Львівське середовище українських малярів першої половини – середини XVII ст.

У 1652 р. І. Лукашевич свідчив про внука Теодора, сина померлої доньки Пелагії від Яцька Куйбіди, сина Анастасії, спадкоємниці родини РогатинцівЦДТАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 268, с. 1139, 1144.. На той час маляр жив у будинку при кам'яниці Рогатинців на вул. РуськійТам само. - С. 1139.. Він отримав його 1652 р. за присудом уряду після смерті зятя та його родини, очевидно, під час пошесті 1651 р. і відремонтував через три рокиТам само. - Спр. 403, с. 820-821.. 24 липня 1657 р. майстер протестував перед війтівським урядом, що до його дому впустили жида-комірникаТам само. - С. 2477.. 18 грудня наступного року виступає уже його вдоваТам само. - Спр. 312, с. 18. Пор.: спр. 318, с. 1467., яка надалі - до 1679 р. фігурує у різних судових справах, насамперед з приводу кам'яниці Рогатинців Там само. - Спр. 160, с. 488; спр. 312, с. 24; спр. 318, с. 1467; спр. 405, с. 764, 875; спр. 468, с. 3; спр. 494, с. 878-879 (1679 р.); спр. 556, с. 405.. При цьому вона неодноразово відзначена як другаТам само. - Спр. 318, с. 1467; спр. 405, с. 875; спр. 494, с. 878. дружина, що відповідає наведеній ранішій згадці про Гелену як дружину маляра.

Уже після смерті І. Лукашевича щойно в 1664 р. в актах міста Бродів на Львівщині відзначений його син Лука, який там одруживсяАлександрович В. Малярський осередок... - С. 116.. За свідченням знаного львівського майстра польського походження Войцеха Крауза, Лука народився від першого шлюбуТам само. - С. 116-117., тобто був сином Гелени, отже, народився перед 1637 р., коли в документах батько виступає з другою дружиною. За свідченням палітурника Андрія Захарияшевича, Лука вчився у маляра МиколаяТам само. - С. 117.. Зі слів В. Крауза виходить також, що він певний час працював і в майстерні цього знаного польського митцяТам само., що, правдоподібно, мало б бути вже після смерті батька. Як і переїзд з одруженням до Бродів, ця обставина, здається, вказує, що, всупереч передбаченим цеховим статутом можливостямНа прикладі відомостей з історії родини глави львівського цеху малярів-католиків кінця XVI ст. див.: Александрович В. Малярське середовище... - С. 93., вдова І. Лукашевича майстерню не провадила й нащадок її не успадкував. Найбільшою загадкою виявляється особа названого тільки на ім'я вчителя, у якому логічно випадало би бачити насамперед М. Мороховського Петрахновича, хоча таку ідентифікацію ніщо й не підтверджує.

Очевидною проблемою історії професійного середовища другої третини століття стала одночасна наявність у місті декількох майстрів з ім'ям Федір, а також Ференц, що є його "синонімом"Див.: Александрович В. Федір Сенькович. - С. 60., лаконічні згадки про яких не завжди дають змогу згрупувати відповідні відомості навколо певних конкретних осіб. Цю ситуацію вдається простежити від 1635 р. коли в матеріалах архіву братства міської Успенської церкви у реєстрі братчиків з'являється ім'я маляра Ференца АндрійовичаАрхив... - Т. 11. - С. 95. Лаконічний виклад головних відомостей про нього див.: Александрович В. Малярі - члени Успенського братства кінця XVI - першої половини XVII ст. // Успенське братство і його роль в українському національно-культурному відродженні. Доповіді та повідомлення наук. конф. 4-5 квітня 1996 р. - Львів, 1996. - С. 33.. У 1638 р. він напідпитку образив "людей почтивих непочтивими словами", за що був ув'язнений на дзвіниці, та покараний штрафом - двома фунтами воскуАрхив. - Т. 11. - С. 132.. Далі відзначено його відсутність на братській сесіїТам же. - С. 135.. У раєцьких актах 1639 р. виступає передміщанин Федір J^drzejowicz, зять Федора ТомиловичаЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 54, с. 857-860., названий водночас і ФеренцомТам само. - С. 857.. З наступного року знову є згадка про маляра ФеренцаТам само. - Спр. 459, с. 392.. В укладеному в 1643 р. заповіті замойського грека Дмитра Мелона визнано борг півтораста золотих маляреві Федорові, якого тестатор називає своїм господарем, при цьому заповіт укладено в дерев'яному домі знаного братчика Михаїла Алевізія на вул. РуськійТам само. - Спр. 341, с. 47, 48. Там само. - С. 128-129.. 19 листопада 1644 р. маляр Ференц уклав власний заповіт, у якому визнав наявність скромного рухомого майна, відказавши його актуальній дружині, з якою, за його словами, мешкає недавно. Та ж адреса доводить, що він ідентичний зі згаданим у попередньому документі Федором. Згадка про недавнє співжиття з дружиною підказує здогад, що заповідач був дещо старшим і вказана не перша його дружина. Того ж року він дав до братської скриньки 6 гр.Архив... - Т. 11. - С. 152., а наступного року обіцяв згодом дати 20 зол.Там же. - С. 160.. Час його смерті не зафіксовано: 15 січня 1650 р. вдова повернула братству давніший борг свого покійного чоловікаТам же. - С. 697.. Водночас того ж 1635 р. у чорновиках війтівських актів з'являється малярський челядник Ференц КоломийчикЦДАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 458, с. 28..

У 1637 р. малярі Петро і Федір встановили своїх уповноваженихТам само. - С. 1428.. Через два роки в тих же війтівських актах віднайшлася протестація маляра Федора проти Григорія СеньковичаТам само. - С. 2780.. Невдовзі малярчик Федір, згідно з ухвалою війтівського уряду, зобов'язався маляреві Федорові "roboty sluszne dorobic, ktфrз pan Theodor ma od xi^zзcia jego mosci pana woiewody ruskiego (Костянтин Вишневецький), a gdy dose uczyni, tedy go powinien bзdzie pan Theodor malarz postawic panu Mikotajowi malarzowi do porachowania albo siз rozprawienia osob^. iako pan Theodor iest porзk^"Там само. - С. 3023..

Наведений невеликий запис пропонує одразу цілий комплекс відомостей і водночас - найяскравіше у групі документів "маляра Федора" відповідного часу свідчення складності проблеми, оскільки тут присутні майстер і челядник з тим самим ім'ям, названі тільки на ім'я. Ситуація виглядає так, що малярчик Федір якимось чином залежав від маляра Миколая, проте на певний час опинився у маляра Федора, який виконував певне замовлення. Про обставин переходу наявний текст не згадує, проте Миколай мав до челядника якесь право, той же, очевидно, перед ним - певне зобов'язанняДокладніший у вимові статут перемишльського об'єднаного цеху золотарів, конвісарів і малярів 1625 р. передбачав, що челядник не мав права відходити від свого майстра на роботу до іншого, не повідомивши актуального патрона заздалегідь за два тижні й не відробивши у нього ці два тижні: Aleksandrowycz W. Statut cechu zlotnikфw, malarzy i konwisarzy przemyskich, potwierdzony 6 pazdziernika 1625 r. // Rocznik historyczno-archiwalny. - Przemysl, 1997. - T. 12. - S. 14.. Як можна здогадуватися, маляр поскаржився в суд на відхід свого помічника. Проте оскільки на той час челядник уже виконував іншу роботу в актуального господаря, а її замовником, до того ж, був глава місцевої державної адміністрації, за рішенням суду челядник мав закінчити роботу в актуального майстра, після чого той зобов'язувався "ставити" його попередникові. Можливо навіть, що челядника "випозичено" для виконання конкретного замовлення, оскільки в джерелах така практика зафіксованаАлександрович В. Малярський осередок... - С. 116.. На жаль, відсутність у документі конкретніших відомостей про усіх трьох згаданих майстрів не дає змоги переконливо їх ідентифікувати.

У 1643 р. львівський маляр Федір переїхав до ЗамостяHorn M. Ruch budowlany w miastach ziemi przemyskiej i sanockiej w latach 1550-1650 na tle przeslanek urbanistycznych. - Opole, 1968. - S. 123.. З 1645 р. віднайшлася судова справа маляра Федора зі знаним польським малярем В. Краузом за челядника ТомашаЦДАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 460, с. 1003-1004.. Лаконічні записи не дають змоги докладніше з'ясувати ситуацію, проте, здається, й цього разу так само йшлося про челядника, який переходив від майстра до майстра.

Далі під 1656 р. віднотована Марухна, дружина маляра ФеренцаТам само. - С. 463, с. 1424.. У 1659 р. вони названі жителями юридики вірменського архиєпископа Там само. - Ф. 9, оп. 1, спр. 408, 2036.. Разом подружжя фігурує і через три роки Там само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 456, с. 67, 85.. Остання згадка про Ференца належить до 1664 р., коли він разом з сідлярем Прокопом у липні уклав контракт на проживання до Різдва на фільварку Тороса МацковичаТам само. - Спр. 352, с. 479..

Від 1642 р. документи фіксують маловідомого маляра Дмитра Тимкевича - зазначеного року він поскаржився на жида Мошка АбрагамовичаТам само. - Ф. 9, оп. 1, спр. 133, с. 1978-1979 (ім'я продавця вказано тільки в цьому докум.; тут подано походження дружини маляра Анастасії Тимковичівни з Рогатина)., який уклав з ним контракт на продаж ґрунту поблизу Миколаївської церкви і навіть взяв певну суму закладу, проте продав його церковному братствуТам само. - Спр. 343, с. 1283-1284. Цю згадку про майстра без конкретних відомостей, викладених у наведеному докум. подав: BostelF. Z dziejow... - S. 161.. Наступного року маляр судився з братством за цей ґрунт ЦДІАУЛ. - Ф. 9, оп. 1, пр. 394, с. 2-3, 13-14, 41, 1157 (тут вказано рогатинське походження дружини маляра Анастасії Тимковичівни); Ф. 52, оп. 2, спр. 459, с. 2023, 2030. і врешті ще через рік придбав його Там само. - Ф. 52, оп. 1, спр. 989, арк. 12-12 зв.. 1643 р. він записав в актах Святоянської юридики, на якій проживав, 140 зол. мешканцеві Бережан Яцькові СтрийськомуBNW R, sygn. Akc 2010/2, k. 4 v.. У тих же актах він виступає ще того ж року й через два роки при погодженні сторінIbidem. - K. 9, 9 v, 34., а в 1645 р. ще також як уповноважений вдови Семена Содоми Тетяни Ibidem. - K. 39 v. У зв'язку з нею він віднотований й під 1647 р.: ЦДІАУЛ. - Ф. 9, оп. 1, спр. 347, с. 1428; спр. 638, с. 541.. Наступного року на запрошення малярчика Андрія він, як зазначено, виступив свідком у справі вдови маляра В. Софрона, зокрема її речей, складених у Я. Влошка. Разом з ним маляр виступив також наступного 1647 р. свідком при укладені угоди про взаємну відмову від грошових претензій між львівським палітурником Яковом Черкаським та Юрієм Костянтиновичем з Кам'янця-ПодільськогоПершодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (XVI - перша половина ХУП ст.). Зб. докум. - К., 1975. - С. 242, 243.. Д. Тимкович помер перед 1658 р., коли як спадкоємець його будинку й городу на краківському передмісті фігурує його сестра Анна, вдова священика Федора зі Старого Села поблизу ЛьвоваЦДІАУЛ. - Ф. 9, оп. 1, спр. 406, с. 1380..

Досить своєрідною постаттю у львівському середовищі виступає згаданий маляр Євстахій Сидорський з Перемишля, син священика Дмитра Сидорського, зафіксований - поза одиноким перемишльським джерельним записом - винятково на львівському ґрунтіНайдокладніше про нього див.: Александрович В. Середовище... - С. 231-256.. Як свідчив у 1646 р.Під 1643 р. у війтівських актах виявлена згадка про маляра Станіслава Сидорського: ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 49, с. 2625. Контекст запису не дає змоги з'ясувати чи він стосується чинного надалі в місті перемишльського маляра й писар помилково вписав звичне польське ім'я, чи йдеться про іншу не знану з опрацьованих джерел особу. перед війтівським урядом міщанин Петро Снопек, його прийняв до свого помешкання інтролігатор Васько "на другий або третій день" після свята Богородиці "Зільної", тобто 16 чи 17 серпня, очевидно, попереднього, 1644 р. або раніше (дат у документі не наведено). Комірник мешкав у нього до св. Миколая (6 грудня), а тоді знову рік від архангела Михаїла (28 вересня)175 ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 460, с. 2231. Найдокладніший огляд відомостей про цю поїздку див.: Александрович В. Подорож... - С. 49-61. Архив... - Т. 11. - С. 407.. У 1647 р. Євстахій разом з малярем Іваном Лукашевичем їздив до Ясс у Молдові задля продажу виробів свого ремесла, внаслідок чого згодом виник судовий процес, матеріали якого зберегли окремі важливі деталі до історії внутрішнього життя професійного середовища. У 1648 р. маляр поховав при Успенській церкві свою матір. 1649 р. він віднотований у перемишльських міських актах, при цьому іменується жителем Львова АгсЫмчт Раші^ом"Ркетувіи. - К^і^і тіа 8Їа Ргсетувіа, sygn. 58, 8. 82. До літератури впроваджено: Александрович В. Середовище. - С. 243. й востаннє майстер зафіксований у місті 1650 р.Александрович В. Середовище. - С. 243..

Поміж митцями цього періоду привертає увагу Іван Городецький. Він з' являється 1648 р. в актах війтівського уряду в матеріалах процесу зі знаним львівським малярем французького походження Яном Дзіані (Жан Крезвалле)Найдокладніше про нього див.: Александрович В. Західноєвропейські малярі... - С. 316-317.. Челядник І. Городецького Jan Stawski розповів, як майстер послав його за шляхтичем Опацьким, слугою покійного брацлавського воєводи Олександра Домініка Казановського, з портретами. Прийшовши, він розгорнув портрети, й, покликавши Я. Дзіані, запитав, чи той знав покійного, а на ствердну відповідь запитав котрий з портретів найподібніший і той вибрав один. Далі певний шляхтич, слуга Опацького, питав, хто робитиме хоругву й герби, на що була відповідь, що І. Городецький й Я. Дзіані знав про це. Наступного дня, за словами челядника, пан Опацький прийшов до його господаря й прохав не дивуватися, що віддасть робити хоругву й герби комусь іншому, бо Я. Дзіані мав сказати, що І. Городецький їх ніколи не робив і тільки попсуєЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 461, с. 13; Александрович В. Українське портретне малярство. - С. 57. Того ж року в цій справі свідчив також знаний львівський маляр Станіслав Александрович: ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 482, с. 784-785.. Віднайшовся також свідок, що чув як маляр-француз брався сам виконати відповідну роботуЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 461, с. 13.. Обидва малярі судилися по цій справі ще й 1650 р.Там само. - С. 2374. Того ж року маляр разом з вірменином Захарією Муратовичем свідчив на користь якоїсь Маргарити: там само. - Спр. 157, с. 63.

покровителя і вчителя свого (лат.). У 1653 р. малярський челядник Гаврило Ганачович поквитував І. Городецького - "patron sec metrem suum" - з винагороди за 6 років перебування у нього й виплати йому 48 зол.ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 157, с. 1084.. Як видно з контексту, йдеться про челядника, який упродовж 6 років перебував у майстра, навчаючись ремеслу, й відходив від нього після відбуття належного терміну. Це свідчення не відомого за іншими джерелами Я. Городецького ілюструє знану звичаєву практику ремісничого середовища, вперше зафіксовану на львівському ґрунті аналогічною заявою Івана Щепановського, учня знаного львівського маляра Л. Пухали, з 1593 р.Александрович В. Лаврін Пухала... - С. 44, 157; Його ж. Західноукраїнські малярі... - С. 112..

Очевидно, до того ж майстра належать згадки про І. Городецього як львівського копійника "Ьа 8Іагіш" і "Ьа 8Іагцш fabmm" в актах Самбора за 1660 р. ЦДІАУЛ. - Ф. 43 (Магістрат міста Самбора), оп. 1, спр. 116, с. 255, 256. На початку 1664 р. він видав атестацію Яцькові Каменобродському, що вчився у нього малярства, яку на його прохання засвідчив бурґграфський урядТам само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 216.. Як можна здогадуватися з контексту, йдеться про атестацію для малярського учня, після закінчення навчання зобов'язаного відбути приписане цеховими нормами "вдосконалення" ("цейтування")За статутом львівського малярського цеху 1597 р., він мав вчитися у майстра чотири роки й після цього рік у нього відробити, що давало право надалі відбути рік "мандрівки", після чого можна було проситися до цеху: Mankowski T. Lwowski cech malarzy w XVI i XVII w. - Lwow, 1936. - S. 101; Економічні привілеї міста Львова XV-XVIII ст.: привілеї та статути ремісничих цехів і купецьких корпорацій / Упор. Мирон Капраль. - Львів, 2007. - С. 564.. Того ж року, як зазначалося, І. Городецький облятував заповіт маляра П. Поповича. Далі, щойно під 1682 р. зафіксовані маляр І. Влошек або Городецький із дружиною Софією Постуматівною разом з пасинком Іваном Влошком або Пошкробком при продажі ділянки на торговищі на Галицькому передмісті поблизу монастиря бернардинів ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 85, с. 310. Наступного року той же Я. Влошек молодший фігурує як спадкоємець Миколи Лучкевича або Пошкробка: там само. - С. 741.. Чи має цей запис стосунок до маляра, знаного ще з-перед кінця 40-х років - встановити годі.

Упис І. Влошка зберігся у Пом'янику львівського монастиря св. Іоана БогословаЛьвівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника. Відділ рукописів. - Ф. 3 (Бібліотека монастирів василіан), МВ 84, арк. 17.. Інвентар срібних речей міської Успенської церкви з 1658 р. називає подаровану від маляра лампуЦДІАУЛ. - Ф. 129, оп. 1, спр. 1069, с. 24.. Винятковий характер має також збережений в інвентарі Теребовельського монастиря 1766 р. згаданий серед переліку срібла "КіеІісЬ Ьіаіу od р[апа] '^082ка шаіагеа lwowskiego" Там само. - Ф. 201 (Львівський греко-католицький митрополичий ординаріат), оп. 5, спр. 158, арк. 1.. Сам дар вказує на якісь зв'язки майстра з теребовлянською обителлю, а наведені прізвище, заняття та проживання у Львові підказують збереження відповідних відомостей у вкладному написі на чаші.

Окрім І. Влошка, під 1646 р. вперше відзначений також маляр Яцько Влошек, у якого на той час знаходилися якісь речі Софії, вдови маляра Василя Софрона (див. вище). 1648 р. він разом з іншими свідчив про борг йому в сумі 24 зол. покійного Юрія Білинковича з Яворова, який помер у школі церкви св. Федора ТіронаТам само. - Спр. 60, с. 145-146.. Можливо, він ідентичний з тим присяжником підзамчівського уряду, який у 1646 р. разом з іншим присяжником - Фомою Тебінкою на вимогу львівського будівничого Мартина Годного засвідчили, що Тетяна Содома не говорила перед людьми, ніби при будівництві монастирської церкви св. Іоана Богослова майстер мав тисячу цегли з цегельні на Знесенні купувати по 9 зол., а з неї брати по 10БН№ Б. - Sygn. Акс 2010/2, к. 86..

Серед майстрів, про яких немає докладніших відомостей, виділяється згаданий П. Лещинський. У львівському архіві він віднотований від 1647 р., коли разом з дружиною Софією визнав борг 250 зол. у власному домі на Краківському передмісті. Серед свідків відзначений священик Миколаївскої церкви Семен Баранюкович ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 60, с. 1165. Очевидно, саме цей запис знав В. Лозінський, див.: ЬогШкі Ш. О імюм^кій таїагсасй... - Б. ХЬІХ.. Сам Павло був братом священика в підльвівських Лисиничах Василя (пом. перед поч. 1650 р.ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 402, с. 1288-1289.), якому через два роки повернув зазначену суму. Свідком на цей раз був маляр, записаний як Семен МіІеЛщкіТам само. - Спр. 60, с. 1165-1166.. У 1649 р. П. Лещинський мав якусь сутичку з Василем РевакомТам само. - Спр. 461, с. 1534, 1551., причому серед свідків згаданий малярчик АндрійТам само. - С. 1551.. У 1650 р. він записав 100 зол. Богоявленькому братству, забезпечивши їх на власному дерев'яному будинкуНМЛ. - Сектор рукописів та стародруків (далі - НМЛ РК), Ркл 17, с. 30.. Очевидно, невдовзі майстер овдовів, бо в провідну неділю 1651 р. за латинським календарем взяв шлюб з Мариною, донькою знаного львівського органмайстра Адама ОттиЦДІАУЛ. - Ф. 201, оп. 4, спр. 263. Арк. 27 зв., 28.. Далі, через 10 років він виступив у суді свідком і визнав борг за якісь "напої"Там само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 556, с. 4, 5, 28.. Ще через два роки Дмитро судився з братством при монастирські церкві св. Онуфрія за записані братству 100 зол.Там само. - С. 207-208.. Того ж року він заставив свій будинок на Краківському передмістіТам само. - С. 106-107 (у записі перекопійовано його підпис укр. мовою).. Наступного, 1664 р. маляр оскаржив золотаря Левка за недотримання контракту на проживанняТам само. - С. 268.. Правдоподібно, йшлося про комірника, бо восени того ж року укладено реєстр збитків та руйнації у його садибіТам само. - С. 366.. Тоді ж він судився з лікарем Павлом ҐолембйовськимТам само. - Спр. 469, с. 10, 483., а наступного року відзначена його дружинаТам само. - С. 718, 723.. Того ж року для братства церкви св. Миколи він малював образ, призначений для встановлення перед шпиталемНМЛ РК. - Ркл 553, с. 49.. Наступного року він продав свій будинок Богоявленському братствуТам само. - Ркл 15, с. 30а.. Востаннє у міських актах маляр відзначений під 1668 р.ЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 470, с. 413. Проте ще в 1677 р. король Ян III підтвердив декрет львівського старости Яна Мнішка від 1670 р. про передачу ґрунту П. Лешковського біля Миколаївської церкви Онуфріївському братству в рахунок погашення боргу Там само. - Ф. 129, оп. 1, спр. 708 (оригінал диплому). Александрович В. Українські малярі... - С. 26-27.. Помер маляр перед 1684 р., у цей час у документах з'являється його вдова, відкликаючись як до "приятеля" до знаного маляра Ю. Шимоновича-старшого.

Поряд з цими майстрами, про яких вдалося виявити стосовно докладніші відомості, у львівських актових матеріалах збереглося також немало імен з поодинокими, а то й взагалі унікальними згадками. 1625 р. віднотований передміщанин Стецько, син покійного Ричка Коперника і Анни з підміського Великого ГолоскаЦДІАУЛ. - Ф. 52, оп. 2, спр. 40, с. 1132.. Іншим є померлий перед 24 травня 1633 р. Максим, одружений з Анною, племінницею (по батькові) Пазі ГарасимовичівниТам само. - Ф. 9, оп. 1, спр. 18, с. 1461.. Передміщанин Микола Тимофійович у 1650 р. сплатив Єві, вдові Гната Нава- рійського, 40 зол. за срібний пояс Там само. - Ф. 52, оп. 2, спр. 61, с. 922; спр. 157, с. 238.. Окремі джерельні згадки через лаконічність викладених при цьому відомостей не вдається співвіднести з певною особою з того чи іншого середовища.

Прикметною особливістю корпусу джерел до історії професійного середовища відповідного часу є відзначення немалої кількості молодої кадрової основи розбудови традиції - малярських учнів та челядників. До вже згаданих можна додати ще декілька імен. У 1638 р. Лука Погорецький, син померлих на той час Степана Погорецького і Анни Сенівни, судився за немалу суму грошей (850 зол.) з Анною, вдовою Семена Білдаги Там само. - Спр. 53, с. 810; спр. 399, с. 1841; спр. 458, с. 2147., вірогідно - тіткою. Відповідну суму вона повернула щойно в 1643 р. Там само. - Спр. 56, с. 1843. У 1639 р. челядник Лука Стефанович, син покійних рогатинського лавника Степана Типографа і Марухни, продав муровану крамницю на Ринку в Рогатині місцевому райці і війту, золотареві Григорієві Александровичу Там само. - Спр. 54, с. 383-387; спр. 155, с. 67 (чорновий варіант запису). На підставі цього акту ім'я Луки до літератури впроваджено: Церква Святого Духа в Рогатині. Альбом / Автор-упор. В.І. Мельник. - К., 1991. - С. 28..

Безперечно, значно ширше середовище малярів зафіксоване в опрацьованих джерелах. Проте нерідко позбавлені будь-яких реалій скупі архівні записи не завжди пропонують підстави для віднесення названої особи до одного з конкретних відламів місцевої малярської культури. Так само лише щодо небагатьох з відзначених майстрів-початківців існують відомості, які дають змогу хоч якось докладніше простежити їх подальший життєвий шлях. Найчастіше вони обмежуються поодинокими, або - навіть при стосовно більшій кількості - незмінно лаконічними згадками. Очевидно, окремі з них не були львів'янами й прибули до міста задля засвоєння малярської професії й після закінчення навчання поверталися додому. У цьому переконує приклад львівського зятя жовківського походження І. ПоляховичаНа жаль, поза вказаним жовківським епізодом, не зберегли конкретних таких відомостей й матеріали про майстрів українського малярства історичного перемишльсько-львівського регіону відповідного часу. Див.: Александрович В. Майстри... - С. 9-30. Перший такий випадок пропонують малярські сини Семен Воробій та Авдій Федорович, які на початку 1570-х років переїхали до Кам'янця-Подільського: Александрович В. Зі студій над писемними джерелами до історії українського мистецтва. Малярі у мистецьких взаємозв'язках західноукраїнських земель XVI-XVII ст. // Записки НТШ. - Т. 236. - С. 519; Його ж. Західноукраїнські малярі... - С. 92, 98.. Окремі з них, на що вказує приклад Л. Лукашевича (переїхав до Бродів) та Федора (перенісся до Замостя), зафіксовані і раніше, покидали місто. Деякі, на зразок найвизначнішого майстра століття М. Мороховського Петрахновича, не виявляли більшої активності в урядових інстанціях, писемні продукти діяльності яких є головним джерелом відомостей про професійне середовище львівських малярів. Зрештою, у його прикладі могла спрацювати й інша львівська закономірність, варта окремого відзначення.

Знайшла відображення у доступному фонді писемних матеріалів й розосередженість майстрів на території міста. Ще Л. Пухала поселився на передмісті перед Краківською брамою, чим заклав початок своєрідної "колонії" українських малярів у цій найдавнішій історичній частині містаАлександрович В. Лаврін Пухала. - С. 41.. У першій третині XVII ст. цю практику продовжив Ф. Сенькович. Проведений аналіз відомостей про майстрів першої половини - середини століття показав, що в цьому районі проживало немало українських митців й саме він був основним на той час місцем їх зосередження. У Середмісті, де українцям відведено одну вулицю з її найближчим оточенням, майстрів українського малярства проживало мало. Хоча приклад І. Корунки - при всій його винятковості - показує проникнення поодиноких з них уже перед серединою століття навіть на Ринкову площу. Натомість вперше вирисовується інший, хоча й скромніший передміський осередок осідання українських малярів - при Богоявленській церкві на Галицькому передмістіПоки мало вдалося простежити продовження цієї тенденції надалі. Наприкінці століття братчиком Богоявленського братства був маляр Михайло Кадишевський: НМЛ РК. - Ркл 58/3, арк. 63 (1688); Ркл 59, арк. 9 (1700). Востаннє він згаданий у братському реєстрі за 1701 та 1702 рр.: Львівський історичний музей. - Відділ рукописів, Рук. 122, арк. 7 зв., 8 зв. Тут мешкав також знаний львівський гравер другої половини XVIII ст. Юрій Вишловський: Aleksandrowycz W. Koronacja ikony Bogurodzicy w klasztorze Dominikanow we Lwowie w roku 1751: oprawa artystyczna // Acta Academiae Artium Vilnensis. - 2009. - T. 54: Celebrations and everyday life in the Grand Duchy of Lithuania and its contexts. - S. 125.. Показово, однак, що з цієї географії зовсім вилучені терени поблизу собору св. Юра, яка за історичних часів не стала територією притягання митців. Зрештою, так само не віднайдено ніяких вказівок і на якісь їх контакти на Святоюрській горі - у львівських владик.

Опрацьована статистика не дає підстав для зауваження певних істотніших перемін у структурі професійного середовища, попри очевидну яскраво виражену еволюцію традиції, зафіксовану у скромній впровадженій досі до наукового вжитку малярській спадщині тогочасного міста. Тому на підставі аналізу писемних джерел попередньо випадає визнати, що упродовж усієї першої половини століття зберігалася та ситуація піднесення, що зазначилася від останнього десятиліття XVI ст.Про цю щойно не так давно сприйняту й осмислену на рівні писемних джерел ситуацію див.: Александрович В. Покоління... - С. 163-183. А її своєрідним гарантом сприймається ровесник цього розквіту, творчість якого асоціюється з його абсолютною вершиною - найвизначніший львівський маляр XVII ст. М. Мороховський Петрахнович. Попередність такого висновку випливає з того, що можливі розмірковування нині все ще випадає пропонувати насамперед на підставі писемних переказів, оскільки - поза все ще значною мірою недоступним успенським комплексом ікон - з малярської спадщини міста дотепер відкрито тільки декілька поодиноких прикладів мистецького доробку тогочасних львівських майстрів Пор., зокрема, найновіше відкриття доробку М. Мороховського Петрахновича, немало "спровоковане" ідентифікацією двох його ікон з ансамблів львівських Миколаївської та Федо- рівської церков. Див.: ЛінинськийА. Дві ікони... - С. 16-21.. При ще й досі практикованих незмінно "побіжних" поглядах це, зокрема, породжує "міфотворчість", виражену, - найновіший конкретний приклад - через відкриття "внеску" майстрів Судової Вишні до творення нового львівського малярства першої половини XVII ст. Див.: Гелитович М. Фрагменти із мистецької спадщини малярів з Судової Вишні // Національний науково-дослідний реставраційний центр України. Львівська філія. Бюлетень. - Львів, 2010. - № 8. - С. 39; Її ж. Вишенські майстри в історії українського іконопису XVII ст. // ЗНТШ. - Львів, 2011. - Т. 261: Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. - С. 215. Критику такої позиції див.: Александрович В. Майстри. - С. 17-18. Пор.: Його ж. Судовий процес в уряді міста Грубешева у 1642 р. між яворівськими міщанами малярем Федором та Войцехом бляхівником за малярського учня Матіаса // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник 2013. - Л., 2013. - Кн. 1. - С. 152, прим. 21. При цьому - за знаним "середньовічним" призвичаєнням при незнанні видумувати всілякі жахи - робиться вигляд, ніби Львова та його малярського осередку... не повинно існувати взагалі...

Пропонована немало розширена на тлі того, що мала у своєму розпорядженні давніша література - статистика львівського середовища українських малярів першої половини - середини століття, попри її неминучу обмеженість, здатна стати надійною основою для потенційного широкого процесу віднайдення доробку тогочасної місцевої школи українського малярства. Однак це вимагає істотного пожвавлення роботи над вивченням малярської спадщини міста, як досі, правду кажучи, ледве животіє, перебиваючись рідкісним випадковим відкриттям поодиноких пам'яток. Йдеться, зрештою, про відкриття не просто однієї зі сторінок еволюції української мистецької культури самого Львова. Досвід новітнього осмислення мистецької спадщини епохи на західноукраїнських землях переконує, що саме доробок цих майстрів запропонував вершину тогочасного малярського досвіду усього західноукраїнського регіону.

Размещено на Allbest.ru