Мінойська цивілізація

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Джерельна база, історіографія

1.1 Історіографія роботи

1.2 Джерела роботи

Розділ 2. Історія виникнення мінойської цивілізації її суспільно-політичний, економічний розвиток

2.1 Історія виникнення

2.2 Економічний розвиток або "мінойська таласократія"

2.3 Соціальна стратифікація суспільства

2.4 Характер влади у суспільстві

2.5 Адміністративно-територіальний устрій

Розділ 3. Розвиток культури мінойської держави і її занепад

3.1 Релігія

3.2 Писемність і мова

3.3 Архітектура

3.4 Мистецтво

3.5 Побут

3.6 Занепад цивілізації

Висновки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Мінойська цивілізація являє собою яскравий феномен серед егейських культур III-II тис. до н. е.. Ця цивілізація -є першою європейською цивілізацією, яка зробила багато досягнень у своєму розвитку і стала фундаментом для багатьох інших культур. Ця тема актуальна і по сьогодення тому, що зародження європейської цивілізації - є цікавою темою дослідження і має багато дискусійних та цікавих питань. Мінойці зробили багато здобутків у розвитку науки. Саме мінойці були першим народом Егеїди, який створив свою державність, писемність та глибоко самобутню культуру. У період т.з. "талассократії Міноса" під потужним впливом Криту перебувала більшість островів Егейського моря, деякі області Балканської Греції та малоазійського узбережжя. Крім того критянами в цей час було налагоджено тісні контакти з Єгиптом, Сирією, царством хеттів, верхньою Месопотамією, Італією, Сіцілією, Сардинією тощо. Мінойська культура - є самобутньою, це можна побачити і в релігії,і в архітектурі, багатьох видах мистецтва. Виникнення цивілізації є загадковим, навіть і у сучасному світі,що викликає великий інтерес багатьох вчених досліджувати її розвиток, та її етапи становлення. Тож розкриття поставлених нами у дослідженні завдань сприятиме глибшому розумінню сутності самої мінойської цивілізації, дозволить виявити притаманні їй специфічні особливості, а також допоможе пролити світло на важливі моменти в історії Греції.

Зв`язок роботи з науковими програмами, планами і темами данної курсової роботи пов`язана з проблематикою, що розробляється кафедрою Всесвітньої історії Східноукраїнського університету імені Володимира Даля.

Об`єктом існування мінойської цивілізації та її вплив на подальший розвиток цивілізаційного Криту.

Предметом є дослідження мінойської цивілізації її виникнення,її розвиток та ї вплив і здобутки на подальші цивілізації і культури.

Мета курсової роботи полягає у розкритті виникнення мінойської цивілізації та її здобутки.

Відповідно до поставленої мети визначені й найбільш важливі завдання дослідження:

· З`ясувати стан джерельної бази і ступінь наукової розробки проблеми.

· Дослідити виникнення мінойської цивілізації.

· Визначити вплив цивілізації на подальший розвиток Криту, та на інші культури.

· Проаналізувати розвиток культури мінойської цивілізації.

· Висвітлити економічний, соціальний устрій цивілізації.

· Виявити причини занепаду цивілізації.

Хронологічні рамки: мінойська цивілізація - це цивілізація бронзового віку,її датують 3000-1000 роками до н. е. Основними осередками культури і цивілізації були так звані "Палаци" - складні економіко-політичні комплекси, найбільші з яких існували в Кноссі, Фесті, Закросе і Тіліссе. Культура названа на честь міфічного царя Криту Міноса. Вся історія існування мінойської культури поділяється на три періода: Ранноьмінойський (2600-2000 рр. до н. є.), Середньомінойський. Період "Старих палаців" (2000-1550 рр. до н. є.), Пізньомінойський. Період "Нових палаців" (1550-1150 рр. до н. є.)

Територіальні межі: Обумовлені об'єктом, предметом, метою та завданнями дослідження. Мінойська цивілізація існувала в II тисячолітті до н.е., з центром на острові Кріт. Перша велика цивілізація на європейських територіях, попередниця культури античної Греції.

Кріт розташований у Середземному морі в 100 км. на південь від материкової Греції. Це вузький, витягнутий із заходу на схід гористий острів із сприятливим для землеробства кліматом, досить родючим грунтом і чудовими невеликими гаванями вздовж глибоко порізаного північного берега. Саме тут, зародившись біля 4000 років тому, розвинулася, розквітла і згаснула цивілізація, відома нині під назвою мінойскої.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вся інформація, яка має велике значення для досліду теми, напрацьована багатьма вченими та на протязі великого часу, зібрана докупи і має теоретичний аналіз. Вся інформація - об`єктивна і підтвердження.

Практичне значення роботи є вагомим. Ця інформація може бути використана для написання наукових праць, статей та історичних видань. Робота може використовуватись на історичних дисциплінах для розкриття поняття " Мінойська цивілізація". Все це допоможе висвітлити багато "білих плям" у дослідження найдавнішої європейської цивілізації світу та її внесок у світову культуру.

Особистий внесок здобувача. Всі положення та висновки курсової роботи, винесені на захист, одержані автором самостійно.

Теоретико-методологічна база. У ході дослідження ми намагалися враховувати здобутки формаційного (стадіального) підходу, який дозволяє виявити спільні і відмінні риси у стародавніх цивілізаціях та побачити історію мінойського Криту як органічну частину історії стародавнього Середземномор'я та Близького Сходу. Разом з тим ми зважали й на основні принципи цивілізаційного підходу, у рамках якого виявляються особливості, притаманні одній лише мінойській цивілізації.

Оскільки розглядуваний об'єкт являє собою досить складну систему, то під час дослідження було застосовано системний підхід. У зв'язку з ним ми розглядуємо Критську державу як сукупність окремих компонентів, які органічно утворюють одне ціле.

Важливим для нас є використання семіотичного методу, при якому дослідженню підлягає знакова система. У якості цієї системи виступають як в тексти, так і пам'ятки матеріальної культури. У органічному поєднанні з семіотичним методом, ми застосовували загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Так, піддаючи аналізу окремі слова та структуру текстів, а також узагальнюючи добуті результати, ми у певних випадках мали змогу реконструювати цілісну і логічну історичну картину. Необхідність дослідження явищ, які залишили після себе незначні відомості, вимагає використання порівняльно-історичного методу (аналогії).

Оскільки основну масу писемних джерел із досліджуваної проблеми складають дані античних авторів, які жили щонайменше через дев'ять століть після описуваних ними подій критської історії, ми не могли ухилитися від застосування методів екстраполяції та ретроспекції. Крім того, також загальнонаукові принципи історизму та науковості. Взагалі слід відзначити, що оскільки історія має справу з надзвичайно складними об'єктами, а єдиної загальновизнаної теорії для неї на сьогодні не вироблено, ми намагалися у ході дослідження спиратися на ту конкретну теоретико-методологічну базу, яка, на нашу думку, найкраще підходила для кожного окремого випадку.

Розділ 1. Джерельна база, історіографія

1.1 Історіографія роботи

Дослідження мінойської цивілізації розпочалося весною 1900 р., коли англійським археологом А. Евансом було відкрито залишки кносського палацового комплексу. Результатом багаторічних розкопок на Криті стала його чотирьохтомна праця "Палац Міноса у Кноссі" . Евансом було розкопано і ретельно досліджено весь Кносський палац та частину розташованого навколо нього поселення, опубліковано кількість пам'яток, знайдених як у Кноссі, так і на території всього Криту, здійснено класифікацію археологічного матеріалу відповідно до його форми і змісту, видано плани різних приміщень Кносського палацу, встановлено певні стадії розвитку мінойської писемності.

У 1940 р. з друку виходить узагальнююча праця англійського археолога Дж. Пендлбері ("Археологія Криту"). У даній праці в стислій формі подано великий фактичний матеріал і вона до сьогодні залишається одним із найкращих довідників по історії стародавнього Криту в цілому і мінойської цивілізації зокрема. У своїй оцінці суспільного устрою Криту Дж. Пендлбері, судячи з усього, спирався на досить впливову у той час на Заході теорію Ед. Мейєра, згідно з якою на Криті і в Мікенах у ІІ тис. до н. е. панували феодальні відносини.

Російські і радянські дослідники, не зважаючи на залучення великої джерельної бази та висловлені цінні погляди на мінойську державу та суспільство, до кінця 20-их років обмежувалися, як правило, описом та популяризацією археологічних знахідок.

Початком якісно нового етапу у дослідженні мінойської цивілізації стала спроба розкрити суспільно-політичні процеси в Греції на основі марксистсько-ленінського вчення про суспільні формації. Першим, хто здійснив таку спробу був Б.Л. Богаєвський. У праці "Первісно-комуністичний спосіб виробництва на Криті і в Мікенах" (1933 рік) він відкидає точку зору, згідно з якою на Криті у період найвищого розквіту мінойської цивілізації існувала держава, і відстоює думку про те, що критські палаци являли собою родові поселення.

Такі радянські антикознавці, як В.С. Сергєєв, С.Я. Лурьє, А.В. Мішулін намагалися витлумачити результати досліджень критської цивілізації у контексті вже рабовласницької формації . Із виходом у світ статті академіка В.В. Струве "Суспільний лад стародавнього Криту" в радянській історіографії остаточно утвердилася точка зору, згідно з якою у період розквіту мінойської цивілізації на Криті існувало класове суспільство та держава на зразок ранніх східних монархій. У подальшому узагальнюючі праці з мінойсько-ахейської цивілізації з урахуванням марксистсько-ленінської теорії були написані такими радянськими дослідниками, як Я.А. Ленцман, Т.В. Блаватська, Т.Д. Златковська, Ю.В. Андрєєв та ін. Один з кращих знавців ранніх етапів європейської історії, російський історик Ю.В. Андрєєв (1937-1998) у свої працях послідовно проводив думку, що мінойська культура була чи не найпрекраснішим пагоном на дереві історії давнього Середземномор'я. Праці з грунтовним аналізом світового культурного надбання, в яких приділено увагу мінойському Криту, створені російським і латвійським істориком Р.Ю. Віппером (1859-1954) та російським істориком мистецтва В.М. Польовим (1923-2008) .

У 1963 р. виходить праця американського історика архітектури В. Скаллі. В ній автор досліджує релігійну функцію палацових центрів, аналізуючи архітектуру мінойських палаців у нерозривному зв'язку з їх ландшафтами. Детальний аналіз функцій, які виконувалися критськими палацовими комплексами здійснено у роботі видатного англійського дослідника Дж. Грехема. У 1973 р. вийшла праця Фр. Матца "Розквіт мінойської цивілізації", у якій для нас особливо важливою є оцінка, яку дослідник дає соціальній структурі населення критських рядових поселень. Досить грунтовною є стаття грецького археолога А. Зоїса, яка побачила світ у 1982 р. У ній автором було здійснено детальну класифікацію критських поселень, яка певною мірою сприяла і нашому власному розумінню становища або місця тих чи інших поселень у загальній ієрархічній системі Критської держави. У тому ж 1982 р. в Афінах при Шведському інституті відбувся ІІІ Міжнародний симпозіум, на якому розглядувалося питання критського панування на морі. В цілому дискусія виявила різні погляди на дане питання: одні дослідники говорили про повне політичне підкорення Критом Егеїди, інші - відстоювали більш помірковані позиції і вважали, що можна говорити лише про культурний вплив мінойців на навколишні території .

У 1983 році під назвою "Державно-політичний устрій мінойського Криту за даними античної міфолого-історичної традиції" виходить у світ стаття блискучого знавця творів античних авторів та мінойської писемності А.А. Молчанова. Глибоко вивчивши широке коло творів грецьких та римських авторів, дослідник узагальнив та систематизував наведені у них свідчення про державний устрій Криту. У даній праці було здійснено спробу повно залучити до вивчення не лише широковідомі уривки з античних авторів, але й маловідомі свідчення про Крит, які не були раніше введені до наукового обігу.

Своєрідним підсумком багаторічних досліджень критських палацових комплексів можна назвати збірку "The Function of the Minoan Palaces", яка вийшла 1987 р. у Стокгольмі під редакцією Р. Хега та Н. Марінатос. У даній збірці різними авторами здійснено плідне дослідження функцій, які виконувалися цими химерними спорудами.

Особливої уваги заслуговує наукова творчість Ю.В. Андрєєва. Дослідивши ранні форми урбанізації на основі матеріалу, добутого археологами у різних куточках земної кулі, цей дослідник виробив схему, за якою сільське поселення на шляху до міста проходить такі етапи, як "квазімісто" та "протомісто". З урахуванням цієї концепції він і розглядує критські палацові центри та поселення періоду "нових палаців" у другій главі другої частини своєї фундаментальної праці "Острівні поселення Егейського світу в епоху бронзи". Особливо ґрунтовним у даній праці є дослідження структури мінойського суспільства на основі аналізу архітектурно-просторової організації палацових центрів, вілл та рядових поселень. На початку 1990-их рр. Ю.В. Андрєєвим було розкрито деякі питання, пов'язані з царською владою на Криті, та здійснено спеціальне дослідження соціальних ролей чоловіка та жінки у суспільному житті мінойців.

Численні дослідження переконливо довели, що острів Крит дійсно був найдавнішим джерелом цивілізації в Європі. В той час, коли на Європейському континенті, вкритому густими лісами та болотами, лише подекуди існували окремі острівці землеробських та землеробсько-скотарських культур, на Криті вже стояли примхливі будівлі, які сучасна археологія називає палацами. Те, що саме Крит став відправною точку цивілізаційного процесу в Європі, сталося не випадково. Розташування острова на віддаленій півночі Єгейського басейну, наявність досить великої території та різноманітних природних ресурсів стали внутрішніми стимулами для розвитку його культурного потенціалу. До того ж це місце, як один із найбільш пожвавлених перехресть морських шляхів давнього Середземномор'я, неначе самою природою було призначене для широкого розгортання торговельних та інших контактів.

1.2 Джерела роботи

Джерела, які дають нам інформацію про устрій мінойського Криту, можна умовно поділити на три групи: 1) археологічні джерела, 2) пам'ятки мінойської писемності, 3) свідчення, що збереглися у творах грецьких та римських авторів більш пізнього часу.

До археологічних джерел також відносяться знайдені на Криті різноманітні культові речі: статуетки "великої богині" та адорантів, залишки "рогів посвячення", столи для жертвоприношень, ритони у вигляді фігур та голів різних тварин тощо. Дуже важливу інформацію про суспільно-політичний устрій мінойського Криту, зокрема про характер влади та політичне протистояння всередині суспільства, нам дають пам'ятки мінойської гліптики, переважно печатки, відтиски з них, перстні та геми.

Крім археологічних джерел власне критського походження нами залучалися також дані розкопок, здійснених на території областей, які перебували під впливом мінойської цивілізації. Особливо ці джерела є важливими у дослідженні сутності так званої "критської талассократії".

Що стосується пам'яток мінойської писемності, так званого лінійного письма А, - то тут ситуація досить складна. Написані ним документи було знайдено археологами в усіх областях Криту, а також за його межами. Проте в цілому їхня кількість лишається сьогодні все ще незначною. До п'ятитомного корпусу Л. Годара і Ж.-П. Олів'є, котрі врахували основні попередні видання інших авторів, увійшло 1407 документів.

Міноїстам вдалося прочитати більшість написів лінійного письма А шляхом порівняння останнього з уже дешифрованим грецьким лінійним письмом В. Проте, оскільки все ще не знайшлося жодної мови, спорідненої з мінойською, тексти лінійного письма А залишаються для нас незрозумілими. Ми можемо розуміти в них лише слова, які греки запозичили у мінойців. Деяких успіхів у інтерпретації текстів мінойської писемності дослідникам вдалося досягти завдяки застосуванню так званого комбінаторного методу, який базується на поглибленому вивченні внутрішньої структури текстів.

Успіхи у сфері археологічного дослідження Егейського світу, а також у сфері дешифрування мінойських написів дозволили належним чином оцінити свідчення про Крит, які дійшли до нас у працях античних авторів.

Дотримуючись хронологічної послідовності, виділимо перш за все поему Гомера "Одіссею", яка сформувалася у ІХ-VIII ст. до н. е. У ній збереглися відомості не тільки про Троянську війну і "темні віки", але й частини пісень та легенд, що були складені в крито-мікенську добу і збережені до часів Гомера завдяки безвісним аедам. Розповідаючи про повернення Одіссея до рідної Ітаки, Гомер згадує про населення Криту, його міста та правителів.

Нечисленні згадки щодо найдавнішої історії Криту ми знаходимо у історика V ст. до н. е. Фукідіда. Ретельний відбір джерел, метод реконструкції минулого за його пережитками, а також відомий раціоналізм Фукідіда, дозволили йому змалювати цінну картину історичного розвитку Егеїди у ІІ тис. до н. е. Про Крит Фукідід пише на початку першої книги своєї "Історії", так званої "Археології". Для нас особливо важливими є згадки цього автора про панування Міноса на морі, його боротьбу з піратством, а також характеристика ситуації, яка склалася в Егейському регіоні напередодні встановлення мінойцями талассократії. Скромні свідчення про Крит ми знаходимо у сучасника Фукідіда Геродота. Вони містяться у першій та третій книгах його праці.

Важливою складовою частиною писемних джерел є свідчення щодо мінойського Криту, які містяться в "Законах" Платона, а також в більш пізньому його творі "Мінос" . Останній дослідники приписують учням Платона і називають його "псевдоплатонівським". Специфічність цих творів значною мірою зумовлена тим, що для автора (чи авторів) закони, встановлені на Криті Міносом, мали божественне походження і були найбільш поміркованими. Цінність "Законів" Платона полягає, крім іншого, в їх коментарях до Гомера.

Згадки про Крит залишив у своїй "Політиці" давньогрецький мислитель IV ст. до н. е. Арістотель. Описуючи державний устрій дорійського Криту, він відмічає вигідне розташування острова, чим і пояснює його панування на морі за часів Міноса.

Досить інформативним джерелом є праця під назвою "Міфологічна Бібліотека", яка приписується письменнику ІІ ст. до н. е. Аполлодору. Інформація про давній Крит розсипана у всіх трьох книгах "Бібліотеки".

Порівняно велика кількість інформації щодо ранньої історії Криту міститься в "Історичній бібліотеці" Діодора Сіцілійського. Особливо цінні для нас його четверта та п'ята книги. Діодор, як це випливає з його слів, ретельно і обережно підбирав свідчення для своєї праці. Він використовував твори таких авторитетних античних авторів, як Епіменід Критський, Досіад, Сосікрат та Лаосфенід. Діодор дає нам інфомацію про правителів Криту, які царювали задовго до Міноса. Він детально переказує історико-міфологічну традицію про вторгнення Міноса в Аттику, про подорож Тесея на Крит та його перемогу над Мінотавром. Цікавими є його згадки про колонізацію критянами островів Егейського моря та малоазійського узбережжя: він називає імена всіх тих вождів, які, за традицією, були призначені намісниками на цих землях.

Важливим для нас є дослідження Страбона. У десятій книзі своєї "Географії" він торкається питань адміністративного устрою та характеру царської влади на Криті. Цей дослідник намагається співставляти і порівнювати свідчення авторів, яких він часто цитує.

Деякі відомості про Крит містяться у складеній Плутархом біографії Тесея та в "Описі Еллади" Павсанія. Об'єктивність Плутарха у висвітленні подій мінойської історії дозволяє нам зрозуміти причини різних оцінок діяльності критських правителів. Що ж до Павсанія, то для нас важливими є його генеалогічні схеми додорійських царських родів.

При висвітленні деяких окремих, можна сказати, другорядних моментів ми користувалися свідченнями Евріпіда, Ісократа, Аполлонія Родосського, Діонісія Галікарнасського, Катулла, Овідія, Вергілія, Валерія Максима, Плінія, Птоломея та Стефана Візантійського.

Таким чином, джерельна база та історіографія дослідження відповідають поставленій меті і завданням

Розділ 2. Історія виникнення мінойської цивілізації її суспільно-політичний, економічний розвиток

2.1 Історія виникнення

Першими мешканцями Кріту, які залишили по собі матеріальні свідоцтва, були землероби, що користувалися кам'яними орудями, і з'явилися тут задовго до 3000 року до н.е. Неолітичні поселенці застосовували тесла і сокири з шліфованого каменю і виготовляли красиво відполіровану і прикрашену кераміку. Вони вирощували пшеницю та розводили корів, свиней і овець. Перші великі села (або маленькі містечка) з'явилися до 2500 року до н.е., і їх жителі почали займатися торгівлею (як по морю, так і по суші) зі своїми сусідами, які і навчили їх користуватися бронзою, ймовірно, біля 2500 р. до н.е.

Культура раннього бронзового віку на Кріті задала загадку тим, хто займався мінойською цивілізацією після Еванса. Багато вчених продовжують. наслідуючи Еванса, називати цей період раннім мінойським, датуючи його приблизно з 3000 по 2000 р. до н.е. Проте, всі розкопки на Кріті незмінно виявляли, що всі мінойські міста досягли високого розвитку (такі, як палацові міста в Кноссі, Фесті і Маллії) розташовуються безпосередньо над місцями пам'яток неолітичної культури. Перші палаци на Кріті, разом з новою культурою, раптово виникли біля 1950 р. до н.е., за відсутності будь-яких слідів поступового розвитку на Кріті міської культури. Тому в археологів є підстави вважати, що ми можемо говорити про "минойців" лише після 1950 до н.е., відносно ж так званої ранньої мінойської культури можна сумніватися, чи була вона взагалі мінойською

Але як відбулася ця міська революція біля 1950 до н.э. Імовірно, мінойська цивілізація отримала імпульс від прибульців ззовні - могутніх народів-мореплавців, які завоювали Кріт і встановили тут талассократию, державу, що опиралася на панування на морях. Ким були ці прибульці, залишалося загадкою, до розшифрування мінойського листа, відомого як лінійний лист А. Мінойська мова, як виявляється за даними лінійного листа А, була західносемітською мовою, що відноситься до того типу, на якому говорили у Фінікії і прилеглих областях.

Відомо, що аж до 18 в. учені погоджувалися зі свідченнями стародавніх греків, котрі говорили про їх культурну залежність від стародавнього Близького Сходу. Наприклад, греки називали свій алфавіт фінікійським, або Кадмовими буквами - по Кадму, фінікійському принцові, засновникові династії у Фівах.

Мінойські прибульці були мореплавцями зі східних берегів Середземного моря. Вони і принесли на Кріт велику частину нововведень та встановили розгалужені культурні і торгові відносини зі всім Середземномор'ям. До кінця III тисячоліття до н.е. східне Середземномор'я перетворилося на центр світової історії. Вздовж його берегів вже відбулося злиття імпульсів, що виходили з Єгипту, Сірії з Палестиною, Месопотамії і Малої Азії, і ціла група народів, надзвичайно різнопланових по етнічному походженню і мові, утворювала нові об'єднання. Така симбіотична культура була характерна і для прибульців, вже включених в систему торгівельних зв'язків. Наприклад, Угаріт, великий порт на півночі Сірії, вів з Крітом активну торгівлю, завдяки якій відбувався притік нових ідей і практичних навиків не тільки з берегів Сірії і Палестини, але і з Єгипту та Месопотамії.

Особисті імена мінойських текстів походять зі всього Близького Сходу. Серед поширених західносемітських імен, що виявляються тут, - Da-we-da (Давид) і Gu-pa-nu (Гупан); ім'я Гупан зустрічається також в текстах з Угаріта. Фінікійська богиня Тініт з'являється як Ti-ni-ta. Північно-західний семітський бог Ям (му) пишеться тут як Ya-mu. Принаймні два імені, виявлені на табличках лінійного листа А, Da-ku-se-nй і Su-ki-ri-te-se-ya, - хуррітські, тобто належать несемітському народу, який, впродовж II тисячоліття до н.е., займав чільне місце на всьому Близькому Сході, від Малої Азії до Єгипту. Зустрічаються також і єгипетські імена, такі, як Ne-tu-ri-Re (що означає "Сонце божественно"). Мінойськоє мистецтво виявляє тісні зв'язки з Єгиптом: на деяких фресках зображено єгипетський очерет та кішки єгипетської породи.

Мінойськая релігія була близько зв'язана з Ханааном. На відміну від грецького Зевса, крітський Зевс народжується і вмирає подібно до Ваала (Бела) хананейців. Було прийнято вважати, що чарівна богиня з піднятими розведеннями в сторони руками і голими грудьми, одягнена в спідницю з воланами, очолювала на мінойському Кріті місцевий пантеон. До розшифровки лінійного листа А такі тлумачення, як правило, не викликали заперечень. Проте був обділений увагою один надзвичайно важливий результат археологічних розкопок. У палацових святилищах абсолютно відсутні культові статуї; більш того, тут немає навіть п'єдесталу, на який можна було б поставити таку статую. Археологічні джерела з іудейських святилищ вказують на те, що результати розкопок на Кріті можуть тлумачити інакше. Мінойські U-подібні "роги присвячення" неможливо відокремити від іудейських рогів вівтаря, згаданих в Псалмах 117, 27 і кам'яних вівтарів розкопаних іудейських святилищ, що збереглися по частинах. Археологи знаходять статуетки, що зображають голу богиню родючості Астарту, в будинках стародавніх євреїв аж до періоду руйнування першого Храму (586 до н.е.). Проте з Біблії нам відомо, що офіційний культ Яхве був аніконічническим (тобто не пов'язаним із зображеннями), і культових статуй Яхве (ототожнюваного з Елом, частиною ханаанейського пантеону) не виявлено. При тому, що минойці більш политеїстичні, ніж стародавні євреї, по табличках лінійного листа А, знайденим в Агіа-тріаді, можна виявити, що велика частина жертвопринесень здійснювалася не богиням, а чоловічому божеству A-du (вимовляється "Ах-дуу" або "Хах-дуу"), що було знайдено в угаритьских текстах під іншим ім'ям Ваала, найбільш впливового бога в хананейському пантеоні.

У Теогонії Гесіода першим царем богів був Уран, на зміну якому прийшов Кронос. Цей останній породив Зевса, що змінив його, і з'явився на світ на горі Дікте на Кріті. Прототипом цієї генеалогії є хурритский міф про Кумарбі. Оскільки в оповідань Гесіода - хурритське джерело, оскільки він поміщає місце народження зевса на Кріті і враховуючи те, що міфи зазвичай дбайливо зберігають назви місць, ясно, що ця казка не була завезена до Греції подорожніми або заїжджими купцями, а прибула разом з хурритами, які облаштувалися на минойському Кріті.

Впродовж своєї славної історії мінойці повною мірою пережили як злети, так і падіння. За межами басейну Егейського моря відомо 11 мінойських колоній, котрі широко розкинулися по східному і центральному Середземномор'ю. В ході розкопок було виявленіо їх палаци в східній частині Кріту - в Кноссе, Фесті, Маллії і Закро. Мінойські знахідки (включаючи також і тексти), зроблені біля Ханіа, дають підстави припускати, що був палац і на заході. Об'єкти, що відносяться до мінойської цивілізації, були виявлені і на інших островах південного Егейського моря, перш за все на Фері, Мелосі, Кіфері, Кеосі та Родосі.

Найбільше історичне значення мають розкопки, які проводяться на Фері. В результаті вулканічного вибуху, в середині II тисячоліття до н.е., центральна частина острова зникла, а його залишки виявилися засипаними вулканічним попелом, який поховав місто, що існувало тут. Катастрофа, що зачепила мінойців, зберегла в недоторканності значні фрагменти їх культури. Надзвичайно примітні фрески на Фері. На особливу увагу заслуговує зображення кораблів, де показано як розважальну морську прогулянку знаті, так і військовий корабель в розпал битви.

Судячи з написів, із котрих ми отримуємо інформацію про життя Кріту, виглядає сумнівним, що обширна мінойська "імперія" керувалася з єдиного центру. Куди правдоподібнішим є припущення, що мінойська держава була утворена конфедерацією міст-держав, таких, як Кносс, Маллія і Фест. Ми знаємо імена декількох царів, найвідомішим з яких був Мінос. Це ім'я носили принаймні два правителі, і можливо, що слово "мінос" стало загальною назвою правителя.

Хоча центром мінойської цивілізації був Кріт, ця культура поширилася на багато островів та прибережні області Середземного моря та Егейського моря в цілому, а також принаймні на одну віддалену від моря область за Іорданом. Могутня культура мореплавців не піддається точній локалізації: археологічні джерела, а в деяких випадках і письмові джерела, що виявляються у сильно віддалених місцевостях, розповідають про відносини, які підтримували мінойці з областями Греції, Малої Азії, Кіпром, Сірією, Палестиною, Єгиптом, Вавілоном та іншими країнами. Значна частина графічних зображень мінойців, виявлених поза сферою мінойскої цивілізації, зосереджена в Єгипті. Так, на розписах в гробниці Сенмута, архітектора і довіреної особи цариці Хатшепсут (правила біля 1503-1482 до н.е.), зображені мінойці, що підносять дари.

Мінойці вели активну торгівлю, їх численний торговий флот виходив в море з цінним вантажем - керамікою, виробами з металу, вином, оливковим маслом, щоб обміняти їх за морем на мідь, олово, слонячу кістку та золото. У мінойських торгових кораблів були, як правило, високий ніс, низька корма і виступаючий назад кіль. У рух їх приводили веслярі, що сиділи в два ряди, та вітрило. мінойський таласократія критський

Успіхи мінойців в в військовій сфері не обмежувалися флотом. Довгий час крітяни славилися як майстерні стрільці і пращники. Їх складений лук був так добре відомий, що в текстах з Угаріта мовиться, що його виготовив бог Котар-ва-хасис на Кріті.

2.2 Економічний розвиток або "мінойська таласократія"

Спочатку центри мінойської цивілізації були самостійними державами. Об'єднання Криту під владою єдиного царя приписують Міносу Старому.

Після руйнування "старих палаців" на Криті близько 1627 до н.е. почалася поступова експансія мінойців на узбережжя Егейського моря. Ця експансія мала свої як внутрішні, так і зовнішні передумови. Географічне розташування Криту сприяло розвитку морської торгівлі з найдавніших часів. Острів замикає з півдня Егейське море, таким чином слугуючи форпостом грецького світу. Острів багатий корабельним лісом, але на ньому відсутні родовища металу, який необхідно було отримувати ззовні. Умови для поширення морської справи були вельми сприятливими, чим критяни успішно користувалися ще з 3 тисячоліття до н. е.

Саме розвиток мореплавства, міжнародної торгівлі, що створював основу критської економіки, і від якого залежав добробут острова, змусив кносського царя убезпечити морські шляхи, тобто розпочати нещадну боротьбу із піратством. Традиція, однак, вважає ці заходи наслідком цілеспрямованої політики царя Міноса Великого. На часі його правління припадає період найбільшого розквіту критської цивілізації (приблизно 1750--1450 рр. до н.е). Фукідід згадує цей процес так: "Коли закладалася морська могутність Міноса, то морські зв'язки стали для всіх безпечнішими, розбійники були випроваджені ним з островів, більшість з яких він заселив жителями."

За згадками Фукідіда, це був період "таласократії", тобто панування на морях. Крит підкоряє своїй владі деякі острови Егейського моря, населені пункти на малоазійському та балканському узбережжях, в тому числі в Аттиці. Фукідід пише: "Мінос раніше за всіх, про кого ми знаємо за переказами, створив собі флот, заволодів кращою частиною моря, яке називається нині Егейським, і став правити Кікладськими островами." Оволодівши Кікладами, Мінос поставив управляти ними своїх синів, аби не допустити до управління важливими володіннями представників інших аристократичних родів. Розростання царської сім'ї призвело до того, що всі володіння кносських династій на Криті були вже роздані в управління їхнім родичам. Здійснити панування над Кікладськими островами можна було лише за наявності великого боєздатного і добре спорядженого флоту. Знахідки мініатюрних фресок в Акротирі на Фері початку 1970-х рр. зображають різні види військових кораблів, які вражають і дивують своєю складністю та витонченістю. Свідчення про панування Міноса на морі часто зустрічаються в античній літературі. Про це згадували у своїх працях Фукідід, Геродот, Плутарх, Страбон та інші.

Існує також дані, які підтверджують зв'язки Криту з островами Егейського моря: цар Самоса Анкей був племінником Європи, критської цариці; на Насос відправилась Аріадна - дочка Міноса. Давні автори повідомляють про війну Міноса з мегарським царем Нісом та про підкорення критянами Мегариди. В одному з гомерівських гімнів йде мова про критський корабель, що колись давно плив на Пілос. Багато міст, розкиданих по всьому Середземномор'ю мали назву Міноя, що походить від ім'я Мінос.

Проблема мінойської таласократії викликає безліч суперечок між дослідниками цього питання. Дискусії ведуться як навколо питання географічних кордонів держави Міноса та форми залежності підвладних Кноссу земель (хоча деякі ставлять під сумнів сам факт залежності), так і стосовно вірогідності самої таласократії. Однак більшість істориків згодні, що свідчення античних авторів відповідають історичним реаліям. Це підтверджують також і археологічні дані. Таким чином, Мінойська морська держава вперше об'єднала острови Егейського моря, і, пануючи у Східному Середземномор'ї, стала своєрідною передумовою утворення Першого Афінського морського союзу.

2.3 Соціальна стратифікація суспільства

"Мінойська знать" досліджується аристократична еліта мінойського суспільства. Основну інформацію про критську знать нам дають зображення її представників на фресках, печатках та інших пам'ятках мінойського мистецтва. Як правило, ці люди постають перед нами під час виконання якихось ритуалів. Важливою ознакою аристократів-чоловіків є жіноча зовнішність. Враховуючи те, що першопочатковим уособленням верховної державної влади на Криті було жіноче божество, ми схиляємося до думки, що саме під покровительством Великої богині і в гармонійному співіснуванні з нею - в образі жінки, - чоловіки могли претендувати на привілейоване становище в суспільстві і входження до його владної еліти. Тому з метою отримання влади критські чоловіки були змушені застосовувати різного роду хитрощі, які проявилися у ритуалах перевтілення чоловіка у жінку, у звичаї вдягати жіночий одяг, носити жіночу зачіску, а також у виконанні культових церемоній, які зосереджувалися першопочатково у руках жінок.

Шляхам формування аристократії була і альтернатива, яка отримала розвиток у зв'язку з поширенням зовнішньої експансії мінойських царів. Основним місцем проживання представників мінойської воєнної знаті були аристократичні будинки, які найкраще представлені особняками Акротірі. Ферейське мистецтво ілюструє перелом в ментальності мінойських колоністів: відхід від "матріархальних" смаків та принципів життя і орієнтацію на грубу патріархальну ідеологію. Повністю ж войовничий і патріархальний дух мінойських аристократів виразився у сценах на пам'ятках мінойського мистецтва, знайдених у материковій Греції.

"Рядові общинники та раби" Основну масу критського населення у період "нових палаців" складали общинники-простолюдини, які мешкали у т.з. периферійних поселеннях. Зразками поселень такого роду є "містечка", які знаходяться у східній частині Криту: Гурнія, Палекастро і Псіра. Майже не відрізняються між собою за розмірами, плануванням, архітектурою та характером знахідок будинки Гурнії. У Псірі розкопано два великих будинки, один з яких (будинок В) виділяється особливим багатством виявлених в ньому речей. Великі багаті і тісні бідні будинки було виявлено в Палекастро. Перші використовувалися у якості житла сімей, які займали привілейоване становище всередині общини. У маленьких же будинках мешкали бідніші сім'ї, які були більш або менш рівні між собою.

У цілому, незважаючи на певні особливості, які зводяться до незначних деталей, заняття жителів Гурнії, Палекастро, Псіри, а також багатьох інших, ще мало вивчених критських периферійних поселень періоду "нових палаців", були однотипними. Основним заняттям рядових общинників було землеробство. Певне місце відводилося скотарству та рибальству. Морська торгівля та піратство відігравали тут незначну роль. Незначною була кількість общинників, зайнятих у ремісничому виробництві

Комплексний аналіз джерел дозволяє зробити висновок, що на Криті, як і в інших суспільствах ранньої древності, існувало рабство. За даними античної традиції, рабів у якості данини критянам постачали підкорені ними народи. Оскільки в легендах розповідається, що цих полонених пожирав Мінотавр, можна зробити цілком логічний висновок, що хоча б частина з них приносилася у жертву під час обрядів, які були пов'язані з культом мінойського божественного бика. На тісний зв'язок полонених з Мінотавром указує свідчення традиції, що плата данини мусить припинитися саме зі смертю чудовиська. Разом з тим, з джерел випливає, що невільники могли бути задіяними у якості прислуги у палацовому господарстві. Ґрунтуючись на свідченнях історико-міфологічної традиції, ми можемо стверджувати, що вони мали певний зв'язок зі своєю батьківщиною і на Криті цінувалися не стільки як робоча сила (їх кількість, за даними тієї ж традиції, була досить незначною), скільки як заручники, за допомогою яких мінойські царі тримали у покорі підкорені ними землі.

"Характер соціального устрою" Досвід інших цивілізацій говорить про те, що привілейований прошарок суспільства певним чином мусив обґрунтовувати своє особливе становище. Так, наприклад, у Греції гомерівської доби басілевси пояснюють свій високий статус тим, що на війні вони стоять у перших рядах і завжди рвуться у гущу бою. Принципи такого, можна сказати, гармонійного співіснування різних прошарків суспільства, очевидно, були характерні і для мінойського Криту. На цю думку у ході дисертаційного дослідження нас наштовхнув аналіз обряду т.з. тавромахії ("ігр з биками"). Зображення цих дійств широко представлені на фресках, печатках, рельєфах, а також у глиняній та бронзовій скульптурі мінойців. Участь у "іграх з биками" була доступною лише представникам вищого прошарку мінойського суспільства. Оскільки загибель учасників цих вистав була досить імовірною, то цей звичай можна кваліфікувати як особливу форму жертвоприношення та умилостивлення божества ціною кривавої, але добровільної та свідомої людської жертви. Очевидно, в обмін саме на таку жертву божество гарантувало багатий урожай, відсутність сейсмічних катастроф та інших стихійних лих.

Критська знать жила в гарних палацах та віллах, носила дорогий одяг, смачно харчувалася, проводила велику кількість свого часу в різних розвагах, користувалася повагою народу, а деякі її представники, очевидно, навіть обожнювалися. Проте у визначений час вона змушена була постачати зі свого середовища гравців для тавромахії, що можна розцінювати як свого роду плату за всі ці блага.

2.4 Характер влади у суспільстві

"Проблема "мінойського матріархату" Свідчення про особливе становище жінок на Криті збереглися ще у античних авторів. На сценах з мінойського мистецтва, що зображують важливі релігійні обряди, жінки виступають центральними дійовими особами. Вони виконують важливі з точки зору набожного мінойця магічні дії, якими забезпечується процвітання та благоденство всієї Критської держави. На деяких пам'ятках мінойського мистецтва (мініатюрні фрески із Кносського палацу з зображенням т.з. придворних дам, печатки, відтиски з них тощо) жінка зображується як панівна фігура, а чоловік часто принижується.

На основі аналізу сцен з мінойського мистецтва та застосування історико-порівняльного методу показано, що першопочаткове протистояння патріархального та "матріархального" порядків з розквітом мінойської держави переросло у протистояння між монархією, що була на Криті органічно пов'язана з патріархатом, та олігархією, яка сформувалася на основі певних "матріархальних" принципів. У ході дослідження визначено, що деякі зображені на пам'ятках мінойського мистецтва сцени можна розцінювати як яскраве вираження прагнення жінок зосередити у своїх руках найвищу владу не лише у релігійній, але й у військовій сфері.

"Царська влада". Формування царської влади відбувалось не стільки у "матріархальній" атмосфері Криту, в суспільстві якого все ще продовжували домінувати традиції первісного колективізму, скільки в ході експансії, що здійснювалася мінойськими царями в Егейському регіоні. На користь цього свідчить, з одного боку, велика роль жінок в державному житті Криту та відсутність в мінойському мистецтві яскравих ознак існування царської влади, з іншого ж - поширення мінойської культури по всій Егеїді, широко розповсюджений в Середземномор'ї топонім Міноя (який, очевидно, пов'язаний з титулом мінойських царів), свідчення античних авторів про зовнішню воєнну експансію самовладного царя Міноса та призначення намісниками на завойованих і колонізованих землях родичів останнього.

Очевидно, будучи хоча б певний час повновладним правителем у завойованих частинах Егейського регіону, "Мінос" залишався для критян відносно незначною політичною фігурою. На самому Криті його влада була ще слабкою. Про це свідчить вже згадуваний факт відсутності у мінойському мистецтві яскравих ознак існування царської влади, а також статус міфічного царя Міноса, коли ми зустрічаємо його безпосередньо на Криті. Так, міф розповідає, що Мінос, щоб отримати царську владу, мусив продемонструвати прихильність до нього богів. Сильна ж монархічна влада, як відомо, не має необхідності доводити своє божественне походження.

2.5 Адміністративно-територіальний устрій

Головними структуроутворюючими елементами Критської держави, як і інших палацових держав древності, були палаци. Ці химерні споруди археологами було виявлено у Кноссі, Фесті, Маллії і Като Закро. Особливе місце у Критській державі займав Кносський палац, який, виділяється серед інших палаців своїми розмірами та багатствами.

У період "нових палаців" на Криті існувало кілька десятків невеличких рядових поселень, які відрізнялися між собою за розмірами, характером планування та забудови. Вони займали нижні сходинки у загальній ієрархії населених пунктів як окремих регіонів Криту, так і всього острова в цілому. Структурними елементами палацової адміністративної системи на мінойському Криті були вілли, які споруджувалися як на території рядових поселень, так і далеко за їх межами. Мешканців вілл можна розцінювати як виконавців посередницьких функцій між палацовими центрами та жителями рядових поселень. Вілли сприяли інтеграції мінойського суспільства у різних відношеннях (економічному, соціально-політичному, ідеологічному і т. п.), поширюючи при цьому цивілізацію серед жителів рядових поселень.

Розділ 3. Розвиток культури мінойської держави і її занепад

3.1 Релігія

Мінойці поклонялися багатьом богам, частину яких можна звести до глибокої старовини. Наші відомості про цих богів мізерні, але помічаючи схожі моменти з відомішими богами в інших регіонах Близького Сходу, можна робити висновки щодо самих крітських богів та характеру поклоніння. Так, в гірських святилищах поклонялися широко шанованому богові (Y) a-sa-sa-la-mu (вимовляється "йа-ша-ша-ла-муу"), ім'я якого означає "Той, Хто Дає Благополуччя". Йому присвячено принаймні шість мінойських культових об'єктів - кам'яних столів для приношень і тому подібне.

Найбільш широко відоме мінойське божество - це богиня, що звичайно зображується в спідниці з воланами, з піднятими розведеннями в сторони руками, причому тіло її і руки нерідко обвивають змії. Її статуетки стали символом мінойської цивілізації. Ця богиня, як і Йашашалам, можливо, також має семітське походження, оскільки вона з'являється на циліндровому друці з Месопотамії, ранішому, ніж зображення з Кріту. Іноді мінойські художники зображали її такою, що стоїть на горі в оточенні тварин.

Ім'я Дагона, що згадується в Біблії як бог філистимлян, з'являється на мінойських табличках у формі Da-gu-na. Це теж широко шановане семітське божество: угаритьскі міфи називають його батьком бога родючості Ваала. Деякі вірування, поширені на мінойському Кріті, проіснували аж до античності. Гесіод і інші грецькі поети згадують про міфи, в яких мовиться, що бог Зевс не тільки народився на Кріті, але там же помер та похований. Історія про узурпацію Зевсом влади свого батька Кроноса є майже точною паралеллю міфу про хуритьского бога бурі Тешубе, який таким самим чином зміщує свого батька Кумарбі. Гесіод пов'язує цю подію з Крітом, і його розповідь включає багато непривабливих подробиць оригіналу, не залишаючи ніяких сумнівів щодо джерела пізнішого міфу.

Загальною рисою, характерною для мінойської релігії, було поклоніння природі - священним деревам, джерелам і кам'яним стовпам.

На відміну від багатьох стародавніх мешканців Близького Сходу, мінойці не споруджували своїм богам величних храмів. Спільні культові дії здійснювалися ними на палацових майданчиках, в печерних святилищах, в будинкових храмах, в капличках, побудованих над витоками струмків, але в першу чергу в святилищах на вершинах. Маленькі храми, побудовані на гірських вершинах, є характерною межею хананейської релігії, їх можна порівняти з "високими горбами", на які, у зв'язку з існуючою практикою поклоніння на них, люто обрушуються ізраїльські пророки.

Важливу роль в мінойській релігії відігравав бик. У грецьких міфах, пов'язаних з Крітом, події часто розгортаються навколо бика, як у випадку з викрадання Зевсом Європи або в легенді про Мінотавра. Мінойські вівтарі і дахи святилищ нерідко мали рогоподібні виступи, які, можливо, походили від рогів священного бика і звичайно називалися рогами присвячення. Навіть мінойські стрибки через бика мали, крім атлетичної, ще й релігійну сторону.

3.2 Писемність і мова

Найбільш раннє критське лист - піктограми, як правило, на глиняних табличках, датуються часом приблизно до 2000 до н.е. Ці піктограми прийнято називати крітським ієрогліфами. Мабуть, вони в основному місцевого походження, хоча деякі символи аналогічні єгипетським. Особливе і єдиний у своєму роді піктографічне лист, мабуть більш пізнього типу, ми знаходимо на т.зв. Фестському диску, круглої глиняній табличці (діаметр 16 см), по обидва боки якої за допомогою печаток видавлені піктограми. Розшифровка у майбутньому пов'язаного з цими піктограмами лінійного листа змушує сподіватися на вирішення загадки диска.

На зміну ієрогліфам прийшло лінійне письмо, розроблене на їх основі, в Кноссі це сталося бл. 1700 до н.е., в Фесті дещо раніше. Це лист, який називають лінійним листом А, все ще зберігає сліди свого піктографічного походження; воно зустрічається на ряді глиняних табличок, що відносяться до часу з 1750 по 1400 до н.е.

Близько 1450 до н.е. в Кноссі поряд з лінійним листом А стало вживатися і лінійне письмо Б. Тексти, написані лінійним листом Б, були виявлені також в континентальній Греції, і це навело багатьох вчених на думку, що цією писемності відповідала якась форма грецької мови.

Теми, яким присвячені мінойських тексти, написані як на глиняних табличках, так і на кам'яних культових об'єктах, - в основному господарство і релігія. Близько 20 культових об'єктів походять з різних місць, розкиданих по центральному та східному Криту. Більше 200 господарських табличок, переважно розписки в отриманні і опису, були знайдені в декількох місцях в східній половині острова. Далеко перевершує всі інші колекція табличок з Агіа-Тріади - бл. 150 господарських та адміністративних глиняних документів.

3.3 Архітектура

Найбільш знакові зразки минойской архітектури ми знаходимо серед залишків палацових міст, таких, як Кносс і Маллія на півночі, Фест і Агіа-тріада на півдні Кріту. Міським плануванням минойці, по суті, не займалися. Глава общини вибирав для свого палацу краще місце, а його родичі і свита відбудовували будинки навколо палацу. З цієї причини міста мали радіальне планування, з вулицями, що беруть початок від палацу в центрі і зв'язаними між собою більш менш концентричними провулками.

Палацові міста, зазвичай, розташовувалися в глибині суші, а з портовими містами з'єднувалися мощеними дорогами. Яскравим винятком з цього правила є Маллія: прибережна рівнина тут така вузька, що Маллія була також і портом.

Найбільшими мінойськими палацами є колосальні лабіринтоподібні системи приміщень; можливо, саме вони і послужили зразком для лабіринту Мінотавра. Такий "накопичувальний" принцип будівництва став характерним, певно, ще з пізнього неоліту, коли на Кріті появлялися перші села. Мінойськие будівлі мали декілька поверхів у висоту (такими вони і збереглися на Фері) та плоскі дахи. Палаци могли бути зведені з тесаного каменя, але нижні поверхи звичайних будинків, як правило, будували з необробленого каменю. Для верхніх поверхів використовувався цегла-сирець, іноді навіть при будівництві палацу. В деяких випадках, щоб забезпечити хоч би частковий захист від землетрусів, стіни палаців укріплювали дерев'яними зв'язками, що переплітаються.

Серед мінойських палаців найзнаменитіший - Кносський (Палац Міноса). Початковий вигляд палацу вгадується по тому вигляду, який палац набув біля 1700 до н.е., коли його зруйнував землетрус або ж цілий ряд землетрусів, а потім він був відновлений. Палац, зведений навколо великого прямокутного відкритого двору, був майже квадратним в плані, кожна сторона мала в довжину біля 150 м. Зали і парадні покої мали в своєму розпорядженні принаймні два поверхи вище ніж двір. Красиві і величні, утворені багатьма маршами сходи, побудовані після першого руйнування палацу, вели від цих покоїв вниз у відкритий дворик, з боків якого були зведені два ряди досить коротких колон, що плавно звужувалися від широкої вершини до вузької основи. Світловий колодязь в цьому дворику є типово мінойським вирішенням проблеми освітлення великої кількості внутрішніх приміщень. Прокладена від палацу мощена дорога була, по віадуку з величезних кам'яних глиб, перекинута через глибокий яр і з'єднувалася з центральною дорогою, що перетинала острів, та вела з Кносса у Фест.