Середньовічне селище Ходосівка-Рославське (до десятиріччя розкопок пам’ятки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Середньовічне селище Ходосівка-Рославське (до десятиріччя розкопок пам'ятки)

Необхідність подальшого дослідження неукріплених поселень доби Київської Русі підкреслювалась неодноразово. Зокрема, щодо Київської землі П.П. Толочко акцентував на найменшому ступені вивченості цього типу пам'яток [Толочко, 1980, с. 162, 163], вказуючи, що постійний приток створеного у сфері сільськогосподарського виробництва додаткового продукту був основою бурхливого зростання й розвитку міст на Русі і наголошуючи на необхідності дослідження таких пунктів, де проживала основна маса зайнятого сільським господарством населення - пам'яток, які дають матеріал щодо структури територіальної общини півдня Русі. Дослідник зауважував, що правильне розуміння соціально-економічної природи давньоруського міста багато в чому залежить від знання господарської структури округи, її економічного і демографічного потенціалу, природних умов [Толочко, 1985, с. 5, 6; 1989, с. 79; 1990, с. 3, 4]. На важливість дослідження цієї тематики неодноразово вказував і О.П. Моця [Моця, 1995, с. 141; 1996, с. 45; 2011; 2016, с. 7, 10, 11 та ін.]. А підводячи підсумки робіт з проблематики давньоруського села і окреслюючи перспективи подальших розкопок селищ середньовічної доби вчений констатував фіксацію різноманітних типів поселень, за якими стояли їх конкретні соціально-економічні функції, що досить різнились між собою [Моця, 1991, с. 7, 8]. Відтак, розробка проблем села часів середньовіччя залишається одним із пріоритетних завдань навіть з урахуванням публікацій останніх десятиліть, підсумованих у фундаментальних виданнях [Південноруське…, 1997; Село…, 2003]. Передусім це стосується пізнання специфіки кожного села як соціально-економічного феномену, адже «індивідуальні особливості. поселення. дозволяють у найбільш яскравій і повній формі змалювати картину реального життя» [Раппопорт, 1967, с. 3] та виявлення певних закономірностей при узагальненні окремих матеріалів. При цьому слід наголосити на спостереженнях, що «не всі сліди виробництва означають наявність ремесла. могло існувати і домашнє виробництво, призначене не для збуту, а для задоволення власних потреб… Аналогічно наявність дорогих імпортних речей зовсім не свідчить про торгівлю, оскільки ці предмети могли потрапити на поселення… в якості дарів, військових трофеїв тощо» [Раппопорт, 1967, с. 4] і що рибальські, наприклад, знаряддя могли перебувати у будівлі не лише професіонала, а й любителя [Монгайт, 1955, с. 61, 62].

Суттєві матеріали щодо специфіки півден - норуського села отримано в ході розкопок поселення Ходосівка-Рославське давньоруської та монгольсько-литовської доби, шари якого містять також артефакти періоду неоліту, палеометалів та окремі знахідки I тис. Пам'ятка розташована у південних передмістях Києва і входить до Ходосівського археологічного комплексу. Селище займає поросле по периметру деревами і чагарниками підвищення серед лук і утворених нижньою течією Сіверки та Петиля боліт у широкій заплаві Дніпра біля Ходосівського городища «Кругле», верхній горизонт якого датується добою Київської Русі. Пункт було відкрито у 2007 р., відтоді він щороку вивчається Північною постійнодіючою експедицією Інституту археології НАНУ із залученням волонтерів і студентів-практикантів КНУ ім. Тараса Шевченка, НПУ ім. М. Драгоманова, НУ «Києво-Могилянська академія», ДВНЗ «Переяс - лав-Хмельницький педуніверситет ім. Г. Сковороди», Житомирського ДУ ім. І. Франка, Донецького НУ ім. В. Стуса, (м. Вінниця) й інших вишів [Готун, Казимір, 2009; Готун та ін., 2009б; 2009в; 2010б; 2011; 2012а; 2012б; 2012в; 2013б; 2013 г.; 2014б; 2015; Блажевич, 2016, с. 128, 129].

Під час публікації результатів розкопок селища вже відзначалось, що середньовічний горизонт означеної пам'ятки датується рубежем XI-XII-XIV ст.; поселення привертає увагу високим рівнем розвитку матеріальної та про - стежених за деякими знахідками елементів духовної культури мешканців; частину з них традиційна історіографія вважала властивими лише міському населенню. Це і предмети озброєння та спорядження воїна і бойового коня, і прикраси, у тому числі коштовні, і досить велика кількість, як для незначного за площею заплавного селища, уламків скляних браслетів. До керамічного комплексу пам'ятки входять фрагменти з одно - та двобічною поливою різних відтінків, а також значна кількість уламків з окремими її смугами, краплями та бризками. Хоч знахідки полив'яного посуду відомі на селищах півдня Русі, статистика цієї кераміки з поселення Ходосівка-Рославське відчутно більша порівняно з даними розкопок інших пунктів. Окремий аргумент важливості вивчення цього селища - специфіка його шару з розвалами посудин, половинками горщиків тощо, що вказує на збереженість нашарувань і обставини потрапляння до них названих знахідок. При різноманітних напрямках економічної діяльності мешканців ця пам'ятка, на перший погляд, репрезентує тип поселень з багатоструктурним високорозвиненим господарством і високим рівнем добробуту населення, виділений у результаті останніх масштабних досліджень селищ Південної Русі. Але таке явище раніше було простежене відносно крупних сіл, тому фіксація подібного щодо невеликої за площею пам'ятки на незначному заплавному підвищенні стала дещо несподіваною [Готун, 2008; Готун, Казимір, 2010]. Заслуговує уваги і виявлений тут осередок обробки бурштину та виготовлення з нього виробів. Вивчено виробничу споруду цього призначення, у її заповненні та у навколишньому шарі зібрано понад 320 заготовок намистин, хрестиків і вставок, готових прикрас, шматків сировини й відходів виробництва, знайдено відповідні інструменти і пристосування [Готун та ін., 2010а].

Отриманим за перші п'ять років матеріалам крім інформаційних повідомлень про результати сезону присвячено низку спеціальних публікацій, де розглянуті різні категорії матеріальної культури мешканців пам'ятки: побутовий інвентар; керамічний комплекс; речі християнського і язичницького культів; елементи озброєння і спорядження вершника та бойового коня і речі подвійного призначення та ін. [Готун та ін., 2013а; 2013в; 2014а; Готун, Гунь, 2014; Гунь, 2011; 2013; Гунь та ін., 2016; Сорокун, 2011 та ін.]. Наявні дані та отримані протягом наступних сезонів матеріали, що проходять лабораторне і кабінетне опрацювання, дозволяють характеризувати різні аспекти життя і господарської діяльності мешканців цього пункту.

Типовими для сільських поселень прийнято вважати знахідки сільськогосподарського інвентарю - наконечників орних знарядь, серпів тощо. Такі відомі й на селищі Ходосівка - Рославське. Прикладом слугують цілий і фрагментований наральники [Готун та ін., 2013в, с. 186] від особливого різновиду рал з полозом типу ЧВ1 [Краснов, 1987, с. 54, рис. 31, 2; Древняя…, 1985, с. 235, рис. 83, 20]. Використання цього досить специфічного знаряддя було зумовлене, очевидно, особливістю навколишніх лучних угідь. Незначні розміри виявленого на поселенні уламка серпа та ще одного фрагмента, що міг належати як серпу, так і косі, не дають змоги характеризувати ці знаряддя, хоч і дозволяють констатувати сам факт збирання зернових [Готун та ін., 2013а, с. 87; 2013в, с. 187, 196, рис. 1, 9; 11]. Розвиток на поселенні зернового господарства засвідчують і горілі зернівки та їх відбитки, хоч ту їх частину, що простежена на уламках кераміки до фіксації беззаперечних доказів виготовлення посуду

безпосередньо на пам'ятці враховувати не доводиться.

Серед специфічних неукріплених пунктів регіону П.П. Толочко виділив у окремий тип селища тваринників у річкових заплавах та у поліських районах [Толочко, 1980, с. 162, 163]. У літературі наведені їх конкретні ідентифікації у басейнах Здвижа, Ужа, Тетерева: на піщаних заплавних дюнах, невеликі за площею (від 30 х 70 до 80 х 150 м), датовані XI-XIII ст. На одній з них, біля Бородянки, проведено розкопки, у ході яких досліджено черінь і передпічну яму наземного житла [Иванченко, 1981]. До таких поселень певною мірою можна зарахувати і пункт в уроч. Рославське біля Ходосівки. Ототожнення зроблене за попереднім розглядом остеологічного матеріалу, хоч остаточно колекція ще не опрацьована та за логікою розміщення пам'ятки серед обширних лук. Не суперечить цьому і знахідка коси із трьох уламків, яка від давньоруських кіс-горбуш дещо відрізняється у бік більшої схожості з сучасними виробами [Готун та ін., 2013а, с. 87; 2013в, с. 186, 196, рис. 1, 5], адже за усталеною думкою, на Русі це знаряддя застосовували не для збирання врожаю, а виключно для заготівлі сіна [Древняя…, 1985, с. 225]. Отримані в ході розкопок дані дозволяють констатувати в числі занять жителів селища крім тваринництва наявність також птахівництва.

При аналізі матеріалів досліджень селища Борки-III на р. Судость з наземними житлами, котлованами типу напівземлянок, численними кістками диких тварин та знаряддями обробки шкур у публікаціях відзначався неземлеробсь - кий характер пам'ятки, акцентувалась увага на незвично високому відсотку кісток диких тварин [Смирнов, Шинаков, 1987, с. 104; Смирнов и др., 1988, с. 91 та ін.]. Археозоологи ідентифікували цей пункт з мисливською заїмкою літописних бродників [Маслов и др., 1988, с. 64, 65 та ін.], частина археологів запропонувала ототожнення його з князівським заповідником, аналогічним згаданим під 947 р. «ловищам» княгині Ольги [Шинаков, 1988, с. 17, 18 та ін.], чого не виключали й інші дослідники [зотько и др., 1993, с. 67]. Кістки диких тварин репрезентовані й на поселенні Ходосівка-Рославське, хоч їх відсоток до завершення обробки остеологічної колекції назвати важко. зрозуміло, що мешканці селища, з огляду на природні умови його розміщення, займались полюванням. На ймовірний розвиток цієї галузі вказують і деякі з наконечників стріл, зокрема металевий типу 2 «втулковий двошипний» і рогові типу 8 «кулеподібні конічні з черешком», схожий на тип 1 «кулеподібні конічні» і тип 5 «томари тупі масивні», а також віднесений до групи «наслідування ромбічним наконечникам», що імітують чи копіюють залізні пласкі стріли і відповідають типам 40, 41, 46, виділеним А.Ф. Медвєдєвим [Медведев, 1966, с. 56, 87, 88, 157, табл. 22, 2, 27, 33; 23, 1; 28, 27, 34, 36, 37; 30, 2], про що вже йшлось [Готун та ін., 2013а, с. 87, 88, рис. 1, 1-3]. Та значне число дорогих речей, незвична насиченість шару уламками скляних браслетів, наявність стаціонарних жител не дозволяє говорити про пункт, як про простий мисливський осередок. Показово, що неподалік селища зафіксовано кілька пам'яток з престижними давньоруськими знахідками, але без слідів синхронних споруд, як у випадку з поселенням між Ходосівкою та Лісниками, щодо якого вже висловлено думку про подібність до осередків промислового характеру типу поселення Борки-III [Північна, 2007, с. 199; Готун та ін., 2009а]. Варто відзначити, що пов'язані з галуззю знахідки, зокрема ще один втулковий двошипний наконечник стріли, зафіксовано на селищі й у 2016 р. (рис. 1, 2).

Частина давньоруських пам'яток ототожнена з промисловими поселеннями рибалок.

З огляду на знахідки відповідних речей таке припущення зроблене щодо заплавного селища Анисів у Чернігівському Задесенні [Шекун, 1992, с. 52]. Разом з тим, зверталась увага на наявність предметів, які свідчать про високий соціальний статус мешканців [Кузнецов, 1987], що привело до ідентифікації поселення з феодальною садибою в складі чернігівської міської агломерації [Кузнецов, Ситий, 1992]. З рибальським селищем ототожнено пункт 6 біля с. Ар - гамач-Пальна у басейні Бистрої Сосни [Тропин, 1996], із сезонним поселенням рибалок - пам'ятку біля с. Сокіл на Дністрі [Вільшансь - ка, 1988]. При дослідженні селища Ходосівка - Рославське зібрано кістки риб та виготовлені з кераміки й свинцю важки для рибальських сіток, аналогії яким були зафіксовані на низці пунктів [Рабинович, 1952, с. 117, 119, рис. 38, 3-8; Гоняный, 1990, с. 93, 95, рис. 4, 9; Ситий, 1995, с. 131, 132; Шекун, 1995, с. 10; Південно - руське…, 1997, с. 130; Винников, Кудрявцева, 1998, с. 62, 65, рис. 8; Сухобоков, 2012, с. 187, 188, рис. 118, 15, 16; Войнаровський, 2014, с. 46], що вказує й на цю галузь у числі занять мешканців. Показові й рибальські гачки, один з яких значних розмірів [Готун та ін., 2013а, с. 89; 2013в, с. 187, 197, рис. 2, 1; 2014б, с. 148, рис. 1, 10; Готун, 2014, с. 126, рис. 3, 1-3, 7-10]. Спеціалістами відзначено, що гачки з радіусом вигину більше 1 см призначались для крупної риби - щук, сомів, осетрів і застосовували їх не у вудочках, а в закидушках, жерлицях, донках [Древняя…, 1985, с. 227, 228], тому знахідки з Ходосівки-Рославського слід інтерпретувати саме так. Варто зауважити, що у одного з ходосівських гачків кінець цівки зігнутий у петлю, в іншого - розплющений у лопатку. Це відповідає виділеним свого часу типам «гачок з лопаточкою і зубцем» та, з огляду на зламане жало, «з зубцем і петелькою» чи «без зубця з петелькою» [Мальм, 1956, с. 117] та типам, схожим до вказаних за іншими класифікаціями [Шрамко, Цепкин, 1963, с. 78], а також «переметним гачкам» [Салмина, 1994, с. 165, 167, 169, рис. 12, 2; Тарасов, 2001], хоч спостереження за побутуванням на Русі різних форм цих знарядь дозволили встановити, що виділити райони поширення окремих їх типів практично неможливо [Древняя…, 1985, с. 228]. Цікаво, що на селищі Рів-II у Подесенні [Коваленко и др., 1985, с. 288; Простантинова, 1988, с. 34] і пам'ятці біля с. Лави на Бистрій Сосні [Тро - пин, 1992] мешканці поєднували рибальство і залізоробну справу, що дозволяє провести певну паралель з Ходосівкою-Рославським, хоч на останньому простежено і свідчення заняття рільництвом. З артефактами рибальської галузі варто згадати ще дві залізні знахідки з селища. Одна з них має широку масивну втулку й вузьку долотоподібну робочу частину [Готун та ін., 2013в, с. 187, 196, рис. 1, 10; Готун, 2014, с. 127, 128, рис. 6, 1]. її відмінність від наведених у фаховій літературі наконечників пешні [Древняя…, 1985, с. 229, 242, табл. 90, 9; Захаров, 2004, с. 204, рис. 171] зумовила ототожнення речі з вузьколезовим втульчастим теслом, хоч робочий край таких знарядь, зазвичай, більший, а масивність і значна ширина втулки спричинила припущення про можливість застосування виробу для добування залізної руди тощо. Ще один такий інструмент тонший [Готун та ін., 2013 г., с. 199, рис. 1, 2; Готун, 2014, с. 127, 128, рис. 6, 2] і за зовнішніми обрисами значно ближчий до інтерпретованих у присвячених результатам як археологічних [Никольская, 1957, с. 185, 187, рис. 9, 1, 2; Гроздилов, 1962, с. 64, рис. 50, 1; Довженок та ін., 1966, с. 72, табл. III, 8; Тарасов, 2001, рис. 3, а; Тропин, 2004, с. 149, рис. 80, 1, 2; Войнаровський, 2014, с. 44, 45, рис. 4, 17], так і етнографічних [Полесье…, 1988, с. 153, рис., 12] досліджень роботах виробам як пешні, хоч, за деякими даними, у XVII-XVIII ст. знаряддя були дещо іншими - виготовленими зі згорнутої в трубку для оформлення втулки вузької металевої заготовки [Мазуров, Цепкин, 2003, с. 129, 130, рис. 1, 5, 6].

Поза сумнівом, як вже відзначено, жителі поселення займались збиральництвом, але здогад про даний вид діяльності виходить лише з логічних міркувань, оскільки археологічні сліди цього промислу в умовах сухого культурного шару важкоуловимі, а випадки фіксації, наприклад, шкаралупи ліщинових горішків у давньоруському колодязі з Автуничів - скоріше виняток, ніж правило. З урахуванням лісів та лук поруч пункту можна припустити і заняття бортництвом та заготівлею допоміжних матеріалів - барвників, дубильних речовин тощо, але матеріальних свідчень ці галузі теж практично не залишають [Готун та ін., 2013а, с. 90, 91].

Важливе місце серед занять населення досліджуваної пам'ятки посідали прядіння і ткацтво. Перша галузь добре простежується за знахідками пряслиць. Більшість із виявлених на селищі виготовлена з пірофілітового сланцю (окремі, незначних розмірів, були, очевидно, намистинами), а одне - виточене з уламка стінки візантійської амфори [Готун та ін., 2013а, с. 91, рис. 4]. Окремо слід згадати уріза - но-біконічний виріб із свинцю, що формою повторює намистини й прясельця, має менші від останніх розміри, хоч його вага з ними співста - вима. Віднесена до пряселець схожа знахідка дещо вищих пропорцій і з асиметрією форми відома за результатами розкопок Тімерьовсь - кого поселення [Дубов, 1982, с. 235, рис. 37, 13]. Сліди другої галузі зафіксувати важче, адже дерев'яні деталі верстатів в умовах сухого культурного шару півдня Русі, зазвичай, не збереглись, а властиві слов'янам додержавного періоду важки з обпаленої глини у Київській Русі поширення не набули. Але у цьому відношенні привертає увагу одна група свинцевих виробів, відома як на пам'ятках часів Давньої Русі загалом, так і на селищі Ходосівка - Рославське зокрема. Йдеться про конічні та близькі до конічних іноді орнаментовані речі з отвором [Готун та ін., 2013а, с. 90, рис. 3, 7, 8; 20146, с. 148, рис. 1, 19]. Знахідки ототожнювали з пряслицями, пломбами, ґудзиками, ворварками, важками, гирками, але матеріали недавніх досліджень дозволили інтерпретувати їх по-новому. Фіксація при розкопках Новгорода представницької серії цих виробів з волокнами коноплі чи кропиви в каналах, іноді зафіксованими дерев'яними стрижнями, зумовила ототожнення їх з важками до вертикального ткацького верстату або для ручного ткацтва. Сліди деякої деформації на поверхні речей свідчать про їх постійні удари одна об одну, а орнаментовані вироби могли маркувати, наприклад, нитки іншого кольору [Олейников, 2014]. Слід відзначити, що поруч з неоздобле - ними [Седова, Беленькая, 1981, с. 101, рис. 4, 20, 21; Козловський, 1992, с. 65, 66, рис. 33, 14-19; Зоценко, Брайчевська, 1993, с. 75-77, рис. 18, 3-5; Грибов, Цепкин, 2004, с. 78, 79, рис. 2, 15-18; Захаров, 2004, с. 192, рис. 108; Осипов, Станюкович, 2005, с. 21, 38, табл. IV, 25-30; IX, 19-22; Моця, Казаков, 2011, с. 245, 253; Казимір та ін., 2013, с. 201, рис. 1, 8, 9 та ін.] останні теж непоодинокі [Коваленко, Сытый, 1991, с. 63, 64, рис. 4, 33; Прищепа, 2011, с. 157, рис. 155; Готун та ін., 2013а, с. 90, рис. 3, 9 та ін.], а загалом такі предмети відомі й за межами Русі [Город, 1996, с. 240, 246-248, рис. 76, 4, 14 та ін.].

На ймовірну обробку шкір та хутра вказують склад остеологічної колекції з пункту та кістяні проколки і виготовлений із щелепи молодої свині інструмент типу скобеля чи скребла [Готун та ін., 2013а, с. 88, 92, рис. 1, 5-7, 13]. Непоодинокі на поселенні й шила та швайки [Готун та ін., 2013в, с. 188], які використовували у різних галузях, зокрема й у названій.

Виявлені під час розкопок голки знаходили застосування як в побуті, так і в підсобних промислах типу виготовлення одягу і речей з тканини та їх ремонту; крупні екземпляри, до того ж, могли належати фібулам тощо [Готун та ін., 2013а, с. 92; 2013в, с. 190].

За спостереженнями А.В. Кузи, для давньоруських селищ вирішальне значення мали передусім видобувні промисли, а також заняття, тою чи іншою мірою пов'язані з експлуатацією природних ресурсів: плавлення заліза, випал вугілля, вигінка дьогтю; господарство селян характеризувалось домашнім виробництвом, що повністю забезпечувало побут, за наявних на селищах слідах ковальської, ливарної, ювелірної, гончарної справи [Древняя…, 1985, с. 103]. А подальший розвиток продуктивних сил і поглиблення процесу поділу праці, як зауважував П.П. Толочко, закономірно привели до появи промислових селищ, де населення тимчасово (сезонно) або постійно практикувало ремісничу діяльність: виплавку заліза, випалювання деревного вугілля, добування та обробку шиферу [Толочко, 1975, с. 27]. В ході аналізу соціально-економічних особливостей південно - руського села П.П. Толочко звертав увагу на сезонні виробничі селища біля с. Лапутьки з легкими наземними будівлями і господарськими ямами, де мешканці сусідніх городищенських центрів займалися «відхожим» залізоробним промислом [Толочко, 1980, с. 163]. Аналогічна пам'ятка була зафіксована і біля с. Новосілки [Телегін, 1965, с. 98]. Розвивалась галузь і на поселеннях Колонщина, Комарівка, Гульськ, Ліскове, Козарки та ін.

Певною мірою це також стосується і досліджуваної пам'ятки. Сліди металургійного виробництва фіксуються на ній у вигляді численних шлаків, зустрічаються шматки глиняних стінок теплотехнічних споруд, ошлакованих до утворення скловидної маси. І коли частина перших могла маркувати ковальське виробництво, а другі - ковальське, гончарне тощо, то виявлені поруч знахідки беззастережно вказують на саме крично-рудні процеси на пам'ятці. До них відносяться шлакові конгломерати значних розмірів з прикипілим піском, форма яких повторює передгорнові заглиблення. З огляду на наявність на поселенні стаціонарних жител у цьому випадку варто вести мову скоріше не про сезонне виробниче селище, а про металургійний осередок, який функціонував постійно. Припущення підтверджує наявність значних покладів руди у навколишніх болотах і безпосередньо на пам'ятці - у вигляді досить потужного пласту. Подібні осередки відомі й поблизу: пункт в с. Кременище, який датується приблизно серединою XII ст. і ототожнений авторами розкопок з митрополичим хутором [Бідзіля, Паньков, 2000, с. 106-109], селище «Козаків яр» останньої чверті I тис. у Ходосів - ці [Сухобоков, 1977; Південноруське…, 1997, с. 12-16], багатошарова пам'ятка між Ходосів - кою та Лісниками [Північна…, 2007, с. 34, 49, 58, 63].

У ході розкопок селища сформовано доволі представницьку колекцію універсальних інструментів та пристосувань, використання яких не було обмежене рамками однієї галузі. Ці знаряддя могли застосовувати як у специфічних ремісничих чи промислових заняттях, так і в побутово-господарській діяльності. До них відносяться сокири, ножі, згадані шила і швайки тощо. Сокири репрезентовані виробом без леза та уламком леза [Готун та ін., 2013в, с. 188, 196, рис. 1, 8; 2016, с. 65, рис. 1, 22]. Мисики на обуху запобігали зламу руків'я під час витягування після нанесеного потужного удару. Наявність таких на першій із знахідок зближує її з типами III-IV за А.М. Кірпічні - ковим, де наявні екземпляри з мисиками дещо більшого розміру. Це - наймасовіші вироби, їх побутування має широкі хронологічні рамки: X-XII ст. [Кирпичников, 1966, с. 28, 30, рис. 6, табл. XXI, 5]. Ножів на селищі зібрано кілька десятків; значна їх частина фрагментована. Окремі мали нервюри, а їх руків'я - кістяні чи металеві муфти і тильники [Готун та ін., 2013в, с. 188; 2014б, с. 148, рис. 1, 2; 2015, с. 84, рис. 1, 5], що також було простежено при розкопках інших пам'яток [Прищепа, Нікольченко, 1996, с. 85, 150, рис. 16, 16; Чернов, 2005, с. 221, 238, рис. 10, 79, 179, 296, цв. вкл., рис. XVII, 6].

Зрозуміло, що в умовах панування натурального господарства мешканці поселення займались обробкою дерева. Про це свідчать масивне пероподібне свердло та фрагментовані і цілий ложкорізи [Готун та ін., 2013в, с. 187, 196, рис. 1, 3, 4; 2013 г., с. 199, рис. 1, 7; Готун, 2014, с. 127, рис. 4]. Ці знаряддя широко відомі у часи Київської Русі й пізніше [Древняя…, 1985, с. 257, 282-284, табл. 98, 2, 7, 8; 99, 12, 13; 100, 10]. У деревообробці, можливо, мав застосовування і неатрибутований інструмент із заокругленою розплесканою загостреною робочою частиною, аналогій якому знайти поки що не вдалось [Готун та ін., 2013в, с. 188, 196, рис. 1, 2]. Схожі на пешню знаряддя, один із варіантів ідентифікації яких - вузьколезові втулкові тесла вже згадані. Слід відзначити, що використання саме таких інструментів з прямим чи зігнутим у жолоб лезом зафіксовано народознавцями у майстрів, що виготовляли борті [Полесье, 1988, с. 166]. Для обробки дерева призначене й долото, знайдене на селищі останнім часом (рис. 2, 1).

Як уже доводилось відзначати, логічно припускати розвиток на пам'ятці неодмінних для селянського господарства плетіння з лика та лози, хоч вироби цих промислів вдається простежити дуже рідко, а специфічних інструментів вони практично не потребували [Готун та ін., 2013а, с. 95].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фрагменти свинцевих прикрас (1--3) та брон¬зової привіски (4) з досліджуваного селища

Заняття, пов'язані з використанням навколишніх ресурсів зафіксовані на поселенні у вигляді доволі несподіваного прояву. Джерела відзначають наявність покладів бурштину у сусідніх з Ходосівкою Гвоздові, Хотові, Підгір - цях та практикований їх жителями промисел зі збирання і продажу смоли [Т[утковский], 1893, с. 209; Похилевич, 2005, с. 33; 2007, с. 75 та ін.]. Не дивно, що й давньоруське населення скористалось доступністю цієї сировини. Факт обробки мешканцями селища бурштину - галузі, рідкісної навіть для міст - вже згадано. Але ремесло виділене за концентрацією сировини, відходів, браку, заготовок, адже цей рід занять майже не потребував спеціальних знарядь, задовольняючись аналогічними призначеним для обробки кістки й дерева: абразивів, точильних каменів, ножів, пилки, свердел, напилків та пластин свинцю для освітлення смоли [Розенфельдт, 1978, с. 200; Шаповалов, 1998]. А такі - ножі, точильні бруски, свинцеві пластини тощо у заповненні відкритої на пам'ятці майстерні непоодинокі [Готун та ін., 2010а, с. 116, 117]. Тотожність інструментів бурштинщика і кісткоріза дозволяє висловити припущення, що саме для обробки сукциніту призначався виявлений при дослідженні комплексу мініатюрний ножик [Готун та ін., 2010а, с. 116; 2013в, с. 188], адже малі розміри клинка і руків'я Б.О. Колчин вважав притаманними косторізним ножам [Колчин, 1959, с. 56], що було підтримано й іншими дослідниками [Древняя…, 1997, с. 18, 255, табл. 9, 15, 16, 23]. Майстерня цього профілю на поселенні зорієнтована кутами за осями сторін світу з незначним відхиленням, заглиблена у материк на 0,9 м, підпрямокутна, розмірами 3,40 х 3,80 м, мала складне заповнення та ями у долівці. До споруди майже впритул примикало ще одне приміщення [Готун та ін., 2010а, с. 112-114, рис. 2]. Принагідно варто відзначити, що бурштиновий хрестик на середньовічній сільській пам'ятці фахівці віднесли до критеріїв високого рівня добробуту населення [Макаров, Захаров, 2003, с. 140].

При вивченні селища зафіксовані непоодинокі вироби з кістки та рогу [Готун та ін., 2013а, с. 88, 94, 95, рис. 1]. Та їх наявність сама по собі свідчила лише про використання цих речей на пункті, хоч деякі із них, зокрема недбало виготовлені один із наконечників стріли і руків'я вказували на можливість місцевого виробництва. Зараз накопичено матеріали, а саме оброблені фрагменти рогів барана, оленя й козулі, гакоподібний виріб з рогу оленя, кістяне руків'я, відпиляні рогові відростки [Готун та ін., 2014б, с. 148, рис. 1, 16], що дозволяють беззаперечно констатувати розвиток кісткоріз - ного ремесла на селищі. Не суперечить такому висновку і значна кількість ножів та точильних брусків, що застосовувались у виробничих процесах, хоч специфічних інструментів різьбярів на пам'ятці не виявлено.

При розкопках поселення відзначена наявність окремих крапель та виплесків свинцю і бронзи або латуні та фрагменти виробів з них, які могли слугувати сировиною при обробці кольорових металів. Більше того, частина речей були явно незавершеними. Але виплески та дрібні злитки могли бути предметами, що розплавились у результаті пожежі, а вироби, які не пройшли остаточної обробки - бракованою, відтак - дешевшою продукцією майстерень з інших пунктів. Відповідно, вбачати в них аргументи на користь існування на селищі обробки кольорових металів не доводилось, хоч певна невідповідність окремих предметів усталеним технологіям, а саме необроблені ливарні сліди і різна товщина частини привіски (?) з бронзи відзначались, а властива свинцю пластичність фрагментів накладок з рослинним орнаментом та з імітацією зерні, криноподібної прикраси (рис. 3), уламка браслета, одного зі скроневих кілець і одного з хрестів-тільників [Готун та ін., 2013а, с. 90, 92, 97, рис. 3, 1-3; 5, 1] відома й на інших пам'ятках, де простежені випадки виготовлення прикрас (криноподібних підвісок і скроневих кілець чи сережок) із свинцю [Козловський, 1992, с. 57, 61 та ін.]. Але отримані з урахуванням останніх сезонів речі дозволяють переглянути таку точку зору. Чергові вироби з ознаками певної кустарності, необроблені шматочки кольорових металів, незначних розмірів зубило (рис. 2, 2), що було скоріше ювелірним, аніж слюсарним інструментом [Готун та ін., 2016, с. 65, рис. 1, 23], залізний пінцет з частиною ланцюга (рис. 2, 4), який має аналогії й на інших пунктах [Судаков, Буланкин, 2005, с. 271, 280, рис. 7, 1], уламки товстостінних посудин незначного діаметру, що могли бути тиглями схиляють до констатації розвитку на пам'ятці й цієї галузі.

Вже неодноразово наводились дані чернігівського дослідника в. П. Коваленка, що навіть у пізньосередньовічні часи заняття населення сягали найрізноманітніших сфер - аж до відлову і дресирування ведмедів [Коваленко, 1992, с. 33]. Простежена для доби Київської Русі різнобічність в економічній діяльності на селищах навіть зумовила постановку питання про існування середньостатистичних поселень загалом [Готун, 1995, с. 121], а при відповіді на нього акцентовано на специфіці населених пунктів Полісся [Готун, 2005, с. 59]. І яскравим прикладом вказаного явища слугує досліджуване поселення, яке хоч фактично і знаходиться за межею вказаної ландшафтної зони, але за природними умовами відповідає розміщеним у ній пунктам.

З одного боку побут, з іншого - розвиток будівельної справи і певні архітектурні та інженерні навички характеризують вивчені на пам'ятці житла та інші споруди. На окремі їх особливості вказують дверні пробої, скоби, цвяхи [Готун та ін., 2013в, с. 190, 191, 198, рис. 4, 12-16]. До поверхні деяких із них прикипіли волокна деревини, окремі зігнуті, що дозволяє встановити товщину лісоматеріалу, для кріплення якого їх використано. Інші характеристики споруд демонструє специфіка простежених заглиблених частин. Майстерня бурштинщика з селища вже згадана. Житлові споруди репрезентовані будівлями із заглибленою основою. Перша - №4 - підпрямокутна, зорієнтована стінами за сторонами світу, з піччю зліва від входу та допоміжним вхідним приміщенням з півдня від основної камери. Загальні розміри споруди становили 6,75 х 4,30 м, а заповнення заходило у материк на 0,48-0,68 м і утримувало уламки жорен, побутові речі, фрагменти керамічного посуду, прикраси. Розчищений поруч об'єкт №68 розмірами 3,7 х 4,4 м також під - прямокутний, зорієнтований заокругленими кутами за осями сторін світу, майже наземний: впущений у материк на 0,2-0,3 м. У північному кутку зафіксована піч, спрямована челюстями на південь, до розташованого, ймовірно, у південно-східній стінці входу. Заповнення будівлі, верхня частина якого зливалась з навколишнім шаром, проте містила значно більше археологічного матеріалу, ніж це простежено в сусідніх квадратах, утримувало уламки кераміки, прикраси тощо [Готун, 2008, с. 27-29; 2015, с. 299-301; Готун та ін., 2014б, с. 147, 148].

У той час, як друге із описаних жител має, хоч і значно менше, ніж у попередньому випадку, заглиблену основу, на селищі вивчено об'єкти, що були безпосередньо наземними. Фахівцями відзначено, що за умов відсутності дерев'яних деталей у шарі й неможливості внаслідок цього чітко визначити межі виявлених будівель та особливості їх внутрішнього планування найрезультативнішим виявляється порівняння планів розташування залишків конструкцій зі зміною щільності синхронних речових знахідок. Спостереження за кількістю матеріалу всередині найкраще збережених споруд та навколо них дозволяє простежити певні закономірності їх розміщення [Макаров, Захаров, 2003, с. 139, 140]. Аналогічний підхід практикувала експедиція і на поселенні Ходосівка-Рославське при дослідженні будівлі №22 розмірами 5,8 х 6,0 м, зафіксованої на глибині 0,20-0,25 м від рівня сучасної денної поверхні і заглибленої на 0,15-0,20 м. Подібність її заповнення до навколишнього шару зумовила виділення споруди за інтенсивністю забарвлення і насиченістю знахідками, представленими шматками печини, фрагментами кераміки, остеологічним матеріалом. Заповнена обпаленою глиною та попелом основа об'єкта розмірами 4,4 х 2,8 м заходила в материк на 0,20-0,28 м і мала ями у рівній пласкій долівці. При вивченні споруди зібрано знаряддя праці, прикраси, речі побутового вжитку, призначений для полювання на хутряного звіра роговий наконечник стріли з тупим вістрям. Наземними були ще низка споруд. Так, об'єкт №8 простежений як концентрація уламків кераміки, шматків печини і кісток тварин, побутових речей, предметів озброєння площею 3,2 х 2,0 м і потужністю 0,2 м з глибини 0,15 м від сучасної поверхні. Серед конструктивних особливостей будівлі - наявність заглиблень у долівці. Об'єкт №74 читався у шарі у вигляді скупчення шматків печини, горілих дощок, уламків давньоруської і візантійської кераміки на площі 4,0 х 2,0 м потужністю 0,2-0,4 м з глибини 0,2 м від сучасної поверхні [Готун та ін., 2009в, с. 45; 2014б, с. 147].

Серед господарських споруд селища, функціональна ідентифікація яких остаточно ще не визначена - об'єкт №24. Виявлений на глибині 0,60 м, на 0,68 м заглиблений у материк, підпрямокутний із заокругленими кутами, розмірами 3,4 х 3,9 м, з кількома витягнутими вздовж стін ямами в долівці та ймовірним входом біля східного кута. У його заповненні було зібрано кераміку середньовічної доби, частина якої могла належати посуду візантійського виробництва, остеологічний матеріал, шлаки, печину та низку індивідуальних знахідок, до яких віднесено прикраси, побутовий інвентар, знаряддя деревообробки та наконечник стріли. Об'єкт №33 був зафіксований на глибині 0,2 м у вигляді плями розмірами 6,0 х 3,6 м, його насичене уламками кераміки XIII-XIV ст., шматками печини, кістками тварин багатошарове заповнення заглиблювалось у материк на 0,8 м. У долівці споруди розчищені стовпові ями по кутах і канавки вздовж стін, що маркують залишки конструкції споруди і ями від стовпчиків по центру, ймовірно пов'язані з нерухомими меблями. Речовий матеріал з об'єкта включає кам'яний і бронзовий натільні хрестики, прикраси, предмети побутового вжитку. Об'єкт №36 розмірами 3,0 х 2,5 м зафіксований на глибині 0,5 м від сучасної поверхні, впущений у материк на 0,72 м. У його супіщаному з включенням вуглинок заповненні зібрано фрагменти кераміки середини - другої половини XIII ст., у т. ч. полив'яної, кістки тварин, печину та прикраси й побутові речі. Виявлений на глибині 0,2 м від сучасної поверхні об'єкт №41 на рівні фіксації мав розміри 5,5 х 4,3 м, на рівні материка - 4,6 х 3,8 м. Насичене кістками тварин і уламками керамічного посуду другої половини XIII - першої половини XIV ст. супіщане з домішками вугликів, печи - ни, зітлілого дерева заповнення будівлі включало бурштиновий та кам'яний натільні хрестики, прикраси зі скла й кольорових металів, побутовий інвентар, наконечник сулиці. Об'єкт №52 мав розміри 3,6 х 1,0 м та глибину 0,15 - 0,30 м, містив печину і фрагменти давньоруської кераміки. Об'єкти №71 та №80, завглибшки 0,25 м і розмірами, відповідно, 2,25 х 2,40 м та 2,1 х 2,3 м, утримували кераміку, кістки тварин, печину, прикраси і побутові речі. Окремо слід згадати об'єкт №56 розмірами 1,1 х 2,0 м - поховання двох телят. Крім охарактеризованих на селищі досліджені округлі діаметром 0,6-1,6 м та підпрямокутні чи овальні з довжиною сторін 0,54-1,50 і 0,76-2,00 м заглиблені на 0,10-0,56 м з плавним переходом стінок у долівку ями з уламками кераміки, кістками тварин і речовими знахідками середньовічної доби, а також ями, що відносяться до попередніх стратиграфічних горизонтів пам'ятки [Готун та ін., 2009в, с. 45; 2010б, с. 92, 93; 2011, с. 88-90; 2013 г., с. 198; 2014б, с. 149; 2015, с. 83].

Характер повсякденного життя мешканців поселення простежується і за знаряддями для переробки продуктів харчування. Найчисель - нішою категорією знахідок, що характеризує цей вид занять виступають уламки виготовлених із різних порід жорен, значно менше було зібрано фрагментів розтиральників, які, до того ж, можуть належати попереднім горизонтам пам'ятки [Готун та ін., 2013а, с. 93, 94, рис. 6, 7].

Використання жителями селища бондарного посуду маркують обручі-окуття, вушка і дужки від відер [Готун та ін., 2013а, с. 93; 2013в, с. 189, 190, 197, рис. 3, 10-13], хоч відомі випадки, коли аналогічною відерним окуттям смугою металу фіксували шийку керамічного горщика - як пошкодженого, так і з метою пристосувати його для підвішування над вогнем [Финно-угры…, 1987, с. 62, 266, табл. XVIII, 21; Материалы, 2012, с. 51]. За аналогіями з інших пунктів логічно припустити побутування і токарних виробів. Знахідки уламків металевого і скляного посуду на пам'ятці поки що поодинокі. Натомість керамічний комплекс - сама масова і найбільш інформативна категорія знахідок - демонструє розмаїття форм і прийомів моделювання і оздоблення посуду. У його складі відзначені фрагменти з одно - та двобічною поливою різних відтінків, показове значне число уламків з окремими її смугами, краплями, бризками, причому статистика вказаної групи знахідок на поселенні Ходосівка - Рославське свідчить, що цей показник значно вищий порівняно з даними розкопок інших пам'яток, у тому числі - деяких міст. У більшості випадків шаром поливи вкриті глеки, миски, кришки, кубки, рідше - горщики; полив'яна латка - загалом дуже рідкісна посудина для Київської Русі. Та й глеки, на думку дослідників - показник міського побуту, сільське населення навіть не знало про існування такого типу посуду. Миски на поселенні теж досить рідкісні, а блюда відомі у давньоруських містах як досить вишуканий і малопоширений тип посуду. Наявні в колекції кубки теж асоціюються не з селянським побутом. Столовий посуд з пункту включав і неполивні вироби: невеликі тонкостінні горщики, миски з ручками й без них, посудини для напоїв, глеки, кришки, амфорки київського типу. Щодо останніх було висловлено думки про призначення для подавання до столу напоїв чи використання у якості фляг у походах, що теж не зовсім відповідає заняттям жителів села навіть з урахуванням їх можливих подорожей під час певних промислових занять. Виявлені також неполивні посудини індивідуальних форм, що відображають яскравий стильовий підхід певного майстра. Тарний посуд репрезентують корчаги; частина з них збирається впродовж кількох сезонів і дає значний відсоток профілю, інші представлені окремими уламками. Кухонна кераміка демонструє значне різноманіття форм і типів загалом властивих для регіону. У керамічному матеріалі селища простежуються загально - руські тенденції розвитку гончарного ремесла, виражені, передусім, у профілюванні посуду та особливі риси, притаманні лише виробам цього поселення. Аналіз особливостей кераміки досліджуваного пункту дозволив дійти висновку, що вона близька як до матеріалів південно - руських селищ, так і до посуду Києва та інших міст. При цьому спостерігається значна подібність з матеріалами Григорівки і Ржищева, водночас непоодинокі посудини, що не мають аналогів на відомих пунктах. Незалежно від місця виготовлення кераміки з селища, а беззаперечні дані щодо її місцевого виробництва поки що не знайдені, достатньо підстав стверджувати, що вона являє собою доволі яскраве явище. Окремої уваги заслуговують керамічні вироби, як показник не лише матеріальної, а й духовної культури. Передусім це стосується орнаментації. Загальновідомо, що починаючи з Х ст. основними композиційними елементами виступають врізні прямі й хвилясті лінії, трапляються рельєфні валики, дуги, завитки, насічки, нігтьові й насіннєподібні відбитки, наколи, зубчастий штамп, як поодинці, так і в різних поєднаннях і Ходосівка-Рославське у цьому відношенні не виняток. Практично весь кухонний посуд орнаментований по плічку, у поодиноких випадках скупо прикрашені шийки й вінця. Найчастіше трапляються врізні прямі лінії - вирішення технічно просте і швидке у виконанні. Подальші композиційні підходи поєднують два елементи, одним із яких лишаються прямі лінії. Столовий посуд оздоблений значно багатше кухонного: при його виготовленні крім названих елементів використовували геометричні та рослинні візерунки, найрізноманітніші види хвиль, плетінок, насічок. Окремо слід згадати орнаментальні мотиви тарного посуду, які окрім врізних прямих ліній представлені поясом півкіл, вертикальними насічками, композицією з кількох рядів завитків, причому кожен наступний ряд ширший за попередній. Досліджуване селище демонструє своєрідність і різноплановість тавр на денцях посудин. Найчастіше зустрічаються солярні знаки у вигляді рельєфних кіл та їх ускладнення - коло з вписаним хрестом, два концентричні кола, перекреслене прямою лінією коло. Один фрагмент, найімовірніше, представляє стилізовану свастику з широкими променями. Окрему групу становлять тавра - літери, які на південноруських землях трапляються дуже рідко. На Ходосівці-Рославському вони простежені у трьох варіантах. Одне мало форму вписаної у подвійне коло друкованої літери «т», друге схоже на рукописну «х»; аналогів їм не знайдено. Найцікавіший сюжет, де зображення нагадує перевернутий якір з кружечком чи літерою «о» згори по довгій осі та знаками у вигляді літер «I», «к», «л» навколо. На поселенні відзначено два випадки нанесення на денця двозубців. Один представлений половиною дзвоноподібного знака з плавно загнутим зубцем, другий - підпрямокутний, з асиметрично розведеними та відхиленими назовні зубцями на вертикальній ніжці із загнутим праворуч під кутом 90° краєм. Ці сюжети традиційно вважають князівськими знаками Рюриковичів, у різноманітних варіантах вони відомі на всіх землях Русі і не лише на гончарній продукції. Донедавна їх відносили до рис лише адміністративних центрів - міст і великих городищ, у їх наявності вбачали входження майстра до складу вотчинних ремісників, тісно пов'язаних з княжим двором. Двозубці дзво - ноподібних обрисів пов'язують із Мстиславом Володимировичем, що займав київський стіл з 1125 по 1132 р. та Всеволодом Мстиславичем, час князювання якого у Києві приходиться на 1139-1146 рр., або атрибутують як символ суздальських нащадків Юрія Долгорукого, який сидів у Києві в 1155-1157 рр. Крім того, подібні обриси мала тамга чернігівських князів, яку використовував Всеволод Ольгович, що володів відібраним у Мономаховичів київським столом у 1139-1146 рр. Про підпрямокутні двозубці висловлено думку про їх зв'язок зі Святославом Ігоревичем (945-972 рр.) і його нащадками до Ярослава Мудрого. Прямокутна основа властива й частині знаків Мстислава Володимировича, але відомим із них притаманний короткий центральний стрижень, а у деяких випадках - вищі і ближче розташовані зубці. Ходосівський символ міг належати близькій рідні чи нащадкам князя. Враховуючи, що давньоруський матеріал у нашаруваннях поселення репрезентований керамікою саме XII - першої половини XIII ст. (крім незначного числа уламків кінця XI - рубежу XI-XII ст.), ці паралелі можуть бути підставою для припущення щодо належності селища великокнязівському домену і гіпотетичної ідентифікації його власників. Розгляд особливостей кераміки поселення Ходосівка - Рославське приводить до висновку, що вона в орнаментальному і технологічному аспектах відповідає давньоруській системі традицій і способів виробництва. Якість тіста, характер обробки поверхні, спосіб випалу горщиків були не винятком, а закономірною тенденцією, зумовленою прискоренням темпів орієнтованого на ринок виробництва [Гунь, 2011, 2013; Готун, Гунь, 2014; Гунь та ін., 2016].

Суттєво, що керамічний комплекс пам'ятки включає не лише виготовлений у регіоні посуд, а й значну кількість уламків візантійських амфор (і пряслице, виточене із амфорної стінки) та фрагменти полив'яного глека судацько-кафинської групи [Булгаков, 2008/121; 2009/88; 2010/2 та ін.].

Знахідки, що висвітлюють побутову культуру населення пункту представлені також бритвою, кресалами різних форм, значною кількістю точильних брусків і абразивів. Останні знаходили застосування у різних галузях господарства [Готун та ін., 2013а, с. 95, 96, рис. 8; 2013в, с. 189, 197, рис. 3, 1-9, 14].

Особливості костюма мешканців селища можна реконструювати за кінців'ям ременя, деякими із пряжок, накладок та ін. Щоправда, частина з них могла оздоблювати не одяг, а збрую, сумки тощо. Відомі на пам'ятці також знахідки фібул і булавок [Готун та ін., 2013в, с. 190, 199, рис. 5, 6, 7; 2013 г., с. 199, рис. 1, 14, 15; 2016, с. 65, рис. 1, 20].

Окремої уваги заслуговує група стилістично близьких речей, яка складається з цілого виробу, фрагментів ще одного дуже поганої збереженості та двох половинок (рис. 4, 1-4). Ці предмети круглі, мають отвір у центрі, виготовлені вони з тонкої бронзової (?) пластини. їх внутрішні та зовнішні краї сформовані в одній площині, середина випукла і у двох випадках орнаментована тисненими округлими фігурними виступами. Стан збереженості ще одного не дає змоги характеризувати особливості оздоблення, а четвертий має насічки по зовнішньому краю і дрібні отвори ближче до внутрішнього. Незначного діаметру отвір біля внутрішнього краю було простежено й на цілому виробі [Готун та ін., 2009в, с. 42, рис. 2, 10; 2011, с. 89, рис. 1, 27; 2012в, с. 248, рис., 6; Готун, 2014, с. 128, рис. 7, 1-4]. На етапі фіксації знахідки врахували серед накладок і бляшок. Бляшкою названа й аналогічна знахідка з селища Ігрень (Підкова) у Надпоріжжі [Козловський, 1992, с. 62, рис. 32, 22]. Крім наведених випадків на Русі відоме незначне число таких речей: можна ще згадати оздоблені дрібними насічками по зовнішньому краю аналогічно половинці речі з Ходосівки-Рославського знахідки з городища Маскавичі й Новогрудка, названі у працях, відповідно, довізною з Прибалтики чи виконаною за східноприбалтійськими зразками круглою фібулою з випукло-ввігнутим перетином та округлою пряжкою, аналогічною прибалтійським прикрасам XIII-XIV ст. [Гуревич, 1981, с. 108, 112, рис. 85, 8; Дучиц, 1988, с. 245, 246; Дучыц, 1993, с. 420]. Суттєво, що ці речі не лише притаманні балтам, а, як вважають спеціалісти, виступають етновизначальною ознакою останніх [Алексеев, 1966, с. 174, 177, рис. 45, 13]. У прибалтійському регіоні такі вироби, як різного діаметру тиснені із тонкої пластини, так і більш масивні, набули значного поширення [Шноре, 1961, с. 38, 44, 121, 124, табл. III, 9, 13-15; Мугуревич, 1965, с. 95, табл. XXXI, 6; Urbanavicius, UrbanavicieM, 1988, p. 20, 25, 28, 29, 44, 52, 53, 55, 62, pav. 20, 4, 32, 5; 37, 5; 38, 8, 16, 17, 20; 39; 75; 92, 1-4; 94, 1; 96, 1-3; 97, 1, 2; Kernave, 2002, s. 4, 197, №531; Velius, 2005, p. 3, 65, 86, 108, pav. 27, 5 (64), 6; 52, 12, 13; Svetikas, 2007; 2009, p. 94-96, pav. 81-85 та ін.]. За даними дослідників, такі фібули з бронзової жесті відомі на пам'ятках XI-XIII ст. у центральній Литві, у XIII ст. ці вироби з'являються у Латвії, де на ранніх етапах співіснують з підковоподібними - однією з найхарактерніших форм прикрас всіх латиських племен, а потім поступово повністю їх витісняють [Шноре, 1961, с. 121, 124; Мугуревич, 1965, с. 95]. Стилістично близькі до описаних кільцеподібні пластинчасті фібули, що іноді трапляються переважно на північному заході Русі, куди вони потрапляли, на думку фахівців, очевидно, з територій, які примикають до Балтійського моря. Вироби відомі серед старожитностей балтів і фіно-угрів та слов'ян, що межували з названими племенами. Такі речі на Русі поширені значно менше у порівнянні з підковоподібними, окремі їх екземпляри знаходили в курганах кінця X - початку XI ст., хоч мода на них з'явилась пізніше, в XII - на початку XIII ст., досягнувши апогею в XIII-XIV ст. У Новгороді самі ранні пластинчасті кільцеподібні фібули виявлені у шарах середини XII ст., побутували вони до кінця XIV ст. Іноді речі оздоблював рослинний орнамент у вигляді паростка, частіше - геометричний у вигляді трикутників та вічок і зигзагів [Древняя…, 1997, с. 73, 302, табл. 56, 25, 26]. Показовий предмет XII ст. з Новгорода, прикрашений рослинним орнаментом [Древний…, 1985, с. 75, №137], помилково віднесений у одній із робіт до кілець для поєднання окремих частин ременя і прикріплення дрібних речей [Древняя…, 1997, с. 79, 307, табл. 61, 52]. Дуже близька до згаданого виробу з Новгорода орнаментована рослинним візерунком кругла пластинчаста фібула, зафіксована у володимирських курганах. Предмет має аналогії серед інших пам'яток комплексу [Седова, 2001, с. 25, 28, рис. 3, 17]. На думку О.А. Спі - цина, який опублікував названу знахідку та оздоблені напівкульками псевдозерні подібні їй прикраси, виріб має досить раннє датування, можливо - X ст. [Спицын, 1905а, с. 119, 147, рис. 244, 247, 255]. Але, якщо на сусідніх з регіоном побутування цих предметів названих пунктах у Білорусі чи Новгороді знахідки як застібок із бронзової жесті, так і литих кільцеподібних фібул зрозумілі, фіксація на поселенні Ходосівка-Рославське у передмістях Киева зразу кількох кільцеподібних фібул із бронзової жесті стала дещо несподіваною, хоч це безсумнівно вказує на існування на рубежі давньоруського та монгольсько-литовського часу певного імпульсу у міжнародних зв'язках населення пункту.