Санітарно-епідеміологічна ситуація та медичне обслуговування цивільного населення України в роки нацистської окупації (за матеріалами окупаційної преси)
Діяльність місцевої влади й української громадськості з налагодження роботи лікувальних і санітарних установ. Створення пресою позитивного іміджу окупаційної влади при низькому медичному забезпеченні. Запобігання захворюванням, підтримання працездатності.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2017 |
| Размер файла | 81,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
САНІТАРНО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНА СИТУАЦІЯ ТА МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ В РОКИ НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ОКУПАЦІЙНОЇ ПРЕСИ)
Тетяна Заболотна, к.і.н., н.с., Інститут історії України НАН України (Київ) Україна
У статті на матеріалах газетних публікацій проаналізовані основні засади нацистського окупаційного режиму стосовно охорони здоров'я цивільного населення. На основі джерелознавчого аналізу, систематичного і порівняльного методів з 'ясовано, що у початковий період війни преса активно висвітлювала заходи місцевої влади та української громадськості з налагодження діяльності лікувальних і санітарних установ. Надалі газети вміщували переважно пропагандистські повідомлення стосовно медичних закладів, спрямовані на створення позитивного іміджу окупаційної влади. Вивчено основні проблеми (погане фінансування, брак медичного персоналу, ліків, неритмічна робота комунальних служб тощо), які завадили належним чином задовольнити потреби цивільного населення у медичних послугах. Доведено, що діяльність лікувальних установ досліджуваного періоду спрямовувалася на запобігання поширення інфекційних захворювань і підтримання працездатності місцевого населення. Однак, упродовж всього періоду окупації, рівень медичної допомоги був низьким. Подальшого вивчення потребують діяльність аптечних і ветеринарних установ, освітніх та наукових медичних закладів. Отримані результати дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць, навчальних посібників з історії України періоду Другої світової війни.
Ключові слова: окупаційна періодика, медичні заклади, охорона здоров 'я, санітарний стан, нацистська окупація, Друга світова війна.
Охорона здоров'я є важливою сферою суспільного життя, внутрішньою функцією і частиною соціальної політики держави. Остання покликана здійснювати заходи спрямовані на охорону здоров'я й підтримку на належному рівні санітарії та гігієни. Звичайно, в умовах війни зусилля держави у медичній сфері зводилися нанівець, у роки окупації означену функцію переклали на місцеві органи влади.
Реконструкція реальної картини життя цивільного населення в роки нацистської окупації вимагає залучення до наукового обігу нових джерел, оскільки на основі вивчених архівних матеріалів і спогадів очевидців інколи неможливо відтворити усі нюанси підокупаційного життя. Серед таких джерел важлива роль належить періодичній пресі, що видавалася на окупованих територіях. Для ілюстрації, підтвердження або спростування того чи іншого факту, наведеного в періодиці часів нацистської окупації використана інформація з інших джерел. У досліджені застосовані методи та методологічний інструментарій соціальної історії, історії повсякденності, краєзнавства.
Мета статті -- охарактеризувати стан лікувально-профілактичних закладів окупованої нацистами України (за матеріалами періодичної преси) та з'ясувати можливості населення із задоволення потреб у сфері охорони здоров'я.
Означена проблема вивчалася вітчизняними істориками у контексті інших проблем у руслі соціальної історії та історичного краєзнавства. Особливо слід відзначити доробок Я. Ганіткевича Ганіткевич Я. Історія української медицини в датах та іменах; Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Львів. від-ня, Всеукр. лікар. т-во. -- Львів : Афіша, 2004. -- 365 с.; Його ж. До історії становлення української вищої медичної школи (Медичний інститут в окупованому гітлерівцями Києві у 1941-42 рр. // Вісник соціальної гігієни та органі-зації охорони здоров'я України. -- Тернопіль: ДВНЗ «Тернопільський державний ме-дичний університет ім. І. Я. Горбачевського МОЗ України». -- 2010. -- № 3. -- С. 47-54. Пундій П. Українські лікарі: бібліогр. довідник / ред. Я. Ганіткевич. -- Львів; Чикаго: Наук. т-во ім. Т. Шевченка, 1994. -- Кн. 1: Естафета поколінь національного відродження. -- 328 с., який вивчає історію української медицини, й ґрунтовну дослідження П. Пундія , у першій частині якого подано довідки про 341 лікаря-патріота, які в період Другої світової війни брали участь у боротьбі проти німецьких окупантів та більшовицьких репресивних органів, а також дисертацію О. Латиш Латиш О. Ю. Розвиток охорони здоров'я в Україні періоду Великої Вітчизняної війни: Дис. канд. іст. наук: 07.00.01 / Донецький національний університет. -- Донецьк, 2004. -- 195 с.. Окрім того, означену проблему на регіональному рівні досліджували й інші вітчизняні історики Боган С. М. Стан медичного та ветеринарного обслуговування населення півдня України в період німецької окупації в 1941-1944 рр. // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили «Києво-Могилянська академія»]. Серія : Історія : наук. журн. / Чорном. держ. ун-т ім. П. Могили. -- Миколаїв: [б. в.], 1997. -- Випуск 134. -- Том 147. -- С. 34-36; Костючок О. Діяльність Київської міської управи у сфері забезпечення санітарної очистки міста Києва (1941-1942 рр.) // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка : Історія. -- 01/2011. -- Вип. 104. -- С. 21-24; Нагорна Наталія, Лихута Олександр. Система медичного страхування насе-лення зони військового управління в умовах німецького «нового порядку» (за мате-ріалами Ніжинської міської управи) // Ніжинська старовина. -- 2014. -- Вип. 17 (20). -- С. 37-46; Спудка Ірина. Медичне обслуговування в добу окупації на території рейхс - комісаріату «Україна» // Вісник Київського славістичного університету. -- К.: КСУ, 2008. -- № 38. -- С. 163-171; Стельникович С. Медичне обслуговування на території генерального округу Житомир (друга половина 1941 -- початок 1944 рр.) // Волинські історичні записки : зб. наук. праць. -- Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. -- Т. 11. -- С. 5-12.. Спеціальної розвідки, присвяченої висвітленню медичної допомоги населенню окупованих території України, функціонуванню медично-санітарних і лікувально-профілактичних закладів за матеріалами періодичної преси, не було.
Перш ніж приступити до викладу основного матеріалу, слід відзначити, що газетні публікації окупаційної періодики стосовно охорони здоров'я різняться за типами. Умовно можна виділити декілька груп:
1) Інформаційні оголошення (звернення, відозви тощо): а) органів влади (центральних, місцевих) щодо законодавчо-нормативних актів у сфері охорони здоров'я; б) про порядок роботи того чи іншого медичного закладу; в) загальні засади діяльності закладів охорони здоров'я.
2) Пропагандистсько-інформативні: а) інформування населення про досягнення у медичній галузі на теренах окупованої України та за її межами; б) характеристика діяльності установ охорони здоров'я (переважно у позитивному ключі).
3) Пропагандистські: а) пропаганда здорового способу життя; б) поширення інформації про основні захворювання, особливості їх лікування та профілактики.
В усіх використаних газетних публікаціях збережено тогочасну орфографію та пунктуацію.
До війни громадянам Радянському Союзі обіцяли повне безкоштовне медичне обслуговування. Це право, записане в конституції, мало не тільки соціальний, але й політичний характер, оскільки повинно було символізувати прогресивність соціалістичної системи і служити знаряддям пропаганди. Неспростовним є факт, що до війни у межах радянської системи охорони здоров' я вдалося налагодити розгалужену мережу медичних установ, забезпечити стабільне функціонування профілактичних служб і зберегти безкоштовність послуг. Натомість значним недоліком була жорстка централізованість системи, що завадила швидким впровадженням будь-яких змін. Кожне з управлінь республіканського комісаріату охорони здоров'я контролювало діяльність певної медичної галузі та спрямовувало роботу відповідних органів на місцях, де діяли обласні, міські й районні відділи охорони здоров'я. Вони у своїй структурі мали аналогічні управлінням утворення й були нижчою ланкою бюрократичного ланцюга. Субсидіювання із загального бюджету призвело до того, що охорона здоров'я фінансувалася за «залишковим принципом». Лікувально-профілактичне обслуговування населення СРСР напередодні війни знаходилося на низькому рівні, особливо у сільській місцевості.
З початком німецько-радянської війни мережа лікувальних закладів зазнала значних руйнувань, чимало установ було знищено й не підлягало відновленню. Суттєві зміни відбулися й з медичними кадрами. Так, значна кількість спеціалістів евакуювалася разом з організаціями углиб Радянського Союзу, була мобілізована до лав Червоної Армії. Однак чимало спеціалістів залишилося на території, яка з часом була захоплена військами Вермахту. Здійснювана окупантами політика стосовно охорони здоров' я мала відмінності залежно від територіального утворення. У Райхскомісаріаті «Україна» було створене Українське допоміжне управління, яке керувало всією системою медичної допомоги, медичні установи підпорядковувалися окружним комісарам, які за допомогою рад районних та обласних лікарів керували діяльністю лікарняних закладів. «Одним з найважливіших завдань німецької цивільної влади на Україні було налагодження справи охорони здоров 'я. Треба було запобігти масовим захворюванням, що могли порушити план відбудування країни. Перед відділом П-Е Рейхскомісара постало два завдання: 1) боротьба з заразними захворюваннями, 2) підтримання здоров'я, а разом з тим і працездатності німецького й місцевого населення. ... При кожному гене- ралькомісарі був створений відділ охорони здоров 'я, який діставав фахові вказівки від відділу охорони здоров 'я Рейхскомісара. На чолі відділу стояв німецький лікар, в розпорядженні якого перебував медичний персонал, а в разі потреби ентомологи та інші фахівці. Щодесять днів гебітскомісари повідомляють генералькомісарам про епідемічні захворювання, а кожного місяця ці повідомлення передаються Рейхскомісарові України. Таким чином забезпечується виявлення вогнищ зарази, а разом з тим успішна боротьба з пошестями»5. Рівень медичної допомоги у цьому регіоні не задовольняв потреби населення, так як німецька окупаційна влада вимагала зосередити увагу на обслуговувані фольксдойче та осіб, які працювали в інтересах окупантів. Для цивільного населення функціонували окружні та районні лікарні, для амбулаторного лікування -- поліклініки та медпункти. На медичні заклади регіону покладалися профілактика Охорона здоров'я на Україні // Нове українське слово. -- 1943. -- № 33 (351). -- 9 лют. -- С. 4. захворювань, контроль за санітарно-епідемічним становищем населених пунктів.
У Західній Україні, що відійшла до Польського генерал-губернаторства, система медичного забезпечення будувалася за європейським зразком. «Медична комісія» дистрикту Галичина, підпорядкована Генеральному управлінню охорони здоров'я при цивільній адміністрації Польського генерал-губернаторства, контролювала діяльність закладів охорони здоров'я. Поряд з налагодженням роботи державних медичних установ, було організовано чимало приватних клінік. Окупаційна влада проводила активну боротьбу з інфекційними захворюваннями. Переважно лікарські послуги були платними. Українців, поляків, німців та євреїв обслуговували окремі лікарні.
У «військовій зоні» окупанти змушені були піклувалися про стан здоров' я місцевого населення, через тісні контакти останнього з солдатами та офіцерами Вермахту. Порівняно з райхскомісаріатом «Україна» рівень медичної допомоги у східних регіонах був значно кращим. Особлива увага, як і в інших місцевостях, приділялася боротьбі з епідеміями. Лікування всіх інфекційних хворих було безкоштовним, а щеплення населення проводилося примусово. При штабі Південного фронту організація охорони здоров' я покладалася на відділ санітарного управління, якому підпорядковувалися Юзівський, Луганський і Харківський обласні відділи охорони здоров'я. Медична допомога була платною. Місцеве населення, яке працювало на німецьку владу, підлягало медичному страхуванню, у випадку хвороби чи при втраті працездатності забезпечувалося грошовою допомогою Латиш О.Ю. Розвиток системи охорони здоров'я в Україні періоду Великої Віт-чизняної війни : автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01; Донецький національний ун-т. -- Донецьк, 2004. -- С. 12.. Окупаційна влада Трансністрії, як і райхскомісаріату передбачала інтенсивну експлуатацію місцевих ресурсів. Однак її відмінною рисою було прагнення швидкої румунізації краю. Згідно цих цілей вибудовувалася політика щодо місцевого населення, яка характеризувалася вищим рівнем лояльності до потреб місцевого населення, що проявилося певним рівнем соціального захисту, розвитком культури й освіти, медицини. Звичайно, окупаційна періодика не відображала регіональні відмінності у сфері охорони здоров' я, проте деякі особливості можна відстежити за риторикою та тематичним наповненням преси.
З налагодженням життєдіяльності окупованих населених пунктів здійснювалися певні заходи з відновлення роботи медичних закладів. Переважно ініціаторами таких процесів виступили колишні працівники цих установ. Місцева окупаційна влада також долучилася до такої діяльності, виконуючи вказівки нацистської влади щодо убезпечення перебування німецьких солдатів, офіцерів, різноманітних чиновників на захоплених територіях.
Першочергові завдання полягали у здійсненні обліку існуючих установ охорони здоров'я, проведенні інвентаризації, виявленні наявних матеріальних цінностей і грошових засобів, обліку медичних кадрів та залучення їх до роботи. Переважно такими роботам займалися інспектори охорони здоров'я міських і районних управ, які підпорядковувалися завідувачам відділів охорони здоров'я. Структура останніх, залежно від населеного пункту, де вони розташовувалися, суттєво різнилася. Наприклад, до складу медичного відділу Київської міської управи (далі -- КМУ) увійшли ряд підвідділів, які розподілили роботу за відповідними напрямками, зокрема: лікувальний, медичної освіти, інспектура постачання лікарських установ, інспектура в санітарних справах; інспектура в аптечних справах, інспектура планування та складання бюджету, відділ статистики, господарська частина Державний архів Київської області (далі -- ДАКО), ф. Р-2412, оп. 2, спр. 170, арк. 5.. У Одесі була утворена медико-сані- тарна дирекція у складі санітарного, медичного, курортно-кліматичного, фармацевтичного, адміністративного, фінансового й економічного від- ділів Остащук В.І. Розвиток медицини, медичної освіти та науки в Одесі в період румунської окупації (1941-1944 рр.) // Наукові праці Чорноморського державного уні-верситету ім. Петра Могили Комплексу «Києво-Могилянська академія». Сер. : Історичні науки. -- 2009. -- Т. 100. -- Вип. 87. -- С. 79.
За іншими джерелами Риковський.. Саме працівники зазначених структур, спираючись на законодавчо-нормативні акти окупаційної влади, розробили засади функціонування тієї чи іншої медичної установи, регламент діяльності медичного персоналу, визначили норми обслуговування для лікарів, тривалість робочого часу, запровадили оплату за лікувальні послуги тощо. У сільській місцевості взагалі не було спеціальних структур з управління сферою охорони здоров' я, а означені функції покладалися на районних інспекторів охорони здоров' я.
Початковий етап діяльності медичних закладів створював ілюзію позитивних зрушень у сфері медичної допомоги цивільному населенню. Окупаційна преса рясніла повідомленнями про налагодження роботи того чи іншого закладу. Про далекоглядні плани у цій царині української громадськості, яка була ініціатором відновлення лікувальних установ, було зрозуміло з того, що не лише найнижчі ланки структури охорони здоров' я розпочали роботу, але навіть й наукові та навчальні медичні заклади. Наприклад, у київській газеті «Українське слово» інформація, що стосувалася охорони здоров'я була опублікована у 27 номерах з 47, а у №№ 51, 67, 69 і 75 навіть на двох сторінках -- третій і четвертій. Для загального уявлення про тематику публікацій, наведемо кілька прикладів.
В «Українському слові» № 28 наводилася розлога стаття про загальноміські збори лікарів, де був присутній представник санітарного управління німецької армії -- міський лікар Ріховські . У ній йшлося про нагальні потреби медичної справи Києва (транспорт, медикаменти, паливо). Виступали київські лікарі А. Зюков і Ф. Богатирчук, висловлювалися Подушко, М. Нещадименко, Сингалевич. Найважливішою проблемою була визначена боротьба з інфекційними хворобами. У цій справі провідне значення відводилося профілактичним заходам Загальноміські збори лікарів // Українське слово. -- 1941. -- 11 жовт. -- № 28. --С. 4.. Окрім того у цьому ж номері газети були вміщені оголошення про відновлення роботи дитячої консультації, 1-ої міської поліклініки й заводу з виготовлення медичного обладнання «Медприлад» Оголошення // Там само..
З організацією та відкриттям лікарень виникла проблема підбору кадрів. Слід зазначити, у гітлерівців було «особливе» ставлення до медичних працівників. Спеціалістів такого профілю вони планували активно експлуатувати в окупованих районах України. Тому, в першу чергу, запровадили жорстоку регламентацію діяльності медичних працівників та їх ретельний облік. Через місцеву пресу повідомлялося про необхідність усім медпрацівникам зареєструватися за своїми колишніми установами і розпочати роботу за вказівками управ.
Спеціальне розпорядження від 21 лютого 1942 р. райхсміністра України А. Розенберга регулювало трудову повинність медичного персоналу, визначило вікові, професійні та інші категорії осіб, які підпадали під цей документ Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. 1941-1944 рр. (Збірник документів і матеріалів). -- К.: Держполітвидав, 1951. -- С. 249-250.
Опубліковане двома мовами: німецькою і українською.. Законодавчо-нормативні акти щодо діяльності медичних працівників вміщувалися у газетах упродовж всього періоду нацистської окупації.
«Розпорядження
Всім лікарям та медичним працівникам (акушеркам, фельдшерам, сестрам), що постійно мешкають у Києві і на день опублікування цього розпорядження безробітні, пропонується зголоситися особисто до міського відділу охорони здоров'я (Рейтерська вул. 22...). Явка обов'язкова. Невиконання цієї постанови каратиметься. З собою треба мати документи про проходження освіти, свідоцтво про закінчення навчального закладу та про арійське походження. Генералькомісар Києва Магунія» .
«Розпорядження
Всім лікарям і медичним працівникам акушеркам, фельдшерам, медичним сестрам, лаборантам, фармацевтам, фармацевтам-учням, зубним технікам, дантистам, рентгенологічним технікам, санітаркам, масажистам, бадмейстерам, педикерам, косметичкам, працівникам по боротьбі з шкідниками (комахами, рослинами), інструкторам по дезінфекції та ін., які мешкають або тимчасово перебувають у Києві, незалежно від посади і роду роботи на цей час, а також усім безробітним цих категорій, пропонується з 'явитися особисто до Генералкомісаріату, Банкова, 11, кімн. 377. При собі мати документи про фахову освіту, атестат, і документ про арійське походження своє та жінки або чоловіка. Явка обов 'язкова. За ухиляння від виконання цього розпорядження винні будуть покарані і їм буде заборонено надалі працювати за фахом. Ті, що спізняться зареєструватися, будуть оштрафовані -- лікарі в сумі 50 крб., інші -- 25 крб. Плата за реєстрацію: лікарі -- 50 крб., інші -- 25 крб.» Розпорядження // Нове українське слово. -- 1942. -- 25 лют. -- № 43 (58). -- С. 4; 1 берез. -- № 47 (62). -- С. 4; 3 берез. -- № 48 (63). -- С. 4. Розпорядження // Там само. -- 1942. -- 26 лип. -- № 171 (186). -- С. 4..
Досить суперечливою є інформація про кількість медичних кадрів окупованої України. Так, за одними даними, вони не могли влаштуватися за фахом через брак робочих місць у сфері охорони здоров'я, за іншими -- весь період окупації характеризувався значним дефіцитом медичних спеціалістів. Слід сказати, що одразу з початком окупації кількість медичних працівників (лікарів, аптекарів) була значно більшою. Не викликає сумніву той факт, що серед представників таких професій превалювали особи єврейської національності. Значна їх частина була знищена, тому встановити справжню кількість лікарів, які потрапили на захоплені ворогом території, практично неможливо. З газетних публікацій зрозуміло, що серйозний дефіцит медичних працівників відчувався у сільській місцевості, а в великих містах фіксували брак певних спеціалістів. Наприклад, за даним відділу охорони здоров'я КМУ на кінець березня 1942 р. в Києві було 985 лікарів, з них працювало -- 786, 199 -- безробітні ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 170, арк. 9-10.. Натомість березнева газета містила інформацію про наявність в місті 1100 лікарів і близько 2 тис. фельдшерів. На думку кореспондента, їх кількість була навіть більше, однак не всі медики зареєструвалися, тому він пропонував продовжити облік і потому розподілити медичні кадри. У публікації наголошувалося на різниці у кваліфікації виявлених лікарів і на дефіциті окремих фахівців. Щодо фельдшерів пропонувалося застосувати досвід Німеччини, де таких спеціалістів не було, тому частину з українських фельдшерів необхідно було докваліфікувати на лікарів, решту -- перевести на посади молодшого медичного персоналу На пленумі Київської міської управи // Нове українське слово. -- 1942. -- 28 берез. -- № 70 (85). -- С. 4.. Протягом квітня було влаштовано 76 осіб, в т.ч. 10 з них надіслано на роботу в Німеччину. Навесні 1942 р. ситуація з працевлаштуванням погіршилася внаслідок проведення скорочення персоналу медичних установ та закриттям деяких з них. Лави безробітних поповнили 48 лікарів, які приїхали з приміської зони чи інших населених пунктів України. На 30 квітня 1942 р. на обліку у відділі охорони здоров'я перебував 1021 лікар, з них 850 працюючих і 171 безробітний. З числа безробітних найбільша кількість припадала на терапевтів (60 осіб), педіатрів (4 особи), гінекологів (20 осіб), хірургів (8 осіб). Натомість мало було стоматологів, бактеріологів, санітарних лікарів та окулістів. Зовсім не було безробітних рентгенологів і венерологів. Серед середнього медичного персоналу налічувалося 480 осіб без роботи ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 170, арк. 9-10..
Для лікарів і фельдшерів, які втратили документи про спеціальну освіту, організовувалися кваліфікаційні комісії, які повинні були встановити фаховий рівень медиків. З метою підвищення кваліфікації лікарів і поглиблення їх практичних навичок відкривалися курси удосконалення Там само, арк. 10-11..
Упродовж окупації лікарів залучали до різних робіт. Так, комісії з медичних працівників визначали рівень непрацездатності осіб, на основі чого призначалася виплата лікарняних, пенсій, допомог тощо. У газетах публікувалися урядові документи й окремі повідомлення щодо цього. Наприклад, одне з них було присвячене висвітленню порядку визначення непрацездатності. «...Щоб впорядкувати облік наявної робочої сили, на яку тепер відчувається великий попит, і контроль над використанням її, Міськуправа встановила порядок визначення непрацездатності населення. Право визначення непрацездатності надано медичним комісіям утвореним при поліклініках відділу охорони здоров'я. Комісії складаються з трьох лікарів під головуванням головних лікарів поліклінік. ... Оглянутим громадянам надаються довідки, в яких зазначається діагноз та віднесення до категорій: здатних до фізичної праці, здатних до легкої фізичної праці та нездатних до фізичної праці,..»18. Українські лікарі працювали у вербувальних комісіях. Останні займалися підбором людей для вивезення на примусові роботи в Німеччину. Часто медичні працівники, ризикуючи власним життям, видавали фіктивні довідки про різноманітні хвороби, тим самим даючи змогу уникнути страшної долі «остарбайтера»19. Окрім того, лікарів відправляли на роботу до Німеччини. З цього приводу було опубліковане оголошення такого змісту: «Увага! Українські лікарі і лікарки мають постійно перевіряти стан здоров'я українців, що працюють в Німеччині та доглядати їх. ...З кожним поїздом має виїхати до Німеччини 1 медичний працівник, який працюватиме там. Лікарі мають зголоситися до д-ра Яніцького на відправному пункті -- Львівська вул., 24. Щодня з 9 до 10 год.» Порядок визначення непрацездатності // Нове українське слово. -- 1942. -- 4 черв. -- № 126 (141). -- С. 4. Центральний державний архів вищих органів влади України, ф. 4620, оп. 3, спр. 243а, арк. 85, 86. Оголошення // Нове українське слово. -- 1942. -- 21 квіт. -- № 89 (104). -- С. 4..
Суттєвою відмінністю окупаційної медичної системи від радянської охорони здоров'я стало запровадження для цивільного населення плати за отримані медичні послуги. Сучасні дослідники розходяться в думці про доступність лікування для пересічних громадян. Однак зважаючи на низьку заробітну плату у всіх галузях економіки та спекулятивні ціни на основні продукти харчування й товари щоденного вжитку, все ж ми схиляємося до думки, що навіть працюючій особі було складно виділити кошти на лікування. Детальна інформація про ціни на лікарські послуги та обстеження в Києві з'явилася вже на початку грудня 1941 р.: «При стаціонарному лікуванні в усіх лікарнях міста встановлено плату 20 крб. за ліжкодень, а в лікарнях спеціальних, де потрібне підсилене або дієтичне харчування, чи фізичні методи лікування, дозволено підвищувати її до 25 крб. на добу. До вартості ліжкодня додаються окремо витрати за операції: найвища плата за операцію -- від 100 до 200 карбованців. При амбулаторному лікуванні за перший лікарський огляд по всіх фахах встановлена плата 5 крб., за повторний -- 3 крб., за перший огляд лікаря вдома -- 10 крб., повторний -- 5 крб. Консультація професора в амбулаторії 15 крб., вдома -- 30 крб. Вартість повної курсовки на електро- й водолікування (26 сеансів) -- 200 крб. З лабораторних досліджень найвища плата за мікроскопічне дослідження тканини -- 25 крб., звичайне ж дослідження харкотиння, сечі -- 3 крб. Крім того, встановлено тарифи за послуги установ санепідемічної організації на виклик окремих громадян і установ. Разом з цим амбулаторні медичні установи зобов'язані подавати безплатну медичну допомогу тим, хто не має змоги заплатити за неї. Число хворих, що користуються безплатною допомогою, встановлено в межах 10% до загального числа відвідувачів»21. Враховуючи, що середня заробітна плата у Києві становила 477 крб. можна зробити висновок про «доступність» медичного обслуговування для пересічних містян.
Окупаційним законодавством передбачалося безкоштовне надання медичної допомоги окремим категорія населення, зокрема хворим на венеричні та інфекційні захворювання; особам, які потребували акушерської та невідкладної допомоги; хворим, що перебували на амбулаторному й стаціонарному лікуванні, у випадку, коли вони не могли платити за лікування, підтверджуючи це відповідним документами. Частково безкоштовно обслуговувалися діти в яслах (20% безкоштовних місць) та в молочних кухнях (6%)22.
Найбільша кількість газетних повідомлень стосувалася інформації про медичні заклади. Динаміку діяльності установ охорони здоров'я в окупованому Києві дозволяють відстежити наступні газетні публікації. 20 грудня 1941 р. відбувся пленум КМУ, де обговорювалися питання медичного обслуговування населення міста й тезово він був представлений у пресі. Завідувач відділу охорони здоров'я міської управи вказав, що з діючих установ, підпорядкованих очолюваному ним відділові, поновили свою роботу «міський санепід, аптеко-управління, курортна управа, учбові заклади, науково-дослідні інститути, лікарні, поліклініки, консультації та ін. В системі санепіду працюють санітарно- бактеріологічна лабораторія, міська дезиніфекційна станція, малярійна станція, два профілактичні пункти, три молочноконтрольні станції та 11 районових санітарних станцій. Курортна управа взяла на облік 6 санаторіїв, 11 будинків відпочинку. Стали до ладу і обслуговують населення ортопедичний інститут, який має вже 200 ліжок, рентгенівський інститут -- 60 ліжок, туберкульозний -- 150 ліжок, інститут охматдиту -- 200 ліжок. З учбових закладів працюють медичний інститут і фельдшерсько-акушерська школа. По місту працюють 14 лікарень, які мають понад 3.925 ліжок, а також 13 поліклінік». Далі була заслухана співдоповідь головного санітарного лікаря міста про санітарно-епідеміологічні У Київській міській управі // Українське слово. -- 1941. -- 6 груд. -- № 75. -- С. 3. ДАКО, ф. 2412, оп. 2, спр. 170, арк. 20-21.
Так в газеті. Мається на увазі санітарно-епідемічна служба.
ОХМАДИТ (охорона материнства та дитинства) -- дитяча спеціалізована лікарня м. Києва. заходи, скеровані на запобігання епідемічних захворюваннях у Києві. Особливу увагу приділено профілактиці висипного тифу На пленумі Київської міської управи // Нове українське слово. -- 1941. -- 23 груд. -- № 8. -- С. 4. Полтавець. У відділі охорони здоров'я // Український голос (Кіровоград). -- 1941. -- 17 верес. -- № 6. -- С. 2.
Так в газеті. Спеціалізована лікарня для хворих на туберкульоз. За справжню охорону здоров'я // Дзвін (Кривий Ріг). -- 1941. -- 10 жовт. -- № 4. -- С. 4..
Щодо інших регіонів окупованої України, то ситуація там була схожою. Періодичні видання час від часу вміщували інформацію про відновлення роботи медичних закладів та особливості їх діяльності. Так, однією з перших була стаття, присвячена функціонуванню відділу охорони здоров'я Кіровоградської міської управи. Він складався з секторів: лікувального, дитячих будинків, соціального забезпечення, фінансової статистики. Досить швидко його працівникам вдалося налагодити роботу хірургічної та інфекційної лікарень, центральної амбулаторії, венерологічного диспансеру, епідемічної станції, санітарної інспекції .
Інша стаття містила інформацію про ситуацію в медичній сфері Кривого Рогу. Зазначалося, що «в місті функціонує лікарня, амбулаторія, родильний будинок, тублікарня , інфекційна лікарня, дитяча амбулаторія та інш. Закінчується ремонт водолікарні... Є швидка допомога та санітарна станція. Здороввідділ організував досліди питної води та нагляд за санітарним станом міста. Вже функціонує рентгенологічний кабінет... Відновлено роботу в протезній та зубопротезній майстернях. ... 19 лікарів-українців нашого міста приймають хворих у себе вдома. ...» . В іншому повідомленні про дитячу поліклініку Кривого Рогу зазначалося, що вона обладнана фізкабінетом, необхідною апаратурою, має зубопротезний і стоматологічний кабінети. Щодня її відвідувало пересічно до 40 дітей. Наголошувалося на гострій необхідності відкриття стаціонару через поширення серед дітей епідемічних хвороб -- скарлатини, кору та інших. Автор повідомлення, П. Сергієнко, пропонував забезпечити стаціонар усіх необхідним за рахунок інших лікарень і приватних кабінетів Сергієнко П. Огнище оздоровлення дітей // Там само. -- 2 листоп. -- № 14. --.
Про стан лікувальної та аптечної справи, ситуацію з медичним персоналом у Дніпропетровську й області йшлося у замітці «Відновлення лікарської допомоги». Зазначалося, що лікарні як у містах, так і по селах постраждали від воєнних дій. «Значна кількість приміщень лікарень розбита, попсована при бомбардуванні і артилерійському обстрілові.
В деяких місцевостях лікарні та амбулаторії залишились без лікарів та іншого і, через недогляд, розграбовані. Те ж саме трапилось і з аптеками. ... Першим завданням відділів охорони здоров'я є виявлення стану лікувальних закладів у містах і селах[,] і відновлення роботи лікарень, поліклінік, амбулаторій, а також аптек, укомплектування їх необхідним персоналом. По містах налагодження роботи медичних закладів посувається значно краще, ніж у районах, з якими ще немає необхідного контакту». На початок листопада 1941 р. у Дніпропетровську функціонували вже майже всі уцілілі лікарні й поліклініки, пологовий будинок, 10 аптек. Того ж місяця планувалося налагодити роботу ще 2 аптек, санітарного магазину, оптичної майстерні .
Розлога стаття була присвячена діяльності Полтавського медичного відділу. Його працівники провели реєстрацію медичного персоналу міста. Було виявлено 534 працівника: 150 лікарів, 130 фельдшерів, 156 медичних сестер, 45 фармацевтів, 35 акушерок і 18 лаборантів. Наголошувалося, що зменшення кількості персоналу, порівняно з радянським часом, не стало на заваді налагодження роботи медичних установ. «Перша Міська лікарня свою роботу не припиняла, а обслуговує хворих по всіх відділах (500 ліжок), не зважаючи на те, що головний корпус занятий під великий німецький шпиталь. Всі відділи лікарні забезпечені кваліфікованим персоналом. Друга, інфекційна лікарня в даний час працює, але пристосована для хірургічного обслуговування тяжко поранених і хворих. ...Поліклініки перша, друга і третя праці не припиняли. ... Родильний будинок при відступі більшовиків був увесь розграбований, але з 24 вересня поновлений і оборудований на 50 ліжок, в даний час працює, приймаючи породільниць, обслуговується двома лікарями, 14 акушерками й сестрами». У статті відзначалося, що боротьба з інфекційними захворюваннями проводилася на належному рівні. «В даний час всі виявлені хворі заразними хворобами своєчасно шпиталізуються. Робота інфекційної лікарні в основному налагоджена; в прийомі хворих відмовлень нема. Як медична допомога, так і технічне обслуговування хворих забезпечені кваліфікованим персоналом. Дезкомбінат в даний момент відіграє важливу ролю в боротьбі проти можливого розвитку інфекційних захворювань, зокрема висипного тифу. Працюють всі відділи комбінату, провадиться дезинфекція в інфекційних вогнищах, експлоату- ються три стаціонарних і сім пересувних камер, провадиться евакуація Відновлення лікарської допомоги // Дніпропетровська газета. -- 1941. -- 5 лис- топ. -- № 23. -- С. 2.
Так в газеті. Спеціалізований дезінфекційний комбінат. Так в газеті. інфекційних хворих. Санпропускник провадить санобробку частин Німецької Армії, а також санобробку тих, що мали контакт з інфекційними хворими. Пральня працює на дві зміни, провадить прання білизни для частин Німецької Армії, шпиталів, лазаретів та лікарень. З районів Полтавщини відомості покищо надзвичайно скупі...»28. Багато медичних закладів обслуговували не тільки цивільне населення, а й частини Вермахту. Зрозуміло, що окупаційна влада дбала, аби ці установи були забезпечені усім необхідним. Але керуючись інформацією з інших джерел, наприклад, архівних матеріалів, відомо, що німецькі шпиталі, лікарні для фольксдойче фінансувалися з бюджетів штадт- чи генерал-коміса- ріатів, а цивільне населення з часом було позбавлене доступу до таких установ.
Важливою складовою, що впливає на результати подальшого лікування є своєчасність надання медичної допомоги. Виконання цих функцій покладалося на станції швидкої допомоги. Окупаційна преса інколи публікувала оголошення та замітки про відновлення цього структурного підрозділу медичної служби. Наприклад, у другій половині жовтня 1941 р. повідомлялося про брак транспорту на станції швидкої допомоги Дніпропетровська. Вказувалося, що служба вимушена була користуватися вантажною автомашиною, тимчасово пристосованою до лікарських виїздів . У середині листопада 1941 р. у Полтаві відновила діяльність аналогічна структура «Міська станція швидкої медичної допомоги (Кобеляцька, 43) приймає виклики до хворих щодня від 7 до 18 годин» Робота медичного відділу // Голос Полтавщини. -- 1941. -- 6 листоп. -- № 4. -- С. 4. Дніпропетровськ. По місту // Дніпропетровська газета. -- 1941. -- 23 жовт. -- № 13. -- С. 2. Місцева хроніка // Голос Полтавщини. -- 1941. -- 16 листоп. -- № 7. -- С. 4. Місцева хроніка // Там само. -- 27 листоп. -- № 10. -- С. 4.. «Послугами швидкої допомоги... із вдячністю користуються мешканці Полтави. Протягом дня невідкладну медичну допомогу одержує більше десяти хворих»31. У Харкові колишні працівники швидкої допомоги самотужки налагодили роботу станції. Вони добували необхідні матеріали та медикаменти, перев'язувальні засоби, обладнали амбулаторію, змонтували велоношевий пристрій Федак Б. С., Забашта В. Ф. Швидка допомога Харківщини: кроки історії та сьо-годення // Режим доступу: http://emergency.in.ua/history/323-st-4-18. Упродовж 1942-1943 років було здійснено 1433 виїзди, амбулаторно надано допомогу 1385 хворим Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мєщанінова // Режим доступу: http://www.skoraya.kharkov.ua/nashahistmen. Про київську службу (вул. Рейтерська, 22) було вміщено три кореспонденції.
В першій йшла мова про початок роботи станції Швидка медична допомога // Українське слово. -- 1941. -- 22 жовт. -- № 37. -- С. 4., у другій зазначалося, що відновлення швидкої допомоги йде повільно. {{Насамперед тому, що з 30-40 санітарних карет зараз є одна-дві. Більшу частину забрали більшовики, тікаючи з Києва. Бракує також пального. Отож в негайних випадках треба чекати на приїзд карети два, а то й три дні». Автор статті намагався привернути до цієї проблеми увагу міської влади Крамаренко Ю. Про швидку медичну допомогу // Там само. -- 1941. -- 27 листоп. -- № 68. -- С. 4. Негайна медична допомога // Нове українське слово. -- 1942. -- 28 січ. -- № 21 (38). -- С. 4. Станцію швидкої допомоги на Рейтерській, 22 закрито // Там само. -- 31 трав. -- № 123 (138). -- С. 4.. У третій статті повідомлялося, що в кінці січня 1942 р. щодня реєструють 20-25 телефонних викликів. При потребі негайного хірургічного втручання їм надають допомогу в стаціонарі станції. Від 3 листопада було зроблено близько 80 хірургічних і гінекологічних операцій. «З жовтня надано амбулаторну допомогу 1200 хворим, за викликом відбулося 600 виїздів карети...»36. Однак через брак транспортних засобів і пального станція швидкої допомоги Києва у кінці травня 1942 р. була закрита. Натомість медичну допомогу в невідкладних випадках (поранення, отруєння та ін.) можна було отримати у найближчій поліклініці у чергового лікаря. У газетному повідомлені були опубліковані адреси поліклінік.
У пресі повідомляли, що на території Трансністрії діяла санітарна служба й частина населення навіть отримала щеплення Відбудова в Трансністрії // Український голос (Проскурів). -- 1942. -- 19 лют. -- № 15 (41). -- С. 4. Остащук В. І. Розвиток медицини, медичної освіти та науки в Одесі в період румунської окупації (1941-1944 рр.) // Наукові праці Чорноморського державного уні-верситету ім. Петра Могили Комплексу «Києво-Могилянська академія». Сер. : Історичні науки. -- Миколаїв: [б. в.], 2009. -- Т. 100, Вип. 87. -- С.79., правда, не вказувалося від якої хвороби. Медичний відділ Одеси нараховував 5 лікарень, 14 поліклінік, 2 пологові будинки, одну амбулаторію, 3 диспансери, 2 дитячі консультації, швидку допомогу, лікарню для прокажених і 8 медичних пунктів, фармацевтичний налічував 12 аптек, 2 аптекарських магазини, 3 аптеки при лікарнях і склад . Охороні здоров'я Одеси була присвячена спеціальна публікація. В ній характеризувався антисанітарний стан міста, який загрожував виникненням епідемічних захворювань. Серед причин такої ситуації, окрім бойових дій, відзначалася евакуація радянською владою медичних установ з їх устаткуванням, а також знищення закладів охорони здоров'я разом з цінним майном. «Первоочередная задача медико-санитарного отдела заключается в принятии срочных мер к очистке города от бытового мусора (пищевых отбросов), который может послужить очагом развития различных эпидемий. Мы не сомневаемся, что Военное Командование и Полицейская Префектура окажут городскому здравоохранению самую широкую поддержку и предоставят необходимый транспорт... Для привидения города в надлежащее состояние и борьбы с эпидемическими заболеваниями организовано и уже проводит работу санитарное бюро с дезстанцией, лабораторией, изолятором, санитарной станцией. Для оказания населению медицинской помощи открыты больницы, хирургическая клиника проф. Часовникова, несколько поликлиник и аптек; в ближайшее время открываются клиники медицинского института для стационарных больных. Затем, будет открыто несколько платных поликлиник с приемом больных по различным специальностям. Для оказания срочной медицинской помощи работает 3 кареты, из них одна акушерская. ... Необходимо в ближайшие же дни обеспечить лечебные учреждения топливом и оконным стеклом. Военное Командование дало распоряжение об отпуске медицинским стационарам необходимого количества хлеба...» Киселев В. Ф. Ближайшие задачи здравоохранения в Одессе // Одесская газета. -- 1941. -- 30 листоп. -- № 12. -- С. 2..
Тематика публікацій окупаційної преси 1941 -- початку 1942 рр. щодо медичних установ доволі широка. Для прикладу пропонуємо розглянути інформацію щодо двох великих міст Дніпропетровська і Києва. Для ілюстрації тогочасної риторики окупаційної періодики деякі повідомлення представлені майже повністю.
«Дитяча лікарня ім. Н. І. Олексєєнко.... Коли почалась евакуація з міста, то всі лікарі-жиди та обслуговуючий персонал втекли геть з міста, залишивши лікарню в хаотичному становищі, кинувши без усякого догляду тяжко хворих дітей, й обслуговування цих дітей перейшло в руки мобілізованих лікарів . Попсований корпус лікарні, завдяки допомозі Німецького Командування та Міської Управи, швидко ремонтується і незабаром буде остаточно відремонтований, сюди зараз же будуть переведені всі хворі діти. ... У лікарні весь час функціонує безплатний прийом дітей, вона в достатній кількості забезпечена медикаментами та предметами вжитку. Німецьке Командування постачає лікарню необхідними продуктами харчування, особливо молоком, що дає можливість мати надію на відкриття при лікарні молочної кухні» Й. К. Дитяча лікарня ім. Н. І. Олексєєнко // Дніпропетровська газета. -- 1941. -- 14 груд. -- № 57. -- С.4..
«На базі лікарні Червоного Хреста, що на Філософській вулиці, цими днями організовано медичний комбінат. Великих зусиль треба було прикласти, щоб зібрати устаткування, меблю, медичний інструментарій, господарське майно і привести до ладу приміщення. Поступово, обладнуючи й устатковуючи корпуси, один за одним були відкриті гінекологічний стаціонар на 65 ліжок, породильний відділ на 65 ліжок та поліклініку. При медкомбінаті є власна аптека, лабораторії та рентгенодіагностичний кабінет, що обслуговують як безпосередньо лікарню, так і поліклініку. ... Прийом хворих на ліжка в стаціонари безплатний. Медичний комбінат одноразово є акушерсько-гінекологічною клінікою, як наукова база медичного факультету Держуніверситету. З 25 жовтня в цій клініці розпочались заняття з студентами IV та V курсів. Н. Т. » Н. Т. Медичний комбінат // Дніпропетровська газета. -- 1941. -- 28 листоп. -- № 42-43. -- С. 4..
«... В останній час влади совєтів керівники родильного будинку кинули лікарню напризволяще і тільки за рахунок самовідданого ставлення співробітників будинок та майно були повністю збережені і під час прибуття німецької влади лікарня розпочала свою роботу. За час з 25 серпня по 25 листопада через нашу лікарню пройшло 700 поро- дильниць. З перших днів німецького керування будинок одержує продукти харчування, воду та електроенергію. Зараз родильний будинок, згідно вказівок Командування та за допомогою Міської Управи, провадить можливий ремонт приміщення та заготовляє на зиму овочі. Родильний будинок обладнаний потрібними електроприладдями, а саме: кварц- лампою, солюксом та інш., укомплектований кращими в місті акушерками та досвідченими лікарями. ,..» У родильному будинку // Там само. -- 10 груд. -- № 53. -- С. 4..
«Друга міська лікарня... була одною з найкраще обладнаних і спеціалізованих лікарень міста. Більшовики вивезли з неї все цінне, а те, що залишилось, було пошкоджено бомбами та снарядами. Те ж саме випало на долю і 2 поліклініки... Але залишились люди, які з енергією та настирливістю привели до ладу все пошкоджене майно і в найкоротший термін організували кваліфіковану медичну допомогу населенню майже найбільшого району міста. Так, вже 14 вересня були відкриті кабінети поліклініки, стаціонар лікарні і організована медична допомога вдома за всіма спеціальностями. Зараз при лікарні вже працюють рентгенкабінети: діагностичний, рентгенографічний і рентгенотерапевтичний. Пропускна спроможність поліклініки доходить близько 350 хворих на день, стаціонарна -- понад 150 ліжок. Без медичної допомоги не залишились і віддалені дільниці нашого району. ...» Друга міська лікарня // Дніпровська газета. -- 7 груд. -- № 51. -- С. 4.
Досягнення радянської медичної системи нівелювалися у статті д-ра медицини, завідувача відділу охорони здоров'я Дніпропетровської міської управи А. Станкевича. Її тон та риторика зрозумілі з першого речення: «Заходами недовченого тупоголового семінариста Джугашвілі, який прозвав себе Сталіним, і його не менш тупоголових прибічників, уся Росія подібно маєтку гоголівського полковника Кошкарьова була обвита сіткою непотрібних бюрократичних установ». Далі завідувач пояснював скорочення лікувальної мережі її непотрібністю за «нових» умов. Зайвими визнавалися інститути: венерологічний, туберкульозний та профгігієни. «Зараз у місті відкрито 10 аптек, 5 лікарень, 2 породильних будинки, 4 платні й 4 безплатні поліклініки. Для профілактичного обслуговування місто районіровано і створено 8 сандільниць». Відсутність спалаху епідемічних захворювань лікар пояснював душевним спокоєм городян і їх впевненістю, що вони «небезправні істоти» Станкевич А. Перебудовуємо лікувальні установи // Там само. -- 1941. -- 26 листоп. -- № 41. -- С.4..
Насправді ж загрозливий санітарний стан великих міст вимагав посиленої уваги влади й тому серед першочергових завдань у сфері охорони здоров'я було проведення санітарно-гігієнічних й протиепідемічних заходів. У тому ж таки Дніпропетровську, про який йшлося вище, налагодила роботу дезінфекційна станція. Тільки в жовтні 1941 р. санобробку пройшло 12 тис. містян, продезінфіковано понад 43 тис. кг одягу, білизни тощо. Важливим було виконання замовлень установ і підприємств міста з проведення профілактичних дезінфекційних і дератизаційних заходів. Наступним кроком був запуск механічної пральні для обслуговування німецьких військ і населення міста. Завідувач дезстанції відзначав, що для цього очолюваному ним закладу потрібні були паливо, бензин, мило тощо Дезінфекційна станція працює // Там само. -- 1941. -- 4 груд. -- № 48. -- С. 4. Сурсько-Литовське -- село в Дніпропетровській області. М. Т. Медично-санітарні заходи по області // Дніпровська газета. -- 17 груд. -- № 59. -- С. 2.. Якщо в Дніпропетровську більш-менш вдалося налагодити роботу дезінфекційних установ, то в містечках і селах району ситуація була складнішою, переважно через брак санітарних лікарів. «Так, у Сурсько-Литовському повністю збереглась добре устаткована санітарна лабораторія, але через відсутність санлікаря вона не працює»41.
Ще більше інформації опубліковано стосовно медичних закладів Києва у початковий період окупації. В окупаційній пресі значна увага приділялася охороні здоров'я. «Українське слово» повідомляло про безкоштовний прийом хворих обласним венерологічним диспансером і шкірно-венерологічною лікарнею Оголошення // Українське слово. -- 1941. -- 7 жовт. -- № 24. -- С. 4., необхідність реєстрації всіх медичних закладів у відділі охорони здоров'я КМУ й про відкриття аптек Об'ява // Там само. -- 9 жовт. -- № 26. -- С. 4., початок роботи поліклініки та лікарні Українського Червоного Хреста (далі -- УЧХ) (Володимирська, 45) Поліклініка УЧХ // Там само. -- 14 жовт. -- № 30. -- С. 4., про заявки медичних закладів на паливо Об'ява // Там само. -- 15 жовт. -- № 31. -- С. 4., про медичну школу (Повітрофлотське шосе, 24, 2-гу міську поліклініку (Трьохсвятительська, 7), Український Центральний науково- дослідний туберкульозний інститут і диспансер (Отрадна, 32) Медичні кадри. Об'ява. Оголошення // Там само. -- 17 жовт. -- № 33. -- С. 4., про початок роботи Київського психоневрологічного диспансеру (Бульварно-Кудрявська, 27) Медичні заклади розпочали роботу // Там само. -- 1941. -- 21 жовт. -- № 36. -- С. 4; Український туберкульозний інституту // Там само. -- 13 листоп. -- № 56. -- С. 4., про відновлення прийому в рентгенологічному інституті й онкологічній клініці при ньому (Караваївська, 7) У рентгенологічному інституті // Там само. -- 26 жовт. -- № 41. -- С. 4., про поновлення роботи бюро профдезінфекції та дератизації (Пушкінська, 30), про прийом хворих на стаціонарне лікування 1-ю міською клінічною лікарнею (Бесарабка) Оголошення // Там само. -- 28 жовт. -- № 42. -- С. 4., про хірургічну клініку Київського медичного інституту Хірургічна клініка // Там само. -- 29 жовт. -- № 43. -- С. 4., про роботу трудового профілакторію для хворих на туберкульоз Трудовий профілакторій // Там само. -- 30 жовт. -- № 44. -- С. 4., про початок навчання в 1-й київській фельдшерсько-акушерської школі 1 Київська фельдшерсько-акушерська школа // Там само. -- 1 листоп. -- № 46. -- С. 4., відновлення роботи Київського медичного інституту Оголошення // Там само. -- 13 листоп. -- № 56. -- С. 4., про створення Палати українських лікарів, про фізіотерапевтичну лікарню та поліклініку УЧХ Палата українських лікарів // Там само. -- 1941. -- 14 листоп. -- № 57. -- С. 4; Оголошення // Там само., про необхідність реєструвати усі випадки інфекційних захворювань і про діяльність контори санітарної очистки міста Контора санітарної очистки міста // Там само. -- 28 листоп. -- № 69. -- С. 4; В міській управі // Там само., про лікувальні установи Печерського району В Печерському районі // Там само. -- 2 груд. -- № 72. -- С. 4., про відкриття крамниці медичної книги й прийом аналізів Київською Кирилівською лікарнею63, про проблему очистки міста від бруду та сміття і про прийом хворих на малярію Київською міською малярійною станцією64, постанова голови міста про заборону селянам зупинятися в садибах будинків міста65, про утворення кабінету донорів і про зарплату лікарів, про дієтичну лікарню66, про створення Товариства друзів швидкої медичної допомоги67, про початок прийому хворих ендокринологічним диспансером і стоматологічною поліклінікою68, про боротьбу з інфекційними захворюваннями69.
Подобные документы
Криваві злочини нацистських окупантів та їх вплив на економіку та соціальную сферу українського села. Ознаки повсякденного життя більшості українських селян під час окупації. "Добровільні" компанії окупаційної влади по збиранню речей для вояків вермахту.
реферат [33,1 K], добавлен 12.06.2010Початок війни, причини невдач, окупація України. Політика окупаційної влади. Партизанський рух і підпільна боротьба на території України. ОУН та УПА. Визволення та відбудова України. Етапи Другої світової війни.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 15.07.2007Аналіз колекції матеріалів про життя та діяльність української діаспори в США та Канаді. Дослідження ролі української діаспори у процесах демократизації та трансформації України, передачі позитивного досвіду в розбудові громадянського суспільства.
статья [22,3 K], добавлен 11.09.2017Церковне життя на території окупованої України в роки Великої Вітчизняної війни. Конфесійна політика окупаційної адміністрації в 1941-1942. Німецько-фашистський окупаційний режим і релігійне життя. Відродження Православної Церкви у післявоєнний час.
дипломная работа [90,6 K], добавлен 14.11.2010Основні тенденції розвитку американсько-українських відносин в контексті відносин з Російською імперією. Висвітлення проблеми еміграції українського населення з Херсонської та Бессарабської губерній до США місцевою періодичною пресою кінця ХІХ століття.
статья [18,3 K], добавлен 11.09.2017Наказ Гітлера про введення цивільного управління на окупованих східних територіях. Створення Вінницької обласної управи після окупації та її робота у період війни. Запровадження на території області оподаткування національним та поземельним податками.
реферат [27,5 K], добавлен 10.06.2010Аналіз особливостей періодизації церковно-радянських відносин. Знайомство з пропавшими безвісті храмами Приазов’я. Розгляд причин руйнації церковних споруд в роки радянської влади. Характеристика Благовіщенського жіночого монастиря на Херсонщині.
курсовая работа [81,0 K], добавлен 12.10.2013Розгляд взаємодії влади та закону у Болгарії від завершення Першої світової війни до утвердження "ери Живкова" у висвітленні істориків упродовж 1957-2011 роки. Історіографічне осмислення доробку української болгаристики. Протистояння влади й суспільства.
статья [28,7 K], добавлен 14.08.2017Характеристика України й держав Четверного союзу. Історичні особливості підписання Брестського миру. Міжнародна діяльність Української держави гетьмана П. Скоропадського. Причини і наслідки окупації Румунією Північної Буковини. Проголошення ЗУНР.
реферат [83,6 K], добавлен 24.10.2011Налагодження підпільної видавничої роботи (1941–1944). Структура і принципи пропагандивних осередків. Діяльність членів Головного осередку пропаганди. Видання ОУН-УПА та їх загально-організаційні функції. Військові часописи періоду німецької окупації.
реферат [24,7 K], добавлен 07.10.2013
