Повсякденне життя населення Донбасу в 1945-1953 рр.

Размещено на http://allbest.ru

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 94 (477.6) "1945/1953": 394

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ НАСЕЛЕННЯ ДОНБАСУ В 1945-1953 РР.

Спеціальність: 07.00.01. - історія України

Герасимова Марина Сергіївна

Донецьк 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії слов'ян Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Стяжкіна Олена Вікторівна професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Даниленко Віктор Михайлович, завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук, доцент Грідіна Ірина Миколаївна, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики, докторант Донецького національного університету

Захист відбудеться 23 листопада 2007 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано “22” жовтня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиКрапівін О. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У ХХ столітті внаслідок поступального розвитку історіографії та пошуку нових теоретико-методологічних засад історії виникло розуміння необхідності долучити до об'єкту історичного пізнання пересічну людину, що призвело до антропологізації історіописання. З'явилось усвідомлення того, що у фокусі уваги учених-гуманітарієв мають перебувати не лише видатні історичні постаті, а й прості люди, життєдіяльність яких не позначилася видатними (з погляду великої історії) справами чи подіями. Це відкрило перед істориками низку нових тем та проблем. Серед них важливе місце посіла історія повсякденності, яка, на відміну від етнографічної традиції вивчення побуту, цікавиться не лише матеріальними умовами життя людей, а також їх життєвими проблемами, світоглядом, емоційними реакціями, звичаями. Мета історії повсякденності - вивчати життя простих людей у його буденних проявах.

Повсякденне життя радянського суспільства другої половини 40-х - початку 50-х рр. значно відрізнялося від сучасного буденного життя. Специфічною була система постачання та споживання, дозвілля, суспільні настрої. В умовах тотального контролю, що існував у ті часи, людина, задля забезпечення власного існування, виробляла унікальні стратегії і тактики поведінки. Усе це, як правило, залишалося поза увагою традиційної історіографії та стало предметом дослідження історії повсякденності.

Вивчення історії радянської повсякденності покликано розв'язати нагальні наукові завдання та суспільні проблеми. Воно дозволить заповнити прогалини у вітчизняному історіописанні, збагатить його новим фактологічним матеріалом. Дослідження повсякденного життя населення Донбасу перших повоєнних років має поглибити наші знання про наслідки Великої Вітчизняної війни для українського народу, про голод 1946-1947 рр., соціальну політику радянської держави, суспільні настрої в регіоні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах державної бюджетної науково-дослідної теми Донецького національного університету “Наукове та методичне забезпечення курсу історія України: досягнення попередників і сучасний погляд” (номер реєстрації - Г - 04/4).

Мета роботи - дослідити проблему повсякденного життя населення Донбасу в 1945 - 1953 рр., зокрема умови життя людей, способи проведення ними вільного часу, суспільні настрої та релігійні почуття населення регіону.

Для досягнення поставленої мети треба розв'язати такі завдання:

1) охарактеризувати історіографію проблеми, теоретико-методологічну базу дослідження, історичні джерела, апробувати методику “штучного” створення та використання джерел - усної історії;

2) проаналізувати історичні (політичні, економічні, соціально-демографічні) умови формування та правила організації повсякденного життя в Донбасі в перші повоєнні роки;

3) визначити механізми державного регулювання повсякденності в СРСР, а також способи, які використовували люди для забезпечення свого існування в об'єктивних реаліях повоєнного життя;

4) дослідити матеріально-просторову сферу повсякденного життя мешканців регіону, а саме стан житлово-комунального господарства, систему постачання та споживання товарів широкого ужитку, особливості харчування та одягу;

5) вивчити способи проведення населенням Донбасу вільного часу та святкування найбільш визначних свят;

6) проаналізувати особливості суспільних настроїв у регіоні в перші повоєнні роки;

7) дослідити конфесійну ситуацію в Донбасі в контексті ставлення мешканців регіону до питань релігії;

8) визначити особливості повсякденного життя населення Донбасу порівняно з іншими регіонами України та Радянського Союзу.

Об'єктом дослідження є люди в повсякденному житті Донбасу в 1945 - 1953 рр.

Предмет дослідження - це матеріально-просторова сфера повсякденності (житло, харчування, одяг), соціально-культурний простір буденного життя людей (дозвілля, свята, суспільні, зокрема релігійні настрої населення) та закономірності державної політики в царині повсякденного життя.

Методи дослідження. Проблему повсякденного життя населення Донбасу авторка досліджувала за допомогою загальнонаукових, історичних методів дослідження, а також методів, запозичених із суміжних з історією наук. Це такі методи: аналіз і синтез, індукція та дедукція, історичний та логічний, порівняльно-історичний, аналітико-логічний, хронологічний, історико-типологічний, герменевтичний методи, метод аналогії та екстраполяції, статистичний метод та метод кількісного аналізу, метод усної історії.

Хронологічні рамки роботи охоплюють 1945 - 1953 рр., тобто останній період сталінського тоталітарного режиму від закінчення Великої Вітчизняної війни в 1945 р. до смерті Й. В. Сталіна в 1953 р. Вибір цього хронологічного періоду можна пояснити його цілісністю та відносною завершеністю. Повсякденне життя радянських людей у перші повоєнні роки відрізнялося від довоєнних часів та періоду хрущовської відлиги як в плані світогляду та суспільних настроїв людей, так і за рівнем життя, розвитку соціальної сфери.

Географія дослідження - Сталінська та Ворошиловградська області УРСР, тобто українська частина Донбасу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у ній: а) проведено комплексний аналіз повсякденного життя населення Донбасу в 1945-1953 рр., що проявляється у вивченні матеріального побуту (житлова проблема, харчування, одяг) та соціально-культурних аспектів буденного життя людей (дозвілля, свят, суспільних, релігійних настроїв); б) проаналізовано історичні (демографічні, економічні, соціальні, політичні) умови повсякденного життя населення повоєнного Донбасу; в) з'ясовані біологічні та соціокультурні правила організації повсякденності; г) визначено реальний рівень забезпеченості мешканців Донбасу житлом та доведена наявність гострої житлової кризи у регіоні в досліджуваний період; ґ) оприлюднено великий фактичний матеріал щодо ціноутворення та торгівлі, з'ясовані шляхи забезпечення населення харчами та товарами широкого ужитку; д) проаналізовані основні форми дозвілля та свят, що відзначалися мешканцями Донбасу; є) доведено існування різних видів суспільних настроїв серед мешканців Донбасу, які варіювалися від цілковитої підтримки політики радянської держави до її критичної оцінки; ж) проаналізовано ставлення мешканців регіону до питань релігії; з) до наукового обігу введено велику кількість нових архівних документів, а також такі види джерел, як усні історії, художня література, фотодокументи.

Практичне значення дисертаційного дослідження визначається можливістю використання його матеріалів у процесі підготовки узагальнюючих праць з історії Донбасу, України чи історії радянської повсякденності, а також для підготовки курсів з історичного краєзнавства, історії України та спецкурсів. Результати дисертації, використана в ній методологія можуть бути застосовані у розробці концептуальних досліджень щодо місця та значення людини в конкретно-історичному суспільстві. Вивчення повсякденного життя радянського суспільства допомагає зрозуміти зв'язок між сучасним поколінням людей і радянськими людьми, пояснити особливості сучасного повсякденного життя, спонукає нас до самопізнання та самоповаги. Радянський досвід регулювання повсякденності, як позитивний, так і негативний, може бути врахований при регулюванні повсякденного життя в умовах сучасної України.

Особистий внесок здобувача. Усі результати, викладені в дисертаційній роботі, отримані здобувачем самостійно і знайшли відображення в опублікованих працях. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових робіт (9 статей та 2 тез) загальним обсягом 7,5 д. а., з них 9 статей та 1 тези опубліковано у фахових виданнях (7,4 д. а.).

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії слов'ян Донецького національного університету, на конференціях, зокрема Міжнародній науковій конференції “Велика перемога: погляд із сьогодення” (5 - 6 квітня 2005 р., м. Донецьк), наукових конференціях Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003 - 2004 рр. (18 - 22 квітня 2005 р., м. Донецьк) та 2005 - 2006 рр. (24 - 25 квітня 2007 р., м. Донецьк), 58-й конференції молодих вчених “Каразінські читання” (22 квітня 2005 р., м. Харків), Науково-практичній конференції “Картина світу українців: історико-психологічний вимір” (16 грудня 2005 р., м. Київ), ІІІ міжрегіональній студентській науковій конференції “Українська державність: історія і сучасність” (24 листопада 2006 р., м. Маріуполь).

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, 8 підрозділів, висновків, посилань, списку джерел та літератури (266 найменувань джерел та 129 найменувань літератури), додатків. Вона містить 26 таблиць, з яких 13 розміщено в основному тексті роботи та 13 - у додатках. Повний текст дисертації становить 280 сторінок, з них основна частина - 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, окреслено його хронологічні та територіальні межі, аргументовано наукову новизну та практичне значення, представлено апробацію здобутих результатів.

Перший розділ “Історіографія, джерельна та теоретико-методологічна база дослідження” складається із трьох підрозділів. У першому підрозділі, який називається “Історіографічний огляд”, проаналізовано науковий доробок вітчизняної та зарубіжної історичної науки з історії повсякденності. З метою з'ясувати недосліджені ділянки поставленої проблеми, а також визначити наявні в історіографії теоретико-методологічні основи вивчення історії повсякденності, історіографічний огляд було поділено на дві головні частини. В першій досліджено процес становлення історії повсякденності як окремої галузі історіописання, в другій наведена характеристика історіографії історії радянської повсякденності, зокрема історіографії повоєнної історії Донбасу.

Історія повсякденності як окремий напрям історичних досліджень сформувалась у західноєвропейській історіографії у 60 - 70-ті рр. ХХ ст. Значною мірою вона завдячує своєю появою французькій школі “Анналів”. Один з її представників Ф. Бродель увів до наукового обігу термін “повсякденність” і зробив першу спробу комплексного аналізу повсякденного життя людей Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм, XV - XVIII вв.: В 3 т. - М.: Прогресс, 1986. - Т. 1: Структуры повседневности: возможное и невозможное. - 622 с.. Сьогодні у західній історичній науці дослідження з історії повсякденності ведуться в межах історичної антропології, а саме таких її напрямів, як історія ментальності, нова культурна історія, мікроісторія, локальна історія, історія знизу, міська історія, гендерна історія, історія сім'ї та інших. Представники цих напрямів вивчають побут, соціальну поведінку, настрої, менталітет простих людей.

У самостійний напрям історія повсякденності виокремилась лише в Німеччині, де вона набула назву Alltagsgeschichte, тобто “історія повсякденності”. Німецькі історики зробили величезний внесок у дослідження феномену нацизму, який вони вивчали крізь життєвий світ пересічних людей, їх повсякденне життя. Досвід вивчення буденного життя простих людей в умовах тоталітаризму, їх ставлення до влади видається дуже корисним для дослідження радянської повсякденності.

На теренах СНД підходи історичної антропології активно почали впроваджуватися в історичну науку в 90-х рр. XX ст., свідченням чого стала низка періодичних видань, у яких висвітлювалися питання історії повсякденності: “Соціум”, “Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика” (Україна), “Одиссей. Человек в истории”, “Социальная история”, “Казус (Индивидуальное и уникальное в истории)” (Росія) та інші.

Друга велика група праць історіографічного огляду - це роботи з історії радянської повсякденності. Їх за хронологічним та географічним принципами було розподілено на радянську, сучасну російську, українську та західну історіографію історії радянської повсякденності. Відносно радянського періоду можна говорити про вивчення радянського способу життя, побуту. Проблема повсякденного життя як самостійна не ставилася. Серед численних робіт радянських істориків треба виділити колективні монографії Л. А. Гордона, Е. В. Клопова та Л. А. Онікова Гордон Л. А., Клопов Э. В. Что это было?: размышления о предпосылках и итогах того, что случилось с нами в 30-40-е годы. - М.: Политиздат, 1989. - 319 с. та ін.. У них аналізується соціальне забезпечення людей, їх прибутки та витрати, цінова політика держави, система радянського постачання, житлова проблема, моральна атмосфера в суспільстві.

Вибух інтересу до проблем радянської повсякденності спостерігається на сучасному етапі розвитку історичної науки. Найбільший внесок у дослідження радянської повсякденності зробили російські вчені Н. М. Козлова, Н. Б. Лебіна, О. Ю. Зубкова, С. В. Журавльов, А. К. Соколов, О. А. Осокіна та інші. Більшість праць з історії радянської повсякденності присвячено довоєнному періоду (20 - 30-м рр. ХХ ст.) Лебина Н. Б. Повседневная жизнь советского города: Нормы и аномалии. 1920-1930 годы. - СПб.: Журнал "Нева" - Издательско-торговый дом "Летний Сад", 1999. - 320 с.; Осокина Е. А. За фасадом “сталинского изобилия”: Распределение и рынок в снабжении населения в годы индустриализации. 1927-1941. - М.: РОССПЭН, 1999. - 271 с.; Журавлев С. В., Соколов А. К. Повседневная жизнь советских людей в 1920-е годы // Социальная история. Ежегодник, 1997. - М.: РОССПЭН, 1998. - С. 287-332 та ін.. Серед комплексних робіт російських вчених з історії повоєнного радянського суспільства є лише одна змістовна монографія, присвячена питанням повсякденності Зубкова Е. Ю. Послевоенное советское общество: политика и повседневность. 1945 - 1953. - М.: РОССПЭН, 1999. - 229 с.. Головна проблема, яку дослідила її авторка О. Ю. Зубкова, - це громадська думка, комплекс надій, ілюзій та настроїв радянських людей після війни.

В Україні історія радянської повсякденності почала досліджуватися лише в останні декілька років. Комплексних робіт з цієї проблеми ще немає. Науковий доробок українських істориків з історії радянської повсякденності включає окремі статті або розділи монографій. Серед вчених, що торкалися у своїх працях даної проблеми, можна назвати В. М. Даниленка, О. В. Стяжкіну, М. В. Поповича, В. В. Кононенка, О. Рабенчука, О. Янковську Даниленко В. Повсякденне життя українських селян у повоєнний період (1945-1953 рр.) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика / Відп. ред. В. М. Даниленко. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - Вип. 9. - С. 3-16; Стяжкіна О. В. Жінки в історії української культури другої половини XX століття. - Донецьк: “Східний видавничий дім”, 2002. - 270 с.; Попович М. В. Нарис історії культури України. - К.: “АртЕк”, 1999. - 728 с.; Кононенко В. В. Суспільно-політичні настрої та моральний стан населення України в повоєнний період (1945-1953 рр.). Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. - Вінниця, 2004. -196 с.; Рабенчук О. Морально-психологічний стан та реакція населення України на голод 1946-1947 рр. // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. ст. / Відп. ред. В. М. Даниленко. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - Вип. 9. - С. 368-384; Янковська О. Соціальна політика радянської держави в містах України в 1945 - 1953 рр. за свідченнями громадян (на матеріалах НКВС-КДБ УРСР) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. ст. / Відп. ред. В. М. Даниленко. - К.: Інститут історії України НАН України, 2005. - Вип. 9. - С. 326-345.. Антропологічно спрямованими є дисертаційні дослідження І. М. Грідіної та О. Б. Пенькової Грідіна І. М. Православна церква в Україні під час другої світової війни 1939 - 1945 рр.: людський вимір: Дис.… канд. іст. наук: 07.00.01. - Донецьк, 2001. - 224 с.; Пенькова О. Б. Традиції, свята та обрядовість населення східної України в 1960-ті - середині 1980-х рр.: державна політика і повсякденне життя: Дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. - Донецьк, 2006. - 266 с..

Інтерес до радянської повсякденності виявляють і західні дослідники, зокрема Ш. Фіцпатрик, Дж. Брукс, Н. Тумаркін Фицпатрик Ш. Сталинские крестьяне. Социальная история советской России в 30- е годы: деревня / Пер. с англ. - М.: РОССПЭН, 2001. - 422 с.; Чернявский Г. И. Д. Брукс Спасибо товарищу Сталину! Советская официальная культура от революции до холодной войны // Вопросы истории. - 2000. - № 9. - С. 165 - 167; Тумаркин Н. Ленин жив! Культ Ленина в Советской России / Пер. с англ. - СПб. Гуманитарное агентство “Академический проект”, 1997. - 285 с..

Історіографічний огляд містить також аналіз наукового доробку з повоєнної історії Донбасу. На увагу заслуговують дослідження Н. Ф. Хорошайлова, М. П. Приходька, колективна монографія “История рабочих Донбасса”, статті О. І. Задніпровського, дисертаційні дослідження А. О. Саржана, Н. Ф. Шипік та деякі інші наукові розвідки Хорошайлов Н. Ф. Возрождение Всесоюзной кочегарки. Из истории восстановления Донбасса в 1946 - 1950 гг. - Донецк: “Донбасс”, 1974. - 152 с.; Приходько М. П. Житло робітників Донбасу. - К.: “Наукова думка”, 1964. - 108 с.; История рабочих Донбасса: В 2 т. / Гл. ред. Ю. Ю. Кондуфор. - К.: “Наукова думка”, 1981. - Т. 2: Рабочие Донбасса в период завершения строительства социализма и постепенного перехода к коммунизму. - 432 с.; Заднепровский А. И. Голод 1946-1947 гг. в селах Донеччины // Новые страницы в истории Донбасса: Ст. Кн. 2 / Упоряд. З. Г. Лихолобова. - Донецк: “Донбасс”, 1992. - С. 114 - 134; Саржан А. О. Зміни в соціально-економічній сфері Донбасу. Друга половина 40-х - кінець 80-х рр. ХХ ст.: Дис. … д-ра іст. наук: 07.00.01. - Донецьк, 2004. - 608 с.; Шипік Н. Ф.  Соціально-демографічні процеси в Донбасі у 1943-1955 рр.: Дис. … канд.. іст. наук: 07.00.01. - Донецьк, 2005. - 173 с.. В них зроблено ґрунтовний аналіз відновлення та розвитку економіки Донбасу в повоєнні часи, приділяється увага соціально-демографічним процесам, стану повоєнного села та селянства, робітників Донбасу. Проте проблеми повсякденного життя характеризуються побіжно та стисло.

Аналіз історіографії дозволив, по-перше, зробити висновок про актуальність дослідження історії повсякденності, поширення цього напряму в світовій історичній науці, по друге, - констатувати відсутність комплексних досліджень з історії повсякденного життя населення Донбасу.

Другий підрозділ першого розділу має назву “Джерельна база дисертації”. У роботі використані як вже опубліковані документи, так і такі, що вводяться до наукового обігу вперше. Це джерела з п'ятьох архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного архіву кінофотофонодокументів України, державних архівів Донецької та Луганської областей. Для класифікації джерел доречним видається застосування принципів розподілу їх за походженням та змістом.

Першу групу джерел становлять законодавчі документи (Конституції СРСР 1936 р. та УРСР 1937 р., Цивільний кодекс УРСР 1922 р., закони та укази Верховних Рад СРСР та УРСР). Друга група джерел - це актові документи центральних та місцевих органів влади: декрети, укази, постанови урядів СРСР та УРСР, розпорядження та накази обласних виконавчих органів влади. Ці дві групи джерел дали змогу вивчати нормативну базу в галузі житлово-комунального господарства, у сфері постачання населенню харчів та промислових товарів, торгівлі, у галузі культурно-освітніх установ, організації свят, керування діяльністю релігійних громад тощо. Завдяки їм вдалося простежити процес організації та регулювання державою повсякденного життя радянських людей. Серед законодавчих та актових документів повоєнних років, що суттєво вплинули на повсякденне життя населення, варто відзначити такі: закон про п'ятирічний план відновлення та розвитку народного господарства СРСР на 1946 - 1950 рр. (18 березня 1946 р.), постанови Ради міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) “Про підвищення пайкових цін” (6 вересня 1946 р.), “Про економію у витрачанні хліба” (27 вересня 1946 р.), “Про проведення грошової реформи та відміну карток на продовольство й промислові товари” (14 грудня 1947 р.).

Третю групу джерел становлять документи поточного діловодства центральних та місцевих органів влади. Це інформаційні звіти, доповіді, донесення, протоколи та стенограми засідань, листування, довідки органів виконавчої влади. У дисертації проаналізовано справочинну документацію Сталінської та Ворошиловградської обласних рад депутатів трудящих, обласних відділів у справах репатріації, культурно-освітніх установ, відділів комунального господарства, уповноважених Ради у справах Російської православної церкви та Ради у справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР, обласних контор “Главкінопрокату”. Переважна більшість цих документів неопублікована, багато з них було введено до наукового обігу вперше. Справочинна документація дала змогу простежити, як виконувалися нормативні розпорядження на місцях, дізнатися про реальний стан речей у різних сферах життєдіяльності людей. Завдяки їй авторка дослідила динаміку змін у житлово-комунальному секторі Донбасу, проаналізувала процеси ціноутворення та забезпечення мешканців регіону харчами та промтоварами, вивчала дозвілля та релігійні настрої людей.

Четверта група джерел - документи комуністичної партії та громадських організацій. Серед документів комуністичної партії найбільшу цінність становлять неопубліковані звіти про суспільні настрої населення (фонд П-326 Державного архіву Донецької області та П-179 Державного архіву Луганської області). Вони дозволили вийти за межі дослідження лише побуту та вивчати думки, настрої, почуття людей. У цих звітах є відгуки простих громадян на проблеми економічного та соціального розвитку країни, їх реакція на міжнародні події, а також інформація про ставлення населення до влади. Джерела громадських організацій, використані у дисертації, - це документи профспілок. У них міститься важлива інформація про розвиток житлово-комунального сектору, роботу торгівельних організацій, культурно-освітніх установ, що допомогло вивчати різноманітні аспекти повсякденного життя людей.

П'ята група джерел - статистичні матеріали, в яких подано кількісні показники життя населення Донбасу. В дисертації була використана як опублікована, так і неопублікована статистика, зокрема документи Статистичного управління УРСР, Сталінського й Ворошиловградського обласних статистичних управлінь. Особливу цінність становлять річні сімейні бюджети робочих, службовців та інтелігенції. Вони містять відомості про прибутки та витрати типових радянських родин.

Однією з найважливіших є шоста група джерел - документи особистого походження. Вони дозволили побачити місце простих людей у житті суспільства, вивчати історію “знизу”, тобто крізь життєвий світ пересічних мешканців регіону. До цієї групи джерел належить мемуарна література (записки Є.Г.Кисельової Козлова Н. Н., Сандомирская И. И. “Я так хочу назвать кино”. “Наивное письмо”: Опыт лингво-социологического чтения. - М.: Гнозис, Русское феноменологическое общество, 1996. - 256 с., спогади людей, опубліковані в сучасній пресі), скарги радянських громадян до органів влади (вони зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України, фонд 1, опис 41) та усні історії, зібрані шляхом інтерв'ювання людей, що жили в Донбасі в перші повоєнні роки.

Брак джерел особистого походження спонукав авторку до опрацювання ще двох груп джерел, які не часто використовуються в історичній науці: художньої літератури (твори Г. М. Щербакової, В. Торіна, П. Л. Чебаліна, О. К. Чепіжного та ін.) і фотодокументів (із приватних колекцій та з Центрального державного архіву кінофотофонодокументів України). Вони сприяли дослідженню таких аспектів повсякденного життя, як одяг, житло, звичаї людей, їх світоглядні засади тощо.

У дисертації також були використані матеріали періодики (газети “Правда України”, “Соціалістичний Донбас”, “Ворошиловградська правда”), що є цінним джерелом для вивчення дозвілля та свят.

Таким чином, джерельна база дисертаційного дослідження представлена великою кількістю різноманітних джерел. Вона є репрезентативною і дає змогу з великою часткою вірогідності досліджувати повсякденне життя населення Донбасу в повоєнний період.

Третій підрозділ першого розділу називається “Теоретико-методологічна база дослідження”. Підґрунтям для виникнення наукового інтересу до проблем повсякденності стали філософські вчення ХХ ст., зокрема екзистенціалізм, феноменологія, структуралізм, аналітична філософія. Над проблемами філософії повсякденності розмірковували Ж. П. Сартр, М. Ґайдеггер, Е. Гуссерль, А. Шюц, Н. Еліас, П. Бергер, Т. Лукман, Г. Гарфінкель, А. Сикурель, К. Гірц, М. Фуко та інші мислителі. Теоретико-методологічна основа дисертаційного дослідження - історична антропологія.

Під час вивчення зазначеної теми авторка спиралася на методологічні принципи об'єктивності та історизму, використовувала загальнонаукові, історичні методи дослідження, а також методи, запозиченні із суміжних з історією наук. Це дозволило провести об'єктивний, всебічний, комплексний та ґрунтовний аналіз зазначеної проблеми.

Другий розділ дисертації має назву “Матеріально-просторова сфера повсякденного життя”. Він складається із двох підрозділів. У першому з них, що називається “Історичні умови формування та правила організації повсякденності”, було проаналізовано конкретно-історичну ситуацію середини ХХ ст. та місце Донбасу в загальноєвропейському, радянському та українському соціокультурному контексті. Повсякденне життя радянських людей у другій половині 40-х - на початку 50-х років проходило в умовах розрухи, що була наслідком Другої світової війни. Держава, яка контролювала всі сфери життєдіяльності суспільства, розставила пріоритети відновлення так, що головною турботою стало відродження й розвиток важкої промисловості та ВПК, а забезпечення нормальних умов життя пересічних людей було відсунене на друге місце. Багато в чому це обумовлювалося холодною війною між СРСР та західними країнами, яка призвела до економічних змагань та гонки озброєнь.

Радянський Союз відновлював свій економічний потенціал самостійно і досяг вагомих результатів вже на початку 50-х рр. Велика увага приділялася відродженню Донбасу - важливого індустріального центру країни, до якого надходила чимала частка коштів, що виділялися на відбудову. У Донбасі відбувались активні міграційні процеси, до регіону приїжджало багато людей. Це пояснювалося його економічною привабливістю як для всієї країни, так й для простих людей, оскільки доходи робочих тут були вищими, ніж в цілому по СРСР. Сюди приїжджали представники різних народів, що мали різні традиції та соціальний досвід. Їх змішування приводило до формування специфічної індустріальної культури Донецького краю, якій була притаманна етнічна та релігійна терпимість. Активний приїзд до Донбасу населення з інших регіонів країни дозволив подолати тут демографічні втрати значно раніше, ніж в цілому по країні.

Наслідки війни та особливості економічного розвитку Донбасу позначилися на структурі його населення. Регіон виділявся високим рівнем урбанізації. Частка міського населення становила тут у 1952 р. 78,4 %, тоді як у СРСР в цілому вона дорівнювала 40 %, а в Україні - 37,6 %. Внаслідок війни було порушено нормальний статево-віковий баланс суспільства. Якщо частка жінок у віці від 25 до 59 років серед усього жіночого населення Донбасу дорівнювала 42,9 %, то чоловіків цієї ж вікової групи серед чоловічого населення регіону було лише 23,4 %. Демографічні втрати під час війни негативно позначалися на здоров'ї населення, призвели до гострих соціальних проблем, зокрема проблеми дитячого сирітства, безпритульності, жіночої самотності.

Радянське суспільство поділялося на такі соціальні верстви: селяни, робітники, інтелігенція, службовці, радянська номенклатура. Соціальне розшарування людей ілюструють відомості про їх прибутки. У Донбасі оклади керівних працівників на початку 50-х рр. дорівнювали 1000 - 2000 крб., службовців - 400 - 700 крб., вчителів та лікарів - 700 - 1000 крб., промислових робітників - 600 - 1200 крб., малокваліфіковані працівники інших галузей народного господарства (наприклад, робітники хлібозаводу, їдалень, прачки, офіціантки) заробляли 250 - 400 крб. Характерною рисою повоєнного суспільства стала поява нової соціальної групи - репатрійованих людей, які зазнавали як з боку держави, так і пересічних людей певної дискримінації.

У дисертації підкреслено, що повсякденне життя радянських людей відбувалося в умовах жорсткого державного регулювання та контролю за всіма сферами життєдіяльності суспільства, який здійснювався різними методами, наприклад, шляхом законодавчого нормування повсякденного життя. Поширення офіційної ідеології відбувалося за допомогою пропаганди та агітації, а контроль над громадською думкою здійснювали правоохоронні органи, партійні та державні працівники, а також люди, що добровільно інформували владні інституції про настрої з свого оточення.

Війна вплинула на духовний світ радянської людини: з одного боку, надала їй можливість набути нового соціального досвіду, з іншого - завдала невиліковних душевних ран, спричинених втратою рідних та близьких.

Повсякденне життя населення Донбасу в 1945 - 1953 рр. визначалося не тільки об'єктивними історичними умовами, а й правилами організації повсякденності. Воно підпорядковувалося природнім потребам людей в їжі, одязі, житлі (біологічні правила), соціальним нормам, цінностям, традиціям та новаціям (соціокультурні правила). Правила повсякденності - це певний спосіб мислення, норми поведінки, звички, що діють як на рівні свідомості, так і підсвідомо та допомагають людині будувати своє життя відповідно до історичних традицій її попередників та об'єктивних реалій сьогодення. Жодні катаклізми, навіть такі, як війна та голод, не могли зупинити природний поступ людського життя. Саме необхідність повсякденного та повсякчасного задоволення природних і соціокультурних потреб людей забезпечила життєдіяльність суспільства. Тому повсякденність можна вважати міцним каркасом, що допомагає долати труднощі та будувати життя, незважаючи на наявні проблеми та перешкоди.

Другий підрозділ другого розділу називається “Матеріальний простір повсякденності: житло, харчування, одяг”. У дисертації було доведено існування в Донбасі в перші повоєнні роки серйозної житлової кризи, яка виявлялася в гострій нестачі житла, низькому рівні розвитку комунальних служб, дефіциті будівельних матеріалів і товарів, необхідних для облаштування помешкання. Причини цього полягали в руйнації значної частини житлового фонду регіону під час війни, а також приїзді до Донбасу великої кількості людей для відновлення його промисловості. Темпи будівництва житла були повільнішими за темпи заселення регіону. В перші повоєнні роки середня забезпеченість житловою площею міського населення регіону становила 5 - 7 кв. м на людину, що в два рази нижче за норму, яка в УРСР становила 13,65 кв. м. Багато людей не мали й цього. Тисячі приїжджих робітників жили в гуртожитках барачного типу. З метою вирішити житлову проблему в повоєнні роки було запроваджено активне індивідуальне житлове будівництво, на яке держава виділяла кредити. Велося також державне та кооперативне будівництво. Але повністю подолати житлову кризу в Донбасі не вдалось.

У Радянському Союзі житловий фонд поділявся на усуспільнений (державний і кооперативний) та індивідуальний (перебував в особистій власності громадян). У Донбасі переважав останній. Його частка в 1947 р. становила в Сталінський області 54 %, а у Ворошиловградській - 60 %. У досліджуваний період в регіоні були поширені одноповерхові та багатоповерхові будинки, напівземлянки, бараки. Переважну більшість становили одноповерхові будинки, частка яких перевищувала 90 %. Дома зводили з каменю, цегли, саману, рідше - дерева; дах крили залізом, деревом, черепицею, толлю, руберойдом.

Незадовільним був стан комунального господарства. У регіоні існували великі проблеми з водопостачанням. Частковою побутовою газифікацією було охоплено тільки три міста: Сталіно, Жданов, Макіївка. Слабко була розвинута система каналізацій. Усіма видами благоустрою (центральним опаленням, водопроводом, каналізацією, гарячим водопостачанням, газом, електрикою) було обладнано усього 0,0066 % усуспільненої житлової площі Донбасу, а 64 % мало тільки пічне опалення та електрику. Індивідуальні житлові будинки були обладнані не краще: 84 % мали електричне освітлення, 1,4% водопровід, 0,08% - каналізацію, 14,3% - не мали жодного з цих видів благоустрою.

У перші повоєнні роки в Донбасі поряд з житловою існувала гостра продовольча криза, апогеєм якої був голод 1946 - 1947 рр. Він став наслідком посухи та неврожаю, а також державної політики в сфері хлібозаготівлі та розподілу продуктів. У 1946 р. було прийнято низку постанов, якими істотно скоротилась кількість населення, що перебувала на нормованому постачанні, а також підвищувалися пайкові ціни. Правда, при цьому знижувалися комерційні ціни, хоч це і не могло покращити ситуацію. Комерційні ціни були в 2 - 3 рази вищі за державні, і якщо після підвищення пайкові ціни виросли в 3 - 4 рази, то комерційні знизилися лише в 1,15 - 2 рази. Вижити під час голоду людям допомагали історично обумовлені практики повсякденної поведінки в умовах гострої нестачі їжі. Люди їли гілки вишні, малини, дикий (кінський) щавель, стеблини лопуха, лободу, свиріпу, мучку, ховрахів тощо.

Після періоду голоду продовольча ситуація почала поступово налагоджуватися. Проте реальністю повсякденного життя населення Донбасу залишався дефіцит харчів, черги за хлібом та іншими продуктами. Це спричинило поширення специфічних радянських способів “діставання” товарів: спекуляції, торгівлі “з-під прилавка”, “через чорний хід” тощо. У структурі радянської торгівлі розрізнялася державна, кооперативна, комерційна торгівля (до реформи 1947 р.), торгівля на колгоспних базарах. Ціни на ринках були вищими за державні в середньому в 1,5 рази. Пай харчів, придбаних у держмагазинах та на базарах, поділявся приблизно навпіл. У державних магазинах купували переважно хліб, цукор, кондитерські вироби, рибу, м'ясо, на базарі - картоплю та інші овочі, фрукти, молоко, яйця. Потреби людей, особливо селян, у харчах допомагало задовольняти особисте господарство.

Певній стабілізації ситуації на внутрішньому ринку та покращенню купівельної спроможності громадян сприяла грошова реформа 1947 р. та щорічні зниження цін, запроваджені з 1948 р. Але підґрунтям цих заходів була не стільки економічна спроможність, скільки пропагандистська доцільність. Зниження цін були несуттєвими, вони не покривали інфляцію. Проте моральний зиск від цих заходів був величезним. Він надавав людям впевненості у власному майбутньому, сприяв позитивній оцінці державної політики. повсякденність донбас громадський суспільний

Дослідження сімейних бюджетів дозволяє проаналізувати купівельну спроможність населення Донбасу. У досить благополучному (порівняно із 40-ми роками) 1952 р. у середньому зі всіх коштів, що витрачалися родиною протягом одного кварталу, 40 - 45 % йшло на купівлю продуктів харчування; 2 - 3 % - на харчування в громадських закладах; 15 - 20 % - на придбання одягу, білизни, тканини, взуття, галантереї; близько 1 % - на купівлю палива та освітлюваних матеріалів, 2 - 4 % - на оплату житлової площі та комунальних послуг, 1 - 3 % - на придбання культтоварів, 1 - 1,5 % - на культурно-розважальні заходи, 4 - 5 % витрачалися на цигарки, вино, горілку; 3 - 8 % - на придбання облігацій держпозики, майже 10 % - на сплату податків та членських внесків. На одного члена родини в середньому протягом місяця припадало 15 - 20 кг хліба та виробів з нього, приблизно 10 кг картоплі, 4 - 7 л молока, 2 - 7 шт. яєць, 2 - 3 кг м'яса та м'ясопродуктів, 2 кг цукру та кондитерських виробів.

Серед страв, які їли мешканці Донбасу, були борщ, супи, каші, картопля, хліб, свіжі та консервовані овочі й фрукти, рідше - м'ясо та сало. З напоїв вживалися компот, молоко, чай. Серед спиртних напоїв переважала горілка, самогон, вино.

У дисертації доведено, що в Донбасі існувала нестача не лише харчів, а й промислових виробів. Багато побутових речей, зокрема меблі, виготовлялося в ручний спосіб кустарями. Частіше купували не готовий одяг, а тканину, з якої одяг шили самі, або на замовлення. Поширеними тканинами був сатин, бавовна, шерсть, крепдешин, крепжоржет, крепсатин, маркізет, штапель, кашемір. Багато людей перешивали на цивільний одяг військові шинелі. Загалом форми одягу залишалися традиційними: жіночі плаття, блузки, спідниці, сарафани, чоловічі сорочки, брюки, костюми. Зимовий одяг включав пальта, тельняшки, бушлати (“москвички”), фуфайки, шуби, цигейки “під мутон”. Серед головних уборів розповсюдженими були кашкети, шапки-вушанки, хустки, капелюшки (фетрові або з панбархату), берети; а серед взуття - гумові, хромові чоботи, черевики на шнурках, туфлі, валянки, калоші та бурки.

Проблеми повсякденного життя торкались різних людей різною мірою. Матеріальний рівень життя залежав від їх соціального статусу, посади, складу родини, місця проживання та інших чинників. Проте, зазначені в даному підрозділі особливості повсякденного життя були типовими і характерними для більшої частини населення Донбасу.

Третій розділ дисертації, який називається “Соціально-культурний простір повсякденного життя”, включає три підрозділи. Перший з них - “Дозвілля та свята в повсякденному житті населення Донбасу”. У повоєнні роки в Донбасі були поширенні такі форми дозвілля, як відвідування клубів, кінотеатрів та інших установ культури, а також танці. Зберігалися й більш традиційні способи проведення вільного часу. Після закінчення робочого дня люди збиралися на вулиці, спілкувалися, гуляли, ходили в гості, співали пісні, грали на музичних інструментах (гітарі, баяні). Діти влаштовували різні ігри. Улюбленим заняттям багатьох жінок було рукоділля: вишивання, в'язання. Велику частину позаробочого часу в них забирало домогосподарство. Поширеними іграми дорослих була гра в карти, лото, доміно. Багато людей у вільний час любили читати книги, газети, журнали або займатися спортом.

Основні форми дозвілля в радянському суспільстві умовно можна поділити на дві групи. До першої належали форми дозвілля, які ініціювалися державою та були під її повним контролем. Це передусім види діяльності, пов'язані з роботою культурно-освітніх установ, наприклад лекції, читки та бесіди, тематичні вечори тощо. Подібні види дозвілля були покликані виховувати повагу до офіційної ідеології та контролювати громадську думку. До другої групи належали форми дозвілля, які ініціювалися не державою, а простими людьми: прогулянки, гра в карти, доміно, рукоділля тощо. Такі форми дозвілля майже не підлягали державному контролю і носили більш приватний характер. Дозвілля виконувало дві головні функції: рекреаційну та функцію соціалізації людей.

Серед великої кількості свят, які відзначали мешканці Донбасу, авторка зупинилася на вивченні способів святкування найбільш масових та визначних свят: Нового року, 8 березня, 1 травня, Дня Перемоги, Дня шахтаря та жовтневих свят. Офіційні загальнодержавні свята організовувались за однаковим сценарієм. Їм передували організаційні наради чиновників, а також суботники. Свято починалося демонстраціями (1 травня та 7 жовтня), супроводжувалося масовими народними гуляннями, під час яких відбувалися виступи гуртків художньої самодіяльності, оркестрів, фізкультурні змагання, масові ігри й танці, концерти. Невід'ємним елементом свята були застілля та пісні. Сучасники відзначають більш колективне та відкрите відзначення свят порівняно із сьогоденним.

Другий підрозділ третього розділу має назву “Суспільні настрої населення Донбасу після Великої Вітчизняної війни”. Головним чинником, що впливав на настрої людей у зазначений період, була Велика Вітчизняна війна. Під час неї багато радянських людей, зокрема військові, військовополонені, остарбайтери побували за кордоном, що суттєво розширило їх світогляд та дозволило порівняти рівень життя в Радянському Союзі із західноєвропейським, спонукало до критичних роздумів. Переобтяжені жахами війни люди сподівались та мріяли про щасливе, забезпечене та безтурботне повоєнне життя. Проте нелегкі реалії повоєнної дійсності суперечили цим надіями. У таких умовах відбувалося формування суспільних настроїв населення Донбасу після війни.

Особливістю громадської думки у цей час було поширення критичних настроїв серед людей, що проявлялося в засудженні продовольчої політики держави, надіях на розпуск колгоспів, критиці грошової реформи, поширенні чуток про ймовірний початок нової світової війни і відмова захищати у ній радянську державу, небажанні брати участь у виборах та інших суспільно-політичних заходах, безпосередній критиці місцевої та центральної влади, Й. В. Сталіна. Критичні настрої поширювалися у формі приватних бесід, надписів на виборчих бюлетенях, рідше - анонімних листів. Подібні настрої побутували серед різних верств населення, проте масового характеру вони не набули. Влада використала репресивні заходи для їх придушення.

Поряд з носіями вільнодумства у Донбасі існував міцний прошарок людей, які підтримували політику держави. Ще більше було тих, хто посідав конформістську позицію. В умовах тоталітаризму некритичне сприйняття наявних проблем, небажання говорити про них уголос, ззовні лояльне ставлення до влади було зручнішим, ніж критична оцінка навколишньої дійсності, що таїла в собі загрозу репресивних переслідувань. Дослідження настроїв та почуттів населення Донбасу в зазначений період дозволяє зробити висновок про те, що радянське суспільство не було одностайним в поглядах на проблеми внутрішнього життя та зовнішньої політики.

Третій підрозділ третього розділу називається “Місце релігії в повсякденному житті радянських людей”. Під час Великої Вітчизняної війни та в перші повоєнні роки радянська держава провадила ліберальну політику по відношенню до Російської православної церкви, яка була важливим ресурсом досягнення перемоги у війні з фашизмом. Проте кампанія з антирелігійної пропаганди повністю не була припинена. Лібералізація проявилася у збільшенні кількості релігійних громад та їх прихожан. У Донбасі діяло 320 православних приходів (1950 р.), 103 громади євангельських християн-баптистів (1953 р.), 5 громад старообрядців, 6 громад адвентистів 7-го дня та 1 громада духовних християн-молокан (протягом 1945 - 1953 рр.). У регіоні були також віруючі іудеї, мусульмани та католики, проте їм не дозволялося створювати релігійні громади.

Сплеск релігійності почався ще в роки війни, що пояснюється бажанням людей знайти захист від важкого у психологічному плані навантаження воєнного часу. Даних про кількість прихожан православної церкви немає, але її зростання засвідчують непрямі відомості: поширення схвальних відгуків на лібералізацію церковної політики, розповсюдження “святих листів” із закликами молитися богу, діяльність бабок та знахарів, а також масове святкування релігійних свят, зокрема Великодня. Цікавим видається таке порівняння. На початку 50-х рр. у Сталінській області участь у демонстраціях 7 листопада брало приблизно 500 тис. чол., а церкви на Великдень відвідувало 380 - 403 тис. чол., що не набагато менше за кількість учасників жовтневих демонстрацій. Активно святкувались й інші релігійні свята.

Кількість неправославних віруючих Донбасу в 1948 р. була не менше 13 тис. людей. Окрім легітимних релігійних конфесій у Донбасі діяли прихильники сектантських напрямів православ'я (“Істинно православна церква”, іоанніти та ін.), ієговісти, п'ятидесятники та ін. Вони вели антирадянську пропаганду, через що зазнавали переслідувань з боку влади.

Лібералізація в ставленні до легітимних конфесій зберігалася недовго та була згорнута в 1948 р., що супроводжувалося відродженням активної антирелігійної кампанії.

Суперечливий характер державного курсу щодо питань релігії призвів до того, що серед мешканців Донбасу не було єдності в ставленні до питань віри. Населення регіону поділялося на завзятих атеїстів, переконаних віруючих та тих людей, віра яких не була стійкою, а скоріше наслідувалася за традицією.

Основні результати дослідження знайшли своє відображення в таких висновках.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та розв'язання наукового завдання, суть якого полягає в комплексному дослідженні повсякденного життя населення Донбасу в 1945 - 1953 рр. Аналіз наявної на цей час історіографії дозволив зробити висновок про актуальність цієї теми, констатувати великий інтерес до неї з боку зарубіжних учених та відсутність комплексних досліджень з історії повсякденності у вітчизняній історичній науці. Зазначену проблему авторка досліджувала за допомогою великої кількості джерел, багато з яких введено до наукового обігу вперше (скарги громадян до органів влади; звіти про суспільні настрої; сімейні бюджети; усні історії; художня література; фотодокументи тощо). Методологічною основою дослідження є загальновідомі принципи та методи історичної науки та нові теоретико-методологічні засади історичної антропології. Їх застосування дозволило сконцентрувати науковий пошук довкола проблеми буття простої людини, її повсякдення, що проявилося у дослідженні побуту та настроїв людей, їх звичок та традицій, а також в з'ясуванні впливу подій “великої” історії на пересічних мешканців Донбасу.

Повсякденне життя населення Донбасу протікало у вкрай несприятливих історичних умовах через такі об'єктивні чинники, як Друга світова війна та голод 1946 - 1947 рр. Вони негативно позначилися на демографічній ситуації в регіоні, що виявлялося як в зменшенні загальної кількості населення, так і в порушенні нормального статево-вікового демографічного балансу. Проте загальна кількість населення була відновлена досить швидко завдяки активному притоку мігрантів. Особливістю Донбасу був великий рівень урбанізації краю, де міське населення становило 78,4%, у той час як у структурі населення усього СРСР ще переважало сільське населення. Суб'єктивним чинником, що впливав на повсякденне життя людей, був політичний лад Радянського Союзу, а саме сталінський тоталітарний режим, який здійснював всеосяжний контроль над життям людей.

Повсякденне життя представляє каркас, що забезпечує життєздатність окремих людей та усього суспільства завдяки дії біологічних та соціокультурних правил організації повсякденності, до яких належать способи та форми задоволення біологічних потреб людини (їжа, одяг, житло), соціальні норми, цінності, традиції та новації. У перші повоєнні роки правила повсякденності допомагали людям повертатися до нормальних умов життя після закінчення війни, вирішувати продовольчі, житлові та інші побутові проблеми. Правила повсякденності впливали на спосіб мислення, настрої людей.

Повсякденне життя прийнято розподіляти на практичну та експресивну площини, що в цілому відповідає антропологічно зорієнтованій методології. У межах першої досліджувався матеріальний простір повсякденності (житлова проблема, харчування, одяг), а другої - соціокультурний. Аналіз рівня забезпеченості людей житлом та харчами дозволив зробити висновок про наявність в регіоні гострої житлової та продовольчої кризи. Суть першої полягала як у дефіциті житлових приміщень, так і в дуже слабкому розвитку комунальних служб. Продовольча криза проявлялася в нестачі харчів, чергах за хлібом, голоді 1946 - 1947 рр. До цих проблем додавався брак одягу та побутових товарів.

Аналіз соціокультурної сфери, - дозвілля, свят, суспільних настроїв та релігійних почуттів мешканців Донбасу, - дозволив вийти за межі традиційного вивчення побуту та перейти до аналізу світу людських думок, настроїв, надій, почуттів. Дослідження громадської думки в Донбасі дало змогу констатувати наявність трьох різновидів суспільних настроїв серед його мешканців: цілковитої підтримки політики радянської держави, поширення критичних настроїв та конформістського ставлення до проблем суспільного життя. Це дозволяє погодитись із російською дослідницею О. Ю. Зубковою, яка стверджує, що у радянському суспільстві не існувало одностайної підтримки політики держави, однак протестні думки, наявні в цей час, не набули значного поширення і не становили загрози для пануючого ладу.