Трипільська культура. Проблеми походження, етнічної атрибутації, соціально-економічного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДИПЛОМНА РОБОТА

Трипільська культура.

Проблеми походження, етнічної атрибутації, соціально-економічного розвитку

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

РОЗДІЛ ІІ. ПОЧАТОК ВИВЧЕННЯ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

2.1 Діяльність Вікентія В'ячеславовича Хвойко

2.2 Походження трипільської культури

2.3 Періодизація трипільської культури та її матеріальні пам'ятки

РОЗДІЛ ІІІ. СУТЬ ТРИПІЛЬСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

3.1 Міста і поселення

3.2 Трипільське застілля

3.3 Трипільська мова та писемність

РОЗДІЛ IV. ПОБУТ І ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ ТРИПІЛЬЦІВ

4.1 Трипільська повсякденність

4.2 Побут та виробництво матеріальних благ

4.3 Сакральний світ трипільської цивілізації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність дослідження полягає у тому, що трипільська культура служить на межі найважливіших історичних епох (неоліт, енеоліт). Це ставить її в центр напружених та нескінченних дискусій, а, отже, привертає увагу не лише вузького кола вчених але й широких верств громадськості. Трипільська культура є феноменом неолітичної революції, оскільки суть неолітичної революції полягає у тому, що у цей час мав місце перехід від привласнюючого, до відтворюючого господарства. Однією із особливостей енеоліту на території України є поширення у лісостеповій зоні трипільської культури землеробів. Трипільці, створивши першу землеробську цивілізацію на території України, поклали початок формуванню в ній осіло-землеробських народів до яких належать і українці. Вивчення культури трипільців актуально як у науково-теоретичному, так і в конкретно-практичному змісті. Перший - дає нам можливість пізнати давню давнину, виявити закономірності розвитку історії України, другий - дозволяє одержати подання про прийоми й методи господарювання наших далеких предків, вивчити й використовувати їх найдавніший аграрний досвід.

Наукове вивчення трипільської культури є самостійним напрямом вітчизняної історіографії, в розвитку якого можна простежити певні закономірності, зумовлені різними соціально-економічними, політичними і культурними факторами. На сучасному етапі вивчення трипільської культури спостерігається розбіжність процесу наукового дослідження професійних археологів та тлумачення даної археологічної культури в загальноісторичній, навчальній та публіцистичній літературі. Якщо в першій складовій частини помітний прогрес, то в другій спостерігається регрес - формування історичного міфу і профанація уявлення про трипільську культуру. Заполітизованість питання історичної інтерпретації трипільської культури призводить до спотворення загального історичного процесу і місця даного археологічного феномену в ньому.

Пропоноване дослідження висвітлює історичну основу ряду складних проблем, що стоять на сучасному етапі вивчення трипільської культури.

Дані про Трипільську культуру отримані на підставі археологічних джерел та переважно на ґрунті сучасних наукових розробок та концепцій при застосуванні сучасних методів дослідження. З часу її відкриття минуло понад сто років, і за ці роки уявлення про Трипільську культуру постійно змінювалися. За цей час знайдені сотні поселень, тисячі жителів та незліченну кількість давніх речей - посуду, знарядь праці, зброї, прикрас тощо. Так, восени 1897 року Вікентій Хвойко навколо м. Трипілля біля сел Верем'я, Халеп'я, Жуківці, Щербанівка, Стайки, Стретівка та інших відкрив сліди культури, яку за місцем знахідки назвали Трипільською. З цієї миті розпочалося дослідження культури, знайденої В. Хвойко. Серед досліджених поселень найвідоміші - це поселення біля м. Трипілля та навколишніх сіл, с. Колодисте, Сушківка, Володимирівка, Томашівка, Майданецьке, Тальянки тощо на Черкащині; біля сел Борисовка, Ільїнці, Кадіївці, Город, Озаринці, Райки, Білий Камінь тощо на Поділлі; сел Сабатинівка, Данилова Балка тощо на Південному Бузі, Лука-Врублівецька, Комарове, Ленківці, Стіна, Жури та інші на Середньому Дністрі, Софіївка, Підгірці, Чапаївка, Червоний хутір, Казаровичі тощо в Подніпров'ї; с. Усатове, Мирне, Арциз, Дивізія, Маяки в Подунав'ї та багато інших. Після дослідження яких були зроблені висновки про господарство, металообробку та металургію, гончарську справу, архітектуру поселень та жител, знакову систему, релігію та світогляд трипільського населення. Нині трипільські старожитності відомі на землях трьох держав - Румунії, Молдови (там їх називають культурою Кукутень) та України.

Об'єкт дослідження - трипільська культура, яка є складовою частиною мідно-кам'яного віку в історії України.

Предметом дослідження являються закономірності та особливості дослідження трипільської культури, комплекс соціальних, господарчих, культурних процесів розвитку трипільської культури в Україні.

Стан наукової розробки теми. Дослідниками накопичено великий обсяг археологічного матеріалу і опубліковано значну кількість робіт, які висвітлюють різні аспекти вивчення трипільської культури. Теоретико - методологічні основи та досягнення історіографії трипільської змінилися, що вплинуло на інтерпретації даного археологічного феномену. Це відбилося в роботах Ю. Відейко, Н. Бурдо, С. Гусєва, С. Рижова, І. Палагути та ін. У своїх дослідженнях вони зверталися до вивчення історіографії трипільської культури, тому що це безцінний досвід попередніх поколінь учених. Висновки і спостереження яких стали основою для подальших пошуків і відкриттів у даному напрямку досліджень.

Спеціальних фундаментальних досліджень з історіографії трипільської культури не проводилося. Однак в загальних рисах історія дослідження трипільської культури викладена в монографіях і статтях, присвячених досягненням археологів з нагоди ювілеїв. Короткий історіографічний огляд представлений в роботі А. Колесникова. Крім характеристики основних етапів в історії вивчення пам'яток трипільської культури, дослідник подав критичний аналіз поглядів провідних спеціалістів щодо рівня соціально-економічного розвитку трипільського суспільства.

На початку XXI століття з'являються роботи, що висвітлюють історію дослідження трипільської культури в окремих регіонах України. У статті В. Круця міститься історія досліджень поселень трипільської культури на Тальнівщині, І. Заєць опублікував монографію присвячену дослідженню даної археологічної культури на Поділлі, стаття М. Сохацького присвячена розвитку і особливостям досліджень пам'яток трипільської культури в Тернопільській області. З метою узагальнення результатів археологічних досліджень на території Умані, вийшла стаття А. Дудник, в якій загальне освітлення отримала також історія вивчення трипільської культури. Вийшла окрема робота Н. Відейко, присвячена історії вивчення трипільських поселень - гігантів. У статті Н. Бурдо, приуроченої 110-річного ювілею дослідження трипільської культури, представлений огляд головних досягнень та охарактеризовано основні етапи розвитку тріпіллезнавчіх студій до сучасного періоду включно. У роботах зібрано значний фактичний матеріал, представлені короткі відомості про історіографії трипільської культури кінця ХХ - початку ХХІ ст., Але головна увага приділяється польовим дослідженням радянського періоду. Поза увагою дослідників залишався цілісний процес розвитку знання про трипільську культуру. Зокрема, не враховувалися впливу методологічних основ та концептуальних підходів, змінювалися протягом розвитку вітчизняної історичної науки.

Географічні рамки трипільської культури в Україні обмежуються степовими землями Правобережжя та Київщини.

Хронологічні рамки існування трипільської культури в Україні охоплюють інтервал 5400 - 2750 р. до н. е.

Мета дослідження полягає у всебічному й комплексному вивченні особливостей становлення, функціонування й розвитку трипільської культури в Україні. Досягненню мети автор підпорядкував рішення низки завдань. Серед них: визначення ролі В.В. Хвойко в дослідженні трипільської культури в Україні; з'ясування періодизації трипільської культури; виявлення особливостей побуту трипільців; характеристика організації та способів виробництва матеріальних благ трипільцями; встановлення ролі торгівлі в господарстві трипільців; визначення місця і значення поселень міського типу в соціально-економічному житті трипільців; виявлення особливостей трипільського мови та писемності.

Історіографія. На жаль, науково-популярних праць, присвячених Трипільській культурі за останні сто років вийшло всього кілька. Праці В. Хвойки видані на початку ХХ ст., давно стали бібліографічними раритетами. Також існує науково-популярна праця, присвячена Трипільській культурі, написана у 1941 р. Т.С. Пассек. Привертає увагу праця, написана у 2003 р. М.Ю. Відейко, у якій він виклав історію наукових досліджень Трипілля, систематизував сучасні знання про трипільську архітектуру та протоміста, господарство та побут, знакові системи та орнаменти, нарешті місце трипільців в світі давньоземлеробських цивілізацій.

Методологія дослідження базується на двох основних принципах - об'єктивності й історизму. Принцип об'єктивності дозволив авторові розглянути розвиток трипільської культури в динаміку й при обліку конкретно-історичних особливостей. Він надав авторові можливість проаналізувати й зіставити погляди різних дослідників на розглянуте в роботі явище. Принцип історизму допоміг авторові освітити розвиток трипільської культури як процесу, що змінювався в часі. Принцип історизму дав можливість авторові роботи з'ясувати при яких обставинах і як сформувалася та або інша історична думка, які етапи пройшла у своєму розвитку на шляху твердження як наукової концепції. У дослідженні був застосований ряд підходів: конкретно-історичний дав можливість проаналізувати великий фактичний матеріал про об'єкт дослідження; цивілізаційний - зорієнтував автора на сприйняття генезису трипільської культури як багатомірного процесу в рамках єдиної людської цивілізації.

Наукових праць на тему Трипільської культури опубліковано тисячі. Серед них праці вищезгаданого М.Ю. Відейко, який разом з Н.Б. Бурдо досліджував хронологію та періодизацію Трипілля-Кукутені. Також він вніс вагомий вклад в дослідження та вивчення трипільських протоміст на основі розкопок поселення Майданецьке разом з М. Шмаглієм. Слід також відзначити праці В.О. Курца, що досліджував тваринництво трипільців, Б.С. Жураківського, І. Сулика, Б. Дворської, які визначають трипільське гончарство не лише як промислову галузь, але й як вид декоративно-прикладного мистецтва.

Дослідженням зооморфних зображень на трипільській кераміці займався В.Г. Збенович, який пов'язував їх з різноманітними анімалістичними культами, зокрема культом собаки. На основі досліджених орнаментів та різноманітних антропоморфних та зооморфних статуеток та фігурок Ю.О. Шилов разом з О. Поліщуком визначили світогляд та релігійні уявлення трипільців.

Вагомий внесок зробив Л.Л. Залізняк, розробивши найбільш науково обгрунтовану теорію походження трипільців з Близького Сходу, а саме Південної Анатолії, при цьому розглянувши зв'язок їх з українцями. У тому ж русі працював В. Петров, який спробував показати, звідки ж походить український народ.

Вищезгаданий Ю.О. Шилов при цьому розробив свою теорію походження Трипільської культури, яку називав Араттою. Цим же питанням займався О. Шокало, називаючи трипільців «оріями», а їх державу Оратанією (Ораттою).

Питаннями Аратти займався і М.Ю. Відейко, але він не вважав Аратту Трипільською культурою і локалізовував цю державу зовсім не у Північному Причорномор'ї, а на схід від Урука, за Еламом. К.П. Бунтян, В.Ю. Мурзін, О.В. Симоненко також вивчали тему Трипільської культури і до того ж пов'язували зникнення Трипільської культури з посиленням кризи та переселенням на цю територію культур кулястих амфор та деяке населення степу.

Джерельна база. Курсова робота написана на основі аналізу наукових досліджень. При аналізі дослідних текстів особлива увага зверталася на погляди автора, враховуючи соціально-культурні умови, в яких він працює і його ставлення до домінуючих концепцій в історіографії. Це дозволило визначити основні елементи теоретичної конструкції, з яких складається інтерпретація трипільської культури.

Цей комплекс опублікованих та архівних джерел є достатньо репрезентативним для вирішення поставлених у даній роботі завдань і дозволяє розкрити загальні закономірності, концептуальні підходи та особливості дослідження трипільської культури.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вона є спробою комплексно й усебічно дослідити особливості становлення й розвитку трипільської культури в Україні як феномену неолітичної революції на її території.

трипільський культура хвойко сакральний

РОЗДІЛ I. ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

Робота над темою дослідження передбачала вивчення робіт попередників, присвячених історії трипільської культури. Основний матеріал для всіх цих робіт дали археологічні розкопки, результати яких лягли в основу сформульованих авторами концепцій [7]. Однією з фундаментальних праць використаних мною у роботі є книга «Трипільська культура. Спогади про золотий вік» Бурди Н. Б. та Відейко М. Ю., яка охоплює досвід наукових досліджень трипільської культури за останні 70 років [4]. У роботі показано генезис уявлень про виникнення і розвиток трипільської культури [13], зокрема висловлюється думка про міграційний, а не автохтонний характер походження трипільської культури[5], яка підтримується багатьма сучасними дослідниками.

Окрім неї автор окреслює коло літератури, яка може бути залучена в роботі по реконструкції матеріальної і духовної культури трипільців [8]. У цих роботах автори показують рівень розвитку господарства та суспільних відносин трипільців, аналізують найдавніші землеробські культи, зокрема, культ Великої Богині-праматері, приділяють увагу досконалості трипільської кераміки, яка займала одне з чільних місць в Європі того часу за майстерністю вироблення і розпису. Книга «Країна: від Трипілля до Антів» Михайла Відейка, написана доступною та зрозумілою мовою, має багатий ілюстративний матеріал [14]. До розуміння окремих аспектів духовного життя давнього суспільства можна наблизитися опрацювавши матеріали книги «Сакральний світ трипільської цивілізації» Наталії Бурдо [8]. У цій книзі вивчаються релігійні уявлення трипільців, їхні символи, світосприйняття, особливості пристрою храмів і святилищ.

Трипільська культура є історичним феноменом, осмислення якого потребує врахування нагромаджених за 130 років знань археологами, істориками, музейними працівниками, колекціонерами. Це дозволить нашим сучасникам зрозуміти, чим була і є для України, її історії, давньої і новітньої, трипільська культура.

Трипільська культура - одне з най-яскравіших явищ первісного світу, це перша з відомих культур землеробів та гончарів, з якої почалася історія України. Відкрита наприкінці ХІХ століття видатним археологом Вікентієм Хвойкою трипільська культура і зараз залишається найбільшою таємницею європейської історії, її блискавичну появу наприкінці VI тисячоліття до н. є. і зникнення через дві тисячі років можна порівняти хіба що з долею міфічної Атлантиди. [1, c. 27]

Перша її археологічна знахідка сталася в 1893 році і стала справжньою сенсацією у галузі історії. Дуже шкода, що більшість сучасної молоді не цікавиться історією своєї Батьківщини, тому моє завдання хоча б трохи зацікавити їх та розповісти про такий важливий етап нашої історії, як трипільська культура.

Наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка біля села Трипілля (Київщина) дослідив нове поселення і відкрив археологічну культуру, яка від місця першого її виявлення отримала назву трипільської. Зразки матеріальної і духовної культури, аналогічні тим, які знайшов Хвойка, були пізніше знайдені у багатьох місцях Правобережної України. Їхній аналіз привів археологів до думки про те, що вони не мають відношення ані до часів Київської Русі, ані до більш пізніх історичних періодів нашої історії.

Деякі історики та археологи обмежують період існування трипільської культури початком ІV - кінцем ІІІ тис. до н.е. Вони вважають, що трипільські племена займали простори Східної Європи від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря та Балканського півострова. Інші історики стверджують, що ця культура виникла на рубежі V - ІV тис. до н.е. на території Трансільванії і Румунської Молдови. Подальша її історія пов'язана з розселенням людності по лісостеповій зоні Молдови та Правобережної України і частково Лівобережжя (Київщини). [28, c. 19]

Характерні особливості трипільської культури:

- поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд;

- житло будувалося по колу, одна оселя біля іншої, а середина залишалася порожньою;

- хати зводилися каркасні; проміжки між стовпами запліталися лозою та обмазувалися ззовні й зсередини товстим шаром глини;

- стіни і піч розписувалися яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом;

- у релігійно-ідеологічних уявленнях трипільців пріоритетним був культ Великої Богині-Матері. Їй присвячувалися високомистецькі жіночі статуетки («палеолітичні венери»), які були символом родючості й шанування предків;

- високий технічний і художній рівень виготовлення кераміки, яка й сьогодні вражає своїм розмаїттям і досконалістю форм, незбагненною вишуканістю та декоративністю орнаменту, його космогонічністю. [29, c. 37 ]

Близько 2000 р. до н.е. трипільська культура почала занепадати, її носії частково залишають ці землі, відступаючи під тиском численніших і войовничіших, на думку вчених, індоєвропейських народів археологічної культури бойових сокир і шнуркової кераміки, а частково змішуються з ними. Нове населення прийшло зі сходу і, як вважають фахівці, вперше у світі приручило коня для верхової їзди. Індоєвропейці частково осідали на родючих землях і переходили до землеробства, а частково продовжували кочувати у південних регіонах України. Однак відтепер традиції землеробства разом із осілим способом життя стали вирішальними при визначенні культурного розвитку племен на наших землях.

Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Ця культура зникла в кінці III тис. до н.е. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах. Але елементи цієї культури, особливо землеробські традиції, культ жінки-матері збереглися в традиціях українського народу.

Трипільська культура відіграла надзвичайно важливу роль у розвитку людства. [44, c. 21]

Трипільська культура в українській і європейській праісторії давно зайняла особливе місце. З нею пов'язують процес створення підвалин сучасної цивілізації на території України: розвиток аграрних технологій, металургії, становлення певного світогляду та етнографічних рис тощо.

Таким чином, спостереження доводять, що трипільці досягли значних успіхів завдяки власній праці, розуму та ресурсам дуже багатої землі. Вони були першими, хто довів: тут можна власноручно збудувати високу цивілізацію та добре життя. Криза економічної системи, викликана глобальними екологічними змінами на зламі IV-III тис. до н.е., призвела до колапсу останньої великої цивілізації європейського енеоліту.

РОЗДІЛ ІІ. ПОЧАТОК ВИВЧЕННЯ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

2.1 Діяльність Вікентія В'ячеславовича Хвойко

В історії дореволюційної археологічної науки нашої держави важко знайти людину, яка б зробила стільки видатних відкриттів, як Вікентій Хвойка.

Вікентій (Чеслав) Хвойка народився 8 лютого 1850 року в Чехії в с. Семіні. У 1876 році В. В. Хвойка переїхав до Києва, де спочатку викладав малювання та німецьку мову, успішно працював у сільському господарстві. Згодом, покинувши ці справи, він пов'язав свою долю з дослідженням старожитностей. Відомий В. В. Хвойка і як один із засновників Київського музею старожитностей і мистецтв (офіційно відкритий у 1899 році, зараз у цьому будинку знаходиться Національний художній музей України). Від часу організації музею і до кінця свого життя він працював хранителем археологічного відділу. Пішов з життя у 1914 році, похований у Києві на Байковому кладовищі.

На рахунку В. В. Хвойки - археолога декілька гучних відкриттів - Кирилівська палеолітична стоянка, трипільська культура, зарубинецька та черняхівська культури, дослідження Київського дитинця та літописного Білгорода. Внесок В. В. Хвойки в дослідження археологічних пам'яток різних часів є вагомим. Він впевнено орієнтувався в археологічній ситуації Середнього Придніпров'я, з якою був обізнаний завдяки регулярним розвідкам. Як і багато хто із тогочасних дослідників, він був універсалом. Втім, безперечно, одним з найбільш знаних здобутків В. В. Хвойки в галузі археології було відкриття ним пам'яток трипільської культури наприкінці XIX століття.

На час дослідження В. В. Хвойкою пам'яток, що пізніше отримали назву трипільської культури, знахідки цього періоду були відомі (розкопки деяких пам'яток були проведені у 70-ті роки XIX ст. в Галичині, у 80-ті в Румунії; 1892 роком датуються розкопки В. Антоновича на Поділлі), проте вони становили собою розрізнені предмети, які не відносили до залишків життєдіяльності носіїв однієї культури. Місце серед старожитностей Європи та наукове значення цих знахідок не було визначено. Головна заслуга В. В. Хвойки полягала в тому, що він першим зіставив відкриті ним та відомі в різних місцях на території сучасної України археологічні матеріали, виділив їх в особливу тему для наукового дослідження та визначив місце і значення цієї археологічної культури серед старожитностей Східної Європи.

Вперше сліди нової археологічної культури, представленої заглибленими житлами з пічками, рештками черепашок, незвичною керамікою, В. В. Хвойка відшукав 1895 р. в Києві на Кирилівських висотах (саме там, де 1893 він же відкрив Кирилівську палеолітичну стоянку).

А пізніше (у 1896 р.) археологічний матеріал, подібний до того, що містився в землянках, був знайдений В. В. Хвойкою в місцевості, розташованій на правому березі Дніпра між Києвом та р. Россю. Це дало досліднику змогу визначити, що нові пам'ятки належали носіям тієї ж археологічної культури. [27, 25-31]

Дослідник першим довів існування в той час землеробства, спираючись на знахідки зерен, знарядь праці тощо. На його думку, мешканці поселень займалися також тваринництвом, полюванням та рибальством. Їм було відоме гончарство, ткацтво та інші галузі виробництва. Вони мали власні вірування та обряди, облаштовували свої житла з певним комфортом. Очевидно, ці висновки В. В. Хвойка знаходили підтвердження та розвиток у подальших працях інших дослідників, присвячених вивченню іншої культури. Також він відстоював ідею про послідовне формування середньодніпровського етносу, сталість та поступовість розвитку його матеріальної і духовної культури. Слід зазначити, що сучасний погляд на питання ґенези трипільської культури є іншим, ніж у В. В. Хвойки. Отже, одна з головних заслуг В. В. Хвойки (окрім розширення джерелознавчої бази науки) полягала в тому, що він позначив напрями досліджень для наступних поколінь археологів [14,c.120].

Аргументуючи думку, В. В. Хвойка спирався на конструктивні особливості площадок та матеріал, що з них походив. На його думку, площадки, на відміну від землянок, не мали грубок, а тому не могли слугувати за житлові приміщення; на площадках були відсутні або майже відсутні харчові відходи, досить часто траплялися речі, яким він не знаходив пояснення, і тому вважав їх речами культового призначення, натомість була присутня велика кількість глиняної пластики, тощо. І головний аргумент - наявність поховань - трупоспалень у трипільських посудинах та решток (частіше за все, фрагментованих) трупопокладень на або під площадками.

В той самий час, В. В. Хвойка, описуючи здобутий при дослідженні площадок археологічний матеріал, фіксував велику кількість крем'яних знарядь праці (ножів, серпів, скребків), присутність майже в кожній площадці річкових черепашок, зернотерок, знахідки грузил для ткацького верстата, що лежали в ряд, тощо. Здавалося б, ці речі могли б наштовхнути на думку про житлове призначення площадок. Але захоплений ідеєю ритуального їх використання В. В. Хвойка не звертав на цей матеріал належної уваги. Вірному вирішенню питання про призначення площадок перешкоджала, передусім, дуже недосконала методика досліджень, якою користувався В. В. Хвойка під час розкопок. [58, c. 26-27]

Отже, одна з головних заслуг В. В. Хвойки (окрім розширення джерелознавчої бази науки) полягала в тому, що він позначив напрями досліджень для наступних поколінь археологів. Він сказав нове слово в археології, накреслив її перспективи, зробив рішучий крок уперед. Ми, дійсно, живемо його спадщиною, працюємо в межах відкритих ним пам'яток і визначених ним культур.

Після нього вивченням трипільської культури займалися понад 180 вчених, її знахідки зберігаються в 60 музеях світу. На території України відкрито близько двох тисяч її пам'яток, деякі дістали назви «Наддністрянських Помпеїв» та «Буковинської Трої».

2.2 Походження трипільської культури

Проблема походження трипільської культури залишається дискусійною, і жодна з трьох основних концепцій не може вважатися остаточно доведеною: ані запропонована В. Хвойкою теорія автохтонного характеру трипільської культури, ані концепція, за якою дністровські місцеві племена були асимільовані боярськими (балкано-дунайськими) прийшлими племенами, результатом чого й стала трипільська культура (В. Маркович, В. Даниленко); ані концепція східного походження цієї культури, що через Егейське та Мармурове море прийшла з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту (Ф. Біляшівський, О. Спіцин, В. Городцов). Існує й думка, що предками трипільців були пелазги - прародичі греків (М. Марр).

Трипільські племена займались землеробством, пізніше почало розвиватись і скотарство, також полюванням, ткацтвом, прядінням, збиральництвом. Цю культуру також називали «культурою пересувних землеробів», тому що трипільці кожні 40-80 років переселялись на нові землі, через виснаження ґрунтів. Проживали трипільці по одній або пару сімей в дерев'яних, обмазаних глиною будиночках. Подібний спосіб будівництва так і залишився на території України. Зараз також є можливість побачити такі будинки, побудовані з дерну та глини у передмісті Дніпропетровська. [43, c. 25]

В.Хвойка придержувався думки, що трипільці були предками слов'ян, але слов'яни змішались з трипільцями лише в ІІІ - ІІ ст. до н. е і жили північніше (П.Третьяков). Так що можна було б припустити правдивість даної версії, та це майже неможливо, але це питання так і залишається відкритим.

Дослідження, започатковані В.Хвойкою, продовжили інші археологи. Величезний інтерес до знахідок проявили такі історики, як Е.Штерн (1901-1902р. - розкопав пам'ятки аналогічного характеру), В.Б.Антонович.

У радянський час, цю культуру досліджували такі вчені, як Т.Пассек, С.Бібіков, Є.Черниш, В.Маркевич, В.Збенович. Т.С. Пасек в 1949 році запропонувала періодизацію трипільських поселень на етапи А В С В подальшому схема неодноразово доповнювалася і уточнювалася, змінювали своє місце у цій схемі окремі пам'ятки, однак вона і досі лишається основою, на якій базується періодизація трипільської культури.

Наукових праць на тему трипільської культури опубліковано тисячі. Серед них праці М.Ю. Відейко, який разом з Н.Б. Бурдо досліджував хронологію та періодизацію Трипілля-Кукутені. Також він вніс вагомий вклад в дослідження та вивчення трипільських протоміст на основі розкопок поселення Майданецьке разом з М. Шмаглієм.

Слід також відзначити праці В.О. Круца, Б.С. Жураківського, І. Сулика, Б.Дворської, які визначають трипільське гончарство не лише як промислову галузь, але й як вид декоративно-прикладного мистецтва.

Ю.О. Шилов разом з О.Поліщуком визначили світогляд та релігійні уявлення трипільців. К.П. Бунтян, В.Ю. Мурзін, О.В. Симоненко також вивчали тему Трипільської культури і до того ж пов'язували зникнення Трипільської культури з посиленням кризи та переселенням на цю територію культур кулястих амфор та деяке населення степу. [56, c. 3]

Крім того, можна виділити ще одну гіпотезу походження трипільської культури. На думку Ф.Біляшівського, О.Спіцина та В.Городцова, “культура проникла з півдня через Егейське та Мармурове моря з берегів Малої Азії або через Середземне море з Фінікії або Єгипту, і в розмальованій кераміці відчувається вплив Сходу”. Історик радянського часу М.Марр стверджує, що предками трипільців є пелазги, які прийшли з Північного Кавказу Чорним морем [14, с 878].

Вагомий внесок зробив Л.Л. Залізняк, розробивши найбільш науково обґрунтовану теорію походження трипільців з Близького Сходу, а саме Південної Анатолії, при цьому розглянувши зв'язок їх з українцями. У тому ж русі працював В. Петров, який спробував показати, звідки ж походить український народ. [22, c. 54]

Ю.О. Шилов при цьому розробив свою теорію походження Трипільської культури, яку називав Араттою. Цим же питанням займався О.Шокало, називаючи трипільців «оріями», а їх державу Оратанією (Ораттою). [56, c. 5]

Питаннями Аратти займався і М.Ю. Відейко, але він не вважав Аратту Трипільською культурою і локалізовував цю державу зовсім не у Північному Причорномор'ї, а на схід від Урука, за Еламом.

За В.Хвойкою трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший зв'язаний з кам'яним віком, другий - з віком мідним.

Ще й досі неясно, як зникла трипільська культура. Радянські вчені Т.Пассек і Т.Білановська взагалі обминають це питання, говорячи тільки про взаємозв'язки трипільців з племенами середньодніпровської культури на Сході, Волинсько-Подільської мегалітичної культури - на заході, пізньострічкової і шнурової кераміки на північному заході. За В.Г. Збеновичем трипільські племена змішалися з племенами середньодніпровської культури на сході, оскільки їх кераміка та побутові речі дуже схожі на ті, що вироблялися колись трипільцями. [40, c. 88]

Отже, відкриття й вивчення Трипільської культури викликало багато гіпотез щодо її походження та характеру, професор Штерн назвав цю культуру «домікенською» і вважав, що вона старша, ніж Мікенська або Егейська культура. Пересуваючись до Еллади, вона, мовляв, підсилила основи Егейської культури. Нові досліди показують, що ці культури чужі одна одній, а хронологічно Трипільська культура не молодша від них. Проф. Н.П. Курінний пише, що «чим більше ми заглиблюємось в досліди над трипільською культурою, тим більшє виявляється зв'язків, які сполучають цю культуру з культурою Еллади. Будівлі типу мегарона тут і там, культ матері й мужа-пастуха, керамічних форм, міфології, пластичних і орнаментальних мотивів - пояснюють їх генетичні зв'язки». На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із старожитньою людністю Пра-України. До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, гончарстві, дерево різьбі, вишивках, писанках - дуже багато геометричних та рослинних орнаментів (званих по-народному циганською вулицею, безконечником, кривулькою, кучериками, троєчками, гачками тощо), які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні. На Лемківщіні, наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб розмальовувати хати (рівнобіжне до покладеного в стінах дерева з горизонтальними мурами, що сягає, очевидно, до дуже давніх часів).

Одразу після майже одночасного відкриття в кінці ХІХ століття трипільської культури й егейскої культури Балканського півострова й островів Егейського моря була помічена їх значна близькість, спорідненість. Деякі дослідники (наприклад, професор Харківського університету Є. Г. Кагаров) навіть писали про давнє існування єдиного культурного простору від Криту до Києва. А саму трипільську культуру деякі вчені називають києвотрипільською, оскільки перші її пам'ятки виявлені саме в Києві, а вже потім - у районі села Трипілля.

Дослідники ще на початку ХХ століття звернули увагу і на те, низка культурних проявів, віднесених до трипільської культури, з'явилася в Україні раніше, ніж на Балканах. Цю сенсаційну тезу, вперше висловлену в 1905 році Е. Р. фон Штерном, підтримали такі визначні вчені, як Ф. К. Вовк, М. С. Грушевський та ін. [20, c. 491]

Питання походження трипільської культури потрапила до кола важливих наукових проблем з часу відкриття В. В. Хвойкою перших старожитностей на Київщині і осмислення їх як феномену стародавньої культури на теренах Подніпров'я. Стан цієї проблематики певною мірою залежить від таких факторів, як наявність певного кола джерел, загального стану методичної бази та методологічних принципів, якими користуються фахівці.

Як правило, в дослідженнях поки що превалюють концепції автохтоного походження Трипілля. Довгий час серед дослідників панувала думка про те, що зміни у матеріальній культурі викликані суто економічними процесами, тобто пов'язані зі зміною господарства певною групою населення, яке залишається незмінним на певній території незалежно від змін матеріальної культури, що цілком відповідає концепції її автохтонізму. [2, c. 107]

За сто з лишком років досліджень було висловлено чимало гіпотез про походження трипільської культури. Історіографія питання є важливою для розуміння сучасних поглядів на її ґенезу.

За останні роки створено кілька фондів, які підтримують дослідження трипільської культури. Серед них міжнародний благодійний фонд "Дівич-Гора". Це турботами цього фонду у 2002 році в с. Трипіллі біля Київського обласного археологічного музею було встановлено пам'ятник Вікентію Хвойці. У 2003 році засновано Український благодійний фонд "Трипілля", метою якого проголошено сприяння дослідженням трипільської культури. У листопаді 2003 року було увіковічено саму трипільську культуру - відкрито пам'ятник трипільській цивілізації у м. Ржищів до 110 роковин з часу відкриття Трипільської культури. За фінансової підтримки приватних колекціонерів С.М. Платонова та С.О. Тарути у 2004 році видруковано 2-х томну "Енциклопедію трипільської цивілізації". У 2003-04 роках проведено зйомку повнометражного фільму про трипільську цивілізацію.

Нинішня ситуація з дослідженням трипільської культури багато в чому нагадує історію її відкриття, коли нею займалися меценати, аматори, працівники музеїв. Чи не є застій у вивченні Трипілля ознакою нашого духовного занепаду? Повернення до наукового вивчення багатьох питань трипільської цивілізації вимагає час нашого державотворення. Це допоможе нам у розумінні власного походження та вирішенні сучасних проблем духовного оновлення.

Уже кілька років діє в Україні очолюване О.Л.Ткачуком товариство "Коло-Ра", що займається популяризацією та реконструкцією пам'яток Трипільської культури. В останні роки відбулося кілька конференцій, присвячених Трипільській культурі. За сприяння С.Тарути і С. Платонова було проведено Всесвітній конгрес "Трипільська цивілізація". З 2003 року на Черкащині діє державний історико-культурний заповідник "Трипільська культура". До складу заповідника нині входять 11 окремих територій, на яких розташовано поселення трипільської культури загальною площею 2045 га. Заповідник будує свою роботу в охоронному, науково-дослідницькому та туристичному напрямках... Перспективним планом заповідника планується створення об'єктів музейно-туристичного, призначення, зокрема музей трипільської культури в м. Тальному, музей поселень гігантів у с. Легедзине, археодром над розкопаними трипільскими житлами. За час роботи заповідника створено експозиційну площу в с. Легедзине. Спільно з Інститутом археології НАН України у серпні 2003 року було проведено міжнародну конференцію. Знято спільно із кіностудією "Фрески" науково-популярний фільм про трипільську культуру, проведено комплекс експериментальних досліджень з проблем трипільського житлобудування.

Можна, отже, говорити, що з популяризацією трипільської культури справи налагоджуються. Проте у справі наукового дослідження не все так, як має бути. На всіх конференція практично звучить думка про те,що практично згорнуті польові археологічні дослідження. Немає фінансування державою цих досліджень. З кожними роком зменшується кількість археологів-трипіллязнавців.

Про важливість сьогодні Трипільського питання добре сказав політик і науковець В.Черняк "Питання про Трипільську культуру є не тільки археологічним, а й етнокультурним і державницьким".

2.3 Періодизація трипільської культури та її матеріальні пам'ятки

Протягом раннього етапу (початок - третя чверть V тис. до н.е.) трипільське населення освоїло Пруто-Дністровське і Дністро-Бузьке межиріччя. Проте на цій великій території формується лише кілька племен. Селища, в яких жила ця людність були невеликими і займали площу не більше двох гектарів; будівлі розташовувалися рядами або у вигляді кільцевої забудови. Житла були заглибленими (землянки) чи наземними, дерев'яно-глиняними, невеликого розміру. Зазвичай вони складалися з одного-двох приміщень, у яких знаходилася купольна піч або відкрите вогнище, а також і хатнє начиння. Візиткою трипільської культури є, безперечно, керамічне виробництво. Посуд виготовлявся вручну, стрічковим способом, при чому технологія його виробництва мінялася в залежності від призначення тієї чи іншої групи посуду. Саме щодо раннього етапу найчастіше зустрічаються різноманітні кухонні горщики. З керамічним виробництвом зв'язана велика кількість глиняних зображень людини, що є предметами культу. Кількісно переважають антропоморфні статуетки, що передають жіночу фігуру. Чоловічі зображення зустрічаються дуже рідко.

У середній період (остання чверть V - третя чверть IV тис. до н. е.) відбувається подальше збільшення території, зайнятої трипільськими племенами. Провідними типами поселень стають великі та середні селища. Варто зауважити, що у багато разів зростає кількість пам'яток, що викликано ростом населення та його щільністю. Для мене особливий інтерес викликають характерні для завершення класичного періоду поселення-гіганти площею до 450 га, які нараховують до трьох тисяч будівель і можуть відбивати проживання цілого племені в межах одного селища (наприклад, поселення Майданець (270 га), Доброводи (250 га) і Тальянки (450 га) ). Більш того, ці поселення-гіганти іноді інтерпретують як проміста енеолітичної Європи. Слід припустити, що трипільським суспільством були зроблені лише перші кроки до становлення міських центрів - відбулася концентрація населення. Однак, це не привело до складання поселень нового типу, що було, ймовірно, обумовлено цілою низкою причин , і в першу чергу - економічною слабкістю трипільського суспільства: слабким розвитком ремесла, торгових відносин, замкнутістю економіки [7,c.12]. Можна вважати, що на середньому етапі завершується пора екстенсивного освоєння нових територій, придатних для землеробства і скотарства, і населенням робляться спроби інтенсифікації традиційних видів виробництв, одним із проявів чого стає посилення локальної специфіки. На даному етапі з'являється кераміка, прикрашена розписом, що стає ведучою в пам'ятках окремих громад. Починаючи з середнього етапу, з'являються фігурки, поверхня яких замість візерунків, виконаних у заглибленій техніці, покривались фарбою. Поступово збільшується кількість різнотипних чоловічих образів. Можна зауважити, що важливу роль у житті давніх трипільців грали безколісні засоби пересування - частими є знахідки моделей санчат. Значно збільшилася кількість знахідок з міді - раніше невідомі інструменти і прикраси: плоскі клиноподібні сокири, сокири-тесла, кільця, персні.

Заключний період існування трипільського населення (завершення IV - початок III тис. до н. е.) слід пов'язувати вже не з енеолітичною а з ранньобронзовою ( або перехідною до ранньобронзової) добою, що обумовлюється як технологічними досягненнями, так і значними змінами у способі життя й, у першу чергу, - скоріш за все, завдяки кліматичним змінам, - переходом від більш теплого і вологого атлантичного до сухого і прохолодного періоду. За нових екологічних умов трипільське населення пластично видозмінює систему своєї господарської орієнтації від збалансованої хліборобсько-скотарської на скотарську з ремінісценціями землеробства у степу і лісове землеробство зі значною питомою вагою розведення великої рогатої худоби на Поділлі і Волині. Значно вплинула на розвиток культури і нестабільна військово-політична ситуація - трипільські поселення значно зменшуються в розмірах, до 5-10 га; топографічно вони займають природно укріплені пункти - на високих мисах і височинах - і додатково обводяться валами і ровами. Монументальне глинобитне домобудівництво в цей період починає вгасати й усе частіше використовуються землянки-напівземлянки. Поряд із традиційними крем'яними, кам'яними й кістяними знаряддями в пізній період все більшу роль починають грати, особливо в південному регіоні, металеві знаряддя і зброя. Завершує розвиток культури ціла група могильників, розташованих на піщаних дюнах уздовж краю борової тераси лівого берега Дніпра. Ранній і середній періоди трипільської культури представлені лише поодинокими похованнями, розташованими переважно на поселеннях Лука-Устинська, Солончени II, Верем'є, Незвисько, Ліпкани, скелети з яких здебільшого поганої цілості. Проте майже всі пізньотрипільські могильники мають два морфологічні варіанти (середземноморський та протоєвропейський) [4,c.200]. Отже, немає сумніву, що процес формування фізичного типу трипільців відзначався великою складністю, оскільки відбувався в умовах етнокультурного зближення їх південно-західними і північно-східними сусідами внаслідок постійних і давніх контактів, особливо з населенням балканських і малоазійських культур. Знахідки на трипільських «площадках» глиняних статуеток з ознаками «вірменоїдного» типу іноді пояснюються проникненням середньо азійського населення через Балканський півострів на Правобережжя України. Можна припускати, що якась частина трипільського населення могла мати риси середньоазіатських «вірменоїдів» [52,c.76].

Періодизація археологічних пам'яток дає змогу впорядковувати отримані матеріали, зіставляти окремі комплекси - поселення, поховальні пам'ятки, а також різні археологічні культури. Найнадійнішим для розробки періодизації та відносної хронології вважається стратиграфічний метод, який базується на спостереженні порядку залягання культурних шарів на поселеннях або поховань у курганах та ґрунтових могильниках. Багатошарові поселення відомі для давньоземлеробськоі цивілізації Трипілля-Кукутень, переважно на території Румунії - Куку-тень, Ізвоар, Подурь-Дялул-Гіндару та ін. На теренах України таких пам'яток небагато. Найвідомішим є поселення Поливанів Яр, де просте-жено 5 горизонтів. Три горизонти було виявлено у печері Вертеба, по кілька шарів трипільської культури мають поселення Незвисько, Біль-шівці та ін. [48, c. 161]

Щодо трипільської культури в Україні дослідники застосовують насамперед періодизацію, розроблену Т. С. Пассек ще в 30-ті роки ХХ ст., а вдосконалену пізніше - у 1949 р.3 Відповідно до неї виділено три періоди існування трипільської культури: ранній (А), середній (В) та пізній (С). Усередині періодів виокремлено етапи. Період В розділено на етапи ВI, ВII. Перiод С - на етапи СI та СII.

Для території Румунії періодизація (стосовно культури Кукутені) була розроблена Г. Шмідтом, а вдосконалено В. Думітреску та іншими дослідниками. Виділено періоди Кукутень А (з фазами А1, А2, А3, А4) , Кукутень А-В (фази А-В1 та А-В2) , Кукутень В (фази В1, В2, В3).

За час, що минув після виходу в 1949 р. праці Т. С. Пассек, присвяченої періодизації поселень трипільської культури, до схеми періодизації іншими дослідниками було внесено деякі зміни та доповнення. Не всі з них були прийняті більшістю науковців, лише окремі зміни почали використовувати досить широко. [41]

Так, було визнано виділений Н. М. Виноградовою етап ВІ-ІІ, перехідний між етапами ВІ і ВІІ середнього періоду трипільської культури. Крім того, до пізнього періоду почали зараховувати лише етап СІІ2, майже вийшло з ужитку застосування для південної зони поширення трипільської культури позначення відповідних етапів літерою «у». Тому етапи уІ, уІІ у багатьох сучасних працях позначені відповідно як СІ, СІІ.

Згадані періодизаційні схеми дозволяють, як правило, встановити положення конкретних пам'яток у найбільш загальних рисах. На практиці виникла потреба у детальнішій періодизації, адже з'ясувалося, що жодне з поселень не існувало упродовж навіть частини етапу. Тому для більш точного визначення місця певних комплексів у системі періодизації археологи іноді вживають вирази типу «кінець етапу ВІІ», «перехід від ВІІ до СІ» (іноді «етап ВІІ СІ») або «початок СІ» тощо.

Останнім часом археологи виділяють також окремі типи пам'яток, фази розвитку, що дозволяє більш точно визначити послідовність певних комплексів у межах окремого регіону поширення культури Трипілля-Кукутень. Так, К. К. Черниш запропонувала розмежувати Трипілля на 24 горизонти (шість для раннього, сім для середнього та одинадцять для пізнього періодів періодизації Т. С. Пассек).

РОЗДІЛ III. СУТЬ ТРИПІЛЬСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

3.1 Міста і поселення

На початку V тисячоліття до н.е. виникають селища, що не поступаються за числом будівель (а, отже, і населення) іншим староєвропейським «гігантам». Приміром, на одній із приток Південного Бугу виявлено цілий ранньотрипільський анклав, центральне поселення якого займало площу більше 10 гектар. При цьому воно нараховувало понад півтори сотні будівель, тобто мало до тисячі жителів. Вже на початку другої половини п'ятого тисячоліття до н.е. площа поселень трипільців досягала 20 - 40, а подекуди в Буго-Дніпровському межиріччі й 80 гектар. Їхнє населення могло за чисельністю наблизитися до громади неолітичного анатолійського «міста» Чатал-Гуюка (його населення могло становити порядку 5000). Таким чином це були самі більші й густонаселені селища Старої Європи в п'ятому тисячолітті до н. е.

У 70-ті роки XX ст. військовий топограф К. В. Шишкін, вивчаючи аерофотознімки центральних областей України, виявив деякі загадкові об'єкти. Виїзд на місце та консультації із фахівцями дозволили встановити, що мова йде про поселення трипільської культури. Так, М. М. Шмаглій 1971 року організував експедицію на поселення біля селі Майданецького у Черкаській області. Там виявилося 1575 аномалій від будівель, розкопки яких, що тривали до 1991 р. дали змогу встановити, що все це суперпоселення не лише мало досить впорядковану структуру, але й було заселене одночасно [4,c.75]. Таким чином мова йде не про якийсь випадковий епізод, а цілком закономірне явище у історії Старої Європи, що заслуговує на всебічне вивчення.

На прикладі цих поселень-гігантів, протоміст, ми можемо спостерігати початкові стадії процесу урбанізації з усіма його протиріччями, позитивними й негативними наслідками. Вирішуючи економічні та соціальні проблеми, що постали перед ним, трипільське суспільство явно вийшло за рамки первісності, родового ладу. Воно створило досить складну ієрархічну організацію, іменовану вождівством. Саме ця система дала можливість так чи інакше вирішити проблеми - від розподілу землі між окремими кланами й родинами, до забезпечення захисту племінних територій. [35, c. 6]

Поділ праці призвів до розквіту ремесел, що особливо помітно на прикладі чудових керамічних прикладів. Була створена розгалужена і масштабна система обміну сировиною й виробами з металу й кременю.

З одного боку, величезне поселення з декількома тисячами жителів в разі потреби могло виставити для захисту не одну сотню, а то й тисячу воїнів. З іншого боку, концентрація населення в протомістах призвела до появи раніше невідомих проблем із екологією, виснаженням природних ресурсів погіршенням якості життя. У принципі, на їхньому прикладі ми спостерігаємо чи не перші прояви перманентної екологічної кризи, спровокованої людиною. Трипільці чи не першими в наших краях почали будувати великі та за тими часами навіть комфортабельні житла. Основні конструктивні елементи трипільського будинку за останні сім - п'ять тисяч років практично не змінилися. Серед трипільських споруд були двоповерхові. Перший поверх, як правило, призначався для господарських потреб, другий був житловим. Так будівля мала також горище. Зауважимо, що взагалі-то горище це досить важливий винахід. Якщо додати до нього ще один винахід - двері, то у цілому вже можна говорити про продуману систему теплоізоляції приміщень [7,c.91].

Слід зазначити, що судячи із вигляду керамічних моделей будівель, знайдених під час розкопок, трипільські споруди зовсім не виглядали, як стандартні, похмурого вигляду глинобитні бараки під очеретяним дахом. Навпаки, у оздобленні будинків та інтер'єрів вони застосовували не лише розпис білою, червоною й чорною фарбами, але й різьблення по дереву. Для обігріву приміщення споруджували масивне вогнище, прямокутник із глини 2Ч2 м, до 40 см товщиною. Такий шар глини непогано акумулював тепло. Опалення велося «по чорному», а для видалення диму слугували невеликі округлі віконця або отвори у стелі.

Вперше у тутешній історії в кімнаті з'являються стіл і стільці, навіть крісла. Зберігся також вражаючий арсенал інструментів для обробки дерева, причому не тільки кам'яних, але й мідних. Кухонне й господарське начинання, часом розкішно декороване, відрізнялося різноманітністю форм та розмірів. Наявність вишуканого спеціалізованого посуду особливо вражає на тлі інших культур.

Вся подальша історія трипільських племен була пов'язана з розселенням по Правобережному Українському лісостепу. Це було поступове займання вільних чи слабо заселених іноетнічним населенням найближчих територій, або мало характерних хвиль, що виливалися на більш віддалені території переважно з району Попруття і Середнього Подністров'я.