Архівно-слідчі справи як джерело вивчення історії репресій в Україні у 1937-1938 роках

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ім. М. С. ГРУШЕВСЬКОГО

УДК 930.2:94(477.74)"1937/1938"(043.3)

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Архівно-слідчі справи як джерело вивчення історії репресій в Україні у 1937-1938 роках

07.00.06 ? Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Петровський Едуард Петрович

Київ ? 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент ХМАРСЬКИЙ Вадим Михайлович, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова, кафедра історії України, завідувач.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор КУЛЬЧИЦЬКИЙ Станіслав Владиславович, Інститут історії України НАН України, заступник директора, завідувач відділом історії України 20-30-х років ХХ століття доктор історичних наук, професор МАТЯШ Ірина Борисівна

Український державний науково-дослідний інститут архівної справи і документознавства, директор.

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет, кафедра історіографії та джерелознавства.

Захист відбудеться “28” вересня 2006 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська 4)

Автореферат розісланий “22” серпня 2006 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. О. Песчаний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. В умовах появи все більшої кількості наукових досліджень з вивчення історії масових репресій відбувається зростання ролі джерелознавства та вироблених ним прийомів і методів роботи з документальними джерелами.

Після 1991 року історична наука збагатилася новим, специфічним видом джерел - архівно-слідчими справами. Хоча до наукового обігу широко були запроваджені лише справи реабілітованих громадян і далеко не всі дослідники отримали можливість працювати з ними, однак бібліографія робіт, написаних з їхнім використанням, налічує сотні одиниць.

Проте, незважаючи на наявні спроби, продовжує існувати необхідність створення джерелознавчих праць і розробки методичних прийомів роботи з цим складним і суперечливим джерелом.

Вкрай необхідними є описання і аналіз не тільки архівно-слідчих справ, а й архівних фондів, де вони зберігаються. Комплексне вивчення джерел у межах одного фонду, розкриття їхніх інформативних можливостей, що виходять із структури і складу документів, має велике значення для дослідження регіональних особливостей історичного процесу в Україні. Голова головної редколегії науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією” П. Тронько зауважує: “Виняткова цінність локального дослідження обумовлена тим, що завдяки йому історичний процес прослідковується крізь призму місцевих досліджень, підкреслюючи конкретні риси історичної дійсності, а не підганяючи фактичний матеріал під загальноприйняту схему… У логічному поєднанні загального та місцевого матеріалу і полягає смисл достовірного конкретного дослідження” Тронько П. Т. Українське краєзнавство в ХХ столітті: (До 75?річчя Всеукраїнської спілки краєзнавців) / В.А. Смолій (наук. ред.) - К., 2002. - С. 12..

Актуальність дослідження полягає також у тому, що неупереджений аналіз архівно-слідчих справ з метою визначення ступеню повноти і достовірності закладеної в них інформації для дослідження різних аспектів історії репресій сприятиме збільшенню змістової віддачі цього виду масових джерел, зробить їх більш доступними для вивчення і включення в орбіту наукового обігу, а також підвищить пізнавальні можливості дослідника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової теми кафедри історії України “Південна Україна: історія, історіографія, джерела” Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова (номер державної реєстрації 0101U008289) та у межах державної програми з підготовки науково-документальної серії книг “Реабілітовані історією”, визначеної постановами Президії Верховної Ради України № 2256-ХІІ від 6 квітня 1992 р. і Кабінету Міністрів України № 530 від 11 вересня 1992 р. Автор протягом чотирьох років є членом Одеської обласної редколегії та науково-редакційної групи з підготовки та видання вказаної серії книг.

Мета дисертаційного дослідження полягає у тому, щоб виявити і дослідити комплекс архівно-слідчих документів, здійснити їхній структурно-джерелознавчий аналіз, визначити класифікацію та особливості формування архівно-слідчих справ, з'ясувати інформативні можливості справ як історичного джерела для реконструкції історії масових репресій та їхніх особливостей на регіональному рівні.

Для досягнення мети в роботі поставлені такі дослідницькі завдання:

- дати характеристику ступеню наукової розробки архівно-слідчих справ як джерела з історії масових репресій 1937-1938 рр. та визначити тенденції їхнього використання в дослідженнях різних аспектів та напрямків репресивної політики;

- здійснити спробу описання архівного фонду “П” УСБУ в Одеській області, особливостей зберігання в ньому архівно-слідчих справ 1937-1938 рр. та проблем їхнього вивчення і використання;

- відстежити класифікаційні особливості архівно-слідчих справ в залежності від таких параметрів: кількість притягнутих по справі осіб; час і місце порушення і провадження справи; орган, який прийняв репресивне рішення; характер заходів по перегляду справи та наявність документа про реабілітацію;

? простежити специфіку формування складу документів архівно-слідчих справ;

? евристичним шляхом виявити якомога ширше коло типів документів архівно-слідчих справ і систематизувати їх;

? зробити структурно-джерелознавчий аналіз архівно-слідчих справ, виходячи з типового для 1937-1938 рр. складу документів у них і відповідної методики опрацювання цього виду джерел;

- визначити і розкрити інформаційний потенціал архівно-слідчих справ для реконструкції періоду “Великого терору”;

? з'ясувати інформаційну цінність архівно-слідчих справ як джерела з історії вивчення масових репресій.

Об'єктом дослідження є комплекс архівно-слідчих справ, пов'язаних із здійсненням органами НКВС масових репресій в період 1937-1938 рр., які, зокрема, нині зберігаються у фонді “П” архіву управління Служби безпеки України в Одеській області.

Предметом дослідження є процес створення документів архівно-слідчих справ, з'ясування і розкриття їхнього інформаційного потенціалу при дослідженні вітчизняної історії 1937-1938 рр., а також класифікація і особливості формування архівно-слідчих справ та систематизація документів у них.

Хронологічні межі дослідження. В історіографії період 1937-1938 рр. виділяється як час найбільшого сплеску масових репресій, т. зв. “Великий терор”, або “Велика чистка”, тому здійснюється аналіз тих справ, які були порушені з 1 січня 1937 року по 31 грудня 1938 року.

Однак звертається увага на окремі справи другої половини 1936 р., матеріали яких стали основою для подальшої фабрикації. Тому нижньою межею є середина 1930-х рр. По окремих справах, порушених протягом 1937-1938 рр., слідство тривало аж до 1941 р. До того ж процес реабілітації репресованих громадян і поповнення їхніх архівно-слідчих справ триває по сьогоднішній день, тому верхньою хронологічною межею дослідження є сучасність.

Територіальні межі дослідження визначаються специфікою архівно-слідчих справ, які знаходяться у фонді “П” архіву УСБУ в Одеській області. Головним чином вони охоплюють територію сучасної Одеської області, крім Південної Бессарабії (до 1940 р. вона перебувала у складі Румунії).

Це зумовлено також специфікою адміністративно-територіального поділу, зміни якого були типовою ситуацією в ХХ столітті, і особливо в 1930-ті рр. Визначаючи територіальні межі роботи терміном “Одещина”, автор враховує ті радикальні реформування, що відбулися впродовж 1937-1938 рр. з площею області, чисельністю її районів, існуванням національних районів та сільських рад.

Враховується, що частина сучасних районів входили до Молдавської АРСР. Окремі архівно-слідчі справи, що нині зберігаються в архіві УСБУ в Одеській області, порушувалися і провадилися органами НКВС інших регіонів України та СРСР.

Методи дослідження. При роботі над темою був використаний комплекс загальнонаукових, міждисциплінарних, історичних та джерелознавчих методів: системно-структурний науковий метод ? для розгляду об'єкту як цілісної системи; історичний та логічний методи ? для вивчення процесу формування складу архівно-слідчих справ та їхніх особливостей; типологічний метод ? для побудови типологічної схеми документів, розгляду їх значення, взаємозв'язку та часу появи в ході формування архівно-слідчих справ; порівняльно-історичний метод ? для виявлення загальних та особливих рис інформації документів, можливостей і критеріїв її перевірки; метод аналогії ? для дослідження історії репресій в межах одного населеного пункту, підприємства, установи або у межах однієї контрреволюційної організації, сфабрикованої слідчими; ретроспективний метод ? для реконструкції подій, пов'язаних з проведенням масових репресій в період 1937?1938 рр.; методи класифікації, аналізу формулярів, формалізації та генералізації ? для дослідження такого складного і суперечливого джерела як архівно-слідчі справи, особливостей внутрішньої структури їхніх документів та фіксації інформації; наявністю значного масиву інформації в архівно-слідчих справах обумовлене застосування статистичних методів (вибіркового, варіаційних, динамічних рядів), а також графічних способів представлення отриманих даних; частково застосовувався біографічний (просопографічний) метод.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше здійснене комплексне дослідження архівно-слідчих справ як окремого виду історичних джерел, визначення інформативності та вірогідності їхніх документів шляхом застосування відповідних методик, а також необхідності використання їх у роботах різного тематичного спрямування. Здійснено класифікацію архівно-слідчих справ та простежено особливості їхнього формування і принципи систематизації документів.

Особистий внесок автора у розробку даної теми полягає у дослідженні архівно-слідчих справ як джерела вивчення історії репресій в Україні у 1937-1938 рр. шляхом системного описання і аналізу матеріалів фонду “П” (припинених справ) архіву УСБУ в Одеській області, а також визначенні їхніх інформативних можливостей для реконструкції репресивної політики органів НКВС. Системне описання фонду, де зберігаються архівно-слідчі справи, в жодному з архівів УСБУ або державних архівів в Україні раніше не проводилося.

Новизну дослідження визначає фактичний матеріал, вперше введений до наукового обігу. Він демонструє динаміку масових репресій на Одещині загалом, а також найбільш типові ситуації при провадженні слідства по окремих справах і допущені в ході цього численні порушення законодавства, прав і свобод людини, що підкріплюється низкою прикладів з архівно-слідчих справ. Дисертаційне дослідження вперше вводить у науковий обіг значний масив раніше невідомих документів.

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною теми. Воно полягає у тому, що матеріали і результати дисертації можуть бути використані в процесі підготовки джерелознавчих досліджень, посібників, підручників, у краєзнавчих студіях, а також при викладанні загальних лекційних курсів з джерелознавства, історії України, історичного краєзнавства та спеціальних курсів: “Джерела з історії України” і “Тоталітарні режими ХХ століття”.

Апробація результатів дослідження відбувалася у формі виступів та доповідей на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях: ІІ Міжнародна науково-практична конференція “Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє” (Одеса, 2004 р.), ІІ Міжнародна науково-теоретична конференція “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (Ніжин, 2005 р.), наукова конференція “Історична наука в Одеському (Новоросійському) університеті: традиції і нові тенденції (1865-2005)” (Одеса, 2005 р.), VІ конгрес МАУ (Донецьк, 2005 р.).

Рукопис дисертації обговорено на засіданні кафедри історії України історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова.

Публікації. Результати дослідження відображені у 10 статтях, опублікованих у наукових журналах, збірках, матеріалах наукових конференцій, в тому числі 4 ? у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою, завданням, характером дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Обсяг тексту дисертації 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, зв'язок з науковими програмами, визначено об'єкт і предмет дослідження, його хронологічні і територіальні рамки, сформульовано мету й завдання роботи, розкрито новизну, практичне значення та апробацію одержаних результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методи дослідження” ? розкриваються відповідні аспекти проблеми.

Політичні репресії є трагічним феноменом в новітній історії України. Колосальний масив документальних свідчень репресивної політики радянської влади довгий час був під забороною. Поступове відкриття доступу до них спричинило появу сотень праць з теми. Більшість з них присвячена висвітленню репресивної діяльності держави у 1930-ті роки, проте помітно вирізняються дослідження репресій 1937-1938 років - періоду т. зв. “Великого терору”. І це природно, якщо врахувати масовий характер каральних акцій у зазначений час. У працях багатьох істориків, літераторів, журналістів висвітлюються різноманітні аспекти цієї проблеми. Систематизація матеріалу на джерелознавчому рівні здійснена ще досить погано. Розширення джерельної бази та зростання кількості написаних праць зумовлюють необхідність появи більшої кількості історіографічних, джерелознавчих та методологічних досліджень.

Кілька досить вдалих спроб узагальнення наявної літератури по темі політичних репресій здійснили в докторських дисертаціях і монографіях українські дослідники Ю. Шаповал, С. Білокінь, В. Ченцов, М. Шитюк, В. Нікольський Шаповал Ю. І. Україна 20?50-х років: сторінки ненаписаної історії / АН України. Ін-тут нац. відносин і політології. Ред. І. Ф. Курас. - К.: Наукова думка, 1993. - 351 с.; Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917?1941 рр.) Джерелознавче дослідження. - К., 1999. - 448 с.; Ченцов В. В. Політичні репресії в радянській Україні в 20-ті роки. - Тернопіль: Збруч, 2000. - 482 с.; Шитюк М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20?50-ті роки ХХ століття ?К.: Тетра, 2000. - 532 с.; Нікольський В. М. Репресивна діяльність органів державної безпеки СРСР в Україні (кінець 1920-х - 1950-ті рр.). Історико-статистичне дослідження. - Донецьк: Видавництво Донецького національного університету, 2003. - 624 с..

Спираючись на історіографічні класифікації попередників, вважаючи їх науково обґрунтованими і в більшій чи меншій мірі повними, дисертантом було використано лише ті праці, які сприяли досягненню поставленої мети ? вивченню архівно-слідчих справ як джерела з історії репресій 1937?1938 рр. Здійснено більш детальний аналіз тих праць, в основі яких лежать матеріали архівно-слідчих справ або вони посідають чільне місце серед використаних джерел. Аналіз інших праць здійснено лише за умови їх безумовного значення для досліджуваної теми.

Вже в 1992 р. першу спробу джерелознавчого аналізу архівно-слідчих справ здійснив С. Білокінь Білокінь С. Джерелознавчі проблеми вивчення слідчих справ НКВД // Розбудова держави. - 1992. - № 6. - С. 29?37.. Він ставив питання про необхідність дослідження цього виду джерел з точки зору джерелознавства та вироблення відповідної наукової методології. Головним чином акцентувалась увага на проблемах повноти складу документів у справах, пов'язаних з вилученням багатьох з них протягом всього часу зберігання, перешиванням справ, зміні нумерації. З матеріалів архівно-слідчих справ розглянуто протоколи допитів. Свої спостереження, думки і висновки автор статті підкріплював значною кількістю прикладів, хоча вказана робота показує не стільки шляхи визначення достовірності інформації, скільки розкриває форми і методи фальсифікації.

У 1994 р. С. Білокінь опублікував статтю з аналогічною назвою в збірнику “Проблеми історії України” Білокінь С. Джерелознавчі проблеми вивчення слідчих справ НКВД // Проблеми історії України. - Вип. 3. - К., 1994. - С. 90?101.. Пізніше цей же текст став основою підрозділу вступу у монографічному дослідженні, в якому джерелознавче дослідження архівно-слідчих справ охоплює значно ширше коло проблем Білокінь С. І. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917?1941 рр.) Джерелознавче дослідження. - К., 1999. - 448 с.. До сьогодні праця “Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.)…” залишається єдиною комплексною роботою джерелознавчого характеру. На основі значного масиву документів, виділених автором у десять груп джерел, він здійснив глибокий аналіз репресивної сутності сталінського режиму та її проявів у довоєнний період.

Після передачі частини справ з Державного архіву СБУ до фонду 263 ЦДАГОУ їх дослідження відбувалось ще інтенсивніше. Р. Пиріг та О. Гранкіна представили на розгляд наукової громадськості свою розвідку, яка видана в матеріалах двох конференцій Пиріг Р. Я., Гранкіна О. В. Архівно-слідчі справи репресованих як історичне джерело // Тоталітарна держава і політичні репресії в Україні у 20?80-ті роки: Матер. міжнар. наук. конф., 15?16 вересня 1994 р. / П. Панченко та ін. (ред.) - К., 1998. - С. 38?44; Пиріг Р. Я., Гранкіна О. В. Архівно-слідчі справи репресованих як історичне джерело: науково-методичні аспекти використання // Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання. - К., 1998. - С. 24?29.. У тезовому вигляді вони виклали основні особливості архівно-слідчих справ, критерії вірогідності їх фактичного матеріалу та основні прийоми методики вивчення. Серед них, зокрема, класифікація архівно-слідчих справ відповідно до періодизації політичних репресій, необхідність знання чинного на момент заведення слідчих матеріалів законодавства, системного застосування порівняльного, текстового та контент-аналізів.

У 1997 р. колектив авторів (О. Гранкіна, Д. Омельчук, Н. Московченко) підготували методичні рекомендації щодо використання архівно-слідчих справ громадян, репресованих у 1920?1950-ті рр. Гранкіна О. В., Омельчук Д. В., Московченко Н. П. Використання архівно-слідчих справ громадян, репресованих у 1920-1950-ті рр. Методичні рекомендації. - К., 1997. - 34 с.. Крім загальної характеристики цього виду історичних джерел і його значення для досліджень з вітчизняної історії відповідних періодів, було окреслено схему процесу формування документів у справах, подано джерелознавчу характеристику основних документів та методичні рекомендації щодо їх дослідження. Загалом описано близько двадцяти типів документів архівно-слідчих справ за виключенням тих, які відкладались в процесі перегляду справ і реабілітації репресованих осіб.

Кілька ґрунтовних публікацій джерелознавчого характеру належить особисто О. Гранкіній-Бажан Гранкіна О. В. Деякі аспекти джерелознавчого аналізу архівно-слідчих справ у 1920?1950 рр. // Український історичний журнал. - 1997. - № 4. - С. 49?57; Гранкіна О. В. Архівно-слідчі справи другої половини 1937 року щодо представників національних меншин України. Джерелознавчий аналіз складу документів // З архівів ВУЧК?ГПУ?НКВД?КГБ. - 1998. - № 1/2. - С. 174?182.. Дослідниця приходить до висновку, що інформаційна насиченість слідчих матеріалів залежить, як мінімум, від двох показників ? від періоду заведення справи та від мотиву звинувачення, а також визначає обов'язковий набір типових документів для справ 1937?1938 рр. Вона доводить, що знаючи особливості їх формування є можливість за суперечливими і уривчастими даними, шляхом зіставлення і аналізу матеріалів періодів репресій і реабілітації, уявити механізм дії каральних органів.

Широкого спектру питань, пов'язаних із залученням архівно-слідчих справ до наукового та соціально-правового обігу торкнулися в 1997 р. учасники спеціальної науково-практичної конференції “Архівно-слідчі справи репресованих: Науково-методичні аспекти використання”, яку можна назвати етапною у процесі вивчення цих джерел Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання: Збірник наукових праць / Ред. кол. Р. Я. Пиріг (голова) та ін. - К., 1998. - 161 с.. 76 осіб, які взяли участь у роботі конференції, представляли різні регіони, відомства та заклади України. Головними питаннями обговорення стали проблеми, з якими стикаються дослідники у роботі з цим видом історичного джерела (доступність, вірогідність, введення у науковий обіг) та можливості в подальшому уніфікації такої роботи і вироблення загальних принципів і положень, які дозволили б архівно-слідчим справам зайняти належне місце при вивченні історії радянського суспільства.

У виданій збірці праць підсумовувався практичний досвід в опрацюванні архівно-слідчих справ, який відбивав тогочасний стан теоретичних досліджень з цієї проблематики та визначались перспективні тенденції досліджень на майбутнє. Хоча всі вони мають тезовий характер, що не дозволяє дати достатньо обґрунтованої оцінки, однак слід виділити джерелознавчі публікації Р. Подкура та Я. Калакури, а також роботи І. Усенка, І. Матяш, Т. Григор'євої, Г. Ковальчук, Р. Маньковської, В. Юркової, В. Ляхоцького, у яких здійснено аналіз архівно-слідчих справ як джерела з дослідження окремих напрямків історичного минулого.

Я. Калакура зазначив про необхідність застосування при дослідженні цього джерела зовнішньої (встановлення історії появи джерела, його походження і авторство) та внутрішньої (встановлення інформаційної цінності, достовірності відомостей) критики. Остання, на його думку, мала включати два основних етапи: аналітичний та синтетичний Калакура Я. С. Особливості джерелознавчої критики архівно-слідчих документів // Архівно-слідчі справи репресованих: науково-методичні аспекти використання. - К., 1998. - С. 21?22..

У своїй кандидатській дисертації та монографії Р. Подкур виділяє розгляд архівно-слідчих справ в досить великий за обсягом підрозділ Подкур Р. Ю. Документи радянських спецслужб як джерело до вивчення політичних, соціально-економічних, культурних процесів в Україні (20?30-ті рр. ХХ ст.): Дис... канд. істор. наук. - К., 1999. - 274 с.; Подкур Р. Ю. За повідомленнями радянських спецслужб. - К.: Рідний край, 2000. - 230 с.. Автор подає загальний огляд архівно-слідчих справ 1918 ? кінця 1930-х рр., пропонує різні критерії їх класифікації та характеризує методи необхідні для роботи з ними. На відміну від попередників, він приділяє увагу опису зовнішнього оформлення справ.

Внесок у вивчення проблем джерелознавчого аналізу матеріалів архівно-слідчих справ зробили також дослідники з Росії Л. Головкова, А. Литвин, В. Макаренко, Н. Перемишлєнікова, які у своїх студіях приділили увагу різноманітним аспектам методики роботи і використання інформації цього джерела Головкова Л. А. Особенности прочтения следственных дел в свете канонизации новомучеников и исповедников российских // Альфа и омега. Ученые записки Общества для распространения Священного писания в России. - 2000. - № 4. - С. 206?211; Литвин А. Л. Следственные дела советских политических процессов как исторический источник // Проблемы публикации документов по истории России ХХ века. Материалы Всероссийской научно-практической конференции научных и архивных работников. - М.: “Российская политическая энциклопедия” (РОССПЭН), 2001. - С. 332?336; Перемышленникова Н. М. Архивное следственное дело как исторический источник // Там же. - С. 337?340; Макаренко В. Г. Архивно-следственные дела репрессированных крестьян как исторический источник // Третья Дальневосточная конференция молодых историков. Материалы. - Владивосток, 1994. - С. 63?68. .

З метою створення єдиної методики по описанню архівно-слідчих справ в межах проекту “Повернуті імена” керівник регіонального координаційного центру на півдні України Л. Ковальчук розробила “Методичні рекомендації по описанню архівно-слідчих справ” Ковальчук Л. В. Методические рекомендации по описанию архивно-следственных дел // Материалы к семинарам-тренингам: Сборник материалов для участников партнерской сети проекта “Возвращенные имена” / Сост. и вступ. статья В. М. Кириллова. - Н. Тагил, 2002. - С. 54?88.. На основі багаторічного досвіду роботи з цим видом джерел вона запропонувала прийоми і методи уніфікованого опису справ з метою отримання максимально повної і достовірної інформації. Подібна робота мала велике значення для підняття досліджень на якісно вищий щабель ? від описання конкретних справ до систематизації, статистичних підрахунків і узагальнень їх даних при вивченні історії репресій на теренах колишнього Радянського Союзу.

Спробу здійснити структурний аналіз документів архівно-слідчих справ, визначити їх місце в процесі слідства та ступінь вірогідності зробив інший учасник проекту “Повернуті імена” А. Ватлін Ватлин А. Ю. Архивно-следственные дела УНКВД Московской области как источник по истории “массовых операций” 1937?1938 гг. // Материалы к семинарам-тренингам: Сборник материалов для участников партнерской сети проекта “Возвращенные имена” / Сост. и вступ. статья В. М. Кириллова. - Н. Тагил, 2002. - С. 190?221.. Він приділив увагу документам різних періодів перегляду справ та підготував коментарі до структури і документів справ. Ґрунтовну розвідку, присвячену джерелознавчому аналізу документів зі справ по наглядовому провадженню Прокуратури СРСР опублікував О. Едельман Эдельман О. В. Надзорные производства Прокуратуры СССР как источник по истории политических репрессий // Там же. - С. 221?234..

Велика кількість праць, написаних з використанням архівно-слідчих справ, предметом дослідження мають історію масових репресій. Цей напрямок репрезентують також розвідки за соціально-професійною приналежністю репресованих, дослідження репресій проти представників окремих національностей та праці, в яких висвітлюється доля окремих осіб, що зазнали репресій.

Отже, історіографія вивчення проблеми може бути розділена на два напрямки. До першого слід віднести джерелознавчі дослідження архівно-слідчих справ, в яких здійснено спроби їх критичного аналізу, синтезу, визначення інформативних можливостей та основних методів і прийомів роботи. Головним чином в цих дослідженнях, більшість з яких статті, подається загальний аналіз цього виду джерел без урахування притаманних кожному хронологічному періоду особливостей. Крім того, джерелознавчому аналізу піддані лише найбільш типові документи архівно-слідчих справ.

Другий напрямок представлений працями з історії репресій, написаними на основі архівно-слідчих справ. Вони демонструють інформативні потужності цього виду історичних джерел в процесі реконструкції процесу масових репресій, їх соціальної та національної спрямованості, досліджують долі конкретних жертв репресій і їх виконавців. Саме для цього напрямку є потреба в розробці теорії та методики роботи з складним і суперечливим джерельним комплексом радянського тоталітарного минулого. Тому, незважаючи на наявні праці джерелознавчого характеру, архівно-слідчі справи як історичне джерело потребують спеціального дослідження.

Джерельну базу дослідження становлять передусім архівні матеріали. Крім них також використано надруковані збірки документів, періодичні видання та мемуарну літературу. Основний комплекс використаних документів складають архівно-слідчі справи фонду припинених справ (фонд “П”) архіву управління Служби безпеки України в Одеській області. В більшості справ цього фонду є документи про реабілітацію репресованих громадян, їх репресії визнані незаконними і тому саме цей фонд традиційно вважається головним джерелом для досліджень з історії репресій в регіоні.

Фонд “П”, незважаючи на його обсяг не є первинним і далеко не повний. Цей фонд є похідним і вибірковим, так як формувався не по мірі закінчення ведення слідства і передачі справ в архів (що відбивало б хронологію процесу репресій), а по мірі перегляду архівно-слідчих справ, їх припинення і прийняття рішення про реабілітацію. Таким чином, цей фонд, який містить справи 20-х ? 80-х років, почав формуватись лише 1954 року. Тобто даний фонд ? це лише частина того масиву слідчих справ, які велися радянськими репресивними органами і реально відображають процес репресій.

Одна з проблем його описання полягає в тому, що справи з основного фонду до сьогоднішнього дня продовжують переглядатись і процес формування фонду “П” до цих пір не завершений, фонд продовжує поповнюватись. Коли фонд буде сформований повністю і, тим більше, коли і в якому вигляді він буде переданий на державне зберігання, сказати важко.

Описів фонду немає і точно з'ясувати кількість одиниць зберігання в ньому поки що неможливо. Згідно порядковій нумерації справ і журналам реєстрації на листопад 2005 року останній номер ? № 29168-п. Проте це не означає, що на даний момент в фонді зберігається саме така кількість одиниць зберігання. По-перше, тому що значна кількість справ багатотомні, до багатьох з них додаються КНС (контрольно-наглядові справи), до деяких ? особиста справа ув'язненого (з в'язниці або табору), в деяких є майнові справи (заводились в 1950?1960-ті роки, якщо реабілітовані чи їхні родичі подавали заяву про виплату компенсації за конфісковане майно). Перелічені справи нинішнє керівництво архіву УСБУ вважає “секретними” і не видає дослідникам для опису, хоча в них може міститись інформація про місця ув'язнення і табірну долю репресованого, дата і місце його смерті, дата звільнення, дані про подальшу долю тощо. А по майнових справах ? інформація про процес отримання компенсації. Якщо врахувати всі види справ і багатотомність частини з них, то одиниць зберігання в фонді “П” значно більше, ніж порядкових номерів архівно-слідчих справ.

По-друге, цифра 29168 є неточною, оскільки велику кількість справ вислано з одеського архіву в інші міста і колишні республіки СРСР; частина справ пройшла перенумерацію у зв'язку з об'єднанням справ репресованого за різні роки в одну справу і зберігання за нею одного номеру; деякі справи було повернуто в основний (нульовий) фонд; деякі номери пропущено, так як за роки формування фонду траплялись помилки в порядковій нумерації.

Тому реальних справ (не одиниць зберігання), які продовжують зберігатись в фонді “П” менше ніж 29168. Всі ці фактори не дозволяють визначити точну цифру архівно-слідчих справ. Орієнтовне число підслідних, що проходять по цим справам ? приблизно 39 тисяч осіб. З них 15663 особи були репресовані в період 1937?1938 рр. Було взято сталу цифру репресованих для можливості здійснення кількісних підрахунків, хоча розуміємо, що оскільки фонд продовжує формуватись, кількість справ, які в ньому зберігаються і загальна кількість фігурантів по ним можуть змінюватись. Цифра 15663 особи є умовною.

Абсолютна більшість наявних у фонді справ порушувались і велись слідчими органами одеського обласного управління НКВС і його районними відділами. В тому числі тих районів, які згодом увійшли до складу створених у 1937 р. Миколаївської, Кіровоградської та Херсонської областей. Значна частина справ була порушена УДБ НКВС Молдавської АРСР і його районними відділеннями, так як у той час частина районів сучасної Одеської області входила до складу МАРСР.

У дисертаційному дослідженні були використані також джерела фонду 11 (Одеського обласного комітету КП(б)У) з Державного архіву Одеської області. Головним чином це доповідні записки, звіти, стенограми, листування та інші матеріали, що характеризують партійно-управлінську систему на Одещині в 1937?1938 рр.

До архівних джерел вивчених при підготовці дисертації належать справи фонду 1 (Центрального комітету Компартії України) з Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО). Перш за все це справи, що стосуються періоду 1937?1938 рр. з опису 6 (Протоколи засідань Політбюро ЦК Компартії України і матеріали до них. 1919?1967) та матеріали з опису 20 (Документи загального відділу ЦК КП(б)У та матеріали до них. 1918?1941). Певне значення для дослідження мають справи 16 опису цього ж фонду (Протоколи засідань Політбюро, Оргбюро і Секретаріату ЦК Компартії України і матеріали до них. “Окрема папка”. 1923-1990).

Документами з якими автору вдалося попрацювати в Державному архіві Служби безпеки України (ДА СБУ) є справи, що зберігаються у фонді 42 “Оперативно-статистична звітність”. Перш за все, це звітно-статистичні документи Одеського обласного управління НКВС та НКВС Молдавської АРСР, а також витяги із звітів про результати оперативно-слідчої роботи.

В дисертаційній роботі використані також друковані джерела ? документальні (матеріали про діяльність органів НКВС та створених в ході репресій позасудових органів, тексти оперативних наказів, що регламентували хід і спрямування репресій, Кримінальний кодекс УСРР та інші законодавчі акти, постанови і розпорядження центральних і місцевих державних органів) та наративні (спогади учасників і свідків подій, родичів і друзів репресованих).

При підготовці дисертації було залучено матеріали і документи з періодичних друкованих видань досліджуваного періоду. Матеріали періодичної преси, в першу чергу місцевої, характеризують механізм нагнітання в суспільстві істерії, масової шпигуно- і ворогоманії, а також розкривають реакцію суспільства на масові репресії і в комплексі з архівно-слідчими справами частково відображають врахування інформації преси органами НКВС при виборі об'єктів репресії.

Отже, наявна джерельна база відкрила можливість для реалізації поставлених завдань, надала відповідну аргументацію висловлених в дисертації положень і висновків.

У другому розділі “Загальна характеристика архівно-слідчих справ та їхні класифікаційні ознаки”, що складається з шести параграфів, подано загальну характеристику архівно-слідчих справ 1937?1938 рр., розглянуто основні принципи їх класифікації та особливості формування.

Дисертантом визначено, що для справ цього періоду класифікацію доцільніше здійснювати за такими ознаками:

1) кількістю притягнутих у справі осіб;

2) часом порушення слідчої справи і терміном її провадження;

3) місцем порушення та провадження справи;

4) характером висунутого обвинувачення і його сталим чи змінним формулюванням в процесі слідства;

5) органом, який прийняв рішення по справі;

6) наявністю або відсутністю і типом документа про реабілітацію.

Всі архівно-слідчі справи можна розділити на одиночні і групові, що випливає із кількості підслідних, які проходять по них. Вони різняться не лише обсягом матеріалів, а й принципами систематизації їх в середині справ. По більшості справ хронологічний принцип підшиття документів не витриманий.

Виокремлення документів з групової справи і подальше оформлення їх в одиночну, а також навпаки ? об'єднання матеріалів одиночних справ у групову, здійснювались як протягом ведення слідства, так і в період передачі справ до архіву та зберігання в архіві. Частина документів у групових справах стосується одночасно всіх підслідних, інша оформлена на кожного заарештованого окремо. Відсутність окремих нормативних документів або їхнє оформлення з грубими порушеннями встановлених законодавством норм простежується як постійне явище при дослідженні як одиночних, так і групових справ.

Аналіз архівно-слідчих справ 1937?1938 рр. дозволяє стверджувати, що в залежності від часу їх порушення існують певні відмінності. Справи першої половини 1937 р. мало чим відрізняються від справ попередніх років, мають сталий набір документів, відкладених у них внаслідок здійснених процесуальних дій, передбачених тогочасним законодавством. Різке збільшення масштабів репресій призвело до занедбання оформлення справ та зменшення наявності в них відповідної кількості нормативних документів. Спрощена процедура провадження слідства і законодавчо закріплена мінімалізація документів призвели до масштабної фальсифікації документів у процесі фабрикації численних контрреволюційних організацій. В багатьох випадках у справу вкладали бодай-якісь документи на підслідного, оскільки її формування здійснювалось вже після прийняття репресивного рішення. Організоване припинення “Великого терору” зумовило повернення до тих принципів формування і оформлення архівно-слідчих справ, які передували періоду сплеску масових репресій.

Одним з факторів, які впливали на утворення різних типів архівно-слідчих справ, було місце їхнього порушення та провадження слідства. Відносно повний комплект слідчих документів та певний рівень грамотності їхнього заповнення характерний для справ, які велися в УНКВС по Одеській області.

Досить часто справи на кримінальників, осіб без постійного місця проживання та частину розкуркулених велися відділеннями міліції. У той же час справи на порушників кордону та перекинчиків провадив 26-й Одеський морський прикордонний загін, а справи на військовослужбовців, вихідців з території Одещини, велися у військових округах за місцем служби заарештованих. Значно поступаються рівнем оформлення, обсягом, кількістю слідчих дій та створених в результаті цього документів архівно-слідчі справи районних відділень НКВС. Значна кількість складених в районах обвинувальних висновків потім дублювалась або дописувалась в обласному УНКВС. Серед справ фонду “П” архіву УСБУ в Одеській області різко вирізняються справи НКВС Молдавської АРСР. Як правило, це найбільш “лаконічні” і швидко закінчувані справи, часто з єдиним протоколом допиту заарештованого і обвинувальним висновком з декількох фраз.

Дослідження архівно-слідчих справ показало, що однією з класифікаційних ознак є характер обвинувачення. В багатьох випадках формула звинувачення і статті, під які воно підпадало, в процесі провадження слідства змінювались. В основному це притаманно справам арештованих за найбільш загальними формулюваннями, такими як антирадянська агітація і пропаганда, контрреволюційна діяльність тощо. В одних випадках на основі показань інших звинувачених, свідків, довідок з сільських рад або довідок з місця роботи обвинувачення конкретизувалося або додавались нові. В других, хоча таких випадків менше, окремі звинувачення знімались або замінювались іншими. Як правило, це відбувалось через повну відсутність будь-яких компрометуючих матеріалів на заарештованого по цим звинуваченням і відсутність можливостей для їх створення. Незмінними залишались обвинувачення у справах арештованих за списками у відповідності з оперативними наказами НКВС СРСР або якщо вони були надто формальними і спирались на облікові дані і інформацію зі справ-формулярів.

У період масових репресій 1937-1938 рр. органи НКВС в залежності від характеру обвинувачення і наявної кількості слідчих матеріалів направляли справи на розгляд судових або позасудових органів, частина з яких були додатково створені спеціально для розгляду слідчих справ і прийняття рішень у спрощеному порядку. Масштабність репресій призвела до активізації і домінування саме позасудових органів. Перед направленням справи на розгляд того чи іншого органу відповідним чином формували склад її документів. Прокуратура від нагляду за дотриманням законності в органах держбезпеки фактично усувалась. Безконтрольний каральний апарат “судив” без свідків, без захисту, без ознайомлення зі слідчою справою і навіть без самого підсудного. Безпорадний радянський суд перетворився на вірнопіддане знаряддя партійної влади. Судове слідство являло собою жалюгідну подобу дотримання законності і здійснення правосуддя. Судові інстанції цілком залежали від визначеної радянськими і партійними органами рознарядки на знищення населення. Документація органів, що приймали репресивні рішення, була вкрай спрощена, а її шаблонний зміст цілком відповідав примітивізму слідчих дій органів НКВС.

Дисертантом встановлено, що перегляд окремих справ, по яких вже було винесене репресивне рішення, почався з кінця 1938 р., хоча в більшості випадків дія вироку залишалась у силі. Справи заарештованих, котрі знаходились на стадії попереднього слідства, почали розглядатись більш лояльно, а рішення виносились більш м'які у порівнянні з періодом спалаху репресій. В значній кількості випадків такі справи припинялись за недоведенням або відсутністю складу злочину. Перегляд справ наприкінці 1930-х рр., у період 1950?1960-х рр. та наприкінці 1980?1990-х рр. здійснювався при різному розумінні поняття “контрреволюційні злочини”, характеризувався різним спектром та глибиною проведених заходів. Внаслідок цього до справ додавались різного виду, обсягу та кількості документи, спричиняючи їх типологічне розмаїття. Зміна історичної ситуації спричинила поступову зміну ставлення суспільства до жертв політичних репресій. репресія архівний україна

Третій розділ “Структурно-джерелознавчий аналіз документів архівно-слідчих справ та їхній інформаційний потенціал” поділений на сім підрозділів. Основну увагу в ньому приділено визначенню якомога ширшої кількості основних типів документів, які формувалися на стадії порушення справи, оформлення арешту й обшуку, в процесі провадження слідства, прийняття репресивного рішення та його виконання, а також під час перегляду справи і реабілітації, їх значення на кожній із стадій формування справи і найбільш стандартний зовнішній вигляд.

Впродовж періоду зберігання склад і порядок розміщення матеріалів архівно-слідчих справ змінювався. Не є сталим він і зараз. Найбільш численні переформування із вилученням низки документів характерні для справ з наявними в них оперативними документами, а також підготовлених для передачі в державний архів. Виявити попередній склад документів частково дозволяють їх описи. Переміщення справ по фондам різних структур органів держбезпеки, крім зміни кодифікаційних номерів, призвело до появи різних варіантів нумерації сторінок, що створює проблеми при їх дослідженні.

До порушення слідчої справи органи НКВС займалися збиранням компрометуючих матеріалів. Частина з них відкладалася в розділі “Матеріали облікових даних” і слугувала доказами вини заарештованих. В багатьох випадках такі матеріали фабрикувались вже в процесі слідства щоб створити хоча б видиме підґрунтя підстав для арешту. Значна кількість описаних нами документів (крім довідок сільських рад) сьогодні частково або повністю вилучені з архівно-слідчих справ.

В процесі оформлення матеріалів арешту і обшуку слідчі органи мали обґрунтувати доцільність арешту людини за визначеним і сформульованим звинуваченням, на законних підставах здійснити арешт і обшук, а також отримати і зафіксувати необхідний мінімум первинної інформації про заарештованого. В період 1937?1938 рр. спостерігається масове порушення процедури оформлення цих документів. Найпоширенішими є заповнення документів заднім числом, відсутність статей Кримінального кодексу УРСР, зміна формулювання звинувачення і його суті, а також фальсифікація біографічних даних заарештованих тощо. Всі описані основні типи документів, які формувалися на стадії порушення справи та оформлення арешту й обшуку далеко не завжди присутні в архівно-слідчих справах, зосереджені там у вказаній послідовності та мають сталу форму бланків.

При провадженні попереднього слідства працівники каральних органів намагалися отримати від звинувачених зізнання в інкримінованих їм злочинах. Основними документами є протоколи допитів звинувачених та свідків, протоколи очних ставок між заарештованими або зі свідками та заяви-зізнання, з якими в'язні нібито звертались до керівництва НКВС. Матеріали цієї частини слідства найбільше сфальсифіковані і вимагають особливо критичного ставлення та перевірки під час роботи з ними. Фабрикації різних контрреволюційних організацій вимагали від слідчих, мінімально опираючись на біографічні дані, реальні факти з життя заарештованих і їх знайомих, в швидкому темпі створювати міф навколо боротьби радянської влади зі своїми ворогами. Вся інформація про звинувачених подавалась як “контрреволюційні дії”, опозиція владі, антирадянські настрої. У масовому порядку додавались вигадані слідчими злочини, які часто своєю абсурдністю виходять за межі логіки. В умовах розкручування маховика репресій від звинувачених вимагали не лише визнати особисту вину, але й обмовити інших людей. За таких обставин провадження слідства винною виявлялась більша частина населення країни.

В архівно-слідчих справах відклалась документація різних органів, які приймали репресивні рішення в період 1937?1938 рр. Але всі вони, не зважаючи на те судові це чи позасудові рішення, є свідченнями зневаги до норм законодавства і попрання основних прав людини. Недбалість в оформленні, а часом і фальсифікація даних спостерігається в документах про виконання репресивного рішення та періоду відбуття покарання, що потребує критичного ставлення та співвіднесення з інформацією інших документів та джерел.

В залежності від історичного періоду і обставин порушення питання про перегляд архівно-слідчих справ на предмет припинення (реабілітації) до них додавалась різна кількість нових документів. Можна виділити такі особливості цього процесу: 1) наприкінці 1930-х рр. він здійснювався формально і більшість справ залишилась не переглянутими або клопотання про їхній перегляд відхилялось; 2) протягом другої половини 1950-х ? початку 1960-х рр. процес перегляду набув загальнодержавного масштабу, але був вибірковим і незавершеним. По більшості переглянутих справ проводилось додаткове розслідування, що характеризувалось виявленням широкого кола додаткової інформації про репресованих з метою визначення їхньої вини шляхом встановлення повноти слідства і ступеню фальсифікації матеріалів; 3) з 1989-го і в 1990-х рр. додаткове розслідування як правило не проводилось і по справі приймався висновок прокуратури про реабілітацію репресованого на підставі указу від 16 січня 1989 р. і закону від 17 квітня 1991 р.

Наявність якомога більшої кількості різних типів документів напряму впливає на інформаційний потенціал архівно-слідчої справи, підвищує її фактологічний рівень і створює ширші можливості для визначення рівня достовірності інформації шляхом співставлення та порівняння даних з окремих частин справи. Велике значення при цьому мають матеріали періоду перегляду справи. З одного боку, накопичення інформації відбувалося внаслідок численних перевірок фактів попереднього слідства, а з іншого, як результат доповнення інформаційного змісту справ через відсутність обов'язкових документів слідства на його попередній стадії. У той же час обсяг справи залежить від соціального статусу заарештованого, його належності до комуністичної партії, тривалості слідства та формулювання звинувачення, яке він отримав.

У висновках підбито підсумки і узагальнено результати дисертаційного дослідження, які можна звести до таких положень:

1. Архівно-слідчі справи є масовим видом історичних джерел, здатним розкрити різноманітні аспекти новітньої історії України в часи радянських репресій, зокрема їхню реальну спрямованість проти категорій і груп населення, біографічні дані і долю окремих жертв. Вони займають вагоме місце серед розсекреченого джерельного комплексу архівів радянських спецслужб. Особливо велика кількість справ стосується періоду 1937-1938 рр., який вже багато років іменують “Великим терором”.

2. Дослідження архівно-слідчих справ дозволяє відзначити, що фонди припинених справ в Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Державному архіві Служби безпеки України, державних архівах та архівах управлінь СБУ в ряді областей, зокрема Одеській, являють собою так звану природну вибірку - певну частку даних, що збереглася від загальної сукупності. Внаслідок специфіки реабілітаційного процесу, в ході якого була реабілітована лише частина репресованих, тривалого процесу зберігання, передачі або не передачі до державних архівів, вилучення документів з архівно-слідчих справ, розсилки багатьох справ за місцем народження репресованих та адміністративно-територіальними змінами областей і підконтрольних органам держбезпеки територій на сьогодні в фонді припинених справ знаходиться лише частина від великого масиву всіх джерел цього виду. Це підтверджує також порівняння кількості наявних у фонді архівно-слідчих справ із протоколами позасудових органів - “трійок”, “двійок”, “особливої наради” та статистичними даними зі звітних документів управління НКВС по Одеській області. Співставлення цієї інформації з даними, отриманими шляхом системного описання всіх справ фонду “П”, підтверджує, що справи фонду є лише частиною загального масиву цих джерел. Статистична звітність НКВС зазнавала значних маніпуляцій, і тому найбільш повне уявлення про феномен репресій та кількість репресованих дають саме протоколи позасудових репресивних органів. Наведені в роботі статистичні дані є попередніми і відносними, оскільки немає повного доступу до всіх джерел по темі, які збереглися, а багато джерел протягом періоду зберігання за різних обставин були знищені.

3. Аналіз фонду припинених справ - це вкрай необхідний, проте недостатній етап роботи в дослідженні репресій. Необхідне опанування і залучення до наукового обігу всіх наявних джерельних матеріалів кожного центрального та місцевого карального органу, як то: оглядово-аналітичних, інформаційних, нормативних, наказних, звітних тощо. Без цього неможливий повний і об'єктивний аналіз у дослідженні даної теми. Незважаючи на майже п'ятнадцятирічну роботу з архівно-слідчими справами, опис регіональних фондів в Україні все ще знаходиться на початковій стадії. Лише окремі справи найбільш знаних діячів культури, науки, політики, репресованих за часів радянської влади, або ж найбільш гучні процеси, влаштовані нею, стали об'єктом дослідження вчених. Однією з причин цього залишається обмеження доступу для роботи з архівно-слідчими справами широкого кола дослідників.