Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут археології

Історичні науки - 07.00.04 - Археологія

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Тема:

Курганне будівництво скіфів у V-IV ст. до Н.Х. (за матеріалами поховальних комплексів Дніпро-Молочанського межиріччя)

Болтрик Юрій Вікторович

Київ 2002



Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті археології НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий співробітник, Мурзін В'ячеслав Юрійович, Інститут археології НАНУ, завідувач відділу скіфо-сарматської археології

Офіційні опоненти доктор історичних наук, старший науковий співробітник, Русяєва Анна Станіславівна, Інститут археології НАНУ, провідний науковий співробітник

кандидат історичних наук, доцент, Ольговський Сергій Якович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, доцент

Провідна установа Дніпропетровський державний університет, кафедра історіографії та джерелознавства, Міністерства освіти та науки України

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту археології НАН України (м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 12).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук В.О. Петрашенко



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Одним із найпомітніших етносів на історичній сцені Східної Європи були скіфи. “Візитною карткою” їхньої кочової цивілізації є поховальні пам'ятки - кургани. Але лише останнім часом фахівці почали звертатися до вивчення їх архітектури та елементів будови. Вивченню кола проблем саме устрою кургану присвячено дану роботу.

Актуальність теми. Масові дослідження курганів у степах України змінили сприйняття устрою їх насипів. З подальшим поглибленням польового досвіду, під впливом заклику М.П. Грязнова (1961) розглядати курган як архітектурний об`єкт, дослідники, почали трактувати насипи як складні споруди, зведені з блоків дерену.

Серед праць, присвячених публікації матеріалів розкопаних курганів, лише мала частка стосується будівельних аспектів (Мозолевський, 1979; Отрощенко, Болтрик, 1982; Скорий 1990; Алексеев, Мурзин, Ролле, 1991; Фіалко, 1994; Мурзин, Фіалко, 1998) і небагато присвячено теоретичним чи загальним розглядам цієї проблеми (Чернопицький, 1980, 1984, 1987; Андросов 1989; Саенко 1991; Ольховский, 1991, 1993, 1998; Буйских С., 1999).

Розуміння процесів будівництва та розміщення у просторі курганів дозволяє реконструювати історичну ситуацію в Північному Причорномор`ї. Розгляд курганів скіфської еліти й поховань рядового населення дозволяє запропонувати модель суспільного устрою, що базується на конкретних поховальних комплексах. Фрагментарність поховального реквізиту скіфів підносить значення поховальних споруд та їх елементів як надійних джерел. Поховальні комплекси курганів, особливо вищого соціального прошарку, надають можливість створення дрібної хронологічної шкали для IV ст. до Н.Х.

Зв`язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах планових тем відділу скіфо-сарматської археології ІА НАНУ: “Археологічні джерела раннього залізного віку на території Північного Причорномор`я” та “Велика Скіфія”, держ. №0199V002115.

Мета й завдання дослідження. Мета роботи полягає в аналітичному розгляді поховальних пам`яток скіфів Дніпро-Молочанського межиріччя з подальшим вивченням еволюції та динаміки будівництва поховальних пам`яток у регіоні.

Головним завданням роботи є виявлення закономірностей розміщення в просторі та розвитку поховальних споруд скіфів на основі систематизації та впорядкування фактичного матеріалу, що надають поховальні споруди курганів степової лівобережної Наддніпрянщини.

При виконанні дослідження прийшлося вирішити ряд більш конкретних задач:

1) зібрати й опрацювати вихідні дані корпусу поховальних пам'яток регіону;

2) зробити огляд історії досліджень курганів скіфів Лівобережжя Нижнього Дніпра;

3) провести аналіз топографії та виявити закономірності розміщення курганних могильників у степовому просторі протягом V-IV ст. до Н.Х.;

4) розглянути елементи будови насипу скіфського кургану;

5) виділити серед них об'єкти культового призначення;

6) на підставі аналізу стратиграфії та планіграфії курганів виробити критерії визначення синхронності чи асинхронності поховальних комплексів;

7) дати огляд підземних поховальних споруд скіфів Дніпро-Молочанської степової області, запропонувати їх відносну хронологію.

Об`єктом дослідження є будівельна діяльність скіфів із створення курганів регіону Дніпро-Молочанської степової області.

Предметом дослідження є кургани скіфів Дніпро-Молочанської степової області.

Інформаційна джерельна база роботи ґрунтується на археологічних матеріалах степового межиріччя Дніпра й Молочної та суміжних територій (45 могильників і окремих курганів, що складають 349 поховальних комплексів, в яких відкрили 645 могил). В основу дослідження покладено аналіз базових пам`яток, якими є розкопані кургани. Ці пам`ятки досліджені: Скіфською Степовою експедицією МДУ, Запорізькою (О.І. Тереножкін, В.І. Бідзіля, В.В. Отрощенко, Ю.В. Болтрик), Херсонською (О.М. Лєсков, О.І. Тереножкін, А.І. Кубишев), Краснознамєнскою (Г.Л. Євдокімов), Таврійською та Приазовською (керованих автором) експедиціями ІА НАНУ. Особливу увагу приділено аналізу великих та надвеликих курганів. Крім публікацій, залучались матеріали наукових архівів: ІА НАН України, ІІМК РАН та Державного історичного Музею Росії. Використані свідчення античних авторів, дані історичної географії, топоніміки та етнографії.

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють весь період скіфського курганного будівництва. Це вужче ніж термін загальної присутності скіфів в степу - на території Дніпро-Молочанського межиріччя - це проміжок часу з V по IV ст. до Н.Х.

Територіальні рамки визначені в межах Дніпро-Молочанської степової області, за особливостями розподілу рослинності та ґрунтів. Північну й західну межі регіону утворює заплава Дніпра, східна проходить по р. Молочній, а на півдні кордоном слугує уступ Присиваської рівнини. Саме тут були кращі скіфські володіння в V-ІV ст. до Н.Х., що мали найголовніше значення в силу природних особливостей. Тому тут зафіксовано найбільше зосередження курганних поховань.

Методика дослідження. Обумовлена мета та завдання багато в чому визначили стратегію й методику дослідження. На рівні конкретного аналізу археологічного матеріалу його вивчення здійснювалося переважно традиційними методами: типологічним, стратиграфічним, кореляційним та ін.

Картографування й просторовий аналіз дозволили уточнити межі територій, врахувати ландшафтне оточення пам'яток, а при історичних реконструкціях - можливі палеогеографічні й кліматичні особливості.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в дисертації вперше аналізується будівельний аспект поховальної практики скіфів в межах одного великого ландшафтного регіону. Це дозволяє визначити чинники територіального розподілення курганів, розглянути локальні особливості устрою поховальних споруд, виокремити певні елементи конструкції насипу кургану та за межами оточуючої його території. У процесі впорядкування джерельної бази, з огляду на сучасний рівень знань про поховальні споруди скіфів пропонуються перегляд сталих поглядів на черговість та підлеглість окремих могил в ряді відомих курганів. Пропонується погляд на курган як на єдину одночасну споруду, який можливо поширити на інші пам`ятки Степової Скіфії.

Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання для написання узагальнюючих праць зі стародавньої історії України, при викладанні загальних і спеціальних курсів в вищих навчальних закладах, підготовці екскурсій в музеях. Вона допоможе дослідникам уникнути помилок в розкопках і трактуванні курганів скіфів, оскільки в роботі узагальнено досвід декількох поколінь вітчизняних археологів.

Особистий внесок здобувача. Автором розкопано понад 150 курганів скіфів, зібрано та інтерпретовано досліджені раніше пам`ятки Дніпро-Молочанського межиріччя. Оперування більш ніж трьома сотнями курганів, більшість з яких збудовано протягом IV сторіччя до Н.Х., дозволило в межах регіону, що розглядається, виділити три територіальні центри, до яких тяжіють найвизначніші насипи та їх оточення. Визначено існування в насипах курганів скіфів первісної обваловки, що дозволяє інакше трактувати курганні комплекси.

В колективній монографії “Скифские погребальные памятники...” автору належить більша частина підрозділу, присвяченого курганам Запорізької області та трьох районів Херсонської. У статтях, підготовлених у співавторстві з І.П. Савовським і О.Є Фіалко, автором написані аналітичні частини. Назви згаданих праць наведено в списку основних публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи автором були викладені в доповідях на конференціях і семінарах у Кемерові (1987), Донецьку (1989), Запоріжжі (1989, 1994, 1999), Мелітополі (1992), Санкт-Петербурзі (1994), Тулчі (Румунія, 1995, 1997), Москві (1999), Саратові (2000) та Києві (2001, 2002)

Публікації. Основні результати дисертації викладено у 12 публікаціях, з них у одній колективній монографії, 3 статтях фахових видань, визнаних ВАК України та 9 в інших фахових збірках та журналах.

Структура й обсяг роботи обумовлена сформульованими вище завданнями. Вона складається з вступу, чотирьох розділів основної частини, висновків (175 сторінок), та п`яти додатків: списку використаної літератури та архівних матеріалів (505 наменувань), каталогу поховальних пам`яток Дніпро-Молочанського межиріччя, опису залишків поховального поїзда, таблиць та альбому ілюстрацій. Загальний обсяг рукопису - 298 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

Вступ містить обґрунтування актуальності теми, визначається наукова новизна, територіальні та хронологічні рамки дослідження, його практична цінність.

Розділ 1. Історія досліджень та огляд устрою курганів скіфської еліти Дніпро-Молочанського межиріччя

Розглядаються основні етапи створення джерельної бази археології Степової Скіфії та зародження процесу розуміння влаштування скіфських поховальних пам`яток.

Регулярні археологічні дослідження в степах Нижнього Дніпра почав І.Є. Забєлін. Він відмітив особливості будови курганів, вирізнив окремі деталі. В 1865 р. І.Є. Забєлін в кургані Козел відкрив три могили коней та центральну шахту з камерами під кутами. У Великій Цимбалці в 1867-1868 рр. він відкрив катакомбу з трьома камерами, ще й окрему могилу із шістьма кіньми. В 1884 р. біля Великої Знам`янки Д.Я. Самоквасов розкопав найбільший для V ст. до Н.Х. курган висотою 7 м, де виявив велику могильну яму із залишками дерев`яного склепу. Початок робіт М.І. Веселовського в Дніпро-Молочанському межиріччі припадає на 1889 рік. Три сезони він досліджував два кургани біля с. Шульгівка. Крім Шульгівки, в 1891 р. М.І. Веселовський почав чотирирічні розкопки Огузу та на “пробу” дослідив Діїв курган. Мешканці сусідніх з Сірогозами сіл вели несанкціоновані розкопки курганів. Тому Археологічна комісія в 1897 р. відрядила туди К.Думберга. Він докопав Діїв курган, зібрав речі зі зруйнованого кургану в Покрівці, дослідив Малий курган біля Огузу. Місія К.Думберга не зупинила грабіжницькі розкопки, тому її наступного року продовжив Ф.О. Браун. Між Верхніми та Нижніми Сірогозами він розкопав чотири кургани, а в Чмиревій Могилі відкрив дві катакомби і могилу 10 коней у коштовній узді. В 1909-1910 рр. М.І. Веселовський, поновив роботи на Чмиревій Могилі. Він удруге відкрив катакомби, а в Західній йому вдалося знайти схованку з 10 срібними посудинами, яку не помітив попередник.

Перші узагальнення скіфських пам`яток зроблені О.С. Лаппо-Данилевським (1887), він висловив міркування з побуту і поховальних звичаїв скіфів, серед них і думку про залежність глибини могили з якістю ґрунту, розглянув рови, крепіди. О.С. Лаппо-Данилевський розділив могили за розмірами на чотири класи.

Для припинення хижацьких розкопок, до Сірогоз в 1902 р. прибув В.М. Рот. Він в Огузі розкопав Південну могилу. Другий етап у діяльності М.І. Веселовського у регіоні тривав дев`ять сезонів. В 1909-1911 рр. він дослідив Чмиреву, Лемешеві Могили та інші кургани. В 1912-1913 рр. в Солосі відкрив дві гробниці. В 1914 р. в кургані Верхній Рогачик відкрив дві могили, з 1915 по 1917 р. працює в районі Малої Лепетихи. Біля хутора Сергієвського розкопав два насипи. В 1916 р. були “Широкий” та “Большой” кургани. “Большой” курган збудували на насипу доби бронзи, в ньому М.І. Веселовський відкрив пограбовану катакомбу. В 1992 р. в цьому кургані знайшли не пограбоване жіноче поховання (Евдокимов, Данилко, 1996).

Наступний період досліджень великих скіфських курганів було відкрито в 1954 р. експедицією О.І. Тереножкіна. В Мелітопольському кургані він розкопав дві глибокі могили. Тут зафіксовано використання вальків для будівництва насипу, які привозили із заплави Молочної (Тереножкин, Мозолевский, 1988). На Лівобережжі експедицією Б.М. Гракова досліджено курган біля Кам`янського городища (1946), в 1961-1963 рр. розкопано групу курганів Солохи (Мелюкова, 1999), один курган біля Цимбалки та 10 курганів у м. Дніпрорудний (Елагина, 1963; Елагина, Шкурко, 1964; Кузнецова, 1999).

В 1968 р. почали роботи Каховська та Північно-Рогачицька експедиції ІА АН України. Етапом у дослідженні скіфських курганів стали роботи Північно-Рогачицької (згодом Запорізької) експедиції на Гаймановій Могилі (1969-1970), їх очолив В.І. Бідзіля. П`ять гробниць Гайманової Могили були одночасними, на це вказує як планіграфічний аналіз (Болтрик, 2000), так і польові спостереження, за якими комплект узди (№3) перекривав заповнення вхідної ями №1 Північної Могили (Бидзиля, 1971). Цей комплект був крайнім у смузі інших комплексів узди, розкладених на рівні давнього горизонту. Тобто, положення артефакту фіксує відсутність насипу в північно-західному секторі кургану, на момент заповнення вхідної ями бокової могили.

Досвід розкопок Гайманової Могили, застосували на курганах: в ур. Носаки в 1969-72 та 1974 рр. (Бидзиля и др. 1977), Плоскої Могили (Болтрик, Савовский, 1991) та надглибокої Казенної Могили.

Систему перетинів при розкопках скіфського насипу, запровадив в 1972 р. на Огузі О.М. Лєсков. В 1979-1981рр. автор продовжив роботи на Огузі, стратиграфічні перетини дозволили зрозуміти устрій цього кургану. Серед інших курганів відзначимо: Сахнову Могилу (1979), могили біля Великої Знам`янки (Отрощенко, Рассамакін, 1985), Кутареві Могили (1988). В дослідженому нами в 1989-1990 рр. кургані Тащенак зафіксовано використання в крепіді каміння з різних місцевостей.

В урочищі Мамай-Гора Г.М. Тощев та С.І. Андрух (1988-2000) відкрили 166 курганів простих скіфів, що дали 335 поховань. Тут в унікальному комплексі, що поєднує курганні пам`ятки різних часів, навколо п`яти великих насипів гуртуються невеликі скіфські кургани.

Розділ 2. Топографія та планування курганних могильників

Нерівномірне розміщення курганів в дніпро-молочанському межиріччі обумовлено історико-географічними чинниками. Кургани будували біля переправ, трас давніх шляхів, їх перехресть. Кургани скіфської еліти зводили на найкращих пасовиськах. Вірогідно, це були родові пасовища, які використовували навесні. У смузі різнотравно-типчаково-ковилових степів, що складають 17% площі регіону, зосереджено 160 досліджених насипів. На інші 83% дніпро-молочанського межиріччя припадає 189 досліджених скіфських курганів. Найбільша кількість курганів (121) припадає на межиріччя конки та р. Білозірки. Розташовані по вододілу та краю Білозірської надзаплавної тераси окремі кургани та групи курганів, тягнуться на схід від Кам'янського городища. Концентрація курганів зростає при наближенні до зон із підвищеною кількістю вологи, якими є заплава Дніпра та невеликі степові річки, що періодично обводнюються.

Певну цінність пасовиськам регіону в очах номадів надавала близькість дніпровських плавнів. Плавні забезпечували очеретом, деревиною та харчуванням, а схили річища Дніпра - вапняком. Зволожені низини степових балок слугували резервом головного будівельного матеріалу курганів - блоків дерену.

Сусідство регіону з Дніпром та Конкою, не ізолювало ці землі повністю, оскільки можливості сполучення зберігались завдяки бродам та перевозам. Домінували дві переправи - Микитинська та Кизикерменська. На правому березі проти Микитинської переправи знаходився Капулівський вузол поселень, в його створі - курган Чортомлик, а на лівому березі - кургани Великої Знам`янки, Солоха та Лемешеві Могили.

З огляду на освоєння степу в різні часи, регіон, що вивчається, було розбито на чотири зони в залежності від віддаленості курганів від заплав річок (Отрощенко, Болтрик, 1982). Перша зона, репрезентована річковими заплавами, друга - це смуга степу, що безпосередньо підходить до заплав, третя - охоплює степові межиріччя, тобто смуги вододілів, відокремлені від води на 3-7 км; четверта - це зона, віддалена від річок та балок на відстань більш ніж 10 км. Установлено, що скіфські насипи домінували в другій та третій зонах, і становили відповідно 48,4% та 61,1% від загальної кількості в кожній зоні. Аналіз розміщення пам`яток в просторі вказує, що на над заплавне плато припадає 108 насипів, (35,07% від загальної кількості скіфських курганів регіону). В зоні, до якої належать межиріччя, нараховується 164 кургани (53,24%). На частку зони, позбавленої стоку, припадає 28 курганів (9,09%), а в заплаві Молочної знаходиться лише 2,6% від загальної кількості (8 курганів). Залежність могильників від води обумовлена тим, що більшість курганів складені з плит дерену, які підвозилися із заплавних луків чи зволожених низин. Установлено таку закономірність: чим кращі ґрунти та відповідно пасовища на них, тим більше курганів і вище кількість поховальних пам`яток соціальної еліти.

В межах берегової смуги Дніпра є підстави розміщувати осіле населення скіфського часу. Такі могильники як Любимівка та Кут залишило напівосіле населення (Бунятян, 1985). До ґрунтових могильників (Благовіщенський, Скелянський) слід залучити кургани 14 та 15 біля Великої Знам`янки. Тут насипи доби бронзи “накрив” ґрунтовий могильник V-IV cт. до Н.Х. (Андрух, Тощев, Шахров, 1995). Б.М. Граков вважав ґрунтові могильники Нижнього Дніпра пам'ятками скіфів-землеробів (Граков, 1954). Думку Б.М. Гракова доводять матеріали поселень Лиса Гора, Первомаївка (Гаврилюк, Былкова, Кравченко, 1992) та городище на Хортиці (Остапенко, 1995, 1997, 1998).

Курганні могильники регіону, за їх плануванням поділяються на чотири категорії. 1 - курганні ансамблі, витягнуті ланцюгом по підвищенню; 2 - де насипи концентрується навколо скіфського кургана-лідера; 3 - (найчисленніша) групи складаються з невеликої кількості середніх та малих насипів; 4 - переважна більшість курганів зосереджена біля насипів попередніх епох.

Складовою просторової організації виступає шлях. Реконструйовано систему стародавніх сухопутних торгівельних сполучень. Давні шляхи були прокладені по вододілах, на яких не має спусків та підйомів, вологих ділянок та переправ (Шилик, 1989), вони швидко протряхали після опадів. Тому співпадають кургани, що стоять на вододілах та тракти, які по ним були прокладені.

З`ясовано, що всі найбільші могили Скіфії знаходяться на одній лінії, орієнтованій в субмеридіанальному напрямку. На більш ніж стокілометровому відтинку знаходяться: Огуз, Козел, Солоха, Чортомлик та Олександрополь. Тобто, весь ряд курганів, зведено вздовж шляху, що через степ та Арабатську стрілку, з'єднував землеробській Лісостеп із Боспором.

Сакральну практику скіфів представлено двома формами проявів культових обрядів: наземні - насипи без ознак поховань та культові майданчики обмежені рівчаками; а також підземні - так звані “нори”-катакомби та ями з бофрами. В межах регіону є сім наземних культових споруд. В одному з них - (к.7 уроч. Носаки) є підстави вбачати святилище Арея, згадане Геродотом. Інші - Первомаївка, Софіївка та Тимошівка, можливо, теж мали відношення до вшанування бога війни. П`ятий комплекс, існував на довгому кургані з групи “Рясних могил” біля с. Балки. Шостий та сьомий комплекси знаходяться біля кургану Верхній Рогачик. Розподіл культових споруд у просторі до певної міри змальовує територіальний устрій регіону.

Святилища з насипами уособлювали ідею гори, а “нори”-катакомби репрезентували печеру - своєрідну антигору. Сім підземних нороподібних ходів скіфського часу є біля сіл Мала Білозірка, Михайлівка та Тимошівка (Отрощенко, Болтрик, 1982). Ходи було впущені до насипів курганів зрубної культури, у придонній частині мали один чи два нороподібні ходи. Після відкриття в кургані Кара-Тюбе Східного лазу (гл.15,85м), культове призначення якого не викликало сумнівів (Болтрик, 1993), лази почали визначати як об`єкти сакрального призначення (Рассамакин, Колосов, 1992; Антонов, 2000).

Розділ 3. “Архітектура кургану та організація позакурганного простору”

Для регіону що розглядається відомі 349 курганів, які мають 645 поховань.

Спостереження відносно структури та архітектури насипів великих курганів були узагальнені в працях Б.М. Мозолевського; А.Ю. Алексеєва, В.Ю. Мурзина, Р. Ролле; В.Ю. Мурзіна та О.Є. Фіалко. Крім того, огляд опублікованої інформації про намогильні споруди загально скіфського масиву курганів зробив В.С.Ольховський.

Насип скіфського кургану є складна споруда. Він складається з первісної обваловки, що охоплювала місце головного поховання. В тілі первісної обваловки, залишали для проходу так звані поховальні доріжки, що згодом закладали. На доріжках, влаштовували поховання коней, конюхів, чи охоронців. Обваловка та більша частина насипу складалися з вальків.

Традиція використання дерену при будівництві курганів була притаманна багатьом народам індоєвропейської спільності. Про зведення могил із дерену давніми германцями повідомляє Тацит (Германия, 27).

Мулисті “вальки” або блоки дерену зафіксовані в насипах Огузу, Гайманової Могили, Чортомлика, Жовтокам`янки, Тащенака, Мелітопольського кургану, курганів біля с.Корніївка, та інших пам`яток. В деяких насипах і використо-вували дерен із сухих ділянок, але більшість зведено саме з вологих вальків.

Будівництво великих курганів відбувалось одночасно з створенням підземних споруд. Первісна обваловка, тобто кільцевий вал до декількох метрів висотою та діаметром до 25 м, влаштовувалась на всіх скіфських могилах та була основою для подальшого будівництва насипу. Тому не випадково одне зі значень слова курган у половецькій (кипчацькій) мові, означає “насипний вал”. скіф будівельний степовий курганний

Для скіфського часу відомі факти організації сакрального простору у формі чотирикутника. Саме на цю форму вказують первісні обваловки Огузу та Кам`янської Близниці, чотирикутність яких фіксують перетини їх насипів. Тобто в певних випадках, форма кола змінювалась на не менш сакральну форму чотирикутної огорожі, це принцип вкладання просторів один в один, або підпросторів, що концентруються навколо однієї точки. Себто первісна обваловка являла собою перше коло, яке оточували інші концентричні круги.

Важливим елементом насипу є поховальна доріжка - тимчасові проходи, що залишались в тілі обваловки в субширотних напрямках для підходу до вхідної ями. Поховальну доріжку позначають черепи коней, що лежать на ній (Вишнева Могила, Гайманове поле к.21), відокремлені могили коней (Гюнівка к.7, Огуз, Козел, Солоха І). Напрямки поховальних доріжок, як правило, співпадають із розривами кільцевих ровів. Є підстави вважати, що поховальна доріжка мала продовження і за межами кургану.

Заключною частиною поховальної церемонії була тризна. Залишки тризни - розтрощені амфори та кістки тварин, які концентруються біля розривів рівчаків. Серед залишків тризни є зброя та кінська збруя. Видовий склад тварин, кістки яких знайдено в складі тризни, репрезентують коні, вівці - кози та корови.

Вінчали процес будівництва кам'яні крепіди, що кільцем охоплювали насип, і утримували його від розповзання. Взірець крепіди для лівобережного степу дає Гайманова Могила. Тут простежено три шари крепіди та “облицювання” із великих брил вапняку, встановлених вертикально, які утворювали кільце висотою 1,2-1,5 м, що охоплювало насип. Каміння по схилу лежить смугою в 8-10 м (Бідзіля, 1971). Насип Лемешевого кургану було оточено вапняковими плитами як стіною. Від крепіди Чмиревої Могили залишилось лише коло з дрібного вапняку. Проте, серед курганів еліти налічується до 30% насипів, зведених без каміння (Тереножкин, Мозолевский, 1988).

Вершини частини курганів вінчали антропоморфні статуї з вапняку чи граніту. Їх установлювали на пошану померлого чи присвячували божествам або обожненим героям. Установлення статуї на вершину кургану підкреслювало його культове значення і відповідало схемі - “кумир на вершині святилища”, наведеної Геродотом (Herod., IV,62). Статуї використовувалися не лише в поховальних пам`ятках, але і як композиційний центр святилищ чи сакрально-меморіальний знак на них (Белозор, 1986; Ольховський, 2001).

Морфологічно скіфські кам`яні статуї, розподіляються на дві групи: із зображеннями та без них. Останні для більшої зручності ми назвали “силуетними”. Іконографія їх зводиться до виділення голови, плеч, а іноді стегон (Болтрик, 1989). Статуї із зображеннями належать до V - початку IV ст. до Н.Х., тоді як силуетні датуються IV ст. до Н.Х. Статуї із зображеннями пов`язані з могилами ранніх форм - ямами та підбоями. Силуетні статуї зустрічаються в курганах із підбоями.

Поховання залежних осіб, влаштовували також на перемичках кільцевих ровів чи з обох сторін перед ними. Залишки поховального кортежу у вигляді оздоб з бронзи трапляються і за межами насипів курганів (Чмирева та Плоска Могили).

В V-ІV ст. до Н.Х. рів стає одним з елементів скіфських курганів. Спостерігається така закономірність: в курганних групах, які знаходяться біля Дніпра, курганів з ровами набагато менше, ніж у могильниках, які розташовані далі в степу. Цей чинник розшаровує масив скіфських могильників. До першої групи належать: Любимівський, Софіївський, Мамайгірський, Дніпрорудненський та Златопільский могильники, які тяжіють до узбережжя, до другої - ті, що йдуть далі вглиб степу. Для першої групи кургани з ровами складають у середньому 19,5%, для другої - 62,8%. Серед могильників степової зони вирізняється Гайманове поле, де відсоток насипів із ровами досить низькій (24%), за цією ознакою могильник наближається до прибережних. Більшість курганів мають рови діаметром 15-30 м, максимальний діаметр дав Огуз - 120 м. Рови мають по два розриви (близько 60%). Розриви робили на заході та сході або з відхиленням, в залежності від сезонних азимутів появи сонця на обрії.

Під одним насипом відомі і два кільцевих ровика, розташованих концентрично. Зауважимо, що зрідка трапляються парні ровики, в плані вписані один в інший, але з різними центрами (к.6 (1990) Рогачицке поле). Під насипом к.2 р-пу “Степний” виявилось три рови, два мали розриви, а зовнішній був суцільний і більш потужний. Рови другої половини ІV ст. були більш широкими та глибокими в порівнянні з невеличкими ровами V ст. до н.е.

Давні будівничі оформлювали оточуючий насип простір за допомогою кам`яних алей та мощених стежок, що підводили до кургану.

В теоретичних реконструкціях курган постає як єдина складна та багатокомпонентна споруда. Проте, при інтерпретації конкретних пам`яток цей підхід не знаходить застосування. Якщо курган має декілька могил з “коштовним” начинням, то вони трактуються як впускні, тобто різночасові. Наголошуємо, що багато курганів IV в. до Н.Х. є одноактні ансамблі, зведені заради головного небіжчика, якого супроводжують залежні особи. Одноактними курганами-ансамблями є: Братолюбівський курган, Казенна, Гайманова, Вишнева Могили, курган Верхній Рогачик та інші. Схема Казенної Могили подібна до схем Бердянського, Братолюбівського та Олександропольского курганів. В північних секторах Гайманової Могили та Братолюбівського кургану розташовані вхідні ями бокових могил та шахти довгих дромосів - однакову відстань між ямами (біля 9м) посилює однаковим кутом (35) їх розміщення на дузі крепіди. Розмічальний модуль, виявляється в Гаймановій Могилі. Так, в південному секторі, симетрично до вхідних ям в Північну могилу та довгий дромос розміщені: дитяча (№3) та жіноча (№4) могили, входи до яких рознесені на таку ж відстань як і в парі північного сектору. Подібне розташування є в південних секторах інших курганів. Його знаходимо у Вишневій Могилі та Гюнівці, к.11; Носаках, к.14; Владимірівці, к.12 (1975) та ін. Супроводжують ці гробниці поховання дітей. В двох перших вони влаштовані поруч, в інших курганах їх переміщують у західний сектор.

Поховальні споруди елітних курганів часто мали по два входи, влаштованих одночасно. Один робився з периферії підкурганної поверхні, другий - в її центрі. Низка обставин указує на приналежність других вхідних ям та бокових могил до єдиного комплексу. Розташування входів довгих дромосів, завжди співпадає з лінією крепіди або ж зовнішнім краєм первісної обваловки, тобто їх улаштовували впритул до обваловки. Побічним доказом синхронності бокових супроводжуючих могил слугують місця знаходження повозів. Повози залишали в бокових могилах в секторі 30-35 від вісі Північ-Південь, а в центральних могилах їх немає. Збіг в розміщені повозів, як і сам факт їх, знахідок, підкреслює допоміжний характер цих могил.

На підставі аналізу схеми підкурганної поверхні та стратиграфічних перетинів, доходимо до висновків:

1. В більшості випадків елітні кургани скіфів - це одноактні, складні, багатокомпонентні споруди, всі елементи яких улаштовувались синхронно та були частинами одного комплексу. Головна ідея цих споруд підкорена забезпеченню переходу померлого в потойбічний світ з відповідним почтом, що супроводжує свого господаря.

2. Єдині поховальні ансамблі склались на початку IV ст. до Н.Х. Інформація Геродота знаходить підтвердження в курганних комплексах V ст. до Н.Х., де в одну велику могильну яму ховали господаря та всіх супроводжуючих осіб (к.13 біля с. Велика Знам`янка). Через декілька поколінь залежних осіб почали ховати окремо від основної споруди, в могилах різних форм, влаштованих як усередині обваловки, так і за її межами. Проте певне коло залежних осіб залишали в основній могилі. Часто споруди допоміжних могил та центральну з`єднували між собою. З часом довшає низка осіб, що йшли з своїм володарем у потойбічний світ.

3. Принципове значення має питання про бокові жіночі поховання. Наявність в низці курганів залежних поховань жінок в багатому вбранні з збігом їх, внутрішньої топографії, дещо коригує сталу тезу про самостійне та відносно високе становище жінки в кочовому суспільстві (Грач, 1980).

Соціальний ранг померлого змушував передбачати всі параметри насипу, ще на рівні розмітки підкурганого простору. Об`єктивним критерієм місця померлих в суспільстві виступає обсяг кургану. Тому при визначенні соціальної кваліфікації поховальних комплексів надавалась перевага обсягу насипу. Значення померлої особи в суспільстві визначалось обсягом зусиль або певної кількості праці, що витрачали на її вшанування. Нормативи поховального престижу могли відповідати певній кількості возів вальків та каміння, або використовувалось якісь лінійні еталони, приміром, довжина списа чи аркану.

Обчислення обсягів курганів, дозволило скласти модель соціальної стратифікації Скіфії другої половини IV ст. до Н.Х., виходячи з наступних міркувань. Найменші з цього кола кургани рівня Дієва, Носаківських, Мелітополя та інших (обсяг біля 3 тис. м³) приймаємо за умовну одиницю (модуль). Тоді пам`ятки рівня Мордвинівських курганів, Страшної, Плоскої, Кам`яної, та Водяної Могил за розмірами своїх насипів (близько 6 тис. м³) відповідають двом умовним одиницям і належать до наступної соціальної категорії. Чмирева, Товста, Бабина, Гайманова, Лемєшева Могили, Верхній Рогачик та Жовтокам`янка відповідно мають чотири умовні одиниці (середній обсяг 12 тис. м³) і займають наступний соціальний щабель. За архівними даними обсяг Олександрополя сягав 42000 м³, а висота 16м, тому він має бути в одній групі з Великою Цимбалкою, курганом Козел, та недослідженою Начаєвою Могилою. Обсяг їх насипів (36-42 тис. м³) становить 12-14 умовних одиниць. Два кургани-гіганти, що залишилися - Огуз та Чортомлик відстоять від курганів-модулів на 27 їх обсягів.

Для нашого регіону похованнями власне царів слід вважати: курган 1882 р. Велика Знам`янка (перша пол. V ст. до Н.Х.), Солоху (кін. V - початок IV ст. до Н.Х) та Огуз (кін IV ст. до Н.Х). Кожен з цих курганів є найбільшим серед насипів свого часу. Але наступні покоління збільшували висотні покажчики і відповідно обсяги насипів своїх лідерів. Так Велика Знам`янка (1882) мала 7-7,5 м висоти, Солоха І - 15м (за рахунок досипки від другої могили висоту збільшили ще на 3м), а Огуз більше 21м. Тобто, курган наступного царя зростав приблизно на 7м. Є відмінності і в обряді - в Солосі менша кількість супроводжуючих осіб та коней, ніж в Огузі. Цю різницю слід пояснювати розривом в декілька десятиріч між цими курганами та змінами, що стались в суспільстві за цей час. Себто, до традиційного устрою поховальної споруди (доріжка, окрема могила коней), додавались нові елементи (камери для майна, дромоси, сліпи ходи), що ускладнювали конструкцію.

Розділ 4. Підкурганні поховальні споруди

Розглянуто комплекс підземних поховальних споруд, до яких належать: основні гробниці, могили залежних осіб з різним майновим рівнем, та допоміжні ями або катакомби для розміщення майна головного небіжчика.

Строкатість форм поховальних споруд, залежала від локальних особливостей, приналежності померлих до різних соціальних, вікових та субетнічних груп. Устрій основної могили відповідав поховальним нормам певних хронологічних горизонтів, а форми могильних споруд супутніх поховань були менш залежними від “вимог часу”, тому виглядають більш традиційними. В конструктивних особливостях устрою та облаштування поховальних споруд в різних частинах регіону слід вбачати відлуння існування певних адміністративних чи племінних утворень. На базі особливостей підкурганних поховальних споруд є підстави виділити три просторові зони, де кургани мають як локальні, так і часові ознаки. Перша - це відносна невелика зона розповсюдження квадратних ям біля Великої Знам`янки та Малої Лепетихи, її південно-східний край позначає яма Другої Лемешевої Могили. Своєрідні споруди цієї зони віддзеркалюють хронологічні, етнічні та соціальні відмінності. Вірогідно, зона окреслює межи лівобережної частини поховальної периферії постархаїчної Скіфії. Друга зона, позначена особливим типом підбоїв та катакомб, в яких вхід до камери розділено на два лази. В якості розподілювача виступають: материкова перемичка, кам`яний стовп, спис. Ця зона, витягнута вздовж Великої Плавні від Малої Лепетихи до с. Каїри. І схоже, цей елемент є субетнічною чи родовою ознакою. Третю зону, складає територія, на якій розповсюджені культові лази-катакомби, які з часом, можливо після втрати сакрального значення, використовувались для поховань представників нижчих соціальних страт. Територіально ця зона охоплює степ від середньої течії р. Молочної до витоків р. Білозірки, а окремі споруди зустрічаються і на південь від цієї річки.

В Скіфії найпоширенішою поховальною спорудою (40,2%) є ями (Ольховський, 1991). Але в межах Дніпро-Молочанської степової області їх частка менша - 12,7%. Ями присутні в багатьох курганах зрідка як основні, частіше, як супроводжуючі чи впускні могили. В насипах біля Любимівки ями становлять 46%, в інших випадках їх частка та кількість значно менша.

Початок будівництва курганів скіфами в степах Нижнього Дніпра фіксують невеликі насипи VІ ст. до Н.Х. з квадратними ямами. В нашому регіоні цей процес фіксується з V ст. до Н.Х., курганами біля Великої Знам`янки. Ями тут великі (площею від 6 до 28м², глибиною 2,5 - 4м) квадратної форми, перекриті деревом та очеретом. Частина ям має під стінами невеликі підбої, що слугували нішами для сакрального посуду.

Частина ям - це поховальні споруди, що належали рядовому населенню кінця V-ІV ст. до Н.Х. В елітних курганах неглибокі ями - це поховання супроводжуючих осіб, що прирівнювало залежний люд до статусу коней, яких ховали саме в овальних ямах, лише більш глибоких. Важливу групу складають могили у великих ямах. Ці поховальні споруди, з'явившись в Білозерський час, побутують в часи скіфської архаїки (Ольховський, 1978; Скорый, 1997; Медведев, 1999). В Дніпро-Молочанському межиріччі великі ями фіксуються в першій половини V ст. до Н.Х. З огляду на витрати праці та якість і кількість поховального майна у великих ямах V ст. до Н.Х. в цих спорудах слід вбачати могили представників вищого соціального прошарку. Тоді ж як невеликі овальні ями слід пов`язувати з особами нижчого та найнижчого соціальних рівнів.

Невеликі катакомби (підбої), як більш раціональна форма могили змінюють ями та мають велике поширення. В досить розгалуженій класифікації могильних споруд всієї Скіфії під терміном катакомби маються на увазі 10 типів камерних могил, що у свою чергу поділяються на п`ять варіантів (Ольховський, 1991). Строкатість типів поховальних споруд простежується в великих курганах, де могили різних форм оточували центральне поховання, підкреслюючи соціальне значення головного небіжчика і, створюючи з ним єдину композиційну систему.

В Дніпро-Молочанської області 283 (43,87%) поховальні споруди, зроблені у формі ям з підбоями. Під терміном “підбої”, ми розуміємо переважно овальні (зрідка прямокутні) камери, вириті вздовж довгої стінки вхідної ями. Часто площа вхідної ями дорівнює чи близька площі поховальної камери. Якщо могила з підбоєм є в кургані основною, то вона майже завжди орієнтована камерою на північ. Допоміжні бокові могили мають камери, що спрямовані в середину підкурганого простору, себто до центру. Заклади вхідних отворів до камери робилися з дерева, каміння, рідше очеретяної циновки (мати).

Могили з двома вхідними ямами, охоплюють як підбійні форми так і катакомбні. Довго могили з двома і більше входами сприймали як поховання, що зводили поетапно, тобто в різний час. Прикладом споруди з двома входами виступає центральна могила Огузу.

Одночасне влаштування скіфами двох входів до поховальної камери демонструє комплекс кургану 16 біля с.Софіївка Каховського р-ну. Зафіксована в цій пам`ятці ситуація дає підстави переглянути й інші поховальні споруди подібних конструктивних схем. В к. 29 цього ж могильнику є схожа гробниця з двома вхідними ямами, її було б визначено традиційно. Але рівне розташування ям від камери, однакова висота входу їх дромосів над підлогою камери, переконують в тому, що це споруда з єдиним плануванням.

В Дніпро-Молочанської області налічується 239 (37,05%) поховальних споруд у вигляді катакомб, вирізаних в материковій глині в межах підкурганого простору. Під “катакомбами”, розуміють переважно овальні камери, влаштовані під короткою стінкою вхідної ями, хоча трапляються входи і під частинами довгих стін і під кутами ям. Часто площа ями дорівнює чи близька площі поховальної камери. Хоча є споруди, в яких підземна частина значно переважає вхідну яму. Такі споруди будували в другій половині та на рубежі ІV-ІІІ ст. до Н.Х. Вхідний отвір до камери чи дромосу закривали, як і в підбійних могилах, за допомогою каміння, дерев`яних щитів. Герметизація вхідних ям робилась за допомогою глини, каміння та глини, морської трави (камки). Більшість катакомб мали дромос - підземний хід, що з`єднував вхідну яму з поховальною камерою. Великі могили складних конструкцій мали по два й більше дромосів і відповідних їм вхідних ям. Деякі дромоси відповідають ширині камери, тому іноді важко визначити межу між ними. Довжина дромосів коливалась від 0,5 до 36м. Дромоси, що йдуть від центральних ям, переважно прямі та горизонтальні, або ж мають ледь помітний ухил в бік камери. А дромоси від других вхідних ям чи допоміжних могил, ведуть з периферії підкурганної поверхні до центральної камери. Вони бувають як прямі, так і зігнуті, інколи мають значний ухил до камери. В довгих дромосах споруд пізнього хронологічного горизонту влаштовували поховання залежних осіб (Огуз, Носаки к.4, дитяча могила), а інколи слуг ховали в неглибоких нішах, влаштованих під стінками дромосів (Носаки к.4, та к.12).

Поховальна камера є ключовою частиною катакомби, в якій клали головного небіжчика та осіб, що його супроводжували. Камери катакомб це підземні приміщення різних форм площею до 30-40 м². В плані вони бувають прямокутні, овальні, квасолеподібні, трапецієвидні та інших форм. Стелі поховальних камер влаштовувались у вигляді криволінійного склепіння.. Поховальні камери заможних могил мали драпірування тканинами чи повстю, на це вказують залишки залізних гвіздків або крюків в їх стінах (Західна Могила Тащенака, Носаки, Гайманова Могила).

Будівничі складних поховальних споруд користувались попередньою розміткою, оскільки спорудження підземель здійснювалось з різних боків (з центру та з-за меж обваловки) і пройдені частини сходились.

Положення похованих вдалося зафіксувати в 357 випадках (50,85% поховань). З них більшість були випростані, на спині, з прямими ногами та руками вздовж тулуба. Лише в ряді випадків поза похованих мала відхилення від канону, проте це, як правило, поховання залежних осіб. Поза похованих - випростана на спині є певною нормою поховального ритуалу, що встановився майже у всіх народів степової та лісостепової смуги Східної Європи від початку доби раннього заліза. Орієнтація небіжчиків в курганах з декількома похованнями часто залежала від різних чинників, обумовлених як внутрішньою логікою самої споруди, так і соціальними мотивами. Маємо на увазі могили залежних осіб, розташування яких підкорялось зовнішньому краю первісної обваловки, але їх небіжчиків в більшості випадків було орієнтовано в західному напрямку. Хоча залежні особи нижчого рівня (конюхи, охоронці, підлітки) переважно орієнтовані до центру насипу, тобто на свого господаря.

Підсумовуючи огляд підкурганних поховальних споруд, зазначимо, що розміри, більшої частини з них, зростають в другій половині IV ст. до Н.Х. Ймовірно, це пов`язано з певними соціальними зрушеннями, та необхідністю підкреслювати соціальний статус померлого.



ВИСНОВКИ

В Дніпро-Молочанському межиріччі, внаслідок сприятливих умов, знаходилась більша частина головного ядра скіфів V-IV ст. до Н.Х.

Особливості устрою підкурганних поховальних споруд в різних частинах регіону вказують на існування певних адміністративних чи племінних утворень. Ці відмінності дають підстави виділити три просторові зони, де кургани мають як локальні, так і часові ознаки.

На ранніх етапах (VII-VI ст. до Н.Х.) для поховань використовувалися насипи попередніх епох. В V-IV ст. до Н.Х. відбувається ускладнення поховального ритуалу. Особливо яскравою картина стає в другій половині IV ст. до Н.Х. Коли споруджуються великі і надвеликі кургани Козел, Велика Цимбалка, Чортомлик та Огуз. Установлення наявності в курганах первісної обваловки, дозволило переглянути погляд на курган, як на сукупність різночасових поховань та обґрунтувати версію одночасного створення кургану як єдиного комплексу. Тобто, крім головного небіжчика, всі поховання належали супроводжуючим особам. Крім впливу на уявлення про соціальні відносини в Скіфії, цей висновок суттєво впливає на мікрохронологію курганів другою половини IV ст. до Н.Х., оскільки логіка змушує розглядати бокові могили в одному часовому діапазоні з центральними.

З масиву поховальних курганів виокремлено культові споруди. Вони представлені насипами, підземними ходами, які влаштовували в курганах скіфів та попередніх часів. Особливе місце серед культових споруд посідають ями з бофрами, які раніше не пов`язували з діяльністю скіфів.

Встановлено, що статуї із зображеннями пов`язані з могилами ранніх форм - ямами та підбоями. Силуетні статуї зустрічаються переважно в курганах з підбоями. А в катакомбах складних конструкцій, тобто спорудах другої половини IV ст. до Н.Х., вони практично не відомі.

Розвиток підземних поховальних споруд відбувається за схемою: ями - ями з нішами - прості катакомби - катакомби з двома синхронними входами - катакомби з довгими дромосами. Для поховань знаті першої половини V ст. до Н.Х. характерні великі квадратні в плані ями. Цей шар поховань відповідає часу Геродота і тому співпадає з його описом похоронного ритуалу скіфів. До кінця V ст. до Н.Х. ями змінюються катакомбами простих форм, що протягом IV в. розвиваються в бік їхнього ускладнення.

Запропонована модель соціальної піраміди Скіфії другої половини ІV ст. до. Н.Х. Ця модель побічно вказує на існування досить жорсткої регламентації в нормах обсягів витрат суспільної праці на спорудження поховальних пам`яток, що безумовно підтверджує наявність розвиненої рангової ієрархії.

Чимала кількість курганів третьої - початку четвертої чверті IV ст. до Н.Х., з схожим плануванням, свідчить про існування державного канону влаштування могил. Пік масового будівництва курганів передує періоду згасання Скіфії, яке відбулось за життя двох наступних поколінь.

Фінал курганного будівництва скіфів, як одна з ознак загибелі чи згасання Великої Скіфії, припадає на першу чверть ІІІ ст. до Н.Х. Період курганного будівництва скіфів тривав з V до початку ІІІ ст. до Н.Х., що віддзеркалює високий рівень суспільної організації скіфів в цей час.



СПИСОК ОСНОВНИХ ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Колектива монографія

Скифские погребальные памятники степей Северного Причерноморья. Киев, 1986.-368 с.(в соавторстве с Черненко Е.В., Бессонова С.С. и др.).

Статті в фахових виданнях

Сухопутные коммуникации Скифии (по материалам новостроечных исследований от Приазовья до Днепра)// Советская археология.- №4.-1990.-С.30-44

Курган Плоская Могила // Курганы степной Скифии. - Київ: Наук. думка. -1991. -С.98-107. (в соавторстве с Савовским И.П.).

Курган Кара-Тюбе // Древности степного Причерноморья и Крыма. -Запорожье. - 1993. -Том ІV. -С.183-197.

Могили скіфських царів другої половини ІV ст. до н.е.// Археологія. - 1995. - №2. -С.3-13. (в співавторстві з Фіалко О.Є.).

Der Oguz-Kurgan. Die Grabanlage eines Skythenknigs der Zeit nach Ateas // Hamburger Beitrge zur Archologie 18, 1991.-Mainz, 1996. -S.107-129. (в співавторстві з Фіалко О.Є.).

Про місце жіночих поховань в курганах скіфської еліти// Археологія. -1997. - №1. -С.28-37.

Переправы Нижнего Днепра в скифское время // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья. Запорожье. - 1999. -С.45-47.

Скифский курган как единый ансамбль // Скифы и сарматы в VII- ІІІ вв. до н.э. Палеоэкология, антропология и археология. -М., -2000. -С.129-137.

Соціальна стратифікація Скіфії періоду “золотої осені” // Магістеріум. Вип.6. Археологічні студії. -Київ: Стилос. 2001. -С.76-80.

Комунікаційні магістралі Скіфії - України// Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. Чернівці, 16-18 травня 2001 р. Доповіді та повідомлення. Чернівці: Рута, 2001. -Том. 3. -С.222-229.

Курганы как ключ к пониманию социальной истории Скифии IV в. до н.э.// Из истории античного общества: Межвузовский сборник. -Н.Новгород. -2001. Вып.7. - С.170-181



АНОТАЦІЇ

Болтрик Ю.В. Курганне будівництво скіфів у V-IV ст. до Н.Х. (за матеріалами поховальних комплексів Дніпро-Молочанського межиріччя). - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 - Археологія. Інститут археології НАН України, Київ, 2002

Основні результати досліджень опубліковані в 12 наукових працях

В дисертації розглядається архітектура та будівництво поховальних пам`яток скіфів у степу між Дніпром та Молочною. Встановлено закономірності у топографії та плануванні курганних могильників цього регіону - їх розміщували на вододілах, на найкращих пасовищах над заплавами річок. Найвизначніші з курганів збудовані вздовж стародавніх торгівельних шляхів та біля переправ. З`ясовано, що кургани мали попереднє планування, ядро їх насипів складала первісна обваловка, навколо якої влаштовували могили залежних осіб. Простежено динаміку розвитку підземних поховальних споруд. Скіфський курган постає як єдиний комплекс, а могили під ним в більшості випадків одночасні з центральними, що змушує переглянути мікрохронологію пам`яток еліти. З масиву поховальних пам`яток виділені наземні та підземні культові споруди. На підставі аналізу обсягів курганів запропонована модель соціального устрою другої половини IV ст. до Н.Х., що демонструє наявність у Скіфії рангової ієрархічної піраміди.

Ключові слова: скіфи, курганне будівництво, поховальні комплекси, первісна обваловка, модель соціального устрою.



Boltryck Yu.V. Burial Building of Scyths in V-IV centuries B.C. (on the Materials of Burial Complexes of Dnieper and Molochnaya Rivers) - Manuscript

Thesis for a candidate of science degree specialty 07.00.04 - Archeology. The Institute of Archeology National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2002.

Main states of dissertation were presented in 12 scientific papers.

The thesis deals with architecture and building of Scythian burial monuments in steppe area between Dnieper and Molochnaya rivers. The regularities of topography and planning of barrow cemeteries of this region were revealed. They were located on watershed, on the best pastures over the river valleys. The largest burial mounds were constructed along the ancient routes and near fords. It is found that burials were constructed in accordance with the preliminary plan. Primary diking with graves of dependent persons around it formed the base of kurgan. The dynamics of the development of underground burial constructions was observed. Scythian kurgan is appeared as unified complex (graves under it are simultaneous to central ones in most instances). And this makes us to revise microchronology of elite's monuments. Surface and underground cult constructions were distinguished from burial monuments of the region. Based on the analysis of burial volumes the model of social order of the second part of the fourth century B.C. was proposed. The model illustrates presence of rank hierarchical pyramid in Scythia.