Карл Густав Еміль фон Маннергейм та його політична кар’єра

В ніч на 2 березня два полки атакували батарею. Атаку відбили але з початком темноти йому все ж таки вдалося заволодіти островом.

1 березня всі війська під Виборгом об'єднали в Тимчасову берегову групу. 4 березня противник пішов в загальний наступ через кригу Виборзької затоки.

Атаки в період 4-8 березня, були відбиті вогнем берегових батарей, які наносили величезні втрати, особливо полкам, які наступали цільними колонами з острова Суурсаарі (Готланд). Ці атаки почали хвилювати фінів. Також, необхідним стало як найшвидше реорганізувати оборонні узбережжя. 7 березня було угрупування керівництва військами, яке несло назву "група Хаміна", керувати яким доручили генералу-майору Ханнелу.

13 березня 1940 року після безперервних 105-денних боїв, фінські збройні сили на цей раз виконали до кінця своє завдання. В цей же день Маннергейма підписав наступний наказ, адресований армії, але насправді він виявився зверненням до всього фінського народу. Наказ який передали по радіо, сповістив на стінах усіх церков країни: "Солдати славної Фінляндії!..."¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М., 1999. - С. 306-309.

2 Jakobson, Max.Fіnland Servived: An Account of the Russo-Finnish Winter War, 1939-1940, Helsinki 1984. - 192-193 p.. Таким чином етап 3-місячноїт війни завершився. Воююча без союзників Фінляндія зберегла свою незалежність, передавши Радянському Союзу Карельський перешийок і ряд островів в Фінській затоці.²

Таким чином з цього розділу ми бачимо офіційно визнану незалежність двох держав. Початок запеклих війн між "Червоними" і "Білими", а також Маннергейма, який на службі у Фінляндії, іде на сутички проти своїх колишніх товаришів по зброї. Однак з трагічних, але й разом з тим і героїчних сторінок історії Фінляндської держави, яка на весь світ, але перш за все Радянському Союзу, продемонструвала мужність і витривалість фінського народу у боротьбі за свою незалежність.

3. КАРЛ ГУСТАВ МАННЕРГЕЙМ НА ЧОЛІ ФІНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. ЗАВЕРШЕННЯ ЙОГО ПОЛІТИЧНОЇ КАР'ЄРИ

Не дивлячись на мирний договір, СРСР продовжував тиск на Фінляндію. Відчуваючи й фінами страх посилився після приєднання до СРСР країн Балтії в серпні 1940 року. Фінляндія виявилася повністю відрізаною від західних країн, а Швеція зберігала нейтралітет. Саме в цей час фінське керівництво починає схилятися до співпраці з Німеччиною.¹¹ Юссіла О. Від великого князівства до сучасної держави. - К.,2002. - С. 216-218.

Наприкінці травня 1941 року, військова делегація Фінляндії, очолювана генерал-лейтенантом Гейнріксом, на запрошення Гітлера відвідала Зальцбург і Берлін. Під час цією поїздки фінам стало зрозуміло, що вже в червні Німеччина нападе на СРСР. У цій ситуації вище керівництво Фінляндії зробило свідомий вибір - вирішило взяти участь у військовому поході Гітлера. Інший можливий варіант, тобто відмова від співробітництва, у гіршому випадку мав би наслідком перетворення Фінляндії на поле битви між Німеччиною і СРСР. Крім того, тісні військові контакти з Німеччиною в останні місяці та обізнаність з її військовими секретами робили відмову настільки нереальною, що про неї серйозне і не замислювалися. На початку червня Фінляндія повідомила Німеччині свої умови участі у війні - забезпечення незалежності, Німеччина мала перша напасти на СРСР, Фінляндія не мусила починати військові дії, поки їх не почне СРСР ²¹² Финляндия. Краткий обзор. - Хельсинки.,1994. - С. 98-99.

"Вузьке коло" в уряді мало підстави, що громадська думка підтримує вступ Фінляндії у війну на стороні Німеччини. Німці почали перекидати свої війська до Північної Фінляндії у перших числах червня. Фінляндія розпочала передислокацію військ на позиції прикриття 10 червня 1941 р. Через тиждень головні сили армії отримали наказ про мобілізацію. Вже 14 червня німці повним ходом вели мінування акваторії Фінської затоки. Фіни приєдналися до них ще 24 червня. 22 червня 1941 року о 4-й годині ранку Німеччина напала на СРСР. У своїй промові по радіо Гітлер з пафосом заявив, що німецькі солдати б'ються на берегах Північного Льодовитого океану " у союзі зі своїми фінськими товаришами". Фінляндське політичне керівництво поспішило спростував це повідомлення, заявивши про нейтралітет Фінляндії та зайняло вичікувальну позицію відносно дій СРСР. Після того як в червні росіяни нанесли по чисельним об'єктам Фінляндії бомбові удари, спровоковані діями німецької авіації прем'єр-міністр Рангель констатував, що країна знову знаходиться в стані війни з СРСР.¹

Боєздатність фінської армії, оснащеної німецькою зброєю влітку 1941 року була цілком іншою, ніж восени 1939р.. У Фінляндії була проведена перша мобілізація, у порівнянні з іншими країнами-учасницями війни. На наступальному етапі війни у війні взяли участь півмільйона бійців. Це стало можливим тому, що на різних допоміжних роботах, а також в обслуговувані і постачанні армії брали участь майже 150 тис. членів жіночої організації "Лоттав Свярд".

На цивільній службі також здебільшого були зайняті жінки. Протягом усієї війни-продовження уряд дотримувався тези про "окрему війну"¹¹ Шевчук Л., Аарреваара Т. Фінляндія: соціально-економіко-географічна характеристика. - Львів., 2001. - С. 192-196.. Фінляндія була не союзницею Німеччини а "соратницею в боротьбі". Принаймні ворог у них був спільний і напад вони підготували також спільно. Лінія фронту була поділена за водною системою річки Оулуйокі. У північній Фінляндії відповідальність за ведення бойових дій взяла на себе Лапландська армія німців, яка складалася з 6-ти дивізій. Фінляндські війська (дві дивізії), розташовані в Північній Фінляндії, в оперативному плані підлягали німецькому командуванні. Наприкінці червня 1941 року головні сили фінляндської армії ще раз зазнали перегрупування, в наслідок чого у Північній Карелії була сформована Карельська армія з 5-ти дивізій і 3-х бригад. Командувати цими об'єднаннями головнокомандувач доручив генерал-лейтенанту Еріку Гейнріксу. На Ладозі у фінів було три, а на Карельському перешийку чотири дивізії В СРСР в червні 1941р. На Фінляндському фронті було введено в дію загалом 17 дивізій (на Карельському перешийку 7, У Приладозькій Карелії - 4 і на Біломорсько-Мурманській ділянці - 6)²² Маннергейм К.Г. Мемуари. - М.,1999. - С. 288-290. На момент наступу фіни навіть мали на своїй ділянці фронту перевагу в живій силі.

Уряд не робив офіційних заяв про те, що Фінляндія переслідує у війні свої особисті цілі, відмінні від цілей Німеччини. У будь-якому випадку фіни, щонайменше прагнули повернути території, втрачені за Московським мирним договором. Тому загалом війну вважали "війною-спокутою" і продовженням Зимової війни, або війною-продовженням.

Ще на початку військових дій у колах, як політичного так і військового керівництва обговорювались різні варіанти майбутнього східного кордону Фінляндії. З п'яти варіантів, налічених генеральним штабом, найдальший кордон був проведений на схід від Онезького озера. Найкращою зі стратегічної точки зору альтернативою вважали кордон через три перешийки між Фінською затокою, Ладозьким і Онезьким озерами і Білим морем.

Спільні військові дії фінів і німців розпочалися в Північній Фінляндії наприкінці червня - на початку липня 1941р. Вже 29 червня фіни порушили кордон, встановлений Тартуським мирним договором у районі Петсамо. Однак наступ на Мурманськ загальмувався ще у перші дні війни. На початку липня 2-тя дивізія зі складу армійського корпусу генерал-майора Сііласвуо, перейшла кордон і розпочала наступ двома групами з Куусамо і Суомуссалмі у напрямі Лоугі та Ухті. Група, яка розвила наступ північніше, прямувала до Мурманської дороги. Фіни швидко захопили Кестеньгу і, просунувшись звідти уздовж залізничної гілки, підійшли до Лоугі на відстань приблизно 40 км. Однак у серпні наступ зупинився, коли противник ввів свіжі сили і завдав фінам серйозні поразки. 14 дивізія полковника Ерккі Рааппана, яка на початку липня наступала в районі Кугмо, стрімко просунулася у напрямку села Рукаярві і захопила його у вересні.

Згідно планів німецького військового командування, 10 липня 1941 року Карельська армія розпочала наступ уздовж східного узбережжя Ладозького озера, прагнули вийти до річки Свірі до якої було 300 кілометрів. Німці мали наступати з півдня на з'єднання з фінами. Однак до Свірі вони так і не вийшли. Наприкінці серпня 1941 року німці двічі просили фінів взяти участь в захопленні Ленінграда, який виявився у блокадному кільці. Маннергейма рішуче відмовився, сказавши, що поклав на себе обов'язки головнокомандувача за умови, що йому не доведеться мати справи з Петербургом¹¹ Егер О. Всемирная история IV Т. - С-Пб., 1999. - С. 114-116..

Гітлер закидав Фінляндії те, що вона не бажала відразу ж порвати відносини з Великобританією. З іншого боку, Сталін критикував Великобританію за те, що та підтримувала відносини з ворогом СРСР. Лише після того, як наприкінці липня 1941 року Великобританія піддала бомбардуванню Петсамо, Фінляндія розірвала з нею дипломатичні відносини.

Оскільки Фінляндія у вересні 1941 року продовжуючи наступ на східну Карелію, порушила кордон 1939р. У Великобританії з'явилася підстава оголосити Фінляндії війну. Це сталося 6 грудня 1941 року, в день незалежності Фінляндії.

СРСР, який опинився у надто складному становищі через напад Німеччини, хотів укласти з Фінляндією сепаратний мир. Ще на початку липня 1941 року Сталін просив президента США Франкліна Делано Рузвельта вчинити на Фінляндію тиск з тим, щоб вона погодилася. Сполучені Штати довели до відома Фінляндії пропозицію Сталіна, але далі цього справа не пішла ²¹ Вахавайнен Т. Сталін і фіни. - СПб., 2000. - С. 216-217.¹

На початку липня 1941 року фіни перейшли в наступ у Північній Фінляндії, порушивши кордон 1939р. 10 липня Маннергейм віддав сповнений пафосу наказ по армії, у якому повторив обіцянку, дану в лютому 1918р., заявивши, що не припинить боротьбу доки Східна Карелія не буде звільнена. Уряд був розчарований, що головнокомандувач, не проконсультувався з ним, зробив заяву в дусі ідеї "Великої Фінляндії". Більшість членів кабінету вважали це зайвим.

Міністри від СДПФ погрожували відставкою, оскільки заклик до білих учасників війни був образливим для робітників. Тим часом становище СДПФ в уряді на наступному етапі війни продовжувало ускладнюватись. Велика частина прихильників партії вважала повернення відчужених територій морально виправданим, але не схвалювала загарбницької війни. Таннер, який на початку липня 1941 року повернувся до уряду на посаду міністра торгівлі ц промисловості, різко критикував вторгнення до Східної Карелії й за порушення старого кордону.

Ліві ставилися до війни-продовження набагато критичніше ніж до Зимової війни. Однак антивоєнна діяльність у Фінляндії була надто незначною. Опір чинили всього лише декілька груп, які боролися в містах і не мали спільного керівництва.

Ще влітку 1941 року влада заарештувала близько 500 комуністів. Члени соціал-демократичної опозиції, "група шести", були ув'язнені наприкінці серпня 1941р.. Крім того і у період війни-продовження було заарештовано близько 2 тисяч противників війни.

23 липня Карельська армія досягла старого державного кордону на північному узбережжі Ладозького озера. Наприкінці липня фіни розпочали наступ на Карельському перешийку. Виборг був захоплений через місяць. На початку вересня Карельська армія вторглася в Олонецьку Карелію, і 7 вересня передові частини фінів вийшли до Свірі. Звідси наступ повернув на північ. Петрозаводськ був захоплений на початку жовтня, й перейменований у Ааніслінна. У жовтні фіни закріпились на південному березі Свірі. Радянські війська залишили військову базу на Ганко тільки на початку грудня 1941 року. Після захоплення 5 грудня 1941р. Медвежєгорська на північному березі Онезького озера, наступ фінських військ зупинився.

Наступальний етап Війни-продовження забрав життя 25 тис. осіб ¹¹ Советская историческая Энциклопедия. / Ред. Е.М. Жуков. - М., 1966. - С. 38.. Число загиблих перевищило втрати в Зимовій війні, але ці жертви здійснені заради незалежності Фінляндії фіни восени 1941р. не вважали завеликими. Загальні втрати у війні-продовженні становили 66 тисяч убитими і 145 тис. пораненими. Політичне і військове керівництво обґрунтувало захоплення східної Карелії тим, що це стало цінним козирем на майбутніх мирних переговорах. Фіни вважали себе визволителями Східної Карелії. Здавалося, ідея спорідненості фінських народів нарешті знаходить реальне втілення. Четверта частина населення Східної Карелії (85 тисяч осіб), не залишили рідних місць. Більшість його, однак, ставилася до фінів в цілому так само, як звичайно ставляться до окупантів. Фіни проводили серед одноплеменців активну місіонерські діяльність, спираючись головним чином на церкву і школу. Частина російського населення Східної Карелії (максимум 20 тис. осіб) була відправлена до концентраційних таборів, де харчування часом було вкрай погане¹² Історія Фінляндії. - М., 1997. - С. 254-256.².

У грудні 1941р. на всі фронтах у Фінляндії почалася позиційна війна. Приблизно третина особового складу діючої армії була демобілізована. 1942 рік пройшов на фронті переважно в очікуванні.

Маннергейм почав сумніватися в перемозі Німеччини вже наприкінці 1941 року, коли радянські війська знову захопили Тіхвін перешкодили виходу німців до Свірі уздовж південного узбережжя Ладозького Озера.

У середині грудня 1941 року США вступили в війну проти Німеччини і Японії. Фінляндія намагалася уникнути розриву відносин з США, оскільки Вашингтон, крім Стокгольма був для фінів найважливішою опорою на Заході.

Млявість операцій Німеччини на північних фронтах на початку війни сприяли зростанню воєнного значення Фінляндії. У червні 1942р. Гітлер несподівано прибув привітати Маннергейма з його 75-річчям. Візит ввічливості німецького керівника до маршала Фінляндії показав, що Фінляндія, надалі зберігає політичну вагу. Через три тижні Маннергейм вирушив до Німеччини з візитом у відповідь. В серпні 1942р. він заявив німцям, що розпочне наступ в напрямку Мурманської залізниці тільки після того, як Німеччина захопить Ленінград ²¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М.,1999. - С. 433-435.¹.

Корінний перелом світової війни на Східному фронті визрівав в продовж другої воєнної зими. На початку лютого 1943 року німці, які потрапили в оточення під Сталінградом, капітулювали. Головні сили в уряді і вище військове керівництво Фінляндії на нараді в Ставці в Міккем 3 лютого 1943 року поставили на меті вихід з війни. Ритті надіслав Рузвельту лист, в якому виклав умови уряду Фінляндії щодо укладення миру. За основу переговорів був взятий кордон 1939 року, але Фінляндія готова до уточнень на Карельському перешийку. Східна Карелія мала залишатися демілітаризованою, поки майбутня мирна конференція не вирішить долю цієї території.

В березні 1943 року США запропонувала себе, як посередника в пошуках шляхів укладення миру. СРСР направив свої умови до Вашингтону. Вимоги були жорстокішими ніж передбачалося. Фінляндія мала відвести війська до кордону, встановленого на Московських переговорах 1940р., і відшкодувати 50 % воєнних збитків заподіяних нею СРСР. Сторони були настільки далекі одна від одної у своєму баченні розв'язки питання, що США від ролі посередника відмовилась.

15 лютого 1943 року, колегія вибірників 1935р. уже втретє зібралася для виборів президента.¹

Впевненості в тому, що знову буде обраний Рюті, не було, оскільки у Маннергейма також були прихильники. Після того як маршал зняв свою кандидатуру на користь Рюті вибори пройшли одностайно. Приблизно 20 соціал-демократів, що спочатку підтримували Столберга, опустили в урни чисті бюлетені. На початку березня 1943 року професор Едвін Лінкомієс (НКП) сформував новий уряд, причому партії, які брали участь, у його формуванні, чинили опір входженню до нього представників ПНР.

Симптомом зміни курсу, що поступово визрівала у Фінляндії, стала також заміна міністра закордонних справ Віттінга, що мав зобов'язання перед Німеччиною. Його наступником став Генріх Рамсай, директор-розпорядник акціонерного товариства "Геюрюлайва": як постачальник пароплавів, він мав давні добрі зв'язки на Заході¹¹ Всесвітня історія ХХ століття. - К., 1995. - С. 154-156..

Найскладнішою перешкодою у прагненні Фінляндії до миру була Німеччина. Новий уряд отримав від неї корисний урок, коли міністр закордонних справ Рамсай під час свого візиту до Берліна в березні 1943 року розповів про плани Фінляндії укласти сепаратний мирний договір. Німці вже знали про це в деталях через свої джерела в урядових колах Фінляндії. Міністр закордонних справ Рейху фон Рібентроп у нападі гніву зажадав від фінів негайно припинити переговори з США. Фінляндії насилу вдалося відхилити договір про політичний союз, на якому наполягала Німеччина.

Урядове "вузьке коло" проводило мирний зондаж настільки таємно, що навіть члени парламентської комісії закордонних справ, не кажучи вже про інших депутатів, нічого про це не знали. Протягом 1943 р. в парламенті остаточно склалося враження, що уряд нічого не робить для укладення миру. Наприкінці серпня 33 депутати, головним чином з парламентських фракцій СДПФ і ШНП, направили президенту доповідну записку з вимогою до уряду змінити курс з "політики війни на політику миру". По суті вони просто енергійніше, ніж уряд, підтримували вихід Фінляндії з війни. Було зроблено так, що подана в записці інформація стала відома шведській пресі. Опозиція, яка спочатку вважалася лояльною повідомила таким чином світові про те, що фронт у Фінляндії почав розпадатися.

Восени 1942 р. Президенти Фінляндської республіки Юго Кусті Паасіківі і Урго Кекконен також схилилися до політики миру. Свого часу останній рішуче протестував проти укладення миру в ході Зимової війни. На зміну відверто антиросійським і антирадянським статтям, опублікованим Кекконеном у часописі "Суомен Кувалехті" (фінський ілюстрований часопис) під псевдонімом Пекка Пейтсі, після розгрому німців під Сталінградом надійшла черга публікацій з далеким прицілом на підтримку прагнень миру і зваженим аналізом. У грудні 1943р. Кекконен виступив у Стокгольмі з промовою де схематично описав майбутнє становище Фінляндії, яке мало базуватися на співробітництві північноєвропейських держав, нейтралітеті і, можливо, входженні Фінляндії до однієї з СРСР системи безпеки.¹¹ Юссіла. О Від великого князівства до сучасної держави. - К., 2002. - С. 219-221.

В Комюніке, опублікованому за підсумками Конференції міністрів закордонних справ союзних держав на початку листопада 1943р. в Москві, містилася вимога беззастережної капітуляції не стосується Фінляндії.

На 1-й конференції глав трьох великих держав, Сталіна, Черчіля і Рузвельта, яка відбулася наприкінці листопада - на початку грудня 1943 р. в Тегерані, Сталін сказав, маючи на увазі фінів, що народ, який так героїчно бився за свою незалежність, потрібно сприймати всерйоз.²² Вихавайнен Т. Сталіні фіни. - СПб., 2000. - С. 199-202.Однак його мирні позиції Фінляндії були жорсткими - повернення до кордону 1940р., передача СРСР військової бази на Ганко або у Петсамо, вигнання німецьких військ із території Фінляндії, демобілізація армії та військові репарації, але не беззастережна капітуляція. Таким чином в Тегерані союзники визнали de fakto "окрему війну" Фінляндії.

В січні 1944 р. блокада Ленінграда була остаточно прорвана, і стратегічне становище Карельського перешийка стало з точки зору Фінляндії загрозливим. Взимку 1944 р. США повторно зажадала від Фінляндії розпочати мирні переговори. СРСР "натиснув" на Фінляндію, піддавши жорстоким бомбовим ударам цивільні об'єкти в лютому 1944 р. В наслідок трьох, з інтервалом в 10 діб, бомбардувань в Гельсінкі загинуло 146 чоловік.¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М., 1999. - С. 433-435. Місту було заподіяно величезні матеріальні збитки. Руйнування були б і ще більшими, коли б не успішні дії протиповітряної оборони. За оцінками, росіяни скинули на місто 16 тис. бомб, з яких влучила лише мала частина.

На початку лютого 1944 р. уряд Фінляндії повідомив Швецію про своє бажання проконсультуватися відносно укладення миру. Знову знадобилися послуги Паасіківі, і його направили до Стокгольму взяти в Коллонтай перелік умов, на яких СРСР був готовий укласти мирний договір з Фінляндією. Умови були ті ж самі, про які Сталін сказав главам західних держав у Тегерані двома місяцями раніше. Наприкінці березня 1944 р. СРСР заявив про те, що прийме двох фінських експертів для обговорення умов мирного договору. Партнером Паасіківі уряд обрав Карла Шенкеля, останнього фінського міністра статс-секретаря й колишнього міністра закордонних справ.

Молотов був непривітним зі "старими панами". Він заявив, що крім раніше висунених умов, СРСР вимагає від Фінляндії репарації на суму 600 млн. доларів США.

Реакція Німеччини на мирний зондаж Фінляндії знову обернулася рішучими заходами. У квітні 1944 р. вона припинила постачання зерна і заборонила експорт зброї до Фінляндії. У гіршому випадку Фінляндії загрожувала така ж доля, що й Угорщині, яку Німеччина двома тижнями раніше окупувала після її спроби вийти з війни. Уряд Фінляндії вважав, що, беручи до уваги характер воєнної ситуації, він не спроможний роззброїти німецькі війська, як того вимагав СРСР. Укладення миру на умовах, висунутих СРСР, було неможливим і через внутрішньополітичні причини. В парламенті проти миру майже одностайно виступили фракції АС, НКП і ПНР.

Мирний зондаж весни 1944 р. завершився в середині квітня негативною відповіддю Фінляндії¹¹ Гренвилл Д. История ХХ века. - М., 1999. - С. 307-311..

Після того як була прорвана блокада Ленінграда 3, СРСР прагнув вийти через Фінську затоку до Балтійського моря. З цією важливою стратегічною метою Радянський Союз пов'язував виведення Фінляндії з війни. Коли на весні 1944 р. Фінляндія не пішла на укладення миру, СРСР вирішив звести рахунки із своїм упертим північно західним сусідом воєнними засобами. 9 червня 1944 р. Червона Армія розпочала на Карельському перешийку ретельно підготовлений генеральний наступ.

Сили противника були переважаючими. В районі Білоострова на ділянці прориву завширшки майже в 6 км. уздовж залізничної колії Виборг-Ленінград було зосереджено по 200 гармат на кожний кілометр фронту¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М.,1999. - С. 433-435.. Перевага Червоної Армії у живій силі була шестикратною. Генеральний наступ розпочався з того, що радянська артилерія і авіація протягом доби вели масовий вогонь по фінських позиціях. Наступного дня ударні групи стрімким наступом вибили фінів з їхніх позицій. Фіни, приголомшені силою атаки, в паніці відійшли на окремих ділянках на 20-30 км. на "лінію ВТ". Противник переслідував їх і вже 16 червня прорвав "лінію ВТ" поблизу Куутерселкя (Лєбяже). Після цього фіни за декілька днів відійшли ще на 50-80 км. у напрямку "лінії ВКТ".

Оборону Виборга не встигли налагоджено підготувати, і місто було здане 20 червня майже без бою.

Прорив фінської оборони і наступальна "втеча через весь перешийок" викликала різку критику на адресу Головного командування. Звісно, не можна сказати, що наступ радянських військ, став для фінів зовсім несподіваним. Ще на весні були отримані розвіддані про підготовку чогось подібного. У будь-якому разі сила наступу вразила фронтові частини, приспані позиційною війною, що тривала 2,5 роки. До літа 1944 р. Маннергейм й генерали з його найближчого оточення вважали окупацію Східної Карелії важливою з точки зору майбутніх мирних переговорів. Що ж до Карельського перешийку де під час Зимової війни перебувало близько 200 тис. осіб, то у червні 1944 р. там на позиціях стояли війська чисельністю всього 75 тис. осіб, або лише ј особового складу діючої армії. Шикування Червоної Армії на початку генерального наступу було зворотним щодо фінляндської армії.

На напрямі головного удару, на Карельському перешийку, противник зосередив 2/3 своїх сил, що на початку генерального наступу складало щонайменше 50 дивізій¹¹ Юссіла О. Від великого князівства до сучасної держави. - К., 2002. - С. 223-224..

Під час позиційної війни головних зусиль фіни доклали до зведення укріплень також і у Східній Карелії. Поки оббивали залізом "чорний хід", "парадні двері" перетворювалися на порохню. Зведення укріплень "лінії ВТ" і "лінії ВКТ" на Карельському перешийку в червні 1944 р. було дуже далеким від завершення.

Перші частини, перекинуті зі Східної Карелії прибули для надання допомоги захисникам Карельського перешийка у середині червня Маннергейм отримав від Рюті повноваження звернутися по допомогу до Німеччини. Вже до 24 червня німці поставили Фінляндії додаткову кількість легкої протитанкової зброї і відправили на допомогу фінам сильний авіаційний загін. Крім того, наприкінці червня Німеччина "позичила" фінам бригаду самохідних гармат і піхотну дивізію.

Німеччина скористалася скрутним становищем Фінляндії і зажадала від неї не укладати сепаратний мир. 22 червня міністр закордонних справ Фон Ріббентроп несподівано прилетів до Гельсінкі і вимагав від Рюті підписати договір, який містив вищезгадану умову. Наступного дня СРСР направив у Гельсінкі нову мирну пропозицію, яка була витлумачена як вимога беззаперечної капітуляції. Хоча Рюті, Маннергейм і Лінкомієс розуміли, що Фінляндія не зможе виплутатись без військової допомоги Німеччини, вони всіма засобами намагалися уникнути прив'язки Фінляндії до Німеччини шляхом укладення пакту.

Протягом трьох днів "вузьке коло" в уряді було зайняте пошуками виходу з ситуації, що склалася. Кінець кінцем дійшли згоди відносно того, що власне пакт Фінляндія не підпише, але Рюті від свого імені дасть зобов'язання, на якому наполягала Німеччина. В адресованому Гітлеру особистому листі, який Ріббентроп отримав 26 червня, Рюті пообіцяв, що не укладе сепаратний мир і не дозволить призначеному ним уряду розпочати переговори про перемир'я або мир без згоди Німеччини. Даючи це зобов'язання, президент знав, що він серйозно хворий і в разі необхідності матиме підстави залишити свою посаду.

Після втрати Виборга фіни відвели свої війська на "лінію ВКТ", вирішальні оборонні бої розпочалися наступного тижня після 24 червня поблизу Талі та Ігантале (Бородінське) на північний схід від Виборга. Фінам вдалося відбити наступ радянських військ, завдаючи масових артилерійських ударів по їхніх вихідних позиціях. У перші дні липня фінська зброя знову витримала випробування на міцність у Вуосалмі (Шлюз). З запеклими боями частини Червоної Армії форсували р. Вуоксу і 4 липня захопили невеликий плацдарм на її північному березі.

Через 8 діб фінська розвідка виявила, що противник відводить свої війська. Бої на Карельському перешийку закінчилися в середині липня 1944 р. безперечною перемогою фінів, які оборонялися.

Фінські війська відходили зі Східної Карелії наприкінці червня 1944 р., протягом трьох тижнів ведучи наполегливі стримуючі бої з частинами Червоної Армії. В середині липня фіни зайняли оборонну U- подібну позицію північніше Ладозького озера на широті Піткяранта-Лоймола-Толваярві. Остання велика битва у Війні-продовженні відбулася у перші дні серпня в лісах Іломантсі. Особлива група під командуванням генерал-майора Ерккі Рааппана зупинила просування противника шаленим контрнаступом, у ході якого дві радянські дивізії опинилися в "казані" і втратили все своє важке озброєння, яке дісталося фінам.

Оборонні бої Війни-продовження завершилися майже на тих самих позиціях, що й битви Зимової війни. Підсумки обох воєн були дуже схожими. Перемога в оборонних боях дозволила Фінляндії виграти стільки часу, що СРСР більше не вважав затягування воєнних дій рентабельним. Для остаточного розгрому Німеччини Червоній Армії були потрібні усі наявні ресурси. В середині липня 1944 р. СРСР повідомив Фінляндію через Стокгольм про готовність сісти за стіл переговорів. Він більше не вимагав від Фінляндії беззастережної капітуляції і не мав наміру її окупувати. СРСР сподівався, що у Фінляндії буде сформований новий уряд, який попросить миру.¹¹ Фінляндія: Краткий обзор. - Хельсинки, 1994. - С. 26-30.

Вже на весні 1944 р. "вузьке коло" у фінляндському уряді було переконано, що тільки маршал Маннергейм має достатній авторитет, щоб вивести Фінляндію з війни. Після того як повпред СРСР у Стокгольмі О.М. Коллонтай повідомила, що укладення миру з Рюті та його урядом є не можливим, Маннергейм погодився взяти на себе відповідальність за керівництво країною. В останній день липня 1944 р. президент Рюті пішов у відставку, поступившись місцем Маннергейму. За три дні парламент підготував надзвичайний закон, на підставі якого Маннергейм букв обраний президентом республіки.

Після того як уряд Лінкомієса подав у відставку, пошук прем'єр-міністра виявився не простим. Вальден, Рамсай, Таннер, Гаккіла і Ківімякі відмовилися зайняти цю посаду. Зрештою Маннергейм умовив директора-розпорядника Центрального союзу фінляндських робітників (ЦСФР), колишнього міністра закордонних справ Антті Гакцеля перебрати на себе цю невдячну місію. У формуванні уряду взяли участь представники всіх партій, крім ПНР. Міністром закордонних справ президент призначив Карла Енкеля. Серед тих, хто у попередньому уряді входив до "вузького кола", на посаді залишився тільки міністр оборони Вальден. Відразу після зміни президента німці зрозуміли, що Фінляндія підпише сепаратний мир якнайшвидше. Маннергейм не приховував цього при зустрічі в середині серпня 1944 р. з фельдмаршалом Вільгельмом Кейтелем. Він заявив, що приватне зобов'язання Рюті жодним чином не зв'язує його. Однак Маннергейм чекав понад три тижні, перш ніж попросив СРСР подати умови миру. Уряд отримав попередні умови через Стокгольм наприкінці серпня 1944 р. СРСР був готовий прийняти делегацію Фінляндії тільки за умов, що Фінляндія відкрито заявить про розрив дипломатичних відносин з Німеччиною і зажадає від останньої вивести свої війська до 15 вересня. Великобританія і США погодилися з попередніми умовами, які висунув Радянський Союз.

2 вересня уряд терміново скликав парламент і повідомив його про своє рішення розірвати відносини з Німеччиною. Дії уряду були схвалені парламентом, який зібрався у неповному складі (113 голосів -"за", 43 - "проти"). Про розрив відносин Німеччині було заявлено того ж дня. Німецькі дипломати у Гельсінкі й військові представники були розчаровані. Однак Німеччина не вдалася до силових методів щодо Фінляндії. СРСР обіцяв припинити військові дії 4 вересня 1944 р. о 8 годині ранку за умови, що Фінляндія одразу оприлюднить інформацію про розрив відносин з Німеччиною. Фінляндські фронтові частини отримали наказ припинити вогонь і підкорилися йому, але радянські війська продовжували вести вогонь ще протягом доби. Фіни вирішили, що росіянам не можна вірити. Однак у тому, що СРСР відступив від узгоджених термінів припинення бойових дій, був винний уряд Фінляндії. СРСР вчасно не отримав підтвердження того, що Фінляндія оприлюднила зазначену вище інформацію. Міністр закордонних справ шенкель просто забув повідомити про це Москву, а прем'єр-міністр Гакцель, виступаючи з промовою по радіо, випадково пропустив абзац, де йшлося про розрив відносин з Німеччиною.¹¹ http://www.vestnik.com./issues/1990/01.05/win/Lyulech.htm.//Люлечник В.(Нью-Йорк) "Вестник" №1 (208); 5 января 1999.

Президент Маннергейм, який привів Фінляндію до миру не був обізнаним щодо розмов Молотова з Е. Іденом, але висловив пропозицію підписати такий договір голові СКК А. Жданову в січні 1945 р., коли той зажадав від Фінляндії прибрати важку артилерію в Зх. Частині пд. Узбережжя. Посилаючись на доти актуальну загрозу з боку Німеччини, Маннергейм запропонував організувати оборону спільними силами, щоб артилерію можна було залишити там, де вона й була. Зі слів Жданова, маршал заявив, що "оборонні заходи, організовані фінами, позбавлені будь-якого значення, якщо у нас не має добрих відносин з СРСР.

Жданов протягом 1944-1945 рр. Утримував фінських комуністів від революційних методів боротьби також затягав термін президентства Меннергейма, хоча комуністи скаржились, що той перешкоджав заняттю комуністами ключових постів, наприклад, у поліцейському та оборонному відомствах.

Поки не завершився судовий процес над призвідцями війни, Маннергейму не дали піти у відставку, хоча в уряді вже давно цього домагалися. Особливо завзято діяли Паасіківі і Кекконен, у яких були свої плани на майбутнє. 4 березня 1946 року було направлено листа уряду з рішенням піти з посту голови уряду в зв'язку, з погіршенням стану здоров'я. До рішення були додані свідчення лікаря, пояснення про виконання поставлених задач і поради щодо проведення мироприємств, які допоможуть уряду у виконанні умов перемир'я.

Про те, що Маннергейм вирішив покинути посаду президента держави, фінському народу повідомив про це прем'єр-міністр Паасіківі, зачитавши листа по радіо, прибавивши від себе наступне: "Ім'я президента Маннергейма глибоко врізано в історію нашої країни. Служачи країні, він завжди ніс на своїх плечах величезне ярмо, а в серпні 1944 року, слідуючи єдино душному бажанню народа Фінляндії, прийняв на себе відповідальну посаду президента республіки.¹

Під його керівництвом і дякуючи його авторитету країна вийшла із війни. Ніхто другий не зміг би тоді виповнити цю задачу, ніхто, кромі нього, не користувався таким величезним довір'ям більшості нашого народу. За це, як і за весь його стараний труд на благо країни, фінський народ глибоко вдячний президенту Маннергейму. Коли зараз, в зв'язку з погіршенням здоров'я, він змушений піти з посади президента республіки, вдячність народу слід висловити йому публічно. Президент Маннергейм може піти на заслужений відпочинок, знаючи про те, що народ Фінляндії ніколи не забуде тих величезних послуг які він зробив Вітчизні. Найліпші і самі тепліші побажання нашого народу завжди будуть з ними."¹

В результаті, як відомо, на виборах 9 березня 1946 р новим президентом було обрано Юго Кусті Паасіківі. Президент Паасіківі поставив з ніг на голову старий девіз фінляндських борців за законні права("Наше право є наша краща зовнішня політика")²¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М., 2000. - С. 502.

² Юссіла О. Від великого князівства до сучасної держави. - К.,2002. - С. 247-251,260-261. і почав говорити про легітимний, продиктований цілями, обґрунтований інтерес СРСР на фінляндському напрямі.

Отже, все це вплинуло на завершення політичної кар'єри Карла Густава Еміля фон Меннергейма.

Звичайній людині, кидаючи погляд назад, в минуле не важко побачити всі ті факти які сприяли формуванню його життєвої дороги. Тому неважко констатувати, де і коли Карл Густав Еміль фон Маннергейм поступав правильно, а коли помилявся і наскільки він був зодчим своєї долі.

ВИСНОВКИ

Мемуари Карла-Густава-Еміля фон Маннергейма завершуються такими словами:

"Я хочу, щоб у свідомості майбутніх генерацій закарбувався лише один урок: незгода у власних лавах є смертельнішою за ворожі мечі, а внутрішні розбіжності відчиняють двері іноземним загарбникам.

Народ Фінляндії показав у двох війнах, що єдина нація, навіть мала настільки, наскільки це взагалі можливо, здатна витримати небачений тиск і завдяки єдності пережити найстрашніші випробування, які тільки може принести доля"¹¹ Маннергейм К.Г. Мемуари. - М., 2000. - С. 508..

Величезні зусилля Маннергейма, були спрямовані на намагання сприяти розвиткові оборонної промисловості у Фінляндії і всіляко підвищувати боєздатність армії, покращувати її спорядження, "морально-політичну єдність армії та народу". Улюбленим дітищем фельдмаршала стала система довго часових фортифікаційних споруд на Карельському перешийку, яка отримала назву "Лінія Маннергейма".

Зимова війна 1939-1940 років у якій Маннергейма відстоював незалежність своєї країни від Сталіна, мала наслідки не лише для Фінляндії. Вона визначила політику фашистської Германії, щодо Радянського союзу який на думку керівництва не був супердержавою, а "Колосом на глиняних ногах"¹² Маннергейм К.Г. Мемуари. - М., 2000. - С. 512.².

Влітку 1944 року, на чергових президентських виборах, маршал отримав повноваження президента. Саме Маннергейма та його команді вдалося вивести країну з війни без окупації її радянськими військами. Хоча країна і втратила завойовані Радянським Союзом території, але вона не перетворилася на сателіта Радянського Союзу.

Отже, з усього вище викладеного ми можемо зробити такий висновок, що своєю незалежністю Фінляндія має завдячувати видатному політичному і талановитому військовому, тонкому дипломату і людині з аналітичним складом розуму - Карлу-Густаву Емілю фон Маннергейма.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Всесвітня історія ХХ століття., 1995.

2. Вахавайнен Т. Сталін і фіни. - СПб., 2000.

3. Грен вил Д. История ХХ века. - М., 1999.

4. Грант Н. Конфлікти ХХ століття. - М., 1995.

5. Джонсон П. Современность. Мир с 20 по 90 годы. -М., 1995. І-ІІ Том.

6. Дейвіс Н. Європа. Історія. -К., 2000.

7. Дюпюи Т.Н., Дюпюи Р.Є. Всемирная история войн. Том 4:1925-1997. -С. -Пб. -М., 2000.

8. Дюразель Ж.-Б. Історія дипломатії 1919 року до наших днів. - К., 1995.

9. Зимняя война 1939-1940. Книга первая. Политическая история. - М., 1999.

10. Зимняя война 1939-1940. Книга вторая. И.В. Сталин и финская кампания. - М., 1999.

11. Егер О. Всемирная история. -Т.IV. С. - Пб., 1999.

12. Історія Фінляндії. - М., 1997.

13. Киссинджер Г. Дипломатия. - М., 1999.

14. Клинге Матти. Очерк истории Финляндии. -Хельсынки. -2-е издание. -1995.

15. Лялина М.А. Очерки истории Финляндии отъ древнейшъхъ временъ до начала ХХ столетия. - С-Пб., 1908.

16. Маннергейм К.Г. Мемуари. - М.: Вагриус. - 1999. - 507 с.

17. Мир в первой половине ХХ века. -М., 1998.

18. Мировая война. Пролог ХХ века. - М., 1998.

19. Полвинен Т. Держава и окраина. Н.И. Бобриков - генерал-губернатор Финляндии 1898-1904гг. - СПб., 1997.

20. Прибалтийско-финские народи. История и судьбы родственных народов. - Ювяскюля,1995.

21. Советская историческая энциклопедия. / Ред. Е.М. Жуков. -М., 1966. -С. 38.

22. Финляндия: краткий обзор. -Хельсинки., 1994.

23. Фінляндія: Зб. наук. ст. - Гельсінки, 1999.

24. Шевчук Л., Аарреваара Т. Финляндія: соціально-економіко-географічна характеристика. -Львів., 2001.

25. Юссіла О. Від великого князівства до сучасної держави: Політична історія Фінляндії від 1809р.. -К.: Унісерв, 2002. - 407 с.

26. Jagerskiold, Stig. Mannerheim: Marshal of Finland. London and Minneapolis 1986.

27. Jakobson, Max. Finland Survived: An Account of the Russo-Finnish Winter War,1939-1940, Helsinki 1984.

28. Jutikkala, Eino and Kauko Pirinen. History of Finland. 5^th edn. Helsinki 1996.

29. Polvіnen, Tuomo. Between East and West: Finland in International Politics 1944-1947. Helsinki 1986.

30. Puntila, L.A. Political History of Finland, 1809-1977. Keuruu 1980.

31. Screen, J.E.G. Mannerheim: The Years of Preparation. London 1970, 1993.

32. Upton, Anthony. The Finnish Revolution, 1917-1918.London 1982.

Размещено на Allbest.ru