"Перепрочитання історії" хрещення Русі князем Володимиром в історичній культурі ранньомодерної України
Модифікація оповіді давньоруського літописання про хрещення Русі князем Володимиром в українській історичній культурі XVII ст. Розгляд інтерпретації історичної події в різних конкурентних середовищах - католицьких, уніатських та православних публіцистів.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 26.09.2017 |
| Размер файла | 98,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
36
Размещено на http://www.allbest.ru/
"Перепрочитання історії" хрещення Русі князем Володимиром в історичній культурі ранньомодерної України
Ярослав Затилюк
У статті простежується модифікація оповіді давньоруського літописання про хрещення Русі князем Володимиром в українській історичній культурі XVII ст. Розглянуто інтерпретації цієї події в різних конкурентних середовищах - католицьких, уніатських та православних публіцистів. Детальний аналіз нових повідомлень, уточнень та інтерпретацій, якими обросла звична літописна оповідь, дає змогу глибше зрозуміти специфіку ранньомодерного українського історіописання та особливості творення історичної традиції "православного народу руського" церковними інтелектуалами могилянської доби.
Ключові слова: Володимирове хрещення, конструювання історії, релігійна полеміка, "історизація", конфесійна ідентичність.
Для церковних книжників Давньої Русі "Володимирове хрещення" було ключовою подією, яка змінила її обличчя та подальший розвиток. Саме в такому ключі перебіг цих подій представлено у найдавнішій версії "історії" особистого просвітлення князя і здійсненого ним хрещення своєї держави, яку сконструював редактор Повісті временних літ (далі - ПВЛ). Її ж надалі повторювали укладачі пізніших літописних та агіографічних творів ХШ-XVI ст., додаючи на власний розсуд до запозичених з ПВЛ сюжетів окремі деталі та власні інтерпретації1. Після загибелі Русі в середині ХІІІ ст. на тогочасних українських теренах ця подія отримала навіть ширше тлумачення, адже стала вважатися актом початку "православного народу", а відповідно князь Володимир проголошувався його батьком. Подібні уявлення відображені вже в тексті однієї з редакцій нотолінійного Ірмолою XV ст.: "Прийдити вси Российстии собори, похвалим праотца нашего Василия, леге, породившаго нас святым крещением" Детальніше ці доповнення розглянуто в іншому дослідженні: Затилюк Я. Хрещення Русі князем Володимиром: конструювання історичної оповіді та її доповнення православними книжниками ХІІ-ХУІ ст. // Укр. іст. журн. - № 1. - 2014. - С. 40-59. Цит. за: Історія української культури: У 5-ти томах. - Т. 2: Українська культура ХІІІ - 1-їпол. XVIIст. - К.,2001. - С. 466. Див. також: РичкаВ.М. Святий рівноапостольний князь Володимир Святий в історичній пам'яті. - К., 2012. - С. 116. . З розгортанням релігійної полеміки, пов'язаної з підготовкою та укладенням Брестської церковної унії 1596 р., для православних авторів найголовнішою стала інша складова у діяннях Володимира Святославича 988 р. Обстоюючи неприйнятність унії з Римом, вони акцентували на тому, що князь прийняв віру з православного Сходу, за "грецьким обрядом", а не просто позбавив свою землю від "ідольського мороку" (останнє було концептуальною засадою давньоруських текстів). Суміщення цих ідей, визначене полемічним контекстом, промовисто відображено у зверненні до православних укладачів Заго - ровського збірника початку XVII ст.: "Володимир великій вас у віру крестил и от идольскои темности освітил. кгдьі с Востоку святая віра возсіяла. з Константинополя, от святых патріархов просвіщень єсьми"Із Загоровського збірника // Українська література Х^-Х^ ст. - К., 1988. - С. 498. .
Останнє вважалося незаперечним "історичним фактом" і православними, і до певного часу їх ідейними опонентами. Володимирський і берестейський єпископ Іпатій Потій після переходу в унію називав її наймогутнішого противника - київського воєводу князя Костянтина Острозького паростю православного хрестителя Русі ВолодимираДив. один з полемічних текстів Потія: Лист Ипатея Потия к князю Константину Константиновичу Острожскому // Русская историческая библиотека (далі - РИБ). - Т. ХІХ. - СПб., 1903. - Стб. 983-1040. В іншому тексті - Листі до олександрійського патріарха Мелетія 1601 р. Потій обґрунтовує свій перехід в унію "втратою грецькою вірою своєї чистоти". При цьому не ставиться під сумнів той факт, що найдавніша руська церква належала Константинополю: ЦДІАУЛ. - Ф. 129. Львівський ставропігійний інститут. - Спр. 365. "Respons na list patriarchy...". Про це також див.: Завитневич В.З. Палинодия Захарии Копыстенского и ее место в истории западнорусской полемики XVI и XVII вв. - Варшава, 1883. - С. 240. .
Однак виданий у Вільно в 1617 р. трактат Льва Кревзи "Obrona iednosci cerkiewney" ("Оборона церковної єдності") запропонував нову інтерпретацію історії руського хрещення. Відповідно до неї, Русь охрещував не лише Володимир, а двічі до нього попередні правителі - Аскольд з Діром та княгиня Ольга. Досі в давньоруських літописах і польських хроніках XV - XVI ст. звернення до християнства цих володарів розглядалося як їх особисте "прозріння". Версія ж Кревзи мала присмак сенсації: в його тлумаченні всі три хрещення Русі, хоч і здійснювалися з благословення константинопольських патріархів, в підсумку привели Русь не до Константинополя, що досі ніким не ставилось під сумнів, а до Риму: "ге Rus nasza chrzest swiзty przyiзla w on czas, kiedy Cerkiew Grecka byla w iednosci z Cerkwi^. Rzymsk^, y choc siз potym Cerkiew Grecka od tey iednosci oderwala, Rus malo o tym wiedziala y owszem czзsto patryarchom nie podlegala" Krevza L. Obrona jaednosci cerkiewney abo dowody ktorymi si§ pokazuie iz Grecka Cerkew z Lacinsk^. ma bye ziednoczona (1617 r.) // РИБ. - Т. 4. - Кн. 1. - СПб., 1878. - Стб. 161. . Відтак, взагалі неважливо, коли хрестилася Русь: чи за Володимира, чи двічі до нього - всі три хрещення відбулися до церковного розколу 1054 р., отже, як висновує уніатський публіцист, Руська церква відпочатково була в єдності з Римом.
У такий спосіб трактат Кревзи позбавляв православних мешканців тогочасної Речі Посполитої головного стрижня власної історії - "Володимирове хрещення", що досі вважалося "початком" історії православної Русі та її церкви вперше стало розглядатись наверненням Русі до Риму. Як покажемо далі, цей текст надавав уніатським публіцистам історичні аргументи, яких досі бракувало для спростування закидів з боку православних про унію як "новину", що порушує "старовинні" устої Руської церкви та "віри предків". Православні натомість опинились перед серйозним викликом, що спонукав їх серйозно взятися за розробку історії хрещення Русі, з'ясування місця в ній князя Володимира і загалом конструювання власної історичної традиції.
Пропонована стаття є спробою розглянути особливості конструювання історії хрещення Русі князем Володимиром Святославичем православними інтелектуалами Київської митрополії протягом XVII ст., зокрема, простежити модифікацію традиційної оповіді ПВЛ про події 988 р. в об'ємних історичних наративах, що постали у Києві впродовж 1620-1680-х років. Це актуально для розуміння специфіки ранньомодерного українського історіо - писання та історичної культури загалом. З іншого боку, формування останньої тісно пов'язане з розпочатою митрополитом Петром Могилою (16321647)"конфесіоналізацією православ'я", важливою складовою якої було формування конфесійної ідентичності православних Речі Посполитої на основі творення та культивування особливої "історичної пам'яті" про князя - хрестителя, "початки" віри, церкви і традиції на Русі. Врахування цих аспектів надає можливість більш глибше зрозуміти ідейну складову "напра - ви" церкви та її пастви Петром Могилою та його наступниками.
хрещення русь літописання інтерпретація
"Володимирове хрещення" в уніатській публіцистиці: нові інтерпретації та їх витоки
Як не парадоксально, у трактаті "ОЬгопа іеДповсі сегкіе^еу" (1617 р.) немає окремої оповіді про "Володимирове хрещення". Про цю ключову для православних подію лише згадано в переліку трьох хрещень Русі. Най - докладніше Кревза описує навернення Русі до християнства, здійснене Аскольдом і Діром.
Легенда про Аскольдове хрещення сформувалася ще в текстах православної книжності ХГУ-Х"УІ ст. у зв'язку зі створенням оповіді про диво з неспалимим Євангеліє, котра, в свою чергу, з'явилась завдяки поширенню перекладів гомілій ФотіяПро побутування слов'яно-руських перекладних збірників з текстами Фотія на теренах колишньої Русі див.: Попов А. Историко-литературный обзор древнерусских полемических сочинений против латинян. - М., 1875. - С. 40-45. . Як відомо, в тексті т. зв. "Окружного послання" міститься коротка згадка, що цей патріарх відправив єпископа охрестити русів. Очевидно, пізніше діяльність цього єпископа прив'язали до часу князювання Аскольда і Діра, які перед цим, як вважалося, нібито очолювали похід русів на Константинополь у 860-х рокахПро ватажків чи князів русів, що здійснили напад на Константинополь у 860 р., візантійські джерела нічого не повідомляють. Тож іменування їх Аскольдом і Діром пов'язане з домислами давньоруського літописця. Див. докладніше: Ричка В. Парадокси містифікаційної історіографії // Критика. - Рік ІХ (Ч. VI. Червень), 2005. - С. 15-18; Кузенков П. Поход 860 г. на Константинополь и первое крещение Руси в средневековых письменных источниках // Древнейшие государства Восточной Европы. Проблемы источниковедения. 2000. - М., 2003. - С. 3-172. . Така прив'язка створила підґрунтя для "конструювання історії" охрещення цих правителів. В підсумковому (і найповнішому) варіанті, що міститься у текстах Никонівського літопису і у т. зв. Західноруському Хронографі другої половини XVI ст., її загальна схема виглядає так: князі здійснили невдалий похід на Константинополь (Влахернське диво), уклали мир з імператором з обіцянкою хреститися, потім патріарх Фотій надіслав їм єпископа, і після "випробування віри" (кинуте у вогонь Євангеліє виявилось неушкодженим) князі з найближчим оточенням охрестилися Полное собрание русских летописей (далі - ПСРЛ). - Т. ІХ. Никоновская летопись. - М., 1862. - С. 13; Т. ХХІІ: Русский Хронограф. - Ч. 2: Хронограф западнорусской редакции. - СПб., 1904. - С. 150, 153-154. . Цю "історію" Кревза, імовірно, знав через посередництво текстів польських хроністів чи католицьких публіцистів, які її згадували (що буде уточнено далі). Утім, у його трактаті з'являються нові для "православної версії" деталі та інтерпретації цієї "історії". Публіцист стверджує, що патріарха на Русь висвятив не патріарх Фотій, а Ігнатій. У "Церковних анналах" Баронія він названий жертвою Фотія, активного противника Риму. Посилаючись на це повідомлення авторитетного автора, Кревза пропонує власну інтерпретацію: Ігнатій, як супротивник Фотія, мав би бути прихильником папи, тож Русь, хрестившись від його єпископа, була під зверхністю РимуКтвуїа Ь. ОЬгопа Іаебиовсі cerkiewney... - Стб. 223-226. .
Наступні два хрещення - княгині Ольги і Володимира Святославича - Кревза спеціально не розглядає, але в його тексті вони названі двома черговими наверненнями Русі в лоно єдиної церкви на чолі з Римом. Відповідно до аргументації вправного публіциста, ці хрещення відбулися ще до розпаду церков (йдеться про розкол 1054 р.), і їх здійснили патріархи, які, згідно з "Анналами" Баронія, не конфліктували з Римом (тобто, як міркує далі автор, підкорялись йому). Більше того, після хрещення руські ієрархи періодично "впадали у схизму" (передусім ті, які в каталозі митрополитів позначені неосвіченими), що, проте, нібито не розривало церковної єдності Русі з РимомОбґрунтування цього твердження у Кревзи засноване на згадуванні наступних випадків, потрактованих як "факти" постійної непідлеглості Русі Константинополю: самостійне поставлення київськими митрополитами Іларіона та Климентія Смолятича, вшанування на Русі перенесення мощей св. Миколая Мирликійського (невизнаного греками) і, безперечно, події Флорентійської унії. Обидва імені наведені у каталозі руських митрополитів: Кгєуга Ь. ОЬгопа) аеб - повсі cerkiewney... - Стб. 227. .
З огляду на це, Кревзі важливо навести ім'я константинопольського патріарха, за якого відбулося "Володимирове хрещення" Русі. Ним названо Миколу Хрисоверха, позиціонованого симпатиком папи. Цей же патріарх нібито настановив на Русь у 1000 р. першим митрополитом Михаїла11. Як бачимо, уніатський публіцист повністю ігнорує літописну історію про хрещення Володимира, натомість йому важливо віднайти те, чого не знає ПВЛ, - імена тогочасних церковних ієрархів. Їх почали "пригадувати" вже після розпаду Русі протягом ХІУ-ХУІ ст. укладачі літописних та агіографічних творів - саме тоді з'явилися дві версії імені першого руського митрополита - Леон та Михаїл. Ім'я ж тогочасного константинопольського патріарха набагато менше цікавило православних книжників, і в більшості випадків поширювалася помилкова ідентифікація патріарха Фотія сучасником князя ВолодимираЦе пов'язано з впливом тексту Церковного Уставу Володимира, де наявні ці імена: Затилюк Я. Хрещення Русі князем Володимиром... - С. 49-53. .
У такий спосіб "Володимирове хрещення" з початків історії православної Русі стало частиною історії Русі уніатської, отримавши цілком інакше тлумачення. Спробуємо наразі з'ясувати коло текстів та ідей, що могли спровокувати його появу.
Сенсаційна на час своєї появи інтерпретація Кревзи заснована передусім на ідеях, що побутували протягом кількох десятиліть у публіцистичних трактатах відомих поборників церковної унії. У найбільш популярному серед полемістів творі "O jednosci kosciola Bozego pod iednym pasterzem" (виданого 1577 і 1590 р.) Петра Скарги спеціально розглянуто історію "Володи - мирового хрещення". Скарга не ставив під сумнів його масштабність, а найголовніше те, що це було навернення русів до "грецької релігії". Разом з тим, активний "ідеолог" церковної єдності представляє цю подію історичною помилкою, яку належить виправити, привівши Русь до унії з Римом. Розглядаючи добре відомі сюжети хрещення князя і всієї Русі, Скарга акцентує увагу на ролі послів князя, відправлених "дивитися віри" (за ПВЛ князь відправив послів у різні країни "випробовувати віри"). У його тлумаченні руський володар обрав віру не самостійно, але дослухався до порад своїх послів, а потім бояр. Самі ж посли зробили вибір не завдяки серйозним духовним переконанням, а через оманливе враження від зовнішньої краси "грецької церкви"За текстом, посли просто "u Grekow swietnieysze y ozdobnieysze widzieli, z Greki przestac woleli": Skarga Piotr. O jednosci kosciola Bozego pod iednym pasterzem. Y o Greckim od tey iednosci odst^pieniu. Z przestrog^. y upominanim po narodow Ruskich, przy Grekach stoi^cych... - Wilm, 1577 // РИБ. - Т. VII: Памятники полемической литературы в Западной Руси. - Кн. II. - СПб., 1882. - Стб. 386. . Як пояснює далі автор, убранство "грецьких церков", яким руські посли були так сильно вражені, - результат недавнього поновлення ікон після єресі іконоборства. Тож вони у своєму виборі сильно помилилися: "na on czas u Rzymian obrazy y malowania byly stare y laty zbotfiale", адже у Римі, на відміну від греків, суворо дотримувались апостольських правил і не впадали у єресь іконоборства - не палили ікон і не викидали їх із церков ("bo ich nie palili, ani wymiatali nigdy z kosciolow"). До цього Скарга додає: якби руські посли потрапили у Рим і в Константинополь раніше, то, безперечно, пристали б до римської церкви, де не було такого відступництва, як іконоборство За текстом: "byli ci poslowie Wlodzimierzowi malo co przedtym do Grecyey przyiachali (gdy w heretyctwie y odszczepienstwie b^d^c przez czas niemaly, obrazy z
kosciolow wyrzucali y palili), pewnie by byli ich ceremoniy nie obrali": Skarga P. O jednosci kosciola Bozego... - Стб. 386. . Подібна інтерпретація Скарги значно
суперечить православній версії цієї "історії", де наголошується на ролі самостійного вибору князя (постулат ще "Слова про Закон і Благодать" Іларіона, відображений у подальших текстах).
Певний вплив на формування "історичної схеми" Кревзи міг також справити публіцистичний твір Бенедикта Гербеста "'Магу Ковсіоіа Кгуш8 - к^о wywody у greckiego niewolstwa ИЫогуа: Ша іедпозсі" (1586 р.). У ньому чи не вперше серед католицьких публіцистів наведено легенду про "Асколь - дове хрещення". Автор повідомляє про навернення "руснаців" у 875 р., за часів константинопольського патріарха Ігнатія Як сказано у творі, "patryarcha Ignacius byl pod papieskim posluszenstwem. y za niego Rusnacy z Constantynopola przyi^li wiar§": Herbest Benedykt. Wiary Kosciola Rzymskiego wywody y greckiego niewolstwa historya: dla iednosci. Z koscielney dluzszey historiey, dla Rusi nawrocenia pisaney... // РИБ. - Т. VII. - Стб. 624. . Дане повідомлення Гербеста могло стати безпосереднім джерелом оповіді Кревзи про перше хрещення Русі і взагалі ідеї про її християнізацію ще перед Володимиром. Адже в обох авторів розставлені однакові акценти: вперше Русь охрестилася від вірного Риму патріарха Ігнатія, завдяки чому її було долучено в лоно "єдиної церкви". Разом з тим, Гербест віддавав належне звичній інтерпретації "Воло - димирового хрещення", як остаточного акту християнізації Русі, в результаті якого її було долучено до "грецької релігії". Причому, на відміну від Скарги, він інакше пояснював мотив вибору князем віри з Константинополя. В його представленні все пов'язано із "шлюбною політикою" могутнього київського володаря: "руський князь Володимир разом з сестрою грецьких цісарів Василія і Константина і віру взяв з Константинополя" За текстом: "Ruskie ksi^z§ Wlodzimierz, poi^wszy siostr§ cesarzow Greckich Bazylego y Constantego, wiar§ tez wzi^l z Constantynopola": Herbest Benedykt. Wiary Kosciola Rzymskiego. - Стб. 625. .
Між тим, сама ідея вважати "Володимирове хрещення" долученням Русі не до Константинополя, а до Риму з'явилася вперше у текстах Йосафата Кунцевича. У його рукописних творах "Про старшинство Петра" та "Про хрещення Володимира", які, за припущенням П. Жуковича, мали безпосередній вплив на трактат Кревзи, версія даної "історії" виглядає так: "Пов - шехное крещение принято есть оть Владимера, Олгина сына, за которого поводомь усі Русійские краи хрестились, и данно ему есть оть цесаровь царгородскихь Василия и Константого сестру рожоную ихь, именемь Анъна (пишуть о томь Зонара и Кедринь), за патриархи Николая Хризоверхого (підкреслено нами. - Я. З.), а року от созданя мира 6490, а оть Рожества Господа нашого Иисуса Христа 990, водлугь кройникь рускихь, и Барониуша 1008"Цит. за: Жукович П. О неизданных сочинениях Иосафата Кунцевича // Известия отделения русского языка и словесности. - Т. 14. - Кн. 3. - СПб., 1909. - С. 199-231. Підтримуючи ідею Жуковича, М. Возняк зауважує на близькості тем шести невеликих творів Кунцевича з "Обороною" Кревзи: Возняк М. Історія української літератури. - Львів, 1992. - С. 234-236. . Тут же Кунцевич прямо натякав на "римський слід" у хрещенні
Володимира: патріарх Микола Хризоверх (за якого Русь остаточно хрестилась) був у єдності з Римом, про що мав би свідчити лист Петра Антіо - хійського до Михайла Керуларія. По суті, Кунцевич у своїх творах вперше вдався до "інтерпретаційних прийомів", які застосував у своєму трактаті Кревза: з "Церковних анналів" Баронія обиралися імена константинопольських патріархів, які не ворогували з Римом у той чи інший період хрещення Русі. Тож сучасником Володимира Святославича проголошувався патріарх Микола Хризоверх, який, за Баронієм, обіймав кафедру в останні десятиліття Х ст. і мав симпатії до Риму.
Безперечно, в часи Кунцевича і Кревзи систематичний виклад церковної історії Баронія мав неабиякий авторитет і значення. Перші 12 томів "Церковних анналів" ("Annales Ecclesiastici") вийшли латиною протягом 15881605 рр.: церковна історія була доведена автором до кінця ХІІ ст., а її "продовження" стали розроблятись з початку XVII ст. у виданнях Бзовія. Важливо: "Аннали" задумувались як відповідь на "протестантську історію" Матіуша Флачича і стали ґрунтовним опрацюванням історичних відомостей з різних хронік, а головне - спиралися на документи папського архіву. Вже дуже швидко, у 1607 р. у Кракові, опубліковано скорочену польськомовну адаптацію об'ємної синтези Баронія "Roczne dzieje koscielne", яку виконав Скарга. Це сприяло її поширенню серед освічених кіл Речі Посполитої. До неї почали звертатися уніатські публіцисти, вперше - Кунцевич і Кревза, а за ними і православні автори - передусім Захарія Копистенський у своїй "Палінодії", що створена як полемічна відповідь на трактат Кревзи.
Разом з тим, необхідно також зважати на можливість безпосереднього впливу польської ренесансної історіографії на розглянутих вище публіцистів. Інтерпретації руського хрещення у хроніках Длугоша, Кромера і Бєльського, з їх конфесійними упередженнями, могли стати джерелом історичних аргументів, придатних для ведення полеміки.
В цілому, подаючи в загальних рисах традиційну історію "Володими - рового хрещення" (відому за літописами), польські хроністи намагалися пояснити окремі її сюжети, зокрема, чому князь та його бояри обрали "грецьку віру", і як саме це сталося. Домисли та здогадки, що при цьому виникали, призводили до появи "нових повідомлень", які видавались за дійсні "історичні факти". Зокрема, в "Анналах" Яна Длугоша 1480-х років, що стали першою ґрунтовною спробою сформувати систематичний виклад (хроніку) польської історіїBarycz H. Szlakami dziejopisarstwa staropolskiego: Studia nad historiografi^. w. XVI - XVIII. - Wroclaw [etc.], 1981. - S. 73-83, 123-130. , після опису "вибору вір" і взяття Корсуня вміщено повідомлення, що візантійські імператори спеціально прибули сюди для перемовин з Володимиром з приводу укладення шлюбу і княжого хрещення. Іншою "новацією" Длугоша стала інформація про примушування князем "люду руського" охреститися (під загрозою конфіскації маєтків), натомість сам "люд руський" нібито вважав, що головною причиною хрещення було не якесь небесне провидіння, а шлюб князя (в цьому виразно проступає упереджене ставлення автора-католика до навернення Русі у православну віру) Diugosz J. Roczniki czyli kroniki slawnego krolestwa polskiego. - Warszawa, 2009. - Ks. 1-2: do 1038 roku. - S. 273-277. . Загалом, польський хроніст намагався створити з літописних оповідей зв'язний наратив, який би не перелічував, але пояснював основні події навернення князя і всієї Русі у "грецьку віру". В зв'язку з цим події, які в ПВЛ вміщено під одним 988 р., у Длугоша віднесено до різних років, причому, з певним інтерваломОчевидно, Длугош вважав, що події, про які розповідає літопис, мали тривати довше, аніж 1-2 роки. Зокрема, в інтерпретації хроніста, князь Володимир взяв Корсунь і охрестився там 990 року, через рік (у 992 р.) він охрестив киян, ще пізніше - почав будувати церкви. Подібного роду "історизацію" повідомлень ПВЛ здійснено і в літописах північно-східної Русі (зокрема, в Никонівському). . Дану інтерпретативну "схему" будуть повторювати і доповнювати власними здогадками польські хроністи пізнішого часу. Зокрема, у хроніці Марціна Бєльського читається інше "нове повідомлення", що після взяття Корсуня князь Володимир прибув у Константинополь, де охрестився та одруживсяKronika Polska Marcina Bielskiego. - Sanok, 1856. - S. 76-77. Це повідомлення явно суперечить літописній інформації. (це є явним домислом хроніста). Марцін Кромер значно скоротив оповідь про "епохальний вчинок" Володимира, натомість увів до хроніки сюжет пізніх руських літописців про "Аскольдове хрещення" - хрещення русів у ІХ ст. після дива з неспалимим ЄвангелієKronika Marcina Kromera, biskupa Warminskiego // Zbior dzieiopisow w czterech tomach zawarty. - T. 3. - Warszawa, 1767. - S. 2, 13. Походження цього сюжету розглянуто вище. .
Згадані хроніки могли підказати публіцистам, як пояснювати вибір віри князем Володимиром, а також "історичні факти" про хрещення Русі задовго до нього (у цьому, принаймні, очевидним є вплив хроніки Кромера на текст Гербеста).
В цілому, ідеї та аргументи, до яких вдався Кревза, спростовуючи "православність" хрещення Русі безпосередньо походять від розглянутих вище хронік та публіцистичних трактатів. Саме тут містилися "повідомлення" про перше хрещення русів у ІХ ст. (Кромер, Гербест), і саме до 1617 р. вже було висловлено версію, що "Володимирове хрещення" не є православним, як здавалося досі (текст Кунцевича). Ці ж твори підказували й прийоми полеміки - звернутись до інформації про константинопольських патріархів в "Церковних анналах" Баронія, обрати "підозрюваних" у симпатіях до Риму і їм же приписати участь у руських хрещеннях. Власназаслуга Кревзи полягає у вдалому комбінуванні ідей та інформації попередників, що посприяло розробці концепції триразового хрещення Русі, де кожен з етапів розглядався її долученням до єдиної церкви під зверхністю Риму.
"Історична схема" Кревзи надалі стала активно використовуватися уніатськими публіцистами. При цьому в ході полеміки з православними вони почали згадувати про окремі події та сучасників "Володимирового хрещення" задля демонстрації доказів єдності з Римом. Зокрема, у творі Ску - пинського "Rozmowa albo rellatia rozmowy dwoch Rusinow, shizmatyka z unitem" 1634 р., виданому для спростування віленського Синопсису 1632 р. (цей текст з'явився для обґрунтування вимог відновлення прав і статусу православної митрополії), читача переконують у тому, що князь Володимир хрестився від константинопольського патріарха Миколи Хризоверха, який "був в унії з Римом", відповідно в цей час Русь вкотре долучилась до папського престолуСпеціальну увагу автор приділяє спростуванню повідомлення віленського "Синопсису" 1632 р., що руське хрещення пов'язане з іменем патріарха Фотія. Як вказано у творі, Фотій жив століттям до князя Володимира, тому православні помиляються у своїх переконаннях, що Русь хрестилася у "грецькій вірі": Rusin Rozmowa albo rellatia rozmowy dwoch Rusinow shizmatyka z unitem, o rozmnozeniu wiary Katolickiey o Patryarchacie Carogrodzkim, o schizmatach, o soborach, o uniey, y chrzcie Rusi, o wolnosciach duchowienstwa Ruskiego, y insze miscellanea" (1634 р.) // Архив ЮгоЗападной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (далі - Архив ЮЗР). - Ч.І. - Т. 7: Памятники литературной полемики южно-руссов с латино-униатами. - К., 1887. - С. 702-703. . Через десятиліття Теодор Скуминович повторить це твердження: "Rus chrzcila siз od unita patriarchi, zaczym, y sama byla w uniey. "Tyszkiewicz Skuminowicz Teodor. Przyczyny porzucenia Disuniey przezacnemu naro - dowi ruskiemu podane. - Wilno, 1643. - S. 61-62. . Натомість у творі Яна Дубовіча найдетальніше з попередників переказано відомі сюжети про остаточне навернення Русі. Дубовіч згадує про корсунський похід князя та його одруження з сестрою візантійських імператорів і намагається пояснити рішення князя охреститися. Воно, як виявилось, є наслідком реалізації політичної волі Константинополя: "wszytka Rus lask^ nawyzszego ochrzczona. Nie mniey y za powodem cesarzow Kons - tantynopolskich Bazylego y Konstantyna braciey rodzonych: ktorzy nie insza kondycya dali w stan s. malzenski siostrз swoiз Annз wspaniala a mзzno pania dai^c azby pozwolil na wiarз chrzescianska Wlodzimierz. " Dubowicz I. Hierarchia abo o zwierchnosci w Cerkwi Bozey. - Lwow, 1644. - . При цьому князь нібито опинився в унії з Римом, оскільки "грецька церква" в той час не противилась римському папі. В інший спосіб виводив "римський слід" у хрещенні Володимира Кулєша. У своєму творі "Wiara prawoslawna" (1704 р.) він вмістив повідомлення, що київського володаря охрестив католицький місіонер св. Боніфацій, який прибув на Русь на початку ХІ ст. Kulesza I. A. Wiara prawoslawna pismen swi^tych, Soborami, Oycami Swi^tymi mianowicie Greckiemi y History^ Koscielna. - Wilno, 1704. - S. 93; Завитневич В.З. Палинодия Захарии Копыстенского и ее место в истории западнорусской полемики XVI и XVII вв. - Варшава, 1883. - С. 251. .
У такий спосіб публіцистичні трактати Кревзи та його наступників пропонували те, чого досі бракувало недавно створеній уніатській ієрархії, - власної історичної традиції, на яку можна було б спертися і навколо якої сконсолідувати паству. Уніатська версія історії стала безпосередньо конфронтувати з православною традицією, носії якої пов'язували "витоки" Руської Церкви з Володимиром Святославичем. Це прямо стимулювало православних книжників до переосмислення власної аргументації та історії, в якій тема "Володимирового хрещення" займала ключове місце.
"Одповідь" православних та її текстові контексти: "Володимирове хрещення" у версії "Палінодії"
Найгрунтовнішою відповіддю православних на "історичні схеми" трактату Льва Кревзи стала "Палінодія" Захарії Копистенського. Створена на початку 1620-х рокыв об'ємна праця лаврського архімандрита задумувалася як базовий текст про православну віру в якості самодостатньої конфесії. Це було важливо і з огляду на полемічне призначення цього твору, і враховуючи гостру необхідність православних ієрархів обґрунтувати легітимність висвячення єрусалимським патріархом Феофаном Йова Борецького київським митрополитом у 1620 р., що, по суті, виявилось напівлегальним поновленням православної церкви Див. детальніше: Плохій С. Наливайкова віра. Козацтво та релігія в ранньо - модерній Україні. - К., 2005. - С. 160-165. . Обстоюючи у зв'язку з цим ідею "чистоти" і, більше того, вищості "грецької віри" над католицькою ("римською"), Захарія вдається до розгляду ряду полеміко-догматичних питань, аналізує рішення церковних соборів та представляє власну версію загальної церковної історії, у якій римські папи названі відступниками Христової церкви. За його наполяганням, теперішні греки зберегли первісну церкву апостольських часів (під турками вона така ж стражденна, як і під римлянами-язичниками), проявом чого є особливі знаки Божої ласки та прихильності до неї - постійні чудотворення і знамення у різних куточках православного світу. В рамках цих постулатів Копистенський далі зосереджується на представленні Русі як складової частини Східної Церкви і, звертаючись до минулого, обґрунтовує історичну традицію Руської Церкви, як належної Константинополю. У такий спосіб ерудований автор-полеміст відстоює легітимність Феофанового висвячення православних ієрархів 1620 р., що їх противники трактували як зраду королю і Речі Посполитій в непростий для неї час війни з турками (Хотинська війна).
Обґрунтування Копистенським давності історичної традиції православної Русі засноване на спростуванні ідей і схем Льва Кревзи про належність Русі до Риму від самого її хрещення. На противагу їм православний полеміст вміщує у своєму тексті оповідь про чотирьохразове хрещення Русі, де кожне з них, а головне - "Володимирове" - представлене остаточним утвердженням русів у "грецькій вірі". Крім відомих з твору Кревзи хрещень, у "Палінодії" розказано про ще одне - зі "старовинних" часів апостола Андрія, засновника константинопольської кафедри. Загальна ж історія хрещень Русі "сконструйована" у стилі Кревзи: автор відносить кожне руське хрещення до часу правління тих константинопольських патріархів, котрі, згідно з "Анналами" Баронія, були вороже налаштовані до Риму. Відповідно у ІХ ст. Русь хрестив не патріарх Ігнатій, а Фотій, в кінці ж Х ст. - Сергій і частково Микола Хрисоверх (проримські симпатії якого заперечуються).
У версії "Палінодії" перші три хрещення Русі - це тільки її попередні увірування. Повноцінне ж хрещення здійснив князь Володимир, який "остаточно утвердив" Русь у "грецькій релігії". На ньому Копистенський і зупиняється детально, представляючи відомі літописні сюжети про вибір князем та його послами вір, здобуття Корсуня і навернення "до грецької віри". Аби довести грецьке походження руського християнства, автор підсилює відомі літописні сюжети введенням "історичних деталей" власного авторства. Зокрема, для княжих послів у Константинополі нібито "таемницы веры перекладано и обряды набоженства показано"В іншому місці розмова князя з грецьким філософом витлумачена як навчання правильній вірі, а не як звичне духовне прозріння князя, як це очевидно з тексту ПВЛ. Крім того, підсилено звіт княжих послів, відправлених "вивідати віри" такими словами: "не ведаемо - на небе смо были, чили на земли?... толко ведаемы, иж там Бог з людми живет (підкреслено нами. - Я. З.), и есть служба их над все краины": Копыстенский З. Палинодия // РИБ. - Т. 4. - Кн. 1. - СПб., 1878. - Стб. 973. . А в описі обряду охрещення князя Копистенський від себе додає, що грецьким кліром Володимира було спеціально "перестерегано и напоминано, абы ся выстерегал науки латинской, бовім превротна есть"Копыстенский З. Палинодия. - Стб. 772, 1001. В іншому місці Копистенський теж з посиланням на "Кройнику Рускую" стверджував, що в час прибуття до князя послів з різних вір посланець від греків на ім'я Кирило Філософ "особливе Володимера упоминал, абы от папежа и от латинников в-ры не приймал". - Стб. 975. .
Поза тим, автор "Палінодії" чи не вперше серед православної книжності детально встановлює імена константинопольських патріархів, сучасних князю Володимиру. Як уже було сказано, ПВЛ про них нічого не повідомляє, і це не було принциповим для православної книжності. Трактат Кревзи змінив пріоритети, адже уніатський публіцист будував свою аргументацію, спираючись саме на інформацію про константинопольських патріархів, сучасних хрещенню. Це мотивувало Копистенського вдатися до детальних "історичних розшуків". За його версією, патріарх Микола Хрисоверх, з яким Кревза пов'язував хрещення князя Володимира і всієї Русі, має лише часткове відношення до цієї події, оскільки він перебував на кафедрі лише в період "обрання вір" князем і його охрещення в Корсуні. Участь цього патріарха у хрещенні Володимира полягає у тому, що він відправив до князя Кирила Філософа, котрий "от вірьі Латинского костела Володимера и его родь остерегль"Копыстенский З. Палинодия. - Стб. 1004-1005. . Крім того, автор "Палінодії" наполягає на антилатинських настроях Миколи Хрисоверха (тут він теж опонує Кревзі) Як повідомлено у творі, "а такь хотяжь за Николы Хрисоверга крестился Володимер, предся еднак того часу южь грекове з латинниками вь сполечности не были, але розділенье было": Копыстенский З. Палинодия. - Стб. 1004-1005. Перед цим Копистенський з посиланням на Баронія стверджує, що Микола Хрисоверх противився придатку "оть Сына" на спеціальному соборі; тож "в єдності з папежом не був". . Після короткої довідки про час правління сучасних Володимиру патріархів Загалом, здійснені Копистенським "історичні розшуки" імені патріарха виглядають так: "летописцы росскіи и зь ными латинскіи и полскіи историки пишуть, ижь Володимерь монарха в Херсоні оть столицы апостолской Константинополской окре - щень есть, около року оть сотвореня світа 6497, а оть Р.Х. 989 (албо ниже - часть 3. Роздел 1. Артикул 1) за царов константинополских Василия и Константина братии роженой. А за тых царов патриархове в Царгороде были Никола Хрисовергесь, который літь 12 седіль, и Сисиний, той седіль през літь 3, потемь Сергий зь роду Фотиева, который седіль през літь 12. читай о том в Иоанне Зонарі, в томі 3, стр. 120 и 121": Копыстенский З. Палинодия. - Стб. 999-1000. В іншому місці час патріаршества кожного конкретизовано так: "Николай Хрисоверх настал року от Р.Х. 981, а седіль літь 12, месяцей 8; по нем року 994 настал Сисиний, седіль літь три; потом зась Сергий, перед тымь архимандритом будучи, настал року 996, седіль 20, а живота своего снать около року 1016 докончиль": Копыстенский З. Палинодия. - Стб. 976-977. Копистенський підсумовує, що першого митрополита на Русь висвятив Сергій у 1000 р. Хоч на полі вказано інший рік висвячення першого митрополита - 6496 (988): Копыстенский З. Палинодия. - Стб. 1007-1008.
Загалом історію "Володимирового хрещення" Копистенський представляв, спираючись на оповідь "Хроніки" Мацея Стрийковського (на початку XVII ст. у Києві навіть з'явився її переклад староукраїнською Толочко О. Український переклад "Хроніки" Мацея Стрийковського з колекції О. Лазаревського та історіографічні пам'ятки Х^І ст. // Записки НТШ. - Т. 231. - 1996. - С. 158-181. ). У творі жмудського каноніка детально представлено основні літописні легенди про цю подію, очевидно, відомі йому з літописів пізнішого часу (XV-XVI ст.), в яких різною мірою відображено текст ПВЛПро користування Стрийковським руськими літописами див.: Лимонов Ю. Русские летописи и польская историография Х^Х'УГ вв. // Культурные связи народов Восточной Европы в ХVІ веке. Проблемы взаимоотношений Польщи, России, Украины, Белоруссии и Литвы в эпоху Возрождения. - М., 1976. - С. 157-166. . Крім того, Стрийковський кількаразово наголошує на тому, що Русь перейняла саме "грецьку традицію" і її довго притримуваласяKronika polska, litewska, zmodzka i wszystkiej Rusi Macieja Stryjkowskiego. - Warszawa, 1846. - S. 129-132. - в свою чергу, це піднімало авторитет цього історичного тексту в очах православних авторів. І, очевидно, стало однією з причин його активного використання протягом XVII ст., починаючи з КопистенськогоЗ іншого боку, уже в ході написання свого твору Копистенський міг ознайомитися з текстом Хлєбніковського списку Іпатіївського літопису. На це вказує зроблене у "Палінодії" посилання на "Літопис Нестора" в розповіді про галицько - волинського князя Данила Романовича. До цього його посилання на руські чи слов'янські "кройніки" є повідомленнями, запозиченими зі Стрийковського. Копыстенский З. Палинодия. - Стб. 1006. . Саме на цю польську хроніку він неодноразово посилається і запозиченими з неї фразами підсумовує свою оповідь про "совершенное и досконалшее увірене и крещение россовь", відколи "обряды грецкии россове моцно держать".
Фактично "Палінодія" стала однією з перших спроб православних авторів з тогочасних українських теренів "переписати" (а по суті - доповнити) історію "Володимирового хрещення". Ранішою, проте, була проба Лаврентія Зизанія, котрий у своєму "Катехізисі", також з подачі трактату Кревзи, взявся "переписати" історію хрещень Русі. Ним же вперше запропоновано версію чотирьохразового хрещення з іншими, ніж у Кревзи іменами константинопольських патріархів. Як вказує Н. Сінкевич, саме Зизаній вперше вдався до переосмислення "початків православної історії", яку вже згодом значно допрацював Захарія Копистенський Сінкевич Н. "Повість про поетапне хрещення Русі": виникнення, еволюція та інтерпретація сюжету в православних творах першої половини XVII ст. // Болховіті - новський щорічник 2011. - К., 2012. - С. 97-108. . Але найважливіше те, що обидві спроби "оновлення" історії стали першими полемічними "одповідями" православних на історичні схеми конкуруючої конфесійної традиції (уніатської), що почала створюватися після 1596 р.
"Палінодія" з різних причин не була надрукована, однак цей текст мав значне поширення і вагу серед православних книжників Київської митрополії. Надалі він став взірцем для київських авторів щодо того, як будувати полемічні аргументи та саму схему "історії" хрещення. І невдовзі серед них постала і надалі побутувала концепція про п'ятиразове хрещення Русі (було додано факт про ще одне хрещення, заснований на оповіді про місію Кирила і Мефодія) Див. детальний огляд постання і побутування цієї концепції у творах київських інтелектуалів XVII ст. у: Сінкевич Н. "Повість про поетапне хрещення Русі"...; Синкевич Н. "Повесть о поэтапном крещении Руси": возникновение, эволюция и интерпретация сюжета в православных сочинениях первой половины XVII в. // Православие Украины и Московской Руси в 15-17 вв.: общее и различное. - М., 2012. - С. 209-227. . Але при цьому в історичних та іншого роду творах текстова версія самої історії про "Володимирове хрещення" значно розширилась, на чому і зупинимось далі.
"Перепрочитання" літописної історії про "Володимирове хрещення" в українському ранньомодерному історіописанні
Починаючи з 1620-х років, в середовищі київських церковних авторів створюються об'ємні історичні наративи. За трохи більше ніж два десятиліття постають Густинський літопис, Український Хронограф та "Пате - рикон Києво-Печерський" Йосипа Тризни, кожен з яких є спробою розглянути давньоруське минуле з різних перспектив. Так, автор Густинського літопису осмислює його як частину православної ойкумени, Українського Хронографу - в контексті світової історії чотирьох християнських монархій, а укладач "Патерикону" Тризни концентрується виключно на подіях світської та церковної історії Русі від перших князів до зруйнування Києва Батиєм. Кожен з цих творів сформований на основі, з одного боку, польських хронік (передусім "Хроніки" Мацея Стрийковського, що сприймалася як взірець "писання історії"), а з іншого - текстів давньоруського літописання. Уже в час створення "Палінодії" київські інтелектуали відкрили для себе автентичне джерело з давньоруської історії - "літопис Нестора"Див. детальніше: Толочко О. "Нестор-літописець": біля джерел однієї історіографічної традиції // Київська старовина. - К., 1996. - № 4/5. - С. 26-35. . Під це визначення потрапляли наявні на той час у Києві списки Тверського збірника і Хлєбніковський список Іпатіївського літопису [далі - Хлєбніковський літопис], котрий, як вважається, відображає редакцію т. зв. Південно - руського зводу ХІІІ ст. Літописи передусім стали джерелами, з якими зіставлялися повідомлення польських хронік, і це зіставлення часто супроводжувалося появою різного роду припущень та "реконструкцій". Упродовж 1660-1680-х років у Києві знову беруться за написання історії, в результаті чого постають "Хроніка" Феодосія Софоновича та друковані видання "Синопсису". Ці твори виражають спроби київських церковних інтелектуалів з'ясувати своє ставлення до давнього минулого, що спричинили карколомні політичні зміни - Переяслав 1654 р. та події "козацької Руїни". Писання історії в цей період відбувалося завдяки тим же джерелам, що і в першій половині XVII ст.
Однією з центральних тем кожного зі згаданих наративів була історія хрещення Русі. Це пояснюється впливом ідейної полеміки з опонентами і спробами сконструювати історію "православного народу руського", де хрещення мало стати одним із актів його "початку". Князь Володимир проголошувався "батьком" цього народу42, відповідно здійснене ним хрещення мало вагоме символічне значення. Тож, уміщуючи в своїх творах Повість про п'ятиразове хрещення Русі, автори тогочасних історичних текстів звертали особливу увагу на опис "Володимирового хрещення" як пов - номасштабного навернення Русі у православну віру під зверхністю Константинополя.
Основу при створенні оповіді про хрещення Русі Володимиром становили традиційні літописні сюжети ПВЛ. Київські автори знали їх через посередництво як польських хронік, так і різних редакцій давньоруського літописання. Як відомо, найдавніша версія цієї історії, репрезентована у створеній на початку ХІІ ст. ПВЛ, є радше синтезом кількох легенд про вибір князем вір, похід на Корсунь, його особисте увірування та одруження з візантійською принцесою Анною, з подальшим хрещенням киян та будівництвом церков. Літописець початку ХІІ ст. вже не знав точних деталей і обставин всіх цих подій, зокрема, чому після рішення охреститися князь здійснює похід на Корсунь, де саме він хрестив киян і т.п., але, більше того, - хто є першим руським митрополитом. Ці деталі спробували "пригадати" укладачі літописних та агіографічних творів протягом ХІУ-ХУІ ст.43, крім того, ряд нових повідомлень та інтерпретацій з' явилось у польських хроніках ХУ-ХУІ ст. Всі вони містилися у джерелах, якими користувалися у Києві автори історичних творів ХУІІ ст. Їх усі потрібно було звести докупи та узгодити між собою. Між тим, перед церковними авторами київського кола постало ще одне завдання - "відшукати", хто з константинопольських патріархів міг мати стосунок до хрещення Володимира і всієї Русі. Адже після появи трактату Кревзи виявилось, що на підставі цієї інформації можна піддати сумніву очевидність звичного усім факту, що Русь охрестилась у "грецькій вірі".
Згадані вище обставини вплинули на "перепрочитання" історії "Володимирового хрещення" в українському ранньомодерному історіописанні. текстах могилянського часу неодноразово зустрічаються означення "руського народу" Речі Посполитої як "народу Володимира". Окремі з цих самоототожнень наведено у: Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом: нариси з історії культури до початку ХУШ ст. - Львів, 2001. - С. 194. Утім, вже у друкованому "Анфологіоні" 1619 р. князя Володимира названо "батьком росів": "прї'йдітє... кі чстній памяти отца росскаго, наставника н (а) шєго сп (а) с (е) нїа Васілїа, сєго от варягь рожьдшася": Анфо - логіон. - К., 1619. - С. 1028 (глас 6). Більше того, у курсі риторики 1635 р. Йосипа Кононовича-Горбацького, що читався у Києво-Могилянському колегіумі, його автор в кінці кожного трактату апелює до "Божої допомоги, сприяння найблаженнішої Діви" і водночас "до патрона роського святого Володимира": НБУВ. ІР. - Ф. 30. - № 109: Orator Mohileanus paratissimis "Partitionibus" Ciceronis excultus. - Арк. 291. Див. також переклад цього латиномовного курсу українською В.П. Маслюка (1972 р.), що зберігається в архіві Інституту філософії НАНУ.
Детальніше див.: Затилюк Я. Хрещення Русі князем Володимиром: конструювання історичної оповіді та її доповнення... - С. 48-59.
Першою і найбільш ґрунтовною його спробою можна вважати версію Гус - тинського літопису, що постав, як вважає О. Толочко, протягом 1630-х років.
Історія "Володимирового хрещення" створена автором Густинського літопису шляхом ретельного збору відомих сюжетів ПВЛTolochko O. An Introduction. The Hustynja Chronicle / Compiled with an Introduction by Oleksiy Tolochko; Editorial Board: Michael S. Flier, George G. Grabowicz, Lubomyr Hajda, Serhii Plokhy. - Harvard Ukrainian Research Institute, 2013. - (Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts. - Volume XI). - Р. CXXVH-CXLin. Історія "Володимирового хрещення" тут уміщена в складі "Повісті про п'ятиразове хрещення Русі", що читається після опису діяльності князя як язичника. Див.: The Hustynja Chronicle. - Р. 98-111. . Утім, запозичені з давньоруського літописання повідомлення (як і сама літописна форма їх подачі) доповнюються інформацією з польських хронік та власними реконструкціями автора. Передусім його зусилля спрямовані на встановлення імен всіх сучасників цієї події. Найпершим доповненням до опису ПВЛ стало те, що грецький філософ, який розповідав князю про віру, тут названий Кирилом. При цьому автором зроблено ще одне уточнення, що цього "філософа" нібито відправив до князя патріарх Микола Хрисоверх: "в тое же літо ц (а) рствующу вь ГрецЬхь Василію и Константину, присла патріарха Нікола Хрисоверхь Кирила Философа кь Володьімеру сь великими дарьі.,"The Hustynja Chronicle. - P. 103-104. . Цього імені не знала давньоруська історична традиція, натомість воно з'явилось у літописанні пізнішого часу (зокрема, у Тверському збірнику ПСРЛ. - T. 15: Тверской сборник. - М., 2000. - Стб. 79. ) за очевидною аналогією з "християнським просвітителем" слов'ян Кирилом. Його вже називає Стрийковський і, очевидно, вслід за ним Захарія Копистенський у своїй "Палінодії".
Безперечно, особливу увагу укладач Густинського літопису звертає на встановлення особи константинопольського патріарха, сучасного князю Володимиру. В описі всіх подій історії охрещення князя і Русі тут почергово згадується спершу Микола Хрисоверх, а потім Сергій, який і прислав на Русь першого митрополитаThe Hustynja Chronicle. - P. 104-109. . Подібне уточнення вже було здійснено автором "Палінодії", який з посиланням на хроніку Зонари, стверджував, що до хрещення Русі причетні кілька патріархів: Микола Хрисоверх відправляв до князя грецького філософа Кирила наставляти про віру, а патріарх Сергій - благословляв першого київського митрополита. У Густинському літописі при цьому зроблено додаткове уточнення, що Сергій став патріархом ще раніше, принаймні, був ним вже тоді, коли Константинополь відвідали посли князя "випробувати віри". Все це відображено у створеному автором цього тексту повідомленні, що княжі посланці відвідали церковну службу, яку відправляв патріарх Сергій, і нею були сильно враженіIbidem. - P. 104-106. .
"Розшуки" імені сучасного князю патріарха стало важливим починанням київських авторів ранньомодерного часу. Задовго до цього серед православних книжників, укладачів та читачів літописів ХІУ-ХУІ ст. побутувала помилкова інформація називати патріарха Фотія сучасником князя Володимира. Вперше ця інформація з'явилася в тексті Церковного Уставу князя Володимира, звідки потрапила в літописні твори пізнішого часу і навіть в окремі друковані віленські видання 1620-163 0-х роківВочевидь, редактори цього тексту наводили ім'я Фотія під впливом тексту Церковного Уставу Володимира, на що вказує згадка про надання князем прав руській церкві: "Tenze Wlodzimierz zaraz prawa nadal, w ktorych na pocz^tku to sobie pisze, iako w dawnych latopiscach Photiusza Patriarchy Carogroskiego y naypierwszego Metropolis od niegoz wzi^lem, ktory okrzcil wszytki^ ziemi§ Rusk^": EYNOҐE, albo krotkie spisanie praw, przywileiow, swiebod y wolnosci... // Архив ЮЗР. - К., 1887. - Т. 7. - Ч. 1. - С. 539. Текст Церковного Уставу, де було ім'я Фотія, могли знати з рукописних копій або з друкованих видань Герберштейна та Гваньїні. . Уніатські публіцисти Крев - за, а за ним і Скупинський знали про цю недоречність в православних текстах і в'їдливо засуджували подібну необізнаність православних, вказуючи, що Фотій жив століттям раніше князя ВолодимираДив. закид Скупинського: "Rozmowa albo rellatia rozmowy dwoch Rusinow, shizmatyka z unitem" (1634) // Архив ЮЗР. - Ч.І. - Т. 7. - С. 704. . Вперше відповідь на подібний закид сформулював вже Захарія КопистенськийВарто зауважити, що вперше версія про Фотія як сучасного патріарха була "правлена" укладачами Степенної книги - одного з центральних текстів московської історичної культури XVI ст.: Затилюк Я. Хрещення Русі князем Володимиром... - С. 54-56. : "а што в роских нккоторыхь писмахь находится, якобы Володимерь міль взяти митрополита оть Фотія патріархи, теды розуміль бымь, ижь зь омылки Сергия зовуть Фотіем, для того, ижь онь зь роду Фотія ишоль". Тож через це "наши літописцьі Сергія того Фотіемь зовуть, гды пишуть, ижь Володимерь оть Фотія патріархи, першого митрополита Михаила на Киевь взяль"Копыстенский З. Палинодия. - Стб. 1008, 1001. . Надалі редактори київських друків демонстрували поважну "вчену" обізнаність щодо імен сучасників руського хрещення. Зокрема, Сильвестр Косов у друкованому польськомовному "Патериконі" 1635 р. згадує як про помилку інформацію "Хроніки" Мацея Стрийковського, який "назвав патріархом якогось Фація"Patericon albo Zywoty ss. Oycow Pieczarskich... Silwestra Kossowa. - W Kijowie w drukami S. Lawry Pieczarskiey Roku 1635 // Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts. Seventeenth-Century Writings on the Kievan Caves Monastery / Editor-in-chief Ome - ljan Pritsak; Introduction by Paulina Lewin. - Volume IV. - Cambridge, Mass., 1987. -
Подобные документы
Оцінка Володимирового хрещення в історичній культурі Московії XVI ст. Вміщення розлогої історії про християнізацію північно-східних теренів як риса Никонівського літопису. Причини уваги московських церковних книжників до персони князя Володимира.
статья [35,9 K], добавлен 07.08.2017- Хрещення Русі великим князем Київським Володимиром: обрання віри і цивілізаційно-політичного поступу
Характеристика обставин, мотивів і вибору віри великим князем Київським В. Святославичем. Аналіз теологічно-ідеологічних засад і цивілізаційно-політичних спонукань хрещення Русі. Військова сутичка з Візантією. концепція шляху розвитку Руської Церкви.
статья [77,8 K], добавлен 07.08.2017 Правління князя Володимира та його хрещення у Херсонесі. Хрещення Русі у 988 році та значення даної події для держави. Заснування Києва Ярославом Мудрим у 1037 році. З'їзд князів у місті Любечі в 1097 році, боротьба князя Мономаха з половцями.
презентация [3,4 M], добавлен 03.02.2011Процес християнізації Русі. Система небесної ієрархії християнства. Співіснування різних релігій на Русі. Поширення християнства в Середній Європі. Спроби Аскольда охрестити Русь. Володимирове хрещення Київської Русі. Розвиток руської архієпископії.
реферат [33,5 K], добавлен 29.09.2009Історичні передумови хрещення Русі. Спроби прийняття християнства Аскольдом у 874 р. Язичницька реформа Володимира. Вплив християнства на мораль i культуру, на розвиток писемності, літератури, мистецтва, архітектури, зодчества і образотворчого мистецтва.
курсовая работа [59,7 K], добавлен 06.08.2013Визначення етнічної структури в Київській Русі для визначення спадкоємця києво-руської культурно-історичної спадщини. Запровадження християнства - Хрещення Русі - епохальний поворот в історії Давньоруської держави. Вплив християнізації на її розвиток.
реферат [24,4 K], добавлен 05.09.2008Розгляд історії формування церковної організації. Ознайомлення із змінами у світобаченні та світосприйнятті язичницького давньоруського суспільства, трансформації ціннісних орієнтацій особистості, що відбулись під впливом прийняття християнства.
дипломная работа [118,2 K], добавлен 17.06.2010Оцінка ролі князя Володимира в проголошенні християнства державною релігією Київської Русі. Визначення історичних передумов та зовнішньополітичних обставин виникнення ідеї хрещення руського народу. Опис "іспиту віри" у легендарній "Повісті минулих літ".
реферат [32,9 K], добавлен 28.03.2011Запрошення новгородцями варягів на князювання. Характер державної влади в Київській Русі в середині Х століття. Причини хрещення Русі. Правління Володимира Мономаха. Події світової історії, епоха Великого переселення народів, зміни в житті слов'ян.
шпаргалка [57,5 K], добавлен 26.04.2009Розгляд та аналіз питання історії взаємин Русі з візантійським Херсоном-Корсунем. Виявлення символотворчої ролі цього міста у справі навернення на християнство київського князя Володимира й організації церковно-культурного життя в тогочасному Києві.
статья [43,6 K], добавлен 18.08.2017
