Віруючі й суспільне життя у СРСР

Наведені дані свідчать, що різкої диференціації у поглядах на одруження з інаковіруючими серед різних вікових груп не існувало. Окремі відмінності були викликані радше недосконалістю самих досліджень (мала кількість опитаних тощо), ніж реальним станом речей.

Релігійна відособленість та відчуття власної вибраності характерними були для молокан, хоча до інших віросповідань вони ставились терпимо («У всіх вірах є спасіння»)933. Однак у питаннях шлюбу з інаковіруючими деякі молокани виявляли релігійну нетерпимість.

Чимала частина віруючих попри свої релігійні переконання у своїх сімейних стосунках не дотримувалася їх. З опитаних на Чернігівщині (1980-і рр.) лише 46,9% євангельських християн-баптистів зазначили, що у їхніх сім'ях панують «божі заповіді», 39,2% відповіли, що вони цього не дотримуються, а 13,9% не відповіли. На наш погляд, з твердженням окремих авторів, що це наслідки секуляризації, важко погодитися. Так, це одна з причин, однак не менш важливим є психологічний бік проблеми. Буває, що навіть глибоко побожні люди не переносять свою віру на всі аспекти сімейного життя.

Релігійні правила багатьох невеликих конфесій регулювали й особисте життя молодих людей. Скажімо, приписи свідків Єгови наполегливо рекомендували: «Ні в якому разі не дозволяйте залишатися на самоті сімнадцятирічним юнакам і дівчатам, які б протягом тривалого часу веселилися і були схильні до самозадоволюючих приємностей»936. Схожі традиції існують і нині в багатьох громадах закритого типу, зокрема баптистських, п'ятидесятницьких та інших.

Серед проблематичних моментів у сім'ї були стосунки між віруючими та невіруючими членами. Траплялися випадки, коли віруючі батьки чи діти стосовно інших невіруючих членів сімей займали відчужену, а то й, навіть, ворожу позицію. П'ятидесятниця із с. Башуки Тернопільської області на питання «А де будуть ваші діти - піонери і комсомольці - після страшного суду?» різко відповіла: «А що мені діти?! Тільки б мені самій врятуватися!» . Радянська періодика часто повідомляла про сімейні кон

флікти навколо проблеми релігійної віри і ті утиски, яких зазнавали невіруючі діти з боку віруючих батьків, хоча, звичайно, вона перебільшувала масштаби цих негативів.

У різних конфесіях спостерігалися відмінності у ставленні до жінок і батьків. Наприклад, п'ятидесятництво зняло обмеження, що сковувало активну роль жінки в громаді, на відміну від євангельських християн-бап- тистів, адвентистів сьомого дня і власних канонічних постулатів («Дружини мають коритися своїм чоловікам» тощо). При громадах утворювалися сестринські ради, різного роду гуртки938, тобто активістська релігійна діяльність жінок виокремлювалася.

У старообрядців, порівняно з православними та іншими конфесіями, було більш виражене шанування авторитету батьків939. Останнє було пов'язане із патріархальними російськими традиціями, і мало витоки у періоді виникнення старообрядництва в Росії - ХУІІ ст. Такого типу відмінності спостерігалися й поміж прибічників інших конфесій.

Секуляризаційні процеси в релігійному середовищі впливали на формування нового типу віруючого. У 1970-80-х роках він значною мірою відрізнявся від свого попередника повоєнного періоду. У колективній монографії «Современная религиозность» відзначалося: «У громадах ЄХБ дедалі помітнішим стає новий тип віруючих - так званий світський віруючий, який намагається узгодити релігійні погляди зі своїми світськими потребами і діяльністю поза межами громади»940. Такі самі оцінки в 1970-80-х роках також давали дослідники, які вивчали релігійність адвентистів сьомого дня, п' ятидесятників, свідків Єгови, старообрядців та послідовників інших релігійних течій.

Чимало окремих особливостей життя віруючих окремих конфесій зберігалося у сфері побуту. Віросповідна належність часто накладала на нього свій відбиток. Найглибше, на нашу думку, це проявилося серед старообрядців, які пронесли через століття багато побутових традицій минулого і доповнили їх своїми релігійними уявленнями.

Характерною рисою старообрядництва в минулому - у дореволюційний період - було протиставлення старообрядців «світові», в якому панував антихрист: старообрядці утримувалися від «спілкування» зі «світськими», які, на їхню думку, були представниками «світу» антихриста в молитві, їжі і питті. Ось як описує старообрядців (членів РПСЦ), у тому числі їх побут, до революції, один із дослідників цієї конфесії А. Бєльський: «Обов'язкове дотримання релігійних обрядів, присутність на службах, заборона тютюнопаління, розпивання алкогольних напоїв, лихослів'я... Бороди не голили під страхом небезпечних наслідків. Якщо старообрядець помирав напідпитку, то його було заборонено вносити в храм. Всілякого роду провини суворо засуджувалися. Виїзди за межі громади не заохочувалися. Шлюби приписувалися лише з одновірцями чи тими, хто приймав старообрядництво. І обов'язково з вінчанням. Дітей хрестили «правильно», з трикратним зануренням. Спілкування зі сторонніми особами було вельми важке. Не рекомендувалося користуватися одним посудом із не членами громади, вимагалися очисні молитви»942. Окремі старообрядці тримали «світський» посуд, призначений для гостей, які не були старо- обрядцями943. І навіть на початку третього тисячоліття цей звичай все ще побутує поміж окремих старообрядців - викидається посуд (чи переводиться в ранг «світського»), яким користувався інаковіруючий.

Старообрядці також вважали, що посуд не має бути відкритий. Він закривався (необов'язково чим) і обов'язково з молитвою, щоб перекрити шлях нечистій силі до нього. У старообрядців нерідко можна було побачити накрите однією скіпкою відро води. Дотримання форми стосувалося і миття рук. Старообрядці вважали, що неприпустимо починати день не умившись ранком і приступати до їжі не помивши руки. Хоча ця вимога є природна, однак старообрядці могли замінювати її імітацією944.

Наскільки згадана специфіка побутової поведінки старообрядців збереглася в окреслений період? Щодо повоєнного періоду Ф. Гаркавенко писав: «Вони забороняють навіть голити бороду, носити одежу сучасного покрою, пити чай і каву... Вони уникають медичних щеплень, оголошуючи їх «знаком» антихриста... Фанатизм деяких із старообрядців доходить до того, що вони не їдять із посуду, до якого доторкалася людина іншої віри»945. Пізніше така поведінка ставала дедалі рідшою, особливо, що стосується зовнішнього вигляду й одежі. Загалом, у досліджуваний період спостерігалося зменшення виконання побутових дій, зумовлених віровченням цієї конфесії.

Старообрядці, як прихильники РПСЦ Білокриницької згоди, так і безпопівці, зміною в побуті певним чином показували занепад своєї віри. У звіті про роботу уповноваженого Ради в справах релігійних культів в УРСР за 1960 рік вказувалося, що серед старообрядців переважали люди похилого віку. Молодь не виявляла прихильності «до прадавнього благочестя», старини не дотримувалася946. У звіті про роботу уповноваженого РСРК в УРСР за 1961 рік повідомлялося те саме. Вказувалося, що «теперішні старообрядці - не ті, що були колись». Вимоги «давнього благочестя» виконувалися здебільшого людьми похилого віку, які належали до РПСЦ (Білокриницької згоди). Молодь із старообрядницьких сімей під впливом радянської дійсності, атеїстичної пропаганди не висловлювала прихильності до старини - палила, голилася (що суперечило старообрядницьким традиціям - П. Б.), не цуралася світських спокус, читала світську літературу, газети, слухала радіо, відвідувала кіно і театр. Люди похилого віку із цим примирилися, однак вимагали виконувати церковні обряди хрещення, вінчання, похорон947. Чиновники РСРК в цьому випадку не перебільшували, а лише зафіксували реальні факти.

На початок 1970-х років у більшості старообрядницьких громад такі обмеження як носіння сучасної одежі, гоління бороди, використання раніше заборонених продуктів тощо вже виглядали застарілою традицією, знятою давно офіційно чи з мовчазної згоди948. Однак ще навіть у другій половині 1970-х років багато старообрядців намагалися самоізолюватися від навколишнього середовища та впливу зовнішнього світу, вели замкнутий спосіб життя, про що повідомляли документи Ради в справах релігій в УРСР949.

Низка специфічних побутових елементів, деякі з яких пов'язані з ізоляцією від суспільства, продовжувала побутувати в середовищі істинно- православних християн, особливо у повоєнний період. Для багатьох із них вживання м'ясної їжі, бакалійних продуктів, носіння фабричної одежі асоціювалося з антихристом950. Частина їх відмовлялися від новорічних колядок, народних масничних гулянь. Чимало істинно-православних християн, які мали худобу, продовжували здійснювати замовляння проти «поганого ока», обкурювали тварин ладаном, хоча ефективнішим засобом лікування вважали окроплення «святою» водою і молитву951. Вони вважали, що нечиста сила говорить по радіо, біжить проводами, горить в електричних лампочках, бореться з Богом за допомогою космічних супутників. У своїх будинках на дверях, вікнах малювали крейдою хрести і тексти молитов. Перед вечерею вони хрестили вікна, двері і все навколо себе, щоб перешкодити нечистій силі проникнути в їхні домівки. Деякі віруючі (найбільш фанатичні) після відвідувань невіруючими їхнього житла вино-

сили із хати сміття, мили лавки і все в хаті кропили «святою» водою. Хоча, звичайно, така поведінка була характерна далеко не для всіх істинно-православних християн.

Внутрішня обстановка життя істинно-православних часто була доволі аскетичною: кілька предметів ужитку (стіл, лавка, табурет); одежа була поношена і вилиняла, часто виготовлялася з домотканої тканини. Їх побут відповідав (як зазначали їх критики, не завжди об'єктивно - П. Б.) їхній зовнішності «фанатично-похмурих, які дивилися спідлоба і цідили слова»953. Через відособленість, неприйняття антирелігійної пропаганди, намагання триматися за старі релігійно-побутові уявлення, секуляризаційні процеси серед них відбувалися набагато повільнішими темпами, ніж серед віруючих, що належали до РПЦ або інших конфесій.

У 1970-80-х роках істинно-православні християни переважно відмовилися від заборон у їжі. Купляли різні товари та продукти в магазинах, що в 1950-х роках було радше винятком954. Чимало послідовників ІПХ працювали в колгоспах і на державних підприємствах. Переставало вважатися гріхом користування громадським транспортом, звернення до лікаря, контакти з невіруючими955. Згідно зі спостереженнями вчителя С. Самсо- ненка на Полтавщині: «... Почали віддавати дітей в школу... Раніше члени ІПХ не визнавали радянських грошей, боячись гріха, не користувалися автотранспортом, жили натуральним господарством. Тепер вже їздять автобусами, мають власні мопеди, мотоцикли, купують продукти і промислові вироби в магазинах... Раніше сектанти вважали за великий гріх написати заяву в радянську установу, а тепер - один з найбільших їхніх активістів... зрозумів, що наближається старість, а пенсії немає, бо ніде не працював, коли був молодий. - Кому можна подати заяву про призначення пенсії? - запитав він нас»956. Отже, соціально-побутова сфера навіть віруючих, що належали до релігійних течій, які певний час дотримувалися жорсткої самоізоляції, зазнавала вагомих змін.

Загалом, члени більшості конфесій не відрізнялися одягом, вживанням їжі, обстановкою осель. Члени невеликих протестантських громад закритого типу стосовно побуту часто наголошували: «Ми як всі».

Одними із суспільних цінностей були охорона здоров'я, заняття фізкультурою. Однак ставлення релігійних організацій, а відтак і віруючих до занять фізкультурою і спортом було неоднозначним. РПЦ до таких занять здебільшого ставилася нейтрально. Такі погляди були притаманні і більшості пересічних православних віруючих. На противагу їй, РКЦ на Заході проводила активну роботу зі створення різного роду релігійних спортивних клубів і спортивних організацій тощо. Приміром, 1947 року у ФРН були відновлені «Дойчен Югендкрафт», розпущені раніше Гітлером, які до 1958 року налічували 400 тис. осіб. У США діяли Об'єднана рада католицької молоді, Національна федерація студентів-католиків, які займалися питаннями фізичного виховання. В Італії був створений Католицький союз спортсменів. Діяла світова Міжнародна спортивна федерація католицького навчання957 та інші. У СРСР через обмеженість дій релігійних організацій такі заходи не проводилися, однак заняття фізкультурою і спортом загалом сприймалися позитивно католицьким духовенством. У Західній Україні ще в довоєнний період за сприяння багатьох представників греко- католицького духовенства функціонували різного роду спортивні молодіжні організації.

Пропаганда спорту спостерігалася і з боку деяких пасторів реформатської церкви на Закарпатті, хоча для кальвінізму, на відміну від лютеранства та англіканства, з часу його виникнення було характерне переважно негативне ставлення до занять спортом. Зокрема, пастор Балог із с. Гараз- дівки входив у сільську футбольну команду, пізніше, вже у віці, став футбольним суддею. Він часто відвідував клуб, бібліотеку (був одним із активних читачів), брав участь у сільських змаганнях із шахів958.

Велику увагу охороні здоров'я приділяли адвентисти сьомого дня. Однією із норм їхньої релігійної поведінки було виконання рекомендації так званої санітарної реформи, яка передбачала обмеження деяких видів продуктів та установлювала певний порядок поведінки віруючих. Адвентисти сьомого дня заявляють, що її метою було збереження здоров'я віруючих959. Н. Жукалюк (один із керівників адвентистів сьомого дня) та В. Любащенко пишуть: «Церква Адвентистів сьомого дня вважає здоров'я однією із важливих цінностей людського буття»960. Адвентисти сьомого дня також позитивно ставилися до фізкультури і спорту. Вони визнавали, що «фізкультура і спорт відіграють суттєву роль в підтриманні здоров'я як окремої особистості, так і народу загалом. Адвентисти були противниками лише тих видів спорту, які були пов' язані з ризиком для здоров' я і формували жорстокість»961. Слід відзначити, що санітарна реформа, попри низку цінних вказівок, не завжди співпадала з медично-профілактичними рекомендаціями і деякі її приписи щодо невживання окремих продуктів мали сумнівний оздоровчий ефект.

Отже, розгляд поданих вище проблем свідчить, що одним із потужних чинників впливу на суспільну свідомість та поведінку віруючих була належність тих або інших осіб до релігійних течій відкритого типу - церков, деномінацій чи релігійних об' єднань закритого типу, які більшість радянських дослідників називали сектами. Проте багато з останніх течій проходили складний процес у напрямку від секти до деномінації. Іншими важливими чинниками впливу на соціальне життя були ступінь релігійності й власні погляди людей, освітній рівень, психічна структура людини тощо. Вплив цих факторів визначав ставлення віруючих до праці, їхню соціальну активність.

Упродовж досліджуваного періоду через секуляризаційні процеси чимало віруючих певною мірою змінили ставлення до праці, суспільного оточення, сім'ї та побуту. Для них праця дедалі рідше була дією, спрямованою на служіння Богу, засобом досягнення спасіння і вони дедалі частіше трактували її винятково як засіб для задоволення матеріально- фінансових потреб. У царині соціальних контактів спостерігалися тенденції до зменшення самоізоляції з боку членів релігійних громад закритого типу. Поступово зникали й побутові відмінності між віруючими, що належали до різних конфесій, а також між ними та невіруючими.

§ 2. Сприйняття світських культурних цінностей

Залежно від членства в тому чи іншому релігійному об'єднанні, освіти віруючі також по-різному сприймали світську культуру. Проте в досліджуваний період, на наш погляд, найвпливовішим фактором була конфесійна приналежність. І річ тут була не в самому віровченні (адже більшість конфесій належали до християнства), а в суспільній доктрині релігійного об'єднання. Релігійні організації відкритого типу (РПЦ, РКЦ та інші), як правило, декларували переважно позитивне ставлення до світської культури, тоді як релігійні об'єднання закритого типу (п'ятидесятники, свідки Єгови та інші) - часто негативне. Впродовж 1940-80-х років ці відмінності поступово зникали.

Парафіяни РПЦ не заперечували проти читання художньої та науково- популярної літератури, періодики, перегляду телепередач, відвідування театрів і кіно. Лише одиниці серед фанатично налаштованих осіб вважали ці культурні дії гріхом. У монографії «Современное религиозное сознание» зазначалося: «... У середовищі православних віруючих, особливо молодих і навіть середнього віку, рідко можна зустріти людину, яка уникала відвідування концертів, перегляду кінофільмів чи читання художньої літератури. Навпаки, багато з них поєднують виконання обрядів і дотримання інших релігійних приписів із більш чи менш частим відвідуванням кіно і концертів, слуханням радіо тощо» . Під час опитування православ них віруючих у 1960-х роках було виявлено, що більшість із них позитивно ставиться і до досягнень науки963. Від багатьох віруючих нерідко можна було почути: «Бог дає людям великий розум, а тому вони й творять такі чудеса»964, «Людина робить відкриття, але тільки тому, що бог вкладає в її голову знання, а в руки - вміння»965 і тому подібне. Хоча можна було почути й полярні висловлювання.

З-поміж тих, хто відкидав низку надбань світської культури, у середовищі РПЦ слід назвати осташів (рух у православ' ї на Буковині й Румунії). Зокрема, вони відмовлялися від переглядів кінофільмів, читання художньої літератури. Хоча їх кількість була доволі малою (на початок 1970-х років у Чернівецькій області їх налічувалося близько 600 осіб), однак вплив в окремих населених пунктах регіону вони мали вагомий, позаяк вирізнялися своєю моральністю, побожністю, відмовою від вживання алкогольних напоїв, тютюнових виробів, і часто займали керівні посади в парафіяльних органах966.

Загалом же РПЦ не була противником світської культури, крім тих аспектів останньої, що були несприятливими для релігійного життя. Багато художніх творів мистецтва, літератури були створені глибоко віруючими людьми. Можна стверджувати, що духовенство РПЦ переважно

позитивно оцінювало досягнення світської культури і ніколи не заперечувало повноцінного суспільно-культурного життя, якщо воно не розходилося з релігійними нормами. Для прикладу, в «Журнале Московской патриархии» писалося: «Нехай ніхто не думає, що йти за Христом - це означає завдавати якоїсь шкоди своїм справам земним: домашнім чи службовим, робочим»!967 Церква «виражає радість, що життя людей завдяки великим науковим і технічним відкриттям стало багатшим і повнішим»968. Православне духовенство загалом не бачило якогось ворога релігії і в науці. Більшість богословів вважали , що суперечності мають тимчасовий характер, позаяк «із багатьма новими відкриттями науки можуть ці розбіжності стиратися». Те, що наука суперечила низкою аксіом релігійному віровченню, богослови відносили до обмеженості людського розуму970.

Слід зазначити, що православне духовенство, як в Україні, так і в СРСР загалом, у своєму ставленні до світської культури було консерва- тивнішим у своєму побуті, дозвіллі, ніж православні священики із деяких західних країн. Скажімо, делегація православного духовенства із США (травень 1965 р.) віддала перевагу відвідуванню театрів перед храмами, задля чого довелося змінювати програму їх перебування971. Отже бачимо, що якщо і проявлявся з боку православного духовенства певний консерватизм щодо світської культури, то він був зумовлений не так церковним віровченням, як тим, що духовенство в умовах радянської системи зберігало традиції більш ранньої епохи.

Порівняно з вірними РПЦ щодо ставлення до світської культури істинно-православні християни (переважно представники неосвіченого селянства), які ще донедавна були її парафіянами, часто займали полярну позицію. Вони нерідко заявляли, що світська культура - це сатанинські вигадки. Науково-технічний прогрес, перетворення в культурному житті зачіпали прибічників ІПХ менше, ніж представників інших конфесій972. Проте уже в 1970-х роках більшість сімей ІПХ мали радіо, передплачували періодику973. Прибічники ІПЦ порівняно з ІПХ були менш консервативні у цьому відношенні (в їхньому середовищі в довоєнний період була доволі велика частка високоосвічених осіб, в т.ч. представників культурної еліти Росії, аж поки репресії міжвоєнного періоду не змінили соціально-демографічний склад цієї течії на користь малоосвічених верств населення), хоча їхня позиція в цій царині була негативніша, ніж прибічників РПЦ. Проте погляди вірних ІПЦ упродовж досліджуваного періоду теж зазнавали корекції. Тобто, спостерігається цікава ситуація: навіть віруючі, що належали до течій, які пропагували консерватизм щодо світської культури, впродовж впливу двох- трьох десятиліть радянської системи переглядали свої погляди.

Певну еволюцію в цей час у ставленні до світської культури пройшли старообрядці. Ось яку характеристику старообрядцям повоєнного періоду давав Ф. Гаркавенко: «... Керівники старообрядницьких сект забороняють своїй пастві ходити в театри, вчитися грамоті, читати газети і книги, дивитися кінофільми... Старообрядці неохоче посилають своїх дітей до шкіл»974. Зрозуміло, що автор перебільшував негативне ставлення старообрядців до світської культури, адже ще до революції багато старообрядців виступали в ролі меценатів культури, були високоосвіченими людьми. Проте з боку багатьох пересічних старообрядців у повоєнний період насторожене, а інколи й негативне ставлення до світської культури неодноразово проявлялося. Пізніше, у 1960-80-х роках, пересічні старообрядці у ставленні до світських культурних цінностей дедалі більше зближувалися з вірними РПЦ та невіруючими.

Позитивно до збагачення надбаннями світової світської культури, крім тих, що заперечували християнську віру, ставилися католики. На Другому Ватиканському соборі зазначалося: «Підняти людську особистість як того хоче Собор, значить виявити особливу увагу до того неповторного і необхідного вираження особистості, яким є культура»; «Між звісткою про спасіння і людською культурою існують численні зв'язки» .

Для католицизму був характерний тісний зв'язок із культурними надбаннями людства впродовж усього історичного періоду. Культура довгий час сприяла релігійному вихованню населення. Доволі тривала традиція гармонійного співіснування та взаємовпливів релігії та культури сприяла тому, що католики часто сприймали культуру як щось позитивне, навіть не роздумуючи над цим. Для греко-католиків це доповнювалося тим, що в національно- культурному відродженні XIX--XX ст. у Західній Україні активну роль відігравало духовенство.

Доволі лояльно ставилася Римо-католицька церква до науки. Католицький теолог Вальтер фон Ловенич писав: «Хоча сучасний католицизм і визнає загалом наукове пізнання істини, але визнає їх лише тією мірою, наскільки вони не вступають у протиріччя з церковною догмою»976. Папа Римський Іоан XXIII зазначав: «Церква не залишалася байдужою до чудесного прогресу відкриттів людського генія і не відстала в справедливій оцінці їх» . Загалом можна стверджувати, що РКЦ та РПЦ займали

позитивну позицію щодо науки і пов'язаного з нею науково-технічного прогресу до тих пір, поки вони не зачіпали релігійного віровчення і не відвертали людину від Бога.

Інтерес до надбань масової культури виявляли реформати. Із 200 опитаних осіб (1971 рік) лише 7 (3,6 %) взагалі не цікавилися газетами і журналами, а 105 (54,5 %) читали їх інколи978. Віровчення реформатів не стримувало зацікавленість віруючих культурними надбаннями. Загалом потяг вірян до них зумовлювався не вірою, а культурно-інтелектуальними потребами.

Складніша ситуація була в середовищі євангельських християн-баптистів, в якому спостерігалося негативне ставлення до низки сфер світської культури. В одному з опублікованих духовних баптистських віршів звучало:

«Невеждами нас считают,

В познаньях с большим изъяном-,

Что Библию мы читаем,

Оставив пылиться романы.

...Нас называют бедными,

Но мы этой бедности рады»979.

Особливо поширена опозиція щодо світської культури була сильна в нелегальних громадах. Колишня баптистка-ініціативниця П. Прокопчук згадувала: «Нам... заборонялося ходити до клубу, читати художню літературу, оскільки все це, як навчав нас пресвітер, - гріховне. Прожила я майже 20 років, а ні разу не була в кіно»980.

Керівник однієї з кримських громад баптистів-ініціативників В. Дубовик у своїй проповіді зазначав: «Молодим християнам не варто брати участь у виробничих зібраннях, вступати в комсомол, ходити в кіно, читати художню літературу, слухати телепередачі, дивитися телевізор» .

Коли один із його підопічних Андрій С. (м. Белогорськ) запитав його: «Чому не можна ходити в кіно? Адже є фільми гарні, що не торкаються віри?», то Дубовик відповів: «Якщо полізеш в шахту в білій сорочці, то обов'язково її вимажеш. Якщо віруючий піде в кіно, то після цього буде думати не про бога, а про зміст фільму»982.

Слід зауважити, що не всі віруючі, що належали до течій, яким була притаманна негативна ідеологія щодо телебачення, кіно, театрів, художніх книг, дотримувалися таких поглядів. Скажімо, колишній пресвітер А. Корко- сенко згадував, що він намагався довести членам громади, що дивитися телепередачі і фільми, слухати радіо не є гріхом. Він їм говорив: «Сам візьму своїх дітей і відведу в кіно»983. Така поведінка була характерна здебільшого для членів легальних громад.

Однією з культурних девіацій можна вважати відмову членів баптистських та низки інших протестантських громад закритого типу від телебачення. За придбання телевізора членам громади загрожувало відлучення від церкви. Переважно така ситуація спостерігалася в нелегальних релігійних громадах, хоча часті випадки траплялися і в легальних. Один із прикладів негативних поглядів баптистів на телебачення наводиться в книзі пастора Г. Гартфельда. Він писав, що одного разу (початок 1980-х років) шістнадцятирічний син одного пастора притягнув зі звалища старий телевізор і відремонтував його разом зі своїм братом. Радощам дітей не було меж. Вони запросили на перегляд телебачення і друзів. Один з них

похвалився своїй бабусі. Вона жахнулася цієї новини і побігла до дому диякона: «Наш пастор відцурався від віри! Він перетворився на язичника! - обурювалася вона. - Син диявола! Я завжди мала підозру! Він мусить покаятись!» Диякон, який шанував пастора, був приголомшений, він думав, що відлучення пастора від церкви буде втратою для них. Однак пастора попередили і він обдумав текст виступу-захисту. «Я добре пам'ятаю, - зазначав він, - як наприкінці 50-х років з нашої церкви було виключено тих, хто придбав собі радіо. Радіо - непоганий передавач інформації, чи не так? Та до цього переконання ми дійшли лише в 60-х роках. Коли це розуміння дістало достатню підтримку серед братів та сестер, радіо в домі вже перестало бути причиною відлучення від церкви... Невже слід чекати завтрашнього дня, коли телебачення також буде реабілітовано? На Заході існують християнські телепередачі і це може статись і в нас, якщо Бог подарує нам таку можливість. 1 що ж тоді ?...» .

Слід відзначити, що попри значний вплив пастора, група консерваторів продовжувала залишатися сильною. І коли донька цього пастора хотіла прийняти водне хрещення, більшістю голосів їй було відмовлено. Пізніше поширилися чутки, що деякі молоді люди бачили, як вона сиділа перед телевізором у будинку своєї тітки, де вона інколи наглядала за дітьми. Тому, очевидно, що вона його не раз дивилася. І лише після того як донька пастора покаялась, її допустили до хрещення. Проте в дівчини після того випадку щось зламалося. Вона стала мовчазною, обличчя виражало смуток і вона весь час худла. Лікарі поставили діагноз - цукровий діабет. Пастор-батько не сумнівався, що причиною цього послужив психічний тиск та безпідставні звинувачення в громаді, хвилювання із приводу хре- щення986. Як бачимо, несприйняття окремими віруючими технічних новинок навіть мало трагічний відбиток на долі окремих людей.

Упродовж 1940-80-х років у ставленні євангельських християн-баптис- тів до тих сфер світської культури, які вони раніше заперечували, відбувалися деякі зміни. Релігієзнавець П. Яшин відзначав, що кількість віруючих, які читали книги (і навіть мали свої бібліотеки), слухали радіо та дивилися телебачення, зростала, хоч і повільно987. Керівництво Союзу ЄХБ під тиском влади націлювало віруючих на вихід з культурної ізоляції. Уже в інформаційному звіті про роботу уповноваженого Ради в справах релігійних культів в УРСР за перший квартал 1953 року вказувалося, що якщо раніше членам громади ЄХБ вважалося негожим передплачувати і читати періодику, відвідувати бібліотеку, кіно, то нині представники духовного центру ЄХБ в Україні переглянули ці питання988. Старший пресвітер ЄХБ у Київській області (одночасно керуючий справами старшого пресвітера в УРСР) Міцкевич, у річному звіті своєму духовному центру за 1952 рік писав, що з керівництвом громад велася виховна робота, аби віруючі не замикались у вузьких межах винятково духовного життя, і брали участь в радянських заходах, були розвиненими висококультурними людьми, читали періодику, книги тощо989. «Інструктивний лист старшим пресвітерам ВР ЄХБ», затверджений на пленумі ВР ЄХБ наприкінці 1959 року під тиском влади, та публікації в релігійній періодиці закликали євангельських християн-баптистів «позбуватися вузьких поглядів на мистецтво, літературу, радіо, кіно, телебачення тощо»990. У «Братском вестнике» (1979. - № 2) писалося: «Служитель має читати газети, журнали, щоб не відставати від часу і бути добре обізнаним у різних сторонах життя. Він має бути в курсі найновіших подій та інтересів оточуючого суспільства, сприймаючи все в світлі божественних істин»991.

Проводирі Союзу ЄХБ розуміли, що чимало творів художньої літератури не лише не будуть негативно впливати на релігійність, а певним чином стимулюватимуть її. Тому вони намагалися подолати тенденції щодо несприйняття нецерковної літератури з боку пересічних віруючих. У «Братском вестнике» за 1970 рік писалося: «Ми захоплюємося письменниками нашої країни і нам, як віруючим, особливо дорогі і близькі такі письменники як Л. Толстой, Ф. Достоєвський, М. Лєсков та інші письменники - носії релігійних ідей»992. Отже, керівництво ЄХБ переоцінювало низку складових світської культури, що не суперечили церковному віровченню, і дедалі частіше проголошувало їх необхідними для повноцінного розвитку віруючого.

Загалом у середовищі легальних релігійних організацій закритого типу, зокрема євангельських християн-баптистів, у ставленні до науки, культури спостерігалася роздвоєність. На офіційному рівні (зокрема через журнал «Братский вестник») віруючі закликалися до засвоєння досягнень науки, підвищення освітнього рівня. Протилежне спостерігалося на рівні масової свідомості, де світська культура часто виступала антиподом віри, символом безбожного світу. Тому ще довго багато пересічних віруючих опозиціонували себе стосовно неї.

Проте, навіть тоді, коли суспільно-культурна ізоляція, здавалося, вже подолана, і світська культура широко входила в життя віруючих, багато з них не надавали їм значення. Релігієзнавець Л. Митрохін наводить цікаву розмову з молодою баптисткою, в кімнаті якої було багато книг: «Я запитав: «А хто ваш улюблений письменник?». Відповідь прозвучала миттєво: «Важко сказати. Я ж все Біблію читаю, інше мене не притягує»993. У цьому випадку ми бачимо, що хоча віруюча і не ставилася до художньої літератури як до чогось антицерковного, проте вона надавала беззаперечну перевагу Біблії.

Цікаву порівняльну статистику православних і євангельських християн- баптистів щодо задоволення духовних запитів у нерелігійній сфері у 1960-х роках зробили білоруські дослідники. Певним чином її можна екстраполювати й на віруючих УРСР. Наприклад, серед православних, із групи найбільш глибоко віруючих, 73,7% слухали радіо, 24% дивилися телебачення, 19,4% читали газети та журнали. Із-поміж євангельських християн-баптистів, навіть не виділяючи групи за ступенем релігійності, лише 19,3% віруючих дивилися телепередачі, 15,1% читали художню літературу та журнали, 9,4% відвідували кіно, театри, концерти994. Як бачимо з наведеної інформації, євангельські християни-баптисти значно поступалися щодо задоволення культурних потреб православним. Однак упродовж 1970-80-х років спостерігалася тенденція до вирівнювання показників. До того ж наведені дані не завжди можна співвідносити з різними часовими відрізками. У 1970-80-х роках кількість тих, хто дивився передачі, зросла як поміж євангельських християн-баптистів, так і серед православних не так за рахунок зміни у ставленні до телебачення, як за рахунок розширення телеме- режі - у 1960-х роках телебачення не було навіть у багатьох невіруючих.

Відмова багатьох членів релігійних організацій закритого типу від багатьох здобутків світської культури була значною мірою зумовлена і тим, що в умовах боротьби з релігією ця культура була орієнтована на викорінення релігійної віри. «У результаті, - як пише Л. Митрохін, - щирі християни, а ми є вправі зараховувати до них і більшість баптистів, ставали вигнанцями в суспільстві, заганялися в особливі духовні “зони”. І тому вони, зазвичай безповоротно, йшли з цього світу, від досягнень високої культури, від дійсного багатства, накопиченого віковою людською думкою. І це безперечна трагедія і суспільства й конкретних людей»995. Ці слова можна з таким самим успіхом застосувати й до істинно-православних християн, адвентистів сьомого дня, п'ятидесятників, свідків Єгови та інших. Вони були жертвами безбожного світу, світу, що поборював Бога, який для багатьох з них стояв на першому місці в їхньому житті.

Чимало віруючих, що належали до багатьох нелегальних груп, також не були загалом супротивниками світської культури, а лише тієї, що суперечила їх релігійним принципам або негативно впливала на них. Те, що чимало прибічників протестантських «сектантських» організацій ігнорували саме атеїстичну культуру, а не культуру загалом, підтверджують і бесіди з віруючими. Коли віруючому п'ятидесятникові було поставлено питання: «Чому закордоном ваші одновірці ходять в кіно, театри, на спортивні видовища, активно використовують найновіші засоби масової інформації, а ви їх ігноруєте?» була отримана відповідь: «Закордоном передачі не ті»996. Один із баптистів-ініціативників І. Здоров заявив лектору-атеїсту: «Ви говорите, що ми проти культури, а ми не проти. Ми створили оркестри, хори, граємо і співаємо, залучаємо дітей і молодь до мистецтва»997. Схожі настрої стосуються й інших суспільних реалій.

Радянська дійсність внесла корективи на користь реверансів баптистського керівництва і в бік науки. Зокрема, «Братский вестник» у низці статей (1960. - № 1. - С. 54-55; 1952. - № 6. - С. 7 та ін.) закликав до освоєння досягнень науки і техніки. Однак на рівні буденної свідомості багатьох євангельських християн-баптистів наука нерідко виступала антиподом віри, символом ворожого безбожного світу. Особливо таке світовідчуття відображено в рукописній літературі. Улюбленою темою тут є викриття науки як свідоцтва бездуховності, людської сліпоти, причини людських бід998. Присвячувалися бездуховності світу, в якому панує наука, і баптистські художні твори:

«Да наш век просвещен, не нуждается он В благодатной любви всепрощенья...

Но лишь жаждут одно - веселись, пей вино И купайся в аду наслажденья»999.

Проте слід відзначити, що таке сприйняття наукових і технічних відкриттів не було властивим всім віруючим, членам релігійних організацій закритого типу. Багато їх вважали досягнення науки одкровенням Бога людям. Були такі, які заявляли, що наукові відкриття - «справа не людського розуму, а одкровення мудрості господньої».

Насторожене ставлення до світської культури та науки загалом було поширеним поміж усіх вікових категорій віруючих, а не лише серед старшого покоління. Радянський дослідник І. Акінчіц зазначав, що багатьом молодим «сектантам» була притаманна пасивність, небажання пізнавати нове. Для них основним джерелом знань служила Біблія. Він наголошував, що «сектантська» молодь за характером релігійності багато в чому відрізняється від православної і католицької релігійної молоді1001. Останнє полягало в тому, що молоді, що належала до релігійних організацій закритого типу, загалом були притаманні вищий рівень релігійності й замкненість у межах релігійної організації.

Упродовж 1940-80-х років процеси наближення до світської культури спостерігалися у середовищі адвентистів сьомого дня. Радянський дослідник адвентизму А. Бєлов відзначав, що інколи в радянській літературі безапеляційно стверджувалося, що в «секті адвентистів сьомого дня існує найсуворіша заборона читати газети, слухати радіо тощо. Схожі твердження не мають основи». І далі автор зазначав, що офіційних заборон немає і тому деякі віруючі не відмовляються від «спілкування із світом». Хоча тут же він вказував, що деякі віруючі намагаються здійснити протилежне і керівники громад не намагаються напоумити їх, а навпаки сприяють цій відмові1002. Останню позицію виражали такими висловлюваннями: «Ми нічого не маємо робити, ні слухати, ні дивитися, ні читати і не говорити ні за яких обставин того, що було заборонено божественним правилом»1003.

Адвентисти сьомого дня, на відміну від більшості віруючих, що належали до інших невеликих християнських течій, не відкидали віру в прогрес. Дослідження кафедри історії та теорії атеїзму Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка показали. що серед них на початок 1960-х років було більше віруючих, які вважали, що науково- технічний прогрес корисний та необхідний, ніж серед баптистів та свідків Єгови1004. Адвентистські богослови стверджували, що сенс появи телебачення та радіо полягає в тому, що вони покликані сприяти євангелізації людства1005. Сприйняття вірянами цієї течії досягнень науки і техніки переважно було позначене релігійним світоглядом.

Ще більше заборон, ніж у легальних громадах ЄХБ та АСД, існувало в нелегальних п'ятидесятницьких громадах. Членам їхніх громад тривалий час заборонялося відвідувати кіно, театр, займатися фізкультурою та спортом, читати художню літературу, слухати нерелігійну музику, співати нерелігійні пісні, брати участь у громадському житті1006. Проте процеси секуляризації зачепили і культурні аспекти їхнього життя. П'ятидесятники дедалі частіше проявляли інтерес до нерелігійної літератури, перегляду телепередач тощо. На питання «Яким програмам радіо і телебачення віддаєте перевагу?» (соціологічні дослідження Інституту суспільних наук АН УРСР, 1970-і - початок 1980-х років) із 477 осіб 35% віруючих відповіли: на суспільно-політичні теми, 10% - про міжнародні події, 6% - на природничо-наукові теми, 9% - на атеїстичні теми1007. На питання «Яка література є у Вашому домі?» 16% з 357 відповіли: загальнополітична, 14% - історична, 7% - природничо-наукова, 6% - наукова, 10% - художня1008. 3% із 430 опитаних на питання «Чи читали Ви літературу на атеїстичну тему?» відповіли: «Систематично», 12% - «Інколи», 15% - «Хотів би та не знаю де її придбати»1009.

Низка заборон щодо світської культури побутувала і в середовищі свідків Єгови. Г. Саварин (жителька м. Самбора), що була членом громади ЄХБ, зазначала: «За вченням єговістів членам секти не можна гарно одягатися, відвідувати кіно, слухати радіо, читати газети, перелюбствувати, бо це робить затримку до “царства божого”»1010. Однак жорстка культурна ізоляція більшості свідків Єгови спостерігалася переважно в першій половині досліджуваного періоду - повоєнні роки.

До того ж не слід перебільшувати роль формальних заборон у релігійних громадах закритого типу. Відомий радянський дослідник сектантства О. Клібанов зазначав: «У релігійному сектантстві ставлення віруючих до дійсності регулюється, як правило, не формальними заборонами, а системами духовних цінностей, що прийняті віруючими»1011. На наш погляд, роль духовних цінностей як «фільтрувального» засобу щодо ставлення вірян до оточуючого світу хоча і була вагомою, однак О. Кліба- нов дещо перебільшив її, проте не можна і погодитись із тими дослідниками, які формальним заборонам відводили виняткове місце.

Упродовж 1940-1980-х років погляди свідків Єгови на радіо та телебачення зазнали деяких змін. Опитування, проведене в другій половині 1970-х років, показало, що 27,1% віруючих дивилися телевізійні фільми, 8,15% цікавилися розважальними передачами, 5,9% переглядали атеїстичні передачі. 35,3% свідків Єгови не бажали дати відповідь на це питання і лише 14,9% заявили, що вони не дивляться телевізійні передачі1012. Український релігієзнавець П. Яроцький у своїй монографії (1981) зазначав, що характерною рисою еволюції буденної релігійної свідомості свідків Єгови є дедалі зростаючий інтерес до перегляду телефільмів (особливо багатосерійних), музично-пісенних, розважальних передач1013.

Негативнішу позицію займали свідки Єгови щодо кінотеатрів та театрів. На питання «Як часто ви відвідуєте кінотеатр, клуб, інші культурно-освітні установи?» 63,6% віруючих заявили, що вони не відвідують ці установи через релігійні переконання, 17,3% - через те, щоб не дізнались одновірці1014.

433 свідки Єгови (14,1% від загальної кількості опитаних) передплачували журнали «Наука і релігія», «Людина і світ» (цей журнал безкоштовно отримували багато пенсіонерів в УРСР - П. Б.), 1473 (48,1%) - центральні республіканські та обласні газети (деякі газети, зокрема «Патріот Батьківщини», пенсіонери отримували безкоштовно - П. Б.). Із 3067 опитаних 614 передплачували журнали «За рубежом», «Вокруг света». Виявляли свідки Єгови інтерес до гумористичних журналів «Крокодил», «Перець», жіночих суспільно-політичних журналів «Работница», «Крестьянка», «Радянська жінка», науково-популярних журналів «Наука и жизнь», «Знание - сила», «Техника молодежи», «Здоровье»1015. Слід відзначити, що певну популяризацію наукових знань, які не суперечили вченню свідків Єгови, здійснювали і їхні видання.

Інформацію про культурну активність свідків Єгови підтверджували й працівники Ради в справах релігій. Старший інспектор Ради В. Сапіга у доповідній записці про результати відрядження у Львівську область від 27 жовтня 1978 року писав, що багато свідків Єгови мають телевізори, радіоприймачі, передплачують періодику та читають художню і наукову літературу. У с. Бережниця Жидачівського району всі 15 свідків Єгови передплатили обласну та районну газети, 3 - журнал «Людина і світ», 2 - журнал «Наука и техника», 1 - журнал «За рулем», 5 - «Малятко» тощо. 6 свідків Єгови мали телевізори, 3 - транзисторні приймачі і всі - радіоточки.

Схожа ситуація у 1970-х роках спостерігалася у селах Добринівці (28 осіб) і Боянчук (45 осіб) Заставнівського району Чернівецької області.

Там всі свідки Єгови мали радіоточки та передплатили обласну й районну газети. Із 28 свідків Єгови с. Добринівці 9 мали телевізори, 4 - баяни та інші музичні інструменти1017. Наявність значної кількості музичних інструментів у невеликої кількості людей, очевидно, була зумовлена їх використанням для музичного супроводу релігійних пісень.

Важливим для вивчення ставлення віруючих до світських культурних цінностей є порівняння поглядів членів різних релігійних об'єднань. Різницю у ставленні до науки й культури членів різних протестантських течій на середину 1960-х років, за соціологічними опитуваннями, відображено в таблиці 4.51018.

Таблиця 5