42

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національні райони в боротьбі за виживання в СРСР

Те, що селянський світ 1932 р. перевернувся догори ногами є незаперечним історичним фактом. Такої тотальної "уваги", що пронизувала наскрізь газетні шпальти, затьмарюючи вістки з будівель п'ятирічки, замальовки культурних подій, радянська преса до села раніше не проявляла. Перші шпальти віддані під висвітлення інформаційного приводу номер один: хто, скільки й коли здав державі хліба. Хліб, здається, то сиплеться рясною лавиною, то падає, перемазаний кров'ю, по зернятку з кожного газетного рядка. Усюди: хліб - хліб - хліб. Але це тільки в газетах. В житті його чимдалі менше, а згодом не стане зовсім.

Хліб, який можна і треба вичавити з національних районів, уже в січні 1932 р. стає предметом прискіпливого розгляду вищого республіканського партійного керівництва. Постанова ЦК КП (б) У "Про хід хлібозаготівель в Сартанському районі" унаочнює партійну позицію: "ЦК констатує опортуністичне відношення Сартанського РПК та РКК до виконання хлібозаготівель, демобілізацію парторганізації, що призвело на протязі листопада та грудня місяців до фактичного припинення хлібозаготівель в районі.

ЦК окремо відмічає неприпустиму роботу голови РайКК РСІ тов. Мойсеєва, який замість більшовицької боротьби за виконання хлібозаготівель та заходів до їх посилення, сам допустив викривлення лінії партії, проявивши повну нездібність боротися за хліб та з опортунізмом в хлібозаготівлях.

ЦК в останній раз попереджає бюро РПК та президію РКК та пропонує в найближчий термін досягти повного виконання хлібозаготівельного пляну.

Голову РКК тов. Мойсеєва з роботи зняти, заборонивши йому займати відповідальні посади в органах НК РСІ на протязі 2 років.

Постанову опублікувати в пресі".

Національні райони в епіцентрі пильної уваги республіканських керівників. Аякже, - вони повинні на справі показати дієвість національної політики більшовиків, виправдати високу довіру партії та уряду.

20 січня 1932 р. "Вісті" повідомили, що Спартаківський і Мангуський райони виконали річні плани хлібозаготівель. "Спартаківський район під ленінським керівництвом ЦК партії, зустрічний січневий план хлібозаготівель дотерміново виконав на 102%. План з пшениці виконав на 100%, жита на 105%, заготівлі продовжуємо.

Секретар РПК - Елін, голова РВК - Мерц, голова РКС - Унгемах".

"До лав передовиків стали Київщина, Мангущина, Баранщина, Спартаківщина".

27 січня "Вісті" звітували, що Мархлевщина виконала річний план хлібозаготівель і тепер бореться за "виконання зустрічного пляну".

Натомість Велико-Янисольський район на кінець лютого 1932 р. "заборгував" державі понад 1 тис. тон харчових культур і 309 тон фуражних. Січневий план був виконаний на 50%. Одноосібники виконали 72% завдання, куркулі свої тверді завдання - "тільки" на 88,1% (!). "Комарська сільрада на чолі з головою її Ольмезовим сама приховувала куркулів від надання їм твердих завдань [.]. В Улаклицькій - замість 200 тон заготовлено тільки 19 тон". Загалом за першу половину лютого у районі заготовили 60 тон при тому, що борг сягав 1 300 тон. Хлібозаготівлі припинилися, актив чекає, коли "хліб сам прийде".

Пулинський район потроху перетворюється на "улюблену мозоль" республіканського проводу - тут, наче в болоті, загрузають усі політичні кампанії. На що перетворилася повсякденність району впродовж 1932 р. з'ясовуємо з протоколів райпарторганізації. - 26 березня 1932 р. робота пулинської парторганізації стала предметом розгляду обкому КП (б) У, який різко засудив "правоопортуністичні" методи її діяльності та докорінним чином змінив кадровий склад. 13 квітня 1932 р. спільне засідання бюро Пулинського РПК та президії РКК - РСІ вимушено визнало небезпідставність звинувачень на свою адресу, але водночас і намагалося виправдатися. З виступів членів бюро дізнаємося, що лівацькі накази віддавали не районні керівники, а представники області. Зокрема уповноважений Шлітер розпорядився відбирати у колгоспів посівматеріал, уповноважений обкому Раковський арештовував членів партії, загрожуючи всім без винятку виключенням з партії.

Залякане районне керівництво сліпо виконувало накази уповноважених, врешті привівши господарство району до суцільного занепаду. Наслідки не забарилися. За словами Романюка, ситуація на селі вимальовувалася песимістична: "Ми забили куркуля, куркуль вивіз хліб, по сільрадах відбувалися масові обшуки у бідняків. Районне керівництво на це не реагувало, керівництво боялося приїжджих уповноважених по різних кампаніях, у роботі не було узгодженості, і кожен робив, що хотів, і кожен вимагав і загрожував [.] ". Картину небагатослівними (оскільки члени бюро - німці погано формулювали думки російською мовою), але промовистими мазками домальовувала решта членів бюро. Заморін: тяглова сила в катастрофічному стані, МТС досі не має жодного трактора. Начальник міліції Косованов: уповноважені сільрад переклали тягар хлібозаготівель на бідняцько-середняцькі шари села, налаштувавши їх проти генеральної лінії партії, впродовж хлібозаготівель відбувалися масові обшуки і масові викривлення. Уповноважений обкому Раковський призначив сільського міліціонера "командиром по боротьбі з дезертирами членами партії". "Я должен был по улице ловить членов партии и арестовывать, ибо Раковский меня самого угрожал арестом, если не выполню его приказания. Я, правда, не всегда выполнял, но председателя Райпрофсовета т. Копейкина я встретил на улице и привел его в РПК Раковскому, но тов. Копейкин удрал через другие двери (!) и уехал в село".

Дещо запізнілу критику уповноважених обкому насичував гарячими фактами начальник пошти Рабинович. Він озвучив те, що було відомо всім мешканцям районного центру - по ночах уповноважений пиячив з "безпартійними" жінками, викликав до себе вночі, принижував членів бюро в присутності місцевих повій. У партійців склалося враження, що метою Раковського було розкладання парторганізації, втім, жоден не виступив проти нього відкрито.

З притаманною молоді запальністю висловився очільник комсомольців Кеніг: "Меня Раковский дискриминировал, в мартыновском с/совете в присутствии всех комсомольцев и разных людей назвал меня сволочем, и всякими грязными словами и сказал: что лучше поставить самого хужего кулака секретарем РК ЛКСМУ, чем тебя.

Пока я приехал из села, Раковский занял мою квартиру, провел телефон, завел каких-то женщин, которых я застал ночью, вещи мои были выброшены в коридор, а на столе полно бутылками.

Моя квартира была превращена в грязный дом [.] ".

Кнітер зазначив, що партосередки існують на папері, партійні збори не проводяться по півроку, господарське керівництво району відсутнє. Вчителі дезертирують з району внаслідок прориву постачання. Якщо не вирішити це питання, вчителі не повернуться, і всеобуч буде зірвано. За відсутності тягла потрібно використати корів. "Мы с весенним севом справимся, и тогда большевистской работой все прорывы будут ликвидированы", - завершив на мажорній ноті член бюро.

Майже непоміченим пройшов виступ Абендта, який докладав, що з "національним обслуговуванням" у національному районі (!) справа геть кепська. Попри те, що національний район існує вже два (!) роки, за проблему, як таку, ще не бралися. Остер закликав боротися з думкою, що в районі одні вороги й використовувати здорові бідняцько-середняцькі сили для досягнення докорінного перелому в діяльності райпарторганізації, долаючи пиятику та склоки.

Такою була правда про життя практично всіх національних районів у вирі колективізаційного безладу. Плануючи і відтворюючи святково прибрані агітки, ЦК не мав ілюзій стосовно реального стану речей і намагався (не без успіху) керувати ситуацією. На початку 1932 р. уряд ще пробує стимулювати хлібозаготівлі за допомогою своєї "козирної карти" - дефіциту. Для 149 районів - традиційних постачальників сільгосппродукції виділили значні ін'єкції дефіцитного промкраму, за рахунок якого очікували досягти перелому в хлібозаготівлях. Задумка полягала в наступному: за умови цілковитого виконання плану хлібозаготівель колгоспникам відпускався промкрам на 50% вартості зданого хліба, біднякам і середнякам-одноосібникам - на 40% від його вартості.

Фокус, що спрацьовував у місті, на селі не дав очікуваних наслідків. Несвідомі співробітники торговельних точок та правління колгоспів накинулися на дефіцит, як голодні вовки. Так, Бердянщина отримала дефіцитного краму на 500 тис. руб., але товари "заморозили" сільські кооперативи. Замість того, щоб популяризувати партійні ноу-хау, крутії тишком-нишком розпродали крам "своїм" людям. Заохочувальні товари розподілялися не серед селян, а поміж хлібозаготівельними бригадами (!). Днями кооперативні крамниці стояли зачинені, тоді як "бригади" трусили селян без усілякого заохочення. Омріяний "дефіцит" складали "гальоші" та сірники.

Наближалася весна, а справа формування насіннєвого фонду зайшла в глухий кут: селом ширилися думки про те, що насіння має дати держава - держава своєю чергою давати нічого не збиралася і робила ставку на вичавлювання з села решток хліба. Наприкінці лютого 1932 р. МТС (саме на них було покладене завдання утворення фондів зернових культур) у хліборобних районах Донбасу виконали завдання на 59%, Одещини - 66,5%.

Правління колгоспів та сільрадівський актив звинувачували в опортунізмі, примиренстві, окозамилюванні, виключали з партії, звільняли з роботи, притягали до суду. Натомість створювали "ударні бригади" "для закінчення роботи по утворенню насінньових фондів" та бригади "для роботи по кутках та мобілізації засівного матеріалу", які здійснювали "пробні виїзди (перевірка готовності до весняної сівби)". "Спеціальні комісії перевіряли стан реманенту та готовність бригад до сівби", не залишаючи в селі жодного "неохопленого" кутка.

Селянство своєю чергою перебувало в певному ментальному ступорі. Втративши стимули тяжко працювати на землі, воно потрапило в полон настроїв самозабезпечення, наївно розмірковуючи, що село себе завжди прогодує, а місто, якщо йому потрібно, нехай про себе само потурбується. "Дадуть - посіємо", так казали селяни в низці місцевостей України. Так називається й прикметна замітка, що описує господарське становище одного з грецьких колгоспів. - Артіль ім. Леніна (Новоселівка) - "Колгоспи забезпечено насінням лише на 50 відсотків, але правління артілі це не турбує. Серед колгоспників панує думка: "Дадуть - посіємо". Артіль забезпечена робочою силою лише на 25-30 відсотків. Правління не дбає про організацію громадського харчування та дитячих ясел, щоб притягти жінок".

На Чигиринщині селяни так само не поспішали сіяти, мотивуючи своє рішення тим, що земля надто суха. Подібні настрої кваліфікувалися як злочинні та шкідницькі, усюди аврально засівалися поля.

"Приазовський Пролетар" 17 березня 1932 р. закликав: "Рівняйтеся по артілі "Бір-тайфа", вона по-більшовицькому мобілізує насінньові фонди. Опортуністи з колгоспів Сартанської, Келерівської та Чермалицької сільрад зривають готування до сівби - вони ще не зібрали жодного кілограму насіння". Робкор з промовистим псевдо "Глаз" [певне, всевидючий - Л. Я.] подає надію на вихід грецьких колгоспів з коматозного стану, він повідомляє, що ліквідована знеосібка в догляді за кіньми, днями буде складено робочий план на час весняної сівби.

Однак, достатньо пробігти очима по шпальтах, щоб зрозуміти, що апокаліпсис місцевого значення вже розпочався. Повсюди - жахливий стан реманенту, тракторів, худоби, врешті, людей. - Артіль ім. Яковлєва забезпечена насінням лише на 18%. Після повторного переобмолоту пшеничної соломи одержано ще 8 центнерів. Це, видно, був єдино можливий на той час спосіб утворення колгоспних насіннєвих фондів.

Березень 1932 р.: правління колгоспу та актив Чермалицької сільради кампанії не виконують, актив веде пропаганду про "голод", ставлення до худоби таке, що з 750 коней залишилося 200, з них 70% непридатні для роботи. "Керівництво партосередком опинилось в руках куркулів Шишмана, Сагірової та інших, які посилено вербували своїх однодумців до партії [.] за уборочної кампанії 1931 року. Хліб із поля розвозили вдень і вночі на ринок, ховали в ями. Це супроводжувалось безкінечними п'янками та оргіями. Пиячили: правління колгоспу, куркульсько-заможня частина села з представниками сільради та партосередку. Всім, хто не працював в колгоспі, але пиячив з "начальством", цілком писались трудодні. Бідноті, яка вдень і вночі провадила по-ударному уборочну кампанію, більшості з них трудодні не записувались. При розподілі борошна на харчування кулакам видавали на 2-3 їдці по 4-5 пудів на місяць, а бідноті по 16-20 кілограм на 7-8 їдців".

Далі поіменно - дошка ганьби: "Сагірова - член бюро осередку, т. - в. секретаря, дочка куркуля, племінниця поміщика Сагірова, намагалась втягувати до партії антирадянських елементів, при колективізації продала пару волів, щоб не здавати до колгоспу, прикривала куркулів в колгоспі та їх шкідницькі вчинки, сприяла зриву підготовки до засівкампанії. Максимов - член бюра, голова колгоспу, син сартанського куркуля, пиячив, по-примиренському ставився до куркулів [.]. Баталжі - кандидат партії і член правління з кримінальним минулим, підкуркульник, систематично пиячив з куркулями [.]. Скупар - кандидат партії, член правління колгоспу, має тісний зв'язок з матер'ю куркулькою [.]. Есхаров - син білогвардійського офіцера".

По селах - цілковитий занепад: економічний і моральний. Артіль ім. Леніна (с. Новоселівка) - насіння не більше 50 %, колгоспники кажуть: "Дадуть [насіння - Л. Я.] - посіємо", забезпеченість робочою силою - 2530%, громадське харчування та дитячі ясла відсутні. Артіль ім. Яковлєва (Македонівка) має тільки 18% від потрібного посівного матеріалу, розпочали повторний обмолот соломи. Загалом серед грецьких колгоспів Маріупольщини тільки артіль "Юний пахар" (Мангуська сільрада) забезпечена посівзерном. "Опортуністи з колгоспів Сартанської, Келерівської та Чермалицької сільрад зривають готування до сівби - вони ще не зібрали жодного кілограму на - сіння". По Маріупольщині роз'їхалися буксирні бригади, які мають вилучити рештки зерна у селян, аби спрямувати їх на сівбу. Буксирні бригади "в'язнуть" у грецьких, німецьких, єврейських селах - населення приймає їх недружньо, часом агресивно.

В документах цієї пори зустрічаємо низку згадок про "контрреволюційний східний дух" у грецьких селах, нешанобливі відгуки районних уповноважених про греків, наполегливі пошуки проявів "вузько-грецького націоналізму". Треба розуміти, що вони були небезпідставними. Селянство перебувало в стані крайньої екзальтації і мало на те всі підстави. На початку 1932 р. в с. Старий Керменчик було "розкрито" антипартійне угруповання "бінатовців і тахта - мишевців". Їм інкримінували не лише підривну роботу в колгоспах та зрив хлібозаготівель. Зазначалося, що "ці угруповання являли собою групу куркулів, колишніх заводчиків, торговців, міцно заможних і колишніх махновців та мали на меті (з 1922 г.) політичне захоплення влади, а кінцевою метою - створення незалежної грецької республіки".

Суперечки навколо питань соціалістичного будівництва почалися між групами ще в 1927/1928 рр. У 1932 р. обидва угруповання визнали антипар - тійними. Більшість була виключена з партії, а в 1933 р. - засуджена до різних строків ув'язнення. Справа, зрозуміло, була сфальсифікована, вищезазначені особи були засуджені не за фактом діяльності, а за свої думки та їхнє висловлення. Останні ж, незважаючи на націоналістичний ярлик, носили не національний, а соціальний характер. Пролити світло на "вину" засуджених допомагають покази свідків: "В июле месяце как-то мне на улице встретился Бинат Иван и Балабан Василий, оба бывшие кулаки [.]. При встрече они оба начали мне говорить: "Вот видишь, нас исключили из партии, а ваши руководители и коммунисты до чего довели - люди у вас уже с голода пухнут, уже все лошади скоро подохнут, - это все потому, что вы бедняки и батраки все дураки, целое лето работаете и отдаете весь хлеб этим дармоедам. Надо организоваться и в организованном порядке хлеба не отдавать и в первую очередь обеспечить хлебом себя, а остальное отдавать". Втім, і без закликів бінатовців та тохтамишевців бажаючих віддано працювати на колгоспній ниві було обмаль.

Село поглинала господарська руїна. Місцева преса унаочнює її прикмети простою селянською мовою. - Правління колгоспу "Леніна" (с. Чермалик) (керівники партосередку, сільради, а особливо правління колгоспу) пішли на поводу у куркуля й "агітували "про голод", кричали про відсутність хліба, проявляючи злочинну опортуністичну бездіяльність. Тяглова сила, за наявності кормів стала непридатною до роботи [.]." Худобу годували льняною соломою, тримали на протягах. Врешті від 750 коней лишилося близько 200, переважна більшість не придатна до роботи.

Приміські селища ще, здається, живуть нормальним життям - тут навіть крутять кіно. З 21 березня у кінотеатрі "Комсомольське кіно ім. КІМ - фільм Тембі, Держкіно "Трудовий" - з 21 березня "Лялька з мільйонами", з 23 березня у Держкіно "Комуна" (на заводі) - фільм "Напередодні".

У віддалених селах "картини" геть інші. Катастрофа насувається страшною химерною постаттю. Преса несе на собі відбиток відразливої дисплазії масової свідомості, яка, власне, перебувала на межі здорового глузду.

У квітні 1932 р. заговорили. трактори. Заговорили вони, звісно, не в полі, а зі шпальт газети єврейського Калініндорфського району. Більше того, вони не просто розмовляли, вони збиралися на мітинги і клеймили ганьбою своїх керманичів.

"Хто розтранжирує мої 22 години?", - запитував один із них і далі жалівся, - "В мене лопнула пружина регулятора. То я вже зовсім став. Вставити нову пружину триває всього 5 хвилин. МТС не забезпечив нас такими дрібницями, як пружини.

Мусимо йти до МТС пішки, позаяк коней немає, а це триває 4-5 годин.

Ось хто розтранжирює мої 22 години".

Трактор X 26 скаржиться, що зламаний з вини тракториста Пісенно, Ч 12 докладає про опортуністичні темпи роботи тракториста Горевого з колгоспу Ройтер Октябр.

21 квітня трактори зійшлися на черговий мітинг, аби "Розтрощити опортуністичну заморозлість дирекції та агротехперсоналу МТС". Цього разу передова стаття займає всю шпальту і вибудована за формою, як репортаж з місця подій.

"Слово надається тракторові Ч 11.

Бригадир - Соколенко.

Тракторист - Брус.

Завдяки злочинному відношенню Калініндорфської МТС я стою вже 6 доб.

Вже 6 доб, як я вийшов у степ і ще нічого не зробив. Бо МТС замість того, щоб гаразд мене зремонтувати, поставила мене до бракованої "гільзи", коли мій тракторист Брус пускає мене, з мене ллється вода, що заливає всі мої частини.

Після двох доб пустування нарешті добилися, щоб прийшов механік Захарченко. Він побув коло мене, пустив мене, але я пройшов з пів-години й знову став, бо вода ллється з мене.

Що дня дзвонять по телефону до МТС, агроном Монастирський сам біжить а до мене не висилають".

Трактор Ч 13 розсекречує, що тракторист закладає трубки ганчір'ям, а механік використовує всі можливості для того, аби не працювати.

"Завдяки ледареві Білику я примушений цілу ніч не працювати (!)", - скаржиться інший трактор. Його не турбує, що тракторист - не трактор, останній не може без відпочинку працювати і вдень і вночі (зрозуміло, що ця обставина не турбувала не трактор, а районне керівництво, яке прагло, аби люди працювали, як безвідмовні механізми). - "Я працюю весь час без зупинки. Але своїм трактористом Біликом я незадоволений. Він носиться шкурними настроями, вночі він не хоче працювати. З такими як Білик треба вести боротьбу. За то наш зарядчик Москаленко справжній ударник. Він працює, вдень і вночі поскільки немає зарядчиків.

Він обіцяє за ввесь час посівної кампанії не відходити від свого посту.

Пошана таким ударникам як Москаленко".

Авангард 16-го ц/м доносить, що, виявляється, бажання спати вночі було притаманне переважній масі робітників. "Завдяки халатному, бридкому відношенню механіка Захарченко трактор усю ніч не працював. Він вимагав півгодини роботи, але Захарченко вирішив краще лягати спати".

Замітка "Трактористи симулюють, а керівництво мовчить" уточнює, що нічний сон був важливішим за ударну роботу і для місцевого керівництва також. "Два трактори не працювали тому, що трактористи Сухого Ставку принципово симулюють. У колгоспі "Ленінс-восг" вони лінуються. Місцеве керівництво, серед них також уповноважений РПК тов. Вайнер, сплять спокійно вдома".

У травні 1932 р. трактори почали вимагати покарати недбалих працівників. "Накажіть наших вбивць. Вийшли ми у степ бадьорі та веселі. Ринулися на штурм 3-ої більшовицької, готові одержати перший відпочинок по закінченню весняної сівби.

Але.

Посадили на нас шкідників, куркульських агентів Штейнгауера та Балька.

Замість того, щоб самім працювати, вони нас передали причіплювачам, а самі завалилися спати.

Ми пішли, але в нас розтопилися підшипники. Ми хочемо стати, а технічно - неписьменні причіплювачі гонять нас, поки нарешті вилетіли шатунові шворені, скривилися вали та лопнули бльоки.

Тепер ми остаточно вийшли з лави з перспективою на соціальне забезпечення метальламу. Вимагаємо суворо покарати наших вбивць".

Покарання не забарилося. Розглянувши скаргу інтерів 10-20 Ч 3 та 19 на мітингові тракторів, нарсуддя Сташков установив обґрунтованість скарги та приговорив Балька до 1 року примусової праці поза фахом, Штейнгауера до 3-х місяців умовно (враховуючи його неповноліття (!)) з іспитовим реченцем на 2 роки.

Картина цілком сюрреалістична й ляклива водночас. Наділяючи трактори надприродними можливостями, більшовики водночас відмовляли в праві на існування вищим силам. Містичним чином Великдень 1932 р. припав на 1 Травня. Трударі Країни Рад зустріли його без пасок, крашанок, відповідних релігійних відправ. Урешті всі думки населення поглинають питання іншого порядку, всі й усюди ховають та переховують хліб (по родичах, друзях, знайомих). Повсюди - нескінченна й марна боротьба за виконання хлібозаготівель та мобілізацію коштів.

Популістська демагогія, якою просякнута літня преса, мала цілком зрозуміле пояснення. - В розпалі польові роботи - колгоспники масово пиячать, прогулюють, нехтують колгоспним майном та інвентарем, вони, власне, перебувають в стані афекту, а відпрацьовані раніше методи адміністративного впливу втрачають свою ефективність. - Центр вкотре розігрує сценку про доброго та злого слідчого: ідея проста - місцеві управлінці викривляють генеральну лінію партії, Кремль - непохитний бастіон демократії та турботи про трударя. "Колгосп це громадське й господарське об'єднання селян. Господарем колгоспного майна та виробництва є сама колгоспна маса. Ніхто не сміє командувати в колгоспі, порушувати права колгоспників і закони радянської влади. Ніхто не сміє без дозволу колгоспників і їхньої згоди порядкувати в колгоспі. Не можна витратити жодної копійки, жодного карбованця, попереду не обговоривши з колгоспниками господарської доцільності й потреби цієї витрати. То більше недозволено провадити такі ризиковані операції, як злиття і збільшення колгоспів, без всебічного обговорення і згоди колгоспницьких мас". Далі наголошувалося, що треба припинити зловживання, командування й насильства над колгоспниками. "Ради - органи пролетарської диктатури. А суть пролетарської диктатури, як вчив нас Ленін, полягає не тільки й навіть не стільки в примусі, скільки в керівництві, вихованні, організації мільйонних мас трудящих".

Та це - нічого не варті слогани. Реальність карколомна. Колгоспи постають перед вибором, або розподіляти фонди по їдцях, або фактично приректи багатодітні родини "симулянтів" на голодну смерть. Обираючи перше, вони наражалися на незадоволення "ударників". Врешті, деморалізоване виснажене селянство масово ігнорувало роботу. "Спасайте свої шкури, не приймайте планів хлібозаготівель. Перше забезпечимо хлібом себе, а державі здамо колосся", - лунали заклики по селах.

У вересні 1932 р., коли стало зрозуміло, що осіння сівба під загрозою зриву, повідомлялося, що трактористи пересічно отримали тільки 1/3 частину від зарплати та натуравансів.

"Кам' янський район.

На 25 вересня в колгоспі "Червоний селянин", Кам'янського району, засіяно тільки 58 га, замість 515 га заплянованих. У бригадах на полі працюють діти по 12-14 років. Норми виробітку не виконуються. Сівбою на полі ніхто не керує. Члени управи колгоспу на полі не бувають. Масову політичну роботу серед колгоспників занедбано".

Про те, що, попри єлейні замітки преси, насильство перетворилося на звичайну прикмету повсякденного життя національного села і супроводжувалося воно відразливими виявами соціальних хвороб, свідчить колосальна кількість архівних джерел. Не стали виключенням і німецькі села, де раніше, особливо в лютеранських, менонітських та баптистських громадах, пияцтво було невідоме. 9 червня 1932 р. засідання бюро Пулинського РПК дало "добро" на рішення РКК-РСІ про звільнення з посади в. о. начальника районної міліції Гамкалова "за пиятику, розклад міліції та порушення революційної законності" (що виявлялося в незаконних арештах та побиттях, на міліціонера назбиралося 218 письмових скарг).

Повсюди симптоми того, що голод перетворюється на визначальну прикмету життя на селі. Насилля, пияцтво, перелюб, бандитизм - все відходить на другий план - все перекриває всеохоплююче і всепоглинаюче бажання їсти - жити. Бюро Пулинського райпарткому доручає "организовать закрытый распределитель и столовую для руководящего актива Райцентра, при райотделении ГПУ, выделив такового из общественного распределителя", а Райснабу та Райспоживспілці наказує". в ближайшее время разрешить вопрос в отношении организации общественного питания среди широкого партактива, специалистов и служащих Райцентра".

Створення спецрозподільників стало неспростовним аргументом Центру на користь "активізації" діяльності місцевого активу по видушуванню хліба з селян. Як це відбувалося, видно на прикладі того ж Пулинського району. - На 20 серпня 1932 р. план хлібозаготівель виконаний на 12% (індивідуальниками на 0,55%, колгоспами - 32%). Висновки й настанови лаконічні: боротися з розкраданням зерна, вкотре перевірити правильність видачі авансів, щоденно звітувати про хід хлібозаготівель та засівної. 26 серпня 1932 р. приймається рішення про заборону незатверджених (попросту - домашніх) млинів. 29 серпня (план хлібоздачі виконано на 21%) сільрадам спускаються денні завдання на вересень. 12 вересня 1932 р. засідання констатує - план осінньої сівби виконано на 9% (!) . Районні керівники тиснуть, згідно з їхніми наказами селяни звозять до сховищ мокру й суху пшеницю та конюшину, врожай починає гнити. Замість того, щоб рятувати зерно, селяни пишуть до газет. Закриті засідання РПК констатують: "Появление представителей следственных органов произвело очень скверное впечатление в колхозе, что особенно отразилось на поведении председателя колхоза. Политико-моральное состояние правления колхоза отвратительное, что отражается на остальных колхозниках и на самой работе".18 жовтня, зважаючи на ганебні темпи хлібозаготівель (33% по індивідуальному сектору, 81% - колгоспах), приймається рішення про мобілізацію партактиву на село в триденний термін, організацію червоних та чорних списків.

На тлі суцільного хаосу та занепаду влада затято створює картину тотального соціалістичного змагання. - У замітці "Передовики осінньої сівби й хлібозаготівель" згадуються Глухівський район, що отримав 5 тис. руб. для преміювання ударників, Вільшанський радгосп ім. Петровського, премійований 3,5 тис. руб.; Пулинський німецький колгосп "Морген Рот" та польський колгосп "Звездочка" Баришівського району, премійовані 1 тис. руб.4 Сорокинський російський район з місяця в місяць успішно справляється з планами мобілізації коштів, виконавши фінплан 3-го кварталу на 104,7%.

Таємні й цілком таємні протоколи засідань бюро райкомів говорять про одне, істерично самовіддано бреше преса. У 236 номері "Вістей" (12 жовтня 1932 р.) була опублікована наскрізь брехлива постанова Пленуму ЦК КП (б) У "Про перебіг засівної кампанії, збирання буряків і хлібозаготівлі", яка пояснювала економічні проблеми села безвідповідальністю сільських трударів та недостатньою мобілізацією ресурсів. Поряд з постановою - сардонічно усміхнений М.М. Хатаєвич та І.А. Акулов (раніше - перший заступник голови ОДПУ СРСР), введені до складу політбюро та оргбюро ЦК КП (б) У (першого водночас зробили другим секретарем ЦК КП (б) У, а другого - секретарем ЦК по Донбасу). Власне, вони і мали ліквідувати прориви в сільському господарстві республіки.

Уряд планомірно вправляє в голови громадян думку - більшовицька влада єдина надія нацменшин на вільне й рівноправне життя. Незмінним і вивіреним шляхом йде аграризація єврейства. Постанова президії ВУЦВК "5 років Калінін - дорфського району" (5 листопада 1932 р.) вимальовує грандіозну картину планової розбудови єврейських сільськогосподарських районів. Уряд "пропонує" Калініндорфському РВК забезпечити повне виконання планів хлібозаготівель та зяблевої оранки, подальше зміцнення колгоспів, "вжити відповідних заходів до своєчасної підготовки прийому нових переселенців, забезпечення їх житлом та охороною майна, паливом та харчуванням", а також організувати своєчасне залучення переселенців до роботи в колгоспах. За для подальшого розвитку тваринництва Наркомзему пропонується "завести до району 200 корів та 150 свиноматок та забезпечити на 1933 рік потребу району в городньому насінні". Передбачають провести реконструкцію маслозаводу. Наркомземсправ та НКФ отримують доручення "підсилити кредитування єврейських переселенських колгоспів, встановивши пільгові умови повернення кредитів". Одеський ОВК та НКФ зобов'язують закласти до бюджету 1933 р. 200 тис. руб. для впорядкування райцентру: поліпшення водопостачання, будівництва будинку рад, завершення будівлі педтехнікуму та її устаткування. В розпал голодомору більшовицький уряд демагогічно бере на себе зобов'язання перетворити район на взірцеву адміністративно-територіальну одиницю: відкрити лікарню та забезпечити її персоналом, сприяти розвитку кустарних промислів, організувати артілі з виробництва взуття, одягу та будматеріалів, задовольнити потреби району у вчителях, зокрема, й викладачах педтехнікуму. РНК отримав наказ "переглянути стан заборгованості переселенських колгоспів з тим, щоб частково скасувати борги, частково пролонгувати".

Не менш грандіозну картину створює агітаційно-пропагандистська замальовка колишнього керівника першого єврейського - Калініндорфського району - нині ж члена ЦКНМ А. Гітлянського. В розпал голоду вона підносила сусальну картинку про життя єврейських колоністів: колишня єврейська містечкова біднота". вивела свій район у ряди перших. Нині при МТС із 140 тракторами орють колгоспну землю. Район суцільно колективізований. В районі є два великих радгоспи - скотарський, з площею 16 тис. га і виноградарсько-садовий з площею 2 тис. га. Споживча кооперація має в районі мережу з 33 відкритих крамниць і 5 закритих розподільників [! - як бачимо, це вважалося цілком нормальним явищем, і слугувало аргументом на користь ефективності національної політики - Л. Я.].

Всі діти єврейських колгоспників охоплені школою і вчаться рідною мовою. Майже в кожному населеному пункті є семирічки. Цього року відкривають два єврейських технікуми. Виходить єврейська районна газета. Увесь район вкрито сельбудами, хатами-читальнями, кіноустановками тощо". Протягом десяти років бюджет району зріс у десять разів.

Поступово, слово за словом, риторика газетних передовиць змінюється. - Від умовлянь та закликів влада переходить до неприхованого залякування і водночас тиражує образи ворогів колгоспного ладу, злісних шкідників. - "Чому Кам'янський район засіяв тільки 37% до пляну?" - запитує одна з газет. І, не вагаючись, розкриває причини: виходять на роботу о 8-й годині, довго не можуть знайти інвентар; ті, що виїхали в поле о 10-й годині, повертаються з кіньми обідати; о 2-й годині дня на поле їдуть уже 50-60% від тих, що працювали зранку, а над вечір їх ще меншає. Сіють понад місяць. Засіяли 193 га з запланованих 640. На сівбі використовують 40-50% тягла, решта возить дрова з лісництва, помідори на базар тощо. Сім тракторів Кам'янської МТС на ланах Грушківського колгоспу простояли 2 місяці. За цей термін спромоглися засіяти 90 га.

Ще гірші справи в одноосібному секторі, який становить близько 30% людності Грушківки. Одноосібники засіяли 35% до завдання. Коні одноосібників не мобілізовані повнотою на сівбу. Очевидно грушківські керівники вважають, що постанова уряду в цій справі їх не обходить. Бувають такі дні, що одноосібники, одержавши наряд, приводять своїх коней до радгоспу і їдуть у поле, а колгоспні коні саме в цей день стоять без роботи. Одноосібники обурюються: "Що ж ми робимо, а колгоспники гуляють", то й собі кидають роботу.

Сільрада на чолі з головою Аніпатом повторює торішні помилки, захоплюється голим адмініструванням. Ось характерний наказ Грушківської сільради від 24 вересня усім членам сільради. Подаємо дослівно: "Уповноваженому 4-го участка тов. Чайківському Якову Івановичу, як члену сільради сільрада пропонує в 24 години забрать коні, 50% вашого участку і перевірити, хто не здав хлібозаготівлі та забрати зерно, а коли немолочено, то забрати поки по одноосібному сектору, а коні в колгоспників забрати всі 100% і прибути до сільради обов'язково і негайно. Голова сільради Аніпат".

Чайковський, одержавши незаконне, "перекрутницьке розпорядження", разом з членами сільради, вночі стукає у вікна одноосібників і вимагає негайно вести тягло до колгоспівської стайні. На яких умовах це тягло забирають - одноосібники не знають. Експропріації тривають. "Село Грушівка - на жаль не виняток в Кам'янському районі," - підсумовують "Вісті". На жаль, описана ситуація не виняток, а правило для всієї України.

Під загрозливими заголовками стали виходити матеріали спеціальних бригад: "Справжні причини відставання Дніпропетровщини - виявляє практика Васильківського, Молочанського і Павлоградського районів. Праві опортуністи зривають хлібозаготівельний план". Молочанський район є джерелом постійних розчарувань більшовицького проводу - надто багато труднощів постає в ньому на шляху втілення кремлівських задумів. План хлібозаготівель виконано на 15%, молотьбу свідомо затримують, вважаючи "що довше молотитиме, то більше у нас залишиться хліба"; у Миколай-Фельдській артілі під виглядом усіляких фондів розбазарюють зерно. "Артіль має достатню кормову базу для своєї СТФ (силос, буряки, гарбузи, грубі корми тощо), але щоб розбазарити хліб, тут списали на рахунок фондів СТФ 114 цн. ячменю, 32 цн. вівса, 59 цн. кукурудзи і 5 цн. "посліду" (!) Обслідуючи якість посліду, ревкомісія колгоспу констатувала, що в соломі залишилося 15% зерна, а в полові 8-10%".

Звідусюди повідомляють: розбазарювання зерна набирає загрозливих форм. Колгоспи та їхні правління голосно каються і обіцяють змити ганьбу ударною працею.

Як і раніше, український уряд намагається довести вагомі досягнення національної політики примарними успіхами національних районів у більшовицьких суспільно-політичних кампаніях. Спартаківський район закінчив сівбу першим в Одеській області 18 жовтня 1932 р., виконавши її на 102%.30 жовтня Спартаківський район звітував про виконання річного плану хлібозаготівель на 100,3%.

Преса вітає позачерговий районний з'їзд рад Калініндорфського району з нагоди п'ятиріччя національного єврейського району та 15-ї річниці Жовтневої революції. Журналісти брешуть про жахливу реальність: Захід охоплений економічною кризою, а "У нас у країні рад - бурхливе розгортання соціалістичного будівництва, піднесення матеріального добробуту широких працюючих мас, величезний розквіт культури національної за формою і соціалістичної за змістом.

Артіль "Ерунгеншафт" Молочанського району звітує про виконання річного плану хлібозаготівель у відсталому районі і закликає всіх наслідувати свій приклад. Гасло "Листопад - вивершальний місяць у боротьбі за хліб. П'ятнадцяті роковини пролетарської революції зустрічаймо безперервним потоком червоних валок" унаочнює зміст епохи.

В середині листопада 1932 р. обласний партком ухвалює застосування репресій до Пулинського району. - За виключенням Кремянської, Видумської, Волнаховської, В'язовецької, Гамбровської, Курганської, Пулинської-нім. та Пветянської сільрад до закінчення хлібозаготівель припинилися поставки промислових товарів. З найбільш "відсталих" (Пулин-Гута, Чернявка, Лиски, В. - Бобриця, Фрайнвальд, Березова-Гать, Мирне, Пулин-укр., Ст. - Александровка) сільрад пропонувалося впродовж доби вилучити всі наявні промтовари, опечатати кооперативні та державні лавки, товари перекинути до передових сільрад. Сільради отримують попередження, якщо впродовж 2-х днів не буде досягнутий рішучий перелом у хлібозаготівлях, а план повністю не буде виконаний до 20 листопада, до них будуть застосовані ті ж заходи. До злісних саботажників контрактаційних завдань "пропонувалося" запроваджувати бойкот, виключення з колгоспів. Співробітники прокуратури та міліції переведені на воєнний стан.

Загалом німецькі райони не дають управлінцям продихнути - колективізація буксує тут на кожному кроці. Ганебно відстає Пулинський район. На початку 1932 р. тоді, коли ситуація з хлібозаготівлями по республіці ще не виглядає цілковито провальною, він уже згадується в "ганебному списку районів, що не виконали 60% плану" хлібозаготівель. На 2 січня 1932 р. тут було зібрано лише 50,7% доведеного завдання. Восени район перетворюється на фронтову зону. В листопаді колгоспники Пулинського району під керівництвом партійця (!) Пальнау відмовляються виконувати план хлібозаготівель із присадибних ділянок і виганяють хлібозаготівельні бригади. Селяни Лисковської та Солодикської сільрад (німецькі піддані) також одностайно відмовляються виконувати план. У них хліб був вилучений у примусовому порядку, стосовно куркулів застосували репресії. Превентивні репресії проти куркулів Бураков - ського, Пулино-Гутського та Старо-Будського (!) колгоспів мали на меті нейтралізувати їхній вплив на широкі верстви колгоспників.

Прокуратури й нарсуди працюють, як конвеєр: справи про "исключительно злостный саботаж хлебозаготовок" розглядаються в терміновому порядку "с самой строгой квалификацией проступка, предусмотренной законом". На початку грудня 1932 р. розпочинаються конфіскації майна в рахунок погашення штрафів. - Замість підкорення селянської волі місцеві органи влади стикаються з неочікуваною зворотною реакцією. Землероби скорочують посіви, низка господарств відмовляється засівати взагалі. Сільради приймають рішення про віддачу під суд за відмову засівати землю, однак, райпарткоми, побоюючись масового стихійного вибуху, намагаються подолати селянський саботаж організаційними заходами.

Розлогий інформаційний лист Пулинського РПК до ЦК КП (б) У засвідчив, що німці району передували у виконані доведених планів, тоді як українські та польські сільради ганебно відставали. - В українському селі Стрібеж середнячка побила вилами червоноармійця, мотивуючи свою поведінку тим, що боялася, аби він не забрав жорнова. За відомостями ДПУ, в селі було більше 60 таких приладь, які, власне, й рятували життя селянським родинам. В іншому інформаційному листі Пулинський РПК звітував Київському обкому КП (б) У та ЦК КП (б) У про виявлені випадки селянської непокори, описуючи ознаки прихованої від сторонніх поглядів солідарності односельців, які обороняли свій маленький всесвіт і хліб так довго, як це було можливо. Так, у В'язовецькій сільраді священик Ненадкевич разом з колгоспником Іщенком переховували на квартирі 100 пудів хліба та "куркулів", причому відбувалося це за сприяння голови (!) Чернявської сільради Грибана - кандидата партії. Всі троє заарештовані і чекають рішення виїзної сесії облсуду.

Ознаки кругової поруки ("большой спаянностью состава колхоза и особой тактикой скрывшейся в колхозе кулацкой прослойкой, направленной на укрепление потребительских кулацких тенденций под внешней личиной "образцового колхоза") віднайшли у Пулин-Гутському колгоспі, який дав прихисток для 12 "ліквідованих куркулів" з інших сільрад. Кругова порука була звичною нормою життя в селах горюнів (Путивльський російський національний район): тут "червоний півень" знищив не один будинок прийшлих колективізаторів.

У грудень 1932 р. національні райони вступили з гаслом "У другу п'ятирічку без боргів перед державою!" Та це були лише гасла, реальне життя було геть іншим. У Пулинському районі хутірська система з притаманною їй відособленістю невеликих груп господарств сприяла найбільш впертому опору селянства державним господарським і політичним кампаніям. Голови сільрад (зокрема, голова Березово-Гатської сільради Отт) агітували бідняків та середняків (!) не вступати до колгоспів ("все рівно з нас здеруть три шкури"). Серед колишніх колоністів поширювалися чутки, запозичені з закордонного листування: навесні 1933 р. відбудеться обмін населенням між СРСР та Німеччиною, причому німецьких комуністів обмінюватимуть на одноосібників, саме тому не треба квапитися зі вступом до колгоспів. Колгоспник Ренц закликав виходити з колгоспів, аби забезпечити собі можливість емігрувати. Опорні настрої живили регулярні контакти німецьких підданих з Київським консульством. Після розмов з німецькими дипломатами селяни розповсюджували відомості про те, що будуть не тільки обмінювати комуністів, але й залізниці України передадуть Німеччині в рахунок боргів. Тоді одноосібники набудуть можливість вільно переїздити з Росії до Німеччини.

У той час, як нацменселяни потайки мріють виїхати з радянської батьківщини, місцеві управлінці погрузають у зловживаннях і пороках. Вони вже давно не є взірцем для селян. За даними Молочанської МТС, по колгоспах її району діяльності близько 17 000 цн. хліба незаконно роздано адміністративно - службовому персоналові і різним особам та установам, що нічого спільного з колгоспним виробництвом не мають. Викрадене зерно складає 11% усіх натурпродуктів.

Преса рясніє звістками про те, що продукти харчування розподіляються за їдцями, а не по трудоднях; управлінці розбирають харчі першими, лишаючи колгоспників напризволяще. Спеціальний кореспондент "Вістей" відзначав, що голова сільради Арчі роздав "по записках" понад 115 цент. хліба, тоді, як село виконало всього 90,4% свого пляну!"

З Бердянщини повідомляли, що сільський актив замість заохочувати селян до хлібозаготівель (за допомогою промкраму), вирішував проблеми методом тотальних трусів у бідняків та середняків, минаючи хати куркулів. Це лише у радянській кінокласиці активісти були втіленням усіх можливих чеснот: у реальному житті хабарництво, пияцтво, статева розпущеність і хамство були органічними рисами особистості низки управлінців. Історична пам'ять селянських спільнот зберегла саме такі згадки про "колективізаторів". Отож, гнівливі масові повідомлення преси про розкладання сільрадівських активістів та їхнього "зростання" з куркульнею нерідко мали під собою цілком реальне підґрунтя.

голод колективізація хлібозаготівля село

Наприкінці листопада 1932 р. держава бере концентрацію та розподіл зерна й продовольства під цілковитий контроль. Орієнтиром для діяльності місцевих виконавчих органів влади стає колективна єзуїтська думка ЦК КП (б) У, що інтереси держави значно важливіші за відчуття голодуючого селянства. Місцеві органи та уповноважені РНК, які за ними наглядають, отримують наказ заборонити розбазарювання натурфондів у колгоспах, що незадовільно виконували плани хлібозаготівель (а таких була левова частка), забезпечити облік та зберігання конфіскованого зерна. Фракції РВКів, уповноважені РНК та секретарі партосередків мали припинити роздачу населенню будь-яких натуравансів у відстаючих колгоспах навіть у вигляді різного роду озадків, послідів, відходів тощо. Перед тим роздане продовольство підлягало поверненню й зарахуванню до плану хлібозаготівель. У всіх колгоспах організують вилучення "розкраденого" під час збирання, обмолоту та перевезення хліба.

На повну силу запрацювали "чорні дошки", що передбачало дострокове стягнення всіх кредитів, заборону торгівлі колгоспу та колгоспникам, накладення штрафу м'ясозаготівлі в обсязі 15-місячного плану. Водночас згорталася торгівля закладів споживчої кооперації, всі наявні товари перекидалися в передові сільради. Що це значило? Тільки одне - стан облоги для сіл, яким винесли вирок голодної смерті.

Секретарі партосередків першими дізнавалися про такі рішення райпарткомів, вони мали настанови проробляти рішення на перших же зборах, отож, сусідні села доволі скоро, минаючи пустомовну пресу, сповіщалися про нові методи більшовицького виховання непокірного селянства. Та, попри середньовічну жорстокість нового курсу державної політики, влада не могла похизуватися її ефективністю. Навіть комуни не були надійною опорою нелюдських ухвал уряду. В середині грудня 1932 р. керівники комуни ім. Сталіна Старо-Каранського району (голова Терещенко й секретар партосередку Лукаш) відмовилися виконувати плани заготівель картоплі, вважаючи за краще рятувати життя комунарів. Як зазначав додаток до протоку РПК, вони "незаконно" роздали 153 центнери хліба комунарам, 180 центнерів - організаціям. Обидва керівники були зняті з посад і отримали партійні стягнення, селяни ж, залишившись без їхнього захисту, потрапили у ще більш скрутне становище. Новопризначені керівники провели переобмолот соломи, перевіювання полови та вилучили попередньо розданий натураванс, припинили постачання хлібом їдальні, спожитий харч зарахували до натуравансу.

Планового характеру набувала репресивна робота органів прокуратури та суду. З 1 липня по 1 грудня 1932 р. в одному лише Старо-Каранському районі було притягнено до слідства 306 осіб, з них 166 куркулів, 87 середняків, 53 бідняка, 16 осіб засуджені до розстрілу. Цинічно зазначалося, що "поряд з цим на місцях секретарі партосередків та голови сільрад не сполучали адміністративні заходи, рішення судів з політико-масовою роботою, не обговорили рішення судів на зборах колгоспників, бідняків і середняків одноосібників й не використали ці рішення, як засоби боротьби за хліб".

Владі вочевидь не вдалося цілковито підкорити волю одноосібників та колгоспників: сільські громадські суди не функціонували (про це йшлося в низці постанов РПК). Перебуваючи в стані нелюдської фізичної та моральної напруги, селянські громади не принизилися до самопоїдання. Саме це не відповідало стратегічним завдання більшовиків. Репресивна державна машина виступала універсальним нищівним інструментом запровадження людиноненависницької соціальної політики, однак, влада прагла створити видимість народної підтримки - над сільськими судами був встановлений посилений контроль, перечищений їхній склад і лише після цього в них передавалися найменш значущі справи. Широко застосовувалися "методи громадського тиску через колгоспні збори".

На що перетворилося життя селян Південної України наприкінці грудня трагічного 1932 р. свідчить, зокрема, постанова засідання бюро Старо-Каранського РПК від 23 грудня [затверджене опитом - Л. Я.] про виконання хлібозаготівель у зернорадгоспі "Сартана". З нього дізнаємося, що план щоденного вивозу зерна становив 700 центнерів. Проте хліба давно вже не було: 14 грудня вивезли 29 центнерів, 15 грудня - 31, 16 грудня - 40, 17 грудня - 18 центнерів,19 грудня вивезення припинилося.

Намагання дирекції радгоспу врятувати робітників від голоду розцінювалося як "неприпустиме розбазарювання хліба на продовольчі потреби". Районне керівництво вимагало зменшення пайків, вважаючи неприпустимим, аби по відповідних категоріях видавали 800 грамів хліба, від 400 до 600 грамів у день на їдця.

Не можна стверджувати, що всі "члени уряду" (так називали протоколи РПК уповноважених РНК) та уповноважені обкомів були безсовісними бездушними машинами нищення селянської верстви. Архіви свідчать, що значна їхня частина щиро співчувала голодуючому селянству, покривала правління колгоспів та дирекції радгоспів, які на свій страх і ризик годували селян з реквізованих фондів, ховали зерно у соломі тощо. Одним із них був уповноважений Сталінського обкому Слємзін у радгоспі "Сартана". Таких як він було немало, однак вони були не спроможні радикально вплинути на загальну державну політику.

Алгоритм діяльності репресивної машини при виявленні прихованого саботажу був украй жорстоким та напрочуд дієвим - він знищував рештки свідомості опору в селянстві. Виглядав він наступним чином: всі комбайни, молотарки, віялки запускали в переобмолот; організовувалися другі зміни для їхнього обслуговування; останні рекрутувалися переважно з комсомольців та партійців (70%) - решта (30%) із працездатних (!) утриманців; біля кожного агрегату виставлялася варта з партійців, яка наглядала за ходом робіт та цілісністю зерна; працівникам, зайнятим переобмолотом, підвищувалася платня, решті - зменшувалися пайки. Репресії проти керівників, які намагалися врятувати людські життя, та тотальне перетрушування управлінських кадрів довершували справу.

Зима 1932-1933 рр., певне, була найстрашнішою в історії села, - воно впало в стан анабіозу: голод і холод панували повсюди.

Навесні 1933 р. ситуація докорінним чином змінилася разом із кардинальними змінами у вищих колах республіканського керівництва. Прикметний опис приїзду Павла Постишева та його "справді більшовицького ставлення" до проблеми голоду знаходимо в спогадах І. Стріонова. Внаслідок добре "відпрацьованої легенди", неодноразової допомоги впродовж весни-літа посівним, фуражним зерном та кормами П. Постишев перетворився на рятівника українського народу, а попереднє керівництво республіки було усунене від влади без жодної реакції на те народу. Масова пропаганда педалювала тезу, що "лише з приїздом бригади ЦК ВКП (б) на чолі з тов. Постишевим 1933 р. призупинилося розорення колгоспників". Дійсно, по приїзді П. Постишева, за влучним визначенням Г. Єфіменка, "в колгоспному селі [.] продналог замінили продрозверсткою", хлібозаготівлі припинили і навіть повернули до республіки частину раніше заготовленого зерна. Влітку 1933 р. Україна неодноразово отримувала ін'єкції посівного матеріалу та збіжжя. Це сприяло затвердженню в масовій свідомості замордованого голодом народу світлого образу П. Постишева - рятівника українського народу. Суспільну думку готували до звинувачень колишнього керівництва УСРР, зокрема, М. Скрипника, А. Річицького (який за нелюдське поводження з селянами с. Арбузінка Одеської області був публічно осуджений і приговорений до смертної кари) у невмілому злочинному керівництві республікою. В такий витончений спосіб готували погром так званого українського буржуазного націоналізму і згортання політики коренізації.