Розвиток воєнного мистецтва українського козацького війська у війнах першої чверті XVII століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”

УДК 355.483 (477) “1600 - 1625”

Розвиток воєнного мистецтва українського козацького війська у війнах першої чверті XVII століття

20.02.22 - військова історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Корнієнко Вадим Валерійович

ЛЬВІВ 2000

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі Історії війн і воєнного мистецтва Національної академії оборони України.

Провідна установа - Інститут історії України Національної Академії Наук України, м. Київ.

Захист відбудеться “24” листопада 2000 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 у Державному університеті “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України за адресою: 79046, м.Львів-12, вул. С.Бандери, 12, корп. 4, ауд.204.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Державного університету “Львівська політехніка” за адресою: 79046, м.Львів-12, вул. Професорська, 1

Автореферат розісланий “27” серпня 2000 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради К 35.052.15 Гусєв В.І.

Анотація

Корнієнко В.В. Розвиток воєнного мистецтва українського козацького війська в війнах першої чверті XVII ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.02.22 - військова історія. Державний університет “Львівська політехніка”, Львів, 2000.

Дисертацію присвячено питанням формування українського козацького війська і розвитку його воєнного мистецтва у війнах першої чверті XVII століття. Встановлено, що саме тоді на Україні, землі якої в той час перебували під владою Польщі, була створена дисциплінована, добре організована і підготована українська козацька армія під керівництвом відомого гетьмана П.Сагайдачного та склалася власна козацька школа воєнного мистецтва, в межах якої відбулися докорінні зміни у стратегії і тактиці, у військовому навчанні і вихованні. Визначено основні фактори, які безпосередньо вплинули на цей процес. У дисертації також виявлені тенденції і закономірності розвитку Війська Запорізького і його воєнного мистецтва у зазначений період. Сформульовані характерні риси козацької стратегії і тактики та виділені основні відмінності воєнного мистецтва запорожців від воєнного мистецтва тогочасних армій Західної Європи і Османської імперії. Запропоновані можливі напрямки використання у сучасних умовах досвіду будівництва українського козацького війська в першій чверті XVII століття та його воєнного мистецтва.

Ключові слова: українське козацьке військо, організація, озброєння, навчання, виховання, війна, воєнне мистецтво, стратегія, тактика.

Аннотация

Корниенко В.В. Развитие военного искусства украинского казацкого войска в войнах первой четверти XVII века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. Государственный университет “Львовская политехника”, Львов, 2000.

Диссертация посвящена вопросам формирования украинского казацкого войска и развития его военного искусства в войнах первой четверти XVII века. В работе систематизирован, обобщен и изучен имеющийся на сегодня материал по военной истории украинского казачества, особенно касающийся его боевого прошлого. Получила развитие историография данного вопроса.

Установлено, что на протяжении первой четверти XVII века, на украинских землях, которые находились в то время под властью Польши, была создана дисциплинированная, хорошо организованная и подготовленная казацкая армия под руководством известного гетмана П.Сагайдачного и сложилась собственная школа военного искусства, в рамках которой произошли значительные изменения в стратегии и тактике, в воинском обучении и воспитании.

Анализ исторических источников и научных исследований относительно военного искусства казацкого войска свидетельствует про постепенное (от одной войны к другой) повышение опыта Войска Запорожского, а также изменения в характере его военных действий. Если с начала XVII века в военных действиях запорожцев преобладали элементы стихийного рейда на небольшие расстояния, стремления избежать встречи с врагом и решительного с ним боя, переход к обороне укрепленного лагеря, то уже к середине первой четверти XVII века действия украинских казаков характеризуются стремлением вести боевые действия на значительной территории и на нескольких направлениях путём широкого маневрирования силами на коммуникациях района боевых действий.

Коренные изменения в действиях казацкой армии происходят во время походов, которые возглавлял П.Сагайдачный (1606-1622). Они отличаются согласованностью взаимодействий родов войск, разработкой планов военных действий, проведением разведки и рекогнасцировки местности. Получает развитие концепция изматывания противника. К концу первой четверти XVII века усовершенствуется управление войском и его боевое обеспечение. Заметно выросло мастерство конницы. Поднялся уровень инженерно-фортификационной службы. В соответствии с требованиями находились сторожевая и пограничная службы, разведка, медицинская служба. Военное искусство казацкого войска этого периода характеризуется переходом от обороны к наступательным действиям, решительным контратакам и ночным вылазкам в лагерь противника, нанесению одновременных ударов по противнику с флангов, тыла и засад, действию малыми группами и быстрому перемещению в районе военных действий. В боях проверено, что победу можно получить только решительными наступательными действиями, однако при наличии конницы и гармоничного взаимодействия её действий с действиями пехоты. Соответствие форм и способов вооруженной борьбы Войска Запорожского требованиям времени подтвердила Хотинская война 1621года, где “…применение активной обороны пехоты под прикрытием возов, окопов и артиллерийских контратак обеспечило казацкому войску победу над турецкой армией и получение международного авторитета”.

В диссертации определены основные факторы, непосредственно повлиявшие на процесс становления казацкой школы военного искусства в первой четверти XVII века. Выявлены тенденции и закономерности развития Войска Запорожского и его военного искусства в указанный период. Сформулированы принципы организации казацкого войска, его стратегии и тактики.

Определены также характерные черты военного искусства украинского казацкого войска и выделены основные его отличия от военного искусства армий Западной Европы и Османской империи. Установлены источники поступления людских и материальных ресурсов для Войска Запорожского, благодаря которым оно получало возможность после значительных потерь быстро восстанавливаться.

На основе полученных результатов предложены возможные направления использования в современных условиях опыта строительства украинского казацкого войска в первой четверти XVII века и его военного искусства.

Ключевые слова: украинское казацкое войско, организация, вооружение, обучение, воспитание, война, военное искусство, стратегия, тактика.

Annotetion

Kornienko V.V. Development of military art of the Ukrainian kozak army in wars of the first quarter XVII century - Manuscript.

A dissertation for obtaining the academic degree it candidate of historical sciences, speciality 20.02.22 - a Military history. - The State University “Lvivska Politekhnika”, Lviv, 2000.

The dissertation is devoted to questions of the formation of the Ukrainian kozak army and development of its military art in wars of the first quarter XVII century. It is established that it was then that a well-organized, disciplined Ukrainian army was created. This army was under P.Sagaidachny. It was then that a school of military art was founded, within the framework of which have taken place significant changes in strategy and tactics, in military training and education. The major factors directly influencing this process are determined. The characteristic features of kozak strategy and tactics are formulated. The tendencies and laws of development of the Army of Zaporozhye and of military art are revealed.

The possible directions of using experience of organization of the kozak army in the first quarter XVII centuries and his military art are offered.

Key words: ukrainian kozak army, organization, weaponry, training, education, war, military art, strategy, tactics.

запорозький військо історичний

1. Загальна характеристика роботи

Розвиток воєнного мистецтва українського козацького війська охоплює майже три сторіччя, починаючи з кінця XV століття. За цей час український народ створив свої власні збройні сили - Військо Запорозьке, воєнне мистецтво якого було високо оцінено тогочасною Європою.

Одним з важливих етапів на цьому шляху стала перша чверть XVІІ ст., бо саме тоді була створена дисциплінована, добре підготовлена козацька армія під керівництвом відомого гетьмана Петра Сагайдачного та склалась власна козацька школа воєнного мистецтва, в рамках якої були досягнуті значні успіхи у розвитку стратегії і тактики, військового навчання і виховання. Війни та перемоги, отримані українським козацтвом в цей час, сприяли перетворенню Запорізької Січі у реальний і могутній фактор світової політики.

Обгрунтуванням необхідності проведення даного дослідження є відсутність наукових праць, де був би узагальнений досвід будівництва українського козацького війська в першій чверті XVІІ століття та його застосування у війнах того часу з глибоким аналізом форм і способів збройної боротьби, що висвічує їх новизну.

Актуальність обраної теми полягає у тому, що для сучасної української історії воєнного мистецтва воєнні дії, які відбувалися у той час за участю Війська Запорізького і у ході яких складалися або знаходили нове підтвердження найважливіші принципи воєнного мистецтва, що зберегли своє значення до нашіх днів, становлять значний інтерес. Донедавна історія козацького війська, як і його воєнне мистецтво, розглядалися у загальному вигляді в межах воєнної історії Росії, що не відповідає історичній правді. Дослідження процесу розвитку воєнного мистецтва Війська Запорізького допоможе узагальнити бойовий досвід нашіх предків; глибше проаналізувати і зрозуміти історію формування основних принципів стратегії і тактики та визначити можливі напрямки використання цього досвіду в сучасних умовах. Результати дослідження можуть стати важливим внеском у воєнну історію України.

Об'єкт дослідження: українське козацьке військо у війнах першої чверті XVІІ століття.

Предмет дослідження: воєнне мистецтво українського козацтва у війнах зазначеного періоду.

Зв'язок роботи з науковими програмами та планами. Дисертація виконана відповідно до плану та програм науково-дослідної роботи з історії воєнного мистецтва, що здійснюється кафедрою історії війн і воєнного мистецтва Національної академії оборони України та відповідно до наукових заходів Національної академії оборони України.

Мета дослідження: на основі опублікованих документів і матеріалів архівів дослідити розвиток воєнного мистецтва Війська Запорозького у війнах першої чверті XVІІ століття.

Задачі дослідження: узагальнення досвіду застосування українського козацького війська у війнах першої чверті XVІІ ст.; визначення основних факторів, які впливали на розвиток Війська Запорозького та його воєнного мистецтва в першій чверті XVІІ ст.; дослідження характерних рис воєнного мистецтва українського козацького війська того часу; надання практичних рекомендацій щодо використання матеріалів дослідження у подальшому вирішенні проблем воєнно-історичної науки, у навчальному процесі ВВНЗ, а також у військово-патріотичній, виховній та воєнно-науковій роботі.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному порушенні проблеми, яка досі не була предметом спеціального дослідження, шляхах і способах її вирішення. Отримала подальший розвиток історіографія даної проблеми. Вперше в такому обсязі розглядаються питання організації, будівництва та використання українського козацького війська у першій чверті XVІІ ст.; досліджується процес розвитку його воєнного мистецтва; визначаються особливості, які характеризують стратегію і тактику Війська Запорізького в цей час у порівнянні з арміями Західної Європи і Османської імперії. У науковий обіг вводиться новий, раніше не досліджуваний архівний матеріал.

Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, дослідження явищ в їхньому розвиткові, залежності військової справи від соціально-економічних чинників, всебічності, об'єктивності, а також основні закономірності розвитку воєнного мистецтва. З метою об'єктивного осмислення досліджуваних явищ і процесів застосовувалися системний підхід, загальнонаукові та спеціальні методи.

Хронологічно робота охоплює період розвитку воєнного мистецтва Війська Запорозького, який відзначений походами запорожців у Молдовію, Лівонію та Крим у 1600-1607 р.р. і закінчується участю українського козацтва під керівництвом гетьмана П.Сагайдачного у Хотинській війні 1621 року.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його висновки та окремі розробки дисертації можуть бути використані: для науково-дослідних робіт; у навчальному процесі; для написання навчальних і довідкових матеріалів з історії Збройних Сил України, історії війн і воєнного мистецтва; для роботи військових відділів музеїв; удосконалення у реформованих Збройних Силах системи військово-патріотичного виховання і навчання з урахуванням нових політичних реалій на базі української національної ідеї.

Особистий внесок автора у розробку проблеми полягає в тому, що він вперше у вітчизняній науці на основі аналізу опублікованих і не опублікованих документів й матеріалів, наукових праць та публікацій у пресі узагальнив досвід будівництва та застосування Війська Запорізького у війнах першої чверті XVII ст., дослідив процес розвитку його воєнного мистецтва, визначив характерні риси та особливості, а також розкрив основні форми і способи збройної боротьби козацької армії з висвітленням їх новизни.

Виконане наукове дослідження і опубліковані праці є цілком самостійними роботами автора. Всі розробки, обчислення, висновки виконані дисертантом особисто.

Апробація результатів дисертації здійснювалася в ході занять із слухачами Національної академії оборони України, з різними категоріями військовослужбовців Міністерства оборони України, а також шляхом участі автора у роботі міжнародної науково-практичної конференції та семінарів, на засіданнях відповідних кафедр. Основні положення дослідження опубліковані в збірнику матеріалів науково-практичної конференції та у ряді статей.

Структура роботи відповідає меті і завданням дослідження. Вона складається з вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків (всього 169 стор.) та списку використаних джерел (202 найменування) - 18 стор.

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми дослідження, окреслюються його хронологічні та територіальні межі, формулюються цілі та завдання роботи, її методологічна основа. Характеризуються об'єкт та предмет дослідження, основні проблеми, які потребують вирішення. Висвітлюється наукова новизна та практична цінність роботи.

У першому розділі - “Стан наукової розробки проблеми та основні методи її дослідження” проведено аналіз наукової літератури і джерел з питання, яке розглядається, а також розкрито методологічну основу і алгоритм дослідження. Відзначено, що процес формування Війська Запорозького не залишався поза увагою істориків-дослідників, які з самого початку намагалися з'ясувати для себе історію цієї своєрідної військової організації. Наукове дослідження основ військового устрою українського козацтва та його бойового минулого бере початок ще з середини XIX століття. Одними із перших це намагалися зробити Д.Бантиш-Каменський, М.Костомаров, П.Куліш, В.Антонович, М.Грушевський і А.Скальковський. Їх праці і на сьогодні залишаються найгрунтовнішими і фактологічно найбільш наповненими про походження козацтва, формування Запорозького війська та його бойове минуле. Величезний матеріал з військової історії запорозького козацтва представлений і у працях видатного вченого Д.І.Яворницького, який ввів до наукового обігу великий масив архівного матеріалу, чим створив сприятливі умови для подальших студіювань тематики.

Вивчення історії українського козацтва продовжувалося і в радянський період, який відзначен працями таких відомих дослідників козаччини, як І.Кип`якевич, К.Гуслистий, В.Голобуцький, Ф.Шевченко, О.Апанович тощо. На широкому історичному тлі ці історики проаналізували і розкрили питання генези запорозького козацтва, його чисельності, озброєння, військової та фортифікаційної майстерності, без чого просто не можливе вивчення воєнного мистецтва Війська Запорозького.

Цікаві роботи з історії козаччини, в яких знаходять відображення аспекти, що вивчає воєнна історія, з`являються також і у середині 80-х років. Це дослідження В.Смолія, В.Щербака, Ю.Мицика, П.Саса, В.Степанкова та Я.Дзири, які незважаючи на утиски, посильно намагалися утвердити історичну правду про бойове минуле українського козацтва. Унікальне дослідження здійснив у цей час І.Свєшніков, який відновив і дослідив по археологічних знахідках арсенал ручної вогнепальної і холодної зброї та спорядження української козацької армії першої половини XVII століття. Цим самим він підготував грунт для розробки її воєнного мистецтва.

Те, що козацька тема ще далеко не вичерпана, засвідчив і цілий ряд наукових праць, написаних у 90-х роках, які ознаменувалися злетом національного відродження. Це дослідження В.Сергійчука, Т.Чухліба, С.Леп`явка, І.Стороженка, А.Сокульського та А.Федорука. Особливу увагу з них, стосовно нашої теми, привертають праці В.Сергійчука “Українське козацьке військо у другій половині XVI-середині XVII ст.” та І.Стороженка “Воєнне мистецтво у визвольній війні українського народу середини XVII ст.”. Ці автори детально описують організацію козацького війська, його озброєння, спорядження і оснащення. Деякою мірою розкривають прийоми ведення війни і бою українськими козаками. Визначають окремі особливості їх стратегії і тактики. Проте й у них комплексного дослідження, де був би узагальнений досвід будівництва Війська Запорозького та його застосування у війнах першої чверті XVII століття з глибоким аналізом форм і способів збройної боротьби, що висвічував би їх новизну, немає.

Звичайно, не обійшла увагою нашої проблематики і російська історіографія. Вона позначена працями таких відомих військових істориків, як А.Пузирєвський, Д.Масловський, С.Соловйов, А.Строков, Є.Разін, В.Федоров, І.Альтговзен тощо. Однак, всі вони описували українське козацтво у загальному вигляді. Історія козацького війська, як і його воєнне мистецтво, розглядалися ними, в межах воєнної історії Росії і, як правило, з часів Визвольної війни середини XVII ст., що не відповідає історичній правді. Побудова Війська Запорозького, його стратегія і тактика визначається у них лише окремими рисами, що відповідно не дає повної картини їх розвитку.

Окремий напрям, щодо нашої тематики, складає польська історіографія, яка з самого початку ретельно вивчала проблеми становища українських земель у складі Речі Посполитої, міжнародні відносини у східноєвропейському регіоні, його військову історію. Особливої уваги тут заслуговують роботи К.Гурського, Я.Віммера, В.Сєрчика, Л.Підгородецького, В.Маєвського та Л.Бжози. З праць ціх авторів можна почерпнути чимало цікавої інформації про воєнні дії українського козацтва, причини його поразок і перемог. Але і вони, повної картини, щодо воєнного мистецтва українського козацького війська періоду що розглядається, не дають. Особливості стратегії і тактики запорожців залишилися поза увагою дослідників.

Отже, виходячи з цього, доводиться констатувати, що як у польській і російській історіографії, так і в українській дослідники зверталися до військової майстерності козаків в основному в узагальнюючих працях різного гатунку, присвячених історії Польщі і Росії, історії України, історії козацтва або релігійному питанню.

Все це дає підстави ствержувати, що проблема розвитку воєнного мистецтва українського козацького війська у війнах першої чверті XVII століття ще недостатньо досліджена, а висвітлені в ній питання мають переважно прикладний характер. Тобто, новизна означеної проблеми очевидна.

Джерельну базу дисертації становлять опубліковані документи та архівні матеріали. Зокрема, той великий корпус документів, який був виданий ще в дореволюційний час. Особливо велике значення мають багатотомні збірники документальних джерел “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной Росии”, “Архив Южной и Западной Росии”, “Акты Московского государства”, “Джерела до історії України - Руси”, “ Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов” тощо. Чималий інтерес викликають і збірники документів, видані в радянський час, хоч і в набагато менших обсягах. Так, дані, що характеризують процес формування українського козацького війська, зустрічаються в таких збірниках, як “Вести-Куранты”, “Исторические связи народов СССР и Румынии”, “Полное собрание русских летописей”.

Використовувались також нові документи, уведені до наукового обігу останнім часом радянськими і зарубіжними істориками в періодичних виданнях, зокрема Ю.А. Мициком, котрий тривалий час працював в архівах Польщі та Німеччини.

Важливі документи з історії Війська Запорізького вміщено в багатьох польських збірниках.

Історичні факти, що наводяться в опублікованих джерелах, як правило, дуже розрізнені, не дають повного уявлення про предмет нашого дослідження. Тому дисертант намагався заповнити цю прогалину архівними матеріалами. Зокрема, в дисертації використано документи архівів м.Києва. Це дало можливість розглянути окремі питання значною мірою на архівних джерелах. Деякі з них уперше вводяться до наукового обігу. В оригіналі вони написані від руки польською, українською та російською мовами. Треба також зважати і на особливості документів, які збереглися: відомості стосовно нашої теми в них, як правило, уривчасті, що не дозволяє з достатньою повнотою характеризувати питання, широко розкрити його, особливо щодо стратегії і тактики козацького війська.

Багато відомостей про Військо Запорізьке в збірниках Антоновича, Білозерського, Модзолевського, що знаходяться в рукописному відділі Центральної Наукової бібліотеки ім.В.Вернадського. Інформація про участь українських козаків у бойових діях міститься, зокрема, в листуванні польських вельмож, скаргах російських прикордонних урядовців на дії запорожців, постановах сейму Речі Посполитої, у матеріалах поточного діловодства станово-представницьких органів.

Широкий спектр подій висвітлюють і документи, що зберігаються у фонді М.С.Грушевського в Центральному державному архіві України, зокрема Куруківський договір 1625 року, відомості про козацьку організацію у Києві в 30-х роках XVІІ ст. тощо. До найважливіших для розкриття теми архівних колекцій належить також корпус актових книг, що знаходиться у тому самому архіві.

Доповнює вітчизняні джерела збірка документів з польських архівів, яка зберігається в науковому архіві інституту історії України НАН України. Різноманітні аспекти історії козацького війська показані тут у листах шляхти з місця подій, реляціях і щоденниках сучасників, у реєстрах старшин тощо.

Слід відзначити, що ряд цікавих для нас документів із цих збірок свого часу вже були введені у науковий обіг. Але дослідження показали, що це була тільки частина матеріалів, які містяться в них.

Поєднання архівних матеріалів з опублікованими документами, науковими працями та виданнями преси, суттєво розширило джерельну базу дисертації, дозволило більш якісно дослідити процес розвитку воєнного мистецтва Війська Запорізького у війнах першої чверті XVІІ ст., визначити його характерні риси та розкрити основні способи і форми збройної боротьби з висвітленням їх новизни.

Зауважимо, що робота проводилась на основі системного підходу. Широко застосовувалися історичний та логічний методи дослідження як спеціальні методи дослідження, а також найбільш поширені загальнонаукові методи.

У другому розділі дисертації - “Розвиток українського козацького війська в першій чверті XVII століття” - розкриваються та аналізуються фактори, які безпосередньо вплинули на розвиток Війська Запорізького та його воєнного мистецтва в зазначений період. Зауважимо, що основними з них виявилися:

1. Сприятливі умови для створення численного війська і забезпечення його достатньою кількістю озброєння і боєприпасів. Як свідчать факти, саме в першій чверті XVII ст. на українських землях, які на той час перебували під владою Польщі й не мали своєї державності, виникла своєрідна організація з політично-адміністративною військовою та судовою владами (Запорізька Січ). Їй було притаманне певне коло демократичних рис, до яких дослідники відносять зокрема: заборону кріпацтва та нерівності; надання всім втікачам, незалежно від їх національності та релігії, права вступати до війська; проголошення рівних прав усіх козаків на користування земельними й іншими природними угіддями, а також на участь у вищих органах січового самоуправління - загальних радах; та у виборах старшини. Її базову основу складали військово-адміністративні одиниці - курені, землі яких на федеративних засадах входили до складу адміністративно-територіальних утворень Січі - паланок. Це дозволяло у разі необхідності забезпечення Війська Запорізького людськими і матеріальними резервами, залучати все козацьке населення, що, відповідно, впливало на проведення швидкої мобілізації і дозволяло козацькому війську після значних втрат або поразок негайно відроджуватися. Провідна роль військового елементу у цій організації виявлялася у тому, що козацька військова адміністрація контролювала усі сфери життя, а кожен козак був не тільки громадянином, але й воїном. “Воля і рівність” - ось основний принцип, який існував тут. І це був не анархізм, бо воля в козацькому середовищі неодмінно породжувала й обов'язки, а хто ніс на собі їх тягар, той мав волю. Усіх, хто прибував на Запоріжжя, пов'язувало бойове побратимство, почуття вірності, готовності до самопожертви. В умовах бою ці риси набували значення фактору, який посилював боєздатність війська, надавав йому стійкості в обороні й непереможності у наступі, а також створював сприятливі умови для використання нових способів збройної боротьби.

Такий шлях побудови Запорізької Січі у поєднанні з її демократичними засадами був унікальним у світовій практиці, і тому привертав до себе багатьох людей з різних регіонів України, особливо звідти, де посилювався процес закріпачення й насильницького покатоличення населення. Крім українців, білорусів, поляків, московинів на Запоріжжя прибували і добровольці з Німеччини, Сербії, Чорногорії, Молдови тощо. Поряд з людьми шляхетного походження, вступали до Війська Запорізького і міщани, і селяни, і ремісники.

Завдяки цьому чисельність козацького війська постійно зростала. Якщо наприкінці XVI століття воно налічувало близько 12 тис. чоловік, то наприкінці першої чверті XVII століття його чисельність досягала вже 42 тис. козаків. Це, по-перше, сприяло зміцненню війська і перетворенню його на боєздатну армію, спроможну самостійно вирішувати більш складні бойові завдання; і по-друге, вело до збільшення масштабності бойових дій та переходу у зв'язку з цим до нових форм ведення війни і бою.

Проте наявність людських ресурсів для комплектування Війська Запорізького була лише передумовою для формування міцної козацької армії. Зв`язок і співвідношення між людськими ресурсами та загальним розвитком Запорізької Січі більш складний, ніж це можна уявити. Аналіз воєнно-теоретичних питань розбудови будь-якої армії свідчить, що будівництво збройних сил залежить і від рівня економічного розвитку країни, який є своєрідним стимулом безперервного вдосконалення військової теорії і бойової практики. Це повною мірою відноситься і до України.

Незважаючи на пряму залежність від Польщі й тяжке становище українського населення, економічний розвиток України в першій чверті XVII століття був достатнім для забезпечення козацького війська зброєю, боєприпасами, спорядженням і продовольством. Так, наприклад, саме у цей період в Україні на високому рівні розгортається залізорудна промисловість, залізообробне виробництво, а разом з ними і виробництво вогнепальної зброї, без наявності якої не було б і мови про подальший розвиток воєнного мистецтва. Важливими центрами виготовлення зброї були: Кам'янець, Черкаси, Брославль, Овруч, Дубно, Володимир, Бережани, Перемишль, Переяслав. Значну роль у забезпеченні війська озброєнням відігравала, безпосередньо, сама Запорізька Січ. Пояснюється це передусім тим, що вже з самого початку її заснування тут збиралися кращі зброярі не тільки України, але й Білорусії, Польщі, Росії, Валахії, Чехії та ін. країн. Внаслідок цього процесу Військо Запорізьке було повністю забезпечено військовими виробами і мало достатню кількість озброєння для ведення воєнних дій. Це підтверджує і той факт, що вже наприкінці першої чверті XVII ст. кожен козак, вирушаючи у похід, мав при собі: мушкет, необхідну кількість боєприпасів, шаблю та спис. Такий стан козацького війська щодо забезпечення озброєнням ставив його на рівень передових армій того часу і, цим самим, впливав на розвиток воєнного мистецтва.

З початку XVII ст., коли починається заселення вільних земель, набуває розвитку й лісова промисловість, яка повністю задовольняла потреби запорожців у дубових плахах, щогловому дереві, смолі і поташі. Разом з лісовою промисловістю широко розвинулося і добування селітри - необхідного компонента для виготовлення пороху. В умовах, коли на озброєнні козацького війська перебували пістолети, мушкети, аркебузи, артилерія, це було надзвичайно важливим для підтримання високої боєздатності війська. У багатьох містах України з`являються порохові заводи, продукція яких не лише задовольняла потреби Війська Запорізького, але й продавалася в інші країни Європи. Це дозволяло українським козакам не тільки у максимальному обсязі використовувати вогнепальну зброю, а й створювати значні порохові запаси, що було надзвичайно важливим для підтримання боєздатності козацької армії.

Крім цього, формуванню козацького війська і його подальшому розвитку сприяв також і швидкий розвиток міст. За невеликий історичний проміжок часу (з 1600 по 1625 рр.) на українських землях виникло близько 300 міст і містечок. Усього їх на Україні в цей період було близько тисячі. Однак справа не в самій їх кількості, хоча масштаби цього процесу - явище значне. У процесі зростання міст виникали військово-політичні та військово-адміністративні центри, які виступали господарською базою для Війська Запорізького і завдяки яким ступінь готовності козацького війська до війни був завжди високим.

2. Характер зовнішньої політики (у тому числі воєнної активності як риси її), яку вела Запорізька Січ в першій чверті XVII століття. Головний зміст воєнної активності визначався прагненням запорожців до реалізації життєво важливих для Січі і українського народу цілей, досягнення яких відкривало дорогу до більш швидкого розвитку Війська Запорізького як військово-політичного утворення. Це надавало діям козацької армії в цілому історично справедливого характеру, що, відповідно, не могло не впливати на його бойові якості і не могло не підвищувати його здатність протистояти будь-якому противнику на полі бою. Згідно з підрахунками, протягом першої чверті XVII ст. козацьке військо брало участь приблизно у 40 війнах і походах (як у складі інших армій, так і самостійно). Здобутий в ході них бойовий досвід отримував в козацькому середовищі відповідне осмислення, служив джерелом удосконалення воєнної теорії і бойової практики, сприяв зростанню професійного рівня особового складу козацької армії.

3. Удосконалення протягом першої чверті XVII століття організаційної структури козацького війська. Як повідомляють джерела, наприкінці XVI - напочатку XVII століть козацька армія складалася тільки з піхоти, артилерії і флоту, де козаки поєднували високу майстерність мореплавців із обов'язками морських піхотинців. Кінноти, як окремого роду військ, не існувало. Невеликі кінні підрозділи були лише в складі піхотних полків і виконували під час бойових дій тільки допоміжні функції. Основним родом військ була піхота. Артилерії, як і кінноті, відводилася другорядна роль.

Проте вже наприкінці першої чверті XVII століття організаційна структура Війська Запорізького значно змінилася: кіннота кількісно зростає, стає окремим родом війська і починає самостійно виконувати окремі бойові завдання; артилерія також збільшується і вже поділяється на полкову (легку) і генеральну (тяжку); у складі полків з'являються окремі підрозділи розвідки та інженерного забезпечення. Все це, відповідно, підвищувало ударну силу козацького війська, його вогневі і маневрові можливості і, відповідно, вело до перегляду поглядів у козацькому середовищі на ведення збройної боротьби.

4. Наявність у козацькому війську зброї, яка не тільки кількісно, якісно і тактикою використання відповідала вимогам тогочасного передового західноєвропейського воєнного мистецтва, а у багатьох випадках і перевершувала його. Це також було однією із важливих причин, які зумовили прогресивний характер розвитку стратегії і тактики Війська Запорізького в першій чверті XVII ст.

Знахідки вогнепальної козацької зброї свідчать, що українські козаки у розглядуваний період були вже озброєні найсучаснішими для того часу мушкетами з ударно - кремінним замком, хоча у багатьох західноєвропейських арміях використовувалися ще мушкети з колісним замком, які були значно гіршими.

Так, згідно з існуючими матеріалами, на озброєнні західноєвропейських армій того часу перебував мушкет вагою понад 10 кг., калібр ствола був 27 мм., а кулі - близько 25 мм. Вага кулі досягала 102 гр. Передова на той час шведська армія Густава-Адольфа була озброєна мушкетами, які важили до 8 кг., а куля до нього - 29,1 гр.; калібр її становив - 16,92 мм; а ствола - 18,35. Середня дальність стрільби цих мушкетів становила - 200 м.

Козацьке ж військо мало на озброєнні мушкети, калібр ствола яких сягав 17 мм, калібр кулі - 16 мм, вага мушкета становила близько 7 кг, а кулі - всього 26 гр. Дальність стрільби такого мушкета досягала понад 300 м.

Крім цього, на озброєнні козацького війська в цей час з'являються ще і пістолети. Це пов'язано з розвитком козацької кінноти, яка на відміну від західноєвропейських армій, озброювалася крім холодної зброї і вогнепальною. Але використання на коні мушкета було дуже незручним, тому поява пістолетів надала суттєву перевагу козацькій кінноті у близькому бою. У західноєвропейських арміях пістолет у цей період майже не використовувався, оскільки лінійна тактика, що панувала тоді, не передбачала рукопашного бою. Протягом першої чверті XVII ст. удосконалюється і козацька артилерія. Разом з важкими гарматами вагою від 1600 до 4180 кг (“Картауна”, “Ноштлянга”, “Колюбріна”, “Октава”, “Серпентина” тощо), які масово застосовували в цей період західноєвропейські армії, на озброєнні Війська Запорізького з'являються зразки легких польових гармат (“Фальконет”, “Подвійний фальконет”) вагою до 350 кг. Вони легко пересувалися, були зручні у використанні, що, відповідно, дало змогу керівництву козацького війська здійснювати під час бойових дій широкий і швидкий маневр значними артилерійськими масами. Усе це спричиняло зміни у способах ведення бою Військом Запорізьким і, тим самим, сприяло розвиткові його воєнного мистецтва. Встановлення залежності способів бойових дій від засобів боротьби дуже важливо для правильного розуміння перспектив їх розвитку.

5. Високий рівень підготованості особового складу українського козацького війська до війни. Він залежав насамперед від відповідної системи навчання і виховання, яка існувала на той час в козацькому середовищі. Ця система була досить досконала і включала питання виховання, навчання та фізичного загартування. Тобто вона мала комплексний підхід і базувалася саме на досвіді війн і військової практики. У способах і формах збройної боротьби, які застосовували українські козаки, втілювалися закони, принципи і правила виявлені практикою проведених воєнних кампаній.

Завдяки цій системі кожний козак бойового складу Війська Запорізького був добре фізично розвинутий, витриманий і відповідно підготований у військовому відношенні (добре сидів на коні, володів будь-якою зброєю, орієнтувався на місцевості, керував човном, плавав на воді та під водою тощо). Чітко регламентований розпорядок дня, що існував в козацькій армії, сувора військова дисципліна в козацькому середовищі впливали на формування у воїнів важливих емоційно-вольових і психічних якостей, таких як організованість, відповідальність, ретельність, цілеспрямованість, уважність, кмітливість, врівноваженість, мужність тощо. В умовах бою ці риси набували значення фактору, який посилював боєздатність козацької армії.

Розвитку творчого мислення особового складу війська, можливості більш якісно проводити з ним індивідуальну бойову підготовку сприяв постійно зростаючий в козацькому середовищі протягом першої чверті XVII ст. рівень освіченості. Так, якщо на початку століття таких, що не мали освіти було на 20% більше ніж грамотних, то вже наприкінці першої чверті XVII ст. кількість освічених козаків перевищувала на 6%. Все це разом виступало важливим моментом у воєнному мистецтві козацького війська і впливало на його бойові можливості в цілому.

Західноєвропейські армії того часу такої кількості грамотних та вихованих воїнів не мали. Тому там, на відміну від Війська Запорізького, де підготовка особового складу бойових підрозділів до воєнних дій відбувалася на свідомому рівні за рахунок освіченості і розуміння свого обов'язку перед Батьківщиною, цей процес проходив набагато складніше - шляхом покарання і муштри, бо західноєвропейські воїни досить часто через свою неграмотність просто не розуміли, що від них вимагалося. Це, відповідно, позначалося і при веденні ними бойових дій.

Завдяки створеній в козацькому середовищі системи виховання та навчання на Запоріжжі було вирішене одне із основних питань того часу - постійна підготовка для Війська Запорізького висококваліфікованих кадрів, що дозволяло йому успішно проводити воєнні компанії, а в разі значних втрат негайно відроджуватися. Це не могло не сприяти зміцненню козацької армії і не впливати на розвиток його воєнного мистецтва.

Таким чином, виходячи з вищезазначеного, стає зрозумілим, що ступінь впливу кожного із розглянутих факторів на формування Війська Запорізького та розвиток його воєнного мистецтва різний. Але у сукупності вони обумовили можливість створення на українських землях в першій чверті XVII століття боєздатної козацької армії і власної школи воєнного мистецтва, в рамках якої козацька стратегія і тактика отримали подальший розвиток. Аналіз факторів показує, що цей процес проходив не на пустому місці, а мав під собою грунтовну базу. Підтвердженням цього стали численні перемоги українського козацького війська у війнах того часу.

У третьому розділі дисертації - “Розвиток стратегії і тактики” - узагальнюється досвід застосування українського козацького війська у війнах першої чверті XVII століття, формулюються принципи його воєнного мистецтва, визначаються характерні риси та особливості у порівнянні з воєнним мистецтвом армій Західної Європи і Османської імперії. Зауважимо, що в області стратегії той час характеризувався пануванням концепції, у відповідності з якою питання про знищення армій противника у вирішальній битві не ставилося. Битва розглядалась лише як один із способів впливу на противника. Рішучий наступ в глибину території ворога, як правило, вважався неможливим через нестачу сил і засобів. Спосіб комплектування військ, прийнятий в європейських державах (вербування), не забезпечував можливості утворення числених Збройних Сил і швидкого поповнення втрат у ході війни. Тому задача оволодіння територією вирішувалась в основному шляхом захоплення розташованих на ній найважливіших фортець. Тобто географічні об'єкти набували першорядного значення, а битва відходила на другий план. Особливого значення в тиловому забезпеченні військ набували шляхи сполучення. Усе це призвело до формування на той час однієї з керівних ідей західноєвропейської стратегії - вирішувати стратегічні завдання шляхом маневрування, спрямованого проти комунікацій противника, не завдаючи ударів по живій силі. Сутність маневрування полягала у тому, щоб прикрити свої шляхи сполучення і створити умови для завдання ударів по комунікаціях противника. Таким чином, необхідно було відтіснити ворожу армію, а потім оволодіти необхідними об'єктами. Це загальні риси маневрової стратегії як способу підготовки і ведення війни, що були притаманні тогочасним європейським арміям.

Такої самої стратегії наприкінці XVІ ст. - напочатку XVІІ ст. дотримувалось в основному і Військо Запорізьке. Однак, козаки творчо підходили до цього процесу, переймаючи і відпрацьовуючи лише ті прийоми бою, що були їм властиві. Козацьке керівництво не дотримувалося сліпо загальноприйнятих способів ведення війни, а використовувало відповідно до обставин більш рішучі форми ведення збройної боротьби. Воно зрозуміло, що на той час перемогу можна отримати лише рішучими наступальними діями. Саме тому, на противагу західноєвропейській стратегії, українські козаки намагаються уникнути безрезультатного маневрування по тилах противника та облоги фортець, і обирають за основу своїх дій - швидкий і несподіваний маневр з метою створення для своїх військ найбільш сприятливих умов і користуючись цим, нав'язати противнику польову битву та розгромити його. Тобто прагнення діяти наступально, намір завершити всякий маневр ударом - стає для запоріжців одним з основних принципів на протязі першої чверті XVІІ ст. Причому проведення цього принципу в кожному бою було різне. Козаки обирали той шлях, який в даних конкретних умовах був найкоротшим і вів до перемоги. Виходячи з цього, основними напрямками козацької стратегії у першій чверті XVІІ ст., зокрема з часів полководчої діяльності П.Сагайдачного, стають: блокування головних комунікацій та стратегічних об'єктів в районі воєнних дій (фортець, шляхів сполучення, зв'язку та постачання); проведення серії битв перед генеральною битвою з метою виснаження або введення в оману противника; масування основних сил й засобів Війська Запорізького на головному напрямку як у наступі, так і в обороні з метою розгромити ворожу армію або досягти вирішального результату в ході воєнних дій найкоротшим шляхом і з мінімальними втратами; нанесення превентивних ударів з метою досягнення стратегічної ініціативи; створення у будь-який обстановці таких умов, у яких противник на дії козацького війська буде вимушений здійснювати контрзаходи із застосуванням значно більших ресурсів; своєчасне проведення заходів, пов'язаних зі створенням та підготовкою людських і матеріальних резервів; залучення до збройної боротьби в разі необхідності широких мас населення; використання морально-психологічних якостей запорожців.

В області тактики перша чверть XVІІ ст. характеризувалась пануванням у Європі лінійної тактики. Сутність її полягала у рівномірному розподілі сил по фронту, побудові їх для бою у 2-3 лінії (по 4-8 шеренг в кожній при дистанції між лініями 50-200 кроків) та в прагненні вести бій переважно вогнем. Лінійна тактика передбачала, щоб кожний полк, батальйон, рота, взвод, гармата, солдат займали у бойовому порядку визначене місце і зобов'язані були діяти як одне ціле, інакше порушувалася вся побудова армії. Якщо потрібно було провести будь-який маневр, то його здійснювали всією армією цілком. Внаслідок цього, війська мали можливість наступати у порядку лише на рівній місцевості. Результат битви вирішувався вогневим боєм. Основним методом ведення вогню був залповий вогонь. До рукопашного бою справа, як правило, не доходила. Виходячи з цього, лінійна тактика призвела до захоплення оборонними та вогневими боями і недооцінки наступальних дій, оскільки в обороні легше було зберігати лінійний бойовий порядок й забезпечити високу вогневу міць. Більшість полководців того часу тому й прагнули виграти битву не наступом, а обороною.

На відміну від них П.Сагайдачний, був прихильником активних дій. Тому він відхилив пасивну західноєвропейську тактичну систему і виробив свою, яка грунтувалася на як найбільшій рухомості, зухвалих нападах і воєнних хитрощах. При цьому основними її напрямками були: по-перше, використання залежно від умов бою, різноманітних бойових порядків; підтримка в першу чергу тих елементів бойового порядку, від яких вирішальною мірою залежить успішне виконання бойової задачі. Це давало козацькому війську можливість діяти у будь-яких умовах і на будь-якій місцевості. По-друге, досягнення влучності прицільного індивідуального вогню за рахунок зменшення строю піхоти до трьох шеренг. Перша шеренга вела вогонь, друга передавала мушкети, а третя їх безперервно заряджала. Це дозволяло, при забезпеченні безперервності вогню, залучити до одночасного пострілу максимальну кількість стрільців і цим самим створити широку фронтальну смугу щільного вогню. З іншого боку, така побудова піхоти зводила до мінімуму людські втрати від артилерійського вогню противника і дозволяла запорожцям робити до 3 пострілів за хвилину. Це перевершувало можливості західноєвропейської піхоти майже в 8-10 разів. По-третє, поєднання вогню мушкетів з дією холодної зброї. Під час бою, українські козаки зближувалися з противником на дійсний постріл (300-350 кроків), уражали його влучним й інтенсивним вогнем і, на відміну від західноєвропейських армій, переходили до рішучої атаки холодною зброєю. Вогонь повинен був розладнати і деморалізувати противника, дезорганізувати його вогонь і понизити його дійовість. Крім цього, дим від пострілів служив свого роду маскуванням для атакуючого. Тобто перевага віддавалась нанесенню удару холодною зброєю. Рушничному вогню відводилась роль підготовки цього удару. По-четверте, здійснення широкого й швидкого маневру значними артилерійськими масами за рахунок наявності легкої польової артилерії. По-п'яте, прагнення діяти під час бою малими загонами, здатними до руху і атаки навіть на пересіченій місцевості. Це дозволяло козацькому війську маневрувати, розчленовувати противника на частини, втягувати його у підготовлені пастки і знищувати, не дивлячись навіть на його чисельну перевагу. Західноєвропейські армії того часу, з їх прагненням зберігати єдину суцільну бойову побудову військ, такої можливості не мали.

Таким чином, воєнне мистецтво Війська Запорізького, яке сформувалось в першій чверті XVІІ ст., дійсно було самобутнім й своєрідним, і стало основою у подальшому для української армії під час Визвольної війни, а також дороговказом Богдану Хмельницькому для вибору основних напрямків збройної боротьби проти Речі Посполитої. Його провідними рисами виявилися: 1) Активність, наполегливість і рішучість у досягненні поставленої мети, як у наступі, так і в обороні. 2) Висока маневреність та мобільність. 3) Швидкість у марші. 4) Раптовість дій. 5) Високі морально-психологічні якості особового складу. 6) Постійний високий ступінь підготованості до війни і бою. 7) Вміння вести бій, війну в цілому, незалежно від кількості противника. Встановлено, що найбільшого свого розвитку стратегія і тактика козацького війська набули саме під час Московського походу 1618 року і Хотинської війни 1621 року.

У висновках узагальнено положення, що випливають з дисертаційного дослідження. Історія Війська Запорізького, літопис його перемог і етапи розвитку воєнного мистецтва невід'ємні від історії України. Саме ці перемоги зумовили особливе місце першої чверті XVІІ століття в історії нашої країни, коли українське козацьке військо виступило в ореолі воїнської слави.

Протягом цього періоду, завдяки зусиллям передових воєначальників Війська Запорізького, зокрема - П.Сагайдачного, на Україні була: по-перше, створена якісно нова армія, яка відрізнялася від інших тогочасних армій принципами організації, навчання, комплектування та виховання військ, ведення бойових дій; по-друге, сформована власна козацька школа воєнного мистецтва, у межах якої були досягнуті значні успіхи у розвитку як стратегії, так і тактики. При всіх формах запозичення рис західноєвропейського воєнного мистецтва, українські козаки поступово знаходили свої власні принципи ведення бою і війни в цілому. Зокрема: 1). Рішучість і активність дій як у наступі, так і в обороні. 2). Швидка і правильна оцінка та урахування реальних обставин. 3). Ретельна підготовка удару. 4). Жорстка військова дисципліна, тверде і безперервне управління військами. Цілковита влада командувача з усіх питань. 5). Використання морально-психічного і політичного фактору. 6). Маневреність. 7). Не витрачаючи часу швидко діяти (раптовість). 8). Атакувати і бити противника у відкритому полі. 9). Не витрачати часу на облоги. Брати фортеці штурмом і відразу, так менше втрат.

Це зумовило можливість для Війська Запорізького вихід за жорсткі рамки лінійної тактики, що панувала на той час у Європі, та спричинило перехід до нових стратегічних концепцій, які відрізнялися від тогочасних іноземних.

При цьому, аналіз соціально-економічних та історичних особливостей України показав, що цей процес відбувався не на пустому місці, а мав під собою грунтовну базу. На цьому етапі склалися усі необхідні умови як для створення численного війська, так і для повного забезпечення його достатньою кількістю озброєння, спорядження, продовольства і боєприпасів. Характер зовнішньої політики, яку вела Запорізька Січ, надавав діям козацького війська в цілому історично справедливого характеру, що, відповідно, не могло не впливати на його бойові якості і не могло не підвищувати його здатність протистояти будь-якому супротивнику на полі бою. Отже, безперечно, сприятливі умови, які склалися в першій чверті XVІІ ст. для вирішення важливих для Січі й українського народу цілей, вплинули стимулююче на стан козацького війська і виявилися справжньою передумовою для більш швидкого його розвитку.

Аналіз особливостей будівництва українського козацького війська показав, що комплектування війська, так як і його організацію, склад і систему управління необхідно віднести до числа факторів, що зумовили боєздатність Війська Запорізького та сприяли розвиткові його воєнного мистецтва. Прийнята в козацькому середовищі система комплектування та організації війська, крім підвищення його ударної сили, вогневих і маневрових можливостей, була спрямована насамперед на створення такої гнучкої організаційної структури, яка б дозволяла у випадку значних втрат легко і без великих витрат відновлюватися. Завдяки цьому ступінь готовності Війська Запорізького до війни був завжди високим.