Передмістя Львова другої половини XVII–XVIII ст.: адміністративно-правовий статус та соціотопографія

17

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМ. І. КРИП'ЯКЕВИЧА

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

УДК 94 (477.83-25) “16/17”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ПЕРЕДМІСТЯ ЛЬВОВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII-XVIII СТ.: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ТА СОЦІОТОПОГРАФІЯ

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Фелонюк Андрій Васильович

Львів - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Львівському відділенні Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної академії наук України.

Науковий керівник: доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

Капраль Мирон Миколайович,

Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства

ім. М. С. Грушевського НАН України,

старший науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

Долинська Мар'яна Львівна,

Національний університет “Львівська політехніка”,

професор кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів

доктор історичних наук

Александрович Володимир Степанович,

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

НАН України,

старший науковий співробітник

відділу історії середніх віків

Захист відбудеться “10” листопада 2009 р. о ___ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України за адресою: 79026 Львів, вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України за адресою: 79026 Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розісланий “___” жовтня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. В. Середа

АНОТАЦІЇ

Фелонюк А. В. Передмістя Львова другої половини XVII-XVIII ст.: адміністративно-правовий статус та соціотопографія. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, Інститут народознавства Національної академії наук України. - Львів, 2009.

У дисертації досліджено адміністративно-правовий статус та соціотопографію передмість Львова другої половини XVII-XVIII ст. У результаті аналізу архівних документів, опублікованих джерел та літератури виділено кілька юрисдикцій на львівських передмістях: міську, замкову, окремі юрисдикції шляхти та духовенства (юридики, лібертації), відтворено складний управлінський персонал передмість під різними юрисдикціями, розкрито соціальну структуру мешканців, висвітлено соціальну топографію передмість, професійну стратифікацію та майнове розшарування передміського населення, охарактеризовано професійну топографію і топографію “заможності” вулиць передмість другої половини XVII-XVIII ст.

Ключові слова: Львів, передмістя, юридика, лібертація, війт, передміщани, шляхта, соціотопографія.

Фелонюк А. В. Пригороды Львова второй половины XVII-XVIII вв.: административно-правовой статус и социотопография. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Институт украиноведения им. И. Крипякевича, Институт народоведения Национальной академии наук Украины. - Львов, 2009.

В диссертации исследованы административно-правовой статус и социотопография пригородов Львова второй половины XVII-XVIII вв. На основании анализа архивных документов, изданных источников и литературы выделено несколько юрисдикций на львовских пригородах: городскую, замковую, отдельные юрисдикции шляхты и духовенства (юридики, либертации), восстановлено сложный управленческий персонал под различными юрисдикциями, раскрыто социальную структуру жителей пригородов, освещено социальную топографию пригородов, профессиональную стратификацию и имущественное раслоение населения, его профессиональную топографию и топографию “состоятельности” улиц второй половины XVII-XVIII вв.

Ключевые слова: Львов, пригород, юридика, либертация, войт, жители пригородов, шляхта, социотопография.

Felonyuk A. V. Suburbs of Lviv of the second half of the 17^th and 18^th centuries: administrative and legal status and sociotopography. - Manuscript.

Dissertation thesis for obtaining scientific degree of candidate of historical science in the speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - National Academy of Sciences of Ukraine. I.Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies. Institute of Ethnology. - Lviv, 2009.

This thesis deals with administrative and legal status, and sociotopography of suburbs of Lviv of the second half of the 17^th and 18^th centuries. Several jurisdictions on the suburbs of Lviv have been marked out as a result of analysis of archives records, published sources and literature. City magistrate had the jurisdiction over Halych and Cracow suburbs to the west of the Poltva River. Another part of the Cracow suburb (castle suburb) to the east of the Poltva River was under the power of the representatives of royal power.

Jurisdictions (jurydyky) of Polish gentry and clergy have been appearing from the 15^th century on the city suburbs. Jurisdiction of Lviv Catholic Dean and the Cathedral Chapter has been established over the settlers around the church of St. John the Baptist in 1415. In 1560 Lviv Orthodox Bishop Arsenii Balaban laid the separate jurisdiction over the settlers near St. George Mountain. The remaining 17 gentry and clerical jurisdictions, where the administrative and financial subordination of the residents of the suburbs settlements to the gentry and clergy formed the basis, appeared basically in the 17^th and the first half of the 18^th centuries. Liberation status (libertacja) of an individual or a complex of real estate in favor of representatives of the privileged strata of society of that time was another kind of leveling of city and city jurisdictions on the suburbs.

As of the first quarter of the 18^th century 43,18 % of the city jurisdiction suburbs had been under the jurisdictions and liberations of the gentry and clergy. This percentage made up 46,01 % on the Halych suburb. Here jurisdictions and liberations of the gentry prevailed. At the same time on the Cracow suburb of 32,07 % of the territory were removed from the city jurisdiction. The city council controlled only 54,12 % of real estate on two suburbs. This percentage has been naturally decreasing in the 18^th century, testifying a loss of economic positions of the city authorities on the suburbs.

The suburbs settlements under different jurisdictions had their own authorities. The administrative power over the suburbs of the city jurisdiction has been exercised by the city Vice-vogt (pidviit). Duties of this official included to keep order in the streets of the suburbs, to collect different taxes from the suburbs community. The castle suburb has been governed by several authorities. Castle vice-starosta (burgrabia), who exercised administrative-judicial powers over the residents, has been considered to be the supreme official. Vice-voievoda had the power over the Jewish community. The community of castle suburb (Pidzamche) was governed by Vogt and magistrates' сourt, consisted of a Vogt, the Bench and scribe. Their authorities applied also to administrative and financial issues of the residents' life. The administrative functions on the territories of the gentry and clerical jurisdictions have been effected by Vogt and magistrates' сourt or, probably personally by Vogts in separate jurisdictions. Village officials on jurisdictions performed the same duties as the Vogt and magistrates' court government of Pidzamche. The national character was the peculiarity of the Vogt and magistrates' court of St. John jurisdiction up to the end of the 17^th and the beginning of the 18^th centuries. The Bench has been elected according to the national features in the following proportion: two Armenians, Poles and Ukrainians.

As of the first quarter of the 18^th century the topography of jurisdictions and liberated real estate of the gentry and clergy looked uniform enough. The majority of jurisdictions in quantity proportion were located on Pidzamche (8) and Halych suburb (7). There were only four city jurisdictions on the Cracow suburb. The majority of liberated property was concentrated, however, on Halych suburb. 14 out of 23 liberated settlements of taxpayers fell on such suburbs. The majority of single liberated property was located there as well. There were six liberated settlements on Cracow suburb and only two settlements on Pidzamche.

The suburbs of Lviv and the city itself have been losing their urban nature at that time. The gentry and clerical jurisdictions and liberations on the suburbs changed their administrative-legal structure and social composition of population. In the second half of the 17^th and 18^th centuries the gentry as a social group was expressively present on the Lviv suburbs. Magnates, well-to-do and middle-class gentry were residing here temporarily, and impoverished gentry were permanently residing here. Jews comprised a separate social group of the suburbs residents, which was distinguished by not only the national features, but by the professional activity as well.

Sociotopographic model of Lviv suburbs was different from the same before the mid of the 17^th century. During the second half of the 17^th and 18^th centuries the suburbs of the city jurisdiction turned into the agglomerate of gentry courtyards, magnate's palaces and churches from the spatial point of view, and they own nature of the residence and garden from the functional point of view.

Key words: Lviv, suburbs, jurisdiction (jurydyka), liberation (libertacja), Vogt, suburbs residents, gentry, sociotopography.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Львів у другій половині XVII-XVIII ст. -- одне з найбільших міст Речі Посполитої й українських земель. Місто багатьох націй і культур у той час відігравало першорядну роль в історії західного регіону України. До міської агломерації Львова у просторовому, правовому й економічному відношеннях входили “місто в мурах” (середмістя), передмістя та міські села. З огляду на величину й економічне значення передмість, вони були мірилом просторового, демографічного та економічного розвитку міста. Збільшення у другій половині XVII-XVIII ст. питомої ваги шляхти та духовенства як власників нерухомості спричинило зміну адміністративно-правового статусу та соціотопографії території поза мурами міста. Виявом цих змін стало утворення окремих юрисдикцій над передміськими осадами та виведення поодинокої нерухомості з-під фінансово-економічної залежності міської влади. Це, відповідно, вело за собою соціальні зміни у середовищі мешканців передмість, їхнє майнове розшарування, перелицювання професійної палітри тощо. Переміни адміністративно-правового і соціотопографічного характеру передмість впливали на функціонування всього міського організму.

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю виявлення правових особливостей підпорядкування львівських передмість різним юрисдикціям (магістратові, локальній королівській владі, шляхті й духовенству), реконструкції органів управління на передмістях, вивчення соціального, професійного і майнового поділу їхніх жителів. Залучення матеріалів описово-статистичного й актового походження як багатопланового історичного джерела є запорукою всебічного та фахового аналізу названих дослідницьких проблем. У вітчизняній містознавчій історіографії досі немає спеціальних комплексних досліджень, що розкривали б згадані аспекти функціонування тогочасних передмість Львова.

Наукова розробка цієї теми дозволить відповісти на низку питань з історії передмість Львова зазначеного періоду, а саме: до якого виду вони належали, чи мали (як і передмістя всіх інших великих королівських міст Речі Посполитої) резиденційно-садово-рільничий характер, чи перетворилися в агломерацію шляхетських дворів, магнатських палаців і сакральних споруд, якою загалом була їхня соціотопографічна модель. Отримаємо також змогу з'ясувати ширші дослідницькі проблеми історії Львова, дізнавшись, зокрема, чи адміністративно-правові та соціотопографічні зміни обличчя передмість виявилися негативними для економічного життя міста, яку роль для нього відігравали шляхта, духовенство, локальна королівська влада, чи втратив Львів у другій половині XVII-XVIII ст. міщанський характер.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з науково-дослідною програмою “Західноукраїнські землі XVII-XXI ст.: дослідження і публікація історичних джерел” (номер державної реєстрації 0108U004599), яка виконується у Львівському відділенні Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної академії наук України.

Мета дослідження -- на основі комплексного аналізу документальних джерел описово-статистичного й актового характеру висвітлити адміністративно-правовий статус та соціотопографію передмість Львова другої половини XVII-XVIII ст.

Досягнення мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

– встановити правовий статус львівських передмість другої половини XVII-XVIII ст.;

– охарактеризувати адміністрацію цих передмість;

– дослідити соціальну структуру населення передмість;

– здійснити соціотопографічний опис передмість.

Об'єктом дослідження є передмістя Львова другої половини XVII-XVIII ст., а предметом -- особливості їхнього правового статусу, механізм управління передмістями, обставини соціального розшарування передміського населення, соціотопографічні характеристики (професійна топографія, топографія “заможності” вулиць).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють другу половину XVII-XVIII ст. Такі хронологічні межі обумовлені кількома причинами. По-перше, саме з цього періоду збереглася найбільша кількість описово-статистичних і актових джерел, які дають змогу проаналізувати сформульовані дослідницькі проблеми. По-друге, після нищівних облог Львова козацькими, татарськими, турецькими, московськими і шведськими військами 1648, 1655, 1672, 1695 та 1704 рр., львівські передмістя істотно змінилися і в соціотопографічному, і в правовому відношенні (зі середини XVII ст. найвиразніше проявляються ті правові норми їхнього підпорядкування, котрі раніше тільки формувалися). Перехід Львова від владу Австрійської монархії 1772 р. вважається верхньою часовою межею дослідження, однак при висвітленні окремих питань також використовувався джерельний матеріал з останньої третини XVIII - початку XIX ст.

Територіальні межі дослідження охоплюють тільки одну складову з усієї міської агломерації Львова -- передмістя. Такий вибір подиктований специфікою території поза мурами міста. Лише передмістя підпорядковувалися кільком юрисдикціям: міській, замковій, шляхетській, церковній.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму, наукової об'єктивності та системності. При розв'язанні дослідницьких завдань використано як загальнонаукові (аналізу, синтезу, опису, класифікації, систематизації, узагальнення, структуризації), загальноісторичні (проблемний, історико-хронологічний, історико-порівняльний), спеціально-історичні (картографічний), статистико-аналітичний, джерелознавчі методи, так і міждисциплінарний метод дослідження у системі історичних наук -- соціотопографію (метод нанесення результатів дослідження соціальної історії на топографічну підоснову). Для написання дисертації застосовано проблемно-хронологічний принцип.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українській історичній науці на прикладі Львова проведено комплексне, систематизоване й узагальнююче дослідження адміністративно-правового статусу та соціотопографії передмість у другій половині XVII-XVIII ст. Зокрема:

-- виділено кілька юрисдикцій на львівських передмістях: міську, замкову, окремі юрисдикції шляхти і духовенства (юридики, лібертації);

-- відтворено складний управлінський персонал передмість під різними юрисдикціями;

-- розкрито соціальну структуру населення передмість;

-- висвітлено соціальну топографію передмість;

-- з'ясовано професійну структуру та майнове розшарування передміського населення;

-- охарактеризовано професійну топографію і топографію “заможності” вулиць передмість другої половини XVII-XVIII ст.

Практичне значення результатів дослідження полягає у розширенні наукових знань про передмістя Львова другої половини XVII-XVIII ст. Представлений у дисертації фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки можуть бути використані при написанні наукових праць з історії Львова другої половини XVII-XVIII ст., укладанні реєстрів урядників львівських передмість, дослідженні історичної топографії міста й передміського суспільства, підготовці монографій з історії українських земель (зокрема історії міст) XVII-XVIII ст., а також при створенні науково-методичних посібників, лекційних і спеціальних курсів для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації проводилася на Міжнародній науковій конференції “Соціотопографія України” (Львів, 17-18 жовтня 2002 р.), Польсько-українській науковій конференції “Уряди влади, самоврядні та церковні органи, а також їхні канцелярії на польсько-руському етнічному і культурному пограниччі до 1914 року” (м. Окунінка, Польща, 10-12 вересня 2007 р.), XVI науковій геральдичній конференції (Львів, 12-13 жовтня 2007 р.), ІХ Польсько-українській науковій конференції “Львів: місто - суспільство - культура” (Краків, Польща, 27-28 травня 2008 р.), наукових семінарах комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін та археографічної комісії під час XVII, XVIII, XIX сесій Наукового товариства імені Шевченка (Львів, березень 2006-2008 рр.).

Публікації. Результати дисертації опубліковано у семи статтях, з них чотири -- у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи і параграфи, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основного тексту роботи -- 183 сторінки, додатки - 39 сторінок (23 додатки, у тому числі одна карта), перелік використаних джерел -- 32 сторінки (339 позицій). Загальний обсяг дисертації -- 254 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, хронологічні та географічні рамки, визначено мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, вказано методологічні принципи, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації, форми апробації роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерела” коротко описано літературу та джерельну базу роботи.

Історіографію з досліджуваної теми умовно поділяємо на дві групи: українську і польську. Для її характеристики застосовано хронологічно-проблемний підхід.

Важливою науковою працею, в якій розглядаються юридики на передмістях Львова, є стаття Галини Яценко Яценко Г. А. Юридики міста Львова в XVIII столітті / Г. А. Яценко // Питання історії СРСР. - Львів, 1958. - С. 80-95.. У ній авторка подала загальну характеристику юридик і на прикладі святоіванівської юрисдикції проаналізувала склад війтівсько-лавничого уряду, виділила категорії передміщан тощо. Широких аспектів історії передмість торкалися львівські історики Роман Зубик Zubyk R. Gospodarka finansowa miasta Lwowa w latach 1624-1635 / Roman Zubyk. - Lwуw : wydano z zasiіku Ministerstwa W. R. i O. P. oraz Gminy Krуl. Stoі. miasta Lwowa, 1930. - 496 s., Ярослав Кісь Кісь Я. П. Промисловість Львова у період феодалізму (XIII-XIX ст.) / Я. П. Кісь. - Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1968. - 234 с., Юрій Гроссман Гроссман Ю. М. О роли цехов во Львове в XVI-XVIII вв. / Ю. М. Гроссман // Города феодальной России : [сб. статей памяти Н. В. Устюгова]. - М., 1966. - С. 153-159.. Василь Інкін у „Нарисі економічного розвитку Львова у XVIII ст.” (1959 р.) обстоював думку про економічне піднесення Львова в другій половині XVIII ст., обминувши, однак, увагою адміністративно-правовий статус передмість, хоча саме від нього залежав їх економічний розвиток. Питання дефініції юридик і з'ясування їхнього адміністративно-правового характеру обговорено в рецензія Ярослава Ісаєвича на монографію люблінського історика права Юзефа Мазуркевича “Люблінські юридики” (1956 р.) Isajewicz J. Uwagi w sprawie oceny prawnej istoty i spoіecznej treњci miejskich jurydyk w dawniej Rzeczypospolitej / Jarosіaw Isajewicz // Czasopismo prawno-historyczne. - Poznaс, 1959. - T. XI. - Z. 1. - S. 145-155..

У 1990-2000-х рр. історіографія Львова відзначається новими методологічними підходами і залученням широкого кола джерел для висвітлення різних питань історії міста до кінця XVIII ст. Для нашого дослідження першорядне значення мають наукові здобутки Мирона Капраля та Мар'яни Долинської. М. Капраль у кількох статтях зупинився на аналізі власників нерухомості та соціотопографії львівських передмість другої чверті XVI ст. Капраль М. Риси соціотопографії Львова та його передмість у другій чверті XVI ст. / Мирон Капраль // Lwуw : miasto, spoіeczeсstwo, kultura. Polsko-ukraiсska konferencja naukowa, Krakуw 29.IV-1.V. 1996. - Krakуw, 1996. - S. 109-111; Капраль М. Власники нерухомості на львівських передмістях у другій чверті XVI ст. (за матеріалами чиншових реєстрів) / Мирон Капраль // Вісник Львівського університету. Серія історична. - Львів, 1997. - Вип. 32. - С. 188-198. Натомість праці М. Долинської присвячені теоретичним проблемам соціотопографії та безпосередньо історичній топографії передмість Львова XIV-XVIII ст. Підсумком досліджень авторки стала монографія “Історична топографія Львова XIV-XIX ст.” (2006 р.) Долинська М. Історична топографія Львова XIV-XIX ст. / Мар'яна Долинська. - Львів : Вид-во Нац. ун-ту “Львівська політехніка”, 2006. - 356 с. Просторовий розвиток передмість Львова у першій половині XVIІ ст. вивчав Роман Могитич Могитич Р. Передмістя самоврядного Львова у першій половині XVII ст. / Роман Могитич // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. - Львів, 2003. - № 13. - С. 33-51.. Ним зроблена спроба локалізації передміських ланів із характеристикою міських осад, а також власності міщан.

Серед польських істориків, які розглядали адміністративно-правове підпорядкування львівських передмість, насамперед слід назвати Збіґнєва Паздро. Він у 1903 р. опублікував монографію про організацію та практику підвоєводських судів і влади над євреями Pazdro Z. Organizacya i praktyka їydowskich s№dуw podwojewodziсskich w okresie 1740-1772 r. Na podstawie lwowskich materyaіуw archiwalnych / Zbigniew Pazdro. - Lwуw : nakі. Funduszu konkursowego, 1909. - 294 s. У додатку опубліковано 93 документи, що стосуються діяльності підвоєводського суду. .

Польська історіографія другої половини ХХ ст. багата на студії окремих аспектів адміністративно-правового статусу передмість королівських міст Речі Посполитої у другій половині XVII-XVIII ст. Серед них потрібно виокремити праці, що стосуються юридик Варшави (Я. Бернацька-Грушецька, С. Рейман, Т. Савіцький), Гродна (П. Боровик), Кракова (А. Хмель, В. Коляк), Любліна (Ю. Мазуркевич), Познані (С. Кулеєвська-Топольська) та ін. Важливими для розкриття цієї теми є монографічні дослідження Юзефа Мазуркевича Mazurkiewicz J. Jurydyki lubielskie / Jуzef Mazurkiewicz. - Wrocіaw : Zakіad im. Ossoliсskich ; Wyd-wo PAN, 1956. - 160 s. і Пшемислава Боровика Borowik P. Jurydyki miasta Grodna w XV-XVIII wieku. Stanowy podziaі nieruchomoњci / Przemysіaw Borowik. - Supraњl : Collegium Suprasliense, 2005. - 412 s.. Перший на прикладі Любліна розкрив причини виникнення, функціонування та занепад юридик, а також їхню складну господарську, суспільну, адміністративну структуру, рівень залежності від власника тощо. П. Боровик аналізує юридики Гродна XV-XVIII ст. на підставі описово-статистичних джерел. Правова організація міської агломерації Познані XV-XVIII ст. висвітлена у монографії Софії Кулеєвської-Топольської Kulejewska-Topolska Z. Struktura prawna aglomeracji osadniczej miasta Poznania od XV do koсca XVIII wieku / Zofia Kulejewska-Topolska. - Poznaс : UAM, 1969. - 437 s. - (Prace Wydziaіu Prawa - Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu ; nr 41).. Авторка заторкує багато питань, пов'язаних з адміністративно-правовим статусом познанських передмість. Її напрацювання використовуємо для порівняння з львівськими передмістями.

Адміністративно-правовий статус передмість польських міст також став предметом наукових студій Терези Зелінської Zieliсska T. Szlacheccy wlaњciciele neruchomoњci w miastach XVIII w. / Teresa Zieliсska. - Warszawa ; Јьdџ : PWN, 1987. - 215 s. , яка у своїй роботі описує правовий статус, локалізацію нерухомої власності у Варшаві, Кракові, Любліні, Познані і, більш поверхово, у Вільні, Гродні, Львові, акцентуючи увагу на лібертації та юридиці.

Загалом можна констатувати, що література, яку опрацьовано, недостатньо висвітлює поставлені у дисертації дослідницькі проблеми адміністративно-правового статусу та соціотопографії передмість Львова другої половини XVII-XVIII ст.

Джерела, що стосуються аналізованої теми, відклалися у багатьох архівних та рукописних збірках Львова, Варшави та Кракова. За видовою ознакою це описово-статистичні, актові, епістолярні, картографічні й іконографічні джерела.

Описово-статистичні документи. Більшість джерел описово-статистичного характеру зберігаються у ф. 52 (Магістрат міста Львова) Центрального державного історичного архіву України у Львові (далі - ЦДІАЛ України у Львові), а також у фонді Коронного Скарбу та Метриці Коронній Головного архіву давніх актів у Варшаві (далі - ГАДА). Особливе місце серед описово-статистичних джерел посідає люстрація передмість Львова, проведена за ухвалою Вишенського шляхетського сеймику 1711 р. В ній детально переписана нерухомість на обох передмістях міської та замкової юрисдикції із зазначенням її видів та юрисдикційного статусу. До групи інформативних джерел входить також люстрація Краківського передмістя міської юрисдикції, здійснена, згідно з рішенням магістрату, 1727 р.

Інші джерела, які походять з першої третини XVIII ст., хоч і менш інформативні, проте суттєво доповнюють дані про осади під юрисдикцією шляхти і духовенства. Серед них виокремимо реєстри юридик 1703, 1706-1708, 1711, 1718, 1726, 1732 і 1734 р. Для встановлення адміністративно-правового статусу Підзамча першорядними джерелами є інвентарі цієї території 1763, 1765 і 1768 рр. До них належать, зокрема, генеральна люстрація Львівської землі 1765 р. (проведена з метою збору кварцяного податку), яка містить докладні відомості про правові підстави володіння нерухомістю. Цінна інформація почерпнута із податкових реєстрів міської каси 1739, 1752-1773 рр. -- наявний у них статистичний матеріал дозволяє провести певні підрахунки і визначити деякі аспекти підпорядкування нерухомої власності на передмістях магістратові.

Для з'ясування чисельності забудови окремих юридик та їхнього населення також опрацьовано інвентарі Белзечини (1756-1762 рр.), Жевучини та Ґідзінщини (1757 р.), які містяться у фонді “Теки Шнайдера” й Архіві Санґушків Державного архіву у Кракові (далі - ДА в Кракові), Святоюрських єпископських юридик “Біля Св. Анни” (Святоанської) та Стондовки (1773-1780 рр.), збережених у відділі рукописів і стародруків Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького (далі - НМЛ), і василіанських -- Кобилечини, Колковщини, Чолганщини, Яворщини (1773, 1779 рр.), які виявлено у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (далі - ЛННБУ).

Актові джерела. Основний комплекс актових матеріалів, котрі є головною джерельною базою для дослідження адміністративно-правового статусу передмість Львова другої половини XVII-XVIII ст., становлять замкові (бургграфські/камеральні) книги 1661-1786 рр. (18 книг), війтівські книги війтівсько-лавничого уряду Підзамча 1762-1786 рр. (3 книги), війтівські протоколи святоіванівської юрисдикції 1605-1781 рр. (9 книг) та шляхетських і духовних юридик (Біскупщини, Сенявщини, Тарнавки і Поріччя, Святоюрських василіанських і єпископських юридик). Усі ці документи зберігаються у ф. 52 ЦДІАЛ України у Львові, відділі рукописів і стародруків НМЛ, відділі рукописів ЛННБУ, Бібліотеці Польської Академії Наук і Польської академії знань у Кракові, Архіві Польської провінції домініканців у Кракові. На їхніх сторінках натрапляємо на тексти присяги підвоєводи, війта, лавників, писаря бургграфства, а також на відомості про вибори війтів. Знаходимо також чимало даних про юридики, поодиноку нерухому власність тощо. Права й обов'язки війта на Белзечині розкриває унікальний акт затвердження на війтівський уряд українця Степана Славенцького власником цієї юридики, ректором львівської колегії єзуїтів Хризостомом Венґлінським 1754 р. (оригінал є у “Теках Шнайдера” ДА в Кракові). соціотопографія юрисдикція стратифікація

Загалом наявні актові документи дозволяють висвітлити функціонування замкової адміністрації та війтівських урядів на бургграфстві й окремих юридиках (вірменського архиєпископа, римо-католицької капітули, вірменського монастиря Св. Анни). Натомість недостатньою є джерельна база для дослідження війтівських урядів на інших духовних і шляхетських юрисдикціях. Відомості про них отримуємо переважно із замкових книг.

Епістолярні джерела. Для вирішення поставлених у роботі дослідницьких завдань залучено листування львівських урядників. Свідчення про адміністративно-правову ситуацію на Підзамчі подає лист львівського бурграфа Станіслава Фалібовського, адресований львівському старості Каролю Радзивіллу 1762 р., виявлений в Архіві Радзивіллів ГАДА.

Картографічні та іконографічні джерела. З картографічних документів у дисертації використовуємо великомірний план Львова 1766 р. Жана Дю Дефі, літографічну карту Львова 1841 р., великомірні кадастрові карти 1849 р. та сучасну топографічну підоснову міста. Завдяки застосуванню картографічного аналізу, перелічені джерела забезпечили створення уявної карти передмість Львова XVIII ст. із нанесенням на неї юридик. Візуальному сприйняттю передмість XVIII ст., формуванню уявлень про вигляд окремих об'єктів та просторові співвідношення між ними допомагає панорамне зображення Львова -- гравюра Франсуа Пернера (1772 р.).

Опрацьована сукупність джерел різних видів є репрезентативною для виконання дослідницьких завдань, поставлених у дисертаційній роботі. Актові, описово-статистичні, картографічні, епістолярні, іконографічні джерела та відповідна література творять підставу для повноцінного дослідження адміністративно-правового статусу та соціотопографії передмість Львова другої половини XVII-XVIII ст.

У другому розділі “Правовий статус передмість”, який поділяється на чотири підрозділи, проаналізовано міську і замкову юрисдикції, охарактеризовано юридики та лібертації.

З часу локації Львова передмістя загалом підпорядковувалися міській і замковій юрисдикції. Під міською юрисдикцією перебували Галицьке та Краківське передмістя на захід від річки Полтви. Територія на схід від Полтви і на північ від міських мурів (Підзамче) підлягала львівському старості й утворювала бургграфство, яким керував його заступник -- бургграф. Від 1415 р. на цій території виникла окрема юрисдикція навколо костелу Св. Івана Хрестителя. Впродовж XV-XVIІІ ст. на передмістях духовними та шляхетськими власниками організовувалися юридики й лібертації. Юридик на початок XVIII ст. нараховувалося 19, а лібертацій -- 23.

Під юридикою слід розуміти у правовому аспекті юрисдикцію (правовий статус/протекцію) шляхти чи духовенства над сукупністю передміських мешканців, власників дворів, будинків, халуп, які перед встановленням протекції над ними шляхтича чи клирика перебували у міській або замковій юрисдикції. Юрисдикція шляхти і духовенства над власниками нерухомості (як, зрештою, і юрисдикція міста й замку) виявлялася у фінансовій (сплата чиншу за нерухомість, якою вони володіли), адміністративній та судовій залежності. Потрапляючи під таку протекцію, передміщани автоматично втрачали податкову, адміністративну, а інколи і судову залежність від міської чи замкової влади. Ці три ознаки чітко прочитуються у львівських джерельних матеріалах. Їх кладемо в основу поділу юридик (шляхетських і духовних юрисдикцій) на дві групи. Першу з них формують юридики, які передбачали лише фінансово-адміністративну юрисдикцію/протекцію шляхтича чи клирика над сукупністю передміщан, власників нерухомості. Головною ознакою таких юридик є щонайменше війтівський чи війтівсько-лавничий уряд з писарем, а відповідно, і протоколами (актами), в які записувалися справи адміністративного характеру, що їх провадили війт і лавник. Юридики цієї групи на передмістях Львова переважали. До них належали, очевидно, всі юридики на території бургграфства, окрім Святоіванівської. Бургграфський суд був судом першої інстанції для Белзечини, Брозиновської, Жевучини, Зборовщини, Сенявщини, Собєщини, Тарнавки.

До другої групи входили юридики, які включали, крім адміністративної юрисдикції над передміщанами, також судову. Судові повноваження над передміщанами мали ті ж війти з лавниками. Скарги на їхні рішення подавалися до зверхника юрисдикції. У Львові таку судову юрисдикцію над передміщанами, осілими поблизу костелу Св. Івана Хрестителя, ще від 1415 р. здійснювали львівські декани (капітула), тому Святоіванівську юридику вважаємо найдавнішою з усіх юридик Львова. За правовою суттю юрисдикція львівського декана/капітули над осадниками навколо костелу Св. Івана Хрестителя нічим не відрізнялася від міської юрисдикції над поспільством Галицького та Краківського передмість і замкової -- над мешканцями Підзамча.

Як бачимо, при поділі юридик на групи взято критерій адміністративно-судового підпорядкування передміщан їхньому протекторові. Якщо адміністративна чи судова влада шляхти і духовенства над передміщанами відсутня, то це не юридика, незважаючи на фінансову залежність передміщан від їхнього протектора. На такі шляхетські й духовні протекції над передміщанами, власниками одного-п'яти, а то й більше десяти будинків і халуп натрапляємо дуже часто. Таку звільнену (лібертовану) від міської й замкової економічної зверхності нерухомість -- як на передмістях, так і в мурах міста -- називаємо лібертацією.

Найбільше лібертацій було на Галицькому передмісті. Вони становили 33,85 % усієї нерухомості, описаної люстраторами 1711 р., а разом з осадами, підпорядкованими юрисдикції своїх власників (юридиками), досягали 46,01 % усієї власності, вилученої з-під юрисдикції міської влади. З цих відсотків більшість (31,56 %) припадала на шляхетські лібертації та юридики, а решта -- на духовні. На Краківському передмісті ситуація виглядала інакше. Тут місто втратило 32,07 % нерухомості, однак переважно на користь духовних лібертацій та юридик (шляхетські посілості займали лише 3,77 %). І хоч дані щодо Краківського передмістя є дещо заниженими (через інформаційні лакуни, яких не позбавлена люстрація 1711 р.), проте це засвідчує тенденцію домінування нерухомості під юрисдикцією духовенства на початок XVIII ст. і надалі. Якщо вивести загальний відсоток власності, що її контролювали шляхта і духовенство на всій передміській території юрисдикції магістрату, то отримаємо 43,18 %, або 450 об'єктів. У розпорядженні міської влади залишалося 564 об'єкти, або 54,12 %, оскільки 2,68 % -- це частка замкової, капітульної юрисдикцій, а також неідентифікованих власників.

На підставі поданої статистики можна зробити висновок, що місто втратило юрисдикцію над майже половиною своїх передмість (36,66 % Галицького і 6,52 % Краківського). Для останнього це число треба збільшити за рахунок території, що відійшла до юридик Белзечини, Богданівки і Святоюрських (єпископської та монастирської).

Станом на першу чверть XVIII ст. на Галицькому передмісті та Підзамчі зосереджувалася однакова кількість юридик, але в чисельному співвідношенні забудови, а відповідно, й населення, які перебували під юрисдикціями шляхти і духовенства, переважали юридики Замкового передмістя. Станом на 1720-ті рр. щонайменше 50 % замкової нерухомості належало шляхті та духовенству.

Львівські старости вже на початку XVIII ст. втратили адміністративно-фінансову юрисдикцію над половиною Підзамча. Пришвидшенню процесів “розмивання” замкової юрисдикції над північною частиною львівського передмістя сприяла “давність” юридик, які шляхта й духовенство облаштували тут переважно у XVI-XVII ст. Юридики й лібертації на території міської юрисдикції загалом є “молодшими”, через те, що 54,12 % нерухомості міської юрисдикції на початок XVIII ст. ще контролював магістрат. Проте вже в першій половині цього століття виникають нові юрисдикції над передміськими осадами та лібертується велика кількість поодинокої нерухомості. Саме тоді територія міської юрисдикції, на відміну від замкової, значно зменшується.

Третій розділ “Адміністрація передмість”, який складається з чотирьох підрозділів, присвячений реконструкції управлінсько-адміністративного персоналу передмість під юрисдикцією міста, локальної королівської влади та шляхетських і духовних юридик. Досліджено уряд ландвійта (підвійта) передмість міської юрисдикції, відтворено органи влади Краківського передмістя замкової юрисдикції (підвоєводський уряд, замковий (бургграфський) уряд, війтівсько-лавничий уряд), війтівсько-лавничий уряд Святоіванівської юрисдикції та війтівсько-лавничі уряди юридик.

Час виникнення уряду ландвійта Галицького і Краківського передмість Львова невідомий, але станом на 1462 р. він уже існував. Ландвійт -- представник магістрату на передмістях з адміністративно-поліційними правами і водночас репрезентант інтересів передміщан. До його компетенції входило адміністрування передмістя в поліційній (дотримання порядку) і санітарній (забезпечення чистоти вулиць і трактів) сферах. Ландвійт також збирав податки з передмість або допомагав міським урядникам у їхньому зборі. У його розпорядженні був нижчий виконавчий апарат, що складався із старших передмість, старших вулиць, сотників, наглядачів за чистотою, слуг, які фактично виконували адміністративні обов'язки, окреслені у присязі ландвійта. Атрибутами владних повноважень ландвійта і юрисдикційної належності тієї території, на яку вони поширювалися, були пірнач і корогва. Передміська корогва, разом з архівом, зберігалася в ландвійта, що підсилювало статус його уряду серед інших органів виконавчої влади міста.

Головним на території замкової юрисдикції (бургграфства) був бургграфський уряд. Його зверхнику -- бургграфові -- належала вся повнота судової, адміністративної та фіскальної влади на цій території. Бургграф здійснював суд одноособово, тобто суд не був колегіальним. До складу уряду також входили писар і возний.

Воєводська юрисдикція над євреями, які жили на замковій території, формально діяла в трьох інстанціях: судах підвоєводського судді, підвоєводи та судді воєводи. На практиці вони більше підпадали під замкову юрисдикцію та владу власників юридик. З огляду на це, воєводську/підвоєводську юрисдикцію над замковими євреями можна вважати номінальною. Над замковими євреями підвоєвода здійснював адміністративну владу у сфері контролю самоврядування громади, регулювання ремісничої й торговельної діяльності.

Адміністративні повноваження щодо християнського населення, яке скупчено проживало на частині бургграфства -- Підгородді, мав війтівсько-лавничий уряд. У другій половині XVII-XVIII ст. він складався з підвоєводи (до 20-х рр. XVIII ст.), війта, лавників, писаря і возного. На уряди підвоєводи і війта покладалися подібні обов'язки, тому з часом перший з них зник, а війт інколи іменувався підвоєводою. Особи, які посідали ці два уряди, провадили судочинство в адміністративних питаннях, з допомогою лавників. Підвоєводу, війта і лавників, за згоди бургграфа, обирали мешканці замкової юридики. Їхній вибір затверджував знову ж таки бургграф, якому новообрані присягали, як також присягали старості та королю. Адміністративні повноваження війтівсько-лавничого уряду замкової юридики полягали у введенні в права володіння нерухомою власністю її нових власників, обмірі й грошовій оцінці ґрунтів, огляді та засвідченні побоїв, ран тощо.

Юридики, які станом на середину XVII ст. виникли на більшій території бургграфства, були автономними в адміністративному та фіскальному відношеннях. Бургграф здійснював над їхнім населенням лише судову юрисдикцію. До таких юридик належали: Біскупщина, Брозиновка, Зборовщина, Поріччя, Сенявщина, Собєщина (Кролевщина), Тарнавка. Біскупщина підпорядковувалася прокураторові вірменської катедральної капітули. На юридиці вірменського монастиря Св. Анни владні повноваження реалізували два провізори монастиря, котрих переобирали щороку з числа вірменських старших. Святоіванівська осада перебувала в юрисдикції львівської катедральної капітули, поза владою бургграфа. Судові, адміністративні та фіскальні прерогативи на її території мали прокуратор капітули і війтівсько-лавничий уряд. У XVII ст. до уряду Святоіванівської юридики за національним принципом призначалися шість лавників: двоє вірмен, двоє поляків і двоє українців. Це виняткова норма, наявна лише в цій юрисдикції, з огляду на багатонаціональний характер осади навколо костелу Св. Івана Хрестителя, де ще у кінці XIV - на початку XV ст. мешкали вірмени й українці. За королівським привілеєм, від 1415 р. на цій осілості урядував окремий війт вірменської національності. Вірменська громада святоіванівської юрисдикції ще у XVII ст. отримувала королівські підтвердження про виборність вірменського війта, однак, як засвідчують джерела, принаймні від 1630-х рр. війтівські обов'язки виконували також українці та поляки. На початку XVIII ст. війтівсько-лавничий уряд Святоіванівської юридики втрачає виразний вірменський характер, війтами обираються, як правило, поляки. Лавників також уже не призначали за національною ознакою. Причини нівеляції національного чинника в адміністративному органі капітульної юрисдикції, мабуть, варто шукати в асиміляційних процесах, що охопили тоді частину населення Святоіванівської осади.

Адміністративні повноваження на львівських юридиках здійснювали війтівсько-лавничі уряди, які складалися з війта, лавників і писаря. Війтівсько-лавничі уряди документально зафіксовані на юридиках: Белзечині, Богданівці, Брозиновці, Зборовщині, Поріччі, Святоюрській (єпископа), Сенявщині і Тарнавці. З дванадцяти інших юридик маємо тільки згадки про війтів. Це, очевидно, вказує на відсутність на цих юридиках повного війтівсько-лавничого уряду.

У четвертому розділі “Соціальна структура мешканців і соціотопографія передмість”, який поділяється на три підрозділи, досліджено соціальні групи мешканців передмість, окреслено дефініцію, джерельну базу та методи соціотопографії, проведено соціотопографічну характеристику передмість, а саме висвітлено професійну структуру й майнове розшарування його жителів, розкрито професійну топографію та топографію “заможності” вулиць передмість.

На передмістях Львова XVII-XVIII ст., підпорядкованих різним юрисдикціям, жило кілька соціально-станових груп суспільства: передміщани, шляхта й духовенство. Найбільший відсоток, зрозуміло, припадав на передміщан, яких на початок XVIII ст. налічувалося понад 7 тис. осіб. Більшість з них -- це передміське поспільство (5 тис.), яке мешкало на передмістях міської юрисдикції. Частина з них, переважно у XVII ст., потрапила під шляхетську і духовну владу. Мешканці Галицького і Краківського передмість міської юрисдикції, набуваючи передміське право, у правовому та економічному відношенні прирівнювалися до міщан.

Дещо інший правовий статус мали передміщани -- жителі Підзамча й осад у юрисдикції шляхти і духовенства. Їхня професійна діяльність обумовлювалася міськими юридичними нормами, і формально вони повинні були б належати до цехів. Насправді більшість передміських ремісників замкової, шляхетських та духовних юрисдикцій не підпорядковувалися нормам цехового життя, тобто були партачами. Головним каталізатором неорганізованого ремісничого виробництва на передмістях слід вважати шляхту і духовенство, які, утворюючи юрисдикції над ремісниками, позбавляли міську владу можливості впливати на них.

Окрему групу мешканців передмість становили євреї, котрі переважно проживали під замковою юрисдикцією, а також юрисдикціями шляхти та духовенства. Єврейська передміська громада правно прирівнювалася до міської, а відповідно, мала гарантовані королівськими привілеями права на нерухому власність -- як під замковою, так і під міською юрисдикцією. Станом на другу половину XVII-XVIII ст. євреї на передмістях утримували у своїх руках роздрібну торгівлю, виробництво та шинкування спиртних напоїв, через що єврейський чинник був основним в економічному житті передмість.

Шляхетське середовище на львівських передмістях, уже хоча б з огляду на утворення окремих юрисдикцій над передміщанами, відігравало важливу роль. Присутність шляхти у Львові пояснюється кількома чинниками, серед яких і економічна вигода від посідання нерухомості, приватні, маєткові, суспільно-державні інтереси. Шляхта, яка тимчасово чи постійно мешкала на львівських передмістях, поділялася на кілька суспільних прошарків. І магнати -- власники палаців чи дворів, і шляхта середньої заможності (фільваркова) -- власники дворів, звичайно жили на передмістях тимчасово. Існувала певна кількість безземельної шляхти, яка оселялася тут назавжди й утримувала себе міськими заняттями, не властивими для шляхетського стану.

Найпрестижнішими вулицями, які приваблювали шляхту і магнатів Галицького передмістя були Глинянська, Зелена, Личаківська і Широка. Причини такого вибору комплексні. По-перше, названі вулиці -- це магістральні шляхи в'їзду до міста зі східного (Личаківська, Глинянська), південного (Зелена) та південно-західного (Широка) напрямків. По-друге, прилеглі до цих трактів землі, вільні від забудови, дозволяли розбудовувати двори і палаци з господарською інфраструктурою, садами тощо. Сприятливі природні умови також впливали на вибір території для спорудження або купівлі нерухомості.

Решта вулиць менше приваблювали шляхту як потенційні місця для оселення. До них належали За Св. Марією Магдалиною, Каліча Гора, Підстражанська, Тембрицька. Їх заселяли переважно передміщани, які жили у будинках і халупах. Вулиця Підстражанська вирізнялася серед інших чисельністю будинків. Вона здавна мала ремісничий характер -- на ній мешкали передміщани різних професій.

Професійна топографія львівських передмість виглядала досить строкато. Більшість ремісничих майстерень концентрувалася на Краківському передмісті. Показовим тут є гарбарство. Передміщани, які займалися цим ремеслом, жили біля річки Полтви (як на території міської, так і замкової юрисдикції), що зумовлювалося потребою у великій кількості води для технологічного процесу обробки шкір.

Ковальське ремесло, як вогненебезпечне, також зосереджувалося в основному на передмістях. Однак логіку локалізації осель ковалів установити важко. Станом на початок XVIII ст. вони мешкали у різних дільницях передмістя. Загалом розміщення ремісників по передмістях визначити доволі складно, оскільки найбільш інформативне описово-статистичне джерело з історії передмість -- люстрація 1711 р. -- подає дуже скупі відомості про професійну належність передміщан. Цей документ, однак, виявляє таку характерну рису професійної топографії передмість, як скупчення передміського люду на територіях, прилеглих до Галицької та Краківської брам (головно це стосується тих передміщан, які жили і торгували обабіч доріг, що вели до брам). Цю закономірність пояснюємо тим, що поблизу міських брам традиційно вирувала торгівля, а самі вони виконували також функцію митниці. Перед Краківською брамою у другій половині XVII-XVIII ст. існувало торговисько, де продавали сіно, овес, сіль, мед, пиво, горілку та інші товари.

На початку XVIII ст. уже не помічаємо осад передмістя за професійною ознакою. Ремісники різних професій мешкали в різних частинах передмістя, під різними юрисдикціями. Чітко виокремлювалася у плані професійної топографії єврейська дільниця. Тутешнє населення здебільшого займалося виробленням і шинкуванням алкоголю, а також роздрібною торгівлею розмаїтими продуктами і товарами.

У висновках узагальнено результати дослідження, обґрунтовано тези, які виносяться на захист:

1. Передмістя Львова у другій половині XVII-XVIII ст. перебували під кількома юрисдикціями. Магістратові підпорядковувалися Галицьке передмістя і Краківське на захід від річки Полтви. Львівським старостам, як представникам королівської влади на місці, належало Краківське передмістя на схід від Полтви.

На міських та замковому передмістях існували та виникали впродовж аналізованого періоду юрисдикції шляхти і духовенства (юридики). В 1415 р. над поселенцями навколо костелу Св. Івана Хрестителя встановлено юрисдикцію львівського католицького декана і катедральної капітули. Від 1560 р. львівський православний єпископ Арсеній (Балабан) заклав основи окремої юрисдикції над будинками біля Святоюрської гори. Решта 17 шляхетських і духовних юридик (юрисдикцій), які передбачали адміністративне і фінансове підпорядкування мешканців передміських осад, постали переважно у XVII - першій половині XVIII ст. Іншим видом нівеляції міської та замкової юрисдикцій на передмістях був лібертований статус нерухомості, яка переходила до представників привілейованих станів тогочасного суспільства.

Станом на першу чверть XVIII ст. 43,18 % передмість міської юрисдикції були під юрисдикціями і лібертаціями шляхти та духовенства. На Галицькому передмісті, де цей показник становив 46,01 %, переважали юрисдикції та лібертації шляхти. Натомість на Краківському -- із 32,07 % території передмістя, виведеної з міської юрисдикції, 28,3 % перебувало під владою духовенства, а решта -- шляхти. Міська влада контролювала лише 54,12 % нерухомості на двох передмістях. Цей відсоток закономірно зменшувався, що свідчить про втрату економічних позицій міської влади на передмістях.