Крим у вогні воєнно-революційних змагань (1917-1921 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Крим у вогні воєнно-революційних змагань (1917-1921 рр.)

Революційні події дестабілізували політичну ситуацію, актуалізувавши питання самовизначення імперських провінцій. Невдовзі воно постало і перед Кримом, переформувавши його в тогочасній геополітичній ситуації доволі по-сучасному: Чий Крим? Зрозуміло, що постановка питання обумовлювалася розстановкою політичних сил, соціально-економічною ситуацією, впливом зовнішніх факторів. Чотири основні політичні течії (російська, українська, кримськотатарська і більшовицька) визначали напрям політичного протистояння в Криму в 1917 р. Вони віддзеркалювали строкатість національного складу населення півострова й гостроту соціального протистояння.

В буремний 1917 р. Крим увійшов у складі Таврійської губернії (Сімферопольський, Перекопський, Євпаторійський, Ялтинський і Феодосійський повіти, а також Севастопольське і Керч-Єнікальське градоначальства). Найбільш населеним був Сімферопольський повіт, найменш - Перекопський. Найбільша в губернії щільність залюднення спостерігалася в населеному переважно кримськими татарами Ялтинському повіті. За переписом, здійсненим Таврійським губернським земством у 1917 р., на півострові проживало 808,9 тис. осіб 35 національностей. У 1919 р. голова губернського статистичного бюро М. Бененсон опублікував результати перепису національного складу кримчан:¹³²

¹³² Бененсон М.Е. Экономические очерки Крыма. - Симферополь, 1919. - С. 6.

Характерно, що М. Бененсон прагнув збільшити питому вагу росіян в багатонаціональному кримському населенні за рахунок українців. Подібний підхід використовували й інші статистики, які публікували результати своїх обстежень поза рамками всесоюзних переписів (перший з них відбувся тільки в 1926 р.). Надійного критерію для визначення питомої ваги українців у складі кримчан в 1917 р. не існує. За Всеросійським переписом 1897 р. в Криму проживало 64,7 тис. українців, або 11,8 %. Цю кількість слід вважати мінімальною: перепис визначав українців лише за мовою, а немало їх називали рідною мовою російську. Русифікованими були, як уже зазначалося, жителі міст, а Крим являв собою досить-таки урбанізований регіон. Сучасні дослідники кількість українців у 1917 р. визначають приблизною цифрою в 100 тис. осіб, або 12,4% Буров Г.М. и др. История Крыма с древнейших времен до наших дней (в очерках). - Симферополь, 2006. - С. 285..

Оцінюючи соціально-економічні підоснови та соціальну базу розгортання революції в Криму, слід зауважити, що імперська оздоровниця мала 9 заводів і фабрик з кількістю зайнятих в кожному понад 500 осіб, і 36 підприємств з персоналом від 100 до 500 працюючих Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Без победителей. Из истории Гражданской войны в Крыму. - Симферополь, 2008. - С. 17.

* Згідно з нормами шаріату мусульмани могли відчужувати своє рухоме або нерухоме майно, у тому числі землю, у вакуф, тобто на користь богаділень, мечетей, шкіл, добро-дійних установ.. На Морському, Машинобудівному і Електротехнічному заводах Севастополя працювало до 7 тис. робітників. В Керчі знаходився металургійний завод, який у 1917 р. припинив роботу, а також рудники з видобутку залізної руди. Євпаторія була центром з видобутку солі і будівельного каменю. У Феодосії працювала одна з найбільших в Росії тютюнова фабрика АТ «Стамболі» і два чавуноливарних заводи. У Сімферополі в 1916 р. вступив в експлуатацію великий літакобудівний завод А. Анатри. Однак, абсолютну більшість становили дрібні напівкустарні підприємства тютюнової, харчової і будівельної галузей.

Провідною галуззю кримської економіки було сільське господарство. У користуванні селян знаходилося 983 тис. десятин (41%) землі - надільної або приватновласницької. До початку Першої світової війни столипінська реформа в Таврійській губернії практично завершилася. 944 тис. десятин (40% земельного фонду) припадало на частку дворян і купців. 19% землі знаходилося у розпорядженні вакуфів*, казни, царської сім'ї, міст Іванець Андрій. Кримська проблема в діяльності УНР періоду Директорії (кінець 1918-1920 рр.). - Сімферополь, 2013. - С. 12..

Перекоси у землекористуванні в Криму були більшими, ніж на материковій частині Таврії і взагалі в Україні. Внаслідок цього на півострові з особливою силою загострювалися як соціальні проблеми, так і міжнаціональні відносини.

40% селянських господарств землею не володіли і змушені були орендувати її у великих власників. Серед німецьких колоністів безземельних практично не було, тоді як дві третини татарських господарств були безземельними. Приватновласницька земля зосереджувалася в руках великих власників. Земельними масивами понад 100 десятин володіли 11,5% господарств, і їм належало понад 90% приватновласницьких земель Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Указ соч. - С. 16..

Отже, об'єктивна ситуація свідчила на користь розгортання революційних подій за сценарієм національно-визвольного руху кримськотатарської громади та потужного потенціалу земельного, тобто, селянського питання. Втім, це був лише своєрідний внутрішній зріз проблеми. Як засвідчили подальші події, в історії Криму значно вагомішим став зовнішньополітичний фактор і зовнішні агенти впливу, а грізною силою революційних і воєнних тривог став Чорноморський флот, чимдалі більше революціонізований невдачами на фронтах Першої світової війни. 40 тис. матросів і солдат виявилися найпотужнішою рушійною силою революції 1917 р.

На чолі флоту з липня 1916 р. стояв віце-адмірал О. Колчак. Отримавши звістку про події в Петрограді, він розпорядився припинити зв'язок Криму з центром. На кілька днів півострів виявився ізольованим від подій, що розгорталися в столицях імперії. Лише 19(6) березня в Сімферополі почали розклеювати афіші з повідомленнями про утворення в Петрограді нового уряду. Призначений Тимчасовим урядом замість царського губернатора губернський комісар Я. Харченко доповів голові уряду і міністру внутрішніх справ Г. Львову, що в губернії все спокійно, почалося затвердження на посаді повітових комісарів та висування кандидатур у волосні і сільські виконавчі комітети. Революційний процес у Криму стартував.

Досить потужні організації кадетської партії утворилися в усіх великих містах Криму - Сімферополі, Севастополі, Євпаторії, Феодосії, Ялті. Великим авторитетом у пореволюційному кримському суспільстві користувалися такі діячі партії кадетів, як М. Богданов, В. Вінберг, С. Крим, Д. Пасманік. Соціальною опорою партії була ліберальна інтелігенція, хоч до неї увійшло немало робітників. В Росії 1917 р. партія народної свободи налічувала до 70 тис. членів, у тому числі в Криму - 2 тис. Королев В.И. Возникновение политических партий в Таврической губернии. - Сим-ферополь, 1993. - С. 21.

Найбільш масовою політичною партією у 1917 р. були соціалісти-революціонери. В масштабах всієї країни вони спиралися переважно на селян. В Криму, де російських селян було не так багато, загальноросійська партія есерів формувалася за рахунок середніх верств міського населення, а також матросів і солдат (які походили у переважній більшості з тих же селян). У перші дні Лютневої революції кількість есерів на півострові вимірювалася одиницями, і це були в основному приїжджі. Однак уже в червні есерівські організації Севастополя налічували 27 тис. осіб Бунегин М.Ф. Революция и гражданская война в Крыму (1917-1920 гг.). - Симфе-рополь, 1927. - С. 54..

Утворений у квітні обласний комітет партії есерів (в межах Таврійської губернії) очолив товариш (заступник - висловлюючись сучасною мовою) голови Таврійської губернської земської управи І. Попов. Провідними діячами есерівської партії були також І. Баккал, по національності - караїм, та І. Бунаков (Фондамінський), якого Тимчасовий уряд призначив генеральним комісаром на Чорноморський флот. Сукупна чисельність членів есерівських осередків в губернії дорівнювала у жовтні 35 тис. осіб Королев В.И. Таврическая губерния в революциях 1917 года (Политические партии и власть). - Симферополь, 1993. - С. 9., причому 30 тис. зосереджувалися у Севастополі Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Указ. соч. - С. 120..

Заснований у 1902 р. Кримський союз РСДРП об'єднував меншовиків, більшовиків і бундівців. Розгромлений у 1907 р., він відродився у квітні 1917 р. на ялтинській установчій конференції зусиллями її організаторів - В. Біанкі, А. Йоффе, М. Канторовича, П. Новицького. Проте у вересні об'єднану організацію соціал- демократів, чисельність якої дійшла до 4,5 тис. осіб, покинули спочатку члени плеханівської організації «Єдність», а потім бундівці і більшовики. В кінці року в губернській організації меншовиків перебувало не більше тисячі членів Королев В.И. Возникновение политических партий в Таврической губернии. - С. 29..

В армії і на флоті позиції меншовиків були маловпливові, кістяк партії складали робітники і ремісники. Уродженець Бердянського повіту В. Могил евський після повернення з еміграції був обраний міським головою Керчі, після чого очолив губернський комітет РСДРП. У керівництво Кримського союзу РСДРП увійшли також обраний товаришем голови Сімферопольської думи А. Г аллон і товариш комісара Чорноморського флоту М. Борисов.

Перша більшовицька група в Криму була створена в Севастопольському фортечному шпиталі у жовтні 1916 р. Очолював її Д. Ульянов - брат В. Леніна Редькіна О.М. Кримський краєвий уряд генерал-лейтенанта С. Сулькевича (червень - листопад 1918 р.): історико-правове дослідження. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук. - Сімферополь, 2003. - С. 38.. Перша організація РСДРП(б) виникла у травні 1917 р. в Севастополі. Нею керували спочатку С. Сапронов, а надалі - І. Назукін, А. Калич, І. Ржан- ніков. У середині жовтня ЦК РСДРП(б) надіслав в Крим своїх представників для створення окремої від меншовиків губернської парторганізації - Н. Остров- ську, Ю. Гавена, Я. Тарвацького, С. Новосельського. Наприкінці року чисельність більшовиків на півострові досягла майже 2 тис. Аникеев В.В. Деятельность ЦК РСДРП(б)-РКП(б) в 1917-1918 годах (хроника со-бытий). - М., 1974. - С. 521. Соціальну базу цієї партії становили матроси Чорноморського флоту і солдати Севастопольського гарнізону. Серед національних меншин більшовики не користувалися впливом. Тривалий час єдиним кримським татарином серед них був учитель І. Фірдевс, який вступив у партію в травні 1917 р.

Конкуренцію більшовикам складали анархісти, які політичною партією себе не вважали. З осені 1917 р. їх вплив на матросів ЧФ різко посилився. Створений у вересні Центральний комітет Чорноморського флоту (Центрофлот) очолив голова судового комітету лінкора «Воля» анархіст Є. Шелестун.

З поваленням самодержавства в Криму почав розвиватися український рух. У березні відбулися збори інтелігенції, які заснували Сімферопольську українську громаду. Тоді ж гурток «Кобзар», який раніше діяв у підпіллі, організував у Севастополі збори українських моряків, на яких поставив питання про українізацію флоту. Через місяць у Сімферопольському гарнізоні виник військовий клуб ім. гетьмана П. Дорошенка Дашкевич Я. Україна вчора и нині. Нариси, виступи, есе. - К., 1993. - С. 110-111.. У Севастополі утворилася Українська чорноморська громада на чолі з В. Лещенком. До кінця квітня корабельні ради або гуртки виникли майже на всіх кораблях ЧФ, в частинах морської авіації і в Севастопольській морській фортеці. У Сімферопольському гарнізоні був утворений український полк ім. гетьмана П. Дорошенка, який зайняв окрему казарму і вивісив над нею синьо-жовтий прапор Горбань Т. Крим у революційних процесах 1917-1920 рр. // Крим в етнополітичному вимірі. - С. 118-119..

В усіх містах Криму почали виникати осередки Української соціал-демо- кратичної робітничої партії (УСДРП) і Української партії соціалістів-револю- ціонерів (УПСР). На відміну від ідентичних загальноросійських партій, вони у своїх програмних вимогах ставили питання про право кожної нації на культурне і політичне самовизначення.

Демократичні перетворення весни 1917 р. викликали бурхливе піднесення в середовищі кримськотатарської громади, ідейно та організаційно вже готової до національного відродження. Один з перших дослідників кримськотатарського руху в 1917 р., який одночасно був безпосереднім учасником цих подій - В. Єлагін, так визначав роль його керівників в цих подіях: «Татарські націоналісти перестали бути гнаними революціонерами, вони перетворилися в національних громадських діячів, і перед ними постало більш вдячне і ба- гатообіцяюче завдання, ніж організація руху на користь Туреччини, яка пов'язала свою долю з долею імператорської Німеччини: завдання мирного влаштування самостійності Криму у федеративного зв'язку з революційною Росією» Елагин В. Националистические позиции крымских татар в революционные годы // Забвению не подлежит. Из истории крымскотатарской государственности и Крыма. - Казань, 1992. - С. 75..

25(12) березня 1917 р. в Сімферополі відбулися загальні збори Кримського мусульманського добродійного товариства, яке створило під керівництвом А. Боданінського тимчасовий національний ревком. 28 березня ревком ініціював збори кримськотатарських активістів, на яких було вирішено ліквідувати мусульманське духовне правління і Вакуфну комісію «як органи, що мали поліцейсько-охоронний характер». 30 червня після урочистого богослужіння в усіх мечетях сімферопольські татари принесли присягу на вірність Тимчасовому урядові.

7 квітня (25 березня) в Сімферополі почав працювати з'їзд представників кримських мусульман, на якому зібралося від 1,5 до 2 тис. (за різними даними) делегатів від 12 національних організацій. Він обрав тимчасовий Мусульманський виконавчий комітет, очолений комісаром духовного правління і таврійським муфтієм Ч. Челебієвим. Д. Сейдамет був обраний комісаром Вакуфної комісії. На вимогу Мусульманської фракції Державної Думи з'їзд делегував в Петроград своїх представників А. Айвазова і М. Кипчакського на Всеросійський мусульманський з'їзд. Тимчасовий уряд визнав Мусвиконком вищим кримськотатарським органом і затвердив Ч. Челебієва та Д. Сейдамета на їх посадах. Вакуфне майно, у тому числі 87,6 тис. десятин землі і 1,5 тис. будівель було передане в управління Мусвиконкому Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Указ. соч. - С. 127.. Мусвиконком, як Центральна Рада, всерйоз зайнявся організацією національних збройних сил. О. Керен- ський змушений був легалізувати існування татарського батальйону і повернути з фронту на вимогу Ч. Челебієва деякі татарські військові частини з фронту. Врешті-решт, він погодився й на формування в Криму національних збройних сил татарського народу - так званих ескадронів Горбаль Т. Крим в революційних процесах 1917-1920 рр. // Крим в етнополітичному вимірі. - С. 124-125..

У липні 1917 р. виникла політична партія Міллі Фірка, яка проголосила основним пунктом своєї програми утворення незалежної кримськотатарської держави. Підготовчі питання, що стосувалися майбутнього скликання Курултаю, розглядалися на другому з'їзді татарських делегатів, який відбувся 1-2 жовтня 1917 р. Перший Всекримський мусульманський з'їзд відбувся 25 березня 1917 р. В ньому взяли участь 1500 делегатів та 500 гостей. З'їзд обрав Тимчасовий кримсько-мусульман-ський виконавчий комітет (Мусвиконком) з 50 членів на чолі з Н. Челебіджиханом. У своїх доповідях кримськотатарські лідери (Ч. Челебієв, Д. Сейдамет, А. Озенбашли та інші) обґрунтували необхідність перетворення Росії на федерацію республік та областей, автономії Криму, створення кримськотатарського парламенту. Ч. Челебієв і А. Озенбашли сформулювали місію національного парламенту: ухвалення законів для кримських татар і участь у реалізації ідеї територіальної автономії Криму. З'їзд схвалив цю програму та обрав комісію для скликання Курултаю на чолі із Ч.Челебієвим, А. Озенбашли й Д. Сейдаметом. Курултай мав відбутися напередодні відкриття Всеросійських Установчих зборів - 24 листопада 1917 р. Більшістю голосів делегатами були обрані Д. Сейдамет, А. Озенбашли, А. Айвазов, А. Боданінський, С. Хаттатов.

Мета скликання Курултаю, на думку Ч.Челєбієва полягала у визначенні із питанням про територіальну автономію для Криму і, у випадку його ухвали, виданням відповідних основних законів. Свою пропозицію щодо цього формулювання вніс А.Озенбашли, який підкреслив, що Курултай повинен висловити своє ставлення до питання про форму правління в країні до Установчих зборів. Враховуючи цю пропозицію, з'їзд прийняв рішення скликати Курултай напередодні відкриття Всеросійських Установчих зборів.

Жовтневий переворот у Петрограді змусив розпочати роботу Курултаю пізніше. Ставлення лідерів кримськотатарського народу до цього було різко негативним. “Криваві події, що розігралися в Петербурзі, - заявив Мусвикон- ком, - паралізувавши силу існуючої влади, відкривають шлях до анархії і громадянської війни, масштаб і руйнівні наслідки якої нині складно передба- чити” Цит. за: Возгрин В.Е. Исторические судьбы крымских татар [Електронний ресурс]. - Режим доступу: kitap.net.ru/vozgrin1 .php. “В нинішній час держави немає, законів немає, ладу немає ... в державі порушені мир та спокій. Порядок вирваний з коренем, кожен чинить так, як уміє ...”, - зауважив з цього приводу А. Айвазов Ганкевич В. Ю. На службе правде и просвещению: краткий биографический очерк Исмаила Гаспринского (1851-1914 / В. Ю. Ганкевич. - Симферополь: Доля, 2000. - С.236..

Спільна для всіх політичних сил Криму загроза з боку більшовиків спонукала до об'єднання зусиль, у тому числі у військовій сфері. 13 листопада між меншовиками та есерами Сімферопольської ради і татарами була досягнута домовленість про створення Кримського революційного штабу. Основу його збройних сил складали кримськотатарські полки (ескадрони). Незабаром у підпорядкування очолюваного Д. Сейдаметом штаба перейшли гарнізони, що розміщувалися в Ялті, Феодосії, Євпаторії, Судаку та інших містах, а також команда лінкора «Воля». Загальна чисельність збройних сил, об'єднуваних єдиним командуванням, дійшла до 5 тис. чол. Бикова Т.Б. Створення Кримської АСРР (1917-1921 рр.) - К., 2011. - С. 57.

Реагуючи на більшовицький переворот у Петрограді, Українська Центральна Рада прийняла 20 листопада свій Третій Універсал з оголошенням про утворення Української Народної Республіки. Включення до складу УНР материкових повітів Таврійської губернії викликало стурбованість Севастопольської ради, але було цілком нормально сприйняте татарами.

В той же час у губернських і міських революційних комітетах Криму представники українських партій та організацій, а також Центральної Ради, діяли в цілковитій єдності з представниками Мусвиконкому. Завдяки цьому Мусвикон- ком на початку листопада домігся передання йому ханського палацу в Бахчисараї, де планувалося скликання Курултаю. На урочистостях і мітингу, що відбулися з цього приводу в Бахчисараї, голова української губернської Ради Андрієв- ський обіцяв Мусвиконкому всіляку підтримку українських організацій у відновленні прав кримськотатарського народу. На одному із мітингів він заявив, що створення автономного уряду для Криму багато в чому залежить від рішучих дій кримських татар.

4 листопада Мусвиконком виступив з відозвою “Про владу в Криму”. Він заявив про свою ініціативу створення на півострові автономної влади “без гегемонії якоїсь народності над іншою”, під гаслом “Крим - для кримців”. Відозва також закликала до “недопущення домінування в Криму якогось одного народу, недопущення підкорення Криму якійсь державі”. Таким чином, гасло, що стало показником позиції Мусвиконкому і невдовзі міцно укорінилося в свідомості татарського народу, націлювало вже не стільки на федерацію, скільки на вирішення кримських проблем самими кримчанами. Лідери кримськотатарського руху, як про це свідчила зроблена невдовзі заява Д. Сейдамета, не прагнули татаризації Криму, а лише виступали проти верховенства будь-якої іншої національності. “Голос татар, - наголошував Д. Сейдамет, - ще не є голосом всього Криму. Для цього необхідні загальнокримські установчі збори, в яких повинні взяти участь всі народності, що населяють Крим” Возгрин В.Е. Исторические судьбы крымских татар [Електронний ресурс]. - Режим доступу: kitap.net.ru/vozgrin1 .php.

26 листопада 1917 року в Бахчисараї відкрився Курултай, роботу якого очолювали лідери Мусвиконкому - Н. Челебієв, А. Озенбашли, Д. Сейдамет, А. Айвазов та інші. Розпочавши свою роботу як установчі збори кримськотатарського народу, Курултай продовжив її як постійно діючий орган влади - кримськотатарський парламент. Фактично це був представницький орган кримськотатарського народу, оскільки у його виборах взяли участь понад 70% татарського населення Криму. Мусвиконком передав Курултаю свої повноваження.

Робота Курултаю проходила досить бурхливо. Це було обумовлено тим, що у кримськотатарському русі на той час вже сформувалися три крила: ліве, на чолі із секретарем Курултаю А. Боданінським, центр, представлений насамперед муфтієм Ч. Челебієвим (який, втім, схилявся до компромісу з більшовиками) та праворадикальне на чолі з Д. Сейдаметом. Засідання парламенту з перервами тривали 18 днів. За цей час депутати обговорили широке коло питань: засади державного устрою Криму та організації державної влади, міжнаціональні взаємини, закони, що регулювали національне, релігійне та етнокультурне життя кримськотатарського народу. 13 грудня Курултай проголосив Кримську Народну (Демократичну) Республіку і прийняв першу в історії Криму конституцію, а 18 грудня обрав національний уряд - Директорію у складі 5 “директорів”: Ч.Челебієв - (голова і управління юстиції), Д.Сейдамет (внутрішні та військові справи), А.Озенбашли (освіта), С.Хаттатов (фінанси й вакуфи), А.Шукри (релігійні справи). Варто зазначити, що з самого початку своєї діяльності

Директорія наголошувала на тому, що опікуватиметься не лише татарським народом. Вона вважала своїм священним обов'язком “захист високих лозунгів великої революції” (Лютневої), безпеки і гідності всіх кримчан, водночас наголошуючи, що кримський уряд може бути створений загальнокримським парламентом. Директорія запевняла, що всіма силами й засобами буде прагнути до скликання кримських Установчих зборів.

Останній день роботи Курултаю 13 грудня ознаменувався схваленням першої в історії Криму Конституції (“Кримськотатарські основні закони”). Конституція проголошувала створення Кримської Народної (Демократичної) Республіки. Ст.1 визнавала право всіх народностей на повне самовизначення. Виходячи з того, що закони, які регулюють життя кожного народу, в тому числі і вирішення національних проблем, гарантуються насамперед національним самоврядуванням, Ст.2 Конституції передбачала надання такої можливості татарському народу шляхом утворення постійного парламенту (Меджліс-і-Мебусану), який обирався б усім кримськотатарським населенням на засадах вільних, рівних, прямих виборів шляхом таємного голосування. У Ст. 12 йшлося про те, що форма правління Кримом може бути встановлена лише рішенням Установчих зборів - конституційного органу, обраного усіма жителями Криму на основі вільних, рівних, прямих таємних виборів. Ст. 15 стверджувала, що «доля того чи іншого краю може бути вирішена лише голосом самого народу, який населяє цей край, але в жодному випадку не дипломатами». Ст.16 вже проголошувала утворення Кримської Народної (Демократичної) Республіки - на тій підставі, що демократичні права і свободи, захист національних і політичних прав національних меншин та здійснення Конституції можуть бути забезпечені лише у демократичній республіці. Основний закон передбачав, що керівники дирекцій обираються з числа депутатів парламенту та підзвітні і відповідальні перед ним. Ст. 17 скасувала станові звання і привілеї, що існували в кримськотатарському середовищі, а Ст. 18 проголосила громадянську рівність статей Чубукчиева Л.З.Крымскотатарские женщины - делегаты I Курултая 1917 года // Культура народов Причерноморья. - 2011. - №199. - Т.1. - С.84-85.. На жаль, одна з найдемок- ратичніших у тогочасному світі конституція не знайшла застосування на практиці. Крім того, Курултай не спромігся відповісти на фундаментальне запитання: як співвідносяться проголошена Кримська Демократична Республіка та її Конституція з гаслом Мусвиконкому «Крим - для кримців». Співставляючи ряд статей Конституції з діючим на той час законодавством (наприклад, статтю з вимогою розв'язати спірні питання між татарами «на підставі шаріату, національних звичаїв, традицій громадського життя і моралі татар»), О. Копиленко зробив висновок: «Суперечність між внутрішньотатарським призначенням конституції та її претензією на те, щоб стати нормативною основою для життя всього півострова містить в собі основну проблему цього документа» Копиленко О.Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового статусу. - К., 2002. - С. 12..

Верховний муфтій кримських татар Челебі Челебієв залишався на чолі національного уряду з 26 грудня по 17 січня 1918 р. Ліве крило уряду (А. Бода- нінський, С. Ідрісов) тягнулося до більшовиків, а праве (Д. Сейдамет, А. Айвазов) займало антибільшовицькі позиції. Неспроможний примирити обидві сторони, Ч. Челебієв подав у відставку, і головою уряду став Д. Сейдамет. Коли в Сімферополь увірвалися матроські і червоногвардійські загони, вони захопили Ч. Челебієва в полон (інші лідери кримськотатарського руху покинули столицю Криму). 27 січня його доставили літаком в Севастополь і ув'язнили в одиночній камері як «небезпечного контрреволюціонера». На початку березня в Севастополі прокотилася хвиля матроських самосудів. 33-річний Челебі Челебієв загинув серед інших «контрреволюціонерів», його тіло викинули в море Бикова Т.Б. Уряди Криму // Уряди України у XX ст. Науково-документальне ви-дання. - С. 256..

На постімперських руїнах розгортався феєричний процес «державних суверенітетів». Півострів Крим так само виявляв ознаки державотворчих прагнень. За відсутності переконливої національної більшості, особливостей соціально-економічного розвитку, розстановки політичних сил та стрімко ускладнюваної геополітичної ситуації це питання набуло нечуваної гостроти.

Ініціативу в дезінтеграції Таврійської губернії виявила Центральна Рада. Під час проголошення УНР у листопаді 1917 р. вона заявила претензії тільки на материкові повіти, де українці становили абсолютну більшість. М. Грушев- ського та його колег можна зрозуміти. У 1917 р. вони виборювали у центрального російського уряду автономні права, і цю боротьбу змушені були починати з елементарного: показати Україну на географічній карті. Втім, більшовики, які захопили владу, скориставшись плодами Російської революції, мали інший погляд і на українське, і на кримське питання.

Більшовики розігнали Установчі збори після першого засідання, і на цьому у січні 1918 р. Російська революція завершилася. Розпуск Зборів являв собою одномоментну подію, однак переворот у столиці мусив поширитися на всю периферію. Процес зайняв кілька місяців. «Тріумфальна хода Радянської влади», як він іменувався в радянській історіографії, здійснювалася тактикою батога і пряника. Батогом були ревкоми, які в ситуації терору проводили перевибори рад, виганяючи з них меншовиків та есерів. Пряником став «дуван». Р. Пайпс не випадково використав запозичений з турецької мови термін, що означав розподіл здобичі під час козацьких набігів на турецькі і перські поселення. Він встановив, що восени 1917 і взимку 1917-1918 рр. вся Росія стала предметом дувану. Найбільшою популярністю більшовики користувалися серед селянства відтоді, як дозволили Декретом про землю від 8 листопада 1917 р. поділити орні землі на зрівняльних засадах. Це тривало до весни 1918 р. «Червона смута» (термін, запроваджений в історіографію Володимиром Булдаковим) увійшла в береги і все заспокоїлося, а більшовики взялися за виконання «чергових завдань Радянської влади» (за виразом В. Леніна, який став заголовком інструктивної статті), тобто за будівництво комуносоціалізму. Виступаючи 5 лютого 1918 р. перед агітаторами, яких посилали на периферію, глава радянського уряду заявив, що війна зовнішня закінчилася або закінчується (йшли переговори про укладення сепаратного миру з Центральними державами), але на черзі - війна внутрішня: експропріація експропріаторів.

Методами філігранної демагогії, політичного маніпулювання та відвертої інформаційної фальсифікації вирішувалися і зовнішньополітичні завдання більшовиків. 17 грудня Раднарком пред'явив Центральній Раді ультиматум з вимогою визнати радянську владу. 25 грудня в захопленому російськими військами Харкові була проголошена маріонеткова радянська УНР. З-за спини харківського уряду В. Ленін розпочав окупацію України, хоча тимчасовий заступник наркома закордонних справ Г. Чичерін твердив, що російських військ в Україні нема, а війна відбувається між українським радянським урядом і урядом Центральної Ради (мовилося про громадянську війну «між двома частинами українського народу»).

Події на півострові розгорталися за загальноросійським сценарієм. З ініціативи більшовиків, які все-таки перебували у меншості в севастопольському Центрофлоті, в ніч на 29 грудня 1917 р. був сконструйований надзвичайний орган влади - військово-революційний комітет. У ньому більшовики уже знаходилися в більшості. За розпорядженням ревкому і в ці самі години команди розбавлених кронштадтськими моряками чорноморських матросів і анархісти під орудою Мокроусова заарештували багатьох офіцерів і відвезли їх до тюрми. Коли начальник тюрми відмовився їх прийняти, вони були розстріляні на Ма- лаховому кургані. Катів не зупинило те, що II Всеросійський з'їзд рад скасував смертну кару. 30 грудня розстріли офіцерів продовжилися Бикова Т.Б. Створення Кримської АСРР (1917-1921 рр.). - С. 61.. У такій ситуації 31 грудня Севастопольська рада була переобрана. Цілком зрозуміло, що популярність більшовиків у переляканого електорату істотно зросла. У виконкомі ради їм тепер належало 11 місць, лівим есерам - 3, безпартійним - 5 Крестьянников В.В. Демократизация Черноморского флота в 1917 году и события 23 февраля 1918 года в Севастополе // Крымский архив (Симферополь). - 2002. - № 8. - С. 249.. Меншовики і праві есери кудись поділися. Одночасно були проведені вибори в Центрофлот, які також принесли перевагу більшовикам і лівим есерам. Ю. Гавен оголосив, що бере на себе всю повноту влади. Так під акомпанемент матроських самосудів в Севастополі утверджувалася радянська влада.

Насадження радянської влади в містах Криму відбувалося за одним сценарієм, який А. Денікін так описував у своїх мемуарах: «До міста підходили військові судна, гармати наводилися на центральну частину міста. Матроси сходили загонами на берег; в більшості випадків легко долали опір невеликих частин військ, ще вірних порядку і крайовому уряду, а потім, поповнивши свої кадри темними, злочинними елементами з місцевих жителів, організовували більшовицьку владу» Деникин А.И. Очерки русской смуты. Белое движение и борьба добровольческой армии. Май-октябрь 1918. - Минск, 2002. - С. 66-67.. Захоплення влади супроводжувалося жахливим терором, який мусив викоренити будь-яку думку про можливість опору. Поки матроси брали під свій контроль прибережні міста, Севастопольський ревком знищував попередні органи влади, що виникли у 1917 р. 27 січня 1918 р. був ліквідований крайовий уряд - Союз народних представників, 30 січня - Курултай. Значно пізніше, в грудні 1920 р. Ю. Гавен у листі, адресованому члену політбюро і оргбюро ЦК РКП(б) М. Крестинському згадав обставини утвердження радянської влади в Криму: «Вважаю за потрібне нагадати, що я застосував масовий терор ще в той час, коли він партією офіційно не був визнаний (тобто до запровадження декрету РНК про «червоний терор» від 5 вересня 1918 р. - Авт.). Так, наприклад, в січні 1918 р. я, користуючись владою голови Севастопольського військово-революційного комітету, наказав розстріляти більше шестисот офіцерів-контрреволюціонерів» Родина. (Москва). - 1992. - № 4. - С. 100-101..

Тим часом 9 лютого 1918 р. Центральна Рада уклала з державами Четверного союзу мирний договір, після чого звернулася до Німеччини та Австро- Угорщини з проханням витіснити з УНР російські війська, які наступали під прапорами проголошеної в Харкові маріонеткової радянської України. Рада не претендувала на Крим, і тому УНР самим своїм існуванням відрізала півострів від Росії. У Петрограді задумалися, як зберегти вже завойований Крим. Було зрозуміло, що радянській владі в Криму треба надати легітимну форму.

10 лютого в Сімферополі почалася конференція військово-революційних комітетів, які захопили владу за допомогою збільшовизованих матроських загонів. Явочним порядком конференція оголосила себе надзвичайним з'їздом рад робітничих і солдатських депутатів та військово-революційних комітетів Таврійської губернії. З'їзд підтвердив ліквідацію Ради народних представників і Курултаю, а також ліквідував міські думи і земства. Після зачистки губернії від попередніх форм влади був сформований губернський орган - Таврійський центральний виконавчий комітет з підпорядкованими йому міськими повітовими та волосними радянськими органами.

На початку березня Таврійський ЦВК підготував установчий з'їзд рад робітничих, солдатських і селянських депутатів разом з земельними комітетами. З'їзд мусив створити конструкцію влади, в якій була б максимально обмежена присутність союзників - лівих есерів. 10 березня він обрав новий ЦВК у складі 12 більшовиків і 8 лівих есерів на чолі з більшовиком Ж. Міллером. Міллеру і головуючому на з'їзді більшовику М. Пахомову вдалося добитися попри опозицію лівих есерів і лівих комуністів, схвалення укладеного 3 березня мирного договору Росії з країнами Четверного союзу.

Жодний з присутніх на з'їзді 120 кримських татар (загальна кількість делегатів доходила до 700) не був обраний в ЦВК. Татарин І. Фірдевс став членом ЦВК тільки тому, що був більшовиком. На вимогу одного з кримських татар надати його співвітчизникам місця в ЦВК і уряді М. Пахомов як щирий прихильник більшовицької рівності відповів: «Ідіть до партії і тоді вас оберуть, а якщо йти туди не бажаєте, то ми вам місця давати не будемо. Національним питанням місця бути не може. Тут усі рівні» Бикова Т.Б. Створення Кримської АСРР (1917-1921 рр.). - С. 66.. Ця відповідь показує, до речі, як в Криму конструювалася радянська влада. ЦВК створювали не 700 представників на установчому з'їзді делегатів, а певна група осіб, позначених головуючим іменником «ми».

Одразу після з'їзду в Криму з'явилася група партійних працівників, надісланих Раднаркомом на підсилення місцевих більшовиків. Очолював її А. Слуць- кий, який займав в партії досить помітне місце. Він став членом РСДРП(б) під час першої російської революції в 20-річному віці, був обраний делегатом V і VI партійних з'їздів, працював членом Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, делегатом II Всеросійського з'їзду рад. Інструкції, які він одержав від Раднаркому, були оприлюднені в листі В. Леніна до надзвичайного комісара України С. Орджонікідзе від 24 березня 1918 р.: «Дуже прошу вас звернути серйозну увагу на Крим та Донецький басейн з метою створення єдиного бойового фронту проти наступу з Заходу. Переконайте кримських товаришів, що хід речей нав'язує їм оборону, і вони повинні оборонятися незалежно від ратифікації мирного договору. Дайте їм зрозуміти, що становище Півночі суттєво відрізняється від становища Півдня та з огляду війни, фактичної війни німців з Україною, допомоги Криму, який (Крим) німці можуть побіжно з'їсти, є не тільки актом сусідського обов'язку, але й вимогою самооборони та самозбереження» Ленін В.І. Повне зібр. творів. - Т. 50. - С. 49-50..

Під Україною В. Ленін розумів у цьому довірчому листі, звичайно ж, свої власні війська з прапорами радянської України. Як бачимо, вождь більшовиків сумнівався (дальші події показали справедливість його сумнівів), що німці без заперечень віддадуть Крим Росії. Тому потрібно було представити радянську владу в Криму у вигляді незалежної від Росії держави.

ЦВК рад Таврійської губернії 19 березня оголосив Таврійську губернію «у складі Сімферопольського, Феодосійського, Євпаторійського, Мелітопольського, Бердянського, Перекопського та Дніпровського повітів Таврійською республікою рад робітничих, солдатських та селянських депутатів» Борьба за Советскую власть в Крыму. Сборник документов и материалов в 2-х томах. - Том 1. Март 1917 г. - апрель 1918 г. - Симферополь, 1957. - С. 225.. На заявку таких кордонів одразу негативно відреагували центральний російський і харківський радянський уряди. Раднарком побоювався, що включення до складу нової держави материкової частини Таврійської губернії заохотить німців продовжувати свій наступ в Україні і увірватися в Крим.

Тому 21 березня Таврійський губернський ЦВК оголосив про створення Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди в кордонах півострова і сформував її уряд у складі 13 осіб: 8 більшовиків, 4 лівих есерів і одного безпартійного. Головою уряду був призначений А. Слуцький, наркомом закордонних справ став І. Фірдевс, внутрішніх справ - С. Новосельський, землеробства - С. Акімочкін, фінансів - А. Коляденко, праці - Ф. Шиханович та ін. Головою ЦВК залишився Ж. Міллер. Наступного дня уряд розіслав телеграми Росії, Центральним державам і США з повідомленням про утворення нової держави. Москва у відповідь телеграфувала, що визнає існування Кримської республіки як самостійної федеративної радянської республіки. Інші держави не відгукнулися Бикова Т.Б. Створення Кримської АСРР (1917-1921 рр.). - С. 70..

Центральна Рада, Німеччина і Австро-Угорщина ігнорували Республіку Таврида, небезпідставно вважаючи її псевдодержавою. Навіть очільники цієї республіки ставилися до своїх посад і функцій із скептицизмом, бо розуміли, що строки її існування визначаються швидкістю просування німецьких військ по території України. Республіка Таврида почала гинути ще до наближення німецьких військ. В Севастополі і Сімферополі знову почали працювати ліквідовані Таврійським ЦВК ради і міські управи. 15 квітня у Євпаторії відбулося засідання відродженої у попередньому складі міської думи спільно з повітовим земським зібранням. На ньому були оголошені діючими законодавчі акти про землю, прийняті до більшовицького перевороту в Петрограді. Вилучені під час контрибуцій і конфіскацій майно і кошти, а також націоналізовані підприємства поверталися власникам Там само. - С. 75..

Підрозділи Червоної армії в Криму настільки розклалися самочинними реквізиціями і конфіскаціями, що навіть не зробили спроби зупинити німців на Перекопському перешийку, що можна було б зробити невеликими силами. 18 квітня німецькі війська перейшли Перекоп і наступного дня опинилися в Джанкої. Разом з німцями, інколи навіть випереджаючи їх, наступала Кримська група Армії УНР, створена за наказом військового міністра УНР О. Жуковського. Очолив її командир одного з полків Запорізької дивізії Петро Болбачан.

Коли виявилося, що німці в Джанкої, в Криму спалахнуло повстання кримських татар. В ніч на 22 квітня в Алушті утворився мусульманський комітет на чолі з М. Хайретдіновим, який організував наступ в бік Ялти і Гурзуфа. Повстання охопило гірські райони Криму і південне узбережжя. 24 квітня до Сімферопольської ради прибула велика делегація з Севастополя і повідомила, що всі верстви населення вимагають здати місто українським військам без бою, а на багатьох кораблях вже піднято жовто-сині прапори Там само. - С. 77.. Наступного дня Кримська група військ УНР увійшла в Сімферополь, а 26 квітня - в Бахчисарай.

Чудовий знавець кримських реалій, поет Максиміліан Волошин у травні 1918 р. записав таке судження: «Крим самостійним бути не може, тому що за наявності дванадцяти з гаком народностей, що населяють його, і при тому не гніздами, а в прошарок, він нездатний створити жодну державу» Волошин М.А. Из неизданного. - СПб., 1999. - Выпуск второй. - С. 203.. Питання «Чий Крим?» знову постало в епіцентрі причорноморського геополітичного майданчика.

В Севастополь німецькі війська увійшли 30 квітня. Лінкори «Воля» і «Вільна Росія», а також два десятки есмінців встигли покинути свої стоянки і відпливли в Новоросійськ. Більша частина кораблів, яка залишилася в порту, підняла українські прапори, але окупанти наказали їх замінити німецькими. Не обмежившись цим, Німеччина почала вимагати повернення кораблів з Новоросійська в Севастополь. Тоді В. Ленін наказав знищити кораблі.

Окупація Криму німецькими військами завершилася 1 травня. На півострові розміщувався 52-й армійський корпус під командуванням генерала Р. фон Коша. Ситуація анархії і сваволі, від якої потерпали всі верстви населення, негайно припинилася. Уже 2 травня в населених пунктах були розклеєні об'яви, в яких місцевим мешканцям наказувалося під загрозою смертної кари здати наявну зброю, у тому числі холодну. Трохи пізніше Кош запровадив військовий стан.

Після того, як німецькі війська, маючи в авангарді підрозділи П. Болбачана, перейшли Перекоп, нарком закордонних справ РСФРР Г. Чичерін надіслав в Берлін ноту протесту. У цьому документі очільники дипломатичного відомства більше не наполягали на тому, що Республіка Тавриди є окремою державою. «Просування в Крим, - твердив Чичерін, - є істотним порушенням Брестського миру, тому що є вторгненням в межі Радянської Республіки. Вторгнення загрожує нашому Чорноморському флоту, що може призвести до зіткнень, викликаних інтересами самозбереження флоту» Надинский П.Н. Очерки по истории Крыма. - Часть II. - С. 91..

На цю ноту посол Німеччини в Москві граф В. Мірбах відповів 3 травня, і притому в обтічній й навіть дещо глумливій формі: «Імператорський уряд дасть повну силу праву націй на самовизначення, проголошеному російським урядом, і передбачає, що питання про Крим, який до цього часу належав Таврійській губернії, буде предметом російсько-українських переговорів» Цит. за кн.: Копиленко О.Л. Автономна Республіка Крим: проблеми правового ста-тусу. - К., 2002. - С. 20..

Одночасно німці нагадали Центральній Раді, що Третім Універсалом вона відмовилася від претензій на Крим. Коли українські роз'їзди наблизилися до Севастополя, генерал Р. Кош, який керував німецьким вторгненням, зажадав припинення дальших операцій. Щоб надати більшої переконливості цій вимозі, він перерізав постачання Кримської групи Армії УНР і навіть пригрозив використати проти неї свою артилерію. Переговори по телеграфу з київським урядом виявилися безрезультатними, і П. Болбочан змушений був відступити в район Мелітополя Дорошенко Дмитро. Історія України 1917-1923 рр. - Том І. Доба Центральної Ради. - Нью-Йорк, 1954. - С. 381..

29 квітня у Києві стався державний переворот, і до влади прийшов ставленик німецького Генерального штабу гетьман Павло Скоропадський. Через тиждень після перевороту він зайнявся долею Криму. У протоколі засідання Ради міністрів від 8 травня було зазначено, що гетьман відправив німецькому послу в Києві відповідний лист. Голова уряду Ф. Лизогуб доручив міністрам підтримати цей демарш аргументами, які підтверджували б під економічним кутом зору необхідність приєднання Криму до України Т.Б. Бикова. Уряди Криму (1917-1921 рр.). Документи // Уряди України у XX ст. - С. 269..

«З питанням прилучення Криму, - писав у зазначеному листі до барона Ф.А. Мумма фон Шварценштейна П. Скоропадський, - тісно пов'язане питання про Чорноморський флот. З військового погляду цей флот не має жодної цінності для Німеччини через застарілий його тип, для України ж позбавлення її цього флоту було б болючим ударом» Дорошенко Дмитро. Історія України 1917-1923 рр. - Том II. Українська гетьманська держава 1918 р. - Нью-Йорк, 1954. - С. 211..

30 травня з аналогічною нотою звернувся до німецького уряду міністр закордонних справ Української Держави Д. Дорошенко.

Німецькі дипломати запевняли, що приналежність Криму мусить бути предметом обговорення на російсько-українських мирних переговорах, передбачених умовами Брестських мирних договорів держав Четверного союзу з Україною і Росією. В усякому разі, такими були їхні відповіді російським та українським дипломатам. Разом з тим вони чудово розуміли безперспективність постановки питання про Крим на переговорах з укладення мирного договору між РСФРР та Українською Державою, що почалися 23 травня в колишній резиденції Центральної Ради у Києві. Суть в тому, що їх цілком влаштовувало затягування справи з визначенням державної приналежності Криму. З приходом німців вийшли з підпілля політичні сили, які, здавалося б, були розгромлені більшовиками. Особливу активність виявляли кримські татари. Уже 21 квітня, тобто в той день, коли німці зайняли Сімферополь, утворилося Тимчасове бюро по скликанню Курултаю на чолі з А. Хільмі. Перше засідання Курултаю відбулося 10 травня у присутності генерала Р. Коша. 11 травня на турецькому військовому судні в Крим повернувся Д. Сейдамет, який одразу опинився в центрі подій. Разом з А. Хільмі і А. Айвазовим він розробив програму дій з шести пунктів, яка включала: перетворення Криму у незалежне нейтральне ханство, що спирається на німецьку і турецьку підтримку; визнання незалежності Кримського ханства Німеччиною, її союзниками і нейтральними державами до укладення загального миру; утворення татарського уряду в Криму з метою його цілковитого звільнення від панування і політичного впливу росіян; залучення татарських урядових чиновників та офіцерів, які проживають в Туреччині, Добруджі і Болгарії, знову в Крим; забезпечення створення татарського війська для збереження порядку в країні; визнання права на повернення кримських емігрантів, що проживають в Добруджі і Туреччині та їх матеріальне забезпечення.

Сподіваючись на політичну підтримку окупаційних властей, лідери Міллі Фірки відправили програму дій у Берлін, але не дочекалися відповіді. Незалежно від волі авторів вона була опублікована в севастопольській газеті «Крымский вестник» (17 листопада 1918 р.). Публікація викликала скандал і суттєво послабила позиції кримськотатарського руху Зарубин А.Г., Зарубин В.Г. Указ. соч. - С. 374-375..

Затверджений Курултаєм 18 травня підсумковий документ мав зовсім інший характер:

- у теперішній час, через неможливість утворення Російської федеративної республіки внаслідок приходу більшовиків до влади Крим мусить прагнути до створення незалежної держави;

- уряд створюється на коаліційних засадах;

- татарський парламент (Курултай) оголошує себе краєвим парламентом і вживає заходів до поповнення свого складу представниками інших народностей шляхом правильних законних виборів;

- офіційними мовами новоутворюваного парламенту є російська і татарська;

- прапором уряду приймається блакитний прапор (кок-байрак, прапор Чингізхана).

Прем'єр-міністром майбутнього уряду, який мусив бути сформований за участі всіх політичних сил, затверджувався Д. Сейдамет. Німецьке командування обіцяло уряду, сформованому під його керівництвом, фінансову і збройну підтримку Там само. - С. 375..

Переговори з партією народної свободи на початку червня показали, що кадети мають зовсім інше бачення майбутнього: Крим є не самостійною державою, а часткою Росії; кримський уряд повинен відмовитися від дипломатичних відносин з іноземними державами і власних збройних сил; на чолі уряду може бути особа, узгоджена з Курултаєм, але не Д. Сейдамет Оболенский В.А. Крым в 1917-1920-е годы // Крымский архив. - 1994. - N° 1. - С.78.. Сейдамету сформувати уряд не вдалося, і Р. Кош зупинився 5 червня на кандидатурі Сулеймана Сулькевича.

В уряді С. Сулькевича опинилися політичні діячі різних орієнтацій. Заступником прем'єр-міністра став князь С. Горчаков, який до революції займав посаду Таврійського віце-губернатора. На посаду міністра фінансів, промисловості і торгівлі був запрошений відомий банківський діяч граф В. Татіщев.

Колишній російський сенатор походженням з литовських татар А. Ахматович призначався міністром юстиції. Представник німецької національної меншини Т. Рапп став міністром землеробства, майна і постачання. Д. Сейдамет очолив міністерство закордонних справ, а Л. Фріман - міністерство шляхів сполучення, пошт і телеграфів. Послом в Османській імперії був призначений А.Айвазов Борьба за Советскую власть в Крыму. Сборник документов и материалов. - Том 2. Май 1918 - ноябрь 1920. - Симферополь, 1961. - С. 47..

С. Сулькевич не мав коренів в Криму і вважав своїм обов'язком зберігати ту територію, на якій більш-менш випадково опинився, для майбутньої Росії - не червоної, а білогвардійської. Свій уряд він формував переважно з дореволюційної імперської еліти.

25 червня декларація була підписана і оголошена населенню Криму. З метою створення вщент зруйнованого більшовиками управлінського апарату всім посадовим особам, звільненим після березня 1917 р., пропонувалося повернутися на службу. Державною мовою визнавалася російська, але відносини з державними і громадськими установами допускалися як російською, так і татарською та німецькою мовами.

Декларація проголошувала цілковиту свободу віросповідань («за винятком сект явно шкідливих і аморальних»). Усім релігійним конфесіям надавалася можливість самостійного управління. Окремо зазначалося, що «православна церква в Криму очолюється митрополитом Криму і Херсона, якщо на клопотання про те Кримського помісного собору піде благословення святого патріарха» Редькіна О.М. Кримський крайовий уряд генерал-лейтенанта С. Сулькевича (чер-вень - листопад 1918 р.): історико-правове дослідження. Дис. на здобуття наук. ст. канди-дата юридичних наук. - Сімферополь, 2003. - С. 101..

Крайовий уряд теоретично визнавав свободу зібрань і преси, але вважав себе змушеним тимчасово обмежити їх «через крайню серйозність моменту, що переживається». Тобто запроваджена радянською владою цензура залишалася в силі.

Безумовному поверненню підлягали всі землі і майно громадян Криму німецької національності, конфісковані царським урядом після початку війни. Удільні землі визнавалися державними «за винятком особистих маєтків колишнього царського роду». Повною мірою відновлювалося право приватної власності. Утворювався крайовий державний банк, що мав зробити «сумлінні розрахунки в усіх відносинах, що виникають у нього з центральними органами, що знаходяться в Петрограді, але не раніше вирішення долі Криму в міжнародному відношенні». Передбачалося розпочати випуск власних грошових знаків. Відновлювалися анульовані радянською владою цінні папери. Планувалося відкрити в Сімферополі біржу цінних паперів Там само. - С. 101-102..