Сила та безсилля гетьманської влади в після-полтавську добу: гетьман Скоропадський vs сотник Лісовський, 1715-1722 роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сила та безсилля гетьманської влади в після-полтавську добу: гетьман Скоропадський vs сотник Лісовський,1715-1722

Анотація

гетьманський скоропадський сотник автономія

Аннотация

В статье исследуется конфликт гетмана Ивана Скоропадского с новгород-северским сотником в 1715-1721 гг. Федором Лисовским. Реконструкция конфликтного дела позволяет воспроизвести характер взаимоотношений казацкого правителя со старшинами низшего, сотенного, уровня, которые получили свою власть не в результате избрания обществом или гетманского назначения, а ставились на должность царским указом. В более широком контексте дело отчетливо иллюстрирует характер властных отношений в гетманской державе во времена интенсивного наступления Российского государства на автономию Гетманщины, имевший место после поражения антироссийского выступления гетмана Мазепы 1708-1709 гг.

Annotation

The paper deals with the conflict with hetman Ivan Skoropadsky and Novgorod-Sivers'ky officer Fedor Lisowski. The conflict illustrates the nature Hetman's power during intense Russian attack on the Ukrainian autonomy after the defeat of Mazepa's uprising of1708-1709 years.

Keywords: Hetmanate, hetman power, captain, liquidation of Hetma- nate's autonomy by royal power, Cossack administration, Court of Hetmanate, General Military Court, General Military Office.

Новгород-сіверського сотника в 1715-1721 рр. Федора Лісов- ського, на відміну від переважної більшості козацьких старшин низового рівня, імена яких є знаними лише для дуже вузького кола фахівців з історії Гетьманату, представляти не надто й потрібно. Адже завдяки перу О. Лазаревського, С. Моравського, О. Левицького та інших істориків і популяризаторів вітчизняної історії¹ його ім'я не лише широко увійшло в історіографічне представлення української минувшини. Лісов- ський, вочевидь, є найбільш відомим персонажем козацької історії саме такого рангу і такої «слави» -- несучи службу у Війську Запорозькому лише як сотник Новгород-Сіверської сотні Ніжинського полку та не взявши участі в жодній з резонансних битв чи походів, тим не менше за своєю пізнаваністю старшина може конкурувати з багатьма козацькими урядниками значно вищого статусу. Ба навіть більше, його ім'я стало прозивним в контексті характеризування методів урядування козацькими адміністраторами з неприхованим нехтуванням при цьому буквою закону й ігноруванням наказів гетьманської влади.

Але навіть зважаючи на розтиражованість образу новгород-сіверського сотника Федора Лісовського та масштаби його зловживань службовим становищем і нехтувань розпорядженнями гетьманської влади, вважаємо за потрібне приділити цьому персонажу належну увагу, адже без нього, вочевидь, картина конфліктності козацьких урядників нижчого рівня буде відверто неповною.

Хоча історіографія й накопичила неабиякі надбання у царині реконструкції життєвого шляху та службового піднесення і службових зловживань Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. -- Т. 1: Полк Стародубский. -- К., 1888. -- С. 197-206; Моравский С. Федор Лисовский (1709-1722). Очерк из внутренней истории Малороссии в первой половине ХУШ ст. // Киевская старина. -- 1891. -- Т. 34. -- № 9. -- С. 427-454; Т. 35. -- № 10. -- С. 22-57; Левицький О. З розстриги сотник // Літературно-науковий вістник. -- 1918. -- Кн. 1.

Федора Лісовського, проте сотні позовів і свідчень, що їх містять численні томи судових справ, що порушувались в різні часи проти цього, безперечно, вельми колоритного персонажа козацької історіїЦДІАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Т. 1. -- Спр. 153: Дела бывшаго сотника новгородского Федора Лисовского и двох жен его первобрачной Пелагии Улесковни, второбрачной Ксении Ивановни Федоровых Лисовских с многими полку Стародубов- ского разными персонами в разних исках и других претенсиях, також вище показанних Лисовкого жен от позосталих по смерти его Лисовского добрах и о розделки оних между ими женами и с оними многими персонами заводние. С 1715 года произвождение начатое. -- 138 арк.; Спр. 153 а: Дела бывшаго сотника новгородского Федора Лисовского и двох жен его первобрачной Пелагии Улесковни, второбрачной Ксении Ивановни Федоровых Лисовских с многими полку Стародубовского разными персонами в разних исках и других претенсиях, також вище показанних Лисовкого жен от позосталих по смерти его Лисовского добрах и о розделки оних между ими женами и с оними многими персонами заводние. С 1716 года произвождение начатое (1716-1734). -- 129 арк.; Спр. 153 б: Дела бывшаго сотника новгородского Федора Лисовского и двох жен его первобрачной Пелагии Улесковни, второбрачной Ксении Ивановни Федоровых Лисовских с многими полку Стародубовского разными персонами в разних исках и других претенсиях, також вище показанних Лисовкого жен от позосталих по смерти его Лисовского добрах и о розделки оних между ими женами и с оними многими персонами заводние. С 1721 года произвождение начатое. -- 126 арк.; Спр. 153 в: Дела бывшаго сотника новгородского Федора Лисовского и двох жен его первобрачной Пелагии Улесковни, второбрачной Ксении Ивановни Федоровых Лисовских с многими полку Стародубовского разными персонами в разних исках и других претенсиях, також вище показанних Лисовкого жен от позосталих по смерти его Лисовского добрах и о розделки оних между ими женами и с оними многими персонами заводние. С 1724 года произвождение начатое -- 101 арк.; Спр. 153 г: Справа про захоплення Федором Лісов- ським, сотником Новгород-Сіверської сотні Стародубського полку приватного і громадянського майна жителів сотні, про побиття їх, про двоєженство... (1725-1727). -- 100 арк.; Спр. 350: Супліка козака м. Новгород-Сіверського Василя Яковича про взяття його під протекцію від переслідувань сотника Лісовського. 1719 р. -- 3 арк.; Спр. 336: Відкритий лист новомлинському сотнику Григорію Шишкевичу про повернення ним захоплених ґрунтів жителям сотні, про заборону використання праці козаків і міщан у приватному господарстві, про заборону міняти міську і сільську старшину без відома вищих органів влади (чернетка). 15 травня 1719 р. -- 3 арк. (хоч у назві згадано про новомлинського сотника, але насправді мова йде в документі про Ф. Лісовського) тощо., надають можливості не лише для того, аби прослідкувати історію конкретного козацького урядника сотенного рівня, а й глянути на проблему ширше, зокрема, з точки зору структури та механіки організації владних відносин в Українській козацькій державі, ефективності гетьманської влади в часи, коли уряд Петра І після подій, пов'язаних із переходом гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ, провадив цілеспрямовану політику дискредитації цієї владиШирше про цей аспект див.: Горобець В. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра І. -- К., 1998..

На сотницький уряд до Новгород-Сіверського Федір Лісовський потрапив навесні 1715 р. за прямим призначенням Петра І. До цього часу впродовж 1709-1714 рр. він служив протопопом у Гадячі. Але там у нього стався гострий конфлікт із місцевою громадою та передовсім гадяцьким полковником Іваном Чарнишом, котрому вдалося витягнути на світ чимало темних сторінок ранньої біографії Лісовського, в тому числі й прихований ним при посвяченні на священика факт перебування у двох шлюбахМоравский С. Федор Лисовский (1709-1722)... -- № 9. -- С. 427-454.. Намагаючись дискредитувати свого опонента перед світською та церковною владою, Чарниш зібрав проти нього чимало й інших обвинувачень. Так, 1712 р. у листі до гетьмана Скоропадського він зауважував: «не раз перед сим доносил я вашей вельможности, и письменно, и словесно, по требованию всей гадяцкой громади, что богомолец наш не токмо по смертних, певних убійствах, самовольных окалеченіях людських и безсовестных окри- вавленіях, при всечастних погибельних перехвалках, неправилного свого не поправует поступку, леч ясно, явно, без стида и страха божія, злодейством бавячися, во горшое преуспевает: некого незащо поменяючи, один бич над людми невинними, аки во Израили Фараона себе поставляет» Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. -- Т. 1: Полк Стародубский. -- К., 1888. -- С. 200.. Завершував полковник свій лист проханням звільнити його та громаду від такого «бодрого до коней и волов чужих, богомолца», оскільки сил уже немає більше зносити його безчинства, що тривають ось уже три роки поспільТам же..

Завдячуючи активності Чарниша, Лісовський протопопську кафедру в Гадячі, як власне і саме священицтво, утратив. Але покарання за свої очевидні провини не поніс. Більше того, цар Петро І призначив його на уряд сотника в Новгород-Сіверську сотню Стародубського полку, причому, гетьман Іван Скоропадський про це несподіване призначення (до слова, на уряд, що на той час і не був вакантним) довідався вже пост-фактум з листа канцлера графа Гаврила Головкіна: «его царское величество бувшому гадец- кому протопопу Федору Лисовскому указал быть в Новгородке северском сотником, о чем изволите пространнее усмотреть из посланной с ним его царского величества грамоты»Там же. -- С. 201..

Відверто кажучи, призначення Лісовського на сотництво за спиною гетьмана, якраз після підписання царем у січні 1715 р. указу про новий порядок заміщення старшинських вакансій в Гетьманаті, виглядало певною мірою скандально. Адже згідно з цим указом, «когда в котором полку будет порожное место полковой старшины или сотника», місцеві полковники повинні були «учинить раду и советы с полковою старшиною и с сотниками, и на том совете и приговору общему назначить к этому уряду людей заслуженных и неподозрительных в верности, человека двух, или трех», з числа яких гетьман, з відома царського міністра стольника Федора Протасьєва, і мав здійснити призначення на уряд .

Ще більш скандального присмаку справа набувала з огляду на той факт, що гетьман Скоропадський уже неодноразово демонстрував своє негативне ставлення до особи конфліктного і скандального гадяцького протопопа. Отож і довелось графу Головкіну докласти певних зусиль до того, аби дезавуалювати негативне враження українського зверхника від такого кроку царської влади. Зокрема, канцлер зазначав: «И хотя ваша велможность, наперед сего ко мне писать изволили, что оной Лисовской чинил вам некоторые досадителства, однако ж нене изволите то презрить и уничтожит и явится к нему ласковым и о бытии его в сотниках, учинить по его царского величества грамоте.. .» Див.: Источники малороссийской истории, собр. и изд. Д.Н. Бантышем-Камен- ским. -- Ч. 2. -- М., 1859. -- С. 276. Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. -- Т. 1. -- С. 201..

До Новгород-Сіверського Федір Лісовський прибув 10 березня 1715 р., а вже в перший день свого перебування на уряді щойно призначений сотник встиг відмітитися фінансовими зловживаннями: взяв у ратуші «меских грошей талярей двадцять битих з лишком, будто его милости пану асаулу енералному за врученіе корогви дати» ЦДІАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 153. -- Арк. 38; Спр. 153 а. -- Арк. 46. Там само.. Вельми показово, що Лісовський, відібравши кошти в міської громади в перший же день свого урядування, так і не передав їх гетьманському представнику Василю Жураківському, а привласнив собі¹¹. Як на ще один окремий клопіт міські обивателі скаржились згодом гетьманові на те, що битих талярів, яких від них вимагав новопри- значений сотник, в міській скарбниці не виявилось в наявності, а відтак довелось терміново міняти наявні в ратуші таляри і золоті червоні на таляри биті як у Новгород-Сіверському, так і навіть у ГлуховіТам само. -- Спр. 153. -- Арк. 38 зв..

Наступного прояву сотницького свавілля довго чекати не довелось, і вже за день, 12 березня, коли Лісовський почав вибиратися за дружиною і пожитками до Гадяча, новгородці знову відчули на собі пристрасть ново- призначеного сотника до переступу закону й традицій урядування. Справа в тому, що візит до місця своєї попередньої духовної служби, що з вини гадяцького полковника Івана Чарниша увінчалась неабиякою ганьбою, Лі- совський намагався обставити якомога більшою показною пишністю. Отож, як зауважувалось у пізнішій скарзі жителів Новгород-Сіверського, сотник -- «для гордости своей» -- забрав у дорогу до Гадяча декілька пар людських коней, а також «войскових арматних» коней, «якіе тилко для потреби служби государревой держат и тих коней не толко сотники, но и полковники, некогда на свой вжиток не употребляют». Аби надати ще більшої пишності процесії, сотник для «ассистенціи козаков немало знатних понабирал», причому, вже в дорозі останніх немало тиранив і всіляко принижувавТам само..

Зауважимо, що стремління сотника до надання своїм виїздам, особливо до Гадяча, неабиякої пишності та гонору, загалом не характерних для козацького старшини саме такого рангу, спостерігатиметься і в наступні роки. Скажімо, трохи згодом сіверські козаки скаржилися на таке: «сего лета 1718 ездил он до Гадяча в тую дорогу не толко необикновенно множество козаков набрал, але найбарзей и коней козацких з Нефедовки, из Лесконогов, Кли- мовке побрал... а инши мздою откупилися..., чого прежніе сотники не делали»Там само. -- Арк. 50 зв..

Перший же виїзд новгород-сіверського сотника з міста увінчався ще одним доволі показовим епізодом, що згодом також неодноразово матиме продовження. Перед самим виїздом Лісовський добряче випив і в такому стані заїхав на квартиру до капітана російської армії Нарвицького, з котрим з невідомих причин влаштував спочатку бійку, а по тому, «вибегши з двору казал бить в звони, чим мало не вчинил смятенія между народом и жов- нерами великороссийскими»Там само. -- Арк. 38 зв..

Повернення сотника з Гадяча до Новгород-Сіверського, що сталось якраз напередодні Великодня 1715 р., ознаменувалося новими ексцесами його доволі своєрідного врядування. Зокрема, очільник сотні наказав доставити йому з ратуші «вола и яловіцю, якого вола приказал резнікам убити и спродати знатною ценою мясо, а яловицю на свой двор взял, и баранов пять или сем». А по тому почав вимагати від міської громади «осятрини и иншой риби, мяса, вин и всяких речей». Особливо вибагливими смаки сотника ставали тоді, коли він видавав заміж або одружував когось із своєї прислуги, а учту влаштовував за рахунок громадиТам само. -- Арк. 39..

Трохи облаштувавшись на новому місці служби, Лісовський, переслідуючи передовсім власний інтерес, почав активно впроваджувати в Нов- город-Сіверській сотні нові порядки, чого, як скаржились сотничани, «не токмо в Новгородку за бувших сотников не деялося, но ниже во всей Малой России не деется»Там само. -- Арк. 39 зв.. Зокрема, він, наситивши декілька кухв неякісного меду («неперепусканного и з дріжджами»), «на цехи понакидал усиловне, в чом немалое бедним людем учинил стеснение». Крім того, сотник залучив всіх ремісників міста -- «ремесленники все: кравце, шевце, ковали и протчие всегда» -- виконувати панщину на його користь, а до того ж, «гончари и горшков без числа мусят своим коштом робячи давати, чого в прежних сотников не бивало»Там само..

А ще новопризначений урядник без жодних докорів сумління почав демонструвати власну задирикуватість, зневагу як до простих мешканців сотні, так і старшини. Більше того, Лісовський відчував у собі достатньо сил, аби йти на гострі побутові конфлікти з представниками російської військової адміністрації в Гетьманаті. Про конфлікт, що стався в Новгород-Сіверську поміж сотником і російським офіцером, вже згадувалось раніше. А за деякий час, на початку літа 1716 р., Лісовський так посварився з майорами гренадерського полку Кохом і Грековим, що ті, зі слів самого сотника, заходили в його дім «хотячи самого взявши забити»Там само. -- Спр. 153 а. -- Арк. 55.. У поданому гетьману чолобитті Лісовський твердив, що сталося це за якусь «давную неякую завзятость» царських офіцерів щодо нього. Натомість російські штаб-офіцери «прикладали апеляцію гетману», переконуючи в тому, що призвідцею конфлікту був саме Лісовський, котрий їх, майорів, «непристойними укорал словами»Там само..

Ще більш конфліктно розвивались стосунки нового сотника зі своїм попередником на сотництві Данилом Кутневським та новгород-сіверським протопопом Афанасієм Заруцьким. За версією самого Лісовського, представленою кількома роками згодом, тільки-но він у березні 1715 р. прибув на місце нової своєї служби, як йому довелось тримати оборону від нападок свого попередника -- сотника Кутневського та місцевих міщан, очолюваних новгород-сіверським протопопом Афанасієм ЗаруцькимЛазаревский А. Описание Старой Малороссии. -- Т. 1. -- С. 201..

Про Данилу Кутневського в історичних джерелах збереглося не так уже й багато свідчень. А ось Афанасій Заруцький в українській історії початку ХУШ ст. -- це постать не менш знакова, аніж сам Федір Лісовський. Адже саме він, будучи восени 1708 р. звичайним приходським священиком, лише за один вірш, в якому гнівно засуджував перехід гетьмана Мазепи на бік шведського короля, отримав від Петра І ціле село, а також зробив вагому заявку на зайняття посади протопопа новгород-сіверськогоЛевицкий О. Афанасий Заруцкий, малорусский панегирист конца XVII и начала ХУШ ст. // Киевская старина. -- 1896. -- Т. 52. -- № 3. -- Отд. 1. -- С. 378-398; Маркевич А. К биографии Афанасия Заруцкого // Киевская старина. -- 1896. -- Т. 53. -- № 4. -- Отд. 2. -- С. 22..

Конфлікт же поміж сотником Лісовським і протопопом Афанасієм, як можна зробити висновок із матеріалів розслідування, що велось трохи згодом, виник на цілком очевидному матеріальному підґрунті. Справа в тому, що до Новгород-Сіверського колишній протопіп Гадяча прибув у статусі чоловіка «весьма голого» (принаймні, саме так його характеризував гадяць- кий полковник Іван Чарниш). Незважаючи на відсутність особливого рес- пекту по відношенню до нього в особі гетьмана, 1716 р. Скоропадський таки затвердив за ним рангові села новгород-сіверських сотників -- Бугринівку і Голубівку та надав йому в Новгород-Сіверському «в спокойное и зуполное владениіе» деякі маєтності, зокрема, двір Бистроцького, що знаходився на території місцевого ринку, і на якому розміщувались дві комориЛазаревский А. Описание Старой Малороссии. -- Т. 1. -- С. 198; Моравский С. Федор Лисовский (1709-1722)... -- Т. 34. -- № 9. -- С. 442, 445; Т. 35. -- № 10. -- С. 22.. Але розбагатіти на цьому придбанні легальним способом Лісовський не міг, оскільки прибутки з двору і комор належали новгород-сіверській Свято- Успенській соборній церкві. Однак проблему легальності новопризначений сотник розумів доволі специфічно. Отож він не лише присвоїв собі цю частину церковних прибутків, але й заволодів суміжними з наданим йому гетьманом двором 24 ринковими коморами та, згідно з твердженням С. Моравського, наклав руку й на інші церковні прибуткиТам же. -- Т. 34. -- № 9. -- С. 442..

Крім колишнього сотника Кутневського та отця Афанасія Заруцького, в опозицію до присланого за наказом царя сотника стали також сотенний писар Парфен Пікулицький, наказний сотник Семен Юркевич, сотенний хорунжий Ященко та ряд інших «значних» сотенних козаків і представників міської громади Новгород-Сіверського. Їхніми спільними стараннями наприкінці 1715 -- початку 1716 р. Лісовського на певний час вдалося відсторонити від сотенного правління та ініціювати розслідування гетьманським урядом учинених ним зловживань. Справу розслідування цих зловживань гетьман Скоропадський доручив генеральному бунчужному Якову Лизогубу і канцеляристу Максимовичу.

Навесні 1716 р. представники гетьманського уряду на місці провели необхідні слідчі дії, опитали свідків, зібрали покази зацікавлених осіб. 28 квітня 1716 р. протопіп новгородський подав чергове чолобиття на сотника «О починению ему Лисовским многих обид»ЦДІАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 153. -- Арк. 69-71..

Тим часом сам Федір Лісовський у контексті цього розслідування провів у Глухові більше місяця. Але час потрачено було недаремно: за результатами розгляду справи сотництво в Новгород-Сіверській сотні йому було повернутоЛазаревский А. Описание Старой Малороссии. -- Т. 1. -- С. 208; Моравский С. Федор Лисовский (1709-1722). -- Т. 34. -- № 9. -- С. 436.. І цю перемогу дослідники класифікують не інакше, як промовистий доказ безсилля гетьманської влади у конфлікті із сотником, призначеним на уряд владою царськоюМоравский С. Федор Лисовский (1709-1722). Очерк из внутренней истории Малороссии в первой половине ХУШ ст. // Киевская старина. -- 1891. -- Т. 34. -- № 9. -- С. 436..

Тим часом Лісовський, втримавши навесні 1716 р. у своїх руках сотенну корогву та воліючи розвинути успіх, щойно повернувшись до Новгород- Сіверського, вдається до рішучого удару по своєму тепер головному в місті опоненту -- колишньому сотнику Кутневському. Він організовує подачу на ім'я Петра І колективної чолобитної козацьких отаманів Новгород-Сівер- ської сотні. У ній отамани «всі одностайне» висловлювали вдячність цареві за присланого сотника Федора Лісовського та водночас «вносили прозбу», аби царська влада оборонила його від «безвинних» нападок колишнього сотника «супостата» Кутневського, котрий, мстячись за втрату уряду, спільно з протопопом Заруцьким, «турбуєт». Принагідно чолобитники пригадали й ті утиски, які вони терпіли від «супостата» в минулому. Під документом містився підпис якогось Івана Миколайовича Стігайла (судячи з форми ідентифікації особи, представника міського самоврядування Новгород-Сівер- ського), а також хрестиків навпроти імен двадцяти восьми курінних отаманів сотніТам же. -- С. 437-438. Там же. -- С. 439..

Однак насправді ситуація виявилась навдивовижу простою: сотник просто-на-просто сфальсифікував волю громади. Закликавши курінних отаманів поставити свої підписи під порожнім бланком, де мала міститися петиція про звільнення з посади новгород-сіверського отамана Івана Судієн- ка, Лісовський насправді вписав туди такий зміст прохання, який був йому вигідний, і про який уже йшлося вище .

Використавши такий нечесний прийом одного разу, Лісовський невдовзі аналогічним чином поступив і з оформленням «колективної волі» новгород- сіверських міщан, спрямованої на позбавлення чину протопопа Новгород- Сіверського отця Афанасія Заруцького.

З останнім у сотника, як уже згадувалося раніше, виник серйозний майновий конфлікт через те, що Лісовський незаконно заволодів прибутками соборної церкви Успіня. У серпні 1716 р. Скоропадський видав спеціальний універсал, яким закріпив за соборною церквою «всю грошову прибыль с мельницы пироговской, с перевозу путивльського и меского, с комор, с двора брацкого скотного, торгового, вагового и померного» та натомість заборонив, аби «сотник и никто из урядников и граждан тех церковных приходов не запродовати и не закупать отнюдь не дерзал»Там же. -- С. 442-443.. Але новгород- сіверський сотник, підбадьорений заступництвом російської влади, проігнорував гетьманський наказ і продовжував забирати належні церкві збори на свою користь. Отож двома роками пізніше Івану Скоропадському довелось звертатися до свавільного урядника сотенного рівня з відкритим листом, закликаючи «чрез сей наш открытый лист знову тые коморы до церкови святой приворочаем, поневаж он, Лисовский, противоборствуя всегда указам нашим, насильно оныя похитил». Усі ті кошти, якими Лісовський заволодів незаконно, він мав неодмінно повернути до «шкатулки церковной»Там же..

У відповідь на погрози гетьмана свавілець тоді ж, в 1718 р., організовує подачу на ім'я Петра І звернення новгород-сіверських міщан, котрі дякували «державнійшому царю, государю всемилостивійшому» за призначення їм за сотника Федора Лісовського, котрому вони тепер «достойно воздавали послушенство», натомість креатура царя їм «взаимную воздавал любов». Єдине, що заважало оцій ідилії, так це «гонитви» в часи відсторонення Лісовського на час слідства від влади колишнього сотника Данила Кутнев- ського (що відбувалися за підтримки протопопа Заруцького), котрий «не знаєм по чіеи власти, інших туремным вязеніем, інших страхом и битием до того притягал, же хто ничего и не знает, на том руки подписовали, и так ... нами бунтуючи, в великое ратуш и граждан привел изнищание»Там же. -- С. 441..

Данило Кутневський, коментуючи дане чолобиття, стверджував, що Федір Лісовський, фальшуючи волю громади, не лише намагався обманом спонукати простодушних міщан поставити свої підписи під незаповненим текстом звернення («голом папері»), а й вдавався до певних силових методів впливу на непокірних або відвертого залякування їх -- «многими оного побоями и необыкновенным страхом и уставичным драпижством перестра- шены». Останні ж, «видячи его самовластіе, же во многих людских жалобах и ясневельможного добродія не слухает», а також «страха ради» були змушені «волю его исполнити»Там же. -- С. 440..

Повернувшись до влади в Новгород-Сіверській сотні, Лісовський всерйоз взявся за переслідування своїх недругів й опонентів. Одним із опосередкованих підтверджень цьому є оборонний універсал гетьмана Скоропадського отцю Афанасію, яким реґіментар підтверджував право володіння останнім наданими йому ґрунтами і суворо забороняв грабувати й чинити їм спустошення, особливо наголошуючи на тому, що до того «грунту пан сотник новгородській и никто из урядников тамошніх никакого не повинен иміти вступленія под виною тысячи талярей»Там же. -- С. 444.. Ще більш напористо став діяти Лісовський і по відношенню свого попередника на сотництві Данила Кутневського. Він силою витісняв того з промислів, ним же заснованим у сотні ще в часи його урядування, організовував побиття челяді опонента та навіть інспірував насильницькі дії щодо нього самого.

Провадячи неоголошену війну проти Данила Кутневського та отця Афанасія, Федір Лісовський, вочевидь, не взяв до уваги той факт, що його опоненти, а особливо новгород-сіверський протопіп, зважаючи на його службу в часи «шведської руїни», були для російської влади не останніми людьми в Гетьманаті. Отож подолати їх чи скомпрометувати перед Москвою одними лише згадками про прислугу Лісовського царським інтересам восени 1708 р. було завданням не таким уже й легким для реалізації, адже й слова опонентів дещо таки важили. Так воно власне і сталося: подане отцем Афанасієм, а також «знатним товаришем Данилой Кутневським с товарищи» до Петербурга клопотання отримало належну реакцію з боку верховної влади, й 16 серпня 1718 р. цар Петро І видав стольнику Ф.І. Протасьєву указ щодо організації та проведення розслідування діяльності новгород-сівер- ського сотника.

Обґрунтовуючи необхідність таких дій, царська грамота не лише покликалась на ту обставину, що «нам великому государю били чолом войска малороссийского знатние войсковие товарищи Данило Кутневской да Парфен Пекалицкой, что по нашому указу, а по челобитю Новгородка Северского протопопа Афанасия Заруцкого в учинившийся ему обидах и разорениях того ж Новгородка Северского», а також «и многим той новгородской сотне козакам и посполитим людем чинит великие и неудобезносные обиди, разорения, грабительства, побои и мучительства». У ній також зверталась увагу на ту важливу обставину, що Лісовський вперто ігнорує приписи полковницької і гетьманської влади. Зокрема, наголошувалось на такому: «хотя по многим людським челобитьям были ему сотнику от подданого нашого гетмана Скоропадского и полковника стародубовского многие запретительные в тех его више именованых действиях письма, однако ж он не токмо стародубовского полковника, но и самого гетмана заочно (чиня себе самовластным в уничтоженій его гетманских писем) честь испаржнял и не пражняет»ЦДТАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 153. -- Арк. 84..

І що цікаво, по завершенню цього судового «розиску» стольнику Протасьєву наказувалось чинити присуд «по Уложенню и по новоуказным статьям»Там само. -- Арк. 84 зв., тобто згідно до норм російського законодавства. А ще на час слідства царський уряд рекомендував своєму представнику «его, сотника Федора Лисовского, выслать в иной город»Там само. -- Арк. 84 зв.. Про позбавлення Лісовського сотницького уряду мова не велась, отож йшлося лише про тимчасове відсторонення урядовця від влади на час проведення слідства. До завершення слідства наказним сотником Новгород-Сіверської сотні було призначено новгород-сіверського сотенного писаря Парфена ПікулинськогоТам само. -- Спр. 153 а. -- Арк. 92.. Зважаючи на той факт, що останній у тексті царської грамоти фігурував в якості одного з опонентів Лісовського, а в одній зі скарг -- як жертва сотницького свавільства: «Писара сотенного Пекалицкого бив напрасно за вимовленіе в обидах людських»Там само. -- Спр. 153. -- Арк. 47 зв., таке призначення, нехай і тимчасове, також мало стати для Федора Лісовського поганим знаком.

А ще до Новгород-Сіверського командирувався офіцер Глухівського гарнізону капітан російської армії Іван Пилипович Хрипунов, котрому й було доручено керувати проведенням на місці розслідування вчинених Лісовським злочинів і службових зловживань. Гетьманський уряд Скоропадського зі свого боку, разом з капітаном Хрипуновим, відрядив до міста осавула Генеральної військової артилерії Семена Карпеку, котрий, до слова, влітку 1716 р. вже виїжджав за наказом гетьманського уряду до Новгород- Сіверського для проведення слідчих дій по справі ЛісовськогоТам само. -- Спр. 153 а. -- Арк. 56, 57., отож до певної міри вже був посвячений у суть справи і, вочевидь, аж ніяк не міг претендувати на роль незааганжованого третейського судді, радше -- представника інтересів гетьмана Скоропадського.

Щойно в Новгород-Сіверському розпочалось слідство, як на Лісовського почали масово подавати скарги, звинувачуючи його в чиненних «побои, забойство, мучительство, грабительство, поруганіе и невинне безчестье», а ще в «велики свои утиски», «неудобоносимые тяжести и озлобления», «нестерпную кривду», «прохирство», «ненасытном драпижстве» тощоМоравский С. Федор Лисовский (1709-1722)... -- Т. 34. -- № 9. -- С. 452.. Представлені в скаргах обвинувачення на адресу Федора Лісовського малювали доволі барвисту і багаторівневу картину службових зловживань і навіть злочинів новгород-сіверського сотника. З них, зокрема, випливало, що цари- нами прикладання деструктивної енергії сотника стали найрізноманітніші сфери адміністрування, судочинства, поземельних відносин. Також фігурували зловживання у царині махінації у фінансово-податковій діяльності, широкомасштабні здирства і прояви фізичного насильства щодо козаків і посполитих Новгород-Сіверської сотні тощо.

Чи не найбільше нарікань у товариства і поспільства викликала судова практика сотника. Представлені на розсуд капітана Хрипунова докази вини Лісовського не можуть не вражати масштабами того беззаконня, що він чинив у сотні, причому, прикриваючись саме потребою в забезпеченні справедливості та законності. Так само власне як і тією неймовірною винахідливістю, за допомоги якої він матеріалізував на свою користь як реальні прояви беззаконня в сотні, так і, навпаки, маніпулювання з корисливою метою буквою закону, що вже само по собі ставало злочиномТам же. -- Т. 35. -- № 10. -- С. 23..

Як видно з матеріалів розслідування, порушення сотника Лісовського у сфері судочинства фіксувались скрізь: у дотриманні процедури слідства і суду, використанні службової інформації в корисних цілях тощоТам же. -- С. 33-39.. Так, наприклад, в якогось «жителя новгородського» Адама «за малую и неправедную справу взявши инквизицию, по своему ненаситном слез людських нраву, трапил туремним вгорячіе летніе дни земляним вязеніем чрез сем недель, и викладу килка десят талерей взял и немилостиво его бил, власи з голови бороди повиривал». Причому, як випливає із матеріалів справи, Лісовський чинив такі насильства («такіе безчеловечние уздирства и муче- нія») не для чого іншого, як для того, «даби в бедного человека огород з садом... насильне отняти» .

Крім очевидної несправедливості присудів сотницького суду, позивачі звертали увагу капітана Хрипунова і гарматного осавула Карпеки на також очевидну неадекватність судових рішень у сенсі співвідношення вини та кари за неї. Зокрема, як приклад наводився випадок із «старинним козаком», черняцьким отаманом Сирипченком, котрий «за малий посвар з старостою гути Кочубеевой позиваний бил, котрую справу так праведно сотник укон- чил, же бедного Сирипченка винним учинил болшей на двадцять рублей в его видравши» ЦДІАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 153. -- Арк. 40. Там само. -- Арк. 40 зв..

Чимало нарікань у сотнян було на Лісовського і щодо насилля та махінацій у царині поземельних відносин. Остання, варто зауважити, у часи гетьманування Скоропадського була одним з найбільш актуалізованих теренів старшинських зловживань. У випадку ж з Федором Лісовським ситуація ускладнювалась одним доволі важливим аспектом. Лісовський, не будучи перед своїм раптовим адміністративним злетом не те що старшиною, а й козаком у першому поколінні та намагаючись якнайшвидше зрівнятись у розмірах земельної власності з іншими представниками сотенної адміністрації Гетьманату, що збирали ґрунти не одне десятиліття, не соромився вдаватися до відвертих насильницьких захоплень ґрунтів чи то під прикриттям своєї судової діяльності чи без будь-якого формального прикриття.

Примножуючи «кгвалтом, а не куплею» своє майно в Новгород-Сівер- ській сотні, Лісовський не обмежувався відбиранням лише полів орних, городів чи угідь. Не меншою мірою сотник переймався і справою розвитку власних промислівМоравский С. Федор Лисовский (1709-1722)... -- Т. 35. -- № 10. -- С. 24.. Новгород-сіверські мешканці також скаржились, що Лісовський неправомірно збільшив розмір покуховних зборів у сотні, й у той час, як у Стародубському полку було заведено збирати по п'ять золотих от кухви, то він наказав збирати вдвічі більше -- по десять ЦДІАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 153. -- Арк. 46 зв.. Ще однією вагомою цариною для сотницьких зловживань стали для Федора Лісовського примусові роботи на свою користь. Як зазначали у своїх чолобиттях мешканці сотні, Лісовський, «меючи себі сел две в подданстве определенних Голубовку и Бугриновку, котрих излише би доволно било на обиход его двора... понудил козаков и мужиков, а найболше леновских и лесковноских, возити себе дрова, не уважаючи на многие тепер деючіеся бедним людям трудности и не слухаючи монаршой милостиво присланой грамоти, чого прежніе сотники не чинили»Там само..

Лісовський, чинячи насильства та зловживаючи владою, демонстрував повну зневагу до розпоряджень гетьмана чи судових приговорів Генерального військового суду, покликаних відновити справедливість. І такі випадки були не поодинокі, навпаки -- саме вони характеризували ставлення Лісов- ського до вищої влади Гетьманату.

Вельми показовим у цьому сенсі є приклад конфлікту сотника зі знатним міщанином новгородським Никифором Ситником. Лісовський, «хотячи видрати килка тисячей грошей» у згаданого міщанина, «явне безстидно» почав вимагати, «жеби дал решето грошей». Аби швидше досягти задуманого, сотник «мордовал» нещасного «злодейскою и разбойніцкою турмою», але більше двох червоних золотих стягнути з нього так і не зміг. Утім, не примирившись з невдачею, Лісовський «наслал ґвалтовне асаулу Лукьяна Па- шинского з челядю своею дворовою и взял з дому Ситнякового куф две горілки, а потом таким же ґвалтовним способом и килка коней ноччю наслал взяти, яко ж и взяли». Коли пограбований міщанин звернувся з позовом до Генерального військового суду, то той став на його бік і присудом, апробованим у самого гетьмана Скоропадського, присудив Лісовському «приверненим вграбленой худоби его, Ситника, уконтентувати»Там само. -- Арк. 40 зв.. Проте сотник, «по дерзновенном своим налогу, як рейментарский указ, так и Суду Енералного, уничтоживши наказаніе еще и на болшое отмщеніе розширился». Внаслідок чого Ситник, страхаючись похвалок свавільця-сотника, так і не наважився повертатись у місто та вимагати від Лісовського повернення своєї худоби. А тим часом сам сотник, нібито насміхаючись над гетьманською владою та верховним судом Гетьманату, насильно відібрав у Ситника ще й шинковий двір у Новгород-Сіверську та передав його у володіння якимось Івану Доморченку й ЯрмоліТам само. -- Арк. 41..

Усі задокументовані й подані на розгляд комісії капітана Хрипунова свідчення службових зловживань і злочинів Федора Лісовського закінчувалися вказівкою на те, що неправедні діяння сотника суперечать попереднім практикам адміністрування в Новгород-Сіверському: «чого прежніе сотники не чинили».

Більш ніж півроку Федір Лісовський зносив приниження судового розслідування і втрати через відсторонення від сотенного уряду. А вже із середини весни 1719 р. знову бачимо його в Новгород-Сіверському і знову. на уряді тамтешнього сотника. Варто зауважити, що клопотатися про повернення влади Лісовський почав відразу по завершенню слідства (яке, на його думку, було інспіроване злою волею «новгородского протопопа Афанасия Заруцкого, которий тепер волею Божою умре, також и Данила Кутневского и Парфена Пекалицкого»). У листі до гетьмана Скоропадського Лісовський зауважував таке: «Хрипунов тот розиск нине уже окончив, а як тот розиск почався корогов от мене отнята и поставлена в церковь, а сотня Новгородская приказана во всяком управлении наказному сотнику. І вже тому семь меяцей як я пребиваю безурядне, а в грамоте Царского Величества, которую я до Висоце Поважней Велможности Вашой рук подал, написано, что б без его Царского Величества указу мене из той сотни непеременять, а в теперешних грамотах Царского Величества присланих не написано, чтоб мене от сотництва отдалить». Отож, акцентуючи увагу реґіментаря на його неправомочності без дозволу царя забирати в нього владу, Лісовський «рабськи» прохав «оное сотництво мне повелите возвратить за мои верне показание Великому Государю верности»Там само. -- Спр. 153 а. -- Арк. 84..

Порушуючи питання своєї реституції на сотницькому уряді, Лісовський (вочевидь, підказуючи Скоропадському можливість для збереження власного обличчя) запевнював гетьмана у своїй шляхетності й обіцяв «хочай из жителей новгородских хто и неправедно на мене посягал, в том совестно християнско ассекурую: над ними мститися не буду»Там само. -- Арк. 84 зв..

Як видно з листа, що його гетьман відправив трохи згодом, але також навесні 1719 р., царському канцлеру графу Гаврилі Головкіну, Скоропадський, звичайно ж, не мав ілюзій як щодо винуватості Лісовського, так і щодо його службової невідповідності посаді, що обіймав. Тим не менше, гетьман (вочевидь, саме через острах перед царською грамотою Лісов- ському) був змушений реалізувати дії, що в архівах Гетьманату відклалися під промовистою назвою «Дело о вручении сотнику новгородскому Федору Лисовскому обратно корогви».

Виявити оригінал цього документа не пощастило, а ось чернетка гетьманського універсалу декларувала наступне: «Вам атаману новгородскому з товариством и войтові з посполитыми людми обявляем сым нашим уневерсалом: поневаж по монаршым Царского Пресветлого Величества до нас и до его милости господина столника Федора Івановича Протасеева присланых грамотах розиск о многих обідах, побоях и напрасных заборах от Лисовского сотника вашого починенных зовсем уже окончился... як велилисмо были подлуг здешнего обьїкновенія, жебы всяк безопасно на него Лисовского приносил свои к розиску обіди, корогов на время взявши в церкві поставивши, вовся его от того уряду неотдаляючи, як о том и в первой Царского Пресветлого Величества до нас чрез его ж самом принесеной грамоте виражено, чтобы оного без ведома и воли монаршой его ж величества од уряду сотництва тамошнего неодставляти. З тых мер, а барзей же он п. Лисовский и сам дал на себе такую ассекурацію, что не меет впредь жадных людям чинити кривд й разореній, лечь в смирности зо всеми и в добром обхожденіи под утраченеем: если не так будет поступати: того своего уряду, заховатися повинен, величисмо ему знову корогов вручити до далшого Царского Пресветлого Величества указу... А награжденіе обыд- ливым, якые кому он Лисовский позатевал кривди всяк о том обширне в розиску виписано: разве в той час будет учинено»Там само. -- Арк. 86..

Тобто, гетьман Скоропадський і в тексті універсалу не заперечував факти службових зловживань і «кривд», завданих Лісовським сотнянам, більше того, обіцяв стягнути на їхню користь винагороди від обвинуваченого, але при цьому розписувався в повній власній неспроможності в справі відсторонення свавільного козацького урядника сотенного рівня від влади без особливого на те дозволу царя.

29 квітня 1719 р. сотенну корогву Федору Лісовському було повернутоТам само. -- Спр. 153. -- Арк. 100.. Чи вірив Скоропадський даним Лісовським «асекураціям» стосовно того, «что не меет впредь жадных людям чинити кривд й разореній, лечь в смирности зо всеми и в добром обхожденіи под утраченеем: если не так будет поступати: того своего уряду, заховатися повинен»? Навряд чи. Адже відразу після визнання універсалом факту своєї поразки у боротьбі з норовливим новгород-сіверським сотником, що відверто хизувався протекцією царя, гетьман через свого гінця Парфена Пікулицького подав царському канцлеру графу Гаврилі Головкіну статті про «загальнонародні нужди», в яких прохав останнього про «окончательный указ на Федора Лисовского, бывшаго протопопа гадяцького, теперь сотника новгородскаго, по челобитью многаго народа от его озлобленнаго и разореннаго, которых озлоблений и разорений розыск чрез превосходительного столника господина Ф.И. Про- тасьева выведенный и сюда присланный явныя документа свидетельствует» Цит. за: Моравский С. Федор Лисовский (1709-1722)... -- Т. 35. -- № 10. -- С. 51-52..

Тим часом Федір Лісовський, відновивши свою владу в сотні та таким чином вкотре «увійшовши в одну й ту ж ріку», здається, не лише не відмовився від звичних для нього методів адміністрування, а й почав активно відшкодовувати моральні втрати від свого вимушеного відсторонення від влади. Принаймні, один з скаржників, котрий не побоявся свідчити проти сотника перед капітаном Хрипуновим, В. Красовський тепер бідкався гетьману, що відновлений в правах сотник «опосле розыску, метячися на мене еще за тое, что я на ево бил челом, приказал мене ухватить на рынку в Новгородку и велел приволокти у свой двор и бил мене там чуть не до смерти». А коли дружина Красовського поскаржилась на дії Лісовського гетьману й отримала від нього оборонний лист, то він, сотник, «той суд гетманский осмеял и уничтожил» і став ще більше переслідувати Красовського. Й останній, як він сам писав, «боячися, чтоб крайне бо свого здоровя не лишитися..., с нуждою и неохотою ему, Лисовскому, напаснику и грабителю» віддав два червонці грошейТам же. -- С. 52..

Витерпівши ще кілька місяців урядування свого недруга в Новгород- Сіверському, гетьман знову відібрав у нього сотенну корогву та призначив нове розслідування його службових зловживань і злочинів. Власне, чергове розслідування діянь Лісовського гетьман організував уже в травні 1719 р., вкотре відрядивши до Новгород-Сіверського генерального бунчужного Якова Лизогуба. Чи не основними звинуваченнями в цей час були закиди новгород-сіверського протопопа щодо незаконного заволодіння сотником ринковими коморами, якими «владел три года, а брал за всякой год з девятнадцати комор по шістдесят рублей з лишком»ЦДІАК України. -- Спр. 153. -- Арк. 59..

А ще перед цим, на початку травня 1719 р., гетьман вирядив до Нов- город-Сіверського канцеляриста Генеральної військової канцелярії Стефана Максимовича, аби той розслідував справу щодо підготовки сотником Лісов- ським замаху на життя реґіментаря. Сам Федір Лісовський трохи згодом свідчив, що справа була сфабрикована його давнім недругом Данилом Кут- невським, котрий брехливо на нього наговорював, що він гетьмана «старається отруіти»Там само. -- Спр. 153 а. -- Арк. 93.. Сам же Скоропадський у надісланих до Петербургу показах стверджував, що розслідування було розпочато зі слів новгород-сіверського протопопа Федора Кроткевича і, що саме головне, правдивість його свідчень начеб-то підтвердилась під час «розписку», матеріали якого за підписом протопопа було відправлено до північної столиціТам само..

З різних опосередкованих свідчень джерел випливає, що на Максимовича було покладено й завдання збору інформації щодо фактів чарівництва сотника Лісовського, які стали предметом детального розслідування вже трішки згодом.

Так само в травні 1719 р. гетьманською канцелярією було підготовлено відкритий лист Івана Скоропадського сотнику новгород-сіверському, де засвідчувався факт зламання Лісовським даної ним при поверненні на уряд «асекурації». Зокрема, в листі йшлося про таке: «Федору Лисовскому, сотнику новгородському, чрез сей наш одкритый лист нехай будет ведомо, иж прибувши тут пп. Данило Кутневский и Парфен Пекалицкий, товарищи войсковые, и иншое той сотни товариство, а именно: Василь Янович, Ісаія Веприк, житель войсковий, а особливе войт тамошний новгородский Іля

Афанасович от мещан и посполитих, плаксивую свою до нас чинили апеляцію, что вы скоро одержали знову уряд сотництва тамошнего (на который под утраченем оного ж: же меетя уже с людми смирно и не мятежно обыходитися и не кому жадной не чинити трудности, тиску, долегливости и отмщения: дали же нам тут и ассекурацию) зараз начали людей сотни своей по прежнему гонити и озлоблячи и втиснячи, кгрунти власние однимаючи, боем бити и грозити и окривавити, уряд городовой, цеховой своему хотению меняючи, мескими людми работизну всегда одбуваючи»Там само. -- Спр. 336. -- Арк. 2..

Перерахувавши всі ці прояви відступу сотника від взятих на себе зобов'язань «с людми смирно и не мятежно обыходитися», гетьман наказував Лісовському надалі так не чинити, неправильно відібрані ґрунти повернути за вироком Генерального військового суду їхнім законним власникам і «з сотни тамошней обивателями обыходится статечне, без всякой себе нагани и без людского утиснения»Там само. -- Арк. 2 зв.. Гетьманський лист було «пильно» наказано «вичитавши зараз помянутому войту новгородскому с мещанами» передати до ратушіТам само..

Наступним кроком гетьманського уряду в боротьбі зі свавільним сотником стало доручення бунчуковому товаришу Василю Полоницькому провести нове розслідування. Наказ про початок слідства Скоропадським «за согласіем его превосходительства гспдна Федора Івановича Протасіева царського прсветлого величества столника и министра» був виданий у червні 1719 р. Тоді ж у Федора Лісовського з наказу гетьмана було знову відібрано корогву і він виїхав в одне зі своїх сіл Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. -- Т. 1. -- С. 204. ЦДІАК України. -- Ф. 51. -- Оп. 3. -- Спр. 153. -- Арк. 99.. А вже 20 липня за результатами проведеного розслідування гетьманський уповноважений відправив до Глухова «Розиск о обидах по ассекурации от Федора Лисовского сотника новгородського на себе данной и по одержаню повторне корогви разослал вновь гражданом так ее и селским сотни тамошній людям от него заме- янніх» .