Фінансово-економічні зміни в УСРР в умовах нової економічної політики 1921-1929 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

УДК 930.1(47+57) «1921/1929»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНІ ЗМІНИ В УСРР В УМОВАХ НЕПУ 1921-1929 рр.: ІСТОРІОГРАФІЯ

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

ЛАЗУР МАР'ЯНА ПЕТРІВНА

Переяслав-Хмельницький - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії та культури України ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Коцур Віктор Петрович,

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет імені Григорія Сковороди»,

завідувач кафедри історії та культури України,

член-кореспондент АПН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Капелюшний Валерій Петрович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри етнології та краєзнавства

кандидат історичних наук

Бабак Оксана Анатоліївна,

Навчально-науковий фінансово-економічний інститут

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет імені Григорія Сковороди»,

доцент кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту

Захист відбудеться 14 квітня 2011 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.02 в ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» за адресою: 08401, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, конференц-зал ім. В.О. Сухомлинського.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (08401, Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий 10 березня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук І.О. Демуз

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

історіографія ідеологічний тоталітаризм марксистський

Актуальність дослідження. Двадцятирічний шлях державотворення в Україні видався надто суперечливим і неоднозначним. Часті зміни в стратегії розвитку держави, незрілість політичної еліти, живучість тоталітарної спадщини в політиці та суспільній свідомості, повільне оновлення гуманітарної бази суспільства гальмують розвиток України як цивілізованої держави на шляху до європейської інтеграції.

В цьому плані, на наш погляд, актуальність досліджень історіографічних проблем, насамперед, фінансових і економічних змін в УСРР в умовах непу, полягає в тому, що вони покликані сприяти розробці сучасної стратегії соціально-економічного, фінансового розвитку суспільства та його демократичних пріоритетів. Практика відмови від ринкових механізмів, впровадження командно-адміністративних методів управління економікою на рубежі 1920-х - 1930-х рр. призвела до величезних соціальних потрясінь у країні, втрати демократії, ескалації репресій і насильства в усіх сферах суспільного життя.

«Сьогодні, - як відзначав С.В. Кульчицький (День, 2011, 16 лютого), - не існує панівної комуністичної ідеології, яка вимагала знищення приватної власності на засоби виробництва й цим породила залежність кожної людини від тоталітарної держави».

Водночас, залишається актуальним завданням дослідження фінансових і економічних змін в УСРР 1920-х рр. з метою критичного переосмислення усього масиву літературних джерел, показу в них наукових концепцій, думок, окремих поглядів, які сприяли нагромадженню історичних знань, процесу розвитку наукової думки і, водночас, оцінки публікацій емоційного характеру, які не відповідають сучасному стану історіографічної теорії і практики.

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю розширення і поглиблення роботи щодо створення правдивої історії українського народу. Історіографія покликана дати суспільству ту історичну правду про минуле, насамперед 1920-ті рр., без якого воно не може успішно рухатися вперед, уникаючи помилок попередніх етапів розвитку, а політики і державотворці мають враховувати уроки історії, зробити правильний вибір у прийнятті рішень та визначенні ефективних шляхів нашого подальшого розвитку. У зв'язку з цим варто прислухатися до слів відомого історика В.О. Ключевського, який писав про те, що історія завжди вчить, а той, хто її ігнорує, пошкодує за своє недбайливе ставлення до неї.

Актуальність історіографічного аналізу фінансових і економічних змін УСРР в 1920-ті рр. визначається також тим, що він дозволяє глибше зрозуміти складний процес взаємодії історика і суспільства, його соціальну відповідальність як важливого чинника розвитку самої науки.

Вивчаючи роботи дослідників, ми враховували той момент, що історики 1920-х рр., 1930-х - 1950-х рр., 1960-х - 1980-х рр. здійснювали свою наукову роботу в рамках зовсім іншого, ніж сьогодні, універсуму культури. У зв'язку з цим важливо вирішити проблему «розуміння минулого», яка розв'язується шляхом поєднання «знань про минуле» («антикваризм») і його пояснення мовою сучасності («презентизм») на основі принципу доповнювання. Ми прагнули реконструювати «зовнішнє оточення», яке гальмувало чи сприяло розвитку історичних концепцій з проблем фінансово-економічної історії 1920-х рр. З цією метою джерела розглядалися під кутом зору того інтелектуального та духовного середовища, в якому вони існували, враховуючи менталітет епохи, її політичні симпатії і антипатії в оцінках історичних явищ.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках науково-дослідної теми «Філософсько-методологічні засади сучасного наукового дослідження» (державний реєстраційний номер 0106U005253), яка включена до комплексної наукової програми Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди - «Соціально-політичне життя України ХХ століття».

Мета дослідження полягає в розкритті в усій складності та суперечливості процесу формування історичних знань про фінансові й економічні зміни в УСРР 1920-х рр., визначенні місця вітчизняної історіографії в науково-ціннісній системі творчості істориків, в дослідженні історичної науки як соціального феномену, який зазнавав політичного впливу тоталітарної доби, відстеженні основних концепцій історіографії, вплив на її розвиток тенденцій і стереотипів минулого, визначення блоку проблем з історії фінансово-економічного розвитку УСРР 1920-х рр., які потребують подальшого вивчення. Мета дослідження потребує розв'язання таких завдань:

– проаналізувати основні етапи становлення і розвитку історіографічних досліджень з історії фінансових і економічних змін 1920-х рр., охарактеризувати їх під кутом зору методології наукового пошуку, дати кількісно-якісну змістовну оцінку науковим студіям радянської доби;

– запропонувати періодизацію історіографії фінансово-економічних змін в умовах непу, спираючись на внутрішні закономірності розвитку історичної науки та враховуючи зовнішні, соціально-політичні, ідеологічні впливи на дослідників та наукові інституції;

– визначити найважливіші чинники, які впливали на зміст, головні напрями і рівень наукового пошуку вчених упродовж усіх історіографічних етапів;

– прослідкувати основні течії в ставленні до фінансово-економічних перетворень на базі непу в суспільно-політичній та економічній літературі 1920-х рр.;

– показати згубний вплив радянського тоталітаризму кінця 1920-х - першої половини 1950-х рр. на історико-економічну науку, викорінення з арсеналу дослідників фінансово-грошової, податкової, торгівельної тематики;

– виявити зміни в історіографії досліджуваної проблеми, які відбувалися в рамках марксистської методології, наукових розвідках другої половини 1950-х - кінця 1980-х рр.

– сформувати історіографічні рекомендації стосовно поглиблення напрямів та окремих аспектів дослідження фінансово-економічних змін в УСРР 1920-х рр.

Об'єктом дослідження є література, присвячена проблемі фінансових і економічних змін в УСРР в умовах непу, яка опублікована з початку 1920-х рр. і до 2010 р. Історіографічному аналізу підлягала як історична, історико-економічна, так і суспільно-політична література тоталітарної доби та сучасного періоду. Залучено великий масив журнальних статей, історіографічних оглядів, газетної публіцистики. Поряд з історичною літературою аналізувалися публікації споріднених з нею гуманітарних і соціальних наук.

Предметом дослідження є процес зародження і нагромадження наукових знань про фінансові й економічні зміни в УСРР в умовах непу. При цьому головна увага зверталася на з'ясування тенденцій і особливостей формування наукових концепцій, їхнього змістовного потенціалу.

Методологічна база дослідження. Для розв'язання дослідницьких завдань використано методи: періодизації, проблемно-хронологічний, порівняльний, ретроспективний, системного аналізу та синтезу. Автор керувався принципами, які спираються на досягнення вітчизняної та зарубіжної науки і спрямовані на об'єктивне та всебічне висвітлення теми, враховував важливі в концептуальному плані розробки низки вчених, теоретичні висновки яких сприяли осмисленню та формуванню принципових наукових положень.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з 1921 р. до наших днів. Вони обумовлені прагненням подати цілісну історіографічну картину і простежити весь процес нагромадження наукових знань про фінансові й економічні зміни в умовах непу. Визначені хронологічні рамки дають можливість відтворити все історіографічне полотно, зробити відповідні висновки, сформулювати рекомендації щодо подальших наукових досліджень.

Географічні межі охоплюють територію Радянської України в складі СРСР та сучасної незалежної Української держави. До наукового аналізу залучалися праці авторів, що проживають за межами України, в ближньому та дальньому зарубіжжі.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній узагальнено процес формування наукових знань у галузі політики та практики фінансово-економічних перетворень в УСРР 1920-х рр. Переглянута усталена й обґрунтована нова, позбавлена ідеологічного впливу, періодизація основних етапів вивчення теорії і практики фінансово-економічних змін початку - кінця 1920-х років, переглянуті наукові парадигми минулого, які не відповідають сучасному рівню розвитку історичної науки, здійснена нова оцінка публікацій з історії різних аспектів фінансово-грошової, податкової, торгівельної сфери життя непівського суспільства. В роботі розглядаються найновіші публікації, які ще не підлягали історіографічному аналізу, розкривається їхнє важливе історіографічне значення для концептуального переосмислення фінансово-економічних процесів першого десятиліття радянської системи, а також визначені історіографічні проблеми, розробка яких може бути продуктивною як для дослідників, так і суспільства в цілому.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання положень дисертації та висновків для подальшого вивчення історії фінансово-економічного життя в УСРР 1920-х рр., підготовки комплексної узагальнюючої праці з історіографії як фінансово-економічного розвитку радянської республіки досліджуваного періоду, так і непу в цілому. Інформаційно-аналітичні матеріали дисертації можуть бути використані в читанні нормативних курсів з історії України, історіографії історії України, політології та спеціальних фахово поглиблених курсів для студентів історичних факультетів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Результати дослідження оприлюднювалися в доповідях на ІІ Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Актуальні проблеми професійної підготовки студентів ВНЗ» (14-15 травня 2009 р., м. Переяслав-Хмельницький), на І-й Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Український науково-інтелектуальний простір: реалії та перспективи розвитку» (28-30 квітня 2009 р., м. Переяслав-Хмельницький), ІІ-й Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Проблеми та перспективи розвитку української науки на початку третього тисячоліття» (14-16 грудня 2010 р., м. Переяслав-Хмельницький).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 6 статей, 5 з яких у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (175 с.), списку використаних джерел та літератури (393 позиції).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Стан наукової розробки, періодизація та джерельна база історіографії фінансових і економічних змін в УСРР в умовах непу» подається історіографічний, якісно-кількісний аналіз основних груп літератури, присвяченої досліджуваній проблемі, визначаються періодизація, особливості нагромадження знань про неп, прослідковуються передумови змін методологічних парадигм, підходів і оцінок найважливіших перетворень в економічній і фінансово-грошовій системах непівського суспільства.

Вивчення історії фінансово-економічних змін в УСРР в перше десятиріччя радянської влади розпочалося ще в 1920-ті роки, в умовах, коли зароджувалася тоталітарна система, і триває сьогодні в нових політичних і соціально-економічних реаліях незалежної Української держави.

Історіографічні дослідження, які так чи інакше примикають до обраної теми, можна умовно поділити на декілька груп. Першу складають загальноісторіографічні роботи, узагальнюючі видання з історіографії радянського суспільства та історії України, а також дослідження, що характеризують вплив на історичну науку сталінізму, інших факторів тоталітарного суспільства. Історики УРСР А.В. Санцевич, В.А. Дядиченко, Н.В. Комаренко, Ф.Є. Лось, В.Г. Сарбей підготували праці, в яких давалась узагальнююча оцінка розвитку історичної науки в Радянській Україні. Написані в умовах радянського режиму, їхні праці перебували в полоні марксистсько-ленінської методології, водночас мали певний вплив на історіографію історії радянського суспільства 1920-х рр., в тому числі на історіографію непу.

На рубежі 1980-х - 1990-х рр., в умовах здійснюваної демократизації і гласності, з'явилися публікації О.Б. Белякова, Я.С. Калакури, які розкривали особливості історичної науки в часи сталінського тоталітаризму та в наступні роки. Значна увага зверталася істориками на нове бачення історичних альтернатив розвитку суспільства, взаємовідносин влади і науки в умовах панування комуністичного режиму.

Після розпаду СРСР розпочалася переоцінка історичних знань радянської доби. Уже в 1992 р. вийшла книга Г.А. Бордюгова і В.О.Козлова, автори якої зробили спробу розкрити механізми кон'юнктурного тиску на історичну науку.

Помітним кроком уперед в об'єктивній оцінці розвитку вітчизняної історичної науки став вихід курсу лекцій «Українська історіографія» професора Я. Калакури. Значне місце в ньому відведено вивченню ролі історичної науки в тоталітарному суспільстві, особливостей її функціонування в часи сталінізму.

На сучасному історіографічному етапі мав місце радикальний підхід до оцінки радянської історіографії. Історики шукали відповідь на питання про те, чи відповідала радянська історіографія вимогам науковості. Дослідник О.О. Іскайдеров указав на глибоку кризу радянської історіографії.

До другої групи входять праці з історії економічної науки й економічної думки в колишньому СРСР і в Радянській Україні, в яких розкривається еволюція наукових поглядів на проблеми соціалізму, в тому числі і на неп. Водночас, у цих працях історіографія непу не була предметом спеціального вивчення. Наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. з'явилися історико-економічні публікації, в яких критично переосмислювалися процеси нагромадження економічних знань та історії економічних учень. Автори публікацій зробили спробу по-новому розглянути погляди економістів 1920-х рр.: А.Н. Богданова, М.І. Бухаріна, А.В. Чаянова та ін.

Третя група об'єднує історіографічні дослідження, присвячені розробці та здійсненню ленінського плану соціалістичного будівництва. Проте роботи, що з'явилися до початку 1990-х рр., лише побіжно розглядали неп в Радянській Україні, а їхні висновки відбивали панівні на той час марксистсько-ленінські концепції.

Специфічну четверту групу становлять публікації, в яких здійснювалася критика на той час буржуазних, антимарксистських концепцій і поглядів на історію радянського суспільства.

П'ята група включає роботи, присвячені історіографії непу чи окремим її аспектам. Це праці І. Берхина, Ю. Климова, В. Дмитренка, К. Супрунова, Л. Морозова, М. Євдокимова та ін. Переважна більшість їх вийшла в світ у радянську добу, що позначилося на змісті та концепціях.

Отже, історіографія непу в Україні пройшла ряд етапів, які відрізняються особливостями методології дослідження, об'ємом накопиченого матеріалу, можливостями використання джерельної бази, впливом ідеології і політичної практики на історичну науку. Слід відзначити, що до кінця 1980-х рр. радянські історики обґрунтували таку періодизацію непу, яка базувалася на усталених етапах розвитку радянського суспільства. Історію непу радянські дослідники ділили на три етапи: 1) 1920-ті - середина 1930-х рр.; 2) друга половина 1930-х - середина 1950-х рр.; 3) з другої половини 1950-х рр. Але була спроба Е.Д. Осколкової відійти від усталеної радянської періодизації, запропонувавши як самостійний етап 1920-ті рр., коли, на думку дослідниці, відбулося оволодіння ленінською концепцією непу. Головним у її підході до періодизації, як бачимо, був не науковий, а ідеологічний принцип.

Дещо іншу періодизацію запропонував В.П. Дмитренко, виділяючи 1960-ті рр. рубіжем у вивченні непу, який став розглядатися одним із етапів економічної політики радянської держави. Проте і в даному випадку періодизація підганяється під рішення КПРС середини 1960-х рр. Середину 1930-х рр., коли домінував сталінізм в історичній науці, також не можна вважати своєрідною межею розвитку історичних знань про фінансово-економічні зміни в умовах непу. Водночас, дослідник М.М. Олійник виділяє чотири основні періоди в нагромадженні наукових знань з історії приватних виробництв в Україні, називаючи рубіжем середину 1930-х рр.

Дослідниця Н.С. Носань у вивченні історії грошової реформи 1922-1924 рр. в УСРР пропонує шість дрібних періодів, що, на наш погляд, не дозволяє в повній мірі розкрити внутрішні закономірності розвитку історичної науки, виявити зміну наукових парадигм про фінансово-грошову реформу 1920-х рр.

Дослідник В.Ф. Колесник пропонує виділити чотири історіографічні етапи вивчення непу: І. Початок-кінець 1920-х рр. ІІ. Кінець 1920-х - перша половина 1950-х рр. ІІІ. Друга половина 1950-х рр. - початок 1990-х рр. IV. Сучасний етап, з 1991 р. Визначена періодизація видається нам обґрунтованою під кутом зору вивчення непу в Україні в цілому. Водночас, у нашому дослідженні 1920-ті рр. розглядаються через призму фінансових і економічних змін, які проходили на тлі непу і становлення тоталітарного суспільства. Саме тому, як один із наукових методів, періодизацію пропонується розглянути в трискладовому часовому вимірі: 1920-ті - середина 1950-х рр.; друга половина 1950-х - 1980-ті рр.; сучасний, з 1991 р. Така періодизація, на наш погляд, дає можливість виразно простежити зміну наукових акцентів у поглядах на фінансово-економічне життя 1920-х рр. Наприклад, на першому історіографічному етапі - від визнання фінансово-грошової системи, торгівлі, приватного капіталу у 1920-ті рр., до їх заперечення в 1930-ті - першій половині 1950-х рр.; від розширення напрямків наукового пошуку в першій половині 1960-х рр. до реанімації сталінських оцінок непу в 1970-ті рр. і «вибуху» непівської тематики в другій половині 1980-х рр. Водночас, усі дослідження другої половини 1950-х - 1980-х рр. не виходили за рамки марксистсько-ленінської методології і непу як ленінського плану побудови соціалізму. 1990-ті рр. принесли зміни в методології історичних досліджень непу, кількісно-якісному використанні широко доступної джерельної бази.

Джерельна база дослідження охоплює праці всіх етапів історіографії непу. За своїм змістом, спрямованістю і значенням їх можна розділити на декілька груп. Окрему групу становлять дослідження з методології та джерелознавства історичної науки, праці з історії непу, аналіз яких здійснено раніше. Основну групу історіографічних джерел складає література, присвячена дослідженням фінансово-економічних змін в умовах непу 1920-х рр. (роботи українських вчених, окремі праці російських дослідників та науковців далекого зарубіжжя).

Історіографічному аналізу підлягає економічна та політологічна література, яка має велике значення для розуміння соціальних, економічних і політичних процесів в Україні в 1920-ті рр.

До наукового аналізу залучалися монографічні дослідження, праці партійних і державних діячів, періодичні видання, газетна публіцистика 1920-х рр., дисертаційні дослідження.

Отже, історіографія фінансових і економічних змін в УСРР в умовах непу різнопланова. Водночас, в роботі використані не всі публікації (частина з них за висновками і змістом подібні, відрізняються лише статистичним матеріалом), а саме ті, які дозволяють повноцінно відтворити історіографічний процес накопичення знань, зміни наукових поглядів, концепцій, парадигм в питаннях непу, фінансово-грошової системи, торгівлі, кооперації тощо.

У другому розділі «Особливості висвітлення економічних і фінансових змін в умовах непу в суспільно-політичній та історико-економічній літературі 1920-х-першої половини 1950-х рр.» розкриваються основні напрями наукової думки, концептуальні підходи вчених-марксистів, професійних економістів, українських емігрантських кіл щодо переходу до фінансово-грошової системи і непу в цілому.

У 1920-ті рр. сформувався великий комплекс літератури, в якій відображуються фінансово-економічні зміни в УСРР на тлі нової економічної політики. Ця література, насамперед, була пов'язана з двома визначальними напрямами стосовно сприйняття введення непу та фінансово-грошової системи. Перший напрям - марксистський - репрезентували переважно державні, партійні та господарські працівники, а також вчені-марксисти. І хоч він не був однорідним, водночас, в оцінках і розумінні непу характеризувався соціалістичними підходами. Другий напрям - немарксистський - репрезентували діячі опозиційних більшовизму суспільно-політичних сил, деякі українські емігрантські кола, професійні вчені-економісти, які аналізували фінансово-грошову систему під кутом зору новітніх досягнень світової політико-економічної теорії.

Розробка і впровадження непу пов'язувалися в радянській історіографії передусім з ім'ям і державною діяльністю В.І. Леніна, який сформулював визначальні оцінки стосовно причин введення, суті, мети, значення і перспектив непу. За підрахунками деяких дослідників розробці та впровадженню непу В.І. Ленін присвятив понад 200 праць і виступів.

Спочатку, як свідчить більшовицька література, неп сприймався як тимчасовий відступ на шляху до соціалізму й тактичний маневр. На початок 1920-х рр. припадає великий масив газетної публіцистики, присвяченої питанням переходу до непу. Орган ЦК КП(б)У газета «Коммунист» висвітлювала це питання, за підрахунками автора, в 9 постійних розділах і рубриках, де було опубліковано в 1921-1925 рр. понад 2 тис. матеріалів, «Селянська правда» друкувала такі публікації в 7 розділах і 8 рубриках, помістивши понад 2,4 тис. матеріалів, «Вісті ВУЦВК» - понад 450, «Голос труда» - 300. Публікації включали праці В. Леніна, Е. Квірінга, Ф. Кона, Г. Петровського, передові (редакційні) статті, репортажі, інтерв'ю, повідомлення з партійних і безпартійних конференцій, зборів, мітингів, на яких виступали партійні й державні керівники республіканського та місцевого рівнів, роз'яснюючи зміни в економічній політиці радянської держави. Як засвідчує газетна партійно-радянська публіцистика невдовзі більшість комуністів відмовилася від попередніх оцінок непу як капітуляції перед капіталістичними елементами. У партійному колі панівним став погляд на неп «євроромантистів». Автором «євроромантичного» обґрунтування причин, суті та перспектив непу з початку його запровадження був В.І. Ленін. «Євроромантики» пояснювали запровадження непу відсталістю Росії, затримкою міжнародної революції, наявністю «капіталістичного оточення».

Науковий аналіз більшовицької суспільно-політичної літератури засвідчує, що після смерті В.І. Леніна, коли надії комуністів на перемогу європейського пролетаріату не оправдалися, більшість «євроромантиків» стали «прагматиками», а їхнім авторитетним лідером був Сталін. На відміну від «євроромантиків» «прагматики» вбачали перспективи непу в його ліквідації, внаслідок усуспільнення селянських господарів.

Більш глибокі роздуми над «євроромантичною» оцінкою непу привели до виникнення в Комуністичній партії «неонепівської» концепції, прихильники якої вбачали перспективу в тривалих непівських ринкових відносинах.Отже, наявність різних поглядів на неп у лавах більшовицької партії, які знайшли своє відображення в суспільно-політичній літературі 1920-х рр., свідчать про різні підходи до однієї і тієї ж проблеми - будівництва соціалізму.

У 1920-ті роки оцінка непу знайшла своє відображення в літературі та публікаціях українських більшовиків, меншовиків, есерів, укапістів (Українська комуністична партія), української політичної еміграції. Меншовики аналізували товарно-грошову систему і неп під кутом зору соціалістичної методології і критики курсу більшовиків. Пройшовши довгий шлях невизнання непу, меншовики і есери врешті-решт визнали його, але вимагали доповнити ринкове господарство політичним плюралізмом.

Література української політичної еміграції ліберального спрямування пройшла шлях від переоцінювання можливості капіталістичного розвитку в умовах радянської влади до визнання цієї політики як тактичного кроку більшовицької партії, яка не відмовилася від своїх стратегічних планів. У суспільно-політичній та історико-економічній літературі 1920-х рр. висвітлювалися не лише оцінка мотивів запровадження непу, а й ті чи інші аспекти цієї політики. Серед них - реформа в фінансово-грошовій системі УСРР 1920-х рр.

Праці з питань фінансових змін в УСРР початку 1920-х рр. не були ґрунтовними науковими розвідками (за винятком робіт учених-економістів) і писалися для практичних цілей. В агітаційних збірниках публікувалися декрети, виступи партійних працівників і господарників, у яких висвітлювалися цілі й завдання фінансової політики. У цей час з'являється низка брошур та нарисів, у яких широкому загалу, насамперед, селянам, у популярній формі роз'яснювалися особливості грошової реформи 1922-1924 рр. Пропагандистська за призначенням література дозволяє досліднику-сучаснику глибше зрозуміти соціально-політичну атмосферу початку запровадження непу, прослідкувати перші кроки партійного керівництва щодо відновлення товарно-грошових відносин.

Фінансово-банківські аспекти досліджуваної проблеми висвітлені в працях економістів, чия професійна діяльність пов'язана з такими установами, як Наркомат фінансів і Державний банк. На початку 1920-х рр. виходить низка наукових збірників з проблем фінансової політики: грошового обігу, кредиту, ціноутворенню, авторами яких були переважно фахівці старої школи: П. Гензель, П. Кутлер, О. Соколов, В. Тарнавський, Л. Ельяссон, що перейшли на службу до радянської влади. Наукові праці мали практичні рекомендації з актуальних питань відновлення фінансової системи країни з урахуванням тенденцій світового економічного розвитку.

Комплекс заходів щодо врегулювання грошового обігу було запропоновано в працях В. Штейна, В. Слушкова, Ф. Раденького та ін. Автори вважали, що введення в обіг нової валюти (червінця) сприяло оздоровленню фінансів і розвитку товарно-грошових відносин.

Характерною рисою історіографії першої половини 1920-х рр. була наявність у публікаціях дискусійної проблематики з фінансово-грошової сфери життя суспільства. Кількість публікацій зростає в міру завершення грошової реформи (1924-1925 рр.), серед яких роботи партійних економістів О. Альського, М. Бронського, Б. Сігача та ін., де проаналізовано процес переходу країни до твердої валюти. Отже, в літературі першої половини 1920-х рр. фінансова політика УСРР розглядалась як важлива умова відновлення економіки і розвитку товарно-грошових відносин.

У 1920-ті рр. з'являються праці Л. Залкінда, М. Виноградського, Ф. Свіщева, М. Чернова, в яких висвітлюються питання товарообороту в УСРР, критично аналізується торгівельна діяльність окремих підприємців і цілих галузей. Проте, якщо торгівля державних підприємств (трестів, синдикатів), системи споживчої кооперації знайшла значне місце у названих виданнях, то приватне підприємництво в сфері торгівлі залишилось поза увагою дослідників. А підготовлені й видані Наркомторгом і Наркомфіном УСРР роботи, присвячені приватній торгівлі, є документальними джерелами, а не науковими дослідженнями. Водночас у марксистській економічній літературі УСРР 1920-х рр. домінувала думка про те, що товарно-грошові відносини є явищем тимчасовим, обумовленим лише наявністю капіталістичного і дрібнотоварного секторів в економіці країни.

У другій половині 1920-х рр. економістами, істориками був узагальнений теоретичний і фактичний матеріал у галузі фінансового розвитку країни, розширилася джерельна база досліджень. У 1926 р. вийшов у світ збірник матеріалів з історії грошового обігу 1914-1925 рр., в основу якого були покладені таблиці статистичних відомостей, законодавчі акти тощо. Першим узагальнюючим дослідженням з історії валютної політики в умовах непу була монографія Л. Лоєвицького «Валютна політика СРСР». У другій половині 1920-х рр. вийшли в світ праці з історії проведення грошової реформи 1922-1924 рр., особливе місце серед них належить дослідженням Г. Сокольникова, безпосереднього розробника і учасника нової фінансової політики.

Вчені-марксисти й сталінське партійне керівництво розглядали план як регулятор виробництва, виступали за жорстке директивне планування, заперечували регулюючу роль ринку. М. Соболєв, М. Кондратьєв та інші економісти старої школи негативно оцінювали наростаючі процеси державного регулювання та планування цін, вважаючи, що головним регулятором цін є ринок.

Науковий підхід із врахуванням досягнень економічних шкіл Заходу та особливостей розвитку радянської країни в розвитку кооперації відстоювали представники старої школи економістів - М.Д. Кондратьєв, О.В. Чаянов, М.П. Макаров, а в Україні О.М. Челінцев, О.К. Філіповський, І.П. Коротков та ін. Організаційно-виробнича школа, до якої належали вчені, вважали кооперацію основою соціально-економічного зростання сільського господарства. На їхню думку, кооперація передусім перебере у сферу своєї діяльності ті функції, які збиткові для окремого селянського господарства. Представники організаційно-виробничого напряму, які відкидали ідею сталінської колективізації, потрапили під удар радянської політичної системи, аграрників-марксистів і незабаром були репресовані.

У 1920-ті рр. започатковано вивчення роботи трестової промисловості України. Офіційні оцінки базувалися на визначених партійних підходах до ринку і ринкових відносин, місця, ролі та призначення плану і цін у непівській економіці. Це переважно праці партійно-державних діячів, керівників народного господарства, які не належали до категорії науковців і будували свої погляди на організації проблеми промисловості під кутом зору комуністичної ідеології. У цей час трести були в центрі уваги І. Cмігли, Ю. Ларіна, Г. Пятакова, В. Таратути, роботи яких носили дискусійний характер і свідчили про пошук нових форм організації промисловості. Фінансове становище промислових трестів відображено в працях В. Блакитного, І. Дашковського, Н. Єфимова-Мадтанара, М. Кривицького, М. Соболєва, Л. Юрковського та ін. У працях Д. Лебедя, Г. Петровського, В. Іллєра трести розглядаються під кутом зору нового механізму, за допомогою якого держава зможе перейти до планового регулювання й управління промисловістю.

Низка публікацій, присвячених трестам, з'являється в періодичних виданнях: «Народное хозяйство», «Народное хозяйство Украины», «Торгово-промышленная газета», «Экономическая жизнь», «Український економіст» тощо. Правовим аспектам трестової промисловості приділяли увагу С. Драбкін, Я. Діманштейн, Н. Арефєв, І. Грефнер та ін. Перевага надавалася маловивченим проблемам - оподаткуванню та страхуванню промисловості. Протягом 1920-х рр. активно досліджувалися проблеми взаємовідносин трестів та підприємств.

Наприкінці 1920-х - 1930-х рр. сталінський режим вмонтував як механізм у тоталітарну систему економічну науку, яка була пов'язана з аналізом радянської економічної практики 1920-х рр. Про перемогу марксистського напряму в економічній науці та підпорядкування її сталінізму засвідчила Перша всесоюзна конференція аграрників-марксистів (20-27 грудня 1929 р.), де була здійснена ідеологічна розправа з організаційно-виробничим напрямом у сільськогосподарській економіці (О. Чаянов, О. Челінцев, М. Макаров, М. Кондратьев та ін., які виступили за природній розвиток селянських господарств в умовах ринкової економіки) та було проголошено курс на велике соціалістичне сільськогосподарське виробництво. У викритті «дрібнобуржуазних» теорій розвитку селянського господарства взяли участь українські аграрники-марксисти: О. Лозовий, І. Клименко, О. Шліхтер, Т. Білаш, Ф. Полонський.

Отже, на рубежі 1920-х - 1930-х рр. в економічній науці було забезпечено домінування марксистського вчення, а науково-аналітичний підхід у дослідженнях змінився класово-партійним.

У 1930 р. вийшла історія ВКП(б) О.М. Ярославського, у якій автор пояснює обумовленість непу селянською специфікою Росії і розглядає його як чисто радянське явище. У загальних рисах питання непу в Україні були позначені в історико-партійних виданнях М.С. Воліна, М.М. Попова і Х.Г. Міронера, проте автори не розкривали економічний зміст непу, як і конкретну практику реалізації цієї політики в Радянській Україні. Науковцями не піднято й конкретних проблем непу - торгівлі, товарно-грошових відносин тощо. Останнє пояснюється сталінським уявленням про ліквідацію товарообігу, грошової системи, ринкових механізмів при соціалізмі. Відсутність досліджень з питань економічної суті й ринкової інфраструктури непу не дозволила дослідникам на належному рівні вирішити проблему періодизації цієї політики. Наприклад, К. Бутаєв вважав, що в непі слід виділити два періоди: відбудовчий з 1921 до 1926-1927 рр. і реконструктивний, який розпочався із ХV з'їзду партії. У цій періодизації помітне підпорядкування висновків партійній політиці. Реконструктивний період непу пов'язувався з часом, коли з цією політикою вже було покінчено. Названа періодизація не лише не давала нічого нового для аналізу реальної практики непу, а й заплутувала визначення його кінцевої межі. З початку 1930-х рр. і до виходу у 1938 р. «Короткого курсу» сталінізм повністю паралізував вивчення непу. В ІХ розділі «Історії ВКП(б). Короткий курс» йшлося про те, що неп є загальною закономірністю для всіх країн, які переходять до соціалізму. Трактування непу зводилося лише до заміни продрозверстки продподатком, зміцнення союзу робітничого класу та селянства. Питання грошової системи, торгівлі, кооперації, держкапіталізму в книзі не ставилися. Слід відзначити, що під кутом зору історіографії новим у сталінській книзі було те, що неп розглядався як закономірний етап переходу від капіталізму до соціалізму для всіх країни, що стануть на шлях соціалістичних перетворень.

Напередодні війни з'явилася книга З. Атласа «Нариси історії грошового обігу СРСР», де автор дійшов висновку, що політика більшовиків у добу непу була направлена на відновлення фінансової системи в умовах радянської влади.

У роки війни 1941-1945 рр. проблеми наслідків грошової реформи і непу в цілому практично не розглядалися. Лише наприкінці 1940-х - у першій половині 1950-х рр. вони знову привертають увагу істориків і економістів (дисертації Л.Д. Калініної та М.С. Климка, Г.К. Кононенка, Д.Г. Вязьмінова, брошура М.В. Черненка тощо). У працях П.А. Хромова, А.І. Коссого простежується прихильність авторів до адміністративних методів управління промисловістю, при цьому не відкидається можливість надання трестам певної самостійності у вирішенні господарських питань. Дослідники А. Аракелян, М. Розендель, Г.Голінов розкривають трести як форму управління промисловістю у роки непу. Водночас, праці носять описовий характер і не дають повної картини організації та функціонування трестів в умовах непу.

Наприкінці 1940-х - у першій половині 1950-х рр. до історії непу в Україні почали звертатися науковці української діаспори. Так, західний історик Б. Винар (праця «Розвиток української легкої промисловості», Денвер, 1955) вбачав основну причину впровадження непу у прагненні більшовиків врятувати свій політичний режим. М. Трихрест у брошурі «Неп на Україні» розкривав нову політику як засіб виявлення творчих національних сил, що складали загрозу більшовизму. Окремі зарубіжні вчені торкалися питання взаємовпливу непу та процесу українізації, підкреслюючи тимчасовий характер поступок радянської влади національним інтересам українського народу.

Отже, процес вивчення і висвітлення фінансово-економічних змін в Радянській Україні в 1920-ті рр. обумовлювався як політичним умовами, так і станом історико-економічних знань. Відсутність усталеної і загальної «правди» сприяла появі різних підходів з багатьох питань непу.

З середини 1920-х рр. у більшовицькій літературі утверджується сталінський політичний погляд на короткочасне використання ринкових механізмів в економіці та форсоване будівництво соціалізму. Водночас, у працях вчених дореволюційної школи була започаткована розробка найважливіших аспектів як товарно-грошових відносин, так і непу в цілому.

У 1930-ті - першій половині 1950-х рр., в умовах культу особи Сталіна, панування жорстких ідеологічних парадигм, реальний досвід непу та ринкових відносин був значною мірою або забутий, або спотворений, а дослідники перейшли від теоретико-аналітичної роботи до коментаторства сталінських праць, партійних документів і пропаганди успіхів соціалістичного будівництва.

У третьому розділі «Відображення фінансово-економічних змін в умовах непу в науковій літературі другої половини 1950-х - кінця 1980-х років» розкривається еволюція наукових поглядів на фінансово-економічну систему 1920-х рр., неп в цілому в працях радянських істориків, які працювали в умовах подолання культу особи Сталіна та «хрущовської відлиги», реанімації загальноідеологічних постулатів сталінського «Короткого курсу» історії партії в другій половині 1960-х - 1970-ті рр. і перегляду непівської історії на основі оновлення концепції соціалізму в добу горбачовської перебудови.

Критика культу особи Сталіна після ХХ з'їзду КПРС і пов'язана з ним лібералізація суспільного життя сприяли певним позитивним зрушенням у радянській історичній науці.

Але наукові публікації в цілому були спрямовані не на пошук нових підходів і гіпотез, а на обґрунтування з залученням нових архівних документів (доступ до архівів у другій половині 1950-х рр. був відкритий) та деяких уточнень уже усталеної концепції непу. Ця оцінка характерна і для праць другої половини 1950-х - першої половини 1960-х рр., в яких досліджувалося запровадження непу в Україні. Так, П.І. Бакуменко зупинився на вже усталених причинах та умовах переходу до нової економічної політики, а в кандидатських дисертаціях А.Д. Залевський і Т. Вертелецький, М. В. Ігошина охарактеризували значення продподатку як складової частини непу, показали політичне й економічне становище в Україні під час його запровадження. Вузькість джерельної бази досліджень, показ соціально-економічних перетворень в країні лише під кутом зору їхньої успішності, призвели до перебільшення результатів грошової політики радянської держави, замовчування кризових явищ, які супроводжували фінансові реформи в умовах непу. Прикладом цього є багатотомник «Історія соціалістичної економіки СРСР», де вказувалося, що успіх фінансової реформи 1922-1924 рр. був одним із яскравих показників переваг радянської системи господарювання над капіталістичною. У науковій літературі зустрічаються деякі повідомлення про існуючі «тимчасові труднощі» і «окремі прорахунки», які в цілому не стали перешкодою втілення в життя грошово-кредитної політики. Зокрема, Ю. Поляков, В. Дмитренко і М. Щербань у роботі «Нова економічна політика: розробка і здійснення» нагадували про велику фінансову напругу в другій половині 1920-х рр., деяку грошову емісію, яка, завдяки діям уряду, мала обмежені масштаби і значення. Водночас, з'являються наукові студії, які вирізнялися узагальненням значного фактичного матеріалу, допускаючи певні відступи від традиційного сталінського трактування непу. У монографії Є. Генніної (1969 р.), називалися праці економіста М. Владимирова, ім'я якого довгий час не згадувалося в радянській літературі. У цьому ж році дослідник Г. Каганов підготував статтю про фінансові реформи 1920-х рр. і ввів до наукового обігу раніше неопубліковані документи Наркомату фінансів і Держбанку, розкрив внесок безпартійних учених М. Кутлера, О. Мануйлова, В. Тарновського в розробку наукових основ кредитно-грошової політики. У 1968 р. вийшла книга Ю. Кізіна, присвячена керівнику Народного комісаріату фінансів М. Брюханову, ім'я якого тривалий час не згадувалося в економічній літературі. Взаємозв'язкам фінансової реформи 1922-1924 рр. і непу в цілому присвятив свої праці В. Цибульський, в яких після тривалого періоду замовчування розкрив механізми кризових явищ 1920-х рр., ввів до наукового обігу заборонені цензурою наукові праці радянських учених минулих десятиліть. В. Маневич на основі широкого кола джерел проаналізував різні підходи до вирішення проблем грошового обігу, що існували в економічній науковій думці 1970-х рр.

У кінці 1950-х рр. з'вилася низка праць Є. Локшина, Ф. Мартинюка, І. Маєвського, присвячених як загальним питанням розвитку промислового виробництва, так і проблемам окремих галузей промисловості, реорганізації трестів в умовах індустріалізації. На початку 1960-х років у Ленінграді виходить 2-й том фундаментальної праці А. Венедиктова «Организация государственной промышленности в СССР», де автор розкриває правовий статус тресту, детально аналізує законодавчий супровід помислових трестів на основі цивільно-правових відносин. Водночас, звертаючи увагу лише на трести загальнонаціонального підпорядкування, автор допускає помилку, визнаючи завершальним етапом роботу по трестуванню підприємств літо 1922 р.

У 1960 р. виходить монографія П. Бакуменка, яка розкриває етапи організації трестів в промисловості УСРР. Всебічно розкриваючи діяльність трестів республіканського і місцевого значення, автор не уник перебільшення їх ролі в економічному житті як «найраціональнішої форми організації промисловості». У 1969 р. Н. Рубін спробував проаналізувати організацію управління промисловістю за п'ятдесят років, водночас йому не вдалося всебічно розкрити господарсько-виробничу діяльність трестів та їх правове становище. Т. І. Дерев'янкін і С. В. Кульчицький зробили вдалу спробу дати комплексний аналіз процесу трестування на тлі економічної політики радянського уряду.

Серед праць 1970-х рр., присвячених непу, виокремимо статтю М. Горбоватого «Розвиток організаційних форм управління промисловістю в перші роки соціалістичного будівництва в СРСР (1920-1923 рр.)», де автор вивчав процес децентралізації управління промисловістю, взаємовідносини УЕР та Укрдержплану, утворення промислових трестів та їхні взаємовідносини з центром.

У 1984 р. вийшла друком «Історія народного господарства Української РСР», другий том якої торкався економічних проблем Радянської України 1917-1937 рр., розкривав роль трестів у відбудові народного господарства, формуванні планової економічної системи.

Отже, у другій половині 1960-х - на початку 1970-х рр. у радянській історіографії відбулася майже повна реанімація загальнометодологічних постулатів «Історії ВКП(б). Короткий курс» і посилювалася тенденція «прикрашування» радянської дійсності, некритичного висвітлення історії, яка зберігалася аж до горбачовської перебудови.

Певні економічні новації в СРСР середини та другої половини 1960-х рр. пожвавили інтерес до історії непу. Про це свідчила дискусія на сторінках журналів «Вопросы истории», «Вопросы истории КПСС». У рамках дискусії були опубліковані лише дві статті українських дослідників: П. П. Бачинського про окремі особливості здійснення непу в УСРР та А. Ф. Чумака про залучення кустарів і ремісників до соціалістичного будівництва.

В умовах демократизації і гласності радянські історики гостро поставили питання щодо переосмислення минулого, заповнення «білих плям» історії. Високу активність у зверненні до подій 1920-х рр. проявляла публіцистика, яка, з одного боку, відіграла важливу роль у визначенні кола питань, що потребували першочергового наукового дослідження, а з іншого - сама потонула в морі популярних, непрофесійних статей, де, часом, переважали кон'юнктурні моменти.

Пошук історичної істини в 1980-ті рр. переріс у складову політичної боротьби, став елементом політики перебудови, процесу формування так званого «нового політичного мислення». При цьому нові результати історичних досліджень адаптувалися до концепції про прогресивний рух радянського суспільства, не дивлячись на злочини сталінської епохи. У другій половині 1980-х - на початку 1990-х рр. українські історики С. С. Діброва, В. М. Даниленко, Г. В. Касьянов, С. В. Кульчицький, Ю. І. Шаповал та ін. підготували низку праць, присвячених сталінізму в Україні, його суті в економічній, політичній, культурній сферах. Водночас, з'явилася низка праць В. П. Наумова, Л. Л. Курина, Є. Г. Плімана та ін., у яких автори запропонували нове бачення «ленінської концепції соціалізму».

Засудження в перебудовний період сталінської моделі соціалізму супроводжувалося активним обговоренням хронологічних меж непу. Так, М. П. Кім висловив думку, що неп обмежується 1921-1927 рр. Головним аргументом висувалися надзвичайні заходи 1928-1929 рр., що не вписувалися в систему непу. Але частина дослідників, у тому числі й українських, вважали, що неп повністю був ліквідований на рубежі 1920-х - 1930- х рр. Почалися дискусії з приводу причин відмови від непу, серед яких, на наш погляд, найаргументованішою є точка зору С. В. Кульчицького про те, що хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. послужила лише поштовхом до реалізації в економічній політиці давно задуманих надзвичайних заходів, які мали кінцеву мету: відсікти від ринку мільйони дрібних селянських господарств, об'єднати їх у контрольовані державою колгоспи, створити цілісну командну економіку.

Отже, радянська історіографія фінансово-економічних змін на базі непу в Радянській Україні другої половини 1950-х-1980-х рр. зазнавала певних змін, пов'язаних із перестановками в політичному керівництві. Окремі позитивні зрушення в історичній науці часів «хрущовської відлиги» не змінили традиційних підходів радянських учених до непу як складової ленінського плану побудови соціалізму. Історіографія фінансово-економічних змін другої половини 1950-х - першої половини 1960-х рр. доповнювалася шляхом широкого використання ленінських праць та збагачувалася конкретно-історичним матеріалом.

Друга половина 1980-х рр. позначилася «вибухом» непівської тематики в радянській історіографії. Здобутками радянської історіографії фінансово-економічних змін 1920-х рр. стали: визнання певної невідповідності сталінської практики ленінським ідеям, обґрунтування нових хронологічних рамок непу, деяка переоцінка ролі приватного сектору, державне регулювання соціально-економічних відносин, визначення нових причин згортання непу. Але новації радянської історіографії тоді не вийшли за межі марксистської методології та створеної нової концепції гуманного демократичного соціалізму.

У четвертому розділі «Сучасний стан дослідження фінансово-економічних змін в умовах непу» розкриваються особливості відображення даної теми істориками незалежної Української держави та зарубіжжя.

Сучасний історіографічний стан вивчення фінансово-економічних змін в умовах непу розгортався в незалежній Українській державі, коли дослідники отримали широкий доступ до архівних документів, можливість відмовитися від ленінської методології, перейти до об'єктивного відтворення подій 1921-1929 рр. У 1992 р. у роботі «История и конъюнктура: Субъективные заметки об истории советского общества» Г. А. Бордюгов і В. А. Козлов заявили про назрівання методологічної революції в історіографії радянського суспільства, запропонувавши дослідникам перейти на шлях синтезу методологічних підходів у вирішенні суперечливих і складних суспільних явищ 1920-х років.

Усю літературу про фінансові й економічні зміни в УСРР в умовах непу можна умовно поділити на дві групи. Перша - це узагальнюючі роботи, в яких розкривається неп в УСРР. Друга група включає роботи з окремих аспектів непу, порівняно багаточисельна, яка засвідчує поглиблене переосмислення дослідниками непівської історії.

Серед узагальнюючих досліджень з історії непу варто виділити роботи С. В. Кульчицького, зокрема його праці «УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.)», «Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928)» тощо. Дослідник зробив важливий висновок про те, що економічний колапс, який виник у 1920-1921 рр., був викликаний не війною (до цього саме так його називали радянські історики), а методами й наслідками націоналізації «командних висот» в економіці. Праці С. В. Кульчицького зруйнували створені радянською історичною наукою стереотипи і підхід про те, що неп - це геніальний винахід В. І. Леніна. За твердженням дослідника неп не був результатом якогось нового теоретичного осмислення соціалізму, а ленінська концепція непу підпорядковувалася марксистській аксіомі про неминучість і прогресивність соціалізму. С.В. Кульчицький чітко окреслив хронологічні межі непу в УСРР: 1921-1928 рр.

Праці С. В. Кульчицького відзначаються глибиною аналізу та виваженою оцінкою економічних заходів 1920-х рр. і слугують орієнтиром для інших науковців, які досліджують неп у більш вузьких тематичних і хронологічних рамках.

Одним із перших в історіографії незалежної України до проблеми грошової реформи 1922-1924 рр. звернулися Т. Дерев'янкін та Р. Толстов. Дослідники проаналізували причини її проведення на тлі проблем внутрішнього ринку, в хронологічній послідовності розкрили підготовку та хід фінансово-грошової реформи. Водночас, автори повністю абстрагувалися від соціально-політичних процесів, які супроводжували реформу фінансово-грошової системи. Важливе значення для розуміння особливостей фінансового устрою УСРР і СРСР доби непу має колективна праця Г. П'ятаченка і Л. Кухаря «Становлення та розвиток фінансів України 1917-2003». Для більш повного з'ясування фінансової політики радянської влади в 1920-ті рр. важливим є залучення до історіографічного аналізу колективної монографії російських авторів «Русский рубль. Два века истории. ХІХ-ХХ вв.», в якій дослідники всебічно та критично описують грошову реформу 1922-1924 рр.