Соціокультурні та політичні процеси у містах Східного Поділля (1920-ті – початок 1930-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

07.00.01 - історія України

УДК 316.61(477.43/.44) «1920/1930»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Соціокультурні та політичні процесиу містах східного поділля, 1920-ті - початок 1930-х рр.

Трухманова Світлана

Леонідівна

Переяслав-Хмельницький - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Рубльов Олександр Сергійович, Інститут історії України НАН України, вчений секретар.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Баженов Лев Васильович, Кам'янець-Подільський державний університет, завідувач Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України;

кандидат історичних наук, доцент Гальчак Сергій Дмитрович, Державний архів Вінницької області, завідувач.

Захист відбудеться „20” березня 2009 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.01 у ДНВЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” за адресою: 08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30 (зал В.О.Сухомлинського).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДНВЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розіслано „20” лютого 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. Ф. Глоба

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історія міст і сіл як соціально-просторових форм існування людського співтовариства, способів самоорганізації міських спільнот, становлення й розвитку специфічної міської культури є одним з найцікавіших аспектів історичного знання. Водночас історія співжиття людей у містах становить невичерпне джерело інформації щодо форм розвитку виробництва, поділу праці, специфіки «ділового спілкування» у різних країнах й регіонах. Саме у містах концентрувалися й концентруються унікальні історико-культурні цінності, що відіграють роль сполучної ланки поміж минулим, сьогоденням й днем прийдешнім.

Разом з тим, міський соціум є назагал полікультурним середовищем, що у ньому у складній взаємодії й переплетенні співіснують чи конфліктують іноді діаметрально протилежні цивілізаційні орієнтації. Особливо це прикметно для міського середовища прикордонної смуги з етнічно строкатим населенням, де поєднуються й перехрещуються впливи не лише кількох держав, але й різних систем ціннісних орієнтацій, політичних преференцій й менталітету, що переплавлюються у своєрідному міському «плавильному казані», формуючи виразне індивідуальне обличчя, ауру того чи іншого міста.

У відродженій Українській державі зростає розуміння ваги й актуальності історичного розвитку вітчизняних міст. Обговорення проблем демократизації, реформи місцевого самоврядування, розподілу владних повноважень між центром й місцями, впровадження європейських стандартів та засад міського самоврядування перманентно наштовхуються на брак дослідження відповідних проблем кінця ХІХ - першої третини ХХ ст., коли подібні питання перебували у центрі суспільно-політичного життя. Відтак, відповідаючи на виклики часу, міська проблематика, після періоду напівзабуття усе виразніше переміщується з периферії наукового зацікавлення в його центр, що частково пов'язане й зі зміною наукової парадигми, все виразнішим домінуванням у сучасних дослідженнях питань соціальної історії, в тому числі й міст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов'язаний з розробкою науково-дослідних тем: «Методологічні проблеми дослідження історії регіонів України ХХ ст.» (№ держреєстрації 0102U000937), «Історичне регіонознавство в Україні» (№ 0102U003773) відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України та «Повсякденне життя українського суспільства в 20-ті роки ХХ ст.» (№ 0105U00061) відділу історії України 20-30-х рр. ХХ ст. цього ж інституту.

Метою роботи є комплексне дослідження соціально-культурного розвитку міст радянського Поділля упродовж 1920-х рр. у контексті загального суспільно-політичного й культурно-освітнього розвитку УСРР.

Для реалізації цієї мети поставлені наступні завдання:

- проаналізувати сучасний стан наукової розробки проблеми, досягнення й прогалини наявної історіографії питання, рівень її джерельного забезпечення;

- дослідити особливості етнодемографічної еволюції міст радянського Східного Поділля;

- вивчити специфіку соціокультурного розвитку міського соціуму регіону під впливом політико-економічних й суспільно-політичних трансформацій у всій УСРР;

- з'ясувати особливості репресивних дій влади щодо представників інтелектуальної еліти Поділля упродовж 1920-х - початку 1930-х рр.;

- проаналізувати особливості формування кадрів радянських службовців;

- дослідити рівень розвитку сфери побуту та житлових умов та їх вплив на загальний стан розвитку міст;

- виділити тенденції розвитку освіти.

Об'єктом дослідження є міста Східного Поділля, що у міжвоєнному періоді входило до складу УСРР.

Предметом дослідження є закономірності та особливості соціокультурної еволюції міського населення Східного Поділля за умов переходу від політики «воєнного комунізму» до так званої нової економічної політики й контроверсійної політики «українізації», закорінення у регіоні більшовицької адміністрації й «нормалізації» міського життя на іншій, аніж за імперії Романових й Української Народної Республіки, основі - тоталітарного комуністичного режиму з виразним антиукраїнським забарвленням й особливою увагою до маргінальних верств міського соціуму.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період 1920-х - початку 1930-х років, що включає у себе у загальнополітичному плані останні роки політики «воєнного комунізму», увесь період так званої «нової економічної політики» й добу більшовицької політики «українізації» в усій її суперечливості й контроверсійності. У разі потреби, коли того вимагає логіка викладу матеріалу й причинно-наслідкові зв'язки, робляться відступи у період, який передував 1920 рокам, або ж добу 1930-х рр., яка щільно пов'язана з попередньою добою й водночас є певним діалектичним запереченням першого радянського десятиліття, але не може бути зрозумілою без такого зв'язку.

Територіальні рамки дослідження обіймають терени радянського Східного Поділля - частини історичного Подільського регіону, що у 1920-х рр., за тогочасним адміністративно-територіальним поділом УСРР, складалося з Вінницької, Кам'янецької, Могилів-Подільської, Проскурівської й Тульчинської округ з містами й селищами міського типу Баром, Бершаддю, Вінницею, Волочиськом, Гайсином, Городком, Деражнею, Дунаївцями, Ізяславом, Іллінцями, Кам'янцем-Подільським, Красиловим, Могилевом-Подільским, Немировим, Полонним, Проскуровим, Старокостянтиновом, Тульчином, Хмільником, Шаргородом, Шепетівкою та ін.

Методологічну основу роботи складають принципи об'єктивізму, історизму, системного підходу, що без них неможливе об'єктивне реконструювання історії соціокультурного розвитку міських населених пунктів радянського Поділля 1920-х рр. Специфіка досліджуваної проблеми зумовила використання у дисертації відповідних методів: проблемно-хронологічного викладу; аналізу історичного контексту; структурно-логічного, порівняльно-історичного, аналітично-систематичного методів.

Термінологія. Після скасування кріпацтва 1861 р. й здійснення міської реформи 1870 р. в імперії Романових, в тому числі у її українських землях, почалося зростання міст, які перетворювалися на центри промисловості, торгівлі, фінансового капіталу, науки, освіти й культури. За переписом 1897 р., в українських губерніях Росії нараховувалося 112 міст. Міщани складали 13 % населення.

1924 р. в УСРР відбулося уточнення класифікації населених пунктів й складено списки міських поселень. Правовою основою для запровадження категорій населених пунктів УСРР стала «Інструкція про порядок переведення населених пунктів до категорії міських або сільських поселень», затверджена ВУЦВК 14 квітня 1924 р. Нею запроваджувався поділ населених пунктів радянської України виключно на міські і сільські. Міські, у свою чергу, поділялися на селища міського типу (щонайменше 3 тис. мешканців) і міста (понад 10 тис. мешканців). У зв'язку з цим майже 40 % українських міст втратили попередній статус. Відтоді нормативними документами не передбачалося існування традиційного для Правобережної України й зокрема Поділля містечка. Однак термін «містечко» ще використовувався в окремих нормативних актах наприкінці 1924 р. й 1925 р., виданих українською мовою. Постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про загальну назву селищ міського типу» від 28 жовтня 1925 р. з метою «точно встановити загальну назву селищ міського типу й виразно їх відмежувати під час переведення розподілу залюднених пунктів на міста, селища міського типу і сільські селища» було ухвалено в українському тексті актів ВУЦВК і РНК УСРР 1924-1925 рр., де зустрічався термін «містечко», замінити його терміном «селище міського типу». Відтоді термін «містечко» у нормативних актах УСРР/УРСР більше не вживався.

Термін «міське населення» обіймав мешканців як власне міст, так і селищ міського типу й саме у такому значенні використовувався статистикою УСРР 1920-1930-х рр.

Сучасна урбаністика наголошує на релятивності й певній розмитості терміну «місто», який важко окреслити окремими географічно-просторовими, соціально-економічними, культурологічними або кількісно-статистичними визначеннями. Виразно проявлялася ця міська специфіка й на прикладі Поділля 1920-х рр.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що у ній вперше у вітчизняній історіографії комплексно проаналізовано характерні риси соціокультурного розвитку міст та міського населення Східного Поділля у контексті загальноукраїнського суспільно-політичного й культурного процесу 1920-х рр. З'ясовано особливості етнодемографічної ситуації у містах Поділля після «демографічної катастрофи» 1914-1923 рр., пов'язаної з роками Першої світової й українсько-російської війн доби Українських визвольних змагань, коли міста регіону перманентно перебували у прифронтовій смузі, ставали здобиччю ворогуючих сторін й несли втрати у складі населення, до чого долучилися й роки голоду 1921-1922 рр. й пов'язана з ними додаткова депопуляція міських соціумів краю.

Простежено закономірності соціокультурних змін міського життя Поділля у роки «воєнного комунізму», нової економічної політики й контроверсійної політики «українізації». Виявлено вплив більшовицької диктатури на деформацію соціально-політичного, громадського й культурно-освітнього розвитку міського середовища, що додатково ускладнювало прикордонне розташування регіону й ідеологічно штучна підтримка в СРСР/УСРР комуністичним тоталітарним режимом стану «фортеці в облозі». Доведено, що радянський режим, аби втриматися при владі, спирався на репресивний апарат, відстежуючи настрої громадян за допомогою розгалуженої мережі чекістсько-поліційної агентури, нещадно й жорстоко репресуючи усіх нелояльних підданих й залякуючи нейтральне громадянство міських осередків Поділля. З прикордонним статусом регіону й плеканням імперіалістичних планів керівництвом СРСР пов'язана й надмірна мілітаризація як усього Поділля, так і його міських центрів.

Вперше введено до наукового обігу широке коло історичних документальних матеріалів, які висвітлюють житлово-побутовий аспект міського життя Східного Поділля у вказаний період.

Отримав подальший розвиток розгляд методів і прийомів дій влади щодо прискореного формування у регіоні відданого покоління службовців й робітників розумової праці, задля чого руйнувалися традиції й інституції вищої й середньої шкільної освіти попередної доби (часів царату й Українських визвольних змагань), усувалися від навчально-виховного й наукового процесу представники інтелектуальної еліти краю зі «старої інтелігенції». Підтверджено фактами, що упродовж 1920-1930-х рр. практично без перерви тривали оперативно-чекістські операції щодо виявлення й ліквідації численних (назагал вигаданих і сфабрикованих самим НКВД) «антирадянських організацій» й «повстанських груп», репресувалися поодинокі представники місцевої наукової, педагогічної, музейницької й краєзнавчої еліти. Проілюстровано, що фрагментарні дії чекістів проти інтелігенції Поділля 1920-х рр. трансформувалися у перманентні системні репресії й депортації з початком 1930-х рр.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її основних положень, висновків, фактичного матеріалу під час дослідження дотичних до цієї тематики проблем, підготовки узагальнюючих праць з історії радянської України 1920-1930-х рр., історії Поділля зазначеної доби, спеціальних та загальних праць з історії вітчизняної урбаністики, соціології, політології, українознавства, історико-краєзнавчих досліджень, під час розробки навчальних курсів з відповідних дисциплін, складанні біографічних, бібліографічних та інших довідкових видань, підготовці музейних експозицій з історії Подільського регіону.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації висновки та наукові результати одержані автором особисто. Наукові статті здобувача у фахових виданнях є одноосібними.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дослідження обговорювались на засіданнях відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України, відділу з розробки архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ при Головній редколегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»; доповідалися й апробувалися на Міжнародній науково-практичній конференції «Народна культура Поділля в контексті національного виховання» (м. Вінниця, 14-15 жовтня 2003 р.), ХХ Вінницькій науковій історико-краєзнавчій конференції «Вінниччина: минуле та сьогодення» (м. Вінниця, 27-28 жовтня 2005 р.), Всеукраїнському «круглому столі» на тему « «Великий терор» 1937-1938 рр. в Україні: передумови, регіональні особливості, механізми здійснення» (Інститут історії України НАН України, 2 березня 2007 р.) та ін.

Публікації: Основні положення та результати дослідження відображені автором у 6 публікаціях, з яких 4 опубліковані у фахових виданнях ВАК України та 2 - у матеріалах конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою, завданнями, логікою розкриття теми та її специфікою. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 164 стор., повний обсяг рукопису - 213 стор., список використаних джерел і літератури - 49 стор. (419 позицій).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, окреслено хронологічні і територіальні рамки роботи, сформульовано мету і завдання дисертації; охарактеризовано використану наукову методологію й методи, зазначено наукову новизну та практичну цінність роботи. Уточнено базисний понятійний апарат дослідження.

У першому розділі - «Історіографія і джерельна база дослідження» - розглянуто стан наукового вивчення теми й наявну джерельну базу.

Перший етап дослідження проблеми синхронізується з радянськими містобудівними експериментами 1920-х рр. Першорядне історіографічне значення має праця співробітника Державної планової комісії УСРР І. К. Вологодцева «Особливості розвитку міст України», опублікована у серії праць «Комісії з вивчення перспектив розвитку міст» при Держплані УСРР. Аналізуючи розвиток українських міст за 1897-1914 рр., автор зауважував, що лише останні п'ять років напередодні Першої світової війни можуть бути віднесені до часів промислового пожвавлення, що й позначилося на динаміці розвитку вітчизняних міст. Але й за цих умов українські міста за характером свого комунального благоустрою й житлового фонду суттєво поступалися пересічному середньоєвропейському рівневі. Головною причиною слугувала надмірно жорстка політика уряду, що цілком підпорядкувала діяльність міського самоврядування інтересам помісного дворянства. Як наслідок - напередодні війни міста перебували у стані важкої фінансової кризи.

Війна й повоєнний голод важко відбилися на частині вітчизняних міських поселень, що потрапили до прифронтової смуги. Особливо негативно зазначені чинники вплинули на міста Поділля: населення Кам'янця-Подільського зменшилося 1923 р. у порівнянні з 1897 р. на 17 %, Могилева-Подільського - на 11 %. І. К. Вологодцев окреслив період 1914-1923 р. для значної кількості українських міст зі скороченням кількості їхніх мешканців як «демографічну катастрофу». З 1923 р. розпочався відновлювальний період в економіці й зокрема у житті міст. Щоправда, радянська політика індустріалізації пришвидшила асиметрію у розвитку міського середовища УСРР - найінтенсивніше розвивалися промислові округи Донбасу, цілком «американськими» темпами зростання. Переважну більшість подільських міст той самий автор зараховував до адміністративно-торговельно-промислової групи, що наближалася до параметрів європейського «синтетичного» міста з приблизно однаковою вагою фабрично-заводської промисловості, торгівлі, транспорту, державної й громадської служби. В зв'язку з аналізом зайнятості населення уваги заслуговує й розвідка А. П. Хоменка, котра побудована на підсумках демографічного перепису 1923 р. й висвітлює соціальну структуру українського міста. Одначе її використання має бути критичним з огляду на зрозумілу ідеологічну заангажованість автора.

На початку 1930-х рр. кардинально погіршилася суспільно-політична атмосфера в СРСР та УСРР, розгорнулися масштабні репресії проти вітчизняної інтелігенції й зокрема науковців, що, серед іншого, негативно вплинуло на розвиток містознавчих студій. З 1929 р. - часу фабрикування процесу «Спілки визволення України» - системно винищувався історико-краєзнавчий рух та його яскраві представники, в тому числі у Подільському регіоні.

Важливим історіографічним проривом у вивченні заявленої нами тематики стала підготовка й публікація 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР» (1967-1974), ініційованої науковцями республіки й започаткованої постановою ЦК КП України від 29 травня 1962 р. «Про видання «Історії міст і сіл Української РСР». Створене зусиллями 100-тисячного авторського колективу, в якому були представлені як учені, так і сільські учителі. В усіх томах витримана єдина схема відбору та розміщення матеріалу, застосовані єдині критерії оцінок, не позбавлені, однак, суб'єктивізму й вульгаризації. Видання започаткувало новий напрям у вітчизняній історіографії, сприяло розвиткові краєзнавчого руху в Україні, поширенню знань про рідній край, його історію, традиції, культуру. Історію міст вітчизняного Поділля висвітлено у томах серії, присвячених Вінницькій та Хмельницькій областям. Великий досвід підготовки видання узагальнений у працях голови Головної редколегії «Історії міст і сіл УРСР» акад. НАН України П. Т. Тронька.

Єдиною спробою створення узагальнюючої праці з історії соціальної структури Наддніпрянської України міжвоєнної доби ХХ ст. стали підготовлені колективом авторів Інституту історії АН УРСР «Очерки развития социально-классовой структуры УССР 1917-1937», що у них синтезовані наявні на той час в історичній літературі дослідження кількісних та якісних трансформацій у розвитку класів і соціальних верств. Автори іноді вдавалися до аналізу матеріалів переписів населення, одначе їхнє використання мало несистематичний й фрагментарний характер.

Питання розвитку соціальної структури українського радянського суспільства привертали увагу не лише вітчизняних дослідників. У Лондоні 1985 р. вийшла друком монографія канадського ученого українського походження Б. Кравченка «Social Change and National Consciousness in Twentieth-Century Ukraine», побудована, крім історіографічної й історико-мемуарної літератури, й на публікаціях офіційної статистики СРСР - матеріалах демографічних переписів, зокрема й 1926 та 1939 рр. Учений ґрунтовно проаналізував вплив соціально-політичних трансформацій в Україні на розвиток української національної свідомості у ХХ ст., зокрема й залежність цього процесу від урбанізації, міграцій людності та ін. Оскільки праця створювалася на основі доступної на Заході літературі, сам автор у передмові до української версії книги (1997) самокритично зауважував: «Безперечно, якби свого часу я мав доступ до архівів України, це дослідження могло б бути набагато ширшим і змістовнішим».

Однією з перших праць, в якій було докладно проаналізовано наслідки урбанізаційних процесів в УРСР під кутом зору втручання сталінської адміністративно-бюрократичної системи у соціокультурну сферу життя суспільства стала колективна монографія В. М. Даниленка, Г. В. Касьянова та С. В. Кульчицького «Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки». Авторам вдалося показати, як «підхльостування» індустріалізації зрештою призвело до утвердження командної економіки, прямого насильства й репресій, дегуманізації культури. Процес створення у ході цих змін т.зв. «нової інтелігенції» з притаманними їй особливостями соціально-психологічного складу відтворив у своїй монографії Г. Касьянов. Ця книга стала спільним проектом вітчизняних і канадських науковців - підтримку у її виданні надав Канадський інститут українських студій Альбертського університету.

Виразним свідченням необхідності ґрунтовного переосмислення методологічних підходів до історії радянської доби є праці проф. С. В. Кульчицького. Використовуючи закриті раніше для дослідників архівні джерела, в тому числі й матеріали всесоюзних переписів населення 1937 й 1939 рр., учений зосередив свою увагу на опрацюванні концептуально-методологічних засад історіографії, з позицій яких можна сформувати цілісне уявлення щодо історичних реалій першого двадцятиріччя комуністичного правління в Україні, в тому числі й у міському соціумі Подільського регіону.

Помітним внеском в осмислення соціокультурних процесів в УРСР 20-30-х рр. стала серія праць, присвячених замовчуваним у радянські часи процесам українізації. Своєрідним підсумком цієї роботи стала колективна монографія « «Українізація» 1920 - 30-х років: передумови, здобутки, проблеми», підготовлена колективом авторів Інституту історії України НАН України. Автори дослідили два паралельні процеси - як той, що під гаслами «коренізації» ініціювався «згори», так і той, що був реакцією українського суспільства на тимчасову лібералізацію радянської національної політики і йшов знизу. Спеціальні параграфи у монографії присвячені змінам у соціальній структурі населення, спричиненим урбанізацією і політикою українізації, а також їхнім етнонаціональним наслідкам.

Активно розвивається в Україні, хоч і досить рідко звертається до сюжетів 20-30-х рр., історична урбаністика, що фокусує увагу на містобудівній історико-культурній спадщині і проблемах її збереження. В. Вечерський у зв'язку з цим порушує цілий комплекс питань, які прямо стосуються руйнівного впливу тоталітарної системи на міське середовище у напрямі його дегуманізації та руйнування його соціального й культурного потенціалу.

До цього напряму примикають новаторські праці дніпропетровського історика В. Підгаєцького, ґрунтовані на кліометричному аналізі. За результатами міських переписів 1923 і 1926 рр. автор зробив спробу створити типологію окружних і неокружних міст України, з'ясувати характер розподілу міського населення за заняттями, простежити вплив заходів радянської влади на процеси урбанізації.

Останнім часом під впливом історичної антропології міська історія почала дедалі частіше потрапляти у поле зору дослідників, які відносять себе до нових наукових напрямів - нової соціальної і нової локальної історії, історії повсякденності. Остання належить до одного з новітніх напрямів сучасної вітчизняної історіографії, які після відновлення державної незалежності України набули певного розвитку. Об'єктом дослідження цього напряму історичної науки є життя пересічної, звичайної людини поза ідеологією й політикою із щоденними реаліями родинного, приватного побутування. Звичайно, враховуючи специфіку ідеологізованого радянського суспільства, цілком виключити вплив/втручання ідеології й політики на підрадянське повсякдення просто неможливо, отже «чистота експерименту» у даному разі достатньо відносна.

Піонером вивчення повсякдення міст і сіл СРСР 1930-х рр. була американська дослідниця Ш. Фіцпатрік, яка оприлюднила власні наукові результати на початку 1990-х рр.

В Україні до історіописання про побут, умови життя й праці городян 1920-1930-х рр. зверталося чимало дослідників, але переважно в ілюстративному контексті. Елементи просопографічного дослідження найчастіше присутні у публікаціях реабілітаційної історіографії. Зокрема такі описи зустрічаємо у розвідках про культурно-освітніх діячів Поділля. Системніше до питання про повсякденне життя міської інтелігенції регіону підійшли О. А. Коляструк та В. А. Нестеренко. Історіографічний та методологічний аспекти вивчення історії повсякденності виокремлені у спеціальній монографії О. А. Коляструк.

У працях співробітника Інституту історії України НАН України В. Б. Молчанова досліджено головні особливості життєвого рівня населення губернських центрів Правобережної України (зокрема Кам'янця-Подільського) 1900-1914 рр. Особливу увагу автор приділив висвітленню тривалості робочого дня, зайнятості, безробіттю, динаміці заробітної платні та доходів головних верств міських жителів. Проаналізовано обсяги й характер споживання мешканцями міст як продуктів харчування, так і предметів першої необхідності та довготривалого використання. З'ясовано еволюцію побутового обслуговування, взаємозв'язок життєвого рівня й стану благодійності. Вивчено особливості надання освітніх послуг, асортимент і якість сфери культурного відпочинку громадян губернських міст Південно-Західного краю. У монографії ученого окремий розділ присвячено соціокультурному аспектові життєвого рівня городян міст Правобережжя.

Ґрунтовністю, системністю й масштабами підходу до висвітлення теоретико-методологічних проблем історичної урбаністики Поділля, піонерськими розвідками щодо кліматичного чинника в історичному антропосоціогенезі регіону, ретельністю у висвітленні подробиць біографій відомих подільських учених, зокрема краєзнавців й музеєзнавців, відрізняються праці відомих дослідників - керівника Центру дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам'янець-Подільському національному університеті проф. Л. В. Баженова та його вінницького колеги С. Д. Гальчака.

Упродовж 2005-2007 рр. відділом історії України 20-30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України виконувалася науково-дослідна тема «Повсякденне життя українського суспільства в 20-ті роки ХХ ст.» (№ 0105U00061). З 2008 р. цей же відділ розробляє нову тему НДР - «Українське суспільство 30-х рр. ХХ ст.: Нариси повсякденного життя».

З II кв. 2008 р. Центр теоретико-методологічних проблем історичної регіоналістики (керівник - д-р іст. наук Я. В. Верменич) відділу регіональних проблем історії України Інституту історії України НАН України розпочав виконання теми НДР «Історична урбаністика в Україні: теорія містознавства та методи літочислення». Низка праць керівника Центру ґрунтовно з'ясовує теоретико-методологічні проблеми історичної урбаністики й накреслює шляхи подальшого вивчення цієї складної проблематики.

Зусилля місцевих науковців, у тому числі і краєзнавчого загалу, координуються Центром дослідження історії Поділля Інституту історії України НАН України при Кам'янець-Подільському національному університеті. Центр видає «Студії Центру дослідження історії Поділля» (з 2005 р.) та журнал «Хмельниччина: Дивокрай» (з 2004 р.). Центр, окрім видання великої кількості науково-популярної літератури, започаткував багатотомне історико-документальне видання «Місцеве самоврядування на Хмельниччині: нариси історії місцевих громад» (вийшло 6 томів), що хронологічно охоплює весь період існування цих громад.

Розкриттю політико-правових, економічних, етнокультурних, соціальних та інших аспектів адміністративно-територіального устрою Поділля в історичній ретроспективі і на сучасному етапі присвячена монографія «Адміністративно-територіальний устрій Поділля. Історія і сучасність», підготовлена В. М. Олуйком, П. Я. Слободянюком та М. І. Баюком. Окремий параграф 2 розділу присвячений адміністративно-територіальному устрою на Поділлі в 1920-1930-х рр. Тут представлено великий фактичний матеріал про повіти, округи, волості і здійснювані владою «перекроювання» територій, про зміни у соціальному складі населення, репресивну політику властей. На жаль, поданий матеріал слабо структурований, а офіційні дані про адміністративно-територіальний устрій, наведені у 1 та 2 розділах, подекуди відмінні.

Разом з тим, проведений історіографічний аналіз засвідчує, що у сучасній українській історіографії проблема соціокультурного розвитку міст Поділля 1920-х - початку 1930-х років комплексно не досліджувалася, отже вимагає системного вивчення.

Джерельна база роботи. В основу дисертації покладений аналіз матеріалів Всесоюзного перепису населення 1926 р. й матеріали міського перепису УСРР 1931 р.

Різноманітні аспекти соціокультурного розвитку міського населення Подільського регіону упродовж 1920-х - початку 1930-х років реконструйовані й проаналізовані нами на основі архівних матеріалів, значна частина яких вводиться до наукового обігу уперше.

Йдеться насамперед про матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), де вивчено зокрема матеріали фонду 166 - «Народний комісаріат освіти УСРР».

У фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) досліджувався фонд 1 - «Центральний комітет Компартії України» - та його описи 7 («Протоколи засідань Оргбюро і Секретаріату ЦК КП(б)У і матеріали до них. 1919-1938 рр.») та 20 («Документи відділів ЦК КП(б)У. 1918-1941 рр.»), де виявлено матеріали щодо соціокультурного та політичного розвитку Подільського регіону окресленого періоду.

Ретельне вивчення матеріалів Державного архіву Вінницької області (ДАВО) уможливило докладну реконструкцію соціокультурного й громадсько-політичного життя Східного Поділля упродовж 1920-х - початку 1930-х років. Опрацьовано матеріали таких фондів ДАВО: Ф. Д-54 («Вінницький учительський інститут, м. Вінниця»); Ф. П-1 («Подільський губернський комітет КП(б)У»); Ф. П-7 («Ольгопільський повітовий комітет КП(б)У, м. Бершадь, Ольгопільський повіт, Подільська губ.»); Ф. П-29 («Партійний архів Вінницького обкому Компартії України. Вінницький округовий комітет КП(б)У»); Ф. П-30 («Гайсинський округовий комітет КП(б)У Подільської губ.»); Ф. П-31 («Могилів-Подільський округовий комітет КП(б)У Вінницької обл.»); Ф. Р-151 («Вінницька міська Рада робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, м. Вінниця»); Ф. Р-925 («Подільський губернський виконавчий комітет Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, м. Вінниця Подільської губ.»); Ф. Р-1941 («Вінницький інститут народної освіти (ІНО), м. Вінниця»); Ф. Р-2625 («Подільський губернський революційний комітет (Губревком), м. Вінниця Подільської губ.»).

Другий розділ - «Соціально-демографічний склад міського населення Східного Поділля у 1920-х - на початку 1930-х. рр.» містить аналіз соціально-демографічних трансформацій у складі городян регіону упродовж першого «мирного» радянського десятиріччя.

Підрозділ 2.1. - «Соціальні зміни у міському середовищі Східного Поділля» - окреслює соціальні переміни в урбаністичній динаміці міського соціуму Подільського регіону під впливом подій Першої світової війни, збройних конфліктів за доби Української революції 1917-1921 рр. й насамперед внаслідок агресії більшовицької Росії з її надмірною мілітарно-чекістською жорстокістю, а також першого радянського голоду 1921-1922 рр. радянський репресивний влада місто

Підрозділ 2.2. - «Вплив політики влади на соціодемографічні процеси» - характеризує політику більшовицької адміністрації у регіоні, спрямовану на формування у містах Поділля осередків нової влади з прикметною для неї радянською бюрократією, яка формувалася переважно з вихідців зі східних губерній України або Росії, а також маргінальних верств місцевого селянського населення. Водночас колишні верхні й середні шари подільського міського соціуму або опинилися за кордоном в еміграції, або були усунуті від владних важелів впливу й позбавлені майнових прав, піддавалися перманентним переслідуванням.

Наслідком усіх цих змін стали істотні зрушення не лише у соціальній, а й в етнічній сфері. Під впливом процесів українізації міста Поділля набували виразного українського обличчя - попри те, що євреї на Правобережжі становили 33,6%, а росіяни - 12,2% городян. Значною мірою соціальна структура міст змінювалася внаслідок припливу в них сільської молоді, яка сподівалася на одержання кращої освіти й кар'єрне просування. Поліпшувалися умови для змін у національній свідомості тих верств населення, які зазнали асиміляції, для розширення простору застосування української мови. Українці дедалі частіше посідали соціально вагомі місця у системі управління, у промисловості й освіті. І хоч ішлося не про робітничо-селянську інтелігенцію, а лише про її сурогат, владу починали непокоїти соціокультурні наслідки власної політики. Невдовзі це занепокоєння вилилося у небачену за масштабами систему насильства і безпрецедентних за розмахом репресій.

Третій розділ - «Якісні характеристики «нової» інтелігенції». Умови праці й побуту мешканців міст Східного Поділля» - висвітлює процес формування кадрів радянських службовців та інтелігенції, нові тенденції у ставленні до освіти та науки, ідеологічний вплив на міських мешканців через трансформацію обрядовості та умови життя та побуту городян Східного Поділля.

Підрозділ 3.1. - «Формування кадрів радянських службовців та інтелігенції у містах Поділля» - з'ясовує особливості кадрової політики більшовицької адміністрації у містах подільського прикордоння УСРР. Службовці Поділля були тією категорією освічених городян, яка, за офіційною статистикою, включала як представників старої інтелігенції, фахівців, так і численне чиновництво радянських установ. За оцінкою органів влади, міська інтелігенція Поділля, 80 % якої були радянськими службовцями, являла собою, за нечисленними винятками, пасивну масу, що зайнята лише пошуком засобів до існування. У залежності від їхнього матеріального становища, яке не у всіх установах було однакове, коливалися й настрої робітників розумової праці подільських міст. Особливо наголошувалося назагал лояльне ставлення до радянської адміністрації.

Підрозділ 3.2. - «Зміни у стані освіти» - висвітлює специфіку дій нової влади щодо культурно-освітньої та наукової сфери Східного Поділля, що їхньою домінантою було прагнення зруйнувати здобутки попередніх часів, підпорядкувавши собі й ідеологічно «перевиховавши» у комуністичному дусі представників місцевої інтелектуальної еліти, а відверто нелояльних до більшовицької адміністрації - піддавши репресіям й усуненню від викладацьких та наукових посад. Серед найвідоміших вищих навчальних закладів регіону часів Української Народної Республіки найсильніших інституційних та кадрових втрат зазнав колишній Кам'янець-Подільський український державний університет.

Підрозділ 3.3. - «Трансформація обрядовості у зв'язку з появою радянських свят» - присвячений аналізові змін у традиційній обрядовості міст Східного Поділля, спричинених більшовицькою адміністрацією.

Значні зусилля докладалися новою владою для трасформації звичної обрядовості подільських міст у зв'язку з появою й насаджуванням нових радянських свят і звичаїв. Суботники, недільники, «комсомольські весілля», «антирелігійні карнавали», відзначення пам'ятних більшовицьких дат (днів народження й смерті В. Ульянова-Леніна, річниці Жовтневого перевороту 1917 р.) тощо - поступово, але неухильно ставали традицією як у регіоні, так і по всій республіці, заперечуючи ще свіжу пам'ять про традиції й пам'ятні дати незавершеної Української революції 1917-1921 рр.

Підрозділ 3.4. - «Житлові умови мешканців міст Східного Поділля» - висвітлює стан житлово-комунального господарства міст регіону упродовж першого десятиліття комуністичної адміністрації. Радянська влада намагалась вирішити житлову проблему власними методами, націоналізуючи будівлі та розподіляючи їх за класовими критеріями. Підставою до цього слугував декрет про націоналізацію всіх міських домоволодінь, надання квартир носило характер реквізиції, як і облік та розподіл меблів. За цілковитої відсутності коштів та джерел їх отримання відділи житлового господарства використовували наявні запаси житлоплощі, але не могли розпочати ані спорудження нових будинків, ані ремонт наявних, які дедалі більше занепадали й руйнувалися. Неп перевів комунгоспи на самоокупність. 1922 р. став роком реорганізації комунального господарства Поділля на нових засадах самоокупності та господарського розрахунку.

Упродовж 1920-х рр. перевагою при наданні житла користувалися робітники, члени профспілок та військовослужбовці. Саме військові, численні дивізії РСЧА, дислоковані у прикордонному регіоні, й їхні штаби та апарат управління, тилові служби, розквартировані у містах Поділля, стали виразною ознакою міського життя регіону, як і численні чекісти/енкаведисти, покликані гарантувати безпеку прикордонної смуги й відстежувати «антирадянські прояви» й «змови» серед подолян.

Підрозділ 3.5. - «Відмінні риси «нового побуту» » - присвячений аналізові заходів влади щодо впровадження у регіоні нового радянського побуту.

Упродовж 1920-х рр. були серйозні спроби більшовицької влади створити новий побут, цілковито відповідний ідеям й потребам будівництва соціалізму. Йшлося насамперед про проектування й спорудження будинків і житлових масивів особливого типу, розрахованих винятково на колективний спосіб життя. Відповідно до теоретичних побудов, людина мала жити й виховуватися у колективі. Відтак, старий побут був шкідливим, адже люди жили у ньому відокремлено - родинами або поодинці, в окремих будинках або квартирах, що роз'єднувало людей, зміцнювало індивідуалістичні й власницькі навички. Отже, його слід було зламати й замінити іншим, колективістським. Окремій особі чи сімейній парі відводилася мінімальна житлоплоща - індивідуальне життя максимально урізалося задля підпорядкування життю у колективі.

Проектам нового побуту не судилося збутися. Новий побут не прищепився з різних причин. Й тому, що держава була неспроможна забезпечити таке велетенське будівництво, й тому, що вона не могла взяти на себе цілком побутове обслуговування людей - громадське харчування, виховання дітей, прання тощо. Тим більше, що налагодження повсякденного матеріального побуту для радянської держави завжди перебувало на останньому місці у порівнянні з потребами військово-промислового комплексу. А найголовніше - проекти ці були занадто утопічні й суперечили природі людини. Фантастичні владні проекти обернулися у реальному житті погіршенням умов повсякденного побуту, виселеннями, ущільненнями й комуналками.

Комунальні квартири залишилися у житті радянської людини мимовільною пародією на ті фантомні будинки-комуни, що їх малювали у власних мріях ранні ідеологи нового соціалістичного побуту. Кожна родина у комуналці жила власним життям - як могла й уміла. Крім того, комунальні квартири були вимушеним заходом, викликаним гострим й хронічним житловим дефіцитом у державі. Дефіцит пояснювався зокрема й тим, що житлове будівництво різко відставало від потреб населення. Звідси людська тіснота й скупченість на обмеженій житлоплощі. Квартира, розрахована раніше на одну родину, заселялася кількома сім'ями; великі кімнати розгороджувалися перетинками. У великих містах запроваджувалася так звана санітарна норма, згідно з якою кожна особа не мала права претендувати більше як на 9 м2. Запроваджувалися й інші обмеження. На цій базі житлового голоду й складався комунальний побут з власними особливими законами й специфічним колоритом, що виразною прикметою стали надзвичайна тіснява повсякденності й необхідність постійного спілкування з чужими людьми.

Четвертий розділ - «Вплив системи державного терору на соціокультурні процеси у регіоні» - присвячений аналізу особливостей здійснення репресивної політики більшовицької адміністрації у Східному Поділлі та її негативному впливу на міський соціум регіону.

Підрозділ 4.1. - «Інтелігенція як об'єкт репресивної політики влади» - присвячений репресивним заходам чекістського апарату у регіоні щодо представників місцевої інтелігенції та її найчисленнішого загону - учительства.

Підрозділ 4.2. - «Нищення системи краєзнавчих та історико-регіональних досліджень» - з'ясовує системні заходи більшовицької адміністрації Поділля щодо ліквідації розгалуженої мережі історико-краєзнавчих та історико-регіональних досліджень у регіоні та репресування найвідоміших представників місцевої наукової еліти (Г. В. Брілінга, Н. Ф. Гаморака, В. О. Гериновича, В. П. Гоци, П. Г. Клепатського, В. Д. Отамановського, Ю. Й. Сіцінського та ін.).

У Висновках подано найважливіші результати дослідження, окреслено перспективи подальшого розроблення теми та узагальнено їх у таких положеннях, які виносяться на захист:

1. Доведено, що міста радянського Поділля 1920-х рр. належали, за тогочасною офіційною класифікацією, до кустарно-ремісничого типу, змішаного - адміністративно-торговельно-промислового типу міських поселень, завдячуючи своїм статусом насамперед власній адміністративній функції центру відповідної округи (Вінниця, Кам'янець-Подільський, Могилів-Подільський, Проскурів). Важливим залізничним вузлом й міським поселенням транспортного типу була Жмеринка. Такі міста, як Вінниця, Гайсин, Кам'янець-Подільський, Могилів-Подільський, Проскурів, Тульчин, були осередками перебування губернських, окружних органів влади, де розташовувалися різноманітні установи, навчальні заклади, тобто зосереджувалась основна маса освіченого населення губернії, робітників розумової праці.

2. Загалом у містах регіону проживало лише 10 % місцевої людності, а 90 % її займалися сільським господарством. Робітництво міст Поділля було назагал неавтохтонного походження, а складалося з приїжджих - мігрантів з Росії чи східних губерній України. На їхню підтримку розраховувала нечисленна компартійна адміністрація регіону, також значною мірою відряджена до західного прикордоння УСРР зі Сходу. Ще одним резервом підтримки влади слугувало місцеве незаможницьке селянство. Саме з цих двох суспільних категорій (робітництва й незаможного селянства) й намагалася більшовицька адміністрація регіону рекрутувати нову радянську інтелігенцію, надаючи вихідцям із суспільних низів численні пільги й привілеї при здобуванні освіти (початкової, середньої й вищої) й забезпечуючи надалі їм «зелену вулицю» при наступному кар'єрному просуванні, розраховуючи, у свою чергу, на беззастережну підтримку своїх дій з боку цієї «нової інтелігенції».

3. З'ясовано, що традиційна інтелігенція міст Поділля, яка упродовж 1920-х рр. була уособленням наступності інтелігентських поколінь, оскільки ледь не стовідсотково отримала освіту ще до Першої світової війни й значною своєю частиною була ангажована у події Української революції 1917-1921 рр., в очах більшовицької влади виступала небезпечним ідеологічним опонентом/конкурентом. Відтак левова частка агентурно-інформаційної мережі Подільського губвідділу ГПУ спрямовувала свої зусилля проти цієї національно свідомої інтелігенції, авангардом якої виступало учительство.

4. Доведено, що більшовицька влада докладала значних зусиль для трансформації звичної обрядовості подільських міст у зв'язку з появою й насаджуванням нових радянських свят і звичаїв. Суботники, недільники, «комсомольські весілля», «антирелігійні карнавали», відзначення пам'ятних більшовицьких дат (днів народження й смерті В. Ульянова-Леніна, річниці Жовтневого перевороту 1917 р.) тощо - поступово, але неухильно ставали традицією як у регіоні, так і по всій УСРР, заперечуючи ще свіжу пам'ять про традиції й пам'ятні дати незавершеної Української революції 1917-1921 рр.

5. Встановлено, що надзвичайно складною упродовж усіх 1920-х років залишалася у регіоні житлова проблема. Руйнування міського житлового фонду, завдані Першою світовою війною, кількаразовим переміщенням фронтів територією Поділля упродовж військових дій 1914-1918 рр. й подальшою більшовицькою агресією проти УНР, так і не були компенсовані позитивною програмою житлового будівництва нової радянської адміністрації. Її засадничим гаслом у сфері міського комунального господарства, як, зрештою, і в інших, залишалося сумнозвісне «Грабуй награбоване!» Для більшовицької влади йшлося насамперед про перерозподіл міського житлового фонду, який вона успадкувала/захопила від попередньої російської імперської або української національної адміністрації.

Для житлово-комунальної політики комуністичної влади на Поділлі (як і по всій УСРР) прикметними упродовж 1920-х років були терор і свавілля, націоналізація й конфіскація домоволодінь «експлуататорських елементів», «ущільнення» представників розумової праці, «старої інтелігенції» з певним відступом у бік лібералізації, що пов'язувалася з частковою денаціоналізацією житлових споруд за часів нової економічної політики. Характерною особливістю прикордонного регіону радянської України був високий ступінь концентрації у його містах військових гарнізонів, частин ЧК-ГПУ, міліції, частин особливого призначення - розквартированих на Поділлі на випадок ймовірного нападу гіпотетичного імперіалістичного агресора, а відтак й додатковий тиск на житлово-комунальну сферу міст і містечок, у розвиток яких нова влада не поспішала вкладати кошти.

6. Обґрунтовано той факт, що упродовж 1920-х рр. більшовицька влада докладала зусиль, аби створити новий побут, цілковито відповідний ідеям й потребам будівництва соціалізму. Відповідно до теоретичних побудов, людина мала жити й виховуватися у колективі.

Побутові стереотипи поведінки подільського селянства формувалися під впливом багатовікових традицій, міське ж населення регіону формувало свою поведінку, аналізуючи не лише надбання народної мудрості, а й нову інформацію, демонструвало зразки нового мислення та дій. На початку ХХ ст. багато стереотипів мислення та поведінки зазнали трансформації завдяки загальним революційним змінам у суспільстві, цей процес тривав й упродовж 1920-х рр. внаслідок цілеспрямованої політики радянської влади. Міське населення Поділля, пристосовуючись до нових умов життя, багато в чому змінило свій побут. Перерозподіл матеріальних цінностей, нові умови існування одних кинули у злиденність, інших піднесли до нормального чи покращеного існування.

7. З'ясовано, що службовці Поділля були тією категорією освічених городян, яка включала як представників старої інтелігенції, фахівців, так і численне чиновництво радянських установ. Міська інтелігенція Поділля, 80 % якої були радянськими службовцями, являла собою, за нечисленними винятками, пасивну масу, що зайнята лише пошуком засобів до існування. У залежності від їхнього матеріального становища коливалися й настрої робітників розумової праці подільських міст. Але переважало назагал лояльне ставлення до радянської адміністрації.

8. Доведено, що студентство Поділля, яке головним чином зосереджувалося у Кам'янці-Подільському та Вінниці, назагал було просякнуто українськими незалежницькими ідеалами, чому значною мірою сприяла професура, попри формальні запевнення останньої у лояльності до більшовицької адміністрації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Трухманова С. Л. Динаміка кількості та складу міського населення Поділля за родом занять у 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. / С. Л. Трухманова // Етнічна історія народів Європи / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Ін-т політ. та етнонац. досліджень НАН України. - К., 2001. - Вип. 8. - С. 65-70.

2. Трухманова С. Л. Вплив зайнятості міського населення Поділля на тип окружного міста у 20-х - на початку 30-х рр. ХХ ст. / С. Л. Трухманова // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Сер.: Історія / [За заг. ред. проф. П. С. Григорчука]. - Вінниця: ДП «ДКФ», 2001. - Вип. III. - С. 73-81.

3. Трухманова С. Л. Про підготовку кадрів радянських спеціалістів у 20-х рр. ХХ ст.: На матеріалах подільських міст / С. Л. Трухманова // Етнічна історія народів Європи / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка; Ін-т політ. та етнонац. досліджень НАН України. - К., 2002. - Вип. 13. - С. 93-99.

4. Трухманова С. Л. Інтелігенція міст Поділля - об'єкт репресивної політики більшовицької адміністрації в Україні, 1920-ті - початок 1930-х рр. / С. Л. Трухманова // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: Зб. ст. / Ін-т історії України НАН України; [Редкол.: П. Т. Тронько (голов. ред.) та ін.] - К.: Ін-т історії України НАН України, 2007. - Вип. 34 / Відп. за вип. Р. Ю. Подкур. - С. 115-142.

Публікації, що додатково відображають результати дисертації:

1. Трухманова С. Л. Етнонаціональні особливості складу міського населення Поділля у 20-х рр. ХХ ст. / С. Л. Трухманова // Народна культура Поділля в контексті національного виховання: Зб. наук. праць Міжнародної наук.-практичної конф., Вінниця, 14-15 жовт. 2003 р. - Вінниця, 2004. - С. 321-326.

2. Трухманова С. Л. Українізація партійно-державного апарату у 20-х рр. ХХ ст.: На матеріалах Державного архіву Вінницької обл. / С. Л. Трухманова // Вінничина: минуле та сьогодення: Краєзнавчі дослідження: Матеріали ХХ Вінницької наукової історико-краєзнавчої конференції, 27-28 жовт. 2005 р. - Вінниця, 2005. - С. 146-153 (у співавторстві з В. П. Півошенко; дисертанткою написані с. 150-153).

АНОТАЦІЯ

Трухманова С. Л. Соціокультурні та політичні процеси у містах Східного Поділля , 1920-ті - початок 1930-х рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - ДНВЗ „Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”. - м. Переяслав-Хмельницький, 2009.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню перебігу соціокультурних процесів у містах Східного Поділля упродовж 1920-х - початку 1930-х років. Уперше у вітчизняній історіографії комплексно проаналізовано особливості соціокультурного та політичного розвитку міст Східного Поділля 1920-х - початку 1930-х рр. З'ясовано характерні риси етнодемографічної ситуації у містах Поділля після демографічної катастрофи 1914-1923 рр., пов'язаної з часами Першої світової й українсько-російської воєн доби Українських визвольних змагань. Простежено закономірності соціокультурних змін міського життя Поділля у роки «воєнного комунізму», нової економічної політики й контроверсійної політики українізації. Виявлено вплив більшовицької диктатури на деформацію соціально-політичного, громадського й культурно-освітнього розвитку міського середовища, що додатково ускладнювало прикордонне розташування регіону й ідеологічно штучне підтримування в СРСР/УСРР комуністичним тоталітарним режимом стану «фортеці в облозі». Доведено, що радянський режим, аби втриматися при владі, спирався на репресивний апарат, відстежуючи настрої громадян за допомогою розгалуженої мережі чекістсько-поліційної агентури, нещадно й жорстоко репресуючи усіх нелояльно налаштованих. Показано методи й прийоми влади щодо прискореного формування у регіоні відданого більшовицькій адміністрації покоління службовців, робітників розумової праці, задля чого руйнувалися традиції вищої й середньої школи, усувалися від навчально-виховного процесу представники інтелектуальної еліти краю.