Волинське воєводство в контексті польсько-радянських взаємин: глобальні та регіональні виміри безпеки (1921-1925 рр.). Історичні паралелі з сучасною ситуацією на сході України

Аналіз подій, що мали місце на Волині у першій половині 20-х рр. ХХ ст., а також сучасної ситуації на сході України, дозволяють провести певні історичні паралелі. Насамперед, це схожість у порушенні норм міжнародного права радянською стороною щодо суверенної міжвоєнної польської держави в той час, та груба зневага до нього тепер на Донбасі. Формально, як вже зазначалося вище, підписавши Ризький мир в 1921 р., договірні сторони взаємно визнавали незалежність і державний суверенітет, зобов'язувалися не втручатися у внутрішні справи одна одної тощо. Натомість, на практиці радянська сторона знехтувала цими нормами, навчаючи, озброюючи та фінансово підтримуючи диверсійні групи, які функціонували на теренах як Волинського краю, так і західноукраїнських земель вцілому. Аналогічно й в наш час, Російська Федерація офіційно декларуючи повагу до суверенітету та територіальної цілісності України, водночас, втручається у внутрішні справи нашої держави, надаючи підтримку незаконним озброєним угрупуванням на Донбасі. Важливо й те, що СРСР намагався представити напружену безпекову ситуацію на Волині як громадянський конфлікт в межах Другої Речі Посполитої, заперечуючи власну участь у цих подіях. Так само й нині, Російська Федерація офіційно трактує події на сході України як громадянське протистояння. У вище згадуваному меморандумі О. Шумського від 17 травня 1923 р. йшлося про підтримку радянською стороною ідеї створення «Галицько-Волинської держави» Меморандум О. Шумського «Тези нашої політики стосовно окупованих Польщею та Румунією українських областей» (17 травня 1923 р.) // Україна і Польща 19201939 рр.... -- С. 185., що дуже нагадує маріонеткові ЛНР та ДНР.

Використання західноукраїнської людності у комуністично-революційному русі мало згубні наслідки. Ті особи, які рятуючись від репресій польських властей намагалися перейти на радянську сторону кордону утримувалися на прикордонних пунктах в незадовільних матеріальних умовах. «Умовини, в яких приходиться їм сидіти по наших пунктах, надзвичайно тяжкі, під зглядом харчовим, і квартирним. Такий прийом на нашім боці цілковито убиває їх морально, тим більше, що переважно це підпольники, котрі по рокові, по два жили і боролися в нужді. Багато з них вже з розшатаними нервами і больних легенями. Оставлювання їх на ласку і неласку судьби розчаровує їх. Подають масами заяви про поворот в Польщу, заявляючи, що «краще вже там в тюрмі згинути, то бодай не буде жалю, як тут пропадати між своїми». З такими настроями повертати їх назад не можна...», -- зазначав у меморандумі від 1 липня 1925 р. заступник Уповноваженого НКЗС СРСР при Уряді УССР К. Максимовича генеральному секретареві ЦК КП(б)У Л. Кагановичу Меморандум заступника Уповноваженого НКЗС СРСР при Уряді УССР К. Максимовича генеральному секретареві ЦК КП(б)У Л. Кагановичу щодо необхідності поліпшення становища інтернованих в УССР учасників комуністичних військових організацій на західноукраїнських теренах ІІ Речі Посполитої (1 липня 1925 р.) // Україна і Польща 1920-1939 рр.... -- С. 261-262..

Нажаль, зараз на Донбасі, як і більше дев'яносто років тому на теренах Волинського воєводства, ми можемо спостерігати (хоч й у різних масштабах) розвиток диверсійного руху, ведення фактично «неоголошеної війни», використання місцевого населення у політичних цілях. Автор жодним чином не намагався виправдати помилкову національну політику властей Другої Речі Посполитої щодо українців, яка зумовила напругу у польсько-українських стосунках та поширення радянофільських настроїв серед частини місцевої людності. Разом з тим варто пам'ятати, що для СРСР вона була лише «розмінною монетою», засобом для досягнення власних партійних та політичних інтересів. Це залишається актуальним і в наш час, адже теза Російської Федерації про підтримку і захист інтересів мешканців Донбасу видається щонайменше лукавою.

Размещено на Allbest.ru