Благодійність та суспільна опіка в Україні (кінець ХVІІІ – початок ХХ століття)

З утворенням земських органів самоуправління розпочався земський етап у розвитку суспільної опіки. Організація суспільної опіки законодавчо так і не була закріплена за органами місцевого самоуправління; вона вважалася "факультативною діяльністю". Аналізуючи й оцінюючи діяльність земських органів самоуправління в сфері суспільної опіки можна стверджувати, що результати були в цілому досить відчутними. Земства вели активні пошуки нових форм з опіки нужденних, зокрема набули поширення так звані економічні заходи виділення дешевих квартир кустарям, організація різних товариств допомоги ремісникам, учителям, організація сільськогосподарських шкіл для бідних селянських дітей. Запобіжними заходами боротьби з бідністю і жебрацтвом стало надання земствами допомоги переселенцям, організація громадських робіт і створення бюро працевлаштування, страхування від нещасних випадків на роботі та ін. Досвід земств у сфері суспільної опіки показує, що надійними джерелами фінансування цієї діяльності були відрахування з місцевих податків, спеціальних джерел фінансування опіки (штрафи, пеня, дотації держбюджету, прибутки від продажу гральних карт та ін.), а також приватні благодійні пожертвування. Безсумнівною заслугою земств було те, що соціальний захист став розглядатися як найважливіша суспільна справа, шо було вкрай необхідно та своєчасно в умовах швидкого утвердження капіталістичних відносин. Земствам багато вдалося зробити в розвитку соціальної сфери, але, як відомо, наступ самодержавства на земство не дозволив реалізувати наявні можливості. Шкільна справа й медицина склали ядро земської діяльності. В роки Першої світової війни потенціал земства розкрився в справі організації допомоги пораненим і біженцям. Однак, незважаючи на велику роботу, проведену земствами у галузі соціальноі політики, вони не розв'язали проблеми ліквідаціі неграмотності, докорінного покращання всієї системи медичного обслуговування.

У п'ятому розділі "Діяльність міських громадських управлінь з соціальної підтримки та доброчинності" з'ясовано особливості та форми діяльності міських самоуправлінь у соціальному спрямуванні.

У підрозділі 5.1. "Міські бюджети і соціальна підтримка" вказується, що помітне покращання стану соціальної опіки у містах пов'язано з реформою міського самоврядування. У 1870 р. затверджено Міське положення, згідно з яким у містах були створені думи й управи, до компетенції яких входили розвиток народної освіти, турбота про охорону здоров'я жителів. Особливою статтею Міського положення інституціям міського самоврядування доручалось "піклування про опіку бідних та про припинення жебрацтва; створення благодійних та лікувальних закладів і завідування ними на однакових із земськими установами засадах". За новим Міським положенням (1892) до відання органів міського самоврядування входив розвиток освіти, санітарно-медичної справи та благодійності. Отже, соціальна допомога лишалась ланкою діяльності міських управлінь. Головною проблемою міських дум було те, що вони не мали достатніх коштів і прав виходити за межі певного кола предметів оподаткування. В Одесі і Миколаєві був встановлений лікарняний збір. В Ялті, Феодосії, Євпаторії було встановлено збір з курортників.

Створена в роки "великих реформ" 60-70-х рр. ХІХ ст. система міського самоврядування серед головних напрямів своєї діяльності вбачала задоволення соціальних запитів широких верств населення на підвідомчій території. Саме на місцеві інститути самодержавство перекладало основні турботи про розвиток охорони здоров'я та народної освіти. Лише після покриття всіх обов'язкових витрат міське управління мало право спрямовувати кошти, що залишалися, на так звані "необов'язкові витрати": на утримання лікарень, благодійних закладів, народну освіту, благоустрій міст тощо. Проте саме у цій сфері своєї діяльності міські думи, незважаючи на сукупність несприятливих умов, домоглися найбільших успіхів. Громадське управління одержало досить суттєве позабюджетне джерело фінансування соціальної сфери - у вигляді благодійних пожертв.

Міські видатки в галузі суспільної опіки можна згрупувати за трьома напрямами: 1) утримання благодійних закладів, тобто закрита опіка, 2) відкрита опіка, або допомога поза закладами, 3) надання допомоги та субсидій добродійним товариствам та закладам.

У підрозділі 5.2. "Соціальна допомога" окреслені напрями та форми соціальної підтримки незаможного населення міст. Найбільш поширеною формою допомоги старим, хворим, немічним, сиротам у містах була організація богаділень і притулків. Міські управління надавали підтримку таким закладам інших відомств. Одним із соціально спрямованих питань у діяльності міських управлінь була оплата праці власних службовців та робітників, їх пенсійного забезпечення. Службовцям міського громадського управління надавалась передсвяткова допомога. Міські громадські управління підтримували родини своїх колишніх працівників. З міських доходів надавалася допомога дітям нижчих чинів поліцейських та пожежних команд, родинам нижчих військових чинів, утримувались притулки для літніх самотніх людей. Важливим напрямом соціальної підтримки був догляд за літніми людьми та інвалідами, допомога малозабезпеченим мешканцям. Надавались пенсії та грошові допомоги. Підтримувались благодійні товариства та установи, що не перебували у віданні міста, утримувались заклади допомоги бідним. Доброчинна діяльність органів міського самоврядування відзначалась широким розмаїттям мережі "общеполезных заведений". В Одесі лише у 1912 р. виділена субсидія товариству покровительства колишнім в'язням і безпритульним, Хрестовоздвиженському церковно-парафіяльному попечительству для утримання дитячого притулку, одеському відділенню Російського товариства захисту жінок, попечительству бідних Архангельсько-Михайлівської церкви для дитячої їдальні, Стурдзівській общині сердобольних сестер на утримання амбулаторії, училищу сліпих одеського відділення попечительства сліпих, товариству дешевих нічліжних притулків, товариству виховно-виправних притулків, товариству допомоги бідним на Пересипі для сирітського притулку. Громадське самоврядування Києва надавало допомогу товариству швидкої медичної допомоги, товариству боротьби з заразними хворобами, товариству надання допомоги хворим дітям, медичним закладам Червоного Хреста, медичним закладам благодійного товариства, протитуберкульозному санаторію, пологовому притулку на Подолі, на оплату лікарям за нічні чергування та утримання цих чергувань, на оплату нічних чергувань фельдшериць і повитух, на утримання ліжка імені Пирогова у лікарні благодійного товариства.

Міські управління допомагали працевлаштуванню населення за посередництвом відповідних контор по найму. Мали місце громадські роботи. Громадські управління намагалися створити для бідняків певні житлово-побутові умови. Для прийшлого та місцевого збіднілого населення організовувалися міські нічліжки та дешеве житло. Проте забезпечення дешевими квартирами городян було недостатнім.

Міські думи займалися приватними заповітами та пожертвуваннями на добродійні цілі. У розпорядження міського самоврядування різні особи відписували власні кошти з тим, щоб відсотки з цих капіталів щорічно роздавалися бідним на християнські свята - Різдво, Пасху, а також на утримання богаділень та інших закладів.

Кошти міст поповнювалися за рахунок добродійних внесків великої буржуазії. Київський голова думи П. Демидов пожертвував 70 тис. руб., які були спрямовані на відкриття ремісничої школи, на жіночу гімназію, на будівництво притулку, на організацію міської пошти. Лише М.А. Терещенко пожертвував на громадські потреби понад 5 млн руб., з яких два млн - на м. Київ. Щоб зрозуміти повною мірою розмах благодійних внесків минулого, треба враховувати, що 100 000 руб. ХІХ ст. сьогодні еквівалентні приблизно одному мільйону американських доларів. Особливо відзначимо відомого київського благодійника М.П. Дегтєрєва. На його кошти при міській Олександрівській лікарні була збудована церква, старостою якої він був до останніх днів. Разом з іншими киянами Дегтєрєв взяв участь у фінансуванні будівництва Свято-Покровської (Платонівської) церкви. На Подолі у будинку С. Стрельбицького ним заснована богадільня для непрацездатних осіб. М. Дегтєрєв пожертвував 100 тис. руб. на утримання 45 безплатних квартир на Подолі. При заснуванні Політехнічного інституту Дегтєрєв пожертвував 15 тис. руб. на стипендії цього закладу. Така ж сума пожертвувана ним при заснуванні в Києві комерційного училища. У безплатній лікарні для чорноробів Дегтєрєв вніс на утримання п'яти ліжок його імені 25 тис. руб. Надав 15 тис. руб. на влаштування прийомного покою при цій лікарні, а за його заповітом збудовано корпус на 25 ліжок. М. Дегтєрєв заповів свій капітал у сумі близько 2 400 000 руб. і нерухоме майно майже на 1 600 000 руб. на будівництво і утримання благодійних закладів його імені: богадільні на 500 осіб обох статей, притулку на 60 дітей віком від 6 до 13 років і притулку на 100 дітей до 6 років. На благодійні внески сім'ї Бродських та інших подвижників у Києві виникла й діяла одна з найбільших в Україні єврейська лікарня. Серед найбільш значних медичних проектів у Києвї слід також відзначити будівництво безплатної хірургічної "лікарні Зайцева", лікарні для чорноробів та ін. Свій слід у добродійній діяльності залишила й сім'я Грушевських. Батько Михайла Грушевського С. Грушевський лишив по собі досить значний маєток, призначивши його на гуманітарні цілі (стипендії й школу). У духовному заповіті він доручив своїм спадкоємцям заснувати на залишений спадок початкове народне училище у Києві.

Органи міського самоврядування вживали заходів проти дорожнечі товарів і предметів широкого вжитку. В неврожайні роки деякі міські думи намагалися знизити ціни на хліб. До певних успіхів у соціальній сфері можна віднести й створення в зимовий час запасів палива для продажу незаможним городянам за твердими цінами, нижчими від ринкових, збирання управами пожертвувань для закупівлі вугілля для бідних. За поданням благодійних відділень міських управ проводилось фінансування міських дільничних опікунств для бідних.

Соціальні проблеми гостро постали перед органами міського самоврядування в роки Першої світової війни. Однією з них стала допомога родинам осіб, мобілізованих на війну. Органи міського управління докладали зусиль для боротьби з дорожнечею, що була наслідком економічних труднощів воєнного часу. Доводилося докладати значних зусиль, щоб боротися з енергетичною проблемою. Перша світова війна стала справжнім випробуванням для соціальної та санітарно-медичної системи. Скупчення біженців було надзвичайно небезпечним з огляду на санітарно-епідеміологічне становище міст. Біженці користувались безкоштовною медичною допомогою. Протягом короткого часу в Україні за активної участі міських і земських органів управління з'явилася широка мережа госпіталів і лазаретів, наприклад, у Бердичеві - на 6 тис ліжок, в Черкасах - 3,5 тис., в Умані - 450, в Києві було облаштовано 9 госпіталів на 6185 ліжок. Завдяки енергійним і своєчасним заходам органів міського самоврядування в роки Першої світової війни вдалося задовільно розв'язати складні питання допомоги біженцям та евакуйованим, розміщення поранених і хворих військовослужбовців, забезпечувати діяльність мережі медичних закладів, фінансувати важливі соціальні напрями.

Отже, діяльність міських громадських управлінь із соціальної підтримки незаможних відзначалася різнобічністю і, безумовно, сприяла пом'якшенню складного тогочасного соціального становища.

У підроділі 5.3. "Народна освіта" вказується на те, що предметом піклування міського самоврядування була й народна освіта, витрати на яку з часом досягли значних сум. В середньому 75% усіх надходжень на утримання початкових шкіл становили кошти органів міського самоврядування. Вони витрачалися на заробітну плату вчителям, на оплату приміщень, на придбання підручників, навчальних посібників та матеріальну допомогу учням. Увага міських дум поширювалася також на середню, вищу і професійну освіту. За участю органів міського управління відкривалися чоловічі та жіночі прогімназії, гімназії, ремісничі, професійні училища, вони брали участь у їх фінансуванні.

В містах українських губерній у 70-х рр. ХІХ ст. на освіту з бюджету виділялось: у Катеринославській губернії - 13,4%; у Херсонській губернії - 12,5%; у Таврійській - 8,6%; у Чернігівській - 7,3%; у Полтавській - 6,3%; у Харківській - 5,8%; у Київській - 5,2%; у Подільській - 2,1%; у Волинській губернії - 0,6%. Як бачимо, найнижчий показник у правобережних губерніях. Найбільші витрати на освіту були у Катеринославській, Херсонській і Таврійській губерніях. За ними йдуть Чернігівська, Полтавська і Харківська губернії. Найменші відповідні видатки були в Київській, Подільській і Волинській губерніях, що очевидно пояснюється тим, що впровадження міської реформи тут було не завершено, а з іншого боку - про ефективність діяльності міських громадських управлінь після реформи.

Міста піклувались не лише про загальну освіту, але й про дуже важливу для незаможного населення - професійну освіту. Приділялась увага й закладам вищої освіти. Звертали увагу й на дошкільне та позашкільне виховання, на влаштування бібліотек, народних читалень. Органи муніципальної влади створювали за межами міст літні оздоровчі колонії для учнів.

Висока платня за освіту призводила до відмови продовжувати навчання. Муніципальні органи влади намагалися запобігти цьому наданням субсидій та стипендій.

Отже, народна освіта була об'єктом постійної турботи органів самоврядування. Міські думи та управи відкривали, повністю чи частково фінансували муніципальні навчальні заклади найрізноманітнішого профілю: дошкільні установи, загальноосвітні та професійні школи і училища, народні університети, недільні та вечірні ремісничі курси для дітей незаможних батьків. Вони активно сприяли організації недільних загальноосвітніх шкіл.

У підроділі 5.4. "Охорона здоров'я населення" відзначено, що спочатку міські управління не дуже ретельно ставилися до розвитку медичних закладів. Не маючи досвіду й коштів, необхідних для створення лікарень, вони інколи обмежувалися розширенням та дообладнанням наявних медичних закладів. Що стосується міських витрат за перебування в лікарнях нижчих чинів поліції та пожежних команд, то слід, насамперед, мати на увазі, що вони були обов'язкові для міських управлінь за законом. Якщо міста не мали своїх лікарень, то вимушені були платити за лікування вказаних чинів земським, приказним та іншим лікарням, що при загальній нестачі коштів вони робили, звичайно, неохоче. Органи міського самоврядування брали активну участь у боротьбі проти поширення інфекційних захворювань. Вони видавали постанови, листівки профілактичного змісту. Разом з поліцією і лікарями міські управління організовували різні запобіжні заходи. В роки епідемій видатки міських управлінь досягали значних сум і лікування та щеплення проводилися безкоштовно. Міста приділяли увагу створенню на ринках найму сільгоспробітників медично-продовольчих пунктів - форпостів профілактики холери та інших інфекційних хвороб. Міське самоврядування піклувалось й про ремонт медичних закладів.

В Харкові та Одесі був установлений лікарняний збір у розмірі один руб. на рік. Це була своєрідна медична страховка. Лікарняний збір сплачували робітники фабрик і заводів, чорнороби, прислуга, візники й торговці вроздріб. Вони отримували лікарняні білети, що давали право на безплатну медичну допомогу в муніципальних закладах. Всі інші особи могли лікуватись в них лише за платню.

Отже, одним з основних напрямів турботи міських дум та управ була медико-соціальна допомога незаможним хворим. Не маючи достатніх коштів для повного фінансування охорони здоров'я, вони активно співпрацювали з благодійними товариствами та приватними особами з метою розширення мережі медичних закладів. Поряд з лікарнями у містах розгорталося амбулаторне лікування населення, відкривалися заклади чи відділення родопомочі, створювалися спеціалізовані санаторії, формувалося медичне страхування.

В цілому міські органи самоврядування чимало зробили в соціальній сфері. У звітах про грошові обороти міських кас твердо встановилися окремі графи видатків на суспільну опіку, народну освіту й медицину. В найбільших містах справа допомоги знедоленим була поставлена з розмахом, вражаючи значною кількістю лікарень, богаділень, притулків та інших закладів, до того ж обладнаних першокласним медичним обладнанням. Одним з важливих джерел фінансування сфери соціальної підтримки, народної освіти та охорони здоров'я стали пожертвування підприємців та інших добродійників. Значну частку благодійної допомоги нужденним надавали різноманітні громадські організації.

Діяльність органів міського самоврядування багато в чому залежала від ініціативності, професіоналізму діячів міського громадського управління. Найбільших успіхів досягнуто у тих містах, де міськими головами були особи, які вболівали за громадські інтереси і разом з гласними, за участю громадськості впроваджували у містах різні проекти, сприяли поширенню в них освіти, медичного забезпечення, а особливо в сфері соціальної допомоги.

Особливо ускладнилась соціальна, освітня та санітарно-медична діяльність органів міського самоврядування під час Першої світової війни. З великими труднощами міська влада розв'язувала завдання контролю за санітарно-епідемічним станом, постачанням важливих предметів і продуктів, намагалась боротись з дорожнечею на найнеобхідніші товари, надавала підтримку родинам військовослужбовців.

Отже, наслідком переходу справи опіки до міських органів самоврядування стало розширення масштабів, виникнення нових форм соціальної підтримки, підвищення загального рівня організації допомоги бідним та хворим. Слабкі сторони їх діяльності не можуть бути підставою для недооцінювання соціальної практики дорадянського періоду. Досвід організації соціальної допомоги малозабезпеченим силами органів міського самоврядування містить чимало раціонального і при творчому підході може бути корисним при розробці та реалізації сучасної соціальної політики держави. Висунувши народну освіту і медицину до ступеня самостійних галузей громадського управління, відділивши їх від справи допомоги бідним та від інших корисних починань, міські думи тим самим спеціалізували й громадську опіку, надали їй характер цільної та самостійної галузі управління. Звичайно, вони не могли поставити усі групи справ на однаковий рівень, і, природно, серед них вочевидь переважала народна освіта, проте безперечно також, що і в суспільній опіці міські управління зробили крок вперед, виявили здатність за певних умов вести справу і розвивати її.

У висновках підведені підсумки та узагальнені результати дослідження.

Відзначено, що процес становлення і розвитку доброчинності та соціальної допомоги в Україні - явище тривалого характеру, яке не має свого історичного завершення та оформлення. Парадигма допомоги і підтримки розвивається і є складною сукупністю історичних суспільних форм захисту і вчень, традицій і звичаїв, законів та індивідуальних дій і вчинків.

Встановлено, що з кінця ХVIIІ ст. зі створенням приказів громадської опіки оформлюється законодавча практика допомоги і підтримки на державному рівні. Законом 1775 р. визначалася компетенція перших органів державної підтримки найменш захищених верств населення і детально регламентувалася робота підвідомчих їм закладів. Була створена нова система допомоги бідним і нужденним, що об'єднала установи суспільної опіки та медичної допомоги. Вперше на загальнодержавному рівні вирішувалась проблема допомоги пауперизованим представникам різних станів. Система опіки, створена законом 1775 р., не мала альтернативи дуже довго. Діяльність приказів громадської опіки становить цілу епоху в історії благодійності.

Дисертантом зазначено, що в післяреформений період найважливішою віхою в історії соціальної підтримки та доброчинності став перехід справ допомоги бідним до земського самоврядування. Земські органи суттєво доповнили систему суспільної опіки, зумівши максимально наблизитись до потреб народних мас. Незважаючи на низку причин об'єктивного і cуб'єктивного характеру, результати в цілому були досить відчутними.

Відчутних результатів у соціальній допомозі домоглися й органи міського самоврядування. Постійно зазнаючи фінансових труднощів, знаходячись під жорсткою бюрократичною опікою губернаторів та міських голів, міські органи самоврядування проявили гідну поваги дієздатність і багато зробили у соціальній сфері. Висунувши народну освіту і медицину до ступеня самостійних галузей громадського управління, відділивши їх від справи допомоги бідним та від інших корисних починань, міські думи й управи тим самим спеціалізували й громадську опіку, надали їй характер цільної та самостійної галузі управління.

Незважаючи на відсутність у земств і міських громадських управлінь реальної самостійності, достатніх коштів, дію застарілого законодавства в галузі благодіяння, земська і міська опіка виявилась значно ефективнішою у порівнянні з приказною опікою.

Автор вказує, що відповідальність за організацію суспільної опіки в Росії законодавчо так і не була закріплена ні за державою, ні за органами місцевого самоуправління; вона вважалася "факультативною діяльністю". Ні Земське, ні Міське положення, даючи самі загальні формулювання, не забезпечували участі громадських сил і не вказували на джерела, з яких треба було брати кошти на опіку. Суспільна опіка не була включена в перелік обов'язкових витрат. Однак кошти на соціальні питання стали істотними статтями видатків необов'язкового бюджету земств і міст, де у звітах про грошовий обіг твердо встановлювалися окремі графи видатків на суспільну опіку, народну освіту, медицину. Дисертант приходить до висновку, що чимало недоліків у діяльності органів самоврядування пояснювалися відсутністю традиційного досвіду громадської муніципальної практики, байдужістю основної маси гласних до громадської справи, некомпетентністю у вирішенні господарчих питань. Головне полягало в тому, що громадські установи з широким полем обов'язків і великою відповідальністю не мали необхідних умов для роботи.

Одним з важливих джерел фінансування сфери соціальної підтримки, народної освіти та охорони здоров'я стали пожертвування підприємців та інших добродійників. Значну частку благодійної допомоги малозабезпеченим надавали різноманітні громадські організації.

Автором встановлено, що наслідком переходу справи опіки до земських і міських органів самоврядування стало розширення масштабів, виникнення нових форм соціальної підтримки, підвищення загального рівня організації допомоги бідним та хворим. Досвід організації соціальної допомоги незаможним силами органів самоврядування містить чимало раціонального і при творчому підході може бути корисним при розробці та реалізації сучасної соціальної політики держави.

В роботі підкреслено, що в Російській імперії, у складі якої перебувала значна частина українських земель, існували й досить вагомі зовнішні чинники благодійності: можливість отримати суспільне визнання, державні чини та нагороди, дворянство та ін. Держава усіляко стимулювала розвиток благодійності, одночасно прагнучи взяти її під свій жорсткий контроль.

Звичайно, вирішення проблеми надання належного соціального забезпечення і медичної допомоги знаходиться в компетенції держави, і лише загальнодержавними заходами можна радикально змінити їх становище. Однак, цілком очевидно, що асигнувань держави на цю мету не вистачає, і вони навряд чи зростуть у найближчому майбутньому. В дисертації підкреслюється визначальне значення у вирішенні соціальних проблем спільних дій державних органів, громадських організацій, трудових колективів і приватних осіб. При цьому в умовах сучасної України на перший план виступає завдання історичного дослідження способів підтримки членів суспільства, які через різні причини виявились нездатними самостійно боротися за гідне існування. Значення соціального досвіду в сучасній Україні вимагає глибокого науково-історичного дослідження тенденцій, історичних коренів, духовних цінностей, форм і методів соціальної допомоги, практичної реалізації її кращих досягнень.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Монографія:

1. Ступак Ф.Я. Благодійність та суспільна опіка в Україні (кінець ХVІІІ - початок ХХ століття) / Ступак Ф.Я. - К.: Інститут історії України НАН України, 2009. - 269 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Ступак Ф.Я. Проблема благодійності в спеціальній періодиці / Ступак Ф.Я. // Південний архів: Збірник наукових праць: Історичні науки. - Херсон, 1999. - Вип. 2. - С. 148-161.

2. Ступак Ф.Я. Регіональний досвід соціально-доброчинної діяльності: Сумщина / Ступак Ф.Я. // Сумська старовина. - 2002. - № 10. - С. 209-215.

3. Ступак Ф.Я. Навчально-виховні заклади Приказів громадської опіки / Ступак Ф.Я. // Схід. - 2003. - № 4. - С. 93-95.

4. Ступак Ф.Я. Богадільні та виправні установи Приказів громадської опіки в Україні / Ступак Ф.Я. // Схід. - 2003. - № 7. - С. 79-82.

5. Ступак Ф.Я. З історії приказної медицини / Ступак Ф.Я. // Схід. - 2003. - № 8. - С. 81-85.

6. Ступак Ф.Я. Доброчинність епохи Козаччини / Ступак Ф.Я. // Київська старовина. - 2003. - № 4. - С. 17-23.

7. Ступак Ф.Я. Закон 1775 р. і Прикази громадської опіки в Україні / Ступак Ф.Я. // Вісник Академії праці і соціальних відносин. - 2003. - № 4. - С. 113-120.

8. Ступак Ф.Я. Органи міського самоврядування: питання суспільної опіки / Ступак Ф.Я. // Історико-географічні дослідження в Україні: Збірка наукових праць. - К., 2003. - Ч. 6. - С. 162-173.

9. Ступак Ф.Я. Історичний досвід соціально-медичної допомоги в містах: аналіз інформації документів та матеріалів / Ступак Ф.Я. // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Збірка наукових праць. - К., 2003. - Ч. 2. - С. 116-130.

10. Ступак Ф.Я. З історії добродійно-меценатської діяльності епохи Козаччини і Гетьманщини / Ступак Ф.Я. // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - № 3. - С. 391-396.

11. Ступак Ф.Я. З досвіду діяльності міських громадських управлінь у галузі народної освіти / Ступак Ф.Я. // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - № 4. - С. 133-138.

12. Ступак Ф.Я. Історичний досвід соціальної допомоги в містах / Ступак Ф.Я. // Вісник академії праці і соціальних відносин федерації профспілок України. - 2003. - № 5. - С. 195-200.

13. Ступак Ф.Я. Історичний досвід медичної допомоги сільському населенню / Ступак Ф.Я. // Український селянин: Збірник наукових праць. - 2003. - Вип. 7. - С. 33-35.

14. Ступак Ф.Я. Соціальна робота в діяльності органів міського самоврядування: Історичний досвід / Ступак Ф.Я. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського. - 2003. - Вип. 6. - С. 18-22.

15. Ступак Ф.Я. Добродійно-меценатська діяльність Богдана Хмельницького / Ступак Ф.Я. // Пам'ять століть. - 2004. - № 1. - С. 135-142.

16. Ступак Ф.Я. Соціальна діяльність міських громадських управлінь у період Першої світової війни / Ступак Ф.Я. // Грані. - 2004. - № 1. - С. 54-58.

17. Ступак Ф.Я. Доброчинність та соціальна допомога: з історіографії проблеми / Ступак Ф.Я. // Сумська старовина. - 2004. - № 11-12. - С. 160-170.

18. Ступак Ф.Я. Прикази громадської опіки і системи охорони здоров'я: досвід діяльності / Ступак Ф.Я. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Українознавство. - 2004. - Вип. 8. - С. 14-17.

19. Ступак Ф.Я. Доброчинна діяльність гетьмана І. Мазепи / Ступак Ф.Я. // Український історичний журнал. - 2005. - № 1. - С. 138-148.

20. Ступак Ф.Я. Архівні матеріали про фінансову діяльність Приказів громадської опіки в Україні / Ступак Ф.Я. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Історія. - 2005. - Вип. 79. - С. 139-141.

21. Ступак Ф.Я. Земська медицина в Україні / Ступак Ф.Я. // Історичний журнал. - 2009. - № 5. - С. 61-74.

22. Ступак Ф.Я. Соціальна діяльність органів земського самоврядування у галузі освіти в Україні / Ступак Ф.Я. // Грані. - 2009. - № 6. - С. 55-58.

23. Ступак Ф.Я. Діяльність земств у галузі суспільної опіки та доброчинності / Ступак Ф.Я. // Наука. Релігія. Суспільство. - 2009. - № 4. - С. 143-148.

Статті і тези доповідей:

1. Грушевські та добродійність / Ступак Ф.Я. // Наукові записки ТДПІ. Серія: історія. - Тернопіль, 1997. - Вип. 5. - С. 169-170.

2. Добродійна діяльність Б. Хмельницкого / Ступак Ф.Я. // Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості: Матеріали міжнародної наукової конференції. - К. - Запоріжжя, 1997. - С. 192-196.

3. Земское призрение на Украине / Ступак Ф.Я. // Бюллетень НИИ социальной гигиены, экономики и управления здравоохранением имени Н.А. Семашко. - М., 1997. - Вып. 2. - С. 93-96.

4. Меценатство в музейній справі / Ступак Ф.Я. // IV Гончарівські читання: Тези доповідей. - К., 1997. - С. 86-87.

5. Правові аспекти благодійності в Стародавньому Римі / Ступак Ф.Я. // Право та культура: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К., 1997. - С. 51-53.

6. З історії єврейської благодійності / Ступак Ф.Я. // Єврейська історія та культура в Україні: Матеріали конференції. - К., 1997. - С. 322-325.

7. Феномен благодійності / Ступак Ф.Я. // Агапіт. - 1996-1997. - № 5-6. - С. 46-50.

8. Из истории благотворительности в Украине / Ступак Ф.Я. // Медицина Беларуси ХХ века: Тезисы докладов Восьмой республиканской научной конференции по истории медицины. - Минск, 1998. - С. 142-144.

9. К истории благотворительности в Украине / Ступак Ф.Я. // І съезд Конфедерации историков медицины (международной): Тезисы докладов. - М., 1998. - С. 196-197.

10. Благодійні інститути в Україні за національною і віросповідною ознакою / Ступак Ф.Я. // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки: Збірник наукових праць. - Хмельницький, 1999. - С. 10-19.

11. Благодійна трудова допомога на Волині: невідоме-відоме / Ступак Ф.Я. // Болохівщина: земля і люди: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції "Велика Волинь". - Хмельницький, 2000. - Т. 20. - С. 169-171.

12. Соціальна допомога військовослужбовцям та їх родинам у минулому / Ступак Ф.Я. // Житомирщина на зламі тисячоліть: Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - Житомир, 2000. - Т. 21. - С. 157-158.

13. Благочинна діяльність на початку ХХ ст. / Ступак Ф.Я. // Перша світова війна та історичні долі народів Центральної та Східної Європи: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Чернівці, 2000. - С. 148-154.

14. Земська суспільна опіка на Правобережній Україні / Ступак Ф.Я. // Бердичівщина: Поступ у третє тисячоліття: Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - Житомир-Бердичів, 2001. - Т. 22. - С. 155-158.

15. Прикази громадської опіки на Волині / Ступак Ф.Я. // Архіви - скарбниця людської пам'яті: Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - Житомир, 2002. - Т. 26. - С. 154-157.

16. Діяльність органів міського самоврядування в Житомирі у галузі суспільної опіки / Ступак Ф.Я. // Історія міст і сіл Великої Волині. Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - Житомир, 2002. - Т. 25. - Ч. 1. - С. 324-329.

17. Соціальна діяльність міських управлінь на Волині / Ступак Ф.Я. // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині: Збірник наукових праць. - Луцьк, 2003. - Ч. 1. - С. 33-37.

18. Традиції доброчинності і Волинь / Ступак Ф.Я. // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині: Збірник наукових праць. - Луцьк, 2003. - Ч. 2. - С. 152-153.

19. Социально-медицинская деятельность городских общественных управлений в период Первой мировой войны в Украине / Ступак Ф.Я. // Материалы 10-й Республиканской конференции по истории медицины и здравоохранения. - Минск, 2004. - С. 26-28.

20. Меценатство гетьманів та козацької старшини / Ступак Ф.Я. // Україна - козацька держава. Наукове вид. / Упоряд. Медяк В.В. - Вид. "Емма", 2004. - С. 788-793.

21. Прикази громадської опіки в Україні: історичний досвід / Ступак Ф.Я. // Вивчення історичної та культурної спадщини Правобережної України: проблеми і перспективи: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. - Біла Церква, 2005. - С. 22-29.

22. З досвіду діяльності приказів громадської опіки в галузі медицини на Волині / Ступак Ф.Я. // Бердичів древній і вічно молодий: Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. - Житомир, 2005. - С. 11-13.

23. Земська медицина в Правобережній Україні / Ступак Ф.Я. // Музейна справа на Житомирщині: історія, досвід, проблеми: Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - Житомир, 2005. - Т. 33. - С. 233-242.

24. З історії діяльності приказів громадської опіки у галузі медицини / Ступак Ф.Я. // ІІ Міжнародний конгрес українських істориків "Українська історична наука на сучасному етапі розвитку": Доповіді та повідомлення / Українське історичне товариство, Інститут історії України НАН України, Кам'янець-Подільський державний університет. - Вид-во НаУОА, 2007. - Т. 3. - С. 234-239.

25. Доброчинно-меценатська діяльність доби Гетьманщини на Чернігівщині / Ступак Ф.Я. // Скарбниця української культури: Збірник наукових праць. - Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського, Чернігівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України. - Чернігів, 2007. - Вип. 8. - С. 265-267.

26. Історико-теоретичні засади феномену доброчинності та громадської опіки в Україні / Ступак Ф.Я. // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. - Національний заповідник "Глухів", Центр пам'яткозавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. - К.-Глухів, 2009. - Вип. 2. - С. 217-220.

27. Земська медицина в Правобережній Україні / Ступак Ф.Я. // Музейна справа на Житомирщині: історія, досвід, проблеми: Науковий збірник "Велика Волинь": Праці Житомирського науково-краєзнавчого товариства дослідників Волині. - Житомир, 2005. - Т. 33. - С. 233-242.

28. З історії діяльності приказів громадської опіки у галузі медицини / Ступак Ф.Я. // ІІ Міжнародний конгрес українських істориків "Українська історична наука на сучасному етапі розвитку": Доповіді та повідомлення / Українське історичне товариство, Інститут історії України НАН України, Кам'янець-Подільський державний університет. - Вид-во НаУОА, 2007. - Т. 3. - С. 234-239.

29. Доброчинно-меценатська діяльність доби Гетьманщини на Чернігівщині / Ступак Ф.Я. // Скарбниця української культури: Збірник наукових праць. - Чернігів, 2007. - Вип. 8. - С. 265-267.

30. Історико-теоретичні засади феномену доброчинності та громадської опіки в Україні / Ступак Ф.Я. // Сіверщина в історії України: Збірник наукових праць. - К.-Глухів, 2009. - Вип. 2. - С. 217-220.

Размещено на Allbest.ru