Середньовічне селище Ходосівка-Рославське (до десятиріччя розкопок пам’ятки)

Застібки з бронзової жесті (1-4) та бронзова спіральнокінцева підковоподібна фібула (5) з розкопок 2007-2011 рр.

Разом з описаними прикрасами варто згадати майже цілу спіральнокінцеву круглого перетину підковоподібну бронзову (?) фібулу з втраченою голкою [Готун та ін., 2012в, с. 248, рис., 2; Готун, 2014, с. 128, рис. 7, 5], виявлену на пункті (рис. 4, 5). В літературі вказано, що відчутна концентрація таких виробів спостерігається на півночі Русі і на прибалтійських територіях [Кулаков, 1990, с. 24 та ін.], що зумовило віднесення предметів до етнічного індикатора балтських племен [Алексеев, 1966, с. 174, 177, рис. 45, 15; Чайка, 2002, с. 154]. Відзначалось, що у Новгороді основна їх маса (²/₃ їх загальної кількості) зібрана в шарах X-XII ст., у XII - середині XIII ст. вироби круглого перетину вживали рідше [Седова, 1981, с. 84-86]; згодом верхня дата їх побутування була уточнена до 1238-1258 рр. [Лесман, 1990, с. 75, 97, рис. 9, 2.1]. Проведені підрахунки показали, що найпростіші і найбільш поширені серед спі - ральнокінцевих фібул - речі круглого перетину: у Північно-Східній і Північно-Західній Русі їх на той момент налічувалось 119, причому для X-XI ст. їм властива однакова товщина дуги на всьому її протязі й довга вигнута голка з вузькою основою, а у XII-XIII ст. дуга на кінцях стає відчутно тоншою, а голка - коротшою і рівнішою [Мальм, 1967, с. 152, 154, рис. 22]. Такі характеристики дозволяють констатувати пізнє побутування ходосівської знахідки; загалом це відповідає датуванню самої пам'ятки. І хоч ареал поширення цих речей не обмежений північноруськими землями та узбережжям Балтійського моря [Алексеев, 1966, с. 174, 177, рис. 45, 15; Бубенька, 1993, с. 137 та ін.], наявність на досліджуваному селищі згаданих фібул з бронзової жесті зумовлює врахування можливості вказаного походження і описаної речі.

Власне костюм доповнювали прикраси: скроневі кільця, сережки, каблучки, металеві і скляні браслети, привіски й намисто. Останнє включало вироби давньоруського походження та довізні зі Сходу. Рекордною для сільських поселень залишається концентрація фрагментів скляних браслетів, хоч якість значної їх частини залишає бажати кращого. Показові уламок масивної шийної гривни зі срібла (?), персні та їх щитки тощо [Готун та ін., 2013 г., с. 199, рис. 1, 11, 13; 2014б, с. 148, рис. 1, 12-15; 2016, с. 65, рис. 1, 2-6, 13, 14, 16; Готун, 2014, с. 129, 130, рис. 8; 9].

Серія ключів і фрагментів замків, а саме дужок, частин корпусу, деталей пружинного механізму не лише вказує на особливості побуту, а й свідчить про високий майновий статус населення [Готун та ін., 2013в, с. 189, 190, 198, рис. 4, 1-11; 2013 г., с. 199, рис. 1, 6; 2014б, с. 148, рис. 1, 5, 7]. На жаль, стан збереженості окремих унеможливлює пошук їх місця у відомих класифікаційних розробках, хоч інші знаходять аналогії або дозволяють провести паралелі з типами, зарахованими Б.О. Колчиним для різних періодів у межах XII-XV ст. [Древняя…, 1997, с. 14, 15, 251, 252, табл. 5; 6]. Несподіваною стала фіксація насічок на одному з пружинних механізмів (рис. 2, 3). Технологічної необхідності застосування цього прийому не було, а оздоблення з естетичних міркувань деталі, зазвичай недоступної для огляду, теж викликає сумніви, відтак пояснення цьому явищу поки що не знайдено.

Значна частина знахідок з селища залишається неатрибутованою. Стосовно деяких це викликано проблематичністю здійснення їх безсумнівної функціональної ідентифікації. Інші дійшли до нас у вигляді надто дрібних фрагментів чи сильно пошкодженими. У їх числі - металеві стрижні, пластини, дрібні уламки виробів [Готун та ін., 2013в, с. 193].

Традиційна історіографія донедавна вважала притаманними виключно жителям міст значну кількість скляних браслетів, амфор, шиферних пряслиць, намистин, наявність писал, енколпіонів, браслетів-наручів [Штыхов, 1983, с. 55], городища виключалися із переліків пам'яток сільського типу при фіксації амфор для вина [Тарасенко, 1957, с. 182] і рецидиви таких поглядів відомі й донедавна [Древняя…, 1997, с. 35]. І хоч роботи останніх десятиліть дозволили відзначити широке розповсюдження на селищах скляних браслетів [Археология…, 1986, с. 403], зброї та предметів спорядження вершника і коня, скляного й металевого посуду амфорної тари [Веремейчик, 1996 та ін.], міркування, що «типовими несільськими речами, якими користувались феодали у своїх сільських садибах є. амфори», «знахідки амфор у сільських поселеннях розглядаються. як показник феодального власницького характеру таких поселень» [Загорульский, 2004, с. 142] висловлені і у новому тисячолітті. Стосовно таких речей у нашаруваннях селищ дослідники відзначали, що набір «статусних» знахідок, а саме предмети особистого благочестя зі складною символікою, цілий хрест - складень і фрагменти енколпіонів, елементи кінського спорядження й озброєння, книжкова застібка, печатка, стиль для письма, уламок срібної прикраси із зерню поповнює серію комплексів речей, які можна вважати свідченням присутності соціальної еліти на селі й наявності у таких пунктах дворів знаті [Макаров, Гайдуков, 2013, с. 194]. Водночас, як відзначалось, це відображає процес проникнення елементів міської культури в село [Рабинович, 1988, с. 55] та перетворення певних категорій речей із елітарних у предмети масового вжитку і становлення однорідності матеріальної культури міста й села [Сергеєва, 1993, с. 150], слугуючи однією з підстав для висновків про паритетні відносини між ними та про перебування села на досить високому щаблі соціально-економічного і культурного поступу [Моця, 1994а, с. 52; 19946, с. 29; 1995, с. 141; 1996, с. 45; Село…, 2003]. Це підтверджують конкретні, зокрема й недавні, приклади виявлення на середньовічних селищах винятково високої концентрації знахідок, асортимент яких досить різноманітний і включає як доволі звичні на пам'ятках сільського типу речі, так і порівняно рідкісні предмети, що маркують високий добробут населення та доволі широку його участь у торгівлі [Макаров, Захаров, 2003, с. 140, 142].

Навіть за результатами перших років цілеспрямованих досліджень села на півдні Русі більшість із таких речей, як наконечники списів та стріл, сокири, кістень, шабля, фрагменти кольчуги і панцира, шпори, стремена і вудила стали певною мірою несподіваними і тому їх відносили до незвичних для сільських поселень [Південноруське…, 1997, с. 152]; висновок про властивість жителям села цієї категорії виробів став остаточно оформленим лише нещодавно [Село…, 2003, с. 110, 111, 209]. Суттєво, що речі військового призначення названі фахівцями самостійним археологічним джерелом особливої цінності [Древняя…, 1985, с. 298], адже саме зброя остаточно визначала рівень розвитку військової справи, оскільки була найважливішою у системі засобів спорядження воїна; за середньовіччя, як відомо, долю кожного конкретного бою багато в чому вирішувало уміле застосування різних видів зброї, передусім - ближнього бою [Бережинський, 2000б, с. 3]. При розкопках селища Ходосівка-Рославське зібрані досить репрезентативні знахідки, що належать до означеної категорії.

Частина виявлених на поселенні предметів озброєння вже охарактеризована. Серед них - три однотипні вістря сулиць із зігнутим черешком [Готун та ін., 2013в, с. 191; Готун, 2014, с. 130, 131, рис. 10; Готун, Сухонос, 2015, с. 177]. Як відзначали фахівці, вживання метальних списів, що дозволяли уразити суперника при першому зближенні, почастішало у XIII ст., на що вплинула активізація піхоти і пристосування військ до боротьби в болотистих районах і глухих лісах [Кирпичников, 1966, с. 23, 25, табл. X, 11; Бережинський, 2000а, с. 95; 2000б, с. 120-122; 2014, с. 40, 41]. Подібні знахідки на давньоруських пунктах непоодинокі [Винников, Кудрявцева, 1998, с. 62, 64, рис. 7, 12].

Інші знаряддя дистанційного ураження репрезентовані властивими для VIII-XIV ст. залізними і сталевими вістрями стріл [Готун та ін., 2013в, с. 191; 2015, с. 178, 179; Готун, 2014, с. 131, рис. 11]: черешковими ромбічно-листоподібними з упором - типи 40 та 41 «ромбічні з упором і розширенням у нижній третині довжини», видовженим листоподібним з упором, листоподібним з упором - тип 63 «лавролисті», неправильно-ромбічним - підтип 1 типу 61 «гостролисті» і втулковим - тип 2 «втулкові двошипні», виділеним А.Ф. Медвєдєвим [Медведев, 1966, с. 56, 64, 65, 73, 74, 147, 151-153, 157, 163, табл. 14, 26; 18, 29; 20, 23, 31; 21, 10, 32; 23, 1; 26, 14; 30, 2, 30Б, 35]. Нещодавно колекція цих предметів відчутно поповнилась [Готун, Сухонос, 2015, с. 178, 179, рис. 2; Готун та ін., 2016, с. 65, рис. 1, 21], у сезонах 2015-2016 р. крім уже згаданого двошипного були зафіксовані ще одне ціле і одне фрагментоване вістря (рис. 1, 1, 3). Властивими як комплекту озброєння воїна, так і спорядженню мисливця, хоч, як відомо, у середньовіччі полювання було привілейованою розвагою теж військово - служилого прошарку суспільства [Древняя., 1985, с. 232; Петраускас, 2006, с. 147], дослідники вважають рогові наконечників стріл, також відомі на поселенні, що вже згадано [Готун та ін., 2013а, с. 87, 88; Готун, Сухонос, 2015, с. 179, 180]. Доволі широке використання дерев'яних стріл, неодноразово відзначене в літературі [Древняя…, 1985, с. 232; Петраускас, 2006, с. 148], за браком відповідних знахідок на пункті доводиться припускати лише гіпотетично.

У числі інших знахідок предметів озброєння - фрагмент ще одного вістря сулиці або уламок клинка [Готун, Сухонос, 2015, с. 180] та перехрестя [Готун, 2014, с. 131, 132, рис. 12, 3; Готун, Сухонос, 2015, с. 180, 181], аналоги якому відомі серед мечів післямонгольської доби і шабель з гардою виділеного дослідниками типу II [Древняя…, 1985, с. 302, 308, 326, 336, табл. 114, 124]. Згадані фрагменти сокир з поселення недостатні для пошуку їх місця серед відомих класифікаційних схем. Але, як відомо, робочі інструменти за необхідності теж могли перетворюватись у грізну зброю. Те саме стосується й ножів: крупніші з них цілком могли мати подвійне застосування.

Захисний обладунок репрезентований кольчужними кільцями [Готун та ін., 2013в, с. 192; Готун, Сухонос, 2015, с. 182, 183, рис. 4, 4-6], колекція яких періодично зростає. Показові серед них вироби, знайдені на пам'ятці впродовж сезонів 2015-2016 рр. (рис. 1, 4-6).

Фрагменти двох шпор [Готун, 2014, с. 131, 132, рис. 12, 1, 2; Готун, Сухонос, 2015, с. 181, 183, рис. 3, 1, 2] з поселення мають аналогії серед матеріалів давньоруської доби та монгольсько-литовського періоду. Так, особливості половини виробу без шипа з овальною у перетині дугою і підквадратною рамкою петлі найближчі до специфіки шпор XII-XIII ст. [Древняя…, 1985, с. 319, 359, табл. 147, 5]. Такі предмети на сільських пам'ятках нечисленні, як приклад можна навести синхронні знахідки такого та дещо іншого типів з селищ Ліскове й Автуничі [Південноруське…, 1997, с. 44, 59, 78, 80, рис. 23, V; 33, 22]. Інша шпора з пункту датується післямонгольським часом, на що вказує наявність у виробу не шипа, а коліщатка [Древняя…, 1985, с. 319, 361, табл. 147, 7]. До виділених фахівцями у тип IV, що у XII-XIII ст. складав 95% знахідок на давньоруських пам'ятках дволанкових кільчастих вудил [Древняя…, 1985, с. 318, 359, табл. 145, 7], ймовірно, належать зібрані на селищі уламки, окремі гризла та частина кілець, віднесених до збруйних. Вудила вважають ознакою бойового використання коня, хоч існує цілком слушна думка про їх застосування і в господарській діяльності [Шмидт, 1989, с. 71, 73, рис. 1, 6], на що вже доводилось звертати увагу [Готун та ін., 2013в, с. 192]. Вухналі (ковочні цвяхи) свідчать про існування підків. Відзначалось, що останні в XI-XII ст. стають звичайними і повсякденними, але для бойових коней це не доведено, і що підкови безсумнівно обтяжували легких кавалеристів, та спорадично могли використовуватись важкоозброєною кіннотою [Древняя…, 1985, с. 319]. Щодо останнього вже доводилось зауважувати, що досвід служби в кавалерії змушує сумніватись на рахунок суттєвого обтяження коней підковами. Наголошувалось також, що, не зазнаючи особливих труднощів щодо ваги, ковані коні менше шкодили копита, а додатково шиповані - ще й не сковзали, і це, особливо в умовах ближнього бою, було дуже суттєвим. Стосовно підків, як показника важкої кавалерії, здається логічним, що їх знахідки - не свідчення перебування останньої у певному місці, а ознака наявності прошарку, представники якого йшли на війну не легкоозброєними. З урахуванням ймовірної раптовості небезпеки їх коней навряд чи розковували зразу після бою. Відтак, кількість знахідок підків пропорційна числу представників цього прошарку, а підкови варто розглядати разом з вудилами - як предмет, що належав певній воєнізованій групі, але міг застосуватись і в мирний час [Готун та ін., 2013в, с. 192; Готун, Сухонос, 2015, с. 184].

Поза сумнівом, частина зібраних на поселенні кілець, пряжок і накладок оздоблювала кінську збрую, портупеї, похідні сумки [Готун та ін., 2013в, с. 190, 199, рис. 5, 1-5; Готун, Сухонос, 2015, с. 184], прикладом чого слугують підпружні пряжки типових для IX-XIII ст. форм [Древняя…, 1985, с. 362, табл. 148]. А прикрашений гарнітурою пояс за середньовіччя, як відомо, багато в чому був не утилітарною, а статусною річчю [Древняя…, 1997, с. 79], яку вважають військовим свідоцтвом - своєрідним «паспортом служилої особи» [Толочко, Моця, 2009, с. 174] і носієм підвищеної соціальної значимості, що відігравав роль сучасних погонів [Мурашева, 2000, с. 78, 79].

При характеристиці означеної категорії знахідок варто згадати залізний стрижень з кільцем [Готун, Сухонос, 2015, с. 192, 200, рис. 6, 16]. Щодо їх призначення одностайна думка не сформована. Різні точки зору стосовно функціональної ідентифікації цих виробів (писала, булавки, фібули, кочедики, однозубі виделки, шила) по-своєму логічні і ключовими тут слугують їх розміри: кількасантиметровий витончений екземпляр був, мабуть, булавкою, шпилькою, а виріб довжиною в кілька десятків сантиметрів - скоріше навіть шампуром, ніж однозубою виделкою. Суттєвий також матеріал, з якого виготовлені знахідки та особливості оздоблення останніх. Щодо цього варто провести паралель з міркуванням Г.Ф. Корзухіної, що будь-яке кільце з довгою голкою може бути назване як Ringnadel (голкою з кільцем), так і Ringspanne (кільцевою пряжкою) та Ringfibel (кільцевою фібулою), тому в літературі наявна плутанина і наводяться невірні дані стосовно кількості знахідок і хронологічних рамок їх побутування на тій чи іншій території [Корзухина, 1973, с. 38]. за слушним зауваженням Є.М. Носова і Н.В. Хвощінської, ця цілком вірна думка не привернула належної уваги, тому термінологічна неузгодженість продовжується [Носов, Хвощинская, 2004, с. 130]. У випадку з предметом з поселення Ходосівка-Рославське йдеться не про витончену шпильку з кільцем у голівці чи т. зв. кільцеподібну фібулу з довгою голкою, а про масивний як для булавки залізний виріб, знахідки яких, часто - зі стрижнем, перевитим тонкою смугою кольорового металу на пунктах періоду Київської Русі непоодинокі і призначення яких достеменно не встановлене. Водночас, відзначено тяжіння предметів до водних шляхів, асоціювання їх з військово - торговим дружинним середовищем [Вергун, 2006] і значне поширення у східній Прибалтиці, Швеції й на півночі Русі [Спицын, 1896, с. 33, табл. XVII, 24; Финно-угры…, 1987, с. 61, 62, 266, табл. XVIII, 18; Кудряшов, 2008, с. 97, 98, рис 5, 1]. Крім наведених раніше випадків знахідок цих речей на південноруських землях варто також вказати на Чернігів, Чорнобиль, низку волинських міст, поселення Ліскове, територію Куликового поля та ін. [Шекун, Вере - мейчик, 1999, с. 24, 121, рис. 51, 3; Гоняный и др, 2003, с. 239, 240, рис. 6, 3; Терський, 2006, с. 152, 154, рис. 132, 3; Моця, Казаков, 2011, с. 113; Прищепа, 2011, с. 97, 103, рис. 115, 23; Стрельник та ін., 2015]. Показово, що в останньому випадку стрижень, як і на селищі Ходосівка-Рославське, прикрашений рельєфними потовщеннями біля голівки на противагу знахідкам з Софіївської Борщагівки і багатошарового поселення між Ходосівкою і Лісниками, де верхню частину предметів ближче до кілець було оздоблено витками вузької смужки кольорового металу.

Пристосованими до походів і властивими вказаній соціальній групі вважають також бруски з отворами, які непоодинокі на розкопуваному селищі [Готун та ін., 2013а, с. 95, 96, рис. 8, 1 - 4; Готун, Сухонос, 2015, с. 185] і відомі також на інших пунктах як півдня Русі, так і її півночі та суміжних земель [Шноре, 1961, табл. 14] і загалом у пов'язаних з перебуванням військового гарнізону місцях [Кирилко, 2005, с. 50, рис. 41, 4]. Але коли в Тімерьово або Шестовиці [Дубов, 1982, с. 156, 210, 213, 222, 234, 238, 240, 243, рис. 13, 9, 10; 17, 9; 25, 10; 36, 11, 13; 40, 16; Скороход, 2005, с. 158] це зрозуміло з урахуванням соціального змісту пунктів, на селищах Оза - ричі, Ліскове, на Канівському поселенні [Мезенцева, 1965, с. 111; Беляева, Кубишев, 1995, с. 76, мал. 59; Шекун, Веремейчик, 1999, с. 26, 125, рис. 55, 22] та Ходосівці-Рославському ці знахідки дещо поточнюють бачення особливостей досліджуваних поселенських структур.

Представникам військово-торгівельного стану характерні й фігурки для ігор. До них віднесено зафіксований на пам'ятці порожнистий всередині кістяний виріб [Готун, Сухонос, 2015, с. 185].

Не селянському середовищу притаманні й зібрані при дослідженні пам'ятки лодійні заклепки [Готун та ін., 2013в, с. 192; Готун, Сухонос, 2015, с. 182, 185, рис. 4, 2, 3], які властиві матеріальній культурі дружинних курганів і відповідних їм поселенських структур та пунктів, пов'язаних з торгівлею [Спицын, 1905б, с. 44, 59, рис. 72; Дубов, 1982, с. 128, 203, 221, 234, рис. 6, 7; 24, 5; 36, 10; Седов, 1982, с. 250, 283, табл. LXX, 19, 20; Михайлов, 1997, с. 107, 109, рис. 3; Стальсберг, 1998; Петрухин, 2002, с. 53; Коваленко та ін., 2008, с. 183-189, рис. 10; Черненко, 2014, с. 359, 361, рис. 2, 1 та ін.], відомі й поза межами Русі [Кулаков, 1990, с. 73, 74, 76, 77 та ін.], хоч існує точка зору, що ці вироби характерні для суднобудування загалом і ними кріпили деталі не лише лодій, а будь-яких човнів [Довженок та ін., 1966, с. 75, табл. III, 9; Дубов, 1982, с. 182].

Уже доводилось відзначати, що деякі із речей військового та подвійного призначення могли потрапити до культурних нашарувань поселення як трофей чи у результаті відвідання його представниками панівної верхівки. Але кількість матеріалу цієї категорії з урахуванням численних подібних знахідок на інших неукріплених пунктах дозволяє вважати, що мінімум окремими з цих предметів могло користуватись саме місцеве населення [Готун та ін., 2013в, с. 192, 193].

Частина знахідок з поселення, як відзначалось, виготовлена за межами Київської Русі. Іноетнічні землі відвідував навряд чи безпосередній представник сільської общини, і вироби зарубіжних майстрів, швидше за все, потрапили на пункт з розташованої неподалік столиці. Але таке опосередковане залучення до міжнародної торгівлі теж слугує свідченням високого рівня розвитку названої селищної структури.

При дослідженні селища зафіксовано доволі цікаві матеріали і щодо світогляду його населення. Вони, у першу чергу, представлені предметами особистого благочестя християн та речами, що відображають пережитки язичницьких вірувань. Запропоноване свого часу Й. Хейзінгою визначення середньовічної доби «Життя було проникнуте релігією до такого ступеню, що виникала постійна загроза зникнення відстані між земним і духовним. І якщо, з одного боку, в святі миттєвості все у повсякденному житті присвячується вищому, - з іншого боку, священне постійно тоне у повсякденному через неминуче змішування з буденністю [Хейзинга, 1988, с. 170] вже стало хрестоматійним і неодноразово наводилось фахівцями для характеристики духовної сфери у означений період [Моця, Ричка, 1996, с. 3; Історія…, 2001, с. 768]. Специфічною рисою релігійної свідомості східних слов'ян, як це довели дослідники, стало поєднання і взаємопроникнення постулатів ортодоксального християнства і місцевих язичницьких традицій, що привело до синкретизму вказаних релігій і яскравого прояву цього явища і в народній, і в елітарній культурі. Означене добре відображає широко практикований у слов'янському середовищі підхід «Бога люби, але й чорта не гніви» [Зеленин, 1991, с. 411; Моця, Ричка, 1996, с. 133; Історія…, 2001, с. 787]. Вчені вважають, що традиційна народна культура з її чуттєвим, напівязичницьким світосприйняттям володіла колосальною творчою потенцією, здатною досить істотно трансформувати і переосмислити елементи віровчення християн. Зазвичай уявлення про народні вірування, зокрема й у сфері релігії, пов'язують з селянськими масами. На думку фахівців, це загалом справедливо, але такі погляди властиві і значній частині жителів міст Русі і мали прибічників навіть у аристократичному середовищі [Моця, Ричка, 1996, с. 135]. А наступництво релігійних вірувань, як показали дослідники, - цілком природне і закономірне явище розвитку кожного суспільства, і було б дивним, якби Русь виділялась у цьому плані [Толочко, 1987, с. 58 и след.; 1996, с. 261 і наст.]. Конкретні його прояви притаманні і жителям середньовічного селища Ходосівка-Рославське. Результати розкопок дозволяють стверджувати, що панівною ідеологією у середовищі його мешканців було християнство, причому, відповідних артефактів з пункту походить більше, ніж з низки інших селищ зі значно більшою відкритою площею. Але крім пов'язаних з православ'ям речей тут виявлено і знахідки, які традиційно асоціюються з культами язичників, причому пункт розташований неподалік столиці та біля одного з релігійних осередків округи Києва - Гнилецьких печер і розвивався протягом періоду, коли з моменту хрещення Русі пройшов досить тривалий час.

З християнством пов'язані металеві й кам'яні натільні хрестики, а бурштинові навіть виготовляли на поселенні. Металевих зібрано кілька екземплярів [Готун, 2014, с. 131, 132, рис. 13, 1-3; Готун, Сухонос, 2014, с. 56-58, рис. 1, 1, 5, 7]. Серед них - однобічний відлитий з олов'янисто-свинцевої бронзи (?) рівнокін - цевий з розширеними кінцями хрестик т. зв. скандинавського типу [Рыбакоу, 1932, с. 92, 93, табл. VI]. Ці властиві переважно XI ст. вироби деякий час вважали рідкісними у Середньому Подніпров'ї та нечисленними у інших регіонах Русі й у Скандинавії та Прибалтиці, а їх виготовлення пов'язували зі Скандинавією, Фінляндією і Латвією та Північною Руссю, хоч пізніше Б.О. Рибаков і Н.П. Журжаліна акцентували на широкому розповсюдженні цих речей на Русі. Йшлося про неправомірність вживання самого терміну і були наведені підрахунки М.В. Фехнер, якими показано суттєве переважання знахідок цих речей саме на давньоруських територіях [Журжалина, 1961, с. 128, рис. 1, 10; Фехнер, 1968, с. 210-214, рис. 1; Рыбаков, 1988, с. 552; Древняя…, 1997, с. 173, 349, табл. 103, 12, 14; Носов, Овсянников, 1997, с. 152-154; Колпакова, 2007, с. 7]. Нещодавно доведене їх виробництво у Києві [Мовчан та ін, 2003, с. 192, 194, рис. 1, 1; Мовчан, 2005, с. 106, 112, рис. 2, 2; Зоценко, Иевлев, 2010, с. 373, 374]. Фрагментований хрестик зі свинцю (?) з мальтійським хрестом у ромбічному середохресті і кулястими потовщеннями на кінцях променів має аналогії серед новгородських матеріалів у шарах рубежу XIII-XIV ст. [Седова, 1981, с. 51, 54, рис. 16, 15]. Речі, схожі на фрагментований срібний (?) позолочений рівнокінцевий хрестик з кулястим потовщенням на кінцях променів круглого перетину і ромбічним середохрестям без зображення, щоправда, без крапки в середохресті, датуються XII-XIII ст. і навіть XIV ст., хоч, за спостереженням дослідників, кульки на кінцях променів свідчать про більш раннє побутування знахідки у межах означеного періоду; кам'яна форма для їх відливання знайдена у Новгороді в шарах кінця XII - початку XIII ст. [Рындина, 1963, с. 217, рис. 10, 3; Полубояринова, 1978, с. 81, 82, рис. 17, 2; Древняя…, 1997, с. 349, табл. 103; Возний, 1998, с. 114, фото 99, 1; Захаров, 2004, с. 163, рис. 41, 40, 41; Средневековое, 2004, с. 57, 266, рис. 93, 3; Ягодинська, 2007, с. 352, рис. 4, 1; Переверзєв, 2016, с. 89, 91, рис. 3, 3]. Два нешліфовані виготовлені з коричневої та сірої породи кам'яні хрестики [Готун, Сухонос, 2014, с. 58, рис. 2] відомі у літературі як «кор - сунчики». Вважалось, що вони характерні для Київської Русі починаючи з X ст. [Древняя…, 1997, с. 173, 349, табл. 103, 1, 2], та, за останніми даними, хронологія виробів не обмежена X ст. і їх не довозили з Корсуня, а виготовляли на спеціалізованих селищах Овруцького кряжу [Павленко, 2008, с. 249, 250, рис. 4]. Хрестики з бурштину [Готун, Сухонос, 2014, с. 58, рис. 3] на пункті репрезентує цілий виріб із шару та чотири уламки з майстерні, очевидно зіпсовані при виготовленні. Виявлений у культурному шарі - нешліфований, його метричні характеристики і вигляд наближають означену знахідку до попередніх. Схожі предмети відомі на пам'ятках давньоруського часу; прикладом слугує поселення Кощіївка-8 [Материалы…, 2012, с. 320, рис. 190]. Серед уламків з майстерні наявні простий зі звуженими кінцями виріб та сплощені з квадратом у середохресті, що відповідає головній південноруській формі таких речей. Хрестики з прямокутними виступами у місці сходження лопатей і з рівноширокими лопатями часто співіснували у межах однієї пам'ятки, хоч при побутуванні перших у XII-XIII ст., хронологія других сягає XII-XIV ст. [Родина, 1998, с. 197, 199, 200, рис., 9, 15, 16]. Ще частину предметів вказаного призначення могли виготовляти з менш стійких кипарису або шкіри і, відповідно, в сухому культурному шарі селища вони не вціліли. Відтак, число пов'язаних з християнським благочестям артефактів, очевидно, було дещо більшим.

Кілька знахідок цього призначення виявлено впродовж останніх сезонів. У їх числі - невеликий рівнокінцевий хрестик з квадратом у середохресті і додатковими перекладинами на кінцях круглого перетину, тобто 12-кінце - вий (рис. 5, 2). Знайдено виготовлений зі стулки мушлі перламутровий плаский хрестик, прикрашений косим хрестом у середохресті (рис. 5, 3). Окремої уваги заслуговує нашивний (?) хрест з розп'яттям і літерами над його головою та на перекладині [Готун та ін., 2013 г., с. 199, рис. 1, 12; 2016, с. 65, 66, рис. 1, 1; Готун, 2014, с. 131, 132, рис. 13, 4], виконаний досить майстерно (рис. 5, 1); з приводу двох останніх речей готується окрема публікація. Аналогів хрестокінцевому олов'янисто-свинцевому (?) хрестику знайти не вдалось, дещо схожі вироби без квадрата в середохресті відомі у комплексах Білозір'я і Каргополля середини - другої половини XI-XII ст. [Макаров, 1991, с. 14, рис. 1, 19] та у землі в'ятичів [Никольская, 1981, с. 236, рис. 89, 6]. Стосовно хрестика з перламутру необхідно зауважити, що на Русі їх зафіксовано мізерно мало. Наскільки відомо, на поселеннях сільського типу це взагалі друга подібна знахідка. Перша, виготовлена зі стулки устриці, походить з Автуничів на Чернігівщині [Моця та ін., 2005, с. 251, 252]. Щодо вказаного регіону в публікаціях називались ще два перламутрові хрестики - з Чернігова і городища Ляшківці [Коваленко, 2006, с. 91], але, за спостереженням О.М. Веремейчик, у другому випадку в звіті йдеться про фрагмент хрестика зі сланцю [Веремейчик, 2010, с. 349]. Як зазначено в літературі, перламутрові хрестики, крім віднесеного фахівцями до місцевих реплік Старорязанського, - паломницька реліквія зі Святої землі; їм, зазвичай, притаманні наявність косого хреста у середохресті та підтри - кутні потовщення на кінцях гілок. Чотири таких знахідки згадано у Новгороді, по дві - у Пскові та Смоленську, по одній - у Звенигороду Ізяславі та у складі скарбу з Дівич-гори біля Сахнівки; до чотирьох цих речей відомо й у Херсонесі, а майстерня з їх виготовлення досліджена поблизу Хайфи [Мусин, 1999, с. 96, 97; 2006, с. 189; 2009, с. 223; 2010, с. 221-223; Колпакова, 2002, с. 28; 2005, с. 144]. Спостереження за планіграфією і хронологією названих знахідок на прикладі Пскова дозволило дійти висновку, що паломники були представниками заможних прошарків посадського населення [Колпакова, 2007, с. 12]. Показово, що традиція доставки зі Святої землі, а згодом - і з Афону творів церковного декоративно-прикладного мистецтва існувала досить довго і в музеях зібрано напрестольні хрести й іконки, дарох - ранительниці й ікони, натільні хрестики і образки переважно кінця XVIII - початку XX ст. [Денисова, 2001, с. 349; Паломнические…, 2011; Степаненко та ін., 2016 та ін.]. Гіпотетичність наступного припущення зрозуміла, очевидно, виріб з поселення Ходосівка-Рославське міняв власника, можливо - й неодноразово (хоча слід зауважити, що стосовно використання хреста іншої людини існує пересторога, викликана буквальним розумінням ситуації «нести чужий хрест» - перейняти чужу долю), але не виключено, що біля витоків означеної традиції могла стояти особа, пов'язана з поселенням в урочищі Рославське біля Ходосівки. Слід додати, що паломницьке походження виявлених на Русі предметів особистого благочестя привело дослідників до припущення про можливість такого способу проникнення зі Сходу на південноруські землі й інших речей [Веремейчик, 2010, с. 349 та ін.]. Нашивний (?) хрестик - плосковипуклий, однобічний, з подовженим нижнім променем та зображенням Розп'яття де тіло мов би стоїть впритул до хреста, а риси обличчя, цвяхи в долонях та елементи оздоблення довгого одягу, що прикриває коліна (коллобію?) досить деталізовані. Обабіч фігури й над руками наявні крапки псевдозер - ні, над головою і вздовж рук знизу - нечітко зображені літери. Завершення лівого і верхнього променів хреста втрачені, а ті, що вціліли, мають на кінцях парні кільця з отворами, причому, нижні примикають до хреста з боків, бічні та, судячи зі зламів, верхні, розташовані на кутах прямокутної перекладини. Навколо отворів наявні тонкі валики, що імітують скань. Прямі аналоги виробу не відомі, а іконографія сюжету дозволяє провести певні паралелі з творами християнської металопластики, за якими у літературі закріпилась назва «сірійських». їх виготовлення, на думку дослідників, було налагоджене у східних провінціях Візантії, звідки паломники чи торгівці розносили їх по всьому християнському світу. Попри те, що грецькі написи на них передані з помилками, фігури схематичні, обличчя грубі, руки непропорційні, хоч одяг рясно вкритий узорами, малюнки ніяк не можна назвати примітивними, навпаки, в них помітна впевненість майстра, який набив руку на зображеннях певного характеру. Предмети одиничні на Русі і широко розповсюджені у Середземномор'ї; особливо багато їх в Сирії та Єгипті. Більшість дослідників поділяє думку, що саме Сирія була центром їх виробництва у VI-XII ст., хоч Г.Ф. Корзухіна при вирішенні питання часу виготовлення таких речей розглядала лише останню дату [Корзухина, 1958, с. 132, табл. I; II, 1; Куницкий, 1985, с. 124, 125, рис., 1; Куницький, 1990; Мурашева и др., 2009, с. 532, 543, рис. 1, 9; Рябцева, Савельев, 2014, с. 160, 161, рис. 1, 1 та ін.]. В.В. Булгаков ототожнює знахідку з Ходосівки-Рославського з сірійським паломницьким хрестом XI-XII ст., багато стильових аналогів якому відомо в Сирії, значно менше - у Причорномор'ї.

Разом з описаними виробами варто розглядати бронзову знахідку, яка, найімовірніше, була оголів'ям енколпіона - біконічну намистину з прикрашеними насічками валиками на ребрі та основах і подвійним вушком шарніра - тримача стулок [Готун, Сухонос, 2014, с. 58, 59, рис. 4, 1]. Вже відзначалось, що подібні пристосування мали різні категорії витворів давньоруських ювелірів: енколпіони та медальйони барм домонгольського часу, іконки-мощевики XII ст., оправа коралової гілки з новгородських шарів кінця XII ст. Але оправа гілки корала і медальйони барм не мали вушок, та й наявність на поселенні біля Ходосівки хреста-релікварія, попри всю їх унікальність, порівняно з названими прикрасами імовірніша. Найближчі описаній речі оголів'я мають датовані XII-XIII ст. енколпіони, виділені в групу «з високим рельєфом і вільною компоновкою зображень» [Кор - зухина, Пескова, 2003, с. 60-63]. Принагідно варто вказати на знахідки подібних речей і на інших пам'ятках, датованих, щоправда, дещо пізнішим періодом [Чернов, 2000, с. 65, 68, рис. 4, 9 та ін.].

До цієї групи знахідок варто віднести і книжкову застібку [Готун та ін., 2013 г., с. 199, рис. 1, 18; Готун, 2014, с 132, рис. 13, 5], оскільки найімовірніше, що у середньовічні часи на сільському поселенні перебувала література духовного змісту. Та й численні уламки амфор теж можуть маркувати доставку вина для причастя і олії для лампад, хоч про існування тут певної культової споруди на нинішньому етапі досліджень говорити рано, та й побутове використання означеної тари, її вторинне застосування також не виключене.

Аналогія ще одному предмету [Готун, Сухонос, 2014, с. 60, рис. 5] серед матеріалів зі Старої Рязані названа верхньою деталлю від лампадки (?) [Даркевич, Борисевич, 1995, с. 198, 301, рис. 5, 8] - слід гадати, йшлось про своєрідний кронштейн для її кріплення. Хоч вказана ідентифікація не остаточна і подана авторами під питанням, але у контексті знахідки з Ходосів - ки-Рославського вона, як віднесена до культових речей, має бути згадана.

Із селища також походить низка знахідок, пов'язаних із ритуально-магічними діями, які суперечили християнському віровченню. Не розглядаючи крем'яні знаряддя, оскільки навіть у заповнення середньовічних об'єктів вони могли потрапити разом з навколишнім культурним шаром, що містить матеріали доби первісності, відзначимо три кістяні підвіски - із ікла лисиці, таранної кістки бобра і хребця щуки [Готун, 2014, с. 132, 133, рис. 14, 1, 2, 5; Готун, Сухонос, 2014, с. 60-62, рис. 6]. До цієї категорії знахідок, очевидно, слід включити і відділені від кістяка ікла кабана, хоч без ознак обв'язування чи підвішування беззастережне віднесення їх до ритуально-магічної сфери аргументоване недостатньо. Наявність оберегів із іклів і зубів хижаків у складі скарбу речей зі срібла й бронзи, виявленого на одній із пам'яток X ст. [Хавлюк, 1981, с. 316], на думку дослідників, свідчить про їх значущість і важливість у житті населення [Радул, 2012, с. 97]. Серед амулетів варто згадати і знайдені на поселенні ростри белемнітів, один із яких, до того ж, розколотий у місці незавершеного отвору [Готун, 2014б, с. 132, 133, рис. 14, 3; Готун, Сухонос, 2014, с. 62, 63, рис. 7, 1-5].

Мініатюрні предмети побуту: ложки, ковші, ключі, гребені, піхви, гольники фахівці одностайно вважають атрибутами заклинальної магії, притаманними сільським мешканцям. Ключам у цій групі речей відведено роль символу багатства і його охорони. Найчастіше вони зустрічались у жіночих похованнях фінно-угорського населення Приладожжя та Обонежжя, водночас у невеликій кількості відомі й на решті території Давньої Русі [Жур - жалина, 1961, с. 131; Успенская, 1967, с. 95; Рябинин, 1988, с. 55, 56, 60, рис. 1, 9, 10, 17, 18; Моця, 1990, с. 48; Седова, 1993, с. 82, 83, рис. 2, 3; Древняя…, 1997, с. 155, 156; Історія…, 2001, с. 790; Загорульский, 2004, с. 95, цв. вкл., рис. 8, 7; Томашевич, 2008, с. 287; Пословська, 2014, с. 111; Коршун, б/г]. Екземпляр з селища Ходосівка-Рославське доволі крупний, з втраченою голівкою, виготовлений з кольорового металу. Матеріал та ливарні сліди на борідці предмета свідчать про непобутове призначення цієї знахідки [Готун, 2014, с. 132, 133, рис. 14, 6; Готун та ін., 2014б, с. 148, рис. 1, 8]. Виріб має асиметрично-ромбічний проріз, хоч досить близький до виявлених у шарах поселенських структур XII-XIV ст. і курганах XII-XIII ст. на території Білорусі багато орнаментованих насічками ключів з хрестоподібним прорізом і петельчастою чи ромбічною голівкою [звяру - га, 1993, с. 159; Томашевич, 2008, с. 288, 289, рис. 1, 4]. Такі підвіски-ключі знайдені й на пам'ятках XI-XII ст., а у Новгороді - в шарі першої половини XIII ст. і ареал їх побутування збігається з площею поширення інших амулетів [Покровская, 2010, с. 261]. Подібність цієї знахідки до ключів для скринь та ларців [Древняя…, 1997, с. 16, 253, табл. 7, 25-32] дозволяє згадати влучне спостереження Б.О. Рибакова, що саме ця форма властива для ключиків-аму-1. Щиро вдячний вельмишановному колезі за люб'язно надані консультації.летів; на думку дослідника, це не звужує сферу магічної дії оберегу, а символізує охорону найціннішого з цінного [Рыбаков, 1988, с. 542, 543, 549, рис. 92].

Данину певним віруванням дослідники вбачають і в особливостях деяких елементів костюму, прикрас, семантиці орнаментації певних побутових речей. Це і привіски-лунниці, і ототожнена з солярною символікою кругла форма виробів, і пов'язані з родючістю рослинні мотиви у оздобленні предметів, і функції оберегів у булавок, фібул, а додатково - у їх вістер, хоч у цьому випадку магічна суть вторинна, а первинне використання за призначенням: речі не виступають суто культовими, а лише маркують певні ознаки ідеології їх власників.

Лунниця, на думку фахівців, - типова і найпоширеніша загальнослов'янська прикраса, що символізувала місяць, хоч Б.О. Рибаков допускав зв'язок цих речей і з сутністю ночі, на противагу сонцю, яке уособлювало втілення дня, та з двома небесними сферами, оскільки у географічних широтах слов'ян спрямованим рогами донизу місяць практично не перебуває [Седова, 1959, с. 227-229; 1981, с. 23-26, рис. 6; Рыбаков, 1988, с. 535; Бондарець, 1997, с. 92; Древняя…, 1997, с. 68, 69, 155, 300, рис. 54; Історія…, 2001, с. 790; Вамуш, 2014, с. 28; Коршун, б/г]. На поселенні Ходосівка-Рославське відома половинка вузькорогого виробу, оздобленого трикутниками псевдозерні [Готун та ін., 2016, с. 65, рис. 1, 15] і центральна частина ще однієї привіски, прикрашеної імітацією скані (рис. 5, 5, 6). Фрагментованість речі дозволяє враховувати розробки стосовно типології і часу побутування названих прикрас [Гольмстен, 1914; Журжалина, 1961, с. 132-134; Лесман, 1990, с. 62, 94, рис. 6, 4.1.1-4.1.3; Рябцева, 2005, с. 112-122] лише в загальних рисах. При оцінці цих знахідок з пункту як показника духовної культури мешканців варто взяти до уваги і недавні публікації., де висловлено обґрунтовану широким розповсюдженням лунничних прикрас на Русі уже після прийняття християнства думку про їх зв'язок з культом Богородиці [Хамайко, 2008, с. 332, 333; 2013].

Виявлені на селищі хрестики дозволяють принагідно згадати думку Б.О. Рибакова що чотирьохчастинна «координатна» композиція хреста символізувала також загалом простір, поширення добра і охоронних сил на повсюдність, яка виражалась поняттям «на всі чотири сторони» [Рыбаков, 1988, с. 554-556, 612], що зумовило певну симпатію до хрестиків і з боку язичників. Це добре простежується включенням їх до складу наборів різних прикрас, а також співіснуванням у складі одного набору з язичницькими оберегами, найяскравішим проявом чого може слугувати виявлена у одному з могильників фібула з прикріпленими хрестиком та іклом хижака [Конецкий, 1984, с. 59]. Дослідники відзначали також, що не чужий язичникам мотив хреста не дає змоги впевнено вбачати християнські впливи чи язичницьку символіку у таких композиціях, як хрестоподібно переплетені овали, ромби з кульками на кінцях, схожі за формою на хрест крино - подібні прикраси [Сергеев, 2013], крім того, як вважають фахівці, хрести стають релігійним символом з XII ст., а до того вони виступали у якості прикрас [Седов, 1987]. Зрозуміло, що розміщене неподалік столиці селище на рубежі давньоруської і монгольсько-литовської доби не репрезентувало властивий етапу утвердження християнства на Русі осередок поганства, та язичницькі амулети у його нашаруваннях зобов'язують не нехтувати і цими міркуваннями. Помічене Б.О. Рибаковим часте використання і вшанування ромбів і квадратів, як їх окремого прояву, розділених хрест-навхрест на окремі такі ж фігури з крапкою посередині може означати поклоніння символу ділянки зораного поля (зімкнуті ромби) чи засіяної зернами ниви (ромби з крапкою посередині) і загалом бути пов'язаним з магією родючості, плодів землі і статевої сили, а сам по собі ромб чи квадрат, відповідно, слугував спрощеним позначенням описаного символу [Рыбаков, 1965, с. 31, 32; 1994, с. 41-50, 517]. Втілення родючості у ромбічних зображеннях вбачали й інші автори [Амброз, 1965, с. 14-20]. Наведене дозволяє висловити припущення щодо семантичного навантаження ще однієї знахідки з досліджуваного селища.

У контексті ймовірної кольорової металообробки на поселенні вже згадано фрагмент бронзової привіски (?), репрезентованої ромбічною (?) рамкою, заповненою косою решіткою [Готун та ін., 2012в, с. 248, рис., 4]. Особливості означеної знахідки (рис. 3, 4) дозволяють провести паралелі з ромбоподібними решітчастими привісками, нечисленними на пунктах переважно півночі Русі XIII-XIV ст. [Древняя…, 1997, с. 68, 299, рис. 53, 24; Археология., 1986, с. 336, рис. 82] і близькими до них за семантикою круглими косорешітчастими. Останні зафіксовані в шарах останньої чверті XII - середини XIV ст., їх вважають властивими для Новгородської землі [Седова, 1981, с. 33, 42, рис. 10, 1, 2]. За спостереженнями фахівців, даних відносно хронології вказаних виробів дуже мало і свого часу їх датування визначала наявність в одних похованнях разом з витими потрійними браслетами XIII ст. [Журжалина, 1961, с. 128, 138, рис. 1, 25]. Ці міркування дозволяють вбачати у знахідці з Ходосівки-Рос - лавського фрагмент амулета «зоране поле», до чого вслід за Б.О. Рибаковим схиляються фахівці при інтерпретації решітчастих привісок різної форми. Схожа підвіска традиційної форми - з виступами по кутах, що надають предмету хрестоподібних обрисів, відома з розкопок Замкової гори у літописному Юр'єві на Росі [Орлов и др., 1985, с. 40, рис. 8, 15; Археологія, 1986, с. 336, рис. 82], а хрестоподібний виріб з символами насінин у клітинах, які уособлюють ділянку зораної ниви, тобто з ідеограмою «засіяне поле» - з розкопок селища Григорівка на середньому Дніпрі [Південноруське…, 1997, с. 133, 134, рис. 53, 24].

При характеристиці виявлених на пункті виробів, що відображають певні ідеологічні уявлення, варто назвати вже згаданий виготовлений зі свинцю чи свинцевого сплаву предмет у вигляді з'єднаних основами двох кринів (рис. 3, 1) [Готун та ін., 2013а, с. 90, 97, рис. 3, 1]. Підвіски криноподібної форми знайдені, наприклад, на поселеннях Південного Подніпров'я, де вони зроблені зі свинцю і мають київські аналогії [Козловський, 1992, с. 57, 61, рис. 30, 19, 20]. Як відомо, давньоруські майстри такі прикраси відливали у формі при простішому виконанні [Добровольський, 1949, с. 92, 93, рис., 15] та відтискали їх порожнистий варіант з благородних металів чи з нанесенням шару останніх на поверхню виготовлених з дешевшого сплаву речей [Корзухина, 1954, с. 56, 113, табл. XXXV, 5, 6; Рыбаков, 1988, с. 619, рис. 109; Загоруль - ский, 2004, с. 138, цв. вкл., рис. 33; 43 та ін.]. Матриці для виготовлення цих прикрас у більш вишуканому виконанні знайдені на Ви - щинському городищі XII-XIII ст., в ювелірній майстерні XII - першої половини XIII ст. на чернігівському передгородді, поруч зі схованим у 1237 р. скарбом на території Старої Рязані та ін. [Древняя…, 1997, с. 68, 299, рис. 53, 23; За - горульский, 2004, с. 84, 138, рис. 7, 4; Моця, Казаков, 2011, с. 128, 156; Брилева, 2014, с. 63, 64], а самі такі предмети - як на території Русі, переважно у складі скарбів коштовних прикрас, так і за її межами [Никольская, 1981, с. 236, рис. 89: 35; Рыбаков, 1988, с. 618, 619, рис. 109; Kernave, 2002, s. 166, №384; Velius, 2005, s. 61, pav. 24, 5 (165), 7 (52)]. Згідно усталеної думки, крин у різних культурах виступав сталим символом зародження життя і власне життя, вегетативних сил природи і життєвих сил жінки, родючості, процвітання, розвитку, достатку, духовного безсмертя [Седов, 1982, с. 267, 286, табл. LXXIII, 5; Рыбаков, 1988, с. 576, 637; Древняя…, 1997, с. 204; Козлова, 2004, с. 190 та ін.].

Відлякувати своїм звучанням злих духів були покликані привіски-бубонці, поширені в середньовіччі у слов'ян, а особливо - у їх північно-східних сусідів. На думку дослідників, їх ритуальний характер підтверджує не лише включення до складу комплектів амулетів, а й неодноразова фіксація особливого положення цих предметів у похованнях - покладеними до шкіряного мішечка чи до горщика, накритим берестою, загорнутими у тканину і поміщеним у дерев'яний футляр тощо [Недошивина, 1976, с. 50]. Пошкоджений внизу виріб з лінійним прорізом і потрійним рельєфним пояском описано [Готун, Сухонос, 2014, с. 62, 63, рис. 7, 4], у 2016 р. виявлено фрагмент наступного, також з рельєфним пояском і втраченою нижньою частиною (рис. 5, 5). Дослідники поділяли ці знахідки на грушоподібні з хрестоподібним та лінійним прорізом, кулясті з рельєфним пояском і гладенькі з лінійним прорізом, пов'язуючи різні варіанти таких речей з технологічними особливостями їх виготовлення [Седова, 1981, с. 156, 157, рис. 62, 1-17; Древняя…, 1997, с. 69, 70, 300, рис. 54, 27-31]. Було простеже - но особливості хронології побутування окремих типів цих предметів [Журжалина, 1961, с. 127, 129, 140; Лесман, 1990, с. 60-62, 94, рис. 6, 3.2-3.7; Город…, 1996, с. 196, 200-202, рис. 65, 26-35; Сарачева, 2007, с. 84, 85, рис. 4, 4-7], а з урахуванням надходження нового матеріалу запропоновано складнішу класифікацію виробів із внесенням певних корективів стосовно датування знахідок [Поветкин, 2008, с. 118-129].

відомо, що світогляд середньовічної людності при деяких обставинах передбачав сакралізацію суто побутових речей, таких як гостроконечники, ножі, замки і ключі тощо. Як згадано, вони на пам'ятці наявні, більше того - частина з них утворює досить представницькі серії. Але і тут, при пріоритетності їх застосування за призначенням і відсутності даних щодо використання у магічно-ритуальній сфері, залишається лише констатувати факт їх фіксації у заповненні низки об'єктів та у навколишньому шарі.

Окремо варто згадати ритуальні предмети із органічних матеріалів, існування яких відоме за поодинокими знахідками із синхронних пунктів та за вивченням народної культури пізніших часів. Ймовірно, досліджувана пам'ятка не стояла осторонь загальних тенденцій і подібне її мешканці практикували також. Але за браком відповідних даних, про це можна говорити також виключно гіпотетично.

Крім речей, що характеризують особливості життєвого укладу населення пункту, були також отримані суттєві дані щодо специфіки взаємодії мешканців цієї селищної структури і навколишнього середовища. Частина з них простежена в культурному шарі й характеризує ссавців, у т. ч. дрібних гризунів, птахів, риб, яких культивували у домашньому господарстві та які ставали здобиччю мисливців і рибалок й супроводжували повсякденне життя . Деякі з матеріалів уже опубліковані [Тайкова, 2009], решта чекає на введення до наукового обігу або проходить лабораторне опрацювання. Так, у знахідках 2007-2011 рр. О.П. Журавльов з О.Г. Сенюком простежили наявність 7 видів домашніх (свійські бик, вівця, коза, свиня, кінь, собака, кіт) і 14 видів диких (заєць русак, лисиця звичайна, вовк сірий, бобер річковий, борсук, кабан, куниця (?), видра (?), ведмідь бурий, олень звичайний, козуля звичайна, лось, зубр, бик первісний або тур) ссавців, 8 видів (білуга, осетр, сом, судак, щука, вирезуб, сазан, карпові) риб, 1 виду (черепаха болотяна) плазунів та 1 виду молюсків [Журавльов, 2007/247; 2008/121; 2009/88; 2010/2; Журавльов, Сенюк, 2011/1]. Рештки ще 2 видів, які відносяться до гризунів (хом'як звичайний та водяний пацюк або водяна полівка) за матеріалами 2008-2012 рр. виділила А.В. Мішта [Мішта, 2009/88; 2010/2; 2011/1; 2012], вона ж за слідами кігтів на фрагментах кераміки припустила існування на селищі ще 1 виду - пацюка сірого або мандрівного [Мішта, 2011/1]. С.Ю. Тайкова при опрацюванні матеріалів 2007-2010 рр. дійшла висновку щодо наявності у шарі селища кісток 17 видів птахів (лебідь-шипун, гуска сіра, крижень, нерозень, широконіска, свищ, чернь червоноголова, чирок-свистунець, чи - рок-тріскунець, курка домашня, глухар, тетерук, слуква, крех малий, сорока, галка, ворона сіра, мартин звичайний), серед яких свійською достеменно слід вважати лише курку [Тайкова, 2007/247; 2009/88; 2010/2; 2011/1]. Ороговілі кільця від трахеї представника саме цього виду ідентифіковані серед знахідок з пункту Є.Ю. Яніш [Яніш, 2010/2]. За спостереженнями дослідниці, серед матеріалів 2009 р. наявні кістки 9 видів (крім уже зафіксованих осетра руського, сома, щуки, судака, сазана - линь, окунь, лящ, плітка) риб [Яніш, 2009/88; 2010/2]. Г.О. Пашкевич за знахідками 2007-2008 рр. відзначила на фрагментах кераміки і шматках обмазки відбитки зернівок 5 видів (пшениці го - лозерної, плівчастих пшениць однозернянки і двозернянки, жита посівного, ячменю плівчастого) культурних рослин [Пашкевич, 2007/247; 2008/121]. Ще 2 види (крім відомого на селищі ячменю плівчастого - також просо) на зібраних у 2011 р. уламках посуду простежив С.А. Горба - ненко [Горбаненко, 2011/1]. Значно детальніші дані отримані при промиванні проб ґрунту з культурного шару селища і виявлених на ньому об'єктів. Так, Л.В. Горобцем крім представника одного із двох відомих і раніше видів ка - чок-чирянок було ідентифіковано кістку гаїчки болотяної [Горобець, 2015], О.М. Ковальчуком у доповнення до визначених раніше сома, щуки, окуня, ляща, плітки простежено також рештки коропових риб та карася, в'язя і краснопірки [Ковальчук, 2015], а Л.І. Рековцем крім вже відомої водяної полівки було визначено кістки бурозубки звичайної, мишки лучної, мишака європейського, нориці рудої, полівки тундрової [Рековець, 2015]. В.Ю. Ратніков простежив кістки земноводних і плазунів, що належать до 5 родин герпетофауни: часничниця звичайна, жаба гостроморда, ропуха звичайна, ящірка прудка, вуж звичайний [Ратников, 2015]. Схожа ситуація і з рослинним світом: у результаті флотації підтверджено існування уже виявлених пшениці двозернянки, ячменю плівчастого, жита і проса, знайдені зернівки гороху посівного, низки бур'янів і шматки шкаралупи горіха ліщини [Горбаненко, 2015] і за аналізом вуглинок вказано на існування дуба, клена, ясена, тополі / осики, вільхи, верби, горобини та ще одного широколистяного виду [Сергєєва, 2015]. водночас на сусідній досліджуваній експедицією пам'ятці, у Софіївській Борщагівці, отримана у результаті застосування як названих, так і традиційних методів палеоетноботаніч - на картина виявилась практично ідентичною: пшениці двозернянка і м'які голозерні, жито, просо, овес посівний, ячмінь плівчастий зафіксовані у обох випадках, в другому відзначено наявність і засмічувача - вівсюга (хоч подальші проби все ж дозволили простежити невідомі раніше рослини) [Горбаненко, 2015], тому ідеалізувати метод флотації не доводиться. Однак, комплексний підхід у вивченні природного оточення складного соціально-економічного організму, що досліджується шляхом розкопок, наочно продемонстрував свою перспективність і наукомісткість [Kovalchuk et all, in print].