Українське пореформене селянство: соціально-психологічна динаміка (на матеріалах Поділля)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УКРАЇНСЬКЕ ПОРЕФОРМЕНЕ СЕЛЯНСТВО: СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ДИНАМІКА (НА МАТЕРІАЛАХ ПОДІЛЛЯ)

Спеціальність 09.00.12 - українознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

КРАСОВСЬКИЙ ЯРОСЛАВ ЙОСИПОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Центрі українознавства філософського факультету Київського національного університеті імені Тараса Шевченка.

Наукові керівники: доктор історичних наук, професор Зінченко Арсен Леонідович, Київський університет імені Бориса Грінченка, завідувач кафедри історії України і методики навчання.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, Легун Юрій Вікторович, Державний архів Вінницької області, директор;

кандидат історичних наук, доцент, Кривошея Ігор Іванович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, докторант кафедри історії України.

Захист відбудеться „14” червня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “12“ травня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних нау Г. М. Казакевич.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її загальний обсяг становить 247 сторінок, з них 186 сторінок основного тексту. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (56 сторінок, 612 найменувань), додатків (5 сторінок).

Актуальність дослідження. Проблеми соціальних трансформацій в українському селі в ході реформ 1860-х років попри значне число досліджень продовжують залишатися актуальними для історичної науки. Це зумовлюється передовсім масштабністю зрушень, що відбувалися в суспільстві загалом, для українського ж суспільства вони важливі тим, що охопили його основну верству - селянство. Відтак вивчення динаміки соціальної поведінки цієї базової соціальної групи українського народу, форм і методів її пристосування до нових умов економічного й правового життя і нових відносин власності є особливо актуальним сьогодні. Важливою стороною дослідження моделей соціально-психологічної поведінки селян у цих обставинах є виявлення ознак національно-культурного усвідомлення. Відзначимо й те, що ця проблематика недостатньо осмислена в регіональному вимірі. Ці міркування й зумовили вибір теми дисертації.

Визначення територіальних рамок дослідження обумовлено тим, що Поділля мало особливі риси історичного, політичного, культурного, релігійного розвитку, специфічні міжетнічні, міжконфесійні відносини, зазнавало впливу спеціально окресленої регіональної політики царизму. Прикордонне розташування регіону впливало й на торгові зв'язки господарських структур краю, до числа яких все активніше входило й господарство селян-власників.

До проблематики українського селянства неодноразово зверталися дослідники. Проте, нові можливості, які має нині історична наука, дозволяють по-новому проаналізувати джерела й розглянути їх в українознавчому аспекті.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідницької теми Центру українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Дослідження соціокультурних перетворень в історичному досвіді та сьогоденні української спільноти“ (державний реєстраційний номер № 06 БФ 034-01).

Об'єктом дисертаційного дослідження є українське селянство як традиційний землеробський соціум, що перебуває в процесі модернізації.

Предметом дисертаційного дослідження є соціальна поведінка українського селянства Поділля після реформи 1861 року.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють історичний проміжок життя впродовж одного покоління, період з моменту проведення реформи 1861 року і до початку вісімдесятих років ХІХ століття - епоху визначальних змін в житті українського селянства, час наростання модернізаційних процесів в традиційному подільському селі.

Географічні межі дисертації охоплюють Подільську губернію в адміністративних кордонах др. пол. ХІХ століття як структурну одиницю Південно-західного краю Російської імперії, у якій склались особливі умови життя селянської спільноти, що відрізнялися від інших регіонів України.

Мета дисертаційного дослідження полягає у відтворені динаміки соціальних процесів української селянської спільноти Поділля пореформеного періоду в цілісності та внутрішній єдності всіх їхніх головних складових на етапі перелому, переходу з однієї системи соціальних відносин до іншої та дослідження спричинених цим соціально-поведінкових змін.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання дослідження:

– проаналізувати стан наукової розробки проблеми у українській та зарубіжній історіографії, встановити повноту її джерельного забезпечення;

– розкрити особливості впливу реформи 1861 р. на життя селянської спільноти у Подільській губернії;

– виявити особливості соціальної динаміки українського селянства Поділля як природної соціальної спільноти на етапі трансформації традиційного суспільства;

– встановити економічні взаємовідносини українських селян з іншими соціальними групами пореформеного села;

– вияснити зміни в селянському господарстві в умовах трансформації соціальних відносин у пореформеному селі та зміни способу життя останнього;

– з'ясувати особливості створення і функціонування органів сільського управління, їхні відносини з владними структурами та місце в житті селянства;

– виявити участь подільського селянства в розвитку в краї народної освіти.

Методологія дослідження побудована на послідовному застосуванні принципів науковості, історизму, системного та діалектичного підходу до досліджуваних явищ. При написанні дисертації залучено як загальнонаукові методи пізнання (логічної послідовності, типологізації, класифікації, аналізу і синтезу), так суто історичні (проблемн-хронологічний, порівняльно-історичний, описовий) та методи соціально-психологічного дослідження.

Використання вказаних методів дало можливість розглядати досліджуваний об'єкт в динаміці, з урахуванням складного комплексу взаємозв'язків та взаємообумовленості. Так, при опрацюванні джерел застосовувались методи пошуку, аналізу та синтезу історичної інформації при критичному ставленні до неї. У характеристиці джерел використані методи типологізації і класифікації. При аналізі історіографії застосовувався проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний методи. Порівняльно-історичний метод, прийоми аналізу й синтезу використовувалися і для розв'язання конкретних дослідницьких завдань, що дозволило виокремити в предметі дослідження найбільш характерні риси, особливості і зміни.

Засобами статистичного методу забезпечено систематизацію та аналіз економічних показників розвитку господарств пореформеного часу, що забезпечило належну кількісну аргументацію та ілюстративність досліджуваної проблеми. Аналітичний метод використано у висновках.

В дисертації використано методологічні засади школи „Анналів“ у поєднані з підходами притаманними мікроісторії та історії повсякденності.

Методи і спостереження соціальних психологів застосовані при аналізі динаміки соціальної поведінки подільського селянина після Великої реформи. Використання даного інструментарію сприяло глибшому розкриттю теми.

Наукова новизна одержаних результатів визначається постановкою та розробкою актуальної теми, що досі не мала всебічного висвітлення в історичній науці. В процесі її розробки на основі широкої джерельної бази, залучення до наукового обігу значної кількості маловідомих раніше архівних документів та використання тогочасної періодики й узагальнення здобутків історичної науки здійснено детальний комплексний аналіз соціальної поведінки подільського селянства пореформеної доби. Уперше на регіональному рівні системно досліджено українське селянство Поділля як природну соціальну спільноту, що займала особливе місце в суспільному житті Правобережної України; висвітлено проведення реформи 1861 року та вплив викликаних нею нововведень на зміну менталітету селянства та його характеру, соціальної поведінки. Уточнено спосіб сприйняття світу селянами в умовах прискореної трансформації, викликаної модернізацією суспільства, проаналізовано їхні економічні взаємовідносини з іншими соціальними групами. Поглиблено вивчено становлення селянського господарства на Поділлі в другій половині ХІХ ст. в зв'язку з утвердженням ринкових відносин в економіці краю.

Практичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що його матеріали та основні положення можуть бути використані при написанні спеціальних праць з історії України, історії селянства, в підготовці краєзнавчих видань та розробці спецкурсів у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження апробовано на наукових конференціях: Другій Могилів-Подільській краєзнавчій конференції (Могилів-Подільський, 2006 р.), ХІІ Подільській історико-краєзнавчій конференції (Кам'янець-Подільський, 2007 р.), ХХІ Вінницькій науковій історико-краєзнавчій конференції (Вінниця, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції „Національна інтелігенція в історії та культурі України“ (Вінниця, 2008 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Релігійне життя Поділля: минуле і сучасне“ (Вінниця, 2008 р.), Всеукраїнській науковій конференції „Український образ світу: особливість у світовому контексті“ (Київ, 2008 р.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження викладено у 9-ти наукових статтях і матеріалах конференцій, з них 4 - у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, хронологічні і географічні межі, сформульовано мету і завдання, зазначено наукову новизну та практичне значення дисертації, відображено апробацію її результатів.

У першому розділі „Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження“ аналізується стан наукової розробки проблеми, подано характеристику джерел, що використовувалися в процесі виконання поставлених завдань. Констатовано, що у науковій літературі подільське пореформене селянство ще не має спеціальних досліджень.

У підрозділі 1.1. „Історіографія проблеми“ проаналізовано стан наукової розробки проблеми. Так, вивчення українського селянства започаткували в ХІХ ст. М. Костомаров, В. Антонович, І. Нечуй-Левицький. Вони досліджували народний світогляд, темперамент, дали характеристику рис притаманних селянству Костомаров Н. Две русские народности: письмо к ред. / Н. Костомаров // Основа. - 1861. - №3. - С.33 - 80.; Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології / Нечуй-Левицький І. - К.: Т.Т.„Обереги“, 1992. - 88 с.. Світ подільського селянина, його культуру і побут вивчали польські дослідники, зокрема Й. Ролле Ролле И. Статистическое описание Подольской губернии / И. Ролле, А. Демяненко. - Каменец-Подольск: Под. губ. стат. комитет, 1865. - 65 с.. П. Чубинський досліджував побут, традиції, звичаї, обряди, вірування, прикмети, повір'я, мовні особливості, усну народну творчість, мистецтво, розглядав питання наділення селян землею, діяльність волосних судів, органів селянського управління Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край, снаряженной имп. Географическим обществом. Юго-Западный отдел. Материалы исследования собранные д. чл. П. П. Чубинским. - СПб., 1872-1877. - Т. I - VII.. Питання міжнаціональних відносин, ставлення селян до польського повстання, до поляків та євреїв стало предметом студій М. Драгоманова, О. Єфименко Драгоманов М. Записка украинца из времени польского восстания 1861 - 1864 года / М. Драгоманов. - К.: Типогр. Имперского университета св. Владимира, 1869. - 61 с.; Драгоманов М. П. Евреи и поляки в Юго-Западном крає (по новим материалам для Юго-Западного края) // Вестник Европы. - 1875. - Кн. 7. - С. 133 - 146.; Ефименко А. Я. История украинского народа / Ефименко А. Я. - К.: Либідь, 1990. - 512 с.. Етнографічні та статистичні дослідження проводив В. Гульдман Гульдман В.К. Населенные места Подольской губернии: Алфавитный перечень населенных пунктов / Гульдман В.К. - Каменец-Подольск: Под. губ. стат. комитет, 1893. - 636 с.; Гульдман В.К. Памятники старины в Подолиис / Гульдман В.К. - Каменец-Подольский, Б.и., 1901. - 401 с.; Гульдман В.К. Подольская губерния: Опыт географическо-статистического описания / Гульдман В.К. - Каменец-Подольск: Под. губ. стат. комитет, 1889. - 514 с.. Погляд на селянство як на соціальну базу українського національного відродження розвивав М. Грушевський Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа / Грушевский М. С. - К.: Либідь, 1990. - 398 с..

У працях А. Корнілова, М. Семенова, М. Бржевського, І. Анісімова, Ф. Преображенського, І. Гурвича, Д. Семенова, І. Тернера порівнюються умови господарювання різних категорій селян, розглядаються питання їх соціальної та економічної диференціації, досліджуються повноваження, ефективність роботи органів селянського управління. Слід, проте, відзначити певну ідеалізацію впровадження реформ притаманну працям цих дослідників Корнилов А.А. Крестьянская реформа / Корнилов А.А. - СПб.: Типо-Литография Ф. Вайсберга и П. Гершунина, 1905. - 271 с.; Семенов М. Освобождение крестьян в царствование императора Александра II. О будущем крестьянского сословия в России / Семенов М. - СПб: Изд-во М. Комарова, 1894. - 63 с.; Семенов Д. П. Статистический очерк крестьянского землевладения и землепользования в Европейской России / Семенов Д. П. - СПб, Б.и. 1904. - 112 с.; Бржевский Н. Круговая порука сельских обществ. Суждения редакционных комиссий по составлению положения 19 февраля 1861 г. и правительственные взгляды за время с 1861 по 1895 г. / Бржевский Н. - СПб: Типогр. Киршбаума, 1896. - 115 c.; Анисимов И. Разложение нашей земельной общины / И. Анисимов // Вестник Европы. - 1885. - Т. 1. - С. 111 - 160.; Гурвич И. А. Экономическое положение русской деревни / Гурвич И. А. - М., Б.и. 1896. - 91 с.; Преображенский Ф. Вопросы крестьянского управления. Сельские учреждения и должностные лица / Преображенский Ф. - М.: Изд-во Д. Тихомирова, 1893. - 93 с.; Тернер Ф. Крестьянское землевладение / Тернер Ф. - СПб., Б.и. 1901. - 69 с..

Особливості проведення аграрної реформи на Поділлі, питання права власності на землю, розмір селянських наділів, економічну ефективність їх використання, фінансове навантаження, яке лягало на селянські господарства, розглядали Т. Осадчий та Ю. Янсон Осадчий Т.И. Земля и землевладельцы в Юго-Западном крае (на Украине, Подолии, Волыни). Опыт статистического исследования / Осадчий Т.И. - К.: Типография П.Барского, 1899. - 126 с.; Янсон Ю.З. Опыт статистического исследования о крестьянских наделах и платежах / Янсон Ю.З. - СПб.: Типография Стасюлевича, 1877. - 186 с.. Ф. Воропонов, А. Лосицький, В. Голубєв стали авторами одних з перших узагальнюючих праць про реальні зміни в житті селянства, в тому числі й подільського, які відбулися внаслідок реформ 60 - 70-х рр. ХІХ століття Воропонов Ф. Ф. Крестьянская реформа в Юго-Западном крае / Ф.Ф. Воропонов // Вестник Европы. - 1900. - Кн. 8. - С. 754 - 804; Кн. 9. - С. 63 - 89.; Лосицкий А. Выкупная операция / Лосицкий А. - СПб: Типогр. Дело, 1906. - 56 с.; Голубев В. С. Крестьяне после освобождения (1861 - 1906 гг.) / Голубев В. С. - СПб: Типогр. Н.Клобукова, 1906. - 26 с.. Своєрідним підсумком багаторічних студій з селянської проблематики та важливим здобутком російської історіографії став 6-ти томний збірник „Велика реформа“, присвячений п'ятдесятиріччю реформи Великая реформа. Русское общество и крестьянский вопрос в прошлом и настоящем. Юбилейное издание. / А.П.Алексеев и др. - М., Типогр. Сытина, 1911. - Т. 1 - 6..

В роботах 20 - 30-х рр. радянського періоду М. Слабченко, І. Бровер, М. Покровський, Н. Ростов, Е. Мороховць розглядали передовсім соціально-економічне становище селянства, його розшарування, акцентували увагу на соціальних виступах як прояві боротьби класів Слабченко М. С. Матеріали до соціально-економічної історії України в XIX ст.: Т. 1 / Слабченко М. С. - Харків: Державне вид-во України, 1925. - 318 с.; Бровер І. Україна на переломі до промислового капіталізму. Соціально-економічні нариси та матеріали / Бровер І. - Харків: Пролетар, 1933. - 112 с.; Покровський М. Н. Крестьянская реформа / Покровський М. Н. - Харків: Пролетарий, 1926. - 148 с.; Ростов Н. М. З далекого минулого (кріпацтво й “визволення селян”) / Ростов Н. М. - Харків: Шляхи революції, 1929. - 32 с.; Мороховец Э. Крестьянская реформа 1861 года / Мороховец Э. - М., Б.и., 1937..

У 50 - 80-х рр. ХХ ст. регіональні особливості проведення реформи 1861 р., юридичні, економічні, соціальні аспекти життя селянства, господарську спроможність та фінансову достатність селянських господарств, взаємини з поміщиками, селянське самоврядування, проблему малоземелля, селянські рухи досліджували П.А. Зайончковський, М.Н. Лещенко, В.П. Теплицький, Д.П. Пойда, А.В. Бондаревський Зайончковський П.А. Проведение в жизнь крестьянской реформы 1861г. / Зайончковський П.А. - М.: СОЦЭКГИЗ, 1958 - 470 с.; Теплицький В.П. Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні (60 - 90-ті роки ХІХ ст.) / Теплицький В.П. - К., Політвидав, 1959. - 307 с.; Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60 - 90-ті роки ХІХ ст.) / Лещенко М.Н. - К.: Наукова думка, 1970. - 304 с.; Лещенко Н.М. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 г. (60-е годы ХІХ ст.) / Лещенко Н.М. - К.: Издательство АН УССР, 1959. - 521 с. Пойда Д.П. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866 - 1900 гг.) / Пойда Д.П. Днепропетровск: Изд-во Днепропетровского горного института, 1960. - 488 с.; Бондаревський А.В. Волосне правління та становище селян на Україні після реформи 1861 р./ Бондаревський А.В. - К., Вид-во АН УРСР, 1961. - 128 с.. Н.М. Дружинін обстоював думку, що надання селянину громадянських і господарських прав посилило в ньому прагнення зміцнити і розвинути власне господарство Дружинин Н.М. Русская деревня на переломе 1861 - 1880 гг. / Дружинин Н.М. - М.: Наука, 1978. - 287 с.. Розвиток поміщицьких та селянських господарств в пореформений період років досліджував А.І. Мамалига. Він вказує на специфіку історичного та соціально-економічного розвитку Поділля, стверджує, що в сільському господарстві краю домінувала вільнонаймана праця, яка тут широко використовувалась ще до 1861 р. Мамалыга А.И. Капиталистическая эволюция помещичьих и крестьянских хозяйств Подольской губернии в пореформенный период 1861 - 1900 гг.: дис. канд. ист.наук: 07.00.01 / А.И. Мамалыга. - Каменем-Подольск, 1978. - 192 с.. Розглядаючи громадське життя пореформеного селянства, селянське самоуправління Л.Г. Захарова та В.Б. Краснова оцінюють його як успішні зміни, що відбулися внаслідок запровадження реформ Захарова Л. Крестьянская община в реформе 1861 года / Л. Захарова // Вестник Московского университета. Сер.8, История. - 1986. - №5. - С.36 - 42.; Краснова В.Б. Положение 19 февраля 1861 года и образование крестьянского самоуправления / В.Б. Краснова // Вестник Московского университета. Сер.8, История. - 1989. - №7. - С.67 - 77..

В роботах А. Гуревича, І. Мілоголової розглядалися ментальність та зміна стереотипів поведінки селянства після реформи 19 лютого Гуревич А.Я. Исследования по социальной истории и истории культуры / Гуревич А.Я. - М.: Наука, 1989. 197 с.; Гуревич А.Я. Личность и общество / Гуревич А.Я. - М.: Наука, 1990. - 216 с.; Гуревич А.Я. Ремесло историка на исходе ХХ века / Гуревич А.Я. - М.: Созо, 1996. - 367 с.; Гуревич А.Я. Социальная история и историческая наука / А.Я. Гуревич // Вопросы философии. - 1990. - №4. - С.23 - 35.; Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства / Гуревич А.Я. - М., Искусство, 1990. - 396 с.; Милоголова И. О праве собственности в пореформенной крестьянской семье. 1861 - 1900 гг. / И. Милоголова // Вестник Московского университета. Сер.8, История. - 1999. - №1. - С .22 - 32; Милоголова И. Крестьянка в русской пореформенной деревне / И. Милоголова // Вестник Московского университета. Сер.8, История. - 1998. - №2. - С.61- 77.. Відчутним є вплив на їхні дослідження заснованої Л. Февром, М. Блоком школи „Анналів“ Блок Марк. Апология истории, или ремесло историка / Марк Блок. - М.: Наука, 1986. - 254 с.; Блок Марк. Феодальне суспільство / Марк Блок. - К.: Вид. дім. „Всесвіт“, 2001. - 528 с.; Февр Люсьен. Бои за историю / Люсьен Февр. - М.: Наука, 1991. - 529 с..

Окремий напрямок у здійснені селянознавчих студій склали праці соціальних психологів Б.Ф. Поршнєва, В.Д. Плахова, О.І. Зотової, В.В. Новикова, Е.В. Шорохової, Д.В. Ольшанського, Л.Г. Почебут, які досліджували психологію селянства як соціальної групи, що проживала в умовах домінування традиційного суспільства Поршнев Б.Ф. Социальная психология и история / Поршнев Б.Ф. - М.: Наука, 1979. - 232 с.; Плахов В.Д. Традиции и общество: опыт философско-социологического исследования / Плахов В.Д. - М.: Мысль, 1982. - 220 с.; Зотова О.И. Особенности психологии крестьянства (прошлое и настоящее) / Зотова О.И., Новиков В.В., Шорохова Е.В. - Издательство „Наука“, М., 1983. - 168 с.; Ольшанский Д.В. Психология масс / Ольшанский Д.В. - СПб.: Питер. 2001 - 368 с.; Почебут Л.Г. Социальные общности. Психология толпы, социума, этноса / Почебут Л.Г. - СПб.: Издательство С.-Петербургского университета, 2005. - 286 с..

Нові підходи до вивчення історії Правобережної України та селянства краю періоду ХІХ початку ХХ ст. запропонував Д. Бовуа Бовуа Д. Битва за землю в Україні.1863-1914: Поляки в соціо-етнічних конфліктах / Даніель Бовуа. - К.: АТ „Книга“, 1998. - 334 с.. Своєрідну індивідуальність Правобережжя загалом та Поділля зокрема відзначав І. Лисяк-Рудницький. На його думку, польський вплив на теренах краю служив певною противагою російському пануванню, що скріплювало українську самосвідомість, як нації, відмінної й від Польщі, й від Росії, але переважно селянський характер української нації мав негативні моменти, оскільки ХІХ ст. застало Україну зведеною до рівня етнічної маси, а українську культуру до рівня народної селянської культури Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т.І. / Іван Лисяк-Рудницький. - К.: Основи, 1994. - 554 с.; Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т.ІІ. / Іван Лисяк-Рудницький. - К.: Основи, 1994. - 573 с..

З проголошенням незалежності України розпочинається новий період в історії української історичної науки. Відсутність обмежень та регламентації, притаманних попередній епосі, дозволило урізноманітнити підходи до вивчення минулого, залучити методологічні доробки та кращі досягнення зарубіжної історіографії, переосмислити та переоцінити окремі аспекти здобутку істориків радянської доби. О.П. Реєнт звернув увагу на особливості процесів на селі у різних регіонах країни, на те, що українці залишались переважно аграрною нацією Реєнт О.П. Україна в імперську добу (XIX - початок XX ст.) / Реєнт О.П.- К.: Інститут історії України НАН України, 2003. - 340 с.; Реєнт О.П. Реформаторські процеси в аграрній сфері другої половини ХІХ - початку ХХ століття ( стан наукової розробки) / О.П. Реєнт // Український селянин. - 2001. - Вип. 2 С. 6 11.. Формування в порефомений час ментальності та приватновласницької психології українців як нації приватних власників хліборобів доводить Б.Л. Кухта Кухта Б. З історії української політичної думки / Борис Кухта. - К.: Генеза, 1994. - 368 с.. Погляд на події другої половини ХІХ ст. як початок зародження „процесу масового становлення фермерських господарств“ обстоює М.А. Якименко Якименко М. Становлення селянського (фермерського) господарства в Україні після скасування кріпосного права (1861-1918) / М. Якименко // УІЖ. - 1996. - №1. - С. 3 - 14.. М.В. Гримич розглядає вплив скасування кріпосного права на правові норми, звичаї та уявлення, що побутували в селянській свідомості в той час Гримич М.В. Інститут власності у звичаєво-правовій культурі українців ХІХ - початку ХХ ст. / Гримич М.В. - К.: СП „Інтертехнодрук“, 2004. - 588 с.. Питання власності селян на землю вивчає С.О. Борисевич Борисевич С.О. Законодавче регулювання поземельних відносин у Правобережній Україні (1793 - 1886 роки) / Борисевич С.О. - К.: Видавництво НАДУ, 2007. - 424 с.. Ю.В. Легун досліджує генеалогію та історію селянських родин Легун Ю. В. Викупні документи аграрної реформи як джерело з генеалогії та історії селянських родин (за матеріалами Подільської губернії) / Ю.В. Легун // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер. Історія. Вип. 80 - 81. К., 2005. С. 93 - 95; Легун Ю.В. Генеалогія селян Подільської губернії: джерела / Легун Ю.В. - Вінниця: О. Власюк, 2005. - 516 с.. Участь подільського селянства в роботі органів місцевого самоврядування вивчає О.Ф. Мельничук Мельничук О.Ф. Адміністративний апарат та органи місцевого самоврядування на Поділлі у другій половині ХІХ століття / Мельничук О.Ф. - Вінниця: Велес, 2001. - 192 с.. Моральну культуру українського селянства др. пол. ХІХ ст. досліджує О.І. Парфьонова Парфьонова О.І. Традиції в моральній культурі українського народу (др.п. ХІХ - ХХ ст.): дис...канд. іст. наук: 07.00.01/ Парфьонова О.І. - Київ, 2004. - 175 с.. Взаємовідносини між поміщиками та селянами вивчаються Н.Р. Теміровою Темірова Н.Р. До питання про стосунки поміщиків і селян у пореформений період / Н.Р. Темірова // Український селянин. - 2001. - Вип. 2. - С. 96 - 100; Темірова Н.Р. Поміщики України в 1861 - 1917 рр.: соціально-економічна еволюція / Темірова Н.Р. - Донецьк: ДонНУ, 2003. - 320 с.. Нетрадиційні погляди на життя селянства в пореформені часи обстоює В.М. Шевченко, доводячи досить високе забезпечення селян землею після скасування кріпацтва Шевченко В.М. Скасування кріпосного права у 1861 році: спроба нетрадиційного аналізу / Шевченко В.М. - К., Інститут історії України НАН України, 2008. - 96 с.. На основі методологічних парадигм школи „Анналів“ досліджує історію селянства Ю.П. Присяжнюк Присяжнюк Ю. П. Українське селянство Наддніпрянської України: соціоментальна історія другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / Присяжнюк Ю. П. - Черкаси: „Вертикаль“, ПП Кандич С.Г., 2007. - 640 с.; Присяжнюк Ю.П. Ментальність українського селянства в умовах капіталістичної трансформації суспільства ( друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / Ю.П. Присяжнюк // УІЖ. - 1999. - №3. - С.23 - 33; Присяжнюк Ю.П. Українське селянство ХІХ - ХХ ст..: еволюція, ментальність, традиціоналізм. Навчальний посібник для студентів історичних факультетів / Присяжнюк Ю. П. - Черкаси: Відлуння-Плюс, 2002. - 120 с..

Отже, аналіз історіографії засвідчує, що хоча селянська проблематика не обійдена увагою вчених, проте досі ще не написано спеціальних досліджень, які б систематизували і узагальнили особливості зміни соціальної поведінки подільського селянства під впливом реформи 1861 року, становлення і розвиток його господарського життя та функціонування органів сільського управління на території Поділля з урахуванням всіх особливостей названого регіону. Таким чином, не підлягає сумніву необхідність та доцільність розробки вказаної наукової проблематики.

У підрозділі 1.2. „Джерельна база дослідження“ з'ясовано, що джерела з досліджуваної теми складають архівні документи, нормативно-правові акти, опубліковані документальні і статистичні джерела та матеріали періодичної преси др. пол. ХІХ ст.

Архівні матеріали, покладені в основу дисертації, дослідженні нами у фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАУК), державних архівів Вінницької та Хмельницької областей. У ЦДІАУК опрацьованні документи з фонду „Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора”, вони характеризують стан економіки, соціальні та національні відносини, хід викупної операції, особливості селянських виступів на Правобережжі. Це дозволило розглянути прояви типової соціальної поведінки селянства в пореформений період, зробити висновки, узагальнити його ставлення до укладання уставних грамот, проаналізувати виконання повинностей в статусі тимчасовозобов'язаних, з'ясувати їхнє розуміння „волі“ та прагнення до отримання землі, досліджувати ментальні особливості простого люду тих часів, а також психологічні відмінності різних його представників. Цінний матеріал отримуємо і щодо створення та подальшої діяльності органів та посадових осіб селянського самоврядування. Серед використаних матеріалів Державного архіву Хмельницької області. опрацьовано фонд 46 „Подільська губернська землевпорядна комісія“. Уставні грамоти, які зберігаються у ньому, дозволяють з'ясувати хід земельного реформування в губернії та селянські настрої, що його супроводжували. Важливе значення для дослідження має фонд 135 „Подільська палата карного та цивільного суду“, де виявлено документи про придбання селянами у власність земельних наділів, діяльність селянського самоврядування та про конфлікти, які при цьому виникали, виступи проти влади. У фонді 196 „Подільська палата цивільного суду“ зберігаються укази сенату, циркуляри міністерства юстиції та Подільського губернського правління, справи про викуп землі. У фонді 227 “Подільське губернське правління” відклалися справи про хід проведення реформи, про стягнення боргів, про організацію та поповнення сільських запасних магазинів, про відведення земель, про розслідування зловживань посадових осіб, про вибори до органів самоврядування. Значну кількість джерел з історії подільського пореформеного селянства виявлено в фондах Державного архіву Вінницької області. Нами, зокрема, опрацьовано матеріали фондів 57, 212, 231, 332, 442 (Пиківське, Джуринське, Супрунівське, Гавришівське, Муровано-Куриловецьке волосні правління). Крім обіжників міністерських та Подільського губернського правління й губернського в селянських справах присутствія, в них знаходимо численні уставні грамоти, ревізькі реєстри, книги записів рішень волосних та сільських сходів та інші документи. З них дізнаємось, як селяни вирішували земельні, податкові, господарські питання, обирали посадових осіб селянського самоврядування: старшин, старост, волосних суддів. З аналізу обставин укладання з поміщиками уставних грамот помітне прагнення селян до самостійності, а з іншого боку - бачимо їхню непоступливість, готовність йти на конфлікт з поміщиком, а то й з органами влади. Прикметною є розсудливість, яку проявляли переважно неписьменні селяни при вирішені фінансових питань: це стосувалося, зокрема, оплати роботи посадових осіб селянського управління, сплати податків й інших витрат. Після реформи 1861 р. на вирішення селянських органів самоврядування владою було віддано і питання рекрутської повинності, складання посімейних рекрутських призовних й жеребкових списків. У фондах волосних правлінь зберігаються і документи про діяльність волосних судів. Важливими для вивчення історії селянства є документи, що зберігаються у фондах мирових посередників та з'їздів мирових посередників. Нами опрацьовані фонди 80, 201, 207, що стосуються діяльності з'їздів мирових посередників Вінницького та Літинського повітів, фонди 205 „Мировий посередник 1 дільниці Вінницького повіту“, 206 „Мировий посередник 2 дільниці Вінницького повіту“, 214 „Мировий посередник 4 дільниці Вінницького повіту“, 215 „Мировий посередник 5 дільниці Вінницького повіту“. Детальне опрацювання вказаних матеріалів розкриває різні аспекти селянського життя. Величезний масив цінних історичних документів зберігається в матеріалах повітових судів, зокрема, в опрацьованих нами фондах 468 „Ольгопільський повітовий суд“, 470 - „Вінницький повітовий суд“, 471 - „Гайсинський повітовий суд“, 472 - „Могилівський повітовий суд“. Досліджуючи судові справи, одержуємо свідчення про ставлення селян до дворянства, місцевої та найвищої влади; вони часто фіксують відсутність у селян поваги до неї. Для досліджень подільського пореформеного селянства, його економічного життя та зміни стереотипів соціальної поведінки ці матеріали мають важливе значення.

Важливу групу складають опубліковані джерела. Це нормативно-правові акти, передовсім документи „Повного зібрання законів Російської імперії“. Вивчення їх дає можливість з'ясувати правовий статус селян після 19 лютого 1861 р., простежити трансформації, що відбувалися в їхньому становищі з урахуванням особливостей краю, дослідити особливості поземельного устрою, взаємовідносин з державою, функціонування селянського самоврядування.

Опубліковані документальні і статистичні джерела (збірники документів, статистичні звіти, огляди) розкривають обставини селянських виступів, перебіг процесів впровадження уставних грамот, укладання викупних актів, розмежування поміщицьких і селянських наділів, створення органів селянського самоуправління і суду та подають статистичну інформацію з історії Поділля.

Значну роль при написанні дослідження відіграли матеріали періодичної преси, насамперед „Подольские губернские ведомости“ та „Подольские епархиальные ведомости“.

Отже, залучена джерельна база дозволяє ввести у науковий обіг чимало невідомих і маловідомих фактів та свідчень, що з'ясовують різні аспекти життя пореформеного селянства Поділля та здійснити дослідження обраної теми.

У другому розділі „Традиційний світ українського селянства та виклики модернізації“ розглянуто селянську спільноту Поділля, питання реформи 19 лютого 1861 р. та її розуміння селянством.

У підрозділі 2.1. „Селянська спільнота Поділлі як об'єкт дослідження“ розглядається селянство Поділля як природна соціальна спільнота, що і в пореформений час проживала в умовах традиційного суспільства, основні правила соціальної поведінки членів якого передавалися від одного покоління до іншого. Для цієї соціальної групи характерні солідарність, взаєморозуміння та стабільність у взаємовідносинах. В основі цих відносин лежало почуття „ми“, хоча це зовсім не означало відсутності конфліктів усередині спільноти, але вони сприймалися, як внутрішня справа, вирішувати яку належало без залучення зовнішньої допомоги. Подільський селянин-українець цілком природно й невимушено ідентифікував себе з власною спільнотою, всі члени якої взаємодіяли та розраховували один на одного. Він намагався чинити так, як усі, щоб виправдати очікування та заслужити схвалення передовсім у своєму, селянському середовищі, підпорядковувався думці інших людей з свого соціального середовища, яких вважав авторитетними в певній сфері. Притаманним для селянської спільноти була допомога одне одному, просоціальна поведінка, а за певних обставин і альтруїзм. Поряд з цим, життя подільського селянина наповнювали соціальні забобони, стереотипи, що породжувало вороже ставлення до представників інших соціальних груп, узагальнення суджень про них, що в умовах краю набувало й етнічного забарвлення.

У підрозділі 2.2. „Проведення реформи 1861 року в краї та селянське розуміння „волі“ з'ясовано, що з 1903896 мешканців Поділля в середині 60-х років ХІХ ст., 93,59% (1781879) проживало в сільській місцевості, причому до селянського стану належало 77,03% населення губернії. В краї склався своєрідний чотирикутник, в якому переплелися польсько-російсько-єврейсько-українські взаємовідносини. Сторонами ж його виступали російський чиновник, польський поміщик, єврейський торгівець та український селянин.

Поділля займало особливе місце в імперії. Загальнодержавні процеси тут мали регіональну специфіку, в основі якої - особливості національного складу населення та складні соціально-історичні нашарування, що тяглися з попередніх століть. Безпосередньо стосується це і скасування кріпосного права. Відповідні закони до Кам'янця-Подільського були доставлені фельд'єгерем 22 березня 1861 р. Очевидно, що реформа стала закономірним наслідком усього попереднього розвитку країни. Порівнюючи наміри уряду і землевласників у цьому питанні, легко переконуємося: для селян державний проект реформи, при всій його недосконалості та продворянській спрямованості, був значно вигідніший, ніж той проект, за яким хотіли провести „звільнення селян“ місцеві поміщики. Також очевидно, що ті, порівняно кращі для селян умови реалізації реформи на Поділлі мають головне пояснення в намірі царського уряду обмежити вплив опозиційно налаштованого польського дворянства. При її проведені зіштовхнулись інтереси уряду, місцевого дворянства, яке йшло на поступки лише під тиском влади, та чисельної, але безправної й експлуатованої селянської спільноти. На етапі підготовки скасування кріпацтва ті, хто розробив, а потім і приступив до реалізації цього проекту не цікавилися інтересами селян, не зважали на їхнє розуміння реформи. Проте, вже з перших днів після 19 лютого стала очевидною наявність у подільського селянства власного розуміння цих перетворень та готовність обстоювати свої переконання. У відповідності до народного тлумачення реформи, селяни сподівалися на негайну й беззаперечну волю та повне звільнення від будь-яких повинностей на користь поміщиків. Власний погляд був у селян і на укладання уставних грамот, що викликало майже повсюдні конфлікти з владою, оскільки вони всіляко ухилялися від їх прийняття. В результаті, цей процес затягнувся довше передбаченого річного терміну. На кінець 1862 р. з 1912 уставних грамот, що їх належало укласти в губернії, було впроваджено 1847, а 65 представлено на затвердження. Це був другий показник по імперії після Симбірської губернії. 18 січня 1863 р. губернатор Брауншвейг констатував, що на Поділлі було впроваджено всі уставні грамоти, крім двох. Навіть після цього в селян існувала стійка переконаність у можливості проголошення нової реформи, за якою народ має отримати поміщицьку землю безкоштовно, в крайньому разі за ціною, яку б вони вважали справедливою.

У третьому розділі „Утвердження нового соціального статусу сільських господарів у пореформені роки“ досліджено поземельний устрій селян, їхні взаємовідносини з представниками інших станів та становлення селянського господарства в нових умовах.

У підрозділі 3.1. „Селяни Поділля в обстоюванні прав на землю“ встановлено, що подільські селяни були переконані в своєму споконвічному праві на землю, яку їхні предки обробляли вже багато поколінь. Одним з чинників, що посилював таке уявлення було успадковане з попереднього історичного періоду володіння селянами на правах фактичної власності значними земельними наділами. В ході викупної операції, що розпочалась на Поділлі з літа 1862 р., їм довелось обстоювати свої права в протистоянні з польським дворянством, значна частина якого сповідувала культ земельної власності; з іншого боку, уряд намагався створити в регіоні потужний клас російських землевласників. Правовою основою земельних перетворень в краї стало Місцеве положення та указ від 30 липня 1863 р. В ході їх реалізації селяни виявили твердість та затятість в обстоюванні своїх прав на землю, готовність до конфлікту з дідичами, з владою, непоступливість в судових суперечках, що тривали десятиріччями. Така поведінка селянської спільноти змушувала дідичів йти на суттєві поступки, а владу - зменшувати викупні виплати за землю, які селяни в цей час загалом вчасно вносили до скарбу; недоїмок в більшості сіл губернії не було. Унаслідок активного обстоювання своїх прав селяни Поділля у відсотковому відношенні отримали досить значну частину усіх земельних ресурсів краю, але в зв'язку із значною чисельністю населення абсолютний розмір земельних наділів на селянське господарство був одним з найнижчих в Україні. Викупна операція, у ході якої було укладено 2165 викупних актів, загалом була завершена наприкінці 60-х років ХІХ ст. В ході її реалізації влада зменшила належні з селян виплати поміщикам на майже 39%: з 39097583 руб. до 24016033 руб. Викупних платежів припадало в рік 3 руб. 76 коп. на душу, на двір - 10 руб. 86 коп., на десятину - 1 руб. 67 коп. Капіталізована ж вартість десятини становила 27 руб. 83 коп. - сума близька до тієї, за якою в той час продавали маєтки. В середньому на двір колишніх кріпаків припадало 8,21 десятини землі, тобто 2,2 десятини на чоловічу душу. Всього землі в краї було 2877,65 тис. десятин. Залишилось у поміщиків 1672,9 тис. десятин (58,1%), у селян - 1204,75 тис. десятин (41,9%).

У підрозділі 3.2. „Зруйнування кріпацтва і природа нової конфліктності в подільському селі“ розглянуто модель взаємовідносин між землевласниками та селянами, що сформувалася в результаті реформи 1861 р. Встановлено, що засновувалася вона на використанні вільнонайманої праці, продуктивність якої була принаймні вдвічі вищою, ніж кріпосної. Реальні заробітки становили: в період весняної сівби за день у середньому для чоловіків - 35 коп., жінок - 24 - 26 коп., на сінокосі відповідного: 50 - 56 коп. та 33 коп., при збирані хліба - 58 - 62 коп. та 39 - 42 коп. До важкої праці селян змушувала неможливість забезпечити потреби родини з надільної землі. Хоча селяни й брали на себе трудові зобов'язання щодо поміщиків, вони масово ухилялися від ретельного їх виконання, а порушуючи угоди, не боялися відповідальності. Загостренню конфліктності сприяла незавершеність розмежування земель між селянами та дідичами й наявність сервітутів. Безперервні потрави посівів, самовільне заорювання, незаконні порубка лісу та вилов риби, крадіжки реманенту та зерна, побиття селянами економічних слуг та управителів стали звичним явищем, набули характеру своєрідної неоголошеної війни. В цих умовах селяни відчували все менше й менше поваги до дідичів, орендарів та службовців економій. За свідченням офіційних джерел, загальний стан на Поділлі був переповнений вибухонебезпечною сумішшю взаємної антипатії та недовіри, станового антагонізму та етнічної неприязні, постійних економічних та соціальних конфліктів.

У підрозділі 3.3. „Сільські господарі в пореформеному селі: між традицією і новими можливостями“ з'ясовано, що після 19 лютого 1861 р. подільський селянин включається у вільне економічне життя, набуває можливості розпоряджатись своєю особою і працею. Селяни продовжували використовувати трипільну систему землеробства, що повільно трансформувалася в чотирипільну й багатопільну. Селянські й поміщицькі господарства, незважаючи на всі відмінності, утворювали складну модель взаємозалежності й взаємодоповнювали одні одних. Між ними склався своєрідний розподіл у вирощуванні сільськогосподарських культур, а селяни, працюючи в економіях, знайомилися з новими агротехнологіями і, наскільки це можливо, переймали їх у своє господарство, поступово відмовляючись від традиційних архаїчних способів господарювання. Як наслідок цього, хоча врожайність на селянських полях і була нижчою, ніж на поміщицьких, але за цим показником Поділля займало третє місце серед губерній європейської Росії. Зважаючи на місцеві умови, селяни не мали можливості для суттєвого збільшення своїх господарств за рахунок придбання, чи оренди поміщицької землі. Важливе значення в житті селян відігравали різноманітні промисли, адже більшість необхідних речей виготовлялось власними силами. Розвиток промислів стимулював надлишок сировини, можливість її обробки без особливих затрат та необхідність отримання додаткових доходів. Помітну роль в селянському житті відігравали ярмарки, що були місцем місце, де селяни продавали й купували, обмінювались новинами та формували уявлення про нові орієнтири господарського життя. Можна стверджувати, що впродовж пореформених десятиліть подільському селянинові довелося вибудовувати своє господарювання в нових, часто незвичних для нього умовах наступу модерного світу.

У четвертому розділі „Влада і самоорганізація селянських громад: соціально-психологічна динаміка“ розглянуто особливості функціонування органів сільського управління на Поділлі та висвітлено роль селянських громад у розв'язанні власних освітніх проблем.

У підрозділі 4.1. „Селянство Поділля у створенні органів сільського управління“ висвітлюється діяльність сільського управління, що поєднувало в собі ознаки місцевого державного управління і місцевого самоврядування. Утворення цих органів та обрання їх посадових осіб було здійснене впродовж короткого часу із значними порушеннями законодавства. Селянство з недовірою та осторогою поставилося до їх виникнення, нерідко відмовляючись від участі у виборах сільських та волосних посадовців, а самі посадові особи - від виконання обов'язків. Однак, утворені органи сприяли соціально-психологічній адаптації селян до життя в нових умовах. Обираючи сільських та волосних посадових осіб, селяни нерідко припускалися промахів, надаючи владу над громадою людям, не здатним її реалізувати, чи негідним такої довіри. Але, варто відзначити здатність громад виправляти ці промахи, вчитися робити правильний і відповідальний вибір. Незважаючи на існуючі труднощі, сільське управляння виявило спроможність вирішувати проблеми, що стояли перед селянством, а його посадові особи - здатність представляти інтереси селян у взаєминах з владою, розуміння тимчасовості своїх повноважень й необхідності жити в громаді після їх завершення. З часом селяни, що з недовірою поставилися до утворення органів волосного та сільського управління, волосних судів, усе більше усвідомлювали свої права та обов'язки, значення в їхньому житті громади, в них пробудилося зацікавлення у самоуправлінні, що сприяло формуванню психології вільної людини та поступовому становленню цих органів як структур селянського самоврядування.

У підрозділі 4.2. „Селянські громади і народна школа після реформи 1861 року“ встановлено, що важливою сферою діяльності органів селянського управління була освіта. Серед учителів більшість складали священики та інші служителі церкви. Найкращі з них спонукали селян до активної участі в житті школи. Завдяки спільним зусиллям влади, духовенства й сільських громад стан народної освіти, хоч і дуже повільно, поступово поліпшувався. На прикладі ставлення селянства до школи й освіти своїх дітей особливо помітна динаміка соціально-психологічних змін, що відбувалася після скасування кріпосного права. Упродовж життя одного покоління в суспільній свідомості селянської спільноти зростало усвідомлення необхідності навчання молоді. Поступово відходили в минуле байдужість, незацікавленість до освітньої справи. Молодше покоління виявляло надзвичайну старанність, наполегливість і охоту до навчання. Підтвердженням активності сільських громад у підтримці народної школи стала їх готовність до відкриття в селі навчальних закладів і виділення для цього необхідних коштів.

У висновках дисертації підведені підсумки дослідження, що виносяться на захист:

– з'ясовано, що в українській історичній науці селянство вивчалося передовсім у соціально-економічному аспекті, акцентувалась увага на його соціальних виступах, досліджувались сутність і хід реформи 1861 р., її вплив на життя селян, аграрні відносини на Україні після скасування кріпацтва та умови господарювання різних категорій сільського населення, проблеми діяльності органів селянського самоуправління. В зарубіжній, зокрема польській, та українській історіографії досліджувалися питання міжнаціональних відносин, вивчалися традиційний світ селянства, його культура і побут. Динаміка соціальної поведінки подільського селянства, його психологія, ментальність проаналізовані слабше. Джерельна база є достатньою для дослідження згаданої тематики. В її основі лежать архівні матеріали: уставні грамоти, викупні акти, протоколи з'їздів мирових посередників, книги записів приговорів волосних та сільських сходів, матеріали повітових судів. У поєднанні з опублікованими джерелами, матеріалами періодики та етнографічними дослідженнями вони дозволяють вивчити різні аспекти життя пореформеного селянства Поділля;

– встановлено, що в умовах пореформеного подільського села майже безроздільно панувало традиційне суспільство. Основні правила соціальної поведінки його членів визначалися здавна притаманною йому моделлю, вони передавалися від одного покоління до іншого, а зміни відбувалися вкрай повільно. Подільський селянин належав до власної природної соціальної спільноти, що було обумовлено спільністю інтересів, зумовлених подібністю умов життя, близькістю поглядів, вірувань, суб'єктивних уявлень групи про цілі й засоби діяльності. Характерними рисами для даного соціального об'єднання були соціальна замкнутість та механічна солідарність як спосіб збереження цілісності за рахунок ідентифікації індивідів з іншими членами соціуму на основі споконвічно ідентичного досвіду і способу життя;

– запровадження реформи 1861 року в краї, де селяни-кріпаки становили майже 60% від усього населення, відбувалося за особливими правилами. При їх розгляді приходимо до висновку, що реформа, при всій недосконалості та продворянській спрямованості, мала компромісний характер. Причому в процесі її реалізації стала очевидна наявність у селянства власного розуміння цих перетворень та готовність обстоювати свої переконання, що змусило владу, зважаючи на специфіку Поділля, йти їм на поступки. Селяни виявилися спроможними своєю соціальною активністю вплинути на урядову політику. Селянські протести та конфлікти з землевласниками змушували дідичів йти на поступки селянам;

– встановлено, що основою економічних взаємовідносин селянства з дідичами було використання останніми робочих рук найнятих сільськогосподарських робітників. В краї переважала оплата праці грішми. Застосовувалась й відрядна система оплати. Причому, внаслідок скасування кріпацтва принаймні вдвічі зросла загальна продуктивність праці. Поряд з цим, незавершеність розмежування земель та наявність сервітутів породжувало складний комплекс суперечностей у взаємовідносинах селян з дідичами. Існуюча система взаємовідносин була зіткана з постійних соціальних та етнічних конфліктів, а то й неприкритої ворожнечі, майнової та земельної поляризації й розшарування. Своєрідна неоголошена війна між селянами з одного боку й землевласниками та орендарями з іншого стала повсякденним і звичним явищем. Кількість і різноманітність конфліктів з кожним наступним роком після проведення реформи 19 лютого 1861 р. зростала, що свідчило про поглиблення існуючих суперечностей;