Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: "Світова історія"

на тему: "Карл Густав Еміль фон Маннергейм та його політична кар'єра"

ЗМІСТ

Вступ

1. Родина Карла Густава Еміля фон Маннергейма, його дитячі та юнацькі роки

2. Військово політична кар'єра Карла Густава Еміля фон Маннергейма

3. Карл Густав Маннергейм на чолі фінської держави. Завершення його політичної кар'єри

Висновки

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Актуальність даної теми полягає в тому, що вивчаючи життєвий шлях визначних історичних постатей, ми можемо зробити висновок про вплив особистостей на перебіг подій у світі. Карл Густав Маннергейма відноситься до особистостей які творили історію ХХ століття, поряд з В. Леніним, А. Гітлером, Ф. Рузвельтом, Й. Сталіним, У. Черчіллем та іншими постатями аналогічного масштабу. Крім того Карл Густав Маннергейм посідає помітне місце в історії Фінляндської держави, доклавши велику кількість зусиль для її розвитку і процвітання, керуючи державою в одні із найскладніших днів її історії.

Перебіг подій в світі, коли серед політичних діячів виділилася постать Маннергейма, що вплинуло на формування його як політика, який в міру причин стає фактично диктатором Фінляндії, а пізніше й президентом Фінляндської держави.

Предметом даного дослідження являється постать Карла фон Маннергейма, та перебіг подій, які охопили період з раннього дитинства до перебування Маннергейма на найвищій державній посаді у Фінляндії.

Об'єктом даного дослідження виступає особа Карла Густава Еміля фон Маннергейма.

Мета даної роботи полягає в тому щоб дослідити:

- дитинство та юнацькі роки Карла Еміля фон Маннергейма, та його службу в збройних Силах Російської імперії

- події у Фінляндії з 1930 р. по 1946 р., та роль Маннергейма в них;

- дослідити діяльність Маннергейма у радянсько-фінляндській війні 1939-1940 років (проти агресії Радянського Союзу), та Другої світової війни (на стороні Німеччини - проти СРСР);

- дослідити як ця людина дійшла до найвищої посади в Фінляндії, ставши президентом;

- дослідити в період Другої світової війни завершення політичної кар'єри Маннергейма.

Основним джерелом з якого були взяті важливі фактичні дані з досліджуваної нами теми, було почерпнуто з власних "Мемуарів" Карла Густава Еміля фон Маннергейма, які були тричі перевидані.¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М., 1998. - 508 с.

Окремі дані з обраної теми були отримані з таких досліджень, як Джонсон П.²² Джонсон П. Современность: Мир с двадцатых по девяностые годы. - І.ІІ.Т: М.,1995. - 699 с., Кіссінджер Г.³³ Киссинджер Г. Дипломатия. - М., 1997. - 449 с., Дюразель Ж.-Б.⁴⁴ Дюразель Ж. - Б. Історія дипломатії. - К., 1995. - 798 с. та Дюпюі Т.Н., Дюпюі Р.Є.⁵⁵ Дюпюи Т.Н., Дюпюи Р.Є. Всемирная история войн. Том 4: 1925-1997. С. -Пб. - М., 2000. - 1117 с. Цінність матеріалу який використовувався в опрацюванні даної теми дає можливість більш ознайомитись з цікавими подіями такої особи як Карл Густав Маннергейм; та особливо його перебування на найвищій посаді у Фінляндії.

Хронологічні межі даної теми охоплюють період з 1887 по 1946 роки.

1930-1946 роки роль Маннергейма в подіях, які відбувалися в Фінляндії;

1939-1940 роки Зимова війна;

1944-1946 роки перебування Карла Густава на посту президента Фінляндії, та драматичне завершення політичної кар'єри Маннергейма.

1. РОДИНА КАРЛА ГУСТАВА ЕМІЛЯ ФОН МАННЕРГЕЙМА, ЙОГО ДИТЯЧІ ТА ЮНАЦЬКІ РОКИ

Більшість з історичних діячів визначає сенс свого життя ще в ранній юності і неухильно прямує до раз і назавжди визначеної мети.

А Карл Маннергейм знайшов своє призначення у віці 50 років. Потрібна була історична гроза у вигляді двох російських революцій 1917 року і кілька тижнів непростих роздумів та сумнівів, щоб генерал-лейтенант Російської армії написав заяву про вихід з російської служби і вирушив з Одеси на землю батьків, де він не жив 30 років, - створювати і захищати демократичну Фінляндію Советская историческая энциклопедия. /Ред. Е.М. Жуков. - М., 1966. - С. 38..

Роберта фон Маннергейма та його дружини Хелени, уродженої фон Юлін. Життя в Вільнюсі, було обмежене жорсткими правилами Маннергейм К.Г. Мемуари. М., 1999. - С. 13.. Всі вели себе достойно і благородно. Вимагалось чітко вибирати фрази. Не позволялось шуткувати. маннергейм політичний президент фінляндія

Пращури Маннергейма прибули до Швеції, яка володіла тоді Фінляндією ще у ХVІІ сторіччі з Нідерландів. Його прадід Карл - Ерік був лідером Аньяльської ліги, він займав досить видне місце в Союзі "Анряла", що разом зі своїм начальником командиром піхотного полку Турку, полковником Южаном Еріком Хестеску був засуджений до страти за зраду родини. Майже всі вищі армійській офіцери поставили свої підписи під декларацію, яка об'явила незаконною почату королем війну проти Росії.³

І лише завдяки королівському помилуванню життя Маннергейма було збережено. Коли росіяни захопили Фінляндію, очолив делегацію станів новоствореного Великого князівства, яка домовлялася з російським царем Олександром І про статус Країни у складі Російської Імперії.

Дід Карла - Густаф - Еміль (на честь якого і було названо нашого героя) був головою Вищого Апеляційного суду Фінляндії і вченим-біологом, а батько - відомим поетом, письменником і підприємцем. Проте бізнесова діяльність графа виявилася цілком невдалою, він збанкрутував і виїхав до Парижа, де провів останні роки життя в колі богеми.

Маєтки батька було розпродано, і мати з дітьми змушена була жити в маєтку своєї мачухи. Коли її третьому сину Карлу - Густафу - Емілю - було чотирнадцять років, його мати померла, батька, який прожив ще 33 роки, він так ніколи більше і не побачив, і його освітою та вихованням займайся брат покійної матері Альберт фон Юлін.

І батькова, і материна родина належала до шведської аристократії Фінляндії, їхньою рідною мовою була шведська. Шведи захопили країну ще у ХІІ сторіччі і на початку ХІХ ст. фінську мову було практично витіснено з усіх сфер культурного вжитку - нею розмовляли лише селяни, які, втім, скидали 80 відсотків населення країни.¹¹ Ляшина М.А. Почерки истории Финляндии оть древнейшыхь времень до начала ХХ столетия. С. Пб. 1908. - С. 27-33. Не випадково, що першим пунктом вимог (чи побажань громадян Фінляндії, які ще Маннергенйм - прадід привозив до російського імператора, було затвердження шведської в якості єдиної мови адміністрації і суду у новоствореному Великому Кнізівськтві.¹²¹ Всесвітня історія ХХ століття. К. 1995. - С. 30-31.

Національне фінське відродження почалося лише в середник ХІХ сторіччя, і першою реакцією на це з боку шведської громади став випрошений в російського царя Миколи І указ 1850 року: який забороняв видання книг фінською мовою.

Лише за рік до народження майбутнього керівника Фінляндії у 1866 році, фінській громаді вдалося запровадити у початкових сільських школах викладання фінською мовою нарівні зі шведською.

В цьому плані необхідно відзначити (наша) і те, що зараз фінські патріоти намагаються довести, що родини Маннергеймів та Біланів були вимовними, користувалися нарівні шведської і фінською, проте це виглядає доволі сумнівним.

Принаймні, у 1918 році, коли Маннергейм повернувся до Фінляндії, він мав величезні труднощі у спілкуванні фінською та й потім, до самої смерті, розмовляв першою державною мовою країни з дуже політичним акцентом, припускаючись багатьох помилок.²³² Історія Фінляндії. М., 1997. - С. 14-17.

Як би там не було, середню освіту Маннергейм здобував шведською - і в Гельсінському приват ліцеї у 1874-1880 роках, і в гімназії в Гаміні у 1881-1882 роках і в Гмінському кадетському корпусі у 1882-1886 роках.

Щоправда з Кадетського корпусу майбутнього маршала було з ганьбою виключено за численні порушення дисципліни. Лише наступного року він екстерном склав випускні іспити у Гельсінському приват ліцеї і, отримавши атестат про середню освіту, зробив другу спробу військової кар'єри.

Хоча ще в 1878 році у складі російської армії було створено окремі збройні сил автономної Фінляндії, молодий аристократ не палав бажанням служити у цьому провінційному корпусі. У 1887 році двадцятирічний Маннергейм вступив до одного з найпривілейованіших юнкерських училищ Росії - Миколаївського кавалерійського у Санки-Петербурзі.

Так розпочалася його тридцятирічна військова служба в армії Російської імперії.

У Санкт-Петербурзі юнкер вже не бешкетував і через два роки з відзнакою закінчив училище, отримавши звання корнета. Прослуживши два роки в Польщі, Маннергейм повернувся до Петербургу і став корнетом Лейб-гвардії її Імператорської Величності Кін гвардійського полку - одного з найпривілейованіших полків російської гвардії.¹¹ Мир в Первой половине ХХ века. М., 1994. - С. 77.

Наступного року він одружився з Анастасією дочкою генерал-майора від кавалерії Миколи Арапова і мав від неї двох дочок - Анастасію, та Софію. Аристократичне походження та вдалий шлюб сприяли блискучій кар'єрі гвардійського кавалериста, натомість стримував її брак коштів гвардійська молодь, як правило, жила набагато "ширше", аніж це дозволяла порівно скромна платня молодшого офіцера. Маннергейм же з Фінляндії ніякої матеріальної підтримки не отримував. Хоча звичайно, вирішальне значення у кар'єрі відіграли його особисті якості - розум, лідерські здібності та відвага на полі бою. Гвардії поручик Маннергейм стояв у почесному караулі під час коронації останнього російського імператора Миколи ІІ. А восени 1905 року за особливу мужність, проявлену у битвах з японцями під Сандепу, та Мукденом, спеціальним указом імператора йому було достроково присвоєно звання полковника.

В 1906 року французький вчений Поль Пелло звернувся до російського та китайського урядів за дозволом провести комплексну наукову археологічно-етнографічно-біологічну експедицією з Ташкента до Пекіна, дослідивши Західний (російський) та Східний (Китайський). Туркестан.¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. М. - 1999. - С. 30-31.

Російський уряд поставив умовою участь у експедиції російського "вченого", яким став полковник Маннергейм. Його кандидатуру підібрав особисто начальник Генштабу Російської армії генерал Амцин. Маннергейм "подав у відставку" і навіть спеціально з'їздив до Фінляндії, щоб отримати замість загальноросійського фінляндський паспорт.

Кінна експедиція тривала понад два роки і зібрала величезну кількість різноманітних наукових матеріалів.

Маннергейм також здобув славу етнографа та географа, зробивши зокрема, за час експедиції понад 1300 своїх власних фотографій, а 1200 зібраних ним експонатів матеріальної культури сартів, киргизів, уйгурів та тибетців тепер складають спеціальну експозицію в Національному музеї Гельсінкі. Справжнім же підсумком його "наукової" роботи був секретний меморандум, де полковник обґрунтував необхідність та можливість завоювання і включення до складу Російської імперії двох китайських провінцій - Сінузяну та Гальсу.¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. М., 1998. С. 34.

З 1913 року вже в званні генерал-майора Маннергейм командував у Варшаві окремою гвардійською кавалерійською бригадою, що складалася з лейб-гвардії Уланського. Її Імператорської Величності полка і лейб-гвардії Гродненського гусарського полка. Під час Першої світової війни Кавалерійський генерал послідовно командує бригадою, дивізією, оперативною групою з двох російських та трьох румунських дивізій, а з літа 1917 року - Кавалерійським корпусом на Румунському фронті. Генерал, що дотримувався правих поглядів, украй негативно сприйняв крах російської монархії, і "революціонізацію армії".²² Егер О. Всемирная история. ІV Т. С. - Пб 1999. - С. 106-110.

Його неприязнь до лівих з Тимчасового уряду була взаємною, і як наслідок, 20 вересня 1917 року генерала було знято з командування корпусом і відправлено у резерв штабу Одеського військового округу. Про те, що Маннергейм сам написав заяву про це, пославшись на поганий стан здоров'я, у наказі про його переведення відзначалось, що "Маннергейм недостатньо розуміє суть демократичних перетворень, що відбуваються у Росії, а його ставлення до військових Комісарів Тимчасового уряду є неприпустимим".

Осінні місяці 1917 року, бездіяльно проведені Маннергеймом у Одесі, стали, як він пише у спогадах, найвищими у житті. Він бачив, як руйнується армія, якій він віддав 30 років життя, як гине велика держава, якій він вірно служив. Зайве, мабуть, казати, що жовтневі події 1917 року у Петербурзі і встановлення більшовицької диктатури граф сприйняв украй негативно.¹¹ Юссіла О. Від великого князівська до сучасної держави. - К., 2002. - С. 120. Про його службу більшовикам мови бути не могло. Маннергейм вирішував іншу дилему - долучитися до російського білогвардійського руху, що саме виникав тоді, чи послужити маленькій країні в якій він народився півстоліття тому.

Серед уродженців Фінляндії Маннергейм був найвищим за рангом і авторитетом воєначальником. І спікер фінляндського парламенту (фінгювюд буквально "Бомбардував" генерала листами, молячи його повернутися на батьківщину і очолити створювану фінську армію.

Маннергейм чудово знав, що проти реальної незалежності Фінляндії виступають практично усі росіяни - від ультра монархістів до більшовиків.

І цілком можливо, що йому доведеться зустрітися на полі бою зі своїми колишніми товаришами по зброї. Отож, морально цей вибір для нього був дуже важкий. Зрештою, першого січня 1918 року Маннергейм написав листа начальнику генерального штабу фінської армії П.Є. Свінхувуду з проханням звільнити його з Російської служби з зв'язку з тим, що він переходить у збройні сили незалежної Фінляндії. І виїхав до Гельсінкі.

2. ВІЙСЬКОВО ПОЛІТИЧНА КАР'ЄРА КАРЛА ГУСТАВА ЕМІЛЯ ФОН МАННЕРГЕЙМА

Радником РРФСР офіційно визнав повну державну незалежність України і Фінляндії в один і той самий день - 31 грудня 1917 року, але це аж ніяк не означало, що нова демократична, чи то пак соціаліста на Росія справді почала будувати відносини зі своїми колишніми колоніями на засадах рівноправності та невтручання. Обом молодим державам довелося вести криваві війни за незалежність. Різниця ж полягає лише в тому, що Фінляндія ту війну таки виграла, а Україна - програма.¹¹ Дюрозель Ж.- Б. Історія дипломатії, - К., 1995. С. 230.

Тому, попри всі відмінності у розмірах, кліматі, географічному положенні, національному положенні, національному характері і таке інше. 4 грудня 1917 року Сейм проголосив незалежність Фінляндії, а вже 28 січня 1918 року комуністична меншість у ньому здійснила спробу захопити владу в країні. Так почалась недовга, тримісячна, але дуже запекла війна між "червоними" " Білими" фінами.

"Червоні" які хотіли здійснити в Фінляндії таку є революцію як в Росії. Революція почалася в січні 1918 року "Червоні" захопили всю Південну Фінляндію, а сант бажав в м. Вааса. Громадянська війна, в якій фінський уряд получив підтримку від Німеччини, а червоні від російських більшовиків, закінчилась в травні 1918 році перемого урядових військ, очолюваних генералом Густавом Маннергеймом."²² Финляндия кратный обор. Хельсинки, 1994. - С. 49. Отож, першою операцією Маннергейма на фінській службі було роззброєння своїх колишніх товаришів по зброї з російської армії.

Цим було одночасно вбито двох зайців - ліквідовано загрозу втручання цих військ у фінську громадянську війну і значно ліпше озброєно білогвардійські загони, які перед тим мусили воювати фактично голими руками. Згодом, у березні та квітні в околицях Тампере, а також під Випурі наприкінці квітня основні сили фінських червоногвардійців було розгромлено. Певну допомогу Маннергейму надали добровольці зі Швеції та Німецький експедиційний корпус генерала фон дер Гольца.

Хоча сам Маннергейм, якому в ході цієї війни було присвоєно звання генерала від кавалерії, не брав безпосередньої участі в організації репресій білих проти червоних, вже тоді фінські комуністи наліпили йому ярлик "генерала-м'ясника". Білі. Білі бо справді не жаліли своїх червоних ворогів, і громадянська війна у Фінляндії була не менш жорстокою, аніж у Росії. Під тиском Німеччини Радянська Росія у травні 1918 року згодилася розпочати переговори про мир з білими урядом Фінляндії за посередництвом Німеччини. Проте більшовики свідомо затягували переговори, не бажаючи визнавати реальну незалежність, аж до листопада 1918 року, коли в Німеччині сталася революція. Переговори відновилися лише 1920 року, коли Ленін виступив і висунув ідею про "міні-Брест" і вирішив домовитися заради "мирної передишки" не лише з Польщею та Країнами Балтії, а й Фінляндією. І мир між більшовицькою Росією та Фінляндією було підписано у жовтні 19200го в естонському місті Тарту.¹¹ Грант Н. Конфликты 20-го века. М. 1995. С. 77-79.

В цілому ж, порівнюючи історичні долі наших двох країн, переконуємося, що Фінляндії поталанило все ж більше, ніж Україні, - у грудні 1917 року армію Муравйова було направлено на Київ, а не на Гельсінкі. Оволодіння Україною більшовики визнали важливішим, аніж захоплення Фінляндії. А сил на вирішення обох цих завдань одночасно Радянський уряд Росії просто не мав.

Після перемоги над червоногвардійцями навесні 1918 року почали посилюватися суперечності між Маннергеймом та урядом і парламентом країни.

Головнокомандувач вважав, що нова держава еліта зв'язала занадто тісні стосунки з Німеччиною. Це не подобалося йому, по-перше, через його загальну анти німецьку спрямованість, якої він набув у радянській армії, по-друге ж, генерал, чудово розумів, що Німеччина неухильно наближається до нищівної поразки у Першій світовій війні.

І пов'язувати долю молодої держави з кораблем, що йде на дно, принаймні необачно.¹¹ Гренвили Д. История ХХ века. М., 1999. - С. 65. Після ж порядки Німеччини коли питання про обрання "Королем Фінляндії та Карелії" родича Вільгельма ІІ Фрідріха - Карла Гессенського відпало ніби само собою, регентом "королівства без короля" було обрано Маннергейма.²² Киссинджер Г. Дипломатія. - М., 1997. - С. 233. Він стояв на чолі держави з грудня 1918 року до липня 1919 року і робив усе можливе, щоб закріпити незалежність держави. Зокрема, він пропонував Колчаку, Денікіну та Юденичу підписати угоду, за якою російські білогвардійці визнали б незалежність Фінляндії, а фіни, натомість, допомогли б вигнати більшовиків з Петрограда.

Проте "Єднінєділімщики" принципово відмовилися від такого компромісу.

З цього розділу ми бачимо офіційно визнану незалежність двох держав. Початок запеклих війн між "Червоними" і "Білими", а також Маннергейма, який на службі у Фінляндії, іде на сутички проти своїх колишніх товаришів по зброї.

У 1931р. Новий президент Фінляндії Реландер Лаурі Крістіан запросив 64-річного генерала Маннергейм очолити Раду Оборони країни¹¹ Юссіла О. Від великого князівства до сучасної держави. - К., 2002. - С. 159.. Це стало своєрідним другим поверненням Маннергейм в політику, коли немолода вже людина розгорнула таку бурхливу активність на високій державній посаді.

Маннергейм був переконаний, що радянські більшовики ніколи не змиряться із незалежністю Фінляндії і при першій зручній нагоді спробують відновити контроль над колишньою провінцією Російської імперії. Тому він намагався сприяти розвиткові оборонної промисловості у Фінляндії (щоправда, без відчутних успіхів) і всіляко підвищувати боєздатність армії, покращувати її військово-технічне оснащення, морально-політичну єдність армії та народу країни.

Проте улюбленим дітищем фельдмаршала стала система довго часових фортифікаційних споруд на Карельському перешийку, яка отримала назву "Лінії Маннергейм". Карельський перешийок - замок Фінляндії, за визначенням самого Маннергейма, наші Фермопіли: він являє собою тісний прохід між Фінською затокою і Ладожським озером, шириною всього лише 70 кілометрів в самому вузькому місці ²² Маннергейм К.Г. Мемуари. М. - 1999. - С. 195..

Споруджувати укріплення фіни почали тут ще у 1920раці, але справжнього розмаху будівництво набуло тільки за Маннергейма. В будівництві лінії брали участь англійські, французькі, німецькі і бельгійські військові інженери-фортифікатори. Глибина лінії складала 95 кілометрів, загальна довжина лінії складала 135 кілометрів.

Лінія Маннергейма включала в себе передову (зона загородження), головну другу і тилову смугу оборони, дві проміжні смуги і відсічні позиції¹¹ Історія Фінляндії. - М., 1997. - С. 19-21.. Проте Маннергейм так і не встиг добудувати свою лінію до нападу СРСР на Фінляндію.

Однак навіть те, що вже було зроблено, являло собою одну, з найпотужніших фортифікаційних ліній у світі. Тут слід відзначити, що багато європейських країн захоплювалися тоді будівництвом подібних ліній. Однак, з оглядом на історичну перспективу, слід зауважити, що ані славнозвісна французька "Лінія Мажіно", ані німецька "Лінія Зігфріда", ані потужні чеські і грецькі укріплення, ані радянські "укріп- райони" вздовж старого західного кордону не справили суттєвого впливу на перебіг Другої світової війни. Саме тому Лінія Маннергейма виявилося практично єдиним прикладом справді ефективного використання такого типу споруд.

Інформаційна бомба літа 1939р. вибухнула 23 серпня. Міністри закордонних справ Німеччини і СРСР І. фон Ріббентроп і В.М. Молотов підписали в Москві Пакт про ненапад. Як стало відомо пізніше, він містив Таємний додатковий протокол, в якому сторони домовилися про розподіл сфер свого впливу. СРСР отримав свободу дій у Фінляндії, Прибалтиці, східних областях Польщі, та в Бессарабії, що входила тоді до складу Румунії. "Гріховний альянс" фашистів і комуністів вразив цілий світ¹¹ Зимняя война 1939-1940. Книга вторая. И.В. Сталин и финская кампания. - М., 1999. - С. 118-123..

Радянський союз хотів виграти час, щоб встигнути, якнайкраще підготуватися до війни. Його сили за рік до цього, навесні 1938 році, зв'язав збройний конфлікт з японцями, що увірвалися на Далекий Схід із Маньчжурії. На весні 1939р. Японці напали на Монголію, куди були направлені значні сили Червоної Армії. Восени Японія під тиском Німеччини пішла на перемир'я, так як Радянський союз недовіряв його надійності.

1 вересня 1939р. Німеччина напала на Польщу. Через два дні спочатку Франція, а потім Великобританія оголосили Німеччині війну. Фінляндія, як і інші скандинавські країни заявила про свій нейтралітет щодо всіх учасників "великої війни". Польща була зломлена за два тижні і вся компанія закінчилася протягом місяця. 17 вересня СРСР окупував східні області Польщі. Потім надійшла черга Прибалтики. Наприкінці вересня - на початку жовтня СРСР примусив Естонію, Латвію й Литву погодитися зі створенням на їх території військових баз і підписати договори про взаємну допомогу ²² Юссіла О. Від великого князівства до сучасної держави. - К., 2002. - С. 150..

5 жовтня 1939р. Уряд Фінляндії отримав запрошення направити до Москви своїх представників для обговорення "Конкретних політичних питань". Події в Прибалтиці показали, що чекає на Фінляндію. Тільки-но було отримано запрошення прибути на переговори, на пропозицію Маннергейма частини регулярної армії були перекинуті на Карельський перешийок і додані прикордонними військами. 10 жовтня розпочалися надзвичайні навчальні збори резервістів, що по суті означало мобілізацію всієї армії. Важко переоцінити значення цих навчань для забезпечення успіху в майбутніх оборонних битвах.

Уряд призначив своїм представником на переговорах у Москві досвідченого політика Ю.К. Паасіківі, який добре знав Росію. 2 жовтня він відвідав у Москві Сталіна і Молотова й почув вимоги СРСР. Для надання безпеки Ленінграду Фінляндія мала здати Радянському Союзу в оренду півострів Ханко під військову базу і поступитися островами Фінської затоки, значною частиною Карельського перешийка і фінляндською частиною Рибальського півострова у районі Петсамо. Як компенсацію СРСР мав передати Фінляндії удвічі більші, але майже не обжиті території у Східній Карелії. Відповідно до інструкції уряд Паасіківі відкинув усі вимоги радянського керівництва і повернувся до Гельсінкі.

21 жовтня Ю.К. Паасіківі знову вирушив на переговори до Москви, цього разу з міністром фінансів Вяйне Таннером. Інструкції уряду були так само жорстокими і в жодному разі не йти на поступки. Можна було тільки говорити про "випрямлення" Куоккамської закрути на Карельському перешийку і про деякі дрібні віддалені острови Фінської затоки. Сталін жорстко зазначив, що вимоги СРСР мінімальні, і тому не варто торгуватися.¹

Після повернення до Гельсінкі Ю.К. Паасіківі сподівався, що уряд піде на деякі послаблення у територіальному питанні. Маннергейма був тієї ж думки, оскільки вважав, що втягування у війну з СРСР напевно означало б кінець незалежності Фінляндії. Але уряд не поступився.

Особливо різко виступили міністр закордонних справ Еркко і міністр оборони Ніукканен, який сам був карелом.

Вони покладали великі надії на допомогу Швеції, однак щодо цього не було жодних гарантій. І на зустрічі глав держав і міністрів закордонних справ країн Північної Європи у Стокгольмі 18-19 жовтня 1939р. Президент Калліо і міністр закордонних справ Еркко отримали від прем'єр-міністра Ганссона однозначну відповідь: у конкретній ситуації Швеція не зможе допомогти Фінляндії.

31 жовтня Паасіківі і Таннер знову вирушили до Москви. Останні напутні слова, сказані Еркко Паасіківі, були такими: "Забудь, що СРСР - велика держава!". Це показує, наскільки азартну гру вело вище зовнішньополітичне керівництво Фінляндії. З іншого боку (і так імовірно, це можна було б потім і розцінювати), згода з територіальними претензіями СРСР мало б фатальна наслідки. Коли Паасіківі і Таннер вже їхали в поїзді до Москви була обнародувана промова Молотова, в якій він детально роз'яснив територіальні претензії СРСР, таким чином поставив весь свій авторитет на кін. Еркко хотів відразу ж відкликати учасників переговорів, але ті вирішили продовжувати свій шлях до місця призначення.

Коли Паасіківі і Таннер зустрілися у Москві зі Сталіним, той несподівано сказав, що готовий відмовитися від вимог щодо зміни кордону на Карельському перешийку і від Ханко. Замість цього він запропонував Фінляндії надати СРСР якірну стоянку у Лаппохя неподалік Ханко і один із сусідніх островів. Ці пропозиції Паасіківі також довелося відкинути, оскільки Еркко у своїх інструкціях, відправлених до Москви, заборонив домовлятися як про ближні до Ханко острови, так і про створення радянських військових баз у будь-яких інших містах.

Остання нарада на якій був присутній Сталін і Молотов відбулася 9 листопада. Через чотири дні переговори були остаточно перервані.

Після того, як у середині листопада 1939р. Були перервані Московські переговори, політичне керівництво Фінляндії зітхнуло з полегшенням. Багато хто з членів уряду вважав, що СРСР лише блефує. Дивний та нереалістичний оптимізм Фінського уряду на мить примусив громадян повірити, що гірше справді позаду¹¹ Зимняя война 1939-1940. Книга вторая. И.В. Сталин и финская кампания. - М.,1999. - С. 118-126..

Маннергейм вважав політику уряду безвідповідальною, а зниження готовності Фінляндії до оборони настільки вивели маршала з рівноваги, що він знову подав прохання про відставку²² Маннергейм К.Г. Мемуари. - М.,1999. - С. 233.. Маннергейма обґрунтував своє рішення у довгій пам'ятній записці, де критикував уряд за погане керівництво зовнішньою політикою і зневажливе ставлення до підтримки готовності до оборони³³ Там же. - С. 252-256.. Відставці Маннергейма перешкодила криза, викликана подіями у селі Майніла. 26 листопада Радянський Союз організував провокацію, відому під назвою "Вистріли в Майніла". Ввечері того ж дня Молотов заявив послу Фінляндії в Москві, що з фінської сторони на Карельському перешийку в 15.45 був відкритий артилерійський вогонь по розміщенню радянських військ в селі Майніла, при цьому, було вбито троє солдат і один молодший офіцер і дев'ять чоловік поранено. Результатом цього інциденту радянське керівництво не прибільшуючи значення такому нападу, але рахує за потрібне виразити різкий протест.

Молотов запропонував уникнути провокацій в подальшому відвести фінські війська від границі на 20-25 кілометрів. Відповіддю, на наступний день, говорилося, що постріли були здійснені не з фінської сторони. Фінські прикордонники встановили місце, де пролунав вибух. Він відбувся в 800 метрах від лінії кордону на відкритій поляні поблизу села Майніла. Одночасно вони з допомогою ліній, проведених від трьох спостерігаючи пунктів, визначили, що вистріли були здійснені з південно-східного напрямку з відстані в 1,5-2 кілометра від місця вибуху, це є зі сторони Радянського Союзу. Дані спостереження прикордонників занесли в журнал. На підставі цього фінський уряд самим рішучим чином відхилив протест радянського керівництва, проте заявив про свою готовність до переговорів відведення військ від кордону на відстань яка буде узгоджена. В подальшому було запропоновано, щоб перед пограничними експертами поставили завдання розслідувати інцидент в відповідності з договором, укладеним між Фінляндією і Радянським Союзом 24 вересня 1928р. 26 жовтня на Карельському перешийку відбулася зустріч Маннергейма з генералом Неноненом. Ненонен завірив Маннергейма що артилерія повністю відведена за лінію укріплень, звідки ні одна батарея не в силах здійснити вистріли за лінію кордону. До речі під час війни 1941-1944 років полонені радянські вояки детально описали, як була організована ця незграбна провокація.¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М.,1999. - С. 121-126.

27 листопада Молотов проінформував фінського посла, що радянський уряд більше не вважає себе зв'язаним договором про ненапад. На фінську пропозицію про спільне дослідження інциденту з ви стрілами в Маінила ніякої уваги не звернули, але почали доказувати що уряд Фінляндії попросив відвести радянські війська на 25 кілометрів від границі.

29 листопада Молотов висунув звинувачення в тому, що фінські збройні сили, "як відомо", продовжують вести воєнні дії не тільки на Карельському перешийку, але й на інших територіях.

Підсумок був невтішним: радянський уряд вважає за потрібне розірвати дипломатичні відносини з Фінляндією.

Не дивлячись на це, уряд Фінляндії ще раз звернувся до радянського уряду з пропозицією про розв'язання суперечностей на основі параграфу 5 договору про ненапад. Одночасно було повторено, що Фінляндія готова відвести війська на Карельському перешийку на таку відстань від Ленінграда, що їх ніяк не можна буде вважати загрозою місту. На цю ноту Радянський Союз відповів вогнем. Фінські пограничними в районі Петсамо уже 29 листопада стали об'єктом нападу, а рано 31 листопада 1939 року росіяни переважаючи силами приступили до операцій на суші, на морі й у повітрі. Тепер кожному стало зрозуміло, що фінський народ попереду чекає важка боротьба.¹

30 листопада 1939 року раптово на центри міст посипалися бомби, які принесли смерть і розруху підіймаючися туманних хмар радянським літакам вдалося непоміченими підійти до Хельсінкі із Естонії, винирнути із хмар і з самої висоти й скинути свої бомби, цілившись перш за все в порт Хіеталахті і центральний вокзал, а також в аеропорт Маіли¹¹ Клинге Матти Почерк истории Финляндии. - Хельсинки. - 2-е издание. - 1995. - с. 131-133..

Ранком, СРСР, після артпідготовки перейшли Карельський кордон на всіх головних напрямках. Поряд з цим Маннергема проінформували, що військово-повітряні сили противника провели розгромні нальоти на провінційні міста та інші населені пункти. Після всього Маннергейм побував в генеральному штабі і вислухав останні повідомлення, після цього вирушив до президента, який прийняв його, залишаючись серйозним і спокійним. "Я проінформував його про те, що після нападу противника на країну, точно не буду вимагати своєї відставки, якщо президент і уряд будуть потребувати моїх послуг на дальше необхідними." Президент подякував Маннергейм й попросив зайняти посаду головнокомандувача. Це рішення було затверджене того ж ранку на засіданні уряду.

Перед тим як військові дії розгорнулися, радянський уряд ще раз виклав свої козирі на стіл, за допомогою яких, була надія ослабити фінську оборону і розложити фінський внутрішній фронт. 1 грудня, на другий день після війни, радянське інформбюро повідомило, що в "місці" Терийоки, в звільненому нами дачному поселенні розташованому біля кордону, сформовано "Народний уряд демократичної республіки Фінляндія". Головою уряду був обраний лідер фінських комуністів, член Секретаріату Комінтерну О.В. Куусінен.

Щодо воєнної підготовки, то фіни були значно слабші свого противника. Але наближалася зима, і це давало надію, що сніг і морози дадуть фінським військам перевагу в якості, а короткі дні вирівняють диспропорцію в авіації. Матеріальна підготовка фінської армії до війни була досить недостатньою, спорядження для боротьби з танками практично були мінімальними: декілька батарей важкої і зенітної артилерії. Недолік боєприпасів і пального на складах, як це можна було побачити із таблиці де показано, на який час їх могло б вистачити в ході війни:

Патронів для рушниць, автоматів і кулеметів - на 2 місяці.

Снарядів для мінометів калібру 81 мм - на 22 день.

Снарядів для польових пушок калібру 76 мм - на 21 день

Снарядів для польових гаубиць калібру 122 мм - на 24 дня

Снарядів для важкої артилерії - на 19 днів

Пального, змазуючи матеріалів - на 2 місяці

Авіаційного пального - на 1 місяці.¹¹ Всесвітня історія ХХ століття. - К., 1995. - С. 156-160.

Бойові засоби авіації не досягали навіть половини штатної чисельності, резервних літаків не було зовсім. Нестача засобів зв'язку досягала 45-100 процентів. Саперного спорядження не вистачало, а запаси колючої проволоки мирного часу уже були витрачені на протязі жовтня-листопада. Існувала також велика потреба в протитанкових мінах.

Що стосується обмундирування і спорядження, то його було лише 80 % від норми, в зв'язку з чим польова армія на пункт свого зосередження перебувала більшою частиною в цивільному одязі, а потреба в наметах була задоволена лише в самій малій степені. Така ж ситуація склалася і з медикаментами, але це компенсувалося запасами із складів. Фінський Червоний хрест зміг передати в розпорядок армії 10 сучасно обладнаних сучасних польових шпиталів і величезну кількість медпрепаратів. Слабкою і недостатньою була організація промисловості, яка несла відповідальність за поповнення медичними матеріалами. Ще в 1931 році союз оборони виступив з потребою значного збільшення виробництва на державному патронному заводі, але плани збільшення виробництва до 20 мільйонів патронів в місяць так і не вдалося виконати до самого початку війни. Також не було завершено і розширення державного порохового заводу, реорганізацією заводу по виробництві гвинтівок: тільки після підписання миру там стали випускати напівавтоматичну протитанкову зброю калібром 20 мм, які були необхідні під час Зимової війни¹¹ Грант Н. Конфлікти ХХ століття. - М.,1995. - С. 101-106..

Порівняно кращою була ситуація на державному артилерійському заводі, особливо після того, як його перевели в Ювяскюля, де він частково розташувався в скелі, яка витримала бомбові удари. Приватна промисловість в деякому ступені також сприяла ліквідації недоліків.

Диспропорція сил стає ще більш зрозумілою, якщо порівняти чисельність і вогневу міць фінської і радянської дивізій. Чисельний склад фінської дивізії - 14200 чоловік, чисельність же радянської - 17500 чол. В останній було два артилерійських полки (в фінській - один), один протитанковий дивізіон (в фінській - жодного) і одна рота протиповітряної оборони (в фінській - жодної).

Вогняну міць дивізій чітко видно з наступної порівняльної таблиці:¹²¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М.,1999. - С. 261-262.

Зброя	Фінляндія	СРСР
гвинтівок	11000	14000
автоматів	250
ручних кулеметів	250	419
кулеметів (7,62 мм)	116	200
кулеметів (12,7 мм)		6
Зенітних кулеметів (чотирьохствольних)		32
ручних гранатометів		261
мінометів (81-82 мм)	18	18
гармат (120 мм)		12
гармат (37-45 мм)	18	48
гармат (75-90 мм)	24	38
гармат (105-152 мм)	12	40

По кількості автоматів і мінометів радянська дивізія в середньому в двоє, а по кількості артилерії - втроє переважала фінську. Якщо врахувати, що у радянських військ були ще окремі танкові підрозділи, солідний артилерійський резерв верховного головнокомандування, а також не обмежена кількість боєприпасів і перевага в повітрі, то диспропорція стає ще більшою. Єдиними укріпленнями, про які варто згадати, були форти берегової артилерії, які прикривали фланги головної оборонної лінії на березі Фінської затоки і Ладозького озера.

На початку було сформовано 8 повноцінних дивізій, на кінець жовтня, коли основна частина військ прикриття Карельського перешийку (1-а і 2-а бригади) були звернені в одну дивізію, їх число досягло 9-ти.

Групування польової армії на початок війни були наступні:¹¹ Історія Фінляндії. - М.,1997. - С. 19-21.

Армія Карельського перешийку в складі шести дивізій, зведених в два армійських корпуси - 2-й і 3-й.

Резерв головнокомандування (6-ю дивізією), дислокований на території Сімола - Кайплайнен - Лумякі, він був готовий відбити висадку десанту противника на територію між містами Виборг і Котка.

4-й армійський корпус на фронті довжиною близько 100 кілометрів північніше Ладожського озера.

На останній частині фронту протяжністю близько 1000 кілометрів до Північного Льодовитого океану оборонялись лише окремі роти і батальйони. Вони стали основою тих оперативних груп, які були з часом створені - головним чином, із резервних частин, зібраних в центрах концентрації поповнення.

В провінції Похьойс-Похьянмаа був кістяк для формування 10-ї дивізії - два піхотних полки 25-й і 27-й, з досить значним озброєнням. Вони також входили в резерв головнокомандуючого ¹¹ Юссіла О. Від великого князівства до сучасної держави. - К., 2002. - С. 158..

Поповнення польової армії і формування нових підрозділів входило в завдання трьох дивізій, штаби яких знаходилися в Рахимяки, Оулуі Піексямяки. Озброєні були лише частково. Ставка головнокомандуючого була розташована в Міккелі, на тому ж місці де вона дислокувалася в 1918 році на останньому етапі визвольної війни.

Події радянсько-фінської війни розпочалися нападом СРСР Фінляндію. Цю війну так і вписали в історію під назвою Зимова війна. Початком цієї війни стали військові події на Карельському перешийку, який сотні років був воротами для нападу на Фінляндію.

Завданням армії Карельського перешийку, головнокомандувачем якої був генерал Естерман, було не дати противнику проникнути в країну. Армія складалася із 6-ти дивізій, розташованих від Фінської затоки через озера Куолемаярви і Муолаанярви до р. Вуоксі, далі в напрямку Суваето і до Ладозького озера вздовж річки Тайпапенйокі. На 70-ти кілометровому фронті від Фінської затоки до Вуоксі оборонялись чотири дивізії 2-го армійського корпусу, керував яким генерал-лейтенант Ехвіст. Смуги оборонних дивізій становили 10-25 кілометрів по ширині.

На східній частині Карельського перешийку в неприливній смузі протяжністю 56 км. Тримали оборону дві дивізії 3-го армійського корпусу, командував яким генерал-майор Хейнріхс¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М.,1999. - С. 272-276..

З 3 по 11 листопада Маннергейм дав наказ генерал-лейтенанту Естерману створити такий склад військ, який зумів би по можливості забезпечити ефективну оборону між кордоном і головною лінією оборони, тобто прикордонної зони. Склад військ був досконало ознайомлений з прикордонною зоною, і в їх підготовку входило навчання проведенню. Активних стримуючих боїв на перешийку.

Всупереч вказівкам Маннергейма бої почали вести дуже слабкими силами, що зробило не можливим довготривалу затримку противника. В наслідок цього фіни втратили блискучу можливість наносити ще більш ефективніші удари по наступаючим військам противника. Ситуація погіршувалася і тим, що противник наступав обходячи ліси які в багатьох місцях були заміновані. Ряди радянських солдат просувалися під прикриттям танків по зруйнованим дорогам і часто зупинялися в пробках. Але фіни не мали достатніх сил, щоб ефективно використовувати цю перевагу. Деякі фінські солдати бачили танки в дії, але їх було надто багато. Але передові батальйони в останній момент отримали на озброєння 37-мм протитанкові засоби "Бофорс". Половина була закуплена в Швеції, а друга виготовлена на фінських підприємствах.

Не дивлячись на недостатню чисельність, фінські війська часто наносили успішні контрудари, в наслідок яких суперник був змушений просуватися надто повільними, ніж передбачалося, темпами. Тільки 2 грудня радянські війська вийшли до першої оборонної лінії Ваммелсу - Ківеннала - Рауту - Тайпале, яка була розташована на відстані 10-16 кілометрів від кордону¹¹ Грант Н. Конфлікти ХХ століття. - М., 1995. - С. 101-106..

Пізно ввечері 2 грудня штаб армії дислокований в Іматра, отримав інформацію, що противник висадився за правим флангом військ прикриття і що центр прорваний аж до селища Формула, яке знаходилося перед головною лінією оборони. Після цієї інформації два фланги військ прикриття отримали наказ відійти, війська прибережної смуги - на позиції Ууденкиркко, а лівий фланг - частково через Суванто, а частково на захід вздовж позицій 2-го армійського корпусу. Але небезпека виявилася фальшивою.

В зв'язку з цими подіями Маннергейм був обурений такою ситуацією і по дорозі із Хельсінкі в Ставку особисто побував в штабі армійського корпусу Іматра і знову вказав на важливість посилення активності перед головною лінією оборони. В розмові про те, як покращити ситуацію, з'явилася ідея сформувати спеціальні протитанкові підрозділи озброєні мінами. Маннергейма дав наказ про створення таких підрозділів. Незадовго вони отримали ще один простий засіб зброї - пляшки із запалюючою сумішшю. Ближні бої проти танків в зимовій війні показали досить яскравий героїзм.5 грудня перш за все вогнем протитанкової артилерії і польових снарядів, знищили і вивели із ладу 80 танків й крім цього, багато танків підірвалися на мінах²² Мировая война. Пролог ХХ века. М., 1998. - С. 89-100..

Завершуюча фаза стримуючих боїв була відмічена зростанням активності фінів. 5 і 6 грудня в центрі Карельського перешийку проходили запеклі бої. Всі фінські підрозділи показали якість своїх дій. Наказ радянських військ, який потрапив в фінські руки в перші дні, показав що нападаюча сторона розраховувала за декілька тижнів захопити всю територію Фінляндії. Але надія на швидку перемогу в розрахунку на суперечки серед фінського народу, на свою перевагу в силах і на техніку провалилась. Радянські війська зрозуміли, що попереду їх чекає важка боротьба. Але протягом осені 1939 року радянські війська все ж таки значно збільшили сітку доріг і продовжували будувати залізничні шляхи від Петрозаводська на Соуярви. Саме тут було зосереджено на початку війни лише сім дивізій а в ході війни кількість зросла до 10-ти. На протязі наступних днів в штаб головнокомандування з фронтів поступили погані новини. На Карельському перешийку противник 6 грудня розпочав очікуваний наступ на відрізку Тайпам, на якому, практично, не було резервів. Також велику тривогу викликала ситуація на напрямку Суоярви - Лаймола, де позиції в Піітсоноя були фінам залишені, а нова лінія оборони з величезними зусиллями була організована а Коллая. Потрібно було негайно зупинити наступ противника на цей район, бо з падінням Коллая запланований наступ стане неможливим. Хвилюючі чутки доносились також і з Толвоярви. Тоді ж 9 грудня підполковник Паярі вивів партизанські підрозділи і наніс удари в тил противнику. Ближній бій проведений в темноті ночі, закінчився поразкою ворога. 10 грудня було отримано, переможне послання де боєм завідував командир групи А полковник Екхольм. У полковника Там вели, в цей момент в розпорядженні було сім батальйонів і 4-ри батареї. Війська були повністю зосереджені, і він вирішив перейти в наступ. Наступ розпочався 12 грудня і виявився для радянських військ повною несподіванкою. В наслідок цього противники зв'язали один одного в лісній місцевості північніше озера Толвоятві.

Наскільки гарячими були ці бої показують їх результати. Радянські війська втратили на цій ділянці близько 1000 солдат, кілька сот потрапило в полон. Знищено десятки танків, дві артбатереї та багато іншої техніки.14 грудня вся територія Толваярві була звільнена, і почалася нова фаза боїв, яка проходила вже в 10-ти км. від вихідних позицій і завершилася повним знищенням залишків 139-ї дивізії. Після жорстоких боїв, результат виявився блискучим. 139-ти дивізія противника була вибита із гри, а кинутій їй на допомогу 75-й дивізії нанесено серйозних втрат. Майже 4000 убитих нарахували 600 чол. Із воєнних трофеїв слід назвати 59 танків, 31 гармат, 220 кулеметів і величезну кількість боєприпасів. В зв'язку з великими втратами фінських воєнних Маннергейм задумався над завершенням воєнних дій, сам погодився з проханням командира групи довести все до кінця. В наслідок боїв загинуло і було поранене 30 % керуючого складу і 25 % рядових солдат. Втрати в районі Толваярві виявилися, таким чином, найбільшими за час усією військової кампанії.¹¹ http.//www.ruscaclet.ru/names/gover-ment/mannergame:htm.

Сім стомлених батальйонів здійснили величезну справу - розбили дві ворожі дивізії і відкинули їх на 40 км. назад протягом 10-денних боїв. Сутички під Толваярві означало багато як в стратегічному, так і в психологічному відношенні. Також стабілізувалося положення на фронті в Іломантсі²¹² Грант Н. Конфлікти ХХ століття. - М., 1995. - С. 101-106..

В кінці 1939-го на початку 1940-го року, після повного перегрупування військ, фіни змогли провести кінцевий військовий маневр. В той час як бої під Толваярві ще продовжувались, північніше Суомуссалмі, в глухій її частині розпочалася сутичка, яку можна порівняти з боями за Толваярві. Щодо кінцевого результату нападів противника на селище Суомуссалмі не зміг застосувати наступальні дії.

Бої під Толваярві і Суомуссалмі, стали найбільш значними, та відіграли вирішальну роль в піднятті морального духу народу в часи війни.

К.Г. Маннергейм в своїх мемуарах зазначає, що на Карельському перешийку, фіни виграли "перший етап" війни. Фіни змогли сконцентрувати польову армію на позиціях і вести стримані бої, під час яких противник не зміг перешкодити фінській армії відвести перший ешелон військ на головний оборонний рубіж.

"Другий етап" - грудневі бої на відбиття наступу, також ознаменувалися перемогою фінів ¹²¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М., 1999. - С. 288-290.. 1 лютого розпочався наступ на Сумму. 6 лютого відбувся справжній генеральський наступ. Головний удар наносили в напрямку Виборга, особливо на ділянці Сумма.

11 лютого наступальні операції противника розвернулись на всій ширині Карельського перешийка, але і тут противнику не вдалося повністю виконати заплановане, тому, що в районі Сумма були досить міцні укріплення, і тому головний удар був перенесений північніше, на напрямок Лехті. Ворог розбивав один за одним опорні пункти, поки не поглибив прорив до одного кілометра. 12 лютого напад було продовжено, але оборонні лінії вистояли.

13 лютого радянські війська розпочали новий наступ на оборонні укріплення в районі Лехті. Спочатку атаки були відбиті, але після того, як 500 танків прорвалися майже до розвилки доріг, які ведуть до Лехті, де ситуація була критичною. 14 лютого також були втрачені залишки оборонної лінії на кордоні Лехті, але ворогу ще не вдалося проникнути в глибину. Після цього противник 15 лютого перейшов в наступ проти угрупування військ, обороняючи дорогу на Кямяря і вечором прорвав оборону. А відведення сил прибережного флангу значно полегшив вогонь батарей з Койвісто. Тільки 21 лютого, коли відведення прибережного флангу було завершене, був відданий наказ про відступ сил з Койвисто.

Одночасно з атаками на проміжну позицію продовжувалися затяті бої і в районі Тайпале ¹¹ Мировая война. Пролог ХХ века. М., 1998. - С. 89-100..

Самим гіршим наслідком відводу військ було те, що у противника з'явилася можливість погрожувати фінським комунікаціям, які проходили через Виборгську затоку. Це означало збільшення довжини нашого фронту на 30 км.

19 лютого генерал-лейтенант Естерман звернувся з проханням про відпустку по хворобі і на посаді командира 3-го армійського корпусу його замінив генерал-майор Хейнріхс, якому відразу ж було присвоєно звання генерал-лейтенанта. З початку війни він успішно керував обороною північної частини Карельського перешийка і проявив себе в самих критичних моментах людиною з міцними нервами. Генерал-лейтенанта Хейнріхса замінив на посту генерал-майор Тальвель, а командиром групи в Айтойокі назначили полковника Паярі. В Зузку зі зміною цих командирів був здійснений план перегрупування сил на середній ділянці Карельського перешийку.

В зв'язку з недостатньою кількістю сил відбулась все більша і більша. Необхідно було враховувати в якості додаткового фактору і добровольців з інших країн.

Із Швеції на цей раз прибуло близько 8 тис. добровольців. З Норвегії прибуло 725 добровольців, які влилися в швецький батальйон. 800 датчан були уже в Фінляндії і готувалися виїхати на фронт.

Угорщина, де адмірал Хорті проявив ініціативу по формуванню груп добровольців, опинилась попереду усіх і там записалося 25 тис. Чоловік. Угорський уряд в зв'язку з небезпечним положенням країни порахувало можливим передати лише 5000 чоловік. Загальна сума добровольців, які прибули в Фінляндію складала близько 11500 чоловік.¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М., 1999. - С. 299. 12 лютого був виданий відповідний наказ, щодо зміни військ на фронті Салла, яке розпочалося 22 лютого.

Майстерність фінського солдата боротися в умовах війни з маневрами зараз проявилися в повній мірі. Задня позиція по природнім умовам була сильною, і місто Виборг зі своїми старими фортифікаційними ровами, і інженерними укріпленнями являлося сильним опорним пунктом. 2 березня противник пішов на зіткнення з цією третьою лінією оборони, при цьому в акваторії Виборзької затоки обстановка була критична.