Дитина й дитинство в Гетьманщині XVIII ст.

І тые в розны(х) страна(х) пригоды бываю(т): же свои(х) малых діте(и) жены присыпляю(т).

А то пяны(м) мтре(мъ) таи ско(р)бьлучаетъ: або з(ъ) неосторожно(с)те(и) ихъ тое ставаетъ.

Ачасо(м) и без(ъ) пя(н)ства пригода много може: ты(л)ко и і(т) такого гріха рату(и) ихъ бже.

Прето (ж) неха(и) осторожно(ст) жены себі мают: и пу(д) боко(м) малы(х) діте(и) не покладаютъ 93.

Приспання власної дитини матір'ю в тогочасному суспільстві вважалося не злочином, а радше гріхом. Поет і священик другої половини XVIII ст. Іван Некрашевич у сатиричному вірші описав ситуацію, де прихожани писали донос на попа; серез закидів священику зустрічаємо й таке:

Солоха Федьківна дитину приспала Говіла цілий піст і в куні стояла 94.

Автор кепкує над символічним покаранням за подібні переступи - обмеження у їжі, що і так припало на піст, та перебування в куні, зображаючи їх при цьому як приклад жорстокості попа.

Історики-демографи визнали існування за ранньомодерної доби байдужого ставлення до маленьких дітей, з ними солідаризуються французькі історики ментальності, котрі зауважили рідкість згадок про них і їхню смерть у сімейних щоденниках 95. Спробую перевірити цю тезу на українському матеріалі, звернувшись до щоденника генерального хорунжого Миколи Ханенка, який охоплює 1727-53 рр. Упродовж цих років автор практично щодня нотував усе, що заслуговувало на його увагу. У записі від 23 листопада 1731 р. читаємо: "Дал Алексию 1 р. 50 к., а прежде забрал он же на слидуючий службы его рок 50 к., и того стало 2 р. сполна, а рок начался от 8. Чубе даны 5 к. За чинбу лисиц. На молебствие у Вознесесения 40 к., на молоко для детей 3 к. Сего числа в 3-м часу пополудни даровал мне Бог сына, котрому дано имя Петр по числу сего месяца 25-му. Священнику за молитву 30 к., паламарю 3 к."96. Арьес Ф. Ребёнок... С. 16. Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті. К., 1971. С. 110. Некрашевич І. Замисл на попа // Кістяківська Н. Твори Івана Некрашевича українського письменника XVIII віку: (Розвідка й тексти). К., 1929. С. 19-29. Арьес Ф. Ребёнок. С. 13. Дневник генеральнаго хоружаго Николая Ханенка. // КС. 1884. № 4. С. 30.

Наступний запис про Петра датований 28 листопада цього ж року: "Одправлено крещение сыну нашему Петру, котрому восприемником был господин полковник стародуб. Александр Іванович Дуров и ея м. панея Андриева Миклашевская"91. Наступний3 грудня 1731 р.: "Сего числа умовили мамку до Петруся на рок, а давать ей грошми пять коп.". Наступна згадка про Петруся датована 10 березня 1732 р. і теж пов'язана з його нянькою: "Мамце Петрусевой сего числа дано 30 к."Там же. Там же. № 5. С. 40.. Останній запис, де згадується хлопчик, внесений у щоденник Миколою Ханенком у зв'язку зі смертю сина. Під датою 4 лютого 1733 р. читаємо: "В Эсмани службы Божой выслушав и пообедав (гдерозышлось на розницу 12 к.), прибыл до Глухова в 1-м часу по полудни и тут зараз пошол до двора ясневельможного, где застал еще при концу обеда, тут же застал их милостей [...] (автор перераховує, кого застав, хто кому доводиться родичем, що робив за обідом - І.С.). Тут же получил я ведомость, что сын мой Петр представился в Стародубе прошлого генваря 18, болезнию на болячку под горлом"Там же. № 10. С. 97. Там же..

Отже, безпосередньо Петру в щоденнику присвячено три записи (ще двічі згадується його нянька), які фіксують його народження, хрещення й смерть. Усі ці події описані одним реченням після переліку інших денних клопотів, адже зміст записів свідчить, що Микола Ханенко писав свій щоденник увечері чи наступного дня. Того дня, коли надійшла звістка про смерть сина, він записав, що витратив 12 копійок, зустрів за обідом "пана Павла Апостола, полковника миргородского (который недавно оженившись в Смоленску на дочери тамошнего шляхтича Никола Юрьевича Анделярта)"100, а вже потім скупо й лаконічно згадав про дитинуУ схожих конотаціях смерть малолітніх дітей згадується в щоденниках Петра Апостола та Якова Марковича (Див. напр.: Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717-1767 гг.) Ч. І-Ш. К., 1893; Дневник Петра Даниловича Апостола (май 1725 г. - май 1727 г.) // КС. 1895. № 7-8. С. 100-155)..

Однак це не означає, що Микола Ханенко не любив своїх дітей. У його щоденнику є записи про старших із них. Починаючи з 1742 р., він часто згадує сина ВасилькаДневник генерального хоружаго Николая Ханенка... // КС. 1885. № 4; № 6. С. 164, 173-174; № 7. С. 191-192; № 9. С. 200; № 10. С. 219; № 12. С. 251, 254; 1886. №.1.С. 257, 262., який їздив з батьком у справах, допомагав йому. При цьому батько, наприклад, детально описував дитячий костюмчик Василька чи відзначав його повернення додому з якої-небудь поїздки. Показовим є запис від 3 квітня 1743 р.: "В сей Светлаго Воскресения Господня праздник сын мой Василь и другие малые дети причащались в церкви городецкой" т. Микола Ханенко згадує на ім'я лише старшого сина, у той час як малі діти названі "другие".

Подібну картину зустрічаємо і в народній творчості: жартівлива пісня про сімейку Омелька аналогічним чином перераховує дочок:

Та дві Насці в запасці Та дві Христі в намисті Та дві ляльки в колисці104.

Таке ставлення до дітей різного віку, очевидно, вважалося нормою й відповідало тогочасним настановам. Уже відомий нам Климентій Зіновіїв повчав матерів, котрі плакали за своїми померлими дітьми:

Бо та(к) чинити вЪрнымъ не годи(т)си по мало(м) плака(т) ко(т)рое вме(р)твит(ъ)сА.

Абы здоров(ъ)е а ш(т)роча будетъ: я(к) продо(л)жит(ь)сА вік и преізбудеть.

Пла(ч)те по таки(х) що хлЪбъ поядаютъ да(р)мо: а в(ъ) млады(х) лТтехъ умираю(т). [...]

А малая дытина власне не бувала: бо еще до утраты васъ не привожала 105.

Отже, священик, висловлюючи прагматичні міркування, радив переживати за тих дітей, що вже старші та їдять хліб. На цьому наголошує і Б. Міронов, указуючи на дитину як на потенційного робітника. Спробую цей аспект розглянути нижче.

Дитина старшого віку: гра чи праця?

Як уже зазначалося вище, однією з найважливіших ознак, притаманних дитинству у середньовіччі, М. Делімата називає схильність до ігор та забав, зокрема, поширеними мініатюрними предметами дорослого світу: зброєю, знаряддями праці та посудом 106. Про саму ігрову культуру дитини XVIII ст. та її іграшки на сьогодні відомо небагато. Утім, мушу визнати, що іграшка - це чи не єдина матеріальна річ, пов'язана зі світом дитинства ХУІІІ ст., котра представлена в експозиціях вітчизняних музеїв 107. Там само. № 9 С. 200. ГнедичП. Материалы... С. 102. Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті. С. 108. DeUmata M. Dziecko w Ро^се sredniowiecznej. S. 35. Ще є поодинокі зображення на вотивних чи родинних портретах, та хрестики.

У ранньомодерну добу іграшка виконувала важливу роль посередника в контактах дитини з навколишнім світом у процесі її соціалізації. Усі дорослі члени тогочасної пересічної родини повинні були працювати. Тому час безпосереднього контакту матері з дитиною був невеликий. Уже через кілька днів після народження основну увагу жінка спрямовувала на господарство та родину, тож доглядом немовляти займалися непрацездатні старі люди або ж діти віком 3-4 рокиКись О. Материнство й детство в украинской традиции: деконструкция мифа // Социальная история. Ежегодник 2003. Женская и гендерная история. М., 2003. С. 156-172.. За цих обставин важливу функцію відігравала лялька, котра у наш час розглядається переважно як розвага.

Років з трьох у дівчинки з'являлися ляльки, виготовлені з тканини чи природних матеріалів, які готували її до материнства. Як пише Оксана Кісь, лялька була пов'язана виключно з жінкою: нею виготовлялися, давалися лише дівчатам і зображували тільки дівчатТам же.. Вона виконувала роль своєрідного практикуму, її треба було "доглядати", увесь час тягати за собою і не загубити. Оскільки діти в родині народжувалися чи не кожного року, а дорослі мали працювати, логічно, що вже у ранньому віці "ігри" з лялькою замінювалися такими ж "іграми" з немовлям. Звісно, що мала дитина відволікалася, забувала про накинуті їй обов'язки або ж не могла адекватно відреагувати на несприятливі обставини. А це уможливлювало часті нещасні випадкиНавіть у сучасних реаліях новини рясніють повідомленнями про нещасні випадки з малими дітьми, залишеними на догляд своїх старших братів/сестер. Зрештою, кого з нас в дитинстві не забував чи не полишав без догляду старший на кілька років брат, котрий загрався з однолітками. Дневник Петра Даниловича Апостола... // КС. 1895. № 7-8. С. 105.. Як приклад згадаємо промовистий запис від 22 травня 1725 р., з якого починається щоденник Петра Апостола: "2-хъ літний мальчикъ въ Суховцахъ, упавъ въ яму съ водой, где прежде обжигали известь, утонулъ"ш.

Соціалізація дитини передбачала і входження її до сімейних виробничих відносин. Роль маленького робітника передбачала використання мініатюрних, але справжніх знарядь праці: лопат, кіс, тощо. По аналогії з сучасними іграшковими відерцями і лопатками ці речі можна теж вважати іграшками, але головною їх особливістю є функціональність і наявність безпосереднього практичного результату від їх використання. У дівчинки могли бути свої, характерні для жіночої праці, іграшки-знаряддя: сапочки, грабельки, серед яких одне з найважливіших місць посідали монетки - мініатюрний посудМонетки - мініатюрні глечички, горнятка, мисочки є доволі частими археологічними знахідками у культурних шарах ХУШ ст..

Праця навіть маленької дитини сприймалася всерйоз. О. Кісь наводить доволі цікаву статистику в етнографічних дослідженнях, згідно з якою вже у 3 роки різноманітні обов'язки займали 10% дитячого часу, а в 9 років - близько третини. У цьому контексті виникає питання (до якого ми ще повертатимемося) про час, який мала дитина на ігри, не пов'язані з роботою.

"Мовчанка" джерел дозволяє припустити, що у ранньомодерну добу на теренах Гетьманщини ще не набула поширення комерційна іграшка, утім, і без купованих іграшок дитячий світ був наповнений іграми та іграшками, котрі можна було організувати власноруч. Їх солідні переліки подано у дослідженнях другої половини ХІХ - поч. ХХ ст.З усіх подібних розвідок мені найбільше імпонує: М.Г. Дытячи забавкы та гры усяки. Зибрани по Чыгырынщыни Кыивськои губернии // КС. 1904. № 7-8. С. 51-105., а тому не буду їх усі перераховувати, назву тільки декілька предметів, котрі доволі просто виготовлялися з природних матеріалів: деркачі, пукавки, сцикавки, швиргалки, пращіТам само.. Я акцентував увагу саме на них, оскільки подібні іграшки давали можливість розважатися під час якоїсь монотонної тривалої роботи, як, наприклад, випасання худоби.

Обов'язки пастушка могли бути своєрідною "професією" дитини, яка могла надавати їй засоби до існування. Одну з таких історій розповів навесні 1779 р. у Миргородському ґродському суді Роман Краснощоченко. У чотири роки він залишився без батька, у п'ять років мати зоставила його в чужій родині, а сама пішла на заробітки й померла. Щоб прохарчуватися, хлопець змалечку змушений був заробляти на хліб. Спершу він три роки пас свиней і телят там, де його залишили, потім ще одинадцять років пас худобу у різних господарів, переходячи з місця на місцеДілова і народно-розмовна мова ХУІІІ ст. (Матеріали сотенних канцелярій і ратуш Лівобережної України). К., 1976. С. 357. Подібна "кар'єра", вочевидь, була звичною для сільського хлопця, згадаймо, як Остап Вишня описував етапи свого "навчання": гуси - свині - телята - вівці - корови - коні. (Див.: Вишня О. Як ми колись учились (доступно: http://www.ukrlit.vn.ua/lib/vishnya/ag304.html).. Навряд чи в житті Краснощоченка були куповані глиняні півники та інші подібні іграшки, вочевидь, його ігри та забавки поєднувалися з доглядом за худобою. Хлопець зміг знайти собі засоби до існування по хуторах. Його заняття було типовою можливістю для дитини заробити харчі й одяг у сільській місцевості. Ймовірно, що до інших видів праці, придатних для дитячих рук, потенційні роботодавці залучали своїх власних дітей. Істотно більше варіацій для дитячої праці могло дати місто.

Дитяча праця у містах Гетьманщини досить непогано зафіксована у Генеральному описі 1765-1769 рр., причому її фіксація пов'язана з перебуванням дитини поза власною родиною. Уважаю, що цей аспект доречно розглянути на прикладі одного міста, тож спробую це зробити за даними Генерального опису Стародуба 1766 р. У чистовику опису цього міста зафіксовано 160 дітей віком 5-14 років, які перебували в чужих сім'ях, що становить 18,3% від чисельності дітей цього віку в населенні міста 116.

Число дітей поза сім'єю зростало з віком, їх частка серед п'яти-семиліток не перевищувала 10%, а у віці 13-14 років практично кожна друга міська дитина жила поза власною сім'єю. Велика кількість дітей, що жили й заробляли самостійно, була, вочевидь, притаманна не лише Стародубу, а населенню ранньомодерного міста взагалі. Російський історик Ольга Кошелева довела це на прикладі Петербурга часів Петра І, де 27% жителів віком до 16 років записані як особи без сім'ї. Це були сироти, байстрюки, підкидьки, діти бідняків. Старші з них працювали, а малолітні бралися в доми міських жителів як слуги 117.

Такими слугами або робітниками в Румянцевському описі Стародуба записано 48 дітей (14 хлопчиків і 34 дівчинки). Наймолодшою з них була "служанка" Ганна, якій на час перепису виповнилося 5 років. Малоймовірно, щоб дівчинка могла виконувати якусь серйозну роботу, скоріше за все, її взяли у найми на "виріст". У тодішньому соціумі навіть побутував відповідний термін - "виросток" - на означення прийомних дітей або слуг, що виросли в домі господаря 118. Зокрема, серед робітників возного Івана Сороки записана й 8-річна Фотинія, "взята с малолетства на пропитание"119. Однак такі випадки в Стародубі поодинокі, більшість наймитів були віком 10-14 років. Ці діти описуються в джерелі терміном "работник ево" або "работница ево" разом з зазначенням часу, на який вони наймалися 120.

Ні форма запису, ні його зміст не відрізняються від того, як записували дорослих наймитів. Основна відмінність полягала в оплаті праці, адже більше половини дітей її взагалі не отримували, а працювали лише за харчі та одяг. Претендувати на платню могли діти віком 10-14 років, вони отримували 1-1,5 карбованці нарік (дорослі наймити - 3-4,5 крб.): "Работница родимка стародубовская мещанского звания Устинья нанимается в год за 1 р. 20 к. на одежи и харче хозяйском"121. Найбільшу платню серед дівчат (2,5 крб.) отримувала 12-річна Феодосія "евреева дочь"122, а серед хлопців - ЦДІАУК. Ф. 57, оп. 1, кн. 148 а. Кошелева О. Люди... С. 174-175. Левицький О. Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине XVII ст. // КС. 1901. №2. С. 183. ЦДІАУК. Ф. 57, оп. 1, кн. 148а, арк. 309 зв. Там само. Кн. 148 а. Там само. Арк. 297 зв. Там само. Арк. 158 зв.-159. 14-річний Тимофій Климов: "работник слободы Климов житель Тимофей Петров нанимается в год по четыре рубля на одежде и харчах хозяйских"123. Тимофій був російським старовіром-розкольником; таких дітей наймитів, як він, у переписі міста зафіксовано ще п'ятеро. Характерно, що всі вони були хлопцями й мали порівняно вищий заробіток, ніж їхні однолітки православного сповідання, які наймалися виключно до своїх одновірців 124. Жодного старовірця не було серед дітей, які жили у дворах своїх господарів "без найму, з-за пропитания". Таких нараховано 34, із них - 17 хлопців і 17 дівчат. Вони були різного віку, належали до різних станів, могли бути як уродженцями Стародуба, так й інших місцевостей. Наприклад, п'ятирічна Домініка "Карпова дочь [...] родимица Стародубовская звания мещанского", або ж у міщанина Степана Ведмедя "на пропитании Демьян Максимов сын" дванадцяти років. У окремих випадках джерело повідомляє, що дитину взяли в сім'ю як вихованця: "взята на воспитание" чи "взята с малолетства на пропитание"125.

Можна лише здогадуватися, для чого ці діти бралися в такі сім'ї: як дешева робоча сила чи як вихованці з подальшим усиновленням (удочерінням). Зустрічаємо лише одну згадку, де чітко зазначено, на яких умовах перебувала дитина в новій родині: "взятая вместо дочери девка Мария". Дівчинка була єдиною дитиною в сім'ї 35-річного міщанина Івана Цирульника та його 30-річної дружини. Враховуючи вік подружжя, можна припустити, що власних дітей вони не мали (імовірно, через безпліддя одного з партнерів), а тому удочерили Марію. Їй на момент перепису виповнилося лише чотири роки, отже, дівчинку взяли зовсім малою, можливо, немовлямТам само. Арк. 457 зв. Там само. Арк. 188 зв., 457 зв. Там само. Арк. 89 зв., 185 зв., 277 зв. Там само. Арк. 28 зв. Якщо хлопчикам загрожували побої, то дівчаткам ще й зґвалтування. Обставини одного з них зафіксувала справа, що розглядалася Старосан- жарською сотенною канцелярію в 1733 р. Свою малолітню наймичку господар у коморі.

Вочевидь, становище дітей-наймитів було різним. Розкольники, що наймалися до своїх одновірців, на думку сучасних дослідників, могли перебувати на правах молодшого члена родини"страхом, биттям, ласкательством, обманом, давши копейку денегъ, растлил". Даний інцидент закінчився мировою угодою, за якою винуватець заплатив 24 рублі. (Див.: Ділова й народно-розмовна мова... № 94. С. 260-262). У цьому ж збірнику є й інші приклади статевого співжиття наймички і господаря, причому в одному з випадків звабником був священик. (Там само. № 105. С. 300-301).. Іншим дітям, імовірно, щастило менше: у 1770 р. у Лубенському острозі було ув'язнено Івана Ковенка, який забив "находящегося у него в услугах" хлопця Олексія Архипенка (у назві архівної справи Архінянка - І.С.). На допиті Ковенко зізнався, що хлопець провинився, бо не прибрав соломи на току й не відкидав гною біля хати, за це хазяїн "единствено толко три раза неболшою лыковою паличкою по плечах ударил"12*.

Загальновідомо, що побиття палицею в той час було найпоширенішим способом покарання. Інколи все закінчувалося трагічно. У серпні 1765 р. житель містечка Глинська Лубенського полку Андрій Кухар, повернувшись додому напідпитку, вступив у суперечку зі своїм малолітнім робітником Федором (бо наймит, мовляв, не вичистив коня), під час якої його вбив. На допиті Кухар говорив, що бив Федора по плечах і лише раз потрапив по голові, від чого, мовляв, у того лопнула якась застаріла болячка, що й спричинило смертьЦДІАУК. Ф. 101, оп. 2, спр. 166, арк. 2-3. "Виховання" палицею поширювалося і на родинні стосунки, низка судових справ, що дійшли до нашого часу, розповідають про чоловіків і жінок, які "захопившись", вбили свою другу половину. При цьому підсудні говорили, що хотіли лише провчити або покарати вбитого. (Див напр.: ЦДІАУК. Ф. 81, оп. 2, спр. 71, 115; Ф. 101, оп. 1, спр. 6, 13).. Однак огляд тіла загиблого виявив не застарілу болячку, а проломлений череп. Як з'ясувалося, Кухар виховував робітника виламиТам само. Ф. 101, оп. 2, спр. 49, арк. 2-4..

Частина дітей, 10 хлопчиків і 12 дівчаток, жили в сім'ях родичів (братів, сестер, тіток, тощо). Привертає увагу випадок, коли в одному дворі жили 6 братів. Найстарший - 30-річний Йосип разом із дружиною й дітьми проживав у одній хаті, а в іншій - його п'ятеро братів, трьом з яких було 7, 11 та 13 роківТам само. Ф. 57, оп. 1, кн. 148а, арк. 254 зв.. З 80-річною міщанкою, вдовою Мотроною, жили "внуки ее": хлопці віком 6, 9, 13 років та 10-річна дівчинаТам само. Арк. 243 зв. Там само. Арк. 254 зв.. Джерело опосередковано інформує про долю матері цих дітей: "сестры его умершой дети"133. За словами О. Кошелєвої, діти (як, до речі, і літні люди), котрі не мали родини, знаходилися під опікою громади або далеких родичівКошелева О. Люди... С. 174.. Імовірно, при цьому кожна зі сторін щось отримувала: діти - притулок та опіку, а родичі, крім виконання родинного обов'язку, додаткові робочі руки. У цьому контексті показовою є інформація стосовно дівчини Агафії, яка проживала в родині свого рідного брата "без заплаты, на харчах и одежи хозяйских"ЦДІАК України. Ф. 57, оп. 1, кн. 148 а, арк. 146 зв. Там само. Арк. 153 зв..

Семеро дітей записані сиротами, а щодо п'яти зауважено - "родства непомнящий"136. Більшість із них були наймитами й працювали за харчі та одяг, як, наприклад, 12-річні Дмитро "осиротелой" і Ганна, "за сиротством родства своего не помнящая", котрі були вихідцями з полкових сілТам само. Арк. 31 зв., 316 зв. Гнедич П. Материалы... С. 9. Сироти, каліки та переростки взагалі були традиційними мешканцями шкіл. (Див.: Волошин Ю. Письменність серед мешканців Полтави другої половини ХУШ ст. (за матеріалами Румянцевського опису) // КА. Вип. 5. К., 2008. С. 151-152; Левиць- кий О. Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине ХУІІ ст. // КС. 1901. № 12. С. 441). ЦДІАУК. Ф. 57, оп. 1, кн. 148а, арк. 35 зв. Там само. Указ об обязательном обучении детей священнослужителей в школах латинскому языку, 1723 г. // КС. 1902. № 9. С. 111-112. ЦДІАУК. Ф. 57, оп. 1, кн. 148а, арк. 586 зв.. Ці сироти, очевидно, прийшли до міста, щоб прохарчуватися, а тому наймитування було для них практично єдиним виходом. Як про це співається в народній пісні: "Ой як я змалку сиротою стала, пішла в найми горенька достала"18.

Двоє сиріт знайшли притулок у школі при церкві Святителя Миколи. У джерелі записані лише їх імена та вік (8 і 14 років), однак, імовірно, вони були "нищіе", які тоді зустрічалися практично при кожній школі139. Цю думку підтверджує й вказівка на джерело прибутків мешканців цієї школи: диякон і псаломщики "пропитание имеют з доходов церковних", а решта, тобто сироти - з "испрошения милостине"140. Загалом, разом із двома сиротами в школах Стародуба записані 9 дітей: це хлопці віком 8-14 років, вісім із яких жили зі збирання милостині, і 13-річний Павло - син священика одного з сіл Стародубського полку навчався грамоти разом зі своїм 16-річним братом 141. Можливо, батько-священик направив їх навчатися, виконуючи вимогу церковних властей 142.

Перепис Стародуба фіксує ще одну категорію дітей, які перебували поза власною сім'єю - учнів ремісників. У описі міста їх нараховується 50 осіб (усі хлопці). Михайлу Федорову, наймолодшому з них, виповнилося 6 років, він разом зі своїм 12-річним братом Іваном прийшов із села навчатися ткацькому ремеслу 143. Однак, за даними джерела, такі малолітні учні, як Михайло, траплялися вкрай рідко. В описі знайдено лише трьох учнів, молодших 10 років. Більшість із них (82%) були віком 12-14 років.

Щоб опанувати ремесло, діти могли приходити не лише з навколишніх сіл, а й з інших міст. Міщанський син Іван Руденков прийшов навчатися золотарському ремеслу до стародубського козака Михайла Злотника з містечка Погар. За тогочасною традицією, Іван не лише вчився ремеслу, а й працював на полях свого майстра. За твердженням сучасного етнолога Василя Балушка, учні в ранньомодерній Україні використовувалися своїми майстрами для виконання різних господарських робіт - від ремесла до сільського господарства 144. Працюючи, вони відробляли майстрові науку й утримання: "находятся на харчах и одежи хозяйских беззаплатно"145. Наприклад, 13-річний Гаврило був учнем у священика Самсоніївської церкви Антонія, та вже на наступному аркуші опису хлопець записаний робітником, "который живёт в оного священника беззаплатно для обучения себя майстерства кравецкого, которым оной священник бавится". Крім ремесла, священик "бавився" ще й землеробством, тож, імовірно, Гаврило теж працював на його земліБалушок В. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників. К., 1993. С. 19. ЦДІАУК. Ф. 57, оп. 1, кн. 148а, арк. 543 зв. Там само. Арк. 132 зв. - 133..

Учні ставали незамінними помічниками тих ремісників, які мали проблеми зі здоров'ям. Так, стародубський міщанин Іван Кантипалов займався "шклярським" ремеслом, однак, незважаючи на свій відносно молодий вік (30 років), на лівій руці в нього звело пальціМожливо, це був параліч. У цьому контексті цікавим є й прізвище, чи пак прізвисько, Кантипалов, яке могло якраз і походити від зведених паралічем пальців.. Сина в Івана не було, тому він міг сподіватися лише на допомогу свого десятирічного учняТам само. Арк. 329 зв.-330.. Слід зазначити, що учнівство прив'язувало дітей до господарів на довший термін, ніж найми. Наприклад, термін навчання у кравця (за даними джерела) міг складати п'ять роківТам само. Арк. 19 зв. Для порівняння, у 1766 р. у київський ткацький цех було прийнято 5 учнів з указівкою терміну учнівства, з них: 1 терміном на 4 роки, 2 - на 5 років, 1 - на 6 років, 1 - на 10 років. Докладніше щодо різних аспектів учнівства, у тому числі й статево-вікових, див. актуальну й сьогодні роботу Пилипа Клименка "Цехи на Украіні" (Клименко П. Цехи на Україні. Т. І. Вип. І. Суспільно-правні елементи цехової організації. К., 1929). ЦДІАУК. Ф. 57, оп. 1, кн. 148а, арк. 318 зв., тоді як наймалися здебільшого на півроку - рік.

Порушена проблема дає підстави говорити про мобільність дітей, особливо старшого віку: серед стародубських підлітків, які мешкали поза власною сім'єю, близько половини були вихідцями з сіл полку, решта - місцевими жителями. Останні могли мати в місті батьків, але жити нарізно і найматися до різних людей. 12-річний Самійло Федоров жив "с пропитания" без батьків, бо "отец его своего двора не имеет, а живе нанимается в разного звания людей"150. 40-річна вдова Тетяна жила разом з матір'ю і братом, а її два сини були учнями в різних стародубських ремісниківТам само. Арк. 99 зв..

Діти, які жили в чужих родинах, імовірно, могли виконувати не лише економічні функції. На думку англійських істориків Гелен Беррі (Helen Berry) й Елізабет Фоістер (Elizabeth Foister), у ранньомодерну добу молоді слуги й підмайстри відігравали важливу роль у житті бездітних чоловіків. Діти були доказом чоловічої сексуальної спроможності та здатності до репродукції, уможливлювали виконання соціальної ролі патріарха, властивої чоловікам цього віку. Уникнути насмішок й виконати цю роль можна було у якості хрещених батьків, опікунів, господарів, майстрів тощоBerry H., Foyster E. Childless men in early modern England // The Family in Early Modern England. Cambridge, 2007. P. 182-183..

За даними Генерального опису Стародуба, більшість родин, у яких жили чужі діти, мали й власних, однак було 13 сімей, де власних дітей не фіксується. Серед них і родина Івана Цилюрника, якому на час перепису виповнилося 35 років. Крім нього, в описі зустрічаються бездітні особи значно старшого віку, у яких шанси на народження власної дитини були вкрай малі. Прикладом може бути 45-річний міщанин Іван Цибулін та його 40-річна дружина Агафія, з якими жили двоє хлопців-учнівn3,IAyK. ®. 57, on. 1, kh. 148a, apK. 59 3B..

Гелен Беррі й Елізабет Фоістер, згадуючи про потребу батьківства для чоловіка, наголошували на її важливості як ознаці мужності, тобто через підтвердження можливості мати дітей або ж через символічне батьківство¹⁵⁴Berry H., FoysterE. Childless men... P. 158-159..

Генеральний опис не подає безпосередніх відомостей про розлучених чоловіків, однак з огляду на значну чисельність населення міста можемо припустити, що вони були. У переписі Стародуба фігурує 35-річний міщанин Лаврин Чернявський. З ним не записано дружини й дітей, але й відсутня вказівка "холост", яка застосовувалася для неодружених чоловіків. Лаврин був корінним мешканцем міста, а не заробітчанином, мав власний двір і ремесло, тому його дружина мусила б проживати разом із ним. Можливо, Чернявський був розлучений або ж його дружина втекла, однак це лише припущення, з певністю можна констатувати лише те, що з ним жили не його дружина й рідні діти, а 14-річний племінник Герасим n3,!AyK. ®. 57, on. 1, kh. 148a, apK. 590 3B..

Підводячи підсумки, висловлю спостереження щодо характерних рис, притаманних дитинству в Гетьманщині. Існує кілька підходів до того, кого можна вважати дитиною відповідно до тогочасних суспільних уявлень. Якщо мова йде про дослідження девіацій і злочинів, доречно брати за критерій правові норми, дія котрих поширюється не тільки на вже народжену дитину, а й на плід у материнському лоні, і обмежує дитинство 17 роками включно. Майнова дієздатність та можливість вступати у шлюб наставала у 18 років для хлопців і в 13 - для дівчат. Спираючись на демографічні дані або ж займаючись дослідженням історико-демографічних аспектів дитинства, потрібно враховувати, що у більшості випадків під дитячим віком розуміється 0-14 років. Зрештою, у конкретних випадках потрібно враховувати такі обставини: чи особа працює, скільки заробляє, її сімейний стан, соціальний статус тощо.

Щодо малолітньої дитини, то її життя можна розглядати як змагання зі смертю, котра у ранньомодерну добу була повсякденним явищем і зустрічалася значно частіше, ніж смерть дорослої чи літньої людини. Немовля мало більше шансів померти, аніж дожити до п'ятирічного віку. Значна частина дітей гинула вже під час пологів, причиною чого могли стати дії самої матері або ж баби-повитухи. Народна медицина була практично безсила проти віспи та інших епідемічних хвороб. Надвисока дитяча смертність, "незрозумілість" немовляти створили фаталістичне ставлення до малолітньої дитини, що, у свою чергу, призводило до недогляду, уможливлювало переривання вагітності та дітовбивство; такі явища були притаманні для всієї Європи.

Уже змалечку дитина як "маленький дорослий" включалася у домашню роботу й виконувала певні господарські функції; тогочасні джерела насичені свідченнями про ставлення до дитини як до робочих рук. Навіть гра могла включати якість елементи праці: мініатюрним посудом, знаряддями праці виховувала нових робітників. У 10-14 років діти активно працювали; вони фігурували як робітники-наймити в офіційній документації й могли отримувати досить пристойну на той час платню. У той же час більша частина їхніх однолітків так само працювала в господарстві своїх батьків.

У містах велика частина дітей віком 10-14 років жила в чужій сім'ї. Серед таких дітей значна частина були мігрантами, що дає підстави говорити про мобільність дітей старшого віку: народжені в селах мігрували до міста в пошуках засобів до існування, а міські жителі переміщувалися в його межах.

Діти, що перебували поза власною родиною, могли бути сиротами, підкидьками, дітьми незаможних батьків; вони наймалися на роботу для того, щоб прохарчуватися, мати одяг, утримання. Перед частиною з них, імовірно, проблема харчів чи житла гостро не стояла, піти з власної родини їх спонукала необхідність навчання грамоті, ремеслу, заробіток. Господарі родин, які приймали таких дітей, могли керуватися меркантильними міркуваннями, виробничими потребами, почуттям родинного обов'язку, необхідністю утверджувати свою мужність у рамках визначених патріархальним суспільством ролей. У такому контексті тогочасне дитинство здається коротким і доволі суворим.

Размещено на Allbest.ru