Колективізація сільського господарства

Селяни зрозуміли, що не існує перспектив для індивідуального господарювання. Вони бачили, що пропаговані владою колгоспи аніскільки не схожі на відомі їм з дореволюційних часів кооперативи, в яких робоча і продуктивна худоба залишалися їхньою, хоч і колективною, власністю. Ситуація підказувала їм одну лінію поведінки: якомога швидше позбавитися худоби, щоб вона не потрапила у розпорядження одержавлених колгоспів. У довідці Інформаційного відділу ОДПУ від 17 грудня 1930 р. повідомлялося, що за останній час в Україні, як і в інших регіонах, прийняли широкі масштаби забій і розбазарювання худоби та коней. Зокрема, у Ста- робільському районі спостерігалися масовий розпродаж за безцінь і забій худоби бідняцькими та середняцькими господарствами. Масовий розпродаж худоби сприяв перевиконанню планів по м'ясозаготівлі. За 20 днів листопада Старобільський райзерносоюз виконав річний м'ясозаготівельний план на 300%. Поголів'я худоби по району зменшилося на 21%\

Як і в першій кампанії розкуркулення, немало селян виганялися на виселки, тобто в чисте поле, де нашвидкуруч будувалися землянки. Зупинимося на ситуації, що склалася в одному з таких виселків у Ново-Псковському районі Старобільського округу. У липні 1931 р. приймальня голови ВУЦВК одержала заяву від слухачів Військово-повітряної академії РСЧА в Москві Якова Коркіна та Омеляна Пахоленка. Вони повернулися з відпустки, проведеної в Ново-Пскові і виклали свої враження у листі, адресованому Г. Пет- ровському.

Перш за все, курсанти характеризували склад відповідальних осіб, які здійснювали у районі колективізацію і розкуркулення: «Місцеві працівники за своїм політичним змістом абсолютно не відповідають виконанню завдань, покладених партією і радвладою. Голова колгоспу хутора Статівка Шандра Ніканор -- п'яничка, п'є з розкуркуленими, в пиятику втягує актив. Є заяви, що вони про- Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. Докумен-ты и материалы. -- Т. 2. -- С. 763. пивають майно розкуркулених. Актив на чолі з Шандрою заявляє, що вони змушені розкуркулювати середняків та бідняків, тому що від них вимагають процент куркулів. Голова сільради с. Заводянка Бублік п'є з цією ж кампанією. На нього теж є скарги, що він взяв з сундука у Луковенкової Олени 6 рублів 50 копійок. Ця кампанія заявляє: «що хочемо, те й робимо». І дійсно, захотять кого-небудь розкуркулити, дають характеристику, а район підтверджує. Секретар сільради с. Лізівка застосовує рукоприкладство до відвідувачів».

Окремий розділ заяви курсантів під назвою «Ярки» описував побут селян, ув'язнених у невеличкому концтаборі, який влаштувала місцева влада для розкуркулених: «Всі розкуркулені вивезені в байраки, так звані «Ярки». Люди перебувають в зовсім безвихідному становищі. Майно, реманент сільськогосподарський у них відібрані, землю не дано, живуть в землянках з сім'ями. Існують жебрацтвом, розводять бродяжництво. На роботу їх не посилають. Щоб піти в село, вони повинні одержати перепустку у коменданта Ярка... Таке становище довго тривати не може, тому що приречені на голодування люди шукатимуть виходу в бандитизмі тощо».

Основну частину великого листа курсанти присвятили техніці розкуркулення. Зокрема, вони писали: «Є ряд випадків примусового втягнення в колгосп. В разі відмови йти в колгосп підводять під графу куркуля й розкуркулюють, відбираючи все майно і вивозять в «Ярки». Переконані, що втягнути в колгосп можна тільки силою. Наприклад, на зборах хут. Статівка активом заявлено: щоб 15 чоловік середняків і бідняків, які залишилися, втягнути в колгосп, треба 5 чоловік вивезти в «Ярки». Пиятика, застрашування, погане виховання і забезпечення колгоспників є причиною небажання бідняків і середняків, які залишилися, вступати в колгосп, внаслідок чого вони йдуть за куркулями і поділяють їхні настрої. В ряді сел. (хут. Статівка, село Лізівка) є перегини, розкуркулили середняків і навіть бідняків. Наприклад, нами за пропозицією заступника голови РВК разом з представником від РВК на засіданні активу і групи бідноти хут. Статівка було переглянуто список розкурку- лених, де виявилося: розкуркулений і вивезений в «Ярки» бідняк Пугач Артем Сергійович, розкуркулені два середняка Пугач Василь Кіндратович і Луковенко Василь Іванович. На даному засіданні ухвалили відновити в правах цих громадян і повернути їм майно. Таке ж становище й по інших селах, тому що там була маса скарг з боку середняків і бідняків. Наприклад, в с. Лізівка забрали майно у сім'ї червоноармійця Кобзаревої Ольги Романівни. РВК ухвалив повернути, але сільрада цього не виконала. Розпродано майно у бідняка цього ж села Біденка Якова Ізотовича, який одержував пенсію за сина-червоноармійця. Такі випадки продажу майна носять масовий характер... У розкуркулених середняків і бідняків забирали геть весь хліб і навіть одяг, сало тощо, а потім ділили між собою (хут. Статівка). Штрафи стягувалися й на користь окремих працівників, наприклад, голова правління кооперативу с. Лізівка прийшов до оштрафованого гром. Лізенка Парфена і взяв собі кабанця»Кульчицький Станіслав. Чорна борозна. Сталін і суцільна колективізація на Україні // Донбас (Донецьк). -- 1991. -- № 1. -- С. 121-122..

До листа Я. Коркіна і О.О. Пахоленка, як видно з його змісту, додавалися заяви і скарги селян, які постраждали від сваволі місцевих властей (в архівній справі вони відсутні). Курсанти на основі всього викладеного зробили висновок про те, що факти мають не одиничний, а масовий характер, і поставили вимогу термінову вислати в район авторитетну комісію від партійних і радянських органів. Приймальня голови ВУЦВК направила лист до Білокура- ківського дільничного прокурора з дорученням розслідувати справу і притягнути винних до відповідальності. У супровідному листі було зазначено: «Ця справа як надзвичайно характерна своїми викривленнями на місці, має бути на доповіді у Г.І. Петровського»Там само. -- С. 123..

Лист курсантів показує, що їх обурювали методи розкурку- лення. Проте весь звинувачувальний пафос цього цікавого документу спрямовувався на те, що такі методи застосовувалися не за адресою, тобто щодо середняків і бідняків. Це й не дивно: селяни, яким призначувався статус куркулів, були оголошені поза законом, протестувати дозволялося тільки проти «викривлень» офіційної лінії, що вони й робили.

Кількість колгоспів у степовій зоні України зменшилася з 13956 на 1 березня до 12 409 на 1 жовтня 1931 р. Однак кількість господарств у них зросла з 936 до 1088 тис., а їх питома вага щодо всіх селянських господарств -- з 72,1 до 86,6%. По Україні в цілому частка колективізованих селянських господарств зросла за ці місяці з 48,5 до 68,0%\

Частка усуспільненої орної землі на селі завжди була більша, ніж питома вага колективізованих господарств -- внаслідок депортації «куркулів» або втечі селян у міста на новобудови. На березень 1931 р. в Україні було усуспільнено 14 127 тис. га орної землі (52,7%), а на жовтень цього року -- 18 702 тис. га (72,0%)Історія колективізації сільського господарства УРСР. -- Т. 2. -- С. 554-555. Там само..

У грудні 1930 р. об'єднаний пленум ЦК і ЦК ВКП(б) дав українській республіканській парторганізації завдання колективізувати у степовій зоні не менше 80% селянських господарств. Поставлене завдання КП(б)У виконала із значним перевищенням і достроково. 2 серпня 1931 р. ЦК ВКП(б) у постанові «Про темпи дальшої колективізації і завдання по зміцненню колгоспів» роз'яснив, за якими критеріями повинна визначатися суцільна колективізація: не менше 68-70% селянських господарств з охопленням не менше 7580% посівних площ. Виходячи з цього, пленум ЦК ВКП(б) ухвалив вважати колективізованими Лівобережжя і Степ УкраїниКоллективизация сельского хозяйства. Важнейшие постановления Комму-нистической партии и Советского правительства. 1927-1955. -- С. 399..

За рівнем колективізації степова зона України у 1931 р. істотно випереджала усі інші регіони. У Степу найбільш високого рівня колективізації досягли райони Донбасу. Уже на кінець квітня, за даними інформаційної групи Наркомзему УСРР, Риковський (Єнакіївський) район було колективізовано на 100%. Серед інших районів рівень колективізації був найвищим у наступних дев'яти (у відсотках):Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. Збірник документів і матеріа-лів. -- С. 327.

Слов'янський -- 96,0;

Краматорський -- 95,6;

Амвросіївський -- 95,0;

Маріупольський -- 94,0;

Костянтинівський -- 94,0; Лисичанський -- 92,1; Алчевський -- 91,9; Ровеньківський -- 91,3; Кадіївський -- 90,2.

Размещено на Allbest.ru