Роман Шухевич у національно-визвольному русі України другої чверті ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

07.00.01 - історія України

РОМАН ШУХЕВИЧ У НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОМУ РУСІ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ЧВЕРТІ ХХ СТОЛІТТЯ

Бондаренко Галина Богданівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі новітньої історії джерел України Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Дашкевич Ярослав Романович,

Інститут української археографії

та джерелознавства ім. М.C. Грушевського НАН України,

директор Львівського відділення

Інституту української археографії

та джерелознавства ім. М.C. Грушевського НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Панченко Петро Пантелеймонович,

Київський університет імені Бориса Грінченка,

професор кафедри методики

суспільно-гуманітарної освіти та виховання

доктор історичних наук, професор,

Сергійчук Володимир Іванович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри давньої та нової історії України

Захист відбудеться « 9 » грудня 2010 р. К 26.133.02. при Київському університеті імені Бориса Грінченка за адресою: 04053, Київ, вул. Воровського 18/2 о 13 год.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського університету імені Бориса Грінченка (м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 13 б).

Автореферат розіслано «28» жовтня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.О. Голованов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема національно-визвольної боротьби українського народу є однією з ключових у вітчизняній історіографії. Ця обставина зумовлена перманентним прагненням українства відновити власну державність і забезпечити національне відродження на землях, що перебували у складі інших держав.

Одним з найяскравіших проявів боротьби за національне визволення України в новітню історичну добу став збройний супротив окупаційним режимам у другій чверті ХХ століття, що відбувався переважно на західноукраїнських землях. Одним із визначних очільників цього руху був Роман Шухевич. Поглиблене дослідження його діяльності відкриває, по-перше, додаткові можливості для подальшого вивчення ідеологічних підвалин, стратегії й тактики національно-визвольного руху як феномену політичної історії України ХХ століття. По-друге, особистісний контекст наукового пошуку дозволяє поглибити наші уявлення щодо психологічної атмосфери, в якій діяли учасники повстанського руху, загалом, точніше визначити роль особистості в його організації та ідеологічному спрямуванні.

Необхідність осмислення багатогранної діяльності головнокомандувача УПА Романа Шухевича зумовлена й відсутністю комплексного дослідження цієї теми в радянській, зарубіжній та сучасній українській історичній науці.

Необхідно відзначити також, що на сучасному етапі державного будівництва в Україні історична наука стала активним учасником політичних процесів. Гостре й неоднозначне сприйняття теми національно-визвольного руху другої чверті ХХ століття в українському суспільстві та у сусідніх державах засвідчує його глибоку суперечливість, а отже суперечливість і його лідерів, у тому числі й Романа Шухевича. У процесі громадського діалогу, що супроводжується гострою дискусією, науковцям належить зробити вирішальний внесок у формування реалістичної оцінки як визвольного руху в цілому, так і ролі та місця в ньому таких очільників, як Роман Шухевич.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 15 лютого 2004 р., протокол № 60. Дисертація виконана у відділі новітньої історії джерел України Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України відповідно до планової теми відділу «Документи та історіографічні джерела з історії боротьби за суверенітет і незалежність України ХХ століття» (реєстраційний номер 0105U000401).

Мета роботи полягає у комплексному розкритті ролі Романа Шухевича у національно-визвольній боротьбі українського народу другої чверті ХХ століття.

Загальній меті дослідження підпорядковані такі завдання:

-з'ясувати стан наукової розробки теми, розкрити характерні риси джерельної бази дослідження; визначити ступінь репрезентативності й інформативності документів, ввести до наукового обігу нові джерельні матеріали;

-виявити чинники, що вплинули на формування світогляду та громадянської позиції Романа Шухевича як учасника й лідера національно-визвольного руху;

-розкрити основні напрямки і зміст політичної, ідеологічно-виховної, організаційної та військової діяльності Романа Шухевича в національно-визвольному русі;

– охарактеризувати основні риси ідеологічних переконань командира УПА;

– розкрити зміст заходів, здійснених Романом Шухевичем в контексті розбудови організаційних структур визвольного руху;

– виявити місце і роль Романа Шухевича у розвитку національно-визвольного руху українського народу у другій чверті ХХ століття;

– проаналізувати систему заходів радянських силових структур, спрямованих на ліквідацію Романа Шухевича як одного з керівників ОУН і УПА;

– з'ясувати значення політичної постаті Романа Шухевича в розвитку традицій визвольної боротьби українського народу.

Порушені в дисертації питання можуть стати ключем для глибшого розуміння соціальної і національної етнічної природи національно-визвольного руху другої чверті ХХ століття в західних регіонах України.

Представлена праця не вичерпує спірні проблеми українського визвольного руху тієї епохи, однак заповнює певні прогалини у висвітленні історії діяльності Романа Шухевича в зазначеному контексті

Об'єктом дисертаційного дослідження є політична постать Романа Шухевича в контексті українського національно-визвольного руху 1920-1950-х років.

Предметом дослідження є основні передумови, етапи та тенденції ідеологічної суспільно-політичної та військово-організаційної діяльності Р.Шухевича в контексті національно-визвольних процесів в Україні другої чверті ХХ ст.

Методологічна основа та методи дослідження.

Методологічну основу дослідження складають принципи об'єктивності й історизму, системності й концептуального плюралізму. Їх використання ґрунтується зокрема на ідеологічній незаангажованості, дослідженні національно-визвольних процесів у їх розвитку та діалектичному зв'язку з іншими явищами суспільного життя тієї епохи.

В основі теми лежать теоретичні положення про:

-історичну обумовленість і закономірність національно-визвольної боротьби українського народу другої чверті ХХ століття;

-значну роль особистості Романа Шухевича в націєтворчих та національно-визвольних процесах;

-несприятливий збіг історичних обставин, наслідком якого була не тільки одночасна боротьба українських повстанців проти фашистського й більшовицького тоталітарних режимів та польського великодержавія, але й трагічне протистояння двох ідеологічно розколотих частин українського народу.

Виходячи з означених вище методологічних засад, обрано відповідний інструментарій дослідження.

Застосування аналітичного й синтетичного методів дало змогу відтворити суперечливий політичний портрет Романа Шухевича, сформулювати чинники, які впливали на формування його світогляду, й розкрити його особистий внесок у вироблення стратегії й тактики ОУН, формування УПА.

Багатоплановий характер наукової роботи обумовив використання у дисертації принципу плюралізму, що передбачає комплексний підхід до опрацювання теми, а також потребу врахування суперечливих і навіть полярних поглядів на одні й ті ж події та факти. Принцип антропоцентризму допоміг відтворити роль людського чинника (родових традицій, видатних діячів українського відродження тощо) у формуванні особистості Романа Шухевича як лідера національного руху.

Застосований у роботі типологічний метод зумовив упорядкування значних масивів емпіричного матеріалу. Конкретно-пошуковий метод було застосовано для виявлення нових неопублікованих джерел та літератури. Проблемно-хронологічний метод дозволив визначити періодизацію та тенденції розвитку національно-визвольної боротьби українського народу другої чверті ХХ століття. Низка завдань наукового дослідження вирішена за допомогою статистичного та соціологічного методів. Водночас вони сприяли з'ясуванню реальних умов життя українських національних сил у міжвоєнний, воєнний та повоєнний періоди.

В роботі використані різні термінологічні означення національно-визвольного руху під керівництвом Романа Шухевича, які умовно віднесені то синонімічного ряду: визвольний рух, самостійницький рух, український рух опору, повстанський рух, український націоналістичний рух тощо.

Хронологічні межі роботи охоплюють, головним чином, зрілий у політичному відношенні період життя та діяльності Романа Шухевича другої чверті ХХ століття. Однак для глибшого розуміння передумов визвольної боротьби Р. Шухевича авторка застосовує екскурси в історію роду Шухевичів та українського національного відродження нового та новітнього часу загалом.

Географічні межі дослідження охоплюють територію України та країн безпосередньо пов'язаних з життям і діяльністю Романа Шухевича: СРСР, Польщі, Німеччини, Австрії, Угорщини.

Наукова новизна дослідження полягає у відтворенні цілісного політичного портрету Романа Шухевича як одного з провідних очільників українського національно-визвольного руху.

Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням діяльності Романа Шухевича в контексті українського національно-визвольного руху другої чверті ХХ століття.

Дисертантом обґрунтовані положення, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:

-на основі комплексного аналізу вітчизняної та зарубіжної (російської, польської, англо-американської) літератури вперше визначені основні концептуальні підходи до тлумачення ролі Романа Шухевича у національно-визвольних процесах другої чверті ХХ століття. Доведено, зокрема, що діяльність Романа Шухевича ототожнюється в контексті першої - великодержавної концепції, з націонал-фашизмом і засуджується як злочинна. Згідно з другою - національно-зорієнтованою радикальною концепцією, характер і результати діяльності Романа Шухевича піддаються цілковитій ідеалізації. Третя - національно-зорієнтована поміркована концепція - характеризується ставленням до Романа Шухевича як суперечливого політичного діяча, політика-максималіста, який героїчно й послідовно відстоюючи ідею національного визволення, свідомо приймав навіть трагічну необхідність громадянського протистояння двох ідеологічно роз'єднаних частин українського народу;

– вперше проаналізована історіографія та піддані критиці використані дослідниками джерела з ключових спірних проблем, що характеризують діяльність Романа Шухевича. У цьому контексті доведено, що звинувачення Романа Шухевича у колабораціонізмі, а також в організації репресій ОУН і УПА проти мирного єврейського та українського населення не підкріплені об'єктивним фактичним матеріалом, а виглядають безпідставними та політично вмотивованими. Показано неправомірність застосування терміну «колабораціонізм» щодо Романа Шухевича та інших учасників визвольного руху. Очолені ним повстанці не сприйняли радянську окупацію Західної України, а відтак - не вважали себе громадянами СРСР й вели визвольну боротьбу проти діючих тоталітарних режимів, у тому числі й радянського. Натомість, згідно з загальновизнаними критеріями, колабораціонізм передбачав зраду своїй державі;

– виявлено, що гостре польсько-українське протистояння, інспіроване жорстокою уніфікаційною політикою польського колоніального режиму 1920-1930-х рр., набуло свого розвитку в 1940-і рр. і переросло у військове братовбивче протиборство із залученням до нього мирного населення. Ця трагічна сторінка спільної історії, до якої безпосередньо причетний і Роман Шухевич, характеризується як польсько-українська війна;

- доведено, що на відміну від А. Мельника, який розглядав союз з Німеччиною як єдино-можливий спосіб визволення з-під гніту Польщі та СРСР, а також С.Бандери, який робив ставку на співпрацю з Німеччиною на перших етапах визвольного руху, Роман Шухевич віддавав перевагу курсу на відтворення української держави, спираючись на внутрішні можливості України, закладені в її консолідації, та на політико-дипломатичну підтримку з боку США та Великої Британії;

- показана еволюція ідеологічних переконань Романа Шухевича. Зокрема у своїй оцінці перспектив визвольної війни українського народу, Роман Шухевич пройшов стадії політичного романтизму (з середини 1920-х до 1944 рр.), з притаманною цьому етапу вірою в можливість створення суверенної української держави, та політичного реалізму (з 1944 р.), з властивим йому усвідомленням невідворотності ліквідації радянським тоталітарним режимом українського повстанського руху, який обмежувався за нових обставин історичним завданням зміцнення самої традиції визвольної боротьби українського народу;

- поглиблено уявлення про характер формування світоглядних основ Романа Шухевича. Показано, що визначальними чинниками стали: його приналежність до шляхетно-козацького роду, яка створювала духовно-насичену ауру виховання; родові традиції священства і просвітництва, які культивували філософію гуманізму та рівності людей перед Богом; родові традиції дотримання українських культурно-релігійних звичаїв і бережливого ставлення до української мови, котрі повсякчас культивували почуття патріотизму; родові традиції активної громадянської позиції, які продукували філософію пасіонарності, дієвої участі в житті суспільства. Притаманна Шухевичам традиція творчих контактів з діячами українського національного відродження формувала психологію українського побратимства. Ці та інші соціальні чинники забезпечили, загалом, становлення Р. Шухевича як світоглядно цілісної особистості. Проте відзначається, що європейська освіта Романа Шухевича (навчання у Львові, Володимир-Волинську, Гданську та Мюнхені) була дещо збіднена спорадичними знаннями російської історії, культури та традицій, що не сприяло підвищенню ефективності його подальшої політичної та просвітницької діяльності;

- визначені основні етапи політико-організаційної та військової діяльності Романа Шухевича в контексті українського національно-визвольного руху.

Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання наведених у ньому основних положень та висновків в процесі підготовки узагальнюючих наукових праць з історії Другої світової війни, нацистського окупаційного режиму, національно-визвольного руху в Україні, а також шкільних та вузівських навчальних посібників, курсів лекцій та спеціальних курсів за даною тематикою.

Теоретичне значення наукової роботи визначається постановкою і розв'язанням комплексу проблем, що дозволили відтворити історичні передумови, характер та історичні наслідки діяльності Романа Шухевича в контексті українського національно-визвольного руху другої чверті ХХ століття.

Особистий внесок здобувача.

Результати дослідження та публікації автора у наукових фахових виданнях є особистими.

Апробація результатів дисертації здійснена в ході всеукраїнських і міжнародних наукових конференцій: на ХІІІ щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу в системі українознавства» (Київ, 2004), на Міжнародній науковій конференції «Український і польський народи у горнилі Другої світової війни (1939 - 1945)» (Київ, 2005), міжнародній науковій конференції «Український досвід спільнотного згуртування» ( Київ, 2006), всеукраїнській науковій конференції «Роман Шухевич в українському національно-визвольному русі ХХ століття» (до 100-річчя від дня народження головнокомандувача УПА генерал-хорунжого Р.Шухевича) (Івано-Франківськ, 2007). Дисертацію було обговорено на засіданнях Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.C. Грушевського НАН України та кафедри історії й археології слов'ян Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.

Публікації. Основні положення, оцінки й висновки дисертаційного дослідження викладено в чотирьох наукових статтях, розміщених у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України в галузі «історичні науки». Загальний обсяг публікацій - 3,2 аркуша.

Структура дисертації зумовлена загальною метою, конкретними завданнями дослідження і логікою викладу. Вона вибудувана на основі періодизації національно-визвольного руху в цілому. Тому після характеристики процесу формування світогляду Романа Шухевича висвітлюється його практична діяльність в контексті визвольного руху. Зокрема, третій розділ охоплює етапи боротьби українських національних сил проти трьох режимів - польського, більшовицько-радянського та німецько-фашистського. Четвертий розділ присвячується визвольній боротьбі ОУН і УПА проти радянського комуністичного режиму.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів з вісьмома підрозділами, висновків, списку використаних джерел та літератури (620 позицій). Загальний обсяг дисертації - 231 стор., з них основного тексту - 180 стор., літератури і джерел - 51 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв'язок з науковими програмами, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено об'єкт, предмет та методологічну базу роботи, вказано хронологічні рамки та територіальні межі дослідження, сформульовано основні положення наукової новизни результатів дослідження, їх теоретичне та практичне значення, внесок здобувача, висвітлено інформацію про апробацію та публікацію результатів дослідження, обґрунтовано структуру дисертації.

У першому розділі «Стан наукової розробки теми, джерельна база дослідження» проаналізовано ступінь дослідженості проблеми, проведено аналіз джерельної бази, застосованої автором при написанні даної дисертаційної роботи.

У першому параграфі першого розділу - «Історіографія проблеми» - здійснено огляд наукових праць, що стосуються життя та діяльності Романа Шухевича.

Авторка доводить, що характерними рисами історіографії зазначеної проблеми є її ідеологічна заангажованість та надмірна заполітизованість. В Україні, Польщі та Росії вона корелюється, або з домінуючими тенденціями суспільного розвитку й загальнополітичними доктринами тієї чи іншої держави, або з ідеологією однієї з провідних партійно-політичних еліт.

З'ясовано, що аналіз основних історичних праць дозволяє виділити три концептуальні підходи до тлумачення місця та ролі Романа Шухевича у національно-визвольних процесах другої чверті ХХ століття. Першою - є великодержавна концепція, для якої характерним є звинувачення Романа Шухевича у колабораціонізмі та тероризмі проти свого народу і держав-сусідів. Представники даного напряму доводять, що ідеологічні установки командира УПА, які ототожнюються з націонал-фашизмом, цілком суперечили інтересам українців і народів, що проживали на теренах України (В. Беляєв, Я.Вітошинський, П. Возняк, В. Добрецова, Д. Дудикевич, Д. Мануїльський, О.Полторацький, Ю.Римаренко, Р.Симоненко, Б. Стеклер та ін.). Друга - національно-зорієнтована радикальна концепція. Як така, що цілком суперечить попередній, вона охоплює дослідження, в яких Роман Шухевич однозначно постає героїчним лідером національно-визвольного руху. З цієї точки зору цілковито ідеалізуються характер і результати діяльності Романа Шухевича та національного руху в цілому (П. Арсенич, Г. Бурнашов, В. В'ятрович, М.Посівнич та ін.). Третя - національно-зорієнтована поміркована концепція дозволяє представити Романа Шухевича як суперечливого політичного діяча. Він постає у якості самовідданого патріота і політика з філософією революціонера-максималіста, який усе підпорядковував ідеї національного визволення, свідомо приймаючи навіть трагічну необхідність протистояння двох ідеологічно та політично роз'єднаних частин українського народу (П. Брицький, Д. Вєдєнєєв, А.Горбань, Я. Дашкевич, І. Дробот, А. Кентій, М. Коваль, С. Кокін, К. Кондратюк, В. Лозицький, В. Сергійчук, І. Патриляк та ін.)

З метою глибшого осмислення історіографії обраної теми проаналізовано ключові спірні проблеми, що характеризують діяльність Романа Шухевича. Аналізуючи проблему правомірності звинувачення Романа Шухевича у зрадництві та колабораціонізмі, відзначено що термін «український колабораціонізм» неприйнятний щодо діячів визвольного руху й, зокрема, Романа Шухевича головним чином тому, що повстанці не вважали СРСР своєю державою, натомість сприймали радянську владу як окупаційну.

З'ясована відсутність документальної бази для звинувачення Романа Шухевича у масових розстрілах мирного населення у Львові в липні 1941 року. Голослівні звинувачення з боку заангажованих публіцистів є лише проявом цілеспрямованої дискредитаційної кампанії.

Показано, що причетність Романа Шухевича до антипольських акцій є перебільшеною. Разом з тим відзначено, що «Волинські події» 1943 р. та інші акції взаємного терору значною мірою стали результатом неспроможності лідерів польського й українського рухів опору зупинити трагічне протистояння. Особливу роль у відносинах між Україною і Польщею відігравала третя - німецька та радянська сторона, зацікавлена в дискредитації українського національно-визвольного руху, яка прагнула, по суті, активізувати польсько-українське протистояння.

Виявлено, що причетність Романа Шухевича, ОУН і УПА, в цілому, до винищення єврейського населення, як і поширення серед українських повстанців ідей антисемітизму не має підтвердження джерельним матеріалом. Щодо німецької політики Голокосту, то ОУН трималася політики невтручання. Разом з тим зафіксовані чисельні приклади підтримки єврейського населення з боку українських повстанців під час Другої світової війни.

Зроблено висновок, що загалом рівень дослідженості теми залишається недостатнім через цілковите переважання публіцистичних, а не наукових студій. Відсутні комплексні наукові дослідження як національно-визвольного руху в цілому, так і щодо персоналій, а надмірна заідеологізованість згаданої проблеми, становить певні труднощі в ламанні усталених за радянської влади стереотипів.

У другому параграфі першого розділу - «Джерельна база дослідження» - дисертантка доводить, що згідно з усталеною типологією, джерела, задіяні у дисертаційному дослідженні, можна поділити на чотири групи.

Із найбільш репрезентативних сегментів джерельної бази обраної теми виділяються актові або документальні джерела. До них належать, з одного боку, державні нормативно-правові документи, видані органами радянської, польської та німецької влади, з іншого - аналогічні документи ОУН і УПА. Важливою є та обставина, що значна частина останніх видана з ініціативи Романа Шухевича. Вони дають можливість визначити цілі й характер боротьби більшовицького режиму з національно-визвольним рухом, очоленим Романом Шухевичем в Україні у воєнний та повоєнний періоди, а також цілі і масштаби визвольної боротьби українського народу.

До актових джерел відносяться також друковані рукописні статути штабів, центрів регіонального характеру. Сюди ж входять і фундаційні документи, переписи тощо, з яких ми дізнаємося про час створення політичних і військових організацій, їх структуру та спрямованість. Актові джерела включають також рішення зборів, з'їздів, конференцій протидіючих сторін.

Інша група - наративні джерела, основу яких складають описи діяльності збройних угруповань ОУН і УПА, статистичні описи, інформаційні повідомлення органів НКВС, мемуари родичів Р. Шухевича та його найближчого оточення, спогади учасників національно-визвольних змагань українського народу другої чверті ХХ ст. та їхніх опонентів, які містять унікальні відомості з буденного життя, побуту, звичаїв повстанців, у тому числі її ватажків, відтворюють їхній світогляд та психологію.

Важливе значення мають епістолярні джерела особового походження, які включають ненадруковані листи родичів Романа Шухевича (зберігаються у відділах рукописів). Листи відкривають можливість заглибитися в психологію учасників переписки, в маловідомі сторінки біографії Романа Шухевича.

До четвертої групи належать інформаційно-тлумачні джерела, які дозволяють нам точніше застосовувати наукову термінологію, використовувати маловідомі поняття й атрибути, дають можливість з більшою точністю окреслити масштаби діяльності національно-визвольного руху під проводом Романа Шухевича. Це енциклопедії, довідники, хроніки тощо.

До цієї групи документів відносяться також інформаційні повідомлення, що містяться у часописах і висвітлюють окремі сюжети з боротьби українських повстанців на чолі з Романом Шухевичем.

Частина інформаційно-цінних джерел розміщена у збірниках документів, зокрема: Літопису УПА «Життя і боротьба генерала «Тараса Чупринки» під редакцією П. Соханя та П. Потічного; Літопису УПА за редакцією П. Потічного та М. Посівнича «Генерал Роман Шухевич - «Тарас Чупринка» Головний Командир УПА»; «Роман Шухевич у документах радянських органів державної безпеки (1940-1950)» за редакцією В. Сергійчука.

Проведений загальний аналіз джерел дозволяє відзначити їхню видову різноманітність та змістовну насиченість. Наявні інформаційні пласти відкривають можливість відтворити складне мозаїчне полотно тогочасних подій, характер діяльності Романа Шухевича і його оточення. Широке застосування цих документів дозволяє в цілому успішно дослідити проблему національно-визвольної боротьби українського народу другої чверті ХХ ст., де Роман Шухевич виступає головною дійовою особою.

У другому розділі - «Формування світогляду Романа Шухевича» - розкрито становлення його світоглядних засад та ідеологічних переконань.

У першому параграфі другого розділу - «Соціальні чинники формування світогляду» - визначено, що в основі видимого протиріччя світоглядних орієнтирів Романа Шухевича лежав його максималістський підхід до вирішення ключового завдання українського народу - здобуття ним політичної свободи й розбудови суверенної української держави.

Виокремлено цілу низку чинників, які об'єктивно забезпечили формування світогляду Р. Шухевича. Це, родинні традиції, система освіти й виховання, початковий досвід практичної діяльності в царині національного відродження, жорстока колоніальна політика на теренах України з боку тогочасних тоталітарних режимів.

Звертаючись, передусім, до родових традицій, авторка показує елітність роду Шухевичів з його давніми шляхетно-козацькими коренями.

Важливу роль у становленні світогляду Романа Шухевича відігравала священицька традиція. Вона формувала його філософсько-християнську мораль, культивувала у ньому ідеї рівності людей перед Богом, права кожного громадянина на гідне життя, закономірності прагнення людей до закладеної в християнстві свободи. У світоглядному становленні Романа Шухевича важливе місце належало родовій традиції пасіонарності, дієвості та активної громадської позиції. З родини Шухевичів вийшло чимало культурно-просвітницьких, політичних діячів, які свого часу перебували у центрі уваги галицького суспільства й українського загалу в цілому. Зрозуміло, що це формувало у Р. Шухевича психологію дієвої особистості, прагнення перетворити світ, зробити його однаково придатним для повноцінного самовияву усіх народів, що жили на території України, й, передусім, самих українців.

Традиційними у родині були подвижництво, пропагування української національної самобутності й національного відродження, націленість на упорядкування культурно-національної спадщини.

Для родини, майже кожний член якої був культурно-просвітницьким громадським діячем, надзвичайно важливу роль відігравала традиція набуття її членами всебічної й ґрунтовної освіченості. Роман Шухевич здобуває базову середню та вищу освіту європейського рівня (в Україні, Польщі та Німеччині), протягом життя удосконалюючи її.

Важливе значення у формуванні світоглядних засад Р. Шухевича відіграло виховання в родині та товаристві, яке закріплювало родові традиції.

Роман Шухевич був членом молодіжної організації «Пласт», яка сприяла його інтелектуальному, духовному й фізичному самоутвердженню, сформувала когорту його перших друзів і соратників, прищепила навички колективної діяльності, започаткувала формування його цілісної національної ідеологічної позиції.

У другому параграфі другого розділу - «Ідеологічні переконання Романа Шухевича» - показано, що вони формувались разом із його світоглядом як невід'ємна складова світосприйняття.

Але за вимогами часу та під впливом історичних подій ідеологія Р.Шухевича змінювалась, перетворюючи його з ідеалістичного юнака-націоналіста на прагматичного очільника національно-визвольного руху.

Релігійні переконання Романа Шухевича та повстанців визначали зміст і характер визвольної боротьби. Передусім, це була ідейна боротьба за національні та загальнолюдські цінності, незважаючи на усвідомлення високої ймовірності тимчасової невдачі у цій боротьбі. В основі ідеологічних засад особистості Романа Шухевича було глибоке переконання в справедливості визвольної боротьби, впевненість у тому, що це є Божою Правдою.

Тверде визнання ним історичної обумовленості й закономірності визвольної боротьби виявлялось в тому, що політнаставники очоленої ним УПА неодмінно звертались у своїй пропаганді до історичних традицій виборювання національної свободи. Ідеалом героя, на якого орієнтувались воїни УПА, виступав козак.

Духовним символом руху був для Романа Шухевича і Тарас Шевченко. У контексті патріотично-виховної діяльності УПА шевченківська тема була однією з центральних. У творчості народного поета виховники виділяли, передусім, любов до народу, рідного краю, а також несправедливість польського та російського поневолення України.

Важливе значення для Романа Шухевича і загалом для УПА мала відроджена традиція вшанування пам'яті загиблих за волю України, зокрема успадковане з часів козаччини насипання символічних могил. Була започаткована практика героїзації визвольного руху. За підтримки Р. Шухевича утвердилось націоналістичне вітання «Слава Україні!» - «Героям слава!»

Ідеологічні переконання й знання історичних традицій Романом Шухевичем далися взнаки і в процесі формування військових структур повстанців за моделлю козацького устрою і в застосуванні тактики ведення бою.

Одним з організаційних стрижнів повстанців вважалась сувора дисципліна. Якщо героїв ОУН і УПА поважали, то зрадників ненавиділи і жорстоко з ними розправлялися. Один перевертень міг виказати багатьох членів проводу чи криївку, а коло бійців було вузьким порівняно з протидіючими сторонами. Роман Шухевич вважав, що вступивши до лав УПА і підтвердивши свої ідеали, люди мали усвідомлювати, що йдуть на смерть. Коли вони зраджували спільним інтересам - то зраджували Батьківщині.

Великого значення в ідеологічній роботі Роман Шухевич надавав консолідації повстанців, побудованій на особистій довірі, що завжди домінувала у його ставленні до підпільників, своїх зв'язкових та помічників.

Важливою складовою ідеології Романа Шухевича була підготовка нового покоління борців України, яке мало прийти на заміну діючому жертовному поколінню повстанців. У діяльності ОУН і УПА на одному з перших місць традиційно залишались проблеми освіти українських дітей і молоді в національних школах. У зв'язку з цим особлива увага зверталась на пропаганду переконання у тому, що здобути незалежність можна лише власними силами.

Третій розділ дисертації - «Військова та політична діяльність Романа Шухевича в національно-визвольному русі українського народу (1923-1944рр.)» - присвячено становленню Р. Шухевича як політичного діяча й дослідженню еволюції його ролі в протистоянні українських націоналістів окупаційній політиці з боку польського, більшовицького й німецько-фашистського режимів. шухевич визвольний рух

У першому параграфі третього розділу - «Діяльність Романа Шухевича в Українській Військовій Організації та Організації Українських Націоналістів (1923 - 1939 рр.)» - зазначено, що військова діяльність майбутнього генерала УПА починається з 1923 р., коли він вступає до Української Військової Організації (УВО), яка боролася з польською окупаційною владою, відстоюючи національні права і виступала проти жорстких дискримінаційних заходів польського уряду щодо української меншини в польській державі. Одним із виявів цієї боротьби став замах Романа Шухевича на польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського (1926 р.). З цього часу і по 1929 р. він був організатором та керівником «бойових акцій проти польських окупантів». У 1929 р. Р. Шухевич вступає до ОУН як один із перших її членів і під псевдонімом «Дзвін» займає тривалий час посаду бойового референта в виконавчому органі ОУН - крайовій екзекутиві. Функціональні повноваження Р. Шухевича були пов'язані з: організацією саботажних акцій, які охопили тоді понад тридцять повітів Західної України; експропріаційними нападами з метою дезорганізувати польську владу й створити атмосферу її ненадійності на українських землях; замахами на польських політиків, які домагалися знищення українського самостійницького руху й самого прагнення українців до самоствердження і самовираження як нації. Найбільш одіозними організаторами антиукраїнських дій українські націоналісти вважали Тадеуша Голуфка - автора проекту знищення українського самостійницького руху, Євгена Чеховського - комісара польської поліції у Львові, Броніслава Пєрацького - головного «пацифікатора» Волині й Галичини тощо.

Таким чином, з середини 1920-х і до кінця 30-х рр. відбувалося становлення Романа Шухевича як зрілого діяча українського національно-визвольного руху. Свідченням якісної трансформації особистості стало перетворення талановитого функціонера УВО в одного з керівників руху в цілому.

У другому параграфі третього розділу - «Участь Романа Шухевича в українському національно-визвольному русі 1939-1944 років» - встановлено, що в умовах поділу світу на сфери впливу між великими державами, лідери українського націоналістичного руху змушені були звернутися з пропозицією стратегічної співпраці до Німеччини - одного з провідних на той час світових центрів сили, метою якої було відновлення суверенної української держави.

У квітні 1941 р. Р. Шухевич, за погодженням із німецькою стороною, очолює вишкіл української військової частини - куреню «Нахтігаль», котра мала воювати проти Червоної Армії за відновлення української влади на території, що увійшла до складу СРСР. Але чітка державницька позиція ОУН не була сприйнята Німеччиною й призвела після 30 червня 1941 р. до репресій з боку німецької влади. Членів проводу переслідують, арештовують, страчують. (У лютому-березні 1942 р. у Бабиному Яру було розстріляно 621 членів ОУН(м). У липні 1942 р. була розгромлена київська референтура ОУН(б), а її керівник Дмитро Мирон (Орлик) загинув при арешті. У жовтні-листопаді 1942 було зарештовано і страчено 210 членів ОУН(б). У грудні 1942 р. було заарештовано 18 активістів львівської референтури ОУН(б). «Нахтігаль» відкликано з фронту, роззброєно і відіслано в казарми Нойгамера, де його переформували в допоміжну поліцейську частину - 201-й шуцманншафт-батальйон і відправили на рік для охорони військових об'єктів і шляхів сполучення на території Білорусії. По закінченню терміну контракту легіон було роззброєно й розформовано.

На початку 1943 р. Р. Шухевич займає посаду військового референта в Проводі ОУН (б), а 21-25 серпня 1943 р. на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН його було одноголосно обрано головою бюро проводу, а в листопаді того ж року призначено головним командиром УПА.

Після ІІІ Надзвичайного збору ОУН Р. Шухевичу вдається внести суттєві зміни в стратегію й тактику визвольної боротьби. Долаючи супротив опонентів, котрі виступали проти активізації дій УПА на протибільшовицькому фронті, він здійснює заходи щодо подальшої розбудови структур і запілля повстанської армії, підвищення її боєздатності. Головними силами, що протидіяли відновленню української держави, були остаточно визначені німецькі нацисти й більшовики.

Показано, що антинімецька спрямованість боротьби УПА на чолі з Р.Шухевичем наростала. Тільки упродовж липня 1943 р. УПА, до керівництва якої входив Р. Шухевич, здійснила 295 атак на німецькі опорні пункти, 682 саботажні акції на залізниці, 119 нападів на господарські об'єкти. Наступного місяця активність націоналістів ще більш посилилася - 391 напад на німецькі гарнізони, 1034 диверсії на залізниці, 151 атака на підприємства. Влітку 1943 р. антинімецька боротьба перекинулася на терени Галичини. Активізація дій УПА в західних регіонах України викликала занепокоєння у німецького та радянського командування, оскільки повстанці ставали “третьою силою”, що намагалася втримати під своїм контролем значні території. Численні криваві сутички з радянськими партизанами свідчили, що УПА прагнула охопити своїм контролем якомога більше українських земель, не поступаючись обом тоталітарним режимам.

Р. Шухевич прагнув організувати багатонаціональні сили опору обом тоталітарним режимам. 1 листопада 1943 р. Головна Команда УПА видала інструкцію для пропагандистських служб, в якій закликала людей усіх національностей протидіяти окупантам й боротися за відновлення спільної для всіх української держави. 21-22 листопада 1943 р. в селі Будераж на Рівненщині відбулася перша конференція поневолених народів Сходу Європи та Азії, на яку під охороною УПА прибули та взяли в ній участь українці, вірмени, грузини, черкеси і т.д. Роман Шухевич брав участь у роботі інкогніто.

11-15 липня 1944 р. в селі Недільна Самбірського району з ініціативи ОУН та Р. Шухевича було скликано установчі збори, на які прибули представники усіх політичних сил, що діяли в Україні. Результатом нарад було створення Головної Визвольної Ради. 19 липня 1944 р. за наказом виконуючого обов`язки шефа Головного Військового Штабу Р. Шухевича Головний збір Головної Визвольної Ради став називатися Українська Головна Визвольна Рада з повноваженнями верховного органу українського народу в визвольній боротьбі. Українська Головна Визвольна Рада закликала боротися за створення незалежної Української держави в етнічних межах українського народу, до мирного співіснування з усіма сусідами України. Виконавчим органом Української Головної Визвольної Ради став Генеральний Секретаріат, головою якого обрали Р. Шухевича. Його ж затвердили на посаді генерального секретаря військових справ і головного командира УПА, зосередивши, задля зміцнення позицій українського руху опору, в одних руках усю владу: адміністративну, політичну, військову.

Після зайняття радянськими військами території України, основний удар УПА спрямовує проти радянських партизанів і підрозділів Червоної Армії. Чинниками, які стимулювали українське населення до такого протистояння, були: а) насильна колективізація; б) масові депортації; в) ліквідація Української греко-католицької церкви.

Таким чином, здійснивши шлях від бойовика УВО до головного командира УПА, Р. Шухевич зумів очолити національно-визвольний рух України.

Четвертий розділ - «Роман Шухевич у національно-визвольному русі повоєнного періоду» - містить характеристику діяльності Р. Шухевича в контексті боротьби ОУН - УПА з комуністичним режимом в Україні у повоєнний період (1944-1950 рр.).

У першому параграфі четвертого розділу - «Роман Шухевич - організатор боротьби ОУН і УПА з радянським комуністичним режимом» - показано, що із завершенням Другої світової війни суттєвих змін зазнає стратегія й тактика повстанців. Діяльність Романа Шухевича як керівника УПА у повоєнні роки умовно можна поділити на два етапи, які суттєво відрізняються один від одного тактичною лінією. Особливістю першого етапу (1945 - 1946 рр.) була тактика поєднання періодичних масових зіткнень військових з'єднань УПА з окремими підрозділами регулярних військ Червоної Армії та локальних партизанських дій ар'єргардного характеру. Так, впродовж квітня-червня 1945 р., зазнаючи масованого військового тиску, повстанці здійснювали головним чином оборонні заходи. Тоді відбулося близько 16 тис. різномасштабних військових операцій і зіткнень. У боях проти УПА брала участь 52-а армія генерал-полковника К. Коротєєва і 13-а армія генерал-полковника М.Пухова. Армійським гарнізонам допомагали 3593 винищувальні батальйони («яструбки») загальною чисельністю понад 63 тис. бійців. Весною-літом 1946 р. бійці УПА взяли участь у понад 42 тис. військових акцій, проти внутрішніх та прикордонних військ органів МВС-МДБ, та 17 тис., - здійсненими винищувальними батальйонами.

На другому етапі (1947 - 1950 рр.) цілковито переважала підпільна боротьба, яка періодично супроводжувалася військовими акціями невеликих бойових груп, що засвідчувало затухаючу активність повстанського руху ( у 1948 р. повстанці здійснили понад 500 бойових акцій)

Роман Шухевич вважав, що зіткнення Заходу з СРСР неминуче, і тому основне завдання вбачав у тому, щоб не дати змоги радянській владі швидко закріпитися в західноукраїнському регіоні. Тверезо оцінюючи воєнну ситуацію, головнокомандувач намагався законодавчо оформити ті досягнення УПА, які були спрямовані на державотворення. У 1945-1946 рр. за його наказом було проведено реорганізацію УПА та озброєного підпілля ОУН, визначено тактичні схеми діяльності руху опору, що давало ефективнішу можливість вести тривалу партизансько-підпільну боротьбу.

У грудні 1946 р. він розробив інструкцію Проводу ОУН під назвою «Оса», що ґрунтувалася на активізації діяльності у випадку збройного конфлікту між колишніми союзниками по антигітлерівській коаліції.

З огляду на кадрові втрати, постійно зростаючу перевагу противника і майже повну ізоляцію повстанців від населення, здійснену військами НКВС, керівництво визвольним рухом на чолі із Р. Шухевичем дійшло висновку про доцільність згортання діяльності УПА як збройної формації, тому на підставі рішення УГВР від 29 серпня 1949 р. головний командир УПА підписує 3 вересня 1949 р. наказ, згідно з яким «для збереження сил УПА та забезпечення їхньої безпеки тимчасово припиняється діяльність всіх підвідділів і штабів УПА».

Другий параграф четвертого розділу - «Діяльність радянських спецслужб з ліквідації Романа Шухевича» - присвячено аналізу діяльності радянських владних структур з виявлення та ліквідації Романа Шухевича, версій його загибелі.

Показано, що високо оцінюючи можливості Романа Шухевича як талановитого політичного лідера та конспіратора, спецслужби СРСР здійснили щодо нього систему, так званих, нейтралізаційних акцій.

Серед основних операцій, спрямованих на його пошук, зовнішню ізоляцію й ліквідацію: затвердження Міністерством Державної Безпеки (МДБ) УРСР оперативного плану «Барліг», спрямованого на розшук і ліквідацію членів проводу ОУН та особисто Романа Шухевича (12 листопада 1944 р.); 31 жовтня 1945 р. на нього було заведено розшукову справу «Вовк»; арешти та переслідування членів ОУН і УПА; арешт та репресії щодо родини Р. Шухевича: сестри, батьків, дружини; облави й постійний нагляд та спостереження за об'єктами можливого перебування Шухевича; проникнення агентів МДБ в керівні ланки повстанців; масовий терор щодо мирного населення, яке співпрацювало з повстанцями, депортація родин членів ОУН і УПА та їх симпатиків у східні райони СРСР (у квітні 1945 р. було вислано на схід понад 9 тис. сімей (23,6 тис. осіб) членів ОУН і бійців УПА, у 1947 р. - 26332 сім'ї - понад 77 тис. осіб, утричі більше, ніж за 1944-1946 рр.), а також колективізація сільського господарства в західних областях, для підриву матеріальної бази визвольного руху.

Підтверджено дату загибелі Романа Шухевича - 5 березня 1950 р. у с. Білогорщі біля Львова. Зазначено, що високий рівень організації повстанського руху, значною мірою забезпечений Р. Шухевичем, був підтверджений фактом його тривалого продовження вже після смерті головнокомандуючого УПА.

ВИСНОВКИ

Проблема національно-визвольної боротьби, в епіцентрі якої знаходилась ОУН і УПА на чолі з Романом Шухевичем, належить до найбільш штучно спотворених, сфальсифікованих і заплутаних в догоду політичній кон'юнктурі тем новітньої історії України. Звідси постає необхідність відтворення цілісного політичного портрету Романа Шухевича, як одного із провідних діячів українського національно-визвольного руху.

На основі комплексного аналізу вітчизняної та зарубіжної (російської, польської, англо-американської) літератури визначено, що в процесі дослідження сформувались три основні концептуальні підходи до тлумачення ролі Романа Шухевича у національно-визвольних процесах другої чверті ХХ століття. В контексті першої - великодержавної концепції - діяльність Романа Шухевича ототожнюється з націонал-фашизмом і засуджується як злочинна. Згідно з другою - національно-зорієнтованою радикальною концепцією - характер і результати діяльності Романа Шухевича піддаються цілковитій ідеалізації. Третя - національно-зорієнтована, поміркована концепція - характеризується ставленням до Романа Шухевича як суперечливого політичного діяча, який героїчно відстоюючи ідею національного визволення, свідомо приймав трагічну необхідність громадянського протистояння двох ідеологічно-роз'єднаних частин українського народу.

Аналіз історіографії та джерел з ключових спірних проблем, що характеризують діяльність Романа Шухевича, дозволив зробити висновок про те, що звинувачення Романа Шухевича у колабораціонізмі, а також в організації репресій ОУН і УПА проти мирного єврейського та українського населення не підкріплені фактичним матеріалом, а відтак - є безпідставними та політично вмотивованими. Неправомірність застосування терміну «колабораціонізм», щодо Романа Шухевича та інших учасників визвольного руху пояснюється тим, що повстанці на чолі з ним не сприйняли радянську окупацію Західної України, і не вважали себе громадянами СРСР й вели визвольну боротьбу проти радянського тоталітарного режиму. Натомість, згідно з загальновизнаними критеріями, колабораціонізм передбачав зраду державі. Визнано, що гостре польсько-українське протистояння, інспіроване польською владною політикою 1920-1930-х років, набуло свого розвитку в 1940-і рр. і переросло у військове протиборство із залученням до нього мирного населення. Ця трагічна сторінка спільної історії, до якої безпосередньо причетний Роман Шухевич, характеризується як польсько-українська війна.

Варто відзначити, що на відміну від А. Мельника, який розглядав союз з Німеччиною як єдино можливий спосіб визволення України з-під гніту Польщі та СРСР, а також С. Бандери, який робив ставку на співпрацю з Німеччиною на перших етапах визвольного руху, Роман Шухевич віддавав перевагу курсу на відтворення української держави, спираючись на внутрішні можливості України закладені в консолідації еліти й народу та на політико-дипломатичну підтримку США та Великої Британії.

Ідеологічні переконання Романа Шухевича зазнали еволюції. Зокрема, у своїй оцінці перспектив визвольної війни українського народу Роман Шухевич пройшов стадії політичного романтизму (з середини 1920-х до 1944 рр.), з притаманною цьому періоду вірою в можливість створення суверенної української держави та політичного реалізму (з 1944 р.), з властивим йому усвідомленням невідворотності ліквідації радянським тоталітарним режимом українського повстанського руху, який обмежувався за нових обставин історичним завданням зміцнення самої традиції визвольної боротьби українського народу.

Визначальними чинниками становлення світогляду Р. Шухевича стали: приналежність до шляхетно-козацького роду, яка створювала духовно-насичену ауру виховання; родові традиції священства і просвітительства, які культивували філософію гуманізму та рівності людей перед Богом; родові традиції дотримання українських культурно-релігійних традицій і бережливого ставлення до української мови, котрі повсякденно живили почуття патріотизму; родові традиції активної громадянської позиції, які продукували філософію пасіонарності, дієвої участі в житті суспільства. Притаманна Шухевичам традиція творчих контактів з діячами українського національного відродження формувала психологію українського побратимства. Разом соціальні чинники забезпечили становлення Р.Шухевича як світоглядно цілісної особистості. Проте європейська освіта Романа Шухевича (навчання у Львові, Володимир-Волинську, Гданську та Мюнхені) була збіднена спорадичними знаннями російської історії, культури та традицій, що ускладнило його подальшу політичну діяльність.

Політико-організаційна та військова діяльність Романа Шухевича в контексті українського національно-визвольного руху може бути розділена на етапи.

Перший етап (1923-1939 рр.) - участь Р. Шухевича у політичній дезорганізаторській діяльності Дезорганізаторська діяльність - термін використаний автором для позначення терористичних актів учасників національно-визвольного руху, за аналогією з прийнятою російською народовольчою термінологією другої половини ХІХ століття. проти польської влади (1923-1929 рр.) в лавах Української Військової Організації. На цьому етапі була виявлена причетність Р.Шухевича до організаційно-об'єднавчої роботи в ОУН, яка й надалі супроводжувалась дезорганізаційними акціями.