Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.

Ігор Сердюк

На думку відомого французького дослідника Філіпа Ар'є, образ дитинства в сучасному його розумінні є конструктом ХІХ ст., а до того ставлення до дитини було абсолютно інакшим і визначалося реаліями до індустріального суспільства Арьес Ф. Ребёнок и семейная жизнь при Старом порядке. Екатеринбург, 1999.. Багато положень праці Ар'є сьогодні видаються, як мінімум, дискусійними, однак вона виконала важливу роль інтелектуальної провокації і привернула увагу істориків до проблеми. Утім, "українська" дитина поки що перебуває на маргінесі наукових інтересів істориків ранньомодерної доби. Подібні дослідження ускладнені тим, що дитина є переважно випадковим фігурантом у тогочасних джерелах, а сам образ дитинства досить складний для конструювання, хоча б через розмитість його рамок (вікових, соціальних, тощо) та непевність дефініцій (на кшталт "младенец", "малолетний", "ребёнок"), уживаних у тогочасній писемній лексиці. Інакше кажучи, вивчаючи життя дітей у суспільстві Гетьманщини, спочатку необхідно спробувати визначитися, кого ж тоді вважали дитиною. право вагітний дитина

Вік дитинства

Створення більш-менш узагальненого образу дитинства вимагає визначення його вікових рамок на основі певних критеріїв. Найлогічнішим у цьому контексті видається звернення до правових норм, привабливих своєю конкретикою та чіткістю. Утім, це тільки на перший погляд, адже в Гетьманщині XVIII ст. діяла суміш "старого" права (представленого, у першу чергу, Литовським статутом 1588 р. (далі - ЛС), магдебурзьким правом і Саксонським зерцалом) та активно впроваджуваного "нового" законодавства Російської імперії. Заплутаність правових норм поглиблювалася суперечливістю їх трактування місцевими судами, котру на численних прикладах чудово проілюстровано у розвідці Володимира МаслійчукаМаслійчук В. Вік дорослішання: початок повної кримінальної відповідальності в Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині ХУШ ст. // УІЖ. 2010. № 2. С. 38-42. Про дитячу злочинність і кримінальну відповідальність підлітків на матеріалах Слобожанщини див.: Маслійчук В. Неповнолітні злочинці в Харківському намісництві 1780-1796 рр. Харків, 2011.. Ця невизначеність стосувалася межі дорослішання, себто віку, з якого дитина переставала бути дитиною. До неї звернуся трохи нижче, а спершу спробую визначитися з моментом початку дитинства.

Розділ 11 ЛС містить норми, котрі захищають дитину ще до її народження, так, артикул 15 передбачає відповідальність за шкоду, завдану вагітній жінці, унаслідок якої вона "плод мертвий поронила". Винуватець мав бути ув'язнений на три місяці, а потім його очікувало прилюдне покаяння біля дверей церкви. Покарання за такий злочин було значно м'якшим за вбивство вже народженої дитини. Прикметно, що коли гинув не тільки плід, але й жінка, котра його носила, винуватець мав бути скараний на горло. Життя майбутньої дитини захищалося й від насильства з боку матері: жінка, котра "тратила" свою ненароджену дитину, або ж намовила на це когось, мала бути страчена (арт. 60). У даному випадку Статут захищав плід, а не дитинство як таке, так, за артикулом 34 страта вагітної жінки-злочинниці відкладалася тільки до пологів, тобто існувала узаконена перспектива залишити немовля без материнського піклування одразу після його появи на світУ спробі кодифікації діючого в Гетьманщині права "Права по которым судится малороссийский народ..." (1743 р.) покарання за згубу ненародженої дитини встановлено на основі названих норм ЛС, а також 80-го артикулу "Права цісарського". (Див.: Права по которым судится малороссийский народ, Высочайшим всепресетлейшия, державнейшия Великия Государыни Императрицы Елисавет Петровны, Самодержицы Всероссийския, Ея императорского священнейшего Величества повелением из трех книг, а именно: Статута Ливского, Зерцала Саксокского и приложенных при том двух прав, також из книги Порядка, по переводе из полского и латинського языков на российский діалект в едину книгу сведенныя, в граде Глухове, лета от Рождества Христова 1743 года / Изданные под редакцией и с приложеним исследования о сем своде и о законах, действовавших в Малороссии, проф. А.Ф. Кистяковского. К., 1879. С. 680-691)..

Утім, на практиці норма ЛС про страту матері могла й не діяти. Наприклад, у 1756 р. у полтавському секвестрі перебувала Марія Тараниха, вагітна позашлюбною дитиною. Прикметно, що вагітність жінки не стала підставою для її звільнення з ув'язнення, однак суд постановив публічно покарати колодницю вже після пологів і одужання. При цьому судді послались на указ Генеральної військової канцелярії від 30 жовтня 1741 р., котрий вимагав "блуднорожденних дітей смірти на предавать", а також звільняти від смертної кари і блудниць-матерівНБУВ. ІР. Ф. І, спр. 62658, арк. 120-120 зв..

Вільність трактовки й без того заплутаних приписів пояснюється тим, що суди формувалися зі старшини, представників магістрату, поважних персон, тобто не мали у своєму складі професійних юристів. Відсутність останніх цілком закономірна, адже, за влучною заувагою російського історика Олександра Камєнського, у тогочасній Російській імперії право ще не існувало як самостійна сфера суспільної діяльностіКаменский А. Россия в XVIII веке. М., 2006. С. 42. Зусилля, спрямовані на уникнення згуби дитини в материнській утробі, простежуються й в імперській просвітницькій політиці, особливо з другої половини XVIII ст. Про впровадження російського законодавства в цій сфері на теренах Лівобережжя та Слобожанщини див. напр.: Мас- лійчук В. Дітозгубництво на Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині XVIII ст. Харків, 2008. С. 70-81., звідси й доволі вільне поводження з правовими нормами. Показовим прикладом цього є справа, котра розглядалася полтавським полковим судом улітку 1708 р. Житель сотенного містечка Старі СанжариЗараз село Старі Санжари Новосанжарського району Полтавської обл. Яків Петренко тяжко побив свою дружину Ірину "в час непраздного ея живота". Через знущання жінка передчасно народила дитину з "многими знаками побития на тіле младенческом", тобто вона мала тяжкі ушкодження (сліди побоїв на тільці і навіть "члонка поламаними"). Немовля швидко охрестили, після чого воно одразу й померло. Суд уважно з'ясовував у баби-повитухи і священика факт ушкодження дитини саме у материнському лоні: для "испитаня правди зраненого младенца во чреві матернем". Петренка визнали винним, однак покарання призначили доволі м'яке: за замордовану "не з пригоди" дитину він мав 6 тижнів відсидіти "на замку", а потім чотири рази до "году" в церкві покутувати свій гріх перед усіма людьмиНБУВ. П". Ф.61, спр. 878, арк. 39-39 зв..

Убивцю Якова судили за нормами ЛС, причому того його артикулу, де йшлося саме про вбивство дитини батьками (розд. 11, арт. 7). Вочевидь, суд узяв до уваги ушкодження ще ненародженої дитини, а саме плоду в материнському лоні, тож скоротив термін ув'язнення з року і шести тижнів лише до шести тижнів. У даному випадку суд скористався сьомим артикулом, полишивши осторонь п'ятнадцятий, котрий прямо стосувався переступу - "вибиття плоду".

За ненародженою дитиною закріплювалися і майнові права, котрі починали діяти у випадку її народження. Якраз цими нормами, які регулювали розподіл майна між дітьми у випадку смерті батька, розпочинається "Собрание малороссийских прав...": "Права нерожденных суть равныя как и рожденных дітей в разсуждении наслідия и участия в имінии родительском; для сего требуется, чтобы отец в своём тестаменті именуя дітей своих упомянул и о иміющем родится"8. У цьому контексті важливим видається встановлення моменту, з якого за плодом закріплювалися права. Він прив'язувався не до терміну вагітності, а до часу оголошення про неї, на це вагітній жінці давалося 30 днів з моменту поховання чоловіка. Можливі сумніви рідні у походженні дитини розв'язувалися встановленням терміну в 10 місяців і два дні після смерті чоловіка, упродовж якого народження немовляти вважалося законним 9.

Таким чином, відповідно до правових норм, уживаних у Гетьманщині, ще перебуваючи у материнському лоні, плід отримував певний правовий захист і навіть потенційні матеріальні права. Звісно, що обсяг цих прав (а особливо їх реалізація на практиці) істотно відрізнялися від статусу малолітньої дитини, підлітка та дорослого. Межа між двома останніми віковими категоріями, тобто між дитинством та статусом дорослої особи, була доволі розмита. Певні норми ЛС засвідчують існування різниці між повноліттям і настанням повної кримінальної відповідальності. Відповідно до арт. 1 розд. 6 "лета мущизна маеть мети зуполные осмънадцать летъ, а девка тринадъцать летъ". Натомість за арт. 11 розд. 14, в якому йдеться про звинувачення юнака, "летъ зуполных не маючого", повна кримінальна відповідальність наставала з 17 років, у той час як молодших злочинців заборонялося карати на горло та брати на тортуриСобрание Малороссийских прав. 1807 г. К., 1993. С.19. Вочевидь така можливість не надто часто реалізовувалася на практиці, мабуть небагато тестаторів скористалися нею, щоб згадати у заповіті своїх ще ненароджених дітей, особисто мені такі заповіти не зустрічалися. Варто зауважити, що "Собрание..." позбавляло права на життя новонароджених з вадами фізичного розвитку "Рожденное дитя неимющее че- ловческаго вида, а похоже на какую-либо скотину, надлежить тотъ часъ удавить или инымъ образомъ истребить". (Див.: Собрание Малороссийских прав. С. 21). Про народження таких дітей збереглися поодинокі свідчення, як приклад можна згадати про випадок народження сіамських близнюків у селі Хоминці Глинської сотні Лубенського полку в 1719 р. Як оповідає відповідна службова відписка, опублікована на шпальтах Київської старовини, діти народилися мертвими, тож невідомо, як би до них поставилася громада у випадку народження живими. (Див.: Служебная отписка по поводу рождения урода // КС. 1886. №7. С. 563-563). Собрание Малороссийских прав. С. 20. Уточню, що маю на увазі 17-річний вік, як вік настання кримінальної відповідальності, за 11 артикулом 14-го розділу неповнолітнім визнавався "шляхтичъ в летех шестнадцати, а не большъ". Тому твердження, що за ЛС 1588 р. повна кримінальна відповідальність наставала з 16 років, уважаю не коректним. Також потрібно взяти до уваги й імперські ініціативи визначення законодавчого щодо настання відповідальності, зокрема указ імператриці Катерини ІІ від 26 червня 1765 р., відповідно до котрого повноліття наставало з 17 років. (Див. докл.: МаслійчукВ. Вік дорослішання., а також єдине монографічне дослідження про дитячу злочинність кінця ХУШ ст. на багатому матеріалі Харківського намісництва: Маслійчук В. Неповнолітні злочинці в Харківському намісництві (1780-1796 рр.). Харків, 2011)..

Аналогічні вікові межі щодо кримінальної відповідальності (після 16 років хлопці і після 13 дівчата) та володіння майном (18 і 13 років) фіксуються і в "Правах..які спиралися не тільки на норми Статуту, а й на відповідні розділи Магдебурзького та Хелминського права. При цьому у кодексі 1743 р. вік повноліття дівчат дещо розмивається і пов'язується з моментом їхнього заміжжя: "или поки в замужество будуть видами"Права, по которым судится малороссийский народ. С. 299, 717..

Вісімнадцятиліття як вік повноліття фігурує і в Саксонському зерцалі, де, зокрема, подається ще й цікава нам періодизації дитинства: "Возраст есть четвероякий: первый отрочество в тринадцяти літах и шести неделях по ленному праву, а по саксонському в двенадцати летах, вторый, когда кто влетаразсуждения приходит, то есть имеет 14лет, и потому может учинитъ тестамент, третий в 18 лет, и таковый может собственностию своею располагать по своей воле, и слугу невольнаго отпустить...; четвертый в 21 год, таковый иміет полные літа..."Собрание Малороссийских прав. С. 21..

Варто також пам'ятати, що правові норми подають ідеальну картину визначення вікових меж, а на практиці їх трактування було суперечливим і заплутаним. Непевності додавало також доволі байдуже ставлення до віку, притаманне суспільству ранньомодерної доби. Сучасні дослідження засвідчують неточність інформації про вік осіб, які фігурують в обліковій документації ГетьманщиниВолошин Ю. Статево-вікова структура населення міста Полтави в другій половині ХУШ ст. // Історична пам'ять. 2011. № 1. С. 5-24. Романова О. Сповідальні книги Київської митрополії ХУІІІ ст. як спосіб церковного контролю за мораллю парафіян // УІЖ. 2008. № 4. С. 122-148; Сердюк І. Особливості відображення вікових категорій населення Лівобережної України в Румянцевському описі Малоросії // Вісник Черкаського університету. Сер. "Історичні науки". Черкаси, 2008. Вип. 133-134. С. 55-62.. Це стосується як ревізій, так і матеріалів церковного обліку, при цьому "забудькуватість" парохів поширювалася не тільки на паству загалом, а й безпосередньо на членів їхніх власних родинДмитренко В. Матеріали церковного обліку населення Київської та Перея- славсько-Бориспільської єпархій як джерело з соціальної історії Гетьманщини ХУШ ст. Дис.. канд. іст. наук: 07.00.06. Полтава, 2011. Арк. 100-101.. Однак, якщо порівняти достовірність інформації про вік дорослих і дітей, то точніші дані фіксуються саме для останніх. Це пов'язано, у першу чергу, з тим, що народження дитини відбувалося на пам'яті батьків і могло асоціюватися з певними подіями. Коли ж точний вік дитини був невідомий, він встановлювався "на око": "присталъ ко двору моего хлопецъ сирота, именно Мартинъ, зъростомъ якъ би у десятокъ л^ъ"Ділова і народно-розмовна мова ХУІІІ ст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної україни). К., 1976. №25. С. 72-74..

У даному випадку критерієм для зарахування дитини до певної вікової групи слугувала зовнішність. Саме таке ставлення до віку, характерне для старої України, мусить враховуватися при аналізі уявлень про дитинство у певний період, а не правова норма з її досить умовною і непевною межею у 18 років.

Вивчаючи дитинство у середньовічній Польщі, сучасна польська дослідниця Малгожата Делімата (Malgorzata Delimata) з'ясувала низку його засадничих ознак, що побутували у тогочасному суспільстві. У першу чергу, це стосувалося зовнішності, особливостей будови тіла дитини, котрі змушували античних і середньовічних авторів з певним розчуленням споглядати фізичну слабкість дитини. Істотні тілесні відмінності притаманні немовляті у перші роки його життя (за рахунок особливих пропорцій), а далі дитина вже виглядає як зменшена копія дорослого 16. На сприйнятті дитини як маленького дорослого у традиційному суспільстві наголошував Філіп Ар'є, при цьому він звернув увагу, зокрема, і на дитячий одяг. Якщо ми скористаємось прикладом французького ученого й поглянемо на родинні вотивні портрети XVIII ст., то побачимо дітей, одягнутих або ж в сорочечки, або ж точнісінько так, як їхні батьки 17.

Схожість пояснюється тим, що часто, замовляючи одяг для себе, батько замовляв його і для сина. Непоодинокі свідчення цього зустрічаються у щоденнику генерального хорунжого Миколи Ханенка. Наприклад, 25 листопада 1733 р. він нотує: "даны дороблення Максиму шапочнику два муфи зъ медведя для мене й для Василка". Наступного дня: "кунтушъ мні покроенъ зъ кофейного сукна, до которого дано на нитки и шовкъ 7к. Василкові кунтушикъ, кафтанчикъ и штаны покроены"18.

Словесні портрети тогочасних підлітків мало чим відрізнялися від аналогічних описів дорослих. Цікавим у цьому плані видається опис уродженців Конотопа братів Козаченків, котрих у 1777 р. розшукували за крадіжки майна ніжинських жителів. Старший брат, 20-річний Опанас Козаченко, "лица круглаго угроватого, волосов черних Одежа на нем свита сукна простого сшита [...], катан китаики зеленой, шапка кругла [...], в штанах пестрових чоботях яловичих нових". Молодший 14-річний Іван Козаченко описаний практично аналогічно: "лица тоже круглого угроватого, волосов черних же, кафан пестровий набоичаний, юпка китайчата, шапка с околицею белою а вершка сине, в Delimata M. Dziecko w Polsce sredniowiecznej. Poznan, 2004. S. 32-33. На колективних портретах дітей, що вдягнутих у "дорослий" одяг, від тих що у сорочечках, відділяє (за винятком самої вдяганки), хіба що, незначна відмінність у зрості. Кілька таких портретів див. напр. у: Жолтовський П. Український живопис XVII- XVIII ст. К., 1978. Дневник генеральнаго хоружаго Николая Ханенка (1727-1753г.) // КС. 1885. №3. С. 129. чоботах"}9 Обидва хлопці - один з яких уже дорослий, а інший ще неповнолітній - описані однаково. Увагу звернули, в першу чергу, на одяг (який був абсолютно "дорослий"), бо він найперше кидався у вічі, а також тогочасному простолюду важко було поміняти свою вдяганку на якусь іншу. Дорослий одяг поєднувався в описі з двома ознаками підліткового віку: відсутністю вусів чи бороди, а також вуграми. Прикметно, що обидві вони притаманні як неповнолітньому, так і формально дорослому, що свідчить про умовність вікових поділів.

Імовірно, що вугри або ж прищі й у ранньомодерну добу були невід'ємним візуальним атрибутом підліткового віку. У квітні 1763 р. Григорій Сковорода в одному з листів до 18-річного спудея харківського колегіуму Михайла Ковалинського зворушливо просив його не давити прищ на обличчі: "Прищ, який вискочив на обличчі, благаю, не чіпай і не колупай. Учора я вжахнувся, випадково почувши, що для багатьох такі прищі, які здавалися незначними, були смертельними саме тому, що їх роздирали"ДАПО. - Ф. 222, оп.1, спр. 503. Враховуючи те, що хлопці були гарно (як на той час) одягнуті і привід для розшуку, можна припустити, що це крадений одяг. Сковорода Григорій. Повна академічна збірка творів. Харків, 2010. С. 1126-1128, про Михайла Ковалинського див.: Там само. С. 347..

Ще однією специфічною ознакою дитинства М. Делімата називає любов дітей до ігор і забав; за соковитою заувагою польської дослідниці, дитина в середньовіччі постає як істота невинна, свавільна, охоча до ігор і забав; вона оточена мініатюрними знаряддями праці, зброєю і т.д.Delimata M. Dziecko w Ро^се sredшowiecznej... S. 35, 38. Дослідження на українському матеріалі дозволяють обережно констатувати, що "ігровий" вік у ранньомодерну добу був доволі коротким, адже дитина повинна була працювати. Уже у віці 10-14 років діти масово фігурують в обліковій документації як робітники, наймити, "слуги", учні, багато з них ще й отримували платню за свою роботуСюжет про роботу неповнолітніх буде розглядатися нижче, докладніше про це див.: Сердюк І. "Без заплаты, на харчах и одежи хозяйскихъ": діти в населенні Лівобережного українського лівобережного міста XVIII ст. // Краєзнавство. 2009. № 1-2. С.196-204. ЦДІАУК. Ф. 57, оп. 1, кн. 148а, арк. 318 зв.. Виконання обов'язків робітників поєднано з такими важливими аспектами, як мобільність та самостійність. Серед стародубських підлітків, які мешкали поза родиною, близько половини були вихідцями з сіл полку, решта - місцевими жителями. Останні могли мати в місті батьків, але жити нарізно і найматися до різних людей. 12-річний стародубський обиватель Самійло Федоров жив самостійно "с пропитания", бо "отец его своего двора не имеет, а живе нанимается в разного звания людей"23. Після 14-річного віку трудова мобільність підлітків значно зростає; за даними Генерального опису

Переяслава, у місті в 1766 р. хлопців віком 15-19 років було майже удвічі більше, аніж 10-14, більшість із них чітко ідентифікується джерелом як наймити, котрі прийшли переважно з сіл Переяславського полкуТам само, кн. 278..

Проблеми, пов'язані з працею, мобільністю й самостійністю, вказують на відмінності поміж реальними віковими рамками дитинства і правовими нормами. Врахування таких невідповідностей покладено в основу історикодемографічного підходу до окреслення вікових рамок дитинства у ранньомодерну добу. Так, в основу найпоширенішого способу поділу населення на великі вікові групи покладений критерій не дорослості, а активного віку. Відповідно, на дитинство припадає віковий проміжок 0-14 років, а з 15 років розпочинається активний вік, котрий триває до 59 або 64 роківВ історичній демографії засадничим є розподіл населення на п'ятирічні вікові групи (0-4, 5-9 і т.д.), тому й великі вікові групи (діти, особи активного віку, старі люди) повинні містити кілька або одну таких п'ятирічних груп. У зв'язку з цим як межу дитинства історики-демографи можуть запропонувати вік 9, 14, 19, 24 роки, з-поміж яких і обрано 14-річний вік як найбільш відповідний. Головним недоліком такого підходу є його умовність, утім, остання притаманна будь якій структурі та класифікації. Основним позитивом можна вважати уніфікацію й усталене застосування в дослідницьких практиках істориків різних країн. Так, традиція відносити до дітей осіб молодших за 15 років (щодо населення ранньомодерної Європи) доволі тривка, подібний підхід зустрічається вже в дослідженнях початку ХХ ст. (див. напр.: Sundbarg G. Sweden its people and its industry. Historical and statistical handbook. Stockholm, 1904.). Відповідно використання усталених періодизацій та методик дає можливість співста- вляти результати досліджень населення різних країн, або ж вписувати їх у загальноєвропейське тло.. У даному випадку критеріями активності є висока мобільність, зайнятість, статева зрілість, можливість зачаття та народження, відповідний фізичний стан організму. На думку сучасних українських істориків-демографів, подібний поділ відповідає суспільним уявленням в Гетьманщині про дитинство (0-14 років), зрілий вік (15-59 років) і старість (60 років і більше). Саме так розподіляли населення укладачі Генерального опису Лівобережної України 1765-1769 рр.Волошин Ю. Розкольницькі слободи на території Північної Гетьманщини у XVIII ст. (історико-демографічний аспект). Полтава, 2005. С. 112..

Зрештою, ще одним важливим (імовірно, вирішальним) кроком у дорослий світ був акт шлюбу. Як пише М. Делімата (цитуючи святого Ісидора Сивільського), кінець дитинства дозволяв укладати шлюбний зв'язокDelimata M. Dziecko w Polsce sredniowiecznej... S. 32.. Нагадаю, що ЛС встановлював шлюбний вік для хлопців 18, а для дівчат - 13 років. Однак в реальності більшість шлюбів укладалися пізніше, так з 83-х чоловіків віком 20-24 роки, зафіксованих у Генеральному описі Переяслава 1766 р., одруженими були тільки 6, а зі 190 жінок віком 15-24 років заміжніми значаться 40Говорячи "жінка" маю на увазі не сімейний статус, а стать. До числа одружених включено і 5 вдів, котрі перебували у шлюбі раніше. Див.: Сердюк І. Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини ХУШ ст. Полтава, 2011. С. 138-139, 244.. Відповідно, і середній вік вступу в перший шлюб для чоловічого населення Переяслава (станом на 1766 р.) становив 25,7 років, для жінок - 22,5 років. Для населення Полтави, за даними Генерального опису, середній шлюбний вік становив для чоловіків - 28,1 років, для жінок - 22,3 роківВолошин Ю. Статево-вікова структура.... Для сільського населення Стародубського полку аналогічні показники дорівнювали 23,7 і 19,1 років відповідноАнри Л, Блюм А. Методика анализа в исторической демографии. М., 1997. С. 194.. За дослідженням російського історика Бориса Міронова, у кінці XVIII ст. у Центральній Росії середній вік наречених становив: для дівчат 15-16 років, для хлопців 16-18 років. Російський учений відзначив, що в містах брали шлюб на рік-два пізніше, ніж у селахМиронов Б. Социальная история России периода империи. (ХУІІІ - нач. ХІХ вв.): В 2-х т. СПб., 2003. С. 167.. Як зауважив Володимир Маслійчук, шлюб був однією зі сходинок дорослішання, своєрідним лакмусовим папірцем повноліття. Тож не всі, хто мав право на укладення шлюбу, були готовими до нього, і навіть 22-річному хлопцеві могли відмовити у дозволі на одруження, мотивуючи це його молодістюМаслійчук В. Вік дорослішання. С. 39..

Вочевидь, що сприйняття "дорослості" кожного конкретного підлітка залежало від поєднання його зовнішніх ознак (статура, риси обличчя, тощо), поведінки, виконуваних соціальних ролей. Цікавий, хоча і казуальний, приклад стосується тринадцятилітнього ворожбита Федора Дрофи. Допомагаючи трьом братам Товстухам розчаклувати їхню ниву, хлопець змушував останніх ходити навколо земельної ділянки й махати над нею палицями. Потім він знайшов місцевих виборного та десяцького і з ними загнав на зачароване поле "відьму" Меланью Ярмачку, котру змусили бігати нивою і збирати на себе чари. Тож тринадцятилітній хлопець завдяки ролі ворожбита отримав достатній авторитет, щоб керувати трьома дорослими братами Товстухами й представниками місцевої влади; його здібності сприймалися дорослими всерйозСправа розглядалася Борзненським земським судом у 1788 р. При цьому потрібно враховувати, що Дрофа міг свідомо применшити свій вік, щоб уникнути відповідальності або ж просто точно не знати його. (Див.: Адамус Т. Магічні практики на території Гетьманщини та на під російських землях України у ХУІІІ ст. // Краєзнавство. 2010. № 3. С. 59)..

Малолітня дитина

Говорячи про малолітство, я маю на увазі перші роки життя дитини, а не термін "малолетний", який у судових справах Гетьманщини використовувався на означення осіб, що не досягли віку повної кримінальної відповідальності. У період Гетьманщини тяжко розрізнити конкретні етапи дорослішання на кшталт сучасного дошкільного, молодшого, середнього та старшого шкільного віку. З точки зору історичної демографії, надзвичайно важливим рубежем у житті дитини у середньовічну та ранньомодерну добу був п'ятирічний вік. По його досягненні різко зменшувалася надзвичайно висока до цього дитяча смертність. У демографії це явище дістало назву "парадокс дитячої смертності"Демографический энциклопедический словарь. М., 1985. С. 410.. Тому в усталених дослідницьких методиках по вивченню дитячої смертності в окрему групу виділяються діти віком до 4-х років включно, щодо яких застосовується коефіцієнт вірогідності доживання до п'ятирічного віку.

До розгляду смертності перейду трохи далі, зосереджуся натомість на деяких аспектах народжуваності. Точному її вивченню заважає специфіка фіксації новонародженої дитини у тогочасних облікових джерел; так, у метричних книгах зазначається акт хрещення, який від народження відділяє мінімум тиждень, а за цей час багато дітей могли померти. У Генеральному описі Лівобережної України 1765-1769 рр.Попередні облікові джерела (у першу чергу ревізії) ще гірше регістрували немовлят, бо фіксували переважно чоловіків і гірше обліковували малих дітей. фіксація дітей розпочиналася з двох тижнів після народження, однак ідеться про поодинокі випадки; дитина "нормально" фігурує на сторінках опису з місячного віку. Фіксації новонароджених могли заважати й народні вірування, пов'язані з дитиною. Навіть на початку ХХ ст. етнографи зауважували велику кількість різних забобонів, пов'язаних з новонародженими чи нехрещеними дітьмиБеньковскій И. Поверья и обрядности родын и крестын // КС. 1904. №10. С. 1-3., тож матері могли приховувати таких немовлят через побоювання зурочити їх тощоМилорадович В. Народная медицина в Лубенском уезде Полтавской губернии // КС. 1900. № 3. С. 379-386..

Утім, історик має працювати з тими джерелами, які є в його арсеналі, з їх перевагами і недоліками, тож при визначенні рівня народжуваності потрібно враховувати можливість недообліку немовлят. При визначенні рівня народжуваності зазвичай користуються відповідним коефіцієнтом, котрий визначається у проміле й означає кількість актів народжень на тисячу осіб. За моїми підрахунками, станом на 1757-66 рр. коефіцієнт народжуваності для населення Стародуба становив 41,5%о, Переяслава - 40,7%о, Ніжина - 45,9%о. Ці показники відповідають надвисокому рівню народжуваностіСамі обчислення докл. див: Сердюк І. Полкових городов... С. 102-107. Відповідно до шкали оцінки народжуваності, запропонованої демографами Борисом Урланісом та Володимиром Борисовим, загальні коефіцієнти менші 16% вважаються низькими, з 16% до 24% - середніми, з 25% до 29% - вище середніх, з 30% до 39% - високими, а 40% і більше - надвисокими. (Див.: Демографический энциклопедический словарь. С. 209-210)., однак вони суттєво менші від даних сільського населення. Так, коефіцієнт, встановлений Юрієм Волошином для сільського населення Стародубщини 1758-67 рр., становить 60%Волошин Ю. Розкольницькі слободи. С. 129.. Такий же показник, загалом - 60%, встановлений Борисом Мироновим для міст європейської Росії XVIII ст.Миронов Б. Социальная история России... Т. 1. С. 159..

Згідно з обрахунками Ярослава Кіся, народжуваність у Львові становила 46%Кись Я. Население и социальная структура Львова в период феодализма // Города феодальной России. М., 1966. С. 365-366.. Для міст Європи цього періоду був характерний набагато нижчий показникДля Західної Європи в 1750-75 рр. середній коефіцієнт народжуваності дорівнював 39%. (Див.: УрланисБ. Рост населения в Европе (опыт исчисления). М., 1941. С. 231).. За дослідженнями Казімєжа Гурнего (Kazimierz G6my), коефіцієнт народжуваності в ТоруніДо 1793 р. - вільне місто під управлінням Польської Корони, зараз - адміністративний центр Куявсько-Поморського воєводства Польщі. у 1760-х рр. дорівнював 35,7%. Польський історик дійшов висновку, що показник залежить від населеності міста: у більших містах був більший відсоток бідного населення, для якого укладення шлюбу було проблематичним, що відбивалося на загальному рівні народжуваностіG6my К. 2е studi6w nad вїовипкаті ludnosciowymi Тогипіа w ХУШ w. // №икі Нитапіз 1ус 7по^ро 1ес 7пе. Тогип, 1977. Нівіогіа. XI. S. 80.. Наприклад, для маленького містечка Далєшице (Daleszyce)Зараз місто у Келецькому повіті Свентокшиського воєводства Польщі. з населенням 1109 мешканців коефіцієнт народжуваності становив 47,9%, тоді як для Варшави, Кракова, Познані - коливався на рівні 35-38%.

Серед людності великого міста істотну частку складали трудові мігранти, які приходили туди в пошуках заробітку. Імовірно, що серед цієї категорії населення було більш свідоме ставлення до народження дитини. На думку Бориса Міронова, коефіцієнт народжуваності 50% свідчить про появу контролю над неюМиронов Б. Социальная история России... Т. 1. С. 187.. Постає питання: чи існував контроль у досліджуваних містах, де коефіцієнт народжуваності становив 40-46%У цьому контексті демографи порівнюють народжуваність з так званим "фізіологічним максимумом" - 76 %, за який приймається шлюбна народжуваність гутте- ритів - членів американської релігійної секти, які відзначаються гарним здоров'ям і по- вною відсутністю внутрішньосімейного регулювання. (Див.: Там само. С. 187)..

Згідно з твердженнями французьких демографів, у XVIII ст. в Англії й Франції засоби контрацепції були досить поширені. Наприклад, у Мелані, маленькому містечку за 47 кілометрів від Парижу, з 1765 по 1789 рр. до неї вдавалася четверта частина подружніх парБродель Ф. Что такое Франция? Кн. вторая: Люди и вещи. Ч 1: Численность народонаселения и её колебания на протяжении веков. М., 1995. С. 170-175.. В Україні у ранньомодерну добу теж були відомі способи запобігання вагітності (наприклад, продовження періоду лактації) чи її переривання. Щоб втратити плід, підіймали важкі речі, вживали якісь зілля чи вдавалися до магії. Характерні приклади магічної практики, спрямованої на переривання вагітності, наводить Катерина Диса. Для цього носили на шиї амулет та пили магічний трунок. Відьма Оришка Личманиха варила його із загадкового "пилип-зілля", яке росте "аж на Україні"Аж "на Україні", бо Оришка Личманиха була з Правобережжя і про своє відь- макування свідчила в Кременецькому суді в 1754 р. (Див. докл.: ДисаК. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століття. К., 2008. С. 239-240).. Однак до чарів зверталися не лише для переривання вагітності, а й, навпаки, ними намагалися лікувати безпліддяТам само. С. 239.. Магічні практики не завжди впливали на народжуваність (Оришчине зілля таки не спрацювало), але вони свідчать про те, що демографічна поведінка була суб'єктивна і часто визначалася індивідуальними чинниками.

Про практикування штучного переривання вагітності натякають "артефакти" традиційного суспільства, наприклад, пам'ятки іконопису. Так, на одній з ікон, що зображує Страшний суд, поряд з іншими персонажами намальована жінка з підписом "та, що дети тратила", поряд з нею демон тримає вбиту дитинуСумцов Н. Культурные переживания... № 3. С. 680..

Вже під час пологів на дитину чекала небезпека смерті, враховуючи практично повну відсутність медичної служби в Гетьманщині; єдину допомогу могла надати "баба""Баба" - "жінка, що приймала дітей під час пологів" (див.: Жайворонок В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. К., 2006. С. 20-21.). За словником Володимира Даля один із варіантів тлумачення терміну "баба" - "повитуха, повивальная бабка" (див.: Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: Т. 1-4. М., 1978. Т. 1. С. 32.)., як у той час називали жінку, що хоч раз приймала пологи. Дії баби, що ґрунтувалися переважно на власному досвіді та забобонах, могли як допомогти, так і зашкодити. Так, наприклад, у Лондоні XVIII ст. баби-повитухи мали отримувати на свою практику спеціальну ліцензію. За твердженням англійської дослідниці Морін Воллер, їхня некомпетентність часто ставала причиною смерті породіль або немовлятУоллер М. Лондон. 1700 год. Смоленск, 2003. С. 58-69.. !мовірно, в Україні бабу так само могли звинуватити в смерті дитини, наприклад, за народними віруваннями, повитусі-покійниці в домовину клали пучок різок, щоб вона відганялася від тих діток, яких не врятувала, коли "бабувала"Жайворонок В. Знаки... С. 20-22..

Акушерською практикою займалися жінки, які на такий спосіб старалися покращити своє матеріальне становище; так, у 60-х рр. XVIII ст. у Стародубі "бабами" були переважно наймички, особи з низьким матеріальним становищем. Дані Генерального опису дозволяють припустити, що одна така акушерка могла приймати до 50-55 пологів на рікСам хід обчислень та інші демографічні викладки див.: Сердюк І. Баба-повитуха в населенні ранньомодерного міста (за даними статистичних джерел) // Краєзнавство. 2009. №3-4. С. 214-221.. Зрозуміло, що у тогочасних умовах баба не могла діагностувати хвороби і відхилення, до того ж її дії ґрунтувалися на власному досвіді та системі забобонів, тому дитина могла й не пережити акту пологів.

Ранньомодерній Європі був притаманний надзвичайно високий рівень дитячої смертності. За дослідженнями Б. Міронова, в Росії XVП-XVШ ст. 25-30% новонароджених не доживали до року, а 57-58% - до 5 роківМиронов Б. Русский город в 1740-1860-е годы: Демографическое, социальное и экономическое развитие. Л., 1990. С. 56.. Така смертність була притаманна й класичному місту; за дослідженнями Д. Моравицької, у Львові XVIII ст. показник смертності дітей до 5 років подекуди сягав 60%Капраль М. Національні громади Львова ХУ]-ХУШ ст. (соціально-правові взаємини). Львів, 2003. С. 275.. У Торуні в 1769 р. з 213 померлих католиків 114 були дітьми до 14 років. А дитяча смертність загалом на теренах міста сягнула 64%, хоча в інші роки вона була нижчою. У 1775-1789 рр. серед усіх померлих протестантів у Торуні 20,8% були дітьми до року або ж 35,2% - дітьми п'яти років і молодшіG6my К. 2е studi6w nad stosunkami ludnosriowymi... S. 88.. У французькій провінції Прованс з 4844 дітей, що потрапили до притулку Сен-Жан з 1722 по 1767 рр., вижили 2224 (46%)Бродель Ф. Что такое Франция... С. 170..

На матеріалах Гетьманщини дитяча смертність практично не вивчалася, тож і коефіцієнти її у проміле (подібно до вказаних вище) не визначені. Специфіка джерельної бази (переважно метричні книги) спонукала дослідників до визначення іншого коефіцієнту - "вірогідності доживання до п'ятирічного віку". За підрахунками Олени Замури, такий коефіцієнт для населення містечка Сорочинці Миргородського полку становив 0,420Замура О. Смертність в природному русі населення містечка Сорочинці і ХУШ ст. (за даними метричних книг Миколаївської церкви) // Краєзнавство. 2009. № 3. С. 211.. Це означає, що тільки 420 сорочинських дітей з 1000 (тобто менше половини) мали шанси дожити до п'яти років, інакше кажучи, дитина, охрещена в Сорочинцях, мала більші шанси померти, аніж стати дорослою. Мої обчислення аналогічного коефіцієнту для сусіднього сотенного містечка Яреськи на 1762-1766 рр. показали майже аналогічне значення - 0,460Обчислено за: ДАПО. Ф. 1011, оп.1, спр. 157.. Наголошу на тому, що йдеться про роки, у які не зафіксовано епідемій (епідемія чуми 1770-1771 рр. взагалі оминула ці містечка) чи голоду. У несприятливі роки рівень смертності мав зростати стрімкіше.

Високий рівень дитячої смертності позначався і на ставленні до неї. В сучасних умовах смерть асоціюється з людиною літнього віку, у ранньомодерну добу вона, навпаки, була пов'язана з дитиною. У тих же Яреськах абсолютна більшість смертей (62%) припадала на дітей віком 0-14 років. Кожний третій запис в книзі "о усопших" стосувався дитини віком до року, кожен п'ятий - віком 2-4 роки, кожен десятий - 5-14 роківТам само.. У цьому плані Яреськи майже не відрізнялися від сусіднього сотенного містечка Сорочинці Миргородського полку. Там, за дослідженням Олени Замури, у 1741-1786 рр. діти віком до 14 років серед померлих складали 57,4%, дорослі - 28,8%, особи похилого віку - 13,8%Замура О. Смертність....

У дослідженні дитячої смертності важливими є її показники відповідно до вікової структури. Для цього використаю зведену відомість метричних книг церков Київської єпархії за 1778 р.Відомість дозволяє робити висновки на основі значного за обсягом статистичного матеріалу, оскільки містить інформацію про 8033 смерті дітей віком до 9 років, однак у ній фігурують тільки хлопчики. Потрібно взяти до уваги, що Київська єпархія розташовувалася на обох берегах Дніпра, однак уважаю, що смертність дітей не надто залежала від умовних кордонів. (Див.: ЦДІАУК. Ф.127, оп. 1014, спр. 65, арк. 57). (див. мал. 1.) Графік наочно показує, як різко знижується число дитячих смертей (позначено на осі "Х") залежно від віку (позначено на осі "У"): якщо однорічних дітей померло 3751, то дворічних уже - 1509, трирічних - 1012 і т. д. При цьому рівень смертності стабілізується приблизно з шестирічного вікуВелике число смертей, залучене до аналізу, помітно згладжує зниження їх числа з віком, в окремих приходах чи населених пунктах картина смертності може мати власні варіації. Так у Яреськах в 1755-69 рр. зниження порогу дитячої смертності чітко фіксується з чотирирічного віку, далі вона залишається приблизно на одному рівні. Див.: Сердюк І. Дитяча смертність в містечку Яреськи Миргородського полку (за даними метричних книг другої половини XVIII ст.) // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. 2011. № 982: Сер. Історія. Вип. 44. С. 68..

Вікова структура дитячої смертності населення Київської єпархії переконує, що однорічний вік був найбільшою зоною ризику. Цей факт підштовхує звернути увагу на "неонатальну смертність" (або ж смертність новонароджених); це поняття позначає смертність дітей від народження до 28-денного віку.

Спеціальних досліджень неонатальної смертності в ранньомодерну добу не вдалося віднайти (зустрічаються лише констатації її великого рівня), однак навіть станом на 80-ті рр. ХХ ст. у країнах Західної Європи частка померлих на першому місяці життя складає 60-80% серед померлих віком до 1 року. Основними її причинами вважаються вроджені вади розвитку, травми при пологах, асфіксії, пневмонії, діагностика і лікування яких ускладнені навіть сьогодні66. У ранньомодерну добу такі проблеми мали виникати частіше хоча б через умови пологів і рівень так званого "акушерства". Проблема неонатальної смертності змушує задуматися про значний пласт дитячої смертності, не зафіксований в обліковій документації. Навіть метрична книга фіксує саме акт хрещення, а не народження, тож між цими подіями проходив певний час (мінімум тиждень), за який частина дітей могла померти. У щоденнику священиків Кернецьких (1780-ті рр.) є записи про виняткові хрещення в день народження "ради опасности страха смертного"Демографический энциклопедический словарь. С. 213. Щоденник Андрія та Федора Кирнецьких, священиків Святомиколаївської церкви с. Ховзовки, Глухівського повіту, Новгород-Сіверського намісництва (ХІІ.1181- 1188 рр.). К., 2006. С. 10..

Загроза, що нависла над немовлям уже в силу його віку, відчувається у вітальних листах з приводу народження дитини: батькам новонароджених бажали, аби їхнє чадо "многодетного сподобилася узнавати возрасту", або ж "дай Боже совершенный возраст" Сулимовский архивъ. Фамильныя бумаги Сулимъ, Скорупъ и Войцеховичей. ХУП-ХУШ в. К., 1884. С. 39, 84.. Утім, як свідчать демографічні дані, Бог не завжди дослухався до побажань, тому смерть немовляти була звичним явищем у тогочасному суспільстві і розцінювалася інакше, ніж смерть дитини старшого віку чи дорослого. Певне фаталістичне ставлення до новонародженого простежується у ворожіннях (житиме дитина чи помре). Для цього, наприклад, пускали волосся з воском у купіль: якщо воно тонуло, то це означало, що дитина помре. Недобрими знаками вважалося, якщо жінка хотіла солоної риби, або якщо у неї виходило молоко з грудей. Недовге життя, за прикметами, судилося: "тихим" дітям, тим, що після народження водили очима, що народжувалися обличчям униз, з волоссям, без розрізу коло перенісся тощоГрушевський М. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. К., 2006. С. 48-49..

Маленька дитина не вміла розмовляти, була безпорадною і незрозумілою. Як влучно зауважив Філіп Ар'є, "дитина була маленькою кумедною забавкою" Арьес Ф. Ребёнок... С. 9.. До демографічної революції в Європі померлих немовлят ховали, де доведетьсяЗ приводу поховання показовим є указ Сенату від 18 квітня 1765 р., який визначав норми оплати за послуги священиків, у тому числі й "за погребение возраст имеющих десять, а за погребение младенцев три копейки". (ПСЗ. Том XVII. 1765-1766. С. 117)., і скоро забували про їхню смерть. На думку французького вченого, таке ставлення було наслідком існуючої демографічної ситуації, при якій мала дитина мало що означала, бо була пов'язана з життям занадто тонкими нитками Арьес Ф. Ребёнок. С. 49-50.. Немовля ще не повністю належало цьому світові, тому, за народними уявленнями, його могли вкрасти чорти чи підмінити на свого підкидькаМилорадович В. Заметки о малорусской демонологии // КС. 1899. № 9. С. 380-381.. Новонароджений занадто близько перебував до світу духів, а, отже, як вірили багато народів, останні могли переслідувати дитинуГрушевський М. Дитина. С. 70-71.. Щоб вберегтися від нечисті, у кімнаті з немовлям вночі тримали запалену свічку. Показово, що такий звичай був характерним не лише для Гетьманщини, а й для країн Західної ЄвропиСумцов Н. О народных воззрениях на новорожденного ребенка // Журнал министерства народнаго просвещения. 1880. № 11. С. 80-81..

Те, що дітей переслідували духи, вважалося нормальним явищем у суспільстві, де навіть хвороби дорослих пояснювали втручанням злих темних силСумцов Н. Культурные переживания // КС. 1889. № 11. С. 300-303.. Визначити дитячі хвороби було в ті часи вкрай важко. Так, в описі Стародуба 1766 р., де вказували стан здоров'я кожної дитини, зустрічається лише констатація таких фізичних вад, як сліпота⁷⁷ЦДІАУК. Ф. 57, оп. 1, кн. 148а, арк. 416 зв., більмоТам само. Арк. 29 зв., кульгавістьТам само. Арк. 466 зв., до того ж це стосувалося дітей віком від трьох років. Цілком імовірно, що хвороби, які спричиняли раптову смерть немовлят, могли бути не помічені батьками, а якщо й діагностувалися, то пояснювалися дією нечистої сили. Окремі епідемічні хвороби, наприклад, віспа, насамперед вражали малих дітейУ підрахунках числа померлих від чуми в Києві 1770-71 рр. не йшлося про смертність дітей, хоча їх мало б померти найбільше. Можливо, вони були включені до загального числа померлих (3631 особа) або ж не враховані взагалі. (Див.: Андриевский А. Архивная справка о моровой язве в г. Киеве в 1770-1771 гг. // КС. 1891. № 8. С. 305-314)., як це було в Торуні в 1760-61 рр.Gorny K. Ze studiow... S. 78.. Крім хвороб, одними з основних факторів дитячої смертності були недогляд, голод та дітовбивствоНа сьогоднішній день дітовбивство на теренах Гетьманщини і Слобожанщини другої половини ХУШ ст. детально вивчає лише Володимир Маслійчук (див. напр.: Маслійчук В. Девіантна поведінка жінки на Слобожанщині у 80-х рр. ХУІІІ ст. (за матеріалами повітових судів Харківського намісництва) // Соціум. Альманах соціальної історії. Вип. 5. К., 2005. С. 197-215; Його ж. Дітозгубництво на Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині ХУІІІ ст. Харків, 2008.). Щодо інфантициду, то, вочевидь, число дітей, позбавлених життя таким способом, було значним. Так, Еней, простуючи до пекла, бачив, як "діти гуртові (себто ті, яких вбили одразу після народження - І.С.) кричали, своїх паньматок проклинали, що не дали на світі жить". (Див.: http ://runa.6te.net/eneida/e3.html.)..

Є чимало свідчень на користь поширення дітовбивств: за станом на 1751 р. у полкових секвестрах Гетьманщини утримувалося 347 колодників, з них 43 жінки, з яких 20 (5,8%) - за підозрою у вбивстві позашлюбної дитиниЦДІАУК. Ф. 51, оп. 3, спр. 10899, арк. 1-93 зв.. Подібні справи часто зустрічаються у фондах полкових та ґродських (у різний час) судів, хоча, на жаль, ці свідчення практично не надаються для статистичного аналізуОсь кілька прикладів таких справ з фондів Ніжинського і Переяславського ґродських судів: ЦДІАУК. Ф. 77, оп. 2, спр. 44, 59; Ф. 88, оп. 1, спр. 20,25, 31; оп. 2, спр. 10. На жаль, в українській історіографії відсутні статистичні викладки щодо відсотку дітовбивств серед кримінальних злочинів, а от, наприклад, за підрахунками польських істориків, у Ґданську в 1558-1731 рр. близько 13% всіх "жіночих" злочинів були пов'язані з інфантицидом, у Варшаві і Львові кінця ХУІІІ ст. такими були 10-12% злочинів. Див.: Kuklo С. Demografia Rzeczypospolitej przedrozbiorowej. Warszawa, 2009. S. 390-391.. Показовіші книги з остаточними судовими протоколами. Так, протоколи полтавського полкового суду за 1755-1757 рр. об'єднують 133 справи, з яких 3 (2,3%) стосуються інфантицидуНБУВ. ІР. Ф. І, спр. 62658..

Поширення дітовбивств можна зауважити і в народних піснях на кшталт:

Чого в дівки а презаплакани глаза.

Мабуть дівка мале дитя зродила,

А зродивши на Дунай-ріку однесла...

Бодай дитя тай розпроклятоє було, як ти ж мені та погуляти не дало 86.

Привертає увагу те, що в пісні мати не шкодує за дитям, а, навпаки, проклинає його. Чотири такі пісні були записані Петром Гнедічем та Павлом Чубинським у другій половині ХІХ - на поч. ХХ ст. В усіх цих варіантах мати топить небажану дитину в річці чи криниці:

Вона собі сина породила В глибокім колодязі потопила 87.

У піснях і судових справах дитину вбивають, щоб приховати сам факт її народження, а, отже, і факт несанкціонованих суспільною мораллю статевих відносин (наприклад, дошлюбних). Суспільство реагувало на такі злочини суворою карою 88 чи намагалося попередити їх. На думку Миколи Сумцова, обряд "покривання" хусткою вагітної незаміжньої дівчини мав на меті оголосити про її стан, і "эта огласка беременности устраняла детоубийство"89. Степан Нос з цього приводу писав, що для покритки дітовбивство не має сенсу 90. Очевидно, що такий гріх був добре відомий Церкві. Наприклад, починаючи з ХУІ-ХУІІ ст., у російських покаянних требниках з-поміж питань, які треба було задати жінці на сповіді, були й такі: "Отроча не удавила ли? Или зелие пив, извергла его? Или дитя некрещеное уморила?"Гнедич П. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Ромен- ский уезд. Выпуск ІІ. Часть I. Песни необрядовые. Издание Полтавской учёной архивной комиссии. Полтава, 1915. С. 63. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряженной императорским русским географическим обществом. Юго-западный отдел. Материалы и изследования, собранные д. чл. П.П. Чубинским. Т. V: Песни любовные, семейныя, бытовыя и шуточныя. СПб., 1874. С. 363. ІІІ ЛС (розд. 11, арт. 60) передбачав страту матері, що вбила дитину. Сумцов Н. Культурные переживания... № 11. С. 291. Нос С. Фон. "Покрытка" // КС. 1882. № 8. С. 428. Савинов А. Ох, горе мне, грешному! Повседневная жизнь в "покаянных текстах" ХVІ-ХVП века// Знание-Сила. 2008. № 7. С. 111-116..

Філіп Ар'є зазначає, що у ранньомодерну добу існував ще й інший варіант дітовбивства, поширеніший, ніж перший, і абсолютно безпечний: діти часто помирали від задухи, бо ж спали в одному ліжку з батьками. Тут важко провести межу між умислом і недоглядом; французький учений наголошує на вимогах духовенства не класти дітей на ніч разом з батьками. Учений припускає, що існувала таємна практика, коли дитині принаймні не заважали померти 92. Це явище, помічене Ар'є у Франції, в українських землях на межі ХVП-ХVШ ст. спостерігав поет і священик Климентій Зіновіїв: