Шкільна освіта в Галичині у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.
Процес створення української національної школи в Галичині, роль Греко-Католицького духовенства в цьому процесі. Причини низької результативності шкільної освіти. Шкода, яку приносили українізації шкільництва місцева польська влада та москвофільство.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.03.2018 |
| Размер файла | 75,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Шкільна освіта в Галичині у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.
Гелей С.Д.
У статті розглянуто процес створення української національної школи в Галичині, висвітлено роль Греко-Католицького духовенства в цьому процесі, розкрито причини низької результативності шкільної освіти, незадовільний фаховий рівень більшості учителів, відсутність підручників, показано шкоду, яку приносили українізації шкільництва місцева польська влада та політичне і культурне москвофільство.
Ключові слова: шкільництво, учитель, освіта, духовенство, церква, навчальний процес.
This article examines the process of creation of the Ukrainian national school in Galychyna, highlights the role of the Greek-Catholic clergy in the process, reveals the reasons of low effectiveness of school education, unsatisfactory professional level most teachers, lack of textbooks, showing damage that brought the ukrainization limited local Polish authorities and political and cultural russophilia.
Keywords: school education, teacher, education, clergy, Church, educational process.
Постановка проблеми. Ідея створення української національної школи сягає своїм корінням в далеке минуле і має багату історію.
Аналіз досліджень і публікацій. У другій половині ХІХ ст. цю проблему активно вивчали українські вчені Галичини. Про це свідчить хроніка історико-філософічної секції Наукового товариства імені Шевченка, складена Іваном Крип'якевичем в 1938-1939 роках1.
Наукові реферати на тему: "Заходи коло просвіти в львівській дієцезії 1784-1792 р." (22, 190)2; "Бібліографічний опис трьох рукописних підручників з поч. ХІХ в." (22, 192); "Перше просвітнє товариство в Галичині з р. 1816" (22, 194); "Справа зміни руської азбуки в р. 1859" (38, 469) належать Івану Франку. Збирати матеріали йому допомагали священики Михайло Зубрицький та Юрій Кміт. Перший надав матеріал на тему: "Причинки до історії народного шкільництва в Галичині" (21, 169) та "Деканальні і парахіяльні бібліотеки перемиської єпархії" (34, 395); другий - "Народна сільська школа в Галичині 1810-1824" (33, 376), "Підручник методики Івана Лаврівського 1837 р." (33, 381) та "Матеріали до народного шкільництва в Пе- ремиській єпархії 1801-1821 рр. з поглядом на розвиток шкільництва в Галичині у 1772-1800 рр." (22, 189).
Низку розвідок про українське шкільництво в Галичині здійснили Іван Кривецький, Степан Томашівський, Іларіон Свєнціцький та Іван Созанський.
І. Кривецький опублікував "Матеріали до історії українського народного шкільництва в Г аличині в 1830-50 рр." (33, 378); С. Томашівський охарактеризував "Стан парохіяльних шкіл в Кізлівськім деканаті львівської єпаріхї в рр. 1819-1827" (33, 379) та "Стан парохіяльних шкіл в Бережанськім деканаті 1843-1849" (33, 380); І. Свєнціцький виголосив реферат на тему: "Шкільна освіта духовних кандидатів в рр. 1756-1788" (33, 377), а І. Созанський - на тему: "До історії участи галицьких Русинів в Слов'янськім конгресі в Празі 1848 р." (28, 292).
Постановка завдання. Мета дослідження - розглянути процеси створення української національної школи в Галичині, висвітлити роль Греко-Католицького духовенства в цьому процесі, розкрити причини низької результативності шкільної освіти, незадовільний фаховий рівень більшості учителів, відсутність підручників, показати шкоду, яку приносили українізації шкільництва місцева польська влада та політичне і культурне москвофільство.
Виклад основного матеріалу дослідження. 1898 року історично-філософська секція Наукового товариства імені Шевченка перейняла від Олександра Барвінського видання "Руської історичної бібліотеки", у якій друкувалися цінні монографії суспільно-політичної історії України. 10 серпня 1903 року М. Грушевський вніс пропозицію поділити "Історичну бібліотеку" на дві серії: у першій пропонував давати систематичні передруки або переклади рідких історичних досліджень; у другій - публікувати оригінальні праці і матеріали. 18 квітня 1906 року було засновано нове видавництво "Українсько-руський архів", з серії якого вийшло 10 томів. У 1909 році у IV томі за редакцією С. Томашівського були опубліковані "Матеріали до історії шкільництва в Галичині XVIII - ХІХ в.". У вступі до "Матеріалів" С. Томашівський писав: "Обі мої збірки про стан парохіяльних шкіл в Бережанськім окрузі (в кізлівськім і бережанськім деканатах) малюють нам незвичайно сумні відносини в тій части краю (зазначимо, що до Бережанського округу відносився й Рогатинський деканат - С. Г.). Недбалість духовенства, бідність і темнота селян і - що дуже важне - систематична опозиція доміній, обов'язаних до певних престацій шкільних, не дають не то розвинутися в школі, а то й народитися. Сумно стає прочитувати з року на рік, з десятка на десяток ті самі скарги візитаторів, про брак поступу, а навіть просто упадок шкільництва"3.
Історик зауважив, що не слід дивуватися з того, що "весна" українського народу 1848 року застала його в такому занедбаному стані, коли він розпоряджався такими мізерними культурними засобами. Ще в 60-их роках ХІХ ст. в Галичині нараховувалося стільки народних шкіл і дітей, що навчалося в них, як у Чехії у 80-х роках ХУІІІ ст., а на початку ХХ ст. неписьменних серед української людності було біля 80 %4.
Отже, в період "Весни народів" справа шкільництва стала як ніколи актуальною. На вимогу Головної Руської Ради австрійський уряд прийняв рішення, згідно з яким в усіх народних школах, де переважало українське населення, навчання мало відбуватися українською мовою, а в Львівському університеті було вирішено заснувати кафедру української мови і літератури. Українська мова як предмет ставала обов'язковою для вивчення учнями в усіх типах шкіл Галичини. На жаль, як зазначав Мирослав Семчишин, українські діячі не скористалися з цієї нагоди. Політичне і культурне москвофільство поляки використали для того, щоб не допустити українізації шкільництва. Польський граф Агенор Ґолуховський зробив навіть спробу запровадити для українців латинський правопис. Правда, "Азбучна комісія" у Відні заперечила цей проект і у 1859 році австрійський уряд розпорядився друкувати всі книжки кирилицею. Русофіли вважали основою правопису церковнослов'янську мову й етимологічний правопис, народовці - народну розмовну мову і фонетичну орфографію. Кожна сторона мотивувала свою позицію інтересами Церкви: збереженням традицій або ж зрозумілістю для народу.
Правописна комісія у відповідь на протест Якова Головацького ("Рутенська мова і правописне питання в Галичині") рекомендувала уряду відмінити розпорядження міністерства освіти щодо запровадження в народній освіті кирилиці. В результаті уряд залишив галичанам право самим вирішити це питання. Проте москвофільські видання продовжували зберігати т. зв. язичіє, що було основою російського правопису, народовецькі ж видання користувалися етимологічним правописом. У 1893 році уряд затвердив фонетичний правопис у шкільництві, який використовувався дедалі частіше.
Місце, яке займали в Галичині суперечки про мову і правопис, визначив Михайло Грушевський у статті "Про українську мову й українську справу". Ці непорозуміння, на його думку, руйнували і без того слабкі сили інтелігенції, деморалізували місцеве населення і були справжнім національним лихом. "П'ятдесяті і шістдесяті роки, - за оцінками історика, - найглухіші часи, коли галицьке громадянство в пітьмах реакції зовсім збилося на бездоріжжя, навіки стративши безцінний для політичного і культурного свого розвою час, - сі найтемніші часи були, власне, наповнені суперечками про мову й правопис. І коли живіші елементи громадянства, що стали провідниками руху народного, демократичного, українського, скоро обтрусили з себе сі схоластичні суперечки, то реакційна, так звана староруська, або як тепер її звуть звичайно - москвофільська частина галицького громадянства, зосталася й по теперішній день з памороками, забитими тими мовними й правописними суперечками... А за тими суперечками про мову і правопис лишають облогом, з своєї сторони, поле просвітньої й культурної роботи. Бо на тім полі працювали й працюють головне ті, що обминають сі мовні суперечки надалі, пізнішим поколінням, зоставляючи відбирати кукіль від зерна, а пильнують того, щоб на тій мові, яка виробилася вже і виробляється далі, дати якнайбільше реального знання, освітнього, культурного й політичного матеріалу своєму громадянству, своєму народові".5
На захист української школи в Галичині виступив Іван Франко. В журналі "Народ" за 1892 рік (Ч. 7-8) вперше було надруковано його статтю "Наші народні школи і їх потреби (Реферат на вічі Снятинськім)". В ній він зазначив, що школами окремо ніколи не займався, "учителем, богу дякувати, ніколи не був", проте проблема шкільної освіти для нього не чужа. За словами письменника, "школа-то так, як і політика: тільки деякі, вибрані та покликані, її роблять, нею кермують, але всі люди чують їх роботу на своїй шкірі, платять за неї то грішми, то кров'ю"6. Школа - важлива і свята справа, але вона, на його думку, для людей, а не люди для школи.
Важко повірити твердженню І. Франка про те, що він школами окремо ніколи не займався. Аналіз стану справ української народної освіти в Галичині, зроблений ним, спростовує це твердження. Навпаки, зміст названої та інших статей і матеріалів переконують у тому, що глибше, ніж І. Франко, шкільної справи на той час не знав ніхто. За його даними, у 1891 році в Галичині нараховувалося 3 854 початкові школи (так звані етатові7, філіальні, дяківки, тривіальні8, школи при учительських семінаріях). Однак, якщо враховувати, що в краї числилося 6 230громад, то це означало, що 2 377 із них не мали своїх шкіл. Крім цього, 256 шкіл були закритими через відсутність учителів, а 200 шкіл знаходилися в більших 36 містах, у яких нараховувалося по декілька шкіл (наприклад, у Львові - 28, у Кракові - 15). В результаті 3 000 галицьких громад були позбавлені шкільної освіти9.
Наступна проблема шкільної освіти, яку розглянув автор статті, - наповнення шкіл учнями. Населення краю на той час становило 6 600 000 осіб. Отже, на одну школу припадало 1 713 осіб, 300 родин, 200-250 дітей. Якщо відкинути 43 школи великих міст, у яких навчалося 202 536 учнів, і ще 256 шкіл, які не працювали, то на одну школу припадало 1 774 особи, або 300 дітей. Правда, дітей віком від 6 до 12 років, які повинні були відвідувати звичайні школи, нараховувалося 766 416, а дітей віком від 12 до 15 років, що відвідували недільні школи, - 205 271. Зауважимо, що обліковано лише тих дітей, що проживали в громадах, у яких були школи. Таким чином, на одну школу припадало 270 дітей. Це не було би багато, якби школи були 2-5 класні. Нажаль таких в Галичині було всього 602. 2 985 шкіл були однокласними, "у котрих, - за висловом І. Франка, - діти душаться, як селедці, не мають чим дихати і не стільки учаться, скільки мучаться"10.
Таких дітей, що ходили до звичайної школи, налічувалося 481 863; до недільної - 105 549, разом - 587 412, або ледь більше як 60х100 дітей. В середньому на одну школу припадало 163 дитини. Для порівняння, одну народну школу у Франції відвідувало 66 дітей.
І. Франко намагався також з'ясувати вартість навчання. За його словами, на утримання шкіл громади платили подвійний додаток: "Один вимірює уряд податковий, по 9 кр[ейцерів] від кождого ринського податків безпосередніх на громаду а по 3 кр[ейцери] на двір, а другий накладає рада повітова яко повітовий додаток на школи; або ті податки стягуються разом, і гроші з них ідуть до окружного фонду шкільного. Коли цих грошей не стане на платню для учителів і на інші шкільні потреби, то решту додає каса крайова"11.
У 1883 році витрати на одну школу в Галичині становили в середньому 545 ринських. Шкільні будинки, як правило, будувалися коштом громад. Для порівняння, у 1891 році видатки на одну школу у Франції становили 1870 ринських. Це - державні кошти. У два-три рази більше коштів на школу витрачала громада. "Як бачите, - писав І. Франко, - по інших краях люди не жалують видатків на школу, та зато ті інші краї зовуться освіченими краями, а нас величають краєм темним... багатші краї можуть собі класти муровані палаци, держати для 60 дітей по двох або й трьох учителів, справляти бібліотеки і коштовні прибори, а нам аби що то, аби трохи, як-то кажуть, очі отворити"12.
Особливу увагу І. Франко звертав на якість освіти. За даними статистики в Галичині на той час налічувалося 4 876 614 неписьменних. Тільки 1 731 202 осіб вміли читати, а з них 939 122 - читати і писати. У порівнянні з минулими часами число письменних зросло всього на 66 978 осіб, щорічно на 6 700. Це в той час, коли в школах навчалося щонайменше півтора мільйона дітей. Якщо такими темпами зростало число письменних, то для того, щоб усе населення стало письменним, потрібно було ще 80 років. На жаль, кожна школа, що навчала 100 і більше дітей, випускала лише двох учнів, що вміли читати.
І. Франко визначив три основних причини низької результативності шкільної освіти:
1. Учителя потрібно поставити в такі умови, у яких би він хотів і міг добре працювати: "Як його буде десять різних властей і невластей надзорувати: і війт, і священик, і члени ради шкільної місцевої, і інспектор, і рада шкільна окружна, і дідич, і орендатор, і жандарми, як-от кажуть, і баба і ціла громада, то хоч би він був найспосібніший і найщиріший, то до ладу не дійде і буде мусив плюнути на таку роботу"13.
2. Доброму учителю потрібно добре платити. (І. Франко навів два випадки, коли учитель на роботі помер з голоду): "Учитель у нас бере менше, ніж перший-ліпший возний при суді або стражник при криміналі. Ну, то не дивно, що на таку благодать ніхто без крайньої нужди не хоче йти, і учитель, як тільки може, покидає своє місце, іде до стражі фінансової або деінде. З того виходить для школи така біда, що замість учителів спосібних, напрактикованих, таких, що люблять науку і дітей, чимраз частіше приходять учителі неспосібні, такі, що вже не мають чого іншого хопитися, ну, і, розуміється, марнують дітям час, а громаді гроші"14.
3. Дитині потрібно давати стільки матеріалу, скільки вона може засвоїти: "Тепер в народній одноклас- ній школі вчать багато всякої всячини, - зазначав І. Франко. - і граматику, і географію, і зоологію, і ботаніку, і астрономію, і історію - речі, о котрих давніше сільські школярі і слихом не слихали. Наші пани в раді шкільній захотіли, щоби школа народна була якимось маленьким університетом, щоби давала дітям усього потрошки. А що ж із того виходить? А виходить те, що сільський хлопчина кілька літ ходить до школи, не раз о голоді, а холоді, душиться в ній і тратить здоров'я, час і силу, слухає викладів про історію, астрономію, географію і т.д., а, вийшовши зі школи, не тільки зараз забуває всю ту премудрість, але за два-три роки забуває зовсім читати. Легко зрозуміти, чому се так: з усіх тих мудростей подає вчитель дитині лиш хвостики. Обрізки, а не раз попросту тільки лушпину"15.
Виховання дітей І. Франко вважав одним з найважливіших завдань усякого подружжя, одну з головних основ родинного щастя. В листі до Ольги Рошкевич від 20 вересня 1878 року він писав: "Діти повинні швидше вчитеся читати, рахувати, мислити, ніж молитися. Але наука мусить іти в парі з розвиненням тіла, до того служить не безплідна гімнастика, а праця фізична. Розуміється, о виховуванні в яких- небудь пересудах релігійних, моральних, суспільних не повинно бути й бесіди. Ті добутки, ті правди і засади, котрі нам приходиться добувати тяжким трудом, кривавою боротьбою цілого життя, для них повинні статися чимось нормальним, конечним, таким, що розуміється само собою, о чім ніщо й розправляти. Тільки таким способом мож виховати правдиво поступове і сильне покоління"16.
У статті "К истории просвещения в Галиции", вперше надрукованій в 1893 році в журналі "Киевская старина", письменник писав: "Среди галицкой интеллигенции, особенно же шляхетской, очень в ходу следующий силлогизм: мужик груб и необразован, ему слишком рано дали конституцию, слишком рано взяли его из опеки "сполечной ерархии", и вот почему он пропадает. Но вместе с тем эта самая шляхетская интеллигенция делает все возможное, чтобы мужик всегда был груб и необразован: она враждебно или недружелюбно относится к крестьянским школам, к читальням, к мужикам, выписывающим книги и газеты".17
Галицька влада усякими засобами намагалася не допустити дітей українських селян до освітніх закладів. Дуже часто організовувала масові обшуки у читальнях, в окремих селян, конфісковувала цілком легальні книги і брошури, головним чином лише тому, що були написані українською мовою. Це принизливе і вороже ставлення польської інтелігенції до освіти народу почалося дуже давно і залишилося в тогочасній традиції Польші. "Не удивительно, - писав І. Франко, - що там, где мужик был не более, как рабочий скот, самая мысль о его просвещении должна была казаться дикой и ни с чем не сообразной. Более удивительным должно казаться то, что почти такою же оставалась мысль эта и тогда, когда сама шляхта считала нужным выдавать себя за друзей просвещения, когда понятие о мужике как о быдле ушло безвозвратно в область истории и когда, главным образом, сам этот мужик, хотя еще стонущий в ярме панщины, начал чувствовать себя человеком, начал рваться к просвещению, добиваться школ... Помещики должны были тоже заявлять открыто свои симпатии делу просвещения, хотя и чувствовали, что просвещение мужика угрожает им руиной, потому что просвещенный мужик не станет покорно и безответно гнуть шею в ярмо."18
Характеризуючи стан народної освіти в Галичині в середині ХІХ ст., І. Франко навів меморіал графа Казимира Красицького в справах селянських, в якому останній пропонував галицькому шляхетському становому сейму варіант селянської реформи і, зокрема, народної освіти: "Основываемые школы не оказывают хорошего влияния на массу. Пусть бы особенно талантливые пользовались ими и приспособлялись к высшим занятиям; для массы довольно будет приходских школ религиозных, где святой обязанностью духовных будет сызмала прививать народу понятие религии, морали, обязанностей всякого человека с точки зрения общества, повинностей, какие налагает на него его сословие, любов к труду и порядочности. Таким образом, при меньших издержках будет более сделано для народа в стране, чем теперь, когда сельськие дети, услышав в школе немножко (cos niewiele) науки, наполняются только ненавистю к своему сословию, считая себя способными к чему-то высшему, но не имея достаточно рассудка, чтобы испытать свои силы, бросаются на разные занятия, в которых, всякий раз наталкиваясь на новые препятствия, ищут причины своих неудач в существующих общественных отношениях. Отсюда идет неудовольствие, новые вздорные теории, тайные и гласные общества, волнения и т.п. Счастлив тот, кто в пору опомнится, отбросит самолюбие и возвратится к прежнему своему состоянию".19
Щоби зрозуміти весь трагізм цієї тиради, І. Франко нагадав, що тогочасна австрійська сільська школа, незважаючи на мізерні знання, які вона давала мужику, все ж була для нього єдиним легальним виходом із цього жалюгідного становища. Школа відкривала йому доступ до ремесл, до вищих, так званих нормальних шкіл, а згодом і до гімназій. Все це робило мужика вільним, давало йому можливість бути священиком, учителем, лікарем.
Ідеалом же галицької шляхти була школа, яка не давала би ніяких знань, лише була би закладом для дисциплінування строптивих селянських умів і почуттів, "внушала би "мужичкам" любов к "канчуку" и прочим благодеяниям панщины и приучивала б их к отречению от всякого самолюбия, конечно, только затем, чтобы "освещенный веками" панщизняный порядок никоим образом не был нарушен".20
Навіть здавалось би високоосвічений посол Галицького сейму, польський історик і поет, ректор Краківського Ягеллонського університету Йосиф Шуйський, виступаючи в 1880 році на засіданні сейму, заявив: "Наповняючи голову (селянської) дитини різнородними відомостями, викликало б у неї аспірації до вищих шкіл. Отже, ціль навчання помилкова, бо замість дати їй корисну науку, яку вона могла б використати на ріллі, наука викликає аспірації, які не відповідають її селянському станові, але заохочує пнятися по драбині до вищих шкіл".21 Й. Шуйський вважав, що учительські семінарії дають відносно зависокі знання кандидатам на учителів сільських шкіл, які останні не потребують. Тому він закликав відповідальні чинники "схаменутися й перевірити програми для кваліфікацій учителів народних шкіл". Василь Верига, як і інші дослідники, стверджує, що думки Й. Шуйського не були поодиноким явищем, вони виражали переконання певного кола людей. Це були погляди відносно навчання селянських дітей взагалі, польських й українських, але для українців обмеження були ще більші й адміністрація робила всякі перешкоди у ширенні просвіти серед народу.22
В 1905 році під впливом революції в Росії, "коли тріскала крига абсолютизму та деспотизму, коли народні сили серед страшних катастроф шука[ли] собі нових доріг і нових форм діяльності...", І. Франко звернувся до української галицької молоді з відкритим листом, у якому висловив свої сподівання на те, що революція відіграє важливу роль в розгортанні національно-визвольної боротьби українського народу. Письменник розмірковував над тим, чим би галичани в цей критичний момент могли допомогти наддніпрянським українцям. І приходив до сумного висновку: похвалитися нічим. "Подумає дехто, - зазначав І. Франко, - що бодай нашими шкільними книжками, що обіймають уже повний курс народної і середньої школи, можемо послужитися українцям. На жаль, треба сказати, що й ся надія марна. Наші шкільні підручники, знов-таки в значній мірі завдяки пануючому в Галичині режимові, переважно неоригінальні, основані на перестарілих педагогічних принципах, а деякі надто такі далекі від рівня сучасної науки..., що про безпосереднє користування ними в українських школах у Росії не може бути ані бесіди..."23.
Проте навіть за несприятливих умов іноземного панування в Україні виникали школи грамоти. Відомо, що школи на Волині існували ще в ХІІІ ст., у Києві - в XFV ст. перша українська школа у Львові виникла в 1546 році. Відомою була також школа грамоти у м. Красноставі в Г аличині. Школи відкривали переважно при церквах і монастирях, де викладачами були церковнослужителі. У початкових школах навчалися діти різного віку - і малі, й підлітки. Навчали дітей письма, читання, початків арифметики, молитов, співу.
Культурному піднесенню в Україні наприкінці XV! - на початку XVH ст., зокрема розвиткові освіти, сприяли братства - громадські православні організації міщан. Першим і достатньо впливовим було Львівське братство, яке виникло в 1439 році. Його коштом утримували школу, шпиталь, друкарню, бібліотеку. На початку XVH ст. виникли Острозьке, Галицьке, Камянець-Подільське, Самбірське, Київське, Луцьке та інші братства. При кожному з них було засновано братські школи. Першим ректором Львівської братської школи став відомий учений Іов Борецький, а викладачами - брати Стефан і Лаврентій Зизаній, Кирило Ставро- вецький, Памва Беринда. Навчання в братських школах регламентувалося статутом - "Порядком шкільним". У цих школах навчалися діти заможних міщан, козаків, нижчого духовенства, дрібної шляхти, старшин, а також діти-сироти.
Братські школи були значним спротивом католицьким і уніатським школам, ополячуванню української молоді, виховуючи в неї патріотизм, повагу до всього народу, його минулого, мови, культури.
Простий сільський люд, прикований до землі як робочий інвентар, був неписьменним. Його освіта починалася й закінчувалася катехізаційними науками в церкві і то лише в тому випадку, якщо парохи до такої науки були здібні і мали добру волю. З усних переказів відомо, що справжньої школи на той час не було, а якщо й була, то не мала певної організації, засобів до стабільного існування. Як зазначав Іван Левицький, "шкілки повставали лише там, де був парох охочий до просвіти, або дяк з замилуванням відданий свойому званю, який у своїй хаті вчив з букваря, а ще частіше з писаних табличок азбуки та троха писати й числити, а ціла шкільна наука кінчилась не читанню псалтирів й апостола. Не стало аматора вчителя-дяка, не стало й шкілки, бо про неї не було кому більше дбати в громаді"24.
Названу проблему розглянемо на конкретних прикладах, пов'язаних, зокрема, з розвитком шкільництва в опільському селі Бабухові Рогатинського повіту. Шкільна освіта мала там місце ще у ХУПІ ст. і була пов'язана з греко-католицькою церквою. Так, у Рогатині школи при міських церквах були вже відомі з 1745 року.25
Перша згадка про майбутню школу в Бабухові датується 20 квітнем 1760 року. Саме тоді була проведена візитація Церкви Воскресіння Христового. В акті візитації зазначено, що братства і школи в селі немає, а тому "Вельмишановний і найпреподобніший Його милості священик Миколай Шадурський, протонотарій апостольський, суддя єпископського суду, делегат і генеральний візитатор Львівської єпархії... рекомендував школу при церкві, де би дяк мешкав і дітей науки християнської навчав, з допомогою і підтримкою як самого Преподобного отця пароха, так і самого дяка збудувати. Цю свою пораду з амвону людям, що збираються до церкви на відправу, у наступну неділю оголосити й до відома подати, що залишив у письмовому вигляді".26
Ми не знаємо, коли конкретно була реалізована рекомендація М. Шадурського, тобто коли в Бабухові була відкрита перша школа, чи як її ще називали, дяківня. Однак точно знаємо, що у 1784 році вона уже функціонувала.
13 грудня 1784 року витяг із акта генеральної візитації парафії в селі Бабухів від 20 квітня 1760 року було звірено з оригіналом та підтверджено адміністрацією Бережанського циркулу.27 4 жовтня 1786 року урядник Гавронський вніс цей документ до книг релігійного фонду.28 У переліку нерухомого майна і прав, що належали до Церкви Воскресіння Христового у селі Бабухів Рогатинського деканату Бережанського циркулу, значиться: "Помешкання пароха, тобто окрема хатина, сильно знищена під солом'яним дахом оцінена разом із школою дяка (виділення наше) у 5 злотих 15 грошів".29
У документі також зазначено, що "школа, де мешкає дяк, на громадському грунті з домінікального дерева коштом громади збудована"30 і дальше: "дяка сама громада утримує, якому щороку за угодою сплачує скільки можна".31
Ширшого розповсюдження народна освіта в Галичині набула у першій половині ХІХ ст. У 1850 року тут уже нараховувалося понад 1500 народних шкіл з українською мовою навчання.32 Значні зрушення в цьому напрямку відбулися й на Рогатинщині. Якщо у 1832 р. тут було всього п'ять шкіл (у Рогатині, Букачівцях, Вишневі, Журові і Колоколині), у 1841 р. - 23, у 1846 р. - 31, то у 1850 р. - 38 шкіл. Вчителями у цих школах були дяки. Учнями шкіл були переважно хлопчики, їх навчали читати, рахувати, церковному співу, а інколи і писати. Підручниками служили богослужебні книги: Біблія, Псалтир. Дяківні проіснували до 1869 р.33 Новий шкільний закон від 14 травня 1869 року зобов'язував всіх дітей віком від 6 до 14 років відвідувати школу. Початкову освіту здобували протягом шести років. Школярі вивчали рідну і німецьку мови, арифметику з елементами алгебри і геометрії, історію, географію, малювання, співи. Основним навчальним предметом був Закон Божий.
24 січня 1861 року Львівське намісництво заснувало народну школу в Бабухові. 19 березня 1861 року повітовий уряд в Рогатині направив в Бабухів копію рішення Намісництва № 997 такого змісту: "Гміна в Бабухові. Особисто війту. Високоповажне Львівське намісництво, зваживши, що рішення Бабухівської гміни щодо дотації парафіяльної школи, врегульована спільними зусиллями, оскільки гміна зобов'язалася:
1. Новозбудований шкільний будинок разом з помешканням для вчителя, шкільне приладдя, яке також є в доброму стані, утримувати за власний рахунок.
2. Опалювання для школи завозити за власний кошт.
3. 8 шкільних послуг прийняти на себе. 4. Щороку кожному вчителю виплачувати готівкою по 100 зл.
Крім того для кращого забезпечення вчителя - кожного року виділяти по 16 корців жита і по 4 корців пшениці. Своїм рішенням від 24 січня 1861 року виділити біля школи 500 сажнів землі. На заснування цієї школи посеред села Бабухова було дано дозвіл і отримано згоду на її утримання, що сприяло поширенню освіти серед місцевого люду. Більше того. Повітовий уряд разом з правлінням гміни в своїх повідомленнях повинні детально інформувати про старанне дотримання всіх пунктів укладеної угоди і не давати підстав для нарікань. І нарешті, гміну повідомлено, що ця школа підпорядковується превелебному консистору греко- католицького обряду у Львові. Право представлення кожного нового вчителя, згідно умови належить превелебному пароху греко-католицького обряду у Вербилівцях і повітовому уряду.
Першим учителем в заснованій намісництвом Бабухівській школі був, очевидно, дяк Церкви Воскресіння Хрестового Григорій Сас. В однокласній школі навчалося 40 учнів, переважно хлопців.35 Більше інформації про тогочасну школу і її вчителя, на жаль, не маємо. В наступні роки учителями Бабухівської школи працювали поляки: Лев Малявський, Мартин Посацький, Ян Зборовський,Степан Кашубінський, Северин Кривда, Юліан Лаврів, Юзеф Качмар та Францішек Лукасевич.
У шематизмі народних шкіл і вчителів у Львівській архієпархії, підпорядкованих Львівській греко- католицькій митрополичій консисторії на 1866 рік, значиться, що в Бабухівській парафіяльній нормальній школі "нижчо-реальним вчителем" зі стажем роботи 5 років працює Лев Малявський, за національністю - поляк. Його платня становить 100 рублів і 20 мецов збіжжя. Школа забезпечена опаленням і городом в 500 сажнів. Дітей шкільного віку 73 (35 - хлопців і 38 - дівчат). Школу відвідують 33 хлопці і 29 дівчат. Кандидати на повторне навчання - 29 дітей; відвідують повторне навчання - 4 учні.36
В наступному 1867 році в Бабухівській школі ніяких змін не відбулося, за виключенням того, що на повторне навчання записалося уже 10 дітей.37
У 1868 році учителем Бабухівської школи став дяко-учитель без досвіду (стаж роботи - 1 рік), за національністю поляк Мартин Посацький.38 Кількість дітей, що навчаються в школі, не змінилася.
В шематизмі на 1867 рік зазначено, що в Рогатинському шкільному повіті нараховується 33 школи: 1 - головна, 28 - тривіальні і 4 - тимчасових. Дотація для названих шкіл становить 3 835 австрійських гульденів і 86 крейцерів. На 33 народних школи в Рогатинському повіті працювало 26 учителів: 13 таких, що здали відповідні іспити, і 13 - які іспитів ще не здали. Верховним наглядом народних шкіл відав Михайло Малиновський - радник і референт Митрополичої консисторії, прихожанин архікафедрального собору, член Галицько-руської матиці та інших організацій.39
З 1867 по 1868 рік кількість народних шкіл, що належали до Львівської архієпархії, зросла з 33 до 89. Куратором шкільництва став Феофіл Павликов - почесний крилошанин Львівської митрополичої капітули, радник і референт митрополичої церкви Успіння пресвятої Богородиці у Львові, член Галицько-руської матиці та Крайового сейму.40
28 листопада 1871 року рада гмінна на пленарному засіданні розглянула питання щодо підвищення платні учителю школи, яка на той час становила 100 зл. р., 10 корців жита і город розміром 40 сажнів. З 1 січня 1872 року платня вчителя повинна бути збільшена до 200 зл. р.
Відповідно до рішень ради гмінної в Бабухові передбачені наступні заходи:
1. З 1872 року платня вчителя становитиме 125 зл. і 10 корців жита.
2. Гміна видає платню учителю поквартально, а зерно кожного півроку.
3. Гміна опалюватиме шкільне приміщення, виділивши для цього 5 сажнів дров, тобто 4 фіри, які мають бути доставлені в школу.
4. Гміна додає 1 173 сажнів городу вартістю 15 зл. р., не враховуючи городець біля школи, який має 40 сажнів. Цей город, який гміна подарувала школі, не врахований в метриці урбаріальній 1820 року. Колись на цьому місці була громадська дорога до Рогатина. З 1846 року цісарський гостинець до Рогатина було побудовано на іншому напрямку. Стара дорога була перетворена на громадське пасовисько.
5. Гміна зобов'язується забезпечити школу необхідним приладдям.
6. З метою належного утримання шкільного приміщення гміна зобов'язується забезпечити сторожа.
7. Свої права та інтереси гміна буде відстоювати разом з місцевим парохом.
8. Гміна зобов'язується на вічні часи оплачувати шкільні витрати.
У випадку ухилення від добровільно взятого на себе підвищеного зобов'язання гміна Бабухів буде піддана примусовому їх виконанню відповідними державними органами.
Бабухів, дня 28 листопада 1871 року.
Онуфрій Балацький - війт, Павло Данилишин - заступник війта Дмитро Височанський - радник Василь Височанський - радник Данило Романків - радник Ясько Мазурик - радник Дмитро Забігач - радник За неписьменних підписали:
Ян Зборовський - учитель Ян Мазоловський - свідок Антоній Кінашевський - свідок41
На той час обов'язки народного вчителя в Бабухові виконував Ян Зборовський. Його анкетні дані наступні:
" 1. Ім'я і прізвище учителя - Ян Зборовський.
4. Місце і дата народження - Баня Калушська в Галичині, 6 червня 1847 року.
5. Чи жонатий і яку має родину - жонатий.
6. Коли і в якій школі почав виконувати обов'язки учителя - 1 вересня 1860 року в народній школі в Мельнику повіту Журавно.
7. Яким був подальший процес служби і чи були перериви - жодних.
8. Коли затверджений в статусі учителя - в статусі тимчасового учителя затверджений 1 вересня 1860 року.
9. Як поводиться на службі - старанний і працьовитий.
10. Які має здібності - добрі.
11. Як поводиться в школі і поза нею з моральної і політичної точки зору - бездоганно.
12. Які отримав похвали або стягнення? - отримав подяку письмово 21 жовтня 1868 року і 1 травня 1870 року; 18 вересня 1872 року за старанність був премійований у розмірі 25 зл. 29 грудня 1873 року окружна шкільна рада в Бережанах нагородила Я. Зборовського грошовою премією в розмірі 100 зл. р.
Анкету підписав окружний інспектор".42
2 травня 1873 року Цісарсько-королівська крайова шкільна рада прийняла постанову щодо реорганізації народної школи в Бабухові. Вивчивши всі подробиці щодо діяльності школи і вислухавши пропозиції окружної шкільної ради, крайова шкільна рада ухвалила наступне:
І. Загальну народну школу в Бабухові вважати штатною.
13. Гміна Бабухів і двірська територія творять одне ціле і зобов'язані утримувати спільну школу.
їх обов'язком буде:
1. Утримувати шкільний будинок, помешкання учителя, внутрішнє устаткування школи в доброму стані згідно приписів шкільної влади.
2. Доставляти засоби для опалення школи в такій кількості, щоби на кожних 6 сажнів кубічних шкільної кімнати припадало 4/5 сажнів букового дерева, відповідна кількість м'якого дерева або вугілля чи околотів соломи.
3. Забезпечити освітлення та інші послуги школи відповідно до вимог місцевої та вищої шкільної влади.
Вищеназвані заходи гміна і двірська територія здійснюють відповідно до оплачених податків у
такому співвідношенні:
а) територія двірська - 10 зл. р. 42 кр.
б) гміна - 89 зл. р. 58 кр.
ІІІ. Учитель школи забезпечений окремим помешканням. Його загальний дохід становитиме 300 зл. р.
На покриття цієї суми передбачені такі надходження:
- доходи з шкільного городу - 6 зл.
- кошти, які виплачує гміна - 185 зл.
- кошти від території двірської - 11 зл. 51 кр.
- виплати окружного шкільного фонду - 97 зл. 49 кр.
W. Шкільне приладдя забезпечує окружна шкільна рада. З цього ж фонду передбачені витрати на придбання крейди, губки, паперу, чорнила та на інші шкільні потреби - 10 зл. р.
V. На підставі статті 2 закону від 2 травня 1873 року інтереси учителя буде представляти місцева шкільна рада.43
9 березня 1874 року відбулося засідання ради гмінної в Бабухові, на якому розглядалося питання щодо заміни збіжжя, в кількості 10 корців жита в якості платні учителя на готівку.
Із загальної кількості радних (12 осіб) на засіданні присутні 9:
1. Онуфрій Балацький - начальник гміни
2. Павло Данилишин - заступник
3. Петро Чапранський - радник
4. Федір Сало - радник
5. Іван Ольшевський - радник
6. Дмитро Забігач - радник
7. Гринько Романків - радник
8. Михайло Наконечний - радник
9. Павло Пилипів - радник
Після обговорення питання порядку дня було прийнято наступне рішення: Гміна в Бабухові зобов'язується щоквартально виплачувати учителеві платню замість 10 корців жита 60 зл. р. в рік. Засідання зобов'язує заключит раду гмінну відповідний договір з Окружною шкільною радою в Бережанах.
Протокол підписали усі учасники засідання і Теодор Сас - член гмінної ради.
Бабухів, 9 березня 1874 року.44
Того ж дня між гмінною радою в Бабухові Рогатинського повіту і Окружною шкільною радою в Бережанах було підписано договір такого змісту:
"1. Гміна Бабухів відповідно до акту заходів від 28 листопада 1871 року виділяє для утримання учителя 10 корців жита. 9 березня 1874 року рада гмінна вирішила замінити 10 корців жита, які виділялися на оплату учителя на грошову оплату в сумі 60 зл. ринських, які потрібно виплачувати щоквартально.
2. Окружна шкільна рада в Бережанах затверджує акт заміни натуральної оплати місцевому учителеві в розмірі 10 корців жита на грошову оплату в сумі 60 зл. р.
Діялося в Бабухові 9 березня 1874 року".
Договір підписали:
Онуфрій Балацький - начальник гміни
Павло Данилишин - заступник начальника
Гринько Романків - радник
Іван Ольшевський - радник
Петро Чапранський - радник
Михайло Гелемей - радник
Тимко Поперека - радник
Іван Богда - радник
Свідки:
Антоній Медвецький - парох Теодор Сас - член гмінної Ради45
Для мешканців Бабухова надзвичайно важливе значення мало збереження самостійного статусу школи. На засіданні ради гмінної за участю присяжних довірених - пароха Вербилівської парафії, пароха Бабухова і декана Рогатинського деканату о. Антонія Медвецького та члена ради гмінної Теодора Саса, була прийнята наступна ухвала:
I. До народної школи в Бабухові не може бути приєднана жодна інша школа. Не дивлячись на невелику відстань до села Лучинців, об'єднати школи обох сіл в одну не було можливим. Причина заклю- чалася в тому "що в часи виливу ріки (Гнилої Липи - С.Г.) був би припинений доступ дітям до школи... адже діти погано вдягнені і не мають взуття, в дні слотисті і зимні при частих заметах снігових відвідування сусідньої школи було б неможливим. В разі такого сполучення мусіли би виникнути ті шкідливі наслідки, в результаті яких більша частина сільської молоді була би позбавлена шкільної науки. Щоби полегшити умови навчання дітям гміна взяла на себе видатки школи, а в 1871 році покращила умови праці вчителям".
II. Маєток школи становив:
1. Будинок шкільний вартістю 300 зл. р.
2. Стаєнка - 60 зл. р.
3. Город під № 1 465 площею 1 173 сажні - 100 зл. р.
4. Маленький городець (питомник садівничий) площею 40 сажнів - 20 зл. р.
IV. Право представлення учителя гміна обговорила разом з місцевим душпастирем.
V. Учитель не займає жодних інших посад, а тому немає інших доходів.
VI. Податок оплачує:
1. Гміна Бабухів - 632 зл. 83 центи
2. Двір - 287 зл. 77 центів
VII. Маєток гміни:
1. Пасовисько площею 45 моргів 810 сажнів вартістю 900 зл.
2. Борг в сумі 600 зл. з річними відсотками - 25 зл. 20 центів.
Видатки гміни становлять 99 зл. 98 центів.
Крім тих покращень, які гміна зробила учителеві в 1871 році, інших зробити не могла. Гміна зобов'язувалася школу в Бабухові до інших шкіл не приєднувати.
VIII. В протоколі зафіксовано, що на двірській території іншої окремої школи не існує.
IX. Народну школу в Бабухові відвідувало:
в 1870-1871 навчальному році 30 хлопців, 32 дівчини в 1871-1872 навчальному році 30 хлопців, 30 дівчат в 1872-1873 навчальному році 32 хлопці, 30 дівчат
X. В шкільному будинку учитель мав нове помешкання. Гмінна рада запропонувала учителеві школи одночасно виконувати обов'язки гмінного писаря.
Протокол складений в Бабухові 9 березня 1874 року.
Підписали
Свідки:
Антоній Медвецький - парох Теодор Сас - член гмінної ради Старшина громадська:
Онуфрій Балацький - начальник громади Павло Данилишин - заступник нач. громади Гринько Романків - радник Дмитро Забігач - радник Петро Чапранський - радник Іван Ольшевський - радник Тимко Поперека - радник Михайло Гелемий - радник
18 березня 1874 року повітовий відділ підтвердив той факт, що гміна Бабухів не має можливості збільшити платню учителеві до встановленої норми. Різницю повинен доплачувати окружний шкільний фонд.46
ХІ. На той час в Бабухові проживала 691 особа.47
З квітня 1874 року ксьонз Ян Корчинський інформував окружну шкільну раду в Бережанах про наступне:
"1. Населення гміни Бабухів становить 692 особи, кількість дітей шкільного віку - 62, із них навчаються в школі 60. Відвідування школи учнями регулярне, школа відноситься до найкращих в повіті і заслуговує на те, щоб мати статус штатної.
2. Відстань від Бабухова до сусіднього села Лучинці пів-милі, однак часті виливи ріки Гнила Липа, що розділяє названі гміни, не дають можливості створити спільну школу. В іншому випадку діти не мали би змоги регулярно відвідувати заняття. Саме такої точки зору дотримуються мешканці Бабухова.
Платня учителя становить:
1. Готівкою - 125 зл.
2. Замість 10 корців жита - 60 зл.
3. Вартість городу оцінено гміною - 15 зл.; оцінена повітовим відділом - 6 зл.
Так як в 1871 році гміна встановила платню вчителеві 200 зл., то 6 зл., яких не вистачає до цієї суми гміна повинна доплачувати.
Вношу наступні пропозиції:
1. Окружна шкільна рада вважає народну школу в Бабухові штатною з одним учителем.
2. Затвердити договір з гміною щодо заміни 10 корців жита на утримання учителя на готівку в сумі
60 зл.
3. Визнати оцінений повітовим відділом дохід з городу 3/4 морга у сумі 6 зл.; зобов'язати гміну доплачувати 9 зл. до встановленої норми - 200 зл.
4. Вважати, що відповідно до рішення повітової ради від 18 березня 1874 року у зв'язку з невисокими статками мешканців села, для утримання школи встановити допомогу Окружного шкільного фонду.
5. Так як в гміні Бабухів посада учителя є тимчасовою, оголосити конкурс на штатну посаду.
3 квітня 1874 року
Ксьонз Ян Корчинський - член Окружної шкільної ради".48
0. Ян Корчинський повідомив також про загальну народну школу в Бабухові наступні дані:
В школі працює один учитель. Маєток школи складається:
1. Будинок школи вартістю 300 зл.
2. Стаєнки нової вартістю 60 зл.
3. Городу площею 1 173 сажні вартістю 100 зл.
4. Городу маленького площею 40 сажнів (передбаченого на садівничу шкілку) вартістю 20 зл.
5. Вуликів, інвентаря.
Згідно рішення гміни від 28 листопада 1871 року учитель отримає річну платню в сумі 125 зл., 10 корців жита, замінені на 60 зл. і право використання городу.
Учителя представляє гміна спільно з місцевим душпастирем.
В інформації вказана також передбачена сума податків (див. Податкова відомість, табл. 1).
Маєток гміни становить:
1. Пасовисьа топ. № 1 335, 1 336 площею 45 моргів, 810 сажнів вартістю 900 зл.
2. Борг в сумі 600 зл., з річними відсотками - 25 зл. 20 центів.
Діти шкільного року - від 6 до 12 років.
У 1970-1971 навчальному році школу відвідувало 30 хлопців 32 дівчини
1971- 1972 навч. році 30 хлопців 30 дівчат
1972- 1973 навч. році 30 хлопців 30 дівчат
На той час в Бабухові проживало 692 мешканці.
Обов'язки катехита виконував місцевий душпастир. Він навчав дітей релігії 17 годин в тиждень.
Таблиця 1
Податкова відомість народної школи в Бабухові (11 лютого 1874 року)49
|
Міс цевість народ ної школи |
Перелік оподат кованих |
Види податків |
Доходи гміни |
||||||||||
|
земельний |
домово-класовий |
орендний |
подоходний |
S о * ю ъ |
разом |
характеристика об'єкта |
вартість гміни |
спосіб використання |
дохід призначений на |
||||
|
видатки гміни |
заклади гміни |
||||||||||||
|
Бабухів |
Гміна Бабухів |
533.30 |
90.53 |
4.80 |
4.20 |
632.83 |
пасовисько топографічний № 1335, 1336 площею 45 моргів 8100 сажнів |
900 |
|||||
|
Територія двірська в Ба- бухові |
Уряд податковий Рогатин. 11 лютого 1874 року Ян Корчинський підтвердив раніше висловлену пропозицію про те, що народна школа в Бабухові має бути штатною.50
З 1874 по 1882 року вчителем в Бабухівській школі працював поляк Степан Кашубінський.51 На жаль, жодних відомостей про його діяльність не збереглося. 1-го жовтня 1888 року С. Кашубінського на цій посаді замінив Северин Кривда. Останній відносився до числа тих учителів-поляків, які, незважаючи на те, що вся система навчання і виховання дітей велася виключно на кошти місцевої громади, намагалися накинути українським школам польський виховний ідеал. Водночас українським педагогам влаштуватися на роботу вчителем було майже неможливо.
Відомий український педагог, літературний та суспільно-культурний діяч Галичини Павло Кирчів у листі до редактора часопису "Діло" Івана Белея від 23 травня 1887 року писав: "Якось погано не сходяться мої кінці до купи; от у марці сего року зложив я іспит кваліфікаційний, думав стало осісти в Вишневі (тепер с. Луковець Вишнівської сільради Рогатинського району), меж добрими трудящими, а навіть у високій мірі інтелігентними, люблячими просвіту людьми - селянами, для їх добра працювати. Вони й полюбили мене, прилягли до мене, просили Окружну раду шкільну, щоб виставила їх школу на кокурс. Та й я вже туй-туй досягнув берега обома руками. Аж от нечайно Рада окружна під позорами будь-то би я виїжджав ночами кудись в цілі якихось пропаганд [...] під позорами, що я занимаюсь річами не приносячими школі жодного хісна, а через те й занедбую школу, і Бог знає якими там, усунули мене з посади, ба навіть з цілої округи **м 52 рогатинської .
Замість високоосвіченого вчителя-українця влада направила в школу зовсім молоду вчительку-польку, яка навіть не знала української мови. Те, що громада с. Вишнева полюбила вчителя П. Кирчіва, пішла назустріч його просвітницькій роботі, почала передплачувати українські газети та купувати українські книжки, якраз і було головною причиною усунення його з посади. Польські функціонери потрактували громадську діяльність учителя як протиправну "московську інтригу", як таку, що "бунтує люд". І хоч в судовому процесі з Окружною шкільною радою в Рогатині вдалося добитися виправдання, вчителя все ж таки відправили на посаду позаштатного учителя у село Свірж (нині Перемишлянського району Львівської області). В січні 1888 року П. Кирчів змушений був залишити школу і переїхати до Чернівців, де редагував газету "Буковина".
Наведемо інший випадок, що характеризує ставлення польської влади до проблем українського шкільництва. Інформацію черпаємо з матеріалу часопису "Діло", опублікованого 16 липня 1892 року. Подаємо її в оригіналі:
Подобные документы
Дія української просвітницької самоорганізації, що діяла в другій половині XIX – першій половині XX ст. у Східній Галичині під назвою "Просвіта". Перший вияв діяльності "Просвіти". Тематика книжок про потреби галицьких русинів, про шляхи їх розвитку.
реферат [35,3 K], добавлен 03.11.2011Новий етап розвитку української культури. Національно-культурне відродження в Україні. Ідея громадське - політичної значимості освіти. Розвиток шкільної освіти наприкінці XVI - першій половині XVII ст. Єзуїтські колегіуми. Острозька школа-академія.
творческая работа [25,5 K], добавлен 29.07.2008Дослідження сутності політики українізації. Заходи проти її реалізації з боку радянської влади. Сталінізм і доля української інтелігенції. Етапи розвитку національної освіти. Справа українського письменника Миколи Хвильового. Наслідки "українізації".
реферат [24,5 K], добавлен 28.10.2010Становище друкарів і видавців українських книжок в ХХ столітті. Розвиток видавничої справи на Галичині. Стан друкування української книжки на початку ХХ століття. Особливості розвитку видавничої справи в період українізації та в післявоєнний час.
реферат [36,5 K], добавлен 19.04.2014Становлення та ідейні засади українських політичних партій в Галичині. Українська соціал-демократична партія як складова частина австрійської соціал-демократичної. Програми і напрями діяльності. Вплив Революції 1905 р. в Російській імперії на діяльність.
контрольная работа [35,0 K], добавлен 17.04.2014Суперечності розвитку української культури у другій половині XVIІ і на початку XVIII століття. Культурний підйом України на межі XVIІ-XVIII століть. Національна своєріднсть і специфіка українського мистецтва у другій половині XVIІ-XVIII століття.
реферат [27,8 K], добавлен 05.10.20081917-1920 рр. як період створення системи вищої педагогічної освіти України. Підготовка вчителів, строк навчання, обов’язкові предмети. Роль Огієнко у відкритті ВУЗів в Києві. Перебудова педагогічної освіти і створення вищої педагогічної школи в 1919 р.
реферат [14,0 K], добавлен 10.12.2010Вплив зростання самосвідомості української нації на розвиток культури. Перебудова шкільних програм. Запровадження системи позашкільної освіти дорослих та жіночіх училищ. Розширення мережі вищих навчальних закладів. Успіхи природознавчих і суспільних наук.
реферат [29,5 K], добавлен 17.03.2010Відкриття училища торговельного мореплавства в Херсоні в 1834 р.: терміни та програма навчання. Розробка законодавчої бази для морехідних класів. Становлення пароплавства на Дніпрі та створення великих Чорноморських пароплавних компаній у ХІХ ст.
статья [22,7 K], добавлен 17.08.2017Проблеми військової історії в першій половині ХХ ст. та стан російської історіографії щодо вивчення українського питання у Першій світовій війні. Суспільно-політичні процеси у Галичині в період війни. Місце українських земель у міжнародних відносинах.
статья [19,4 K], добавлен 27.08.2017
