Історія Стародавньої Греції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Історія відкриття мінойської цивілізації

1.1 Перекази про найдавнішу історію Криту в творах античних авторів та свідченнях країн стародавнього Сходу

1.2 Відкриття Артура Еванса

2. Особливості розвитку мінойської цивілізації

2.1 Становлення цивілізації на Криті

2.2 Перші державні утворення на Криті

2.3 Кносський палац

3. Розвиток культури та релігії мінойського Криту

3.1 Мінойська культура

3.2 Релігія критян

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додаток

Вступ

Актуальність теми дослідження

Історія Стародавньої Греції охоплює кілька тисячолітній відтинок часу - це період зародження, розвитку і занепаду перших ранньокласових, соціально стратифікованих суспільств і держав. Історичний розвиток окремих давньогрецьких регіонів відзначається самобутністю та оригінальністю крит античний культура

Егейські культури ІІІ-ІІ тис. до н. е. являють собою яскравий феномен ранньокласових цивілізацій Європи бронзового віку. Серед них виділяється палацова цивілізація мінойського Криту. Саме мінойці були першим народом Егейського басейну, який створив свою державність, писемність та глибоко самобутню культуру. У період т.з. "талассократії Міноса" під потужним впливом Криту перебувала більшість островів Егейського моря, деякі області Балканської Греції та малоазійського узбережжя. Крім того критянами в цей час було налагоджено тісні контакти з Єгиптом, Сирією, царством хеттів у Малій Азії, верхньою Месопотамією, південною Італією, Сицілією, Сардинією тощо. Тож розкриття поставлених нами у дослідженні завдань сприятиме глибшому розумінню сутності самої мінойської цивілізації, дозволить виявити притаманні їй специфічні особливості, а також допоможе пролити світло на важливі моменти в історії як дополісної Егеїди, так і багатьох інших культур, які існували на теренах Середземномор'я та Близького Сходу в ранньоцивілізаційну добу.

Актуальність обраної теми посилюється тим, що вироблені носіями мінойської цивілізації духовні цінності, як показали дослідження, певною мірою відобразилися у культурній скарбниці класичної Еллади, що дозволяє вбачати у ментальності мінойців перші прояви вільного еллінського духу.

Стан дослідження проблеми

Безпосереднє дослідження мінойської цивілізації розпочалося на весні 1900 р., коли англійським археологом А. Евансом було відкрито залишки кносського палацового комплексу. Результатом багаторічних розкопок на Криті стала його чотирьохтомна праця "Палац Міноса у Кноссі". Евансом було розкопано і ретельно досліджено практично весь Кносський палац та частину розташованого навколо нього поселення, опубліковано та інтерпретовано велику кількість пам'яток, знайдених як у Кноссі, так і на території всього Криту, здійснено класифікацію археологічного матеріалу відповідно до його форми і змісту, видано плани різних приміщень Кносського палацу, встановлено певні стадії розвитку мінойської писемності. Серед інших англійських дослідників Криту назвемо Дж. Пендлбері, Дж. Грехема, Фр. Матца.

Радянські антикознавці В.С. Сергєєв, С.Я. Лурьє, А.В. Мішулін намагалися витлумачити результати досліджень критської цивілізації у контексті вже рабовласницької формації. У подальшому узагальнюючі праці з мінойсько-ахейської цивілізації з урахуванням марксистсько-ленінської методології були написані такими радянськими дослідниками, як Я.А. Ленцман, Т.В. Блаватська, Т.Д. Златковська, Ю.В. Андрєєв та ін.

З сучасних дослідників історії Криту відзначимо Н. Марінатоса, А. Зоїса (Греція), Р. Хега (Швеція), Ю.В. Андрєєва (Росія) та В.М. Переща (Україна).

Джерельну основу дослідження склали написи із палацу Кносса та уривки праць давньогрецьких авторів (Гомер, Геродот, Фукідід, Діодор Сицилійський, Аполлодор, Пліній Старший, Платон), в яких є згадки про мінойський Крит, уміщені в хрестоматіях з історії Стародавнього світу 1954 р., 1974 р. та хрестоматії з історії Стародавньої Греції 1964 р.

Об'єктом дослідження визначається суспільство та держава мінойського Криту ІІІ-ІІ тис. до н. е.

Предметом дослідження є палац - держава як модель державотворення Критської цивілізації.

Мета даної роботи полягає у комплексному дослідженні на основі віднайдених, зібраних, систематизованих і узагальнених матеріалів наукових праць та античної літератури проблем становлення критської мінойської цивілізації ІІІ-ІІ тис. до н. е. Для реалізації мети дослідження нами було окреслено коло завдань:

* проаналізувати історію відкриття мінойської цивілізації;

* визначити внесок у історію досліджень Криту А. Еванса, М. Вентріса та Дж. Чедвіка;

* дослідити особливості розвитку мінойської цивілізації від виникнення ранньокласового суспільства до періоду "нових палаців";

* охарактеризувати основні лінії розвою критської культури доби палацової цивілізації.

* визначити роль і місце мінойської цивілізації серед культур егейського басейну ІІІ-ІІ тис. до н. е.

Під час виконання дослідження нами використано наукові методи і способи вирішення поставлених завдань: аналіз теоретичного матеріалу наукових праць, синтез та узагальнення здобутих наукових фактів, індукція, історіографічний метод.

Хронологічні рамки дослідження: період від III до II тис. до н. е. Нижня межа співпадає із утворенням на Криті палацових централізованих держав, верхня межа пов'язана із занепадом мінойської цивілізації.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що дана робота є спробою синтезованого розгляду особливостей історичного розвитку критської державності задля оцінки та узгодження різноманітних наукових гіпотез та парадигм усіх цивілізацій егейського басейну III-I тис. до н.е.

Апробація дослідження:

· звітна наукова конференція викладацько-студентського складу РДГУ (24 - 25 березня 2015 р.), тема доповіді: "Палацова держава як модель державотворення Критської цивілізації", секція "Проблеми всесвітньої історії", науковий керівник секції - к.і.н., доцент Слесаренко А.В.

· звітна наукова конференція викладацько-студентського складу РДГУ (24 - 25 березня 2016 р.), тема доповіді: "Палацова держава як модель державотворення Критської цивілізації", секція "Проблеми всесвітньої історії", науковий керівник секції - к.і.н., доцент Слесаренко А.В.

Практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що її основні положення та висновки можна використовувати вчителям, студентам та учням при вивченні історії Стародавньої Греції .

Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з її мети й основних завдань.

1. Історія відкриття мінойської цивілізації

1.1 Перекази про найдавнішу історію Криту в творах античних авторів та свідченнях країн стародавнього Сходу

Є в Середземному морі острів, географічне положення якого давньогрецький мислитель Аристотель називав "щасливим". Це острів Крит. Йому, розташованому майже на рівній відстані від Європи, Азії та Африки, судилося зіграти значну роль в історії стародавніх культур.

З глибини століть дійшли до нас різноманітні легенди і міфи, що розповідають про "володаря", як іменували острів в античності. Гомер вустами свого героя каже в XIX пісні "Одіссеї":

Острів є Крит посеред віноцвітного моря, прекрасний,

Огрядний, звідусіль охоплений водами, людьми рясний;

Там дев'яносто вони міст населяють великих.

Різні чуються там мови: там знаходиш ахеян

З племінною породою войовничих критян; Кікони

Там мешкають, дорійці кучеряві, плем'я пеласгів,

У місті Кноссі живуть. Ледве дев'яти років досягнувши,

Там вже царем був Мінос, співрозмовник Кроніона мудрий...

Ще більш давні міфи оповідають про те, що сам Зевс народився на Криті або принаймні немовлям рятувався там від переслідувань свого батька Кроноса, який, боячись втратити владу на Олімпі, пожирав своїх дітей. За легендою ж, змужнілий Зевс, прийнявши образ прекрасного бика, викрав красуню Європу - дочка фінікійського царя і, перепливши море, доставив її на "охоплений водами" острів. Мінос, один із синів Зевса і Європи, став найвідомішим верховним правителем Криту.

Відомості про правління Міноса містяться не тільки в міфах і в "Одіссеї", але і в працях античних істориків і філософів: Геродота, Діодора Сицилійського, Фукідіда, Аристотеля, Платона. У їхніх розповідях Мінос - це мудрий і далекоглядний глава морської держави, цар, за якого були споруджені міста і палаци, видані перші закони. За Міноса на Криті працював великий майстер Дедал. За законом Міноса, свідчить легенда, він побудував у столиці Криту місті Кноссі Лабіринт. У святилище цієї споруди, ім'я якого стало називним, жив Мінотавр - "бик Міноса" - чудовисько з людським тілом і головою бика. Мінотавр харчувався людським м'ясом, і тому, якщо людина потрапляла в заплутаний Лабіринт, вона або гинула від голоду, або ставала жертвою нещадного бика - людини. Тільки Тесей, герой Аттики, позбавив світ від Мінотавра і зумів вибратися з Лабіринту за допомогою нитки Аріадни.

Про Крит ми дізнаємося також з відомостей з країн стародавнього Сходу. Насамперед, з Єгипту див. # 34. Критяни встановили жваві торгові і дипломатичні відносини з Єгиптом і державами фінікійського узбережжя. На це вказують досить часті знахідки мінойської кераміки, зроблені в цих двох районах. В той самий час на самому Криті були знайдені речі єгипетського і сирійського походження. На єгипетських фресках часу знаменитої цариці Хатшепсут і Тутмоса III (перша половина XV ст. до н. е.) представлені посли країни Кефтіу (так єгиптяни називали Крит) в типово мінойському одязі - фартухах і високих півчобітках з дарами фараонові в руках. Не підлягає сумніву, що у той час, яким датуються ці фрески, Крит був найсильнішою морською державою на усьому східному Середземномор'ї.

1.2 Відкриття Артура Еванса

Багато легенд було складено в давнину про Крит: про скарби і багаті палаци його царів, про горді народи, які його населяли, про величних героїв і майстерних майстрів. Довгий час в цих легендах бачили лише поетичний вимисел, переказ, позбавлений будь-якого історичного грунту. Але на початку ХХст. і вченим, і всім любителям старовини довелося змінити свої уявлення. Багато в чому цим переворотом у поглядах науковий світ зобов'язаний розкопкам англійця Артура Еванса, якого на Крит привели особисті дослідницькі інтереси в області розшифровки стародавньої писемності. Його археологічні відкриття на Криті були цілком логічним продовженням робіт Г. Шлімана, проведених у другій половині ХІХ ст. Адже Шліман розкопав не тільки "гомерівську" Грецію в Трої, Мікенах і Тірінфі, але і виявив там сліди давнішої і дуже значною культури. Необхідно було знайти центр цієї культури, що явно вплинула на "мікенську". Ще до розкопок Еванса були висловлені теоретичні припущення про те, що вихідний пункт цієї культури - на Криті. Так вважав і Шліман, який був близький до відкриття Кносського палацу. І хоча разюче археологічне чуття не підвело його і на цей раз, розкопати столицю Криту було призначено Артуру Евансу.

Безпосереднім поштовхом для поїздки Еванса на Крит послужили знайдені при розкопках давньогрецьких міст пам'ятки (печатки) з незвичайними зображеннями. Одна з таких печаток була піднесена в дар Ешмольському музею в Оксфорді, де нею і зацікавився Еванс, який був там охоронцем. Він довго намагався зрозуміти походження цієї невеликої Сердолікової печатки з незрозумілими написами. Відвідавши в кінці ХХ ст. Афіни, він виявив ще кілька печаток, схожих на ту, що зберігалася в музеї. Власники печаток стверджували, що вони привезені з Криту. Так пошуки привели Еванса на острів. Там він зміг придбати багато печаток і гем, які стали улюбленими прикрасами і амулетами місцевих селян. Еванс не збирався довго затримуватися на Криті, але під час подорожей по острову він, так само як і Шліман, звернув увагу на купи щебеню і руїни, що знаходилися на півночі, поблизу сучасного Іракліона. І враження, яке вони справили на кабінетного вченого, виявилося настільки сильними, що він відкладає музейні заняття і береться за лопату.

Методи розкопок Еванса відрізнялися від методів Шлімана більшою науковістю і обережністю. Адже Еванс не дилетант. Він здобув освіту в Харроу, Оксфорді та Геттінгені, мав достатню музейну практику. Археологічні роботи почалися в 1900 р. Через рік Еванс заявив, що ще рік - і він розкопає все що представляє інтерес для науки. Але виявилося, що і трьох десятиліть його роботи не вистачило для повного завершення розкопок.

Що ж виявив Еванс? Він знайшов руїни величезного монументальної споруди, що займала площу в два з половиною гектари. Величезний двір прямокутної форми, який розташовувався в центрі комплексу, був оточений численними приміщеннями. Позбавлений будь-якої видимої системи, план розташування покоїв, коридорів і залів був настільки хитромудрий, що заблукати в ньому не складало особливих труднощів. Мальовнича комбінація просторів, розміщення їх на різних рівнях, багатоповерховість, своєрідні короткі білі з червоними смугами колони, розширюються догори, активна взаємодія з навколишнім пейзажем - всі ці риси складають характерні особливості архітектури кносського палацу. У Кноссі Еванс відкрив великий зал, можливо, призначений для урочистих прийомів. Колони і стовпи цього приміщення були покриті численними знаками двосторонньої сокири. Цей факт, а також загальний заплутаний характер композиції палацу дозволили Евансу ототожнити його з дедалівським лабіринтом, тобто "будинком сокири" (лабрис). У палаці були різноманітні парадні приміщення, тронний зал, покої, басейни, службові та господарські будівлі. Був там і перший в Європі водогін. У розкопаних Евансом найбагатших коморах зберігалися колись оливкова олія, зерно, вино. Оригінальні за формою вази, кубки, чаші, які були знайдені в палаці, зберегли їх зображення. Але ще більш дивні по красі фрески, що покривають стіни палацу. Кращі з збережених розписів ("Блакитний хлопчик", садовий пейзаж, морський пейзаж з дельфінами і рибками, священні ігри биків, розмови дам, грифони) відрізняються дивовижною тонкістю колориту, витонченою декоративністю, виразністю ліній і емоційністю. Б.Р. Віппер писав: "Тема критського мистецтва - весь світ, включаючи маленьку раковину або розгойдує вітер рослина".

Під час розкопок Еванс зрозумів, що не всі знахідки можна віднести до однієї епохи. Систематизуючи знайдене, він склав періодизацію критської культури, використовуючи ім'я Міноса (він виділив ранньо-, середньо-, піздньомінойський періоди)

Успішні розкопки піднімали його по сходах рангів і звань. У 1909 р. Еванс став професором археології в Оксфорді, потім до його імені додався титул сера. Сер Артур удостоївся багатьох нагород. У 1936 р. Королівське товариство вручило йому медаль Коплея. Результати розкопок Кносса, які Еванс вів до початку 1930-х років, були підсумовані ним в п'ятитомній праці "Палац Міноса". Розкопки стимулювали активне археологічне освоєння острова іншими експедиціями.

Йдучи слідами легенд і переказів, Еванс не тільки відповідав на хвилюючі науку питання, але й ставив нові. Так, стало зрозуміло, що саме Крит - колиска європейської культури. Але походження і причини загибелі царства Міноса, загадкові письмена, тільки частково розшифровані, і багато інших не менш важливих питаннь зберігають за Критом право вважатися "островом загадок". Англієць Артур Еванс був першовідкривачем, який не просто розсунув обрії науки, а й зробив європейську історію багатшою і давнішою.

Послідовники Еванса: Майкл Вентріс та Джон Чедвік

Майкл Джордж Френсіс Вентріс (англ. Michael George Francis Ventris, *12 липня 1922 - †6 вересня 1956) - англійський архітектор. Відоміший як лінгвіст-самоук, якому вдалось дешифрувати разом із Джоном Чедвіком найпізнішу форму критського письма - лінійне письмо Б.

В дитинстві жив у Швейцарії. Рано виявив здібності до мов, уже в шкільному віці вільно говорив, читав і писав на 6 європейських мовах, крім того, володів латиною та давньогрецькою. У 1940-1948 рр. навчався на архітектора (з перервою на час Другої світової війни, коли він служив в авіації). 6 вересня 1956 р. пізно вночі Майкл Вентріс повертався додому по Великому Північному шосе. У Хатфілді, неподалік від Лондона, його машина зіткнулася із вантажівкою. Смерть настала миттєво. Вентрісу було лише 34 роки.

Новаторський підхід Вентріса під час дешифрування критського письма полягав у відмові від невиправдавшого себе порівняльного методу (знаки критського листи не мали аналогів серед писемностей того часу) на користь математичним і логіко-комбінаторним методам. Правильність дешифрування Вентріса була підтверджена в 1952 р., коли Карл Блеген опублікував велику кількість табличок з Пілоса, раніше невідомих Вентрісу.

Спочатку Вентріс припускав, що мінойська мова (мова догрецьких критських написів) була спорідненою етруській мові. Він порівняв велику кількість історичних свідчень про зв'язки між критською цивілізацією і пізнішою культурою етрусків, які, хоча і не допомогли у дешифруванні, але просунули вивчення давньої історії Середземномор'я. Спочатку Вентріс встановив складовий характер критських написів, а також зв'язок між критським і кіпрським письмом. Оскільки за майже тисячоліття знаки сильно еволюціонували, лише близько десятка кіпрських знаків можна було із різним ступенем надійності зіставити із критськими.

1948 р. американський лінгвіст Аліса Кобер виявила чергування складових знаків у закінченнях слів, зіставила їх чергування і встановила ряд чітких закономірностей, проте не змогла довести своє дослідження до кінця за станом здоров'я (в цей час вона вже хворіла на рак і померла 1950 р.). Спираючись на роботи Кобер, Вентріс пішов далі і склав таблицю, де у стовпцях розташовувалися знаки із приблизно однаковими голосними, а в рядках із приблизно однаковими приголосними. Завдяки зіставленню із кіпрськими знаками Вентріс припустив читання декількох десятків знаків (іноді - з варіантами).

Далі Вентріс проаналізував структуру текстів лінійним письмом Б (більш ранні тексти він не аналізував через недостатність матеріалу; крім того, він передбачав - так в результаті і виявилося - що за більш ранніми написами стоїть інша мова). Це були бюрократичні документи, в основному облікового характеру. Тексти були забезпечені великою кількістю ідеограм, а також знаками числівників - останні були відносно легко дешифровані ще попередниками Вентріса. Удачею Вентріса було те, що він виявив слова, які можна було ідентифікувати як топоніми: їх вживання було чітко прив'язане до місць знаходження табличок. За допомогою своєї таблиці він прочитав топоніми "Кносс", "Амніс", "Пілос".

Подальший хід дешифрування показав, що за написами, ймовірно, стоїть рання форма грецької мови. У радіоінтерв'ю з розповіддю про попередні результати дешифрування Вентріс звернувся по допомогу. Його колегою став лінгвіст Джон Чедвік, який довів дешифрування до кінця, а після його смерті здійснив публікацію та переклади корпусу написів лінійним письмом Б. Заслугою Чедвіка, зокрема, є відновлення історичної фонетики давньогрецької мови. Після дешифрування лінійного письма Б стало можливим прочитати і більшість написів більш раннім лінійним письмом А - однак їхня мінойська мова, як і раніше незрозуміла.

Джон Чедвік (англ. John Chadwick, 21 травня 1920, Бруклін, Нью-Йорк - 24 листопада 1998) - англійський лінгвіст, фахівець з давньогрецької мови, який завершив дешифрування критського лінійного письма Б, яке почав Майкл Вентріс.

Здобув освіту в школі Сент-Крістофер і Кембриджському коледжі Тіла Христового. Служив офіцером у ВМС Великої Британії під час Другої світової війни.

Брав участь в редколегії Oxford Classical Dictionary (Класичного оксфордського словника) аж до того, як став викладачем у Кембриджі у 1952 р.

1952 р. Чедвік почув радіопередачу, в якій Вентріс викладав попередні результати дешифрування критського лінійного письма Б. Вентріс прийшов до висновку, що написи можуть приховувати ранню форму грецької мови, але поскаржився на недостатнє знання давньогрецької мови і звернувся за допомогою до професіоналів. Того ж дня Чедвік зв'язався з ним і взяв участь у роботі над дешифруванням. Заслуга Чедвіка полягає у реконструкції граматики (морфології та фонетики) мікенського діалекту давньогрецької мови, що дозволило уточнити читання ряду знаків. Він продовжив роботу над дешифруванням і після смерті Вентріса 1956 р. Результати були опубліковані в книгах "Documents in Mycenean Greek" (1956), "The Decipherment of Linear B" (1958, переклад російською - 1976) і "Documents in Mycenean Greek" (1978).

Джон Чедвік пішов у відставку 1984 р., однак продовжував наукову діяльність до самої смерті.

2. Особливості розвитку мінойської цивілізації

2.1 Становлення цивілізації на Криті

Для правильного розуміння історичного процесу, що протікав в країнах Східного Середземномор'я в III-II тисячоліттях до н. е., важливим є знання про те, що являло собою в цю епоху критське суспільство. Крит II тисячоліття за рівнем суспільного розвитку займає як би проміжне місце між давньосхідними державами і країнами Балканського півострова.

Про характер виробничих відносин, що склалися в III-II тисячоліттях до н.е. на Криті, висловлювалися самі різні, нерідко взаємно виключаючи одне одну думки. Наприклад, Б.Л. Богаєвський стверджував, що суспільство Криту переживало в цю пору одну зі стадій первіснообщинного ладу, і говорив про існування матріархату на Криті навіть у період максимального розквіту, в середині II тисячоліття до н. е. Однак переважна більшість радянських істориків відкинула цю точку зору. Аналіз численних пам'яток матеріальної культури Криту, особливо останнього періоду існування "мінойської" культури, незаперечно свідчить, що Крит того часу давно пройшов той період розвитку виробничих відносин, коли "... люди задовольняли свої потреби переважно за допомогою первісного землеробства" і коли для сімейних відносин був характерний матріархат. В результаті багатовікового розвитку на Криті в II тисячолітті вже утворилося класове суспільство з державою типу ранніх східних монархій.

Таким чином, припускати, що на Криті з його розвиненою металургією існував ще первіснообщинний лад, було б неправильною архаїзацією критського суспільного ладу. Звичайно, в цьому ранньокласовому суспільстві була велика кількість пережитків первіснообщинних установ, значення яких повинно бути зрозуміле дослідниками "мінойського" Криту.

Творчому вивченню соціального розвитку Східного Середземномор'я в III-II тисячоліттях до н. е., що здійснювала радянська наука, протистоїть схема Ед. Мейера, панівна в різних варіантах в буржуазній науці. За цією схемою у всій Греції в період до VII ст. до н. е., зокрема і на стародавньому Криті, існували феодальні відносини. Прикладом може служити книга Д. Пендельбері "Археологія Криту". Автор її говорить про "замки феодалів-розбійників на неприступних скелях Карф, Калуса, Врокастро і ущелинах Закроса" і бачить "минойску лицарську відзнаку" на одній з рельєфних фігур кносського палацу. Подібне визначення соціального ладу Криту знаходиться в повному протиріччі з дійсним ходом історичного процесу.

Одним з вирішальних джерел при визначенні соціально-економічного ладу критського суспільства є письмові пам'ятки Криту, а саме ті тисячі покритих письменами глиняних табличок, які складають архіви Кносса і Феста. Дослідження останніх десятиліть показали, що критська писемність, що зародилася у вигляді піктограм ще наприкінці III тисячоліття до н. е., перетворилася до середини наступного тисячоліття в складну систему складового листа. Незважаючи на те, що розшифровка критської писемності цього часу ще не може вважатися завершеною, все ж можна зробити деякі певні висновки. Чеський учений Б. Грозний, що дешифрував критські писемні пам'яток, витлумачив цілий ряд переважно піктографічних написів. Ці тексти показують, що на Криті існувало складне господарство і що багато громади регулярно надсилали податки натурою, металевими зливками і людьми. Мета надсилання останніх - чоловіків, жінок, хлопчиків і дівчаток - ще не з'ясована. Таким чином, дослідження Грозного показали, що мінойське суспільство часу існування архівів Кноссу і Фесту ніяк не може бути визначене як первіснообщинне.

Само собою зрозуміло, що критське суспільство II тисячоліття до н. е. - це ще далеко не розвинене рабовласницьке суспільство, як, наприклад, пізній Шумер з його надзвичайно складним бюрократичним апаратом, з колосальним розмахом і вражаючою тонкістю бухгалтерського обліку. Система господарства, що знайшла своє відображення в звітних документах Кносса і Феста, відповідає скоріше всього тому господарству, з яким ми стикаємося в табличках найдавнішого архіву Урука, датованих кінцем IV тисячоліття до н. е. В їхньому листі також рясні піктографічні елементи. Очевидно, на Криті II тисячоліття, як і в Шумері кінця IV тисячоліття, первіснообщинний лад змінився ранньорабовласницьким, зберігаючи, однак, багато пережитків первіснообщинного ладу.

Про існування держави на Криті свідчить наявність підземної темниці у вигляді колодязів у Кноссі. На централізацію критського держави непрямим шляхом вказує і відсутність укріплень навколо критських палаців і поселень тієї епохи. Мабуть, велика частина Криту була об'єднана в політичному відношенні; від загрози з боку моря надійно захищав флот, який разом з тим забезпечував морську торгівлю, про що свідчать численні археологічні дані як на самому Криті, так і поза ним. Спостереження це знаходить своє підтвердження і в подальшій грецькій традиції, безсумнівно заслуговує довіри. Згідно грецькій традиції, що збереглася не тільки в епосі, але і в історіографії, на Криті в найдавніший час існувала єдина державу, якою керував володів сильним флотом цар Мінос. Геродот називає Міноса "Кносським" і зараховує його до "владик моря", що передували Полікрата, тирану Самоса (III, 122). За Геродотом, Міносу були підвладні карійці, які хоч і не платили йому данини, але зате "поставляли екіпаж для кораблів всякий раз, коли вимагав того Мінос. У той час, як Мінос підкорив вже багато земель і прославився військовими успіхами, карійский народ був теж славнозвісним з народів ". З щойно наведеного уривка Геродота випливає, що самого Міноса останній зараховував до іншого племені, яке підкорило собі карійців. Фукідід, що оповідає також про потужну морську державу Міноса, говорить не тільки про підкорення карійців, але навіть і про вигнання їх Міносом з островів грецького моря: "Мінос раніше за всіх, як відомо нам за переказами, придбав собі флот, опанувавши більшою частиною моря, яке називається тепер Еллінським, досяг панування над Кікладськими островами і перший заселив більшу частину їх колоніями, причому вигнав карійцев і посадив правителями власних синів ". Повідомлення Фукідіда про колонії, засновані Міносом, на думку деяких дослідників, знаходить собі підтвердження в тому, що в області стародавнього Середземномор'я є ряд міст з ім'ям "Міноя".

Що ж стосується повідомлення Геродота і Фукідіда про перебування в найдавніше час карійців на островах Егейського моря, то Фукідід сам наводить на користь цього твердження наступний дуже переконливий аргумент: "Анітрохи не менше займалися розбоєм і остров'яни, а саме карійці і фінікійці, що заселили більшість островів. Ось доказ цього: коли афіняни під час цієї війни очищали Делос і відвідали всі гробниці, колишні на острові, то більше половини похованих в них небіжчиків виявилися карійцями; їх визначили по озброєнню, покладеному разом з ними в могили, і за способом поховань. З утворенням флоту взаємні стосунки на морі посилилися, тому що Мінос очистив острова від розбійників і тоді ж заселив більшість їх колоністами ".

Ці звістки Геродота і Фукідіда про витіснення карійців греками з островів Егейського моря знаходять своє підтвердження не тільки в свідоцтві останнього про "розкопки" афінян в епоху Пелопоннеської війни, але також і в повідомленнях єгипетських написів і папірусів другої половини Нового царства, а також і Біблії. З останньої групи джерел ми дізнаємося про народ "Сакара", який разом з іншими "народами моря" брав участь у нападах на Єгипет, а потім осів на узбережжі Палестини. Назва "Сакара" є одним з діалектологічних варіантів етнічної назви "карійці" грецьких текстів і "Крет" Біблії. "Сакара" єгипетських джерел і біблійні "Крет" завжди згадуються у зв'язку з филистимлянами. Останні, згідно зі свідоцтвом Біблії, були вихідцями з Криту; так само як і "Сакара", "Крет", вони осіли на півдні східного узбережжя Середземного моря.

Фукідід бачив у Міносі, відповідно до загального контексту вищенаведених уривків його праці, представника народу еллінів. Про Міноса як грека говорить і Діодор. Про те, що Мінос був пов'язаний з грецької епохою історії Криту, говорить і те, що він живе повноцінним життям в грецькому епосі. Можливо навіть, що спогад про його державу відбив в описі суспільства феаків в "Одіссеї". Тому в переказі про Міноса і його державу можна бачити легендарну традицію про перший період історії грецького народу, а саме період переважання ахейських племен. Ахейский період держави Міноса починається з кінця XV ст. до н. е., коли вогнем і мечем були зруйновані палаци Кносса і Феста. У XIII в. до н. е., з початком дорійского руху, починається і рух ахейських племен, карійців, філістимлян та інших "народів моря" на сусідні держави Малої Азії, на міста-держави Фінікії і на Єгипет.

Включення мінойського періоду, що ототожнюється з ахейським періодом грецької історії, у зазначені хронологічні рамки підтверджується цитованим вище зазначенням Фукідіда. Потім Фукідід в кількох словах описує стан еллінів в безпосередньо наступний за Міносом час: "Приморські жителі володіли вже великими коштами і тому міцніше сиділи на місцях, а деякі, які розбагатіли, захистили себе стінами. Прагнення до наживи вело до того, що більш слабкі перебували в рабстві у більш сильних, тоді як більш могутні, спираючись на свої багатства, підпорядковували собі менші міста. У такому стані елліни знаходилися досить довго, перш ніж вони виступили в похід проти Трої". Якщо грецька історіографія датувала Троянську війну часом близько 1200 р., то встановлення тривалості часу, запропоноване Фукідідом для періоду між правлінням Міноса і походом на Трою, може бути легко погоджено з датуванням держави Міноса початком ахейського періоду. Остання подія визначається, як було вище зазначено, кінцем XV ст. до н. е.

Про те, що виникнення держави Міноса збіглося з початком переважання ахейських племен на Криті, свідчить ще один цікавий факт, на який істориками в останні десятиліття не було звернуто достатньої уваги. Я маю на увазі назву державних рабів на Криті I тис. до н. е. "Мноітамі". Останні, як відомо, були рабами всієї міської громади, на противагу афаміотам, званим також і кларотами, які обробляли наділи окремих громадян. Вже давно було висловлено припущення, що термін "мноіти" належить поставити в певний зв'язок з ім'ям Міноса. Вони були "належними Миносу", тобто були рабами Міноса. Ахейці, захопивши владу на Криті, перетворили частину підкореного населення в державних рабів, на рабів свого царя Міноса, які своєю працею повинні були забезпечити існування панів.

Питання про "міноітах" Криту I тис. до н. е. приводить нас впритул до проблеми про законодавство царя Міноса, яке засвідчене не тільки у Платона в його "Законах", а й у такого ерудита в області стародавнього законодавства, яким був Аристотель. Останній у своїй "Політиці" (II, 7, 18) повідомляє нам наступні вельми істотні дані з історії державного устрою Криту: "Ймовірно - та це підтверджується і переказом, - Лакедемонський державний устрій в багатьох своїх частинах стало наслідуванням критському. Справа в тому, що жителі Ликтей (одного з міст Криту) були Лакедемонськими колоністами; коли вони вирушили засновувати колонію на острові, то знайшли у тамтешніх жителів вже організовану систему законодавства. Тому-то й тепер ще періеки (які є залишками стародавнього населення) користуються його основами, після того, як Мінос перший привів його в певну систему". Отже, відповідно до Аристотеля, державний лад Криту послужив зразком для стародавнього державного ладу Лакедемона. Аристотель підкреслює, що настільки характерне для громадського ладу Лакедемона установа, як сисситії, були "на Криті введені в правління царя Міноса". Подібне твердження Аристотеля про значення критського законодавства не може здаватися історику неймовірним після того, як в 1884-1885 рр. була розкопаний на місці стародавнього міста Гортіни величезний напис VI ст. до н. е., в якій був увічнений з усіх, що дійшли до нас законодавчих пам'яток Греції. У цій невимовно цінній епіграфічній пам'ятці дорийского періоду, безсумнівно, знайшло відображення давнє законодавство ахейского періоду, законодавство Міноса. Законодавство ж Міноса в свою чергу, згідно свідченням Аристотеля, не є справою його особистої творчості. Він лише привів існуючі до нього закони "в певну систему".

Отже, і до Міноса на Криті існувало законодавство, і тим самим ми отримуємо вказівку на те, що і для карійського-філістімлянського періоду історії Криту засвідчена спроба утворення держави. Про це говорить, як ми бачили вище, і наявність в'язниць в стародавніх палацах Криту, а також архіви з тисячами глиняних табличок, які давали можливість контролювати господарство, яке не могло скластися в умовах родового ладу. Розрив родових зв'язків на Криті в цей період підтверджує, нарешті, можливість політичного об'єднання великої кількості громад у центральній частині Криту.

Якщо ж дійсно вже в карійського-філістімлянський період на Криті склалося ранньокласове суспільство, відповідне найдавнішого шумерському рабовласницькому суспільству кінця IV тисячоліття до н. е., то ми вже не можемо бачити в руйнуванні палаців Криту кінця XV в. одну лише зовнішньополітичнеу подія. Безсумнівно, катастрофа, що вибухнула тоді над палацами Криту, була обумовлена не тільки переможним вторгненням ахейських орд, а й повстанням, поряд з рабами, і маси непривілегійованого населення, яке захопило "Крит, посеред віноцвітного моря, прекрасний, огрядний".

2.2 Перші державні утворення на Криті

Найдавнішим центром європейської цивілізації був о. Крит, природний форпост, перехрещування торгових шляхів, місце впливу давніх цивілізацій.

Час виникнення мінойської цивілізації - рубіж ІІІ - ІІ тисячоліття до н.е., або кінець епохи ранньої бронзи. До цього моменту критська культура не виділялася на загальному фоні давніх культур Егейського світу. Епоха неоліту, так як і епоха ранньої бронзи були в історії Криту часом поступового, відносно спокійного накопичення сил перед вирішальним стрибком на новий ступінь історичного розвитку.

Острів являв собою невелику територію - 150 км уздовж і 12 - 60 км ушир. Але жителі криту знаходилися у сприятливіших умовах ніж жителі Балканської Греції та островів Егейського моря. У східній та центральній частині Криту було достатньо родючих грунтів, а море захищало місцеве населення від набігів і війн, давало прожиток та служило зручним шляхом сполучення з сусідами.

Епоха палацової цивілізації на Криті охоплює в цілому приблизно 600 років і поділяється на два основні періоди:

1) старих палаців (2000--1700 рр. до н. е.);

2) нових палаців (1700--1400 рр. до н. е.).

Вже на початку II тисячоліття на острові склалося декілька самостійних держав. Кожна з них включало декілька десятків невеликих громадських поселень, що групувалися навколо одного з чотирьох відомих зараз археологам великих палаців. До цього числа входять палаци Кносса, Феста, Маллії в центральній частині Крита і палац Като Закро на східному узбережжі острова. На жаль, від "старих палаців", що існували в цих місцях, лише мало що уціліло. Пізніша забудова майже всюди стерла їх сліди. Тільки у Фесті зберігся великий західний двір старого палацу і частина внутрішніх приміщень, що примикають до нього. Можна припускати, що вже в цей ранній час критські архітектори, які будували палаци в різних районах острова, намагалися слідувати у своїй роботі певному плану, основні елементи якого продовжували застосовуватися також і згодом. Головним з цих елементів було розміщення усього комплексу палацових будівель навколо прямокутного центрального двору, витягнутого по осьовій лінії завжди в одному і тому самому напрямі з півночі на південь.

Серед палацового начиння цього періоду найбільший інтерес викликають глиняні розписні вази стилю Камарес (їх перші зразки були знайдені в печері Камарес недалеко від Феста, звідки і йде ця назва). Стилізований рослинний орнамент, що прикрашає стінки цих судин створює враження безупинного руху геометричних фігур, що поєднуються одна з одною: спіралей, дисків, розеток і т. п. Тут уперше дає про себе знати той винятковий динамізм, який стане надалі найважливішою відмінною рисою усього мінойського мистецтва. Вражає також і колірне багатство цих розписів. На темний фон кольору асфальту малюнок наносився спочатку білою, а потім червоною або коричневою фарбою різних відтінків. Ці три кольори складали дуже красиву, хоча і стриману барвисту гамму.

Вже в період "старих палаців" соціально-економічний і політичний розвиток критського суспільства просунувся так далеко уперед, що породило наполегливу потребу в писемності, без якої не обходиться жодна з відомих нам ранніх цивілізацій. Піктографічне письмо, яке виникло ще на початку цього періоду (воно відоме головним чином за короткими - з двох-трьох знаків - написами) поступився своїм місцем досконалішій системі складової писемності - так званому лінійному письму А. До нас дійшли зроблені лінійним письмом А написи присвятного характеру, а також, хоча і в невеликій кількості, документи господарської звітності.

На Криті існувала особлива форма царської влади, відома під назвою "теократія" (світська і духовна влада належить одній людині). Особа царя вважалася священною і недоторканою. Він був жерцем, особою наділеною божою благодаттю (раз на десять років спілкувався з головним божеством і отримував від нього благодать на наступне дисятиріччя). Можливо тому серед творів мінойського мистецтва немає зображень царської персони.

Цар мав також функції судді і володів законодавчою владою. Символом його влади була подвійна сокира - лабрис. Звідси і походить назва "лабірин" - будинок подвійної сокири. Сама ж держава складалася з областей, якими управляли царські намісники (пасіраве) разом із родами старійшин (керосіями). Заморським територіями управлями місцеві правителі, які сплачували Криту данину (згідно з переказами, відправка з Аттики кількох юнаків і дівчат Мінотавру).

2.2 Cоціально - економічний розвиток Криту періоду палацової цивілізації. Соціальна стратифікація мінойського суспільства

Однією з умов переходу критського суспльства від родового устрою до ранньокласового був підйом виробництва, пов'язаний з початком застосування металічних знарядь. Перехід від кам'яних до мідно-бронзових знарядь праці зайняв період з ХХVIII - XXII ст. до н. е. До кінця цього етапу в середині родових общин пройшли виділення окремих сімей, розклад родової власності і заміна її індивідуальною власністю членів роду. Яскравим прикладом використання приватної власності було використання з середини ІІІ тисячоліття до н.е. кам'яних печаток, прикрашених простими піктограмами (частіше зображенням людської фігури). З маси родових общинників виділяється багата знать, яка носить дорогі золоті прикраси у вигляді листівок, підвісок, невеликих діадем, також намиста з гірського кришталю, сердоліку, фаянсу.

Однак, не зважаючи на зростаюче соціальне розшарування, у релігійному світогляді критян тривалий час зберігаються уявлення, пов'язані з родовими традиціями: для поховання членів одного роду будували або прямокутні з декількома приміщеннями, або круглі гробниці з товститми стінами (від 1,5 до 2,5 м), діаметром від 3 до 14 см, складеними з грубо тесаних каменів на глиняній обмазці, у яких знаходилось по декілька сотень покійників.

Розвиток майнової і соціальної нерівності зводив до послаблення кровноспоріднених зв'язків, виникнення нових форм залежності (рабство). У виробництві пануючою все ж таки залишалася праця вільних селян і ремісників. Про розвиток сільського господарства Криту відомо дуже мало. Жителі острова вирощували пшеницю, ячмінь, маслини, шафран (приправа і барвник), розводили сади та виноградники. Важливе місце у житті критян займало тваринництво - зображення корів, овець і кіз часто зустічаються на предметах мистецтва того часу. Знать володіла стадами чисельністю 100 - 150 голів овець.

Досить розвиненим у критян було ремісниче виробництво. Уже близько ХХІІІ ст. до н. е. вони користувалися гончарним кругом (тонкостінний парадний посуд, теракотові статуетки богинь, богів, людей і тварин). На високому рівні знаходилася металообробка (кинджали, мечі, сокири, ножі, наконечники списів з бронзи), ювелірна справа (витончені прикраси у вигляді золотих квітів, комах). Критяни володіли технікою емалі настільки, що перевершували єгипетських ювелірів.

Значно ускладнилася будівельна справа. Критяни мурували будинки з середнього і дрібного грубо тесаного каменю, щільно укладеного і скріпленого глиною. Для кладки стін використовувалась цегла - сирець. Але найяскравішими свідченнями майстерності критських будівельників були палаци у Кноссі, Фесті, Маллії, Като Закро, споруджені близько 2000 р. до н. е. з тесаного каменю. Кносський палац являв собою простору майже прямокутну будівлю, композиційним центром якої був прямокутний внутрішній двір. Численні приміщення розміщувалися в палаці - житлові кімнати, сторожові башти, склади, комори, світлові колодязі між приміщеннями, коридори. Критські будівельники використовували колони, що дозволяло їм покривати дахом великі площі. У палац була розташована система труб з обпаленої глини, що забезпечило стік забрудненої води (каналізація). На відмінну від будинків знаті, стіни яких покривали штукатуркою (часто червоною), житла басилеїв розписувалися різноманітними фресками. Наприклад, на шматкові штукатурки з Кносського палацу ХХ - ХVIII ст. до н. е. зображена фігурка мавпи, яка збирає квіти шафрану.

Зростаючі багатства критських царів свідчили про посилення їхньої влади. У Малліївському палаці було знайдено царську зброю: бронзовий меч завдовжки 1 метр з руків'ям зі слонової кістки, прикрашеним золотом і увінчаним кришталевою головкою; кинджал із золотим держаком; полірована золота сокира, розкішно орнаментована спіральним візерунком. Один бік її мав вигляд голови і передніх лап леопарда. Така зброя, напевно, була знаком царського сану.

Постає питання, ким створена висока критська культура? Найвірогідніше, що критяни - одне з еллінських племен. На користь цієї точки зору говорить згадування критян в "Одісеї" серед еллінів. У 175 - 177 віршах ХІХ пісні "етеокритяни" (справжні критяни) перераховані поряд з іншими грецькими племенами - дорійцями і ахейцями. Грецькі історики Фукідід і Діодор також вважали критян еллінами. Антична традиція підтверджується і сучасними дослідниками-філологами, які доводять, що давні написи Криту, складені з допомогою так званого лінійного письма "А", були виконані на одному з ранніх діалектів грецької мови. Відокремленість критян можна пояснити тим, що племена, які населяли Крит дуже рано відділились від інших еллінів і, близько спілкуючись з народами Єгипту та інших країн Переднього Сходу, знаходились до певної міри під їх впливом.

Праця царів, незліченні багатства, атмосфера комфорту і достатку - все це було створене працею багатьох тисяч простих людей, уявлення про життя яких дають матеріали масових поховань і сільських святилищ. Останні звично розміщувалися десь у глухих гірських закутках: печерах і вершинах гір. Примітивний інвентар цих поховань свідчить про низький життєвий рівень критського села.

Основна маса населення острова проживала в невеликих селах, розкиданих по полях і пагорбах на околицях палаців. Типовий приклад такого поселення - Гурнія, розміщена в південно-східній частині Криту на невеликому пагорбі поблизу моря. Його площа всього 1,5 га і складалася з декількох десятків будинків розміщених дуже компактно і згрупованих в окремі квартали (так звана конгломератна забудова). У Гурнії було 2 головні вулиці, що йшли колом схилами пагорба. Між ними знаходилися провулки або східчасті стежки, вимощені камінням. Розміри будівель не більші 50 м І, а конструкція їх дуже примітивна: нижня частина викладена камінням, скріпленим глиною, а верхня - необпаленою цеглою. Вікна і двері виготовлялися з дерева. Деякі будинки містили господарські приміщення: комори з піфосами, преси для виготовлення олії і вина. Поселення мало декілька ремісничих майстерень, серед них 3 кузні і гончарна майстерня, продукція яких була розрахована на місцевих споживачів. У центрі поселення знаходилось житло місцевого правителя, поряд з яким був облаштований відкритий майданчик для зборів і різного роду культових церемоній та вистав. Саме житло правителя, як і все поселення, не мали ніяких укріплень.

Можна припустити що землероби Криту обкладалися трудовими і натуральними повинностями. Вони доставляли до палацу худобу, зерно, олію, вино й інші продукти що фіксувалися палацовими адміністраторами на глиняних табличках, здавалися в палацові комори, де накопичувалися матеріальні цінності на випадок голоду. За їхній рахунок забезпечувалося харчування ремісників, які працювали на державу. Надлишок ішов на продаж в далекі заморські країни: Єгипет, Сирію, Кіпр, де вимінювався на золото і мідь, слонову кістку і пурпур, рідкісні породи дерева і каміння.

Розвиненим на Криті було і ремісниче господарство. Під час розкопок Кносського палацу було знайдено різноманітні твори мистецтва і художнього ремесла. Серед них - розкішні вази, прикрашені зображеннями восьминогів і інших морських тварин, священні посудини з каменю (ритони) у вигляді голови бика, прекрасні фаянсові статуетки, ювелірні вироби тонкої роботи, в тому числі золоті обручки і різні печатки з дорогоцінного каміння. Бронза стала основним матеріалом для виготовлення зброї і знарядь праці, які постійно вдосконалювалися. Наприклад, у XVI - XV ст. до н. е. критяни користувалися бронзовими пилами завдовжки 1,6 м з дрібними зубцями.

Яскравим свідченням збільшення товарів для обміну було використання бронзи для загального еквівалента, тобто вагових металічних грошей. У деяких місцях на Криті були знайдені злитки вагою близько 29 кг. Таку ж вагу мала знайдена в Кноссі гиря з пурпурового гіпсу.

Об'єктами критської торгівлі були предмети розкоші (слонова кістка, ароматні речовини), метали, ремісничі вироби, риба. В Єгипті критяни закуповували сухі овочі, олію, вироби з кольорового скла. З о. Кіпр вивозили мідь обмінюючи її на предмети власного ремісничого виробництва.

Хоча основну масу населення критського суспільства складали вільні землероби і ремісники, їхній склад був не однорідним. Поява приватної власності на землю привела до утворення великих володінь не лише у царя і знаті, але й в окремих багачів.

Палацове господарство обслуговувалося великою кількістю ремісників, підсобників і слуг (всі зазначені в іменних списках на глиняних табличка, знайдених при розкопці палаців). Тому переважна більшість творів мистецтва була створена в самому палаці, де працювали ювеліри, гончарі, художники. Особливої уваги заслуговує настінний живопис, який зображує сцени з життя рослин, птахів, морських тварин. На інших фресках самі жителі острова Крит: стрункі загорілі чоловіки з довгим чорним волоссям, укладеним локонами, з тонкою осиною талією і широкими плечима, жінки у великих колоподібних спідницях з багатьма оборками і тісно затягнутих корсажах, що залишали груди повністю відкритими. Жіночий костюм вражає більше ніж усе мистецтво в цілому. Це прекрасно розроблений крій, який підкреслює всі характерні особливості жіночої фігури: пишні груди, тонка талія, округлі широкі стегна. Розкішне розпущене волосся критянок підтримувала дорогоцінна діадема або вінок. На більшості зображень жінок вузький ліф плаття (верхня частина) залишав груди абсолютно оголеними. Одежа чоловіків значно простіша. Найчастіше вона складалася з однієї пов'язки на стегнах, зате на голові у них був убір з пташиного пір'я, а на шиї і руках - золоті браслети і намиста. Люди, зображені на фресках беруть участь у складних і не зовсім зрозумілих церемоніях. Одні поважно крокують в урочистих процесіях і несуть на витягнутих руках священні посудини для богів, інші плавно кружляють у танці навколо священного дерева, треті уважно спостерігають за обрядами з "театральної площі". Критські художники прекрасно володіли мистецтвом передачі рухів людей і тварин. Зразком можуть служити прекрасні фрески, де відтворені так звані "ігри з биком" (релігійний ритуал, пов'язаний з культом бога - бика).

Сцени тавромахії, мабуть єдина тривожна нитка в критському мистецтві, яке в цілому відзначалося дивовижною життєрадісністю і безтурботністю. Йому абсолютно чужі жорстокі криваві сцени війни і полювання, так популярні в мистецтві країн Близького Сходу і материкрової Греції. Життя мінойської знаті протікало без хвилювань і тривог, у радісній атмосфері майже безперервних святкувань і барвистих вистав. Війна і пов'язана з нею небезпека не займали в ній скільки-небудь місця. Та це й не дивно, бо Крит був надійно захищений від зовнішнього світу водами Середземного моря. У найближчих околицях острова не було в ті часи жодної морської держави, і його жителі могли відчувати себе в повній безпеці. Лише так можна пояснити парадоксальний факт: усі критські палаци упродовж усієї своєї історії залишалися неукріпленими. Хоча на критян чекала більша небезпека - на заваді прихильною до жителів острова була природа (часті землетруси, морські шторми, заливні дощі тощо.

Далі ми розглянемо соціальну структуру мінойського суспільства та характер соціального устрою на Криті. Найвищий прошарок становила аристократична еліта мінойського суспільства. Основну інформацію про критську знать нам дають зображення її представників на фресках, печатках та інших пам'ятках мінойського мистецтва. Як правило, ці люди постають перед нами під час виконання якихось ритуалів. Важливою ознакою аристократів-чоловіків є жіноча зовнішність. Враховуючи те, що першопочатковим уособленням верховної державної влади на Криті було жіноче божество, ми схиляємося до думки, що саме під покровительством Великої богині і в гармонійному співіснуванні з нею - в образі жінки, - чоловіки могли претендувати на привілейоване становище в суспільстві і входження до його владної еліти. Тому з метою отримання влади критські чоловіки були змушені застосовувати різного роду хитрощі, які проявилися у ритуалах перевтілення чоловіка у жінку, у звичаї вдягати жіночий одяг, носити жіночу зачіску, а також у виконанні культових церемоній, які зосереджувалися першопочатково у руках жінок.