. Обороною Сучави від них керував логофет Гаврілаш. У 1650 р. Василь Лупул звернувся до султана, проте той, у свою чергу, порадив господарю купити мир подарунками. За інформацією Мухаммеда Сенаї молдовський воєвода заплатив 120 тис. реалів данини. Польський хроніст В. Коховський оповідав, що у 1650 р. у Молдову вдерлось 20 тис. кримців та військо українських козаків. Василь Лупул не зміг їм чинити опір. Князь з оточенням втекли у Карпатські гори. Татари ж відступили у степи після сплати господарем данини у 300 тис. талерів. У 1652 р. волоський господар Матей Басараб у листі Яношу Кеменю повідомляв про те, що кримські та буджацькі татари знаходяться у себе дома. Проте Алі-ага збирався зимувати під Галацем. Кримський хан вимагав від волоського та молдовського господарів видачі втікших з татарської неволі польських панів. Православний араб Павел Халебський вказував, що у 1653 г. молдовські бояри зрадили господаря і поставили замість нього великого логофета Георгія Штефана. Василь Лупул просив про допомогою, трансільванського та волоського правителів, а потім звернувся до Б. Хмельницького та татар. На допомогу В. Лупулу прийшов Т. Хмельницький. Він вигнав Георгыя Штефана, але був розбитий волохами, а пізніше вдерлись поляки у битві з якими Т. Хмельницький і загинув. Кримці ж воювали на стороні В. Лупула проти війська Матея Басараба. У джерелах вказано на 35 тис. ногайців під командуванням Кантемир-мірзи. У хроніці молдовського хроніста Мірона Костіна було згадано про загибель Т. Хмельницького та усунення Василя Лупула з молдовського престолу. У 1653 р. за допомогою трансильванців та волохів, а також за допомогою поляків Василь Лупул був позбавлений престола, а Т. Хмельницький загинув у битві під Сучавою. І. Єрліч вказував, що проти Т. Хмельницького воювали волохи, молдавани, трансільванці, а також найманці- німці та поляки. Кримці ж були з Б. Хмельницьким і не допомогли в молдавській кампанії. Молдовський господарь Штефан Георгіца збирався на допомогу полякам вислати війська. Костянтин Щербан виступав за війну проти українців. Турецький ага Татай зробив все, щоб поставити на престолі Штефана Георгіцу. Позиції турків та кримців по молдавському питанню у 1653 р. розійшлися і вступили суперечність. Те, що турецький султан звільнив ряд полонених поляків викликало незадоволення у Іслам-Гірея ІІІ. Разом з тим, татари виступили як союзники Штефана Петричейку взимку 1674/1675 рр. проти поляків, які контролювали Буковину (північну частину Молдови). Формально знаходячись у союзі з молдовським господарем Георгія Дукою, вони, прямуючи через Молдову до Угорщини, спустошували молдовські землі у 1681 р. Тому не дивно, що він вів таємні перемовини з Габсбургами. Такі спустошення були звичайними для таких походів. Образ татар у хроніці Йона Некульче негативний. Чого варта хоча б характеристика вождя буджакців Аділь-Гірея, як різника. Страждали і землі Трансильванії, через які кримці проходили по шляху до Центральної Угорщини. У 1691 р. Костянтин Кантемир закликав татар на допомогу проти військ Яна ІІІ Собеського [26, с. 206-212; 38, с. 77-78; 39, с. 210; 69, р. 589-593; 24, с. 155-161; 23, п. 173-186, 190-218; 18, с. 332; 88, р. 54-56; 66, s. 151-152; 84, s. 118-119; 40, с. 63-64; 28, с. 55-62; 68, р. 591, 593].

Необхідно зазначити, що кримські дипломати також не байдикували. У 1648 р. Іслам-Гірей ІІІ відправив посольство до трансільванського князя Дьордя Ракоці ІІ. Інтереси кримців представляв Муртаза. У лютому 1652 р. Іслам- Гирей ІІІ писав Б. Хмельницкому, що він завжди був союзником українців. 22 березня 1652 р. кримський хан написав лист Василю Лупулу, котрого називав воєводою молдавським. Він відправив лист у якому закликав молдавського правителя відновити порядок у своїй державі, оскільки на шляху з Аккермана на торговців нападають розбійники. Від їх нападу пострадали гінці буджацького яли-агаси. Лист Сефер Газі до Василя Лупула повторювало ханське майже повністю. У лютому 1653 р. хан написав новий лист гетьману, назвавши того все тими же титулами. Лист у багатьох рисах повторяв лист від 1652 р., проте у новому листі була висловлена впевненість, що поляки не будуть притримуватись, як Зборівского, так і Білоцерковського договорів. У грудні 1653 р. Іслам-Гирей III написав лист трансільванському князю Дьордю II Ракоці. У ньому вказувалось, що угорці притримуються дружби з кримцями та присилали подарунки. Проте хан удавано дивувався, коли князь у 1653 р. перейшов на бік поляков. При цьому хан натякав, що знає про угорську допомогу полякам, проте загалом обставив все так, що це поки-що не підтверджені чутки. Цим же часом датується лист кримського хана до волоського господарю Матвію Бесарабу. Повідомлялось, що польське військо під Жванцем виснажується, а кримці у гарному стані. Хан казав, що цінує дружбу господаря, котрого назвав воєводою. Якщо ж щось волохам треба буде, то хан просив надіслати прохання азі, котрий доставить лист хану. При цьому необхідно зауважити, що вторгнення українців Т. Хмельницького викликало напруженість у відносинах українців та турків. Османи попередили про неприпустимість подальшого військового втручання у справи дунайських князівств. У 1655 р. Дьордь Ракоці ІІ тричі вів перемовини ж Мухаммедом- Гіреєм IV. Ініціатором цих перемовин був кримський хан. У 1656 р. він просив від трансільванського князя 20 тис. бушелів пшениці або еквівалент цього у грошах. Кримський хан схиляв Дьордя Ракоці ІІ вступити у коаліцію проти українців та росіян. Проте князь не дав на це згоди і відправив зі своїм послом Міхаєм Савою тільки 7 тис. золотих монет. Хан ж був роззлючений тим, що угорці оцінили мир так дешево і надіслав до Трансільванії своїх шпигунів, вичікуючи зручного моменту для вторгнення. Католицький священик з Чука повідомляв про плани татар вдертися з Молдови через регіон Бузеу. На різдво 1656 р. в Трансільванію прибув татарський посол у компанії з 60 супроводжуючих. Посол завіряв князя у дружбі й бажав йому удачі у боротьбі за польський престол. Хан висував пропозицію допомогти Дьордю Ракоці ІІ в обмін на плату у 30 тис. дукатів. Трансільванський князь відмовився від цього з обуренням. Трансільванський хроніст Г еорг Краус зауважував, що князь би мав тримати емоції при собі, щоб не накликати на країну біди [22, с. 17, 22-24, 77, 118-119; 14, с. 211; 68, р. 591-592].

Кримські хани на конфлікти з Трансільванією та Молдовою повинен був отримати санкцію від Османів. І такі дозволи були отримані Ісламом-Гіреєм III у 1649 р. та Мехмедом-Гіреєм IV у 1657 р. Втім у 1655 р. кримський хан вів сепаратні перемовини з Габсбургами. Ханський дипломат перебував на аудіенції у кайзера. Це не був єдиний випадок посольств до австрійців. Про очільників посольств 1610, 1628, 1640, 1646 рр. невідомо. Кримське посольство у 1633 р. очолювали Ахмед-ага, Байрам-ага, Карагьоз Хаджі-ага, Муртаза. У 1636 р. послом був Алі-ага, у 1643 р. - Байрам-газі, у 1656 р. - Мейдан-Газі-ага та Мустафа-ага, у 1658 р. - Девлет Алі-ага, у 1661 р. - Кантемір-мірза, Бахадур Ак-ага, Таймас, Газі-бек, у 1662 р. - Газі Арслан-мірза. Незважаючи на інтенсивні відносини з Віднем кримцям довелось виступити союзниками Османів. Вже у 1663 р. кримці приймали участь у черговій турецько-австрійській війні. Вони були відправлені на захід спустошувати місцевості як акінджі. Вони у своїх набігах дійшли до Сілезії, Моравії та Австрії. Загалом були знищено тридцять два села. Також вони зібрали розвідувальну інформацію для турків. У 1664 р. за Варшавським миром турецькі та союзні з ними війська виводились з Трансільванії. Ця країна була окупована ними у 1657-1664 рр. внаслідок недалакоглядної політики Дьордя Ракоці II. Протягом 1648-1655 рр. він тримався у стороні від конфліктів, де брали участь татари. Проте перспектива стати польським королем зумовила його вступ у коаліцію з Швецією та Гетьманщиною проти Речі Посполити. Участь угорців у війні проти Речі Посполитой на початку 1657 р. не було узгоджено з Стамбулом, тому хан і змог воювати проти Трансільванії. Необхідно відзначити, що вступ у 1657 р. у війну проти Швеції Данії та російсько-шведська війна вимусили перекинути шведів свої війська з Польщі на інші напрямки. Війська Дьордя Ракоці II, до того воювавші під Краковом та Варшавою, були вимушені відступати з Польщі. Трансільванське війско та корпус Д. Ждановича були наздогнані С. Чарнецьким під Магеровим 11 липня 1657 р. Українці, не приймаючи участь у битві, втекли, а трансільванців перемогли основні сили поляків, котрі напали на угорців тоді. Після цієї поразки угорці стрімко відступали. На з'єднання з поляками йшли кримці, котрі оточили та перемогли угорців під Чорним островом. С. Твардовський стисло повідомляв, що хан переміг військо Дьордя Ракоці ІІ. І. Єрліч вказував, що угорське військо реально очолював Я. Кемень, котрого поблизу Чорного острова атакував кримський хан. Активна політика Кримського ханства на західному напрямку призвела до зміни кордонів. Найбільш південі молдовські землі відійшли до Буджацької Орди, а кордон пролягав по так званій лінії Халіл-паші, встановленій у 1666 р. Орак-оглу та Ормамбет-оглу потіснили молдован і цей порядок був схвалений представником Османської імперії Халіл-агою. Кордон був проведений вздовж річки Ялпуг, Ялпузького ліману, Верхнього Траянового валу, вздовж кордонів Бендерської райі. Незважаючи на те, що Д. Кантемір включав Буджак у склад Молдавії як частину, буджакці не підкорялись молдовському господарю. Місцеві татари та ногайці тиснули на романське населення, вимушуючи їх переселятись на північ [34, с. 100-125; 42, с. 90-91; 9; 3; 36; 99, р. 31; 81, s. 119-133; 79; 43, с. 249-250; 17, с. 226-236; 12, Глава IV; 18, с. 333; 98, s. 231, 234; 67, s. 3-5; 72, р. 93-100; 71, р. 151].

Евлія Челебі вказував, що хан скаржився на Костянтина Бурунсуза (Костянтина Щербана), котрий був правителем Молдову. Татари бились проти Костянтина Щербан у союзі з сином Лупула (Штефаном) та турками. У похід було відправлено війська буджакців та кримців. Турки попросили їх з'єднатись з турками під Яссами. Під Ясси прийшло 40 тис. кримців під керівництвом калги, котрий запропонував атакувати молдован при непогоді. Кримці здійснили рейд на Галац. Після цього вони рушили на Бухарест через Римнік, Бузеу, Кергеджесе, Тирговіште. Всі міста по шляху вторгнення були спустошені. Ополчення Раду Міхні, почувши про наближення татар, почали розбігатися. Вступивши у Джурджу татари звільнили з полону ув'язнених волохами турок. Після цього татари повернулись у Молдову. Проте Міхня не думав так просто здаватись і повернувшись із Трансільванії з військом з австрійців, шведів, молдован, українців, волохів, трансільванців, циган. Волохи звільнили частину свлєї землі і навіть перейшли на болгарський берег Дунаю. Новий молдовський князь Штефаніце надіслав знаки покори кримському хану. Костянтин Щербан повернувся з Трансільванії і вибив з Ясс Георгія Гіку, вимусивши того тікати до кримців. Він привів кримців на Молдову і за їхньою допомогою оволодів Яссами. Господар був змушений заплатити йому двадцять гаманців грошей та двісті коней. Евлія Челебі змусив Георгія Гіка формально визнати себе мусульманином [52, Главы Х-ХІ].

У 1657 р. татари з угорцями мир не укладали, напали на них і військо Дьордя Ракоці ІІ втратило 5 тыс., а Януш Кемень потрапив у полон до кримців. Військо Дьордя Ракоці II складало 13 тис. угорців та 6 тис. молдован та волохів. Георг Краус вказував, що військо трансільванців нараховувало 28 тис., а їм протистояло 60 тис. татар. Г. Санін висловився на користь 20 тис. угорців та 6 тыс. волохів та молдаван в його війську. Евлія Челебі повідомляв про 60 тис. угорців, що звичайно дуже велике перебільшення. Загальну кількість татарських воїнів він вказував у 80 тис. чел. Вказувалось, що до татар из Гданьску надійшло десять підвод гаманців. Турецький хроніст Мустафа Наїма відзначив втечу Дьордя Ракоці II ще до битви і відзначав, що мужній Я. Кемень окував цепами табір й захищався. Кримці допомогли Речі Посполитій не відразу, оскільки взимку 1656-1657 рр. у степу відбувся джут, а також на володіння ханства напали донці. Про ці події повідомляв і Мірон Костін. Молдавський хроніст згадував, що Дьордь Ракоці II вдерся у польські землі, але під тиском Є. Любомирського та С. Чарнецького відступив. Під Меджибожем його наздогнало військо хана. Сам трансильванський князь врятувався втечею, а обороною табору керував Я. Кемень. Також були відображені внутрішньополітичні зміни у Молдові та Волощині [34, с. 100-125; 52; 23, п. 228-233; 68, р. 592-593].

За свідченням турецького хроніста Мустафи Наїми, Дьордь Ракоці ІІ уклав союз з молдованами та волохами, а також увійшов у союз з шведами проти поляків, з яким союзником був кримський хан Мехмед-Гірей IV. Трансільванський князь вдерся у польські землі, але там був оточений військами татар. Хан відправив калгу з 100 тис. військом (хроніст значно перебільшує кількість кримців) грабувати Ердель (Трансильванію). Хроніст вважає, що татари втратили лише 90 чоловік, а угорців полягло 20 тис., 20 тис. потрапили у полон та 700 їхніх очільників стали бранцями. Повідомлялось, що Дьордь Ракоці ІІ втік лише з трьома сотнями воїнів. У Трансильванію вдерлись поляки й зруйнували ряд міст. Окрім того до країни вдерлись турки на чолі з Мехмед-пашею Кьопрюлю. За даними Георга Крауса, татарське військо, яке вдерлось до Трансільванії нараховувало 40 тис. воїнів. Надь Сабо вказував на 30 тис. татар. Кримцям допомагали турки Мадьяроглу-паші, молдовани Штефана ІІ Томші, волохи Раду Міхню. Турецький султан Мехмед пишучи націям Трансільванії вказував, що послав славетного татарського хана Мехмед- Гірея покарати Дьордя Ракоці ІІ за зухвалість і вказував, щло Трансільванія є споконвічним даником Османів. Татари спустошили округи Турди та Бистріци. Повертаючись з Трансільванії татари попросили волоського воєводу Костянтина пропустити їх через Тирговіште. За даними В. Коховського Дьордь Ракоці ІІ попросив допомоги у австрійців і ті відправили йому на допомогу 6 тис. німців. Трансільванський князь кілька раз перемагав турків. М. Наїма запозичив опис війни у Абдул-Азіза-ефенді та Хасан Веджігі. В 1657-1658 р. Османи змінили воєвод Молдавії та Волощини. Костянтина І Басараба та Георгія Штефана змінили на Міхню ІІІ та Георгія Гіку. Проте навіть після падіння фортеці Янови (1658 р.), у 1659-1660 р. Дьордь Ракоці ІІ продовжував опір та повернув собі престол (у турецьких джерелах ж вказувалось, що проти турків і татар діяв не сам князь, а його син). Йому довелось воювати не тільки проти татар і турок, а й проти молдован, волохів та трансільванської оппозиції на чолі з Акошем Барчаї. Тоді османський султан спрямував кримські війська до Молдови та Трансильванію. До Молдавії війська були направлені, щоб змістити захопившого престол Костянтина Щербана, а до Трансільванії - щоб подолати опір угорців. За допомогою татар правителем Волощини зробили Георгія Гіку, а на молдавський престол звели Штефаніцу (сина Василя Лупула). Однако до того, кримці поблизу Ясс, незважаючи на допомогу поляків, волохів і правобережних українських козаків, були переможені. Командувач кримського війська Газі-Гірей відступив у степи. У Волощині також було не так просто. Господар Міхня ІІІ заручившись допомогою угорців та хорватів. Причиною повстання волохів Мустафа Наїма називав діяльність Яноша Кеменя (турки називали його Гюльбануч). Повідомлялось, що Янош Кемень вів перемовини про викуп полонених угорців із полону. Для того, щоб його подолати до Волощини було відправлено турецьке військо. Янош Кемень коли звільнився з полону був обраний трансільванцями князем і стратив Акоша Барчаї. Однак його обрання не визнали Османи й змістили його престолу [24, с. 172-178, 185-189; 18, с. 333-337; 84, s. 322-323; 52, Глава ІІІ; 68, р. 594-595, 597; 61, р. 631-641].

Шотландець П. Гордон повідомляв, що угорців зі всіх сторон оточили кримці у кількості 60 тис. На військо Яноша Кеменя чинився потужний тиск, але угорці в вагенбурзі сміливи відбивали напади татар за допомогою мушкетів та гармат. Татари ж масовано обстрілювали їх стрілами з луків. Багато тяглових тварин було перебито, а продовольство закінчилось поблизу Меджибожа. Найбільш хоробро бились молдовани, але, коли татари перевдягнулись у турків, вони спрямували зброю проти угорців. Після цього військо Яноша Кеменя капітулювало, коли кримці пообіцяли їм вільний шлях додому. Але як тільки угорці розімкнули ряди возів кримці напали на них [8].

Угорці бились хоробро, але були переможені й 275 аристократів потрапили у полон. їх викупили за 123 тис. золотих. У Трансільванію з цих полонених не повернулось 23 людини. Якщо ж вести мову про кількість усіх полонених, то їх було коло 4 тис. Яноша Кеменя не завтвердили як князя Трансильванії, оскільку він був полоненим у хана, а викупом полонених зайнявся Міхай Апафі І, коттрий через деякий час став князем. Проте до цього Трансільванія зазнала спустошення. У 1657 р. військо кримського хана вдерлось у країну [8; 16, с. 126-134].

Татарські загони атакували землі секеїв у землю Бирца. Вторгнення зазвичай датувалось 1658 р. У угорській історіографії ці події яскраво названі катастрофою 1658 р. Вторгнення татар сприймалося угорцями як «Божа кара за гріхи». Дьордь Ракоці ІІ, який тоді залишався князем відмовився викуповувати полонених та відмовився реалізовувати пропозицію державної ради Трансільванії зректися влади. У жовтні 1657 р. султан видав фірман за яким Дьордь Ракоці ІІ позбавлявся престолу, а на його місце призначався Ференц Редеї. Фірман був доставлений у Трансільванію на початку січня 1658 р., а державна рада змусила Дьордя Ракоці ІІ піти з престола 2 листопада 1658 р. Після цього почалась внутрішня боротьба за владу між різними претендентами, що призвела до вторгнення турків та смути. Тільки у 1661 р. на престол турки поставили Міхая Апафі І. Про вторгнення кримців та турків до Трансильванії повідомляв і молдаванин Мірон Костін. Окрім того, він вказував на втручання хана та його оточення у справи Молдови. У 1662 р. до Трансільванії прибуло посольство від кримців на чолі з Осман-агою. У 1663 р. візир Канмірза (син Шахін-аги) надіслав ярлик Міхаю Апафі І. Також йому написав Касим-ага від імені хана Мухаммед-Гірея IV. У 1668 р. від нового кримського хана Аделя- Гірея прибув посол Шах Газі-бек. У 1676 р. до Міхая Апафі прибув Тахмас-ага від хана Селямет-Гірея. Необхідно зауважити, що в тому ж році прибув Ахмед- ага з іншим посольством від хана. Також надсилав до Міхая Апафі І посольство Мурад-Гірей. Також кримці посилали своїх амбасадорів і до Австрійської імперії. У 1666 р. до кайзера прибув Кантемір-мірза. У 1667 р. повертаючись з посольства в Данію Ахмед-ага відвідав Австрію. Наприкінці 1668 р. з посольською міссією прибув Ак-Газі-ага. У 1669 р. повертаючись з місії у Швеції у Австрії побував Арслан-ага. Спеціальна ж місія до Австрії на чолі з Мехмед-мірзою була спрямована наприкінці того ж року. У 1673 р. до австрійців прибуло посольство Ахмед-аги, у 1674 р. - Каніса Імбріса-аги, у 1675 р. - Хасан-аги, у 1676 р. - Абд ал-Гані-аги, у 1677 р. - Таймас-аги, у 1679 р. - Абу-л-Хайра-аги, у 1680 - Кюльтазе-аги, у 1681 р. - Ахмед-аги та Мустафи-аги. Ім'я посла прибувшого у Австрію у 1682 р. невідоме. Кримці надсилали своїх послів до кайзера, тоді коли Османи з ними не ворогували, а наприкінці XVI ст. Газі-Гірей ІІ надсилав посольства до австрійців тому, що у нього були напружені відносини з Османами, внаслідок інтриг Сінан-паші [99, р. 29; 51; 90; 79; 60, р. 200, 205-210, 212-213; 95, old. 204-218; 17, с. 226-236; 23, п. 235-254; 18, с. 333-334].

За доби Великої Турецької війни (Війни Священної ліги, 1683 - 1699 рр.) кримський хан на чолі основних татарських сил прийшов до Угорщини. Він спробував залучити до антигабсбурзької коаліції Швецію, проте правитель цієї країни був зайнятий війною проти Нідерландів та Данії. За християнськими джерелами кримців було 50 тис. За іншими, більш об'єктивними свідченнями, їх було коло 20 тис. За іншими даними, 6 тис. кримців було поблизу Відня. Частина татарських сил залишилась на Поділлі, в Очакові та Криму. Кримці у австрійській кампанії 1683 р. діяли окремо від Османів і усляко саботували накази Кара Мустафи, оскільки були зацікавлені в його усунені з посади. Кримськотатарський хроніст Мехмед-Гірей повідомляв, що у кампанії брав участь Мурад-Гірей. Між Кара-Мустафою та Яном ІІІ Собеським не було буфера, який би пом'якшив удар польськой гусарії по туркам. Османський хроніст Джебеджі Хасан Езірі повідомляв, що поряд з турками знаходилось тільки 500-600 воїнів на чолі з калгою. Він писав, що великий візир питав де кримське військо. Хан Мурад-Гірей нагадував Кара-Мустафі про його слова, що користі від них не буде. Ян ІІІ Собеський у листі неповнолітнім російським царям Іоанну та Петру писав, що здобув перемогу над турками та татарами. У листі своїй дружині Марії польський король вказував, що куруци Імре Текелі разом з турками та татарами взяли в облогу Прессбург (Пожонь, Братиславу). Окрім того, він писав, що татар не бачив і не знає де вони під час битви під Віднем. Разом з тим кількість татар з турками оцінюються у 300 тис. У українському Чернігівському літописі вказано, що татари втекли та втратили на полі боя 3 тис. чоловік. Мехмед-Гірей повідомляв, що кримці мали охороняти переправу у Тульна на випадок підхода сил поляків, але хан не збирався це виконувати, мотивуючи це тим, що візир принижує, ставлячи вище за нього волоського та молдовського господарів. Також турецький посадовець принижував татар, кажучи про те, що вони їдять смердючу конину. Хан попереджував про те, що необхідно надіслати турецьке військо та підтягнути артилерію. Візир не тільки не задовільнив його прохання, а й лаявся на хана за поради. Кримці до подхода поляків вимусили відступити військо Карла Лотаринзького у 9,5 тис. У битві з ними загинув брат Євгена Савойського Людовик Юлій. Кримськотатарський хроніст вважав, що кримських татар було мало тому, що ті розсіялись по Австрії і взяли стільки здобичи як ніколи раніше до того часу. їхні загони дійшли до Лінца. У ясир було уведено 80 тис. чоловік. Кримці відступили з країни не входячи у зіткнення з поляками. Ян Пасек писав, що поблизу Тульна зіткнувся з куруцами Імре Тьоколі, кримців та турків- сіпахів. Поляк вказував, що візир просив поради у хана, а той відповідав, щоб той розбирався сам, оскільки хан раніше радив відступити від Відня не очікуючи підхода поляків. Варто зауважити, що під час облоги Відня волохи, молдовани та трансильванці виявляли симпатію до австрійців і усіляко саботували кампанію турків. Щербан Кантакузіно та Штефан Петричейку перешли на бік Австрії. До 1688 р. Волощина знаходилась під контролем австрійців, аж доки Османи не звели на престол Костянтина Бринковяну. Контроль над Молдавією Османи відновили вже у 1685 р. і поставили там у керма представника рода Кантемирів. У 1688 та 1691 рр. Катемирам допомогли утриматись при владі війська буджакців та кримців під час двух вторгнень польських військ Яна ІІІ Собеського. Майже вся друга половина XVII ст. була характерна боротьбою боярських партій між собою, які мали проавстрійську та протурецьку орієнтацію [35, с. 601-610, 619-621, 626-640; 31; 92, s. 220-228; 59, с. 310-314, 360-363; 99, р. 31-33; 18, с. 337-352; 88, р. 102-124; 58, с. 174-178; 91; 83, s. 273, 277, 282, 284].

Молдова була одним з театрів воєних дій. У 1683 р. Молдова перейшла на бік Речі Посполитою. Взимку 1683-1684 рр. отаман правобережних українських козаків С. Куницький здійснив похід на Буджак. При вступі поляків у Молдову на їхній бік перейшли молдовани. 5 грудня 1683 р. українці та молдавани отримали перемогу над турками та кримцями. Місцем битви називали Тілгротін (Філогранум), місцевість яка відповідає теперишнім Кіцканам. С. Куницький у битві переміг тягинського (бендерського) бея Алі, а також правителя Буджацької орди Алі-Гірея. Після перемоги козаки взяли ясир у Буджаку. С. Куницький дуже сильно перебільшив свою перемогу у листі до короля. Ян ІІІ Собеський наказував козакам не пропускати татар через Молдову і наказав відбиватись від насідаючого ворога. Його пропозиція полягала в тому, що від татар козаки мали оборонятись у фортифікаціях. За свідченнями Мехмед-Гирея, у битві під Кіцканами брали участь 30 тис. українців та молдован. Т. Чухліб оцінює їхні сили у 15-18 тис. Союзне військо спалювало села буджакців та здобуло Ізмаїл. 30 грудня 1683 - 4 січня 1684 р. війська калги Хаджи-Гірея чисельністю у 10-12 тис. завдали поразки козакам С. Куницького. Халім-Гірей повідомляв, що за правління хана Хаджи-Гірея ІІ кримське військо поблизу міста Печ врятували прапір ісламу від захвату ворогами. У той час Буджак був захоплений поляками. Кримці зіткнулись з поляками поблизу Ізмаїла та перемогли їх. Оерім того, хан відправив на допомогу турецькому гарнізону Буди загін Азамат-Гірея. Джебеджі Хассан Езірі назвав цю битву поразкою польських гяурів під паланкою Яник Хисар. Відзначалось, що до того гяури спустошили околиці Кілії та Ізмаїла, а також дійшли до Бендер. Атака кінноти кримців вимусили козаків панічно втікати, кинувши артилерію та хоругви. Інший турецький хроніст, Рашид-ефенді повідомляв, що Конашка це один з барабашських (українських) козаків, якого король призначив гетьманом, увійшов у союз з молдаванином (Штефаном Петричейку) і дійшов до Бендер, Ізмаїла та Кілії. Юсуп-ага переміг козаків у вісьми годинах шляху від Ізмаїла, а Конашка втік у Яси, а при звістці про прибуття хана втік до Могильова (Могильов-Подольський), де загинув від рук своїх (українців). Місцем битви були околиці села Табак. Першими почали тікати молдавани, а другими - люди Куницького. Козаки, обравши гетьманом А. Могилу, зазнали втрат і відступили, але не були знищені. Похід С. Куницького був добре висвітлений у європейських джерелах. У краківській немецькомовній реляції повідомлялось про битви козаків з татарами та турками, зокрема про битву при Тілгротині. У іншому німецькомовному польському віснику вказувалось, що козаки вдало воювали у землях Білгородської Орди (Буджаку). У венеційській газеті повідомлялось про перемогу козаків Куницького поблизу Тягині та про здобуття ними багатьох міст. Швейцарська газета розмістила свідчення про знищення 20 тис. кримців. У Відні у 1684 р. був опубликований переклад листа С. Куницкого з стислим повідомленням про перемогу. У італійській брошюрі, привсяченій походу, були свідчення про те, що занибнуло 20 тис. татар. Митці Й.-М. Лерх та Й. Ньюпорт присвятили цій події свої гравюри. Про похід С. Куницького писав польський хроніст В. Коховський. Я. Пасек вказував, що король послав Куницького у татарську землю і спустошив її поблизу Кілії. Татари зібрали військо кримців, ногайців, буджакців. Повідомлялось, що він у 1684 р. вдало воював, оскільки основні сили кримців, знаходились у Угорщині. Повідомлялось, що він звільнив багатьох полонений. Поляк повідомляв, що Куницький переміг самого хана, який очолював військо з 30 тис. добірних татарських воїнів. Також про цю кампанію знали у Барселоні. Європейські хроністи одначе мовчали про кінцеву поразку козаків. Тільки Ж. - Б. Шерер повідомляв, що у 1684 р. з Немірова Кумицький здійснив похід на татар у Білгороді (Аккермані), але бачачи, що татари чисельно переважають козаків, втік, а більшість його війська перебили кримці. Ті, хто зміг врятуватись, вбили його. Про ці події також знав молдовський хроніст Йон Некульче, котрий стисло повідомляв про молдовсько-козацький союз проти татар за правління господаря Ш. Петричейку [92, s. 228-230; 59, с. 318-333; 50; 100, s. 19-42; 88, р. 80; 93, s. 76-148; 44; 91].