Главная Коллекция "Otherreferats" История и исторические личности Кримінальна злочинність у Гетьманщині другої половини XVIII ст. (за матеріалами Полтавського ґродського суду)

Кримінальна злочинність у Гетьманщині другої половини XVIII ст. (за матеріалами Полтавського ґродського суду)

Дослідження структури злочинності в часи Гетьманщини, її розмірів, різновидів переступів та впливу на це явище економічних, суспільних і правових обставин. Історичні джерела для вивчення кримінальної злочинності періоду Гетьманщини другої половини 18 ст.

Рубрика История и исторические личности
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 26.09.2017
Размер файла 153,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінальна злочинність у гетьманщині другої половини XVIII ст. (за матеріалами Полтавського ґродського суду)

Юрій Волошин

Злочинність - позачасове явище, притаманне людському суспільству на всіх етапах його існування, у різні історичні періоди. Однак класична історіографія, зосереджена на подієвій історії, майже не звертала на неї увагу, залишаючи її вивчення історикам права й судочинства. Лише в 70-90-х рр. ХХ ст. під впливом постмодерністської філософії та антропологічного повороту в історіописанні ця проблема потрапила до сфери зацікавлення істориків, перш за все американських, англійських та французьких. В Україні інтерес до цієї проблематики, як і до соціальної історії загалом, відносно недавній. Вона представлена роботами доволі вузького кола дослідників, передусім Наталії Старченко, Володимира Маслійчука й Валентини Шандри Старченко Н.П. Про ефективність судочинства на Волині (на прикладі роботи Луцького ґродського суду 1598 і 1600 рр.) // УІЖ. 2011. № 5. С. 4-27; Маслійчук В. Ді- тозгубництво на Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині XVIII ст. Харків, 2008. - 128 с.; Його ж. Неповнолітні злочинці в Харківському намісництві (17801796 рр.). Харків, 2011. - 448 с.; Шандра В. Совісні суди в Україні (остання чверть XVIII - середина ХІХ ст.). К., 2011. - 266 с..

Основну свою увагу вчені сконцентрували навколо дослідження структури злочинності, її розмірів, різновидів переступів та впливу на це явище економічних, суспільних і правових обставин KamlerM. Swiat przest^pczy w Plosce XVI i XVII stulecia. Warszawa, 1991. S. 5.. Її вивчення дало плідні результати для розвитку соціальної історії, бо судові документи, що є зазвичай основними джерелами, містять у собі багато інформації про соціальні й ген- дерні відносини, становище маргінальних груп і мігрантів, повсякденне життя представників різноманітних прошарків досліджуваного соціуму тощо. Протоколи судових засідань цікавлять дослідників соціальної історії перш за все тому, що злочини відображають різноманітні сторони життя людської спільноти. Вони, як слушно зауважив дослідник цієї проблеми Пітер Спіренбург, є «дзеркалом суспільства» Spierenburg P. Crime // Encyclopedia of European social history from 1350 to 2000. T. 3. New York, 2001. P. 336..

Більшість істориків під злочином розуміють суспільно-небезпечну дію, що чинить зло людям Новий тлумачний словник української мови у 3-х томах. К., 2008. Т. 1: А-К. С. 766.. Безумовно, що в попередні епохи це поняття, як і сприйняття злочинності взагалі, мало дещо інше навантаження. Розуміння і тлумачення злочинів у Гетьманщині XVIII ст., безумовно, відрізнялося від сучасного. Хоча дослідники й не мають спільної думки відносно класифікації злочинів, але значна їх частина згідна з поділом на чотири основні категорії: 1) насильство чи злочини проти особи; 2) злочини проти власності: крадіжки, шахрайства, грабежі; 3) злочини проти моралі; 4) злочини проти влади Spierenburg P Crime. Р. 336..

Одним з найбільш інформативних джерел, що дозволяють вивчати кримінальну злочинність Гетьманщини в останній період її існування, є матеріали засідань ґродських судів, адже саме в їх компетенції після судової реформи 1763 р. знаходилось кримінальне судочинство Пашук А.Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в ХУІІ-ХУШ ст. (1648-- 1782). Львів, 1967. С. 60.. У своєму дослідженні користуватимуся матеріалами Полтавського ґродського суду, які зосереджені у т. зв. «книгах околоднических приговоров», досить нечисленних, які зберігаються у відповідному фонді Центрального державного історичного архіву України в м. Києві. До цих книг, на відміну від «книг челобитчесих приговоров», які так само велися в ґродському суді, заносилися свідчення лише про кримінальні злочини.

У ці книги помісячно - від січня до грудня - вносилася інформація про всі кримінальні справи, що розглядалися упродовж року Полтавським ґродським судом. Зазвичай їхня кількість не перевищувала 40 і лише в 1775 р. це число зросло до 71. Книга за той рік є найгрубішою - нараховує аж 310 сторінок, хоча в інші роки їх кількість не перевищувала 80 ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, 23, 25..

Слід також зауважити, що вміщена в них інформація не свідчить про справжній рівень злочинності у досліджуваний період, а лише відображає певні тенденції. Як свого часу слушно зауважив британський дослідник Джеймс Шарп (James Sharpe), кількість і різновиди злочинів, які розглядалися в судах, слабо корелюють із реальним станом справ. На його думку, через вплив таких чинників, як складна система судочинства, компетенція судів, неефективність діяльності судової адміністрації, високі судові збори тощо, у судах XVI-XVIII ст. розглядалася лише частина переступів Sharpe J. А. Quantification and the History of Crime in Early Modern England: Problems and Results // Historical Social Research. Vol. 15. 1990. No. 4. P. 17-32. Про розміри зборів в судах Гетьманщини див.: Сокирко О. Скільки коштує порозуміння? «Поклони» та «наклади» в українських судах першої чверті XVIII століття // Соціум. Вип. 7. С. 195-209; Горобець В. Влада та соціум Гетьманату. Дослідження з політичної і соціальної історії ранньомодерної України. К., 2009. С. 229-258.. Справжнє число кримінальних злочинів погано співвідноситься з тією частиною, що потрапляла до ранньомодерного суду, адже підрахунки, зроблені на підставі протоколів судових засідань, радше відображають діяльність судових органів, аніж стан злочинності Geremek B. Przest^pstwo a swiadomosc spoleczna we wczesnonowozytnej Europie // Europa i swiat w pocz^tkach epoki nowozytnej. Cz^sc 1. Spoleczenstwo, kultura, ekspansja. Warszawa, 1991. S. 54..

Попри те, що ці тексти подають лише точку зору суду і не розкривають усього контексту, в якому здійснювалися розглянуті Полтавським ґродським судом кримінальні злочини, вони, все ж, дозволяють бодай частково дослідити проблему злочинності ранньомодерного соціуму Гетьманщини. Тож спробую, взявши за основу «книгу околоднических приговоров» за 1775 р., реалізувати наступні завдання: проаналізувати кількість, структуру й види злочинів; дослідити час, місце і способи їх скоєння; проаналізувати стате- вовіковий і соціальний склад злочинців; визначити найбільш криміногенні мікрогрупи тогочасного суспільства, з'ясувати гендерне співвідношення середовища злочинців; проаналізувати систему покарань.

Структура злочинності

За 1775 р. суд розглянув 71 кримінальну справу, що було набагато більше, ніж зазвичай. Так, у 1779 р. фіксуєтсья лише 20, а в 1780 - 27 справ ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 25, 26.. Поки що не вдалося з'ясувати, чому ж цей рік виявився таким «урожайним» для суду. гетьманщина злочинність кримінальний історичний

Найбільшу частку серед запротокольованих злочинів, 36 справ (50,7%), становили таємні привласнення чужих речей - крадіжки (див. табл. 1.). Другу позицію займали злочини, пов'язані з мандрівками без документів, які засвідчували особу, т. зв. «безпашпортный ход» - 11 справ (15,5%).

Таблиця 1

Види злочинів

Кількість

%

Убивство

5

7,0

Перелюб

2

2,8

Двоєженство

1

1,4

Ворожбитство

1

1,4

Побиття

1

1,4

Втеча з-під караулу

1

1,4

Усього

71

100

Третє місце посідало переховування чи скупка краденого - 7 справ (10,0%), четверте - розбій: 6 (8,5%), п'яте - вбивства: 5 випадків (7,0%). Решта злочинів - перелюб, двоєженство, ворожбитство, побиття та втеча з-під караулу - розглядалися по 1-2 рази.

Структура злочинів

Тож, як бачимо, найчисельнішу групу становлять злочини проти власності. До них, у нашому випадку, слід віднести: крадіжки, купівлю й переховування краденого та розбій. Загалом маємо 49 злочинів, або 69% від загальної кількості. Другу позицію займатимуть злочини проти влади - «безпашпортнмй ход» та недбальство у сторожі колодника - 12 випадків (16,9%). Третю - злочини проти особи: убивства й побиття - 6 випадків (8,5%) і четверту - злочини проти моралі: перелюб, двоєженство й ворожбитство - 4 випадки (5,6%).

Види злочинів

Кількість

%

Крадіжки

36

50,7

Пересування без паспорту

11

15,5

Переховування/купівля краденого

7

10,0

Розбій

6

8,5

Убивство

5

7,0

Той факт, що перевага належала злочинам проти власності, а не проти особи, може свідчити про модернізацію злочинності порівняно з попередніми епохами. Так, Пітер Спіренбург зростання подібних злочинів у Західній Європі XVIII ст. пов'язує з утвердженням буржуазного суспільства Spierenburg P. Crime. S. 337.. Сумнівно, щоб у Гетьманщині відбувалися подібні процеси, але, безумовно, у той період вона переживала серйозну суспільну трансформацію.

Злочини проти власності

Крадіжки. Перевага крадіжок, які були доволі поширеним явищем у структурі злочинності ранньомодерного часу Ibid. P. 338., фіксується й на території, що належала до юрисдикції Полтавського ґродського суду. Так, наприклад, серед злочинів, скоєних неповнолітніми у Харківському намісництві упродовж 1781-1797 рр., крадіжки становили 51,4% Підраховано за: Маслійчук В. Неповнолітні злочинці... С. 97-98.. Подібна ж ситуація спостерігалася й у регіонах Речі Посполитої. Зокрема, згідно з підрахунками одного з найвідоміших польських дослідників злочинності Марціна Кам- лєра (Marcm Kamler), у XVI-XVII ст. у коронних містах Кракові, Любліні й Познані частка крадіжок становила 58% Kamler M. Zloczyncy. Przest^pczosc w Koronie w drugiej polowie XVI i w pierwszej polowie XVII wieku (w swietlie ksi^g s^dowych miejskich). - Warszawa, 2010. S. 57..

Спробую визначити, що саме було предметом крадіжок, дослідивши справи, які безпосередньо стосувалися цих переступів. Також потрібна інформація знаходиться у протоколах про переховування й купівлю/продаж крадених речей та розбій - усього 48 справ (див. табл. 2).

Таблиця 2

Предмети крадіжок

Предмети

Кількість

%

Худоба й коні

22

45,8

Рухоме майно

20

41,7

Гроші

3

6,2

Хліб

1

2,1

Хворост

1

2,1

Бджоли

1

2,1

Усього

48

100

Як бачимо, найчастіше викрадали худобу - 22 випадки (45,8%). У тогочасному суспільстві вона була найпопулярнішою у крадіїв. Зокрема, частка худоби серед даних, наведених В. Маслійчуком, становила 25,9 % Підраховано за: Маслійчук В. Неповнолітні злочинці... С. 97-98.. Польський дослідник Славомір Щоцький так само стверджує, що в польських селах XVI-XVШ ст., які він досліджував, «крадіжка худоби і коней була надзвичайно розповсюдженим явищем» Szczocki S. Rozboje, rabunki i kradzieze od polowy XVI do XVIII wieku w swietle drukowanych ksi^g s^dowych wiejskich // Spoleczenstwo staropolskie. Seria nowa. Т. 2: Spoleczenstwo a przest^pczosc. Warszawa, 2009. S. 164.. Популярність цього виду злочину науковці пов'язують із тим, що тварин було доволі легко як красти, так і збувати Kamler M. Zloczyncy... S. 86.. Пріоритет зазвичай належав коням. Володимир Маслійчук у своєму дослідженні навіть виділив їх в окрему категорію. Аналізовані тут матеріали також указують на перевагу коней серед привласненого майна: у 1775 р. Полтавський ґродський суд 12 разів засідав із цього приводу, що становило 54,6% усіх справ, які стосувалися крадіжок тварин. Викрадення волів фіксується у 5 справах (22,7%), корів та биків - у 3 (13,6%), а овець - у 2 (9,1%).

Порівняння цих даних із даними судових засідань за інші роки засвідчує схожу картину. Так, наприклад, у 1779 р. суд розглянув набагато менше справ - лише 20. Крадіжки серед них становили 55% (11 справ), а частка вкрадених тварин у їх структурі дорівнювала 54,5% (6 справ). Перевага так само належала коням - 66,7% (4 справи). У 1780 р. маємо 27 справ, частка крадіжок становила 51,9% (14 справ), серед них тварин - 57,1% (8 справ), а коней - 50% (4 справи) Підраховано за: ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 25, 26.. Волів у 1779 році викрадали лише 1 раз (16,7% від викрадених тварин), а в 1780 - 4 (50%) Там само..

Таким чином, можемо припустити, що у структурі кримінальних злочинів, які розглядав Полтавський ґродський суд у другій половині 70-х рр. XVIII ст., провідне місце займали крадіжки, а найбільшою популярністю серед крадіїв користувалися свійські тварини, здебільшого коні й воли.

Попри таку перевагу, кількість викрадених за один раз тварин була незначною. З 12 справ про крадіжку коней лише в 4 згадується більше аніж одна тварина. Так, у січні 1775 р. розглядалася справа Михайла Гаркуші, якого звинувачували у крадіжці двох коней в секунд-майора Якова Козель- ського20. Щоправда, звинувачений зізнався у викраденні лише одного: «лошадь в масть темно гнедую вворовал»21. У липні суд розглянув справу колодника Матвія Діденка, якого підозрювали у крадіжці трьох коней в сержанта Ізота Шеховцова. За браком доказів Матвія звільнили22. Таку ж кількість коней викрав наймит Федір Литвин у полтавського козака Йосипа Зосименка. Під час допиту в суді, 14 жовтня 1775 р., він зізнався, що «увидевши пасущиесь на степу оного его владелца Штепы23 сотне полтавской козака Осипа Зосименка трое лошадей: одного мерина в масть кологри- вого Очевидно, йдеться про Якова Павловича Козельського-молодшого, депутата від шляхетства Дніпровського пікінерського полку до Законодавчої комісії Катерини ІІ з вироблення «Нового Уложення» (1767), депутат дворянства Лубенського повіту, секунд-майор. (Див.: Модзалевський В.Л. Малороссійскій родословник. Т. 2: Е-К. К., 1910. С. 392). ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, Арк. 20 зв. Там само. Арк. 118-120. Йдеться про Григорія Штепу (1738-1767), сотника другої полкової сотні Полтавського полку, на час описуваних подій давно померлого. Федір Литвин був підданим сотника і жив на його хуторі. Див.: МоклякВ. Полтавський полк. Науково-популярний нарис історії полку з часу його виникнення до кінця XVII ст. Полтава, 2008. С. 69. Кологривий - кінь з густою, пишною гривою, яка спадає на один бік (Словарь старых слов // доступно: http://oldwords.ru/word/1043/)., а две кобилици сиву и другу кологриву рижу взял» ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 203..

Найбільше, відразу чотирьох коней, викрав разом зі своїми товаришами «велокороссійской породи человек Сергей Исаев, син Краснопевцов». До Полтави Сергій прийшов у червні 1775 р. зі слободи Козацької Обоянського повіту Бєлгородської губернії на заробітки. Пропрацювавши в місті та навколишніх хуторах ціле літо, Краснопєвцов разом із двома своїми земляками в середині вересня вирішив повернутися додому. Згідно з його свідченнями, «сего сентября против 13 числа нотчу, будучи все три пяни, согласясь, своровали на пастбе под городом Полтавою в левади подле реки Рогозной состоящой четири лошади, коими поехали все три в дом свой» Там само. Арк. 192..

Якщо коней того року викрадали зазвичай по одному, то з волами було все навпаки - їх крали відразу по кілька. З п'яти справ, які тоді дійшли до суду, у двох ішлося про крадіжку 2 волів, а в інших, відповідно - 3, 4 і 20 волів. У наймасовішій крадіжці обвинувачували колодника Кіндрата Оле- фіренка, який, змовившись із жителями с. Мильці Іваном Слабким та Романом Буханченком, уночі з 28 на 29 квітня біля с. Загрунівки з пасовиська («хлебопашества») викрав волів, які належали козакам того села Науму Бі- денку та Самійлу Кириленку. Тварин планувалося відігнати до м. Полтави, продати, а гроші розділити Там само. Арк. 157 зв. -158. Там само. Арк. 23 зв..

Три справи стосувалися великої рогатої худоби: у двох ішлося про крадіжку однієї й тієї ж корови, у третій - про крадіжку бика. Корову викрав мешканець Старих Санжар Зиновій Штепенко у підданого Грицька Мусі- єнка в с. Головач, коли проходив через село, повертаючись від свого зятя з с. Локощини. На момент затримання Зиновій був сильно п'яний. Під час допиту він заявив, що «вовся не помнит, вел он ту корову или нет, потому что, как више значит, бил пян»2&. Подія сталася 9 лютого 1775 р. Перший розгляд цієї справи відбувся вже 20 лютого, але через неявку до суду позивача вона була перенесена на наступне засідання Там само. Арк. 4 зв. -5.. У результаті, 2 березня справу заслухали вдруге Там само. Арк. 23-24 зв..

Бик був у центрі кримінальної справи, що розглядалася в листопаді по скарзі мешканця містечка Великі Будища Василя Бортника на опішнянських жителів Сидора Тягуненка та Григорія Гелеверенка. Позивач закидав їм «воровство оными со товарищи его, Бортника, быка в масть белого, якого оние воры вбывши, мясо в воду захоронили, а шкуру з оного ввез их товариш со- тенній перво опошнянский городничий Никита Вентенченко в свой дом» Там само. Арк. 208 зв..

Однак першість за кількістю викрадених голів серед усіх видів худоби належала вівцям. Імовірно, причиною цього були невеликі розміри тварин, відповідно господарю, особливо якщо він був заможним власником, важко було стежити за їх приплодом, що створювало додаткову спокусу для найнятих вівчарів. Маємо вироки у двох справах про крадіжку овець. В обох позивачем виступав відставний полтавський полковий осавул Григорій Старицький. Перша справа, яка слухалася в липні, стосувалася викрадення його вівчарем Василем Койнашем 24 вівці Там само. Арк. 154 зв. -157 зв.. У другій, яка слухалася в листопаді, Старицький звинуватив іншого свого наймита, Івана Масчика, у викраденні 26 овець Там само. Арк. 255-258..

Другу позицію в ієрархії предметів крадіжок посідало рухоме майно - всього 20 вироків у справах, пов'язаних із крадіжками, купівлею чи переховуванням крадених речей, а також розбійними нападами. У 13 з них наводяться реєстри викраденого, аналіз яких засвідчує: злочинці зазвичай забирали все, що могло становити хоч якусь цінність.

Згідно з описами награбованого, найпоширенішою здобиччю серед місцевих злочинців були одяг та тканини. Якщо вірити протоколам, їх викрадали найчастіше. Зокрема, одяг присутній у 11 (84,6%) з 13 реєстрів, а тканини у 8 (61,5%). Асортимент як жіночого, так і чоловічого одягу був надзвичайно різноманітним, хоча зазвичай традиційний для представників нижчих та середніх верств тогочасного суспільства. Серед жіночого одягу були: шуби, каптани, кофти, пояси, хустки, шапки, плахти, сорочки, запаски, свити, намітки. Чоловічий теж був звичайним: бурка, киреї, пояси, шапки, юпки, сорочки, свити, чоботи. Щоправда, якщо об'єктом крадіжок чи пограбувань ставали представники вищих верств суспільства, траплялися й ви- шуканіші речі. Наприклад, під час пограбування маєтку капітана Григорія Капустянського злодії серед іншого викрали й «кирею сукна цветом блакитного подшитою завойчатим лисим мехом з золотими петлицями вкруг оной золотой шнурок»34, а також «галстук черний» та «халат домашний» Там само. Арк. 49. Там само. Арк. 49 зв..

Тканини теж переважно були традиційними, місцевого виробництва - полотно та сукно. Винятком хіба що можна вважати два шматки кумачу, вкрадені у капітана Капустянського Там само., та 5 фунтів шовку, який поцупили з крамниці (лавки) військового товариша Івана Максимова в містечку Великих Будищах Там само. Арк. 178 зв.. Найбільше таких речей зустрічається в описі у кримінальній справі.№31, яка розглядалася в травні Там само. Арк. 94-102.. Тоді притягли до відповідальності сімох осіб, мешканців того ж містечка та села Старі Млини, підозрюваних у крадіжках і скуповуванні краденого майна. Загальний реєстр викрадених ними речей нараховував 43 позиції, 16 (37%) з яких становили сукно, полотно й пряжу. За кількістю викраденого передувало сукно - 7 шматків різної величини: розмірами від півчвертки ліктя до 30 ліктів, що в перерахунку на сучасну систему мір становить близько 54 м Згідно з даними О.Ф. Сидоренко, довжина ліктя становила у той час 58,5 см. (Сидоренко О.Ф. Історична метрологія Лівобережної України ХУШ ст. К., 1975. С.159).. Полотно викрадали не так часто - 4 рази, але об'єми його були більшими: 12 сувоїв, 40 ліктів, 57 ліктів і шматок. Якщо навіть не враховувати такі непевні величини, як сувій та шматок, то все одно виходить понад 56 м. Крім цього, 5 разів крадії забирали у своїх жертв ще й вовняну (18 пасків) та конопляну (4 клубки) пряжу та товсті нитки із клоччя, т. зв. вал (6 клубків) Новий тлумачний словник української мови у 3-х томах. К., 2008. Т.1: А-К. С. 158.. Найбільший шматок тканини було викрадено у квітні під час пограбування підданого полкового хорунжого Семена Лаврентієва - Самійла Зінченка. Зловмисники, за свідченням потерпілого, «забрали все его имение бившое в хате». Серед іншого й 180 ліктів полотна (понад 105 метрів) ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 181 зв. - 182..

Доволі суттєву частку серед предметів крадіжок, згідно з аналізованими джерелами, становили збіжжя та продукти харчування. До останніх слід віднести: борошно, печений хліб, сало, масло, мед, горілку, цукор і сушені яблука. Ці продукти згадуються у 7 вироках, що становить 53,8% справ, які містять реєстри вкраденого. Наприклад, збіжжя фігурує у 3 справах. Злочинці, притягнуті до відповідальності, викрали 4 міхи пшениці, 2 міхи ячменю та по 1 міху жита й гречки Там само. Арк. 9 зв. - 16, 59 зв. - 70 зв., 94-102, 149 зв. - 154.. Сюди також, очевидно, слід віднести й 2 мішки конопляного насіння. Один забрали з комори жителя с. Івашок Петра Слюсаря Там само. Арк. 34., а другий - з хати жителя с. Федорок Никифора Шквиренка Там само. Арк. 150..

Із продуктів харчування здобиччю злодіїв стали: 4,5 міхи борошна (3 житнього, 1,5 гречаного та 1 пшеничного Там само. Арк. 14, 61, 94 зв., 150.), 10 шматків сала Там само. Арк. 50, 61, 94 зв., 150., 5,5 відер меду Там само. Арк. 34, 94 зв., 199 зв., по 0,5 пуду коров'ячого масла Там само. Арк. 94 зв. й цукру Там само. Арк. 49 зв., близько 6 літрів горілки Там само. Арк. 49 зв., 199 зв. та 2 зв'язки сушених яблук Там само. Арк. 34..

Найбажанішою здобиччю були, очевидно, гроші. Незначний у той час розвиток грошового обігу серед тої частини ранньомодерного соціуму, яка ставала зазвичай об'єктом нападів злочинців - посполиті, піддані, підсу- сідки й козаки, призвела до того, що їхні суми здебільшого були незначними (див. табл. 3). Лише в тих випадках, коли об'єктами злочинів ставали представники вищих верств, їх кількість могла бути великою.

Цінність грошей в тогочасному суспільстві засвідчує той факт, що позивачі вносили до реєстру викрадених речей навіть украй незначні суми - в кілька копійок. Як, наприклад, підданий бунчукового товариша Івана Кованьки, житель с. Федорок Никифор Швиденко, який записав 6 коп. Там само. Арк. 149 зв., чи мешканець с. Нижніх Млинів, козак Кирило Собакарь, який вніс до реєстру 20 коп. Там само. Арк. 199 зв..

Таблиця 3

Перелік викрадених грошових сум, зафіксованих у кримінальних справах 1775 р.

№

Справи

Сума грошей

Місце

злочину

Соціальний стан жертви

К-ть

злодіїв

Вид

злочину

11

120 руб. (мідь, срібло,

1 золотий напівімперіал)

м. Полтава

купець

2

крадіжка

13

7 руб., 50 коп.

с. Івашки

підданий

2

крадіжка

15

102 малі червінці 34 імперіали (золото) 36 руб. (срібло) 340 руб. 7 мішків грошей (мідь)

Маєток біля сл. Іванівки, Ізюмська провінція

поміщик,

капітан

17

розбій

16

7 руб. (срібло). 40 коп. (мідь)

с. Петровське

козак

3

крадіжка

31

16 руб. (срібло) 2 руб. 50 коп.

м-ко. Великі Будища

козак

козак

2

3

крадіжка

39

1 руб.

с. Рибці

бунчуковий

товариш

2

крадіжка

41

30 руб.

дорога

посполитий

2

розбій

48

98 руб. (мідь)

м. Полтава

козак

?

крадіжка

49

6 коп.

с. Федорки

підданий

4

розбій

59

1 руб. 20 коп.

с. Пушкарівка

підсусідок

4

розбій

66

20 коп.

с. Нижні Млини

козак

?

крадіжка

68

13 руб. (срібло)

хутір

підданий

1

крадіжка

70

1 руб. 12 руб. (срібло,

м. Полтава

підданий

5

розбій,

мідь)

хутір

?

5

крадіжка

Як правило, гроші викрадали разом з іншими речами. Вони фіксуються поміж іншого майна у 10 (76,9%) з 13 проаналізованих реєстрів. Лише у трьох випадках ішлося про викрадення винятково грошей. Зокрема, у справі №11, що розглядалася в лютому, ішлося про викрадення в мешканця розкольницької слободи Зибкої Івана Драчова полтавськими жителями Іваном Куліченком та Іваном Довбишем 120 руб. «монети медной, между коими денгами в числе оних били денги сребной монети и один пятирублевой империал патрету третого императора»54. Друга справа (№ 48), яку судді розглядали в червні, стосувалася крадіжки у полтавського козака Семена Богомаза «в доме его з жилой комнати лежащих денег монети медной в трех капшуках девятдесят восемрублей с половиною»55. Утретє гроші згадувалися як окремий предмет крадіжки в жовтні 1775 р. (справа N° 68). Тоді розслідувалася справа мешканця с. Нижні Млини Івана Клюшника, який украв 13 руб. у Лук'яна Паська, мешканця одного з хуторів, що належали бунчуковому товаришу Федорові Левенцю Там само. Арк. 25. Імперіали та на півімперіали - російські золоті монети, які стали чеканити з 1755 р. Свою назву отримали від того, що мали напис «имперская российская монета». Імперіали мали номінал 10 рублів і дорівнювали 10 срібним рублям. Виготовлялися вони з золота 900/1000 проби й важили 2 69/36 зол. Напівімперіали (полуимпериалы) мали номінал 5 рублів, виготовлялися з золота 88 проби й важили 1 90/96 зол. (Див.: Спасский И. Г. Русская монетная система. Л., 1970. С. 213-216.) Там само. Арк. 145 зв. Тут і далі йдеться про Федора Івановича Левенця (1719-|?), бунчукового товариша з 1750 р., підкоморія Полтавського повіту з 1763 р., надвірний радник з 1788 р. (Див.: МодзалевськийВ.Л. Малороссійский родословник. Т. III: Л-О. К., 1912. С. 51-52).. Щоправда, ця справа стосувалася не лише грошей, бо злодій заліз ще й у панський погріб, який був на тому ж хуторі, та прихопив там вулик із бджолами Там само. Арк. 206-206 зв..

Як видно з таблиці 3, найбільше грошей забрали злодії з дому поміщика, відставного капітана Григорія Капустянського. Учасникам того резонансного розбійницького нападу Показово, що у збірнику документів «Г айдамацький рух на Україні в XVIII ст.», виданому 1970 р., учасників цього розбою названо гайдамаками (Див.: Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст. К., 1970. С. 558-559). дісталась доволі значна сума. Якщо перерахувати всі захоплені монети на рублі навіть без 7 мішків мідних грошей, ліку яких допитані в Полтаві розбійники не знали ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 49., то виходить 1022 рублі. Попри те, що злочинців було аж 17 осіб, здобич виявилася значною - по 60 руб., не рахуючи мідних грошей та речей. Крадіжки й пограбування представників нижчих соціальних груп, як бачимо, не давали таких прибутків. Як свідчить наведена вище таблиця, у групі ризику також потенційно перебували купці чи особи, які займалися торгівлею. Так, уже згадуваний розкольник Іван Драчов мав при собі велику суму, бо був купцем Там само. Арк. 32 зв., а пограбований на дорозі житель с. Комарівки посполитий Михайло Коробченко їхав купувати хліб у Слобідську губернію Там само. Арк. 120..

Доволі часто здобиччю крадіїв ставали предмети, вироблені з дорогоцінних металів і прикраси. Це були: посуд, підсвічники, сережки, персні, намисто, кольорові стрічки тощо. Найбільше коштовностей було серед предметів, викрадених у поміщика Капустянського: «перстней два золотих с камушками, золотие серги, чайник, щипци, сахарницю, ложки малие и болшая одна чайних ложечек, четире стакани, рожок детской один, кои все вещи били серебряние»62. Дві срібні чарки забрали крадії у вищезгаданого Кирила Собакаря Там само. Арк. 49. Там само. Арк. 199.. Намисто значиться серед викрадених речей тричі, а кольорові стрічки двічі. Найбільше стрічок було вкрадено з крамниці вищезгаданого військового товариша Івана Мартинова. Ймовірно, він спеціалізувався на торгівлі коштовними тканинами, нитками й стрічками Там само. Арк. 178 зв..

Серед інших вкрадених речей у реєстрах згадуються: кінська збруя, реманент, предмети домашнього вжитку, а також зброя. Дослідники вважають, що вона завжди мала для злодіїв велику цінність Szczocki S. Rozboje, гаЬипкі і kradzieze... S. 165.. У 1775 р. зброя зустрічається лише у двох справах, № 15, де йшлося серед іншого й про напад на маєток капітана Капустянського, й у справі № 70. У капітана розбійники забрали келеп, 2 пістолети й 2 рушниці ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 49 зв., а в реєстрах останньої згадувалися 2 пістолети й шабля Там само. Арк. 238 зв..

Розбої. Інколи заволодіння чужим майном відбувалося у формі розбою, тобто нападу з метою пограбування, який супроводжується погрозами, насильством, убивством і т. ін. Згідно з І. Малиновським, у Литовському Статуті «Разбоем называется посягательство на жизнь или здоровье с корыстною целью, совершённое в форме насильственного нападения на дороге» (Див.: Учение о преступлении по Литовскому Статуту. К., 1894. С. 134). Імперське законодавство XVIII ст. розглядало це поняття значно ширше, не обмежуючись лише нападами на дорозі (Див.: ТальбергД. Насильственное похищение имущества по Русскому праву (разбой и грабеж). СПб., 1880. С. 109-112). Оскільки в проаналізованих у цьому дослідженні судових вироках розбоєм називали ще й напади на маєтки та будинки, а при визначенні покарань поряд з Литовським Статутом використовували ще й закони Російської імперії, я послуговувався сучасним тлумаченням цього поняття, згідно з яким воно являє собою «напад з метою пограбування, що супроводжується погрозами, насильством, убивством і т. ін.» (Див.: Новий тлумачний словник української мови у 3-х томах. К., 2008. Т. 3: П-Я. С. 143). У аналізованих тут протоколах згадується про 6 таких випадків. Це, перш за все, уже неодноразово згадуваний тут доволі зухвалий напад на маєток поміщика Григорія Капустянського в Ізюмській провінції, учасниками якого були фігуранти двох інших справ, що розглядалася Полтавським ґродським судом, Михайло Омельченко та Лазар Усенко ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 41-59 зв., 60-70 зв.. У формі розбою відбувалися пограбування Максима Кичатого, який пас коней в урочищі під с. Диканькою Там само. Арк. 87-87 зв., і жителя с. Комарівки Донецького пікінерського полку Михайла Коробченка, на дорозі, коли він їхав до Слобідської губернії, щоб купити хліба Там само. Арк. 120-12 зв.. Розбійними були також напади на будинки: Никифора Шквиренка в с. Федорках Там само. Арк. 149 зв., Самійла Зінченка під с. Пушкарівкою Там само. Арк. 181. та Сави Тищенка у м. Полтаві Там само. Арк. 254 зв..

Від інших злочинів розбої відрізнялися більшим числом учасників, а також застосуванням насильства. Ймовірно, чисельність розбійників залежала від об'єкту, який планувалося пограбувати. Так, на маєток капітана Григорія Капустянського напало аж 17 осіб, 9 з яких, за свідченням колодника Михайла Омельченка, буди запорозькі козаки Там само. Арк. 48 зв. Там само. Арк. 149 зв. Там само. Арк. 181 зв.. В інших розглянутих тут випадках злодіїв було менше - на доми Самійла Зінченка й Сави Тищенка наскакувало по 5 осіб, на хату Никифора Шквиренка й на Максима Китчатого - по 4, а в пограбуванні Михайла Коробченка брало участь лише 2 злодії.

Насильство застосовувалося в усіх розглянутих випадках. У кращому разі грабіжники обмежувалися лише зв'язуванням потерпілих. Так, вони вчинили під час пограбування Никифора Шквиренка: «связав его и жиючую с ним в той хате невестку его Матрону и забрав все движивое их имение...»16, та Самійла Зінченка: «связали его, жену и брата его Харитона Зенченка племянницу Параскевию и забрали все его имение бившое в хате»11.

В інших випадках події розгорталися більш драматично. Під час нападу на маєток Григорія Капустянського злодії поранили списом його малолітнього сина, а самого капітана били, вимагаючи віддати гроші Там само. Арк. 49.. Вищезгаданого Максима Китисенка грабіжники сильно побили палицею, розбивши до самої кістки голову й переламавши руку Там само. Арк. 87.. Пограбованого на дорозі

Михайла Коробченка «били немилосердно»80. Жорстоко бандити обійшлись і з Савою Тищенком та його дружиною. Їх зв'язали й нещадно били, вимагаючи грошей. Як свідчить виписка із квита возного ґродського суду Григорія Затеси: «1-е. На Саве Тищенку от самих колен по голове, по спине и по бокам, виключая одно брюхо, увесь тиранско ізбит как бы плетю, на обоих руках многие побитые синіо криваве знаки, по голове и по лицу во многих местах то ж син синіо криваве знаки. Губа сподняя с левого боку как бы ножом разрезана. 2-е. На жене его тож, начав от колена, по шеи, по спине и по бокам, кроме брюха вся збита как бы плетю, на лице во многих местах побитие кривавие знаки, на левой руки синіо кривавых знаков болших че- тире, левой ноги болшого палця часть как би ножом отрезанно, под обоими глазами синее побитие»81. На щастя, обоє залишились живими, хоча траплялися й випадки, коли нападники вбивали своїх жертв.

Злочини проти влади

«Безпашпорство». Імперська модернізація та викликане нею прагнення контролювати переміщення всіх категорій населення, перш за все платників податків, підданих і прикріплених до поміщиків селян, породили такий доволі поширений вид злочинів, як «безпашпортный ход» чи «безпашпорство». Як видно з таблиці 1, їх частка була доволі суттєвою - 15,5%. Того року суд ухвалив 11 вироків у таких справах; було засуджено 13 осіб. Більшість із них мандрували у своїх буденних справах, забуваючи чи не думаючи про те, що треба мати посвідчення особи.

Люди йшли в пошуках роботи, зустрічі з родичами, купівлі необхідних речей на базарах і ярмарках тощо. Так, наприклад, Гапка Котлярка зі своєю донькою Горпиною прийшли з хутора, що знаходився біля с. Гожулів, «с намерением чтоб где нибуд нанятся»82; мешканець сл. Лебедин Сумської провінції Сава Сіренко був затриманий і відданий до суду, коли повертався з рідного с. Чернещини, в якому провідував матір83, а Влас Решитниченко приїхав із м-ка Омельника Миргородського полку до м-ка Великих Будищ «для покупки себе овощи и продажи лошади»84.

Доволі часто серед затриманих були особи, що втікали від своїх власників, а інколи й справжні злочинці. Наприклад, Іван Волошенко, затриманий в Полтаві на базарі, куди він прийшов купити чоботи, виявився збіглим Там само. Арк. 121. Там само. Арк. 251 зв. Там само. Арк. 21 зв. Там само. Арк. 86 зв. Там само. Арк. 190 зв. із с. Нижні Млини підданим підкоморія Федора Левенця Там само. Арк. 75.. Так само в Полтаві під час ярмарку був затриманий житель с. Мачух Федір Демаш, який втік із володінь земського судді Григорія Сахновського Там само. Арк. 106.. Були й інші подібні приклади, однак найколоритнішою є, на мою думку, історія «мандрів» уродженця с. Оксютинці Роменської сотні Лубенського полку Олексія Штеги. У свої 45 років він змінив, згідно з моїми підрахунками, щонайменше 20 місць проживання. При цьому до самого одруження Олексій жив разом з батьками. Провівши в наймах на одному місці 4 тижні, кілька місяців - зиму або літо, півроку, чи навіть рік-два, він переходив на інше, мандруючи таким чином кількома полками Гетьманщини, а також територією Війська Запорізького. Цікаво, що свої мандрівки Штега здійснював разом із дружиною й дітьми. Найдовше, 4 роки, Олексій жив у сл. Писарівці, що належала генеральному обозному Семенові Кочубею. Його тричі ловили, засуджували «за безпашпортниый ход» і відправляли до попереднього власника, але через якийсь час Штега знову втікав. Останній раз він був спійманий неподалік м. Полтави, в с. Терешках у шинку, де пив із невідомим йому чоловіком горілку Там само. Арк. 162-166..

Збіглим злодієм і розбійником виявився затриманий у с. Гинюківці Дем'ян Куліченко. Під час слідства з'ясувалося, що ще в травні 1767 р. він брав участь у розбійному нападі на подорожніх в урочищі Кобилячок. Один із них, мешканець с. Панасівки Миргородського полку Михайло Шпак помер від побоїв. Куліченкові тоді вдалося втекти й уникнути покарання. Однак, у грудні 1769 р. його затримали у шинку в с. Мачухах і відправили спершу в Полтавський ґродський суд, а звідти в 1770 р. - у генеральний до м. Глухова. У квітні того ж року Дем'ян зумів утекти з-під варти й пішов на територію володінь Запорізької Січі. Через деякий час він осів у с. Коми- шевасі, купив хату й одружився. У травні 1775 р., разом із дружиною Куліченко вирішив провідати своїх родичів, які жили в с. Гинюківці неподалік Полтави, де й був затриманий Там само. Арк. 107-110 зв. Там само. Арк. 84..

Упущення колодника. 27 травня суд розглядав справу про недбальство при супроводі до полкової канцелярії колодника Петра Зорницького, який утік з-під варти козака першої полкової сотні варти Семена Пазька. Зорницького затримали в м-ку Великі Будища, бо засумнівалися в автентичності пред'явлених ним документів («по сумнителству имеючихся в него билетов...»*9) і вирішили відправити до полкової канцелярії. Великобудиські козаки передали затриманого в правління першої полкової сотні місцевому городничому Пуздерку На жаль, ім'я городничого в протоколі не вказане.. Останній доволі недбало поставився до виконання своїх обов'язків, та й взагалі повівся досить дивно. Він призначив для конвоювання колодника двох козаків - Семена Пазька та Петра Литовченка, а потім запросив їх разом з колодником до себе на обід, де всі разом пили горілку, куплену за арештантові гроші. Під час обіду один із конвоїрів, Петро Литовченко, так напився, що звалився із ніг. Тоді городничий наказав Семенові Пазьку самому вести заарештованого. Цікаво, що арештант їхав на коні, а конвоїр ішов пішки. Біля Шведської могили колодник пришпорив коня й утік.

Суд визнав винним у втечі колодника городничого Пуздерка. Однак, йому визначили відносно легке покарання, значно легше від тих, які, за даними Володимира Маслійчука, призначали за аналогічні злочини в Харківському намісництві Маслійчук В. Неповнолітні злочинці. С. 305-310.. Городничому наказали знайти втікача в тримісячний термін. Якщо б йому цього зробити не вдалося, а проти Петра Зорницького хтось висунув обвинувачення, то Пуздерко мав би задовольнити всі претензії постраждалого ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 84-86..

Злочини проти особи

Убивства. Як уже зазначалося, одним із різновидів злочинів проти особи були вбивства. Для їх аналізу можна використати класифікацію польського дослідника Марціна Камлєра, який розділив усі випадки на три групи: 1) ті, що трапилися в результаті бійки; 2) сплановані, навмисні вбивства; 3) скоєні під час розбійних нападів94 Там само. Арк. 38 зв. - 41.. Отже, з 5 справ, які розглядалися Полтавським ґродським судом, під цю класифікацію підпадають лише три. З них два убивства трапилися в бійці й одне (подвійне) - під час розбійного нападу. Ще дві справи стосувалися непідтверджених підозр - «сумнений» в убивствах. Перша з них була порушена проти підсусідка Са- мійла Білашевого і його дружини Марини, зятя та дочки посполитого Касьяна Майстренка, яких підозрювали в убивстві Марининої мачухи Ксенії. Жертву знайшла мертвою у власній хаті в с. Петрівці поблизу Полтави її сусідка. При огляді тіла померлої возним першої полкової сотні Яковом Швидким були виявлені «знаки, вся тварь синяя и все на ней тело синее ж», тож справу передали до ґродського суду. Слідство підтвердило невинуватість підсудних. До того ж з'ясувалося, що небіжчиця тяжко хворіла94.

Ще одним підозрюваним у вбивстві, цього разу власної дружини, був мешканець Великих Будищ Іван Підгребельний. Чоловік сам знайшов свою дружину мертвою на долівці власної хати. Він стверджував, що причиною смерті була «частая падучая болезнь, от чего она до умертвия своего болна находилась». Свідчення ж Іванової доньки Марії про те, «что он вишепо- мянутую жену свою Пелагею удавыл», через її неповноліття суд до уваги не взяв Там само. Арк. 72 зв..

Убивства під час бійок зазвичай були результатами конфліктів, що, як правило, розпочиналися в шинках чи на вулиці. Підігріті горілкою відвідувачі досить легко розпочинали суперечки з будь-яких причин - через місце за столом, склянку оковитої, виграш чи програш у карти, сказані непристойні слова KamlerM. 21ос7упсу... S. 254., чи, як у випадку з Мусієм Остапенком, через справжні або вигадані кривди. Трагедія сталася на хуторі полтавського полковника Андрія Горленка, що знаходився в «урочище Коломаку близ села Черкащини» 4 травня 1775 р.

Того вечора Мусій зі своїм братом Грицьком пили горілку в домі місцевого шинкаря Федора Рябка. Туди ж у пошуках свого малолітнього слуги нагодився місцевий житель Семен Попович, якого Мусій запросив до столу й пригостив горілкою. Коли ж через деякий час Попович зібрався йти, брати зупинили його «и с них Мойсей Остапенко, ставши близ порога, говоря помянутому Поповичу: «Тако треба в тебе взять пару волов за то, что б не снимал с их детей серяков и овец не займал». На что скоро сказал Попович, яко он серяков с их детей не снимал и овец не займал, то он набраня Поповичу матерно вдарил его, Семена, первие по зубах кулаком, а потом как оной Мойсей, так и брат его реченний Грицко Остапенко, вфативши его за волоса, свалил с ног на землю, и сколко при том раз они Остапенки его кулаком вдарили, не ведает». Шинкар зупинив бійку, після чого Семен Попович пішов додому, а братів він «попотчивал по одной чарке горелки» й вирядив із хати ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 130. Там само. Арк. 132..

Однак конфлікт на цьому не вичерпався. Розгніваний Семен прибіг додому, зізвав родичів та сусідів, закликав їх брати дрючки й бити Остапенків. Через це «Мойсею Остапенку и смертное последовало убійство, хотя с них шурин Поповичов Іван показует, что вдарил он Мойсея Остапенка один раз дручком по плечу»9%.

Ще один конфлікт, який завершився убивством, стався в м-ку Великих Будищах 25 вересня. Сварка відбулася в середовищі місцевої молоді між 15-літнім Іваном Рахненком, який того вечора вийшов із батьківського дому на вулицю «к бывшим тамо молодикам», та наймитом козака Григорія Демочки Іваном Балковим (на жаль, вік у джерелі не вказаний). Можна припустити, що причиною сварки став якийсь недолугий жарт, «спроба поглузувати зі слабшого для власного самоствердження» Маслійчук В. Неповнолітні злочинці... С. 257. ЦДІАУК. Ф. 1726, оп. 1, спр. 22, арк. 143 зв., характерні для підліткового середовища. Як сказано в матеріалах справи, Балковий з невідомої причини став лаяти Рахненка, за що той нібито спершу пхнув, а потім «вдарил его, Балкового, имеюшуюсь в него руках палкою раз по шеи, а дважди по плечам»100. Від цих побоїв Іван Балковий 1 жовтня помер. Однак возний із козаками при обстеженні тіла небіжчика виявили на ньому не три, а чотири «знаки» від ударів, один з яких був на голові Там само. Арк. 144 зв.. Отже, Рахненко явно применшив силу, з якою бив Балкового.

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены