Міста Лівобережжя України наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК 94:911.375(477.5)18/19

Міста Лівобережжя України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Чорний Дмитро Миколайович

Харків 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться 14 травня 2008 р. о 1500 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 в Харківському національному університеті імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (61077, м. Харків, площа Свободи, 4).

Автореферат розісланий 10 квітня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

АНОТАЦІЯ

Чорний Д.М. Міста Лівобережжя України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія україни. - Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна. - Харків, 2008.

Дисертація є першим комплексним дослідженням історії міст Лівобережжя України з кінця ХІХ ст. до початку Першої світової війни. На основі опублікованих та архівних документів, більшість з яких вперше залучається до наукового обігу, висвітлено демографічні процеси по містах між 1897-1914 рр., станова, професійна, статева, вікова, національна, конфесійна структура населення, характер урбанізаційних процесів. Визначено питому вагу промислового потенціалу міст Лівобережжя у регіональному і загальноукраїнському, структуру промисловості, ремесла, торгівлі, розвиток кредитно-фінансових установ, міських бюджетів по містах різних типів. Показано діяльність міських самоврядувань щодо розвитку комунального господарства та урбаністичного обличчя населених пунктів. Спосіб життя мешканців великих і менших міст, характер міського суспільства в регіоні, самосвідомість еліти та пересічних городян розкрито крізь вплив українського чинника, політичних, культурних процесів доби. Зміст та характер боротьби міст за виділення в окрему земську одиницю, взаємини суспільства і влади, становлення новітніх комунікативних можливостей проаналізовано з точки зору процесів модернізації у загальноімперському і загальноєвропейському контекстах.

Ключові слова: міста, модернізація, урбанізація, міське населення, еліта, міське самоврядування, міські бюджети, самосвідомість.

АННОТАЦИЯ

Черный Д.Н. Города Левобережья Украины в конце ХIХ - начале ХХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Харьковский национальный университет имени В.Н.Каразина. - Харьков, 2008.

Диссертация является первым комплексным исследованием истории городов Левобережья Украины с конца ХIХ в. до начала Первой мировой войны. На основе опубликованных и архивных документов, большинство из которых впервые вводится в научный оборот, раскрыты демографические процессы в городах между 1897-1914 гг., сословная, профессиональная, половая, возрастная, национальная, конфессиональная структура населения, характер урбанизационных процессов. Определены доля промышленного потенциала городов Левобережья в региональном и общеукраинском, структура промышленности, ремесла, торговли, развитие кредитно-финансовых учреждений, городских бюджетов в городах разных типов. Показана деятельность городских самоуправлений по развитию коммунального хозяйства и изменению урбанистического облика населенных пунктов. Способ жизни жителей больших и малых городов, характер городского общества в регионе, самосознание элиты и рядовых жителей раcкрыто с учетом влияния украинского фактора, политических, культурных процессов эпохи. Содержание и характер борьбы городов за выделение в отдельную земскую единицу, взаимоотношения общества и власти, становление новейших коммуникативных возможностей проанализированы с точки зрения процессов модернизации в общеимперском и общеевропейском контекстах.

Определены темпы прироста городского населения на рубеже ХIX-ХХ веков, обосновано положение о снижении абсолютного и относительного прироста городского населения накануне Первой мировой войны, его обусловленность особенностями социально-экономического и политического развития, соответствие новой стадии модернизации. Охарактеризована типология городов Левобережья в зависимости от административного статуса, количества населения, показана закономерность увеличения доли средних и значительных городов при сохранении позиций большого центра (Харькова) и уменьшении доли малых населенных пунктов. Определены особенности урбанизационных процессов по губерниям и уездам.

Изучены развитие промышленности, ремесла, торговли, сети коммерческих и городских банков, обществ взаимного кредита. Показаны главные социальные достижения модернизации в годы, предшествовавшие Первой мировой войне, в том числе вызревание в городском сообществе понимания важности индустриализации; возрастание роли уездных городов в промышленном развитии, консолидации их внутренних возможностей для экономического роста, улучшения доступа к железнодорожной сети; становление системы магазинной торговли в городах разных типов; увеличение доли горожан, условия жизни которых определяла торговля; возрастание участия городских самоуправлений, отдельных групп горожан в развитии торговли, кредитно-банковской сферы.

Изучена социально-политическая характеристика городской элиты - городских голов, городских старост, гласных за 1906-1914 гг., их имущественный, сословный, образовательный уровень, опыт работы в самоуправлениях в сравнительном плане по городам разных губерний и типов. Обоснована ведущая роль городов региона в борьбе за выделение в отдельную (самостоятельную) земскую единицу, определены этапы борьбы, проанализированы официальные документы городов и публицистика по этому вопросу. Показано, как реализовывались модернизационные проекты на основе бюджетной политики, выбора приоритетных направлений развития благоустройства, транспортного обслуживания, формирования урбанистического облика населенных пунктов.

Изучена эволюция жизненного уровня разных групп населения городов. Подчеркнуто, что особенности формирования самосознания городского населения определялись совокупностью имперских, украинских, региональных и чисто городских факторов, обоснована закономерность возрастания роли местных ценностей в их иерархии. Особую роль в формировании городского образа жизни играли расширение коммуникативного поля, внедрение новых стандартов проведения свободного времени.

Определено, что трудности на пути модернизации возникали через комплекс факторов, среди которых равнозначными были общее отставание Российской империи от ведущих западноевропейских стран, бюрократизм, несовершенство городского законодательства, консерватизм горожан в лице части элиты и рядовых жителей как больших, так и меньших городов, неготовность воспринимать и поддерживать новации. Критически пересмотрены существующие в историографии положения относительно причин и характера противостояния города и села в Украине, отношение городской элиты к имперским и украинским культурным символам.

Ключевые слова: города, модернизация, урбанизация, городское население, элита, городское самоуправление, городские бюджеты, самосознание.

SUMMARY

Chorniy D.M. Towns of the Ukraine Left-bank in the late 19th - early 20th centuries. - Manuscript.

Doctors Degree thesis on the speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - V.N.Karazin Kharkiv National University. - Kharkiv, 2008.

The thesis is the first complex historical study of the Ukraine Left-bank towns sinse the end of the 19th century to the First World War. On the basis of the published and archives documents, most of which are in the researches for the first time, demographic processes in the towns between 1897-1914 have been studied. The estate, professional, sexual, age, national, confessional structures of population and urbanization processes have been shown. Industrial potential quota of Left-bank towns in the range of the regional and all-Ukraine ones has been determined. The structure of industry, handicraft, commerce, development of credit and finance institutions as well as the urban budgets in the towns of different types has been studied. The urban self-government activity for the municipal economy development and urban appearance changing has been shown. The way of living of big and small town inhabitants, character of urban society in the region, elite and common dwellers self-consciousness has been describe with taking in account the Ukrainian factor as well as political and cultural processes of the epoch. Character and content of town struggle for separation to a distinct administrative unit, the society and government relations and estimation of the newest communicative abilities have been analysed from the point of view of all-Empire and all-Europe modernization context.

Key words: towns, modernization, urbanization, urban population, elite, urban self-government, urban budgets, self-consciousness.

міський лівобережжя україна промисловість

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У всі часи в будь-яких країнах міста вважались головними осередками суспільного прогресу. Ступінь їх розвитку, «вмонтованості» в складні ієрархічні звязки із державою, сільською периферією, міжрегіональні і міждержавні відносини визначався особливостями історичної епохи. В свою чергу міста самі впливали на вимір соціально-економічних, політичних і культурних процесів, вибудовуючи суспільство по своїх лекалах. У перехідну, переломну добу роль міст стрімко зростала. В Україні саме такою добою був кінець ХІХ - початок ХХ ст., коли потреби глибокої всебічної модернізації, урбанізації, індустріалізації кинули виклик традиційному аграрному суспільству. Прогрес промисловості, початки парламентаризму, столипінська аграрна реформа, піднесення українського національно-визвольного руху висували міста на передній край цього переходу. В цей час поруч і паралельно із великими містами економічно, культурно, фінансово зростали й інші центри. Саме від того, наскільки розгалуженою і досконалою буде мережа міст, а самі міста - сучасними, залежало поширення модернізації вшир.

Міста України ставали іншими, хоча темпи перетворень значно різнились в залежності від типу міста та регіону. Змінювався їх зовнішній вигляд, визрівали елементи громадянського суспільства у вигляді політичних партій, організацій підприємців, робітників, прикажчиків, торговців, масової періодичної преси. Потреба модернізації відчувалась і визнавалась елітою, пересічними городянами, що призводило до зміни всієї суспільної атмосфери. Водночас потужними залишались традиціоналістські уявлення, консерватизм, які були притаманні як пануючій імперській бюрократії, так і певним верствам міського населення. Поширення новітньої урбаністичної самосвідомості та стереотипів, зокрема специфіка сприйняття оточуючого міста світу українського села, суттєво впливали на темпи модернізації. Тож погляд на міста конкретного регіону в перехідну добу в сукупності всіх структурних елементів їхнього буття є само по собі назрілим. Актуальність дослідження названого періоду значно посилюється тому, що він передував національно-демократичній революції, радянській модернізації. Отже зрозуміти, наскільки органічними були ті, наступні зміни, можна лише неупереджено дослідивши попередню добу.

Увага істориків та громадськості до минулого міст України постійно зростає. Як справедливо зазначає О.П. Реєнт, «після певного забуття міська проблематика усе більше переміщається з периферії наукового зацікавлення в його центр (це частково повязане й зі зміною наукової парадигми, домінуванням соціальної історії)». Протягом останніх років склався новий напрямок історичних студій - містознавство, який увібрав досягнення, напрацювання фахівців з політичної, економічної, соціальної історії, краєзнавства, інших наук, перш за все економічної географії, соціології, філософії. Проте не всі періоди, міста не всіх регіонів представлені в історіографії з однаковою повнотою. Особливо обділені увагою міста українського Лівобережжя кінця ХІХ-початку ХХ ст. Обговорення проблеми «роль міста в українському суспільстві» зосереджується сьогодні переважно на протиставленні великих губернських зрусифікованих центрів і українського села. Український історичний простір розбивається на дві конкуруючі стихії: урбаністичну і сільську. Абсолютизація тези про неприродність, чужорідність міста, яке з особливою силою проявилося в роки національно-демократичної революції, залишає поза увагою глибинні, заховані процеси, що відбувались в українських містах під впливом загальноєвропейських тенденцій кінця ХІХ - початку ХХ ст. Але в реальних обставинах перехідної епохи не існувало заданості якогось одного варіанту, типу, напрямку розвитку міст. В цей час зустрілись кілька альтернатив, кожна з яких мала можливості реалізації. Тож неупереджений погляд на міста України в добу, що передувала Першій світовій війні і революції 1917-1921 рр. є назрілим.

У незалежній Україні зростає розуміння актуальності історичного досвіду розвитку міст. Обговорення проблем демократизації, реформи місцевого самоуправління, розподілу владних повноважень між центром і місцями, впровадження в Україні європейських стандартів та принципів міського самоврядування постійно наштовхуються на недостатню дослідженість відповідних проблем кінця ХІХ - початку ХХ ст., коли схожі питання опинились в центрі суспільно-політичного життя. В сучасній літературі з проблем муніципального руху спостерігається істотний розрив між визнанням важливості досвіду, накопиченого містами, і знанням про реалії, плюси та мінуси цього досвіду кінця ХІХ - початку ХХ ст.. Отже прогрес історичних досліджень в регіональному ракурсі дозволить виробити науково-обгрунтований підхід до назрілих структурних, територіально-адміністративних реформ, удосконалити взаємини між містами і владою.

Звязок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконувалась відповідно до наукової теми кафедри українознавства Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна «Національно-культурна ідентичність в контексті культури Порубіжжя» (номер державної реєстрації 0106U02232).

Обєктом дослідження є населені пункти трьох лівобережних українських губерній Російської імперії (Полтавської, Харківської, Чернігівської), що наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. мали офіційний статус міста.

Предметом дослідження є закономірності та особливості еволюції міст Лівобережжя в умовах переходу від традиційного до модерного суспільства, динаміка руху міського населення, його демографічні, національні та соціальні характеристики, ступінь та напрямки розвитку промисловості, кредитної сфери, торгівлі, діяльність міських самоврядувань, зрушення у повсякденному житті, формування міської самосвідомості.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від кінця ХІХ ст. до початку Першої світової війни тобто між 1892-1914 рр. Нижня дата обумовлена появою нового Міського положення, яке мало вирішальний вплив на всі сфери життя міст. Верхня повязана із початком Першої світової війни, яка докорінним чином змінила демографічну, соціально-економічну, політичну, культурну ситуацію. Головна увага приділяється подіям та процесам, що розгортались по містах між 1906-1914 рр. під безпосереднім впливом нових соціальних та політичних реалій, викликаних Першою російською революцією та економічними зрушеннями.

Територіальні рамки дослідження охоплюють міста, що в адміністративно-територіальному відношенні належали до 37 повітів трьох лівобережних губерній Наддніпрянської України: Чернігівської, Полтавської, Харківської. Серед них три губернських міста, 34 повітових та 10 безповітових (позаштатних). Вони представляють історико-географічні регіони Гетьманщину та Слобожанщину. В силу специфіки організації управління в Російській імперії вони належали до різних фабричних, судових, учбових, поштово-телеграфних, військових округів, кордони яких не співпадали із територіально-адміністративними та історико-географічними межами, що ускладнювало налагодження контактів між ними в рамках українських земель. Водночас дана територія становила певну цілісність, яка постала, по-перше, внаслідок історичних особливостей формування населення в рамках Лівобережжя та його міграційної поведінки. Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина були головними постачальниками «немісцевих» уродженців до Катеринославщини і Таврії, в той час як для правобережної частини Наддніпрянської України вирішальне значення мали переміщення в рамках свого географічного простору. По-друге, тривалі тісні контакти із великоросійськими губерніями та областями (фактична порубіжність регіону) визначили особливості розвитку, зокрема кількість росіян, національне обличчя міст, звичаїв та культури населення, орієнтацію економіки на загальноросійський ринок, залежність від столичних банків, оптової мануфактурної торгівлі. По-третє, завдяки Харкову, який сучасники визнавали діловим центром Малоросії (Чернігівської, Полтавської, Харківської губерній), Донецького басейну та всього «південного району» через перебування міста на перетині важливих залізничних шляхів наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. на Лівобережжі Дніпра утворився своєрідний регіон із притаманними йому ознаками. У найбільшому місті Лівобережжя розташувались найважливіші бізнесові структури, такі як Зїзд гірничопромисловців Півдня Росії, штаб-квартира одного з найбільших монополістичних обєднань «Продвугілля», що керували організацією видобутку, виробництва та збуту вугілля, залізної руди, металу. По-четверте, міста Лівобережжя мали однаковий правовий статус на відміну від Правобережжя, де зберігались населені пункти, що належали приватним власникам, Півдня України, де діяли градоначальства. Незначною, порівняно з іншими регіонами України, була частка населених пунктів, що мали статус містечок. По-пяте, в даному регіоні, на відміну від Правобережної України, міста протягом тривалого часу існували в тісному контакті із земствами. Досвід взаємодії і протистояння двох видів самоврядування є по-своєму унікальним. По-шосте, порівняльна характеристика міст, що належали до різних історико-культурних областей України із різними темпами соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку дозволить чіткіше уявити їх особливості.

Поняття Лівобережжя трактується не буквально, обмежуючи коло міст керуючись виключно географічним чинником. Так, на початку століття Кременчук і посад Крюків розділяв Дніпро, але ці пункти становили одне ціле, що засвідчили матеріали перепису 1897 р., інші публікації.

Мета і завдання дослідження. Мета нашого дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу опублікованих документів, архівних матеріалів, періодичної преси, мемуарів показати темпи та специфіку демографічних, соціально-економічних та суспільно-політичних зрушень в містах Лівобережжя України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., формування міської самосвідомості, міського суспільства в умовах модернізації.

Для реалізації поставленої мети в дисертації визначені такі основні завдання:

проаналізувати рівень науково-теоретичного вивчення проблеми в українській та зарубіжній історіографії та інформаційний потенціал джерельної бази;

дослідити динаміку зростання міського населення, рівень урбанізації та фактори, що впливали на темпи цього процесу по містах в залежності від адміністративно-територіального та історико-географічного розташування, адміністративного характеру та кількості населення;

реконструювати станову, професійну, статеву, вікову, етно-національну, конфесійну структуру городян та оцінити відповідність змін модернізаційним процесам, вплив на формування міського суспільства регіону;

зясувати загальні тенденції, масштаби та особливості розвитку промисловості, торгівлі, кредитно-банківської сфери по містах регіону в цілому та по окремих типах міст, їх частку в промисловому потенціалі девяти українських губерній Російської імперії;

охарактеризувати соціально-політичні параметри міської еліти та визначити її внесок у розгортання модернізаційних процесів;

виявити особливості діяльності міських самоврядувань, формування бюджетної політики, розвитку економічного потенціалу, комунального господарства, транспорту та урбаністичного середовища населених пунктів;

встановити роль міст регіону в боротьбі за виділення в окрему земську одиницю, обгрунтувати її періодизацію;

виявити особливості та механізми формування самосвідомості населення міст України в контексті імперської політики, розвитку українського національного руху та тенденцій взаємин між містом та селом, зокрема ставлення мешканців міст до неміського середовища та його мешканців, представників інших національностей, глибини розуміння проблем, характеру та умов життя в місті, проникнення міщанських рис у повсякденне життя;

простежити зрушення у повсякденному житті городян - зарплати, ціни, дозвілля, комунікативні можливості;

визначити характер, спрямованість модернізаційних змін по містах Лівобережжя.

Методологічну основу дослідження склали засадничі принципи наукового пізнання - обєктивності та історизму. Дотримання їх стає конче необхідним зважаючи на те, що проблема була і залишається не лише науково, а й політично значною. Гострі дискусії навколо подій українського минулого, резонанс, який викликає в незалежній Україні будь-яка історична інформація, та специфіка історичного пізнання, що характеризується якісною єдністю обєкта і субєкта пізнання, унеможливлює для історика уникнути виявлення свого ставлення до них. Тому обєктивність має полягати, по-перше, у визначенні всіх умов, в яких перебували міста Лівобережжя наприкінці ХІХ-на початку ХХ ст., виділенні головних, суттєвих властивостей, звязків, тенденцій їхнього розвитку. По-друге, треба враховувати факт нерівномірності відображення у джерелах стану окремих міст, діяльності міських діячів, різних соціальних, національних, конфесійних, статевих груп міського населення. Дотримання принципу історизму забезпечує погляд на історію міст регіону як процес, в ході якого всі складові елементи урбаністичної системи розвивались у часі в сукупності історичних взаємозвязків і взаємозалежностей. Історичний підхід ставить обєкт дослідження у контекст певних суспільно-політичних, економічних, культурних умов, що дозволяє виявляти і фіксувати якісні зміни суспільної структури, перехід її від одного стану до іншого.

В основу роботи покладені універсальні загальнонаукові методи - аналітичний, синтетичний, логічний та спеціально-історичні методи дослідження - типологічний, синхронний, проблемно-хронологічний, діахронний, порівняльно-історичний, структурно-системний, історичного моделювання, а також методи суміжних наук статистичний та соціальної психології.

Типологічний метод допомагає визначити класифікацію міст за адміністративним статусом, кількістю населення, простежити вплив цих ознак на перебіг демографічних, економічних процесів, формування бюджетів. Використання синхронного методу визначається перш за все строкатістю та винятковою складністю взаємозвязків та взаємодій, що мали місце по містах в один і той саме час. Проблемно-хронологічний допомагає глибше проникати в сутність проблеми, розчленовуючи її на декілька відносно вузьких проблем, кожну з яких необхідно розглядати у хронологічній послідовності історичних фактів. Діахронний дозволяє виявити якісні особливості історичного процесу у часі, простежити дію історичних закономірностей і тенденцій, встановити головний напрямок суспільного розвитку, особливості та тенденції, ступінь та форму їх прояву з метою визначення часу виникнення нових явищ і процесів. Порівняльно-історичний дозволяє встановити подібність і відмінність між містами, що належали до різних типів, а також порівняти їх із населеними пунктами тих регіонів України, Російської імперії, Європи, що вже досліджені, з метою більш глибокого розуміння сутності процесів на Лівобережжі. Структурно-системний підхід необхідний тому, що забезпечує погляд на місто як одне ціле, складну систему із різноманітними соціально-економічними та культурними звязками, вмонтоване у імперські структури, а отже зясувати характер та особливості взаємовпливів держави на міста та міст на політику держави. Метод історичного моделювання, ретроспекції дозволяє встановлювати в будь-якому явищі суспільного життя міст залишки минулого, риси поточного і паростки майбутнього, реконструювати моделі поведінки городян (шлюбну, міжнаціональних стосунків) на основі відомих з більш пізніх етапів розвитку. Використання статистичного (математичного) метода повязане із широким залученням суцільних кількісних даних, що характеризують різні аспекти розвитку міст Лівобережжя, і дозволяє отримати узагальнені показники, розкрити якісні параметри таких явищ, як статева, професійна, станова структура міського населення, економічний потенціал, бюджети. Метод соціальної психології дозволяє визначити, які елементи свідомості відіграють головну роль у формуванні соціально-психологічних явищ, притаманних мешканцям міст (еліті, пересічним городянам), детермінують форми їх поведінки, реакції на події загальноімперського, регіонального та міського рівня.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше комплексно досліджено міста Лівобережжя в усіх проявах їх життя: населення, економіка, діяльність самоврядувань, повсякденне життя та самосвідомість городян.

Спираючись на істотне розширення джерельної бази містознавчих студій, доведено, що населення міст Лівобережжя зростало високими темпами, але абсолютний та відносний приріст на початку ХХ ст. уповільнювався, що було обумовлено специфікою нового етапу урбанізації та розвитку українського суспільства. Обгрунтовано критерії та визначено типологію міст регіону в залежності від кількості населення, адміністративного статусу, обсягів промислового виробництва, товарообігу. Істотно розширено і поглиблено існуючі уявлення про роль і масштаби поширення промисловості по містах різних типів, галузеву структуру та особливості фабрично-заводського виробництва і ремесла в губернських та повітових містах; визначено частку промислового потенціалу міст Лівобережжя в регіональному розрізі та в цілому по Україні.

Розроблено періодизацію боротьби міст за виділення в окрему земську одиницю; визначено чинники, що обумовили провідну роль міських самоврядувань регіону в цьому процесі як у загальноукраїнському так і загальноімперському вимірах; проаналізовано зміст, якісний характер аргументації міських клопотань про виділення в окрему земську одиницю; доведено провідну роль муніципальних діячів Харкова у цьому процесі.

Визначено головні здобутки міст в напрямку модернізації комунальної сфери, обгрунтовано закономірність зростання діяльності середніх міст щодо поліпшення комунального господарства; бюджетна (фінансова) криза міст полягала у зменшенні обігових коштів і повязана не із системною кризою міст в умовах капіталістичного господарства, а стадією розвитку.

Доведено, що процеси модернізації набували специфічного виміру через особливості розвитку Російської імперії, впливаючи перш за все на еволюцію самосвідомості міської еліти, частини городян; структурні елементи громадянського суспільства формувались в сфері підприємницької діяльності та міського самоврядування; поширення духу (атмосфери) активності, започаткування нових засобів масової комунікації, форм проведення дозвілля, творення власних міських духовних цінностей та орієнтирів, тісно повязаних із регіональними, так само були складовими елементами цього процесу.

Визначено, що складності на шляху модернізаційних перетворень, гальмування розвитку відбувалось через комплекс факторів, серед яких рівнозначними були загальне відставання Російської імперії від провідних західноєвропейських держав, бюрократичні перепони, недосконалість міського законодавства, консерватизм міського суспільства в особі частини еліти, населення як великих, так і менших міст, неготовності сприймати і підтримувати новітні зрушення.

Критично переглянуті наявні в історіографії положення щодо причин і характера протистояння міста і села в Україні; про ставлення міської еліти, провідних діячів до імперських та українських культурних чинників та символів.

Практичне значення роботи. Матеріали та висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці наукових та науково-популярних праць, навчальних посібників з історії України, Росії, компаративістських досліджень з урбаністики, етнології, краєзнавства, при викладанні відповідних загальних та спеціальних курсів у вищій школі. Положення дисертації були використані при написанні узагальнюючого видання «Історія міста Харкова. ХХ століття», посібника «Політична історія України», а також у курсах та спецкурсах «Історія України», «Історія Слобідської України», «Історія української культури», що читаються на кафедрі українознавства філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.

Апробація результатів дисертації. Дисертація та окремі її положення обговорювались на засіданнях кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.

Дисертант виступав з повідомленнями на наукових конференціях: міжрегіональній науково-практичній конференції «Регіони в незалежній Україні: пошук стратегії оптимального розвитку» (Харків, 1994 р.), науковій конференції «Українська духовна культура в системі національної освіти» (Харків, 1995 р.), науковій конференції «Визвольна боротьба українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького за українську державність» (Харків, 1995 р.), Третьому міжнародному конгресі україністів (Харків, 1996 р.), VIII Всеукраїнській науковій конференції «Історичне краєзнавство і культура» (Харків, 1997 р.), науковій конференції «Вузівська газета - традиції та сучасність» (Харків, 1997 р.), науково-практичній міжвузівській конференції, присвяченій 180-річчю від дня народження Миколи Костомарова (Харків, 1997 р.), науково-теоретичній конференції «80-річчя Жовтневої революції: сучасні погляди на проблему» (Харків, 1997 р.), науково-теоретичній конференції «Національне питання в суспільно-політичному та культурному житті Східної України (минуле, сучасне, майбутнє)» (Харків, 2000 р.), регіональній науково-теоретичній конференції «Історична память і самосвідомість українського суспільства на межі тисячоліть» (Харків, 2000 р.), науково-практичній конференції «Витоки і становлення партійно-політичної системи в Україні» (Харків, 2000 р.), міжнародній конференції «Етика і історіографія» (Краків, Польща, 2001 р.), науковому симпозіумі «Україна в сучасній російській історіографії» (Харків, 2002 р.), Міжнародній науковій конференції «Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції» (Київ-Трускавець-Дрогобич, 2003 р.), ІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків «Українська історична наука на сучасному етапі розвитку» (Камянець-Подільський, 2003 р.), ХІІІ конференції «Людина і природа: проблеми соціально-природничої історії» (Мурзасіхле, Польща, 2003 р.), XIV конференції «Людина і природа: проблеми соціально-природничої історії» (Судак, 2004 р.), науковій конференції «200 років історії Харківського університету» (Харків, 2004 р.), симпозіумі «Порубіжжя: історичний та культурно-антропологічний аспекти» (Харків, 2004 р.), VI Сумській науковій історико-краєзнавчій конференції (Суми, 2005 р.), ІІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків «Українська історична наука на шляху творчого поступу» (Луцьк, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені в двох індивідуальних та одній колективній монографіях, 37 наукових статтях (у тому числі 21 у фахових виданнях, затверджених ВАК України), тезах доповідей наукових конференцій загальним обсягом 45 друкованих аркушів.

Структура роботи обумовлена логікою проблеми, метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, пяти розділів, висновків (обсяг головної частини - 383 сторінок), додатків (20 таблиць), списку умовних позначень, списку використаних джерел (1391 позиція). Загальний обсяг дисертації - 511 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано його мету і завдання, визначено хронологічні та територіальні рамки, охарактеризовано методологічну основу та методи, наукову новизну та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження» охарактеризовано розвиток історіографії проблеми та її сучасний стан, а також основні групи джерел. У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» зазначається, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. історія, соціально-економічні та політичні аспекти поточного життя міст привернули до себе значну увагу. Розпочалось накопичення статистичного матеріалу про міста, опанування теоретичного доробку західної історіографії. Найпоширенішим жанром містознавчих публікацій були статті в різних енциклопедіях про окремі населені пункти. У 1912 р. побачив світ другий том історії міста Харкова, який став фактично першою і єдиною спробою у дореволюційній історіографії наукового погляду на історію міста у переломні часи рубежу ХІХ-ХХ ст. (виклад історії доведено до 1904 р.) .

Дослідження історії міст Лівобережжя України кінця ХІХ - початку ХХ ст. відновилось у 1920-х роках. У цей період в українській історіографії переважали невеликі за обсягами узагальнюючі публікації статистичного, довідкового, популярного характеру. Серед них треба виділити роботи П.Л. Кованька, який порівняв стан міських і земських бюджетів України у 1912 р.. Соціально-демографічні процеси по містах України між 1897-1927 рр. аналізували А. Хоменко, Ю. Корчак-Чепурківський, М. Птуха, податкову систему - А. Полоцький. І.К Вологодцеву належить перше комплексне дослідження із демографії та економіки міст України (в кордонах УСРР) від 1860-х років до середини 1920-х років. В руслі краєзнавства створювались перші невеличкі розвідки з історії Харкова, Кременчука, Полтави.

На початку 1930-х рр. змінилась суспільно-політична атмосфера в УСРР, що негативно позначилось на розвитку містознавчих студій. Було розгромлено краєзнавчий рух. В центрі уваги істориків перебували питання боротьби більшовиків за перемогу соціалістичної революції, становлення робітничого класу, економіки на матеріалах у цілому Російської імперії. Окремі положення ілюструвалися ретельно підібраними прикладами з історії переважно великих міст.

Новий період в історії містознавчих досліджень в Україні розпочався із середини 1950-х років і був повязаний із «відлигою», що настала після ХХ зїзду КПРС. Влада відкрила можливість на місцях широко досліджувати регіональні аспекти історичного минулого, сподіваючись через пропаганду «переможної ходи соціалізму» на прикладі кожного окремо взятого населеного пункту ще міцніше привязати населення до системи. Найзначнішим досягненням 1960-1980-х рр. стала багатотомна «Історія міст і сіл Української РСР», у восьми томах якої вміщено нариси про міста Лівобережжя. Видання дало суттєвий поштовх джерелознавчим, історіографічним, історичним студіям в галузі урбаністики, висвітило проблеми та складності на їх шляху. Головна увага в нарисах приділена соціально-економічному розвитку міст, формуванню великої промисловості, пролетаріата, життєвому рівню робітників. В центрі суспільно-політичного життя опинились питання робітничого руху та діяльності більшовицької партії. У виданні простежено розвиток закладів освіти, охорони здоровя, культури.

Частково випереджаючи вихід томів «Історії міст і сіл Української РСР», а частково паралельно із ними, було видано нариси про 14 міст Лівобережжя, в яких певна увага приділялась і подіям кінця ХІХ - початку ХХ ст. Авторами їх виступали переважно всі ті, хто працював над статтями до «Історії міст і сіл Української РСР» А.М. Аббасов, П.Х. Білий, П.Б. Григоренко, В.І. Соколовський, М.Х. Шаповалов, М.Т. Дяченко, В.Н. Жук, Г.П. Олексашенко, Ю.О. Клочков, Л.П. Сапухіна, В.Д. Скрипник, Б.К. Ткаченко та ін.. Тематично і логічно повязаними із цими працями були нариси про окремі райони та області, в яких чільне місце посідали власне містознавчі питання, архітектуру міст. Серед нарисів про міста Лівобережжя, що вийшли друком в цей час, виділялись книги про Словянськ, Ромни, автори яких ретельно дослідили роль промисловості як містотворчого фактора наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. В історико-краєзнавчому нарисі про місто Ромни було висловлено думку, що воно вже до початку Першої світової війни сформувалось як певний соціально-економічний комплекс.

У 1950-ті - 1980-ті рр. постали перші узагальнюючі праці з історії міст Російської імперії, почали розроблятися методологічні аспекти урбаністичних студій. Серед досліджень особливо важливими є монографії П.Г. Риндзюнського, Б.М. Миронова, стаття Л.М. Іванова. Проблеми історії міст стали обєктом інтересу фахівців різних дисциплін: економічної географії, етнографії, філософії та соціології.

В Україні на сторінках «Історико-географічного збірника» побачили світ перші після 1920-х рр. комплексні публікації А.І. Доценка, О.І. Лугової. Остання вперше спробувала визначити типологію міст України з точки зору промислового розвитку, навела узагальнюючі підрахунки станом на 1890 р.

У 1960-1980-і рр. на Заході розгорнулись масштабні дослідження історії міст Російської імперії кінця ХІХ-початку ХХ ст. На відміну від українських фахівців, які значно більшою мірою орієнтовані на «біографії» міст (локальні історії), від яких починається рух до узагальнюючих студій досвіду урбанізації, Л. Хеймсон, Д. Броуер, М. Хемм, П. Герліги, П. Воробий головну увагу приділили розвязанню таких ключових проблем, як соціальна стабільність по містах імперії між 1905-1917 рр., вплив модернізації на міста різних регіонів, урбанізації - на розвиток імперії, зокрема, умови формування українського національно-визвольного руху.

На сучасному етапі розвитку історіографії, який розпочався після проголошення незалежності України, в роботах Я.В. Верменич, О. Карліної, М.С. Дністрянського, О.П. Реєнта висунуто питання про дослідження міста в Україні як цілісного явища на різних історичних етапах, лунає вимога вписати українську історичну науку у загальносвітовий контекст. Формується містознавство як самостійний напрямок історичних студій, визначилось коло спеціалістів, що безпосередньо займаються історією міст другої половини ХІХ-початку ХХ ст., захищено дисертації, присвячені містам деяких регіонів України. Проблеми міської історії обговорюються на наукових конференціях, сторінках фахових журналів.

Порівняно із попереднім періодом, характерною ознакою сучасної історіографії є зменшення кількості узагальнюючих нарисів про міста регіону, зростання публікацій навчального та довідкового характеру. Найпоширеніший жанр - це статті, присвячені окремим аспектам історії міст, що широко друкуються на сторінках наукових збірників, регіональних історичних журналів, у матеріалах наукових конференцій. У більшості містознавчих публікацій декларується необхідність осягнути реалії життя міст, показати їх у всій неоднозначності та протиріччях. На відміну від попередніх десятиліть акцент робиться на досягненнях міських самоврядувань початку ХХ ст., руйнівних наслідках, до яких призвели більшовицький переворот, громадянська війна, більше ніж 70 років комуністичного режиму. Обєднує сучасну українську літературу із попередньою покладання головної провини у негараздах міст на владу. Протиставляючи відповідальне, ефективне місцеве самоврядування, розумних та дбайливих «батьків міст» неефективній царській бюрократичній машині, сучасна література дещо нагадує радянську. Помінялися лише полюси.

Найпомітнішим явищем останніх років у розвитку урбаністичних студій стала колективна монографія «Історія міста Харкова ХХ століття», першій розділ якої присвячений подіям 1900-1917 рр.. Книга видана до 350-річниці заснування міста і фактично продовжує дослідження Д.І.Багалія та Д.П.Міллера.

У сучасній історіографії визначились пріоритетні теми, мають місце певні диспропорції проблемно-тематичного, хронологічного, регіонального характера. Зокрема, більша увага приділена міському самоврядуванню окремих регіонів (Чернігівщини в другій половині ХІХ ст.), Харкова в 1890-1914 рр., соціально-економічному розвитку в другій половині ХІХ ст., життєвому рівню населення в 1900-1914 рр. (Правобережна Україна). Інтенсивно досліджуються міста (населення, соціально-економічні зрушення) у добу національно-демократичної революціїї, 1920-1930-х роках. Особливе місце серед новітніх праць посідає перше узагальнююче дослідження історії регіону - Півдня України, написане Ф.Г.Турченком і Г.Ф.Турченко з позицій модернізації. Чільне місце в монографії приділяється містам. Автори простежили розгортання урбанізаційних процесів на великому відрізку часу від реформ 1860-х рр. до кінця національно-демократичної революції, визначили роль міст Півдня в складних соціально-економічних і політичних трансформаціях в контексті «проекта Новоросія».

Доволі грунтовно досліджено на сторінках спеціальних праць політичне життя по містах, зокрема виникнення, чисельність, діяльність загальноросійських та українських політичних партій, «Просвіт». Для нашого дослідження виняткове значення має обгрунтування В.В. Стрільцем положення про існування безпосереднього звязку між змінами умов життя міст та еволюцією політичних установок УДРП, орієнтацію Товариства українських поступовців (ТУП) на залучення до української справи міських зденаціоналізованих верств населення як передумови подальшого прогресу української справи, висвітлення діяльності її осередків у Чернігові, Полтаві, координацію роботи із Києвом, Катеринославом та іншими містами України. Роботи харківського дослідника С.О. Наумова виділяються грунтовним аналізом виникнення, стану та динаміки розвитку місцевих осередків українських політичних партій в регіоні. Автор вперше дослідив їх вплив на широке коло суспільно-політичних та культурних процесів по містах, виявив механізми взаємодії міських партійних осередків із структурами, що постали в сільській місцевості. Розвиток освіти, деякі інші аспекти культурного життя міст також привертають увагу науковців.

Певні напрацювання щодо заявлених у дисертації проблем зроблені у дослідженнях з історії населення, соціально-класової структури. Проте у них існують різні погляди на динаміку руху міського населення наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. соціально-станову і класову структуру городян. В узагальнюючих працях з історії економіки зясовано місце України в промисловому потенціалі імперії, особливості галузевої структури промисловості українських губерній, але не ставилося завдання безпосередньо дослідити економіку міст.

На сторінках наукових праць розглянуто деякі аспекти життя міст наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст., зокрема, ролі театру, бібліотек, діяльності діячів культури. Значно скромніше представлені побут, рівень цін та зарплат, умови життя населення. Не стали предметом уваги науковців формування ментальності городян Лівобережжя, її звязок із загальноукраїнськими та імперськими суспільно-політичними та культурними процесами доби. Лише протягом останніх років дещо посилилась увага до місцевої преси. Але питання про те, як повязаний розвиток міста з її появою, яким чином вона впливала на формування модерного міста, поки що не поставлені. Хоча саме місто створює сприятливі умови для того, щоби думки, ідеї, почуття, знання ставали суспільним надбанням.

Проведений аналіз наукової літератури свідчить, що проблема, поставлена в центр дисертаційної роботи, не досліджувалась як самостійна. Більшість міст регіону початку ХХ ст. постають застиглими у своїй провінційності, відірваними від модерних зрушень. Самосвідомість мешканців, політика царизму щодо міст, реакція міського суспільства на заходи влади, взаємини міст із земствами не набули висвітлення в літературі. Зберігаються певні стереотипи, ілюстративний підхід до висвітлення конкретних історичних проблем. Міста уявляються такими собі бастіонами українофобства, об які розбились хвилі національно-демократичної революції.

Причини названих недоліків повязані з тією обставиною, що досі не вироблено методологічний підхід до містознавчих проблем. Домінуючий сьогодні погляд на минуле крізь призму національно-культурного відродження недостатній для їх аналізу, так само як обмеженими виявилися формаційний підхід або крізь окуляри лише індустріалізації чи урбанізації. Конструктивним і перспективним є погляд на міста з точки зору модернізації, оскільки концепція широко трактує зміни, дозволяє звязати в одне ціле історичні процеси ХІХ ст., 1917-1920-х рр. та радянської модернізації. Все це вимагає поглиблення уваги до комплексного вивчення міст регіону на рубежі ХІХ-ХХ ст.

У підрозділі 1.2. «Характеристика джерел» зазначається, що вписати історію міст регіону в загальноісторичний контекст можливо лише на основі суттєвого розширення джерельної бази містознавчих студій всіх аспектів проблеми. Для реалізації цієї мети необхідно залучити нові фонди з архівів України та Росії, задіяти комплексний аналіз опублікованих і неопублікованих матеріалів щодо руху населення, розвитку промисловості, торгівлі, повсякденного життя, формування міської самосвідомості.

Джерела дисертації поділяється на такі великі групи: опубліковані, архівні, статистичні, періодичну пресу, мемуарно-епістолярні. До першої групи належать документи і матеріали державних установ, міських дум та управ. Законодавчі, нормативно-правові акти, що мають відношення до всіх аспектів функціонування міст на рубежі ХІХ-ХХ ст. найповніше представлені у публікаціях «Полное собрание законов Российской империи», збірці М.І. Миша «Городовое положение 11 июня 1892 года с относящимися к нему узаконениями, судебными и правительственными разъяснениями» (сьоме і восьме видання). Серед матеріалів міст першорядне значення мають «Труды Первого Всероссийского съезда представителей городов по вопросам улучшения городских финансов» (Київ, вересень 1913 р.), річні фінансові звіти, огляди діяльності дум за певну каденцію, доповіді управ з гострих питань міського життя.

Публікації результатів анкетування міст Російської імперії «Города России в 1904 году» і «Города России в 1910 году», здійснені за майже однаковою схемою, надають співставиму інформацію про життя міст Лівобережжя. У поєднанні з публікаціями погубернських підсумків перепису населення 1897 р., «Обзоров» Полтавської, Харківської і Чернігівської губерній, «Торговля и промышленность Европейской России по районам», «Списки фабрик и заводов» та іншими вони дозволяють простежити рух населення, його структуру, динаміку розвитку промисловості, фінансові можливості міст. Цінні матеріали щодо розвитку міст Лівобережжя вміщено у «Календарях-справочниках городского деятеля», адрес-календарях Харкова, Чернігова, Полтавської, Чернігівської губерній.

Статистичні матеріали, а також документи міських дум, управ представлені у фондах Головного управління у справах місцевого господарства МВС Російської імперії (ф.1288), Центрального статистичного комітету (ф.1290), Департамету загальних справ (ф.1284), Господарчого департаменту МВС (ф.1287), Головного управління у справах друку (ф.776), банків (ф. 595, 616), що зберігаються у РГИА (Санкт-Петербург). Найважливіше значення мають ті, які характеризують ставлення влади до міст, рух міського населення між 1897-1915 рр., суспільно-політичні настрої, клопотання міських дум, зокрема про виділення міст в окремі земські одиниці, розвиток міського господарства, кредитної мережі. Серед матеріалів обласних архівів України особливу цінність мають фонди Канцелярії Харківського губернатора (ДАХО, ф.3), Харківського (ДАХО, ф.19) і Чернігівського (ДАЧО, ф.145) губернських у земських і міських справах установ (присутствий), міських дум та управ (ДАСО, ДАХО, ДАЧО), інших установ (ЦДІА України), де відклались найпотужніші шари документів, що стосуються всіх без винятку міст названих губерній. Загалом автором опрацьовано 34 фонди названих архівів.

Для дослідження історії міст початку ХХ ст. нами використані матеріали російсько- та україномовної регіональної та центральної періодичної преси за 1891-1916 рр., загалом 28 газет та журналів. На її шпальтах міститься величезний обсяг інформації, що характеризує всі сфери життя міст, зокрема роботу міських дум та управ, суспільні настрої, повсякденне життя мешканців.

Мемуари, щоденники, листування, подорожні записки сучасників Б.Д. Антоненка-Давидовича, П. Бєляєва, В. Винниченка, Д. Дорошенка, І.Л. Шрага, М. Коцюбинського, М. Сладкевич, Є. Чикаленка, М.М. Бережкова, І.Х. Озерова, О. Скорохода, як друковані, так і ті, що зберігаються в фондах Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Відділу рукописів і рідкісних книжок Російської Національної бібліотеки ім. М.Є. Салтикова-Щедріна, Харківського історичного музею, дозволяють повніше відтворити погляди, внутрішній світ жителів міст, розкрити специфіку бачення ними процесів, що мали місце в різних сферах міського життя. До джерел особового походження близькі твори художньої літератури Б.Д. Антоненка-Давидовича, В. Винниченка, М. Козакова, В. Підмогильного, В. Сосюри. Насичені яскравими побутовими деталями, вони сприяють більш глибокому розумінню атмосфери життя великих і малих міст України кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Більшість відомостей вперше вводиться в науковий оборот. В цілому джерельна база дисертаційного дослідження є репрезентативною і достовірною. Вона цілком достатня для отримання сукупності наукових фактів як емпіричної основи дослідження, глибокого розкриття всіх аспектів теми, всебічного і неупередженого погляду на комплекс проблем, з якими повязаний розвиток міст українського Лівобережжя наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

У другому розділі «Населення міст» досліджується динаміка руху населення, його структура, класифікація міст.

У підрозділі 2.1. «Чисельність і розміщення. Рівень урбанізації» зазначається, що у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в Україні та на Лівобережжі зокрема інтенсивно розвивались урбанізаційні процеси, однією з ключових ознак яких є зростання населення міст, проаналізовано особливості руху населення по стадіях 1897-1904 рр., 1904-1910 рр., 1910-1914 рр., співвідношення по губерніях, губернських, повітових, безповітових та позаштатних містах, містах різних типів в залежності від кількості населення, які поділяються на пять груп: великі - понад 100 тис. жителів, значні - від 50-100 тис., середні - 20-50 тис., малі - 10-20 тис., найменші - менше 10 тис. жителів. Якщо в другій половині ХІХ ст. населення міст Лівобережжя збільшилось в 1,8 рази, то між 1897-1914 рр., згідно різних джерел, не більше ніж у 1,48 рази, що менше, ніж в цілому по Україні, Європейській частині Російської імперії та по імперії в цілому.