Партизанський рух в Одеській області 1941-1945 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеська Спеціалізована Школа №40 I - III ступенів Одеської міської ради Одеської області

Реферат з історії України

Партизанський рух в Одеській області 1941-1945 рр.

Виконала

Боднарюк Дарія Віталіївна

Науковий керівник

Кікава Т.В.

Одеса 2014

Вступ

Велика Вітчизняна війна -- збройний конфлікт що розпочала фашистська Німеччина, тривав з 22 червня 1941 року по 9 травня 1945 року.

Воєнні дії на Східноєвропейському театрі війни отримали різну назву у різних державах. У радянській історіографії цей період радянсько-німецької війни з 22 червня 1941 по 9 травня 1945 року отримав назву Великої Вітчизняної війни, в Німеччині -- Східний фронт, Східна кампанія або Російська кампанія.

Битви Східного фронту Другої світової війни були найбільшими у військовій історії світу. Характеризувалися безпрецедентною жорстокістю, запеклістю, тотальними зруйнуваннями, масовими переміщеннями та депортацією людей, колосальними людськими жертвами, викликаними бойовими діями протиборчих сторін, голодом, хворобами, свавіллям, військовими та кримінальними злочинами. На сході Європи були зосереджені табори смерті, створювалися гетто та здійснювалися масові погроми й геноцид націй та народностей.

Удару військ фашистської коаліції піддався Радянський Союз, у тому числі й Україна. Однієї з найважливіших складових боротьби з загарбниками був партизанський рух, розвиток якого і буде розглянуто в цій роботі.

1. Партизанський рух і його роль

партизанський підпілля одеський окупований

Найбільш активною формою всенародної боротьби в тилу ворога були збройні дії партизанських формувань. ЦК КП(б)У и місцеві підпільні організації велика увага приділяли зміцненню діючих і створенню нових партизанських загонів, забезпеченню їх кадрами й озброєнням. На виробництво партизанського озброєння і спорядження восени 1941 р. переключився ряд підприємств Харкова, була створена спеціальна лабораторія по розробці і виготовленню хв різних систем і ручних гранат, виготовлялися портативні короткохвильові радіостанції.

Військові ради фронтів і армій, що діяли на Україні, установлювали безпосередні зв'язки з партизанськими загонами і диверсійними групами прифронтових районів, допомагали їм зброєю і спорядженням.

З метою посилення військового керівництва партизанськими загонами в прифронтовій смузі і координації їхніх дій з частинами Червоної Армії при військових радах фронтів восени 1941р. стали створюватися спеціальні оперативні групи.

Бойові дії партизанських загонів у тилу ворога почалися відразу ж після вступу загарбників на українську територію. У Західних областях України, на которые довівся перший удар гітлерівців, уже влітку 1941 р. стали виявляти себе партизанські загони під командуванням Н.П.Конищука, М.С.Корчева, Д.М.Хвищука й ін.

2. Створення партизанських загонів

Партизанський рух на Україні з перших своїх днів був організованим рухом. Партизанські формування створювалися по конкретних вказівок представників держструктур. Протягом усієї війни безпосереднім керівництвом за - фронтовою боротьбою займалися 3 організації : ВКП(б), НКВС - НКДБ і РККА. Проте їх роль і значимість у партизанській війні в 1941-1944 рр. постійно змінювалася.

Створення Особливої групи ( ОГ ) з ведення зафронтової боротьби при наркомі внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії фіксується в ряді документів 18 червня 1941, тобто ще до початку радянсько-німецької війни. Формально про створення цього підрозділу було оголошено наказом НКВС СРСР 5 липня 1941 Керівником Особливою групи був призначений старший майор держбезпеки Павло Судоплатов.

На ОГ покладалися такі завдання:

1 ) розробка і проведення розвідувально- диверсійних операцій проти гітлерівської Німеччини та її сателітів ;

2 ) організація підпілля і партизанської війни ;

3 ) створення нелегальних агентурних мереж на окупованій території ;

4 ) керівництво спеціальними радіограмами з німецькою розвідкою з метою дезінформації противника.

Крім цього на початку війни Судоплатов очолював Штаб НКВС СРСР по боротьбі з парашутними десантами противника, якому підпорядковувалися відповідні оперативні групи в наркоматах внутрішніх справ Української, Білоруської, Латвійської, Литовської, Естонської, Молдавської, Карело-Фінської, Грузинської РСР, Кримської АРСР, УНКВС по Ленінградської, Мурманської, Калінінської, Ростовської областях і по Краснодарському краю.

Іншими словами, на початку війни П. Судоплатов зосередив у своїх руках як боротьбу з розвідувально-диверсійної діяльністю противника в тилу Червоної армії, так і керівництво організацією розвідувально-диверсійної діяльності в тилу Вермахту, партизанської боротьби.

Особлива група зазнала ряд реорганізацій і 3 вересня 1941 була перетворена в самостійний 2 -й відділ НКВС СРСР, очолений Павлом Судоплатовим.

На території союзних республік, у тому числі і УРСР, створювалися 4-і відділи НКВС, які займалися все тією ж організацією партизанської боротьби. Начальником 4 -го відділу НКВС УРСР був майор держбезпеки Тимофій Строкач, колишній також заступником наркома внутрішніх справ УРСР Василя Сергієнко.

Більшість українських загонів створювалося в тісній співпраці НКВС УРСР та місцевих партійних організацій : обкомів, міськкомів і райкомів КП(б )У. І виділити домінуючу, провідну організацію в даному випадку складно: все залежало від ситуації на місцевому рівні, яка центральними органами контролювалася далеко не ідеально.

2.1 Формування партизанських загонів в перший рік війни

Протягом першого року війни організаційний період по створенню партизанських загонів мав ряд перешкод, неясностей.

Організацією партизанських загонів займалися обкоми партії, обласні управління НКВС, 8-і відділи політуправлінь і особливі відділи, розвідувальних відділів. У перший рік планувалося розмежувати роль і відповідальність кожної з цих організацій».

У перший рік ВОВ цього зроблено не було. Координація зусиль і дій різних структур по керівництву партизанськими формуваннями була відсутня.

По-перше, сам найвищий арбітр між державними організаціями Йосип Сталін був слабо інформована про події в тилу ворога. Він не вірив у здатність партизанів істотно вплинути на події на фронті. Очевидно, пріоритетним для нього було керівництво Червоною армією, міжнародні відносини та економічна ситуація в радянському тилу.

По-друге, крайня невизначеність у питаннях керівництва доповнювалася напруженою боротьбою між партійною, військової та чекістської номенклатурою.

Перемогою партійної номенклатури можна вважати рішення літа 1942 р.

2.2 Початок партизанської боротьби на окупованій території України

Активно боролись з окупантами партизани Житомирщини, зокрема загони під командуванням И.В.Возбранного, Т.Л. Гришана й ін. На Київщині влітку і восени 1941р. діяло більш 20 партизанських загонів, що нападали на обози, штаби тилових частин і невеликі гарнізони. Особливо відрізнився загін під командуванням И.Ф.Боровика. Несучи великі втрати, загін зробив 700 - кілометровий рейд по території Київської, Житомирської Чернігівської і Сумської областей.

Сміливі рейди проводили в липні - серпні 1941р. у прифронтових районах київські загони. Свої дії вони погоджували з операціями Червоної Армії і добувалися успіху, знищуючи ворожих солдатів і техніку. Однак у грудні 1941р. ці загони були розбиті.

У лівобережних районах київської області діяв Броварський загін під командуванням Г.Н.Кузьменко й А.М.Светличного, що нараховувало близько 170 членів. У вересні 1941р. вони звільнили 900 військовополонених.

Понад 30 боїв у тилу ворога провів з липня по вересень 1941р. Київський партизанський загін " чиПеремога смерть" під командуванням С.П.Осечкина.

Героїчно діяв Черкаський загін під командуванням Ф.Р.Савченко, що нараховувало 137 чоловік. Він нападав на обози і штаби ворога, розганяв поліцію і старост, організовував мітинги і збора.

Партизанські загони Київщини вже в 1941 р. провели понад 450 боїв, знищивши 5600 гітлерівців і багато техніки.

У Дніпропетровських плавнях у районі Нікополя кілька партизанських загонів були об'єднані а з'єднання, яким керувала рада командирів на чолі з Ф.Т.Рижиковим і А.Г.Резниченко. Склад цього перших на Україні партизанського з'єднання у вересні 1941р. перевищував 700 чоловік. Протягом вересня-жовтня 1941р. воно вело безупинні бої з переважаючими ворожими силами.

Значні втрати несли окупанти в Одеській області. Тутешні партизани знищували ворожі цистерни з бензином, автомашини з боєприпасами, візка з продовольством, солдатів і офіцерів. Партизанський загін під командуванням А.Ф.Солдатенко знищив румунський піхотний батальйон і склад зі снарядами. Загін В.А. Молодцова, що базувався в катакомбах під Одесою, протягом осені 1941р. організував 4 диверсії і знищив 3 склади з військами і боєприпасами. Дії загону змушували фашистів довгий час думати, що в катакомбах знаходяться регулярні частини Червоної Армії.

Усього, по неповним даним, у смузі Південного фронту діяло 44 партизанських загону, що нараховували близько 2600 бійців.

Швидко набирало силу партизанський рух на території Чернігівщини й у північних районах Сумщини. З осені 1941р. розгорнув активні дії об'єднаний загін під командуванням А.Ф.Федорова, що тільки протягом осені знищив біля тисячі гітлерівців, сотні одиниць ворожої техніки, п'ять складів з боєприпасами, п'ять ешелонів з живою силою і технікою, підірвав п'ять залізничних мостів.

У жовтні 1941р. у Сумській області почав свою діяльність об'єднаний загони під командуванням С.А.Ковпака і С.В.Руднєва.

На стику Чернігівської, Сумської й Орловської областей активні дії розгорнув партизанський загін на чолі з А.Н.Сабуровим, створений з військовослужбовців, що потрапили в оточення, Червоної Армії. Партизани підривали мости, ворожі ешелони з військами, зброєю і боєприпасами, спалювали склади зброї й автомашини.

Широкий розмах придбала партизанська боротьба в прифронтових районах Харківської і Донецької областей. Тут партизани вели боротьбу на лінії фронту й у ближньому тилу ворога в тісній взаємодії з Червоною Армією. Часто партизани виходили в розвідувальні рейди за лінію фронту. Активно діяли на лінії фронту й у ближньому тилу ворога загони А.П.Камышана, М.М.Ланцова, Н.П.Михайличенко й ін. По неповним даним, у 1941р. безпосередньо взаємодіяли з Червоною Армією 165 партизанських загонів.

Бойові успіхи Червоної Армії на фронті сприяли подальшому посиленню бойових дій партизанських сил. У цей час чернігівські і сумские партизанські загони часто проводили з партизанами Білорусії і Брянщины спільні бойові дії. Після встановлення в січні 1942р. регулярного зв'язку з радянським тилом і одержання відтіля матеріальної допомоги чернігівські партизани ще більше активізували бойову діяльність. Разом з орловськими партизанами в лютому і березні вони вели жорстокі бої з карателями. Активно діяли підривники цього загону на залізничних лініях Гомель-Прилук-Бахмач і Київ-Ніжин-Бахмач, де вони підривали мости і залізничну полотнину. У травні було пущено під укіс 20 ворожих ешелонів.

У північних районах Путивльский об'єднаний партизанський загін С.А.Ковпака і С.В.Руднєва утримував під контролем суміжну територію України і Росії з центром у с. Стара Гута. У бої з партизанами в с. Веселе ворог утратив понад 600 солдатів і офіцерів.

Важливу роль у посиленні збройної боротьби проти окупантів зіграло утворення нових великих партизанських з'єднань на базі загонів С.А.Ковпака й А.Н.Сабурова. У лютому 1942р. під командуванням С.А.Ковпака і С.В.Руднєва об'єдналися кілька невеликих загонів, що діяли в північних областях. У березні 1942р. ряд загонів, у тому числі й А.Н.Сабурова, об'єдналися в «Групу об'єднаних загонів України» під командуванням А.Н.Сабурова. У це об'єднання незабаром влилися й інші загони.

Завдяки об'єднанню партизанських сил значно поширився їхній вплив у суміжних районах України, Росії і Білорусії. У лісових районах на границі України і Росії українські партизани разом з орловськими утримували у своїх руках «партизанський край» розміром 170 на 70 км, де до лету діяло 24 партизанських объединения, частина з яких входили в найбільші об'єднання С.А.Ковпака й А.Н.Сабурова, і більш ста загонів самооборони. Так почалося створення великих «партизанських країв» на окупованій території.

Значна втрата нанесла гітлерівцям з'єднання А.Н.Сабурова. За 6 місяців 1942р. партизани знищили 32 ешелону, підірвали 32 моста, 9 цистерн із пальним, знищили 1500 солдатів і офіцерів супротивника й ін.

Активно діяли партизанські загони в лісостепових ра-йонах. Тут діяли об'єднаний загін И.И.Копенкина в Полтавській і Харківській областях, а також Миргородський, Гадячский і Шишакский загони. Значні втрати наніс ворогу Харківський обласний партизанський загін И.Н.Кулишева

На Київщині особливо відрізнився Черкаський загін Ф.Р.Савченко, що вів бої на території п'яти районів.

Не менш запеклу боротьбу вели партизанські загони і групи в правобережних і західних областях. У Житомирській області навесні 1942р. почав бойові дії загін А.И.Цендровского. На території Вінницької області виник і розгорнув бойову діяльність загін И.И.Калашника. Продовжували наносити удари по тилах ворога і партизанські загони і групи в Одеській області, зокрема Одеський разведывательно - диверсійний загін В.А.Молодцова. Навесні 1942р. у Миколаївській області був створений партизанський загін «Чорноморець». Нові загони виникли й у Запорізькій області.

У Ровенській області активну діяльність розгорнули загони Д.С.Попова і М.С.Корчева, що у квітні 1942р. об'єдналися. У Волинській області також відбулося об'єднання декількох невеликих загонів в один загін під командуванням П.Х.Самчука.

Партизани України надавали значну допомогу радянським військам у прифронтових районах. У першій половині 1942р. у Донбасі взаємодіяли з армією 22 партизанських загону, 10 з них боролися безпосередньо на лінії фронту. Партизани Донецької області з моменту окупації до липня 1942р. знищили 5900 фашистів. У січні 1942р. два мелитопольских загони організували катастрофу ворожого ешелону з танками, машинами і спорядженням.

Особиста участь у бойових операціях радянських військ на фронті приймали кримські партизани. Вони боролися поруч з героїчними захисниками Севастополя. Тільки за 2 місяці до січня 1942р. ними було підірвано 70 вантажних автомашин, 58 візків з боєприпасами, три цистерни з пальним. З листопада 1941р. по липень 1942р. кримські партизани здійснили 624 бойові напади на ворога і вистояли в 112 боях з ним.

3. Партизанський рух в Одеській області. Підпілля

З початку липня до середини жовтня 1941 частини Окремої Приморської армії і підрозділи Чорноморського флоту героїчно обороняли Одесу, але ставало ясно, що рано чи пізно доведеться залишити місто ворогові. Однак відхід наших кадрових частин не повинен був означати закінчення опору німецько-румунським загарбникам. Для цієї мети зусиллями органів держбезпеки та Одеського обкому в місті створювалися підпільні групи і партизанські загони.

За особистою вказівкою наркома внутрішніх справ Л.П. Берія для надання допомоги місцевим органам НКВС у створенні резидентур, диверсійно-розвідувальних груп і партизанських загонів на випадок окупації міста з Москви до Одеси виїхала група капітана держбезпеки Молодцова.

3.1 Володимир Олександрович Молодцов

Молодцов Володимир Олександрович (підпільний псевдонім «Бадаєв») - командир підпільної розвідувально-диверсійної групи, що діяла в катакомбах міста Одеси та околицях, капітан державної безпеки.

Народився 5 червня 1911 року в місті Сасово, нині Рязанської області в сім'ї залізничника. Російський. Член ВКП (б) з 1931 року. З 18 років почав трудову діяльність: був чорноробом, слюсарем. У 1930 року за комсомольською путівкою приїхав на шахту в Бобрик - Донський Підмосковного вугільного басейну, де пропрацював близько чотирьох років. У 1934 році закінчив робітфак при Московському інженерно-економічному інституті.

В органах державної безпеки В.А. Молодцов працював з 1934 року, а в зовнішній розвідці - з березня 1941 року.

У липні 1941 року начальник одного з підрозділів політичної розвідки Володимир Олександрович Молодцов був направлений на чолі оперативної розвідувально-диверсійної групи в Одесу для проведення спеціальних операцій. Потім, коли наші війська залишили місто, він був залишений там для керівництва диверсійної та розвідувальної роботою в тилу ворога. 12 вересня В.А. Молодцов ( підпільна кличка Павло Бадаєв ) доповів у Москву про створення групи.

Бойові дії проти окупантів бадаєвци розпочали 16 жовтня 1941 року. Вийшовши з катакомб ввечері, загін розташувався в яру і дружним раптовим вогнем обрушився на колону ворожих військ. Знищивши до 45 - і фашистів, партизани без втрат повернулися в катакомби. До кінця 1941 року загін Молодцова - Бадаєва пустив під укіс чотири залізничні склади з живою силою і боєприпасами супротивника, більше десяти разів вступав у бойові сутички з карателями, мінував дороги, знищував вузли зв'язку. Так, 23 жовтня будівлю комендатури, де проходили збори високопоставлених осіб з окупантів і їх посібників, злетіло в повітря від вибухового пристрою, закладеного групою Молодцова. Більше 200 офіцерів на чолі з генералом Глухояну знайшли свою смерть під уламками будинку. У ніч на 18 листопада на замінованому залізничному полотні вибухнув і пішов під укіс пасажирський склад. Разом зі складом було знищено більше 250 гітлерівських чиновників і офіцерів.

Одночасно з цим резидентура, долаючи блокаду і стале зовнішнє спостереження з боку ворожої контррозвідки за основними виходами з катакомб, через свою агентуру активно проводила розвідувальну роботу в місті і систематично передавала до Москви дані про дислокацію військових об'єктів і становище в окупованій Одесі. На стіл Голови Державного комітету оборони Сталіна, керівників країни і РККА періодично лягали спецповідомлення, що містять відомості, що надійшли від " Кіра " ( радіопозивний Молодцова ). Документи, що починалися словами: " Нелегальний резидент НКВС в Одесі повідомляє...", як правило, містили важливу розвідувальну інформацію.

"Морський берег в районі села Дофінівка обноситься дротяним загородженням ", - повідомляв Молодцов на початку лютого 1942 "На березі моря біля села Сичавка встановлено 30 далекобійних знарядь, у цьому ж селі розквартировано 200 німецьких артилеристів. В Одесі в Дюківському саду встановлено 18 грудня - дюймових гармат. Берег моря від Кузановкі до Люстдорфу укріплений 102 важкими знаряддями, 320 мінометами і кулеметами. На цьому ж протягом зводяться бліндажі та земляні вали. 3000 румунських солдатів у пішому порядку днями проїхали в місто Миколаїв, в результаті 22 - градусного морозу багато солдатів відстало і замерзло. проходили повз німецькі частини румунським солдатам допомоги не надавали ".

"Капітан румунської армії по секрету повідомив, - йшлося в іншій радіограмі " Кіра ", - що отримано наказ про вивезення з Одеси всіх росіян. За його ж словами, румунська вояччина незадоволена королем Михайлом та маршалом Антонеску. Він сподівається на державний переворот".

Великодосвідчені спецслужби противника - гестапо і румунську сигуранца - вражали розмах і масштабність диверсій, скоєних патріотами. Своїми активними діями партизани загону протягом декількох місяців відволікали на себе великі сили ворога. Але чим активніше вони діяли, тим лютіше ставали окупанти. 9 лютого 1942 в результаті зради румунської охранці вдалося захопити відважного розвідника. Володимир Олександрович Молодцов з першого дня ув'язнення був закутий у кайдани і піддавався жорстоким допитам, під час яких він вів себе виключно стійко і мужньо. У секретному листуванні сигуранці з розробки резидентури Молодцова, відомого їй під псевдонімом " Бадаєв ", відзначалася висока ступінь професіоналізму радянського розвідника і вміле побудова його агентурної мережі. В одному з трофейних документів румунської спецслужби її офіцер оцінив специфіку агентурної діяльності Молодцова таким чином. " Особливо знаменно те ??, - писав він, - що агентура Бадаєва завербована з елементів, на яких наші влади базувалися в справі відновлення нормальної економічної та культурного життя міста... Завдяки агентурної мережі, - зазначав далі румунська контррозвідник, - Бадаєв міг передавати в Москву точну інформацію, що стосується дислокації військ в Одесі, розташування берегових і зенітних батарей, пунктів міста, де були побудовані загородження для оборони, економічного становища і настроїв населення, а також списки прізвищ керівників цивільних і військових властей ".

Показовий судовий процес, влаштований румунськими окупаційними властями тривав з 25 по 29 травня 1942 року. 29 травня у дворі в'язниці В.А. Молодцову у присутності інших ув'язнених було зачитано вирок військово- польового суду, за яким він був засуджений до розстрілу. На пропозицію подати прохання на ім'я румунського короля про помилування резидент НКВС категорично відмовився, заявивши : "Ми на своїй землі і у ворога помилування не просимо ". Увечері 12 липня 1942 Володимира Олександровича Молодцова із закутими в кайдани руками відконвоювали з центральної в'язниці в сторону єврейського кладовища і там розстріляли.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 року за мужність і стійкість при виконанні спеціальних завдань командування і проявлені при цьому відвагу і героїзм капітану державної безпеки Молодцову Володимиру Олександровичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора.

Одна з вулиць міста Рязані носить ім'я Молодцова. На цій же вулиці йому споруджено пам'ятник. В одній з середніх шкіл Рязані створено музей про життя і бойові подвиги В.А. Молодцова. Ім'я Героя носить вулиця і стадіон в місті Донський, вулиці в містах - героях Москві та Одесі.

3.2 Організація одеського підпілля

19 липня 1941 лейтенант держбезпеки - що прирівнювалося до звання армійського капітана - Молодцов на чолі розвідувально- диверсійної групи з 10 чоловік, що отримала кодову назву "Форт", прибув до Одеси. Тепер його звали Павло Володимирович Бадаєв. Перед групою стояло завдання створити нелегальну резидентуру і партизанську базу в одеських катакомбах і у випадку евакуації радянських військ з Одеси залишитися в місті і почати розвідувально-диверсійні операції.

В Одесі до групи приєдналися 13 співробітників обласного УНКВД під командуванням лейтенанта держбезпеки В.А. Кузнецова.

5 серпня лінія фронту впритул наблизилася до Одесі. Поки 4 -та румунська армія за підтримки німецьких частин атакувала місто, в катакомбах йшло формування партизанських баз. Загін Молодцова розмістився на глибині 25-30 метрів під приміськими селами Куяльницького лиману. Тут були обладнані приміщення для штабу, склади продовольства приблизно на півроку, арсенали : 7 кулеметів, 60 гвинтівок, 200 гранат, до тонни толу - радіозасоби для зв'язку з Москвою.

Згідно з офіційною версією, з якою екскурсоводи знайомлять відвідувачів Музею партизанської слави, увечері 5 жовтня 1941р дві групи ( загін Молодцова і група лейтенанта держбезпеки В.А. Кузнєцова ) провели партійно- комсомольські збори перед спуском в катакомби для створення бази.

Наступного дня чекісти спустилися в обширні одеські катакомби, налаштовані вельми вороже один до одного. При резидентурі Молодцова (оперативний псевдонім "Павло Бадаєв " ) було створено три партизанські загони. Перший загін, під командуванням одеського гірського інженера партійця Афанасія Клименко, у складі 33 бійців - добровольців з місцевого населення, повинен був постійно перебувати в приміських підземних катакомбах і періодично здійснювати бойові вилазки на поверхню. Другий загін, також очолюваний партійними активістом, колишнім головою сільради Антоном Федоровичем (оперативний псевдонім "Петро Бойко " ), складався з декількох бойових і агентурних груп. Йому належало діяти безпосередньо в самій Одесі. Бійці обох загонів були завчасно забезпечені особистою зброєю, в місті на конспіративних квартирах були створені таємні склади з озброєнням та вибухівкою. Для життєзабезпечення загону Клименко в катакомбах підготували спеціальну базу, де зберігалися різні продукти харчування, розраховані на 5 - 6 - місячне перебування під землею 40-50 чоловік. Туди ж помістили 60 гвинтівок, 7 кулеметів, близько 200 гранат, 40 тисяч патронів, 80 кг вибухових речовин, радіостанцію і велика кількість теплих речей. Третій загін, що складається з 19 чекістів, утворював центр розвідувальної мережі і являв собою самостійну бойову групу. Вона розмістилася в окремій базі, взявши запас піврічний продуктів і спорядження в розрахунку на два десятки людей. Ніхто не припускав, що окупація затягнеться надовго.

Коли 16 жовтня війська противника увійшли в місто, бадаєвці почали розвідувальні і диверсійні дії.

Одеські приміські катакомби, що розташовувалися в околицях сіл Нерубайське, Куяльник та Усатове, представляли собою один загальний лабіринт з великою кількістю внутрішніх проходів і сотнями виходів назовні, відстань між якими по ходах повідомлення досягало 15км. Місце для дислокації партизанського загону і резидентури було вибрано вдало, так як наявність великого числа виходів давало можливість скритно від зовнішнього спостереження противника встановлювати регулярний зв'язок з партизанською групою, що діяла в самому місті, і залишеної там агентурою, здійснювати диверсійні акти на залізничній магістралі і промислових підприємствах. Крім того, катакомби були хорошим прикриттям при збройному зіткненні партизанів з каральними загонами противника.

Загін ділився на підземну і наземну частини. У катакомбах розташовувався командний пункт Бадаєва, тут знаходилися начальник підземної частини Афанасій Клименко, його заступник Яків Васін, до війни співробітник одеського карного розшуку, і більшість бійців, які часто здійснювали бойові вилазки на поверхню.

Наземний, так званий " міський" загін складався з п'яти -шести разведгрупп чисельністю від шести до десяти чоловік кожна, він мав свої конспіративні квартири. Однією з таких груп керував Микола Іванович Мілан, разом з братом Петром містив перукарню, яка є відмінним місцем для підпільних явок. До слова, в роки громадянської війни Микола служив в одеській ЧК і в 1920 році був впроваджений під виглядом офіцера - серба в білогвардійську організацію. Очолював загін Петро Іванович Бойко, що містив слюсарну майстерню. Під цим прізвищем переховувався колишній голова Нерубайського сільради Антон Броніславович Федорович. Як і Мілан, він вважався старим чекістом, оскільки на початку 20 -х років служив помічником уповноваженого в особливому відділі одеської ЧК. На відміну від першого - безпартійного він складався у ВКП (б ) і тому займав певні посади, що, мабуть, і вплинуло на вибір керівника загону. Але згодом саме це зіграє фатальну роль у долі Молодцова і його групи.

У очолювану Бадаєва нелегальну резидентуру в Одесі увійшли і місцеві працівники органів держбезпеки, як діючі, так і колишні. У групу зв'язкових при командира загону була включена оперу повноважена 4 -го відділу одеського управління Тамара Міжигурська; оперуповноважений транспортного відділення НКВС станції Гайворонська Петро Болонин влаштувався на залізницю; увійшли в резидентуру чекісти Микола Шевченко, керівник однієї з десяток наземного загону для виконання " особливих завдань ", і Павло Шевченко для зв'язку з підпільними групами. Зв'язок з катакомбами здійснювала так звана " молодіжна десятка" наземного загону, що складається з 16 - 17-річних підлітків на чолі з Яковом Гордієнко. Всього ж з початку підпільної діяльності в резидентурі і загонах Молодцова було 75-80 чоловік.

У цей час у місті діяли й інші партизанські загони, існувала і паралельна чекістська резидентура, але все ж головну силу представляв загін Молодцова - Бадаєва.

3.3 Бойова діяльність підпілля

Про те, що в окупованій Одесі залишився потужний осередок опору, сигуранца ( румунської контррозвідці ) було відомо. В одному з її документів про боротьбу з партизанським рухом говорилося:" Радянський уряд організувало і добре постачило дії партизан на втрачених територіях. Партизани складають невидиму армію комуністів на цих територіях і діють з усім завзяттям, вдаючись до самим витонченим методам виконання завдань, заради яких вони залишені. Взагалі все населення, одні свідомо, інші несвідомо, допомагають діям партизанів. "

Перед відходом під землю партизани Клименко дали бій окупантам. В результаті тривалої перестрілки з тільки що ввійшли в місто румунськими військами було вбито і поранено до 50 ворожих солдатів і офіцерів. Партизани ж втрат не мали взагалі. Окремий чекістський загін, в силу своєї віддаленості, у відкритий бій із загарбниками не набрав. Протягом наступних місяців москвичі і одесити поєднували операції проти німців і румун з жорстокими розбірками між собою.

У першій половині листопада 1941 року по завданню Молодцова партизани підірвали полотно залізниці між станціями Дачна та 2 - я Застава. У результаті рух на дорозі було припинено на добу. Потім була підірвана міська комендатура, під уламками якої загинули близько 140 офіцерів противника, в тому числі 2 генерала. Незабаром пішов вибух греблі Хаджибейського лиману і декількох військових складів. 17 листопада групою Кузнєцова в районі станції Застава був пущений під укіс військовий ешелон з боєприпасами і живою силою противника. З-під уламків зруйнованого поїзда румуни витягли близько 250 трупів своїх солдатів і офіцерів. Потім чекісти вгамували активність - стало не до ворога. Вимушені не тільки воювати плечем до плеча, а й жити пліч-о -пліч, вони не припиняли гризню, приводом для якої ставали побутові дрібниці. При цьому Молодцов і Кузнєцов продовжували претендувати на єдиноначальна командування, що також не вносило дружелюбності до лав підлеглих.

Тут слід сказати про партизанський загін, що мешкав в керченських каменоломнях. Будучи значно більше окремої чекістської групи, він зберігав дисципліну аж до звільнення Керчі від фашистських окупантів. У загоні були не тільки працівники міськкому та НКВД, а й безпартійні жителі Керчі та Старого Карантину, які пішли в катакомби з дружинами, дітьми і навіть худобою. Особливо відзначилися старі шахтарі, що билися в катакомбах ще в Громадянську війну, у яких вже були дорослі сини. Сімейна обстановка сприяла нормальним відносинам між соратниками. Керченський загін, який налічував близько 50 осіб, невдовзі поповнився спочатку 2, а потім 43 морськими піхотинцями, відтиснутими противником в підземелля. Незважаючи на зусилля німців, що викурювали партизан отруйним газом і затоплюють морською водою, керченський загін уцілів майже весь. А це говорить багато про що. У першу чергу, про доброму моральному кліматі серед особового складу.

В одеському загоні Клименко, в достатку забезпеченому продуктами і гасом, суворі серця чоловіків пом'якшувало присутність бойових подруг, та й людей вистачало, що теж скрашувало дозвілля. Зовсім інакше розвивалися відносини в маленькій групі чекістів, де озвірілі мужики готові були рвати один одного на частини і повільно сходили з розуму в голоді, холоді і темряві.

На перших етапах робота Молодцова йшла добре. Кілька пасивно поводився загін Федоровича, тому відомості про дислокацію військових об'єктів і становище в окупованій Одесі давала в основному особиста агентурна мережа Молодцова : оперуповноважений обласного УНКВД сержант держбезпеки Тамара Міжигурська, одеситки із загону Клименко - Тамара Шестакова та Галина Іванова, а також залишилися в місті місцеві жителі Яків Гордієнко, Петро Продишко, Ксенія Булавіна та Євгена Гуль.

За три місяці 1941 бадаевци провели шість бойових операцій. Так, 9 грудня 1941 нарком внутрішніх справ Лаврентій Берія доповідав у ГКО: " За повідомленням нелегального резидента в Одесі в ніч на 12 листопада партизанський загін НКВС, керований тов. Бадаєва, зруйнував у районі села Нерубайське Одеської області полотно єдиною введеної в експлуатацію залізниці на Одесу. В результаті сталася катастрофа двох військових ешелонів. У зв'язку з цим німці оголосили село Нерубайське на військовому положенні і запропонували населенню ліквідувати партизанський загін ".

Наземний загін збирав дані про дислокацію румунських та німецьких військових частин і військових об'єктів і через своїх зв'язкових передавав ці відомості в катакомби, звідки щодня - як правило о пів на одинадцяту вечора - вони по рації передавалися в Центр. У результаті цього радянська авіація далекої дії зуміла завдати точні удари по румунській мотоколона, скупчень бойової техніки, знищити склади пального під Первомайському. За цією радіостанцією, званої " кореспондент -12", довго полювали і німецькі, і румунські контррозвідники.

Була у бадаевцев і ще одна, нехай і менш важлива функція - розповсюдження серед населення зведень Радінформбюро і листівок проти окупаційного режиму... Партизани, які діяли в катакомбах, відволікали на себе тисячі румунських і німецьких солдатів, офіцерів і поліцейських, змушених охороняти кілька сот ходів в катакомби в радіусі 40 кілометрів від Аркадії до Хаджибейського лиману.

Молодцов намагався налагоджувати контакти з чекістської агентурою і за межами Одеської області. Так, Центр орієнтував Бадаєва на встановлення зв'язку з київською резидентурою, очолюваної " Максимом " ( Іваном Даниловичем Кучерів ). Для цієї мети на лютий планувалася відрядження в Київ нібито для пошуків сировини для пивоварного заводу підпільників Петра Мілана і Петра Мойсейовича Вишневського - господаря прімусной майстерні, яка використовувалася зв'язковими Молодцова для зустрічей з агентурою. До речі, як і брати Мілани, Вишневський в роки громадянської війни працював у ЧК.

"Морський берег в районі с. Дофінівка обноситься дротяним загородженням ", - повідомляв Молодцов на початку лютого 1942 року. "На березі моря біля с. Сичавка встановлено 30 далекобійних знарядь, у цьому ж селі розквартировано 200 німецьких артилеристів. У м. Одесі в Дюківському саду встановлено 18 грудня - дюймових гармат. Берег моря від Кузановкі до Люстдорфу укріплений 102 важкими знаряддями, 320 мінометами і кулеметами. На цьому ж протягом зводяться бліндажі та земляні вали. 3000 румунських солдатів у пішому порядку днями проїхали в м. Миколаїв, в результаті 22 - градусного морозу багато солдатів відстало і замерзло. проходили повз німецькі частини румунським солдатам допомоги не надавали ".

Але власна агентурна мережа інформації давала небагато, не кажучи вже про бойову роботі, в той час як зовнішній партизанський загін Федоровича (по суті, самостійна резидентура залишених на глибинне осідання агентів - розвідників і диверсантів ), з початку окупації перебував у місті, ніяких організованих акцій не здійснював. Один лише 16- річний Яків Гордієнко, був керівником молодіжної бойової групи, за завданням Молодцова особисто здійснив акти відплати над двома провокаторами сигуранці. Більш ніяких диверсій і терактів проти ворога не проводилося.

У січні 1942 року спецпідрозділ румунської контррозвідки - " бюро партизанських розслідувань" заарештувало командира наземного партизанського загону Петра Бойка - Антона Федоровича. Незабаром він дав згоду співпрацювати з сигуранцою, після чого був відпущений на свободу.

3.4 Дії окупантів проти загонів. Зради партизан

У грудні 1941 року Молодцов через зв'язкового викликав Федоровича до себе в катакомби і зажадав активізувати роботу. Однак, ситуація на краще так і не змінилася. Тоді резидент НКВС вирішив сам вийти на поверхню і особисто налагодити діяльність загону. У другій половині грудня Молодцов двічі, з зв'язковими Міжигурська і Шестакової, пробирався повз сторожових постів румунських каральних загонів і зустрічався в місті з керівництвом " зовнішніх " партизанів. 8 лютого 1942 він вийшов з катакомб втретє, з Тамарою Межегурской, і не повернувся. 12 лютого для з'ясування причин неповернення відрядили Шестакову, яка також назад не повернулася. Через кілька днів на пошуки вирушив співробітник НКВД Сергій Виноградов, який через агентуру встановив, що 9 лютого Молодцов, Міжигурська, Яків Гордієнко і ще двоє підпільників були заарештовані сигуранцою на квартирі колишнього командира зовнішнього загону Федоровича, а Шестакова схоплена організованої біля будинку засідкою.

15 лютого взяли Вишневського, потім обох братів Міланов, Болоніна та багатьох інших. Протягом лютого та березня були розгромлені резидентура і майже весь наземний загін. Продовжувала вести невидиму війну тільки частина загону, що знаходилася в катакомбах, яку після арешту Молодцова очолив його заступник Сергій Виноградов, в минулому так само, як і Молодцов, співробітник зовнішньої розвідки, який прибув у складі групи "Форт" з Москви.

Ось що доповідав співробітник сигуранці в Бухарест:

"Численні, з добре підібраними кадрами і добре оснащені організації ті, що залишені НКВД... Організація Бадаєва пов'язана системою катакомб, що простягаються на десятки кілометрів, з іншими організаціями... Вона оснащена всім сучасним обладнанням та озброєнням і становить велику небезпеку і постійну загрозу властям... Особливо необхідно відзначити той тривожний факт, що агенти Бадаєва завербовані з числа тих осіб, на яких новий режим покладав надії в справі перетворення моральної, культурного та економічного життя на нових територіях і яким вдалося проникнути в довіру до адміністрації... По своєї соціальної і професійної приналежності вони складаються з усіх верств населення. Завдяки їм Бадаєв був постійно в курсі всіх подій і міг повідомляти Москві точні відомості щодо дислокації військ, про економічне становище, ворожому повсюдно настрої населення до влади, про керівників адміністрації, відомості на яких запитувала Москва і яких він міг у будь-який час знищити... "

Партійний активіст виявився поліцаєм

Партійний активіст Антон Федорович був людиною ініціативним, тому й висувався на керівні посади. З появою окупантів він вник в ситуацію, що змінилася і вирішив не чекати викриття і арешту. Він сам з'явився в сигуранца і повідомив про свою приналежність до підпільної організації. Його взяли під варту і почали допитувати. Федорович нічого не приховував. Румунські контррозвідники поставилися з розумінням до ініціативного товаришеві і взяли його на роботу. Щоб приховати зраду, Федоровича потримали у в'язниці, розпустивши слух про його арешт, а потім звільнили, нібито розібравшись. Після цього Федорович став працювати гласним співробітником сигуранці. Знаючи про місце розташування загону Клименко, він дав вичерпну інформацію про відомі йому осіб, що знаходяться в катакомбах, зрадивши також і всіх бійців свого загону.

Слідством у справі бадаевцев керував начальник " бюро партизанських розслідувань" Аргир - під цією румунської прізвищем переховувався українець за національністю Микола Васильович Кочубей. За іронією долі в роки громадянської війни він був розвідником в денікінської армії і в 1920 році входив в ту саму підпільну білогвардійську організацію, в яку чекісти впровадили Миколи Мілана. Але пройшло вже більше двох десятків років, і, по щастю, Аргир - Кочубей не впізнав у своєму підслідності " офіцера - серба".

Мілан передав рідним білизна - на краях носової хустки кров'ю було написано: "Наших Бойко пре ". Звідси залишилися на волі бадаевци дізналися ім'я провокатора...

Молодцова розстріляли за вироком румунського суду 3 липня 1942. Протягом літа були страчені Міжигурська, Гордієнко, Болонин, Вишневський, брати Мілани і багато інших розвідники.

Румуни спрацювали акуратно, переловивши всіх партизан і при цьому не розкривши інформатора. За лютий і березень 1942 вони заарештували весь особовий склад " зовнішнього " загону, а також кількох проникли в місто партизан Клименко та зв'язкових. Ініціатива зрадника простяглася настільки, що він особисто вів допити заарештованих і застосовував по відношенню до них тортури. За вироком військово- польового суду 18 патріотів були незабаром розстріляні.

Деморалізований поганими новинами з поверхні партизанський загін Клименко діяв, провівши в новому році всього одну перестрілку з румунами. У відповідь сигуранца, що отримала неабиякі відомості про підземний загоні справила мінування і завали виходів з катакомб. Одночасно румуни посилили терор серед населення сіл Нерубайське, Куяльник та Усатове, в околицях яких знаходилися основні виходи на поверхню. До кінця травня 1942 продовольчі запаси в катакомбах закінчилися, а добувати їх за наявності блокади з боку румунів було скрутно.

Рада загону прийняв рішення про вихід на поверхню і перебазування для подальшої роботи в Савранському лісу. На початку червня партизани групами по 3-9 людей стали вибиратися з катакомб через Нерубайські шахти. У ліс не пішов ніхто ! Сигуранца виловлювала розгублених мужиків і відправляла до в'язниці, де чекав ініціативний Антон Федорович. Взяті зі зброєю в руках і задавлені показаннями свідків вони зізнавалися у всьому, даючи свіжу інформацію про обстановку в загоні. Сили партизан танули. Останні 16 липня вийшов Афанасій Клименко і його брат Іван. 27 липня вони були арештовані.

Гірський інженер Афанасій Клименко ні народжений для подвигу. На допитах він дав свідчення і став інформатором. На період перебування під вартою він здійснив кілька спусків під землю, показуючи співробітникам сигуранці місце розташування загону та ділянки мінування. Видав тайники зі зброєю і сейф з партизанськими документами. Переконавшись у тому, що полонений командир пов'язаний по руках і ногах співпрацею з органами, контррозвідка інсценувала втечу Клименко з в'язниці. Згодом його використовували як інформатора для виявлення комуністів і залишків нелегальної агентурної мережі НКВС.

Погодилися працювати з сигуранцою ще кілька заарештованих підпільників, у тому числі і радист загону Євген Глушков. Останній сам з'явився в німецьку поліцію безпеки і запропонував свої послуги. За завданням німецьких спецслужб з серпня 1942 по листопад 1943 він підтримував по рації зв'язок з Москвою, дезінформуючи про партизанський загін і вимагаючи надіслати допомогу людьми і матеріальними засобами. Проте вже у вересні 1942 року на Луб'янці прийшли в висновку, що Глушков працює під контролем і включилися у зустрічну дезинформаційну радіогра з противником.

За доносами зрадників з бійців партизанського загону було розстріляно 11 осіб, включаючи Івана Клименко. Решту військовий трибунал засудив до різних термінів позбавлення волі.

Однак у березні 1944 року чекістське керівництво в Москві, ще не маючи достовірних даних про загибель Молодцова - точно це було встановлено лише після звільнення Одеси в квітні 1944 року, зарахувало його в особливий резерв 4 -го Управління НКДБ (колишньої Особливою групи НКВС ) і переатестована на звання капітана держбезпеки як живого.

Після приходу радянських військ, на основі вивчення трофейних румунських документів, контррозвідка СМЕРШ виявила і заарештувала Антона Бойко - Федоровича, Афанасія Клименко та інших зрадників Батьківщини. Всі вони понесли заслужену кару.

Не уникнув полону і тортур відважний молодий терорист Яків Гордієнко. Він був схоплений в лютому і провів у катівнях півроку, перш ніж його розстріляли. З в'язниці вдалося передати лист батькам.

3.5 Молодий терорист - Яків Гордієнко

Яків Якович Гордієнко ( Яша Гордієнко ; 1925 - липень 1942) - юний партизан -розвідник. Керівник групи в партизанському загоні Молодцова - Бадаєва в Одесі.

Народився в родині моряка. На початок війни закінчив 9 класів. Був комсомольцем. З серпня 1941 р. у загоні Молодцова - Бадаєва, який формувався для проведення диверсій у тилу окупантів. Спочатку був зв'язковим « летючого загону » базувався в Одесі, потім став його керівником. Проявив себе з винятковою боку, як відважний і спритний партизан. Завдяки Яші і його групі добувалися цінні відомості як для Одеського підпілля, так і для Ставки. Неодноразово брав участь у бойових операціях проти німецько- румунських окупаційних сил. Був схоплений в результаті зради Антона Броніславовича Федоровича (під псевдонімом Петро Бойко ). Проявив мужність у катівнях сигуранци і, незважаючи на тортури, нікого з загону не видав. Розстріляний. Похований в Одесі на Алеї Слави.

3.6 Подвиг капітана Молодцова

Захоплений у полон капітан держбезпеки Молодцов з першого дня арешту був закутий у кайдани і піддавався жорстоким допитам, під час яких він вів себе виключно стійко і мужньо. У секретному листуванні сигуранці з розробки резидентури Молодцова, відомого їй під псевдонімом " Бадаєв ", відзначалася висока ступінь професіоналізму радянського розвідника і вміле побудова його агентурної мережі. В одному з трофейних документів сигуранці її офіцер високо оцінив специфіку агентурної діяльності Молодцова : " Особливо характерно те, що агентура Бадаєва завербована з елементів, на яких наші влади базувалися в справі відновлення нормальної економічної та культурного життя міста... Завдяки агентурної мережі, Бадаєв міг передавати в Москву точну інформацію, що стосується дислокації військ в Одесі, розташування берегових і зенітних батарей, пунктів міста, де були побудовані загородження для оборони, економічного становища і настроїв населення, а також списки прізвищ керівників цивільних і військових властей ". Похвала з вуст противника почесна і небезпечна подвійно. Незважаючи на військові методи ведення допитів, резидент свою мережу не здав. Його агенти, уникли арешту раніше, зустріли Червону Армію на бойовому посту.

25 травня 1942 румунські окупаційні власті влаштували показною судовий процес над співробітниками НКВС Молодцова, Міжигурська і Шестакової. Молодцов поставив трибунал у глухий кут, зажадавши присутності на лаві підсудних Антона Федоровича, на квартирі якого були арештовані всі троє і який був очевидним пособником партизан. Вимога було обгрунтованим і засідання відклали на три дні. 28 травня суддя зачитав довідку сигуранці, згідно з якою Федорович бути присутнім на процесі не може, оскільки втік з-під варти і ховається в катакомбах. Формальності були виконані і почався суд. 29 травня у дворі міської в'язниці Молодцову, Міжигурська і Шестакової у присутності інших ув'язнених було зачитано вирок, за яким усі троє засуджувалися до розстрілу. На пропозицію подати прохання на ім'я румунського короля про помилування резидент НКВС категорично відмовився, заявивши : "Ми на своїй землі і у ворога помилування не просимо ".

Вночі 3 липня 1942 капітана держбезпеки Володимира Молодцова і сержанта держбезпеки Тамару Міжигурська із закутими в кайдани руками відконвоювали з центральної в'язниці в сторону єврейського кладовища румунський офіцер і два солдати з собакою. Вони були розстріляні і закопані в безіменній могилі.

Чекісти трималися до останнього

Початком кінця чекістської групи стало полонення румунами капітана держбезпеки Молодцова. Дізнавшись про все, одесити роззброїли залишився без командира загін і посадили під охорону в одну з печер. Четверо з москвичів, крім Миколи Федоровича Абрамова, були розстріляні за наказом Кузнєцова за звинуваченням у змові проти нього.

Ліквідувавши своїх, чекісти запустили згубний механізм самознищення. Тепер причини для розстрілу можна було знайти легко, і вони звичайно ж перебували, оскільки психологічний клімат стрімко погіршувався ще й через дурних умов існування. Холод і вогкість підземелля доповнилася півмороком, тому що запаси гасу вичерпалися і його доводилося економити. Продукти покрилися цвіллю, а консерви закінчувалися. І якщо добре оснащений загін Клименко голод вигнав на поверхню вже до травня 1942 року, то загін чекістів на своїх мізерних запасах стійко і мужньо продовжував вести підпільну роботу. У міру омрачения духу, партизани придумували собі розваги. Майже всі стали вести щоденники, а деякі віддалися абсолютно забороненим утіхам. 28 серпня 1942 Кузнєцов власноруч розстріляв оперативника Молочного за крадіжку шматка хліба. 27 вересня ще двоє співробітників НКВС, Польщиков і Ковальчук, були страчені за крадіжку продуктів і " статеву розбещеність ". Цілком обгрунтовано побоюючись, що він може стати наступним, москвич Абрамов вбив Кузнецова місяць по тому. У своїй записній книжці, пізніше знайденої в катакомбах українським НКВС, Абрамов писав:

"Колишній начальник третього особливого відділу одеського управління НКВС лейтенант державної безпеки В.А. Кузнєцов був застрелений мною двома кулями в скроню в залі" Дзеркальна фабрика "( назва великої штучної печери в каменоломнях ) 21 жовтня 1942 "

Чекісти продовжували нести втрати від рук ворога. Крім того, в їх рядах сталося зрада : радист загону Євген Глушков не виніс перебування під землею, вибрався на поверхню і здався німецькій поліції. Таким чином, до моменту ліквідації Кузнєцова залишилися в живих тільки три людини: Абрамов, Глущенко і Литвинов. Абрамов і Глущенко вбили зійшов з розуму Литвинова, а потім з підозрою стали поглядати один на одного в напівтемряві. Деморалізований і страждає галюцинаціями від тривалого перебування в підземній пітьмі Глущенко записав у своєму щоденнику, що Абрамов хотів здатися : "Ми розбиті. Перемоги чекати нічого. Він сказав мені, що не треба боятися зробити зраду або бути розстріляним, оскільки у нього є друзі в німецькій розвідці. " Очевидно, негаразди з психікою були у всіх пересидів під землею партизан, тільки проявлялися по- різному. 18 лютого 1943 Глущенко записав у щоденнику: "Він ( Абрамов )... схилився над своїми паперами. Я витягнув пістолет і вистрілив йому в потилицю. "

Наступні 8 місяців Глущенко провів здебільшого у своїй одеській квартирі у дружини, повертаючись в катакомби лише при явній загрозі з боку румунської поліції. Остаточно він покинув підземну базу 10 листопада 1943. Після звільнення Одеси в квітні 1945 року Глущенко відправився в каменоломні з співробітниками українського НКВД, щоб зібрати залишився спорядження і боєприпаси. У підземеллях Глущенко був смертельно поранений вибухнула в руках гранатою, яку він підібрав.

Так закінчило своє існування одне з диверсійних підрозділів НКВД, створених у роки Великої Вітчизняної війни.

У 1969 році частина катакомб, в якій розміщувався загін Клименко, була відкрита в якості Музею партизанської слави. Крім екзотичного лабіринту тунелів, вирубаних у піщанику при видобутку будівельного матеріалу, відвідувачам демонстрували вражаючу експозицію. У музеї є реконструкція підземної бази: штаб, житлові приміщення, склади боєприпасів і паливно-мастильних матеріалів, кухня і ленінська кімната. Поруч знаходиться вертикальна шахта, яка пов'язувала базу з поверхнею ; по ній передавалися продукти та повідомлення від агентів. За радянської влади за рік музей відвідувало більше мільйона чоловік. У ньому і зараз проводяться екскурсії російською та українською мовами, хоча відвідувачів стало істотно менше.