Львівське середовище українських малярів першої половини – середини XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівське середовище українських малярів першої половини - середини XVII ст.

Володимир Александрович

Поширені дотепер уявлення про львівське середовище українських малярів XVII ст. немало засновані на скупих переліках імен та окремих поданих при цьому документах, опублікованих ще перед кінцем XIX ст.Bostel F. Z dziejцw malarstwa lwowskiego // Sprawozdania Komisyi do badania historii sztuki w Polsce (далі - SKHS). - Krakцw, 1896. - T. 5. - S. 160-161; Lozinski W. O malarzach lwowskich // SKHS. - Krakцw, 1891. - T. 4. - S. LIX-LX; Ejusdem. O lwowskich malarzach XVII w. // SKHS. - T. 5. - S. XLVII-XLIX. і згодом доповнених нечисленними новішими відомостямиMankowski T. Lwowski cech malarzy w XVI i XVII w. - Lwцw, 1936. - S. 66-68 (з українських майстрів відповідного часу в короткому викладі згадані тільки Федір Сенькович та Микола Мороховський Петрахнович, причому домінує позбавлене конкретики наголошення на їх перебування під впливом західної традиції); Жолтовський П.М. Словник-довідник художників, що працювали на Україні у X[V-ХVIП ст. // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. - К., 1962. - Вип. 7-8. - С. 189-232; Його ж. Словник художників, що працювали на Україні у X^-KVIH ст. // Його ж. Художнє життя на Україні в X^-KVIH ст. - К., 1983. - С. 111-178.. Вони дають певну статистику професійного середовища і через неї - розуміння окремих внутрішніх процесів серед чинних у місті упродовж усього століття майстрів українського малярства й незмінно слугували для наголошення відповідного аспекту традиції. Однак впроваджені досі до наукового вжитку джерельні перекази не систематичні й мають виразно випадковий характер. Вони, звичайно, далеко не репрезентативно відображають відкладений в архівних фондах міста комплекс джерел про творців українського малярства. У цьому переконують, зокрема, опубліковані результати систематичного вивчення матеріалів про майстрів українського малярства XVI ст.Александрович В. Західноукраїнські малярі XVI ст. Шляхи розвитку професійного середовища (Студії з історії українського мистецтва. - Т. 3). - Львів, 2000. - С. 83-150. Чи не найяскравіше результати проведеної роботи засвідчують опрацьовані біографії трьох львівських малярів останньої третини століття: Його ж. Львівські малярі кінця ХУ[ ст. (Студії з історії українського мистецтва. - Т. 2). - Львів, 1998. Не менш наочно такий висновок засвідчують і зібрані дотепер відомості про професійне середовище митців зламу XVI-XVII ст. - творців нового стилю малярства після середньовічної доби на місцевому ґрунтіАлександрович В. Покоління творців львівської школи українського малярства XVII ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. - К., 2008. - Вип. 8. - С. 163-183. (як і "паралельне" їм середовище європейської культурно-історичної орієнтації Його ж. Малярське середовище Львова наприкінці XVI ст. й утворення цеху малярів- католиків // Львів: місто - суспільство - культура. - Львів, 2007. - Т. 6: Львів і Краків: діалог міст в історичній ретроспективі / Під ред. О. Аркуші, М. Мудрого (Вісник Львівського ун-ту. Серія історична. Спец. випуск). - С. 78-121. зі ще виразнішими якнайглибшими змінами у структурі - з огляду на фактичну відсутність такого у попередніх десятиліттях)Аналогічну картину відображають також матеріали про професійне середовище малярів вірменського походження у місті: Александрович В. Епілог львівського середовища малярів вірменського походження: майстри середини ХУІІ - першої третини ХУІІІ ст. // Україна в минулому. - Київ; Львів, 1996. - Вип. 8. - С. 136-150; Його ж. Малярі вірменського походження у Львові перед серединою ХУІІ ст. // Марра МиМі. Збірник наукових праць на пошану Я. Дашкевича з нагоди його 70-річчя. - Львів; Київ; Нью-Йорк, 1996. - С. 537-554.. Найновіші джерельні публікації, які уможливило систематичне вивчення актових матеріалів відповідного часу, на конкретних прикладах показали скромність та обмеженість давніше впровадженого до наукового вжитку комплексу документальних переказів у порівнянні з тим, що насправді зберігають архівні фондиЗ-поза проблематики львівського середовища українських малярів першої половини - середини ХУІІ ст. до проблеми співвідношення існуючого стану уявлень та картини, отриманої внаслідок систематичного опрацювання архівних джерел, з новіших публікацій див. також, зокрема: Александрович В. Західноєвропейські малярі на західноукраїнських землях наприкінці ХУІ - у першій половині ХУІІ ст. // Зб. праць і мат. на пошану Л. І. Крушельницької. - Львів, 1998. - С. 314-324; Його ж. Середовище українських малярів Перемишля у ХУІІ ст. // Україна у Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до ХУІІІ ст.). - К., 2002. - Вип. 2. - С. 231-256; Його ж. Жовківський осередок майстрів українського малярства та різьблення: початки традиції // Жовква крізь століття. - Жовква, 2010. - Вип. 1: Мат. наук. конф., 22-24 квітня 2010 р. - С. 375385; Його ж. Каспер Коллерд - скульптор львівський та станіславський. Нова постать із середовища німецьких митців на західноукраїнських землях 1720-1760-х рр. // Крізь століття. Студії на пошану М. Крикуна з нагоди його 80-річчя. - Львів, 2012. - С. 562-574; Його ж. Львівське середовище скульпторів європейської традиції першої половини ХУІІІ ст. // Львівська національна галерея мистецтв. Дослідження і матеріали. - Львів, 2012. - Вип. 3: 2010-2011. - С. 13-43; Його ж. Українські малярі польського короля Яна ІІІ Собєського // Хроніка-2000. - К., 2012. - Вип. 2(92). - С. 17-148; Його ж. Майстри "малих" осередків українського малярства історичного перемишльсько-львівського регіону першої половини ХУІІ ст. // Соціум. - К., 2013. - Вип. 10. - С. 9-30. До цього варто додати також обширне зіставлення відомостей про майстрів скульптури: Його ж. Скульптура // Історія українського мистецтва: У 5 т. - К., 2011. - Т. 3: Мистецтво другої половини ХУІ-ХУІІІ ст. - С. 377-425.. Настала, врешті, пора продовжити цей ряд, оприлюднивши результати відповідної роботи й щодо наступного етапу еволюції мистецького досвіду міста. Цього разу повинно йтися про покоління митців, які виступили на місцевому ґрунті від другого десятиліття XVII ст. і визначили шляхи розвитку української малярської культури до середини століття. малярство майстер український

За наявними відомостями, повинно йтися про творців та носіїв традиції, творча діяльність яких розпочалася від 1610-х років. Під цю закономірність не підпадає тільки Федір Сенькович (|1631) родом зі Щирця неподалік від Львова, активність якого в місті задокументована від 1602 р.Найдокладніше про нього див.: Александрович В. Федір Сенькович. Життєвий і творчий шлях львівського маляра першої третини ХУІІ ст. // Львів: місто - суспільство - культура. - Л., 1999. - Т. 3: Зб. наук. праць / За ред. М. Мудрого (Вісник Львівського ун-ту. - Серія історична. - Спец. вип.). - С. 44-116. Оскільки комплекс відомостей про нього уже давніше став об'єктом окремого дослідження, не випадає докладніше викладати поодинокі встановлені моменти життєвого шляху митця. Він - єдиний поки представник професійного середовища першої третини XVII ст., від якого збереглася задокументована автентична малярська спадщина. Завдяки джерельним переказам до історії створення намісного і празникового рядів ансамблю ікон міської Успенської церкви ідентифіковано певні зразки його малярської манери, які слугують усе ще належно не використаною основою для збирання творчого доробку майстра. Водночас це ще й надійний автентичний матеріал для перегляду окремих давніших атрибуцій - того періоду вивчення мистецької спадщини Львова, коли Ф. Сеньковича - єдиного краще задокументованого представника середовища відповідного часу - сприймали "найвидатнішим" тогочасним малярем. Далі на "підставі" такого переконання йому знаним методом "вольового рішення" бездоказово приписано поодинокі пам'ятки без огляду на особливості та очевидні - з теперішнього огляду - безперечні відмінності зафіксованих у них індивідуальних манерКритичний перегляд цих безпідставних визначень див.: Александрович В. Федір Сенькович. - С. 81-84, 100-105. Класичним прикладом такого підходу є віднесення до доробку маляра ікони Похвали Богородиці 1599 р. з церкви Покрову Богородиці у Ріпневі побл. Буська на Львівщині з підписом львівського маляра Федора (Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Возницького - Музей-заповідник "Олеський замок", далі - ЛНГМ, ікона обгоріла у травні 1988 р.). Про помилковість цієї пропозиції див.: Александрович В. Федір Сенькович. - С. 81-84; Його ж. Мистецька спадщина // Александрович В. C., Ричков П.А. Собор святого Юра у Львові. - К., 2008. - С. 146-148..

Згідно з комплексом опрацьованих архівних матеріалів, Ф. Сенькович виступає тією постаттю середовища львівських малярів 1610-1620-х років, чия активність у джерелах відображена найкраще. Документально засвідчені його різнорідні особисті контакти й чимале коло замовників - від братства міської Успенської церкви до представників суспільних еліт в особі підканцлера Томаша Замойського, коронного обозного Станіслава Стогнєва й луцького владики Єремії (Почаповського), названих серед останніх замовників у заповіті майстраАлександрович В. Федір Сенькович. - С. 116.. Окремо варто згадати ще також молдавського єпископа Досифея, який у 1619 р. залишив у нього свої речі й через рік поквитував майстра з нихТам само. - С. 71-72.. Порадами Ф. Сеньковича користувався міський уряд при завершенні у 1617 р. нової вежі міської ратуші й над її оздобленням працювали челядники митця Там само. - С. 69-71. Правда, конкретні роботи при цьому не подано. Знаний польський історик мистецтва М. Ґембарович - на підставі вказівки заповіту про чимале за обсягом замовлення підканцлера Т. Замойського - схильний був приписати львівському митцеві втрачений комплекс ікон Миколаївської церкви в Замості: Gqbarowicz M. Portret XVI-XVIII w. we Lwowie. - Wroclaw etc., 1969. - S. 82. Однак це тільки одна зі згаданих атрибуцій "вольового" походження. Характер самого замовлення у джерелі не вказаний. Сумнівно, аби власник міста оплачував ікони для церкви, а роботи над ансамблем велися уже перед сер. 1631 р., оскільки ще в 1637 р. вона перебувала в будові: Александрович В. Микола Мороховський Петрахнович (вершина львівського малярства XVII століття) // Пам'ятки України: історія та культура. - 2015. - № 1. - С. 68.. Маґістратські урядовці відзначені свідками при укладення його заповітуАлександрович В. Федір Сенькович. - С. 115, 116..

Наявний комплекс джерельних переказів до біографії майстра, звично для свого часу й характеру писемних джерел до історії тогочасної мистецької культури, відтворює, однак, насамперед зовнішню канву життєвого шляху й - поза одинокою вказаною роботою для братства міської церкви - не засвідчує інших фактів професійної активності, які вдалося б співвіднести з конкретними об'єктами історично-культурної спадщини. Проте водночас усе ще не використано тих можливостей для пошуку спадщини, які пропонують ідентифіковані ікони майстра у складі успенського ансамблю. Так само досі не пробували розшукати його вірогідний доробок у Національному музеї у Львові імені [митрополита] Андрея [(]Шептицького[)], далі - НМЛ), де переховується головна колекція малярства давніх майстрів львівського кола. З-поміж впровадженої до наукового вжитку частини музейної збірки яскравими ознаками манери Ф. Сеньковича наділена "Тайна вечеря" з Дмитрівської церкви в Модричах на ДрогобиччиніНаціональний музей у Львові. - К., 2013. - С. 109. - Іл. 80. З цього храму у збірці музею є й інші ікони, проте вони вимагають докладнішого вивчення., іконографічно та стилістично споріднена з одноіменною іконою на ту ж тему в давньому комплексі міської Успенської церкви (Грибовичі, церква святих Кузьми і Дем'яна)Новішу репродукцію див.: ПелехМ. Елементи візантійського та європейського стилів львівського малярства першої половини XVII ст. // Пам'ятки України: історія та культура. - 2012. - № 8. - С. 50.. Правда, остання закінчена за участю Миколи Мороховського Петрахновича, руку якого видають щонайменше трактування плаща апостола, вміщеного на передньому плані ліворуч, та симетричної йому постаті Юди. Модрицька знахідка зайвий раз показує невикористані можливості віднайдення творчого доробку львівського майстра, так само приховані, зрештою, і в перемальованій у все ще не розкритій основній частині успенського комплексу ікон у грибовицькій церкві. Як ідентифіковані досі конкретні зразки індивідуальної манери, так і документальні відомості вказують на істотне місце майстра в еволюції львівської школи українського малярства першої третини XVII ст. Проте, за актуального стану відкриття й осмислення як творчого доробку самого митця, так і - особливо - мистецької культури тогочасного Львова загалом, пробувати конкретизувати цей індивідуальний внесок - завдання явно передчасне.

Найближчим до Ф. Сеньковича серед його сучасників і наступників, безперечно, був Микола МороховськийНайдокладніше про нього див.: Александрович В. Микола Мороховський... - С. 2-19., зрідка званий у пізніших джерелах також ПетрахновичемПро іменування майстра в документах див.: Александрович В. Микола Мороховський... -

С. 2, 4. - найвизначніша й водночас найзагадковіша постать львівського малярства XVII ст. Він зафіксований у документах щойно від 1630 р., хоча сам перший запис вказує на перебування митця в орбіті Ф. Сеньковича на той час уже впродовж двох десятиліть, тобто від, приблизно, 1610 р. й одруження не пізніше того ж часуАлександрович В. Микола Мороховський. - С. 2, 4.. Довготривалий життєвий шлях митця - щонайменше п'ять з половиною десятиліть - виявився задокументованим надто скромно. Відомо, що з-перед кінця 1630-х років, уже цілком зрілим і давно самостійним майстром він щонайменше десятиліття проживав на сусідньому з Ф. Сеньковичем обійсті родини Корунок. Можемо здогадуватися, це не було практиковане наймання помешкання, проте докладніших відомостей про взаємозв'язки віднайти не вдалося. Випадає тільки відзначити, що за даними люстрації Львова 1616 р. якийсь Іван Корунка отримав у дар від шляхетного Миколи Мороховського будинок Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - Ф. 1 (Архів Коронного скарбу), оп. 1, спр. 5, с. 28..

Єдиною підтвердженою конкретним джерельним переказом роботою митця є горішні яруси комплексу ікон передвівтарної огорожі міської Успенської церкви, які він виконав за контрактом з церковним братством від 24 червня 1637 р.Новішу публікацію тексту див.: Александрович В. Львівські контракти на малярські роботи кінця ХУІ-ХУП ст. // Україна модерна. - Львів, 2000. - № 4-5. - С. 367. (роботи завершені перед 16 лютого 1638 р.Архив Юго-Западной России. - К., 1904. - Ч. 1. - Т. 11. - С. 132.). Під 1645 р. зафіксований один його челядник - копійник (судячи з цього зауваження, він мав спеціалізуватися у виготовленні гусарських пік - копій) Григорій Баб'ячок з підльвівського Великого Голоска (тепер у межах міста). Він покинув учителя, не пробувши домовленого терміну навчання, й за ухвалою суду мав повернутися й добути належний часАлександрович В. Микола Мороховський... - С. 5.. Чи був його учнем також Лука Лукашевич, син маляра Івана Лукашевича, невідомо, оскільки віднайдене джерело вказує на "маляра Миколая", проте називає тільки ім'я Його ж. Малярський осередок у Бродах // Дзвін. - 1990. - № 3. - С. 117., не наводячи про нього ніяких конкретних відомостей.

Наприкінці життя М. Мороховський неодноразово виступає під ім'ям маляра Миколая у видатках міського братства. Зокрема, він відновлював свої ж давніші намісні ікони, додав образи для новозроблених крил давнього напрестольного кіоту міської церкви, який передали до монастирської Онуфріївської церкви Архив ЮЗР. - К., 1904. - Ч. 1. - Т. 12. - С. 477.. Найпізніші відомості про майстра пов'язані з його участю у відновленні малярського цеху - у 1666 р. він навіть став цехмістром. Проте на цьому його сліди губляться.

Задокументована згаданим контрактом 1637 р. участь у створенні комплексу ікон міської церкви та давніші відомості про довготривале перебування у майстерні Ф. Сеньковича дали підстави віднести до доробку майстра не тільки горішні яруси ансамблю, яких цей документ стосується безпосередньо. Є підстави приймати чималу участь М. Мороховського й у виконанні частини ікон долішніх ярусів, звершених ще за життя Ф. Сеньковича і встановлених у храмі навесні 1630 р. У цьому переконують не тільки стилістичні міркування, а й посередні документальні вказівки. Як вказує заповіт, наприкінці життя Ф. Сенькович часто хворівАлександрович В. Федір Сенькович. - С. 115, 116., тому реально майстернею керував його співпрацівник. Це знайшло відображення, зокрема, і в викінченні окремих ікон. Уже давніше відзначено, що у "Воскресінні Лазаря" (Львів, Успенська церква) старший майстер малював тільки ліву половину композиції з прикметними для його манери здрібненими фігурами, а підкреслено монументальні - в зіставленні з ними - Христос і права натомість належать руці М. МороховськогоТам само. - С. 89.. Руки обох митців, як уже відзначено, присутні і в "Тайній вечері", де молодший маляр, безперечно, закінчив плащ вміщеного на передньому плані ліворуч апостола Іоана та симетричну йому постать Юди. Обидва вони працювали також над медальйонами царських вратДо успенських царських врат, які раніше не привертали уваги дослідників, та співучасті у їх виконанні обох майстрів увагу привернуто: Александрович В. Федір Сенькович. - С. 90, 93. Пор.: Його ж. Моління-Деісус... - С. 369-270..

Ідентифіковані на підставі переказу скупих писемних джерел безперечні ікони М. Мороховського характеризують його як виняткову постать львівського професійного середовища з виразно індивідуальною послідовною прихильністю до класицизуючих тенденційЦя особливість індивідуального почерку майстра відзначена: Александрович В. Федір Сенькович. - С. 96. Уже була нагода вказати, що тут львівський маляр продовжує ту лінію західноукраїнської традиції, яку нині для нас розпочинають створені в першій половині XIV ст. знані ікони архангелів Михаїла та Гавриїла з церкви святої великомучениці Параскеви в Даляві (НМЛ). Найдокладніше про них див.: Його ж. Ікони першої половини XIV ст. "Архангел Михаїл" та "Архангел Гавриїл" з церкви св. Параскеви у Даляві // Записки НТШ. - Львів, 1998. - Т. 236: Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. - С. 41-75. Останнім часом до наукового вжитку впроваджено ікони архангела Гавриїла та апостола Павла з молитовного ряду першої половини XVI ст., збережені у Введенській церкві в Яричеві неподалік від Львова, здатні вказати значно ближчого львівського попередника майстра: Гелитович М. Українські ікони XIII - початку XVI ст. зі збірки Національного музею у Львові ім. А. Шептицького. - К., 2014. - С. 269. - № 131. та центральну особистість львівської школи українського малярства усього XVII ст. Проте донедавна він залишався автором єдиного успенського ансамблю й щойно останнім часом до нього вдалося долучити новіші важливі позиції, здатні надати творчості майстра яскравіше вираженого еволюційного виміру. Першою з них стала храмова ікона святого Іоана Богослова зі сценами історіїВона репрезентує рідкісний серед мистецької спадщини львівського осередку приклад прикметної для української традиції як одна з її виняткових індивідуальних особливостей розбудованої іконографії святих зі скороченим історичним циклом. Про зазначений напрям іконографії та його місце в національній мистецькій практиці див.: Александрович В. Українські ікони святих зі скороченим історичним циклом (недооцінений аспект традиції княжої доби у мистецтві пізнього Середньовіччя та Нового часу) // Зб. мат. міжн. конф. "Християнська сакральна традиція: історія і сьогодення" 6-7 грудня 2013 р., м. Львів. - Л., 2013. - С. 15-31. з церкви у Вербіжі Миколаївського р-ну Львівської області (НМЛ) Александрович В., Мицько І. Архієрейський Служебник і Требник Івана Боярського. Нова інтерпретація унікального рукописного кодексу 1632 р. // Пам'ятки України. - 1993. - Ч. 1-6. - С. 79, прим. 22., яка дала поки один конкретний приклад активності для замовника з-поза міста. Найважливішим відкриттям у доробку львівського маляра стала намісна "Богородиця" львівської Миколаївської церкви та храмового "Святого Федора Тірона" з давно неіснуючої посвяченої йому церкви (Львів, церква святого Миколи)Лінинський А. Дві ікони Миколи Мороховського Петрахновича в Миколаївській церкві Львова // Пам'ятки України: історія та культура. - 2013. - № 8. - С. 16-20.. Разом з вербізьким намісним образом, вони позбавили М. Мороховського статусу автора успенського ансамблю й додали до нього ще також комплекси ікон обох львівських передміських церков. Правда, від миколаївського, який є підстави відносити до раніших позицій доробку майстра - ще 1620-х років (після 1623 р.)Александрович В. Микола Мороховський... - С. 12., вціліла одна намісна ікона. З федо- рівського ансамблю збереглися й інші композиції, проте вони перемальовані й поки недоступні.

Новіші дослідження дали змогу поповнити доробок визначного майстра також двома важливими окремими іконами - обидві вони є винятковими позиціями релігійної мистецької культури міста. Мініатюрний "Апостол Андрій зі сценами історії" з давніх збірок Успенської церкви (НМЛ) - не тільки унікальний приклад мініатюрного станкового малярства осередку, а й єдине яскраве свідчення його київських пов'язаньГорда-Цибко О. "Апостол Андрій зі сценами житія" Миколи Мороховського Петрахновича // Пам'ятки України: історія та культура. - 2013. - № 12. - С. 60-67.. Так само одинокою позицією серед спадщини львівського середовища є найстарша ідентифікована досі винятково рідкісна серед доробку львівського українського малярства вотивна ікона - образ Богородиці зі св. Йоакимом і Анною, сценами історії Марії та портретом родини парафіян Успенської церкви (Львів, Успенська церква)До літератури знану винятково з давніших описів церкви ікону впровадив: Вуйцик В. Державний історико-культурний заповідник у Львові. Вид. 2, доп. - Л., 1991 (іл. не нумеровані). Питання про авторство в публікації, як і дотеперішній літературі загалом, не порушено. Новішу кольорову репродукцію див.: Александрович В. Микола Мороховський. - С. 13. Атрибуцію у короткому викладі запропоновано: Його ж. Українське портретне малярство XVI-XVIII ст. Наближення до історії // Український портрет XVI-XVIII ст. / Автори-укладачі Г. Бєлікова, Л. Членова. - К., 2005. - С. 53; Його ж. Українське портретне малярство XVI-XVIII ст. у контексті польського портрету // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. - Warszawa, 2007. - T. 23-24: Spotkania polsko-ukrainskie. Uniwersytet Warszawski - Iwanowi France. - S. 371.. Очевидно, до них варто додати й раннього, не зафіксованого походження "Св. Миколая з історією" (ЛНГМ)Александрович В. Микола Мороховський. - С. 11.. Проте найістотнішою новоідентифікованою позицією доробку майстра виявився знищений комплекс ікон Миколаївської церкви в Замості, який засвідчував наступний після львівського успенського ансамблю етап еволюції творчої індивідуальності майстраТам само. - С. 10-11.. Поки не вдалося нічого віднайти з наступного, заключного періоду життєвого шляху митця, проте чималий комплекс ідентифікованих досі давніших ікон забезпечує для цього усі необхідні вихідні передумови.

Наведений перелік пам'ятокОднією з традиційних для новішої літератури позицій доробку майстра подається не так давно частково опублікована ікона Богородиці, яка колись знаходилася при вході до Успенської церкви (НМЛ), однак її малярство досить знищене, а сама вона перемальована. Фрагментарну репродукцію у процесі реставраційного розкриття див.: Міляєва Л. за участю М. Гелитович. Українська ікона XI-XVIII ст. - К., 2007. - C. 326. - Іл. 317. - на доповнення до успенського ансамблю як центральної позиції творчого доробку - висуває М. Мороховського на виняткові позиції у мистецькій культурі Львова не тільки його часу. Проте про нього самого відомо надто мало. Лічені розрізнені джерельні перекази забезпечують тільки найзагальніший огляд життєвого шляху однієї з цілком "загадкових" постатей мистецького життя міста свого часу.

До найважливіших в історії львівського мистецтва молодших сучасників Ф. Сеньковича належить також його найближчий сусід Іван КорункаНайдокладніші зіставлення відомостей про нього див.: Голубець М. Українське малярство XVI-XVII ст. під покровом Ставропігії // Збірник Львівської Ставропігії. - Львів, 1921. - Т. 1. - С. 266-269, 310 (виклад заснований насамперед на публікаціях документів братського архіву, немало плутаний); Ruzycki E. Korunka (Koronka, Korunko) Jan, malarz lwowski // Slownik artystцw polskich i obcych w Polsce dzialaj^cych (zmarlych przed r. 1966) такие, rzezbiarze, graficy. - Warszawa, 1993. - T. 5: Le-M. - S. 120 (фактично не враховано давнішої української літератури).. Документи нотують молодого маляра від 1612 р. коли він ще був челядникомРодина Корунок походила з Дрогобича: Александрович В. Микола Мороховський... - С. 4, прим. 9.. Далі упродовж цілого десятиліття про нього немає ніяких відомостей, або ж він прихований за одним з не ідентифікованих Іванів, без докладніших обставин віднотованих у львівських документах відповідного часу. Надалі майстер з'явився у джерелах щойно під 1624 р., коли, згідно з записом в актах міського Успенського братства від 23 грудня, віддав гроші замість килима, який, за звичаєм, мав подарувати до церкви при шлюбіАрхив. - Т. 11. - С. 5.. І. Корунка одружився з Катериною, вдовою Миколи СавичаЦДІАУЛ. - Ф. 52 (Магістрат міста Львова), оп. 2, спр. 340, с. 433-445. зі знаної львівської родини грецького походження. Окремі відомості про неї зберіг її датований 3 грудня 1633 р. скромний заповітТам само. - Спр. 340.. Вони мали доньку АнастасіюТам само. - С. 443.

Відповідно до ціни (лат.).. Катерина хворіла й невдовзі померла, записавши міській церкві 50 зол., прохаючи, аби братство "...obraz pi^knie umalowany nad katedr^. kaznodziejsk^. iuxta valorem sprawiwszy posta- wilo..."ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 340, с. 436.. Як видно з внесеного до актових книг на початку наступного року посмертного опису майна, на той час вони жили в Середмісті у будинку між кам'яницями Антоніо Массарі та ПрокоповичівТам само. - Спр. 348, с. 11.. Інший запис 1637 р. вказує, що це була частина Савичівської кам'яниціТам само. - Спр. 399, с. 1436., до якої маляр, очевидно, переселився, ставши зятем. Переселившись до Середмістя, І. Корунка став парафіянином єдиної міської Успенської церкви, братчиком, причому, як переконують матеріли братського архіву, належав до активніших його членів. Уже в 1632 р. його разом з кушнірем Леськом посилали на сеймик шляхти Руського воєводства до Судової ВишніАрхив. - Т. 11. - С. 45. Вишенська місія маляра як єдиного попередника й одинокий прецедент мала аналогічну поїздку в 1607 р. маляра Федора, у якому звично вбачають Ф. Сеньковича. Див.: там же. - С. 64..

Актові записи, пов'язані зі смертю 1631 р. глави родини - Семена Корунки, вказавши склад сім' ї на той час, дали змогу спростувати утверджену в давнішій літературі помилкову тезу про "родину малярів Корунок" Цю львівську легенду викрито: Александрович В. Майстер Юрій Шимонович-старший // Образотворче мистецтво. - 1990. - № 1. - С. 17.. Як виявилося, Іван був єдиним представником цієї професії серед Корунок, проте три його сестри вийшли заміж за малярів: Пелагея стала дружиною маловідомого майстра середини століття Олександра Зуграбського, Феодора - Юрія Шимоновича старшого (|1690)По нього див.: Александрович В. Майстер... - С. 18; Ejusdem. Nowe materialy do biografii i tworczosci Jerzego Szymonowicza starszego oraz Jerzego Eleutera Szymonowicza Siemiginowskiego // Folia Historiae Artium. - Krakow, 1991. - T. 27. - S. 118, 120; Его же. Отец и сын Шимоновичи в истории западноукраинской живописи второй половины XVII в. // Памятники культуры. Новые открытия: Письменность. Искусство. Археология. Ежегодник 1991. - М., 1997. - С. 209-210; Його ж. Сліди Юрія Шимоновича-старшого поза Україною // Пам'ятки України: історія та культура. - 2011. - № 1-2. - С. 60-75; Його ж. Українські малярі... - С. 38-39. й стала матір'ю Юрія Шимоновича молодшого, знаного в польській традиції як Єжи Елеутер Сєміґіновскі (| між 1708-1711)Найдокладніше про нього див.: Karpowicz M. Jerzy Eleuter Siemiginowski - malarz polskiego baroku. - Wroclaw etc., 1974. Українське походження митця та його родовід встановлено: Александрович В. Майстер... - С. 17-18. Пор.: Ejusdem. Nowe materialy... - S. 111-124; Его же. Отец и сын... - С. 204-222; Його ж. Українські малярі. - С. 36-48., а Марина - жовківського маляра Івана ПоляховичаНайдокладніші відомості про нього див.: Александрович В. Жовківський осередок... - С. 377378.. У 1637 р. І. Корунка одружився вдруге з Мартою Гричковською ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 52, с. 1727-1728; спр. 354, с. 1291., донькою кравця МиколиТам само. - Спр. 55, с. 1440.. Відтоді ж в архівних матеріалах міського Успенського братства він неодноразово виступає як столовий брат Там само. - Ф. 129 (Львівський Ставропігійський інститут), оп. 1, спр. 1043, с. 33., а в 1644 р. виконував обов'язки братського писаряАрхив. - Т. 11. - С. 448..

Однак відомості з актових книг міського архіву відображають тільки зовнішню сторону біографії маляра. Конкретних свідчень про його професійні інтереси віднайти не пощастило. Окрім сусідства з Ф. Сеньковичем та М. Мороховським Петрахновичем, одинокою вказівкою на його позиції у професійному середовищі є обрання наприкінці життя цехмістром. І. Корунка на той час уже був у літах, тому йому призначили заступника - вірменського маляра Христофора Захарію Захновича Lozinski W. O lwowskich malarzach... - S. XLVUI. Про вірменського майстра див.: Александрович В. Епілог. - С. 137-141.. Вибір на уряд літнього маляра зумовили якісь не відомі нам конкретні обставини, проте доступні документи не зберегли на них найменшого натяку. До найпізніших конкретних свідчень його активності належить запис про видачу йому "з розказаня панов старших и всего братства" у липні 1664 р. 30 зол.ЦДІАУЛ. - Ф. 129, оп. 1, спр. 1084, с. 31.. Відомо, що І. Корунка пішов з життя невдовзі після цього, перед 22 березня 1666 р. й на той час його наступником цех уже обрав М. Мороховського Петрахновича Там само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 75, с. 278-279. Обширний фрагмент докум. опубл.: Lozinski W. O lwowskich malarzach... - S. XLVUI-XLIX..

Досить численні та різнорідні джерельні перекази подають І. Корунку як одного з активних українських майстрів тогочасного Львова, а обрання наприкінці життя цехмістром мало би вказувати й на помітні позиції у професійному середовищі. Проте жоден з віднайдених досі документів не пропонує навіть натяку на його професійну діяльність, тому доробок майстра не піддається ідентифікації. Найважливішим комплексом свідчень "особистого архіву" виявляються джерельні перекази про контакти та коло мистецьких зв'язків. Найважливішим з них є сусідство з Ф. Сеньковичем, у якому випадало би бачити вірогідного вчителя І. Корунки, та тривале проживання на їх родинному обійсті М. Мороховського. Ці відомості вміщують І. Корунку у колі двох найвизначніших майстрів Львова першої половини - середини століття. У цьому зв'язку не позбавлений інтересу вихід його сестри заміж за жовківського маляра І. Поляховича. Принаймні, єдина знана ікона останнього з авторським підписом - "Старозавітна Трійця" 1666 р. з Преображенської церкви в Зарудцях побл. Львова (Львів, Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України)Одиноку репродукцію див.: Жолтовський П.М. Словник... - С. 154. Була спроба розширити доробок майстра іконами з церков св. Симеона Богоприїмця в Коцурові та Собору архангела Михаїла в Соловій на схід від Львова (Українська ікона Х^Х^І ст. / Автор тексту та упор. альбому Н. Шамардіна. - Львів, 1994. - № 29-31), проте обидві пропозиції виявилися безпідставними, заснованими, фактично, на ігноруванні усього комплексу індивідуальних особливостей залучених об'єктів: Александрович В. Українські малярі... - С. 37, прим. 117. - теж заслуговує врахування як вірогідний можливий слід львівського майстра.

Ровесником І. Корунки був маловідомий маляр Микола Спаніель, нотований у джерелах так само від 1612 р,. коли відбулося виділення дітям материзни по смерті матері. Суму, належну іменованому малярським челядником Миколі, батько визнав як свій борг ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 31, с. 351, 468, 478-479, 482. Е. Ружицький відкликався до цієї справи, проте в його публікації подана с. 1105. Він знав маляра та його батька тільки на ім'я й припускав, що запис стосується Миколи Мухи (про нього див. далі): Когускі Е. Мікоіау шаіатс, 8уп Апііке)а кгамса // Біомтк... - Б. 552.. У документі наступного року молодий маляр відзначений повнолітнім, тобто, мав народитися ще перед кінцем 1580-х років. У 1614 р. батько записав йому 20 зол. на родинному будинку ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 82, с. 255., що, мабуть, випадає сприймати свідченням виділення частини майна при виході з дому. У 1617 р. молодий майстер судився з Андрієм та Грицьком ПоповичамиТам само. - Спр. 33, с. 1635-1636 (очевидно, саме на підставі цього запису В. Лозінський подав згадку про майстра під зазначеним роком: ЕогШк Ш. О шаіатсасй... - Б. ЬХ); спр. 142, с. 145; спр. 394, с. 501, 535, 545, 565, 566, 576-577, 584, 596; спр. 451, с. 643). Чи не ідентичний перший з них із челядником Ф. Сеньковича, зафіксованим того ж року, як "Андрій, прозваний Калатайко": Александрович В. Хронологія іконостасу Успенської церкви у Львові // Українське бароко та європейський контекст. - К., 1991. - С. 144; Його ж. Федір Сенькович. - С. 68-69. Інших відомостей про нього виявити, однак, не вдалося.. Під тим же роком віднотований також "слуга" М. Спаніеля Микола ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 394, с. 545., проте в чому полягала його "служба" - не вказано. Як видно з декількох документів, маляр жив не передмісті на Гончарській вулиці побл. Богоявленської церквиТам само. - Спр. 33, с. 1635-1636. - наприкінці нинішньої вул. князя Романа при її виході на вул. І. Франка.

21 січня 1620 р. майстер подав скаргу на маляра Герасима "iz on t^. konditi^. od chor^gwie na spol zapl^t^ aktorowi post^pil, ze naklad, iako materia, zloto, srebro, farby mial zarownie z nim czynic"Там само. - С. 1595.. Аналіз наведеного свідчення показує, що вони разом працювали над якоюсь хоругвою. Як випадає здогадуватися, тільки один з них мав малювати само зображення на полотні. Іншому, мабуть, випало древко, у тогочасній практиці мальоване, подібно до гусарських копій (пік). Виклад переконує, що, за звичаєм, вони самі забезпечували необхідні для роботи матеріали, за спільною згодою мали нести видатки порівну й за тим же принципом розподілити передбачену плату. Лаконічний запис не дає відомостей, чи це була єдина робота, чи митці працювали як спільники триваліший час. Принаймні, такі приклади у практиці ремісничого середовища не належали до унікальних, хоча й зафіксовані винятково в поодиноких випадкахТак, наприклад, острозькі золотарі Васько та Лівон разом виконували ремесло (1545): Александрович В. Свідчення острозьких золотарів про підроблення печатки 1545 р. // Знак. - 2002. - Ч. 26. - С. 8-9 (передрук: Сфрагістичний щорічник. - К., 2011. - Вип. 1. - С. 313-317). Спільно працювали також знані львівські сідлярі, брати Іван та Юрій Рогатинці: Його ж. Бібліотека братів Рогатинців // Записки НТШ. - Львів, 1997. - Т. 233: Праці Історично-філософської секції. - С. 251, 253.. Проте, незалежно, від конкретних обставин, наведений запис зберіг унікальний переказ до історії мистецького життя міста свого часу.

Про тодішнього спільника М. Спаніеля не відомо майже нічого. Тільки під 1615 р. він відзначений як Герасим Татинік у свідченні про поранення, де фігурує також котрийсь із тогочасних львівських малярів ФедорівЦДІАУЛ. - Ф. 9, оп. 1, спр. 62, с. 1087; Александрович В. Львівське середовище... - С. 178.. Тоді ж, у 1620 р., майстер придбав батьківську та материнську частку родинного обійстя від священика Грицька з Тимкова та його дружини МарухниТам само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 142, с. 756., очевидно - своєї сестри. Як вказує приклад нащадків знаного львівського маляра XVI ст. Лавріна Пухали Див.: Александрович В. Лаврін Пухала (Пухальський) // Його ж. Львівські малярі... - С. 40., він, очевидно, викупив від братів і сестер належні їм частини батьківської спадщини. М. Спаніель іноді згадувався у документах надалі, проте такі записи уривчасті й нечисленні. Зокрема, в 1639 р. він виступив свідком при укладенні заповіту Антона ПоповичаЦДІАЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 339, с. 208.. 28 жовтня 1648 р. майстер уклав власний заповітТам само. - Спр. 462, с. 477., а 8 липня 1650 р. маляр Павло Лещинський отримав поквитування Богоявленського братства з суми 100 зол., які покійний на той час маляр заповів братству, забезпечивши їх на власному дерев'яному будинку на церковному кладовищі. Як заявив П. Лещинський, ці гроші він отримав від підданих з Романова (нині Перемишлянського р-ну Львівської обл.) як належну покійному оплату за ікони до церкви у їхньому селі Там само. - Спр. 402, с. 1335-1336. До наукового вжитку з опущенням окремих істотних деталей впроваджено: ЬогШкі Ш. О ї"о"8кісй таїакасй... - Б. ХЬУІІІ.. Не випадає здогадуватися чи були це окремі ікони, чи йшлося про частину плати за ансамбль.

Очевидно, П. Лещинський перебував у якихось тісніших контактах з померлим і саме тому виявився причетним до передачі записаних братству грошей, проте ніяких інших свідчень з цього приводу віднайти не пощастило.

Їх молодшим сучасником був Микола Муха, віднотований під 1617 р. як один з трьох челядників Ф. Сеньковича, що "зранили" певного шляхтича Александрович В. Хронологія... - С. 144. Пор.: Його ж. Федір Сенькович. - С. 68.. У львівських актах надалі маляр присутній винятково мало. Щойно 1631 р. він зафіксований у побутовій справіЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 456, с. 198, 264.. У 1635 р. він судився з відомим львівським скульптором Станіславом ДріаромНайдокладніші відомості про нього див.: Александрович В. Скульптура. - С. 77-78. про оплату певної не названої роботи: конфлікт постав через відповідну суму - з умовлених 400 зол. йому заплачено тільки 300 ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 399, с. 619; спр. 458, с. 600. В останній книзі є ще також запис про сплату дрібної суми: там само. - С. 1556. Матеріали судового процесу про спільну роботу маляра зі сницарем впроваджено: Офатом/ісг М. Бїкісе ї йиїогіі 8їїикі XVII ". - Тогип, 1966. - Б. 116.. Мечислав Ґембарович, відкликаючись до відомостей заповіту маляра, вважав, що йдеться про виготовлення гусарських пік (копій)Сфатомііс 2М. Бїкісе... - Б. 116-117., хоча його твердження засноване винятково на свідченні про численні піки різних ґатунків, що на час смерті знаходилися в його майстерні. Описана в документі ситуація цікава насамперед з огляду на контакти М. Мухи з С. Дріаром. Оскільки скульптор виконував різьблення обрамлення створеного в майстерні Ф. Сеньковича для міської Успенської церкви ансамблю іконАлександрович В. Моління-Деісус (іконостас) Успенської церкви у Львові // Зубрицький Д. Хроніка Ставропігійського братства. - Львів, 2011. - С. 385., співпраця з ним М. Мухи здатна вказати на контакти маляра з середовищем його вчителя. В. Лозінський мав також якусь згадку про майстра в міських актах 1637 р.Ьо 2Шкі Ш. О ї"о"8кісй таїакасй... - Б. ЬХ.

2 липня 1641 р. у домі Петра Снопека на вул. Гончарській (тепер вул. князя Романа) у парафії Богоявленської церкви укладено заповіт маляраЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 340, с. 970-972; ОфагомсМ. Бїкісе... - Б. 116-117.. З реалій заповіту привертає увагу визнання боргу в 100 зол. одруженому з сестрою палітурникові Василеві Поповичу, які той на прохання маляра віддав його доньці Емеренції, заміжній за Гавриїлом Савчаком у Жовкві ЦДІАУЛ. Ф. 52, оп. 2, спр. 399, с. 971; Офагомс М. Бїкісе... - Б. 117, ркур. 5. При цьому автор написав про жовківського зятя як одного зі спадкоємців львівського маляра й подав джерельну вказівку, де він також названий малярем. Проте відповідний запис виявився помилковим: Александрович В. Жовківський осередок... - С. 377, прим. 9.. Як переконують документи жовківського міського архіву, він був братом згаданого жовківського маляра І. СавчакаАлександрович В. Жовківський осередок... - С. 377.. Інша варта уваги відзначена особа - "товариш" Яцько, який, за словами самого майстра, у нього "od кі1кипа 8Ш lat robi", а в іншому місці - "od wielu lat". Йому М. Муха відказав 60 зол., що їх мали виручити від продажу пік, "ktorych, - як ствердив маляр, - rozumiem iest do osmisetУ М. Ґембаровича - "08Іеш 8еі": ОфагомсМ. Б 7кіее... - Б. 117." та "warstat swoi" ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 340, с. 972. Інших відомостей про цього помічника М. Мухи не виявлено, окрім лаконічного запису, який стосується спадку, в протоколах війтівського уряду ще з 1648 р.: там само. - Спр. 461, с. 556. У цьому документі фігурує без заняття також І. Лукашевич, очевидно, ідентичний зі знаним львівським малярем (про нього див. далі) та тим малярем Іваном, який не пізніше 1645 р. викупив частину пік: там само. - Спр. 57, с. 1428; спр. 153, с. 481-482.. Він може бути ідентичний із зафіксованим пізніше Яцьком Влошком, проте за вірогідність такого ототожнення промовляє тільки співпадіння імені та спільне середовище. Зафіксований у заповіті й один замовник - його згадано як "P[ana] Niemierza", що дав 15 зол. завдатку на піки, "ktorych stargowano towarzyske po zlotych cztery, a czeladnie iedne na drug^. po zlotych trzy, a mial ich tyle wzi^c, ile by ich potrzeba bylo"Там само. Пор.: Офатом>СМ. Б 7кіее... - Б. 116, ркур. 6..

Наведений фрагмент заповіту - рідкісне свідчення про один з поширенихВиготовлення гусарських пік задокументоване досить скромно, хоча, як свідчить приклад М. Мухи (й не тільки його), це було поширене заняття, яке зберігалося у творчій практиці ще й на середину XVIII ст. Останнє доводить, зокрема, укладений у 1752 р. контракт кн. Міхала Казімєжа Радивила на навчання його підданого столяра у львівського копійника Якуба Антоновича: Александрович В. Микола Мороховський... - С. 5, прим. 29., проте маловідомих ужиткових напрямів діяльності майстрів українського малярства. Водночас скупі відомості про Яцька виявляють ще й важливий переказ про організацію майстерні одного з тогочасних львівських малярів. Як видно зі свідчення М. Мухи, Яцько працював у нього тривалий час, що, правдоподібно, вказує на майстерню з майстром та помічником, у якій могли бути зайняті також інші челядники й учні. Так само, очевидно, з М. Мороховським Петрахновичем як довголітнім постійним помічником та іншими челядниками й учнями, одним з яких свого часу був і М. Муха, працював також Ф. СеньковичПро його майстерню коротко див.: Александрович В. Федір Сенькович. - С. 68-69..

До маловідомих майстрів другої чверті століття належить передміщанин Василь Саповець, член Миколаївського братства, вперше віднотований як один з його старших разом з Семеном Содомою у 1628 р.ЦДІАУЛ. - Ф. 9, оп. 1, спр. 113, с. 405; спр. 217, с. 594. Становище майстра у братстві вказує на певний його авторитет серед парафіян, якому, природно, мусів відповідати також певний вік - наведена найраніша джерельна згадка фіксує далеко не початок життєвого шляху цього маловідомого митця. Тому він може бути ідентичним з малярем Васьком, який у 1625 р. "kolo okien ratusznych fаrbowal i lwa renowowal"Там само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 735, с. 101.. Розшукані архівні записи, здебільшого, відзначають його за різних обставин, пов'язаних з перебуванням у братстві та на братських урядах ЦДІАУЛ. - Ф. 9, оп. 1, спр. 118, с. 1693 (1633); спр. 221, с. 2231 (1633); спр. 384, с. 2279 (1634, заповіт золотаря Миколи); спр. 122, с. 3165 (1635).. 1637 р. він виступає як свідок перед війтівським урядомТам само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 458, с. 1896., під 1640 р. згадується його дружина Варвара Там само. - Ф. 9, оп. 1, спр. 132, с. 1819.. Маляр жив ще в 1650 р.Там само. - Спр. 139, с. 184, 193.

Починаючи від 1632 р., у документах виступає маляр Петро Попович, вперше відзначений разом з дружиною Теодорою 93 Там само. - Спр. 220, с. 1957.. Через п'ять років він знову разом з дружиною згаданий як сусід біля костьолу Марії Сніжної поряд з Анною, удовою С. КоронкиТам само. - Спр. 387, с. 996. У цьому записі майстер вдруге і востаннє виступає з прізвищем. й надалі в документах нерідко фігурує саме як сусід Корунок. До того ж часу належить запис, спільний з малярем Федором (див. вище). Далі через два роки він відзначений як сусід Корунок ЦДІАУЛ. - Ф. 9, оп. 1, спр. 130, с. 1575, 1688; Спр. 24, с. 1731. й за аналогічних обставин фігурує ще також і в 1643Там само. - Спр. 134, с. 629., 1646Там само. - Спр. 143, с. 217. та 1648 рр. Там само. - Спр. 136, с. 1356; 137, с. 2351; спр. 396, с. 1419. У 1645 р. маляр разом з М. Мороховським оцінював піки померлого М. Мухи Там само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 349, с. 409.. У 1647 р. маляр мав якийсь конфлікт з дружиною Яцка ТомшіБіЬІіоїека Кагойомл Шагааше. - Б 7Іа 1 щкор^6м^г (далі - Б№М^Г Б), sygn. Акс 2010/2, к. 154 V.. У 1649 р. він як один з присяжників старостинської юридики заявив про знищення і неможливість через це збирати податкиЦДІАУЛ. - Ф. 9, оп. 1, спр. 230, с. 571.. На цьому уряді майстер двічі зафіксований і наступного рокуТам само. - Спр. 400, с. 675, 1000. та під 1654Там само. - Спр. 610, с. 848., 1656Там само. - Спр. 405, с. 768. й 1664Там само. - Спр. 556, с. 310-311. Там само. - Спр. 141, с. 955. Там само. - Спр. 641, с. 457. р. 1654 р. він згаданий як сусід на П'ятницькій вулиці, а в 1658 р. серед передміщан. У 1663 р. він засвідчив спалення свого обійстя під час "першої козаччини" 1648 р.Там само. - Спр. 556, с. 116. і востаннє записаний як присяжник 27 липня наступного року (див. вище). 3 серпня у зв'язку з боргом згадана його дружинаТам само. - С. 351.. П. Попович помер незадовго до 10 жовтня того ж року, коли маляр Іван Влошко облятував його заповіт Там само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 363-364.. У ньому згадані донька Маріанна та син Теодор і скромний запис 10 зол. на 40 відправ до церкви св. МиколиТам само. - С. 363.. Покійний з дружиною заборгували також 170 зол. Іванові і Анні ВлошкамТам само. - С. 365., яких можна розглядати як знаного згодом маляра та його дружину.

Петро Попович - рідкісний для львівського середовища приклад скромно задокументованого упродовж немалого часу майстра. Очевидно, певну роль в обмеженості джерел відіграло те, що він жив на території передміської юридики. Внаслідок цього частина скромних джерельних переказів про нього збереглася саме в її актах та актах старостинського уряду.

Під 1640 р. маляр Василь Софрон згаданий як потерпілий при пожежі житель Святоянської юридикиТам само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 306, с. 1561, 1562.. В актах юридики під 30 квітня 1646 р. виступає його вдова СофіяBNW R. - Sygn. Akc 2010/2, k. 78, 78 v., її дядьком названий малярчик Андрій, який запрошував як свідка маляра Дмитра Тимкевича (про нього див. далі). Певні речі вдови на той час знаходилися у Яцька Влошка, очевидно, ідентичного, зі згаданим маловідомим львівським малярем середини - другої половини століття (про нього див. далі).

До активних майстрів другої чверті - середини століття належав Іван ЛукашевичНайдокладніші досі відомості про нього див.: Александрович В. Малярський осередок... - С. 116-117; Ejusdem. Lukaszewicz Jan // Slownik... - Wroclaw etc., 1986. - T. 4: Kl-La. - S. 196.. Можливо, він ідентичний з віднотованим без докладніших супутніх обставин І. Лукашевичем, якому в 1629 р. після весілля вкрали конейЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 455, с. 109.. Від 1635 р. він фігурує у документах разом з дружиною МарухноюТам само. - Ф. 9, оп. 1, спр. 122, с. 2468-2471.. Наступного року маляр поскаржився на Василеву кушнірку, яка, винайнявши разом з його дружиною фурмана поїхала на ярмарок до Сокаля і вибравшись з міста, напилася, відмовилася їхати далі й повернула фіру до Львова, що допровадило до запізнення "у ярмарковому заробітку" і "шкоди"Там само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 438, с. 951, 958.. У 1637 р. зафіксована сварка обох "сокальських ярмарківниць", причому малярка тут названа Ядвігою, а в іншому місці - ГеленоюТам само. - С. 399, с. 935.. Під 1639 р. маляр названий серед братчиків церкви Св. Хреста на ЛичаковіТам само. - Спр. 155, с. 52; спр. 458, с. 2686. й тоді ж виступив у війтівських актах як уповноваженийТам само. - Спр. 400, с. 102.. Наступного року раєцький уряд встановив між подружжям заклад через сварки, побиття дружини й виганяння її з дому та зобов'язав маляра виселити з дому сестру, яка провокувала між ними сварки. Майстер при цьому вперше фігурує як Лукашевич або ДобротворськийТам само. - Спр. 55, с. 410-411..

Влітку 1647 р. він разом з малярем з Перемишля Євстахієм Сидорським (про нього див. далі), який на той час проживав у Львові, їздив до Ясс у Молдові задля продажу колтрин, мав з собою також якісь картини, мальовані олійними фарбами, "ландшафти" і образ "золотистий". У дорозі і в Яссах вони немало конфліктували, а після повернення І. Лукашевич заскаржив свого спільника перед війтівським урядом, виклавши обставин подорожі в короткій, але винятково барвистій розповідіДив.: Александрович В. Подорож львівських малярів Івана Лукашевича (Добротворського) та Євстахія Сидорського до Ясс у 1647 р. // Вісник Львівського ун-ту. Серія історична. - Л., 2002. - Вип. 37, ч. 2. - С. 49-61.. У 1649 р. маляр засвідчений разом з сестрою - вдовою Феською ГнатовоюЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, пр. 461, с. 1177..

Його молдовська подорож виявилася не єдиною. 16 січня 1651 р. райця міста Ліско (тепер на території Польщі) Григорій Васеликович на вимогу маляра засвідчив, що той понад півтора року тому "по дорозі до Угорщини", з якої планував повернутися через три тижні, заставив своє верхнє вбрання, згодом присилав за ним уповноваженого, але той не зумів викупити, не викупив його й сам маляр, коли перед великим постом попереднього року знову побував у місті Biblioteka Zakladu Narodowego im. Ossolinskich we Wroclawiu. - Dzial rykopisow, sygn. 9658/II, s. 232-233. До літератури впроваджено: Александрович В. Подорож... - С. 55-56.. Цей епізод вказує на неодноразові поїздки на територію, як можна здогадуватися, теперішньої СловаччиниЦі словацькі подорожі мають прецедент в особі маляра Івана Чарнецького зі Львова, який у 1608 р. намалював намісний образ Спаса (авторський підпис і дата) для церкви архангела Михаїла в Шаришському Щавнику на Словаччині (Бардиїв, Шаришський музей). З новішої літератури про нього див., зокрема: Greslik V. Ikony Sarisskeho muzea v Bardejove. - Bratislava, 1994. - Nr 13. - S. 35; Александрович В. Покоління. - С. 182.. Водночас це доводить, що тривалі мандри для львівського маляра тоді не були рідкістю, а також засвідчує несподіваний, не відображений іншими джерелами аспект історії львівського середовища українських малярівДля львівського осередку за подібними подорожами знані тільки вірменські малярі Шимон Богушович та Григорій Туманович, проте документи виразно вказують, що вони провадили торгівлю і їздили як купці: Александрович В. Архівні матеріали до російського епізоду в біографії львівського маляра вірменського походження Симона Богушовича // Український археографічний щорічник. - К., 1992. - Вип. 1. - С. 211-219; Його ж. Малярі вірменського походження... - С. 550; Його ж. Симон Богушович. Історія і легенда в біографії львівського маляра першої половини XVII ст. // Вісник Львівського ун-ту. Серія історична. - Львів, 1997. - Вип. 32. - С. 62-64..