Створення та діяльність громадських організацій в умовах трансформацій українського суспільства (1985–1996 рр.)

Вершиною суспільно-політичної активності молодіжних організацій в 1990 р. стало студентське голодування у Києві в жовтні 1990 р. Хоча вимоги голодуючих були задоволено частково, але вони засвідчили слабкість і розгубленість тогочасної влади.

Національно-демократичні сили прагнули встановити більш тісні контакти з страйковими комітетами, незалежною профспілкою гірників та офіційними профспілками, що привело до створення влітку 1991 р. Всеукраїнського об'єднання комітетів солідарності трудівників. Низка профспілкових об'єднань у Західних областях України переорієнтувались на співпрацю з місцевими радами, де більшість становили представники НРУ. Страйкуючі шахтарі Донбасу в березні-квітні 1991 року вимагали надати конституційності Декларації про державний суверенітет України, деполітизації КДБ, армії, МВС, запровадженню поста Президента України.

З'ясовано, що для протидії організаціям національно-демократичного спрямування компартійні структури намагалися створити низку громадських організацій. Так, в 1990 р. було задекларовано утворення Спілки трудящих України за перебудову, проведено установчий з'їзд Селянської спілки, товариства російської культури „Русь”, надано організаційну та матеріальну допомогу жіночим радам, Українському відділенню організації ветеранів війни, праці та Збройних сил, спілці воїнів-інтернаціоналістів України.

Невдала спроба консервативно налаштованого вищого партійно-державного керівництва здійснити в серпні 1991 р. державний переворот поклала край існуванню не лише СРСР, але й КПРС, яка була становим хребтом радянської системи. Спробу державного перевороту було засуджено організаціями національно-демократичного спрямування. Україна стала незалежною державою. Розпочався новий етап суспільно-економічного розвитку, пов'язаний з розбудовою української демократичної держави, поступовим становленням громадянського суспільства.

У третьому розділі „Громадські організації України в умовах розбудови самостійної держави” розкриваються особливості створення та діяльності громадських організацій в умовах незалежної України.

У підрозділі 3.1. „Розвиток нормативно-правової бази функціонування громадських організацій” аналізується правове унормування створення та діяльності громадських організацій в умовах самостійної держави.

З'ясовано, що проект Закону „Про об'єднання громадян” обговорювався у Верховній Раді України протягом серпня 1990 - червня 1992 рр. Законопроект передбачав суттєве збільшення прав громадських організацій, які, в особі їх республіканських органів, наділялись правом законодавчої ініціативи. Об'єднання громадян, діяльність яких мала важливе суспільне значення (профспілки, молодіжні, екологічні організації), могли співпрацювати з виконавчими структурами влади та брати участь у виробленні їх рішень. Однак, більшість народних депутатів не підтримала розділ законопроекту про розширення прав громадських організацій.

Визначальним поняттям правового унормування діяльності громадських формувань установлено дефініцію „об'єднання громадян”. Незалежно від своєї назви (рух, асоціація, фонд, спілка тощо) об'єднання громадян могло бути політичною партією або громадською організацією. Ухвала Закону України „Про об'єднання громадян” в червні 1992 р. сприяла цивілізованому унормуванню процесу створення та діяльності громадських організацій та появі різнопланових об'єднань громадян, які розпочинають активно співпрацювати з Верховною Радою у розробці законопроектів, необхідних для розвитку громадської ініціативи в Україні. Представники громадських організацій та фондів протягом 1994-96 рр. брали участь у розробці Закону України „Про благодійні організації”, обговорювали законопроект „Про неприбуткові громадські організації і їх діяльність”. Встановлено, що на момент ухвали Конституції України, правове унормування діяльності різнопланових об'єднань громадян ще не було завершено. В 1997 - 2001 рр. набули чинності Закони України, які визначали порядок утворення та діяльності благодійних організацій, творчих спілок, молодіжних та дитячих організацій, профспілок, політичних партій.

Державними статистичними органами та дослідниками Центру інновацій та розвитку зафіксовано значне зростання числа громадських організацій протягом 1991-96 рр., розширення мережі місцевих об'єднань. Однак, тридцять відсотків громадських організацій у 1996 р. не займалися статутною діяльністю, що свідчило про зменшення соціальної активності населення в перші роки розбудови української держави. З'ясовано, що важливим чинником, що стримував розвиток громадських організацій в 1992-96 рр. було їх недостатнє фінансове та матеріальне забезпечення. Погіршання соціально-економічного становища більшості верств населення України в перші роки незалежності спонукало Верховну Раду до виділення преференцій для громадських організацій інвалідів, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, ветеранів, молоді, ТЧХ України. Розвиток мережі громадських організацій протягом 90-х р. ХХ ст. відбувався значною мірою завдяки використанню донорської допомоги міжнародних організацій та фондів. Залежність громадських організацій від закордонних донорів впливала на пріоритети їх діяльності.

Органи державної статистики класифікували громадські організації за напрямами діяльності, враховуючи їх демографічний та соціальний статус. Тоді як при класифікації громадських організацій важливо врахувати їх соціальну значимість. Їх доцільно поділити на такі групи: громадські організації, діяльність яких задовольняє суспільні потреби; організації, створені для захисту та реалізації інтересів своїх членів; неурядові об'єднання, мета яких підтримувати розвиток громадянського суспільства в Україні.

За напрямами діяльності громадські організації класифіковано у об'єднання, діяльність яких обумовлена політичними чинниками: суспільно-політичні рухи, правозахисні організації, ґендерні об'єднання; організації, які сприяють захисту та реалізації соціально-економічних прав громадян: профспілки, підприємницькі об'єднання; соціально орієнтовані організації: благодійні, ветеранські, молодіжні, дитячі, об'єднання інвалідів, організації з охорони природи; громадські організації, що сприяють задоволенню національно-культурних потреб суспільства: творчі спілки, культурно-освітні об'єднання, організації національних меншин.

У підрозділі 3.2. „Об'єднання товаровиробників в умовах реформування економічних відносин” досліджено створення та напрями діяльності нових організацій товаровиробників, зміну форм і напрямів діяльності профспілок в умовах суспільно-економічних трансформацій.

В умовах реформування економіки, профспілки декларували, що вони захищають соціально-економічні права трудівників. Повною мірою реалізувати таке завдання заважала відсутність єдності профспілкового руху, конфлікти між лідерами профспілкових об'єднань, зневіра працівників у профспілках як захисниках їх інтересів. Між тим, найбільшою за чисельністю та фінансовими можливостями залишалася Федерація профспілок України, яка брала активну участь у політичних процесах, виявляла стриманість у контактах з політичними партіями та віддавала перевагу діалогу з урядом.

В умовах реформування економіки створилися об'єднання підприємців: Український союз промисловців та підприємців, Асоціація українських банків, Спілка орендарів і підприємців України. Перед об'єднаннями підприємців постали завдання, які полягали у захисті прав та інтересів вітчизняного бізнесу, забезпечення впливу на економічну політику, яка б відповідала їхнім потребам.

Земельна реформа, яка розпочалася в 1990 р., передбачала відновлення плюралізму форм власності у сільському господарстві. Асоціація фермерів України (АФУ) була створена у 1991 р. з метою допомогти встановленню приватного сімейного сектора сільськогосподарського виробництва. Напрями діяльності АФУ зосереджувалися на участі у законотворчій діяльності по вдосконаленню земельних відносин, об'єднанні фермерів на місцевому рівні, підтримці виробничої кооперації серед селянських господарств.

На відміну від АФУ Селянська спілка України позиціонувала себе як захисник соціально-економічних інтересів усіх працюючих в аграрному секторі, прагнула еволюційних змін у формах організації праці та власності, намагаючись пристосувати колгоспно-радгоспну систему до ринкових відносин. Відсутність єдності у поглядах на напрями та темпи реформ завадили консолідації громадських організацій, які були виразниками інтересів різних верств українського селянства.

У підрозділі 3.3. „Участь громадських організацій у захисті соціальних прав населення” досліджено вплив соціально-економічної кризи 90-х років ХХ ст. на посилення соціального вектора в діяльності громадських організацій.

Діяльність громадських організацій в умовах незалежності зосереджувалася на відстоюванні соціальних прав різних верств населення у законотворчій діяльності. Активізували свою роботу громадські організації інвалідів, ветеранів та постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Саме ці верстви населення першими відчули на собі наслідки соціально-економічної кризи. Преференції, якими наділяла їх держава, не виконувалися у повному обсязі. Відсутність систематичної благодійної допомоги закордонних та українських благодійників, орієнтація на обіцяну державну допомогу визначили участь активістів цих організацій у розробці соціально орієнтованих законодавчих актів. Цьому сприяли і суб'єктивні чинники. Якщо організації інвалідів були інтегровані в систему соціального захисту ще за радянських часів, то громадські об'єднання ветеранів та „чорнобильців” набули правового статусу лише в 1990-91 рр. Недосконалість українського законодавства створювала умови для зловживань пільговим статусом підприємств, створених при громадських організаціях. Найбільш помітну суспільно-політичну активність протягом 1991-96 рр. проявляли „Союз Чорнобиль України”, ОВУ, Українська спілка ветеранів Афганістану (УСВА).

Новими напрямами діяльності в умовах незалежної держави стало вирізнятися ТЧХ України, яке використовувало співпрацю з державними та міжнародними гуманітарними структурами для надання допомоги найуразливішим верствам населення. Новими формами допомоги знедоленим стало створення медико-соціальних центрів, участь у розподілі гуманітарної допомоги, що надходила в Україну з-за кордону.

Значне погіршання життєвого рівня населення у першій половині 90-х р., слабкість інституцій громадянського суспільства зменшило число учасників екологічного руху. У нових соціально-економічних умовах фінансову підтримку екологічним об'єднанням України надавали здебільшого міжнародні організації-донори. Водночас, налагодилася співпраця екологічних організацій з державними структурами задля популяризації природоохоронних заходів серед населення; зросло число звернень до Верховної Ради з вимогою здійснити державну екологічну експертизу промислових об'єктів; розпочалася кооперація з міжнародними екологічними організаціями у вивченні поточного стану екосистем України.

Протягом 90-х р. було прийнято низку нормативно-правових документів, спрямованих на підтримку молодіжного руху в Україні, що сприяло збільшенню числа молодіжних об'єднань. Для координації молодіжного руху та контролю за використанням бюджетних коштів було створено неурядову структуру - Український національний комітет молодіжних організацій, до складу якого входила більшість всеукраїнських молодіжних та дитячих формувань. Особливий статус цього громадського об'єднання був зафіксований на законодавчому рівні.

У підрозділі 3.4. „Діяльність національно-культурних об'єднань в Україні” розкриваються основні напрями діяльності українських просвітницьких організацій та об'єднань національних меншин.

Протягом першої половини 90-х р. культурно-мистецькі організації прагнули віднайти своє місце в нових соціально-економічних умовах, намагалися забезпечити достатній рівень фінансової та матеріальної підтримки з боку держави для збереження кадрового потенціалу своїх товариств. Конфлікти між керівниками творчих спілок з приводу розподілу державної допомоги не сприяли консолідації діячів мистецтва та культури, підривали авторитет творчої інтелігенції.

Завдяки дієвій позиції активістів ТУМ ім. Тараса Шевченка, УТОПІК українська мова набула статусу державної, стала консолідуючим фактором державотворення, посилилася увага до збереження культурних надбань українського народу. Протистояння між всеукраїнським товариством „Просвіта” імені Тараса Шевченка (до жовтня 1991 року - ТУМ ім. Тараса Шевченка) та товариством „Знання”, що мало місце в перші роки незалежності, ускладнювало виконання їх статутних завдань, створювало перешкоди для ефективної співпраці між найбільшими просвітницькими організаціями України.

З часів перебудови міжнаціональний мир та злагода, толерантність та співпраця з активістами національних рухів були важливим досягненням національно-демократичних сил України. Саме тому проголошення незалежності України не зустріло супротиву жодної національної групи, що проживає в Україні.

Активно розвивалася мережа єврейських, польських, кримськотатарських товариств, які використовували допомогу закордонних благодійних фондів для статутної діяльності, тоді як зростання кількості національно-культурних об'єднань росіян та посилення їх соціально-політичної активності відбулось лише наприкінці 90-х р.

У Висновках узагальнено й викладено основні результати дослідження, а також пропозиції щодо покращання правового забезпечення діяльності громадських організацій. Головними науковими результатами дослідження є такі:

- Аналіз історіографії створення та діяльності громадських організацій в умовах трансформацій українського суспільства у 1985-96 рр. сприяв виявленню основних тенденцій накопичення знань із досліджуваної теми. Для історичних праць першого етапу, який охоплює 1989-91 рр., властиві публіцистичність, акцентування уваги на неформальних об'єднаннях молоді, дефіцит джерельної бази, що не дозволяло дослідникам реалізувати у повному обсязі вимоги до наукових праць - забезпечити системність, всебічність, аргументованість.

З розбудовою України як незалежної держави розпочинається другий етап висвітлення історії громадських об'єднань. Зросла увага науковців до організацій, що брали активну участь в українському національно-демократичному русі, у змаганнях за суверенітет та незалежність України. Громадські організації стали розглядатися в контексті переходу від тоталітарного режиму до демократичних принципів та загальнолюдських цінностей.

З 1996 р. розпочався третій етап нагромадження знань про громадські організації. Він характеризується поглибленою увагою науковців до таких громадських організацій, як УГС, ТУМ ім. Тараса Шевченка, НРУ, „Зелений Світ”. Дослідники стали аналізувати організації за напрямками їх діяльності. Поглибленому вивченню сприяло відкриття доступу до нових архівних фондів та розгортання наукового дискурсу з оцінки ролі та значення громадських організацій у становленні демократичного суспільства в Україні. Джерельна база дослідження є різноманітною та достатньою для вирішення основних завдань дослідження;

- З'ясовано, що одержавлені громадські організації протягом 1985-91 рр. пройшли два етапи свого розвитку. У 1985-89 рр. вони залишались незмінним елементом радянської політичної системи, республіканськими підрозділами всесоюзних громадських організацій, визнавали керівну роль компартійних структур, продовжували використовувати екстенсивні методи поширення свого впливу на населення України. Розгортання процесів гласності та демократизації, поява неформальних організацій, створення більшості з яких відбувалася завдяки участі представників одержавлених громадських організацій, зменшення числа членів засвідчили зниження підтримки громадянами регламентованих форм громадської ініціативи.

Протягом 1990-91 рр. одержавлені громадські організації пристосовувалися до діяльності в умовах політичного плюралізму, змінювали свої статути, набуваючи самостійного статусу, намагалися перебудувати свою діяльність в умовах конкуренції з новоствореними громадськими об'єднаннями;

- Встановлено, що неформальні організації України у своєму розвитку пройшли три етапи. Упродовж 1985 - середини 1987 рр. створювались неформальні організації клубного типу. Це були протогромадські об'єднання та групи, учасниками яких ставали переважно молодь та представники творчої інтелігенції. Їх діяльності, здебільшого, полягала у спільному проведенні дозвілля. Водночас, в окремих громадсько-політичних та культурно-просвітницьких клубах обговорювалися несанкціоновані владою проблеми соціально-політичного розвитку країни.

Упродовж серпня 1987 - жовтня 1988 рр. відбувалася структуризація неформальних об'єднань на регіональному рівні, прийняття ними програм та статутів. У ці роки розпочалася політизація неформального руху, утворилися незалежні від партійних та державних структур об'єднання. Активно впливати на суспільно-політичні процеси в України стали колишні політв'язні, які створили УГС та стали основою УКК. Завдяки підтримці творчої інтелігенції створюються організації, діяльність яких спрямовується на захист національних традицій, української мови та культури („Товариство Лева”, Львівська обласна організація ТУМ ім. Тараса Шевченка). Широкі верстви населення стурбовані станом довкілля, об'єднувалися в екологічні організації, що діяли на регіональному рівні („Зелений світ”, „Екологія і світ”).

Особливість третього етапу (листопад 1988 - вересень 1989 рр.) полягає в утворенні всеукраїнських неформальних організацій (ТУМ ім. Тараса Шевченка, „Меморіал”, „Зелений Світ”, СНУМ, Студентське братство), які стали основою для формування масового громадсько-політичного об'єднання - НРУ;

- Детально висвітлено участь громадських об'єднань у політичних процесах, пов'язаних з розгортанням українського національно-визвольного руху. На загальноукраїнському рівні їх політична активність проявилась під час виборів народних депутатів СРСР (березень - травень 1989 р.). Важливою віхою на шляху формування опозиційного руху в Україні став шахтарський страйк улітку 1989 р. та створення робітничих страйкових комітетів, що розширило соціальну базу неформальних організацій.

Протягом жовтня 1989 - серпня 1991 рр. домінуючими у діяльності новостворених організацій стали політичні чинники. Розпочинається консолідація громадських організацій у зв'язку з підготовкою виборів до Верховної Ради України та місцевих рад, створюється Демократичний блок, формується опозиція компартійним структурам. Спроби компартійно-державних структур створити альтернативну НРУ - Спілку трудящих України за перебудову - зазнали невдачі, засвідчили відсутність у влади нових форм і методів діяльності та народної підтримки. Другі Всеукраїнські збори Руху об'єднали навколо ідеї незалежності України понад 40 громадських об'єднань. У цей час прихильники Компартії об'єднались у раду громадських організацій України, для підтримки оновленого Союзного договору;

- Встановлено, що у 1991 р. в Україні було зареєстровано 324 громадські організації, а протягом 1996 р. - 3548. Число легалізованих громадських організацій (включаючи місцеві осередки) у 1996 р. складало понад 14 тис. Близько 30 відсотків громадських організацій та їх місцевих осередків не працювали в 1996 р., але при цьому офіційно не саморозпускалися. Лише 38 відсотків громадських організацій всеукраїнського та міжнародного статусу прозвітували про свою діяльність. Інформація Держкомстату України про 23 млн. членів громадських організацій на початку 1997 р. викликає сумнів. Опитування громадської думки, проведені у 1996-99 р., вказують на те, що лише 42 відсотки українських громадян зуміли назвати відому їм громадську організацію. Лише 5-8 відсотків опитаних дали ствердну відповідь на запитання про своє членство у громадських організаціях;

- З'ясовано, що роль громадських організацій у соціальному захисті населення проявлялася в участі представників громадських організацій у санітарно-оздоровчих та профілактичних заходах, що ініціювалися державними органами охорони здоров'я; організаційній та фінансовій підтримці безоплатного донорства та патронажної служби милосердя; у громадському контролі за розподілом коштів постраждалим від аварії на Чорнобильській АЕС; участі представників громадських організацій у розробці законодавчих актів, направлених на державну підтримку соціально незахищених верств населення України; створенні підприємств, необхідних для підтримки та реалізації соціальних проектів; отриманні та розподілі благодійної допомоги для нужденних. В умовах соціально-економічної кризи помітну активність проявила одна з найбільш масових гуманітарних організацій - ТЧХ України. Головним напрямом діяльності ветеранських організацій в Україні залишався захист законодавчо гарантованих прав та пільг ветеранів війни та праці, інвалідів. Незважаючи на зростання кількості ветеранських організацій, тільки УСВА та ОВУ створили розгалужену мережу обласних та районних організацій;

- Вияснено, що поштовхом до розгортання масового екологічного руху стала аварія на Чорнобильській АЕС, замовчування тогочасним компартійним керівництвом наслідків катастрофи, складна екологічна ситуація у промислових регіонах України. Найбільш впливовою екологічною організацією часів перебудови стала асоціація „Зелений світ”. Природоохоронні вимоги висували також НРУ, ТУМ ім. Тараса Шевченка, новостворені партії демократичного спрямування. Вони вважали компартійно-бюрократичну систему влади головним винуватцем екологічних катастроф у республіці. Соціальною силою, яка очолювала екологічний рух, була інтелігенція - люди з вищою освітою та науковими ступенями, письменники та інженерно-технічні працівники, журналісти та студенти. У 1989 р. екологічний рух досягнув свого апогею. У наступні роки він залишався помітною соціальною силою, але його вплив на вирішення природоохоронних проблем суттєво зменшився;

- Діяльність національно-культурних об'єднань спрямовувалась на утвердження нових духовно-культурних орієнтирів суспільного розвитку. Зокрема, набуло державної ваги утвердження статусу української мови, яка стала консолідуючим фактором державотворення, посилилася увага до збереження культурних надбань українського народу. Безперешкодний та поступальний розвиток мережі національно-культурних товариств етнічних меншин України став вагомою ознакою демократичного поступу нашої держави;

- Визначено, що правові основи утворення, реєстрації та діяльності громадських організацій в сучасній Україні закріплені Законом „Про об'єднання громадян” та в Конституції України. Основний Закон гарантує громадянам право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації. Водночас, назріла потреба у прийнятті базового закону, що мав би регулювати діяльність усіх об'єднань громадян (громадських та благодійних організацій, політичних партій, профспілок, релігійних об'єднань, неурядових дослідницьких установ тощо), а також закону, що регулюватиме умови створення та діяльності суто громадських організацій. При цьому доцільно врахувати досвід законодавчого забезпечення функціонування неурядових організацій в європейських країнах та зважити на критичні зауваження дослідників щодо діючого Закону „Про об'єднання громадян.” Зокрема, слід відмінити поділ громадських організацій на місцеві, всеукраїнські та міжнародні, що надасть їм можливості діяти на всій території України без перереєстрації, спростити процедуру реєстрації громадських організацій, гарантувати право на створення громадських організацій, діяльність яких вирішує суто суспільні потреби.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Індивідуальна монографія

1. Левчук К. І. Громадські організації України: створення та діяльність (1985 - 1996 рр.) / К. І. Левчук. - Вінниця : ПП „Едельвейс і К”, 2009. - 320 с.

Рецензія:

Драмарецький Б. Рецензія на монографію: Громадські організації України: створення та діяльність (1985 - 1996 рр.) / К. І. Левчук. - Вінниця : ПП „Едельвейс і К”, 2009. - 320 с. / Б. Драмарецький. // Університет. - К., 2009. - листопад-грудень. - С. 99-102.

Розділи в колективних працях

2. Левчук К. І. Форми і методи соціально-психологічного виховання населення політичними партіями і громадськими організаціями / К. І. Левчук. // Розбудова громадянського суспільства в Україні / [Бернштейн Л. Ю., Панченко П. П., Реєнт О. П.та ін.] - К. : Центр ІТ Київ, 1999. - С. 155-177.

3. Левчук К. І. Владні органи та неурядові організації, які забезпечують проведення екологічної політики / К. І. Левчук, О. М. Кропивко. / Екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні / [Беренштейн Л. Ю., Коломієць С. С., Смолій В. А. та ін.] - К. : Центр ІТ Київ, 2000. - С. 153-191. (Авт. текст. - С. 170-191.).

4. Левчук К. І. Громадські організації у проведенні реформ в аграрному секторі економіки України / К. І. Левчук, О. М. Кропивко. // Україна на зламі історичних епох (формування нових виробничих відносин в аграрному секторі економіки сучасної України (1991 - 2000 рр.) / [Реєнт О. М., Живора С. М., Панченко П. П. та ін.] - К. : Центр ІТ Київ, 2000. - С. 187-219. (Авт. текст - С. 199-218.).

Статті у провідних наукових фахових виданнях

5. Левчук К. І. До питання виникнення екологічних організацій України (1985 - 1996 рр.) / К. І. Левчук. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Історія”. - К., 2000. - Вип. 49. - С. 77-80.

6. Левчук К. І. Виникнення недержавних громадських організацій в Україні (кінець 80-х-початок 90-х років ХХ ст.) / К. І. Левчук. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Історія”. - К., 2000. - Вип. 51. - С. 49-52.

7. Левчук К. І. Громадські організації кримськотатарського народу ( кінець 1980-х - 1990-ті рр.) / К. І. Левчук. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Історія”. - К., 2000. - Вип. 53. - С. 8-21.

8. Левчук К. І. Громадські організації в сучасній Україні (історіографія проблеми) / К. І. Левчук. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія „Історія”. - Вінниця, 2000. - Вип. ІІ. - С. 262-269.

9. Левчук К. І. Витоки громадських організацій України (друга половина 80-х - початок 90-х рр. ХХ ст.) / К. І. Левчук. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Історія”. - К., 2001. - Вип. 56. - С. 5-8.

10. Левчук К. І. Страйкові комітети та утворення незалежних профспілок в Україні (кінець 1980-х - 1990-і рр.) / К. І. Левчук. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Історія”. - К., 2001. - Вип. 57. - С. 41-45.

11. Левчук К. І. Дитячі та юнацькі громадські організації в Україні (друга половина 80-х - 90-і рр. ХХ ст.) / К. І. Левчук. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Історія”. - К., 2001. - Вип. 58. - С. 76-80.

12. Левчук К. І. Становлення національно-культурних товариств в Україні (друга половина 80-х-початок 90-х років ХХ ст.) / К. І. Левчук. // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2001. - № 2. - С. 214-220.

13. Левчук К. І. Молодіжні організації Вінниччини (1985 - 1991 рр.) / К. І. Левчук. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія „Історія”. - Вінниця, 2001. - Вип. ІІІ. - С. 138-141.

14. Левчук К. І. Громадські організації у політичній системі сучасної України / К. І. Левчук. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. - К., 2001. - Вип. третій - С. 149-153.

15. Левчук К. І. Концептуально-правові засади діяльності недержавних громадських організацій в сучасній Україні / К. І. Левчук. // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія „Історія, економіка, філософія” - К., 2001. - Вип. 5. - С. 364-373.

16. Левчук К. І. Виникнення та розвиток жіночих громадських організацій в Україні (др. половина 1980-х - 1990-і рр.) / К. І. Левчук. // Наукові записки з української історії: Зб. наук. статей. - Переяслав-Хмельницький, 2001. - Вип. 12. - С. 374-383.

17. Левчук К. І. Типологія громадських організацій в сучасній Україні / К. І. Левчук. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. - К., 2002. - Вип. п'ятий. - С. 51-63.

18. Левчук К. І. Становлення українських національно-просвітницьких організацій (друга половина 80-х - 90-і рр. ХХ ст.) / К. І. Левчук. // Наукові записки. Історичні науки. Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. - К., 2002. - Вип. 45. - С. 150-159.

19. Левчук К. І. Неформальний рух в Україні (1986 - 1988 рр.) / К. І. Левчук. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: „Історія”. - Вінниця, 2002. - Вип. IV. - С. 167-173.

20. Левчук К. І. Комсомол України в роки перебудови: спроби реформ / Ф. Х. Джос, К. І. Левчук. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Історія”. - К., 2002. - Вип. 62. - С. 57-61. (Авт. текст. - С. 58-61)

21. Левчук К. І. Екологічний рух в Україні (др. пол. 80-х-поч. 90-х рр. ХХ ст.) / К. І. Левчук. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: „Історія”. - Вінниця, 2003. - Вип. V. - С. 144-148.

22. Левчук К. І. Законодавчі засади створення і функціонування громадських організацій в сучасній Україні / К. І. Левчук. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. - К., 2003. - Зб. наук. праць. - Ч. ІІ. - С. 155-163.

23. Левчук К. І. Громадські молодіжні об'єднання у політичній системі сучасної України / К. І. Левчук. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. - К., 2004. - Зб. наук. праць. - С. 80-88.

24. Левчук К. І. Концептуально-правовий статус об'єднань громадян в УРСР (30-і - початок 90-х рр. ХХ ст.) / К. І. Левчук. // Вісник Київського славістичного університету. - К., 2005. - № 23. - С. 74-84.

25. Левчук К. І. Національно-культурні товариства росіян України (1989 -2000) / К. І. Левчук. // Вісник Київського славістичного університету. - К., 2006. - № 27. - С. 92-100.

26. Левчук К. І. Діяльність товариства Червоного Хреста України / К. І. Левчук. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. - К., 2006. - Зб. наук. праць. - С. 99-109.

27. Левчук К. І. Фінансування діяльності легалізованих громадських організацій України в другій половині 90-х рр. ХХ ст. / К. І. Левчук. // Наукові записки з української історії: Зб. наук. статей. - Тернопіль, 2006. - Вип. 18. - С. 322-330.

28. Левчук К. І. Становлення та розвиток ветеранських організацій України в 90-і роки ХХ ст. / К. І. Левчук. // Наукові записки з української історії: Зб. наук. статей. - Тернопіль, 2007. - Вип. 19. - С. 259-270.

29. Левчук К. І. Участь громадських організацій в реформуванні агропромислового комплексу України (1991 - 1996 рр.) / К. І. Левчук. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського: Серія „Історія”. - Вінниця, 2009. - Вип. ХV. - С. 160-165.

30. Левчук К. І. Участь громадських організацій України у соціальному захисті постраждалого від Чорнобильської катастрофи населення (1991 - 1996 рр.) / К. І. Левчук. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського: Серія „Історія”. - Вінниця, 2009. - Вип. ХVІ. - С. 89-96.

Праці, що додатково відображають результати дослідження

31. Левчук К. І. Релігійні організації і становлення громадянського суспільства в Україні / К. І. Левчук. // Україна: минуле, сьогодення, майбутнє: Зб. наук праць. - К., 1999. - С. 293-297.

32. Левчук К. І. Особливості участі громадських організацій у проведенні реформ в агропромисловому комплексі сучасної України / К. І. Левчук. // Аграрний вісник Причорномор'я. - Одеса. - 1999. - Вип. № 3. - С. 137-142.

33. Левчук К. І. Статус громадських організацій в сучасній Україні / К. І. Левчук. // Історія аграрних відносин в Україні. Матеріали міжнародної (вересень-жовтень 1998 року) та міжвузівської конференцій (червень 1999 року) - К. : Видавничий відділ НАУ, 1999. - С. 36-44.

34. Левчук К. І. Молодіжні громадські організації у розбудові громадянського суспільства в Україні / К. І. Левчук. // Актуальні проблеми державотворення в сучасній Україні. Матеріали міжнародної (вересень-жовтень 1998 року) та міжвузівської конференцій (червень 1999 року). - К. : Видавничий відділ НАУ, 1999. - С. 43-47.

35. Левчук К. І. „Третій сектор” України як фактор регіональної політики / К. І. Левчук. // Поділля в контексті української історії. Зб. наук. праць. - Вінниця, : ВАТ „Вінницька обласна друкарня”. - 2001. - С. 300-306.

36. Левчук К. І. Ветеранські громадські організації / К. І. Левчук. // Осяяні славою Перемоги. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої 60-річчю визволення України та 60-річчю Великої Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками. - К. : Видавничий відділ НАУ. - 2005. - С. 140-145.

37. Левчук К. І. Фінансове забезпечення громадських ініціатив в Україні (90-і рр. ХХ ст.) / К. І. Левчук. // Євроатлантична інтеграція: реалії та перспективи. Матеріали науково-практичної конференції. - Вінниця, 2006. - С. 95-98.

38. Левчук К. І. Суперечливі процеси розвитку громадських організацій в Україні (90-і р. ХХ ст.) / К. І. Левчук. // Євроінтеграційні процеси: міжнародна і міжрегіональна співпраця. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Вінниця, 2007. - С. 217-225.

АНОТАЦІЯ

Левчук К. І. Створення та діяльність громадських організацій в умовах трансформацій українського суспільства (1985-1996 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Дисертація присвячена проблемі становлення і розвитку громадських організацій України в роки суспільно-політичних та економічних трансформацій (1985 - 1996 рр.). В роботі комплексно проаналізовано етапи становлення неформальних організацій, причини і наслідки кризи одержавлених громадських організацій радянської доби, особливості правового унормування діяльності об'єднань громадян в роки перебудови та на етапі становлення української держави. Розкриваються основні форми й методи діяльності, узагальнюються здобутки громадських організацій у різних сферах. Чільну увагу приділено чотирьом найважливішим напрямам діяльності громадських організацій: політичному, соціально-економічному, соціальному, культурно-просвітницькому. Результати наукових розробок дають теоретичний і фактологічний матеріал для написання узагальнюючих праць з історії України та політології.

Ключові слова: громадські організації, політичні партії, неформальні організації, громадянське суспільство, об'єднання громадян, суспільно-політичний рух, політична діяльність.

АННОТАЦИЯ

Левчук К. И. Создание и деятельность общественных организаций в условиях трансформаций украинского общества (1985-1996 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

В диссертации на основе архивных источников, анализа законодательных актов, документов общественных объединений рассмотрен процесс создания и деятельности общественных организаций в условиях общественно-политических и экономических трансформаций Украины. Определён уровень научно-теоретической разработки проблемы, этапы развития историографии. Установлено, что на протяжении 1985-91 гг. неформальные общественные объединения Украины выступили движущей силой и составной частью общеукраинского национально-демократического движения, тогда как огосударствленные общественные организации, которые были составной частью советской политической системы переживали системный кризис. На протяжении 1992-96 гг. общественные организации стали важным элементом демократической политической системы, обеспечивали защиту и реализацию прав и свобод украинских граждан.

Прослежена эволюция форм и методов деятельности огосударствленных общественных организаций на протяжении второй половины 80-х годов ХХ ст., их взаимодействие с государственными структурами, изменения социально-правового статуса под давлением общественных трансформаций.

Исследовано истоки, социальную базу, направления деятельности неформальных объединений, их участие в решении экологических проблем, в культурно-просветительской деятельности. Рассмотрено участие общественных организаций в борьбе за суверенитет и независимость Украины, у формировании региональных структур Народного Руха Украины.

Проанализировано участие функционеров КПСС-КПУ в создании в 1989-1991 гг. общественных организаций для противодействия объединениям национально-демократического направления.

С учетом различных критериев предложена классификация общественных организаций независимой Украины. Использование новых архивных поступлений позволило раскрыть участие общественных организаций в законотворческой деятельности, направленной на защиту прав и интересов граждан. На основе данных государственных статистических органов, результатов исследований общественного мнения, разведок неправительственных исследовательских организаций оценён реальный уровень гражданской активности населения, его отношение к общественным организациям.

Определена роль общественных организаций в социальной защите граждан Украины в условиях экономического кризиса первой половины 90-х годов ХХ ст., исследована роль и значение профсоюзов в защите социально-экономических прав тружеников. Прослежено становление организаций товаропроизводителей как результат экономических трансформаций украинского государства.

Отмечена роль национально-просветительских организаций в пропаганде конституционного статуса украинского языка, сохранении культурного достояния национальных меньшинств Украины.

В свете современных мировоззренческих концепций оценен уровень правового нормирования создания и деятельности объединений граждан в стране. На основе проведенного анализа предложено рекомендации относительно улучшения правовых норм их деятельности.

Ключевые слова: общественные организации, политические партии, неформальные организации, гражданское общество, объединение граждан, общественно-политическое движение, политическая деятельность.

ANNOTATION

Levchuk Kostyantin Ivanovich. Foundation and activity of public organizations in the conditions of transformations of Ukrainian society (1985-1996). - Manuscript.

Dissertation for Doctorate of history in specialization 07.00.01 - History of Ukraine. Taras Shevchenko Kyiv National University, Kiev, 2010.

Dissertation is devoted to the problem of becoming and development of public organizations in Ukraine in the years of social, political and economic transformations (1985-96). In-process complex stages becomings of informal organizations, causes and effects of crisis of communist public organizations of soviet days, features of the legal setting of norms of activity of associations of citizens in the years of alteration and on the stage of becoming of the Ukrainian state are analysed. Forms and methods are opened up, achievements of public organizations in different spheres are summarized. Above all attention is paid to four directions of activity of public organizations: political, economic, social, cultural-educational. The results of scientific developments provide theoretical material for writing of summarizing works from history of Ukraine and political science.

Keywords: public organizations, political partys, informal organizations, civil society, association of citizens, social and political movement, political activity.

Размещено на Allbest.ru