Панас Петрович Любченко: політична діяльність та еволюція світогляду

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

07.00.01 - Історія України

ПАНАС ПЕТРОВИЧ ЛЮБЧЕНКО:

ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЕВОЛЮЦІЯ СВІТОГЛЯДУ

КУТИК Ольга Миколаївна

Запоріжжя - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Запорізького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Фролов Микола Олександрович,

Запорізька обласна державна адміністрація,

заступник голови

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Дорошко Микола Савович,

Інститут міжнародних відносин

Київського національного університету

ім. Тараса Шевченка,

професор кафедри країнознавства

доктор історичних наук, доцент

Турченко Галина Федорівна,

Запорізький національний університет,

професор кафедри історії України

Захист відбудеться “15” квітня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 у Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 5, ауд. 326.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розісланий “15” березня 2010 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.В. Грушева

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Повільні темпи державотворення в Україні на сучасному етапі, відсутність єдності дій політикуму зумовлені, крім інших причин, особливостями національної політичної еліти. Значна частина її представників успадкувала риси компартійно-радянської номенклатури. Відтак дослідження особистісного становлення та діяльності цієї групи політиків являє актуальну наукову проблему.

У сучасній українській історіографії досі залишаються у науковому затінку ті представники компартійно-радянської номенклатури, які були вихідцями з небільшовицької політичної партії. Недостатньо вивчені умови формування їх політичної орієнтації і рівень соціалізації, що зумовили вибір у бік підтримки більшовизму, та основні етапи їх політичної діяльності.

Одним із найбільш загадкових і водночас найвпливовіших представників компартійно-радянської еліти 20-30-х рр. XX ст. був Панас Петрович Любченко (1897-1937). Його політичні погляди змінювалися від ідейних засад партії українських есерів та націонал-комунізму до всебічної підтримки комуністичної ідеології. Після вступу до лав КП(б)У він пройшов шлях від голови Чернігівського губвиконкому до секретаря, члена Політбюро ЦК КП(б)У (з 1927 р.) та Голови Раднаркому України (1934-1937 рр.).

Політичні стереотипи, зашореність радянських істориків в умовах тоталітарного суспільства так і не дозволили створити ґрунтовне дослідження політичної та особистої біографії діяча. Не відбулося цього і за часів незалежності України.

Всебічний об'єктивний аналіз діяльності П. Любченка допоможе встановити його місце серед номенклатурної еліти Радянської України, що дозволить розширити уявлення про дійових осіб політичної арени України радянського періоду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась як частина держбюджетної науково-дослідної теми історичного факультету Запорізького національного університету «Модернізаційний процес в Україні у другій половині ХІХ ст. - першій половині ХХ ст.» (номер держреєстрації - 0103У000731). Особистим внеском дисертантки у розробку теми є дослідження діяльності представника номенклатурної еліти П. Любченка в контексті модернізаційних процесів періоду Радянської України 20-30-х рр. XX ст.

Об'єктом дисертаційного дослідження є особа П. Любченка як представника компартійної номенклатурної еліти України в умовах суспільно-політичних перетворень Радянської України 1920-1930-х рр.

Предметом дослідження є процес становлення П. Любченка як партійного та державного діяча, формування його політичних переконань та позицій, практичний внесок у розвиток українського державотворення в контексті становлення радянського суспільства 20-30-х років ХХ ст.

Мета дисертаційного дослідження полягає у здійсненні комплексного дослідження життя, світогляду та діяльності П. Любченка як одного з представників номенклатурної еліти 1920-1930 рр., визначення його ролі і місця в політичній історії Радянської України.

Для досягнення поставленої мети в дисертаційному дослідженні необхідно вирішити такі науково-дослідницькі завдання:

-охарактеризувати джерельну базу, стан розробки проблеми в історіографії та методологію дослідження;

-визначити умови формування та фактори, що вплинули на еволюцію політичних поглядів П. Любченка;

-розкрити зміст трансформації ідейно-тактичної орієнтації П. Любченка щодо питань державного устрою та управління з початку Лютневої революції 1917 р. до остаточного встановлення радянської влади в Україні;

-дослідити роль П. Любченка в розвитку української сільськогосподарської кооперації першої половини 20-х рр. XX ст., реалізації політики українізації, колективізації, репресій українського селянства, інтелігенції, голодомору 1932-1933 рр.;

-дати оцінку діяльність П. Любченка на посаді Голови Раднаркому УСРР, виділити пріоритетні напрями роботи, проаналізувати їх результати та вплив на соціально-економічне, суспільно-політичне, духовне життя України в 30-ті роки ХХ ст.;

-з'ясувати роль П. Любченка у розвитку державотворчих процесів Української СРР;

-виявити причини та обставини трагічної загибелі П. Любченка.

Хронологічні рамки дослідження об'єктивно визначаються періодом життя П. Любченка - 1897-1937 рр., хоча час активної політичної діяльності припадає на 1913-1937 рр., починаючи зі вступу до загальноросійської партії есерів.

Територіальні межі дослідження поширюються на губернії, а пізніше - області Радянської України, які входили у 20-30-ті рр. XX ст. до складу УСРР/УРСР і СРСР. Проте головним місцем розгортання політичної діяльності П. Любченка є міста Чернігів, Харків та Київ.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму, об'єктивності, багатофакторності, системності, всебічності. Науковий пошук здійснювався за допомогою загальнонаукового логічного методу та спеціальноісторичних методів, таких як: системно-структурний, біографічний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, метод періодизації.

Наукова новизна визначається тим, що вперше у вітчизняній історіографії здійснене комплексне дослідження політичної діяльності та еволюції світогляду П. Любченка на тлі історичних подій 20-30-х років ХХ ст.

Прослідковано еволюцію поглядів П. Любченка, які змінювалися протягом життя тричі. На прикладі його життєпису простежено формування особистісної позиції, політичного світогляду та проаналізовано мотиви, що зумовили політичний вибір частини представників національних партій України, які перейшли на бік більшовизму.

Розглянуто рівень політичної соціалізації П. Любченка на етапі формування соціалістичного суспільства та його роль у суспільних трансформаціях України 20-30-х років ХХ ст. з позиції функціонально-рольового статусу.

Обґрунтовано положення про особливості становлення та специфічні риси номенклатури УСРР, такі як багатокорінність походження керівного прошарку, поділ його на угрупування, що вели між собою боротьбу за вплив у керівних партійно-радянських структурах.

На прикладі політичного портрета П. Любченка дістала подальше обґрунтування теза про залежний характер номенклатурної еліти УСРР від політичної волі керівництва СРСР, страх перед московським керівництвом, схильність до інтриганства, кар'єризм, цинізм її представників.

На підставі аналізу логіки розвитку політичної кар'єри та трагічної загибелі П. Любченка доведено типовість долі цього діяча - неминучість знищення тієї частини політичної еліти України, яка свого часу ідентифікувала себе на національній основі з українцями, але, зробивши свій вибір у політичній діяльності, керувалася партійною належністю.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для створення спеціальних досліджень з новітньої історії України; у процесі упорядкування навчальних курсів та програм, довідкової і біографічної літератури; вдосконаленні підручників з вітчизняної історії, політології; у краєзнавчій роботі. Висновки і положення дисертаційного дослідження можуть бути використані різними суб'єктами суспільно-політичного життя при вирішенні сучасних проблем державотворення України.

Апробація результатів дисертації здійснена під час їх обговорення на засіданнях кафедри новітньої історії України Запорізького національного університету. Основні положення і результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у доповідях і повідомленнях на Міжнародній науково-практичній конференції «Політична еліта України ХХ - першої половини ХХІ ст.» (м. Запоріжжя, 15-16 травня 2008 р.), V Міжнародній конференції «Знаки питання в історії України: Україна на перехресті цивілізацій» (м. Ніжин, 26-28 листопада 2009 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано п'ять статей автора у фахових виданнях.

Структура дисертаційного дослідження обумовлена його метою і завданнями та відображає логічну послідовність досліджуваних питань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (337 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 218 сторінок, з них основного тексту 183 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет, територіальні межі та хронологічні рамки, методологічну основу, наукову новизну дослідження, практичне значення і апробацію дисертації.

У першому підрозділі розділу «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження», який має назву «Стан наукової розробки теми», класифіковано історіографію проблеми з виділенням трьох основних блоків дослідницьких праць - радянського періоду, доби незалежної України, української діаспори.

Перша спроба написання наукової роботи щодо політичної біографії П. Любченка була здійснена після політичної реабілітації П. Любченка, коли було офіційно визнано факт фабрикації проти нього звинувачень органами НКВС. Так, 1971 р. вийшла праця П. Бачинського «Панас Петрович Любченко»¹ Бачинський П. П. Панас Петрович Любченко: один із видатних партійних і державних діячів України (1897-1937) / Петро Петрович Бачинский. - К. : Політвидав України, 1970. - 144 с., в якій політична діяльність діяча закономірно розглядається з позицій авангардної ролі більшовицької партії та неминучості розгрому дрібнобуржуазних партій і націоналістичних ухилів.

У радянський період окремі аспекти проблеми порушували у своїх роботах ті історики, які висвітлювали причини зникнення з політичної арени України Українська комуністична партія (боротьбистів). У їхніх працях ім'я П. Любченка лише згадувалося серед інших імен вихідців із українських партій, які не тільки перейшли в 1920-1925 рр. до КП(б)У, але й обіймали протягом 20-30-х років керівні посади. Прикладами таких робіт є дослідження Ю. Клинтуха, І. Кураса² Клинтух Ю. Ф. Крах идеологии и политики мелкобуржуазной националистической партии боротьбистов / Юрий Федорович Клинтух. - К. : Высшая партийная школа при ЦК КПУ, 1971. - 154 с. ; Курас И. Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине / Иван Федорович Курас. - К. : Наукова думка, 1978. - 316 с..

У добу «перебудови» у контексті жвавої розробки в історичній науці теми сталінізму та репресій 30-х рр. XX ст. були опубліковані статті про обставини смерті П. Любченка, пов'язані з аналізом матеріалів, що ставили під сумнів офіційну версію про його самогубство³ Бачинский П. П. Гибель премьера: версии и факты / Петр Петрович Бачинский, Дмитрий Владимирович Табачник // Радуга. - 1990. - № 2. - С. 79-98 ; Бачинский П. П. Афанасий Петрович Любченко / Петр Петрович Бачинский, Дмитрий Владимирович Табачник // Вопросы истории. - 1990. - № 2. - С. 60-75 ; Пирог Р. Я. Как погиб председатель Совнаркома Украинской ССР П. П. Любченко / Руслан Яковлевич Пирог // Известия ЦК КПСС. - 1990. - № 10. - С. 140-141..

Історичні праці сучасної української історіографії, які приділяють увагу певним аспектам діяльності П. Любченка, за проблемним принципом можна поділити на три підгрупи.

Першу підгрупу становлять праці істориків В. Верстюка, Т. Осташко, В. Лозицького Верстюк В. Ф. Діячі Української Центральної Ради : біогр. довідник / Владислав Федорович Верстюк, Тетяна Сергіївна  Осташко. - НАН України ; Український міжнародний комітет з питань науки і культури. - К. : Наук. думка, 1998. - 254 с. ; Лозицький В. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки (1918-1991) / Володимир Лозицький. - К. : Генеза, 2005. - 368 с. ; Про минуле - заради майбутнього / упоряд. Ю. І. Шаповал ; редкол. : І. Ф. Курас та ін. - К. : Вид-во при Київ. ун-ті, 1989. - 408 с., які наводять списки персонального складу тих виборчих політичних та державних органів, у яких перебував П. Любченко.

До другої підгрупи належать історичні роботи біографічного змісту таких істориків, як В. Замковий, Р. Пиріг, М. Фролов, Ю. Шаповал, С. Шевченко та ін. В їх дослідженнях П. Любченко згадується в контексті вивчення життєвого шляху й діяльності представників партійно-державної номенклатури Радянської України 1920-1930-х рр. - В. Молотова, А. Хвилі, В. Балицького, І. Леплевського, М. Скрипника, М. Полоза, М. Попова тощо Замковий В. П. Андрій Хвиля: епізоди життя / В. П. Замковий // Маршрутами історії / [упоряд. Ю. І. Шаповал ; редкол. : Ф. М. Рудич, І. Ф. Курас та ін.]. - К. : Політвидав України, 1990. - С. 467-479 ; Пиріг Р. Я. В. М. Молотов на Україні: сторінки політичної біографії / Руслан Якович Пиріг // Український історичний журнал. - 1990. - № 7. - С. 87-99 ; Скотников С. Второе пришествие комиссара / Станислав Скотников, Владимир Творинский // Зеркало недели. - 1996. - № 45 (16-22 ноября) ; Солдатенко В. Ф. Незламний. Життя і смерть Миколи Скрипника. / Валерій Федорович Солдатенко. - К. : Книга пам'яті України, 2002. - 352 с. ; Табачник Д. «Ворог народу» і його компанія / Дмитро Табачник, Віктор Погребняк // Соціалістична культура. - 1989. - № 11. - С. 10-14; Фролов М. О. Механізм партійно-радянської номенклатури і доля людини: політична біографія одного із керівників України 1920-1930-х рр. М. М. Попова / Микола Олександрович Фролов // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Вип. ХХ. - Запоріжжя : Прем'єр, 2006. - С. 215-223 ; Шаповал Ю. Всеволод Балицький. Особа, час, оточення / Юрій Шаповал, Вадим Золотарьов. - К. : Стиліст, 2002. - 468 с. ; Шевченко С. «Признательные показания» ценою в жизнь / Сергій Шевченко // Еженедельник-2000. - 2003. - № 3-4 (156). - 24-30 января..

Третя, найбільш фактологічно насичена, підгрупа досліджень - історичні праці М. Дорошка, С. Кульчицького, В. Кирилюка, В. Золотарьов та ін., в яких постать П. Любченка аналізується крізь призму суспільно-політичних і соціально-економічних трансформацій Радянської України першої половини XX ст.

У сучасній історіографії питання діяльності П. Любченка як державного діяча порушували у своїх статтях дослідники В. Розтальний⁶ Розтальний В. М. До біографії П. Любченка / В. М. Розтальний // ІІ Чернігівська обласна наукова конференція з історичного краєзнавства. Тези доповідей. - Вип. І. - Чернігів, 1988. - С. 21-23. та О. Ставнюк⁷ Ставнюк О. М. Діяльність Любченка П. П. на посаді голови Київської міської ради (1925-1927 рр.) / Оксана Миколаївна Ставнюк // Гілея (науковий вісник) : збірник наукових праць. - К., 2009. - Вип. 23. - С. 90-95.. Однак жодна з робіт не має комплексного характеру і розглядає лише окремі аспекти діяльності цього представника компартійної номенклатури на державній службі.

Уперше спроба цілісного аналізу біографії П. Любченка з нових методологічних позицій здійснена у статті М. Фролова⁸ Фролов М. О. Панас Петрович Любченко: особливості компартійно-радянської кар'єри колишнього боротьбиста (1917-1937 рр.) / Микола Олександрович Фролов // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Вип. 11. ? Запоріжжя : Прем'єр, 2003. ? С. 19-32. . Науковець акцентує увагу на періоді, коли П. Любченко входив до складу партії українських есерів, а пізніше - до партії боротьбистів; аналізуються витоки політичних поглядів П. Любченка та їх подальша зміна від націонал-комунізму до всебічної підтримки комуністичної ідеології. Автор аналізує причини, обставини та етапи фабрикації справи проти голови Раднаркому України. Частина матеріалу про П. Любченка міститься також у монографіях дослідника Фролов М. О. Компартійно-радянська еліта в УСРР (1917-1922 рр.): становлення і функціонування / Микола Олександрович Фролов. ? Запоріжжя : Прем'єр, 2003. ? 447 с. ; Фролов М. О. Компартійно-радянська еліта в Україні: особливості існування та функціонування в 1923-1928 рр. / Микола Олександрович Фролов. ? Запоріжжя : Прем'єр, 2004. ? 800 с..

Період боротьбизму та переходу до лав КП(б)У П. Любченка в літературі висвітлено недостатньо. Цей ракурс частково розкрито у наукових працях С. Кульчицького, Ю. Шаповала, Т. Бевз, О. Любовець та О. Висоцького Бевз Т. А. Між романтизмом і реалізмом (сторінки історії УПСР) / Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень / Тетяна Анатоліївна Бевз. - К. : ПіЕНД, 1999. - 272 с. ; Висоцький О. Ф. Українські соціал-демократи та есери: досвід перемог і поразок / Олександр Федорович Висоцький. - К. : Основні цінності, 2004. - 272 с. ; Кульчицький С. Доля партії боротьбистів / Станіслав Кульчицький // Історія України. - 2000. - № 15. - С. 10 ; Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928) / Станіслав Владиславович Кульчицький. - К. : Основи, 1996. - 396 с. ; Любовець О. Боротьбисти і більшовики: співпраця та протиборство / Олена Любовець // Історія України. - 2000. - № 40. - С. 6-7 ; Шаповал Ю. Фатальний бренд (до 70-летия фабрикации дела боротьбистов) / Юрій Шаповал // День. - 2005. - № 30 (19 февраля). - С. 7. .

Часи перебування П. Любченка на чолі української сільськогосподарської кооперації - практично невивчена сторінка його життя. М. Дорошко, досліджуючи проблему формування та функціонування компартійно-радянської номенклатури 1917-1938 рр. як приклад проведення більшовизації кооперативних об'єднань України, наводить раніше невідому інформацію щодо процедури призначення П. Любченка на посаду голови правління Всеукраїнського союзу сільської кооперації «Сільський господар» Дорошко М. С. Номенклатура: керівна верхівка Радянської України (1917-1938) : монографія / Микола Савович Дорошко - К. : Ніка-Центр, 2008. - 368 с.. Окремого аспекту діяльності на цій посаді П. Любченка торкається М. Журба, наводячи факти про участь П. Любченка у засіданні ЦК Міжнародного кооперативного альянсу 1925 р. в Парижі Журба М. А. Сільська кооперація радянської України і Міжнародний кооперативний альянс (20-ті рр. ХХ ст.) / Михайло Анатолійович Журба // Український історичний журнал. - 2001. - № 2. - С. 61-74..

Останнє десятиріччя життя та діяльності П. Любченка як державного та політичного діяча в сучасній історичній науці розглянуто фрагментарно. Увагу авторів здебільшого привертають такі аспекти: участь П. Любченка у процесі «Спілки Визволення України» (В. Кирилюк, С. Кульчицький, В. Пристайко, Д. Табачник, В. Погребняк, Ю. Шаповал Кирилюк В. Процес СВУ - сталінська фальшивка / Вітольд Кирилюк // Літературна Україна. - 1989. - 7 грудня (№49/4354). - С. 1 ; Кульчицький С. За лаштунками процесу «СВУ» / Станіслав Кульчицький // Історія України. - 2000. - № 11 (березень). - С. 1-2 ; Пристайко В. Жертви терору. Як ДПУ боролося з українською академічною наукою / Володимир Пристайко // З архівів ВУЧК - ГПУ - НКВД - КГБ. - 1994. - № 1. - С. 70-82 ; Табачник Д. «Ворог народу» і його компанія / Дмитро Табачник, Віктор Погребняк // Соціалістична культура. - 1989. - № 11. - С. 10-14 ; Шаповал Ю. І. Справа «Спілка Визволення України»: погляд з відстані 75 років / Юрій Іванович Шаповал // Український історичний журнал. - 2005. - № 3. - С. 132-143.); роль в організації гоніння на М. Скрипника (О. Борисьонок, В. Солдатенко, Г. Єфіменко) Борисенок Е. Феномен советской украинизации. 1920-1930-е годы / Елена Борисенок. - М. : Европа, 2006. - 256 с. ; Єфіменко Г. Г. Зміна векторів у національній політиці Москви в голодоморний 1933 р. / Геннадій Григорович Єфіменко // Український історичний журнал. - 2003. - № 5. - С. 25-50 ; Солдатенко В. Ф. Незламний. Життя і смерть Миколи Скрипника / Валерій Федорович Солдатенко. - К. : Книга пам'яті України, 2002. - 352 с., поодинокі факти, що стосуються діяльності П. Любченка в реалізації політики колективізації та здійснення голодомору 1932-1933 рр. (Ю. Шаповал, С. Кульчицький, В. Марочко) Кульчицький С. В. Некоторые проблемы истории сплошной коллективизации на Украине / Станислав Владиславович Кульчицкий // История СССР. - 1989. - № 5. - С. 20-36 ; Марочко В. Голодомор 1932-1933 рр. / Василь Марочко. - К., 2007. - 64 с. ; Шаповал Ю. Україна ХХ ст.: особи та події в контексті важкої історії / Юрій Шаповал. - К. : Ґенеза, 2001. - 560 с., обставини загибелі прем'єра (Ю. Шаповал, М. Дорошко, В. Золотарьов, Ю. Краснощок) Шаповал Ю. І. Сталінізм і Україна / Юрій Іванович Шаповал // Український історичний журнал. - 1992. - № 5. - С. 28-37 ; Шаповал Ю. Всеволод Балицький. Особа, час, оточення / Юрій Шаповал, Вадим Золотарьов. - К. : Стиліст, 2002. - 468 с. ; Шаповал Ю. Проблеми політичного терору в Україні у 30-50-ті рр.: здобутки і перспективи дослідження / Юрій Шаповал // Україна - Росія: діалог історіографій : матеріали міжнарод. наук. конференції / Ін-т історії України НАН України, Канаду ін-т укр. студій Альбертського ун-ту (Едмонтон), Сіверський ін-т регіональних досліджень ; [редкол. : В. Ф. Верстюка (відп.ред.), В. М. Бойко (відп. секр.), С. А. Лепявко, С. М. Плохій]. - К. ; Чернігів : Деснянська правда, 2007. - С. 197-229 ; Краснощок Ю. Лідера знайти та знищити / Юрій Краснощок // Вітчизна. - 2006. - № 9-10. - С. 97-111.. Останнім часом побачила світ певна кількість наукових праць російських істориків (В. Жуков, В. П'ятницький, М. Черушев), в яких згадуються передусім обставини смерті П. Любченка Жуков Ю. Иной Сталин. Политические реформы в СССР в 1933-1937 гг. / Юрий Жуков. - М. : Вагриус, 2003. - 698 с. ; Пятницкий В. И. Заговор против Сталина / Владимир Иосифович Пятницкий. - М. : Современник, 1998. - 478 с. ; Черушев Н. С. 1937 год: элита Красной Армии на голгофе / Миколай Семенович Черушев - М. : Вече, 2003. - 568 с. .

Вагомим доробком діаспорної історіографії є праці Ф. Пігідо, Г. Костюка та І. Майстренка, в яких висвітлюються питання політичної історії України 20-30-х років ХХ ст. Костюк Г. Сталінізм в Україні. Ґенеза і наслідки : дослідження і спостереження учасника : [пер. з англ.] / Григорій Костюк. - К. : Смолоскип, 1995. - 495 с. ; Пігідо Ф. Україна під більшовицькою окупацією: (матеріали до історії боротьби українського народу в 1920-30-х роках) / Федір Пігідо. - Мюнхен : досліди і матеріали (серія 1, ч. 34), 1956. - 143 с. ; Maistrenko I. Borot'bism: A Chapter in the History of the Ukrainian Communism / Ivan Maistrenko. - N.Y., 1954. - 325 p.. Ці дослідники були безпосередніми учасниками тих чи інших подій або спирались на особисті враження людей, які зустрічалися із П. Любченком.

У цілому можна стверджувати, що політична заангажованість радянських істориків та відсутність доступу до архівних джерел істориків діаспори не дозволили у 40-80-ті рр. XX ст. всебічно вивчити еволюцію світогляду та основні етапи життя та діяльності П. Любченка. На сьогодні в історичній науці ці питання розкриті епізодично і нерівномірно, що унеможливлює об'єктивно оцінити постать П. Любченка та визначити його місце в історії України першої половини ХХ ст.

У другому підрозділі «Джерельна база роботи» проведено аналіз історичних джерел, що забезпечують розкриття теми дисертації.

Використані джерела умовно поділяємо на неопубліковані та опубліковані. Основу джерельної бази дисертації склали документи 123 справ 10 фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України).

За видовою класифікацією неопубліковані джерела поділено на підгрупи: актові, діловодні (документи органів державної влади та державного управління, політичних партій та громадських об'єднань) та оповідні (спогади).

Найбільший обсяг документів ЦДАГО України стосовно предмета дослідження сконцентровано у фонді 1 «Центральний комітет Компартії України». У дисертації використовуються чотири основні групи документів цього фонду: 1) стенографічні звіти та матеріали з'їздів, конференцій КП(б)У; 2) протоколи засідань Політбюро, Оргкомітету та Секретаріату ЦК КП(б)У; 3) матеріали до протоколів засідань Політбюро, Оргкомітету та Секретаріату ЦК КП(б)У (ділова переписка); 4) анкети учасників партійних з'їздів та конференцій.

Потужні інформаційні можливості мають стенографічні звіти доповідей, промов, виступів П. Любченка на V, VII партійних конференціях та XII з'їзді КП(б)У, серпневому пленумі 1937 р., анкети делегатів ХІІ з'їзду КП(б)У, серед яких є власноруч заповнена анкета П. Любченка, що містить інформацію, раніше невідому історикам.

Суттєве наукове значення мають протоколи засідань Політбюро ЦК КП(б)У та матеріали до них. Це пов'язано з тим, що архівні матеріали Раднаркому України за 1921-1937 рр. знищені за радянських часів. У матеріалах цих засідань знаходяться копії окремих постанов РНК, матеріали ділової переписки, звіти, плани тощо. Найбільш інформативними є постанови уряду, підписані П. Любченком, службові записки та пропозиції, внесені ним на розгляд Політбюро ЦК КП(б)У. Важливими є матеріали щодо «голосування членів ЦК та політбюро КП(б)У опитом», надписи на окремих проектах документів, власноруч зроблені П. Любченком.

Особливою інформативністю виділяються матеріали та документи Всеукраїнської ради сільськогосподарської кооперації «Сільський господар» (Ф. 290 ЦДАВО України). Серед цього масиву можна виділити кілька груп документів: 1) протоколи засідань правління «Сільського господаря»; 2) протоколи засідань та постанови кооперативних з'їздів та нарад, 3) акти ревізійних обстежень; 4) офіційні звіти, матеріали переписки із членами Представництв «Сільського господаря» за кордоном; 5) мандати, анкети тощо.

Частиною джерельної бази дослідження є частково збережені матеріали Ради Народних Комісарів України (Ф. 2 ЦДАВО України), а також матеріали фондів «Верховна Рада УРСР» (Ф. 1), «Бюро Українського друку при ВУЦВК» (Ф. 1738), «Документи і матеріали українських емігрантських установ, організацій та різних осіб (колекція)» (Ф. 4465).

Поряд з офіційною інформацією пізнавальне значення мають наративні джерела, зокрема спогади сучасників П. Любченка. Серед інших, це спогади колишнього ректора Харківського державного університету Я. Блудова та секретаря однієї із партійних організацій Е. Нольського про причини та механізм переслідування наркома освіти України М. Скрипника і роль в цьому П. Любченка (Ф. 59 ЦДАГО України).

Серед опублікованих джерел за видовою класифікацією виокремлюється три підгрупи: документальні, наративні джерела та періодична преса.

До документальних джерел належать протоколи засідань Малої Ради України, вміщені у збірнику «Українська Центральна Рада. Документи і матеріали» Українська Центральна Рада. Документи і матеріали : у 2 т. - К. : Наукова думка, 1997. - Т. 2. - 10 грудня 1917 р. - 29 квітня 1918 р. - 1997. - 424 с., матеріали та документи 1932-1933 рр. щодо голодомору в Україні Голодомор 1932-1933 років в Україні: документи і матеріали / упоряд. Р. Я. Пиріг ; НАН України, ін-т історії України. - К. : Києво-Могилянська академія, 2007. - 1128 с. ; Голодомор 1932-1933 років в Україні: злочин влади - трагедія народу: документи і матеріали / Держ. ком. архівів України, Центр. держ. архів України ; [кол. упоряд. : В. С. Лозицький (кер.), та ін.]. - К. : Ґенеза, 2008. - 504 с. ; Український хліб на експорт: 1932-1933 / за заг. ред. В. Сергійчука - К. : ПП Сергійчик В. І., 2006. - 432 с., архівні документи стосовно проведення репресій щодо польських та німецьких поселень у прикордонній зоні України, зосереджені у збірнику «Чорна книга України» Чорна книга України: збірник документів, архівних матеріалів, листів, доповідей, статей, досліджень, есе / [упоряд. Ф. Зубанич]. - К. : Просвіта, 1998. - 783 с., а також низка матеріалів з'їздів, пленумів, партконференцій ВКП(б) та КП(б)У, стенографічний звіт судового процесу «СВУ» ХІІ з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України. Доповіді і резолюції. - Харків : Партійне видавництво ЦК КП(б)У, 1934. - 322 с. ; Комуністична партія України: з'їзди і конференції / кер. авт. кол. В. Ф. Солдатенко. - К. : Україна, 1991. - 478 с. ; Материалы февральско-мартовского пленума ЦК ВКП(б) 1937 года // Вопросы истории. - 1995. - № 10-11. - С. 3-45 ; Спілка визволення України. Стенографічний звіт судового процесу. - Харків : Держвидав, 1931 / Вступна стаття П. П. Любченка. - Т. 1. - С. 3-12..

Серед наративних джерел вагоме місце посідають спогади і мемуари Г. Костюка Костюк Г. Зустрічі і прощання. Спогади / Григорій Костюк. Кн. 1. - Едмонтон : Канадський ін-т Українських студій : Альбертський ун-т, 1987. - 743 с., Ю. Самброса Самброс Ю. Щаблі. Мій шлях до комунізму: мемуарні нариси / Юрій Самброс. - [Б.м.] : Сучасність, 1988. - 417 с., М. Хрущова Хрущов Н. С. Воспоминания. Избранные фрагменты / Никита Сергеевич Хрущов. - М. : Вагриус, 1997. - 511 с., П. Дорошенка Дорошенко Д. Мої спогади про недавнє минуле (1918-1919 рр.) / Дмитро Дорошенко // Український історичний журнал. - 1993. - № 2-3. - С. 104-115., О. Височенка Височенко А. СССР без маски / А. Височенко. - Вінніпег : Накладом і друком нового шляху, 1952. - 196 с., С. Єфремова Єфремов С. О. Щоденники. 1923-1929 / Сергій Олександрович Єфремов - К. : Газета «Рада», 1997. - 848 с., І. Майстренка Майстренко І. Історія мого покоління. Спогади учасника революційних подій в Україні / Іван Майстренко. - Едмонтон : Канадський ін-т українських студій : Альбертський університет, 1985. - 416 с., які не лише надають інформацію фактологічного характеру, але й збагачують оцінний бік дослідження.

Суттєве значення має використання матеріалів періодичних видань. Публіцистичні статті П. Любченка, що містяться в партійних виданнях «Боротьба» та «Комуніст», надають можливість вивчити питання трансформації політичних поглядів П. Любченка. Тексти промов П. Любченка, офіційні коментарі певних подій (разом з тим і реакція влади на самогубство П. Любченка) оприлюднені в газеті «Вісті». Матеріали таких видань, як «Комсомольская правда» та «Соціалістичний Київ» надають можливості доповнити фактологічну канву дослідження.

Таким чином, сукупність залучених для аналізу проблеми джерел різного походження та видової ознаки, значна частина яких вводяться до наукового обігу вперше, дозволяють на репрезентативній джерельній базі здійснити дослідження політичної діяльності та еволюції світогляду П. Любченка.

У третьому підрозділі «Методологія дослідження» визначено, що теоретичною основою роботи є принципи об'єктивності, історизму, багатофакторності, системності, всебічності. Зазначені принципи реалізуються через застосування комплексу загальнонаукових і спеціальноісторичних методів наукового пізнання.

Ключову роль у дослідженні відігравав біографічний метод, що дозволив визначити особливості формування досліджуваної особи, її життєвого шляху, прослідкувати зміну соціальних ролей, вписаних в історичний і культурний контекст. Важливою для дослідника була індивідуальність особи, її соціальна лояльність і соціальний протест. Використання вказаного методу дозволило не тільки відтворити біографію П. Любченка, а й розкрити закономірності прояву соціальних процесів у його житті.

За допомогою системно-структурного методу досліджувався процес формування ідейно-тактичних орієнтацій П. Любченка щодо питань політичного устрою та форми правління в період із початку Лютневої революції 1917 р. до остаточного встановлення радянської влади в Україні відповідно до есерівського, боротьбистського, більшовицького етапів їх становлення.

Використання методу періодизації дозволило виявити та обґрунтувати межі основних періодів політичної та державної кар'єри П. Любченка, етапи формування та зміни його світогляду.

Історико-генетичний метод дозволив показати причинно-наслідкові зв'язки і закономірності розвитку політичних поглядів та кар'єри П. Любченка. любченко трансформація світогляд державотворення

У першому підрозділі другого розділу «Формування світогляду та початок революційної і політичної діяльності», який має назву «Шлях від націонал-комунізму до комунізму», досліджено процес формування світогляду П. Любченка з виділенням об'єктивних та суб'єктивних чинників, що мали вплив на становлення політичних пріоритетів та політичного вибору, визначено етапи еволюції світогляду, розкрито зміст трансформації ідейно-тактичної орієнтації з питань державного устрою (від незалежності до федерації радянських республік) та форми правління (від парламентської республіки до республіки рад), а також простежено процес становлення П. Любченка як професійного політика.

У підрозділі зібрано відомості про родину П. Любченка, яка походить із селян-кріпаків. Розглянуто шкільні роки цього політичного діяча. Зазначено, що під час навчання у військово-фельдшерській школі у п'ятнадцятирічному віці П. Любченко знайомиться з літературою політичного характеру, а у шістнадцять років починає займатися політичною діяльністю - вступає до партії есерів, бере участь у майовках, зазнає переслідувань від царату.

Значний вплив на становлення політичних поглядів П. Любченка мали події Першої світової війни та Лютневої революції 1917 р., які не дали йому можливості отримати фундаментальну університетську освіту. 1915-1916 рр. П. Любченко провів на фронті помічником лікаря в 3-му Єлецькому полку. У 1917 р. вступає до лав УПСР, стає членом виконкому Київської ради робітничих і солдатських депутатів, входить до складу Центральної Ради та стає членом президії Малої Ради. П. Любченко приєднався до тих членів ЦК УПСР, які восени 1917 р. вимагали відставки уряду В. Винниченка через зближення УНР з австро-німецьким блоком, за що був заарештований та засуджений до розстрілу. Його життя врятував вступ до Києва 26 січня 1918 р. Червоної армії. Після звільнення навесні 1918 р. погляди П. Любченка починають змінюватися у бік підтримки ідейних засад націонал-комунізму; він став одним із лідерів партії боротьбистів.

Під час Гетьманату та окупації України кайзерівськими військами, а також під час денікінського режиму П. Любченко брав активну участь у підпільній роботі в Києві. Вже тоді відбувається перше зближення П. Любченка з більшовиками. У цей час він входив до складу забороненого виконкому Київської ради, був членом президії Київського губвиконкому партії та членом ревтрибуналу, організовував диверсії проти білогвардійців на залізниці, вів агітацію серед селян та солдатів, збирав інформацію для Червоної армії, став заступником наркома продовольства у коаліційному уряді з більшовиками. Однак до березня 1920 р. П. Любченко не тільки критично ставився до РКП(б) та її вождів, а й публічно висловлював свої погляди.

Під час вирішення питання про самоліквідацію УКП (боротьбистів) та вступу її членів до складу КП(б)У П. Любченко вагався. Йому, як і іншим керівникам партії боротьбистів, було запропоновано високу посаду в партійно-державному апараті, що надавало ілюзорну можливість відігравати значну роль у КП(б)У та у керівництві УСРР. Політичний вибір П. Любченка був зроблений у бік підтримки більшовиків.

На початок 1920 р. завершується становлення П. Любченка як професійного політика, політична діяльність домінує у його житті.

У другому підрозділі «Початок політичної кар'єри у лавах КП(б)У» розглянуто механізм входження П. Любченка до складу компартійно-радянської номенклатури.

П. Любченко протягом 1920 р. почергово обіймав посади заступника голови та секретаря Київського губкому КП(б)У. Він прагне довести керівникам обраної ним політичної партії свою готовність діяти - став активним агітатором за справу партії. У другій половині 1920 р. знаходився на фронті та обіймав посаду заступника начальника політвідділу Другої кінної армії.

У 23-річному віці П. Любченко входить до «номенклатурної касти», представники якої могли займати одночасно декілька високих керівних посад або переміщуватися з одного крісла у партійних і державних структурах в інше. Вже у 1921 р. він одночасно був призначений на посади голови та члена бюро Чернігівського губкому, а з лютого до жовтня 1922 р. працював заступником голови губвиконкому у Донбасі. На цей час партійна приналежність стала домінуючим чинником, який впливав на прийняття рішень П. Любченка.

У третьому підрозділі «Місце П. Любченка у розвитку сільськогосподарської кооперації України 1922-1925 рр.» охарактеризовано основні напрями діяльності П. Любченка як голови Всеукраїнського союзу сільськогосподарської кооперації «Сільський господар», визначено його роль та місце у розвитку сільськогосподарської кооперації та особисту позицію з проблеми залучення бідняцьких господарств до колгоспів.

У рамках здійснення політики більшовизації кооперативних об'єднань України П. Любченко у березні 1922 р. був «обраний» до складу правління «Сільського господаря», який формувався на партійній основі, та очолив у ньому відділ колгоспів. Вже тоді він мав особистий погляд стосовно особливостей розвитку сільської кооперації України: був прихильником позиції керівників ВКП(б) щодо однакової важливості кооперування та колективізації і необхідності масового залучення до кооперації незаможницьких господарств. Така позиція сприяла затвердженню його кандидатури на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У на посаду голови правління Союзу та формального обрання через декілька днів на засіданні правління «Сільського господаря».

Молодому та амбітному керівникові вдалося скоординувати роботу правління та членів Союзу на ефективне вирішення таких питань: покращення фінансового стану Союзу та залучення додаткових коштів на розвиток сільськогосподарської кооперації, розширення збутових операцій та виходу на міжнародні ринки (створення міжнародних представництв, входження до Міжнародного кооперативного альянсу), значного збільшення кількості членів кооперації, організації цукрової кооперації, електрифікації села, меліорації земель, організації благодійницької справи тощо.

У четвертому підрозділі «Діяльність на посаді голови Київського окружного виконкому та Київської міської ради (грудень 1925 - листопад 1927 рр.)» встановлено основні фактори, які зумовили стрімке просування П. Любченка до вищих щаблів влади, проаналізовано його позицію щодо проведення політики українізації.

Восени 1925 р. П. Любченка обрано головою Київської міськради та окружного виконкому як представника «українських кадрів». Основними досягненнями на цих посадах були: реконструкція та створення підприємств, початок широкомасштабної роботи з розбудови Києва, переведення до Києва низки центральних установ, районування округу та створення сільських рад, спрямування до області коштів для будівництва в селі лікарень та шкіл тощо.

У той же час П. Любченко дуже швидко дрейфував у бік сталінського елітарного угрупування. Він був активним учасником усіх політичних кампаній переслідування та дискредитації її опонентів. На Х з'їзді КП(б)У П. Любченка обрано до складу ЦК. П. Любченко був переконаний, що Л. Троцький, Г. Зінов'єв та їх прихильники були противниками політики українізації. Він пов'язував цю політику з позицією Й. Сталіна та Л. Кагановича в ЦК ВКП(б) і тому свідомо перейшов на їх бік. Звинувачував П. Любченко у примусовому залученні неукраїнської частини робітничого класу до української культури М. Волобуєва, О. Шумського, М. Хвильового. Він вважав, що політика українізації зводиться до підвищення рівня володіння українською мовою представниками радянського апарату та створення умов для розвитку української культури, науки, освіти.

У першому підрозділі третього розділу «П. Любченко у складі вищих партійно-державних органів влади Радянської України (1929-1937 рр.)», що має назву «Основні кроки на посаді секретаря ЦК КП(б)У з ідеологічних питань», доведено тезу про суперечливість дій П. Любченка у здійсненні політики українізації, визначено його роль в організації та проведенні процесу «СВУ» та початку гонінь на М. Скрипника.

У період 1927-1933 pp. П. Любченко, з одного боку, все міцніше інтегрувався до складу компартійно-радянської номенклатурної еліти УСРР, а з іншого - намагався залишатись українцем та служити своєму народові.

П. Любченко сприяв проведенню політики українізації в тому сенсі, як він розумів, і в межах, які були схвалені комуністичною ідеологією: брав активну участь у розвитку української преси, за його участю розроблялися майже усі заходи ЦК КП(б)У і РНК УСРР щодо освіти, ліквідації неписьменності, створення українських культурно-освітніх та науково-дослідних установ, сприяв розвитку театрального мистецтва, художньої літератури, народної творчості, складав протекцію у кар'єрному зростанні прибічникам українізації. Водночас П. Любченко активно брав участь у створенні міфу про «великого вождя всіх часів і народів», безжально громив українську інтелігенцію на сумнозвісному процесі «СВУ» в якості громадського обвинувача.

На період перебування П. Любченка на посаді секретаря ЦК КП(б)У припадає проведення політики голодомору 1932-1933 рр. Сталінське керівництво, прагнучи знайти «винних» у провалі сільськогосподарської кампанії в Україні, наголошувало, що саме неправильне проведення українізації стало однією із основних причин незадовільного здійснення хлібозаготівель. Тому на Лютневому пленумі ЦК КП(б)У 1933 р. винними в націоналістичному ухилі були визнані П. Любченко і А. Хвиля. П. Любченку вдалося переконати Й. Сталіна, що у «петлюрівських» симпатіях значної частини суспільства та в невдоволенні національно свідомих українців політикою ВКП(б) винен М. Скрипник, а не політика на селі центральних органів. Це стало приводом до початку гоніння на М. Скрипника.

У другому підрозділі «Участь П. Любченка в реалізації політики колективізації та голодомору (1929-1933 рр.)» визначено місце та роль П. Любченка у здійсненні свідомої акції голодомору-геноциду проти українського селянства, яка була спланована Москвою. Показано, що він, як типовий представник компартійної номенклатури, був ревним виконавцем партійних директив і не замислювався над наслідками своїх «діянь».

Позиція П. Любченка стосовно методів колективізації стрімко змінювалася - від допущення куркулів у колгоспи (за умови створення для них особливого режиму, який буде забезпечувати неможливість їх індивідуального збагачення), до підтримки політики ліквідації куркульства як класу. Роль П. Любченка у здійсненні голодомору полягала у безпосередній участі при розробці механізмів його проведення. П. Любченку належить низка директив, постанов, планів хлібозаготівель та здійснення жорсткого контролю за виконанням шляхом участі у комісіях на кшталт молотовських «для прийняття на місцях разом із обкомами всіх заходів до більшовицької мобілізації сил». За ініціативи П. Любченка проведено переселення колгоспників із Правобережної України в колгоспи окремих районів Одещини і Дніпропетровщини.

Наприкінці лютого 1933 р. П. Любченка затверджено на посаду першого заступника Голови РНК УСРР.

У третьому підрозділі «Діяльність на посаді голови Раднаркому України (1934-1937 рр.): основні напрями, зміст та ступінь реалізації» охарактеризовано основні кроки П. Любченка у 1934-1937 рр.

28 квітня 1934 р. П. Любченка призначено головою уряду республіки. На час прем'єрства П. Любченка припадає вирішення таких завдань як: підготовка економіки країни до війни, перенесення столиці України з Харкова до Києва, розбудова нової столиці, реорганізація наркоматів та центральних установ тощо. Він займався питаннями формування та контролю виконання республіканського та місцевих бюджетів і правильністю проведення місцевого оподаткування, коригував плани капіталовкладень у промисловість та шляхове будівництво. За час його головування в уряді Всеукраїнська академія наук України була підпорядкована Раднаркому (1934 р.), при ВУАН утворено Інститут історії України, Інститут української літератури ім. Т. Шевченка та Інститут фольклору.

Під час конституційного процесу 1936-1937 рр. П. Любченко входив до складу Конституційної комісії СРСР та очолював Конституційну комісію УСРР. П. Любченко не вважав, що ідея української державності є приреченою. Нову Конституцію, яку він змушений був подавати з'їздові Рад, він вважав явищем тимчасовим.

Під час головування П. Любченка у РНК України відбувається етап реалізації політики викорінювання «націоналістичної контрреволюції», що проводилася через репресії щодо національних меншин у республіці. Не засуджував П. Любченко і розгортання дій репресивної машини проти представників номенклатурної еліти та інтелігенції.

У четвертому підрозділі «Причини та обставини трагічної загибелі П. Любченка» проаналізовано особливості взаємовідносин між різними угрупуваннями представників влади на початку фабрикації справи проти колишніх боротьбистів та П. Любченка, охарактеризовано обставини його смерті.

До причин фабрикації справи проти колишніх боротьбистів можна віднести наступні. По-перше, процес формування єдиновладдя Й. Сталіна і усунення всіх осіб у партії і державі, хто міг потенційно чинити йому опір. Серед таких осіб був і П. Любченко. По-друге, протистояння серед керівників України між П. Любченком, з одного боку, та В. Балицьким і П. Постишевим, з іншого, у боротьбі за владу в республіці. Органи держбезпеки УСРР на чолі з В. Балицьким почали збирати компрометуючі матеріали на П. Любченка з 1933 р.

П. Любченко був серед 15 членів і кандидатів у члени ЦК ВКП(б), які на пленумі 23-29 червня 1937 р. підтримали Г. Камінського і І. П'ятницького проти продовження особливих повноважень НКВС. Всі 15 чоловік згодом були знищені. У зв'язку з намірами розгрому і знищення П. Любченка та його оточення було реанімовано питання про їх колишній боротьбизм.

Пленум ЦК КП(б)У 29-30 серпня 1937 р., на якому розглядалося питання «Про буржуазно-націоналістичну організацію з числа колишніх боротьбистів та про приналежність до неї Любченка П.П.», був політичною кульмінацією боротьби з «українською націоналістичною антирадянською організацією». Розуміючи неминучість арешту, у перерві засідань пленуму 30 серпня П. Любченко покінчив життя самогубством, повторюючи долю М. Скрипника. Загибель П. Любченка не дозволила М. Єжову та І. Леплевському влаштувати гучний процес проти колишніх боротьбистів у номенклатурній еліті УРСР на чолі з керівником Раднаркому республіки. Фальсифікація справи проти колишніх боротьбистів стала новим етапом політичних репресій, який мав фатальні наслідки та призвів до остаточного становлення тоталітарного режиму.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У дисертації вперше в українській історіографії здійснено комплексне дослідження політичної діяльності та еволюції світогляду П. Любченка в умовах суспільно-політичних трансформацій радянської України 20-30-х рр. ХХ ст.

Світоглядні імперативи та інтерес до політики П. Любченка формувалися під дією певних чинників. До суб'єктивних слід віднести його походження з селян-бідняків, усвідомлення своєї національної приналежності, інтелектуальні здібності та рівень освіти, до об'єктивних - події Першої світової війни, політична ситуація в Україні початку ХХ ст.

Формування світогляду П. Любченка проходило умовно в три етапи: 1) 1913 р. - весна 1918 р., коли він поділяв погляди есерів; 2) весна 1918 р. - березень 1920 р. - боротьбистський період - П. Любченко стояв на позиціях націонал-комунізму; 3) з березня 1920 р. - етап поступового еволюціонування до всебічної підтримки більшовицької ідеології.

У рамках цих етапів відбувається зміна поглядів П. Любченка щодо питань державного устрою України. Сформовані на першому етапі позиції щодо майбутнього України як парламентської республіки змінюються на повну підтримку диктатури пролетаріату у вигляді рад робітничих та селянських депутатів на другому етапі. Майбутній державний устрій України він розглядав з позиції націонал-комунізму. Перейнявши основні постулати більшовизму, П. Любченко вбачав своїм завданням захист національних інтересів українців шляхом відстоювання ідеї самостійної соціалістичної української республіки або входження її на рівноправних засадах до Всесвітньої Соціалістичної Федерації. На останньому етапі еволюції політичних поглядів була сформована позиція щодо національного питання, як відмови від ідеї диктатури російської культури. Згода П. Любченка на перехід до складу КП(б)У значною мірою зумовлювалася розумінням, що на момент 1920 р. іншої реальної альтернативи, крім радянської влади, в Україні вже не існувало.