Передмістя Львова другої половини XVII–XVIII ст.: адміністративно-правовий статус та соціотопографія

Замкова юрисдикція на початок XVIII ст. втратила близько половини нерухомості на користь шляхти й духовенства. Вилучення з-під міської та замкової юрисдикцій великої частини території вказує на слабкість міської й замкової влади у сфері управління передмістями.

2. Передміські осади під різними юрисдикціями мали свої адміністративні органи управління. Передмістями міської юрисдикції адміністрував ландвійтівський уряд. Відомості про головного передміського урядника -- ландвійта -- походять ще з 1462 р. У другій половині XVII-XVIII ст. до управлінського апарату міських передмість належали, окрім ландвійта, старші передмість та вулиць. Ці урядники були зобов'язані стежити за порядком на вулицях передмість, збирати чинші й інші податки з передміського поспільства.

Замковим передмістям управляло кілька органів влади. Найвищим урядником вважався бургграф, який здійснював адміністративно-судові повноваження над мешканцями. Над єврейською громадою владу мали підвоєводи (вона поширювалася переважно на внутрішнє життя євреїв). Християнським населенням Підзамча керував війтівсько-лавничий уряд у складі війта, лавників і писаря. Їхні повноваження стосувалися адміністративно-фінансових питань життя передміщан, головним чином контролю за обігом нерухомості та сплатою чиншів.

При встановленні шляхетських чи духовних юрисдикцій над окремими передміськими осадами запроваджувалося їхнє адміністрування. Управлінські функції виконували війтівсько-лавничі уряди, в деяких юридиках -- можливо, й одноособово війти. Урядники на юридиках мали ті самі обов'язки, що й війтівсько-лавничий уряд Підзамча.

Особливістю війтівсько-лавничого уряду святоіванівської юрисдикції до кінця XVII - початку XVIII ст. був його національний характер. Лавників обирали за національною ознакою у рівній пропорції: по двоє вірмен, поляків та українців. Війт (здебільшого вірменської нації), крім адміністративних, здійснював над мешканцями Святоіванівської осади також судові повноваження.

3. Поява шляхти на передмістях Львова не тільки спричинила зміну їхнього юрисдикційного статусу та економічного функціонування, але й трансформацію соціальної структури передміського населення. У другій половині XVII-XVIII ст. шляхта як соціальна група виразно присутня на львівських передмістях. Магнати, заможна і середня (фільваркова) шляхта жили тут тимчасово, натомість певна кількість представників збіднілої шляхти -- постійно. Найбільшу частку населення передмість міської юрисдикції становило передміське поспільство, завдяки прийняттю передміського права зрівняне у правах з міщанами. Жителі Замкового передмістя мали ті самі права, що й мешканці міських передмість. Вони могли вільно займатися професійною діяльністю, не сплачуючи з неї податків замковому (бургграфському) уряду. Головний їхній обов'язок перед бургграфом (а відповідно, і залежність від нього) полягав у сплаті чиншів. Замкові передміщани формально мали належати до цехів, а отже, обмежувалися цеховою регламентацією при виконанні ремесла. Проте передміські ремісники здебільшого були партачами. Спроби міської влади підпорядкувати їх цехам не давали результатів. Основним чинником стійкості партацького ремесла на львівських передмістях були шляхетські та духовні юрисдикції над осадами, в яких мешкали передміщани-партачі. Замкова влада, попри формальну заборону партацького ремесла, насправді толерувала його розвиток.

4. Окрему соціальну групу передміщан, яка вирізнялася не лише за національною ознакою, але й за професійною діяльністю, становили євреї. Їхнє економічне життя зосереджувалося переважно в єврейській дільниці, розміщеній на Підзамчі, однак жили і працювали вони під протекцією шляхти та духовенства у дворах і будинках, розташованих на міських передмістях. Головним їхнім заняттям було вироблення спиртних напоїв і торгівля ними.

Завдяки привілейованому становищу, яке забезпечувала їм юрисдикція шляхти й духовенства, євреї відігравали на передмістях провідну економічну роль. Їхня ремісничо-торговельна діяльність була спрямована проти міста, оскільки, неконтрольована міською владою, нівелювала його економічні права (передовсім на монополію виробництва алкоголю і торгівлі ним).

5. Соціотопографічний образ львівських передмість другої половини XVII-XVIII ст., з огляду на зміну адміністративно-правових умов підпорядкування та соціально-професійну трансформацію їхнього населення, був іншим, ніж напередодні. Найвиразніше соціотопографію передмість можна охарактеризувати на прикладі топографії розселення представників соціальних груп і професійної топографії.

Магнатські палаци і шляхетські двори розташовувалися переважно на вулицях Галицького передмістя, прилеглих до головних доріг в'їзду в місто: Глинянській, Зеленій, Личаківській, Сикстівці, Широкій. Натомість “За костелом Св. Марії Магдалини”, Каліча Гора, Тембрицька приваблювали шляхту значно менше. На них зазвичай мешкали передміщани.

6. Професійна топографія львівських передмість чітко не простежується. Ремісники різних професій рівномірно розселялися по передміських осадах різної юрисдикції. Винятком були тільки гарбарі, які, у зв'язку з технологією вичинки шкір, потребували великої кількості води, а тому локалізувалися вздовж обидвох берегів Полтви, як на міській, так і на замковій території. Серед інших особливостей потрібно назвати надмірне скупчення, у порівнянні з іншими передміськими дільницями, ремісників і торговців на Підстражанській вулиці поблизу Галицької брами. Чимало будинків ремісників і крамарів-євреїв помічаємо біля Краківської брами. Ця закономірність пояснюється тим, що до міських брам сходилися всі дороги, які вели до міста, а самі брами були місцями стягнення мита. Важливим ремісничо-торговельним осередком львівського передмістя стала єврейська дільниця на Підзамчі. Натомість старі ремісничі осади Галицького передмістя -- вулиці Гончарська, Котлярська, Столярська, Гарбарська, Шевська -- на початок XVIII ст. втратили виразну професійну належність. Як правило, в описово-статистичних джерелах XVIII ст. вони не виокремлюються, фігурує лише вулиця Підстражанська, до якої, крім Шевської, названі вулиці входили як складові.

7. Станом на першу чверть XVIII ст. топографія юридик і лібертованої нерухомості шляхти та духовенства виглядала досить рівномірно. Найбільше юридик у кількісному співвідношенні було на Підзамчі (8) і Галицькому передмісті (7), на Краківському міської юрисдикції -- тільки чотири. Найбільше лібертованої власності зосереджувалося на Галицькому передмісті. Із 23 лібертованих осад чиншівників 14 припадало на це передмістя. Тут також знаходимо найбільше поодинокої лібертованої власності. Шість лібертованих осад нараховувалося на Краківському передмісті, а на Підзамчі -- лише дві осади. Така топографія юридик і лібертацій зумовлена кількома факторами. На Замковому передмісті того часу адміністративно-правовий статус власників нерухомості (чиншівників) був чітко визначений. Вони підпорядковувалися або замковій юрисдикції, або окремим шляхетським і духовним юрисдикціям, причому співвідношення було приблизно рівним (1:1). Така ситуація стала можливою через ранній етап генези юридик на території замкової юрисдикції, оскільки шляхта і духовенство ще у XVI ст., переважно шляхом королівських надань, набували тут нерухомість, яка у XVII ст. обростала осадниками під їхньою юрисдикцією. На Галицькому і Краківському передмістях ці процеси проходили із запізненням, що, вочевидь, пов'язано з сильними позиціями міської влади у XVI - першій половині XVII ст. Утворення окремих юрисдикцій над осадами міських передмість -- це ознака другої половини XVII - першої половини XVIII ст., і тому вже в першій чверті XVIII ст. налічуємо значну кількість юридик, але ще більше лібертованих осад, які, за умови впровадження там війтівсько-лавничих урядів, могли б із часом перетворитися на юридики. Тому на міській території адміністративно-правова належність нерухомості була різноріднішою. Тут, окрім осад, підпорядкованих міській та окремим шляхетським і духовним юрисдикціям, розташовувалися дільниці чиншівників з лібертаційним статусом.

8. Адміністративно-правовий статус і соціотопографічний образ передмість Львова другої половини XVII-XVIII ст., представлений у дослідженні, засвідчив кілька важливих тенденцій, які властиві функціонуванню міста загалом. Передмістя Львова і місто у цей період втрачали свій міщанський характер. Шляхетські й духовні юрисдикції та лібертації на передмістях змінили його адміністративно-правову структуру і соціальний склад населення. Послаблення станових позицій міщанства обумовило неефективність відстоювання міських інтересів магістратом, тому шляхта і духовенство посилювали свої позиції на передмістях. Їхня присутність, головним чином, як власників нерухомості, негативно впливала на економічне життя міста. Міська скарбниця позбавлялася головного джерела надходжень з передмість -- чиншів та орендної плати. Станом на початок XVIII ст. над 43,18 % передмістя магістрат утратив адміністративно-фінансовий контроль. Цей відсоток, слід припустити, й надалі лише зростав.

Соціотопографічна модель тогочасних львівських передмість була іншою, ніж напередодні катаклізмів середини XVII ст. Протягом другої половини XVII-XVIII ст. у просторовому відношенні передмістя міської юрисдикції перетворилися на агломерат шляхетських дворів, магнатських палаців і сакральних споруд, а з функціонального погляду набули резиденційно-садово-рільничого характеру. Підзамче було головним ремісничо-торговим осередком передмість. Його соціотопографія впродовж цього часу була більш сталою, що пояснюється також відмінним від передмість міської юрисдикції адміністративно-правовим статусом. З огляду на це, Львів другої половини XVII-XVIII ст. -- єдине місто українських земель, яке за адміністративно-правовими та соціотопографічними рисами розвитку передмість належало до числа великих королівських міст Речі Посполитої.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Фелонюк А. Зі спостережень над функціонуванням двориків на передмістях Львова XVIII ст. / Андрій Фелонюк // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Дрогобич, 2006. - Вип. 10. - С. 263-273.

2. Фелонюк А. Шляхта-власники на передмістях Львова перших десятиліть XVIII ст. : соціальна стратифікація (за люстрацією передмість Львова 1712 р.) / Андрій Фелонюк // Південний архів. Історичні науки : [зб. наук. праць]. - Херсон, 2007. - Вип. 25. - С. 113-119.

3. Фелонюк А. Нерухомість та її власники на передмістях Львова в 1768 році / Андрій Фелонюк // Львів : місто - суспільство - культура : [зб. наук. праць]. - Львів, 2007. - Т. 6 : Львів - Краків : діалог міст в історичній ретроспективі. - С. 164-199. - (Вісник Львівського університету. Серія історична ; спец. випуск 2007).

4. Фелонюк А. Символи влади війтів (ландвійтів) передмість та юридик Львова XVIII ст. / Андрій Фелонюк // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 2008. - Т. 256 : Праці Історико-філософської секції. - С. 524-532.

5. Фелонюк А. Правовий статус та просторова локалізація нерухомої власності на передмістях Львова XVIII ст. / Андрій Фелонюк // Історична топографія і соціотопографія України : [зб. наук. праць]. - Львів, 2006. - С. 365-403.

6. Фелонюк А. Магнатська власність у Львові XVIII ст. (на прикладі роду Жевуських) / Андрій Фелонюк // Silva rerum : [зб. наук. праць на пошану проф. Андрія Болеслава Перналя з нагоди його 70-річчя]. - Львів, 2007.

7. Фелонюк А. Інвентарні описи дворів на передмістях Львова останньої третини XVIII століття / Андрій Фелонюк // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 2008. - Т. 255 : Комісія архітектури і містобудування. - С. 415-436.

Размещено на Allbest.ru