Створення та діяльність громадських організацій в умовах трансформацій українського суспільства (1985–1996 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 316.3:329"19"(477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Створення та діяльність громадських організацій в умовах трансформацій українського суспільства (1985 - 1996 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Левчук Костянтин Іванович

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України та філософії Вінницького національного аграрного університету

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор Капелюшний Валерій Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри етнології та краєзнавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Дорошко Микола Савович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин

доктор історичних наук, професор Кузьминець Олександр Васильович, Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри історії держави та права

доктор історичних наук, старший науковий співробітник Любовець Олена Миколаївна, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса, провідний науковий співробітник відділу соціально-політичної історії

Захист відбудеться 20 вересня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська 58).

Автореферат розісланий _11_ серпня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент О.І. Божко

громадський криза визвольний рух

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її загальний обсяг становить 433 стор. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (10 підрозділів), висновків і списку використаних джерел та літератури (60 сторінок, 526 найменувань).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Демократичний поступ України передбачає створення умов для формування громадянського суспільства, яке можна визначити як сукупність позадержавних суспільних відносин та наявність інститутів, що надають громадянинові можливість захистити свої права, задовольнити їх та реалізувати потреби, життєві та суспільні цінності. Життєздатність і сила демократії залежать від постійного діалогу між пересічними громадянами та державними структурами, між виборцями та їх представниками у законодавчій та виконавчій владі.

Громадські організації виступають важливим інструментом самоорганізації різних верств суспільства, спрямованим на захист та реалізацію прав та свобод громадян, а також є каналом представництва всього спектра суспільних інтересів у взаєминах між громадянами та владою. Завдяки такій взаємозалежності підвищується рівень суспільної та політичної культури громадян, що дає змогу, за необхідності, протистояти неправомірним діям влади, здійснювати контроль за внутрішньою та зовнішньою політикою державних структур.

Цивілізаційний вибір, який стає пріоритетним у розвитку української держави, вимагає всебічного вивчення ініціативи всіх верств українського суспільства, спрямованої на створення об'єднань громадян та участі у їх діяльності.

Розуміння сутності трансформацій українського суспільства потребує врахування того факту, що перехідний період розпочався реформами М. Горбачова, формувався на тлі боротьби за суверенітет і незалежність України, а з 1991 р. розгорнулися процеси державотворення. Виникла потреба в переосмисленні історичного минулого, розробці державницької ідеології, адаптації суспільних структур до демократичних принципів функціонування суспільства, забезпеченні політичного та ідеологічного плюралізму, створенні багатоукладної економіки. Тому трансформації в Україні протягом 1985-96 рр. означали: зміну політичного режиму та державного устрою; перехід від командно-адміністративної планової економіки до ринкових механізмів соціально-економічного розвитку країни; утвердження національних духовно-культурних цінностей.

Увага сучасних дослідників зосереджується переважно на процесах українського державотворення, становленні багатопартійності, що, безперечно, має займати і надалі важливе місце в розвитку вітчизняної історичної науки. Однак, при цьому недостатня увага приділяється громадським організаціям України, їх витокам, діяльності, взаємодії з владними структурами.

Вивчення зазначеної теми дасть можливість поглиблено розкрити причини та наслідки трансформацій українського суспільства, з'ясувати внесок громадських організацій у досягнення Україною державної самостійності, в розбудову громадянського суспільства.

Об'єктом дослідження є громадські організації України 1985-96 рр.

Предметом дослідження є утворення громадських організацій, їх типи, основні напрями і форми діяльності у переломні роки трансформацій українського суспільства.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення та узагальнення архівних джерел, опублікованих документів, науково-дослідної літератури, матеріалів преси розкрити історичні обставини виникнення громадських організацій в Україні, з'ясувати їх діяльність в умовах трансформацій суспільних відносин, пов'язаних з політикою перебудови, розгортанням українського національно-визвольного руху та розбудовою незалежної української держави. Поставлена мета визначає такі завдання дослідження:

- проаналізувати ступінь наукової розробки проблеми, встановити та класифікувати джерельну базу дослідження;

- розкрити становище одержавлених громадських організацій в Україні, з'ясувати причини та наслідки їх кризи;

- виявити неформальні громадські об'єднання, що виникли в роки перебудови та гласності, встановити етапи розвитку неформального руху;

- висвітлити роль громадських об'єднань у розгортанні українського національно-визвольного руху;

- дослідити особливості функціонування громадських організацій в умовах розбудови незалежної України;

- розкрити роль громадських організацій щодо соціального захисту населення;

- дослідити участь громадських організацій у захисті довкілля;

- розглянути діяльність національно-культурних товариств в Україні;

- проаналізувати нормативно-правову базу діяльності об'єднань громадян України.

Хронологічні межі роботи охоплюють 1985-96 рр. Нижня межа пов'язана з початком поступового „пом'якшення” радянського режиму та виникненням нових громадських об'єднань. Верхня межа обумовлена прийняттям Конституції України у 1996 р., яка законодавчо визначила місце громадських організацій у суспільстві.

Територіальні рамки дослідження збігаються з територією сучасної України.

Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, наукової об'єктивності та всебічності, використанні системного та історико-правового підходу.

Принцип історизму дозволив вивчити процеси створення та діяльності громадських організацій у розвитку та конкретно-історичному обумовленні. Дослідження базувалося на принципах об'єктивності та всебічності, які потребували тотального охоплення увагою суспільного явища - громадських організацій з метою виявлення його сутності та багатоманітності зв'язків з іншими компонентами соціального буття. Коли здійснювався аналіз змін правового статусу громадських організацій було застосовано історико-правовий підхід. З огляду на те, що громадські організації є важливим елементом політичної системи було використано системний підхід, що дозволило окреслити зміни в суспільно-політичному статусі громадських організацій у залежності від трансформацій українського суспільства.

Для досягнення визначеної в дисертації мети застосовувались загальнонаукові методи аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії. В дисертації також використано історичні та міждисциплінарні методи дослідження: синхронічний, історико-генетичний, діахронічний, статистичний, біхевіористичний.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше концептуально визначено та комплексно простежено виникнення в Україні громадських організацій, розкрито їх участь у суспільно-політичному житті, соціальному захисті населення в умовах трансформацій українського суспільства. Проаналізовано вітчизняну та зарубіжну історіографію, яка висвітлила окремі аспекти функціонування громадських організацій, визначено етапи її розвитку. Уперше введено до наукового обігу значний комплекс архівних джерел, проведено їх аналіз та класифікацію. Окреслено зміни у суспільно-політичному статусі, напрямах діяльності одержавлених громадських організацій під впливом трансформацій українського суспільства. Розширено і доповнено висновки попередніх дослідників громадських об'єднань за рахунок аналізу регіональних аспектів створення та діяльності неформальних організацій. Уточнено політичну спрямованість діяльності громадських організацій, зокрема їх роль у розгортанні українського національно-визвольного руху. Набуло подальшого розвитку вивчення законодавчої бази створення та діяльності громадських організацій в умовах розбудови незалежної України. З нових позицій здійснено класифікацію та визначено типологію громадських організацій, уточнено їх кількісний склад.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для підготовки наукових праць з української історії, присвячених процесам демократизації, формуванню інституційних передумов громадянського суспільства, розгортанню процесів державотворення. Нагромаджений у дисертаційній роботі фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки та узагальнення розширюють та поглиблюють наукові знання про переломний період новітньої історії України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і матеріали дисертації оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських, регіональних науково-практичних конференціях: „Україна вчора, сьогодні, завтра” (Вінниця, 6-7 травня 1999 р.), „Актуальні проблеми державотворення у сучасній Україні” (Київ, червень 1999 р.), „Соціально-економічні проблеми сучасного села в умовах ринкових відносин” (Одеса, 14-16 вересня 1999 р.), „Історія аграрних відносин в Україні” (Київ, жовтень 1999 р.), „Розвиток історичної науки в Україні (до 10-річчя незалежності України)” (Київ, 18 травня 2001 р.), „Поділля в контексті української історії” (Вінниця, 29-30 листопада 2001 р.), „Проблеми українського державотворення: історія та сучасність” (Київ, 5-6 червня 2002 р.) „Проблеми політичної реформи в сучасній Україні” (Київ, 25-26 грудня 2003 р.), „Осяяні славою перемоги” (Київ, 25-26 жовтня 2005 р.), „Євроатлантична інтеграція: проблеми та перспективи” (Вінниця, 30 травня 2006 р.), „Євроінтеграційні процеси: міжнародна і міжрегіональна співпраця” (Вінниця 17-18 травня 2007 р.)

Публікації. Результати дослідження відображені у індивідуальній монографії та у 37 публікаціях, в тому числі 4 у співавторстві, з них 26 статей у провідних наукових фахових виданнях.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні засади дослідження” - викладено результати аналізу праць, що стосуються досліджуваної проблеми, характеризуються джерела, розглядаються теоретичні підходи та методи дослідження.

У підрозділі 1.1. „Стан наукової розробки проблеми” розкриваються етапи дослідження історії становлення та діяльності громадських організацій в Україні у 1985-96 рр.

Перший етап нагромадження історичних знань про громадські організації охоплює 1989-91 рр. Головним предметом наукових пошуків було зародження, становлення та діяльність принципово нових об'єднань громадян - непідконтрольних компартійному апарату, що стали відомі як неформальні організації. Перші доробки науковців про нове суспільне явище мали здебільшого публіцистично-описовий характер та зосереджувалися переважно на неформальних об'єднаннях молоді (В. Кононов, О. Кащеєва, О. Донченко, С. Шаповал, О. Разумков, С. Ходаковський) Кононов В. М. Перестройка: молодёжь и социальные инициативы / В. М. Кононов // Неформальная волна : Сб. науч. тр. - М. : Книга, 1990. - С. 39-48; Кащеева Е. В. Общественно-политическое самодеятельное движение молодёжи / Е. В. Кащеева // Общественные самодеятельные движения: проблемы и перспективы : Сб. науч. тр. - М. : НИИ культуры, 1990. - С. 70-80; Донченко О. А. Молодь: джерела нігілізму і соціальної апатії / О. А. Донченко, С. І. Шаповал // Філософська і соціологічна думка. - 1989. - № 9. - С. 13-21; Самодеятельные объединения молодёжи: вопросы и ответы. - К. : О-во „Знание” УССР, 1989. - 32 с.. Дослідники намагалися з'ясувати витоки, соціальну базу молодіжних об'єднань. При цьому доводили, що поштовхом у створенні неформальних об'єднань стала політика перебудови.

Cтруктуризація неформального руху, утворення Української Гельсінської спілки (УГС), Товариства української мови (ТУМ) ім. Тараса Шевченка, асоціації „Зелений світ”, товариства „Меморіал”, зародження та становлення Народного руху України (НРУ), участь лідерів неформальних організацій у суспільно-політичних процесах сприяли активізації наукового осмислення місця та ролі громадських організацій в суспільних змінах. Зокрема, А. Камінський звернувся до правозахисного руху, ролі дисидентів у створенні та діяльності неформальних організацій. Камінський А. На перехідному етапі. „Демократизація”, „гласність”, „перебудова” на Україні / Анатоль Камінський. - Мюнхен : Український вільний університет, 1990. - 624 с. В. Литвин здійснив стислий аналіз програмових документів та соціальної бази новостворених об'єднань. Литвин В. М. Громадсько-політичні формування на Україні: становлення, тенденції розвитку / В. М. Литвин. // Під прапором ленінізму. - 1990. - № 23. - С. 44-55. Деякі історики радянської доби, переосмислюючи характер тоталітарної держави, стали звертатися до критичного аналізу одержавлених громадських організацій. Безбородов А. Б. Противоречия советского краснокрестного движения в 50-60-е гг. / А. Б. Безбородов. // Информационный бюллетень о деятельности СОКК и КП СССР - 1990. - № 2 (13). - С. 75-84.

З проголошенням незалежності України склалися передумови для об'єктивного вивчення процесів, що відбувалися в республіці у 1985-91 рр. Увагу дослідників стали привертати організації, які проявили себе активними учасниками українського національно-визвольного руху, поборниками демократії та державного суверенітету України. В. Литвин, використавши нові надходження до державних архівів, у своїх працях розкрив роль громадських організацій в суспільно-політичному житті років перебудови. Литвин В. М. Політична арена України: Дійові особи та виконавці / В. М. Литвин. - К. : Абрис, 1994. - 495 с.; Литвин В. М. Украина: политика, политики, власть. На фоне политического портрета Л.Кравчука / В. М. Литвин. - К. : „Альтернативы”, 1997. - 336 с. Водночас, дослідник ототожнив поняття „неформальний” та „самодіяльний”, що, на наш погляд, є дискусійним. Вагомий внесок у висвітлення процесів формування демократичних організацій зроблено О. Гаранем та А. Русначенком. Гарань О. В. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України / О. В. Гарань. - К. : Либідь, 1993. - 200 с.; Русначенко А. М. Пробудження: робітничий рух в Україні в 1989-1993 роках / А. М. Русначенко. - К. : Вид. дім „КМ Academia”, 1995. - 228 с. Однак дослідники акцентували увагу переважно на політичних аспектах діяльності неформальних організацій. М. Головатий вивчав внесок молодіжних об'єднань часів перебудови у боротьбу за національно-демократичне відродження України, залишаючи за межами дослідження форми і напрями діяльності самодіяльних молодіжних об'єднань. Головатий М. Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення / М. Ф. Головатий. - К.: „Наукова думка”, 1993. - 236 с.

Дослідження, зосереджені на оцінюванні діяльності громадських організацій в перші роки незалежності, їх місця у суспільно-політичних процесах, були продовжені О. Кропивко, Н. Гончарук, С. Коломійцем, О. Каденюком Ф. Джосом. Громадські об'єднання: їх роль у суспільно-політичному і соціально-економічному житті країни / [Джос Ф. Х., Гончарук Н. Б., Каденюк О. С., Коломієць С. С., Кропивко О. М.] - К. : „ВІПОЛ”, 1997. - 194 с.; Громадські організації: їх роль у суспільно-політичному житті України: довідково-статистичний матеріал / [Джос Ф. Х., Гончарук Н. Б., Каденюк О. С., Коломієць С. С., Кропивко О. М.] - К. : ТОВ „Міжнародна фінансова агенція”, 1997. - 48 с.

Третій етап нагромадження історичних знань про громадські організації України розпочався з 1996 р. Цьому сприяла низка чинників, зокрема, прийняття Конституції України, яка гарантувала право громадян на створення об'єднань. Державні архівні установи стали фондувати документи та матеріали громадських об'єднань та державних структур. Дослідники отримали можливість вивчати події, що відбувалися у 1985-96 рр., використовуючи наявний масив джерельної інформації. Створилися умови для поглибленого аналізу процесів виникнення та діяльності громадських організацій. Важлива особливість нового етапу полягала в тому, що праці створювалися не лише науковцями, але й активістами громадських об'єднань.

Залучення українських дослідників до міжнародного науково-освітнього простору підвищувало науковий рівень теоретичних узагальнень. Аналізуючи суспільно-політичні процеси в пострадянській Україні, науковці прийшли до висновку, що особливість її розвитку полягає у повільному переході від тоталітарного режиму до громадянського суспільства. Фартушний А. Громадянське суспільство та пострадянські реалії / А. Фартушний. // Громадянське суспільство як здійснення свободи: центрально-східноєвропейський досвід : зб. наук. праць / За ред. А. Карася. - Львів : Львівський національний університет ім. Івана Франка, 1999. - С. 251-259.; Демони миру та боги війни. Соціальні конфлікти посткомуністичної доби / С. Макеєв (керівник авт. колективу). - К. : Політична думка, 1997. - 508 с.

З другої половини 90-х років з'являється низка праць з історії України ХХ століття. Вони відзначаються високим рівнем узагальнення, а діяльність громадських організацій часів перебудови розглядали в контексті участі в національно-демократичному русі, приділяючи чільну увагу неформальним об'єднанням. В цьому аспекті виділяються праці „Україна: політична історія ХХ - початок ХХІ ст.” та „Україна в умовах системної кризи (1946 - 1980-і рр.).” Баран В. Україна в умовах системної кризи (1946 - 1980-і рр.) / В. Баран, В. Даниленко. // Україна крізь віки в 15-ти томах / За ред. В. Смолія. - К. : Альтернативи, 1999. - Т. 13. - 304 с.; Баран В. Україна: новітня історія (1945 -1991 рр.) / В. Баран. - Львів : Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2003. - 670 с.; Литвин В. Україна на межі тисячоліть (1991 - 2000 рр.) / В. Литвин. // Україна крізь віки в 15-ти томах / За ред. В. Смолія. - К. : Альтернативи, 2000. - Т. 14. - 360 с. Україна: політична історія. ХХ - початок ХХІ ст. / [Баран В., Бойко О., Верстюк В. та ін.] ; - К. : Парламентське вид-во, 2007. - 1028 с.

Важливою рисою третього етапу історіографії проблеми стало поглиблене вивчення окремих громадських організацій, які відігравали роль каталізатора суспільно-політичних процесів. Аналіз неформального руху в Україні 1987-89 рр., його виникнення та діяльність здійснено у працях О. Бойка, А. Русначенка. Бойко О. Д. Україна в 1985 - 1991 рр.: основні тенденції суспільно-політичного розвитку : монографія / О. Д. Бойко. - К. : ІПіЕНД, 2002. - 306 с.; Русначенко А. М. Національно-визвольний рух в Україні (середина 1950-х - початок 1990-х років) / А. М. Русначенко. - К. : Вид. ім. Олени Теліги, 1998. - 720 с. Політичним аспектам діяльності НРУ, його участі в державотворчих процесах, українсько-російським відносинам приділено помітне місце у працях Г. Гончарука, О. Шановської, Ю. Діденка, дисертаційній роботі О. Мардаренко. Гончарук Г. І. Народний Рух України. Історія / Г. І. Гончарук. - Одеса : Астропринт, 1997. - 379 с.; Гончарук Г. І. Національна ідея і Народний Рух України / Г. І. Гончарук , О. А. Шановська. - Одеса : Астропринт, 2004. - 170 с.; Діденко Ю. В. Народний Рух у державотворчих процесах України (1989 - 2002) : Монографія / Ю. В. Діденко. - Одеса: Астропринт, 2006. - 176 с.; Мардаренко О. В. Українсько-російські відносини у політичній діяльності Народного Руху України (1989 - 1998 рр.): дис. … канд. іст. наук : спец. 07.00.01 / Мардаренко Олена Вікторівна. - Одеса, 2007. - 217 с.

О. Горбачова проаналізувала суспільно-політичну діяльність громадських організацій у 1985-92 рр. Однак, за межами дослідження залишилися зміни у суспільно-правовому статусі, формах і напрямах діяльності одержавлених громадських організацій, процес становлення товариств національних меншин, розгортання робітничого руху, створення жіночих та ветеранських об'єднань. Горбачова О. С. Громадські організації в Україні другої половини 80-х - початку 90-х рр. ХХ ст. : процес становлення та розвитку : дис … кандидата іст. наук : 07.00.01. / Горбачова Ольга Сергіївна. - К., 2008. - 218 с.

Особливість досліджень на третьому етапі історіографії проблеми полягає в тому, що автори висвітлювали громадські організації за напрямами їх діяльності їз врахуванням соціально-демографічного складу.

Так, помітний внесок у вивчення самоорганізації етнічних меншин зроблено Л. Лойко, яка виділяла три етапи становлення та розвитку національно-культурного руху в Україні. Лойко Л. І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність / Л. І. Лойко. - К.: ПЦ „Фоліант”, 2005. - 634 с. Становлення організації ветеранів війни в Афганістані досліджував С. Червонописький. Він акцентував увагу на тому, що влада надала офіційну підтримку самодіяльному „афганському” руху у 1987-88 рр. та мала намір протиставити його неформальним об'єднанням, проголосити організації воїнів-інтернаціоналістів носіями „перебудовчого патріотизму”. Червонописький С. Становлення „афганського” руху в УРСР (1980 - 1991 рр.) / С. Червонописький // Політичний менеджмент. - 2005 - №6(15). - С. 66-81. Виділяється аналітична розвідка В. Аблазова про ветеранський рух України 90-х років ХХ ст. Аблазов В. Ветерани війни України та їхні громадські організації / В. Аблазов // Третій Тост - 1998. - № 15-16. - С. 5-8 . О. Стоян вважав, що якісно новий період в історії профспілкового руху, позначений поверненням до соціального захисту прав працівників розпочався з 1990 р. Нариси історії професійних спілок України : [Гол. ред. О. М. Стоян; керівник авторського кол. О. П. Реєнт]. - К. : ВВП „Місіонер”, 2002. - 732 с. С. Заремба розглянув діяльність Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК) з моменту створення та до кінця 90-х р. ХХ ст. Дослідник відзначив особливу роль товариства у збереженні культурної спадщини українського народу в умовах радянського ладу. Водночас, причини кризових явищ у діяльності організації протягом перших років незалежності залишилися за межами дослідження. Заремба С. З. Українське товариство охорони пам'яток історії та культури. Історичний нарис / С. З. Заремба. - К. : Логос, 1998. - 241 с. Виникненню нових жіночих об'єднань України присвятила свої праці Л. Смоляр. Дослідниця наголошувала, що розвиток демократичних процесів у другій половині 80-х р., поява нових політичних та громадських структур стали реальним підґрунтям активізації жіночого руху в Україні. Смоляр Л. О. Жіночий рух України як чинник ґендерної рівноваги та ґендерної демократії / Л. О. Смоляр // Перехрестя - 2000. - №3. - С. 20-25; №4 - С. 15-20; №5 - С. 8-12; №6 - С. 12-17. Участь громадських організацій у вирішенні соціально-екологічних проблем України другої половини 80-х - початку 90-х рр. стала об'єктом дослідження М. Алексієвець та С. Васюти. Алексієвець М. Я. Екологічний рух в Україні / М. Я. Алексієвець. - Тернопіль : Лілея, 1999. - 275 с.; Васюта С. І. Постчорнобильський період в Україні - національний досвід в контексті цивілізаційних стратегій / С. І. Васюта. - К. : НАН України, інститут історії України, 2001. - 132 с.

Встановлено, що протягом 90-х років ХХ ст. стали формуватися наукові центри з вивчення громадських організацій. Так, в Одеському національному політехнічному університеті триває активне дослідження історії становлення НРУ, його участі у державотворчих процесах. Вчені Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України вивчають історію професійних спілок. Історія виникнення, сучасний стан, та напрями діяльності молодіжних організацій стали об'єктом дослідження науковців Українського інституту соціальних досліджень. Дослідники неурядової організації - Центру інновацій та розвитку аналізували наявні проблеми у розвитку громадських організацій в умовах української державності. Український незалежний центр політичних досліджень розглядав правові аспекти діяльності об'єднань громадян в Україні, вивчав співробітництво організацій громадянського суспільства та державних структур.

Таким чином, поряд із підвищеною увагою до проблеми утворення та діяльності окремих громадських організацій в умовах трансформацій українського суспільства відсутнє узагальнююче спеціальне дослідження із зазначеної теми. Поза увагою дослідницького загалу залишилися важливі грані історії громадських організацій в Україні, зокрема: регіональний аспект виникнення об'єднань громадян у 1985-89 рр.; причини і наслідки кризи одержавлених громадських організацій; трансформація громадських організацій радянської системи у незалежні від компартійного впливу; спроби керівництва КПРС-КПУ в умовах політичного плюралізму створити громадські об'єднання, які б перебували під впливом правлячої партії; потребують аналізу здобутки та прорахунки громадських організацій у перші роки незалежності України; діяльність громадських організацій у соціальному захисті населення України в умовах економічної кризи 90-х р. ХХ ст.; правове унормування громадських організацій у незалежній Україні; фінансовий, матеріальний та організаційний вплив владних структур, міжнародних фондів та інституцій на розвиток громадської ініціативи в Україні впродовж першої половини 90-х р. ХХ ст.

У підрозділі 1.2. „Джерела дослідження та їх характеристика” - зазначається, що основу дослідження становлять архівні та опубліковані документи, які доповнюються матеріалами Держкомстату України, поточними архівами громадських організацій, матеріалами періодичних видань громадських організацій та даними соціологічних досліджень.

Використані джерела віднесено до кількох груп. Першу групу становлять Конституція України, законодавчі акти та нормативно-правові документи вищих органів державної влади України - Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Укази Президента України, які складають правову основу суспільства, та регулюють створення та діяльність громадських організацій України.

До другої групи джерел віднесено матеріали державних архівів, збірники документів, інформації поточних архівів громадських організацій. Значний масив документів знаходиться у Центральному державному архіві громадських об'єднань України, зокрема у фонді ЦК Компартії України (ф. 1) та ЦК ЛКСМ України (ф. 7). При підготовці дисертації проаналізовано офіційні документи компартійних та комсомольських структур, інформаційно-аналітичні документи, довідки про суспільно-політичну ситуацію в республіці та регіонах, результати соціологічних досліджень, матеріали державних органів, громадських організацій, ЛКСМ України, документи та матеріали непідконтрольних КПУ громадських об'єднань.

Вивчено документи про діяльність громадських організацій України періоду 1985-96 рр., які зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. Щодо інформаційного навантаження, то документи віднесено до двох груп. До першої входять фонди документів громадських організацій України, зокрема фонд товариства Червоного Хреста УРСР (ф. 4616), товариства „Знання” УРСР (ф. 4618), Українського республіканського товариства охорони пам'яток історії та культури (ф. 4760).

Частина матеріалів зосереджена у фонді Верховної Ради України (ф. 1). В описі 22 відображена участь громадських організацій у законотворчій діяльності в 1991-96 рр., як-от, у розробці законопроектів, спрямованих на покращення правового забезпечення функціонування об'єднань громадян в Україні; матеріали співпраці громадських організацій із відповідними комісіями Верховної Ради щодо розробки та внесення змін до Законів України, які визначали преференції держави соціально незахищеним верствам населення; інформаційні матеріали, пропозиції, звернення громадських організацій до Верховної Ради України.

Діяльність громадських організацій вивчено завдяки матеріалам обласних державних архівів України. Інформаційною наповнюваністю виділяється фонд Львівського обкому КПУ (ф. 3), у якому використано: офіційні повідомлення про розгортання неформального руху, довідки про суспільно-політичну ситуацію в області, аналітичні матеріали компартійних структур щодо громадської думки. У фонді зберігається інформація про соціологічні дослідження, зокрема, аналітична довідка „КПУ на етапі оновлення”, яку було підготовлено у квітні-травні 1990 р. під грифом „таємно”.

У фондах Кримського обкому КПУ (ф. 1) та Кримського обкому ЛКСМ України (ф. 147), що знаходяться на збереженні в архіві Автономної республіки Крим, використано матеріали про розгортання неформального руху в області та документи про протидію компартійних структур поверненню кримських татар на свою батьківщину. Розглянуто матеріали з підготовки та проведення референдуму 20 січня 1991 р. про статус Криму та інформацію про участь місцевих екологічних організацій у захисті довкілля.

У Державному архіві Київської області проаналізовано матеріали фондів Київського міськкому КПУ (ф. 1) та Київського обкому КПУ (ф. 5), зокрема звернення українознавчого клубу „Спадщина” із закликом відновити державний статус української мови в республіці, матеріали про суспільно-політичну ситуацію у Києві, розвиток жіночого руху та матеріали установчої конференції організації „Союз Чорнобиль”.

Використано матеріали та документи, що зберігаються у Державному архіві Вінницької області. У фонді Вінницького міськкому ЛКСМ України (ф. 399) увагу привернула інформація про самодіяльні організації молоді. Фонд Вінницького обкому КПУ (ф. 136) зберігає інструкції парткомам щодо форм та методів протидії структурам Народного Руху. У фонді Вінницької обласної організації Українського товариства сліпих (ф. 6119) використано документи про наявність проблем у взаємовідносинах громадських організацій та державних структур в умовах незалежної України. Документи та матеріали, які розкривають механізм становлення Організації ветеранів України (ОВУ), розміщено у фонді обласної ради ветеранів війни та праці (ф. 6156).

У фонді Вінницького обласного комітету товариства Червоного Хреста (ТЧХ) України (ф. 4956) було використано звіти про діяльність організацій товариства в 1986-96 рр. Практична діяльність місцевих організацій товариства „Знання” протягом 1985-90 рр. досліджена за матеріалами фонду Вінницької обласної організації товариства „Знання” (ф. 5346). Окремі документи фонду Вінницької обласної організації ДТСААФ (ф. 5390) та обласної організації Педагогічного товариства України (ф. 6040) відображають суспільно-правовий статус громадських об'єднань в умовах радянської влади.

У фонді Житомирської обласної організації товариства „Знання” (ф. 4197) Державного архіву Житомирської області використано матеріали пленумів правління організації за 1990-91 рр., у яких відображено зміни у діяльності місцевої організації в умовах демократизації українського суспільства. На матеріалах фонду Житомирського обласного комітету ТЧХ України (ф. 3853) проаналізовано нові форми співпраці ТЧХ України та державних структур в наданні медико-соціальної допомоги найменш захищеним верствам населення України в роки незалежності.

Фонди Запорізького обкому КПУ (ф. 102) та Запорізького міськкому КПУ (ф. 157) зберігають матеріали про самодіяльні формування, які діяли в області у 1986-89 рр. У фонді Запорізького обкому ЛКСМ України (ф. 24) використано документи молодіжних об'єднань області.

Важливою складовою джерельної бази дисертації стали інформаційно-довідкові матеріали, вміщені в збірниках. Видання знайомлять зі статутами та програмами низки громадсько-політичних організацій, що діяли в Україні у 1990-91 рр., Сучасні політичні партії та рухи на Україні (інформаційно-довідкові матеріали) / [І. Ф. Курас, Ф. М. Рудич, О. П. Смолянников, О. А. Спірін] - К. : Інститут політичних досліджень, 1991. - 351 с. документами молодіжних громадських організацій, Головенько В. А. Збірник матеріалів про молодіжні об'єднання України / В. А. Головенько , М. Ю. Пашков. - К. : УНДІПМ, 1991. - 143 с. Молодіжний рух в Україні : довідник / [під ред. В. А. Головенько ] - К. : „Столиця”, 1998. - Ч. 1. - 251 с. організацій національних меншин та українських просвітницьких організацій. Національні відносини в Україні у ХХ ст. : збірник документів та матеріалів / [Упоряд. М. І. Панчук та ін. ; Редкол. : І. Ф. Курас (голова) та ін.]. - К. : Наукова думка, 1994. - 557 с.; „Просвіта”: історія та сучасність (1868 - 1998) : зб. матеріалів та документів, присвячених 130-річчю ВУТ „Просвіта” ім. Тараса Шевченка / [упоряд., ред., В. Германа] - К. : Вид. центр „Просвіта”, Вид. „Веселка”, 1998. - 488 с.

Документи поточного архіву Державного комітету статистики України містять інформацію про кількісний склад, джерела фінансування, основні форми діяльності громадських організацій за роки незалежності.

В роботі були використані результати соціологічних досліджень, матеріали поточних архівів неурядових дослідницьких організацій: фонду „Демократичні ініціативи”, Міжнародної фундації виборчих систем, Центру інновацій та розвитку, Центру філантропії, поточні архіви низки громадських організацій.

Третю групу джерел складають статути, програми, матеріали з'їздів, виступи активістів громадських організацій опубліковані в бюлетенях, інформаційних вісниках, інших періодичних виданнях об'єднань громадян.

Таким чином, джерельна база є достатньою для об'єктивного наукового дослідження історії виникнення та діяльності громадських організацій в умовах трансформацій українського суспільства. Наявні джерела дають можливість визначити завдання дослідження та шляхи його вирішення.

У підрозділі 1.3. „Теоретико-методологічні засади дослідження” обґрунтовується методологічна основа наукового пошуку, вибір підходів щодо напрямів дослідження та використання системи методів для аналізу джерел.

Використання принципів об'єктивності, всебічності та історизму дозволило врахувати динаміку змін у суспільному статусі, організаційній структурі, напрямках діяльності громадських об'єднань упродовж 1985-96 рр.

Багатовимірність об'єкта дослідження зумовила поєднання історичного та правового підходів, оскільки без аналізу низки законодавчих актів, ухвалених в роки тоталітарного режиму, неможливо зрозуміти феномен появи неформальних об'єднань. Правовий підхід у конкретному історичному контексті розкриває значення терміна „громадська організація”, який залишився у спадок від радянської правової традиції, але в умовах розбудови демократичної держави набув нового змісту.

Розв'язання наукової проблеми вимагало використання системного підходу, який базується на врахуванні принципів багатофакторної обумовленості. Суспільно-політичні трансформації, через які пройшло українське суспільство у 1985-96 рр. привели до кардинальної зміни політичної системи. Руйнація жорстко структурованої моделі суспільства із законодавчо закріпленим всевладдям КПРС-КПУ сприяла набуттю нового суспільно-політичного статусу одержавленим громадським та неформальним організаціям, які не вписувалися у радянську політичну систему. Системний підхід дав можливість встановити, що в умовах незалежної України відбулася поступова структуризація громадських організацій, які виступили в якості конструктивного чинника в розбудові демократичного суспільства.

В роботі використовувались філософські (логічні) методи, такі як: аналіз і синтез, узагальнення, індукція та дедукція, аналогія. Вивчення громадських організацій визначило структуру дисертаційної роботи, у якій було виділено два відносно самостійні (аналіз) але історично обумовлені етапи (синтез) їх створення та діяльності: 1985-91 рр. та 1991-96 рр. Використання прийомів індукції дозволило виокремити низку історичних фактів, пов'язаних з формами участі громадських організацій у політичному процесі, у законодавчій діяльності. Дедуктивний метод застосовувався для дослідження ґенези неформальних об'єднань. Метод аналогії використовувався при вивченні форм і напрямів діяльності соціально орієнтованих громадських організацій.

В дисертації були використані історичні методи дослідження: історико-генетичний, синхронний, діахронічний. Історико-генетичний метод використовувався при вивченні процесів створення та діяльності громадських організацій. Синхронний метод допоміг виділити загальне і особливе в розвитку громадянської активності населення в різних регіонах України. Завдяки цьому зроблено висновок про розгортання неформального руху, передусім в Києві, Львові та Донецьку. За допомогою діахронічного методу встановлено динаміку змін у політико-правовому статусі громадських організацій, яка корелювалася із соціально-політичними трансформаціями України 1985-96 рр.

Специфіка порушених питань зумовлює необхідність використання міждисциплінарних методів дослідження. Статистичний метод використовувався при узагальненні показників діяльності громадських організацій. Біхевіористичний метод застосовувався при аналізі емпіричної інформації про соціально-політичну активність громадян. Так, результати соціологічних опитувань у другій половині 90-х років ХХ ст. ставлять під сумнів звіти громадських організацій про їх чисельний склад.

У другому розділі „Громадські об'єднання в умовах системної кризи радянського ладу” розглядається становище одержавлених громадських організацій, зародження неформальних об'єднань, їх участь у розгортанні українського національно-визвольного руху.

У підрозділі 2.1. „Криза одержавлених громадських організацій” аналізуються причини та наслідки кризи одержавлених громадських організацій в умовах суспільно-політичних трансформацій.

Встановлено, що громадські організації радянської доби умовно поділялися на дві групи: громадські і самодіяльні організації, які безпосередньо підпорядковувались правлячій Комуністичній партії - ЛКСМ України, профспілки, товариство „Знання”. Творчі спілки, ТЧХ УРСР, Українське товариство охорони природи, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури перебували під опосередкованим впливом партійних структур. Ці громадські об'єднання розпочинали свою діяльність згідно з постановами вищих органів виконавчої влади. Особливою формою об'єднань громадян у радянську добу були добровільні товариства, гуртки, клуби, секції, групи, які діяли під егідою комсомолу і профспілок. Відносно цих об'єднань компартійні ідеологи використовували термін „самодіяльні організації.”

Реформаторський курс генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова став важливим чинником появи неформальних організацій. На організаційно-правовому рівні такі громадські формування виділялися добровільним входженням, стихійністю виникнення, відсутністю впливу державних та компартійних структур, відмовою від фіксованого членства.

Одержавлені громадські організації були жорстко структуровані в політичну систему радянського суспільства. Їх діяльність постійно перебувала в полі зору керівництва КПУ. У другій половині 80-х років ХХ ст. ЛКСМ України намагався взяти під контроль неформальні об'єднання молоді та підлітків, обмежити їх активність організацією та проведенням дозвілля. Діяльність товариства „Знання” за радянських часів здійснювалася під опікою партійних структур. Вони визначали тематичну спрямованість лекцій, вечорів, конференцій, надавали необхідну організаційно-методичну допомогу. Відзначається суспільний позитив у роботі одержавлених громадських організацій. Розгалужена організаційна структура, значний кадровий потенціал, підтримка компартійних комітетів та виконавчих державних органів, стабільне фінансове становище сприяли реалізації їх статутних завдань. Встановлено, що протягом 1966-86 рр. Українське товариство з охорони пам'яток історії та культури на фінансування наукових досліджень пам'яток, їх ремонт та реставрацію витратило понад 80 млн. крб. ТЧХ УРСР, після аварії на Чорнобильській АЕС, розширило діяльність патронажної служби милосердя, яка надавала послуги 135 тис. особам похилого віку та інвалідам.

Криза одержавлених громадських організацій була обумовлена системною кризою радянського політичного режиму, втратою довіри населення України до регламентованих компартійною владою форм громадської ініціативи. Проявом кризи одержавлених громадських організацій стала участь їх представників у діяльності неформальних організацій, втрата традиційних джерел фінансування, зменшення кількості членів. Кількість членів ЛКСМ України вперше стала зменшуватись з 1986 р., ТЧХ УРСР з 1987 р. Вихід з одержавлених громадських організацій посилився в 1989-90 рр. Вибори до Верховної Ради УРСР у березні 1990 р. сприяли появі легальної опозиції КПУ, засвідчили популярність НРУ, інших неформальних об'єднань у суспільстві, що спонукало керівників одержавлених громадських організацій до пошуків співпраці з ними.

Початок дії нових законодавчих актів щодо реєстрації громадських об'єднань, прийнятих восени 1990 р., сприяв перереєстрації одержавлених громадських організацій, ухвалі їх нових статутів та набуттю ними самостійного статусу.

У підрозділі 2.2. „Виникнення неформальних об'єднань в Україні” досліджується процес появи нових об'єднань громадян в умовах пом'якшення радянського режиму. Активізації суспільного життя поза радянською політичною системою сприяли бюрократизація, формалізм, відсутність ініціативи, яка панувала в одержавлених громадських організаціях. Важливою передумовою становлення неформальних організацій стало створення на низовому, самодіяльному рівні аматорських груп, гуртків, клубів за інтересами.

Виявлено, що значна частка неформальних об'єднань створювалася молоддю, і до 1987 р. не виходила за межі молодіжної субкультури. Тому нагляд за неформалами партійно-державна влада доручила комсомолу. Трансформація неформальних молодіжних груп у самодіяльні організації відбувалася завдяки встановленню комсомольської опіки, реєстрації статутів та програм їх діяльності комсомольськими структурами, наданні їм фінансової допомоги.

Встановлено, що з 1987 р. з'являються неформальні об'єднання, в діяльності яких простежувалися політичні чинники. У травні 1987 р. в Москві відбулася установча конференція Всесоюзного соціально-політичного клубу, відділення якого виникли в Києві, Львові, Харкові, Херсоні, Сімферополі, Миколаєві. Без дозволу партійних структур розпочали діяльність інші політизовані об'єднання: „Лонжюмо”, „Більшовик”, „Батьківщина”, „Тверезість”.

Суспільно-політичну спрямованість неформального руху посилили колишні дисиденти. У серпні 1987 р. в Києві розпочав діяльність Український культурологічний клуб. Важливою віхою у розгортанні українського національно-визвольного руху стало утворення УГС, яка на відміну від інших неформальних об'єднань не прагнула легітимізувати свою діяльність в умовах радянської політичної системи.

Важка екологічна ситуація в Україні, ускладнена аварією на Чорнобильській АЕС та відсутність необхідної інформації про загрозу здоров'ю громадян, сприяла зародженню екологічного руху. З 1987 р. при республіканському Комітеті захисту миру було організовано ініціативну групу асоціації „Зелений світ”. В 1988 р. в Криму на хвилі протестів проти будівництва Кримської АЕС була створена неформальна організація „Екологія і мир”. Масштаби чорнобильського лиха змусили компартійно-бюрократичний апарат відносно толерантно ставитися до діяльності неформалів.

Нова суспільна атмосфера активізувала творчу інтелігенцію на протидію політиці русифікації, сприяла згуртуванню всіх небайдужих громадян у неформальні структури для захисту української мови та культури. Творчі спілки та окремі одержавлені громадські організації слугували базою для новостворених організацій. Організаційне оформлення ТУМ імені Тараса Шевченка розпочалося у 1988 р. у Львові, організаціями-співзасновниками якого стали обласні відділення Українського фонду культури, Спілки письменників, товариства охорони пам'яток історії та культури, товариства „Україна”. ТУМ імені Тараса Шевченка став першою масовою організацією в Україні, становлення якої відбулося поза впливом компартійних структур.

Українське національне відродження в свою чергу сприяло становленню неформальних організацій національних меншин. Протягом 1988-89 рр. створюються товариства шанувальників вірменської культури „Ахпюр”, єврейської мови та культури імені Шолом-Алейхема, польської культури, грецької мови та культури Приазов'я.

Недовіра до офіційних профспілок, нездатних захистити соціальні права працівників, дефіцит продовольчих та промислових товарів спричинила створення страйкових комітетів, які очолили масові виступи гірників Донбасу влітку 1989 р. Представники страйкових комітетів вимагали переобрання низки секретарів районних, міських і обласних парткомів КПУ Донецької, Ворошиловградської, Дніпропетровської областей.

Наприкінці 80-х р. ХХ ст. в Україні виникла низка молодіжних організацій, альтернативних комсомолу: „Січ”, „Паростки”, „Беркут” та ін. Значної популярності набула Спілка незалежної української молоді (СНУМ). Соціальною базою новостворених молодіжних організацій постало переважно студентство. В грудні 1989 р. відбувся установчий з'їзд Української студентської спілки (УСС).

Відсутність доступу до офіційних засобів масової інформації змусила неформалів активізувати зусилля щодо проведення мітингів та демонстрацій, організовувати випуск самвидавчої літератури. Учасники акцій вимагали визнання на законодавчому рівні українського національного прапору, гімну „Ще не вмерла Україна”, проголошення української мови державною, реабілітації всіх жертв сталінських репресій, легалізації діяльності забороненої української греко-католицької церкви, правдивої інформації про аварію на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, протягом 1989 р. в Україні були створені всеукраїнські громадські організації, вільні від компартійної опіки: ТУМ імені Тараса Шевченка, „Зелений Світ”, „Меморіал”, молодіжні та студентські організації, робітничі страйкові комітети, які об'єднали значну частину української молоді, творчої та науково-технічної інтелігенції, робітників та колишніх дисидентів. В усіх регіонах України діяли неформальні об'єднання та групи, вільні від впливу компартійних структур. Завдяки їхній активній діяльності створювалися умови для розгортання діяльності масової опозиційної організації - НРУ. Водночас, активізація рухівських структур сприяла консолідації та згуртуванню неформальних об'єднань у громадські організації.

У підрозділі 2.3. „Участь громадських об'єднань у розгортанні українського національно-визвольного руху” з'ясовуються напрями діяльності громадських організацій в змаганнях за національне відродження, демократію, суверенітет та незалежність України.

Утворення НРУ стимулювало розвиток суспільно-політичних процесів в Україні, сприяло консолідації демократичних сил напередодні виборів до Верховної Ради України та місцевих рад навесні 1990 р. В листопаді 1989 р. представники НРУ, ТУМ імені Тараса Шевченка, УГС, товариства „Меморіал”, СНУМ, УСС, страйкових комітетів та інших національно-демократичних організацій створили Демократичний блок України та ухвалили спільну декларацію, що закликала до досягнення реального політичного та економічного суверенітету республіки, створення багатопартійної системи та переходу до багатоукладної економіки, гарантії прав та свобод громадян. З'ясовано, що компартійна влада зволікала із офіційною реєстрацією НРУ. Тому кандидати від Руху змушені були балотуватись від інших громадських організацій. Найбільшу підтримку при цьому представникам Руху надали регіональні структури ТУМ імені Тараса Шевченка.

Вибори в березні 1990 р. до Верховної Ради України та місцевих рад сприяли демократизації суспільного життя, подальшій політизації громадських об'єднань. Новий етап розвитку громадських об'єднань України пов'язаний зі створенням на їх основі політичних партій (УГС - Українська республіканська партія, асоціація „Зелений світ” - Партія зелених України). Створення об'єднань громадян, які заявили про свою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування, сприяло поступовому відходу найбільш активних неформалів від роботи у громадських організаціях та зосередженні їх на політичній діяльності.

Поява легальної демократичної опозиції, яка популяризувала свої програмні вимоги з трибуни Верховної Ради, ухвалення Декларації про державний суверенітет України у липні 1990 р., становлення багатопартійності засвідчило нову суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні. Протистояння між КПРС-КПУ та національно-демократичними силами проявлялося не лише у форматі боротьби за владу політичними методами. Посилену увагу в культурно-просвітницькій та пропагандистській діяльності НРУ і ТУМ імені Тараса Шевченка стали приділяти східним та південним областям України, де мережа українських просвітницьких організацій була нечисленною та організаційно слабкою. Влітку 1990 р. було проведено Дні козацької слави, культурно-просвітницький похід „Дзвін 90”, а взимку 1991 р. організовано агітаційно-культурологічну акцію „Вертеп”.