P. 77-78. Спробуємо припустити, у друкованій "Хроніці" Стрийковського ім'я "Фацій" з'явилося через помилкову передачу хроністом імені патріарха Фотія. .

Прикметною рисою оповіді Густинського літопису стало, проте, встановлення імен перших руських церковних ієрархів. На початку XVII ст. у Києві знали дві версії імені першого руського митрополита: у тексті Тверського збірника митрополитом названо ЛеонаПСРЛ. - Т. 15: Тверской сборник. - Стб. 113-114. , а в Церковному уставі Володимира - Михаїла. Автор Густинського літопису спробував узгодити обидві версії наступним припущенням: за князя Володимира у Києві було два митрополити, спочатку - Михаїл, а після його недовгого правління (як знов-таки припустив автор)"патріарх Євстафій у 992 р. висвятив Леонтія" Як читаємо у літописі, "в сіе літо [992 рік, за текстом] пос (вя) щен есть Леонтій митрополить Кіеву от Еустафія патріархи": The Hustynja Chronicle. - P. 108. . До речі, в подібний спосіб розв'язали суперечність з двома іменами митрополитів впродовж 1530-1560-х років укладачі московських Никонівського літопису і Степенної книги, однак немає вагомих підстав говорити про вплив цих творів на київський Густинський літопис. Натомість на автора останнього міг вплинути трактат Кревзи, де у каталозі митрополитів Михаїл та Леон позначені як ієрархи, що обіймали кафедру один за одним.

Поза тим, на відміну від Кревзи і попередників, автор Густинського літопису "збирає" зі своїх джерел згадки імен перших руських єпископів, висвячених київським митрополитом. Ними названо Іоакима Корсунянина, Феодора та Фому, імена яких, вочевидь, ним знайдені в літописних текстах XV-XVI ст. Зокрема, Анастаса називали новгородським єпископом ще давньоруські тексти; про Феодора в якості володимирського владики розповідали літописи пізніших редакцій (зокрема, Тверський збірник), натомість про Фому як ростовського єпископа не повідомляв жоден із відомих текстових попередників Густинського літопису. Можливо, це якийсь власний домисел автора.

В цілому, історія перебігу "Володимирового хрещення" в Густинському літописі заснована на оповіді ПВЛ, яку доповнено інформацією з найрізноманітніших історичних текстів, що були доступні автору. Комбінування різних повідомлень (зокрема, "Хроніки" Стрийковського про язичницьких ідолів, Тверського збірника про постриження Рогніди у монастир та про християнізацію північно-східної Русі чи уточнення з Баронія про запланований шлюб візантійської принцеси Анни з імператором ОттономНа основі цього повідомлення Баронія автор Густинського літопису вводить пояснення, чому візантійська принцеса Анна відмовлялася взяти шлюб з князем Володимиром. тощо) дало змогу створити найдокладніший виклад руського хрещення, що порівняно з ПВЛ виглядає значно "історизованим". Останнє також досягається завдяки спробі подати зібрані з різних джерел сюжети про "Володимирове хрещення" по окремим рокам, а також представленні різних варіантів року хрещення князя і Русі. В цьому зв'язку промовистою стала практика, започаткована ще "Палінодією", наводити версії усіх джерел щодо року хрещення Русі князем Володимиром. Автор Густинського літопису теж приводив усі відомі йому датування різних джерел, при цьому віддавав явну перевагу хронології "літопису Нестора".

В історичних творах, що з' явилися після Густинського літопису, "Володимирове хрещення" надалі лишалось частиною оповіді про п'ятиразове хрещення Русі, а сама текстова версія "історії" про її останнє навернення створювалась на основі повідомлень давньоруського літописання та польських хронік. Якщо, наприклад, "історія" хрещення в Густинському літописі створена на основі комбінування літописних повідомлень та найголовнішої інформації з польських хронік, то в Українському Хронографі все навпаки - оповідь змонтована на базі "Хроніки" Стрийковського з додаванням окремої інформації Хлєбніковського літопису. Як результат, у нову версію втрапляли всі основні легенди ПВЛ та всі доповнення до них пізнішого часу. Поза тим, комбінуючи повідомлення з різних джерел, київські інтелектуали XVII ст. намагались пояснити окремі події і тим самим їх конкретизувати. Зокрема, Феодосій Софонович у своїй "Хроніці" (створена на початку 1670-х років) спробував пояснити, чому князь Володимир після того, як вирішив охреститися, здійснив похід на християнське місто Корсунь. За його версією, Володимир до того часу забув про свій намір хреститися, адже не мав при собі "помочника"Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх / Підгот. тексту до друку, передмова, коментарі Ю.А. Мицика, В.М. Кравченка. - К., 1992. - С. 66. .

Водночас редактори київських друкованих видань часом подавали доволі несподівані інтерпретації хрещення, в зв'язку з чим з'являлися нові історичні повідомлення, невідомі досі в історичних творах. Показовим прикладом є представлення "Володимирового хрещення" у "Ліфосі". У цьому творі, виданому під наглядом (а, можливо, і з безпосереднього авторства) київського митрополита Петра Могили, наголошено на тому, що Русь охрестилась у "грецькій вірі" завдяки силі усної проповіді. У зв'язку з цим, з' явилися наступні повідомлення. Перше з них стосувалося княжих послів, які після "випробування вір" почали "не на письмі а по пам'яті оповідали Сенату Руському щодо вір". Друге додаткове повідомлення доти взагалі не знав жоден з розглянутих вище історичних текстів. Виявляється, після взяття Корсуня князь Володимир не просто обмінювався посланнями з візантійськими імператорами Константином та Василієм, але безпосередньо "potrzebui^c, aby personalnie sami cesarze przybyli z siostr^ swoi^ Лппд y onego okrzscili" - після цієї вимоги вони таки персонально прибули до Корсуня разом з принцесою Анною. І, нарешті, ще одне повідомлення було створено з метою пояснити, як князь Володимир охрестив всю Русь: "gdy zas wszystkiз Rus Wlodzimirz swiзty do krztu swiзtego przywodzil, musial do nich ustne miec o wierze swi^tey kazanie, bo czytac nie umiak.," Ы0ОЕ аЬо Катіеп г ргосу prawdy cerkwie swi§tey prawoslawney Яшкіеу. № 8ктшгепіе Баїесгпосіетпеу РегереШоту аІЬо гасгеу Paszkwilu od Каєєіапа Sakowicza... wypuszczony // Архив ЮЗР. - Ч. 1. - Т. ІХ. - К., 1893. - С. 348-349. . Подібна модифікація "історії" останнього хрещення Русі визначена загальною ідейною програмою твору - спростувати закиди "відступника від православ'я" Касіяна Саковича, що в православній церкві нерозвинені проповіді і казання. Демонстрація впливу усної проповіді в час "Володимирового хрещення" мала стати вагомим аргументом проти закидів ідейних опонентів.

Зовсім по-іншому "історія" хрещення Русі Володимиром модифікована у тексті "Патерикону Києво-Печерського" Йосипа Тризни. Цей історичний твір зосереджений на представленні подій давньоруського минулого, а особливо - Києво-Печерського монастиря та інших київських святинь і святихАналіз змісту "Патерикону" у: Кучкин В. Княжеский помянник в составе КиевоПечерского патерика Иосифа Тризны // Древнейшие государства Восточной Европы. Материалы и исследования за 1995 год. - М., 1997. - С. 166-234; Затилюк Я. "Патерикон Києво-Печерський" Йосипа Тризни як джерело до вивчення практик істо - ріописання ранньомодерної доби // Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія". - Т. 117: Історичні науки. - К., 2011. - С. 61-64. . Тож не дивно, що у цьому сплаві світської і сакральної історії Русі оповідь про "Володимирове хрещення" займає вагому частину рукопису "Патерикону".

"Історію" про одну з ключових подій давньоруського минулого укладач "Патерикону" створює шляхом комбінування повідомлень Тверського збірника і Хлєбніковського літопису. Однак його версія "історії" містить кілька важливих деталей, відсутніх у згаданих літописах.

Передусім Йосип Тризна (імовірний укладач і редактор) спробував "реконструювати" імена перших церковних ієрархів. Як і автор Густин - ського літопису, першим руським митрополитом він вважає Михаїла, а його наступником - Леона. Так само появу перших руських єпископів він пов'язує з приходом на Русь "із греків" Леона. Однак, за його версією, перші єпископства на Русі постали не лише в Новгороді, Володимирі-на-Клязьмі і Ростові, але також у Турові та Переяславі. Якщо за Густинським літописом, князь Володимир розсадив перших єпископів - Іоакима Корсунянина, Феодора і Фому - у Новгороді, Володимирі та Ростові відповідно, то, за "Патериконом", - хреститель Русі створив також єпископії у Турові та Переяславі, причому, Фому названо єпископом Турова, а Феодора - Ростова. Конструюючи на власний розсуд перебіг похорон князя Володимира та його учасників, Йосип Тризна згадує поіменно всіх перших руських церковних ієрархів: "множество безчисленное народа стекшеся плакаху и рыдаху. Собрав же и множества д (у) ховнаго сословия лики, преосвященный митрополить Леонтий сь б (о) голюбивыми еп (и) ск (о) пы Феодорь Ростову, Фома Турову, Петрь Переяславлю и игумены и презвитеры и диаконы. " "Патерикон Києвопечерський" // Російська державна бібліотека. Відділ рукописів. (далі - РДБ. ВР.). - Ф. 304. - Спр. 714. - Арк. 324 зв. .

Найоригінальнішими з вставок Тризни до традиційної літописної оповіді стали, проте, тексти документів, які князь Володимир нібито надав руській церкві. Передусім це т. зв. Церковний Устав Володимира, текст якого, як відомо, остаточно сформувався за наступників князя, і який вже після розпаду Русі вважався точним зліпком розпоряджень хрестителя Русі щодо статусу і прав церкви. Аналогічним було ставлення до цього тексту і в Києві на початку XVII ст.: про привілеї церкві від князів Володимира і Ярослава згадує вже Копистенський у своїй "Палінодії"Про права руської церкви від часів князя Володимира і Ярослава Копистенський висловлюється загально, говорячи про "тривання права ведлуг Номоканону і Свитку (вочевидь, Церковного Уставу князя Ярослава. - Я. З.)": Копыстенский З. Палинодия. - Стб. 1034-1035. . Більше того, на теренах тогочасної України поширювалися списки уставу різних версій (передусім, його Волинської редакції). Тризна вписав у свій текст Церковний Устав Володимира як найголовніший привілей князя-хрестителя Руській Церкві. При цьому його, однак, було суттєво перероблено: додано коротку оповідь від імені самого князя про зміст його розмов з митрополитом та розкрито мотивацію рішення надати церкві особливі права, крім того, вставлено імена синів, з якими князь міг би робити це, і, більше того, устав було датовано 996 рокомДокладніше про особливості переробки Тризною тексту Уставу Володимира див.: Затилюк Я. Церковний Устав князя Володимира та його редакція у тексті "Патерикону Києво-Печерського" Йосипа Тризни // Записки НТШ. - Т. 264: Праці Історично - філософської секції. - Львів, 2012. - С. 45-68. .

Датування Уставу можна вважати результатом роботи самого Йосипа Тризни. Досі Устав поширювався у складі різних кормчих без жодних дат і уточнень, за винятком випадків, коли його текст вносився до котрогось із літописних текстів, як у випадку Софійського І літописуУ цьому літописі Церковний устав вміщено після тексту Руської Правди та Судебника імператора Константина, що завершує повідомлення під 1019 р.: ПСРЛ. - Т. 5. - Вып. 1: Софийская первая летопись. - Л., 1925. - С. 117-121. Устав тут недатований. . Тризна умістив його під 996 р., скомпілювавши з Тверського збірника повідомлення про завершення будівництва і освячення Десятинної церкви. У літописі, крім того, вказувалося, що князь Володимир дав спеціальну клятву в самій церкві: "даю Пр (е) св (е) тЬй Б (огороди) ць от имения моего и от градовь моих десятую часть и положи, написавь клятву во ц (е) ркви, після чого "вдасть десятину Анастасу Корсунянину" ПСРЛ. - Т. 15: Тверской сборник. - Стб. 115. Ця фраза читається у "Патериконі": РДБ. ВР. - Ф. 304. - Спр. 714. - Арк. 68. . Для Йосипа Тризни ці слова могли сигналізувати, що князь, крім цього, міг би надати якийсь окремий письмовий документ церкві - саме тому після цих слів він вмістив текст уставу, озаглавивши його так: "Заповедь святого и равнаго апостолом великого князя Володимера, именем Василия, крестившаго Русскую землю, в літо 6504"РДБ. ВР. - Ф. 304. - Спр. 714. - Арк. 68-70 зв. . У такий спосіб автор "Патерикону" документально засвідчував своєму читачу відзначені в літописі діяння Володимира на користь Руської Церкви, з іншого боку, літописні оповіді у такий спосіб піддалися дедалі більшій "історизації".

Одразу після Уставу Володимира у "Патериконі" читаються тексти ще двох давньоруських документів. Це - грамоти князя Ярослава Мудрого і його синів, якими підтверджувався Устав Володимира. Обидва документи невідомі в давньоруських джерелах і, вочевидь, створені самим укладачем "Патерикону". Так, текст "великого князя Ярослава подтвержения" створений на основі вступної формули Уставу Володимира: "Се аз княз великии Ярослав киевскии и всеа Русии. сын Володимеров крестившаго Рускую землю". За нею слідує стисла констатація про підтвердження юрисдикції церковного суду: "како управил отец мои" (тобто, князь Володимир) і санкція явно не канцелярського походження - "сим хотя устрашити безумных и сказнити написах да николи утягнуться от грех тех"Там само. - Арк. 70 зв. . Текст наступної підтвердної грамоти "великих князей, князя киев (ского) Изяслава, Святослава, Всеволода потвержение" створений на основі виписки статті з Руської Правди Докладної редакції щодо скасування смертної кари за вбивство Це зауважив ще Я. Щапов: Щапов Я. Туровские уставы ХІУ века о десятине // Археографический ежегодник за 1964 год. - М., 1965. - С. 256. Тут же публікація цієї "грамоти Ярославичів" (С. 269). Для порівняння цієї грамоти "Патерикону" з текстом Руської Правди Синодально-Троїцької групи див.: Правда Русская / Под ред.Б. Грекова. - Т. 1. - М. - Л., 1940. - С. 245. : щоправда, до вказаних там синів було додано ще одне ім'я - Юрій РДБ. ВР. - Ф. 304. - Спр. 714. - Арк. 70 зв. Ця вставка може засвідчувати використання Тризною інформації з "Хроніки" Гваньїні, де згадується цей син князя Ярослава. Детальніше див.: Затилюк Я. Церковний Устав князя Володимира та його редакція у тексті "Патерикону Києво-Печерського". - С. 67. . Що спонукало укладача "Патерикону" створити тексти двох підтвердних грамот? Очевидно, переконаність у тому, що якщо князь Володимир надавав новоствореній руській церкві особливий статус і незалежну юрисдикцію церковного суду, то цей привілей мав би підтверджуватись його наступниками. Подібне уявлення, вочевидь, засновувалось на юридичній практиці Речі Посполитої, де кожен новий король окремим привілеєм підтверджував надання свого попередника. З іншого боку, створюючи на основі різних джерел тексти підтвердних грамот, Тризна намагався засвідчити, що наданий хрестителем Русі церковний устав не порушувався його наступниками, а отже потрібно відновити дію цього старовинного привілею. Тим більше, що подібних прав, передбачених Уставом Володимира, церковна ієрархія на теренах колишньої Русі вже давно не мала.

Утім, представляючи на основі давньоруських літописів діяння князя Володимира після надання церкві уставу, Йосип Тризна вміщує під 1005 роком грамоту про уставлення єпископії у Турові і запис про церковну десятинуРДБ. ВР. - Ф. 304. - Спр. 714. - Арк. 73-74. . Якщо останній текст, як вважається, відображає практики XIV - XV ст. Щапов Я. Туровские уставы XIV века о десятине. - С. 259-262. , то перший - явний результат роботи самого Йосипа Тризни, який завдяки власній ерудиції "відновлював" документи хрестителя Русі, будучи глибоко переконаним в їх існуванні. Те, що уставна грамота є творчістю укладача "Патерикону", видають її формулювання: фраза "уставих перваго епискупа Фому" видає ретроспективне "пригадування" імені першого єпископа, так само надто обширний перелік підвладних міст Турівської єпископії з містами, що з'явилися не раніше литовської доби Про появу частини міст, вказаних у грамоті, за часів Великого князівства Литовського детально розглянуто у: Грушевский А. Очерк истории Турово-Пинского княжества ХІ-ХІІІ вв. - Киев, 1901. - С. 72-73. Дослідник вважав документ витвором "місцевої писемної традиції XIV ст.". Цієї ж думки дотримувався і Я. Щапов, вважаючи, що грамоту могли створити для визначення меж турівської єпископії у складі галицької митрополії: Щапов Я. Туровские уставы XIV века о десятине. - С. 255-256. . Крім того, у грамоті вказано, що князь разом з дружиною, дітьми (Ізяслав, Мстислав, Ярослав, Всеволод та Борис з Глібом) і боярами "третие б (о) гомол (и) е епископию постави в Турове". Ідея про те, що третю єпископію на Русі князь Володимир заснував у Турові, могла з' явитись виключно у Йосипа Тризни після компілювання у свій "Патерикон" наступного повідомлення Тверського збірника: "вь літо 6499 посла Володимерь вь Царьгородь кь Фотію патріарху и взя у него первого митрополита Киеву Леона, а Новгороду архіепископа Іакьіма Корсунянина, а Ростову архіепископа Феодора, и по инымь градомь епископы, и попы, и діаконьї"ПСРЛ. - Т. 15: Тверской сборник. - Стб. 114. . Відповідно, як міг припустити Тризна, князь Володимир після Новгорода і Ростова заснував також кафедру у Турові "в літо 6513", і створений від імені князя документ мав би засвідчити це. В даному випадку, цілком очевидно, що укладач "Патерикону" намагався "задавнити історію" турівської єпископії, пов'язавши її початки з добою хрестителя Русі. Адже давньоруський літопис про турів - ських єпископів згадує лише, починаючи від 40-х років ХІІ ст. Іоаким є першим зафіксованим у літописі турівським єпископом. В Іпатіївському літописі вперше про нього згадано в статті за 6652 (1144) рік: "в то же літо поставиша еп (и) с (ко) па Тоуровоу именемь Акимь (у Хлєбніковському списку - Якым)": ПСРЛ. - Т. 2: Ипатьевская летопись. - М., 1998. - Стб. 314.

Таким чином, спираючись на польські хроніки та редакції давньоруських літописів, київські інтелектуали у своїх історичних творах загалом відтворили всі легенди ПВЛ про "Володимирове хрещення". Разом з тим, давні літописні сюжети було доповнено новою для них інформацію - передусім іменами константинопольських патріархів та перших руських єпископів, а також поясненнями до окремих літописних повідомлень. Крім того, як очевидно з аналізу "Патерикону" Йосипа Тризни, у Києві вдавалися до спроб "реконструювати" зміст і деталі документів, які хреститель Русі мав би надати новоствореній руській церкві. Все це в сумі визначило "істори - зацію" традиційної літописної оповіді про "Володимирове хрещення".

"Топографізація" місць хрещення Русі Володимиром в історичній культурі ранньомодерної України

Здійснене за могилянської доби конструювання історії про "Володимирове хрещення" водночас супроводжувалось активним встановленням місць хрещення князя, киян і будівництва ним церков. Подібна "топографізація" виражена у різного роду коментарях як в історичних творах, так і в київських друкованих виданнях, де згадувалось хрещення Русі і подавалась інформація про місцезнаходження перших церков, збудованих князем.

Традиційна літописна оповідь ПВЛ, яку, як було показано вище, київські інтелектуали XVII ст. розширили різними деталями та власними реконструкціями-здогадками, не містила детальних топографічних вказівок. Вони з'явилися пізніше - спершу їх ввели укладачі текстів житій князя Володимира (звичайного і проложного), а згодом редактори літописів різних редакцій Х^-Х^ ст. (новгород-софійської групи, московських та Тверського збірника). Їх доповнення втрапили і в київські тексти ранньомодерної доби. Передусім - дві версії назви церкви в Корсуні, де охрещено князя Володимира - церква Якова або церква св. Софії. Перша назва за посередництвом Тверського збірника втрапила в Український ХронографДив.: УХ. - Арк. 466 зв. , "Синопсис" та інші тексти, а друга - церква св. Софії, що нібито була "посредЬ града", - у Густинський літописThe Hustynja Chronicle. - P. 108. По суті, Повість про п'ятиразове хрещення Русі разом з історією "Воло - димирового хрещення", вміщених у Густинському літописі, надалі увійшли до складу ряду друкованих видань (зокрема, "Патерикону" Косова 1635 р, видань Києво-Печерського патерика 1661, 1678 і 1702 р.) та редакцій Житія Володимира. Про поширення Повісті в українських текстах XVII ст.: Сінкевич Н. "Повість про поетапне хрещення Русі"... Про особливості редакцій XVII Житія Володимира та вплив на них історичних текстів див.: Перетц В. Древнерусские княжеские жития в украинских переводах

XVII ст. // Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI-XVIII веков. - М. - Л., 1962. - С. 8-117; Павленко Г.І. Становлення історичної белетристики в давній українській літературі. - К., 1984. - С. 81-133. та редакції княжого житія, в які увійшла т. зв. Повість про п'ятикратне хрещення Русі з цього історичного твору.

Якщо інформацію пізніших текстів про церкву, в якій прийняв хрещення князь Володимир, автори XVII ст. залучили без зайвих доповнень, то вказівки про місце охрещення киян розширювалися різного роду уточненнями. За оповіддю у ПВЛ, як відомо, киян було охрещено у Дніпрі (ця інформація увійшла до Густинського літопису), натомість за версією проложного і звичайного житія князя - у Почайні, поблизу "церкви Турова" або "церкви Петрова"Детальніше див.: Затилюк Я. Хрещення Русі князем Володимиром: конструювання історичної оповіді та її доповнення православними книжниками XII-XVI ст. - С. 46-49. . Літописна версія увійшла до Густинського літопису, вказівка про Почайну була найчастіше вживаною. У друкованому київському "Анфологіоні" 1619 р. в описі місця охрещення киян з'явилася додаткова топографічна прив'язка: "и оттолє нарєчєтся місто (тобто, на річці Почайній. - Я. З.) то с (вя) тое, идіжє н (и) ні ц (е) рк (е) вь єсть с (вя) тою м (у) ч (е) нику Бориса и Гліба"Див.: Анфологіон. - К., 1619. - С. 1028-1035. Таке ж уточнення зробив і Димитрій Туптало у власній редакції Житія Володимира, див. опублікований текст у: Павленко Г.І. Становлення історичної белетристики... - С. 296-322. . Натомість в Українському Хронографі та "Патериконі" Йосипа Тризни з'явився детальніший опис самого охрещення киян. Його поява у першому випадку пов'язана з впливом "Хроніки" Мацея СтрийковськогоЗа описом Українського Хронографу: "назавтрее зышол Володымер зо всим грецким духовенством на реку Почайну, где уже было и стояло люду которому для мнозства не было личбы; теды убравшися с (вя) щ (е) ники и дияконове в ризы свои стояли на лавках на то уготованых на реці Почаины, а люды громадами лізли в реку одни по пояс, и другие по шию, а с (вя) щ (е) ники даючи кождой громаде зособна имена Тимофей, Василей, Петрь або Симеон и поливали их водою, и м (о) л (и) твы над ними звыклые отправовали". Цит. за списком Хронографу, що зберігається в НБУВ. ІР. - Ф.І. - № 171. - Арк. 467. Це повідомлене розширює відповідну інформацію польського хроніста: "na Dnieprze rzece, a ludzie gromadami wchodzili w rzekз, jedni po pas, drudzy po szyjз, a popowie dawaj^c kazdej gromadzie z ossobna imiз Timochwiej, Wasil, Piotr, albo Siemion, polewali ich wod% a modlitwy zwykle odprawuj^c, chrzcili wszystkich mзzczyznз i niewiasty, w imiз Ojca i Syna i Ducha swiзtego": Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, zmodzka i wszystkiej Rusi... - S. 132. Стрийковський, проте, повідомляв, що киян охрещено у Дніпрі, а не в Почайні. Як вказано у "Патериконі": егда же приспь время по преданию црковному, погрузится в водь трижды. Тогда вси погрузиша себе единою вторицею и третицею и бысть вопли зльныи от гласа народа. Аки н (е) б (е) си погремьти. И ніции от достойных тогда видьша небеса отверзающа, и Д (у) ха стаго крещаемых сходяча: Арк. 317 зв. - 318. , в другому - власних здогадок автора.

Разом з тим, практично в усіх київських текстах XVII ст. активно побутувала незнана досі в ПВЛ та наступних за нею творах легендарна інформація про охрещення дванадцятьох синів князя Володимира першим київським митрополитом Михаїлом. Вперше найбільш повно її представлено у друкованому польськомовному "Патериконі" Сильвестра Косова 1635 р. та в рукописному Пролозі 1640-1650-х років явно українського походження. Тут наявна важлива топографічна прив'язка місця хрещення княжих синів до Хрещатику: "и оттуль тую гору над Днепремь где се они окрестили, про - стацы и по сегоднешний днь Хрищакомь называют" Цит. за: РДБ. ВР. - Ф. 256. - № 325. - Арк. 748 зв. Судячи з почерку і близькості мови Прологу до лексики староукраїнського перекладу "Хроніки" Стрийковського, виконаного у Києві, можна припустити київське походження даного Прологу. Див. також повідомлення у виданні Косова: Patericon albo Zywoty ss. Oycow Piec - zarskich... Silwestra Kossowa. - P. 16. . У друкованому Житії Володимира 1670 р. йшлося про криницю над Дніпром, яку "кияни нині Хрещатиком називають" Відповідне повідомлення виглядає так: "тогож дня (коли охрещено киян) самь митрополит Михаил всіхь дванадцати сынов Владымкровых, которых з розных жен міль, особно в криницы окрстил и от того часу, тую криницу над Дніпром гді ся они крстили, и по сей днь Хрещатиком кіані зовуть": Житіє с (вя) т (ого) и равно - ап (о) с (то) лнаго вєл (икого) кн (я) зя кієвского Владьімєра... 1670 р. - Арк. 9. Цит. за примірником, що зберігається у Відділі рідкісної книги Львівської наукової бібліотеки (шифр: СТ - 3630). .

Окремо необхідно розглянути повідомлення про будівництво князем Володимиром церков у Києві, які з'явилися у творах могилянських інтелектуалів. Давньоруське літописання, як відомо, приписує князю Володимиру будівництво у Києві після хрещення церкви св. Василія на місці ідола Перуна ("идеже требы творяху князь и людьє") та церкви Різдва Богородиці (Десятинної). У друках та історичних творах, що постали за час митро - политства Петра Могили, хрестителю Русі приписували також будівництво церкви Спаса на Берестовім - і теж на місці "болвана Перуна": вперше ця інформація з'явилась у друкованій польськомовній "Тератургемі" Кально - фойського 1638 р. і поширювалась у всіх інших київських творахУ "Тератургемі" так описано місцезнаходження цієї церкви: "Mi^dzy Zapadem y Pulnoc^, grog^. idziemy przez k^t Spaski, to iest mimo Cerkiew Przemienienia Panskiego, t§ s. Wlodzimierz zmurowal: lecz iey sciany zaledwie teraz stoi^, rumy ziemi§ okryly, y przez posad§ do teyze Swi^tnice Panskiey nalez^c^": Teratourgema lubo Cuda... 1638. - S. 24. Див. репринтне перевидання у: Harvard Library of Early Ukrainian Literature. Texts. Seventeenth-Century Writings on the Kievan Caves Monastery / Editor-in-chief Omeljan Pritsak. - Volume IV. - Cambridge, Mass., 1987. - P. 119-329. Будівництво церкви Спаса на Берестовім давньоруські літописи, як відомо, пов'язують з князем Володимиром Мономахом. . Її походження пов'язане з "Хронікою" Мацея Стрийковського, який помилково передав літописне повідомлення про будівництво князем церкви Спаса (Преображення) Господнього у Василеві після бою з печенігамиСтрийковський сплутав назву міста Василева з хрестильним іменем князя Володимира, через це виникло повідомлення про будівництво церкви Спаса у Києві на місці ідола Перуна: "kazal (князь Володимир Святославич. - Я. З.) zmurowac cerkiew w

Kijowie swi^tego Spassa, z kamienie wielkiego, na tym miejscu, gdzie byl bolwan Piorun przedtym chwalon, I cerkiew swi^tego Wasila na imi§ swoje": Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, zmodzka i wszystkiej Rusi... - S. 132. . Крім того, у тогочасному Києві спробували "топографізувати" літописне повідомлення про Боричів Ручай, через який з наказу князя Володимира тягли у Дніпро ідол ПерунаЯк повідомляє літопис, ідол волокли "с горы по Боричеву на Ручаи... кь Дніпру": ПСРЛ. - Т. 2: Ипатьевская летопись. - М., 1998. - Стб. 102. . У "Хроніці" Феодосія Софоновича зроблено наступне уточнення: "оттол тую дорогу нижше монастыря Михаиловского назвали здавна Чортово Беремище" Далі Софонович повідомляє таке: "и гды того балвана утопили, плынул вниз, а невірньїи, идучи берегом, плакали здали, молячи: Выдыбай, наш государу боже, выдыбай, то ест выплыви, а той балван выдыбал, албо выплыл был аж там на берег, где тепер монастыр Выдубецкий, и названо тое містце тым урочищем от выдыбаня Выдябичи, албо Выдубичи". Софонович Ф. Хроніка... - С. 68. . Аналогічну вказівку подає і автор "Синопсису"Sinopsis, Kiev 1681: Facsimile mit einer Einleitung / Einleitung von Hans Rothe. - Cologne: Bohlau, 1983. - S. 223. . Ця інформація була частиною "історії" про заснування Михайлівського Золотоверхого та Видубицького монастирів, котрим намагалися знайти бодай якийсь стосунок до хрестителя Русі.

Загалом різноманітні топографічні прив'язки і уточнення, якими "обростає" оповідь про хрещення Русі князем Володимиром у творах київських церковних авторів XVII ст., пов'язані зі спробами останніх культивувати у друкованих виданнях образ Києва як православного Сіону - місця найпершого хрещення "православного народу руського" і древньої митрополичої столиці. Це, безперечно, спонукало відшукати і "явити світові" шлях, яким скидали язичницькі ідоли, а найголовніше - встановити основні місця руського хрещення і церкви, збудовані хрестителем Русі.

Довершена на початку ХТТ ст. Повість временних літ містить найдавнішу версію історії подій "Володимирового хрещення". Вона стала основою для усіх подальших історичних та агіографічних творів, в яких висвітлювались діяння хрестителя Русі. Утім, у текстах пізнішого часу сюжети з ПВЛ про Володимира обростали різними деталями. Укладачі агіографічних та літописних творів, переважно з теренів північно-східної Русі та Московії, доповнювали запозичену з ПВЛ оповідь невідомою для неї інформацією - іменами першого руського митрополита та єпископів, окремими топографічними уточненнями, а також повідомленнями про християнізацію земель північно-східної Русі. Принагідно нові інтерпретації цих подій з'явились у польських хроніках XV-XVТ ст. Натомість в історичних творах, що постали у Києві в першій половині XVII ст., відомі літописні сюжети отримали іншого роду акценти та деталі. Церковні автори київського кола, по суті, працювали як з найдавнішою версією ПВЛ (уміщена у списках Іпатіївського літопису), так і зі згаданими до неї доповненнями у текстах польських хронік та пізніх літописних редакцій. Тож найдавніша і пізніша версії стали базою для формування нового типу оповіді про остаточне хрещення Русі.

На відміну від попередньої традиції, київські тексти XVII ст. вже знали імена всіх сучасників князя Володимира - не лише першого митрополита та кількох єпископів, але і тогочасних константинопольських патріархів та інших церковних владик. З іншого боку, ці твори детально оповідають не лише про хрещення Володимира, але і про увірування Русі його попередників від часів апостола Андрія (т. зв. концепції чотири - та п'ятиразового хрещення Русі). При цьому робився акцент на приведенні різного роду "історичних свідчень", що Русь від самого початку перебувала під зверхністю Константинополя. Крім введення окремих топографічних деталей та інтерпретацій деяких літописних повідомлень, могилянські автори здійснили спробу "реконструювати" тексти документів, якими хреститель Русі мав би уставити Руську Церкву. Найбільшу кількість текстів грамот князя Володимира було вміщено у "Патериконі Києво-Печерському" Йосипа Тризни - спершу доповнений і перероблений Церковний Устав, за яким слідували тексти двох підтвердних грамот нащадків Володимира, а після повідомлень про уставлення єпископій у Новгороді та Ростові було вміщено грамоту на фундацію кафедри у Турові.

Подібного роду "історизація" оповіді ПВЛ в київських історичних творах досягнута завдяки відбору інформації з найрізноманітніших джерел, її зіставленню, що супроводжувалось спробами інтерпретацій джерельних повідомлень та появою різного роду "історичних реконструкцій" (якими, зокрема, стали наявні у "Патериконі" Тризни, але невідомі у джерелах, уставні грамоти князя Володимира та його нащадків). "Історизація" сюжетів з ПВЛ, по суті, характеризує українське ранньомодерне історіописання і дає змогу простежити вплив на нього прийомів пізньоренесансної історіографії, за посередництвом польських хронік та "Церковних анналів" Цезаря Баронія.

Загалом здійснене у Києві "перепрочитання" літописної історії хрещення Володимира спровоковане передусім "словесною війною" православних з уніатами, зокрема, ідеями і схемами "Оборони церковної єдності" Льва Кревзи. За цим трактатом, Русь хрестилася кілька разів до Володимира і, більше того, всі ці хрещення привели її не до "грецького обряду", а до єдиної церкви на чолі з Римом. Цим самим було започатковано творення історичної традиції уніатської церкви, "початки" якої було віднайдено навіть до Володимира. Подібного роду виклик православним спровокував появу концепцій чотири - і п'ятиразового хрещення та проведення "історичних розшуків" щодо константинопольських патріархів, від яких Русь могла хреститися.

З іншого боку, могилянські діячі намагалися (передусім, завдяки друкованим київським виданням) сформувати конфесійну ідентичність власної пастви навколо уявлень про особливе князівське минуле "православного народу руського". У багатьох друках (як-от, "Анфологіон" 1619 р. чи "Анфологія" 1636 р.) батьком "росів" прямо проголошено князя Володимира.

Це, безперечно, мотивувало до детальної розробки історії хрещення Русі Володимиром, осмислюваного одним із актів початку "народу Володимира". Водночас пропагування у друкованих виданнях образу Києва як "православного Сіону роксоланського краю" (як його названо у "Мнемозині слави" 1633 р.), іншими словами - "родителя руського хрещення", визначило появу додаткових топографічних подробиць в тій же історії про "Володимирове хрещення".

Размещено на Allbest.ru