Становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду НЕПу (1921 – 1928 рр.): історико-теоретичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 94 (477) „621”

Становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду НЕПу (1921 - 1928 рр.): історико-теоретичний аспект

СПЕЦІАЛЬНІСТЬ 07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Сушко Олександр Олександрович

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України історичного факультету Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

Захист відбудеться “24” травня 2004 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “22” квітня 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Божко О.І.

сільський соціальний приватний торгівля

АНОТАЦІЯ

Сушко О.О. Становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду НЕПу (1921 - 1928 рр.): історико-теоретичний аспект. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - К., 2004.

Дисертаційна робота є системним науково-історичним аналізом особливостей становлення та функціонування приватного підприємництва в УСРР періоду НЕПу, розвитку його організаційно-господарських форм в ключових галузях економічного життя суспільства: торгівлі, промисловості, сільському господарстві, ролі і місця приватного сектору у формуванні внутрішнього ринку. Досліджено концептуальна суть і тактико-стратегічні завдання НЕПу, ставлення комуністичної партії до приватних форм господарювання у містах і селах, з'ясовано специфіку державного регулювання приватного сектору, виокремлено проблему діяльності профспілок на підприємствах приватної промисловості. Виявлено спільні і відмінні ознаки приватних підприємств, встановлено їх загальну кількість, чисельність найманих робітників, їх соціально-побутові умови праці, професійний склад галузі та адміністративно-територіальне розміщення. Спростовуються усталені в історіографії оцінки дрібних промисловців, приватних торговців, селян-власників. Проаналізовано соціально-економічні ознаки фермерських господарств в українському селі, а також розглянуто суперечливі питання в літературі 1920-х рр., співставлено різні точки зору стосовно кваліфікації визначення соціального інституту приватного підприємництва.

Ключові слова: Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), нова економічна політика (НЕП), приватний капітал, приватне підприємництво, націоналізація, денаціоналізація, непмани, торгівля, наймані робітники, профспілки.

АННОТАЦИЯ

Сушко А.А. Становление и функционирование частного предпринимательства в Украине периода НЭПа (1921 - 1928 гг.): историко-теоретический аспект. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - К., 2004.

Диссертационная работа является системным научно-историческим анализом особенностей становления и функционирования частного предпринимательства в УССР периода НЭПа, развитие его организационно-хозяйственных форм в основных отраслях экономики - промышленности, торговли и сельском хозяйстве, роли частного сектора в производстве потребительских товаров и формировании внутреннего рынка. Изучена теоретико-идеологическая сущность и тактико-стратегические задачи НЭПа, определено отношение коммунистической партии к частнику, отслежены принципы и способы государственного регулирования частного предпринимательства. Подчеркнуты общие и отличительные закономерности создания и деятельности частных торгово-промышленных предприятий, определено их количество, а также численность наемных рабочих, показаны их социально-бытовые условия, уровень зарплаты, профессиональный состав. Пересмотрены и хронологические рамки НЭПа, выделен принцип асинхронности его существования в разных отраслях народного хозяйства и сферах социально-экономической жизни общества, опровергнуты некоторые необоснованные оценки частного сектора, социальных групп предпринимателей, существование в научной литературе 1920-х гг. и советской историографии. Определены особенности функционирования частного предпринимательства, потому что его считали реально возможной организационно-экономической базой возрождения многопартийности. Парадоксальным было то, что становление и функционирование НЭПа произошло в условиях конституционной ликвидации самого института частной собственности. В связи с этим, новая экономическая политика с ее либерализационным курсом и системой частной предпринимательской деятельности населения не имела перспектив. Поднят вопрос о функционировании в украинской деревне фермерских крестьянских хозяйств, о характеристике кустарно-промышленных предприятий. Изучение организации труда в сельском хозяйстве, его производственной универсальности и многоотраслевого функционирования, позволило диссертанту сделать вывод о самобытном классе частных предпринимателей.

Ключевые слова: Украинская Социалистическая Советская Республика (УССР), новая экономическая политика (НЭП), частный капитал, частное предпринимательство, национализация, денационализация, нэпманы, торговля, наемные рабочие, профсоюзы.

ANNOTATION

Sushko O.O. The formation and functioning of private enterprise in Ukraine during the period of NEP (New Economic Policy) (1921 - 1928): historical and theoretical aspect (Hand-written original)

The thesis for obtaining a degree of the Doctor of Historical Sciences on the speciality 07.00.01. - The history of Ukraine. - Kyiv National University named after Taras Shevchenko. - Kyiv, 2004.

The thesis is a system scientific-historical analysis of peculiarities of the formation and functioning of private enterprise in USSR (Ukrainian Socialist Soviet Republic) for the period of NEP, peculiarities of the development of its organizational-economic forms in key brahches of economy - industry, trade and agriculture, the role and place of private sector in forming home market. The conceptual essence and tactical-strategic tasks of the NEP has been studied in the present work, and also the attitude of the Communist Party to private forms of household keeping in towns and villages has been defined, the specific ways of the state regulation of private enterprise have been traced and the problem of the trade unions' activity at the private industry's enterprises has been allocated. The present work reveals common and distinguishing indications of private enterprises, defines the general quantity of such enterprises and also the number of hired workers; it displays their social and everyday working conditions, professional structure of the branch and administrative-territorial placement. Here also some evaluations existing in historiography concerning fine industrialists, private dealers, and peasants-proprietors have been rejected. In the present work the social-economic indications of farmers' households in Ukrainian villages have been analyzed; here the controversial issues in literature of 1920-ies have been considered and the work contains the comparison of various opinions regarding qualification of the social institute of private enterprise's definition.

Key words and word combinations: Ukrainian Socialist Soviet Republic (USSR), New Economic Policy (NEP), private capital, private enterprise, nationalization, denationalization, NEP-men, trade, hired workers, trade unions.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації відповідає основним науково-теоретичним та фактологічним завданням історичного дослідження. Її складовими частинами є вступ, 5 розділів, висновки, бібліографічні посилання (1308 позицій, 82 с.) і список використаних джерел та літератури (726 позицій, 69 с.). Загальний обсяг дисертації - 503 сторінки.

Вступ. Актуальність дослідження. Історичний аспект становлення і функціонування приватного підприємництва в Україні періоду НЕПу має власний предмет дослідження. Проблема приватного підприємництва дозволяє висвітлити суперечливі і малодосліджені аспекти соціально-економічного розвитку Україні періоду НЕПу, виявити його специфічні сторони, показати не статичний, а динамічний ряд соціально-політичних взаємин людина - суспільство - держава, що має важливе значення для пошуку оптимальних форм багатоукладності економіки і демократизації суспільних відносин. Для історико-теоретичного і прикладного значення є актуальним вивчення політико-правових підвалин діяльності приватного сектору в умовах радянської влади, з'ясування концептуальних питань самого тлумачення поняття „приватне підприємництво” в історіографії.

Актуальність дисертації посилюється узагальненням та переосмисленням системно-структурних змін в економічному житті українського суспільства 90-х рр. ХХ - початку ХХІ століття, реформуванням провідних галузей народного господарства України, становленням багатоукладності, роздержавленням колгоспно-радгоспного сектору економіки, розвитком фермерських господарств, конституційним проголошенням права приватної власності на землю та його неухильним запровадженням. Приватизація промислових об'єктів, масова поява різних форм комерційної діяльності населення, функціонування малого і середнього бізнесу об'єктивно зумовлюють необхідність наукового прогнозування соціальних наслідків радикальних реформ, відтак вивчення історичного досвіду становлення і функціонування соціального інституту приватного підприємництва в УСРР 1920-х рр. ХХ століття має наукове і суто прикладне значення.

Актуальність дослідження також визначається соціально-історичним досвідом економічної самореалізації суспільства в царині виробництва та споживання в роки НЕПу. З'ясування соціально-економічних особливостей функціонування системи приватного підприємництва в ключових секторах матеріального виробництва та соціальних послуг (торгівля, промисловість, сільське господарство) її взаємин з державними органами влади та громадськими об'єднаннями покликане сприяти виявленню суперечливих фактів господарського розвитку, уникненню помилок на шляху творення сучасних виробничих відносин в Україні.

У сучасній історіографії спеціальних праць, присвячених функціональним ознакам самої системи приватного підприємництва, її організаційним формам, соціальному статусу, ставленню держави до приватного капіталу, соціальному та національному типу непманів-підприємців поки ще не створено, але окремі сюжети досліджень приватного підприємства засвідчують зростання інтересу до вивчення даної проблематики. Тема становлення та діяльності приватногосподарських форм не заборонялася офіційною ідеологією, але відносилась до залишкових і другорядних, тому що престижною і пріоритетною вважалася проблема соціалістичного будівництва.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася у відповідності до наукового напрямку „Теорія і психологія навчання та виховання в системі освіти”, здійснюваного в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, ухваленого Вченою Радою університету (протокол № 5 від 27 грудня 1996 року).

Об'єктом дослідження є економічні відносини в українському суспільстві, сукупність торгових, промислових закладів і сільськогосподарських підприємств, засновники і власники яких займалися дрібнотоварним виробництвом, а також відповідні соціально-професійні групи міського і сільського населення в роки НЕПу.

Предметом дослідження є конкретні організаційно-господарські форми становлення і функціонування приватного підприємництва в торгівлі, промисловості та сільському господарстві, соціально-правовий статус непманів-підприємців, чисельність, соціально-професійний облік найманих робітників приватного сектору, роль і місце системи приватного підприємництва в забезпеченні матеріальних потреб суспільства, концептуальні підвалини історіографії проблеми.

Метою дослідження є з'ясування соціального типу дрібного товаровиробника-підприємця, виокремлення його конкретного внеску у формування внутрішнього ринку споживчих товарів, виявлення особливостей функціонування приватного підприємництва в базових галузях народного господарства України 1920-х рр. ХХ ст., визначення історичної ефективності непівського курсу для активізації підприємницької діяльності різних груп населення.

Відповідно до обраної мети визначено основні завдання дослідження:

виявити теоретико-методологічні підвалини історико-економічної літератури 1920-х рр. з питань приватного підприємництва та концептуальні особливості історіографії проблеми загалом;

показати специфіку запровадження соціального інституту приватної торгівлі, аналізуючи її організаційні форми в контексті тактико-стратегічної спрямованості нового економічного курсу держави;

проаналізувати особливості становлення системи приватного підприємництва в галузях дрібної промисловості та кустарних промислів;

з'ясувати спільні та відмінні ознаки приватногосподарської діяльності сільського населення;

визначити соціально-правовий статус та професійний рівень приватних підприємців;

висвітлити політико-правовий механізм державного регулювання приватного сектору;

показати роль і місце приватних форм господарської діяльності населення в матеріальному самозабезпеченні та одночасно у формуванні внутрішнього ринку.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1921 - 1928 рр. - період запровадження функціонування та згортання нової економічної політики, матеріальним виразником якої саме і була система приватної торгівлі, промислово-кустарного підприємництва та самодіяльного дрібнотоварного виробництва в сільському господарстві. НЕП в окреслених галузях діяв асинхронно, залишки якого спостерігалися протягом 1929 р. в приватних формах торгівлі і кустарних промислах, але його господарсько-економічні принципи фактично перестали діяти, тому ми обмежилися класичним періодом непівського курсу.

Територіальні межі дослідження визначаються існуючим у 1920-х рр. адміністративно-територіальним поділом УСРР.

Теоретико-методологічні основи дисертаційного дослідження становлять принципи історизму та об'єктивності і використання загальнотеоретичних (історичний, логічний, класифікації), міждисциплінарних (структурно-системний), суто історичних (порівняльного аналізу, хронології, фактології, ретроспективний) методів наукового пізнання.

Застосування обраної методики мало на меті висвітлити проблему комплексно, тобто проаналізувати спільні та відмінні ознаки трьох складових частин всієї системи приватного підприємництва, а також розглянути внутрішні закономірності кожного з них, відстежити взаємозв'язок НЕПу і соціальної активності так званих непманів. Міждисциплінарний аналіз сприяв виваженому історико-економічному узагальненню деяких суперечливих проблем, пов'язаних з специфікою галузей господарської діяльності міського та сільського населення. Саме застосування структурно-системного підходу спонукало до виокремлення проблеми асинхронності тривалості дії принципів НЕПу в різних секторах економіки на стадії його згортання.

Методи хронології і періодизації певним чином упорядкували фактологічний аналіз емпіричного матеріалу з окресленої проблеми, надавали роботі симетричності та динамізму історичних явищ. Залучення методу класифікації допомогло виокремити в самостійне питання теоретичні дискусії в літературі 1920-х рр. стосовно самого тлумачення „приватний капітал” „приватне підприємництво”. Без порівняльно-історичного методу не вдалося б виявити закономірності функціонування системи приватного підприємництва та соціально-економічної унікальності кожної з його організаційно-господарських форм.

Враховуючи вимоги синхронного і діахронного методів дослідження історичних джерел, особливо масових, спираючись на загальнотеоретичні принципи наукового пізнання, розроблялася відповідним чином і архівно-джерельна база. Аналіз масових статистичних даних вимагав також спеціальних методик опрацювання, якими користувалися упродовж 1920-х рр. ЦСУ та інші органи обліку.

Наукова новизна дисертації полягає, насамперед, в постановці та розробці актуальної проблеми запровадження соціального інституту приватного підприємництва на Україні в роки НЕПу, аналізуючи його організаційно-господарські форми в контексті тактико-стратегічної спрямованості нового економічного курсу держави. На основі широкого кола вперше залучених до наукового обігу документальних і статистичних матеріалів та опублікованих джерел в дисертації здійснено комплексне дослідження унікальної і самобутньої приватногосподарської ініціативи населення України. Досліджуючи проблему з позиції історизму, системного аналізу подій і явищ передусім соціальної історії, а не суто економічних відносин, осмислено і узагальнено історичний досвід господарської діяльності населення в матеріальному самозабезпеченні та одночасно у формуванні внутрішнього ринку. Відповідно до обраної мети визначені теоретико-методологічні підвалини історико-економічної літератури 1920-х рр. з питань приватного підприємництва та концептуальні особливості історіографії проблеми загалом. Все це дозволило автору сформулювати узагальнюючі висновки та практичні рекомендації, переглянути місце і роль приватного підприємництва в соціально-економічному житті українського суспільства періоду НЕПу.

Практичне значення одержаних результатів має науково-пізнавальне та суто прикладне застосування, тому що історико-теоретичний аспект проблеми становлення і функціонування соціального інституту приватного підприємництва розкриває перспективу для застосування галузевого і територіального принципу подальшого вивчення цієї багатопланової проблеми. Відсутність в історіографії подібних праць і водночас наявність репрезентативних джерел, дозволяє говорити про можливість регіональних досліджень, тобто результати дослідження засвідчують всебічність та полівекторність цієї конкретно-історичної проблеми. Прикладний характер висновків і матеріалів дисертаційного дослідження полягає в їх застосуванні для підготовки спецкурсів на історичних та економічних факультетах вузів, навчальних програм, планів семінарських занять, а також опрацювання конкретних рекомендацій для вдосконалення деяких політико-економічних механізмів державного регулювання малого і середнього бізнесу в Україні, шляхом узагальнення та врахування історичного досвіду функціонування приватного підприємництва періоду НЕПу. Серед виявлених архівних джерел і нормативно-правових актів радянської держави є чимало організаційно-технічної документації (статути суб'єктів господарювання, перелік соціальних вимог до умов праць, права і обов'язки підприємців, положення про фірму тощо), які заслуговують належного критичного переосмислення та використання в процесі роботи над відповідними законами і нормативними актами з питань дрібного бізнесу в Україні.

Зміст, основні положення і матеріали дисертації впроваджуються автором та професорсько-викладацьким складом кафедри історії України НПУ імені М.П. Драгоманова при читанні лекційного курсу та на семінарських заняттях з нормативної дисципліни „Історія України”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження викладені в публікаціях автора загальним обсягом 32,1 др. арк., у тому числі одноосібній монографії, двох брошурах, 20 статтях і 6 публікаціях матеріалів та тез наукових повідомлень на конференціях.

Результати дослідження були оприлюднені на всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях: Міжрегіональна науково-практична історико-краєзнавча конференція, присвячена 70-річчю Дніпропетровської області і 200-річчю Катеринославської губернії (26 квітня 2002 р.) - Дніпропетровськ, 2002; Перші міжнародні Драгоманівські читання 30 вересня - 2 жовтня 2003 року - в день народження (за старим стилем) видатного українського громадського діяча, історика, літературознавця, педагога, філософа, публіциста Михайла Петровича Драгоманова. - Київ, 2003; Щорічні звітні науково-педагогічні конференції викладачів НПУ імені М.П. Драгоманова. - 1999, 2000, 2001, 2002, 2003 рр.; Другий міжнародний науковий Конгрес українських істориків „Українська історична наука на сучасному етапі розвитку”. - Кам'янець-Подільський, 2003; Всеукраїнська наукова конференція „Селянство Півдня України: Історія і сучасність”, - присвячена 90-річчю Миколаївського Державного університету. - Миколаїв, 2003; Міжнародна наукова конференція „Перша світова війна і слов'янські народи”. - Київ, 1998.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Історіографія та джерельна база” подано результати аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, проаналізовано джерела, виявлено їхню репрезентативність, достовірність і змістовність.

Історіографія. Критико-бібліографічний огляд монографічних досліджень використано для з'ясування концептуальних засад та основ історіографії з питань приватного підприємництва і НЕПу.

Історичний аспект становлення і функціонування соціального інституту приватного підприємництва в УСРР періоду НЕПу спонукав до критичного і предметного вивчення історичної та політико-економічної літератури, особливо 1920-х рр., тому що тоді відбувалося формування наукової термінології стосовно приватного соціально-економічного укладу. Теоретичними ознаками вирізнялися праці М. Бухаріна та Є.А. Преображенського.

Політико-економічні особливості еволюції приватного капіталу в СРСР, теоретичні проблеми перехідного періоду, роль та місце приватного підприємництва в торгівлі, сільському господарстві, промисловості і товарно-грошових відносинах досліджував Ю. Ларін (М.З. Лур'є). Концептуально його твори віддзеркалювали програмні положення більшовицької партії стосовно приватного сектору, а також принципи формаційно-класового аналізу суспільного розвитку. Запропонована ним періодизація еволюції приватного капіталу мала триступеневу хронологічну послідовність: становлення (1921 - 1923), „нормального” розвитку (1924 - 1926), державного планового регулювання (1927). Він виокремлював капіталістичну промисловість від приватно-трудової. На таких теоретичних засадах базувалася переважна більшість праць періоду 1920-х рр. Для Ю. Ларіна приватний капітал не абстрактна економічна категорія, а насамперед система соціально-класових відносин, виразником яких була наявність експлуатації, капіталістичного нагромадження. Антисоціалістична, антисуспільна й антипролетарська сутність приватного капіталу висвітлювалася у працях А.М. Гінзбурга, А.З. Гольцмана, С.Г. Струмиліна, І. Мінгуліна, І.С. Кондурушкіна, хоча у них яскраво проглядалася тенденція до виділення капіталістичних та некапіталістичних приватних форм. В літературі 1920-х рр. існувало близько 20 визначень приватно-підприємницької діяльності населення, але найпоширенішими виявилися два - „приватний капітал” та „приватне підприємництво”. Саме тоді виникла і відповідна класифікація соціально-економічних типів приватних підприємців: „непмани”, „середній і крупний непман”, „дрібнобуржуазне населення”, „куркуль-лихвар”, „куркуль-підприємець”, „куркуль-скупщик”, „радянська буржуазія”.

Необхідно виділити ґрунтовні монографічні роботи Л.М. Юровського, С.Л. Фрідмана, А.Л. Гринштейна про грошову політику радянської держави та її вплив на формування системи приватно-промислового підприємництва в соціально-економічному секторі суспільства.

Характерною рисою публікацій періоду 1920-х рр. з політико-економічної та соціальної проблематики є визначення тактико-стратегічної суті НЕПу, які зустрічаються у видрукуваних промовах більшовицьких лідерів, та у статтях, брошурах, книгах. Вони розглядали НЕП як засіб досягнення конкретних політичних та соціально-економічних проблем, а не політику відродження приватногосподарських форм у торгівлі, промисловості та сільському господарстві, вважали його „відступом”, „наступом”, „маневром”, „економічним методом” будівництва комунізму, але все-таки як тимчасовий і вимушений крок.

Неоднозначними виявилися визначення соціально-економічного типу підприємництва в сільському господарстві. Приватне за організацією виробничої життєдіяльності селянське господарство і дрібнотоварне за виробничим характером викликало гострі дискусії. Історики розглядали питання соціально-класової диференціації, але не вивчали його з точки зору самодіяльних приватних підприємств. Їх економічні ознаки, хоча і в контексті більшовицької теорії класовості, досліджували у 1920-х рр. А.І. Хрящева, Ю. Ларін, Л.О. Крицман, А. Азизян, І. Великевич, В.М. Качинський, М.Б. Гуревич. Проблеми товарності селянських господарств з соціально-економічної точки зору висвітлювали О. Подвінський, В. Доброгаєв, А.Я. Альтерман, В.М. Соловейчик, М. Левенштам, Є. Терлецький Вони зосереджувалися переважно на існуючих організаційно-господарських основах функціонування дрібнотоварного виробництва, його економічної ролі у формуванні внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції.

Підприємницький тип селянських господарств з практичної і науково-теоретичної точок зору досліджували представники „організаційно-виробничої школи” - О.В. Чаянов, О.М. Челінцев, М.П. Макаров, Г.А. Студенський, які обстоювали теоретичні та організаційно-господарські основи селянського „індивідуального підприємництва”, виокремлюючи його два соціально-економічні типи - „капіталістично-товарний” та „сімейно-товарний”.

Підсумовуючи історіографічний огляд літератури 1920-х рр., слід визнати її прагматичний соціоекономічний аналіз.

Упродовж 1930-х - 80-х рр. проблема приватного підприємництва, якщо взяти за показник тематику та кількість літератури, втратила пріоритетність, особливо у 1930-х та повоєнних роках. Основна увага істориків була прикута до висвітлення колективізації сільського господарства, індустріалізації, формування робітничого класу, колгоспного селянства, а походження приватного капіталу та його соціальних носіїв згадували виключно в контексті теорії класової боротьби. Елементи приватного сектору в сільському господарстві, промисловості і торгівлі згадувалися у працях П.П. Гудзенка, С.Б. Генкіної, В.В. Бондаренка, В.П. Данилова, Ю.О. Полякова, опублікованих протягом 1950 - 70-х років.

Дослідження приватного підприємництва періоду НЕПу істориками припадає на 1970 - 80-ті роки, коли з'явилися статті, монографії, дисертації В.А. Архипова, Л.Ф. Морозова, С.Г. Бикової, Ю.Ю. Задависвічки, О.Е. Кучера, Ю.І. Терещенка, хоча висвітлення цієї проблеми відбувалося за класово-формаційним принципом. У 1983 році вийшла друком ґрунтовна монографія Н.К. Фігуровської з історії і теорії економічної думки, а також збірник статей присвячений саме економічній політиці перехідного періоду, до якого подали матеріали відомі історики - В.П. Дмитренко, Л.Ф. Морозов, Л.Ф. Кузьмін, Е.Д. Осколков, Е.В. Олесеюк, З.К. Звездін, С.В. Кульчицький, В.А. Архипов, В.П. Данилов, Н.Л. Рогаліна, І.А. Ісаєв. Три розділи зазначеного видання торкалися теоретичних основ та закономірностей економічної політики, з'ясування особливостей регулювання багатоукладності економіки країни з боку державних структур. Характерна для історіографії 1980-х рр. соціально-економічна проблематика, крім політичних завдань (пропаганда переваг соціалістичного способу життя), схиляла історичну науку до вивчення соціальної історії. Висвітлюючи життєдіяльність окремих соціальних груп, у тому числі дрібних товаровиробників у містах і селах, історики використовували принцип класовості, зосереджувалися на ліквідації „експлуататорських класів”, а не організаційно-господарських формах та соціально-економічних основах їх діяльності.

Сучасна історіографія проблеми становлення та функціонування приватного підприємництва в українському суспільстві періоду НЕПу, яка налічує декілька праць лише формує новий науково-історичний напрямок. Упродовж 1990-х рр. ХХ ст., коли історики висвітлювали трагічні обставини і наслідки політичного терору сталінського тоталітарного режиму, система приватної торгівлі, цензової промисловості, кустарно-ремісничих промислів міського і сільського населення, дрібнотоварного виробництва залишалася мало досліджуваною проблемою, хоча частково і висвітлювалася у роботах про кооперацію та становище найманих робітників у різних галузях. Упродовж 1990-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. з'явилися праці В.Ф. Колесника, В.В. Підгаєцького, Ю.П. Волосника, К.В. Лобач, Д.К. Грина, В.В. Лантуха, О.А. Пиріг, О.М. Бута, М.Ф. Анисимової, які висвітлювали історіографію НЕПу, деякі аспекти розвитку приватної торгівлі, становлення ринку промислових товарів, державного механізму його регулювання, використовуючи історичні визначення „приватний сектор”, „приватне підприємництво”, але не розкриваючи особливостей становлення самої системи його діяльності. Праці перелічених авторів становлять наукову базу формування нового напрямку в історіографії - вивчення підприємницької діяльності різних груп населення періоду НЕПу. Вони торкалися, за виключенням докторської дисертації В.В. Лантуха, соціально-економічних та політичних передумов виникнення організаційних форм приватного сектору, його адміністративно-політичного регулювання, не зосереджуючись на ролі і місці в економічному житті та соціальному статусі непманів. Деякі аспекти підприємницької діяльності селянських господарств періоду НЕПу висвітлювали В.В. Калініченко, автори колективної монографії, опублікованої в Інституті історії України НАН України, концептуальні питання розвитку українського суспільства 1920-х рр. - С.В. Кульчицький.

Серед зарубіжної історіографії необхідно виокремити праці російських дослідників - В.М. Кузнецова, А.А. Куренишева, Л.М. Лютова, Е.Г. Гимпельсона, О.А. Осокіної, а також декілька колективних монографій і збірників наукових статей. В російській історіографії з'явилося перше двотомне видання з історії підприємництва в Росії. В усіх перелічених працях російських істориків йдеться про підприємництво та соціально-економічні проблеми в адміністративних російських регіонах, хоча є порівняння з Україною, але для з'ясування теоретичних і концептуальних питань НЕПу вони мають вважливе пізнавальне значення.

Західна історіографія соціально-економічного розвитку радянського суспільства періоду НЕПу має декілька праць загального історичного характеру, хоча в монографічних працях К. Біденфельда, Р. Вагенфюрера, Г. Добберта, А. Югова, О. Шиллера, Х.-Ю. Шуллер, Ш. Мерля, Р. Майєра, А. Хейнріха, М. Хільдермеєра згадуються також і приватна торгівля, промисловість та самодіяльне селянське господарство. Елементи приватного господарства, яких торкалися зарубіжні дослідники, протиставлялися соціалістичному сектору, тобто вони копіювали теоретичну фабулу радянської історіографії.

Історіографічний аналіз літератури засвідчує відсутність історичного дослідження системи приватного підприємництва в УСРР періоду НЕПу, відтак тема дисертаційної роботи належить до малоз'ясованих проблем історії соціально-економічного розвитку українського суспільства 1920-х рр.

Джерельною базою дисертації є комплекс архівних матеріалів та опублікованих документів, статистичні довідники, збірники постанов законодавчих та виконавчих органів радянської держави, періодична преса.

Особливу історичну цінність становлять фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Початковий етап становлення соціально-економічного інституту приватного підприємництва висвітлюють матеріали архівного фонду Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВКу, ф.1), а саме: протоколи засідань президії, декрети, проекти постанов, інструкції, заяви громадян про денаціоналізацію дрібних промислових закладів (млинів, заводів, майстерень, ремісничих цехів, кондитерських фабрик), тобто йшлося про їхню приватизацію. Архівний фонд Ради Народних Комісарів УСРР (РНК УСРР, ф. 2) має матеріали про особливості оподаткування приватного сектору, про види та обсяги податків, денаціоналізацію промислових підприємств, їхню звітність перед ревізійно-фінансовими органами. Статистичні відомості про загальну чисельність приватних промисловців і торговців збереглися у фонді постійного представництва при уряді СРСР (ф. 3).

Важливу колекцію архівних документів та матеріалів про початковий період діяльності приватного підприємництва становлять фонди Народного комісаріату внутрішніх справ УСРР (НКВС УСРР, ф. 5). Зокрема, у них було виявлено „Тимчасове положення про приватну торгівлю продуктами ремісничої і фабричної промисловості та сільського господарства” від 21 липня 1921 р. та „Інструкцію про порядок надання дозволу на право торгівлі й організації пунктів товарообміну” від 14 червня 1921 року, ухвалених колегією НКВС.

Соціально-економічну специфіку розвитку дрібнотоварного виробництва в сільському господарстві частково відтворено за матеріалами архівного фонду Народного комісаріату земельних справ (НКЗ УСРР, ф. 27), але у фонді мало документів саме про діяльність приватного сектору. Підприємницьку діяльність селян та кустарів періоду НЕПу фіксують архівні фонди кооперативних спілок: Головного кооперативного комітету при РНК УСРР (ф. 271), Всеукраїнська спілка скотарсько-молочарської кооперації „Добробут” (ф. 325), Всеукраїнське кооперативне товариство по збуту й експорту продукції птахівництва „Кооптах” (ф. 335), Всеукраїнська спілка кустарно-промислової кооперації „Українкустарспілка” (ф. 217), Всеукраїнська рада промислово-кооперативних товариств (Вукоппромрада, ф. 828).

Приватна промисловість за галузями і видами підприємств не мала спеціальних організаційно-господарських центрів, а підпорядковувалася державним органам, тому основна колекція документів про її розвиток зосереджена в архівних фондах ключових наркоматів: Вищої ради народного господарства УСРР (ВРНГ УСРР, ф. 34), Української економічної наради при РНК УСРР (УЕН при РНК УСРР, ф. 3040), Народного комісаріату фінансів УСРР (Наркомфін УСРР, ф. 30), Рада з'їздів промисловості, торгівлі і транспорту УСРР (ф.36). Так, у фонді ВРНГ є справи про денаціоналізацію промислових закладів, про реорганізацію системи управління промисловістю, а також скарги прохачів, заяви на приватизацію, рішення місцевих органів влади, коротка історія приватних підприємств. У фондах цього ключового наркомату зберігаються оригінали і копії постанов, декретів, наказів законодавчих і виконавчих органів влади стосовно розвитку місцевої промисловості, про залучення приватного капіталу, а також матеріали про роль приватних підприємців у виробництві промислової продукції (статистично-економічні таблиці про питому вагу приватного сектору в місцевій промисловості за галузевим принципом, відомості про структуру приватних підприємств, про обсяги реалізації їхньої продукції, про кількість орендних закладів, про умови та порядок самої оренди). Архівні матеріали загального директивного спрямування, що мають безпосереднє відношення до приватного підприємництва в промисловості, частково зосереджені у фондах Української економічної наради (УЕН при РНК УСРР, ф. 3040). За формою документи однотипні - постанови, протоколи, витяг з протоколів, доповідні листи, експертні висновки, циркуляри.

Функціональні ознаки приватної промисловості, її кількісні і якісні параметри, питома вага в промисловому виробництві України, чисельний склад робітників за галузевим принципом, умови й обсяги реалізації продукції, тобто соціально-економічний блок інформації відслідковується у фондах Ради з'їздів промисловості, торгівлі і транспорту УСРР (ф. 36). Матеріали про виробництво промислової продукції, у тому числі і приватного сектору є у фонді Наркомфіну УСРР (ф.30). За інформацією, яка зосереджена у них, можна відтворити кількісний і національний склад таких кустарних соціально-професійних груп кустарів: золотомайстрів, граверів, ювелірів, годинникарів. Деякі аспекти національного складу кустарів, приватних підприємців в містах і селах висвітлюють документи архівного фонду Центральної комісії національних меншинств при ВУЦВК (ф. 413).

Статистично-економічні показники організаційно-господарських форм приватного промислового підприємництва зафіксовані в архівних фондах чотирьох різнопланових установ: Української державної планової комісії (Укрдержплан, ф. 337), Центрального статистичного управління (ЦСУ УСРР, ф. 582), Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції УСРР (НК РСІ УСРР, ф. 539) та Народного комісаріату праці (Наркомпраці УСРР, ф. 2623). В ЦСУ зосереджувалася інформація про розвиток приватної цензової і „нижчецензової” промисловості, а також про загальну чисельність найманих робітників, валову продукцію та її товарну частину. Основною формою документального джерела статистичного характеру є доповідні аналітичні довідки, які супроводжувалися економічним аналізом.

Документи і матеріали про становлення і динаміку приватної торгівлі є в архівному фонді Народного комісаріату постачання УСРР (Наркомпостач УСРР, ф. 423), до якого потрапили і матеріали Народного комісаріату внутрішньої торгівлі (Наркомвнуторг УСРР, ф. 31). На їх основі можна будувати динамічні ряди системи приватних торгових закладів. Фактично всі аспекти діяльності приватноторговельних закладів зафіксовані у багато чисельних документах і матеріалах Наркомвнуторгу (постанови, інструкції, положення про біржову торгівлю та ярмарки, доповідні записки й акти обстеження приватних закладів торгівлі, стенограми з'їздів представників промисловості, торгівлі і транспорту, плани, звіти, циркуляри, відомості про постачання міст і сіл, листування з державними установами стосовно регулювання приватного сектору, статистичні відомості).

Соціальні проблеми функціонування приватного підприємництва висвітлюють документи і матеріали фонду Всеукраїнської ради професійних спілок (ВУРПС, ф. 2605). Документи про умови праці найманих робітників в сільському господарстві достатньо широко представлені в архівному фонді Всеукраїнського комітету Всесоюзної професійної спілки сільськогосподарських і лісових робітників (ВУК СГЛР, ф. 2841).

Вичерпний матеріал про умови праці та соціальні відносини на приватних підприємствах в роки НЕПу (зарплата, колективні договори, нормування праці, освіта, культура, побут, конфлікти найманих працівників з власниками дрібних промислових підприємств, страйковий рух) зберігається в архівних фондах галузевих профспілок: Всеукраїнського комітету Всесоюзної професійної спілки робітників-металістів (ВУК ВСРМ, ф. 2595), Українського республіканського комітету професійної спілки робітників швейної промисловості (ф. 2677), Всеукраїнського комітету Всесоюзної професійної спілки робітників шкіряної промисловості (ф. 2689), Всеукраїнського комітету Всесоюзної професійної спілки робітників і службовців харчової і смакової промисловості (ВУК Харчосмак, ф. 2777).

Монопартійна система функціонування державних органів влади зумовила абсолютну централізацію управління економічним життям суспільства. Рішення партійних органів виконували не лише загально директивну функцію, а також виконавчу, тому матеріали фонду політбюро ЦК КП(б)У та оргбюро ЦК КП(б)У, які зберігаються в Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6., оп. 20) становлять унікальне джерело вивчення політико-економічних проблем становлення і з'ясування причин ліквідації приватного підприємництва в Україні наприкінці 1920-х рр.

В дисертаційному дослідженні використано архівні матеріали Центрального статистичного управління СРСР (ЦСУ СРСР, ф. 1562), а саме: динамічні зведення про число кооперативних товариств, формуляри роздрібних міських та сільських цін в основних секторах торгівлі (державному, кооперативному і приватному) в УСРР, таблиці поглибленого обстеження приватної міської торгівлі в Україні, бланки роздрібних та оптових цін по окремих містах. У фонді Наркомторгу СРСР (ф. 5240) зосереджено постанови колегії про регулювання приватної борошномельної промисловості, про оренду млинів, участь приватника у формуванні хлібного внутрішнього ринку, доповідні записки про наслідки хлібозаготівель, про обсяги перемолу селянського зерна приватними млинами, про закупку зернових у приватника. Фонди Центральної контрольної комісії Наркомату РСІ СРСР (ф. 374, оп. 14), а саме матеріали торгової інспекції, зберегли дані про результати обстеження приватного капіталу в торгівлі, промисловості та орендних підприємствах.

Унікальним джерелом вивчення соціально-економічних відносин в українському суспільстві періоду НЕПу є статистичні довідники, у яких зафіксовані дані про організаційно-господарські форми підприємництва за галузевим та адміністративно-територіальним принципом. Спеціальних статистичних видань про непманів в УСРР 1920-х рр. не вдалося виявити, але існують десятки довідників про розвиток торгівлі, цензової і кустарно-ремісничої промисловості, про галузі сільськогосподарського виробництва. Найбільш вичерпною є промислова статистика, а також сільськогосподарська, хоча добре представлена і діяльність торгівельних закладів. У дисертації використано дані 36 статдовідників про роботу приватних дрібно-промислових підприємств, про кількість найманих робітників, рівень їхньої зарплати, соціально-побутові умови, а також 12 статистичних видань про заклади приватної торгівлі, статистичні щорічники 1920-х рр., основні довідники сільськогосподарської статистики, що разом становить близько 70 довідково-статистичних збірників. Це: „Україна: Статистичний щорічник. - Х., 1926”; „Цензова промисловість 1925-26 рр., вип. 6. - Х., 1929”; „Ціни на продукти сільськогосподарського виробництва в сільських місцевостях України за 1925-27 рр.: Статистика України № 145. вип. 6. - Х., 1928”; „Частная торговля, промышленность и личные промысловые занятия на Украине (по данным налогового управления НКФ УССР за 1926 - 27 гг.) - Х., 1929” і цілий ряд інших.

Важливим джерелом, яке дозволило виявити специфіку державного регулювання приватного підприємництва, є „Збірники узаконень і розпоряджень робітничо-селянського уряду України”, а також періодичних видань: журнали („Хозяйство Украины”, „Більшовик України”, „Плановое хозяйство”, „Большевик”, „Вестник промысловой кооперации”, „Вестник финансов”, „Вестник профдвижения Украины”, „”Вестник промышленности, торговли и транспорта), газети („Украинский экономист”, „Экономическая жизнь”, „Торгово-экономическая газета”, „Экономический вестник”, „Комуніст”) тощо.

Джерельна база виявилася достатньо вагомою і репрезентативною, яка сприяла висвітленню маловідомих і несподіваних фактів та явищ у функціонуванні системи приватного підприємництва.

У другому розділі „Приватний капітал і радянська політична система” досліджуються тактико-стратегічна суть і практичні завдання НЕПу, соціальні функції і роль профспілок на приватних підприємствах, ставлення комуністичної партії і особливості регулювання приватного сектору з боку державних органів влади. Системотворчими факторами виявилися радянські органи влади, комуністична партія, профспілки, тобто представлені три базові підвалини системи - державні, політичні та громадсько-політичні інституції.

Не з'ясувавши політичної суті нового курсу та його тактичних і стратегічних завдань, складно зрозуміти специфіку становлення та розвитку соціально-економічного укладу приватного підприємництва в різних галузях народного господарства. Суть НЕПу крилася в його стратегічному задумі, а не в скасуванні продрозкладки та запровадженні продподатку. Ініціатором переходу до НЕПу був Ленін, котрий визначив його загальнополітичний дискурс, соціально-економічні пріоритети і тактико-стратегічну мету. Текстологічний аналіз ленінських промов за 1921 - 1922 рр. показує тимчасовий характер НЕПу, а саме: загальна політична установка Леніна на обмеження капіталістичних елементів, висловлювання про „відступ” і „наступ”, про „передишку економічну”, застосування хронологічних рамок існування нового курсу (5-10, 25 років), термінологія промов („боротьба між капіталізмом і комунізмом на смерть”, „серйозне змагання”, „побудова комунізму чужими руками”, „логіка боротьби”, „правильно розгорнути і групувати сили”). Для Леніна НЕП - засіб досягнення конкретних політико-економічних завдань, „використання приватного капіталізму” для зміцнення державного сектору економіки.

Необхідно зазначати малопомітний політико-правовий фактор, наявність якого зайвий раз підтверджує тимчасовість НЕПу: відродження приватного підприємництва та ринкових відносин відбувалися у державі, яка констуційно скасувала сам інститут приватної власності. За визначенням Л.Б. Красіна НЕП - це „геніальний маневр Леніна” для подолання наслідків громадянської війни, стратегічний відступ, а не відмова від курсу нашої партії, від радянської держави, від соціалізму”. Далекосяжність стратегічного задуму НЕПу зрозуміли не всі. Заміна продрозкладки продподатком, яку радянська історіографія визнала критерієм сутності НЕПу, була для Леніна виключно „перехідним заходом”. Монопартійна політична система, зміцненню якої сприяв перехід до НЕПу, не визнала і не сприйняла приватного підприємництва як органічного соціально-економічного укладу, котрий мав стати основою для модернізації суспільства. Ставлення комуністичної партії до приватника мало ситуативно-прагматичну спрямованість за схемою: використання, обмеження та усунення приватного сектору. Матеріали партійних з'їздів до 1925 р. свідчать про з'ясування основних принципів політики партії стосовно „непманів”, а вже протягом другої половини 1920-х рр. відбувалося своєрідне „мирне співіснування” двох протилежностей: більшовицької ідеології, спрямованої на ліквідацію приватного капіталу, та соціального інституту дрібнотоварного виробництва на засадах фактичної власності.

Державне регулювання діяльності приватного підприємництва виявилося одностороннім, тому що між державою і дрібним товаровиробником не існувало партнерських стосунків. Влада не допускала розвитку організаційної структури та господарської могутності політико-економічного конкурента в особі непмана, тому не виникли самодіяльні територіально-виробничі об'єднання організаційної вертикалі. Денаціоналізація дрібних промислових підприємств, тобто приватизація по-радянському, яка тривала упродовж 1922 - 1927 рр., виявила суперечливу ситуацію: політико-правову неузгодженість між офіційним скасуванням права приватної власності і його фактичним набуттям. Колишнім власникам дрібних фабрик, заводів, цехів, майстерень і млинів їх не повертали, а лише забезпечували умови для одержання на загальних підставах. Якщо дрібні підприємства можна було створювати без дозволу місцевих органів влади, то середні і великі обов'язково з їх відома, проте всі без винятку мали зареєструватися. Позбавити власника фактичного права володіння підприємством можна було шляхом конфіскації та реквізиції.

Початковий період становлення приватного підприємництва (1921 - 1923) вирізнявся класовим виникненням його господарських форм в містах і селах, охоплюючи різні галузі соціально-економічного життя. Дозволивши приватну торгівлю, держава фактично передала „непманам” всю роздрібну та переважну більшість оптової торгівлі, залишивши за собою контрольно-ревізійні та регулятивно-визискні функції (надання патентів, ревізія закладів та установ торгівлі, звітність).

Аналіз змісту урядових постанов та нормативно-правових актів законодавчих органів влади переконливо свідчить про використання державою економічних (податки, кредити) та адміністративно-силових факторів регулювання приватного підприємництва (дозвіл на відкриття, обмеження прав, ліквідація приватного сектору). Протягом першої половини 1920-х рр. держава контролювала розвиток приватних форм господарювання, відстежуючи його соціально-економічні тенденції розвитку, а друга половина вирізнялася комбінацією адміністративних та економічних факторів впливу, спрямованих на організаційно-господарське обмеження та фізичне усунення приватника з усіх галузей народного господарства. Цьому сприяла і соціальна роль профспілок, їх регулятивні функції. Організаційні форми діяльності профспілок за галузевим принципом, які діяли тоді в УСРР, фактично застосували і на приватних промислових підприємствах (завкоми, фабкоми, групкоми), тобто відбувалася уніфікація їхньої структури та насаджування загально-профспілкової вертикалі. Досвід їхньої роботи на підприємствах приватної промисловості переконливо свідчить і про певну соціально захисну функцію їхньої повсякденної діяльності, а не лише про політико-виховну. Діяльність галузевих профспілок приватного сектору допомагала вирішувати суперечливі соціальні конфлікти, відтак вони захищали певні групи найманих робітників, хоча відносини найму регулювалися кодексом законів про працю, але держава унеможливила виникнення самодіяльних профспілок у приватному секторі.

Розділ третій „Функціонування соціального укладу приватних торговців в українському суспільстві” присвячено науково-історичному аналізу конкретних форм приватної торгівлі в містах і селах УСРР, виявленню особливостей розвитку організаційної структури, правового статусу, економічної ролі у становленні і стабілізації внутрішнього ринку промислових та продовольчих товарів, з'ясуванню кількісного складу та соціального обліку власників приватних торгових закладів.

Приватна торгівля, уособлюючи організаційно-господарський тип дрібних підприємців, виконувала конструктивну соціальну функцію - задоволення матеріальних потреб населення шляхом реалізації продукції державної та приватної промисловості, а також виробників сільськогосподарської продукції. Її організаційне формування започаткувала інструкція „Про порядок видачі дозволу на право торгівлі й організації пунктів товарообміну”, ухвалена Колегією НКВС УСРР 14 червня 1921 р. Право займатися торгівлею мали державні, кооперативні установи, громадяни, селяни, але з дозволу продорганів, непрацездатні з урахуванням майнового становища та соціального походження. 12 липня 1921 р. НКВС УСРР видав „Тимчасове положення про приватну торгівлю продуктами ремісничої і фабричної промисловості, сільського господарства”, яким встановив порядок створення відповідних закладів торгівлі. Поділ на розряди був зумовлений необхідністю встановлення вичерпних та обґрунтованих ставок патентного збору, але згодом їх почали використовувати для визначення соціального статусу власника, для обліку з метою регулювання самих організаційних форм приватної торгівлі.