Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Бунд в суспільно-політичному житті України (кінець ХІХ ст. - 1921 р.)

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

Гусєв Віктор Іванович

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії для гуманітарних факультетів історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант:

доктор історичних наук, професор,

академік НАН України

Курас Іван Федорович,

директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

Беренштейн Леонід Юхимович,

професор кафедри історії України

Національного аграрного університету;

доктор історичних наук

Волковинський Валерій Миколайович,

провідний науковий співробітник

відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Інституту історії України НАН України;

доктор історичних наук, професор

Солдатенко Валерій Федорович,

завідувач відділу етноісторичних досліджень

Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Провідна установа - Інститут української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України, відділ джерел новітньої історії України, м. Київ

Захист відбудеться "_6__”___вересня_____1999 р. о __10__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.349

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, 58)

Автореферат розісланий "31” липня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Божко О.І.

Загальна характеристика дисертації

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 378 сторінок. Робота складається з вступу, десяти розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (18 сторінок, 214 назв).

Вступ. Актуальність дослідження та його наукова значущість визначається тим, що на сучасному етапі творення Української суверенної держави важливої ролі набуває єдність, громадянська злагода, співтворчість людей різних верств, національностей, віросповідання. Нині необхідна конструктивна, обгрунтована, зважена політика з тим, щоб найбільш оптимально враховувати інтереси усіх шарів суспільства та етнічних спільнот. Цілком зрозуміло, що сучасні проблеми державного будівництва та національно-культурного розвитку України вимагають грунтовного вивчення і глибокого осмислення корінних етапів вітчизняної історії, зокрема створення цілісної історичної картини соціально-політичних та етно-національних колізій на зламі ХІХ-ХХ століть та доби Української революції.

Природно, що таке історичне полотно буде неповним без висвітлення ідейно-теоретичних поглядів і практичної діяльності Загального Єврейського Робітничого Союзу в Литві, Польщі і Росії (Бунду), який впродовж чверті століття посідав помітне місце в процесі революційних перетворень на теренах України. Тільки у наш час складаються необхідні умови для подолання однобічного, здебільш негативного підходу до вивчення феномену цієї партії з тим, щоб, не оглядаючись на ідеологічні стереотипи та політичні штампи попередньої доби, глибоко дослідити, проаналізувати і неупереджено з'ясувати місце і роль Бунду у суспільному поступі.

За понад столітнє існування цієї партії як у вітчизняній, так і зарубіжній історіографії, склалося неоднозначне, часом полярно протилежне ставлення до визначення її ролі і місця в загальнодемократичному русі, сформувалося розмаїття оцінок різних етапів її діяльності. Але незаперечним залишається факт довготривалого існування Бунду як складової частини міжнародної соціал-демократії і досить впливової політичної організації. Тому наукове узагальнення історії бундівських організацій в Україні, на наш погляд, не тільки сприятиме створенню більш повного історичного портрету Бунду, але й значною мірою дозволить виявити ідейно-політичну спорідненість, або, навпаки, неприйнятність його ідеології та практики для сучасного політичного життя єврейської громади в Україні та поза її межами.

Таким чином, розробка означеної теми становить безумовний науковий інтерес і має важливе практичне значення з огляду на її недостатнє висвітлення, необхідність виваженого осмислення ідейної та організаційної еволюції Бунду, досвід якого є досить повчальним для сьогодення за умов піднесення національної самосвідомості, становлення багатопартійної системи в Україні.

Об'єктом дослідження є суспільно-політичне життя в Україні в період боротьби демократичних сил за повалення російського самодержавства, розгортання визвольних та державотворчих процесів в добу Української революції, основні напрямки діяльності політичних партій та угрупувань у здійсненні корінних соціально-економічних перетворень на її теренах.

Предметом дослідження є становлення та діяльність бундівських організацій в Україні, їх місце і роль у революційному русі з часу його розгортання наприкінці ХІХ ст. до ліквідації монархії, участь бундівців у суспільно-політичному житті в період Української революції, причини їх переходу на бік радянської влади.

Територіальні межі дослідження окреслюють українські землі, що входили до лютого 1917 р. до складу Російської імперії, а в подальшому ті регіони, на які поширювалася влада УНР та УРСР.

Хронологічно дисертація охоплює виклад історії Бунду з часу виникнення наприкінці XIX ст. до грудня 1921 р. Початкова дата пов'язана з створенням перших бундівських організацій в Україні. Кінцева межа обумовлена тим, що в березні 1921 р. Бунд прийняв рішення про саморозпуск і злиття з РКП (б), а у грудні цього року відбулася VI Всеукраїнська конференція КП (б) У, яка конкретно визначила основні напрямки діяльності національних, у тому числі єврейських комуністичних секцій, які продовжували діяти у складі парткомів республіки у наступні роки.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі наукового аналізу конкретно-історичного матеріалу розкрити зміст, напрямки та методи практичної діяльності місцевих бундівських організацій, Єврейського Комуністичного Робітничого Союзу (Комфарбанду), єврейських комуністичних секцій у складі комітетів КП (б) У, визначити їх місце та роль у суспільно-політичному житті України в зазначений період. У відповідності з цим дисертант ставить перед собою такі завдання:

дослідити питання щодо наявності необхідної соціальної бази для створення бундівських осередків серед єврейської спільноти України наприкінці XIX-на початку XX ст., показати їх участь у подіях 1905-1907 рр., в період подальшого революційного розвитку, а також під час першої світової війни;

висвітлити стан справ у бундівських організаціях в Україні після повалення царського самодержавства в Росії, розкрити їх ставлення до Тимчасового уряду та його діяльності, з'ясувати характер взаємовідносин Бунду з Центральною Радою, гетьманським режимом, Директорією, визначити позицію бундівського керівництва до їх внутрішньої і зовнішньої політики;

проаналізувати процес поступової еволюції поглядів лідерів Бунду щодо радянської влади в Україні, причини поступового переходу більшості бундівських організацій на комуністичну платформу, утворення Комфарбанду, показати хід його переговорів з керівництвом КП (б) У про самоліквідацію та злиття з правлячою партією;

розкрити цілі і завдання діяльності єврейських комуністичних секцій, утворених у складі комітетів більшовицької партії, їх відповідність інтересам єврейського населення України, охарактеризувати заходи ЦК КП (б) У, місцевих партійних комітетів щодо кадрового, матеріального, фінансового забезпечення їх роботи, підвести підсумки діяльності даних підрозділів;

сформулювати висновки, що випливають з вивчення названої теми, визначити напрямки подальшого дослідження її аспектів, акцентувати увагу на можливості використання результатів наукового пошуку в практиці суспільно-політичного життя України на сучасному етапі.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що порушені в ній питання вперше у вітчизняній історіографії розглядаються у комплексному плані. Діяльність Бунду розкривається як органічна, невід'ємна складова частина розвитку суспільно-політичних процесів в Україні наприкінці XIX - на початку XX ст. При цьому дана партія розглядається як послідовниця тогочасної західноєвропейської соціал-демократії, що ставила собі за мету побудову соціально справедливого суспільства шляхом реформ. З огляду на особливості економічного та політичного розвитку багатонаціональної держави Бунд намагався забезпечити свою домінуючу роль в згуртуванні та представництві інтересів єврейських трудящих.

Вперше в науковій літературі визначаються та узагальнюються закономірності створення бундівських осередків в Україні, обгрунтовується наявність необхідної соціальної бази для поповнення їх лав та активної діяльності в дореволюційний час у цьому регіоні Російської імперії. Зроблено спробу неупереджено оцінити переконаність лідерів цієї партії в хибності обраного ленінською партією шляху завоювання влади та будівництва нового суспільства, розкрити причини несприйняття ними радянської влади, показати їх уміння аргументувати свої висновки, захищати їх в полеміці з політичними суперниками. На основі нових концептуальних підходів розкриваються співробітництво Бунду з Центральною Радою, Директорією, взаємовідносини з гетьманським урядом у розв'язанні важливих питань внутрішньої і зовнішньої політики України.

У дисертації подається узагальнена оцінка факторів, які спонукали бундівських лідерів в Україні, значно раніше, ніж їх російських однодумців, зректися соціал-демократичних поглядів, перейти на комуністичну платформу і, врешті, підтримати радянську владу. Вперше розкриваються труднощі, які їм довелося долати у тривалих переговорах з керівництвом КП (б) У про самоліквідацію своїх осередків і об'єднання з нею та визначається внесок кожного з партнерів у вирішення цієї справи, аналізуються причини неоднозначного ставлення місцевих партійних комітетів до єврейських комуністичних секцій у своєму складі.

Наведені узагальнення спрямовані на подолання ідеологізованих стереотипно негативних оцінок діяльності Бунду, Комфарбанду. єврейських комуністичних секцій в Україні, що мали місце в історичній літературі попередніх років. Це досягається на основі опрацювання великої кількості документів та матеріалів, відомих дослідникам минулої доби, але використовуваних ними, виходячи з однобічно-партійної офіційної оцінки Бунду. В дисертації системно проаналізовано широке коло архівних джерел, значна частина яких вперше вводиться до обігу наукового дослідження.

Методологічну основу дисертації складають принципи історизму та об'єктивності. При написанні роботи широко використовувалися традиційні методи дослідження: проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, порівняльний, ретроспективний, системно-структурний, метод періодизації та інші.

Практична значимість дисертації полягає в тому, що її зміст та висновки суттєво розширюють спектр наукових знань з історії діяльності Бунду, Комфарбанду, євсекцій КП (б) У, сприяють з'ясуванню їх місця і ролі в суспільно-політичному житті України. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з соціальної та політичної історії нашої держави, у створенні підручників, а також для читання нормативних та спеціальних курсів з історії України у вищих навчальних закладах.

Результати дослідження були апробовані у виступах на 15 міжнародних, 6 республіканських конференціях, в доповідях на засіданнях кафедри історії для гуманітарних факультетів історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, відділу єврейської історії та культури Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України.

Публікації. Підсумки вивчення даної проблеми відображені в одній індивідуальній монографії, 3 брошурах, а також у 20 статтях і повідомленнях, опублікованих як у вітчизняних, так і закордонних журналах та міжвузівських збірниках (понад 23 друк. арк.).

Основний зміст роботи

У першому розділі "Стан наукової розробки і джерельна база дослідження" проаналізовано літературу, присвячену історії Бунду, Комфарбанду в Україні, єврейських комуністичних секцій у складі КП (б) У в зазначені вище хронологічні межі.

Для першого, дореволюційного етапу вивчення теми була притаманною участь в цьому безпосередніх учасників революційних перетворень та єврейського національного руху. У працях, написаних, як правило, з протилежних ідейних позицій, за враженнями від конкретних подій, знаходили своє відтворення різні точки зору на роль і місце Бунду, його організацій в розвитку визвольної боротьби. Так, у роботах Ю. Мартова Мартов Ю. Записки социал-демократа. - М., 1924. , В. Медема Медем В. К постановке национального вопроса в России // Вестник Европы. - 1912. №8. - С. 149-168; №9. - С. 149-165. , В. Коссовського Коссовский Вл. Вопросы национальностей. - Вильно. - 1907. , В. Акимова Акимов В. (Махновец). / Очерк истории развития социал-демократии в России. - СПб., 1906. зосереджувалася увага на доведенні позитивної ролі Бунду в загальноросійському робітничому русі, зокрема в Україні, на показі його діяльності як процесу, спрямованого на згуртування пролетаріату різних національностей в протиборстві з царизмом. Крім того, вони містять цінні дані про зародження бундівського руху в українських землях.

Для ліворадикального крила російської соціал-демократії був притаманний протилежний підхід до визначення революційних можливостей бундівських організацій. Достатньо акцентувати увагу на ленінському ставленні до Бунду, перше враження про якого у майбутнього лідера більшовиків було непоганим. У роботі "Назадній напрям у російській соціал-демократії”, написаній в 1899 р., в переліку активних учасників російського робітничого руху В.І. Ленін назвав "Єврейський робітничий союз”, що не стояв "осібно” від процесу утворення РСДРП Ленін В.І. Назадній напрям у російській соціал-демократії. - Повн. зібр. тв. (далі - ПЗТ) - Т. 4. - С. 230. . Але впродовж багатьох років він очолював боротьбу з бундизмом і на голови лідерів цієї політичної течії сипалися звинувачення в сепаратизмі, меншовизмі, опортунізмі, ліквідаторствіЛенін В.І. Останнє слово бундівського націоналізму. - ПЗТ. - Т. 7. - С. 306-309; Максимум безсоромності і мінімум логіки. - ПЗТ. - Т. 8. - С. 22-27; Становище Бунду в партії. - ПЗТ. - Т. 8. - С. 62-75; Теорія самовільного зародження - ПЗТ. - Т. 11. - С. 182-223; Ніякої фальші! Наша сила в проголошенні правди. - ПЗТ. - Т. 11. - С. 311-315. . Подібні ж оцінки лунали з сторінок багатьох більшовицьких видань, зокрема містилися у праці М. Лядова "История Российской социал-демократической рабочей партии” Лядов М. История Российской социал-демократической рабочей партии. - СПб., 1906. .

Характерною ознакою наступного, другого етапу дослідження історії Бунду, що охоплює 1920-1930 рр., можна вважати продовження зіткнення думок представників двох тенденцій, початок яким було покладено в дореволюційний час. Для певної частини авторів постулат про революційність Бунду та його значний внесок у розвиток визвольної боротьби залишався вихідним моментом для вивчення історії як єврейського, так і загальноросійського робітничого та соціал-демократичного руху. Зокрема, про це свідчать статті А. Кремера, Н. Бухбіндера, В. Цоглина Кремер А. Основание Бунда // Пролетарская революция. - 1922. - №11. - С. 50-56; Бухбиндер Н. Еврейское рабочее движение в Гомеле (1890-1905 гг) // Красная летопись. - 1922. - №2-3. - С. 8-15; Його ж. Разгром еврейского рабочего движения в 1898 году // Красная летопись. - 1922. - №4. - С. 147-187; Його ж. История еврейского рабочего движения в России. По неизданным архивным материалам. - Л., 1925; Цоглин В. Первый съезд "Бунда”. - Революционное движение среди евреев. Сборник первый. - М.,1930. - С. 131-148. .

З огляду на такий підхід заслуговують на увагу окремі наукові розвідки, в яких йдеться про створення перших бундівських організацій в Україні, про їх участь у виступах проти існуючого ладу разом з іншими опозиційними угрупуваннями на початку ХХ ст. Фрумкина М. Новое о зубатовщине // Красный архив. - 1922. - №3-4. - С. 148-185; История Екатеринославской социал-демократической организации. Воспоминания, документы, литературные и художественные материалы. - Екатеринослав. - 1923; Паразич С. К истории социал-демократического движения в Киевской губернии // Красная летопись. - 1923. - №7. - С. 258-266; Николаева Л.В., Левин Л.М., Марков В.И. Начальный период Харьковской социал-демократической организации // Летопись революции. - 1924. - №1. - С. 77-98; Перельман М. Катеринославська соціал-демократична організація в демонстраціях 1901-1902 рр. // Літопис революції. - 1930. - №4. - С. 48-77; Коротенко О. З історії Кременчуцької організації РСДРП // Літопис революції. - 1931. - №4. - С. 55-77. , у революційних потрясіннях 1905 - лютого 1917 рр. Крумер С., Невский В., Адамович С. Январь 1905 года на Украине // Летопись революции. - 1925. - №1. - С. 150-221; Манилов В. Киевский Совет рабочих депутатов в 1905 году. - К., 1926; Щербаков В. Нарис з історії соціал-демократії на Чернігівщині. - Чернігів, 1928; Жезмер М. Одеська Рада робітничих депутатів в 1905 році // Літопис революції. - 1930. - С. 17-38; Кокошко Ст. Більшовики Києва за революцію 1905-1907 років. - Харків, 1930; Нелегальна організація РСДРП у Києві за часів піднесення (1910-1914). - Харків-Київ, 1930. Практично єдиною працею, в якій безпосередньо висвітлюється діяльність Бунду в Україні до повалення самодержавства, можна назвати статтю А. Юдицького Юдицький А. "Бунд” в Черкасском районе в 1904-5 гг. // Летопись революции. - 1923. - №5. - С. 136-146. .

Констатуючи наявність певного фактичного матеріалу, намагання авторів дати власну оцінку подій, разом з тим суттєвим недоліком цих праць є недостатність грунтовного аналізу, фрагментарність у викладі, відсутність цілісної картини діяльності Бунду в Україні.

У той же час, у процесі становлення у вітчизняній історіографії офіційного партійного підходу до висвітлення історії визвольної боротьби, ролі та місця в ній різних політичних сил, відображення бундівського руху набувало остаточно негативного характеру. Відбувався процес еволюції поглядів дослідників в оцінці змісту і характеру діяльності Бунду. Спочатку автори доводили неухильну втрату ним своєї революційності, як до повалення самодержавства, так і особливо в добу Української революції, про що свідчать праці М. Рафеса Рафес М. Накануне падения гетманщины. Из пережитого 1918 года.К., 1919; Його ж. Два года революции на Украине / Эволюция и раскол "Бунда”/. - М., 1920; Його ж. Очерки по истории "Бунда”. - М., 1923. - С. 134-137; Його ж. 1918 рік у таборі дрібнобуржуазного соціалізму. // Під гнітом німецького імперіалізму (1918 рік на Київщині). - К., 1927. . В подальшому вже йшлося про його контрреволюційну діяльність, як стверджували С. Агурський Агурский С. Борьба против уклонов на историческом фронте (К вопросу об исторической роли "Бунда”) // Пролетарская революция. - 1923. - №11 (94). - С. 108-117; Його ж. Еврейский рабочий в коммунистическом движении (1917-1921 гг.). - Минск, 1926; Його ж. Єврейське робітництво в Жовтневій революції (Контрреволюційна роль "Бунду”) // Літопис революції. - 1930. - №1. - С. 78-101. і С. Диманштейн Диманштейн С. Бунд на ІІ съезде РСДРП // Борьба классов. - 1933. - №8. - С. 106-112. , і навіть таврування Бунду як антибільшовицької організації (А. Хабенський) Хабенський А. Єврейські дрібнобуржуазні соціалістичні партії в Українській Центральній Раді // Літопис революції. - 1932. - №3-4. - С. 148-183. .

З 1930-х - до кінця 80-х років (цей час можна визначити як третій етап дослідження історії Бунду) у радянській історіографії панував монопольний партійно-класовий підхід до пізнання суспільних явищ, що зводив будь-який історичний процес до інструменту політики, ставив наукові дослідження в залежність від неї і унеможливлював їх розвиток без тотального контролю. В умовах сталінізації історичної науки щодо ідейно-теоретичних настанов та діяльності національних партій, в тому числі й Бунду, були вироблені узагальнюючі штампи ("буржуазний націоналізм”, "дрібнобуржуазне угодовство”, "національна обмеженість" тощо), які були директивними і переходили із одного офіційного видання до іншогоИстория Всесоюзной Коммунистической партии (большевиков). Краткий курс. - М., 1952; История Коммунистической партии Советского Союза. - М., 1959; История Коммунистической партии Советского Союза: в 6 т. - т. 1, 2. - М., 1964-68; История ССР с древнейших времен до наших дней.: в 12 т. - Т. 6. - М., 1968; Очерки истории Коммунистической партии Украины. - К.,1977; Історія Української РСР.: в 8 т. - Т. 5. - К., 1977. .

Демократизація суспільного життя у 1950-ті - на початку 60-х років не внесла істотних змін в оцінку історичного досвіду Бунду. Але в низці монографій з історії боротьби Комуністичної партії зі своїми політичними опонентами значно розширено документальну та фактологічну базу дослідження діяльності місцевих бундівських організацій, в тому числі в Україні. Серед них слід назвати монографії Л.М. Спіріна, Х.М. Астрахана, К.В. Гусєва, брошуру К.В. Гусєва і В.О. Полушкіної, колективну працю "Непролетарские партии. Уроки истории" та інші Гусев К.В. Крах мелкобуржуазных партий в СССР. - М., 1966; Спирин Л.М. Классы и партии в гражданской войне в России (1917-1920 г. г.). - М., 1968; Астрахан Х.М. Большевики и их политические противники в 1917 году. Из истории политических партий России между двумя революциями. - Л., 1973; Гусев К.В., Полушкина В.А. Стратегия и тактика большевиков в отношении непролетарских партий. - М., 1983; Непролетарские партии России. Урок истории. - М., 1984; Спирин Л.М. Россия,1917 год. Из истории борьбы политических партий. - М., 1987. .

У 1970-ті - на початку 80-х рр. Бунд стає об'єктом спеціальних наукових досліджень Ч.В. Панаваса, Ю.І. Шестака, О.С. Вєтрової, М.М. Червякової Панавас Ч.В. Борьба большевиков против оппортунистической теории и политики Бунда (1903-октябрь 1917 гг.) - М., 1972; Ветрова А.С. Всобщий еврейский рабочий союз (Бунд) в 1917 году // Банкротство мелкобуржуазных партий в России. 1917-1922 гг. "Сборник научных статей. - Ч. 1. - М., 1977. - С. 92-101; Червякова М.М. Политическое банкротство Бунда после победы социалистической революции // Банкротство мелкобуржуазных партий России. 1917-1922 гг. Сборник научных трудов. - Ч. 1. - М., 1977. - С. 150-180; Шестак Ю.И. Борьба большевистской партии против национализма и оппортунизма Бунда. - М., 1980; Його ж. Октябрьская революция и крах Бунда // Вопросы истории. - 1980. - №2. - С. 31-44. , але й тут програмові підвалини та практична діяльність бундівських організацій також розглядалися через призму протиборства з більшовиками за вплив на народні маси. Названі автори засуджували лідерів Бунду за підтримку Тимчасового уряду, звинувачували їх у відсутності власної точки зору на перспективи соціально-політичного розвитку країни, у беззастережному схваленні курсу російських есерів та меншовиків, а в Україні - місцевих соціал-демократів і соціалістів-революціонерів, створюваних ними владних інституцій. Однозначно висвітлювалося переосмислення бундівцями своєї політичної орієнтації, сприйняття ними комуністичної ідеології, їх перехід на позиції радянської влади, утворення Комфарбанду і єврейських комуністичних секцій у складі КП (б) У.

Для праць українських науковців І.Ф. Кураса Курас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. - К., 1978. , П.Л. Варгатюка, В.Ф. Солдатенка, П.М. Шморгуна Варгатюк П.Л., Солдатенко В.Ф., Шморгун П.М. В огне трех революций. - К., 1986; Шморгун П.М. Більшовицькі організації України в революції 1905-1907 років. - К., 1975. , що виходили друком в цей період, було притаманним порушення кола аналогічних питань виключно в загальному контексті історії революційних перетворень на теренах України. Незважаючи на те, що на змісті названих видань позначалися традиційні тогочасні концептуальні підходи, ці розвідки сприяли розширенню уяви про характер, зміст і рушійні сили визвольної боротьби, вводили до наукового обігу багато нових документальних матеріалів і конкретних фактів.

Певним кроком на шляху наукового узагальнення історичного досвіду Бунду стали дисертаційні дослідження О.С. Вєтрової і М.М. Червякової Ветрова А.С. Коммунистическая партия в борьбе за массы против национализма и сепаратизма Бунда (октябрь 1917-1921 гг.). - Дис.... канд. ист. наук. - М., 1982; Червякова М.М. Идейный разгром большевиками оппортунистической теории и политики Бунда. - Дис.... докт. ист. наук. - М., 1982. . З огляду на сучасні підходи наукова і практична цінність цих праць полягає у виявленні та оприлюдненні значних архівних документів, матеріалів періодичних видань, що безпосередньо стосуються діяльності організацій Бунду, Комфарбанду, єврейських комуністичних секцій у складі КП (б) У.

бунд політичне життя україна

Із проголошенням у 1991 р. незалежності України було покладено початок сучасному етапу дослідження корінних віх історії нашої держави. Нові можливості, що відкрилися у переосмисленні минулого, внесли кардинальні зміни у справу висвітлення ідейно-теоретичних засад і діяльності Бунду в українських землях. Проте, суттєвих зрушень у цій справі ще не відбулося, бундівська проблематика залишається складовою частиною наукових розвідок з історії Української революції, національно-визвольних процесів, ролі та місця в них єврейської спільноти тощо. Про це, зокрема, свідчить зміст праць В.Ф. Солдатенка, Л.Ю. Беренштейна, Я.С. Хонігсмана і О.Я. Наймана, М.Г. Щербака і Н.О. Щербак та іншихСолдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія (1918-1920 рр.). - К., 1999; Беренштейн Л.Е. Евреи и политические репрессии в СССР (20-80-е годы ХХ столетия). - К., 1996; Хонисгман Я.С., Найман А.Я. Евреи Украины (Краткий очерк истории). - К., 1992; Щербак М.Г., Щербак Н.О. Національна політики царизму на Правобережній Україні (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.). - К., 1997. . Тоді ж розпочав комплексне вивчення названої теми автор дисертації.

Зрозуміло, що історичне минуле Бунду є об'єктом вивчення і за межами колишнього СРСР. Однак знайомство з іноземною науковою літературою дозволяє стверджувати про відсутність цілісних розробок з історії бундівських організацій в Україні, про що, до речі, свідчать матеріали міжнародної теоретичної конференції, присвяченої 100-річчю заснування Бунду (Варшава, листопад 1997 р.). Чи не єдиною розвідкою з даного питання є монографія С. Гольдельмана "Жидівська національна автономія на Україні (1917-1920 рр.) ” Гольдельман С. Жидівська національна автономія на Україні (1917-1920 рр.) - Мюнхен, 1963. .

Таким чином, навіть стислий аналіз стану наукової розробки даної теми переконливо свідчить про відсутність в сучасній історіографії спеціальної наукової праці, присвяченої вивченню діяльності Бунду, Комфарбанду, євсекцій КП (б) У, визначенню їх місця і ролі в суспільно-політичному житті України (кінець ХІХ ст. - грудень 1921 р.).

Джерельною базою дослідження є насамперед документи та матеріали, що знаходяться в Центральному державному історичному архіві України, Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Російському центрі зберігання і вивчення документів новітньої історії, Державному архіві Російської Федерації. Їх варто розподілити на три хронологічні групи.

Перша група джерел, які стосуються історії Бунду та його місцевих організацій в Україні з часу їх виникнення і до лютого 1917 р., знаходяться у фондах Південного районного охоронного відділення, м. Одеса (ф.268), Київського охоронного відділення (ф.275), Одеського жандармського управління (ф.385), колекції листівок (ф.838) та інших фондів Центрального державного історичного архіву України; у фондах Загального Єврейського Робітничого Союзу (ф.271) Російського центру зберігання і вивчення документів новітньої історії; у фондах Особливого відділу департаменту поліції МВС Росії (ф.102) Державного архіву Російської Федерації. Їх опрацювання дозволило простежити процес зародження осередків цієї партії, поступового завоювання ними авторитету серед єврейського населення як у великих центрах, так і в містечках Південно-Західного краю, встановлення зв'язків з представниками інших опозиційних угрупувань з метою організації спільної боротьби за повалення самодержавної влади.

Друга група джерел - документи і матеріали, що відображають діяльність бундівських організацій України після повалення царського самодержавства і до кінця 1921 р. Вони відклалися у фонді Центрального Комітету Комуністичної партії України (ф.1), фонді єврейських націоналістичних партій і організацій (ф.41) Центрального державного архіву громадських об'єднань України; у фонді Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ф.1), фонді Народного Комісаріату внутрішніх справ УРСР (ф.5) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України; у фонді Загального Єврейського Робітничого Союзу (ф.271), фонді Центрального Бюро єврейських комуністичних секцій при ЦК ВКП (б) (ф.445) Російського центру зберігання і вивчення документів новітньої історії. Їх виявлення та узагальнення дає підстави для висновків про здатність Бунду відновлювати свої осередки, поповнювати їх лави, укладати політичні союзи у боротьбі за реалізацію своїх програмних настанов. Саме ця група джерел створює необхідну базу для вивчення складної, суперечливої і часом драматичної ідейної та організаційної еволюції Бунду за доби Української революції, для з'ясування мотивів, які в подальшому спонукали бундівські організації до злиття з КП (б) У.

Третя група документів і матеріалів, що висвітлюють процес становлення єврейських комуністичних секцій, їх перші кроки у складі КП (б) У, містяться у фонді Центрального Комітету Комуністичної партії України (ф.1), фонді єврейських націоналістичних партій і організацій (ф.41) Центрального державного архіву громадських об'єднань України; фонді Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (ф.1), фонді Народного Комісаріату внутрішніх справ УРСР (ф.5) Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України; фонді Центрального Бюро єврейських секцій при ЦК ВКП (б) (ф.445) Російського центру зберігання і вивчення документів новітньої історії. Їх аналіз дає змогу розкрити основні напрямки діяльності євсекцій по поліпшенню матеріального становища єврейського населення, по залученню його до продуктивної праці, організації культурно-освітньої роботи, використанню допомоги вітчизняних та зарубіжних благодійних установ по попередженню та припиненню еміграції євреїв з України. Певних пласт цих джерел дозволяє показати протиборство євсекцій з Єврейською Комуністичною партією /П. - Ц. / з принципових питань національного життя. Узагальнення названих документів і матеріалів дає підставу для з'ясування форм і методів керівництва КП (б) У національними секціями, визначення їх прав та обов'язків, взагалі перспектив існування, матеріального, фінансового, кадрового забезпечення цих органів, для висновків про дієвість контролю ЦК за виконанням місцевими парткомами постанов і розпоряджень з даних питань, про неоднозначне ставлення на місцях до євсекцій в цілому, про роль VI Всеукраїнської партійної конференції у розв'язанні цих проблем.

Важливим джерелом для вивчення діяльності Бунду є його періодичні видання на їдиш та російською мовою, яких за 25 років свого існування в Росії він мав близько 500. Різноманітні публікації на їх сторінках містять цінний інформативний матеріал про діяльність його ЦК, роботу нарад, конференцій, пленумів та з'їздів, про стан справ у місцевих колективах, зокрема в Україні.

Заслуговують на увагу матеріали про діяльність бундівських організацій в різних регіонах України до лютого 1917 р. і після повалення самодержавства, вміщені в періодичних соціал-демократичних виданнях ("Искра”, "Жизнь”, "Пролетарий”, "Товарищ”, "Голос социал-демократа”, "Дело народа”, "День”, "Знамя труда" та інші), а також у газетах різного політичного спрямування, що друкувалися в Україні ("Нова Рада”, "Робітнича газета”, "Вперед”, "Киевская мысль”, "Киевлянин" та інші). Певною мірою діяльність Бунду знаходила відображення в сіоністській періодиці ("Еврейская рабочая хроника”, "Еврейская неделя”, "Еврейский рабочий”, "Еврейская жизнь”, "Революционное знамя" та інші).

Вагомий пласт інформації про стан справ у місцевих бундівських осередках, Комфарбанді і євсекціях, ставлення до них більшовиків після завоювання ними влади міститься в партійних та радянських періодичних виданнях ("Известия ЦК РКП (б)", "Бюллетени Секретариата Центрального Комитета Коммунистической партии (большевиков) Украины”, "Известия ЦК КП (б) У”, "Жизнь национальностей”, "Правда”, "Коммунист”, "Известия Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов рабочих, крестьянских и солдатских депутатов и Харьковского Совета рабочих депутатов" та інші).

Значну групу джерел, використаних у дисертації, становлять збірки документів і матеріалів з історії революційного руху, діяльності різних політичних партій і угрупувань, в тому числі Бунду, до повалення самодержавства в Росії Материалы к истории еврейского рабочего движения. - Вып. 1. - СПб., 1906; Революционное движение среди евреев. - Сб. 1. - М., 1930; Второй съезд РСДРП. Протоколы. - М., 1959; Листовки революционных социал-демократических организаций Украины. 1894-1905 гг. - К., 1963; 1905 год. Еврейское рабочее движение. Обзор, материалы и документы. - М. - Л., 1928; 1905 год на Украине. Хроника и материалы. - Т. 1. - Х., 1926 та інші. , розвитку суспільно-політичного життя в Україні в 1917-1921 рр. Большевистские организации Украины в период подготовки и проведения Великой Октябрьской революции (Март-ноябрь 1917 г.). - Сборник документов и материалов. - К., 1957; 1917 год на Киевщине. Хроника событий. - К., 1928; Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і Пленумів ЦК. - Т. 1.1918-1941 рр. - К., 1976 та інші.

Окрему групу джерел складають спогади активних учасників бундівського руху, представників російської соціал-демократії тощо. Мемуари М. Рафеса, О. Виноградової, А. Балтина, Н. Бухбіндера, І. ДібровиРафес М. Мои воспоминания // Былое. - 1922. - №19. - С. 177-199; Виноградова О. Потемкинские дни в Одессе. - СПб., 1906; Балтин А. Харьковская организация РСДРП (большевиков) во время войны (ХІІ. 1914-1.1916 гг.). Воспоминания // Летопись революции. - 1923. - №4. - С. 3-20; Бухбиндер Н. І съезд Всеобщего еврейского рабочего союза "Бунда" // Пролетарская революция. - 1924. - №11. - С. 27-58; Диброва И. Из истории рабочего движения на Юге России ("Из заметок социал-демократа”) // Былое. - 1907. - №8. - С. 173-193. та інших привертають увагу тим, що в них наводяться численні факти, розповідається про події, що не знайшли свого документального підтвердження, значною мірою передається напруга суспільно-політичної боротьби, гострота ідейних суперечностей, виявляється особисте ставлення авторів до діяльності бундівських організацій в Україні.

Отже, наведений стислий огляд джерел засвідчує наявність достатньої бази для вирішення завдань, поставлених у дисертації, дає підстави для здійснення аргументованих узагальнень та висновків.

У другому розділі "Зародження бундівського руху в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) ” основну увагу зосереджено на з'ясуванні соціально-економічних передумов виникнення бундівських організацій, висвітленні їх поступового організаційного становлення та включення у боротьбу проти царизму на теренах України.

Аналіз соціально-економічного і політичного становища переважної частини єврейського населення, вкрай незадовільного матеріального та побутового рівня його життя свідчить про важкий стан єврейських робітників, ремісників, кустарів, дрібних крамарів тощо. Особливої гостроти ситуації, що склалася у цьому середовищі, надавала система національного та релігійного гноблення, яка панувала в самодержавній Росії. Це створювало необхідні передумови для поширення соціалістичних ідей серед єврейських трудящих, виникнення спочатку революційних гуртків, а потім - бундівських осередків.

Вже у 80-90 рр. минулого століття у Бердичеві, Житомирі, Києві, Кременчуці, Харкові, Одесі, Ніжині, Полтаві та деяких містечках України були утворені перші соціалістичні єврейські гуртки. Вони об'єднували робітників, ремісників, кустарів і дрібних крамарів під керівництвом марксистсько налаштованих інтелігентів. Поряд з оволодінням загальноосвітніми знаннями слухачі вивчали основи теорії К. Маркса, знайомилися з документами та досвідом міжнародної соціал-демократії і готувалися до пропагандистської діяльності Бухбиндер Н.А. История еврейского рабочего движения. По неизданным архивным материалам. - Л., 1925. - С. 44,49,50. .

З активізацією загальноросійського визвольного руху на початку ХХ ст. посилювалася тенденція до створення соціал-демократичних організацій і серед єврейських трудящих в Україні. Керівну роль в цьому процесі здійснював Бунд, який розгорнув активну діяльність на її теренах.". Єврейський робітничий рух, керований Бундом, проходить широкою смугою по Півдню - Заходу Росії, - зазначалося у звіті Бунду за 1901-1902 рр. до ІІ з'їзду РСДРП, - виникають бундівські комітети в Житомирі, Бердичеві, бундівська організація в Одесі, створюються групи і гуртки, які примикають до Бунду, в Києві і Київській губернії, в Чернігівській, Волинській, Подільській і Полтавській губерніях” Центральний державний історичний архів України (далі - ЦДІА України), ф. 317, оп. 1, спр. 5120, арк. 2, 3. .

Про пожвавлення бундівського руху в Україні свідчать документи царської охоронки, яка тримала діяльність Бунду в повсякденному полі зору. В донесеннях її співробітників підкреслювалося уміння членів цієї партії конспіративно вести роботу, поповнювати лави своїх однодумців, мати належні кадри керівників і пропагандистів, налагоджувати зв'язки на місцях, з ЦК та закордонними центрами. Після облав та арештів бундівцям удавалося швидко відновлювати випуск нелегальної літератури, створювати бібліотеки, а головне - нові осередки. Поліцією постійно вдосконалювалася система нагляду за ними в Бердичеві, Житомирі, Катеринославі, Кременчуці., Одесі, Полтаві з метою своєчасного запобігання їх діям Державний архів Російської Федерації (далі - ДАРФ), ф. 102, оп. 226, спр. 5, ч. 48 (1), арк. 5-7. .

Вивчення організаційних взаємин Бунду з РСДРП в цей час дозволяє прослідити еволюцію поглядів його лідерів на засади загальнопартійного будівництва. Спочатку в їх основу було покладено ухвалу IV з'їзду Бунду (1901 р.) про доцільність участі єврейських соціал-демократів у роботі місцевих комітетів РСДРП в Україні Материалы к истории еврейского рабочего движения. Выпуск 1. - СПб., 1906. - С. 12. . Але в подальшому V з'їзд Бунду (1903 р.) визнав за необхідне утворення вже власних організацій, незалежних від комітетів РСДРП, оскільки "потреби єврейського руху ніколи не можуть бути повною мірою задоволені поза організаціями Бунду” ЦДІА України, ф. 317, оп. 1, спр. 5120, арк. 5. . Гостра полеміка між його керівництвом та редакцією "Искры”, взаємні звинувачення привели до виходу бундівців з РСДРП на її ІІ з'їзді.

На основі вивчення документальних джерел показано участь бундівських колективів в агітаційно-пропагандистській роботі серед трудящих, в організації страйків та демонстрацій, інших виступів єврейських трудящих проти царизму. Незважаючи на організаційні незгоди, місцеві комітети Бунду і російських соціал-демократів в 1900-1904 рр. провели ряд спільних політичних акцій: навесні-влітку 1902 р. - з приводу ганебної екзекуції над групою віленських робітників - учасників першотравневої демонстрації, проти страти Г. Лекерта, який вчинив замах на життя місцевого генерал-губернатораЦДІА України, спр. 1930, арк. 258. , наступного року зірвали спроби реакції влаштувати погроми над євреями в ряді районів України Там само, спр. 2142, арк. 107, 110; ф. 442, оп. 854, арк. 124. . Ефективними були керовані ними першотравневі демонстрації пролетарів різних національностей в Житомирі, Миколаєві, Одесі, Полтаві, Чернігові, а також виступи робітників під час загального страйку на Півдні Росії Там само, ф. 1597, оп. 1, спр. 25, арк. 32, 34, 43, 44; ф. 317, оп. 1, спр. 5120, арк. 5. .

У розмаїтті політичних сил та угрупувань, що діяли в Україні на зламі ХІХ - ХХ ст., Бунд зайняв власну позицію і відігравав помітну роль у загальнодемократичному процесі. Його організації налагоджували конструктивні контакти з усіма опозиційними самодержавству течіями, зокрема з представниками національно-визвольного руху. Досить плідними були їх стосунки з Революційною Українською партією, "Спілкою" та іншими. Разом з тим, у боротьбі за лідерство серед єврейського населення місцеві бундівці вели напружену боротьбу проти сіоністських угрупувань.

Аналіз соціально-економічних і політичних передумов зародження та становлення бундівських організацій в Україні дозволив автору дійти висновку про об'єктивну зумовленість цього процесу. Свої ідеологічні та організаційні принципи Бунд утверджував у спільній з іншими партіями боротьбі проти царизму, зміцнював зв'язки з єврейськими масами і набував досвіду керівництва їх виступами. Це свідчило про те, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. бундівські організації стали складовою частиною суспільно-політичного життя в Україні.

Третій розділ "Бундівські організації України в революційному русі 1905-1907 рр. ” присвячений з'ясуванню місця та ролі осередків Бунду в розгортанні цього процесу. Саме в цей час всі партії в Росії вперше відкрито виступили на політичній арені. Їх програмові настанови і тактичні погляди перевірялися безпосередньо діями мас в процесі революційного розвитку.

Широта і розмах революції поставили перед бундівцями нові завдання у справі вироблення та вдосконалення форм і методів роботи, зміцнення їх лав. У дисертації висвітлюється організаційна діяльність Бунду, спрямована на утвердження свого авторитету в єврейському середовищі з метою монопольного представництва його інтересів, з одного боку, забезпечення єдності загальноросійського соціал-демократичного руху, з другого.

Впродовж 1905 - першої половини 1906 рр. бундівці здійснювали перебудову партійної діяльності шляхом широкого використання легальних можливостей, що були завойовані в час піднесення революції. Аналіз документів чотирьох районних конференцій Бунду (Бердичівської, Київської, Катеринославської, Подільської) свідчить, що в їх роботі брали участь представники 58 місцевих організацій, що нараховували близько 6 тис. чол. Товарищ. - 1906. - 29 сентября. . У цей же час ЦК Бунду вважав "справою надзвичайно необхідною” ЦДІА України, ф. 275, оп. 1, спр. 1747, арк. 331. єдність дій своїх колективів з місцевими комітетами РСДРП для керівництва виступами трудящих. З цією метою практикувалося створення коаліційних, федеративних комітетів, поєднувальних комісій тощо. Саме в них уже в січні 1905 р. знаходили порозуміння бундівці і російські соціал-демократи Бердичева, Одеси, Черкас та інших міст. Охоронка констатувала ефективність роботи таких організацій і наголошувала на необхідності "негайного припинення їх злочинної діяльності” Там само, ф. 838, оп. 3, спр. 5, арк. 1. .

У розділі висвітлюються основні напрямки діяльності бундівських організацій по керівництву виступами єврейських трудящих на знак протесту проти розстрілу петербурзьких робітників 9 січня 1905 р., проведенням страйків, мітингів та демонстрацій в Одесі влітку-восени, а також у грудні цього року в багатьох містах України, протидією кривавим єврейським погромам.

Ставлення Бунду до масових організацій трудящих, що виникали в процесі революції, значною мірою співпадало з поглядами більшовиків. Це просліджується на основі вивчення архівних документів при визначенні бундівцями місця та ролі Рад робітничих депутатів, профспілок тощо. Аналогічний підхід спостерігався при розробці тактики бойкоту І Думи.

Значні зміни в організаційному становищі і тактиці бундівців відбулися наприкінці 1906 - першій половині 1907 рр., викликані посиленням наступу царизму на завоювання революції. Як і в інших опозиційних партіях, у Бунді зменшилася кількість місцевих організацій, чисельність їх лав. "Наша організація знаходиться в дуже важкому стані. Жахливі поліцейські умови загнали нас у тісне підпілля, значно ускладнюючи нашу роботу, - констатувалося в прокламації одеських бундівців. - Гірше за все, що значну частину нашої організації охопив значний індиферентизм до організаційної і партійної роботи”. "Маса розбрелася і наступила тиша”, "робітники занадто залякані”, "лавочка наша закрилася”,ЦДІА України, ф. 268, оп. 1, спр. 343, арк. 3. - такими висновками рясніли повідомлення від бундівців з багатьох міст України до ЦК Бунду.

За умов, що склалися, бундівці намагалися не втрачати зв'язків з масами, зберігати свій вплив на них. З огляду на це, вони вносили певні зміни до своїх практичних дій, беручи участь у виборах до ІІ Думи, розширюючи діяльність в профспілкових та інших легальних організаціях з метою використання їх як трибуни для політичної просвіти та згуртування єврейських трудящих.

Отже, в революції 1905-1907 рр. бундівські організації в Україні виступали як послідовна революційна сила, що неухильно дотримувалась курсу на руйнацію самодержавного устрою, проголошення демократичної республіки, забезпечення рівних прав усіх націй. Ідеологічні настанови Бунду, форми і методи практичної діяльності в масах відповідали рівню розвитку загальноросійського соціал-демократичного та робітничого руху з усіма їх досягненнями і вадами.

У четвертому розділі "Бунд в Україні в умовах протистояння реакції, напередодні і в період першої світової війни (1907-лютий 1917 рр.) ” зосереджено увагу на висвітленні корінних напрямків діяльності бундівських організацій в період між двома революціями, з'ясуванні основних форм їх організаційної роботи, практичних заходів по відновленню та становленню партійних осередків, посиленню їх впливу на всі сфери життя єврейського населення.

У перші післяреволюційні роки бундівські організації стали об'єктом особливої уваги з боку царських властей. Каральні заходи самодержавства призвели до різкого зменшення їх кількості та спаду активності у Волинській, Полтавській, Подільській, Херсонській, Чернігівській та інших губерніях ДАРФ, ф. 102, оп. 238, спр. 6, ч. 46, арк. 1, 2, 3, 5, 7. . Пошук нових форм діяльності змусив керівництво Бунду рекомендувати місцевим осередкам "для розширення свого впливу брати участь у всіх громадських рухах і установах”, зокрема, "в профспілковому русі, в культурній роботі, в діяльності общини і т.д. ”, створювати там бундівські секції Пролетарий. - 1908. - 12 марта. .

У розділі показано, що, не відмовляючись від нелегальних засобів, бундівські організації в Україні намагалися насамперед формувати свої осередки в різних легальних об'єднаннях: просвітніх, театральних, літературних товариствах, гуртках і групах по вивченню їдиш, бібліотеках, брати участь у функціонуванні єврейської общини. Набутий практичний досвід дозволив їм, як слушно зазначав один з діячів Бунду в Україні І. Іонов, дійти висновку, що "поєднувати нелегальщину з легальною діяльністю можливо і необхідно, і всі питання про те, що чому підпорядковується і де центр тяжіння, питання марні, і для практичної роботи не повинні існувати” Правда. - 1911. - 29 января. .

Копітка робота бундівських організацій сприяла зростанню їх авторитету серед єврейських трудящих. У свою чергу, це призвело в 1910-1911 рр. до виникнення нових та зміцнення вже діючих осередків Бунду. В цей час були створені або відновили свою діяльність групи бундівців у Новоград-Волинському, Баранові, Чуднові, Кам'янець-Подільському, Проскурові, Прилуках, Пирятині, Лохвиці, Бердичеві, Житомирі, Фастові та інших містах. Особливо активно працював бундівський колектив у Катеринославі, за ініціативою якого у 1912 р. відбулося об'єднання з місцевими російськими соціал-демократами на федеративній основі ЦДІА України, ф. 705, оп. 1, спр. 862, арк. 4. .

Відновлення партійних організацій на місцях дозволило Бунду поступово переходити до керівництва економічними та політичними виступами єврейських мас. Про доцільність вирішення такого завдання свідчила резолюція його VIII конференції (жовтень 1910 р., Львів), яка визначила необхідність збирати "сили пролетаріату на основі задоволення його життєвих потреб в усіх сферах боротьби, збуджувати інтерес до широких політичних завдань, згуртовувати робітничі маси в тісну замкнуту армію, яка б готувалася до повалення теперішнього політичного режиму” Правда. - 1911. - 29 января. .

Особливо активно діяли бундівські осередки під час проведення мітингів, демонстрацій, страйків протесту проти розстрілу робітників на ленських копальнях навесні 1912 р., проти процесу над М. Бейлісом восени 1913 р., щорічного святкування 1 травня, відзначення річниць "кривавої неділі”. Помітною була їх роль в період виборів до IV Думи. Разом з тим бундівці продовжували активно діяти в легальних організаціях: в Одесі - в профспілці чоботарів, у Києві - в кількох культурних та освітніх установах. У Бердичеві їх авторитет був настільки високим, що вони диктували власникам підприємств і майстерень умови праці, її оплати, обсяг замовлень тощо ДАРФ, ф. 102, оп. 241, спр. 6, ч. 51, літера Б, арк. 8; ЦДІА України, ф. 274, оп. 4, спр. 402, арк. 17. .