Східні Карпати в пізньоримський час

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

УДК 902/904 (477) (478.9)”529”:93

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

СХІДНІ КАРПАТИ В ПІЗНЬОРИМСЬКИЙ ЧАС

(етнокультурні та соціально-економічні процеси)

Спеціальність - 07.00.04 - археологія

ВАКУЛЕНКО ЛІАНА ВАСИЛІВНА

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі археології ранніх слов'ян Інституту археології НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Дзиговський Олександр Миколайович, Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, професор кафедри археології та етнології України

доктор історичних наук, професор Айбабін Олександр Ілліч, керівник Кримського філіалу Інституту сходознавства НАН України

доктор історичних наук, старший науковий співробітник Гудкова Олександра Василівна

Захист відбудеться „16” березня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології НАН України за адресою: 04210, Київ-210, проспект Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту археології НАН України за адресою: 04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 12

Автореферат розісланий „29” грудня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук О. Є. Фіалко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

За природними умовами Східні Карпати разом з передгір'ями утворюють структурно-тектонічну та ландшафтну цілісність. Вздовж зовнішнього краю Карпатської дуги, її північно-східних схилів, розташована Передкарпатська рівнина (Передкарпаття або Прикарпаття), область, що пролягає вздовж південно-західних схилів Карпат, займають Закарпатське передгір'я і Закарпатська низовина (Закарпаття).

Археологічні матеріали свідчать про щільне заселення підгірських територій по обох боках східної частини пасма Карпатських гірських хребтів у пізньоримський час. прикарпатський пізньоримський курган

В історичній періодизації рубежем, з якого починається пізньоримський період, є Маркоманські війни 166/167-180 рр. Кінцем пізньоримського періоду і початком епохи Великого переселення народів вважається 375 р. - вторгнення в Європу гуннів.

Актуальність теми. Пізньоримський час - період, позначений докорінними змінами етнічної карти Європи внаслідок потужних міграційних процесів. Свідченням таких змін є відомості античних авторів, які відтепер зосереджують свою увагу на інших, ніж у попередні часи, варварських племенах. Незаперечно доводять це і археологічні матеріали, що свідчать як про переміщення на нові території населення вже сформованих археологічних культур (пшеворської чи вельбарської), так і про появу нових культурних утворень, таких як черняхівська культура і культура карпатських курганів.

Географічні та історичні області, розташовані по обох боках східного відрізку Карпатського хребта - Прикарпаття і Закарпаття - були територіями, на яких складні міграційні та інфільтраційні процеси, що відбувалися в цей період на теренах Європи, набули особливого значення. Розташування Східнокарпатського регіону на перехресті міграційних шляхів, обумовило його особливе місце, в подіях європейської історії. Процеси, що відбувалися в Карпатському регіоні (як у Прикарпатті, так і у Закарпатті), не тільки віддзеркалювали, але й прямо впливали на ситуацію в Європі. Без вивчення стародавньої історії краю у цей період неможливо відтворення української, а відтак і європейської історії. Між тим в історичній науці відсутнє цілісне комплексне дослідження регіону Східних Карпат у пізньоримський час.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Робота виконана в рамках науково-дослідницьких тем відділу археології ранніх слов'ян „Археологічні джерела до вивчення народів Південно-Східної Європи в І тис. н.е.” (державний реєстраційний № 0199U003878), „Матеріали до археологічної карти України І тис. н.е.” (державний реєстраційний № 0105U001384).

Мета дослідження - реконструкція етнокультурної та соціально-економічної історії населення регіону Східних Карпат у пізньоримський час на основі археологічних матеріалів із залученням писемних, антропологічних, етнографічних, палеоботанічних, палеозоологічних джерел.

Виходячи з поставленої мети завданнями роботи є:

- аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії з проблем історії Східнокарпатського регіону пізньоримського часу;

- типологічний та хронологічний аналіз археологічних матеріалів пізньоримського часу з території Прикарпаття;

- реконструкція основних характеристик життя стародавнього населення Прикарпаття у пізньоримський час та характеристика етнокультурних процесів;

- типологічний та хронологічний аналіз археологічних матеріалів пізньоримського часу з території Закарпаття, що включає культурне визначення пам'яток;

- характеристика етнокультурних процесів на території Закарпаття в першій половині І тис. н.е.;

- порівняльний аналіз старожитностей пізньоримського часу Закарпаття та Прикарпаття;

- визначення ролі міграційних процесів у Східнокарпатському регіоні в римський час;

- визначення витоків виникнення гончарства у варварських племен Європи;

- характеристика соціальної структури варварського суспільства регіону.

Об'єктом дослідження є археологічні пам'ятки пізньоримського часу Прикарпаття і Закарпаття.

Предметом дослідження є процеси виникнення і розвитку археологічних культур Східнокарпатського регіону на тлі загальноєвропейської історичної ситуації.

Методи дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено загальнонаукові принципи системності, історизму. Для досягнення поставлених завдань застосовані методи археологічної науки: аналітичний, типологічний, порівняльний, генетичний, ретроспективний, хронологічний, картографічний.

Хронологічні рамки дослідження - ІІ ст. - середина V ст. н.е.

Територіальні межі - Східні Карпати: Прикарпаття і Закарпаття.

Джерельну базу дослідження складають матеріали пам'яток пізньоримського часу на території Прикарпаття і Закарпаття, в тому числі отримані автором під час багаторічних польових досліджень могильників і поселень культури карпатських курганів. Для порівняння залучені матеріали пам'яток пізньоримського часу з суміжних територій України, Румунії, Польщі, Словаччини та Угорщини.

Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що вона є першим монографічним дослідженням, присвяченим комплексному аналізу археологічних старожитностей другої чверті І тис. н.е. Східнокарпатського регіону;

- на основі вперше проведеного порівняльного аналізу археологічних матеріалів доведено, що Прикарпаття і Закарпаття у пізньоримський час були різними культурними областями. Пам'ятки пізньоримського часу, відкриті на територіях по різний бік Карпатського хребта, не можуть бути об'єднані в одну археологічну культуру;

- нові польові дослідження дозволили змінити уявлення про територію поширення культури карпатських курганів;

- на археологічних матеріалах показано, що протягом пізньоримського періоду на території Прикарпаття відбувався стабільний розвиток населення, археологічним втіленням якого була культура карпатських курганів;

- доведено, що культура карпатських курганів склалася на території Прикарпаття, проте її походження пов'язане з міграцією в цей регіон германського населення, а культурне обличчя спільноти сформувалося під впливом античної цивілізації. Культура карпатських курганів припиняє своє існування у зв'язку з відходом населення під натиском гуннів;

- зроблено висновок, що виникнення гончарства у племінного населення Європи пов'язане з переселенням і прямою участю провінційних римських гончарів;

- висунуто гіпотезу про належність пам'яток культури карпатських курганів германському племені тайфалів;

- доведено, що археологічні пам'ятки другої чверті І тис. н.е. на території Закарпаття не утворюють культурної єдності, що яскраво проявляється передусім у різних типах поховальних пам'яток.;

- представлено нове культурне визначення ключових археологічних пам'яток Закарпаття: могильників в Братово, Ізі, Солонцях, що дозволило докорінно змінити уявлення про етнокультурну ситуацію в закарпатському регіоні в пізньоримський час;

- показано, що в римський час територія Закарпаття була ареною постійних міграційних хвиль, які створювали своєрідну нестабільну строкату етнокультурну ситуацію;

- визначено, що в пізньоримський час на території Закарпаття відсутні сліди перебування гето-дакійської людності;

Теоретична цінність дисертаційного дослідження полягає в узагальненні, перегляді наявних і розробці нових наукових положень на основі комплексного аналізу широкого кола джерел. Це дозволило з'ясувати історико-археологічний зміст та відтворити етнокультурні процеси, що відбувалися в Східно-Карпатському регіоні в другій чверті І тис. н.е.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючих робіт з археології і давньої історії України та інших країн Карпатського регіону, учбових посібників для середніх шкіл, у викладанні історії та археології у вищих навчальних закладах, науково-просвітницькій діяльності, формуванні музейних експозицій.

Особистий внесок здобувача у роботах у співавторстві, ідеї і розробки яких використані в дисертації, полягає в такому. В монографії Л. В. Вакуленко, О. М. Приходнюк „Славянские поселения І тыс. н.э. у с. Сокол на Среднем Днестре” - К.: Наук. думка, 1984 автору належать розділи: „Черняховский археологический комплекс в урочище Острова”, „Место и соотношение славянских древностей І тыс. н.э.”, „Вступление” и „Заключение”. У колективній монографії „Этнокультурная карта территории Украинской ССР в I тыс. н.э.” - К.: Наук. думка, 1985 - розділ „Культура карпатских курганов”. У колективній монографії „Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период” - К.: Наук. думка, 1990 автором особисто написані три розділи: „Историография”, „Территория распространения археологических культур”, „Категории памятников, их топография и планировка”. Крім того, розділ „Погребальный обряд” написаний в співавторстві з Б. В. Магомедовим, де автору належать опис і аналіз курганного поховального обряду. Розділ „Хронология и периодизация”, написаний в співавторстві з Б. В. Магомедовим та Р. В. Терпиловським, де автору належать хронологічні визначення пам'яток культури карпатських курганів. Розділ „Типы жилищ и хозяйственных построек”, написаний в співавторстві з В. Д. Бараном, де автору належить аналіз засад наземного домобудівництва у населення пізньоримського часу. У колективній монографії „Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат” - Львів, 1999 - автору належить розділ „Населення Східних Карпат в пізньоримський час”. У спільних статтях з О. М. Приходнюком (1984, 1985, 1990) автору належить аналіз археологічних матеріалів ІІІ-ІV ст. н.е., а також частина аналітичних висновків.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорені на засіданнях відділу археології ранніх слов'ян Інституту археології НАН України. Результати досліджень були виголошені у вигляді доповідей на міжнародних конференціях в Україні: Київ (1999, 2000, 2001, 2002, 2002, 2006), Ужгород (2001), Чернівці (2002), Росії: Санкт-Петербург (2004, 2006), Молдові: Кишинів (1999), Тирасполь (2002), Німеччині: Винсдорф (1998), Польщі: Жешов (1999), Краків (2006).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у 46 наукових працях, в тому числі у двох індивідуальних та трьох колективних монографіях і 28 статтях у фахових наукових виданнях. Інші праці опубліковані у наукових збірках та матеріалах конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, шести розділів та висновків (371 сторінка), додатків (103 сторінки) та списку використаних джерел (544 найменування). Загальний обсяг дисертації складає 544 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, показано ступінь розробки проблеми, її зв'язок з науковими програмами, визначено предмет і об'єкт наукового дослідження, його мету і завдання, наукову новизну, науково-теоретичну та практичну значимість дисертації, структуру дослідження, а також наведені дані щодо апробації основних її результатів.

Розділ 1. Історія дослідження та основні проблеми вивчення Східнокарпатських старожитностей

В цьому розділі подана історія археологічних досліджень пам'яток пізньоримського часу у Східнокарпатському регіоні, а також критичний аналіз існуючих положень щодо історичної картини розвитку краю.

Дослідження, які почалися наприкінці ХІХ ст., позначені кількома етапами. Перше значне накопичення матеріалу відбулося в період 30-х - початку 40-х років, коли Галичина, Буковина та Закарпаття перебували в складі різних держав: Польщі, Румунії та Угорщини. Ці матеріали були узагальнені в монографії М. Ю. Смішка “Карпатські кургани першої половини І тисячоліття нашої ери.” - К., 1960.

Новим етапом у вивченні культури карпатських пам'яток стало дослідження прикарпатських поселень пізньоримського часу, яке розпочалося в середині 60-х років ХХ ст. розкопками автора поблизу с. Глибока на Буковині.

Наприкінці ХХ - на початку ХХІ століття в науці склалася ситуація, коли нагромадження археологічних матеріалів та теоретичні надбання вітчизняної та європейської науки створили передумови до виходу на новий, якісно вищий рівень знань про історію стародавнього населення Карпатського регіону в пізньоримський час.

Експедиціями Інституту археології НАН України під керівництвом автора в останнє десятиліття минулого століття було відкрито 16 нових пам'яток і проведено обстеження і стаціонарні роботи на 9 могильниках та 4 поселеннях культури карпатських курганів на територіях Коломийського та Косівського районів Івано-Франківської області, поблизу сс. Товмачик, Шепарівці, Королівка, Воскресінці, Трач. Румунські археологи В. Мігайлеску-Бирліба та М. Ігнат розкопали більше як 30 курганів на могильниках в Браніште-Немцишор, Тирзія, Гура Секулуй, Бароая. З позицій нових досліджень були переглянуті матеріали здобуті в попередній період.

Великий обсяг археологічних польових досліджень був виконаний на Закарпатті. Експедицією Ужгородського державного університету під керівництвом Е. А. Балагурі та В. Г. Котигорошка завершені розкопки могильника в Ізі, досліджено курган в Братово та три кургани поблизу с. Руське Поле. Значні роботи проведені на могильнику римського часу в Солонцях, на території гончарного осередку Берегово-Лужанка. Проведене нами культурне і хронологічне визначення названих ключових пам'яток стало вирішальним при відтворенні етнокультурної ситуації в Закарпатті. Нові пам'ятки були відкриті на суміжних із Закарпаттям територіях Польщі, Угорщини та Словаччини.

Нові матеріали, здобуті під час польових і лабораторних робіт останніх десятиріч, і значні теоретичні надбання археологічної науки дають можливість не лише по-новому підійти до реконструкції історичних і етнокультурних процесів в Східнокарпатському регіоні, але і кардинально змінити уявлення щодо їх змісту.

Розділ 2. Прикарпаття. Культура карпатських курганів. Поховальний обряд

2.1 Коротка фізико-географічна характеристика регіону

Північне Карпатське підгір'я тягнеться неширокою смугою між Подільською височиною та північно-східними схилами Українських Карпат від Сансько-Дністровського межиріччя на північному заході до Буковинського підгір'я на південному сході. Передкарпаття характеризується розчленованим пологоувалистим рельєфом м'яких форм і досить густою річковою мережею. Під впливом рельєфу та радіаційних і циркуляційних процесів на території Прикарпаття формується клімат з неспекотним літом, м'якою зимою і теплою осінню.

2.2 Територія поширення

Територія Прикарпаття у пізньоримський час була зайнята населенням, яке залишило пам'ятки, що одержали назву “культура карпатських курганів”. Вони розташовані вздовж північно-східних схилів Карпатської дуги по верхній течії Дністра, Прута та Сірета в межах Українського та Румунського Прикарпаття. Загалом, це територія таких історичних областей, як Галичина, Покуття, Північна і Південна (Румунія) Буковина та Румунська Молдова. На противагу думці, що склалася в науці раніше, пам'ятки культури карпатських курганів не поширюються на територію Закарпаття.

Культура карпатських курганів представлена як могильниками, так і поселеннями. Проте, ці категорії пам'яток досліджені нерівномірно і тому їх питома вага для характеристики культури неоднакова. Безумовно, пріоритет тут належить поховальним комплексам, які були відкриті раніше, ніж поселення, вивчені в більшій кількості і більшою мірою виявляють своєрідність культури, що, між іншим, знайшло свій прояв у її назві.

Яскравою визначальною рисою культури, її візитною карткою, є поховальний обряд - трупоспалення під курганами, які насипали на місці кремації. Минулими і сучасними дослідженнями на Прикарпатті відкрито 36 могильників культури карпатських курганів, які нараховують більше 700 курганів, з яких близько 200 були розкопані. На жаль, матеріали не всіх розкопаних курганів збереглися і були введені в науковий обіг.

2.3 Могильники і облаштування курганів

На території Українського Прикарпаття карпатські кургани збереглися лише в лісах. Виявлені як невеликі могильники, що складалися з 4-7-20 курганів, (Пилипи-1, Пилипи-2, Пилипи-3, Трач-2, Трач-3, Грушів), так і такі, що нараховували 60 - 100 насипів (Шепарівці-1, Шепарівці-2, Товмачик).

Невеликі кургани круглої форми, як правило, розташовані на підвищеннях. У переважній більшості досліджених курганів помітні залишки поховального вогнища у вигляді пропаленого на 10-15 см ґрунту, обвуглених дерев'яних колод, кальцинованих кісток, перепалених керамічних фрагментів. Проте в деяких випадках виявлені залишки трупоспалення, що було здійснене на стороні.

2.4 Типи поховань

Кальциновані кістки, очищені або разом із попелом і вугіллям, вміщували в урни або ямки чи залишали на поверхні. Часто майданчик вогнища старанно замітали, збираючи залишки вогнища в скупчення на його краю. Характерною рисою обряду є звичай розбивати і кидати у поховальне вогнище посуд. Поховання зрідка супроводжувалися посудинами-стравницями з жертовною їжею і напоями. Виявлені також кальциновані кістки, що належали жертовним тваринам.

2.5 Дерев'яні, земляні та кам'яні конструкції в курганах

При дослідженні карпатських могильників у деяких курганах простежені сліди різних конструкцій, влаштованих з дерева, землі або каміння.

Вперше сліди дерев'яних конструкцій були виявлені при дослідженні могильників Верхньопрутської групи. Так, в Пилипах-1, Пилипах-2, Трачі-2 були виявлені симетрично розташовані ямки, діаметром 0,35-0,5 м і глибиною 0,25-0,35 м від рівня підошви кургану. Вони позначали кути прямокутних споруд.

В курганах могильників Пилипи-1, Пилипи-3, Трач-3 був виявлений і інший тип дерев'яних конструкцій - огорожа. У цьому випадку від 7 до 14 ямок діаметром 0,25-0,3 м окреслювали круглий або овальний простір навколо майданчика вогнища.

Виявивши подібні закономірності в курганах, розкопаних у Пилипах-1, Пилипах-2, Пилипах-3, Трачі-2, Трачі-3, ми спробували простежити схожу ситуацію в матеріалах минулих розкопок. І такі випадки, яким раніше не надали значення, були виявлені у Грушеві, Трачі-1, Цуцулині, Нижньому Струтині.

Під насипами восьми курганів на п'яти різних могильниках, на рівні підошви виявлені рівчаки, які оточували майданчик поховального вогнища, окреслюючи простір правильної круглої форми в центральній частині кургану діаметром 4-7 м. Їх ширина 0,2-0,3 м, глибина 0,2-0,55 м від давньої поверхні. Зрідка зустрічається різний спосіб використання каменю. Це - шар великого каміння у насипах курганів; коло, викладене в основі насипу; декілька великих каменів, встановлених на вершині кургану. В кургані № 8 у Перерослі місце поховального вогнища було оточене кам'яною стінкою, що окреслювала площу діаметром 4 м.

2.6 Інші деталі поховального обряду

За даними антропології в кожному з курганів могло міститися як одне, так і кілька поховань. Серед тварин, спалені рештки яких трапилися в похованнях, а це кінь, бик, вівця, свиня, собака і птиця, на першому місці був кінь. Присутність спалених кісток коня зафіксована в кожному з тих курганів, де проводилося вивчення палеозоологічного матеріалу, іноді навіть в кількості 2-3 особин. Можна думати, що переважання саме коней серед жертовних тварин у карпатських курганних похованнях пов'язане з їх особливою роллю у способі життя прикарпатського населення.

2.7 Реконструкція поховальних звичаїв

Поховальна обрядність прикарпатської людності в пізньоримський час, тією мірою, в якій вона може бути реконструйована за археологічними матеріалами, демонструє глибокі архаїзми, тобто збереження, нехай і у фрагментарному вигляді, систем, що належать до досить глибоких хронологічних шарів індоєвропейської традиції.

Разом з тим, загальна схема ритуалу та окремі його ланки знаходять аналогії та паралелі у поховальних традиціях пізніших часів. Характерне сполучення основних елементів поховального обряду культури карпатських курганів надає йому своєрідності на тлі поховальної обрядності інших культур.

2.8 Соціальна стратифікація поховань

Виходячи із специфіки обряду в похованнях культури карпатських курганів, складно виявити ознаки соціальної і майнової диференціації. До того ж, через специфіку обряду неможливо прослідкувати залежність набору поховального інвентарю від статі і віку похованих.

Однак, багатими, без застереження, можна вважати поховання, де були знайдені римські імпортні речі: амфори, скляні чаші, монети.

У цих випадках проявляється здатність римських імпортів демонструвати матеріальне і суспільне становище їх варварських власників. Очевидно, високий статус похованого проявлявся також в більшому об'ємі насипу, а також додаткових поховальних конструкціях.

Додамо, що в цілому уніфікованість поховального обряду культури, що поєднується з його варіабельністю на рівні ритуальних деталей, безсумнівно є свідченням ієрархічного та майнового розшарування суспільства і більш складної його організації у соціальному плані.

Розділ 3. Речовий комплекс та хронологічні визначення

3.1 Кераміка

Наймасовіший матеріал, одержаний при дослідженні пам'яток культури карпатських курганів складає керамічний посуд. В побуті прикарпатського населення переважав посуд виготовлений на гончарському крузі. Ліпні вироби складають незначну частину керамічного комплексу.

Гончарний посуд різноманітний.

Це миски та вази різних типів, вази з трьома ручками, горщики, глеки, кухлі, чаші, келихи. Ліпні вироби представлені горщиками і чашами-плошками. Загалом, слід констатувати, що гончарний комплекс культури карпатських курганів демонструє вирішальний вплив провінційного римського гончарства.

3.2 Привізний посуд

Значну частку римських імпортів становить керамічний посуд. Це амфори, серед яких більшість належить світлоглиняним амфорам, які прийнято називати „інкерманськими”, глеки та полив'яна чаша.

3.3 Скляний посуд

Форма скляних чаш, виявлених в курганних похованнях Нижнього Струтиня та Пилипів, притаманна їм товстостінність, дозволяють віднести їх до пізньоантичних виробів ІV ст. н.е., а пурпурний колір вказує на походження із майстерень східних римських провінцій.

3.4 Інші вироби

В курганах та об'єктах поселень знайдені знаряддя праці та побутові предмети, такі як залізні наральник, серп, ножі, долото, цвяхи, керамічні прясла, тягарці до ткацьких верстатів та рибальських сіток тощо. Виявлені прикраси та елементи одягу складали фібули, пряжки, намисто.

Знайдені такі предмети озброєння та кінського спорядження як два наконечники списів, втоки, стріла, вудила, острога та бляшка, що служила прикрасою кінського убору. Більшість побутових речей і прикрас, знайдених в похованнях, були пошкоджені вогнем поховального вогнища.

3.5 Хронологічні визначення

Чітка стилістична характеристика виявлених матеріалів дозволяє з певністю використовувати їх як хронологічні репери.

Найбільш ранньою знахідкою в курганах Прикарпаття є світлоглиняна плоскодонна амфора з Нижнього Струтиня, аналогії якій відомі в римських таборах вздовж рейнського лімесу у 190-260 рр.

До числа хронологічно більш ранніх речей слід також віднести амфору рідкісної форми, без ручок, що датується 230/240-275 рр. Інші речі, що визначають найбільш ранню дату: бронзова двоскладова підв'язна фібула, дві бронзові і фрагмент срібної двоскладової фібули з високим приймачем, дужки яких були прикрашені накладними дротяними кільцями. Їх загальноприйняте датування С1b-C2.

Найбільша кількість імпортних речей, знайдених на пам'ятках культури, відносяться до IV ст., періоду її розквіту. Це амфори, глеки, скляні та полив'яна чаші.

Такі знахідки як біметалічні вудила з кургану в Стопчатові, пласка прорізна бляшка з Перерослі, пряжки із загнутим язичком, бронзові двоскладові фібули з пластинковим корпусом, дозволяють датувати найпізніші комплекси в межах фази D.

Таким чином, час існування культури карпатських курганів слід визначити в хронологічних рамках С1b-D загальноєвропейської періодизації. Це період стабільного розвитку культури карпатських курганів.

Культура карпатських курганів склалася на території Прикарпаття, проте її походження пов'язане з міграцією в регіон германського населення, а культурне обличчя спільноти сформувалося під впливом античної цивілізації. Кінець культури пов'язаний з відходом з цієї території населення під тиском гуннів.

Розділ 4. Соціально-економічний розвиток населення

Характеристика соціально-економічного розвитку конкретного стародавнього суспільства може бути представлена через реконструкцію основних видів його господарської діяльності. Якісні параметри соціально-історичного організму, що сформувався в пізньоримський час в області Карпатського підгір'я, найбільш повно відбилися в археологічних матеріалах, які репрезентують такі сфери господарської діяльності, як землеробство, гончарство та торгівля.

4.1. Землеробство

У 80-х роках на новому етапі археологічного вивчення прикарпатських старожитностей були зроблені відкриття, які однозначно і беззаперечно можна тлумачити на користь землеробського характеру господарства прикарпатського населення в пізньоримський час. Передусім ми маємо на увазі унікальний комплекс зерносховищ, відкритий розкопками 1983-1987 рр. на поселенні Пилипи-4. В курганах та об'єктах поселень виявлені найбільш досконалі для свого часу землеробські знаряддя, такі як залізний асиметричний наральник, залізний серп з дугоподібним лезом та ін., що мають найближчі аналогії в римських придунайських провінціях. Знаряддям переробки зерна були ручні ротаційні жорна.

Палеоботанічні аналізи матеріалів, що походять з Пилипівських зерносховищ, проведені .доктором біологічних наук Г. О. Пашкевич, виявили широкий асортимент сільськогосподарських культур. Серед злакових культур, знайдених в Пилипах-4, переважав ячмінь плівчастий (Hordeum vulgare). Майже в однаково великих кількостях знайдено овес (Avena sativa) і просо (Panicum miliacuem). Серед пшениць найбільша кількість належить двозернянці (Triticum dicocum shrank).

Широкий асортимент злакових культур, досконалі знаряддя обробітку ґрунту, хлібозбирання та переробки зерна, спеціальні ємності та споруди для його зберігання - все це дозволяє зробити висновок про існування в пізньоримський час на Прикарпатті орного землеробства високого рівня розвитку і продуктивності та припускати наявність у рільництві перелогової системи.

На пам'ятках відкриті ознаки інших видів виробничої і господарської діяльності: металургійного виробництва, ковальської справи, каменерізного виробництва. Домашніми ремеслами були прядіння і ткацтво. Природні умови сприяли розвитку лісових промислів і полювання.

4.2 Гончарне виробництво і його витоки

Очевидно, тільки в пізньоримський час, внаслідок як іманентного розвиту так, і, не в останню чергу, завдяки багатостороннім римсько-варварським контактам, у населення Центральної та Східної Європи сформувався економічний базис та соціальна сфера, необхідні для сприйняття та впровадження нової гончарної техніки. Умови економічної кризи ІІІ ст. на території Римської імперії змушували ремісників шукати засоби виживання та ринки збуту своєї продукції не лише за межами власної провінції, але й за кордонами держави.

Вільний громадянський стан провінційних гончарів, здебільшого вихідців із галльських провінцій, існування в провінційному гончарстві стійкої тенденції до переміщення та створення нових майстерень на інших територіях, де була більш численна клієнтура, стали необхідними передумовами цього процесу.

Наслідком цього стало заснування гончарних центрів тепер вже за кордонами Імперії, на варварських територіях. Отже, впровадження керамічного виробництва в середовище варварського світу Центральної та Східної Європи відбулося за прямої участі римських провінційних майстрів, якими і була принесена вся система знань та навичок гончарного ремесла, запозичена з придунайських провінцій.

Аналізуючи залишки гончарних горнів Східної Європи, О. А. Бобринський відносить обидва горна, відкритих у Печеніжині, до виробництв із розвинутою організаційною формою. Спеціальне облаштування печенізьких горнів, що дозволяло працювати цілорічно, широкий асортимент посуду, притаманний гончарному комплексу культури карпатських курганів, заставляють думати, що гончарство було основним заняттям майстра. В соціальному аспекті мова може йти про гончарство як ремесло, що виділилося в самостійну економічну галузь виробництва.

4.3 Економічні зв'язки

Однією з головних ознак соціально-економічного розвитку стародавнього суспільства є досягнутий ним рівень та характер торгових відносин. Йдеться як про зовнішню торгівлю, яка в пізньоримський час означала обмін товарами з античним світом, так і про внутрішню торгівлю, що включає обмін товарами між територіально близькими племенами або всередині племен.

Зовнішня торгівля прикарпатського населення переважно була пов'язана з римськими провінціями. Свідченням цього є провінційно-римські вироби, відкриті на пам'ятках культури карпатських курганів. Найпоширенішими серед них є знахідки амфор. Здебільшого амфори з вином та олією поступали зі східних римських провінцій на узбережжі Малої Азії. Цікаво зазначити, що аналіз вмісту амфори, знайденої в кургані № 7 у Пилипах-1, показав, що в ній було високоякісне виноградне вино. Зі склоробних майстерень Константинополя походять дві скляні чаші, знайдені в курганах Нижнього Струтиня та Пилипів-1.

Очевидно із західних територій потрапили на Прикарпаття амфора знайдена в Нижньому Струтині, дворучний глечик, виявлений у кургані № 1 у Бранештах-Немцишор, що за формою наслідував скляні глечики провінційного виробництва в області Рейну і Північної Франції. З Паннонії походить керамічна полив'яна чаша біконічної форми, виявлена в кургані № 1 на могильнику в Пилипах.

Особливою і наймасовішою категорією римських імпортів в області Прикарпаття є поодинокі знахідки і скарби римських монет. Поява римських грошей у племінного населення Європи перш за все пов'язана з римсько-варварською торгівлею. Джерелом надходження римських грошей були виплати від римської влади за різного роду військові послуги, а також контрибуції та прямий грабунок.

Переважна більшість прикарпатських скарбів та монетні знахідки складалися із срібних денаріїв ІІ ст. н.е. Подібне явище взагалі характерне для Східної Європи. Однак, особливістю монетних знахідок у Прикарпатті є той факт, що у IV ст. тут зафіксований новий максимум надходження римських грошей. Проте, можна думати, що і частина монет, карбованих у II ст., потрапила на територію Прикарпаття значно пізніше, в зв'язку з активізацією римсько-варварської торгівлі у IV ст.

В асортименті товарів, що їх поставляли племена в обмін на римські вироби, історики перш за все називають рабів. Крім цього, йдеться про худобу, шкіри, хутра, мед, віск, сіль. Прикарпатська спільнота не була виключенням із загального племінного світу, отже, очевидно, що практикувалася торгівля рабами. Територія Карпатських підгірських областей була вкрита лісами, де водилося багато звірини. Отже, цілком природно припустити, що хутра та продукти лісових промислів були обмінними товарами.

Проте Прикарпаття - один з давніх солевидобувних районів Європи. Отже, населення Прикарпаття володіло сіллю - товаром, який був найдавнішим предметом обміну та торгівлі. Одним з доказів того, що саме сіль була експортним товаром, постійний збут якого складав основу торгівельних операцій у населення Східних Карпат в пізньоримський час, може служити той факт, що саме в соледобувних районах навколо Коломиї, Долини, Тисмениці, Калуша, Галича була зосереджена більшість знахідок римських монет. У багатьох випадках римські монети були знайдені саме в тих пунктах, де діяли соляні джерела.

Основні торгові шляхи, якими до населення Прикарпаття потрапляли як східні, так і західні товари, а також і продукція місцевого нижньодунайського виробництва, починалися в Добруджі. Морський шлях, що вів на малоазійське узбережжя, починався у греко-римських містах-портах Томи, Істрія, Каллатіс.

Очевидно, можна стверджувати, що сіль була товаром не тільки зовнішньої, але і внутрішньої торгівлі. Предметами внутрішньої торгівлі, хоча і не такими далекосяжними як поставки солі, були також вироби спеціалізованих ремісничих осередків, таких як гончарні майстерні у Печеніжині. Для внутрішнього обміну могло використовуватися зерно та інші продукти харчування.

4.4 Суспільні відносини

Розглядаючи питання про рівень соціально-економічного розвитку прикарпатського суспільства на археологічних матеріалах, ми змушені задовольнятися лише окремими більше чи менше виразними знаковими прикметами соціальної організації.

Можна констатувати, що у Прикарпатті у пізньоримський час проживало землеробське населення, що володіло цілісною системою агровиробництва. Нагромадження зерна в зерносховищах свідчить про збільшення сільськогосподарської продукції, отже, виразне підвищення продуктивності землеробського виробництва. При вивченні гончарства вдалося простежити елементи товарного виробництва.

Слід припустити існування зародків професійної диференціації. Принаймні, можна думати, що гончарі, ковалі, ремісники, що обслуговували сам процес виготовлення солі та її продаж, мали особливий статус. Спілкування з античними провінційними центрами, а також захоплення полонених з різних римських провінцій, прямо відбилося на розвитку ремесла і землеробства, а також сприяло прискореному розвитку соціальних процесів. Ефективність господарювання стимулювала розвиток суспільних відносин, підтримуючи високий рівень соціального розвитку.

При вивченні поховального обряду були одержані матеріали, що їх можна вважати достовірними ознаками існування майнової диференціації і соціального розшарування, а відтак, структурованості прикарпатського суспільства.

Розділ 5. Культура карпатських курганів та європейський племінний світ

Етнічні спільноти варварської Європи не існували незалежно одна від одної. Навпаки, покинувши колишні місця проживання, в своєму нестримному русі на південь, до кордонів Римської імперії, вони перебували у постійних зіткненнях та взаємодії між собою, що залишило свій відбиток в археологічних матеріалах.

У пізньоримський час на південному сході Європи зафіксовані пам'ятки ряду територіально і хронологічно близьких археологічних культур. Крім культури карпатських курганів, йдеться про культури черняхівську, Поянешть-Вертишкой та пшеворську.

5.1 Черняхівська культура

Пам'ятки черняхівської культури оточують територію Прикарпаття, зайняту культурою карпатських курганів, з півночі і південного сходу. Безумовно, масштаби цих двох культурних явищ як територіальні, так і за кількістю відкритих пам'яток, є різними.

Важливо підкреслити, що територіальна межа між двома культурами, яка проходить за сучасними даними по р. Дністер у його верхній течії, і річках Прут і Сірет в південно-східному ареалі культури, досить чітко витримана. Для черняхівської культури характерні ґрунтові біритуальні могильники з похованнями у вигляді кремацій та інгумацій. Між тим, обидві культури, карпатських курганів і черняхівська, мають однакові хронологічні межі в рамках пізньоримського періоду, захоплюючи початковий етап епохи великого переселення народів, у цілому, згідно із загальноприйнятою європейською періодизацією, відповідаючи періодам C1b-D.

Велику схожість демонструє і матеріальна культура прикарпатського і черняхівського населення. Прикарпатський керамічний комплекс має повний набір форм, притаманних черняхівській культурі. На пам'ятках обох культур присутні одні і ті самі типи двоскладових підв'язних фібул, зустрічаються одні і ті самі типи амфор.

Втім, безумовно, керамічні комплекси обох культур не ідентичні. Відмінними є деякі форми ваз, одноручних і дворучних глеків тощо. Особливістю прикарпатського керамічного комплексу є наявність гончарних кухонних горщиків із складнопрофільованими вінцями і великою кількістю домішок у керамічному тісті, що виступають на поверхню посудини. Не мають аналогій в черняхівській культурі і деякі типи ліпних горщиків.

Потрібно зазначити, що в узагальнюючих роботах, в ілюстраціях розділів, присвячених культурі карпатських курганів, як правило, завжди фігурує керамічний посуд, знайдений при розкопках курганів закарпатського могильника в Ізі, який, як і інші закарпатські пам'ятки, не має відношення до цієї культури.

Слід підкреслити, що залучення закарпатських пам'яток, зокрема, могильника в Ізі, до культури карпатських курганів спричинило спотворене уявлення про її керамічний комплекс, мало фатальні наслідки для визначення її місця в системі пізньоримських старожитностей Європи.

Розмежування обох культур, черняхівської і культури карпатських курганів, що перш за все визначається у поховальному обряді, на нашу думку, пов'язане із збереженням племенами більш ранніх традицій землі „виходу”, яка була для них різною. Іншими словами, вже первісно це були різні етнічні утворення. Перемістившись в загальному міграційному потоці на нові території, вони продовжують зберігати свою самобутність на новій батьківщині.

Разом з тим, хронологічна синхронність і близьке територіальне сусідство цих культур на нових територіях спричинили, в ряді випадків, зокрема в гончарстві, прикрасах, деяких звичаях, однакову дію цивілізаційних імпульсів, що надходили з античного світу.

5.2 Культура Поянешть-Вертишкой

Культура Поянешть-Вертишкой є хронологічно більш ранньою, ніж культура карпатських курганів, а також черняхівська, і частково на своєму пізнішому етапі захоплює період їх існування. Її територія безпосередньо межувала з Прикарпаттям, тобто із областю культури карпатських курганів. Що ж до населення черняхівської культури, то воно у IV ст. просунулося на територію культури Поянешть-Вертишкой, повністю її зайнявши.

Дослідники визначають хронологічні рамки культури Поянешть-Вертишкой в межах початку ІІ - початку IV ст. Область поширення культури Поянешть-Вертишкой охоплює землі від Карпат до нижньої і середньої течії р. Прут. Більшість досліджених пам'яток зосереджена вздовж течії р. Сірет та його приток. Для культури характерні ґрунтові могильники без зовнішніх ознак на поверхні з обрядом трупоспалення на стороні і похованнями в накритих урнах або ямках. У керамічних комплексах переважає гончарний посуд, який часто наслідує римські форми. Ліпна кераміка складається з типово дакійських форм, серед яких найчастіше трапляються горщики тюльпаноподібної форми, прикрашені розчленованим валиком або ґудзиками на середині висоти тулуба, та конічні чаші з ручками, так звані дакійські чаші.

Етнічна належність культури Поянешть-Вертишкой загалом визнається гето-дакійською. Щодо племінної належності, то більшість дослідників погоджується, що вона належала карпам.

Є підстави вважати, що населення культури Поянешть-Вертишкой було причетне до формування гончарного комплексу як культури карпатських курганів, так і черняхівської. Як хронологічно більш рання і територіально ближча до кордонів Імперії культура Поянешть-Вертишкой могла бути одним із містків, через які передавалися надбання римської цивілізації, зокрема у гончарстві. Саме ця культура хронологічно і територіально змикається з черняхівськими старожитностями, а також є територіально близькою до культури карпатських курганів. Керамічний гончарний комплекс карпської (Поянешть-Вертишкой) культури саме тому виявляє схожість з культурами черняхівською-Синтана де Муреш та карпатських курганів.

5.3 Пшеворська культура

Серед археологічних культур, про які йдеться, пшеворська культура відрізняється найдовшим періодом існування і розвитку, який тривав від початку пізнього латенського періоду до доби переселення народів. Дослідники вважають, що пшеворську культуру залишила група етнічно близьких племен тісно пов'язаних між собою тривалими господарськими зв'язками. У різний час і, можливо, в різних районах загальної території головну роль відігравали такі племена, як лугії, вандали, асдінги, віктовани. Більшість дослідників вважає, що мова йде про германські племена. Проте, є думка, що частину пшеворського населення складали і слов'яни.

Щодо культури карпатських курганів, ми практично не виявили таких рис, які б поєднували її з пшеворською культурою. Деякі ремінісценції викликало поховання в кургані № 8 на могильнику в Пилипах-1, де виявлене спалення небіжчика на стороні та урнове поховання. В урні, крім кальцинованих кісток, був зігнутий великий ніж типу кинджала. В цьому ж кургані був знайдений ніж-бритва, що також є частим атрибутом пшеворських чоловічих поховань. Слід згадати ліпну ситулоподібну посудину, знайдену в кургані № 3 у Нижньому Струтині. Такий посуд відомий у пшеворській культурі. Нагадаємо також, що в колекції основних сільськогосподарських культур, які вирощувало прикарпатське населення, присутній овес. Ця культура має місце і в наборі зернових культур у пшеворського населення.

Слід спеціально розглянути гіпотезу румунського археолога В. Мигайлеску-Бирліби про так звану „пшеворізацію” культури карпатських курганів. Цікаво, що при цьому дослідник виходить не з порівняльного аналізу власних матеріалів з пшеворськими, а посилається на закарпатські пам'ятки, Братово та Ізу, що, як ми вже наголошували, не належать до культури карпатських курганів. Зауважимо, що інший румунський дослідник М. Ігнат, публікуючи власні дослідження кургану в Бороаї, не вбачає у виявлених ним матеріалах будь-яких пшеворських ознак і слушно заперечує їх наявність в культурі карпатських курганів.

Другий аргумент на користь так званої „пшеворізації” культури карпатських курганів, який наводить В. Мигайлеску-Бирліба, це присутність в ареалі пшеворської та вельбарської культур груп або поодиноких курганів із трупоспаленням на місці. Культурне визначення цих пам'яток розглядається нижче.

5.4 Питання походження курганного поховального обряду

Поховальний обряд є однією з найбільш консервативних характерних рис археологічної культури. Отже, його генезис прямо пов'язаний з походженням самої культури.

Характерне сполучення основних елементів прикарпатського поховального обряду, перш за все поєднання таких рис, як спорудження курганів на місці трупоспалення, не лише надає йому своєрідності на тлі поховальної практики інших культур, але й наділяє значенням однієї з головних культуровизначальних ознак. Поховальний обряд культури карпатських курганів не має місцевих коренів, оскільки не простежується на території Прикарпаття в часи, що безпосередньо передують утворенню культури.

М. Ю. Смішко вказував, як на можливе джерело походження підкарпатських курганів, на могильники з обрядом підкурганних поховань на місці кремації, що досліджувалися в другій половині 50-х років в Кашольці, Кальборі, Ігіу, Морешті, Альба Юлії на території Румунського Семиграддя (Трансільванія). Ці пам'ятки залишені переселенцями - колоністами з римських провінцій Норікум та Паннонія, де відомі могильники з аналогічним обрядом поховання і такою керамікою. На думку австрійських дослідників, норіко-паннонські кургани належали місцевому іллірійському населенню, яке знаходилося в процесі романізації. Спалення на місці поховання, так званий bustum якраз і є однією з визначаючих рис романізації.

Кургани із обрядом спалення на місці поховання спорадично відомі також на північно-західних європейських територіях. Це кургани седлемінського та ростольцького типу. Їх відмінність від поховань культури карпатських курганів полягає у кам'яних насипах, інших типах поховань та поховальному інвентарі. Очевидно, ростольцькі кургани, як і два кургани із земляними насипами, відкриті в Лукавиці, відносяться до вельбарської культури.

Отже, слід визнати, що курганні поховання римського часу, відомі нам на європейських теренах, не мали прямого зв'язку з культурою карпатських курганів. Потрібно пам'ятати, що поховальний обряд є жорстко детермінованою системою, яка має дуже обмежене варіаційне поле кінцевих результатів. Одні і ті самі форми поховань можуть зустрічатися як у різні історичні періоди, так і в межах однієї епохи, але у різноетнічного і різнокультурного населення. Для визначення культурної приналежності потрібно приймати до уваги весь комплекс характерних рис, серед яких визначальними є кераміка і прикраси.

Культура карпатських курганів не має місцевих коренів. Її формування, хоча і відбулося на території Прикарпаття, однак прямо пов'язане з переселенням на ці землі певної людності. Тогочасна історична ситуація на теренах Європи позначена масовими міграціями населення з північного заходу на південний схід. Отже можна припустити, що і поховальний обряд був принесений на Прикарпаття переселенцями, що походять з північно-західних територій.

5.5 Культура карпатських курганів та народ тай фалів

Поєднання стародавніх етнографічних назв племен з відомими в наш час археологічними культурами є справою важкою і дискусійною. Однак, дозволимо собі запропонувати нову гіпотезу щодо визначення племінної належності прикарпатського населення.

Серед германських племен, що разом з готами наблизились до кордонів Імперії, і чия присутність стала помітною, стародавні автори називають і тайфалів. Тайфалів згадує Йордан, розповідаючи, що готи, в союзі з тайфалами, вандалами-асдингами, карпами і певкинами здійснили похід за Дунай, в Нижню Мезію. Пізніше, в кінці ІІІ ст. вони знову присутні як союзники готів в боротьбі з вандалами і гепидами. Переважна більшість дослідників вважає, що тайфали були германцями.

Найбільше відомостей про тайфалів знаходимо в джерелах IV ст., очевидно, в період їх найбільшої активності. Амміан Марцеллін виділяє цей народ серед інших племен. За скупими відомостями стародавніх джерел перед нами постає невеликий за чисельністю народ, що з'явився в Карпато-Дунайському басейні разом з готами та іншими германськими племенами в єдиному міграційному русі. Цей народ діяв завжди в союзі з готами, проте не розчинився в готському середовищі, а чітко виділявся як окреме плем'я.

До цього часу не було жодних спроб пов'язати народ тайфалів з будь-якою археологічною культурою. Однак, тайфали постійно згадуються в Карпатському регіоні. Невизначені, згадки про землі тайфалів тим чи іншим чином прив'язуються до місцевостей поблизу правого берега Дністра та Сірета, тобто тих водних артерій, з якими пов'язана територія культури карпатських курганів.

Ми вже вказували на схожість, яка простежується в матеріальній культурі черняхівського населення, що в своїй основній масі ототожнюється з готами, і населення культури карпатських курганів. Територіальне сусідство двох культур і однакова хронологія дозволяють зробити висновок про спільні дії і спільну долю цих народів.

Однак, при всіх спільних рисах обидві культури досить чітко розрізняються територіально і типологічно. Характерні відмінності, які перш за все проявляються у поховальному обряді, пов'язані з тим, що ці культури належать двом різним народам. З археологічними матеріалами узгоджується і той факт, що тайфали є чисельно меншим народом у порівнянні з готами. Адже територія, яку займає культура карпатських курганів, набагато менша, ніж територія поширення черняхівських пам'яток. Згідно зі стародавніми джерелами найбільша активність тайфалів припадає на IV ст., що, як свідчать археологічні матеріали, є періодом найбільшого розквіту культури карпатських курганів. Нарешті, при аналізі поховального обряду культури карпатських курганів ми звернули увагу на ознаки існування у прикарпатського населення культу коня. Це прямо узгоджується з визначенням тайфалів як народу вершників.

Всі викладені аргументи дозволяють нам висунути гіпотезу, що пам'ятки культури карпатських курганів залишив народ тайфалів.

Розділ 6. Етнокультурна ситуація в Українському Закарпатті в першій половині і тисячоліття н.е.

Для історичної ситуації, що склалася на території Українського Закарпаття в цей час, визначальними є періодичні зміни етнокультурного середовища. Розуміння процесів, які їх визначали, вимагає характеристики всього римського періоду.

6.1 Коротка фізико-географічна характеристика регіону

Українське Закарпаття займає південно-західні схили Східних Карпат та Закарпатську низовину, яка є північно-східною окраїною Середньодунайської рівнини. Гори складають 80 % території Закарпаття. На південь від них розташовані горбкувато-увалисті передгір'я, що сходами спускаються до низовини на правому березі верхньої течії р. Тиси.

6.2 Закарпаття в ранньоримський час

Закарпаття є єдиним регіоном нашої країни, якого в ІІ-I ст. до н.е. досягла латенська культура в "чистому" вигляді. Воно є найбільш віддаленою областю просування кельтів на схід і складає один спільний культурний масив з латенською культурою Східної Словаччини.