Розпал чорноморських перипетій 1914-1915 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розпал чорноморських перипетій 1914-1915 рр.

Одразу ж слідом за фазою спроби мінної ізоляції Босфору, вже 24 жовтня (6 листопада) 1914 р., севастопольська ескадра без розвідки вперше атакувала інфраструктури об'єкти, пристосовані у Зонгулдацькій затоці під вугілля, видобуте малоазійською Гераклейською копальнею. Випустивши 226 шестидюймових і 26 десяти- дюймових снарядів, «Ростислав» і «Кагул» покремсали перевалочні та промислові споруди, елеватор, буксири, пароплав «Bejkoz», а разом із кораблями «Пантелеймон», «Память Меркурия» й кількома ескадреними міноносцями вигубили транспорти з військовим реманентом «Nikea», «BezmM-Alem», «Bahrn-Ahmer», «Mithadpasha», прихопивши з них у полон понад дві сотні турків і німців1.

Моторошні колізії накручувалися багатогранно. 25 жовтня (7 листопада) 1914 р. «Midilli» 40 хвилин бомбардував безборонний берег Поті (попри те, що мінзаг «Дыхтау» та озброєний «75-мілі- метрівками» транспорт «Березань» із Батума заздалегідь радирували про виявлення курсу того настирливого крейсера на схід, їхні дані не сполошили чорноморських зверхників, які воліли насамперед розв'язувати клопоти, котрі завдавав «Jawuz Sultan Selim»), 27 жовтня (9 листопада) п'ять суден із Орду й Уньє під охороною «Midilli» та «Hamidieh» перевезли на північній схід Туреччини 5 тисяч солдатів, 28 жовтня (10 листопада) флагман В.Сушона обірвав кабель на лінії Севастополь -- Варна, чого 16(29) жовтня через аварію у своєму машинному відділенні не домігся «Peik-і-Schеvket».

4 (17) листопада «Евстафий», «Пантелеймон», «Иоанн Златоуст», «Три Святителя», «Ростислав», «Кагул», «Память Меркурия», «Алмаз» із есмінцями та міноносцями попатрали Трабзон, наступної доби посприяли загородникам «Великая княгиня Ксения» («Великая княгиня Ксенія») та «Великий князь Константин» («Великій князь Константинъ») укласти понад сотню мін попід цим портом і майже 300 -- західніше, перед Платаною, Уньє, Самсуном. А далі на схід корабельна артилерія чорноморців спустошила у селищі Хопа форт, казарми, митницю, склади, в тому числі з боєприпасами, чим застопорила рух турецьких військ прибережним курсом, націленим на Грузію2.

Скрижалями 1914 р. вкарбовано 5 (18) листопада, коли за чотири десятка миль од Херсонеського маяка й за двадцять миль до найпівденнішого кримського рогу Сарич Чорноморський флот різко напосів на «Jawuz Sultan Selim» та «Midilli». Йдучи більш як на три милі попереду решти ескадри, приблизно об 11 годині 40 хвилин «Алмаз», яким командував капітан 2-го рангу Олександр Зарин, своїм прожектором крізь туман дав знати про виявлену загрозу -- «великий дим». По полудні, о 12 годині 5 хвилин, уже зайшла двійка виявила праворуч перед собою «Алмаз». Ще за 5 хвилин О. Зарин просигналізував «Бачу ворога» й відповідно радіо начальника крейсерської бригади контр-адмірала Андрія Покровського вказало небезпечний квадрат моря всій ескадрі, яка о 12 годині 15 хвилин почала рішуче діяти за бойовою тривогою.

Адмірал Ебергард не спромігся зібрати в кулак підпорядковані судна, проте о 12 годині 24 хвилини на виконання його особливого наказу відзначився «Евстафий» під стерном капітана першого рангу Валеріана (Валерія) Галанина: залпом із кормової та носової веж за прицілом старшого артилериста мічмана Олександра Невинського влучив у «Jawuz Sultan Selim» (з відстані меншої, ніж 7,5 кілометрів), після чого минула ще хвилина, поки вогнем відповів «Jawuz» (наступного року О. Невинський став володарем Георгіївської зброї, лейтенантом).

У стрільбу встряли, але схибили з нею «Иоанн Златоуст» (командир -- капітан 1-го рангу Франц Вінтер), «Пантелеймон» (командир -- каперанг Митрофан Каськов), «Три Святителя», де під прапором начальника лінкорної бригади контр-адмірала князя Миколи Путятина порядкував капітан першого рангу Веніамін Лукин, та «Ростислав», який на чолі з каперангом Казимиром Поремб- ським (Парембським) манівцями безперспективно замахнувся на невловимий о тій порі «Midilli». Воднораз і бригада ескадрених міноносців під орудою капітана 1-го рангу Михайла Саблина на мар- гінезі битви подалася шукати легкий крейсер ворога.

14 хвилин «Jawuz Sultan Selim» перебував під розривами снарядів, з яких три 305-міліметрових різонули його найщемливіше: за первісно отриманою севастопольцями зі Стамбула інформацією, «мав важкі пошкодження та приблизно 150 людей убитими і пораненими», за опублікованими тоді ж зведеннями -- на ньому було «7 офіцерів і 42 нижніх чини вбито та багатьох поранено», а за подальшими, теж не безсумнівними відомостями -- з його тисячної команди загинуло більше сотні моряків, зазнали поранень 7 офіцерів і 52 матроси. Попри людські втрати він, зосередивши артилерійську потугу, й собі потряс «Евстафий», де вивів з ладу бортову радіостанцію (чим унеможливив централізацію ведення вогню чорноморцями), убив лейтенанта Євгена Мязговського, мічманів Сергія Гри- горенка, Миколу Ейлера, Миколу Семенова і 29 інших членів екіпажу, ще двадцятьох поранив тяжко (серед отих із них, хто невдовзі помер, був мічман Микола Гнилосиров), чотирьох -- легко3.

7 (20) листопада в супроводі «Peik-i-Schevket» з'явившись на Босфорі, лінійний крейсер два тижні відлагоджувався в Золотому Розі. «Евстафий» у Севастополі за декаду впорався з ремонтом під рукою головного інженер-механіка порту генерал-лейтенанта Володимира Попова, активним помічником якого був інженер-механік старший лейтенант Іван Дворниченко (відзначений по службі, він на початку 1915 р. зріс до інженер-механіка капітана 2-го рангу).

Неординарну баталію піднесено інтерпретував цар. 9 (22) листопада 1914 р. Андрій Ебергард читав висилання Верховного головнокомандувача: «Щасливий передати таку телеграму Государя імператора: «Передай Чорноморському флотові Мою подяку за успішні його дії та за ревну службу його особового складу. Микола»». Було роздруковано хромолітографію про цей епізод. У Севастополі героїв бою нагородив морський міністр Іван Григорович (козацько- шляхетського роду герба «Любеч», записаний до дворянства Полтавської губерніі, племінник Василя Григоровича -- мистецтвознавця, подвижника визволення Тараса Шевченка з кріпаччини)4.

Кривавий пульс брутально підігрітого Чорного моря дедалі насичувався. 7 (20) листопада «Hamidieh» випустив 80 снарядів по Туапсе, вночі на 12 (25) грудня -- ще кілька по Батуму. Те узбережжя 27 листопада (10 грудня) 1914 р. обстрілював «Jawuz Sultan Selim», але ретирувався після енергійної відсічі Михайлівської фортеці (комендант -- генерал-майор Генерального штабу Володимир Ляхов, приписний козак кубанської станиці Новосуворовська). Під прикриттям крейсерів Енвер-паша перекидав війська, бойовий запас, верблюдів і провіант до Північно-Східної Анатолії, зіпершись на Трабзон і Різе, де з ентузіазмом йому пособляло населення.

24 листопада (7 грудня) до приналежного тоді Румунії острова Зміїний (Феодонісі, Фідонісі, Білий, Ілан-Ада, Левкой, Ахіла), за 24 милі на північній схід од Сулини, «ММіШ» провів транспорт «Zafer» із 24 турецькими кавалеристами. Ті, облудно зодягнені в російську форму, попливли до Дністровського лиману й, висадившись на мисі Бурнас в Ізмаїльському повіті, викрали двох ними заскочених під Акерманською фортецею придністровців.

«Zafer» одразу повернувся до Стамбула, а «ММіШ» подошкуляв кримчанам, доки над ним не закружляли небесні чатові -- В. Утгоф, В. Качинський, Є. Коведяєв, Б. Миклашевський, М. Рагозин, Р. Ессен, О. Чорний, лейтенант Борис Лучанинов. Навзаєм застосовувалося й авіабомбування по крейсеру, й відповідне реагування знад води протиповітряною обороною.

26 листопада (9 грудня) було викрито й затримано дві дюжини «командос», які у камуфляжі маршували до дунайського Кілійсь- кого рукава тероризовувати залізничну колію Бендери -- Рені й «нищити сусідні села», але в результаті зазнали полону, не виконавши завдань. Того ж року чорноморці перегородили старими суднами комунікації у нижній течії річки неподалік Сулини.

За цих обставин після першого каравану суден, який М. Вє- сьолкін удало вивів із Рені 1(14) жовтня, Сербії дісталися ще чотири групи, доправивши з Експедицією особливого призначення зброю та будівельні матеріали. Для прикриття спорадичного річкового руху було сформовано спецзагін старшого лейтенанта Семенова -- 7 офіцерів і 30 бійців.

Вночі з 30 листопада (13 грудня) на 1(14) грудня чорноморські есмінці поблизу Керасуна потопили пароплав <^егіпсе», прихопивши з нього двох турецьких офіцерів і дванадцятьох шереговців. 8-9 (21-22) грудня «Великий князь Константин», «Великая княгиня Ксения», «Великий князь Алексей» («Великий князь Алексій») та «Цесаревич Георгий» («Цесаревичъ Георгій») з іншими кораблями під деменом контр-адмірала Миколи Львова здійснили компактне встановлення більш як півтисячі мін на південному заході моря навпроти Босфору, так «виткавши» хитру зброю, що через чотири доби, вдень 13(26) числа, в її тенетах «Jawuz Sultan Selim» розпанахався відразу з обох боків («ковтнувши» не менше 600 т забортної води, він своєю ходою з Ґольц-пашею на облавкові повернувся до протоки, щоби там понад чотири місяці відновлювати боєздатність). 7 (20) листопада на північ од Босфору міна розітнула «Nilufer» із його 63-ма моряками -- вісьмома німецькими та п'ятдесятьма п'ятьма турецькими. 17 (30) грудня таким штибом було понівечено й «Ron», на которому загинули троє5.

Під завісу 1914 р. Чорноморський флот підтримав обложених соратників у Батумі, поміж чиїх наземних підрозділів стійко воювала піхота з понадштатних матросів і молодших офіцерів запасу. Тоді турецька армія наблизилася до р. Чорох і до залізниці за 56 миль од міста й порту, в якому начальникові загону суден капітану другого рангу Костянтину Шуберту спершу підлягали «Березань», «Дыхтау», озброєні пароплави «Буг» («Бугъ») і «Принцип» («Принципъ») із лоцманськими катерами, а в грудні додався 440- тоннажний ескадрений міноносець «Жаркий» лейтенанта Володимира Собецького (Собеського), потім -- трохи менший 410-тон- нажний есмінець «Живой», який у передріздвяному набігові під Анатолійське узбережжя підпалив трабзонські підсобки та казарми, погромив берегову батарею й вітрильники в Різе6.

На початку 1915 р подяками «за молодецьку службу» в унісон поцінували «Живой» два генерал-ад'ютанти -- Микола Миколайович та І. Григорович, котрий, за мирного часу наділений владою головного начальника флоту та морського відомства, не поспішав відмовлятися від прав вельможного шефа, хоча за упроваджуваними нормами воєнної доби управлінські важелі мали переходити від нього до главковерха чи безпосередньо до імператора. В. Собець- кого «на відзнаку в боях проти ворога» було підвищено до старшого лейтенанта7.

Виникла думка: для баластної закупорки паливного вузла захарастити його чотирма спрацьованими пароплавами «Атос» («Атосъ)», «Эрна» («Ерна»), «Исток» («Истокъ») і «Олег» («Олегъ»), по вінця засипавши камінням, аби на донному ґрунті з них зріс зубчастий підводний частокіл. Утім приречений на поталу квартет під опікою капітана другого рангу Сергія Євдокимова (1917 р. стане контр- адміралом), вночі на 11 (24) грудня 1914 р. супроводжений в останню путь із Севастополя «Ростиславом», «Алмазом» і дивізіоном міноносців, знехтував регламентований ордер. У темряві зненацька набрівши на «MidiШ», загинув «Атос», тридцять два члени екіпажу якого з командувачем судна лейтенантом Михайлом Четверухиним опинилися бранцями німецько-турецького крейсера8.

За схожої ситуації заблукавши, дістав відчутних виломів, але утримався на плаву «Олег» (чотирьох його моряків було вбито -- Сазона Назаренка, Андрія Корохового, Дмитра Маркевича, Максима Білку, кількох -- поранено). С. Євдокимов зазнав контузії й отруєння газами. Вранці анатолійська затока з берега озвалася гарматною кононадою, під котру експедиція за намисленим здалеку наказом А. Ебергарда примітивно спекалася імпровізованих блокшивів похованням поза наміченою раніше для цього Зонгулдаць- кою бухтою -- непотребом, мотлохом9.

Вугільний район усе таки мінімізував вантажопотік, бо від 1915 р. його чимдуж розкраювали аерочовни з переобладнаних під авіаносії 130-метрових суден 9200-тонної водомісткості «Император Александр I» («Императоръ Александръ I») та «Император Николай I» («Императоръ Николай I»). Їхні гідролітаки спускалися кранівними стрілами стартувати з морської поверхні та, приводнені після польоту, могли допроваджуватися катерами до підйомних механізмів попід кораблі. Османську транспортну артерію подеколи підживлювали посилені конвої, а безпалубні баркаси і великі барки-фелюги (фелюки, магони) торували азійську «вугільну» стезю крізь гирло річки Сакар'я (Сакарія), материком наближаю- чися до Мармурового моря.

Новий рік успадковував буйну естафету від старого: 20 грудня 1914 р. (2 січня 1915 р.) на північному сході від Босфору, де «Беспокойный», «Гневный», «Дерзкий», «Пронзительный» та загород- ники раніше загніздили міни, вибухнула канонерка «Вегк-і^аґУеЬ>, затуливши собою «МШШі» та «НатМіеЬ>, з якими йшла на Трабзон конвоювати переміщення армійських частин (оцей підірваний човен вибув ледь не до кінця війни). А Севастополь під порогом 1915 р. саме збагатився першою із споруджених у Миколаєві 67-метрових дизельних субмарин 630-тонної водомісткості -- підводним човном «Нерпа».

21 грудня 1914 р. (3 січня 1915 р.) на чорноморський південь вийшли «Евстафий», «Иоанн Златоуст», «Пантелеймон», «Три Святителя», «Ростислав», два крейсери та десяток есмінців. Наступного дня Андрій Ебергард свої основні сили майже від Сінопа повернув додому, залишивши в морі квінтет «Память Меркурия», «Гневный», «Дерзкий», «Беспокойный», «Пронзительный». Цей передовий загін попід Анатолійським узбережжям опівдні вступив у перестрілку з «Hamidieh», але, влучивши в нього декілька разів, усе таки не позбавив боєздатності й через виниклі несправності власних машин дозволив утекти. «Гневный» іще торпедував пароплав «Maria Rosette» (із нафтою), чиїх дев'ятьох моряків по тому взяв у полон (решта врятувалася, шлюпкою діставшись берега). Тоді ж із недолею спіткався «Дерзкий». Коли на ньому кормову «102-мілімет- рівку» зрізав 150-міліметровий снаряд із ворожого корабля, запропав лейтенант Гліб Плансон, семеро з палубної команди зазнали ран і контузій. «Гневный» та «Пронзительный» 23 грудня 1914 р. (5 січня 1915 р.) знищили три турецьких судна, завантажені вугіллям у районі Ереглі, а «Midilli» 15-ма пострілами перемісив, як його екіпажем гадалося, російські окопи на південносхідному узбережжі моря. Як з'ясувалося, на крейсері ніхто не відав, що ці рубежі передньо уступлено туркам...

24 грудня 1914 р. (6 січня 1915 р.) севастопольська ескадра, розпочавши черговий рейд на схід моря, наскочила на «Midilli» й «Hamidieh», котрі взимку вибірково «навідували» північні чорноморські порти. Рандеву тривало недовго, оскільки німецько-турецький «дует» крейсерів удало скористався нічною темрявою (хоча проти нього вперше було застосовано трасівні снаряди). У стрімко- плинному бою попсувалась 305-міліметрова гармата лінкора «Евстафий», з протилежного боку вимкнувся прожектор «Hamidieh».

На просторі між якірною стоянкою Сюрмене (Сурмене) та Різе чорноморці впослідили півсотні цивільних суден, спустошили Хо- пу, до 6(19) січня 1915 р. встигли полякати й терен на захід од Трабзона, знищивши в Сінопській гавані пароплав «Gergios» і три вітрильники. 26 грудня 1914 р. (8 січня 1915 р.) при перевірці підозрілих фелюг загинув мічман Олександр Алеамбаров, прошитий кулею з берега10.

За два з половиною місяці від залучення на регулярні рейдування Чорним морем «Евстафий», «Иоанн Златоуст», «Пантелеймон», «Три Святителя», «Ростислав», «Память Меркурия», «Кагул», «Алмаз» із есмінцями перебували в походах 40 днів, наступного місяця -- дві декади. Щоби домінувати в акваторії, цього виявилося замало. «Відсутність швидкісних крейсерів для розвідки та незадовільність нашої агентурної розвідки робили блокаду дуже важкою, такою, що вимагала дуже великої напруги сил особового складу й великої зношеності механізмів, бо, не володіючи відомостями про рух флоту і транспортів противника, доводилося невпинно крейсе- рувати в пошуку транспортів броненосним флотом», -- виправдовувався Андрій Ебергард11.

28 грудня 1914 р. (10 січня 1915 р.) пролунав потужний вибух міни, котру заторкнув «Burak Reis»(після цього рік знадобився йому на реставрування), проте зимові негаразди розрідили на чорноморській півночі мінне плетиво, викинувши з нього на Керченський півострів щонайменше 200, на Джарилгацьку косу -- 40, під Одесу -- понад 30 піротехнічних приладів. Для заохочення кожному, хто не перебував на державній службі, до березня 1915 р. за виявлення міни сплачувано по 15 карбованців, з весни така знахідка преміювалася «двадцяткою». Компенсували виниклі оборонні прогалини більше тисячі скрупульозно приплюсованих «пекельних машин». Іще півтисячі нових вибухових пристосувань адаптувалися попід Севастополем.

Турецькі та німецькі техніки за всю війну в Чорному морі встановили не більше 722 мін, та немало горя босфорцям завдали саме їхні знаряддя, на яких зненацька 8 (21) січня 1915 р. запропала модерна канонерка «Hizir Reis», а 17 (30) січня потерпів канчовен «Nevsehir», причому осколки міни, невдало знятої з його палуби для укладення на баржу, зачепили й сусідні судна. Відчутною була на початку 1915 р. втрата й у Севастополі, поблизу якого з 60-мет- рової висоти впав плавковий літак «Кертис-Д» і розбився Б. Свє- тухин. 30 січня (12 лютого), коли «Гневный» обстрілював Трабзон- ський маяк, трапився ще один надзвичайний випадок: на есмінці вибухнула 102-міліметрова гармата, загинули офіцер і три матроси, ще троє дістали поранення. Біду було витлумачено надмірною вагою заряду, вжитого за хибним регламентом12.

Ініціативно пульсували «Живучий» та «Живой», сміливими набігами ледь не щодня озирали південний берег, вишукуючи ворожі плавзасоби. На Різдво до батумського підрозділу вступили прибулі з Севастополя міноносці «Сметливый» та «Свирепый» («СвирЬ- пый»), причім останній уже 6(19) січня поблизу гирла річки Архава побив 11 турецьких вітрильників.

На початку 1915 р. в оцю частину моря було переведено есмінці «Завидный», «Заветный», «Звонкий» і «Зоркий». Проти ворожих комунікацій аж по ріг Єрос, траплялося, вони виходили групами -- й по три воднораз. У тісній взаємодії з ними Приморський та Чо- роський загони Кавказької армії, протягом перших місяців 1915 р. перейшовши в наступ, оволоділи базою постачання Першого турецького корпусу -- Хопою.

24 січня (6 лютого) «MidiШ» підкараулив приписані до Батума кораблі, одначе ті, вивернувшись од 46 випущених по них снарядів, заманили нападника під артвогонь Михайлівської фортеці. Крейсер ретирувався, щоби через добу підійти до Криму. 26 січня (8 лютого) пострілами зі семикілометрової відстані він зруйнував декілька ялтинських споруд. Цього самого дня, коли вже й собі чорноморці стривожили трабзонські берегові батареї та Платану, «Завидный», «Заветный», «Звонкий» і «Зоркий» потрощили десятки невеличких суденець.

Оскільки 26 лютого (11 березня) 1915 р. «Жаркий» та «Живой» було відкликано з Аджарії на північ моря, В. Ляхов урочисто подякував їхнім екіпажам «за бойову роботу й винятково чесне та сумлінне ставлення до обов'язку служби і своїх повноважень». У першій половині 1915 р. командувати Батумським загоном суден став зарахований до імператорського почту капітан першого рангу Дмитро Ден13.

4 (17) січня 1915 р. начальник штабу Верховного головнокомандувача генерал од інфантерії Микола Янушкевич сформулював А. Ебергарду розпорядження великого князя Миколи Миколайовича не тільки не допускати «висадку великих сухопутних сил», а й перешкоджати «окремим транспортам постачати Анатолійську турецьку армію різного роду припасами». Протягом наступного місяця чорноморська ескадра ліквідувала два пароплави в обслуговуванні воїнів-османців і понад шістдесят вітрильників, у цілому ж за сім зимових виходів у першому кварталі 1915 р. -- чотири пароплави, 120 моторних і вітрильних шхун, вогнем по суші -- каравани верблюдів та інших в'ючаків14. У заходах, покликаних розв'язати сукупність посталих на той час проблем, основну роль відіграла оперативна частина флотського штабу, куди з викладачів Морської академії флаг-капітаном підключився досвідчений каперанг Казимир (Казімєж) Кетлинський (Кетлінський, Кєтлінський) -- уродженець Могилева-Подільського, колишній старший офіцер «Иоанна Златоуста», батько майбутньої радянської письменниці Віри Кет- лінської15.

22 лютого (7 березня) 1915 р. страхітливою атакою рейдів напроти міст Ереглі й Зонгулдак було знищено сім турецьких суден. Берегові батареї, відповівши, влучили в «Алмаз» і пошкодили його артилерію, проте на кораблі притьмом відновили методичний обстріл «вугільних» об'єктів. Щоб якось заспокоїти навколишнє населення, 3(16) березня «ММіШ», «Muavenet-і-MiШje» та «^^Шаг-і- МШеЬ> нарочито продефілювали вздовж підданих вогню анатолій- ських земель, а 5 (18) березня легкий крейсер сотнею снарядів притрусив на південному сході Криму торпедно-пристрільну станцію й майстерню, після чого успішно уник зустрічі з направленою в похід чорноморською ескадрою, яка даремно шукала його до 7(20) берез- ня16. Надалі для запобігання рецидивам подібних марнот свого флоту пеленгатори в Овідіополі та Керчі за наказом начальника чорноморської служби зв'язку каперанга Вячеслава Кедрина від 24 травня (6 червня) 1915 р. системно закільцювала севастопольська радіостанція лейтенанта Матвєєва17.

Царська дипломатія закріплювала претензії на Мармурове море та його обидві протоки: сакраментальна тріада з європейськими землями до лінії Енос (Енез) -- Мідія у Південній Фракії, малоазійськими теренами на захід від Сакар'ї та егейськими островами Тенедос (Бозджаада) й Імроз (Імброс, Гокчеада) авансувалась Антантою як майбутня здобич Росії. 27 лютого (12 березня) 1915 р. далекосяжну прелімінарію визнав британський кабінет міністрів (пам'ятною запискою королівського посольства в Петрограді), а через місяць, 28 березня (10 квітня), -- французький (вербальною нотою). Подразнені апетити вдовольнилися б за паралельного втілення пажерливих устремлінь західних спільників.

«Остаточно долю турецької столиці вже було вирішено наперед угодою між російським и союзними урядами», -- задоволено констатував С. Сазонов. Міністр, порозумівшись із геополітичними колегами, вже підготував проект міського управління для Константинополя на випадок, коли б союзники випередили у здобутті Стамбула: планувалося тимчасове цивільне управління, котре не підлягало контролю навіть головнокомандувача західних з'єднаних сил Антанти, якби їм поталанило оволодіти унікальним мусульманським центром, при цьому Сазонов одверто зізнався, що йому не до вподоби той сценарій розвитку подій за «неприємної можливості захоплення проток і Константинополя... не російськими військами та Чорноморським флотом»18.

Для стрибка ударних формувань з Одеси, Севастополя та інших пунктів на південь 47-річний контр-адмірал Олександр Хоменко -- переведений з Балтики учасник минулої російсько-японської війни, кавалер орденів святого рівноапостольного князя Володимира 4-го класу з мечами і бантом, святої Анни 2-го ступеня з мечами і бантом, а також 4-го ступеня «за храбрость» -- організував Транспортну флотилію: понад сто суден, зафрахтованих морським відомством, охоплених військовою повинністю й конфіскованих19. Її 1-й загін із судном «Николай II» як флагманом і з пароплавами «Херсон» («Херсонъ»), «Иерусалим» («1ерусалимъ»), «Тигр» («Тигръ»), «Ефрат» («Ефратъ»), «Садко», «Россия» («Россія»), «Вампоа» й рештою розраховувався, щоби перевезти пластунську бригаду, гірський артдивізіон, роту саперів і десантний батальйон, -- у цілому на 9 тисяч військовиків, півтори тисячі коней та 340 возів. І. Григорович вимагав, аби флотилія досягла вправності враз десантувати два армійських корпуси20.

Російськими органами активізувалася розвідка зарубіжного Причорномор'я21. Нею цілеспрямовано займалися аналітики штабів

Одеського військового округу та Кавказької армії, постійно обмінюючись свіжими даними, у чому особливу роль відіграв керівник відділу в управлінні генерал-квартирмейстера «кавказців» підполковник Данило (Даниїл) Драценко -- випускник Одеського піхотного училища та Миколаївської академії Генерального штабу, кавалер багатьох орденів за подвиги на війні проти Японії 19041905 рр. Безпосередній начальник того офіцера полковник Євген Масловський пізніше, через півтора десятка літ, розповів, що й до означеної царини чи не найвагоміший вклад внесли чорноморці, кому поталанило захопити вороже судно з мішками прецизійно виготовлених німцями докладних карт прилеглих районів22.

Одержавши примірники такого рідкісного вилову, кавказький штаб перевиданням цінних матеріалів уже з пристосованими уточненнями забезпечив війська потрібним накладом. «Ці карти, приблизно 5-верстного масштабу, слугували нам протягом усієї війни», -- пояснив розвідник-мемуарист Є. Масловський23. Він і Д. Драценко 1916 р. стали Георгіївськими кавалерами, 1917 р. -- генералами24.

Прокоментувавши наявні довідники, статистичні дані Генштабу, донесення засланих агентів і здійснене протягом 1908-1909 рр. капітаном другого рангу Сергеєвим спеціальне дослідження, Морський Генеральний Штаб у лютому 1915 р. репрезентував під грифом «таємно» опис укріплень Босфору з обрисами протоки та її берегів, таблицями озброєння, передбаченням очікуваного звідти вогню, фотографіями рельєфу, де причаїлися польові та нагірні батареї Беюк-Лиман, Мавромоло, Сари-Таш, Румелі-Кавак, Теллі-Та- бія нижня, Теллі-Табія горішня, Киреч-Бурну, Філь-Бурну, Кичелі, Анатолі-Кавак нижня, Анатолі-Кавак горішня, Маджар нижня, Маджар горішня, Кілія, Ельмаз-Табія, Юм-Бурну тощо.

Найдетальнішими були примітки вже воєнного періоду: «1) за 150 і 450 метрів од старовинного порту Румелі-Кавак у напрямку моря влаштовано батарею з 6-ти польових гармат кожна -- для захисту мінної загороди (відомості від 30 листопада 1914 р.); 2) над батареєю Беюк-Лиман установлено дві 15-сантиметрові гармати з кутом обстрілу в бік моря (відомості від 16 грудня 1914 р.); 3) на рогові Фанераки встановлено гармати (кількість і калібр невідомі) -- відомості від 31 грудня 1914 р. Крім указаних батарей, на берегах Босфору збереглося досить багато старовинних кам'яних фортів, почасти зі збереженими ще гладкими стволами, які не мають, одначе, жодного бойового значення».

За мирної доби босфорські укріплення назирали два артилерійські полки чисельністю до трьох з половиною тисяч оборонців, дислокованих по різних гарнізонах. Під час війни, як зазначалося, туди потрапило «чимало німецьких офіцерів і нижніх чинів». Попри це, навіть за констатації порушеного, але зовсім не розв'язаного питання про «гармати навпроти рогу Кара-Бурун», прогнозний висновок «моргенштабістів» був сповнений оптимізму для потенційних нападників: «Батареї приморського фронту як за озброєнням, так і за розміщенням не можуть зупинити чи навіть утруднити підхід флоту до гирла протоки...»25.

У Москві 1915 р. світ побачила розкішна ілюстрована тека, помпезно названа «Царград» (у російському оригіналі «Царьградъ»), -- понад вісімдесят широкоформатних сторінок, з яких сорок містили текст на слоновому папері, двадцять чотири -- ілюстрації на фарбованих аркушах і чотирнадцять -- наклейки на суконному папері. З оглядом турецької історії тут виступив видатний український гу- манітарій-енциклопедист і поліглот Агатангел Кримський, завершивши свій нарис словами: «... 1914 р., через три місяці після виникнення великої європейської війни, Туреччина пристала до Німеччини, ризикуючи в разі поразки бути остаточно вигнаною з Європи». Кульмінаційною ж у виданні форматувалась анонімна стаття з претензійним прикінцевим абзацем: «І треба вірити, що тепер, під час великої світової війни, матиме, зрештою, своє розв'язання східне питання й справдяться пророцтва Мефодія, Льва Премудрого, ченця Даниїла та інших і росіяни вступлять до Царграда як його визволителі, як його законні володарі»26.

В Одесі з отого приводу скупчилися призначені для очікуваного десанту на Босфор два батальйони Гвардійського екіпажу під орудою капітанів першого рангу Олександра Полушкина та Сергія Ширинського-Шихматова. Ці привілейовані підрозділи злились у новітній Окремий батальйон, очолений О. Полушкиним, а С. Ши- ринський-Шихматов перейшов командиром загону до Транспортної флотилії. Одеський парад трансформованих гвардійців прий- няв сам Микола II, благословивши їх унікальною іконою та вручивши викуваний з мідних монет хрест для увінчання мечеті Ая- Соф'я, давнього Софійського собору27.

Одначе грандіозна маревна акція не надто форсувалася. «Поки той момент не можна визначити навіть приблизно, проте можна з упевненістю сказати, що флот матиме певний час для ремонту й підготовки до нової операції, оскільки збір необхідної кількості військ до пунктів посадки на судна триватиме чимало часу, не менше місяця», -- стверджував у січні 1915 р. Верховний головнокомандувач. Наближений до нього М. Янушкевич приватним листом військовому міністрові генерал-ад'ютанту Володимиру Сухомлинову поремствував: «Чогось мало віри до нашого Чорноморського флоту, а він немов умисне на становищі «не чіпай мене»»28.

Ставка зобов'язала Ебергарда посприяти англо-французькому з'єднанню, котре в лютому-березні 1915 р. дерзнуло відкрито штурмувати Дарданелли, де передньо, 30 листопада (13 грудня) 1914 р., британська субмарина В-11 (капітан -- лейтенант Норман Холбрук) потопила «Messudieh». 19 лінкорів («Agamemnon», «Albion», «Cano- pus», «Cornwallis», «Irresistible», «Lord Nelson», «Majestic», «Ocean», «Prince George», «Queen Elizabeth», «Swiftsure», «Triumph», «Vengeance», «Bouvet», «Charlemagne», «Gaulois», «Suffren», «Goliath», «Inflexible») з меншими кораблями та авіацією сфокусувалися постинати там османські форти. Чорноморці відволікали значні ворожі сили за власною гіпотетичною програмою, надісланою до відома В. Черчілю: «Перший період операції: під час дій союзного флоту біля Дарданелл Чорноморський флот учиняє демонстрації поблизу Босфору -- лише морські операції. Другий період: за підходу союзного флоту до Принцевих островів Чорноморський флот приступає до серйозної атаки босфорських укріплень. Головна квартира вважає, що без сприяння союзного флоту Чорноморському флотові буде не до снаги прорватися до Константинополя. Третій період: після знищення турецького флоту й з'єднання союзного флоту з Чорноморським -- висадка десанту за спільно виробленим планом».

Воднораз великий князь Микола Миколайович дав підлеглим конфіденційне напуття форсувати Босфор, якби соратники по альянсу зрештою випередили з підкоренням Мармурового моря, куди іноді раніше по одному проникали французькі й англійські підводні човни, 1915 р. торпедувавши «Heireddin Barbarossa», «Peik- i-Schevket», «Jarhisar» і обстрілявши понад сто інших суден, стамбульський мол, залізничні колії, ешелони, склади, підприємства. Натомість поступово господарі налагодили надійні редути із заходу, надто після того як командувачем їхньої дарданелльської армії 11(24) березня 1915 р. став О. Ліман фон Зандерс.

Намічені плани Антанти дедалі провалювались, але на їхню підтримку в Чорному морі вистромилися «Ростислав», «Три Святителя», «Алмаз» і «Император Николай І» з гідролітаками, тралери, загородники, ескадрені міноносці. 15 (28) березня 1915 р. потопивши пароплав «Sabbah» з амуніцією та боєприпасами для ерзурум- ської армії, вони утнули, як гучно відрапортував адмірал Андрій Ебергард, «перше бомбардування Босфору». Збурилися такі ура- войовничі настрої, за котрими вже «принизливим» гадалось «отримати Константинополь із чужих, хоч і союзницьких рук». Правник і філософ Євген Трубецькой -- професор Московського університету, а раніше -- Київського (святого Володимира), член Історичного товариства Нестора-літописця, заповзятливо переконував, що «не існує іншої розв'язки, ніж Росія оволодіє й протоками, й Константинополем», що «Росія може прийти до Константинополя лише на чолі всесвітнього визвольного руху народів», що «тільки державою-визволителькою вона може в ньому зоставатись»29.

Своєрідна симуляція потужного терзання створу протоки напоказ інтенсивно точилася до травня 1915 р., а вдома Транспортна флотилія імітувала підготовку вторгнення до проток, яке могли вчинити частини з утвореної при Одеському окружному штабі 7-ої (окремої) армії генерала від артилерії Володимира Нікітіна й 5-го корпусу генерал-лейтенанта Миколи Істоміна. Тренувати особливий авангард брався колишній військовий міністр Болгарії (18821883) та екс-командувач Одеського військового округу (1905-1909) генерал од кавалерії барон Олександр Каульбарс, який вважався фахівцем десантних акцій, знавцем повітряного флоту. На противагу В. Сушон обмізковував спосіб продемонструвати, що не відсиджуватиметься прив'язаним до «домашніх» функцій і знову ви- силатиме на герць кораблі, адже «Jawuz Sultan Selim» залатав ліву бреш і попри незагоєну праву досягав 20-вузлової швидкості.

17 (30) березня 1915 р. «Память Меркурия», «Император Николай І», «Заветный», «Звонкий» та «Зоркий», посіпавши Зонгулдак, запроторили в пучину пароплав K^dig», а 19 березня (1 квітня) на відплату рушили «Medjidieh» і «Hamidieh» з ескадреними міноносцями «Samsun», «Taschoes», «Jadighiarn-Millet» та «Muavenet-і-Мй- lije» -- тим, що в жовтні 1914 р. позбиткував над одеситами. У свою чергу, «Jawuz Sultan Selim» і «Midilli», підстраховуючи колег, пустили на дно два пароплави з цукром: півторатисячотоннажний -- «Восточная Звезда» («Восточная ЗвЬзда») й двохтисячотоннаж- ний -- «Провидент» («Провидентъ»).

Уранці 21 березня (3 квітня) «Medjidieh» необачно відхилився на схід од Воронцовського маяка й після 6-ої години за 15 миль до Одеси, поблизу сіл Фонтанка, Григорівка та Сичавка (Олександрів- ка), перечепився міною. Перевівши його екіпаж на супровідні есмінці, німецький командир крейсера капітан 3-го рангу Бюксель залишив корабель у лабетах Одеської банки із пробоїною в носовій частині площею 1,8 на 2,1 м, причому, щоб остаточно позбавити «Medjidieh» рухливості перед неминучим потраплянням до ворожих рук, по ньому випустив торпеду «Jadighiar-і-Millet»3 0.

З міста картина виглядала досить знаменно -- такою собі передвеликодньою: страсної суботи на обрії забавваніли суднові контури і скасувались, опріч того силуету, де заінтриговані городяни могли вгледіти рубку, дві щогли, три труби, а також носову 150-міліметрову гармату. На штабному пароплаві оборони Одеського району її начальник капітан першого рангу Михайло Федорович упевнився у немічності розверзнутого «пасхального» сюрпризу. За добу, коли водолази позбавили заволоку оттоманської атрибутики, а мічман барон Микола Соловйов здійняв на борту російський прапор, почалися пошуки загубленої недавніми господарями документації. Знайшовся й катер із «Medjidieh», прибитий до берега. За вжиті заходи М. Федорович удостоївся Георгіївської зброї та ордена святого рівноапостольного князя Володимира 4-го ступеня з мечами і бантом (подальша його бойова діяльність відзначена орденами святої Анни 3-го класу та святого Володимира 3-го ступеня з мечами і бантом)31.

Одвідавши діючу армію в Самборі й Перемишлі, Микола II через Львів, Здолбунів, Кам'янець-Подільський, Комарівці та Жмеринку приїхав 14 (27) квітня 1915 р. до Одеси, наступного дня в Миколаєві оглянув підприємства суднобудування, снарядний і шрапнельний завод, іще за добу дістався Севастополя, аби звідти відбути 18 квітня (1 травня). «Одеса, де покоїться турецький велетень моря, понад півтораста літ тяжіє до Константинополя. Й нині розрубується Гордіїв ґудз. [...] Миколаїв, де кується морська сила, як Севастополь і Одеса, було відзначено відвідинами Його величності. Це кити Чорного моря, води котрого повинні бути російськими», -- пафосна метафоричність офіціозного видання «Летопись войны» («ЛЬтопись войны»), вочевидь, надихалася «найвищими» настроями, збудженими надибанням змертвілого 102-метрового «Medjidieh»32.

На спорожнілому бронепалубному приблуді капітан 1 -го рангу Емануїл Молас знайшов унікальну книгу та інші папери, що дозволило розшифровувати закодовані матеріали турецького радіо. 12 (25) травня того самого року «Medjidieh» було піднято з 13-метро- вої глибини Чорноморською рятувальною партією, очоленою інже- нер-механіком капітаном другого рангу Вітольдом Желіговським (Желяговським) і завідувачем водолазними роботами Феоктистом Шпаковичем (за проведену роботу номінований у адміралтейські поручики). Підрихтований і гонористо названий на спомин болісної пропажі 1914 р. -- «Прут» («Прутъ»), крейсер-трофей у листопаді 1915 р. відвідав цар. Докладно потрактувавши весняну зав'язку тієї пригоди, газета «Одесские новости» («Одесскія новости») і петроградський місячник «Морской сборник» («Морской сборникъ») дружно зацитували передовицю лондонського часопису «Daily News» про те, що коментовані обставини вкупі з облогою Босфору «знаменують початок безперечного панування Росії у Чорному морі, котре дасть змогу Росії висадити свої війська, де вона забажає»33.

Південну сферу чорноморці поділяли на три оперативні зони: Босфорський район, сектор між протокою та Трабзоном, край на схід від того старовинного міста до розташування Батумського загону, влітку 1915 р. очоленого каперангом М. Римським-Корса- ковим. Головні надії на цьому етапі пов'язувалися зі змінними засідками підводних човнів, рейдами всієї ескадри та вихватками міноносців з-під Михайлівської фортеці. Як правило, на виконання завдань із Севастополя кораблі виходили, щоби прибути до жаданого місця вдосвіта й під ранок піддавали обстрілові обумовлені порти та окремі судна. Здіймались у небо літаки, базовані по авіаносцях.

За допомогою льотчиків, які підсобляли корабельній артилерії, чорноморська ескадра від 12(25) квітня 1915 р. бомбардувала форт Карабурун (Кара-Бурун, Кара-Бурну), піддавши вогню казарми на азійському березі Босфору та принагідно захопивши два вітрильники з гасом. 19 квітня (2 травня) «Кагул» і «Память Меркурия», доозброєні четвірками шестидюймівок, бомбардували Зонгулдак, знищивши там однотрубний трищогловий пароплав і барк, а «Три Святителя» та «Пантелеймон» за підтримки гідроавіатранспорта «Император Николай I» сполошили Босфор, завдавши удару по фортах Ельмаз, Фанераки, Беюк-Лиман, Кілія та інших (за дві з чвертю години туди було випущено 166 снарядів 305-міліметрового калібру та 528 менших, 152-міліметрових).

Другого дня «Три Святителя» й «Ростислав» потіпали ту саму протоку, а третього -- «Ростислав» і аероплани причавили Ігнеаду й кинули бомби на Стамбул. У цей час «Память Меркурия» поблизу рогу Баба побатував пароплав «Sahir» та вітрильник із 950-ма тоннами вугілля. «Кагул» під стерном капітана 1-го рангу флігель- ад'ютанта Сергія Погуляєва (з умілим старшим артилерійським офіцером старшим лейтенантом Сергієм Ніколаєвим) потопив два вітрильники, які правили до Стамбула гас, і заволодів судном «Amalia» (з харчами, борошном і гасом, визнаним контрабандним), котре у Севастополі стало «Амалия» («Амалія»)35.

Від осені 1914 р. до весни 1915 р. Османська імперія розгубила приблизно третину комерційного водотоннажу. Поборювати цю кепську тенденцію «Jawuz Sultan Selim» 23 квітня (6 травня) 1915 р. спершу спробував укупі з «Midilli» та «Hamidieh», а 27 квітня (10 травня) поткнувся патрулювати самотужки, щоб обік Босфору прихистити «Numune-i-Hamiet». Одначе реагував на виклики надто мляво: наступного ранку лігши на паралельні з ним курси, «Евста- фий» (уже з новим командиром -- М. Федоровичем), «Иоанн Златоуст», «Пантелеймон» і «Три Святителя» («Ростислав» дещо припізнився), майже не заторкнуті випущеними проти них 150-ма одинадцятидюймовими снарядами, своїми «дванадцятидюймівка- ми» тричі «накрили» лінійний крейсер, змусивши ретируватися по влученню в нього старшого комендора «Пантелеймона» Андрія Жукова, повіншованого за це Георгіївським хрестом 4-го класу.

Нагородами куратору корабельного вогню лейтенантові Володимиру Мальчиковському стали погони старшого лейтенанта, ордени святої Анни третього ступеня з мечами та бантом і святого Станіслава другого ступеня з мечами. Капітан 1-го рангу М. Кась- ков удостоївся Георгіївської зброї з написом «За храбрость». За 23- хвилинний бій А. Ебергарду перепали символічні мечі ордена святого рівноапостольного князя Володимира 2-го ступеня, К. Плансон підвищився до віце-адмірала36.

2(15) травня 1915 р. Чорноморський флот, застосувавши міноносці в шарпанині узбережжя Зонгулдак -- Ереглі -- Сака- р'я -- Кефкен, потрощив пристань з пакгаузами, потопив чотири пароплави з твердим паливом, двадцять вітрильників і два буксири, ще за три доби знищив портові споруди, котрі обслуговували Козлу, а 7(20) травня в Ереглі висадив загін, який понівечив під'їзні шляхи до шахт, динамомашини й паливні сховища. У перестрілці з турецькими військовиками троє десантників дістали поранення.

У травні 1915 р. розгорнулося принципове інформаційне протиборство. На німецьке лжеоповіщення, що начебто поблизу Мідії вибухнув і потонув з 1400-особовим екіпажем «Пантелеймон», Петроград поширив уїдливе спростування: «Ми уповноважені категорично заявити, що вся ця звістка цілком і включно з фактично перебільшеною цифрою особового складу на кораблі є абсолютною вигадкою. Не тільки корабель «Пантелеймон» чи інше військове судно російського флоту не загинуло останнім часом, але й не було суден, які зазнали найменших пошкоджень. Щодо названого корабля, то в день, указаний німецькою радіотелеграмою, він навіть не виходив до Босфору й перебував у нашому порту»37. До речі, штат цього лінкора складали вісім сотень моряків.

24 травня (6 червня) основні сили чорноморців -- п'ять лінійних кораблів, три крейсери та чотирнадцять ескадрених міноносців -- проконтролювали південний захід моря. Ця армада дефілювала вздовж анатолійського берега, обстріляла Зонгулдак і Козлу, знищила пароплав, 5 фелюг і ще три вітрильники. Натомість Туреччину зміцнили німецькі субмарини, які, засвоївши крейсерську тактику й запанувавши в Дарданеллах і Мармуровому морі, націлилися з Босфору на Чорне море. Їхній підрозділ із и-21, иВ-7, иВ-8, иС-14, иС-15 складав стамбульську напівфлотилію (и -- заголовна літера німецького слова иПе^ееЬо^ у перекладі -- «підводний човен»). Зі свого боку, російські стратеги уповали, в основному, на стрімкі ескадрені міноносці: 1915 р. дооснащені в Херсоні та Миколаєві «Быстрый», «Пылкий» («Пьілкій»), «Счастливый», «Громкий» («Громкій») та «Поспешный» («ПоспЬшный»), чиї основні деталі з Петербурга (Петрограда) було переміщено залізницею, приєдналися до серії з квартету «Беспокойный» -- «Гневный» -- «Дерзкий» -- «Пронзительный», раніше випущеного Товариством миколаївських заводів і корабелень «Наваль»38.

За звичай, патрулювали спільними маршрутами від двох до п'яти міноносців. Навіть мінімальними ланками вони оптимально експлуатувалися. Тим паче, що для повноцінної їхньої ефективності виділялось якомога більше накопичених сил. Часом воднораз із західною виходила й східна група. Коли виряджався максимум придатних тандемів, то практикувалася синхронна атака «віялом».

В районі Ереглі 26 квітня (9 травня) «Дерзкий» та «Беспокойный», потопивши ворожий транспорт, із крейсером «Память Меркурия» покремсали ще три пароплави. «Дерзкий» і «Гневный» 28 травня (10 червня) обстріляли Зонгулдак (а на його рейді -- два транспорти та вітрильник), поблизу Сакар'ї пошматували пароплав «Edimeh», біля Босфору полонили та відправили до Севастополя невелике судно «Eregli» й уночі, не знітившись, артилерією так дали відкоша «МйіШ», що той покинув сутичку із розбитим прожектором.

Коли тоді ж «Гневный», дарма випустивши дві торпеди, пригальмував через негаразди з паропроводом, «Дерзкий» під командою капітана 2-го рангу Олександра Гадда (1918 р. -- товариш морського міністра в Українській державі гетьмана Павла Скоропадського) за інерцією самотужки азартно переслідував крейсера-збіг- цю, де сім моряків загинули та п'ятнадцятьох було поранено. 30 травня (12 червня) 1915 р., після того як цей бідовий есмінець навіть побуксував щойно виведеного з ладу «близнюка», переможці повернулися на поправку до Севастополя. Поміж них виявилося семеро поранених -- офіцер і шість матросів39.

«Пронзительный», «Гневный» і «Дерзкий» поблизу Вугільного району навесні ліквідували 4 турецькі пароплави та 30 яхт, 1 (14) червня 1915 р. «Пронзительный» і «Беспокойный» впослідили пароплав «Seliamet-Bakhrie» з діжками гасу й колишнє грецьке судно «Antonios» доправили до Севастополя. У липні «Беспокойный», «Пронзительный», «Дерзкий» знищили пароплав і баржу. «Быстрый», «Пылкий», «Счастливый» із 9-кілометрової відстані бомбардували Зонгулдак і його гавань, пошкодивши «Numune-i-Hamiet», «Jadighiar-i-Millet», два транспорти, 19 малих суден. До вересня такі ескадрені міноносці понад три десятки разів походжали південним заходом моря40.

Нестандартно діяли підводники, адаптувавши модерне поповнення матеріальної частини -- нові дизельні субмарини. Збудований 1915 р. Миколаївським відділенням Балтійського заводу 67- метровий човнен «Тюлень» (командуючий -- старший лейтенант Петро Бачманов) у червневому поході спалив трищогловий барк, пароплав, ширкет і кілька шхун. У черговому плаванні інший ди- зельник «Морж» («Моржъ»), також щойно освоєний, торпедував 2500-тоннажне судно, потопив трохи менші 1500-тоннажний та 400-тоннажний пароплави, завантажені вугіллям і провізією, а, опинившись неподалік Босфору, змусив викинутися на берег озброєний гарматою вітрильник41.

Улітку того самого року особливу роль відіграв «Краб» («Крабъ»), виготовлений «Навалем» за проектом Михайла Нальо- това (Налетова). Попри помічені конструктивні недоліки цьому експериментальному підводному загородникові півтисячотонної водомісткості (боєкомплект -- 66 мін і 4 торпеди, а також 37-мілі- метрова гармата й кулемет для ведення надводного вогню та захисту від нападу з повітря) доручалося перекрити своєю зброєю відтинок приблизно з милю між босфорськими маяками Румелі-

Фенері (Румелі-Фенер, Румеліфенер) й Анадолу-Фенері (Анадолу- Фенер, Анадолуфенері, Анатолі-Фенері, Анатоліфенері, Анатолі- фенер), аби перетнути протоку своєрідним бар'єром, коли з Інгулу, від миколаївського заводу, влаштованого Російським суднобудівним товариством (серед його акціонерів були члени царської фамілії, насамперед імператриця Олександра Федорівна, а директором -- видатний інженер Микола Дмитрієв)42 на відкупленій у казни адміралтейській території, до Одеси, а потім до Севастополя збирався 169-метровий дредноут із числа споруджуваних у Миколаєві -- «Императрица Мария» («Императрица Марія»), приблизно рівний за тоннажністю турецькому флагманові й хоча повільніший, але з ліпшим збройним ресурсом: у чотирьох баштах -- по три 305-мі- ліметрових жерла, на бортах -- по десятку «130-міліметрівок», а також протиповітряні 75-міліметрові зенітки, кулемети, торпеди.

25 червня (8 липня) 53-метровий «Краб», навіть належно не випробуваний, здійняв, відійшовши від Криму, андріївський стяг і вимпел. Із модерними човнами «Тюлень», «Нерпа» та «Морж» 27 червня (10 липня) він, долаючи неймовірні складності експериментального плавання, устаткував міни настільки професійно, що вже за добу на них упіймалися канонерка «Issa Reis» і пароплав «Ugurola». Главковерх висловив «задоволення з приводу перших удалих дій у тяжкій ситуації корабля самобутнього, російського типу».

Командир цього судна-новачка старший лейтенант Лев Феншоу «на відзнаку сумлінної служби та особливих трудів, викликаних умовами війни», став капітаном 2-го рангу, мінний офіцер мічман Нестор Монастирьов за новаторство -- лейтенантом, кавалером ордену святої Анни з мечами та бантом, виконуючий обов'язки старшого офіцера лейтенант Володимир Крузенштерн, онук видатного мореплавця XVIII-XIX ст. Івана Крузенштерна, одержав «Анну» третього ступеня та Георгіївську зброю, бригадний начальник капітан 1-го рангу Вячеслав Клочковський як керівник операції -- «Володимира» третього ступеня з мечами, флагманський штурман лейтенант Михайло Паруцький -- «Станіслава» другого класу та мечі до нього, причому ще й підвищився до старшого лейтенанта (він командуватиме підводним мінзагом восени, коли Л. Феншоу обійме 1-й дивізіон чорноморських субмарин, де опиняться «Краб», «Морж», «Тюлень», «Нерпа»). В. Крузенштерн, перейшовши старшим офіцером на «Нерпу», 1917-го стане її командиром. Дванадцятеро матросів, унтер-офіцерів, боцманів «Краба» прикрасилися медалями на Станіславській стрічці з написом «За усердие», десятеро -- Георгіївськими медалями «За храбрость» і восьмеро -- знаками Військового ордена (один -- срібного хреста 3-го ступеня, семеро -- хрестів 4-го ступеня)43.

Перші еволюції красеня-дредноута «Императрица Мария» не призвели до надмірних проблем, але вночі на 25 червня (8 липня) 1915 р. через його габарити було марудно в річковій тисняві прощатися з Миколаєвом. Звідти менш як за добу він дійшов до Очаківської фортеці й на ранок 26 червня (9 липня) розпочав полігонні випробовування міцності власних артвеж. Морем його пантрували «Память Меркурия», «Император Александр І», вісім ескадрених міноносців, посильне судно «Летчик» («Летчикъ»), на найпівден- ніших охоронних позиціях перебували п'ять лінійних кораблів, два крейсери і три есмінці.

Того дня, 26 червня (9 липня) 1915 р., пролунали пробні випали гармат могутнього дебютанта, далі він узяв курс до Одеси, куди й прибув 28 червня (11 липня), а 30 червня (13 липня), радо привітаний у Севастополі й ніжно прозваний матросами «Марійкою» (панібратський варіант -- «Маруха»), миколаївський лінкор форсував бойову підготовку. Встановлена для нього комплектність перевищувала 1200 осіб, у тому числі налічувалося 37 офіцерів.

З'ясувалося, що «вдягнуте» у міцні панцирні шати судно граничну стрімкість (понад 22 вузли) втримувало лише дві години, після чого притишувало ходу до 18 вузлів, причому палива в такому зміненому режимі вистачало щонайбільше на вісім діб. 6(19) серпня 1915 р. з нього за випробуванням артилерії 130-міліметрово- го (протимінного) калібру спостерігав Ебергард і стрільбу, ведену з обох бортів, було визнано успішною. Не минуло й місяця як особлива комісія прийняла всі системи і механізми «Марійки»44.

Про досягнуте його відомством забезпечення «всіма необхідними припасами, матеріалами, предметами озброєння та паливом» заявив перед Державною Думою морський міністр Григорович. Його експресивна тирада, що «майже не зазнавши втрат, Чорноморський флот постійно нарощує силу й чекає на той момент, коли настане час перейти до розв'язання близького кожному російському серцю завдання, заповіданого нам усім нашим минулим», викликала депутатські вигуки «Браво!»45.