Періодична преса в суспільному розвитку південного степового регіону Російської імперії (1820-1865)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

На початку XXI ст. значення періодичної преси в соціально-політичному і культурному житті країни представляється безперечним. Не випадково пресу як невід'ємну складову частину засобів масової комунікації називають іноді “четвертою владою”. У той же час преса пройшла нелегкий шлях становлення і розвитку, перш ніж з окремих інформаційних листків і бюлетенів виникла система періодичної преси, яка перетворилася в серйозну суспільну силу.

Риси і ознаки соціального інституту періодика придбала поступово. Преса вже на ранньому етапі розвитку відбивала соціальні інтереси і політичні пристрасті груп населення, що домінували в суспільстві, і використовувалася ними як трибуна для викладу своїх позицій, вимог і доктрин. Це рівною мірою простежується як в серйозних редакційних статтях і фейлетонах, зарубіжних новинах, місцевих вістях, так і кореспонденціях з місць, листах в редакцію. У Російській імперії ці характерні ознаки преси, незважаючи на істотні обмеження з боку уряду, стали помітні вже у другій половині XVIII ст., надалі тенденція їх наростання ставала все більш очевидною. Особливу визначеність виступи на сторінках преси мали в періоди послаблення цензури, що були породжені в авторитарній державі політичними кризами в переломну епоху. На рубежі 50-60-х рр. XIX ст. російська періодика вперше яскраво продемонструвала уряду і суспільству свої можливості. Тому безперечний науковий інтерес становить вивчення процесу формування і функціонування центральної і регіональної преси в першій половині сторіччя, що створив базу для якісно нового етапу розвитку російської періодики.

Актуальність теми. Проблема розвитку преси, її місця в соціальному житті суспільства завжди була в центрі уваги вітчизняних і зарубіжних вчених. Задавання вивчення становлення і розвитку періодики включене до програми актуальних напрямів наукових досліджень вченими Росії, а єдиний в Україні Науково-дослідницький центр преси, що почав свою діяльність як структурний підрозділ Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України навесні 1993 р., взявся за розв'язання багатогранної проблеми з вивчення української періодики. Складовою частиною вирішення цього завдання, на думку керівника і організатора центру М.М. Романюка, має стати дослідження крім газет і часописів, що виходили українською мовою, вивчення іншомовної періодики, яка видавалася на території України. І це цілком справедливо, оскільки саме вона стала основою для розвитку української національної преси. Попередницею української періодики у першій половині XIX ст. в південних губерніях України була преса, що друкувалася французькою, російською, вірменською, німецькою, грецькою мовами, на їдиші та івриті і входила в регіональну систему періодичної преси Південного степового регіону Російської імперії, яка була підсистемою російської преси.

Незважаючи на те, що початковий період розвитку преси різних регіонів привертає сьогодні все більшу увагу дослідників, періодика Південного степового регіону Російської імперії першої половини XIX ст. до цього часу не зазнавала комплексного вивчення.

Мета і задачі дослідження. Об'єктом дослідження є місце і роль системи періодичної преси, що формувалася в Російській імперії в першій половині XIX ст., в суспільному розвитку регіонів країни.

Предметом дисертаційного дослідження обране вивчення закономірностей і особливостей становлення періодики Південного степового регіону, виявлення її місця в системі загальноросійської преси, значення регіональної періодики в соціально-економічному, політичному і культурному житті південних губерній і областей.

Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу регіональних газет, часописів і почасових видань як єдиної цілісності, вивчення архівних документів, переусвідомлення робіт попередників виявити ступінь і механізми впливу періодики на суспільне життя Південного степового регіону, простежити її функціонування в контексті уряд-преса та преса-читацька аудиторія.

Автор ставить перед собою наступні задачі:

розкрити вплив соціально-економічних, суспільно-політичних і культурно-просвітницьких чинників на зародження і становлення періодичної преси Південного степового регіону;

виявити основні етапи розвитку, зміну кількісних і якісних параметрів регіональної преси, особливості її функціонування в системі періодики Російської імперії;

розглянути взаємовідносини центральної і регіональної преси як один з аспектів проблеми взаємозв'язку центру і регіону;

проаналізувати політику уряду щодо місцевої періодики;

виявити вплив суб'єктів управління пресою регіону (місцевої адміністрації, Одеського цензурного комітету) та її об'єкта (читацької аудиторії) на формування системи регіональної преси;

встановити кількісний і соціальний склад читацької аудиторії, форми і масштаби впливу місцевої преси на читачів;

визначити типологічні групи видань у системі періодики регіону;

простежити процес формування журналістських кадрів в регіоні;

виявити матеріали регіональної преси з різних аспектів соціально-економічного, суспільно-політичного і культурного розвитку, атрибутувати найбільш значущі публікації;

розкрити інформаційні можливості місцевої преси як важливого компонента джерельної бази української, російської і молдавської історії;

обгрунтувати роль преси в соціально-економічному розвитку південних губерній і областей;

розглянути ступінь участі місцевої преси в суспільно-політичному житті регіону і країни;

простежити культурно-просвітницькі тенденції в розвитку регіональної періодики.

Вирішення всіх цих завдань дозволяє показати у всій повноті і складності процес становлення і розвитку регіональної періодики в період, що досліджується, і визначити місце преси в суспільному розвитку Південного степового регіону Російської імперії.

Територіальні рамки дослідження. В останні роки регіоналізм в роботах вчених набув поширення. Регіональний підхід нерідко застосовується і при дослідженні преси. У той же час він ставить перед вченими одну із складних проблем вивчення місцевої періодики XIX ст. - визначення регіону дослідження. Саме поняття “регіон” при аналізі провінційної преси з'явилося не випадково. Адміністративні кордони історично нестабільні, мінливі. Але, крім адміністративно-географічного чинника, на формування регіону визначальний вплив мають особливості економічного розвитку, культурних зв'язків, національного складу і деякі інші характерні ознаки.

На рубежі XVIII-XIX ст. в Російській імперії досить чітко визначилися окремі господарські регіони, де ті чи інші галузі господарства займали провідне місце, чим визначали їх сутність в економіко-господарському відношенні. Серед них чимале значення мав Південний степовий регіон, що включав Новоросійський край (до його складу в першій половині XIX ст. входили Катеринославська губернія з містами Таганрог і Ростов-на-Дону, Таврійська і Херсонська губернії), Бессарабська область і Область Війська Донського. Цей регіон склався пізніше ніж інші, оскільки значна частина його території, землі Північного Причерномор'я, увійшли до складу Російської імперії в останній чверті XVIII ст., а Придунайські степи - тільки в 1812 році. Вихід в Чорне і Азовське моря обумовив постійний характер контактів регіону із зарубіжними країнами, що стало найважливішим чинником, який наклав відбиток на економічний розвиток регіону. Сільськогосподарська продукція південних губерній і областей через портові міста прямувала на європейський ринок. Економіко-господарська спільність вплинула істотним чином на соціально-культурний розвиток регіону. Помітну роль у формуванні регіональної спільності відігравала також єдність адміністративного управління, що поширювалась на більшу частину цієї території у зв'язку із створенням Новоросійського і Бессарабського генерал-губернаторства.

Історичним чинником, що сприяв становленню регіону як єдиного цілого, було його прикордонне положення і сусідство з Туреччиною, яке неодноразово призводило до того, що дана територія ставала ареною військових дій. Наслідком російсько-турецьких зіткнень була слабка заселеність території та великий вільний земельний фонд, що обумовило ряд особливостей соціальної політики уряду в цьому регіоні, які робили його привабливим для переселенців. Багатонаціональний склад населення став ще однією суттєво значущою характерною особливістю Південного степового регіону.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1820 до 1865 р. XIX ст. Початковою датою дослідження став вихід першої газети в адміністративному центрі Новоросійського краю - Одесі, який ознаменував зародження журналістики на Півдні. Протягом 30 - 50-х рр. XIX ст. преса набула поширення у всіх губерніях і областях регіону. У період становлення системи періодичної преси основним суб'єктом управління для всієї періодики Південного степового регіону нарівні з центральним цензурним відомством був Одеський цензурний комітет. Єдине управління - важлива характерна риса, яка обумовила специфіку регіональної системи преси. Завершує період, що досліджується, цензурна реформа 1865 р., яка зруйнувала територіальні кордони системи преси даного регіону. З ліквідацією Одеського цензурного комітету періодика Області Війська Донського втратила взаємозв'язок з пресою Новоросійського краю і Бессарабії, пізніше, після ліквідації генерал-губернаторства, почали самостійний розвиток органи преси трьох південних губерній України і знову створеної Бессарабської губернії. Тим самим, вийшовши із загальної “регіональної колиски”, преса південних територій Росії, Молдавії і Південної України незабаром придбала нові, специфічні риси і стала складовою частиною інших регіональних систем. І це закономірно, оскільки система періодичної преси динамічна і змінює свій стан з часом.

1. Історіографія проблеми і джерельна база дослідження

Проаналізовано стан і основні напрями наукового вивчення проблеми, охарактеризовано джерельну базу та основні методологічні засади дослідження.

На першому етапі вивчення проблеми, що охоплює XIX - початок XX ст., питання розвитку регіональної преси розглядалися в публіцистиці та ряді наукових праць. На інтенсивний розвиток преси, що виходила в окремих губерніях і регіонах у першій половині XIX ст., звернули увагу ще сучасники. Бібліографічні огляди періодики, в яких помітне місце відводилося регіональній пресі, публікували “Московский телеграф”, “Журнал Министерства народного просвещения”, “Отечественные записки”, “Русский вестник”. Оглядачі зазвичай не пов'язували пожвавлення або занепад губернської преси зі зміною суспільно-політичної обстановки в країні, особливостями цензурної політики і навіть не намагалися пояснити причини цих явищ, частіше за все аналізуючи успіхи або фіаско окремих редакторів. Однак потрібно зазначити, що в цих оглядах знайшов відображення погляд сучасника, зацікавленого в розвитку губернської преси.

У кінці XIX - початку XX ст. вже спостерігається стійкий інтерес публіцистів, літературознавців, істориків до проблеми становлення періодики в Росії. Дослідники В. Богучарський, М.З амков та інші зосередили увагу на вивченні часописів, що виходили в столицях. Деякі автори вже тоді побачили в матеріалах місцевої преси одне з цінних джерел, що відображало провінційне суспільне життя. Однак основна увага в роботах вчених тієї пори приділялася цензурній політиці уряду, насамперед цензурній реформі.

Інтерес вчених до історії преси висунув на перший план створення бібліографічних довідників і покажчиків, необхідних для ефективної роботи з таким комплексом джерел, як періодика. У цей період вийшли фундаментальні бібліографічні роботи з історії російської періодики. У бібліографічному покажчику, складеному М.М. Лісовським, вперше були враховані періодичні видання, що виходили не тільки в центрі, але і на місцях. Окрім загальних бібліографічних довідників, створювалися тематичні огляди і покажчики матеріалів, опублікованих у регіональній пресі. У коротких передмовах до цих видань автори О. Боріневич, С. Крейтон, І. Струков, В. Ястребов та інші приводили деякі дані з історії заснування газети або часопису, їхніх редакторах і співробітниках. Сам факт появи покажчиків став свідченням значущості матеріалів губернської преси. Однак не можна не відмітити, що в бібліографічних довідниках і покажчиках зустрічаються істотні неточності, а зіставлення покажчиків з текстами регіональних видань показує їхню неповноту.

Вперше картину становлення одеської преси в статті “О периодических изданиях в Одессе”, опублікованій в 1858 р. на сторінках “Одесского вестника”, відтворив відомий історик і статистик А.О. Скальковський. Іноді історія окремих органів преси, в тому числі південних губерній і областей, привертала до себе увагу істориків, журналістів і літературознавців XIX ст. у зв'язку з ювілейними датами. У матеріалах, що публікувалися з нагоди чергового ювілею, зустрічаються цінні відомості про деякі маловідомі періоди виходу того чи іншого видання. Спроба огляду розвитку періодики Новоросійського краю загалом була зроблена в статті В. Яковлева, опублікованій у 1882 р. у журналі “Юг”. Лаконічну характеристику в цій роботі отримали чимало періодичних і почасових видань регіону, хоч біля третини з них все ж залишилися поза межами дослідження. Огляд розвитку донської преси під назвою “Первые газеты в Ростове-на-Дону” в 1914 р. було підготовлено Ф. Оболешевим. Дослідники стали частіше залучати матеріали регіональної преси як одне з джерел для вивчення проблеми. Ряд праць цього часу перевидано в 90-ті рр. У цілому роботи першого етапу, незважаючи на фрагментарність сюжетів і публіцистичність, мають безсумнівний інтерес для вивчення умов функціонування місцевої преси.

У радянської історіографії вже на начальному етапі затвердилася ленінська концепція “партійності” преси, що зробилася методологічною основою праць з історії періодики. Одночасно з розробкою концептуальних підходів в дослідженнях В.Є. Євгеньєва-Максимова, Б.П. Козьміна, З.П. Базельовой, С.С. Дмітрієва була продовжена традиція вивчення центральної преси, започаткована дослідниками попереднього сторіччя. Вони зосередили основну увагу на органах періодики радикального напряму і частково провідних органів ліберальної преси. Офіційна, урядова преса просто ігнорувалася дослідниками. Такий підхід приводив до виділення окремих груп періодики з системи преси країни і не дозволяв відтворити цілісну картину її розвитку. У той же час цей період став етапом накопичення відомостей з історії ряду яскравих легальних і нелегальних видань. Скептично-негативне ставлення до офіційної преси, особливо до “Губернских ведомостей”, що надовго затвердилося в роботах радянських дослідників, істотно гальмувало вивчення становлення регіональної періодики, в системі якій офіційні видання займали головне місце. Винятком стала невелика робота Я.З. Бермана, написана в 1928 р. до сторічного ювілею газети “Одесский вестник”, яку автор розглядав як підготовчий матеріал для вивчення історії цієї авторитетнішої регіональної газети, хоча вона і знаходилася тривалий час у веденні канцелярії генерал-губернатора.

У другій половині XX ст. розпочався новий період у дослідженні проблеми. Значно поширилося коло питань, що вивчалися дослідниками. У працях відомих істориків преси О.Г. Дементьєва, В.Г. Березіной, Б.І. Єсіна, О.І. Станька, П.М. Федченка та інших виявлено загальні закономірності розвитку періодики, охарактеризовано найважливіші газетні і журнальні видання столиць, діяльність відомих публіцистів. У цих роботах відсутні розділи, спеціально присвячені провінційній періодиці, але вже висловлюються думки про її швидке кількісне зростання з середини XIX ст., про поступове збільшення її читацької аудиторії. Виділивши вивчення газет в самостійну проблему, ця група дослідників створила об'єктивні передумови для більш глибокого розгляду не тільки столичних видань, але і провінційної преси, оскільки на відміну від столиць на місцях переважала газетна періодика.

Водночас у другій половині ХХ ст. у працях російських і українських істориків Є.І. Дружиніної, В.П. Ващенко, Т.Ф. Григор'євої, Г.Д. Казьмирчука, З.В. Першиної, Г.І. Марахова та інших ґрунтовно розкриті питання соціально-економічного, політичного і культурного розвитку Російської імперії, її південних околиць. Деякі з них до дослідження проблеми залучали регіональну пресу.

З появою фундаментальних праць з історії преси явно намітилася тенденція перегляду негативного ставлення до провінційної періодики, все більш рішуче визнавалися її достоїнства як історичного джерела, яке вельми глибоко і повно відображало особливості суспільного розвитку на місцях. На цьому етапі вийшли спеціальні роботи, присвячені губернській пресі Поволжя, Бессарабії, Дону і Північного Кавказу. Особливе значення для висвітлення проблем, що розглядаються в дисертації, мали роботи, в яких підіймалися питання розвитку преси територій, що входили до складу Південного степового регіону. У 1989 р. вийшла монографія, що представляє безперечний інтерес для вивчення преси Бессарабії другої половини XIX - початку XX ст., молдавського дослідника Б.О. Трубецького “Из истории периодической печати Бессарабии”. Однак, якщо приватна преса другої половини XIX ст. знайшла в роботі глибоке і всебічне висвітлення, то перше десятиріччя видання “Бессарабских областных ведомостей” розглядається автором лише в загальних рисах. Колектив факультету журналістики Ростовського-на-Дону університету з середини 70-х рр. обрав для себе пріоритетним напрямом вивчення періодики Дону. Систематизований матеріал про розвиток донської преси представлений у колективній монографії “Из истории журналистики Дона”, що вийшла в 1977 р. Дослідження охоплює період з 30-х рр. XIX ст. по 30-і рр. XX ст., що дає уявлення про основні етапи становлення преси на Дону і закономірностях її розвитку. Помітним внеском у вивчення донської періодики стала монографія О.І. Станька “Журналистика Дона и Северного Кавказа” (1990). Разом з тим, треба визнати, що автор мало уваги приділив першим крокам становлення газетної преси на Дону, зокрема “Донским войсковым ведомостям”, практично не торкнувся проблеми участі перших місцевих газет у суспільному житті провінції. Літературознавчий аспект даних робіт обумовив глибокий аналіз історії заснування і функціонування органів провінційної преси, водночас недостатнє висвітлення участі преси в обговоренні найважливіших суспільних проблем.

Залишається, як і раніше, майже невивченою історія преси, що виходила в Російській імперії іноземними мовами. До цього часу навіть немає повного бібліографічного довідника іншомовних газет і часописів. Короткі і часом неточні відомості з цього питання містяться в роботах з історії окремих етнічних груп, які проживали на території Росії.

Паралельно з розглядом окремих груп періодики з середини 70-х рр. у сферу вивчення історії преси став проникати системний підхід. Система преси (Росії загалом або її окремих регіонів), взята в певні історичні відрізки часу, незабаром була проголошена однією з найважливіших категорій в дослідженні історії періодики і її місця у суспільному розвитку. Враховуючи, що універсальної класифікації для побудови моделі системи преси немає, ентузіасти системного підходу поставили за мету виявлення головних типоформуючих ознак преси (Б.І. Єсін, Є.В. Ахмадулін), однак до цього часу єдиного підходу до розв'язання цієї проблеми не існує. Вельми переконливою, на наш погляд, є схема ростовського дослідника Є.В. Ахмадуліна, заявлена ним у статті “Системный подход в исследовании региональной печати”. Він виділяє в системі регіональної преси ряд взаємопов'язаних і взаємозалежних елементів: 1) суб'єкт управління, в поняття якого входять урядові установи, керуючі пресою, видавці, редактори; 2) безпосередньо періодичні видання; 3) об'єкт управління - читацька аудиторія. Дійсно, система регіональної преси охоплювала певну територію, прямувала з єдиних центрів, мала своїх видавців, редакторів і авторів, регіональні особливості властиві і читацькому колу провінційних видань. Методологічне положення про необхідність вивчення преси як єдиної цілісності отримало подальше обґрунтування в 1985 р. у збірнику “Становление и развитие местной печати в России”.

Кінець XX - початок XXI ст. в українській і російській історіографії став етапом подолання ідейної детермінованості, поширення методологічної розкутості при ретельному вивченні об'єкта і предмета дослідження. У джерелознавчих працях все більш уваги приділяється пресі, підручники з джерелознавства містять великі огляди преси як історичного джерела. Все ж в науковій літературі з історії періодики та її місця у суспільному житті окремих регіонів Російської імперії, як і раніше, переважає напрям, коли досліджується не вся система преси, а окремі її групи, незважаючи на те, що штучне виділення конкретної групи преси з цілісної системи обмежує дослідження її функціонування суто специфічними рамками без урахування різнотипних зв'язків, взаємодії і конкурентної боротьби з іншими виданнями за вплив на читача. Незважаючи на декларування рівноцінності всіх груп періодики для вивчення системи регіональної преси, дослідникам так і не вдалося повністю позбутися “недовіри” до початкового етапу розвитку офіційної губернської періодики, внаслідок чого цей період вивчений дуже слабо.

У зарубіжній історіографії можна виділити три аспекти, тією чи іншою мірою торкаються вивчення теми, що досліджується. Насамперед, у працях зарубіжних вчених досить глибоко розроблені методологічні основи вивчення преси. Історія становлення теоретичного фундаменту сучасної американської комунікативістики і перетворення її в академічну дисципліну міцно пов'язано з іменами У. Шрамма, Ф. Сиберта, Т. Пітерсона. Їхня спільна робота “Чотири теорії преси” вважається на Заході протягом тривалого часу зразком академічної точки зору на соціальну сутність преси. У книзі виділено чотири типи розуміння суспільного статусу періодики, перший з яких - авторитарний, на думку авторів, співвідноситься зі структурами феодально-абсолютистських режимів, при яких преса була покликана служити інтересам не маси, а державної влади, що, безумовно, мало місце в першій половині XIX ст. в Росії.

З іншого боку, увагу зарубіжних дослідників привернули реформи 60-70-х рр. XIX ст., що проводилися в Російській імперії. Намагаючись пояснити характер російської історії, основною причиною перетворень дослідники М. Раєв, А. Гершенкрон, Д. Орловський вважають процес модернізації країни, яка внаслідок особливостей її історичного розвитку була змушена обрати шлях доганяючого розвитку. Зарубіжних авторів цікавила також цензурна реформа, її взаємозв'язок з іншими найважливішими економічними і політичними перетвореннями в Росії (К. Рууд). Третім аспектом зіткнення зарубіжних авторів з даною проблемою стало залучення деяких матеріалів преси Південного степового регіону як одне з джерел для вивчення проблеми, що ними досліджується. При написанні монографії “Історія Одеси” американська дослідниця П. Герліги використала матеріали провідних одеських газет.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної історіографії дозволяє зробити висновок про значення регіональних досліджень періодики як найважливішої складової системи преси країни і водночас свідчить про слабке вивчення періодики Південного степового регіону Російської імперії, комплексного дослідження якої до цього часу не проводилося. Підбиваючи підсумки розгляду історіографії теми, можна констатувати:

1. У вивченні преси Південного степового регіону накопичено певний масив наукових досліджень, які стосуються різних аспектів проблеми. Однак вони не охоплюють її загалом, оскільки не представлено в історичній послідовності передумови виникнення регіональної преси, особливості її розвитку і функціонування, не розкриті її місце і роль у суспільному житті південних областей і губерній.

2. В узагальнюючих роботах з історії економічного, політичного і культурного розвитку Новоросійського краю, Бессарабської області і Області Війська Донського першої половини XIX ст. матеріали преси використовувалися як одне з джерел для вивчення проблеми, але ніколи не розглядався її комплексний вплив на суспільне життя регіону.

Слабке дослідження теми обумовило широту джерельної бази дисертаційної роботи. Для вивчення поставлених у дисертації проблем залучено великий комплекс джерел, які можна систематизувати таким чином: 1) періодична преса; 2) законодавчі акти уряду стосовно преси; 3) матеріали центральних і місцевих цензурних органів; 4) документи місцевої адміністрації; 5) статистичні джерела; 6) матеріали особистого походження (мемуари, щоденники, переписка видавців, публіцистів, суспільних діячів періоду).

Найважливішою групою джерел для дослідження проблеми є масив регіональних періодичних і почасових видань (64), які виходили в Новоросійському краї, Бессарабії і Області Війська Донського в першій половині і середині XIX ст., що в основній своїй масі раніше не притягувалися до спеціального дослідження у повному обсязі. Труднощі роботи над пресою зумовлені рядом чинників. По-перше, преса періоду, що досліджується, стала бібліографічною рідкістю, ряд видань не дійшов до нашого часу. По-друге, повні комплекти регіональної преси надто рідко можна виявити у фондах однієї бібліотеки, тому відтворення максимально укомплектованого масиву преси вимагало пошукової роботи в бібліотеках і архівах Росії, України, Молдови. Вивчення становлення системи регіональної періодики здійснювалося в контексті загальноросійської преси, тому до дослідження були залучені 29 найвпливовіших видань Петербурга і Москви, що друкувалися представниками різних течій суспільної думки. Одним з критеріїв відбору центральної преси стала ступінь її поширення на території Південного степового регіону. Такий підхід до вивчення проблеми дозволив прослідити взаємодію і взаємовплив столичної і регіональної періодики.

Другою групою джерел стали законодавчі акти російського самодержавства, головним чином законодавство про пресу, цензурні статути і розпорядження. Матеріали і документи про діяльність цензурних органів, які опубліковані в “Полном собрании законов Российской империи” і “Сборнике постановлений и распоряжений по цензуре с 1702 по 1862 год” досить добре вивчені дослідниками. Виходячи з цього, завдання аналізу зводилося до виявлення впливу цензурного законодавства на становлення цензури на місцях, коливань у цензурній політиці відносно провінційної преси.

Значно розширюють перспективи дослідження проблеми взаємовідносин провінційної преси і цензурних органів неопубліковані матеріали архівних фондів. Численний комплекс джерел, що всебічно характеризують методи управління пресою різних регіонів Росії, становлення місцевих цензурних комітетів, основні форми взаємодії центральних і регіональних цензурних установ, знайшли відображення в документах Головного управління цензури (Ф. 772), що зберігаються в Російському державному історичному архіві (Петербург). У цьому фонді знаходиться понад 100 справ, що стосуються діяльності Одеського цензурного комітету і розвитку періодики в Південному степовому регіоні. Понад 70 справ з пересічних проблем відклалися ще в 12 фондах цього архіву. Враховуючи, що суб'єктом управління всією пресою південних губерній України, Бессарабії і Області Війська Донського був Одеський цензурний комітет, велика увага була приділена матеріалам фондів 8 (Одеський цензурний комітет) і 9 (Окремий цензор по внутрішній цензурі) Державного архіву Одеської області (Одеса). Ставлення до періодики місцевої адміністрації, ступінь її впливу на розвиток періодичних і почасових видань, форми і методи впливу на пресу можна простежити на основі численних документів, що зберігаються у фонді 1 (Управління Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора), фонді 2 (Канцелярія Одеського градоначальника) і ряді особистих фондів. Взаємовідносини між місцевими цензурними комітетами, деякі особливості цензури іншомовної преси дозволяють розглянути документи фонду 293 (Київський цензурний комітет), які містяться в Центральному державному історичному архіві (Київ). Не менш важливі матеріали Державного архіву Російської Федерації (Москва), у фонді 109 якого збереглися документи III відділення й.і.в. канцелярії, що грало помітну роль у цензурній машині самодержавства. У звітах і рапортах представників місцевої адміністрації, донесеннях чиновників і агентів III відділення знайшли відображення їхні погляди на проблему впливу преси на суспільно-політичне життя провінції, а також способи підкорення періодики, в тому числі періодичних і почасових видань Південного степового регіону, волі уряду, що пропонуються ними.

Наступним цінним комплексом джерел, необхідним для вивчення історії преси і її місця у суспільному житті, є матеріали особистого походження: мемуари, щоденники, приватне листування. У роботі залучено спогади і щоденники цілого ряду сучасників, які займали різне суспільне положення і стояли на різних політичних платформах: міністра внутрішніх справ П.А. Валуєва, поміщика Херсонської губернії К.О. Рощаковського, одного з керівників катеринославського “Клубу піквіків” М.П. Балліна і багатьох інших. Значний інтерес становлять спогади співробітників і цензорів центральної і регіональної преси про особливості видавничої справи в Росії, участі преси у суспільному житті краю і країни (О. Нікитенка, М. Греча, П. Морозова, П. Сокальського, А. Єгорова та інш.). Деякі аспекти журналістської діяльності місцевих видавців і редакторів, їхні контакти між собою зафіксовані в епістолярних пам'ятниках, більшість з яких відклалися в особистих фондах. Переважна частина матеріалів особистих фондів уперше вводиться в науковий обіг. Небагато особистих архівних фондів діячів преси збереглося в цілісності, більшість з них розрізнені і знаходяться в різних колекціях, що відклалися в архівах і рукописних відділах бібліотек. Ці матеріали дозволили розглянути творчі задуми видавців і журналістів, їхні взаємовідносини, встановити авторство багатьох публікацій.

Певний інтерес для вивчення проблеми мають статистичні матеріали з історії преси, а також із соціально-економічного розвитку регіону. Дослідження статистиків першої половини і середини XIX ст. дозволяють зіставити дані, опубліковані на сторінках преси, зі спеціально підготовленими науковими статистичними розробками тих років. Серед статистичних матеріалів значне місце належить працям видатних статистиків регіону - А.О. Скальковського і О.Г. Тройницького. Усі ці групи джерел як опубліковані, так і ті, що зберігаються в архівах, дозволяють всебічно розглянути проблеми, що висуваються в дисертації.

2. Становлення і розвиток періодичної преси в Південному степовому регіоні Російської імперії

Розглядаються еволюція і механізм взаємодії центральної і регіональної преси, характеризуються окремі групи періодики Південного степового регіону.

Етапи становлення і особливості функціонування періодичної преси в центрі і на місцях.

Аналізуються закономірності і особливості розвитку періодичної преси в Росії, вплив центральної періодики на регіони країни. У підрозділі виділіно основні етапи у розвитку системи періодичної преси Російської імперії. На відміну від більшості ранніх західноєвропейських видань, що служили переважно комерційним інтересам, особливістю початкового етапу (1702 р. - 50-і рр. XVIII ст.) у Росії стало формування періодики під егідою самодержавства, яке прагнуло використати пресу як рупор урядової політики. У другій половині XVIII ст. почалося поступове становлення приватної і зародження провінційної преси. На першу третину XIX ст. припадає інтенсивний розвиток відомчої, галузевої і наукової періодики, поява трьох цензурних статутів і установлення цензурних органів. Важливим періодом в розвитку періодичних і почасових видань у Росії була друга третина XIX ст., коли періодика почала розвиватися як углиб, так і вшир, поступово трансформуючись у систему преси. Саме на цьому етапі сформувалися необхідні умови для розвитку провінційної періодики.

Паралельно з формуванням системи преси склалася мережа цензурних органів у центрі і на місцях, за допомогою яких російський уряд прагнув контролювати столичну і регіональну періодику. Наявність жорсткої цензури стала одним з чинників, що обумовив специфіку процесу становлення регіональної преси. Складовою частиною системи цензурних органів країни був заснований в 1831 р. Одеський цензурний комітет, у веденні якого в середині століття знаходилася преса південних губерній України, Бессарабії і Області Війська Донського. У підрозділі проаналізовано склад і основні напрями діяльності цензурного комітету, в якому головували попечителі Одеського учбового округу. Відносний лібералізм комітету був пов'язаний з поглядами і діяльністю окремих попечителів (Д.М. Княжевича, М.І. Пирогова). Великий вплив на становлення преси в регіоні мали генерал-губернатори краю. Новоросійський і Бессарабський генерал-губернатор М.С. Воронцов розглядав пресу як важливий імпульс для розвитку регіону і створював сприятливі умови для поширення в краї центральної періодики і становлення місцевої преси. Іншу позицію займав генерал-губернатор О.Г. Строганов, який істотно посилив в кінці 50-х рр. XIX ст. контроль над місцевою пресою.

Становлення газетної преси в регіоні.

Розглядається зародження і розвиток газетної періодики в Південному степовому регіоні. Перша газета, що була заснована в 1820 р. і видавалася французькою мовою в адміністративному центрі Новоросійського краю, портовому місті Одеса, за своїми задачами і змістом була ближчою до ранніх західноєвропейських видань, чим до центральної російської преси, оскільки спочатку була покликана забезпечити потреби підприємців, переважно іноземних, в оперативній і достовірній комерційній інформації. З появою в 1827 р. двомовної російсько-французької газети “Одесский вестник - Journal d'Odessa” та її подальшим поділом на два самостійних видання намітилася тенденція переорієнтації регіональної преси на потреби співвітчизників. Кордони адміністративного центру преса подолала в кінці 30-х рр. XIX ст., коли в регіоні стали виходити “Херсонские”, “Екатеринославские”, “Таврические губернские ведомости”, “Донские войсковые ведомости”, а з 1854 р. - “Бессарабские областные ведомости”. Ототожнювати умови існування столичної і місцевої преси неправомірно. Уряд проводив по відношенню до провінційної журналістики політику, направлену, з одного боку, на стримання темпів її розвитку, а з іншого, на розширення масиву проурядової офіційної періодики. Тому тривалий час преса регіону була представлена виключно офіційними виданнями. За змістом вони значно відрізнялися один від одного. Якщо губернські, обласні і військові “Ведомости” видавалися за вузькою програмою і лише умовно могли впливати на громадську думку, популяризуючи знання в області сільського господарства і формуючи любов читачів до історії, етнографії і статистики, то “Одесский вестник” може бути віднесений до авторитетних суспільно-політичних газет Російської імперії.

Лише у другій половині 50-х рр. XIX ст. у регіоні почалося заснування відомчих і приватних органів преси. З цього часу вони стали виходити не тільки в Одесі і в губернських містах, але і в ряді повітових центрів. У цей період Південний степовий регіон - один з небагатьох у російській провінції - переживав помітний підйом у розвитку газетярства, що був благодатним грунтом для формування в регіоні плеяди талановитих журналістів, які тісно зв'язали своє життя з редакційно-видавничою діяльністю. Заснована в першій чверті XIX ст. газетна періодика даного регіону до середини 60-х рр. поступово трансформувалася у систему регіональної преси.

Газетна преса етнічних груп.

Розглядається становлення в регіоні іншомовних газет, що виходили французькою, німецькою, грецькою мовами, їдишем та івритом, спроби заснування періодичних видань болгарською і молдавською мовами, що відображало одну з характерних особливостей краю - його багатонаціональний склад. Міцно затвердилася в регіоні французька преса. Якщо перші французькі газети призначалися для широкого кола зарубіжних комерсантів і іноземних переселенців, то згодом навколо “Journal d'Odessa” об'єдналися етнічні французи. У 40-і рр. XIX ст. до франкомовної преси додалася німецька газета “Unterhaltungsblatt”, на сторінках якої енергійно обговорювалися проблеми колоністів. В умовах перегляду цензурного статуту і тимчасового ослаблення цензурних рамок розпочався вихід першої приватної газети німецькою мовою “Odessaer Zeitung”, грецької газети “Меркурий”, єврейських видань “Гамелиц” (іврит) і “Кол-Мевассер” (ідиш). Газетна преса етнічних груп стала невід'ємною складовою частиною системи преси Південного степового регіону. Вона помітно впливала як на соціокультурний розвиток конкретної етногрупи, в інтересах якої видавалася та чи інша газета, так і всього населення краю, чому сприяли переклад і публікація матеріалів іншомовної преси на сторінках регіональної періодики.

Зародження журнальної регіональної періодики.

Аналізується розвиток місцевих часописів і робиться висновок про те, що в регіоні вони кількісно значно поступалися газетній пресі, і з'явилися (крім спеціальних наукових видань) як особливий різновид лише з кінця 50-х рр. XIX ст. з поширенням приватних і відомчих видань. У комплексі журнальної періодики регіону помітне місце зайняв літературно-суспільний часопис “Южный сборник”, орган православного духовенства “Херсонские епархиальные ведомости”, відомчий журнал Одеського учбового округу. Помітне місце в періодичній пресі краю належало виданням, заснованим представниками єврейської (“Рассвет” і “Сион”) і вірменської (“Радуга”) общин, що черговий раз вказує на специфічний, багатомовний склад місцевої читацької аудиторії. Вихід журнальної періодики в регіоні співпав за часом з деяким послабленням урядового цензурного контролю, що дозволило першим національним літературно-суспільним часописам виступити не тільки з просвітницьких позицій, але і відстоювати інтереси власної етнічної групи. Кожне видання було орієнтоване на своє коло читачів і зуміло зайняти, незважаючи на короткочасність існування багатьох з них, власну нішу в масиві журнальної преси країни. По відношенню до читачів періодика з перших своїх кроків здійснювала соціокультурну структуризацію аудиторії за допомогою ціни видання, поділяючи її на масову і елітарну, а всередині цих груп затверджувала соціокультурну орієнтованість на певні типи видань: суспільно-політичні, спеціально-наукові, літературно-суспільні і літературні.

3. Соціально-економічний розвиток регіону у висвітленні місцевої преси

Проаналізовано участь преси в обговоренні проблем економічного розвитку країни і регіону.

Обговорення проблем розвитку сільського господарства на сторінках регіональної періодики.

Розглядаються публікації місцевої преси, в яких знайшли висвітлення особливості і основні напрями розвитку сільського господарства регіону, а також закономірності еволюції феодально-кріпосницької системи на етапі її кризи, незважаючи на те, що кріпосні відносини на Півдні не мали глибокого коріння. Ще в 40-і рр. XIX ст. на сторінках регіональної преси стали з'являтися публікації про становище селянства, в тому числі і кріпосного. На цьому етапі місцева преса виступала в основному з консервативних позицій. Наприкінці 50-х рр. у період підготовки селянської реформи співвідношення політичних сил в регіоні змінилося на користь прихильників ліквідації кріпацтва. Хоча в пресі Південного степового регіону зустрічалися виступи противників селянської реформи (особливо в “Journal d'Odessa”), але переважна більшість авторів статей і матеріалів, усвідомлюючи неминучість перетворень, спрямували свою полемічну енергію на відстоювання власних інтересів з питання про умови скасування кріпацтва. У пресі всебічно представлено погляди діячів різних політичних течій з цієї проблеми. Скасування кріпацтва, спочатку із захопленням сприйняте органами місцевої преси, незабаром породило серйозну соціальну напруженість у суспільстві, замовчування якої стало небезпечним. Дозована інформація про селянські заворушення в країні, що подавалася періодичною пресою, зумовила появу на її сторінках ряду ініціатив, спрямованих на вирішення соціальних проблем, які виникли внаслідок реформи. Не пускаючи справу обговорення підготовки і реалізації селянської реформи на самоплив, уряд суворо стежив за тим, щоб загальний тон публікацій не вийшов за межі дозволеного, і з цією метою впливав на пресу численними обмежувальними циркулярами.

Регіональна преса про особливості розвитку зовнішньої і внутрішньої торгівлі в краї.

Досліджені позиції місцевої преси у сфері найбільш характерної для економіки регіону діяльності, що забезпечувала його інтенсивний розвиток. Динаміка розвитку зовнішньої і внутрішньої торгівлі стала однією з пріоритетних тем. Торгово-промислові кола, в інтересах яких і було розпочате видання регіональної періодичної преси, поступово зрозуміли і оцінили соціальне значення друкованого слова. Від рекламно-інформаційних видань вони перейшли до заснування власних органів преси і спроб впливу на інші видання. Провідниками позицій і поглядів торгової буржуазії південних губерній стали газети “Листок РОПиТ”, “Полицейский листок Керчь-Еникольского градоначальства”, “Полицейский листок Таганрогского градоначальства”, які видавалися за її участю, а також “Одесский вестник”. На сторінках цих видань в основному і була сформульована платформа підприємців Півдня в період підготовки і проведення в Росії економічних перетворень. У гострих дискусіях на сторінках преси торгова буржуазія рішуче відстоювала свої комерційні інтереси. Енергійно велася в пресі полеміка з питання щодо одеського порто-франко, свободи торгівлі в масштабах країни. Переважна частина комерсантів Півдня на противагу фабрикантам Центрального промислового регіону ратувати за зменшення митних зборів на товари, що імпортуються, послаблення митних бар'єрів. Велику увагу регіональна періодика приділяла перетворенням, що проводилися в країні у сфері кредитування і фінансів.

Відображення в регіональній пресі становлення промисловості і транспорту в південних губерніях та областях.

Аналізуються матеріали регіональної преси з питань розвитку промисловості і торгівлі, які займали помітне місце на її сторінках. Якщо “Губернские” і “Областные ведомости” в основному характеризували різні сторони розвитку місцевої промисловості за допомогою економіко-географічних і статистичних описів, то органи буржуазної преси - “Листок РОПиТ” і “Полицейские листки” спільно з “Одесским вестником”, стали трибуною для виступів промисловців і підприємців. Вони енергійно наполягали на скасуванні кріпацтва, яке могло вивільнити для заводів, фабрик і торговельного флоту сотні робочих рук, на знищенні обмежень на промислову діяльність, активно обговорювали стан акціонерного фундаторства. У пресі міцно затвердився відділ “Оголошення”, в чому виявилась не тільки прагматична зацікавленість торгово-промислового капіталу періодикою як посередником між виробником і покупцями, але і його прагнення використати пресу як засіб створення стійкого поля попиту і пропозиції. Транспортна проблема рівною мірою всією регіональною періодикою зводилася до обговорення умов розвитку водного і залізничного транспорту. Для регіону, що спеціалізувався на експорті сільськогосподарської продукції, нестача транспортних засобів була особливо відчутна. Близькість позицій регіональної преси з ключових проблем епохи була продиктована спільністю економічних інтересів представників різних станів південних губерній і областей, втягнутих внаслідок територіальних особливостей краю у зовнішньоторговельну діяльність. Дискусійність і полемічність стала невід'ємною рисою виступів місцевих публіцистів у період підготовки соціально-економічних реформ середини XIX ст.

І все ж схожість позицій окремих видань не означала їхньої тотожності. Загальна картина в конкретному друкованому органі мала, безумовно, свою специфіку. Виявити її по відношенню до видань, які мали в цей період певну суспільно-політичну платформу, дозволяє контент-аналіз, завдання якого в цьому випадку зводиться до складання каталога цінностей, що декларувалися даними виданнями. Для аналізу відібрані газетні видання, участь яких в обговоренні економічних проблем внаслідок відносної оперативності була значно помітнішою, ніж журнальної періодики. Контент-аналізу були піддані матеріали “Одесского вестника”, “Journal d'Odessa”, “Листка РОПиТ”, “Полицейских листков” Таганрогського і Керч-Єнікольського градоначальств, “Odessaer Zeitung”, “Николаевского вестника”, “Ростовского-на-Дону вестника”, які мали в період, що досліджується, найбільш яскраво виражені політичні і економічні пріоритети. Поза контент-аналізом залишилися губернські, обласні і військові “Ведомости”, що незначною мірою відображали ці проблеми. Виявити чіткі тенденції в зміні цінностей дозволяють протилежні ціннісні шкали (реформаторська і традиційна) як орієнтири ціннісної свідомості. При урахуванні кожної ціннісної ознаки дотримано принцип діхотомії: цінність або репрезентована в тексті, або ні. Введення полярних ціннісних шкал дозволяє формулювати висновки не тільки про тенденцію тяжіння органу преси до певної ціннісної позиції, але і виміряти амбівалентність у ставленні до взаємовиключаючих, на перший погляд, ціннісних орієнтирів, характерну для індивідуальної і суспільної свідомості на переломних етапах. Контент-аналіз показав, що каталоги цінностей у газетах в основному співпадають. Середній по виданнях коефіцієнт кореляції відносно реформаторської шкали становить 0,56, традиційної - 0,21. При цьому найбільш висока ступінь орієнтованості на традиційну шкалу характерна для “Journal d'Odessa” - 0,29, найнижча - для “Листка РОПиТ” - 0,14. Контент-аналіз, таким чином, підтверджує, що періодична преса Півдня в основному була орієнтована на проведення в країні глибоких соціально-економічних перетворень.

4. Участь регіональної преси в суспільно-політичному житті Російської імперії

Присвячений виявленню періодів найбільшої активності преси, можливостей і форм впливу періодики на суспільне життя країни і регіону.

Роль політичного відділу газет та часописів у розвитку місцевої преси.

Розглядається еволюція і особливості розвитку відділу періодики, що користувався найбільшою популярністю. Територіальні особливості Південного степового регіону - віддаленість від столиць і близькість до кордонів іноземних держав - обумовили необхідність наявності в місцевій пресі політичного відділу, в якому зосереджувалась інформація про внутрішнє життя Росії і події за кордоном. Тому наявність політичного відділу стала однією з реальних можливостей для газети або часопису впливати на політичні пристрасті читацької аудиторії, а отримання права на нього означало різке збільшення числа передплатників. Однак це право протягом першої половини XIX ст. мали лише “Journal d'Odessa, ou Courrier commercial de la Novelle Russie” і дві газети, що видавалися при канцелярії генерал-губернатора, “Одесский вестник” і “Journal d'Odessa”. У середині XIX ст. дозвіл на відкриття політичного відділу отримали приватна німецька газета “Odessaer Zeitung” і два видання, що виходили поза межами Одеси - у Феодосії (“Радуга”) і Миколаєві (“Николаевский вестник”). Унікальною особливістю місцевої преси внаслідок територіального розташування стало неодноразове надання їй у воєнних умовах права висвітлювати події за кордоном і військові операції не менш, а часом і більш повно, ніж центральна преса. Аналіз матеріалів політичного відділу свідчить про те, що редакторські колективи регіональних газет максимально використали надані їм можливості. У мирний час у політичний відділ просочувалася інформація про економічні і політичні перетворення в зарубіжних країнах. На фоні цих відомостей ще гостріше відчувалася необхідність реформування подібних сфер у Росії.

Преса про необхідність розширення гласності і перетворення цензури.

Відмічено, що кінець 50-х - перша половина 60-х рр. XIX ст. характеризувався переходом самодержавства від жорсткого контролю над пресою до політики “регульованої гласності”. Саме на цей час припадає період найбільшої активності преси. У нових умовах регіональна преса услід за центральною неодноразово вміщувала на своїх сторінках викривальні статті і матеріали про зловживання адміністрації, хабарництво чиновників, жорстокість поміщиків, що викликали невдоволення центрального цензурного відомства. Авторами публікацій були відомі публіцисти: М. Савич, В. Єлагін, І. Міницький, П. Сокальський, Г. Данилевський.

Редактори і журналісти енергійно виступали з вимогою пом'якшення цензури. Саме зростання впливу преси, що намітилося в цей період, привело урядові кола до переконання в необхідності цензурної реформи. Зрозуміло, сутність абсолютизму значною мірою вплинула на її незавершеність і обмеженість. За бортом цензурної реформи опинилася провінційна преса. Для неї і надалі зберіглась попередня цензура. І все ж це була перша, хай навіть незначна перемога преси в протистоянні з владою.

Участь періодики в обговоренні судової реформи.

Розглянуто дискусію про основи реформи судової системи, яка вилилася на сторінки преси. Офіційна та приватна регіональна преса брала енергійну участь в обговоренні основ судової реформи на всіх стадіях розробки її законодавчих документів. Зі сторінок періодики на рубежі 50-60-х рр. XIX ст. наполегливо звучала вимога глибокого реформування системи судочинства в Росії. Результатом гострого обговорення в центральній і регіональній пресі, яке відображало суспільну думку з цього питання, стала перемога реформи юстиції на загальноєвропейських засадах. Уведення в дію нових судових статутів, що перекреслили тривалий період панування таємного судочинства, було з натхненням сприйняте пресою Південного степового регіону (“Одесский вестник”, “Полицейские листки”, “Николаевский вестник”, “Odessaer Zeitung”). Водночас юристи-професіонали і регіональні публіцисти, які в цілому підтримували реформу, все-таки змогли відмітити на сторінках місцевих газет і часописів ряд недоліків нового судоустрою і судочинства.

Вплив регіональної преси на підготовку реформ місцевого самоврядування.

Проаналізовані виступи в регіональній пресі на підтримку проведення земської і міської реформи в країні. У період підготовки реформ періодика регіону енергійно відстоювала ідею надання прав широкого самоврядування на місцях, ставлячи перед урядом задачу більш глибоких перетворень у цій сфері, а після затвердження активно популяризувала переваги місцевого самоврядування. У ході підготовки реформ виникли два нових видання: “Ведомости Одесского городского общественного управления” і “Ведомости Ростовской-на-Дону городской Думы”, що всебічно відображали особливості управління і економічного розвитку двох міст регіону - Одеси і Ростова-на-Дону.