Волинське воєводство в контексті польсько-радянських взаємин: глобальні та регіональні виміри безпеки (1921-1925 рр.). Історичні паралелі з сучасною ситуацією на сході України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВОЛИНСЬКЕ ВОЄВОДСТВО В КОНТЕКСТІ ПОЛЬСЬКО-РАДЯНСЬКИХ ВЗАЄМИН: ГЛОБАЛЬНІ ТА РЕГІОНАЛЬНІ ВИМІРИ БЕЗПЕКИ (1921-1925 РР.). ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ З СУЧАСНОЮ СИТУАЦІЄЮ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Олег Разиграєв

Статтю присвячено безпековій ситуації на теренах Волинського воєводства Другої Речі Посполитої у 1921-1925 рр. в контексті тогочасних польсько- радянських взаємин. Констатовано, що після завершення польсько-більшовицького протистояння та підписання Ризького миру радянська сторона не відмовилася від використання західноукраїнського населення в міжнародному комуністичному русі. У першій половині 1920-х рр. досліджуваний регіон став об'єктом диверсійних акцій інспірованих СРСР. Озброєні більшовицькі загони нападали на двори та господарства польських осадників, здійснювали диверсійні операції проти польського війська та поліції, частини українців. волинський воєводство польський радянський

В публікації здійснено спробу проведення окремих історичних паралелей із сучасною ситуацією на сході нашої держави: 1. схожість у порушенні норм міжнародного права радянською стороною щодо суверенної міжвоєнної польської держави в той час, та груба зневага до нього тепер на Донбасі; 2. намагання СРСР представити напружену безпекову ситуацію на Волині як громадянський конфлікт в межах Другої Речі Посполитої; 3. заперечення власної участі у цих подіях.

Ключові слова: Волинь, Польща, СРСР, політика, безпека, диверсія.

Західна Волинь між двома світовими війнами перебувала у складі ново- відродженої польської держави -- Другої Речі Посполитої. Регіон офіційно відійшов до складу Польщі на підставі Ризького мирного договору від 18 березня 1921 р.¹ В адміністративному плані він складав Волинське воєводство, яке було утворене на основі закону від 4 лютого того ж року. Початково до Волинського воєводства увійшло 9 повітів: Володимирський, Горохівський, Дубенський, Ковельський, Кременецький, Любомльський, Луцький, Острозький та Рівненський Traktat pokoju mi^dzy Polsk^. a Rosj д i Ukraine podpisany w Rydze dnia 18 marca 1921 roku // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polski (dalej: DzU RP). -- 1921. -- № 49. -- Poz. 300. -- S. 814-867. Ustawa z 4 lutego 1921 r. o unormowaniu stanu prawno-politycznego na ziemiach, przyl^czonych do obszaru Rzeczypospolitej na podstawie umowy o preliminaryjnym pokoju i rozejmie podpisanej w Rydze 12 pazdziernika 1920 r. // DzU RP. -- 1921. -- № 16. -- Poz. 93. -- S. 216-217. Rocznik statystyki Rzeczypospolitej Polski 1924. -- Warszawa: Nakladem Glownego Urz^du Statystycznego, 1925. -- S. 14..

Міжвоєнний Волинський край характеризувався слабким соціально-економічним розвитком, водночас маючи специфічну національну та релігійну структуру. Згідно першого загальнодержавного перепису населення Польщі від 1921 р. на теренах воєводства українці становили 68,4%, поляки -- 16,8%, євреї -- 10,6% та німці -- 1,7%. На Волині поляки не мали кількісної переваги, будучи водночас привілейованою суспільною групою, члени якої обіймали більшість посад у державних структурах. Чисельну національну групу досліджуваної адміністративної одиниці становили також євреї, які мешкали переважно в містах, займаючись торгівлею та лихварством.

Не сприяла налагодженню взаємин між поляками та представниками національних меншин, перш за все українцями, національна політика, яка проводилася польськими урядами у досліджуваний період й мала чимало прорахунків та недоліків. Як зазначає вітчизняний дослідник Я. Грицак: «Результатом такої політики стало тотальне відчуження українців від Польської держави. Замість того, щоб наблизити українців до себе, наочно показати переваги демократії і спонукати до активної творчої ролі у державному житті, польський уряд застосовував постійні репресії» Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ- ХХ ст. -- Київ: Генеза, 2000. -- С. 191..

У першій половині 20-х рр. ХХ ст. прорахунки Польщі у політиці щодо національних меншин (насамперед українців), економічні негаразди, післявоєнну нестабільність намагався всіляко використати СРСР шляхом не лише поширення комуністичної ідеології, а й активної діяльності озброєних диверсійних груп, яка в підсумку мала призвести до «возз'єднання Західної України із Радянською Україною». Функціонування таких бойових загонів було найбільш небезпечним для польської адміністрації з усіх проявів комуністичної діяльності в окреслений хронологічний період. Не полишаючи намірів запалити «вогнище світової комуністичної революції», більшовики одним із плацдармів реалізації власних планів обрали саме Волинське воєводство Кучерепа М.М. Національна політика Другої Речі Посполитої щодо українців (1919-1939 рр.) // Україна-Польща: важкі питання: матеріали ІІ міжнародного семінару істориків «Українсько-польські відносини в 1918-1947 рр.» (Варшава, 22-24 травня 1997 р.). -- Варшава-Луцьк, 1998. -- Т. 1-2. -- С. 18..

Враховуючи недостатнє вивчення диверсійного руху в краї у вітчизняній та зарубіжній історіографії метою запропонованої розвідки є дослідження безпе- кової ситуації на теренах Волинського воєводства у першій половині 20-х рр. ХХ ст. в контексті тогочасних польсько-радянських взаємин, а також здійснення спроби проведення паралелей із сучасною ситуацією на сході України.

Зазначимо, що курс на «світову революцію» з початку 20-х рр. ХХ ст. дещо видозмінився, тобто перейшов із відкритого збройного протистояння до таємної підготовки і підтримки комуністичних повстань, організованих спеціально вишколеними та навченими диверсантами. Безпосередні військові дії проти Другої Речі Посполитої було унеможливлено як підривом мілітарного потенціалу радянської Росії, так і вищезазначеним Ризьким мирним договором від 18 березня 1921 р. Нагадаємо, що договірні сторони -- РСФРР і радянська Україна (УСРР), з одного боку, та Польща -- з іншого, взаємно визнавали незалежність і державний суверенітет одна одної. Вони також мали утримуватися від втручання у внутрішні справи сторін -- учасників договору, зокрема від агітації та пропаганди на їх території. Учасники домовленостей зобов'язувалися не підтримувати організацій, що мали на меті проведення збройної боротьби з іншою договірною стороною або зазіхали на її територіальну цілісність; готували повалення її державного чи суспільного ладу Купчик О.Р. Волинь у експорті більшовицької революції до країн Європи (1920-ті роки) // Ukrainica Polonica. -- 2005. -- № 2. -- С. 48. Див. також: Traktat pokoju mi^dzy Polsk^. a Rosj^. i Ukraine podpisany w Rydze dnia 18 marca 1921 roku // DzU RP. -- 1921. -- № 49. -- Poz. 300. -- S. 814-867.. Вітчизняний історик О. Купчик зазначає, що наявність в УСРР безпосереднього кордону з Другою Річчю Посполитою була вагомим чинником використання західноукраїнського населення в міжнародному комуністичному русі. Правове оформлення статусу Волині (1921 р.) та Східної Галичини (1923 р.) як частин новоствореної Польської держави не означало відмову від територіальних претензій радянської Росії на ці землі. Більшовицьке керівництво розглядало перспективи розвитку комуністичного руху на Західній Україні ще до підписання Ризького мирного договору Купчик О. Р. Волинь у експорті більшовицької революції... -- С. 48-49..

Один з представників радянської України на переговорах у Ризі, Е. Квірінг в меморандумі «Завдання нашої партії в окупованих Польщею українських районах» від 30 листопада 1920 р. писав: «Отторжение от УССР значительной части Волыни с украинским населением в несколько миллионов душ и присоединение Восточной Галиции к Польше -- ставят перед нашей партией и правительством новую задачу: взять под свое идейное и организационное руководство революционное движение, которое в результате польской оккупации будет неизбежно нарастать в этих районах.... По-моему, нужно немедленно выделить особый комитет для ведения партийной работы в оккупированных украинских областях, причем, чтобы Польша не могла к нам придраться, он должен выступать как самостоятельная организация (Навколо цього абзацу на полях ліворуч помітка синім олівцем: «Наивные поляки»! -- примітки упорядників збірника документів). Лозунги движения должны быть упрощены и неизбежно связаны с национальным сознанием крестьянских масс: против польского пана, за землю для украинского крестьянина, за власть советов. Национальный момент должен, во всей агитации, занять виднейшее место. Средства борьбы -- вооруженное восстание и, следовательно, организация ревкомов. Но оккупированный район не может победить собственными силами. Нужна поддержка, и ее должны дать мы. Недаром же воскресает снова знаменитая нейтральная полоса в 30 верст. Меморандум представника УССР на Ризьких мирних переговорах Е. Кврінга «Завдання нашої партії в окупованих Польщею українських районах (30 листопада 1920 р.) // Україна і Польща 1920-1939 рр. З історії дипломатичних відносин УССР з Другою Річчю Посполитою: Документи і матеріали / НАН України. Інститут історії України; упорядкування, коментарі, вступна стаття: Н. С. Рубльова, О. С. Рубльов. -- К.: Дух і літера, 2012. -- С. 73-74. Див. також: Купчик О. Р. Волинь у експорті більшовицької революції... -- С. 48-49. В іншому меморандумі Е. Квірінга від 14 січня 1921 р. «Про дипломатичні представництва УССР» зазначалося: «УССР становиться естественным политическим и культурным центром для массы украинского крестьянства этих областей, попавших под панскую руку. Мы не можем оказаться от революционной работы среди этих масс.» Меморандум представника УССР на Ризьких мирних переговорах Е. Кврінга «Про дипломатичні представництва УССР (14 січня 1921 р.) // Україна і Польща 19201939 рр.... -- С. 80..

Вищезазначені плани більшовицької Росії підтверджують й матеріали міністра внутрішніх справ Польщі у 1917-1918 рр. Я. Стецького. Так, А. Лед- ницький -- представник Регентської ради Польського Королівства 28 вересня 1918 р. писав: «Більшовицька преса не приховує своїх намірів щодо Польщі. Для неї Польща -- брама, яку необхідно зруйнувати, щоб запалити революційне вогнище на Заході. Для цього більшовики володіють усіма необхідними матеріальними засобами» Oddzial r^kopisow biblioteki Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego Jana Pawla II. -- Archiwum Jana Steckiego. -- Rkp. 575. -- S. 39. Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі: ЦДАГО України), ф. 1, оп. 20, спр. 1039. -- арк. 3; Peplonski A. Wywiad polski na ZSRR 19211939. -- Warszawa: Bellona, 1996. -- S. 258..

З початку 1921 р. Волинське воєводство стало об'єктом диверсійних акцій інспірованих «східним сусідом». Озброєні більшовицькі загони, які в польській пресі іменувалися «бандами», нападали на двори та господарства польських осадників, здійснювали диверсійні операції проти польського війська та поліції, частини українців. Цю діяльність скеровували і контролювали спецслужби більшовиків в особі Закордонного відділу ЦК КП(б)У («Закордоту»)¹¹. Творцем зазначеної структури був член ЦК РКП(б) Ф. Кон ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 139, арк. 4-5. Див. цей документ в: «Закордот» в системі спецслужб України. Збірник документів / За ред. В.С. Сідака. -- Київ: Вид-во НА СБУ, 2000. -- С. 15-17.. Підпільну діяльність щодо Волинського воєводства координувало й здійснювало Київське відділення «Закордоту». Згідно з організаційним розподілом діяльності, спрямованої проти Другої Речі Посполитої, Волинь була віднесена до 3-ї області (напрямку -- О.Р) роботи «Закордоту», що її очолював К. Русаков Купчик О.Р. Волинь у експорті більшовицької революції... -- С. 50; Керівництво «Закордоту» у своїй діяльності поділяло територію Другої Речі Посполитої на три області: 1) Центральна Польща; 2) Східна Галичина; 3) Волинь, Поділля і Західна Білорусь. При кожній області функціонував т.зв. «обласний комітет»., див.: ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1039, арк. 3-4.. Компетенція діяльності останнього охоплювала також Полісся, Західну Білорусь та, ймовірно, Східну Галичину Archiwum Narodowe w Krakowie (dalej: ANK). -- Zesp. 248. -- Sygn. 132. -- brak paginacji..

Першочерговим завданням «Закордоту» стало створення потужної мережі так званих революційних трійок з метою організації диверсійно-підривних загонів для проведення дестабілізуючої діяльності на Волині. Збройні акції у підсумку мали б спровокувати польсько-радянську війну, якою можна було б скористатися для встановлення більшовицької влади у Польщі і приєднання до УСРР західноукраїнських земель Купчик О.Р. Зовнішньополітична діяльність уряду УСРР (1920-1923 рр.): авто- реф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» -- К.: Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2005. -- С. 12.. З радянської України на Волинь надходили не тільки гроші та пропагандистсько-агітаційна література, а й зброя та амуніція ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 409, арк. 124; Див. цей документ в: «Закордот» в системі спецслужб України... -- С. 77.. К. Русаков особисто отримав 20 каратів діамантів, а Київське віддання «Закордоту» -- 175 каратів ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1039, арк. 4..

Відомості про організацію «Закордоту» на Волині польські органи безпеки отримали ще в березні 1921 р. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1039, арк. 2.. За належність до цього угрупування в першій половині квітня того ж року в Дубенському повіті було заарештовано М. Тру- білова Там само, арк. 4.. Один з тогочасних поліцейських ситуаційних звітів щодо суспільно- політичної ситуації повідомляв про діяльність на Волині протиправних груп, які складалися з кількох десятків осіб, а також мали на озброєнні ручні гранати: «Бандитизм зміцнів до того рівня, що навіть пости поліції не є безпечними... Бандити цілими підрозділами пересуваються дорогами, нападають на подорожніх та цілі села, грабують в «білий день» будучи впевненими, що їм це минеться.» Державний архів Волинської області (далі: ДАВО), ф. 1, оп. 2, спр. 13, арк. 83..

Погіршення стану безпеки, пов'язане із революційно-комуністичною антидержавною діяльністю, серйозно турбувала МВС. Тим часом, кількість організованих повстанських загонів «Закордоту» стрімко зростала. Характер місцевості сприяв проведенню партизанської боротьби в регіоні. У 1921 р. в північній частині Волині діяли загони Островського (200 осіб), Василевського (60 осіб) і Русакова (17 осіб). На півдні воєводства діяльність розгорнув загін диверсантів із 30 осіб Купчик О.Р. Волинь у експорті більшовицької революції... -- С. 50..

Внаслідок добре скоординованих дій польської політичної поліції та відсутності фінансування з радянської сторони, в ніч проти 10 липня 1921 р. більшість диверсантів, яких називали агентами «Закордоту», були спіймані і згодом постали перед Луцьким військово-польовим судом Знешкодженню «Закордоту» передувало зухвале вбивство її членами родини Рівненського банкіра Горнштейна 9 липня 1921 р., див.: ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1039, арк. 2; Державний архів Рівненської області (далі: ДАРО), ф. 300, оп. 1, спр. 140, арк. 18-20; Півень О.І. Закордонний відділ ЦК КП(б)У та його діяльність на Волині у 1920-1921 рр. // Зб. навч.-метод. матеріалів та наук. ст. іст. ф-ту ВДУ ім. Лесі Українки. -- Луцьк, 2006. -- Вип. 11. -- С. 49.. Активну участь у знешкодженні цієї диверсійної організації брав надкомісар А. Тарнавський, розвідник С. Заремба та представник ІІ Відділу Генерального штабу Другої Речі Посполитої поручник Урбанець ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 1039, арк. 3.. Згідно з оперативними даними поліції, члени «Закордоту» планували напад на місто Дубно, в якому передбачалась участь близько 700 осіб із використанням гармат і кавалерії Там само, арк. 2..

До найбільш зухвалих диверсійних акцій, здійснених більшовицькими збройними формуваннями на теренах Волинського воєводства в 1921 р., можна віднести розгром двох поліцейських дільниць у Ковельському повіті в червні та напад у липні того ж року на державні установи в містечку Мізоч, Дубенського повіту ДАВО, ф. 1, оп. 4а, спр. 47, арк. 32..

Перебіг подій у Мізочу допомагає відтворити рапорт Волинського окружного управління державної поліції до Головного управління державної поліції у Варшаві: «19 липня 1921 р. о першій годині ночі на поліцейський пост в Мізочу, Управління району, Управління гміни Гміна -- найнижча ланка адміністративно-територіального поділу Другої Речі Посполитої. і двір Карвицького було здійснено бандицький напад за участі 35-40 осіб озброєних у карабіни, револьвери та російські шаблі. Бандити прийшли з с. Стубло (тепер с. Стеблівка Здолбунів- ського району Рівненської області -- О.Р.). Вони напали одночасно на пост поліції і Управління гміни, залишивши варту перед Управлінням району, який містився у флігелі двору Карвицького. На поліцейському посту нікого не було, позаяк черговий постерунковий Постерунковий -- найнижче рядове звання службовця поліції Другої Речі Посполитої. Бернацький за пів години до нападу пішов до міста з метою інспекції нічних варт. Вибивши вікна в приміщенні поліцейського поста... бандити почали синхронний напад на Управління начальника району... після знешкодження дверей, які провадили до помешкання Карвицького, його управляючий Собанський, котрий там мешкав, здійснив два постріли з карабіну, на які бандити відповіли близько 10-ма пострілами. Почувши ці постріли постерунковий Бернацький (припускаючи, що це стріляють поліцейські), будучи на ринку міста, здійснив два постріли вгору з метою подачі сигналу. В цей момент почався відступ бандитів, а один з них вигукнув російською мовою: «втікати, адже там стріляють». О 1.30 бандити відійшли до с. Білашів, де вони вимагали у солтиса 4 підводи, на яких вирушили до с. Чернявка, увірвались до помешкання коваля Черняховича, повели короткий обшук, згодом вивезли Черняховича до сусіднього лісу, де його було розстріляно. Нападники також залишили записку написану олівцем. В ній зазначалося, що гине за те, що знищував український народ (Черняхович в 1920 р. служив у Польській дефензиві Тут, ймовірно, йдеться про одну із цивільних спеціальних служб міжвоєнної Польщі -- Відділ ІУ-Д, яка функціонувала в 1920-1923 рр. (т.зв. «політична дефензива»).). З поста поліції бандитами було викрадено 2 карабіни, 30 набоїв, спорядження для носіння патронів, 5 фунтів сала, 20 фунтів пшоняного борошна, 10 фунтів гречаної каші та 15 фунтів хліба. Пограбовано також дружину пшодовника- розвідника Пшодовник -- вище звання рядового службовця поліції Другої Речі Посполитої. Васяка, яка мешкала у приміщенні поста. З Управління гміни було викрадено печатки: «Управління гміни в Мізочу», «Війт гміни» та «Писар гміни». Терміново висланий патруль поліції не зміг відшукати бандитів.» ДАВО, ф. 1, оп. 2, спр. 13, арк. 92..

Липневий напад на містечко Мізоч мав серйозний суспільний резонанс. На допомогу місцевим поліцейським невдовзі прибула група правоохоронців з Дубенського повітового управління державної поліції. 22 липня приїхала комісія у складі воєводи, прокурора, Дубенського старости та воєводського керівника політичної поліції. На нападників, силами правоохоронних органів та війська, було організовано облаву у складі 40 поліцейських з Окружної школи державної поліції з Острога, 2-х розвідників з Відділу IV-Д, одного батальйону 43 полку піхоти з Рівного та однієї ескадри кавалерії 12 полку уланів з Кременця. Затримати нападників не вдалося, разом з тим, слідством було встановлено, що після атаки на містечко Мізоч вони розділилися на дві групи. Перша -- у складі 18 осіб -- вирушила через Андрушівку до кордону із радянською Україною, друга -- відійшла в напрямку Кременця. Перетин кордону цими групами відбувся безперешкодно. Окрім того, відповідно до результатів слідства, загін нападників складався як з місцевих повстанців, котрі переховувалися в лісах з р., так й з осіб немісцевого походження, які послуговувалися виключно російською мовою. Поліція припускала, що до локального збройного угрупу- вання чисельністю 8-10 осіб долучився «елемент із закордону». Правоохоронці це пояснювали тим, що в прикордонному селі Кунів (зараз -- село в Ізя- славському районі Хмельницької області), що розташовувався по радянській стороні кордону, мешкала особа на прізвище Рекун (вірогідно йдеться про «Рикуна»), яка походила з Дубенського повіту, була добре освічена, мала вплив на місцевих селян та свого часу очолювала Дубенський ревком ДАВО, ф. 1, оп. 2, спр. 13, арк. 80, 90..

На думку поліції Дубенського повіту озброєна група, яка напала на Мізоч, «не була зграєю звичайних бандитів, на що вказує той факт, що нападники атакували насамперед органи влади, а не приватних осіб... як з рештою зізнався солтис з Будеража, в місцевих лісах було помічено близько 100 осіб, які мали коней та ґрунтовне озброєння (карабіни, револьвери та шаблі), вони не нападали на навколишні села, не займалися грабунком, лише час від часу вимагали хліба та іншої провізії.» Там само, арк. 81..

Наприкінці липня 1921 р. стан безпеки у Волинському воєводстві загалом і в Дубенському повіті зокрема можна охарактеризувати як вкрай напружений. Поліція зазначеного повіту в листі до керівництва в Луцьку від 27 липня висловила навіть побоювання вибуху повстання на Волині: «Тутешнє управління повідомляє: останнім часом багато факторів вказують на те, що прикордонні повіти Волинського воєводства готуються до збройного повстання проти Польської Держави за посередництвом агітаторів, ймовірно з Німеччини та Совдепії... В Дубно, Кременці та загалом по селах вже тривалий час поширюються чутки про те, що після жнив наступить якась зміна, навіть йдеться про повстання... Збільшуються факти викрадення коней. Три тижні тому прибув до Дубна пшодовник Відділу IV-Д з Рівного, який за участі державної поліції і жандармерії Польського війська здійснив обшук в помешканні одного селянина. було знайдено багато військових речей, амуніції, карабінів, печатки з державним гербом, посвідчення. в селі Перемель (Боремель ?) 25 числа цього місяця внаслідок пожежі згоріло 30 халуп, до яких не можна було наблизитись у зв'язку з постійними вибухами бомб, ручних гранат та карабінної амуніції.» Там само..

Побоювання польської влади щодо вибуху повстання на Волині в серпні р. не справдились. Уцілілі внаслідок репресій диверсанти в письмовій доповіді від 17 вересня того ж року повідомляли ЦК КП(б)У, що у зв'язку з викриттям польською поліцією більшої частини загону, усі активні дії призупинено ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 408, арк. 43-44. Див. цей документ в: «Закордот» в системі спецслужб України... -- С. 131-132. Припинення діяльності «Закордоту» на Волині було теж ініційовано його вищим керівництвом. Див.: Півень О. І. Закордонний відділ ЦК КП(б)У... -- С. 50.. Спецслужби встановили, також, що керівником волинської «губ- трійки» «Закордоту» був Є. Оніщенко, який з метою конспірації видавав себе за інженера, хіміка, торгівця, тощо ANK. -- Zesp. 248. -- Sygn. 464. -- S. 6.. Однак, ліквідація озброєних груп «Закор- доту» Українська та польська історіографії подають різні дати ліквідації «Закордоту» (1921 р., 1923 р., 1924-1925 рр.). Поліція Волинського воєводства офіційно декларувала знешкодження цієї організації в липні 1921 р. Разом з тим, політична поліція в першій половині 20-х рр. ХХ ст. усі прояви диверсійної діяльності «приписувала» активістам «Закордоту». Без сумніву можна стверджувати, що радянська сторона підтримувала антипольский диверсійний рух на Волині до 1926 р. улітку-восени 1921 р. не покращила стан безпеки на Волині Archiwum Akt Nowych (dalej: AAN). -- Zesp. 1181. -- Sygn. 54. -- S. 1-97..

З початку 1922 р. озброєні більшовицькі групи діяли у Кременецькому, Дубенському, Рівненському, Здолбунівському та деяких інших повітах Волинського воєводства. В травні того ж року Відділ IV-Д у Варшаві рекомендував підлеглим підрозділам звернути особливу увагу на члена «Закордоту» Є. Марчука, який в період більшовицької окупації працював міліціонером, а згодом вступив до диверсійної «групи Рикуна», брав участь у вищевказаному нападі на волинське містечко Мізоч та вбивстві конфідента Черняховича. За інформацією органів безпеки, Є. Марчук часто нелегально перетинав радянсько-польський кордон та здійснював розбійні напади на території Польщі ANK. -- Zesp. 248. -- Sygn. 130. -- brak paginacji.. Вже у червні того ж року поліції вдалося затримати члена Луцької повітової ревтрійки «Закордоту» Т. Підгірного ДАВО, ф. 1, оп. 2, спр. 144, арк. 19..

Чинником, який негативно впливав на стан безпеки в регіоні, було проникнення на територію Волинського воєводства нових озброєних формувань, керованих «Закордотом». Занепокоєння цим фактом висловив навіть люблінський воєвода С. Москалевський. У таємному листі до повітових старост від 10 листопада 1922 р. він зазначив, що згідно з повідомленням командування ІІ-го військового корпусу, який дислокувався на Люблінщині та Волині, кілька диверсантів планують прибути з Почаєва до Володимира для проведення підривної діяльності. С. Москалевський закликав старост і Люблінську поліцію до пильності та співпраці з волинськими колегами Archiwum Panstwowe w Lublinie (dalej: APL). -- Zesp. 448. -- Sygn. 2 (mkf. 116555). -- S. 12; APL. -- Zesp. 448. -- Sygn. 15. -- S. 1..

На початку 1923 р. в Луцьку відбувся суд над 73 особами, звинуваченими в належності до «Закордоту» Dziennik Wolynski (Luck). -- 1923. -- № 10. -- S. 1.. Однак судові процеси не спричинили цілковитого припинення диверсійного руху на Волині. В означений період й надалі фіксувалося піднесення антидержавних заходів, спрямованих на компрометацію авторитету польської влади. Розвиток антипольського диверсійного руху в регіоні й надалі підтримував СРСР, що підтверджує меморіал знаного радянського політика О. Шумського «Тези нашої політики стосовно окупованих Польщею та Румунією українських областей» від 17 травня 1923 р., де зокрема зазначалося: «... перед нами... стоит серьезная и сложная задача использования украинского националистического движения в Галиции, на Волыни, Холмщине и Подляшью (Польша), а также в Буковине и северной части Бессарабии (Румыния) в целях ослабления этих, граничащих с нами государств» Меморандум О. Шумського «Тези нашої політики стосовно окупованих Польщею та Румунією українських областей» (17 травня 1923 р.) // Україна і Польща 19201939 рр.... -- С. 185..

Протягом 1923-1924 рр. стрімко постають бойові підрозділи, організовані як силами місцевих комуністів, так і закинуті з СРСР. Варто відмітити антидержавну та диверсійну діяльність таких формувань революційного характеру, як «Козацька рада», «Українська національно-повстанська організація» (УНПО), «Українська революційно-повстанська організація» (УРПО), «Західноукраїнська народно-революційна організація», «Організація Т», «Українська Червона повстанська армія». Як зазначає вітчизняний історик М. Кучерепа, усі вони відрізнялися тільки назвами, а форми і методи діяльності були однаковими. Однією була й мета -- підготовка збройного повстання з метою «відокремлення західноукраїнських земель від Польщі для подальшого об'єднання з радянською Україною» Kuczerepa M. Polityka II Rzeczypospolitej wobec Ukraincow na Wolyniu w latach 1921-1939 // Przegl^d Wschodni. -- 1997. -- T. IV. -- Z. 1. -- S. 142-143..

У досліджуваний період волинська преса була переповнена повідомленнями про вкрай незадовільний стан безпеки у воєводстві, спричинений нападами більшовицьких диверсантів та поширенням внаслідок цього бандитизму. Так, в березні 1923 р. на шпальтах газет з'явилася інформація, що двоє більшовицьких солдат, незаконно перетнувши кордон в околиці колонії Кураж напали на місцевого жителя М. Грабовського. Відступаючи на радянську сторону, вони смертельно поранили польського військовослужбовця Dziennik Wolynski (Luck). -- 1923. -- № 15. -- S. 3.. У вересні того ж року в Острозькому повіті невідомі здійснили напад на постерункового Я. Зємьона. Забравши в останнього зброю, нападники силою перетягнули його на територію радянської України. Там само. -- № 44. -- S. 4. Кілька днів потому бандити у кількості 35-40 осіб пограбували маєток Сільне у Рівненському повіті. За твердженням слідчої служби, загін зловмисників прибув з радянської сторони Там само. -- № 45. -- S. 4..

Варто зазначити, що комуністичні гасла вітала частина українського населення Волині, яка, на думку польської поліції, систематично здійснювала акції «саботажу» з метою підірвання авторитету властей Другої Речі Посполитої, зміцнення віри українців у можливість революційного перевороту та відлякування поляків від переїзду на постійне місце проживання на східні терени.

«Українське населення з небажанням відносилося до нової влади, не допомагало в її створенні, а й навпаки -- підтримувало антипольський партизанський рух керований Закордотом, і навіть спонтанно брало до рук зброю» -- стверджує польський історик В. Менджецький M^drzecki W. Wojewodztwo wolynskie (1921-1939). Elementy przemian cywilizacyjnych, spolecznych i politycznych. -- Wroclaw: Zaklad Narodowy im. Ossolins- kich, 1988. -- S. 16..

На Волині зафіксовано потужні антипольські диверсійні угруповання, що діяли у Володимирському, Дубенському, Здолбунівському, Луцькому та Рівненському повітах. Так, у Дубенському повіті функціонувало чотири такі групи. Нерідко диверсанти під час проведення збройних акцій перевдягались у мундири польських правоохоронців Жив'юк А., Марчук І. Політичні репресії тоталітарної доби на Рівненщині: «від червоного терору» до боротьби з інакодумцями // Реабілітовані історією: У 27-и томах. Рівненська область / Гол. редакція: Тронько П. Т. та ін. -- Рівне: ВАТ „Рівненська друкарня”, 2006. -- Кн. 1. -- С. 11..

Певною «популярністю» серед місцевого корінного населення користувався загін К. Орловського (Артема, Аршинова, отамана Калініченка, Мухи Михаль- ського (Спихальського?), що активізував діяльність на Волині та Поліссі. Він нерідко вступав у відкритий двобій із силами поліції і війська Papierzynska-Turek M. Sprawa ukrainska w Drugiej Rzeczypospolitej 1922-1926. -- Krakow: Wydawnictwo Literackie, 1979. -- S. 238; Оксенюк Р. Нариси історії Волині: 1861-1939. -- Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1970. -- С. 194.. Восени 1924 р. група диверсантів неподалік залізничної станції Ловча, що у Поліському воєводстві, захопила пасажирський потяг, який рухався за маршрутом Брест- Лунинець. Як зазначає польський дослідник П. Ціхорацький, великий розголос цьому нападу забезпечила присутність в потязі поліського воєводи С. Довна- ровича (1922-1924 рр.), який разом з керівником окружної державної поліції інспектором Ю. Мієнсовічем та іншими посадовцями, подорожував з Бреста до Сарн з метою зустрічі з тогочасним міністром внутрішніх справ З. Хубнером Напад під Ловчею 24 вересня 1924 р. як один з найбільш зухвалих збройних інцидентів на північно-східних теренах міжвоєнної Польщі детально висвітлено в монографії польського історика П. Ціхорацького «Stolpce -- Lowcza -- Lesna 1924. II Rzeczpospolita wobec najpowazniejszych incydentow zbrojnych w wojewodztwach polnocno-wschodnich». Атака озброєних диверсантів на потяг розпочалася близько 14 години 24 вересня 1924 р. за шість кілометрів на захід від залізничної станції Ловча з десятихвилинного обстрілу. Далі нападники упродовж години грабувати пасажирів та поштовий вагон. Злочинців цікавили як гроші й коштовності, так і чоловічий одяг й продукти харчування. Опісля диверсанти підірвали міст, який розташовувався позаду потягу. На думку П. Ціхорацького напад був організований мало чисельною кадровою групою радянських диверсантів із залученням місцевого населення. Польський історик засвідчує дискусійність проблеми генези та керівництва означеної збройної групи, хоча згідно радянської та сучасної білоруської історіографії загін нападників очолювала «легендарна» постать повстанського руху на Поліссі першої половини 20-х рр. ХХ ст. -- К. Орловський. Із скрупульозністю Автору вдалося простежити перебіг переслідування нападників силами поліції та війська, яке тривало до середини жовтня 1924 р., а також превентивно-репресивні заходи влади, що закінчилися судовим процесом у Пінську 29 квітня -- 1 травня 1925 р. Аналізує П. Ціхорацький й наслідки нападу під Ловчею, зокрема втрату посади поліським воєводою С. Довнаровичем та призначенням на його місце, одного з творців міжвоєнної польської державної поліції, генерала К. Млод- зяновського; рішенням дисциплінарної комісії МВС з посади було звільнено й вище- вказуваного керівника Поліського воєводського управління державної поліції Ю. Мієн- совіча. Реакцією на атаку пасажирського потяга Брест-Лунинець та піднесення диверсійного руху стала громадська кампанія щодо запровадження надзвичайного стану на східних теренах Другої Речі Посполитої, а також бажання населення пришвидшити створення Корпусу охорони прикордоння. П. Ціхорацький аналізує регіональний, загальнодержавний та міжнародний відголос подій 24 вересня 1924 р., зазначаючи, що нападники мали своєрідну популярність та підтримку серед місцевого непольського населення, яке було представлене переважно селянами. Крім того, на сторінках тогочасної польської преси гостро критикувалася відсутність опору диверсантам, а також, безпосередньо, поведінка керівника Поліської поліції Ю. Мієнсовіча, котрий не зміг захистити воєводу та проявив боягузтво. Натомість, більшовицька преса схвально характеризувала напад під Ловчею, представляючи його як свідчення кризи польської держави. Див. більше: Сісквтаскі Р. 8їо1рсе -- Lowcza -- Ьебпа 1924. II РгестроєроИїа wobec najpowazniejszych іпсуЬепї^ 7Ьго]пусИ w wojew6dztwach ро1поспо^8сЬо4пісЬ. -- Рошіапкі: Wydawnictwo Ш^, 2012. -- 8. 136-223..

Так, Львівське окружне управління державної поліції у звіті за жовтень 1924 р. інформувало, що повідомлення в пресі про напад на вищезазначений потяг у Поліському воєводстві викликало жваве зацікавлення серед місцевого населення ДАВО, ф. 1, оп. 2, спр. 542, арк. 2.. Згідно з інформацією Рівненської експозитури Політичної поліції, на теренах Кременецького повіту до пробільшовицького диверсійного угруповання належало 30 осіб. Усі вони перебували в тісному зв'язку з «Харківським центром» ДАРО, ф. 319, оп. 1, спр. 3, арк. 4..

У Рівненському повіті упродовж 1923-1925 рр. діяло шість збройних більшовицьких диверсійно-терористичних загонів. Найбільшою зухвалістю серед них вирізнялось угрупування Доманського ДАВО, ф. 1, оп. 4а, спр. 47, арк. 22. ДАРО, ф. 319, оп. 1, спр. 3, арк. 6.. За інформацією Рівненського староства, Доманський агітував місцеве населення відмовитися сплачувати податки і повстати проти польської влади.

Значна активізація диверсійних більшовицьких загонів на Волині спостерігалася влітку-восени 1924 р. Державна влада вжила низку суспільно-господарських, політичних та адміністративно-правових заходів, щоб виправити це становище. У випадку Волинського воєводства, як прикордонної адміністративної одиниці, особливе значення мало створення спеціального військового формування -- Корпусу охорони прикордоння. Адже державна поліція самотужки не могла забезпечити порядок на польсько-радянському кордоні Однією з ключових передумов створення Корпусу охорони прикордоння став напад 4 серпня 1924 р. диверсійного прорадянського загону на Столбці -- невеличке повітове містечко Новогрудського воєводства, яке розташовувалося на відстані 15 км від польсько-радянського кордону й слугувало останньою залізничною станцією на тери-.

Восени 1924 р. на Волині мали місце нові масові арешти диверсантів та більшовицьких активістів, а вже 1 грудня того ж року за антидержавну діяльність до різних термінів ув'язнення було засуджено 28 членів Комуністичної партії Західної України (КПЗУ)торії Польщі в напрямку Брест-Мінськ. Ця подія детально висвітлена у вищезгадуваній монографії П. Ціхорацкого. Атака більшовицьких диверсантів на Столбці мала місце в ніч з 3 на 4 серпня й включала напад окремих груп на приміщення староства, постерунок (дільницю) державної поліції, повітове управління поліції, залізничну станцію, телеграф, пошту, поліцейські казарми, тимчасовий ізолятор, місцеву в'язницю, лісопилку та три магазини. Попри те, що не всі напади для диверсантів виявилися успішними, зловмисникам вдалося смертельно поранити сімох поліцейських та двох цивільних осіб. Як зазначає П. Ціхорацький, 4 серпня 1924 р. стало найтрагічнішим днем в історії міжвоєнної польської поліції, позаяк ще ніколи під час одного інциденту не гинула така велика кількість правоохоронців. З нападників, вірогідно, жодна особа не загинула, натомість диверсантам вдалося заволодіти матеріальними цінностями, кіньми, а також звільнити 22 особи з захопленого тимчасового ізолятора та місцевої в' язниці, в тому числі двох знаних комуністичних діячів, делегатів V конгресу Комінтерну, який мав місце 1 червня -- 8 липня 1924 р. -- Й. Логиновича (П. Корчика) та С. Мертенса (С. Скульского). З книги П. Ціхорацького довідуємося, що згідно радянської, російської та білоруської історіографії, саме звільнення двох вищезгадуваних комуністичних керівників й стало причиною нападу на містечко Столбці. Більшій частині учасників нападу вдалося втекти на радянську територію. Разом з тим, згідно вироку спеціального суду в Новогрудку від 25 серпня 1924 р., дві особи було страчено, натомість одному диверсанту смертну кару замінили довічним ув' язненням. Ця диверсійна атака серйозно змінила ставлення влади до питання безпеки на північно-східних теренах держави, засвідчила слабкі сторони організації та діяльності поліції, яка в той час виконувала функції охорони східного кордону, сприяла посиленню державної адміністрації шляхом призначення на посади воєвод кадрових військових рангу генерала (напр. Б. Ольшевський очолив Волинське воєводство, а М. Янушайтіс -- Новогрудське), й в підсумку зумовила створення якісно нової формації, покликаної охороняти східні рубежі Другої Речі Посполитої -- Корпусу охорони прикордоння (КОП). Див. більше: Сіскогаєкі Р. Вказана праця. -- Б. 44-135.

⁵⁶ Оксенюк Р. Н. Вказана праця. -- С. 195.. Так звані поліцейські «ліквідаційні процеси» зіткнулись із значним опором диверсантів. За оперативною інформацією кілька озброєних загонів планували потрапити на терени Волинського воєводства з радянської України для відновлення диверсійного руху. Активну допомогу «засланим» загонам мали надати місцеві антидержавні елементи^{57 ДАВО,} ф. 45, оп. 1, спр. 93, арк. 2.. В цей же час Кременецьке повітове управління державної поліції повідомляло про зростання диверсійної активності на межі Острозького і Дубенського повітів^{58 Державний} архів Тернопільської області, ф. 391, оп. 1, спр. 3, арк. 1..

У грудні 1924 р. на спеціальній конференції міністрів було затверджено «План загальної політики на кресах в повітах, переповнених бандами, на 1925-- 1926 роки»⁵⁹ Раріегіутка-ТигекМ. Вказана праця. -- Б. 242.. На початку 1925 р. начальник Відділу V Головного управління державної поліції П. Барта інформував регіональні підрозділи Політичної поліції про посилене вербування в СРСР молоді до диверсійних загонів та агітаційної діяльності на території Польщі. Відповідно до даних органів безпеки, ці особи одержували щомісячну зарплату, одяг, забезпечення родини в СРСР та необмежені видатки в Польщі. Крім того, диверсанти мали право вільно розпоряджатися награбованим майном. Політична поліція довідалася також, що штаб диверсійних банд рекомендував своїм членам орендувати та купляти млини, які мали служити місцем переховування та центрами агітації ANK. -- Zesp.206 (OPN). -- Sygn. 115. -- brak paginacji..

Стан безпеки у Волинському воєводстві загострився наприкінці 1924 -- першому кварталі 1925 р. у зв'язку з підготовкою запланованого на весну збройного повстання, яке спільно готували КПЗУ та її радянські колеги. Пізно ввечері 20 січня 1925 р. диверсійний загін чисельністю близько 10 осіб нелегально перетнув кордон в районі Будеража й здійснив напад на фільварок Свяціж. Відступаючи, диверсанти викрали 4 коней і підпалили господарські приміщення Zycie Wolynia (Luck). -- 1925. -- № 4. -- S. 16-17.. В ніч з 31 січня на 1 лютого 1925 р. вже інший диверсійний загін з кількох десятків осіб перетнув державний кордон в районі села Тарнувка. Наступ проводився у двох напрямках: Корець-Рівне та на південь від Рівного з метою нападу на маєток Малочніце (власники Залеські). Об'єкт був вибраний не випадково: він був розташований на відстані 2 км від кордону. Однак, прикордонна охорона підготувалася до зустрічі диверсантів й останні змушені були відступити Там само. -- № 6. -- S. 12.. Днем раніше, 30 січня 1925 р., державна поліція поблизу кордону затримала групу диверсантів із банди Смульського. Керівник угрупування на допиті розповів, що загін займався вивченням терену Волині, а також видав плани організації наступних диверсійних маневрів Там само..

Неузгодженість і суперечки між КПЗУ та радянською стороною з одного боку, і добра робота польської поліцейської та військової розвідки з іншого, призвели до широкомасштабної операції з ліквідації підпільних комуністичних угруповань на території Волинського воєводства навесні 1925 р., коли було викрито й заарештовано близько 1,5 тис. На думку автора, зазначена кількість арештів може бути дещо перебільшеною.. підпільників, пов'язаних з організацією т. зв. повстання «Форналя-Крайця» Власюк О.В., Сидорук В. Й., Цятко В. М. «Східні креси» під знаком польського орла. -- Рівне: Волинські обереги, 2004. -- С. 82-83; Історія міст і сіл Української РСР: [у 26 т. ]. -- К.: Гол. ред. УРЕ АН УРСР, 1967-1973 / голов. редкол. : Тронько П.Т.

(голова) [та ін.]. -- Волинська область / обл. редкол.: Клімаш І.С. (голова) [та ін.]. -- К., 1970. -- C. 28.. Підготовку до цього повстання проводили ковельський та володимирський територіальні підрозділи КПЗУ, що їх очолювали відповідно О. Ружанський (Форналь) та В. Крайц (Барвінченко). За інформацією Луцького окружного управління Політичної поліції, за період до квітня 1925 р. О. Ружанському разом з парламентарем Х. Приступою вдалося створити організацію чисельністю 600 осіб, яка поширювала діяльність на терени Володимирського, Горохівського, Ковельського, Луцького та Любомль- ського повітів Волинського воєводства ДАРО, ф. 300, оп. 1, спр. 140, арк. 15.. Організатори сподівалися, що диверсійний рух охопить усю Волинь. Учасників повстання рекрутували, обіцяючи роздати їм землю. Початок повстання був запланований на квітень 1925 р. 30 березня того ж року О. Ружанський на з'їзді Володимирського окружного комітету КПЗУ зазначив, що до участі у повстанні зголосилося близько 5 тис. селян. Крім того, керівництво повстання підтримувало тісний зв'язок із радянськими диверсантами, які вже мали досвід діяльності на польсько-радянському прикордонні Там само. -- Арк. 16. Zycie Wolynia (Luck). -- 1925. -- № 15. -- S. 12; № 16. -- S. 16; Цецик Я.П. Діяльність КПЗУ на Волині у 1921-1925 роках // Південний архів. Історичні науки. -- Херсон, 2005. -- Вип. 18. -- С. 134..

В підсумку організація повстання «Форналя-Крайця» була викрита. Розпочалась серія масових арештів, основні з яких були проведені ковельськими поліцейськими та спеціально виділеними військовими загонами. В період з 30 березня по 3 квітня у Володимирському, Ковельському та Луцькому повітах Волинського воєводства державна поліція заарештувала близько 200 осіб. Розгалужені революційні організації викрито в Дубенському, Рівненському та Кременецькому повітах Там само. Під час арештів поліція провела конфіскацію значної кількості зброї та амуніції Zycie Wolynia. -- 1925. -- № 15. -- S. 12..

Невдача комуністів в регіоні, як і підтвердження втручання радянської сторони у внутрішні справи Другої Речі Посполитої, знайшла своє відображення у меморандумі заступника Уповноваженого Народного комісаріату закордонних справ СРСР при Уряді УССР К. Максимовича генеральному секретареві ЦК КП(б)У Л. Кагановичу щодо необхідності поліпшення становища інтернованих в УССР учасників комуністичних військових організацій на західноукраїнських теренах ІІ Речі Посполитої від 1 липня 1925 р. Зокрема в документі зазначалося: «Відповідними нашими органами велася на Західній Україні масова військова активна робота. Поскільки ця праця була закроєна широко і мала на меті піднесення загального повстання, керівники тою роботою втягали в організацію широку масу невдоволеного охочого драться елементу. Річ природня, що в організацію втиснулося чимало провокаторів, котрі провалювали не лише саму організацію, але й розкрили також і руководящий центр. Одним із саме більших провалів був недавно останній, що потягнув за собою масові арешти селян. В зв'язку з цим велика маса учасників військових організацій хлинула на Україну,..» Меморандум заступника Уповноваженого НКЗС СРСР при Уряді УССР К. Максимовича генеральному секретареві ЦК КП(б)У Л. Кагановичу щодо необхідності поліпшення становища інтернованих в УССР учасників комуністичних військових організацій на західноукраїнських теренах ІІ Речі Посполитої (1 липня 1925 р.) // Україна і Польща 1920-1939 рр... -- С. 261..

Отже, арешти 1924-1925 рр. різко зменшили розмах комуністично-диверсійного руху і сприяли певній нормалізації суспільно-політичного життя Lawnik J. Represje policyjne wobec ruchu robotniczego 1918-1939. -- Warszawa: Ksi^zka i Wiedza, 1979. -- S. 182.. Окрім репресій поліції, на стабілізацію ситуації у Волинському регіоні позитивно вплинула зміна тактики більшовицького керівництва в світлі ІІ-го з'їзду КПЗУ Жив'юк А., Марчук І. Політичні репресії тоталітарної доби на Рівненщині... -- С. 11., а також покращення економічних показників Tomaszewski J. Mniejszosci narodowe w Polsce XX wieku. -- Warszawa: Spotkania, 1991. -- S. 26.. Попри часткову нормалізацію стану безпеки в регіоні, спецслужби чітко усвідомлювали серйозність намірів місцевих комуністів та їх «східного союзника» ДАРО, ф. 300, оп. 1, спр. 140, арк. 16-17.. Так, 28 серпня 1925 р. Люблінське окружне управління Політичної поліції інформувало свої територіальні підрозділи про виявлення добре організованої таємної комуністичної організації, яка проводила свою діяльність на теренах Волинського воєводства. Зазначена організація займалася вербуванням молоді з метою подальшого її скерування на спеціальні 9-місячні курси агітаторів, що проводився у Харкові. За оперативними даними поліції, більшість «курсантів» походила з Волині та Східної Галичини APL. -- Zesp. 449. -- Sygn. 206. -- S. 151-152..

У другій половині 20-х рр. ХХ ст., як зазначає вітчизняний історик С. Кульчицький, галицькі та волинські комуністи відмовилися від збройної боротьби з польською владою, віддаючи перевагу культурно-масовій та пропагандистській активності Кульчицький С.В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). -- Київ: Альтернативи, 1999. -- С. 301.. Однак комуністичний рух й далі перебував під пильним наглядом органів державної безпеки, тим паче, що після травневого перевороту Ю. Пілсудського, ліворадикали окреслили політику авторитарного маршала «фашистською» APL. -- Zesp. 403 (WSP). -- Sygn. 398. -- S. 2.. «Дотравневий» період протистояння з комунізмом на Волині завершив «Володимирський процес 151» (листопад 1926 -- січень 1927 рр.) Radziejowski J. Komunistyczna partia Zachodniej Ukrainy 1919-1929: Wзzlowe prob- lemy ideologiczne. -- Krakow: Wydawnictwo Literackie, 1976. -- S. 64..