Размещено на http://www.allbest.ru/

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

УДК 94 (477.6):316.343]-058.244 «1920»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Вплив підприємницької діяльності на соціальне розшарування селянства донбасу у 20-і рр. ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Тарасенко Лідія Борисівна

Луганськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:доктор історичних наук, професор Михайлюк Віталій Павлович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, завідувач кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор Сушко Олександр Олександрович, Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, директор інституту історичної освіти

кандидат історичних наук, доцент Корновенко Сергій Валерійович, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри новітньої історії

Захист відбудеться „3” червня 2009 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 при Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1, корпус 8, аудиторія 309.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний, 20-А).

Автореферат розісланий “30” квітня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиІ.В. Довжук

оренда земля селянський промисел

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Історія доводить, що селяни завжди більше потерпали від економічних та політичних негараздів, ніж городяни - це можна назвати навіть аксіомою суспільного життя. І зараз, коли Україна опинилася у вихорі різноманітних проблем, селяни намагаються виживати. Процес державотворення України, таким чином, вкотре наштовхнувся на численні перепони, і тому продовжувати розбудову громадянського суспільства неможливо без вирішення нагальних соціальних та матеріальних питань різних груп населення, зокрема селян.

Досвід попередніх років свідчить, що великі труднощі українське селянство у ХХ ст. вже мало. Одним з найскладніших, найважливіших періодів у країні були перші роки після встановлення радянської влади. Наслідки воєнних дій, відірвана від реалій життя економічна політика спричинили дезорганізацію управління народним господарством. До того ж голодні часи початку 20-х років, епідемії та інші негаразди призвели до катастрофічного падіння товарності виробництва в сільському господарстві. Стрімке погіршення матеріального становища селян спричиняло виникнення селянського руху. Було наочно видно і зрозуміло, що ідея побудови безтоварної економіки несвоєчасна. Від суцільної деградації сільське господарство врятував новий курс в економіці, що поновлював товарно-грошові відносини. Саме неп став рятувальним колом, котре намітило підйом усіх галузей економіки. Зокрема, у сільському господарстві швидкими темпами почала поширюватися підприємницька діяльність, а сам факт накопичення капіталу поглиблював соціальну диференціацію селянства.

Зміни основних аспектів політики правлячої партії на селі, безпосередній взаємозв'язок розповсюдження підприємництва та соціальних перетворень зумовили зрушення у свідомості селян і, відповідно, їхні погляди на влаштування побуту у сфері повсякденності. Фактично протягом 20-х рр. ХХ ст. сформувалася якісно нова культура селян з притаманними їм індивідуалістичними поглядами та національною самосвідомістю, з чим, власне, і боролася влада. Вивчення проблеми у межах Донбасу обумовлюється його специфічними особливостями, зокрема спрямованістю у першу чергу на розвиток промисловості.

Науковий інтерес до проведення історичних паралелей задля осмислення досвіду минулого з метою врахування попередніх прорахунків та помилок і недопущення їхнього повторення в майбутньому змушує нас звернутися до комплексного та об'єктивного вивчення специфічних особливостей життя селянства Донбасу у 20-і рр. ХХ ст., яке завдяки нововведенням в аграрному секторі народного господарства зробило свій внесок у вирішення продовольчої проблеми. Цим і обумовлюється актуальність обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дисертаційне дослідження є складовою частиною комплексної проблеми „Людина у повсякденному житті радянської України у 1920-1930-і роки”, що розробляється кафедрами історичного профілю СНУ ім. В. Даля (номер державної реєстрації 0109U000087).

Об'єкт дисертаційного дослідження - соціально-економічні перетворення на селі протягом 20-х рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є вплив підприємницької діяльності на соціальне розшарування селянства Донбасу у 20-і рр. ХХ ст.

Територіальні межі дослідження охоплюють Донецький басейн. У період, що досліджується, територія Донбасу входила до Донецької губернії (зараз це територія Донецької та Луганської областей, а також це частина Ростовської області, котра в 1924 р. відійшла до РСФРР).

Хронологічні рамки роботи охоплюють 20-і рр. ХХ ст. - період, коли відбувалася соціальна диференціація селянства внаслідок запровадження радянською владою нової економічної політики, що сприяла розвиткові підприємницької діяльності селян. У 1927 р. партія втратила інтерес до підприємництва і почала тиснути на підприємців, діяльність яких, власне, і впливала на соціальні зміни серед селянства. Але підприємництво ще зберігало свої позиції до 1929 р. - до часу, коли було розпочато на селі суцільну колективізацію.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі виявленого комплексу джерел та досягнень історіографії об'єктивно визначити роль підприємництва в процесі соціального розшарування селянства Донбасу протягом 20-х рр. ХХ ст.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

- з'ясувати стан наукового вивчення теми;

- розкрити ідеологічні основи та особливості політики більшовиків щодо відновлення та розвитку сільськогосподарського виробництва шляхом поширення підприємництва, що вплинуло на соціальне розшарування селянства;

- визначити вплив голоду першої половини 20-х років на зміну соціально-економічного становища селян;

- проаналізувати роль практики здавання-оренди землі, здавання в найми робочої худоби та сільськогосподарського реманенту, використання найманої праці, а також селянських промислів у зміні соціального складу селянства;

- дослідити еволюцію соціальних перетворень у селах Донбасу протягом 20-х років;

- простежити кількісні та якісні особливості соціальних змін у середовищі селянства в процесі формування радянських основ повсякденного життя селян;

- розробити рекомендації щодо шляхів вирішення соціально-економічних проблем селянства в сучасній Україні.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що подальшого розвитку набуло осмислення специфічних особливостей соціально-економічних перетворень у селах Донбасу протягом періоду, що вивчається. На підставі нових документів, здебільшого вперше введених до наукового обігу, висвітлено такі малодосліджені аспекти, як поширення та специфіка практичної реалізації підприємницького господарювання в Донбасі. З позицій сучасного осмислення визначений комплексний спектр проблем з теми. У дослідженні на основі нових підходів, обумовлених демократизацією життя, а також більш об'єктивною оцінкою історичної спадщини, уперше розкрито кількісні та якісні особливості соціальних перетворень у селах Донбасу, зокрема представлена характеристика умов життя і праці різних верств селян у контексті дослідження історії повсякденності.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з новітньої історії України; розробці навчальних посібників, підручників, курсів лекцій з історії українського селянства для вищих навчальних закладів і загальноосвітніх шкіл, спеціальних курсів та семінарів з соціально-економічної історії України, зокрема з історії підприємницької діяльності на селі.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом обговорення на засіданні кафедри всесвітньої історії та науково-методичному семінарі в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля. Окремі положення дисертації оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях: V міжрегіональній науковій конференції «Актуальні питання історії України, всесвітньої історії, історії освіти, науки і техніки» (Луганськ, 27 червня 2007 р.); Третій міжвузівській науковій конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої історії та історії освіти, науки і техніки (Луганськ, 27-28 вересня 2007 р.); Четвертій міжвузівській науковій конференції з актуальних питань вітчизняної, всесвітньої історії та історії освіти, науки і техніки (Луганськ, 3 грудня 2007 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки» (Луганськ, 24-25 квітня 2008 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у 6 фахових публікаціях (без співавторів), визначених переліком ВАК України.

Структура дисертації зумовлена її метою і сутністю проблеми. Складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (185 сторінок - основний текст), списку використаних джерел та літератури (427 найменувань на 42 сторінках), додатків (23 сторінки). Загальний обсяг роботи становить 250 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, об'єкт і предмет дослідження, територіальні та хронологічні межі, визначається його мета і завдання, розкриваються наукова новизна і практичне значення, містяться відомості про структуру й обсяг роботи.

Перший розділ - “Історіографія, джерельна база та методологічні засади дослідження” - складається з трьох підрозділів, у яких проаналізовано стан наукової розробки проблеми, джерельну базу та методологічну основу дисертації.

Історіографія. У 20-і роки ХХ ст. ще зберігалася певна свобода наукових досліджень від ідеологічного тиску щодо змін у соціальній структурі селянства. У цей період виходять роботи, що висвітлювали деякі аспекти змін у соціальній структурі селянства, специфічні ознаки його різних груп та відносини між ними. Зокрема, визначний внесок у вивчення проблем села зробили видатні вчені-економісти та аграрники О. Чаянов, котрий розробив теорію «трудового» селянського господарства, та М. Кондратьєв Чаянов А.В. Краткий курс кооперации / Чаянов А.В. - М., 1925. - 80 с. - 4-е изд. 1989 г. репринт. изд. 1925 г.; Чаянов А.В. Крестьянское хозяйство: Избранные труды / Редкол.: А.А. Никонов (отв. ред.) и др.; АН СССР. Институт экономики. ВАСХНИЛ. / Чаянов А.В. - М.: Экономика, 1989. - 492 с. - (Экономическое наследие); Кондратьєв Н.Д. Проблеми экономической динамики / Редкол.: Л.И. Абалкин (отв. ред.) и др. / Кондратьєв Н.Д. - М.: Экономика, 1989. - 526 с. - (Экономическое наследие). - прибічник свободи капіталістичних відносин на селі та розвитку фермерського господарства. Наприкінці 20-х років їхні погляди йшли врозріз з поглядами співробітників Комуністичної академії.

Підтримкою влади користувалися представники школи аграрників-марксистів. Зокрема, перші тенденції соціально-економічного розвитку села внаслідок переходу до непу та поглиблення розшарування селян відстежували у своїх роботах соціологи, економісти, аграрії В. Богушевський, А. Большаков, Л. Крицман, Г. Хрящева, Я. Яковлєв Богушевский В.О. О деревенском кулаке или о роли традиций в терминологии / Богушевский В.О. // Большевик. - 1925. - № 9-10. - С. 59-64; Большаков А.М. Современная деревня в цифрах / Большаков А.М. - Рабочее издательство «Прибой». - Ленинград, 1925. - 112 с.; Крицман Л.М. Классовая дифференциация крестьянства в современной советской деревне / Крицман Л.М. // Вестник Коммунистической Академии. - 1925-1926. - № 14. - С. 184-225; Хрящева А.И. Группы и классы в крестьянстве / Хрящева А.И. - [2-е изд.]. - М.: Изд-во ЦСУ СССР, 1926. - 172 с.; Хрящева А.И. К вопросу об изучении расслоения крестьянства / А.И. Хрящева // На аграрном фронте. - 1925. - № 1. - С. 80-85; Яковлєв Я.А. Наша деревня: Новое в старом и старое в новом / Яковлєв Я.А. - М.: Красная новь, 1924. - 176 с.; Яковлєв Я.А. О путях закрепления союза рабочих и крестьян / Яковлєв Я.А. - // На аграрном фронте. - 1925. - № 1. - С. 11-14; Яковлєв Я.А. Об ошибках хлебофуражного баланса ЦСУ и его истолкований / Яковлєв Я.А. - [2-е изд.] - М.: Изд-во Комакадемии, 1926. - 87 с..

Дослідження І. Короткова та О. Філіповського Коротков И.П. Современные вопросы организации крестьянского хозяйства в связи с общественной агрономией / Коротков И.П. - Мариуполь: Сельхозкредитсоюз, 1927. - 152 с.; Філіповський О.К. Розвідка з організації селянського господарства на Україні / Філіповський О.К. - К., 1926. - 314 с. містять матеріали про форми власності та господарювання у сільськогосподарському виробництві України, розвиток орендних відносин за часів непу, соціальний склад селянства. Процеси соціальної диференціації на селі у 20-і роки розкривав О. Подвинський Подвинський О. Капітали в сільському господарстві України й перспективи їх розвитку / Подвинський О. - Харків: Радянський селянин, 1929. - 124 с.. Історіографію проблеми розширюють праці М. Гуревича та А. Дідусенка Гуревич М.Б. К вопросу о дифференциации сельского хозяйства Украины: Очерк 1 / Гуревич М.Б. - Х.: ЦСУ УССР, 1925. - 57 с.; Гуревич М.Б. К вопросу о дифференциации сельского хозяйства Украины: Очерк второй / Гуревич М.Б. - Х.: ЦСУ УССР, 1925. - 61 с.; Гуревич М.Б. Питання сучасного сільського господарства України. З передмовою М.М. Вольфа / Гуревич М.Б. - Харків: Центральне статистичне управління УСРР, 1927. - 182 с.; Дідусенко А. Система сільськогосподарського кредиту на Україні (1923-1928 рр.) / Дідусенко А. - Харків: Радянський селянин, 1929. - 120 с., які надали аналіз комплексу економічних питань, тісно пов'язаних із функціонуванням індивідуальних селянських господарств у складі аграрного сектору УСРР. Але їхні дослідження не охоплювали весь період непу, були обмежені територіально, а цифрові дані потребують уточнення.

Починаючи з 30-х років, об'єктивна розробка питань соціальної диференціації українського селянства в умовах дрібнотоварного виробництва стала відверто заважати курсу на суцільну колективізацію, практично була припинена та не висвітлювалася в наступні майже два десятиріччя. Проблема ролі приватного підприємництва в економіці ігнорувалася, а в історичній літературі зародилася стійка концепція її реакційності. У добу хрущовської «відлиги» та лібералізації суспільних відносин можливість дослідження аспектів проблем українського села часів непу використовували П. Бабій, П. Бакуменко, В. Голиков, В. Данилов П. Загорський, П. Стоян Бабій Б.М. Українська Радянська держава в період відбудови народного господарства (1921-1925рр) / Бабій Б.М. - К.: Вид-во АН УРСР, 1961. - 384 с.; Бакуменко П.І. Українська РСР в період відбудови народного господарства (1921-1925 рр) / Бакуменко П.І. - К.: Вид-во КДУ, 1960. - 106 с.; Голиков В.А. Важнейший этап развития сельскохозяйственной кооперации в СССР (1921-1929 гг.) / Голиков В.А. - М.: Сельскоиздат, 1963. - 200 с.; Данилов В.П. О характере социально-єкономических отношений советского крестьянства до коллективизации сельского хозяйства / Данилов В.П. - М.: Ин-т истории АН СССР, 1961. - 60 с.; Загорський П.С. Нариси історії комітетів незаможних селян України / П.С. Загорський, П.К. Стоян. - К.: АН УРСР Ін-т історії, 1960. - 163 с.. У роки «застою» пануюча комуністична ідеологія перешкоджала об'єктивному висвітленню питання, тому наукові доробки не позбавлені тенденційності. Труднощі у відродженні економіки Донбасу, у т. ч. сільського господарства, зміни в донецькому селі відбудовчого періоду, процес диференціації селянства, діяльність КНС та КВД, кооперування селянства висвітлено в роботі О. Курдюмової Курдюмова Е.А. Донбасс на подъеме (1921-1925 гг.): Исторический очерк / Курдюмова Е.А.; под ред. д-ра истор. наук З.Г. Лихолобовой. - Донецк: Донбасс, 1976. - 143 с.. Про зміни в соціально-класовій структурі радянського села у 20-і роки йдеться в дослідженнях узагальнювального характеру з історії радянського селянства та соціалістичного перетворення сільського господарства Данилов В.П. Советская доколхозная деревня: социальная структура, социальные отношения / Данилов В.П. - М.: Наука, 1979. - 359 с.; Ивницкий Н.А. Классовая борьба в деревне и ликвидация кулачества как класса (1929-1932 гг.) / Ивницкий Н.А. - М.: Наука, 1972. - 360 с.; Трапезников С.П. Ленинизм и аграрно-крестьянский вопрос: в 2-х т. / Трапезников С.П. - [2-е изд. доп.] - М.: Мысль, 1976. - Т. 2. - 1976.- 645 с., с ил.; Чмига А.Ф. Колхозное движение на Украине (1917-1929 гг.): Очерки истории / Чмига А.Ф. - М.: Изд-во Московского ун-та, 1974 - 320 с., с ил.. Значний внесок у розробку питань державної політики в аграрному секторі періоду непу та відношення до неї різних верств селянства зробили В. Калініченко, Г. Капустян, Б. Мигаль Калініченко В.В. Відчуження надлишків землі в куркульських господарствах Лівобережної України: (1920-1923) / Калиниченко В.В. // Вісник Харківського університету. Історія. - 1980. - № 201. - Вип. 12. - С. 38-44; Капустян Г.Т. Суспільно-політична активність селянства (1924-1925 рр.) / Капустян Г.Т. // УІЖ. - 1985. - № 10. - С. 87-92; Мигаль Б.К. Класова боротьба в українському селі навколо питань землеустрою (1921-1925 рр.) / Мигаль Б.К // Вісник Харківського університету. Історична серія. Вип. 3. - 1969. - № 35. - С. 22-27; Мигаль Б.К. Здійснення аграрної політики на Україні у відбудовний період (1921-1925 рр.) / Мигаль Б.К. - Х.: Вид-во при Харк. держ. ун-ті, 1974. - 168 с..

У другій половині 80-х років учені отримали можливість перейти на якісно новий рівень досліджень проблеми та її висвітлення. Деякі аспекти проблеми соціального розшарування селянства та розвитку підприємництва, використання найманої праці в сільському господарстві України в умовах непу досліджені С. Ляхом Лях С.Р. Наймана праця в сільському господарстві України в умовах непу / Лях С.Р. - К.: Вища школа, 1990.- 127 с.;. Цікавим дослідженням соціально-економічних процесів в українському селі в 1917-1937 рр. стала колективна праця С. Кульчицького, І. Рибалки та Ф. Турченка Очерки развития социально-классовой структуры УССР: 1917-1937 / [С.В. Кульчицкий, И.К. Рыбалка, Ф.Г. Турченко и др.; АН УССР. Ин-т истории: отв. ред. С.В. Кульчицький]. - К.:Наукова думка, 1987. - 238 с.: табл.. Окремі аспекти проблеми висвітлено в працях Ю. Борисова, В. Верстюка, О. Ганжі, Л. Гордона та Е. Клопова, В. Наумова та Л. Куріна Борисов Ю.С. Эти трудные 20-30-е годы / Борисов Ю.С. // Страницы истории советского общества: Факты, проблемы, люди. - М.: Политиздат, 1989. - С. 121-157; Верстюк В.Ф. В.І.Ленін про куркульську контрреволюцію і боротьбу проти неї / Верстюк В.Ф // УІЖ. - 1987. - № 12. - С. 29-41; Ганжа О.І. Боротьба з куркульством на Україні в 1921-1923 рр. / Ганжа О.І. // УІЖ. - 1987. - № 5. - С. 109-117; Гордон Л.А. Форсированный рывок конца 20-х и 30-х годов: исторические корни и результаты / Л.А. Гордон, Э.В. Клопов // Страницы истории советского общества: Факты, проблемы, люди. - М.: Политиздат, 1989. - С. 157-173; Наумов В. Нэп: суть, опыт, уроки / В. Наумов, Л. Курин // Урок дает история. - М., 1989. - С. 91-106.. Проте роботам радянських часів притаманна заідеологізованість та, відповідно, однобічність висвітлення різних питань.

За часів незалежності України дослідники почали звільнятися від ідеологічних стереотипів мислення та отримали доступ до раніше засекречених джерел, що сприяло більш об'єктивному аналізу реального життя селян часів непу. На якісно новому рівні почали науково обґрунтовуватися питання розвитку сільського господарства у 20-і рр. ХХ ст. у наукових роботах С. Кульчицького Кульчицький С.В. Ціна «великого перелому» / Кульчицький С.В. - К: Україна, 1991. - 431 с.; Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928 рр.) / Кульчицький С.В. - К.: Основи, 1996. - 396 с.;. З нових позицій висвітлював історико-економічні аспекти селянського господарства В. Калініченко Калініченко В.В. Селянське господарство України в період НЕПу. Історично-економічні дослідження / Калініченко В.В. - Х.: Основа, 1997. - 400 с.. Голод початку 20-х років, відродження селянства часів непу й економічної стабілізації, нищення українських селянських господарств унаслідок насильницької колективізації відображено в роботах О. Веселової, О. Зайцева, С. Злупка, В. Кондратюка, В. Марочка, О. Мовчан, О. Мороза, П. Панченка, В. Шмарчука Веселова О.М. Голодомори в Україні, 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947; Злочини проти народу / Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. - 2-ге вид., доп. - К.; Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, 2000. - 274 с. - Бібліогр.: С. 258-271;

Панченко П.П. Сторінки історії України ХХ століття (Українське село: поступ, сподівання, тривоги) / Панченко П.П. - К., 1995. - 230 с.; Панченко П.П. Аграрна історія України / П.П. Панченко, В.А Шмарчук. - Київ. Знання, 2000. - 343 с.; Мороз О. Українське селянство І пол. ХХ століття. Трагедія і героїзм / О. Мороз, С. Злупко. - Львів: Універсум, 1997. - 165 с.; Кондратюк В.О. Україна в 20-30-х р.: Суспільно-політичне життя ХХ століття / В.О. Кондратюк, О.Ю. Зайцев. - Львів, 1993. - 72 с.. Висвітлення соціально-економічних відносин на селі та політики більшовицької держави щодо їхнього регулювання, еволюції податкової та хлібозаготівельної політики партійно-державного керівництва здійснила О. Ганжа Ганжа О.І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917 - 1927) / Ганжа О.І.; відп. ред. С.В. Кульчицький. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2000. - 208 с.. Основні організаційно-господарські форми становлення системи приватного підприємництва у сільському господарстві досліджував О. Сушко Сушко О.О. Особливості висвітлення приватного підприємництва в історико-економічній літературі 20-х рр. ХХ ст. / Сушко О.О. // УІЖ. - 2002. - № 4. - С. 34-48; Сушко О.О. Непмани: соціально-історичний тип приватних підприємців в УССР (1921-1929 рр.): Наукове видання / Сушко О.О. - К: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2003. - 96 с.; Сушко О.О. Становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду непу (1921-1929 рр.): історико-теоретичний аспект: дис. … д-ра істор. наук: 07.00.01 / Сушко Олександр Олександрович. - К., 2004. - 503 с.. Внеском у розробку складних питань щодо соціально-економічних перетворень в Україні протягом періоду відродження та розвитку товарно-ринкових відносин у 20-і рр. ХХ століття стала монографія В. Смирнова Смирнов В.М. Суспільно-політичні та економічні перетворення в українському селі в період нової економічної політики / Смирнов В.М. - Харків: Майдан. - 2002. - 304 с.. Процеси розвитку державної, кооперативної та приватної торгівлі, форми і методи їхньої взаємодії часів непу аналізував В. Лантух Лантух В.В. Становление и развитие торговли на Украине в 1921-1932 гг. / Лантух В.В. - Харьков: Изд-во «Основа» при ХГУ, 1992. - 190 с.. Формування монополії РКП(б)-КП(б)У на владу, її антинародний, антиселянський характер в період голоду 1921-1923 рр., роль непу в активізації виробничої діяльності трудівників села дослідили О. Бут і П. Добров Бут О.М. «Економічна контрреволюція» в Україні в 20-30-і роки ХХ століття: від нових джерел до нового осмислення; За заг. ред. О.М. Бута. 2 вид., виправлене і доповнене / О.М. Бут, П.В. Добров. - Донецьк: УкрНТЕК, 2002. - 315 с.:іл.. З історії Донбасу в цей період вийшла ґрунтовна робота А. Міхненка Михненко А.М. Історія Донбасу (1861-1945 рр.) / Михненко А.М. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, ЛТД», 1999. - 464 с.: іл.. Важливою для з'ясування окремих аспектів проблеми стала праця Р. Конквеста Конквест Р. Жнива скорботи: Радянська колективізація і голодомор / Роберт Конквест; (пер. з англ.) - К., 1993. - 384 с.: іл..

Таким чином, аналіз наукової літератури показує, що багато питань на регіональних рівнях досліджені недостатньо чи взагалі не досліджені, зокрема щодо впливу підприємницької діяльності на соціальне розшарування селянства Донбасу в 20-і рр. ХХ ст.

Основу джерельної бази дисертаційної роботи становлять неопубліковані (архівні) та опубліковані документи.

Неопубліковані джерела з даної проблеми представлені матеріалами фондів архівів центральних органів влади, громадських об'єднань, місцевих органів виконавчої влади всіх рівнів. Для всебічного розкриття теми залучені документи та матеріали, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Державному архіві Донецької області та Державному архіві Луганської області.

У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України інформаційну цінність мають, насамперед, документи Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (Ф. 1). Корисними для підготовки дослідження стали матеріали фонду Ради Народних Комісарів УСРР (Ф. 2), фонду постійного представництва УСРР при уряді СРСР (Ф. 3), фонду народного комісаріату внутрішніх справ УСРР (Ф. 5), фонду народного комісаріату земельних справ УСРР (Ф. 27), фонду народного комісаріату фінансів УСРР (Ф. 30), фонду народного комісаріату торгівлі УСРР (Ф. 423) тощо. У Центральному державному архіві громадських об'єднань України вивчалися документи фонду Центрального комітету Комуністичної партії України (Ф. 1). Важливе значення для висвітлення проблеми мають матеріали партійних фондів Державного архіву Донецької області: Донецького губернського комітету КП(б)У (Ф. 1), Артемівського окружного комітету КП(б)У (Ф. 8), Сталінського окружного комітету КП(б)У (Ф. 9), Маріупольського окружного комітету КП(б)У (Ф. 11), матеріали фонду Донецького губернського виконавчого комітету рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (Ф. Р.-1146), фонду Сталінського окружного земельного відділу окружного виконавчого комітету рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів (Ф. Р.-221), фонду Донецького губернського земельного відділу Донецького губернського виконавчого комітету рад робітничих селянських і червоноармійських депутатів (Ф. Р.-474). Використані численні матеріали Державного архіву Луганської області, передусім матеріали фондів окружних комітетів КП(б)У - Старобільського (Ф. П-4) та Луганського (Ф. П-34), а також районних: Успенського РК КП(б)У (Ф. 15), Лисичанського РК КП(б)У (Ф. 94), Попаснянського РК КП(б)У (Ф. 101), Комунарського РК КП(б)У (Ф. 181).

Значна частина архівних джерел маловідома та вперше залучена до наукового обігу.

Опубліковані джерельні матеріали можна умовно поділити на кілька груп: 1) документи законодавчих і виконавчих органів влади, політичних і громадських організацій, промови та праці партійних діячів; 2) тематичні збірники документів; 3) довідково-статистичні видання; 4) періодичні видання періоду, що вивчається.

Певне значення для визначення особливостей соціально-економічних перетворень на селі у 20-і роки мають постанови й рішення правлячої більшовицької партії, що публікувалися в багатьох урядових і партійних виданнях, та промови й роботи керівників партії та держави В. Леніна, Й. Сталіна, М. Бухаріна, О. Рикова, Г. Петровського, М. Скрипника та інших.

Значна кількість історичних документів щодо окремих аспектів соціально-економічного життя села викладена радянськими істориками, сучасними науковцями та дослідниками української діаспори в тематичних збірниках документів і матеріалів.

Групу джерел складають дані довідково-статистичних видань, що дозволяють з'ясувати різні аспекти якісних та кількісних змін на селі протягом непу.

Окрему групу джерел складають матеріали періодики 20-х років: «Беднота», «Селянська правда», «Донецкие известия», «Агітатор» «Луганская правда» та інші.

Отже, джерельна база дозволяє неупереджено, об'єктивно висвітлити вплив підприємницької діяльності на соціальне розшарування селянства Донбасу в 20-і рр. ХХ ст.

Методологічна основа дисертації. У дослідженні застосовано регіональний підхід, котрий відкрив простір для виявлення маловідомих деталей у житті та праці селян у відповідності з природно-географічними та конкретно-історичними умовами розвитку Донбасу. У контексті історичної антропології використано її напрями: соціальну антропологію та історію повсякдення. Зокрема приділено увагу аналізу соціальної стратифікації селянства, відображенню манери поведінки та спілкування селян різних верств, умовам побуту, знаряддям праці та самій праці, одягу, особливостям проведення селянами дозвілля тощо.

Методологічну основу дисертації склали принципи історичності, об'єктивності, науковості, системності, комплексності.

При підготовці дослідження для досягнення поставлених завдань використовувалися загальнонаукові, міждисциплінарні та спеціальні методи.

Загальнонаукові. Аналітико-синтетичний метод дозволив визначити різні етапи непу в Донбасі, суперечливі тенденції, характерні ознаки здавання-оренди землі, найму робочої сили та сільськогосподарського реманенту, селянських промислів, а також окремих верств селянства. За допомогою методу класифікації визначена диференціація селянських господарств Донбасу за певними ознаками. Порівняльний метод дав можливість порівнювати явища та процеси, що відбувалися в соціально-економічному розвитку села, наприклад, у часовому вимірі - в дожовтневий період та у роки непу, у просторовому вимірі - в Донбасі та взагалі в Україні, а також визначити якісні зміни в перебігу тих чи інших процесів.

Міждисциплінарні. Статистичний, кількісний, графічний методи передбачають вивчення великої кількості різноманітного статистичного матеріалу з різних джерел, використання якого потребує додаткових підрахунків, оформлення у вигляді таблиць, графіків. Описовий метод має місце у відображенні втілення в Донбасі політико-правових норм, особливостей голодних років, проведення землевпоряджувальних робіт тощо.

Історичні. Проблемно-хронологічний метод надав можливість виявити вплив підприємницької діяльності на соціальне розшарування селянства Донбасу на окремих етапах непу. Історико-порівняльний метод дозволив виявити зміни, що відбулися в соціальній структурі селянства, трансформацію аграрної політики комуністичної партії протягом непу та її наслідки. Метод історичного інтерв'ювання застосовано при дослідженні записів спогадів сучасників подій. Також використано бібліографічний та евристичний методи, які необхідні при аналізі джерельної бази.

Усі зазначені методи у комплексі склали необхідний інструментарій у процесі аналізу матеріалу, що досліджувався.

Другий розділ - „Політико-правові основи впливу підприємницької діяльності на соціальне розшарування селян” - присвячений аналізу політико-правових документів, що впливали на становище підприємницької діяльності на селі і, відповідно, змінювали соціальну стратифікацію селянства Донбасу.

Авторка висвітлює на тлі загального соціально-економічного становища селянства в Україні передумови прийняття політико-правових актів, що обумовили юридичне підґрунтя соціальних змін на селі на початку 20-х років. Зазначається, що внаслідок об'єктивних та суб'єктивних причин у сільському господарстві Донбасу склався катастрофічний стан, котрий характеризувався руйнівними наслідками війни, продрозкладкою, голодом. Підкреслюється, що за часів проведення руйнівної для сільського господарства продрозкладки змінювалася психологія селян. Усе це спричинило необхідність перегляду владою політики на селі: продрозкладку було замінено продподатком. Зазначається, що, крім продподатку, владою розпочато систему заходів, котрі сформували нову економічну політику, яка сприяла успішному співіснуванню комуністичних ідей із ринковими відносинами. Зокрема запроваджувалися заходи щодо упорядкування процесу товарообміну, вводився інститут робітничо-селянських інспекцій для нагляду за продовольчою роботою на селі тощо.

Дослідниця констатує, що порушення особистих і майнових прав, недоторканості житла, приватної власності, навіть права на життя були характерними для повсякденного життя селянства того часу. Задекларовані ідеї непу, що мали відновити природній соціально-економічний розвиток села, в умовах формування командно-адміністративної системи неминуче наштовхувалися на репресивно-каральні принципи доби «воєнного комунізму» та їхніх безпосередніх виконавців. Введення продподатку здійснювалося на тлі обмежень щодо використання оренди землі, найманої праці тощо. Зазначається, що з погіршенням становища селян владою в 1922 р. прийнято низку правових документів, за якими селянським господарствам, зокрема найбіднішим соціальним верствам надавалося право тимчасової переуступки користування своєю надільною землею, але за умови збереження державної власності на землю, що підтверджував Земельний кодекс України 1922 р., також надавалася можливість за їхні власні кошти купувати засоби сільськогосподарського виробництва, створювався фонд для видачі насіннєвих позик і позик на відбудову й розширення селянських господарств, в окремих районах вводилася у практику скидка до 1 % з податку. Владою застосовувалося і моральне стимулювання селян: нагородження похвальними листами, сільськогосподарські виставки тощо. У 1923 р. введено єдиний грошовий податок, що сприяв поширенню та зміцненню товарно-грошових відносин у Донбасі.

Підкреслюється, що проведені заходи забезпечували в цілому матеріальну зацікавленість селянства у відродженні й зростанні сільськогосподарського виробництва, але при цьому радянська влада заохочувала розвиток трудових середняцьких господарств, не дозволяючи їм перерости в куркульські.

Аналізується Земельний кодекс України 1922 р. Стверджується, що основна ідея Кодексу була спрямована на розвиток індивідуальних форм землекористування.

Розкривається суть заходів влади стосовно використання економічних стимулів у регулюванні розвитку сільського господарства, заохоченні кооперації, ліквідуванні адміністративних перепон тощо. Провідним напрямком політики партії на селі визнавався розвиток сільськогосподарського виробництва переважно на основі підйому індивідуального бідняцько-середняцького господарства, стимулювання товарно-грошових відносин тощо. Були внесені зміни до податкового законодавства, зменшений єдиний сільськогосподарський податок, заборонені всі незаконні додаткові місцеві податки, що стягувалися із селян, розширені права на оренду землі та найм робочої сили, поліпшено практику сільськогосподарського кредитування, знижено ціни на реманент, збільшено селянське землекористування. Зокрема, в Донбасі маломіцним господарствам надавалися кредити на придбання сільськогосподарського реманенту, складної сільськогосподарської техніки, насіннєвого матеріалу тощо. Але вже в 1926 р. у податковому законодавстві розпочався відхід від нової економічної політики на селі. Зазначається, що внаслідок зміни податкової політики у 1926-1927 рр. порівняно з минулими роками середняки та заможні селяни змушені були збільшити сплату податку відповідно на 10-30 % та 80-130 %. У 1928 р. біднота повністю звільнялася від податку. Відповідно загальний обсяг податку лягав на плечі заможних. Наступним нищівним ударом по заможним стало введення в 1928 р. крім єдиного сільгоспподатку так званого самообкладання, розмір якого складав 35 % від загальної суми сільгоспподатку, що спричинило згортання сільськогосподарської діяльності заможних верств селянства.

Дисертантка зауважує, що наступ на заможних особливо посилився в 1928 р. шляхом відбирання земельних залишків та повернення до адміністративних «воєнно-комуністичних» форм управління селянською економікою. Врешті-решт хлібозаготівельна криза 1928-1929 рр. прискорила наступ на індивідуальні селянські господарства. Зокрема, знищувалися найбільш заможні верстви (політика розкуркулювання), але при цьому під державну опалу потрапляв і середняк - найчисленніша категорія на селі. Усе це спричинило низьку продуктивність селянської праці. Розв'язати хлібозаготівельну кризу радянське керівництво вирішило шляхом проведення суцільної колективізації сільського господарства, проголошеної на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) у 1929 р.

Таким чином, державно-правові документи радянської влади 20-х рр. ХХ ст. свідчать, що керівництво країни, розглядаючи бідноту як класову опору на селі, передбачало надання їй допомоги, пільг, кредитів, чим сприяло укріпленню бідняцьких господарств та зростанню їх до стану середняцьких. Щодо заможних господарств, то комуністична партія ставилася до них залежно від ситуації за схемою: використання, обмеження та усунення. Наприкінці 20-х років більшовицька партія забезпечила собі роль державної партії, встановивши в країні тотальний контроль над усіма сферами життя країни, зокрема над сільськогосподарським виробництвом.

Третій розділ - „Підприємницьке господарювання як економічне підґрунтя соціальної диференціації селянства Донбасу” - складається з чотирьох підрозділів, у яких розкриваються сутність та особливості підприємницької діяльності селянства Донбасу, що спричиняли зміни в його соціальній структурі.

Зауважується, що в ході більшовицьких аграрних перетворень певна нерівномірність забезпечення селянських господарств землею зберігалася. Малоземельні селяни сподівалися вирівняти землекористування за рахунок земель заможного селянства і, як результат, збільшити свої наділи. Але в перші роки непу землевпорядкувальні роботи в селах Донбасу проводилися повільно, оскільки у бідноти не вистачало грошей на їх оплату, а присутні в комісіях заможні селяни різними засобами гальмували цей процес. Проте, якщо в першій половині 20-х років куркульським господарствам вдавалося різним чином протистояти земельним переділам, то в другій половині 20-х років земельне питання вирішувалося частіше на користь бідноти або колективних господарств, інтереси заможного селянства при цьому не враховувалися.

Зазначається, що за відсутності приватної власності на землю неабияке значення для розшарування селянства у 20-і роки мали здавання та оренда землі. Указується, що умови оренди селянами державних земель були нелегкими: висока орендна плата, жорсткі терміни її погашення, сплата державного податку тільки орендарем тощо. Тому державні землі орендували переважно заможніші селяни. Фактично оренда державних земель, зведена до мінімуму, поступово переставала мати будь-яке значення в соціальній диференціації села. І навпаки, оренда земель, котрі здавало бідне селянство, сприяла концентрації цих земель у руках заможних господарів, сприяючи соціальному розшаруванню, котре поглиблювалося з кожним наступним роком. Підкреслюється, що участь у здаванні-оренді брали практично всі категорії господарств: бідняцькі, середняцькі, заможні. Але здавцями землі в оренду виступали, головним чином, бідняцькі господарства - 48,9 % господарств без посіву та з посівом до 3 десятин. Відсоток господарств, що здавали землю, зменшувався зі зростанням заможності господарств. Орендували землю переважно міцні господарства - власники робочої худоби та сільськогосподарського реманенту, тому відсоток господарств з орендою землі зростав у відповідності до зростання їхньої заможності. Аналізуються види оплати за оренду землі. Акцентується, що радянська держава створила для заможних і середняцьких господарств у розвитку орендних відносин стільки стримуючих факторів та обмежень, що вони не допускали їх стрімкого, потужного та масового злету.

Визначається важливість наявності в селянському господарстві засобів виробництва, необхідних для оренди землі: живого та мертвого реманенту. У роки голоду й посухи та внаслідок воєнної розрухи становище з робочою худобою було скрутним: у 1922 р. в Донбасі робочої худоби не мали 37 % господарств, а вже у 1923 р. - 49,3 %. З 1925 р. кількість таких господарств почала зменшуватися і у 1928 р. їхня питома вага складала 32,3 %. Підкреслюється, що такі господарі могли користуватися лише робочою худобою, найманою в заможних. Зростала на початку 20-х років і кількість господарств, які не мали мертвого реманенту. У роки голоду селяни були змушені або продавати його, або обмінювати на хліб. Економічні негаразди гальмували відновлення цих господарств, посилювали відстань між бідними та заможними господарствами - власниками сільськогосподарського реманенту, сприяючи розшаруванню. Це також посилювало залежність безреманентних господарств від реманентних.

Указується, що не лише заможні селяни не могли обійтися без залучення додаткових робочих рук, а й середні за розміром господарства потребували їх. У 20-і роки відносини найму робочої сили на селі розвивалися і поширювалися. Зауважено, що використання найманої праці заможним селянством при недосконалій нормативно-правовій базі та низькому освітньому рівні наймитів дозволяли заможному селянству вдаватися до численних зловживань, що сприяло збільшенню його приватної власності та матеріальних ресурсів, які безпосередньо складали основу соціального розшарування. Зубожіння бідняцьких господарств посилювало їхню залежність від заможних. Використання найманої праці заможними та частково середніми сільськими господарствами мало підприємницький характер. Біднота ж за відробітки змушена була наймати робітників з живим та мертвим реманентом з метою вижити у складній ситуації і, якщо становище їхніх господарств не поліпшувалося, вони подавалися до міст на заробітки, поповнюючи лави пролетаріату. Посилення наступу на заможне селянство призвело до того, що вже у 1927-1928 рр. зростання кількості найманих працівників уповільнилося, передусім, у заможних господарствах, а з початком масового колгоспного руху спостерігалося вже різке скорочення кількості батрацтва.

Дисертантка зазначає, що одним із джерел існування селян Донбасу були промисли, серед яких переважали промисли з видобутку вугілля, робота на рудниках та заводах (у деяких населених пунктах усе сільське населення працювало на рудниках та заводах). Власникам робочої худоби та возів значний прибуток приносило заняття хурмануванням (цей заробіток селян у 1924-1925 рр. склав 680 000 крб.). Порівняно великі заробітки сільське населення Донбасу мало від випадкових робіт на лініях залізниць України: за очистку від снігу під час заносів, роботи з виправлення ліній та інші поденні роботи (у середині 20-х років - 1 297 000 крб. на рік, що складало 20 % від загальної суми заробітків на українських залізницях). Доволі значний дохід давало рибальство (цей заробіток сільського населення Донбасу склав у 1924-1925 рр. 420 000 крб. з 1 260 000 крб. по Україні, тобто, третину). Заняття зазначеними промислами були характерною особливістю несільськогосподарських заробітків селянства Донбасу. На відміну від інших регіонів у Донбасі не було поширеним кустарництво (якщо в 1924 р. кількість кустарів у Полтавській губернії становила 95 578 чол., то в Донецькій - 11 582 чол.).

Спостерігалося поширення в регіоні самостійного підприємництва, що полягало в володінні млинами, олійницями тощо. При чому економічну можливість займатися самостійними промислами мали заможні селяни, що було підґрунтям для соціального розшарування селянства.

Таким чином, протягом 20-х років у Донбасі паралельно з відродженням селянства поглиблювався процес його соціального розшарування, на котрий впливала підприємницька діяльність селян, зокрема, практика здавання-оренди землі, робочої худоби і сільськогосподарського реманенту, найму робочої сили, а також заняття промислами.

Четвертий розділ - „Кількісні та якісні особливості соціальних змін на селі у процесі формування радянських основ повсякденного життя селян регіону” - складається з п'яти підрозділів, у яких аналізуються передумови кількісних змін та надаються якісні характеристики соціальних верств селян, зокрема представників сільськогосподарського пролетаріату, бідняцтва, середняцтва, заможних у контексті їхнього повсякденного життя, котре трансформувалося.

Важливим аспектом у поглибленні соціального розшарування на селі початку 20-х років стали природні катаклізми, що посилилися антинародними діями влади, спричинили голод першої половини 20-х років та інші економічні негаразди. Авторка зазначає, що в 1921 р. почався голод у південних губерніях, зокрема в Донецькій, а засушливі наступні роки вплинули на поширення соціально-економічних та демографічних зрушень серед селянства. Масове лихо на селі сприяло посиленню в регіоні повстанського руху. Розкривається діяльність влади щодо подолання голоду та боротьби з повстанцями. Підкреслено, що протягом 1921-1923 рр. у Донбасі відбувалося розорення індивідуальних селянських господарств, збільшення кількості безпосівних господарств, скорочення сільськогосподарського реманенту, посівної площі, нищення цілих галузей сільського господарства. Найбільш важливим наслідком голоду стала втрата численної кількості людських життів, у тому числі дитячих.

Визначаються критерії соціальної характеристики сільськогосподарського пролетаріату, зокрема батрацтва. Виокремлюються категорії найманих сільськогосподарських робітників на основі їхньої диференціації за соціальним становищем, статтю, віком, тривалістю роботи за наймом. За соціальним становищем переважну більшість найманих робітників складали представники бідняцької верстви: сільські пролетарі та напівпролетарі; незначну - середняцької; зовсім мізерну - заможної. За статтю це були переважно представники жіночої статі, чоловіче населення сіл Донбасу, як правило, шукало заробіток у промисловості. За віком це були дорослі, підлітки та навіть діти віком до 12 років. Останні дві групи користувалися попитом, оскільки нерідко важку роботу вони виконували нарівні з дорослими, а заробітну плату отримували набагато меншу, ніж дорослі.

Розглядаються кількісні особливості бідняцьких господарств Донбасу. Якщо в 1922 р. кількість бідняцьких господарств із посівом від 1 до 4 десятин складала 36,1 %, то в 1928 р. - 23,7 %, тобто спостерігається тенденція до зменшення їхньої кількості. Це відбувалося за рахунок переходу частини селянських господарств у середняцьку групу, а також унаслідок пролетаризації іншої частини господарств бідноти.

Розкриваються кількісні зміни в середняцьких господарствах. Так, у 1922 р. в Донецькій губернії середняцьких господарств із посівами від 4 до 15 десятин налічувалося 43,3 %. Протягом непу кількість середняцьких господарств невпинно зростала. Унаслідок процесу осереднячування в Донбасі наприкінці 20-х років утворився значний прошарок селян - 61 % за польовими посівами, до того ж, частина господарств залишала цю групу, переміщуючись до нижчої, або частіше до вищої. Загалом процес осереднячування селянських господарств Донбасу відбувався швидкими темпами. Комуністична партія вбачала в середняцтві союзника бідноти, проте вона не давала середняцьким господарствам перерости в куркульські. Тому частими випадками ставали розкуркулювання середняцьких господарств разом із заможними (куркульськими).

Досліджуються особливості появи на селі радянських заможних селян - куркулів, котрих партія визначала як експлуататорську верству. У Донбасі їх чисельність зростала з 4,9 % у 1922 р. до 7,1 % у 1925 р., а потім зменшилася до 5,9 % у 1928 р. внаслідок політичного, адміністративного, економічного тиску тощо. У регіоні спостерігався більш різкий характер соціального розшарування селянства, що було зумовлено відносно кращим забезпеченням селянських господарств робочою худобою і сільськогосподарським реманентом та внаслідок цього можливістю обробити якнайбільше землі - своєї та орендованої. Заможні господарства розвивалися по лінії підприємницького здавання в найм живого та мертвого реманенту, використання найманої праці та оренди землі, що сприяло стійкій орієнтації на отримання прибутку та збільшення приватної власності, і, відповідно, розшарування. У другій половині 20-х років в Україні посилився так званий наступ на куркуля, а з 1928 р. класова боротьба на селі почала набувати загостреного характеру. Розкриваються форми боротьби куркульства за своє виживання у відповідь на кроки влади щодо обмеження підприємницької активності заможних.

Характеризуються умови праці й побуту різних груп селян. Визначаються зміни в психології селянства. Виокремлюються регіональні риси народного будівництва на селі представниками різних соціальних категорій. Зазначається, що селяни були невдоволені великою різницею у матеріальному та культурному становищі робітників і селян, браком медичної допомоги, шкіл, відсутністю соціального страхування. Аналізується різниця матеріальних статків селян, що зумовлювали придбання відповідного одягу та відповідне харчування. Вказуються денні норми споживання продуктів у калоріях у відповідності до груп господарств Донбасу. Відображаються манери поведінки та спілкування селян різних верств, особливості проведення селянами дозвілля тощо.

Таким чином, протягом 20-х рр. ХХ ст. відбувалися зміни в соціальній стратифікації селянства в значній мірі внаслідок політики партії з одного боку, та внутрішніх процесів на селі - з іншого: проведення нової економічної політики на селі сприяло поширенню підприємницької діяльності, яка, у свою чергу, заклала підґрунтя для соціальних змін серед селянства.

ВИСНОВОК

У висновках дисертації підбиті головні підсумки дослідження, а саме:

· політико-правові основи соціально-економічних змін у 20-і роки в Україні загалом і у Донбасі зокрема визначалися відповідними партійними документами, основу яких складали доктрини центрального керівництва комуністичної партії. Це знаходило прояв і у відношенні до села, щодо якого правові норми будувалися на ґрунті класового підходу;

· після голоду 1921-1923 рр. та внаслідок впровадження непу в Донбасі спостерігалося незначне зменшення бідняцьких господарств - на 4 %, деяке збільшення середняцьких - на 2,2 % та ледь помітне заможних - на 0,3 %. Ця тенденція зберігалася і в наступному році, і лише врожайний 1925 р. сприяв зростанню селянських господарств унаслідок запровадження ринкових засад непу, що значно вплинуло на зміни в соціальному складі селянства. У другій половині 20-х років панівною стала тенденція подальшого осереднячування селянських господарств Донбасу. У 1928 р. кількість бідняцьких господарств зменшилася майже на 20 % порівняно з 1922 р. і складала 33,1 %, приблизно на стільки ж збільшилася кількість середняцьких господарств і становила понад 60 %. Лише заможних господарств стало на 1,2 % менше, ніж у 1925 р., але більше, ніж у 1922 на 1 %, що пояснюється наслідками державної політики щодо цих господарств. Держава контролювала певне зростання капіталістичних елементів села, унаслідок чого процес формування міцних господарств не набув масового характеру й завершеності;