Методологія дослідження. Дисертація базується на основних методологічних принципах історичної науки: історизмі, системності, науковій об'єктивності при висвітленні історичних процесів, явищ та фактів. При розробці теми використовувалися такі загальнонаукові методи: аналізу та синтезу, індуктивно-дедуктивний; історичний, логічний, системний, статистичний, класифікації, актуалізації, а також конкретно-наукові (історико-генетичний, історико-типологічний, історико-порівняльний) та спеціально-історичні (хронологічний, синхронний, діахронний) методи.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет, хронологічні та географічні межі, методологія дослідження. Розкриваються наукова новизна, апробація та практичне значення отриманих результатів.

Перший розділі - “Історіографія, джерельна база та теоретико-методологічні основи дослідження”

Аналізується стан наукової розробки теми, подається характеристика використаних джерел, на яких ґрунтується дисертація, визначаються теоретико-методологічні засади дослідження генезису, формування й еволюції Катеринослава в контексті урбанізації Півдня України XVIII - XIX ст.

У підрозділі 1.1 “Стан наукової розробки проблеми” аналізується ступінь наукової розробки ранньої історії Катеринослава. Фундаментальної праці з історії Катеринослава (в першу чергу стосовно XVIII - середини ХІХ ст.) до цього часу не існує. В історіографії виникнення й ранньої історії міста умовно можна виділити чотири етапи. Перший охоплює ХІХ - початок ХХ ст. Він характеризується зростанням уваги до історичного минулого міста та поступовим накопиченням інформації про нього. Перші (і єдині на цьому етапі) праці, що претендували на синтетичне осмислення історичного шляху міста, належать архієпископу Гавриїлу (В.Ф. Розанову) Гавриил (Розанов В.Ф.). Историческая записка о заложении в Екатеринославе соборного храма и о начале самого города. - Одесса, 1846; Він же. Продолжение очерка о Новороссийском крае. Период с 1787 по 1837 год // Записки Императорскаго Одесскаго общества истории и древностей. - О.: В Гор. тип., 1863. - Т. V. - С. 420-490.. Вироблені ним концептуальні положення (на основі російської монархічної історіографічної традиції) визначили спрямованість наступних робіт, включаючи нарис Д.І. Яворницького. Фактографічний матеріал щодо заселення Надпорожжя та становлення Катеринослава фрагментарно представлений на сторінках узагальнюючих робіт з історії регіону Скальковский А.А. Опыт статистическаго описания Новороссийскаго края. - О.: В тип. Францова и Нитче, 1853. - Ч. II: Хозяйственная статистика Новороссийскаго края. - 552 + ІІІ с.; Він же. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. - Д.: Січ, 1994. - 678 с. середини ХІХ ст.

Дослідницькі пошуки останньої чверті ХІХ ст. втілилися в низці праць науково-популярного характеру стосовно різних сфер розвитку міста. Це, зокрема, видання, присвячені століттю від часу офіційного закладення Катеринослава - M.M. Владимирова Первое столетие г. Екатеринослава. 1787 - 9 мая - 1887 г. (Материалы для историческаго очерка) / Сост. М.М. Владимиров, Городской Секретарь. - Екатеринослав: Тип. Я.М. Чаусскаго, 1887. - 275 с., К.Н. Королькова Столетний юбилей города Екатеринослава. 1787 - 9-го мая - 1887 г. / Сост. Преп. Екатеринослав. Семинарии К. Корольков. - Екатеринослав: Тип. Н.Я. Павловскаго, 1887. - Вып. 1. - 126 с. , О.І. Єгорова Егоров А.И. Екатеринославское блукание (1777-1791). - Екатеринослав: Т-во “Печатня С.П. Яковлева”, 1887. - 21 с. , І.Я. Акінфієва Акинфиев И.Я. Растительность Екатеринослава в конце перваго столетия его существования. - Екатеринослав: Тип. Н.Я. Павловскаго, 1889. - Ч. 1. - 116 с.. Важливе значення має праця єпископа Феодосія (О.Г. Макаревського) Феодосий (О.Г. Макаревський). Материалы для историко-статистическаго описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшаго XVIII столетия. - Д.: ВАТ “Дніпрокнига”, 2000. - 1080 с. (Репр. вид. 1880 р.)., в якій представлений фактографічний матеріал з історії поселень - попередників Катеринослава. Огляд історії Катеринослава вміщений у праці Д.І. Багалія з історії Новоросійського краю Багалей Д.И. Колонизация Новоросийскаго края и первые шаги его по пути культуры: Ист. этюд. - К.: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкаго, 1889. - 118 с.. Розвідки з окремих питань історії Катеринослава (В.О. Біднова, В.В. Данилова та ін.) публікувалися на сторінках “Летописи Екатеринославской ученой архивной Комиссии”. На початку ХХ ст. видана низка праць, присвячених різним аспектам розвитку Катеринослава, а саме - Ф.В. Локотя Локоть Ф.В. Столетие Екатеринославской классической гимназии. 1805-1905 гг.: Крат. ист. очерк. - Екатеринослав: Тип. Губ. Земства, 1908. - 386 с., М. А. Набіркіна Сведения об историческом развитии г. Екатеринослава / Сост. гор. секретарем Н.А. Набиркиным. - Екатеринослав: Тип. бывш. братства Св. Владимира, 1910. - 18 с. та ін.

Другий етап дослідження ранньої історії Катеринослава почався після 1917 рр. й тривав до 1940-х рр. Фактично він представлений єдиною узагальнюючою працею - Д.І. Яворницького (1937 р., опублікована 1989 р.) Яворницкий Д.И. История города Екатеринослава. - Д.: Промінь, 1989. - 197 с.: ил.. В книзі подана загальна картина становлення й розвитку міста, котре вважається продуктом колонізаційних процесів кінця XVIII ст. й передусім дії суб'єктивних чинників (Г.О. Потьомкіна та ін.). Описовий підхід переважає над аналітичним, що не применшує значення твору, який до сьогодні лишається єдиною синтетичною працею з ранньої історії Катеринослава. В роботі академіка Д.І. Багалія з історії Степової України побіжно характеризується розвиток міста Багалій Д.І. Заселення Південної України (Запоріжжя й Новоросійського краю) і перші початки її культурного розвитку. - Х.: Вид-во “Союз” Харк. кредит. союзу кооперативів, 1920. - 102 с.. У 1929 р. вперше опублікована цінна розвідка Н.Д. Полонської-Василенко з історії проектування Преображенського собору в Катеринославі Полонська-Василенко Н.Д. Нездійснений архітектурний проект (До історії Катеринослава) // Полонська-Василенко Н.Д. Запоріжжя XVIII століття та його спадщина. - Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1967. - Т. ІІ. - С. 170-177.

Лише з середини 1950-х рр. поступово зростає інтерес до історичного минулого Катеринослава. З цього часу розпочинається третій етап історіографії ранньої історії міста. Відомості з історії виникнення та розвитку Катеринослава фрагментарно представлені в узагальнюючих працях з історії Новоросії - Південної України XVIII - XIX ст. О.Й. Дружиніної Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг. - М.: АН СССР, 1959. - 280 с., карт.; Вона ж. Южная Украина в 1800 - 1825 гг. - М.: Наука, 1970. - 384 с., карт.; Вона ж. Южная Украина в период кризиса феодализма. 1825-1860 гг. - М.: Наука, 1981. - 216 с., карт., В.М. Кабузана Кабузан В.М. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII - первой половине XIX века (1719-1858 гг.). - М.: Наука, 1976. - 308 с. , В.І. Тимофієнка Тимофеенко В.И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века. - К.: Наук. думка, 1984. - 220 с. та ін. Особливістю цього етапу є розпорошеність відомостей з історії міста в численних довідково-краєзнавчих виданнях Вулиці і площі Дніпропетровська / Б.Я. Бріккер, О.В. Кузьміна, І.Н. Трало, Г.І. Шевченко. - Д.: Промінь, 1967. - 152 с.; Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск: Путеводит.-справ. - Д.: Промінь, 1970. - 208 c.; Белич В.Я., Сумина З.Г. Днепропетровск: Путеводит.-справ. - Д.: Промінь, 1985. - 223 с. та ін., для яких характерний більш низький ступінь узагальнень та критичного аналізу джерел; що спричинило масу фактичних помилок. Більшість інформації запозичувалась з праць кінця ХІХ - початку ХХ ст. Відомою роботою став нарис М. Шатрова Шатров М. Город на трех холмах: Книга о старом Екатеринославе. - 2-е изд. - Д.: Промінь, 1969. - 416 с., де в художній формі викладалася історія міста до 1917 р. Книга насичена значною кількістю помилок, і все ж вона стала етапом формування повсякденної історичної свідомості мешканців Дніпропетровська. Наукова історіографія представлена нарисом “Дніпропетровськ” у двох редакціях тому “Історії міст і сіл УРСР” Історія міст і сіл Української РСР: В 26-ти т. Дніпропетровська область. - К.: Голов. ред. УРЕ, 1969. - 960 с.; История городов и сел Украинской ССР: В 26-ти т. Днепропетровская область. - К.: Гл. ред. УСЭ, 1977. - 840 с. та ювілейним виданням “Днепропетровску - 200” Днепропетровску - 200: Ист.-публиц. очерк / Под общ. ред. В.Я. Борщевского. - Д.: Промінь, 1976. - 144 с.. Період історії міста кінця XVIII - середини ХІХ ст. не отримав належного висвітлення, ігнорувалися багато фактів, подій, персоналій. Натомість єдиною темою, досить докладно вивченою саме на цьому етапі, можна назвати архітектурно-планувальний розвиток Катеринослава - роботи І. Бурлакова, О. Швидковського, С. Ревського, спеціальний колективний нарис Бурлаков И.А. Работы великих русских зодчих в Днепропетровске // Зодчество Украины: Сб. - К.: Изд-во Акад. архит. УССР, 1954. - С. 181-196; Швидковский О.А. Днепропетровск. - М.: Госстройиздат, 1960. - 160 с.; Ревский С.Б. Екатеринослав Кильченский: Ист.-архит. очерк. - Д.: ДИСИ, 1974. - 96 с.; Ревский С.Б. Зодчие, инженеры, художники, участвовавшие в формировании Екатеринослава (конец XVIII - начало ХХ вв.): Метод. разраб. - Д.: ДИСИ, 1981. - 50 с.; Днепропетровск: Архит. - ист. очерк / Сост. Н.П. Андрущенко, С.Е. Зубарев, В.А. Ленченко. - К.: Будівельник, 1985. - 151 с., ил..

Нарешті, останній етап вивчення ранньої історії міста охоплює кінець 1980 - початок 2000-х рр. В цей час з'являються дискусійні публікації з проблеми літочислення міста; сформувалися 13 версій літочислення Катеринослава - Дніпропетровська. Побачила світ низка наукових статей, присвячених розгляду проблемних питань історії Катеринослава XVIII - ХІХ ст. (Г.К. Швидько; А. Бойко, В. Лазебник та ін.). Зроблені деякі кроки на шляху до комплексного дослідження історії міста. У 2001 р. побачили світ узагальнюючі видання довідково-краєзнавчого характеру Дніпропетровськ на рубежі тисячоліть / В. Лазебник, Л. Пашук, В. Платонов, В. Клименко; Гол. ред. В. Платонов. - Д.: Проспект, 2001. - 264 с.; Дніпропетровськ: минуле і сучасне: Оповіді про пам'ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників. - Д.: Дніпрокнига, 2001. - 584 с.; Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории: г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям - Д.: РВА “Дніпро-VAL”, 2001. - 374 с.. У складі виданої 2001 р. збірки науково-популярних нарисів Дніпропетровськ: Віхи історії: Навч. посіб. / Упоряд. А.Г. Болебрух, С.А. Квітка. - Д.: Грані, 2001. - 256 с., вміщений нарис автора даної роботи, де в цілому проаналізований розвиток міста в кінці XVIII - середині ХІХ ст.

Історіографічний огляд засвідчує фрагментарне вивчення історичного минулого міста XVIII - ХІХ ст. та відсутність комплексного наукового дослідження виникнення й ранньої історії Катеринослава. Разом із цим, опублікований фактичний матеріал в сукупності з потужними інформаційними можливостями джерельної бази дає можливість створення синтетичного дослідження.

У підрозділі 1.2. “Джерельна база дослідження” дається характеристика використаних в роботі джерел. Основою дисертації є широке коло неопублікованих і опублікованих джерел, значна частина яких введена до наукового обігу вперше. За типологічною належністю - це письмові та графічні джерела. Опубліковані джерела представлені законодавчими актами, мемуарами, періодикою, статистичними й деякими картографічними матеріалами. До неопублікованих архівних джерел належать діловодна документація та більша частина картографічних джерел. Масив використаних писемних джерел за видовими ознаками та походженням можна розділити на документальні та наративні.

З метою істотного розширення джерельної бази дослідження була проведена евристична робота, результатом якої стало виявлення значного масиву неопублікованих або частково опублікованих джерел в архівосховищах Києва, Дніпропетровська, Москви та Санкт-Петербурга. Архівні джерела, що використовувалися в дисертації, зберігаються у фондах архівних зібрань України: Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ІР НБУ); Державний архів при Раді міністрів Автономної Республіки Крим (ДА АРК), Державний архів Дніпропетровської області (ДАДО); та Росії: Архів Санкт-Петербурзького Інституту історії Російської Академії наук, Російський державний архів давніх актів (РДАДА, м. Москва), Російський державний військово-історичний архів (РДВІА, м. Москва); Російський державний історичний архів (РДІА, м. Санкт-Петербург), Рукописний відділ Російської національної бібліотеки (м. Санкт-Петербург), Центральний державний архів військово-морського флоту (м. Санкт-Петербург).

Поміж документальних джерел можна виділити такі види:

І. Законодавчі акти - височайші грамоти, укази Правительствуючому Сенату та рескрипти. Здебільшого опубліковані в “Полном Собрании законов Российской империи”, у збірках документів.

ІІ. Офіційно-діловодні документи - ордери та інструкції Г.О. Потьомкіна, доповідні записки та звіти катеринославських губернаторів до різних міністерств, прохання в різні урядові установи губернаторів, членів катеринославського міського самоуправління та окремих приватних осіб; листування державних установ між собою (наприклад, канцелярії херсонського військового та катеринославського губернаторів у справі “строения” Катеринослава). Сюди ж включене листування між собою посадових осіб кінця XVIII ст. - В.В. Коховського з В.С. Поповим та П.О. Зубовим, котре має характер наративу, але по-суті є діловодчою документацією.

ІІІ. Документи довідкового характеру - статистичні джерела - описи міста та губернії, дані ревізій, інформація у звітах посадових осіб. До цього виду джерел відносяться й формулярні й облікові списки (А.Я. Фабра, А. Гуммеля та ін.).

Окремий комплекс складають наративні джерела: а) епістолярні джерела - листування високих посадових осіб останньої чверті XVIII ст., що не має характеру діловодної документації (зокрема, Катерини ІІ та Г.О. Потьомкіна); листи осіб - спостерігачів життя міста (О.С. Пушкіна, О. Бєлінського та ін.); б) спогади старожилів, мешканців Катеринослава, записки мандрівників, опубліковані значною мірою ще у ХІХ ст. (зокрема, на шпальтах “Екатеринославского юбилейного листка” 1887 р.). Серед праць мемуарного жанру виділяються спогади М.Л. Коржа, П. Сумарокова, О. Воєйкова, Г.Я. Титова, А.М. Фадєєва, В.Д. Машукова.

В якості історіографічних джерел використовуються фрагменти наукових та публіцистичних праць ХІХ - ХХ ст., а особливо 1980 - початку 2000 рр.: (статті, коментарі, репліки та ін.), присвячені проблемі літочислення міста, які вміщують різні підходи й версії витоків міст Півдня України й, передусім, Дніпропетровська.

В дисертації широко використані картографічні джерела - плани Катеринослава й карти територій Півдня України. Особливо корисним виявився потужний комплекс планів Катеринослава (проектних, реальних, з'єднаних) останньої чверті XVIII - ХІХ ст. Залучення інформаційних можливостей картографічних джерел сприяло реконструкції обрису Катеринослава в кінці ХVІІІ - середині XIX ст., дало можливість отримати додаткові висновки про типологічні та композиційні особливості, шляхи формування історичного центру Катеринослава; більш повно представити роль містоформуючих чинників, зокрема, особливостей ландшафту; простежити динаміку територіального розвитку міста.

Отже, разом з частиною джерел, опублікованих протягом ХІХ - ХХ ст., був залучений потужний комплекс неопублікованих або частково опублікованих джерел ранньої історії міста з архівосховищ міст Києва, Дніпропетровська, Санкт-Петербурга та Москви. Таким чином, структура джерельної бази даної роботи дає підстави робити вірогідні висновки й узагальнення, аргументувати свою позицію. Залучення існуючої джерельної бази та введення в обіг нових архівних джерел дозволило реалізувати мету та вирішити завдання дисертаційного дослідження.

Підрозділ 1.3 “Теоретико-методологічні основи дослідження” наголошує на тому, що єдиного загальноприйнятого визначення поняття “місто” не існує; немає й єдиних критеріїв визначення ознак міста, вказується на роль адміністративного (статус міста), економічного (розвиток ремесла, промисловості, торгівлі) та соціокультурного (протилежний сільському уклад життя) чинників. Домінуючим у вивченні міста як багатовимірного феномена є системний підхід - перш за все, в географії, архітектурі, соціології, екології. Місто розглядається як система, визначення структури міста різниться в різних галузях знання. Специфіку міста як гео-соціо-культурної системи доцільно розглядати у різних вимірах: територіально-географічному; архітектурно-планувальному; соціально-економічному - насамперед, через діяльність підприємств як економічного підґрунтя розвитку міста; соціально-політичному; культурному, інтелектуальному - як умови створення та функціонування міського соціуму і як продукту діяльності населення певного міста.

Пропонується визначення поняття “місто” як дослідницького об'єкту з урахуванням регіональних особливостей урбанізації Північного Причорномор'я, як місця інтенсивних культурних взаємовпливів, де в різні історичні епохи кардинально змінювались інтенсивність та домінуючі типологічні ознаки в характері урбанізаційних процесів. Це - населений пункт, який 1) має відповідний правовий статус, 2) функціонує як система зі сталими територіально-географічними характеристиками, соціальною структурою та архітектурно-просторовим вирішенням, (виключаються кардинальні зміни хоча б двох з названих компонент одночасно); 3) реалізується як центр впливу (військового, адміністративного чи економічного) на навколишній території; 4) має відмінний від сільського уклад життя; 5) ідентифікується самими мешканцями як “місто”, з відповідним протиставленням його поселенням інших типів. Під терміном “міська традиція” розуміється сталість міського життя переважно в соціокультурному контексті на конкретній території протягом значного історичного проміжку часу.

Прагнення вироблення єдиної методики датування міст є фактично недосяжним. З огляду на різні шляхи виникнення та траєкторії розвитку міст, слід вести мову тільки про деякі базові підходи до визначення віку міст. У переважній більшості історичних досліджень, як в Росії, так і в європейських і американських країнах, датування витоків історичного розвитку міст здійснюється на основі системного підходу, котрий надає вирішального значення моменту формування сталих міських ознак згідно з прийнятими в різні епохи критеріями; здебільшого це асоціюється з юридичним оформленням міського статусу (в Європі - надання магдебурзького права, в Росії XVIII - ХІХ ст. - указ імператора і т.ін.). Визначення історичного віку міст Півдня України здійснювалося протягом останніх двох століть також на основі системного підходу. Сьогодні дослідження спектру питань виникнення міст здійснюється головним чином, в межах проблеми літочислення; пріоритет системності та міських ознак суттєво поступається місцем пріоритетові хронологічної фіксації перших проявів процесу заселення території міста в його сучасному ареалі. Першопричини виникнення “проблеми літочислення” слід шукати не в суто науковій, а в соціокультурній сфері, оскільки вона породжена проблемами соціокультурної ідентифікації мешканців сучасних мегаполісів, тобто агломерацій, сформованих протягом другої половини ХХ ст. на базі одного або кількох давніх міських центрів.

Необхідно перенести увагу з проблеми літочислення на проблему генезису, формування та еволюції міст, де головним предметом дослідження стає процес виникнення сучасного міста в усій його повноті й багатоаспектності. Мова в першу чергу йде про неможливість поділу історії сучасних міст на доурбаністичний та власне урбаністичний етапи, а про декілька етапів розвитку урбанізаційних процесів в ареалі сучасних міст, які характеризуються різним рівнем інтенсивності та різними типологічними ознаками. Об'єктом дослідження визначаються різні населені пункти в ареалі сучасних міст, предметом дослідження стає їх історичний зв'язок. Результатом урбанізаційних процесів на кожному з етапів було виникнення одного - декількох міських (протоміських) поселень, котрі можуть не мати між собою безпосередньої спадкоємності. На одному з етапів виникає населений пункт, що стає “ядром”, основою формування сучасного міста. Витоки сучасних міст, утворених на основі кількох поселень, необхідно вести від виникнення поселення, що стало “ядром” подальшого міського розвитку, не будучи обов'язково найдавнішим за хронологією порівняно з усіма населеними пунктами, які знаходяться у структурі сучасного міста.

На етапі виникнення міста як логічного завершення процесу його генезису розрізняються його заснування та утворення. Заснування - одномоментний акт - вихід юридичного положення або закладка першої споруди. Утворення міста - процес, котрий у більшості випадків відбувається після заснування, характеризується формуванням сталих міських ознак й може займати різний проміжок часу. Відлік власне міської історії слід вести від моменту, коли населений пункт - ядро сучасного міста - починає набувати сталих міських ознак. “Заснування” нового міста на території населеного пункту нижчих рангів може характеризуватися як новий етап у розвитку вже існуючого поселення; або як початок формування окремого нового міського організму. Останнє твердження стосується тих випадків, коли процес формування нового міста супроводжується інтенсивними змінами соціальної структури та архітектурно-просторового вирішення одночасно, кардинально змінює характер розвитку поселення і призводить до виникнення нового міського організму, який має лише опосередкований історичний зв'язок із попереднім населеним пунктом. У цьому контексті набуває значення поняття “логіка історичного розвитку”, сутність якого щодо урбанізаційних процесів конкретизується через поняття “історичний континуїтет” (спадкоємність) розвитку. При розгляді урбанізації конкретного регіону доцільно розрізняти історичний континуїтет у розвитку регіональних урбанізаційних процесів та в розвиткові конкретних населених пунктів. У першому випадку це вимагає аналізу окремих етапів урбанізації з виокремленням урбанізаційних потоків та пошуку генетичного зв'язку між ними. Безпосередній історичний континуїтет у розвиткові конкретного міста виявляється в тому, що протягом всього історичного часу свого розвитку воно: 1) має єдине територіально-географічне ядро; 2) виявляє сталий характер розвитку, виключаючи швидкі та кардинальні зміни місця розташування, архітектурної композиції, соціальної структури.

Аналіз урбаністичних праць свідчить, що підбір і використання методів і підходів залежить перш за все від сформульованих конкретним дослідником-урбаністом мети і завдань дослідження, від взаємодії суб'єкту і об'єкту дослідження. Методологічним орієнтиром даної роботи слугувало сполучення двох підходів: системного підходу до міста як складного організму з комплексом міських ознак та підходу до міста як до багатовимірного феномена, окремого, протилежного селу соціокультурного варіанту розвитку людської цивілізації.

Розділ другий - “Генезис Катеринослава - Дніпропетровська”

У підрозділі 2.1. “Історичний розвиток міської традиції в Південній Україні” наголошується, що в Причорноморському регіоні в силу дії багатьох чинників не склалася стійка міська традиція до другої половини XVIII ст., насамперед з геополітичних причин (за винятком Криму). Характер урбанізаційних процесів визначався переважно зовнішніми чинниками, першорядне значення мали місце території в геополітичних та колонізаційних планах різних держав. Урбанізаційні процеси проходили у вигляді декількох різнохарактерних потоків, що спричинило фактичне формування кількох культурних урбаністичних традицій (турецько-татарської, литовської, козацької та ін.). Головним чинником, що зумовлював типологію міст, була нестабільність військово-політичної ситуації, економічний чинник мав підпорядковане значення й виявляв себе, головним чином, на території чорноморського узбережжя. Відповідно до другої половини XVIII ст. тут домінував тип міста - центру концентрації військової сили та адміністративного управління, водночас, із різним рівнем розвитку економічних функцій.

Друга половина XVIII ст. характеризується стабілізацією в Північному Причорномор'ї й засвідчує еволюцію типології міст в тому сенсі, що економічна функція дедалі зростає, висуваючи вимоги трансформації давніх та формування нових міст - поліфункціональних центрів, позбавлених явного домінування усталеної на даній території військової функції, натомість - з комплексом розвинених адміністративної, економічної та культурної функцій. Ця тенденція в історичній перспективі стає домінуючою. В останній чверті XVIII ст. різнохарактерні місцеві урбанізаційні потоки були скеровані й інтенсифіковані російським урядом в руслі власної колонізаційної політики. Виникає й інтенсифікується новий урбанізаційний потік, який розвинувся на власній підоснові, проте частково поглинув менш інтенсивні урбанізаційні потоки XVII - XVIII ст. Швидкі зміни геополітичної ситуації та розповсюдження в Росії другої половини XVIII ст. просвітницьких уявлень про сутність і функції міста спричинили кардинальні типологічні зміни в характері урбанізаційних процесів на території Степової України й чорноморського узбережжя. Втрачає домінуюче значення тип міста - центру концентрації військової сили. Інтенсивно проходить виникнення нових міст, лише опосередковано пов'язане з попереднім урбанізаційним досвідом. Виникає новий для даного регіону (за винятком Криму) тип міста - поліфункціональний центр; відповідно, становлення нових міст являло собою якісно новий процес, з іншими визначальними характеристиками.

У підрозділі 2.2 “Урбанізаційні процеси на теренах Дніпровського Надпорожжя (ХІ - середина XVIII ст.)” подається концепція розвитку урбанізаційних процесів в ареалі сучасного Дніпропетровська з давньоруських часів до середини XVIII ст. Виділяються три фази урбанізаційних процесів: 1) давньоруська доба (ХІ - ХІІІ ст.) - т.зв. Ігренське місто; 2) козацька доба (ХVI - середина XVIII ст.) - Старий та Новий Кодаки, можливо Самар; 3) остання чверть XVIII ст. - Катеринослав І та ІІ. Ключове стратегічне значення території Дніпровського Надпорожжя в ареалі Середнього й Нижнього Подніпров'я обумовило інтенсивний розвиток урбанізаційних процесів, який в цілому віддзеркалив особливості урбанізації регіону. Етапи урбанізації характеризуються різним рівнем інтенсивності формування міських ознак та еволюцією типологічних ознак у розвитку міських (протоміських) організмів: місто-економічний центр (тезис) > місто-фортеця, центр контролю й зосередження владних органів, водночас із ознаками економічного життя (антитезис) > місто - поліфункціональний центр з адміністративною, економічною, культурною функціями, натомість відсутністю військової (синтез).

Суб'єктами урбанізаційних процесів виступали різні за характером потоки, які в своїй підоснові зумовлювалися протилежними чинниками: зовнішніми (передусім з геополітичних та колонізаційних міркувань) та внутрішніми (передусім з метою господарського засвоєння). Внутрішній чинник господарської колонізації виявляє себе виразно в давньоруську (т.зв. Ігренське місто) та запорізьку добу (Новий Кодак). Натомість більш інтенсивний вплив зовнішніх чинників призвів до виникнення сталих міських об'єктів: Старого Кодака (польська військова колонізація), Катеринослава І та ІІ (російська колонізація кінця XVIII ст.). Важливою особливістю є різний ступінь інтенсивності урбанізаційних процесів на правобережній та лівобережній частинах Дніпровського Надпорожжя. Розпочавшись в давньоруські часи в єдиній точці - біля Кодацького порога, ці процеси розвивалися окремо і не перетиналися до кінця XVIII ст., коли виникнення Катеринослава ІІ означило якісно нову фазу урбанізаційних процесів та локалізацію сталих міських ознак в ареалі сучасного Дніпропетровська.

В XVII - XVIII ст. в ареалі Дніпровського Надпорожжя зароджується локальна міська традиція, породжена первісно зовнішнім чинником (заснування фортеці Кодак урядом Речі Посполитої у 1635 р.), згодом розвиток урбанізаційних процесів спрямовується внутрішніми чинниками (потреба заснування паланкового центру та господарської колонізації), результатом чого стає виникнення Нового Кодака. Відбувається повільна трансформація типологічних ознак міських об'єктів: від міста-фортеці (Кодак) до міського поселення з більш чітко вираженими економічними функціями (Новий Кодак). Запорозьким козакам належить явна заслуга в інтенсивному антропогенному засвоєнні території в межах сучасного Дніпропетровська, де протягом XVII-XVIII ст. утворилися населені пункти Старий Кодак, Новий Кодак, Лоцманська Кам'янка. У 1743 р. виникла слобода Половиця, яка є єдиним “першопоселенням” пізнішого Катеринослава на Дніпрі.

У підрозділі 2.3. “Катеринослав І (Кільченський)” ставиться й розв'язується проблема “двох Катеринославів”. Остання третина XVIII ст. характеризується інтенсифікацією урбанізаційних процесів в ареалі Дніпровського Надпорожжя, що призвело до виникнення сталого міського поліфункціонального центру - Катеринослава ІІ (на Дніпрі). Перша спроба утворення такого міста у вигляді Катеринослава І (Кільченського) виявилася невдалою. Доля двох Катеринославів вдало репрезентує складність та суперечливість процесу становлення нових міст в умовах інтенсивних змін геополітичної ситуації в регіоні.

Ідея будівництва губернського міста Азовської губернії з назвою “Катеринослав” на р. Кільчені остаточно оформилася в другій половині 1775 р. Місце визначилося влітку-восени 1775 р., назва обрана ймовірно між січнем - квітнем 1776 р. Катеринослав І проектувався і будувався передусім як місто-фортеця поблизу Дніпровської лінії. У 1776 р. почалися підготовчі роботи, однак місто почало розвиватися тільки на початку 1777 р., коли були затверджені проекти й розпочалася забудова. У 1778 р. до Катеринослава І були переведені губернські органи управління з Бєлєвської фортеці (сучасний Красноград). До 1781 р. в цілому сформувалися забудова та соціальна структура міста, в якій значну частку обіймали купці та ремісники; сюди прибула частина вірмен та греків з Кримського півострова. Місто намагалося стати торгівельним та культурним центром: тут мали проводитися ярмарки, в околицях працювали шкіряна та свічна фабрики, відкрилися два училища. За відомістю 1782 р. в місті мешкали 2520 осіб обох статей. Однак указами 1783 та 1784 рр. губернський центр перенесений на правий бік Дніпра; що спричинило згодом ліквідацію Катеринослава І.

Встановлено, що уповільнені темпи зростання, і, як наслідок, ліквідація Катеринослава І, були обумовлені дією комплексу чинників, що визначали динаміку розвитку краю в другій половині XVIII ст. В першу чергу, слід враховувати певну геополітичну ситуацію та її трансформацію у 1770 - 1780-х рр. У 1783 р., після приєднання Криму, необхідність у новостворених містах, які виконували функції фортець, відпала. Аналіз шляхів регіонального розвитку міст на прикладі Катеринослава І свідчить, що засновані у другій половині XVIII ст. міста, яким відводили роль передусім військових чи адміністративних центрів без подальших перспектив розвитку економіко-виробничого сектора, в умовах стрімких геополітичних змін занепали та поступово ліквідувалися.

Два Катеринослава є окремими міськими організмами, що не мають між собою безпосередньої територіальної, композиційної та типологічної спадкоємності. Водночас, існує опосередкований генетичний зв'язок через єдиний політико-адміністративний центр: частина адміністрації Азовської губернії, котра ввійшла до складу адміністрації Катеринославського намісництва, перебазувалася з Катеринослава І до Кременчука, згодом прибула до Катеринослава ІІ. Катеринослав ІІ успадкував від Катеринослава І статус (губернський - намісницький центр) й назву. До Катеринослава ІІ були переведені органи самоврядування Катеринослава І (Новомосковська) та частина населення, перенесені деякі споруди.

У підрозділі 2.4. “Історичні умови генезису Катеринослава ІІ (на Дніпрі)” досліджений вплив низки об'єктивних та суб'єктивних чинників на заснування та утворення Катеринослава на Дніпрі. Основними чинниками заснування нового міста слід вважати адміністративний та політико-ідеологічний. Встановлено, що головним чинником заснування міста на Дніпрі була специфічна геополітична ситуація та її трансформація у період з 1783 по 1791 рр. З'єдналися дві тенденції: до заснування регіонального центру управління колонізаційними процесами та до заснування “Південної столиці” Російської імперії. Остання тенденція відповідала розвиткові ідеї т.зв. “грецького проекту”, активне функціонування якої припадає на зазначений період. Економічні чинники на початковому етапі формування міста грали підпорядковану роль. Утворення Катеринослава ІІ зазнало помітного впливу суб'єктивних чинників у вигляді діяльності конкретних історичних осіб, серед яких виділяється постать Г.О. Потьомкіна - генерал-губернатора Новоросії, за останніми дослідженнями - чоловіка та співправителя Катерини ІІ. Він виступив ініціатором й натхненником будівництва потужного міського центру в Дніпровському Надпоріжжі, виходячи з неможливості до 1791 р. заснувати його на чорноморському узбережжі, особисто обрав первісне місце для будівництва, визначив його обсяги та комплекс функцій майбутнього міста (ідея “Нових Афін”). Ідея Катеринослава ІІ зазнала помітного впливу естетичних та соціальних ідей епохи Просвітництва (ідея “відкритого міста”).

Катеринослав ІІ мав опосередкований зв'язок з місцевою локальною урбанізаційною традицією XVII - XVIII ст.; однак безпосередня спадкоємність між Старим та Новим Кодаками; між останнім та Катеринославом ІІ заперечується як територіальною віддаленістю, так і кардинальними генетично-типологічними відмінностями. Катеринослав ІІ заснований “у Кайдака”, однак виник власним шляхом розвитку, не через органічний розвиток Нового Кодака, а на противагу цьому центрові. Новий Кодак поступово втратив урбанізаційний потенціал й перетворився у ХІХ ст. на село - передмістя Катеринослава внаслідок втрати функцій адміністративного, оборонного та економічного центру. Дійсна інтеграція його в структуру Катеринослава відбулася на початку ХХ ст.

Катеринослав ІІ виник на зіткненні двох колонізаційних та урбанізаційних потоків. Процес формування міста, який проходив на території “першопоселення” - Половиці, в значній мірі став можливим завдяки антропогенному засвоєнню ареалу Дніпровського Надпорожжя XVII - XVIII ст. В цілому ж він являв собою принципово новий соціальний та культурний організм - поліфункціональний центр, який був продуктом міської традиції, породженої урбанізаційною фазою останньої чверті XVIII ст. в житті Південної України.

Розділ третій - “Формування та еволюція Катеринослава на Дніпрі в кінці XVIII - середині ХІХ ст.”

Підрозділ 3.1. “Програма будівництва Катеринослава на Дніпрі та її реалізація (1780 - 1790-і рр.)” присвячений детальному розглядові основних положень програми Г.О. Потьомкіна та процесові її впровадження. Ініціативи Г.О. Потьомкіна щодо будівництва Катеринослава ІІ, традиційно відомі як “потьомкінські проекти (прожекти)”, характеризуються з нових позицій як програма утворення й розвитку міста, котра передбачала проведення низки заходів у різних галузях: забудова, архітектурно-просторове вирішення, формування соціальної структури, економічний і торгівельний розвиток, екологічні питання (озеленення території) та ін. Як і заснування, програма утворення міста обумовлювалася особливостями внутрішньої політики російського уряду в Південній Україні, й, водночас, зазнала помітного впливу суб'єктивного чинника - діяльності Г.О. Потьомкіна. Однак причини нездійснення цієї програми в повному обсязі коріняться не у діях конкретних осіб (зокрема, смерть Потьомкіна та Катерини ІІ), а в особливостях геополітичної та військово-політичної ситуації та змінах урядових пріоритетів щодо колонізації Степової України та причорноморської зони.

Комплексний аналіз джерел дозволив внести суттєві корективи в уявлення про хронологію й локалізацію процесу утворення Катеринослава ІІ. Офіційними підставами для формування нового намісницького центру стали укази 1783-1784 рр., передусім указ Катерини ІІ від 22 січня 1784 р. В результаті аналізу картографічних, статистичних та діловодних джерел доведено хибність розповсюджених уявлень, що початок утворення Катеринослава на Дніпрі слід датувати 1782, 1783, або 1784-1786 рр. Офіційне закладення першої споруди Катеринослава на Дніпрі - Преображенського собору - відбулося 9 (20) травня 1787 р. Процес утворення міста розпочався того ж року, однак найбільш інтенсивно проходив з 1789 до середини 1790-х рр. згідно з програмою Г.О. Потьомкіна під керівництвом В.В. Коховського. Як свідчать картографічні (генеральні плани) та діловодні (офіційне листування) джерела, первісно планувалося розмістити забудову Катеринослава ІІ на головній височині (середина - кінець 1780-х рр.). Незабаром виявилася неможливість такого кроку через низку об'єктивних причин, основною з яких була проблема водопостачання. Будівництво міста, розпочате 1787-1789 рр. на височині закладенням собору, спорудженням кількох адміністративних будинків, протягом 1790-х рр. зосереджується на території колишньої Половиці, супроводжуючись кардинальною трансформацією соціальної структури (міграція населення), переплануванням і новою забудовою території. У 1789 р. з Кременчука до Катеринослава ІІ переводиться “губернське правління”; у 1791 р. - міські магістрат та дума з колишнього Катеринослава І. В результаті утворився та почав функціонувати новий міський організм, який, водночас, має опосередковану історичну спадкоємність (континуїтет) як щодо Катеринослава І, так і свого “першопоселення” (Половиця). Не підтверджуються твердження, що в середині-кінці 1780-х рр. Катеринослав ІІ утворювався на базі цілої низки населених пунктів (Половиця, Новий та Старий Кодаки, Лоцманська Кам'янка), хоч це і передбачалося перспективною програмою Г.О. Потьомкіна. Заходи в цьому напрямі обмежились об'єднанням на декілька років (кінець 1780-х рр.) вигінної землі навколо міста. Формування міста не можна вважати результатом місцевих урбанізаційних процесів XVII - XVIII ст., оскільки воно обумовлювалося відмінним комплексом чинників. З кінця XVIII ст. на широкій джерельній базі простежується безпосередня історична спадкоємність розвитку Катеринослава ІІ, який переріс у сучасний Дніпропетровськ.