Соціальний статус і розвиток господарства грецьких громад України середини XVII-ХІХ ст.: джерелознавчий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальний статус і розвиток господарства грецьких громад України середини XVII - ХІХ ст.: джерелознавчий аспект

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розширення джерельної бази досліджень шляхом запровадження до наукового обігу нових документів та матеріалів, а також вивчення їхнього інформаційного потенціалу залишається одним з перспективних напрямків розвитку вітчизняної історичної науки. Всебічне відтворення багатогранного та насиченого подіями історичного буття греків на теренах України можливе лише за умови виявлення і критичного опрацювання усієї сукупності джерел. Саме від рівня використання джерельних комплексів значною мірою залежить якість конкретно-історичних досліджень, створення нових фундаментальних праць з історії грецьких громад України.

У своїй «українській історії» греки мали дві колонізаційні хвилі - ніжинську і маріупольську, наслідком чого стало утворення у другій половині XVII ст. ніжинської та наприкінці XVIIІ ст. - маріупольської грецьких громад. Саме їх можна назвати національними громадами у розумінні етно-конфесійно-правової спільноти, яка усвідомлює свою окремішність в оточуючому світі. На відміну від греків Одеси й Львова, ніжинські та маріупольські греки були суб'єктами правових відносин, користувалися гетьманськими й імператорськими привілеями, утворили самоврядні інституції та структури.

Історія перебування греків у м. Ніжині та створення громади веде свій початок від середини ХVІІ ст. Спочатку грецькі купці приїжджали в Україну на певний час, а з середини 70-х рр. XVII ст. почали оселятися. Греки обрали місцем поселення Ніжин не випадково - він був одним із великих міст України і завдяки вдалому географічному розташуванню відігравав роль важливого торгівельного центру.

Маріупольські греки відрізнялися від ніжинських як за соціальними, так і за етнічними ознаками. Якщо грецьке населення Ніжина формувалося протягом декількох десятиріч і поповнювалося в основному за рахунок вихідців із Греції чи малоазійськими біженцями, то греки Північного Приазов'я були нащадками старожитніх мешканців Криму, і тривалий час розвивалися, не маючи зв'язків з історичною батьківщиною, в умовах національного, культурного й релігійного пригнічення з боку кримських татар. Що ж до соціального складу, то їх переважну частину, на відміну від ніжинських греків, становило селянство. Особливістю було й те, що маріупольська грецька громада була сформована в Північному Приазов'ї за короткий термін шляхом виведення християнського населення у 1778 р. з Криму.

Унаслідок тривалого перебування грецьких громад на українських теренах відклався значний масив джерел стосовно їх соціально-економічного розвитку, відносин з органами влади тощо. Розбудова та аналіз джерельної бази елліністичних досліджень, публікація та адаптація рукописних джерел є надзвичайно важливими для потреб як грецьких студій взагалі, так і їх джерелознавчого аспекту зокрема. Процес запровадження до наукового обігу раніше незадіяних документальних джерел на всіх етапах розвитку історичної науки порушував питання про вдосконалення категоріального апарату джерелознавства, розробку та засвоєння джерелознавчого інструментарію, визначення видових ознак історичних пам'яток, рис та етапів їх еволюції. Відсутність інформації про походження тих чи інших документальних пам'яток, невизначеність понятійного апарату іноді призводить до нівелювання змісту самого джерела, невірного тлумачення його інформаційних можливостей, сприйняття документу як відокремленого, статичного явища. Запроваджуючи джерелознавчий вимір у дослідження традиційних сюжетів історії грецьких громад України, маємо можливість не тільки більш глибоко та детально висвітлити проблеми їх історичного буття, але й заповнити певні лакуни у відтворенні й тлумаченні комплексу джерельних матеріалів.

Природна тенденція грецьких переселенців до створення своїх колоній, громад, парафій виводила взаємини між іноземцями і владою на інший суспільний рівень, що набували форм міжвідомчого листування. Інтереси окремих осіб грецького походження представляли купецькі та церковні братства, суди, магістрати. Стабільна діяльність названих установ, власне, й призвела до накопичення значного обсягу грецьких документів на всій території грецької діаспори. Таким чином, в архівах України і Росії утворилося підґрунтя для здійснення науково-пошукової роботи й опрацювання матеріалів відповідно до інтересів дослідників.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане відповідно до наукової програми Донецького національного університету «Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти» (номер державної реєстрації - Г-05/18; №0105U004466), а також у відповідності до наукових програм Інституту історії України НАН України, насамперед тем, які розробляє відділ «Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України»: «Грецькі громади України: культурний, просвітницький та релігійний розвиток (XVI-ХХ ст.)» та «Грецька діаспора в Україні (XVIII-ХХ ст.)» (номер державної реєстрації 0100U000059).

Мета дослідження полягає у створенні комплексного джерелознавчого нарису з соціально-економічного розвитку грецьких громад України середини XVII-ХІХ ст.

Для досягнення мети в роботі поставлені такі дослідницькі завдання:

· простежити закономірності наукового освоєння джерел з соціально-економічної історії грецьких громад України другої половини XVII-ХІХ ст.;

· здійснити суцільну евристику щодо представництва джерел із соціально-економічної історії грецьких громад середини XVII-ХІХ ст. в архівосховищах України та Росії;

· класифікувати джерела з соціально-економічної історії грецьких громад України;

· на основі джерелознавчого аналізу законодавчих актів Російської імперії розкрити внутрішній зміст та проаналізувати інформативні можливості цього виду джерел, і на їх підставі простежити еволюцію політики російського уряду щодо ніжинських і маріупольських греків протягом середини XVII-ХІХ ст.;

· дати порівняльний аналіз актових джерел з історії ніжинської та маріупольської грецьких громад;

· виявити інформативний потенціал джерел діловодного походження, визначити ступінь їх репрезентативності;

· дослідити специфіку топографічних описів та картографічних матеріалів;

· визначити інформативні можливості статистичних матеріалів для дослідження основних питань соціально-економічної історії грецьких громад України;

· проаналізувати комплекс джерел особового походження, з'ясувати ступінь їхньої достовірності та інформативні можливості.

Об'єктом дослідження є комплекс джерел з історії грецьких громад України середини XVII-ХІХ ст.

Предмет дослідження - виявлений масив джерел (актуалізована джерельна база) з соціально-економічної історії грецьких громад України середини XVII-ХІХ ст., тенденції формування, введення до наукового обігу, достовірність та інформативні можливості.

Хронологічні межі дослідження охоплюють середину XVII ст. - 1875 р. Нижня межа пов'язана з наданням універсалами українських гетьманів грекам м. Ніжина перших привілеїв, а верхня - з часом остаточної ліквідації привілеїв як ніжинської, так і маріупольської грецьких громад України.

Територіальні межі дисертаційного дослідження локалізовані територією міста Ніжина, що пояснюється існуванням тут однієї з найчисельніших грецьких громад України, а також Північним Приазов'ям - територією між Доном і Дніпром. Саме цей терен став місцем поселення в 1778 р. кримських християн - греків, грузинів і волохів, яких царський уряд вирішив використати не тільки для захисту південних рубежів імперії, але й для господарського освоєння краю.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що джерела з соціально-економічної історії грецьких громад України середини XVII-ХІХ ст. вперше стали предметом спеціального комплексного дослідження. На підставі вивчення джерелознавчих та історичних праць визначені закономірності наукового освоєння проблеми, виокремлено напрямки, у контексті яких опрацьовувались джерела з даної проблематики. Дисертантом здійснено суцільну евристику в архівосховищах України, виявлено та систематизовано наявний комплекс джерел із соціально-економічної історії грецьких громад України другої половини XVII-ХІХ ст. Проведений аналіз системи управління зазначених громад вперше дозволив визначити закономірності руху фондоутворення документальних джерел як у центральних, так і в місцевих державних установах. Це, у свою чергу, дало можливість провести суцільну евристику відповідних фондів центральних державних установ у російських архівосховищах. У цілому евристична робота була проведена у 72 фондах 14 архівосховищ України та Росії. У процесі класифікації джерел зроблено обґрунтований висновок про репрезентативність актуалізованої джерельної бази з історії грецьких громад України. Комплексний аналіз джерел дозволив визначити напрямки історичного реконструювання соціально-економічної історії грецьких громад України середини XVII-ХІХ ст. на основі інформативних можливостей дослідженого масиву документів. На підставі аналізу джерел обґрунтовується доцільність вживання терміну «національна громада» у кореляції до терміну «етнічна група», важливість врахування правового чинника у троїстому визначенні «етно-конфесійно-правова громада».

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її результати дають можливість переосмислити місце грецьких громад в історії України, а матеріали можуть бути використані при розробці проблем історії формування поліетнічного складу населення України. Матеріали можуть стати основою для узагальнюючих праць із джерелознавства історії України, вузівських та шкільних підручників, підготовки лекційних курсів і семінарських занять із курсу джерелознавства історії України, історичної географії, палеографії.

економічний громада грецький маріупольський

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, окреслено його предмет та об'єкт, визначено хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету та дослідницькі завдання дисертації, вказано на наукову новизну, практичне значення та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - «Стан наукової розробки проблеми та методологічні засади дослідження» - розглядається стан наукового освоєння джерел із соціально-економічної історії грецьких громад України середини XVII-ХІХ ст. та методологічне підґрунтя дослідження.

Дослідження джерел з історії грецьких громад України другої половини XVII-ХІХ ст. передбачає вивчення традиції їхнього наукового освоєння. Відсутність комплексних джерелознавчих праць з даної проблеми не означає, що вона не розглядалася дослідниками, адже вивчення регіональної історії, соціально-економічних відносин та адміністративно-територіальної системи Російської імперії передбачало звернення до неї.

Місце, яке займали греки в торгівлі України і Росії, зокрема закордонній, а також існування їх особливої колонії в Ніжині привертали увагу дослідників ще з середини XIX ст.

Фундаментальною працею з історії ніжинського грецького братства є дослідження М. Плохинського «Иноземцы в Старой Малороссии», в якій автор розглядає історію поселення та життя греків, циганів, грузинів, німців, вірменів в Україні, найбільше уваги приділяючи саме грекам. На основі опублікованих і архівних матеріалів розглядається процес переселення греків до м. Ніжина, їхня торгівельна діяльність та судочинство в грецькому братстві. Проте автор не скористався архівом Ніжинського грецького братства, на що справедливо звернув увагу В. Ейнгорн у рецензії на дослідження. М. Плохинський значну увагу приділяє торговельній діяльності ніжинських греків, при цьому залишаючи осторонь аналіз зовнішньої торгівлі. Автор оминає питання про участь греків у громадському житті та роль ніжинського братства в українському суспільстві.

Особливе місце в історіографії ніжинської грецької громади займають студії К. Харламповича. Дослідження під назвою «До історії національних меншостей на Україні. Грецька колонія в Ніжині (XVII-XVIII ст.)» за планом академіка мало складатися з шести нарисів. Автор простежив історію грецької громади з 1675 р., зіставляючи факти, вже викладені в науковій літературі, з фактами зі справ архіву ніжинської грецької громади. На жаль, у 1929 р. було надруковано лише перший нарис. Всю працю передбачалось опублікувати на початку 1930-х рр., але внаслідок зміни політичної ситуації в державі вона так і не побачила світ - окремі нариси зберігаються сьогодні в Інституті рукопису Наукової бібліотеки України ім. В. Вернадського (далі - НБУВ) і особистому архіві К. Харламповича в Ніжинському філіалі Держархіву Чернігівської області. Лише нещодавно творча спадщина академіка знов привернула увагу дослідників: у 1999 р. у ІІІ випуску збірника «Записки історико-філологічного товариства А. Білецького» був надрукований п'ятий нарис праці К. Харламповича, а у 2001 р., у збірнику «Греки в Ніжині», був опублікований другий нарис.

Огляд історіографії ХІХ - початку ХХ ст. свідчить про те, що в цей час виникає зацікавленість історією ніжинської грецької громади, але сфера досліджень не виходила за межі загальноісторичної проблематики. Історія України розглядалася головним чином як невід'ємна частина політичної історії Росії. Тому частіше дослідники показували політичну, економічну та юридичну залежність греків від царського уряду, залишаючи поза увагою відносини братчиків з українським населенням. Наявні на той час архівні матеріали та джерела з історії ніжинської грецької громади не були зведені в узагальнюючу хрестоматійну збірку, що дозволило б наступним поколінням дослідників при вивченні історії громади проаналізувати належну кількість джерел.

Серед провідних джерелознавчих студій з історії ніжинських греків слід згадати роботи Г. Швидько, в яких здійснено аналіз опублікованих джерел, а також архівних матеріалів, які зберігаються в архівосховищах Росії та України. Дослідниця слушно зауважує, що документи, які відкладалися в процесі діяльності Ніжинської грецької громади, до сьогодні здебільшого не введені до наукового обігу.

Вагомий внесок у вивчення історіографічної та джерелознавчої традиції ніжинської грецької громади зробив Є. Чернухін, який дослідив низку неопублікованих та маловідомих праць вітчизняних і зарубіжних істориків.

Серед дослідників, які спромоглися звернутися до проблеми збереження архівної спадщини ніжинських греків, слід відзначити згаданих вище М. Сторожевського, О. Дмитрієвського, К. Харламповича, Є. Чернухіна, а також М. Бережкова.

Утім, попри значну історіографічну базу, історія ніжинської грецької громади досліджена недостатньо. У наявній науковій літературі більш повно висвітлено питання про час і умови виникнення громади, її відносини з гетьманською владою, київськими митрополитами, а також торгівельна діяльність грецьких купців. Слід відзначити, що в більшості досліджень вивчалася внутрішня торгівля греків і мало уваги приділялося розгляду торговельних шляхів та значенню грецької торгівлі для економічного розвитку України. Майже зовсім не розкрито питання зовнішньої торгівлі греків Ніжина, відсутній аналіз їхніх економічних зв'язків з купцями інших країн. Потребує вивчення участь греків у військових формуваннях під час російсько-турецьких війн, їх діяльність в українських і російських адміністративних органах, виконання греками дипломатичних доручень, благодійна діяльність.

Вивчення історії маріупольських греків триває вже понад півтора сторіччя. За цей час з'явилися різні види досліджень, які безпосередньо чи побічно торкалися зазначеної проблеми. Однак, незважаючи на значні наукові досягнення істориків ХІХ - початку ХХ ст., радянських та сучасних вчених, у дослідженні проблеми чимало лакун, а в окремих випадках у монографіях і статтях мають місце відступи від істини, замовчування важливих фактів чи вибіркове висвітлення подій, що пояснюється в першу чергу недостатнім опрацюванням джерел з проблеми.

Основними проблемами, які розглядаються і дискутуються в історіографії греків Північного Приазов'я, є суспільно-політична ситуація на Кримському півострові напередодні виходу християн; причини, ініціатори й мета переселення греків; влаштування греків в Азовській губернії в 1778-1780 рр.; соціально-економічний розвиток греків Північного Приазов'я наприкінці XVIII-ХІХ ст.; роль Маріупольського грецького суду в самоврядуванні греків; роль особистостей - митрополита Ігнатія, Г. Потьомкіна, О. Прозоровського, П. Рум'янцева, О. Суворова, В. Черткова - в переселенні та облаштуванні греків на нових місцях.

Перші спроби наукового дослідження південного регіону України в цілому і греків Маріупольщини зокрема пов'язані з ім'ям А. Скальковського, який відтворив процес освоєння південних степів. Частина архівних матеріалів, якими користувався дослідник, на сьогодні втрачена, тож його праці набувають особливого значення при вивченні проблеми. Проте, вони не позбавлені деяких хронологічних похибок, опис подій і явищ подекуди має ілюстративний характер, в оцінюванні багатьох фактів бракує об'єктивності.

Студії церковних істориків другої половини ХІХ - початку ХХ ст. містять багатий фактичний матеріал щодо самого процесу переселення греків, умов та часу заснування населених пунктів та організації приходів. Однак порівняння їхніх відомостей з архівними матеріалами свідчить, що в окремих випадках історики припускалися помилок.

З початком діяльності Одеського товариства історії та старожитностей, а згодом Таврійської та Катеринославської губернських архівних комісій, процес дослідження історії греків Маріупольщини набув археографічної, історичної та джерелознавчої цілісності. Діяльність Ф. Лашкова, А. Маркевича, Я. Новицького конкретизувалася появою синтетичних археографічних праць. М. Мурзакевич виявив і опублікував ордер Г. Потьомкіна азовському губернатору В. Черткову від 29 жовтня 1779 р., архівні матеріали щодо заснування м. Маріуполя.

У 90-х рр. ХІХ ст. питання історії приазовських греків знайшли відображення у збірнику «Мариуполь и его окрестности». Стаття О. Тимошевського відображає історію переселення греків з Криму до Приазов'я та заснування м. Маріуполя і навколишніх грецьких сіл, різні аспекти адміністративного й господарського управління в повіті, розвиток освіти й культури, однак містить низку фактологічних та хронологічних помилок.

Як окрема проблема в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. розглядалось питання ролі іноземних поселенців в освоєнні півдня Росії. Узагальнююча праця з цього питання належить Г. Писаревському, в якій автор, використавши різноманітний документальний матеріал, подав детальну характеристику обставин поселення на півдні вихідців з інших країн, змалював умови їх життя та заходи царського уряду щодо заохочення іноземців до переселення на територію Росії.

Значний статистичний матеріал містять відомості О. Бертьє-Делагарда, в яких наведено порівняльну інформацію відомостей О. Суворова, митрополита Ігнатія, демографічних даних 1783 р., свідчень старожилів-переселенців щодо кількості населених пунктів Криму, з яких вийшли греки.

Радянська концепція утворення маріупольської грецької громади найповніше представлена в публікаціях голови грецької секції Центрального комітету національних меншин С. Ялі, а також професора Ленінградського університету І. Соколова. Його працю «З історії колонізації Маріупольщини (еміграція на Маріупольщину греків з Криму 1778-го року)» передбачалося опублікувати наприкінці 1920-х рр., але вона так і залишилася неопублікованою і сьогодні зберігається в Інституті рукопису НБУВ.

З огляду на втрату архівних джерел під час Другої світової війни, великого значення набувають матеріали, створені в 1920-х рр., які зберігаються в Інституті рукопису НБУВ - праці співробітника Маріупольського краєзнавчого музею П. Піневича «До питання про грецькі привілеї на Маріупольщині» та «Историко-этнографический очерк населения Мариупольского округа». Через втрату під час війни основної частини документів з архіву Маріупольського грецького суду, які зберігалися у фондах Маріупольського краєзнавчого музею, дослідження П. Піневича, здійснені на підставі тих матеріалів, набувають ще більшого значення.

Протягом 30-50-х рр. ХХ ст. про греків з'являлася інформація тільки загального характеру, у руслі висвітлення політики Російської імперії останньої чверті XVIII ст. Саме в такому контексті розглянуте питання у працях О. Дружиніної, для студій якої характерне притаманне історичній науці цього періоду нагромадження фактів та акцент на введенні до наукового обігу нових документів. В основі праць О. Дружиніної - розпорядча та реєстраційна документація канцелярії Г. Потьомкіна, описово-статистичні джерела, звіти губернаторів та досить вагомий комплекс джерел особового походження.

Окреме місце посідають студії В. Кабузана, які ґрунтуються на матеріалах ревізій, церковного та адміністративно-поліцейського обліку. Водночас певна абсолютизація окладних книг як універсального історичного джерела привела дослідника до своєрідного розуміння вірогідності та достатності джерельної бази при визначенні питань кількості населення міст Новоросії.

З кінця 1980-х рр. грецька проблематика в різних її аспектах стає предметом вивчення значної кількості дослідників. Вагомим історіографічним доробком є загальні праці, що висвітлюють історичний розвиток греків в Україні в межах тривалого хронологічного періоду.

Аналізові окремих аспектів з історії греків Ніжина та Північного Приазов'я присвячено доповіді на міжнародних конференціях: «Україна - Греція: історія та сучасність» (м. Київ, 1993 р.), «Україна-Греція: архівна та книжкова спадщина греків України» (м. Київ, 1998 р.) та «Україна-Греція: історична спадщина й перспективи співробітництва» (м. Маріуполь, 1999 р.).

Розмаїтий архівний та опублікований матеріал щодо маріупольської грецької громади зібрано та систематизовано С. Калоєровим.

На сучасному етапі у вивченні історії Північного Приазов'я чільне місце посідають студії В. Пірка, якому належать узагальнюючі дослідження, присвячені заселенню регіону, його господарському освоєнню, а також вивченню топографічних описів Азовської губернії XVIII ст.

Низка питань соціально-економічного розвитку Південної України в останній чверті XVIII ст. розглядається А. Бойком, який виходить із принципу «повного уявлення про джерельну базу дослідження».

У цілому історіографічний огляд історії маріупольських греків свідчить, що попередниками були опрацьовані комплекси джерел, а головна увага приділялася аналізові законодавчих актів та діловодчої документації (укази, ордери, офіційне листування стали головним об'єктом досліджень). Більшість дослідників розглядали окремі аспекти, конкретний історичний матеріал у межах вузьких хронологічних рамок, аналізуючи відповідний комплекс джерел. У зв'язку з цим постала необхідність комплексного дослідження усіх видів джерел, присвячених історії маріупольської грецької громади протягом кінця XVIII - початку ХХ ст.

Підбиваючи підсумки, слід відзначити, що незважаючи на значну історіографічну базу, історія ніжинської та маріупольської грецьких громад досліджена недостатньо. У наявній науковій літературі більш повно висвітлено питання про час і умови виникнення двох грецьких громад, відносини ніжинської громади з гетьманською владою, київськими митрополитами, торгівельну та господарську діяльність грецьких купців. В більшості досліджень вивчалася внутрішня торгівля греків і мало уваги приділялося розгляду значення грецької торгівлі для економічного розвитку України. Майже зовсім не досліджене питання політико-правового статусу грецьких громад. Поза увагою дослідників залишилися і питання джерелознавчого аналізу законодавчих актів царського уряду, актових матеріалів та діловодної документації стосовно грецьких громад Ніжина і Північного Приазов'я. Слід відзначити, що недостатність вивчення грецьких громад спричиняється в тому числі й слабким опрацюванням джерельної бази. Внаслідок розпорошеності архівних фондів дослідники не спромоглися комплексно опрацювати джерела з історії грецьких громад України.

Опрацювання документів із соціально-економічної історії грецьких громад України має дві складові - вироблення теоретичних засад джерелознавчого дослідження та застосування джерелознавчих методів у дослідженні джерел із соціально-економічної історії грецьких громад України. Першу складову становлять студії О. Лаппо-Данилевського, І. Шермана, М. Тихомирова, О. Введенського, Л. Пушкарьова, О. Пронштейна, С. Каштанова, Б. Литвака, О. Медушевської, М. Рум'янцевої, а другу репрезентують праці Н. Полонської-Василенко, С. Абросимової, Г. Швидько, М. Дмитрієнко, А. Бойка, В. Хмарського.

Методологічною основою даного дослідження є загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму, які передбачають застосування джерелознавчих, загальноісторичних та міждисциплінарних методів дослідження. Комплексне використання методів дозволяє виокремити види джерел, особливості їх створення, руху та утворення архівних фондів як центральних, так і місцевих установ, визначити та посилити інформативні можливості документальних джерел.

Слід відзначити, що при роботі з історичними джерелами існують два типи дослідницької діяльності: у першому випадку джерело розглядається у контексті історичної реальності, в умовах якої його було створено; у другому - суб'єкт пізнання (джерелознавець) розглядає джерело як складову тієї реальності, в якій перебуває сам. Для того, щоб діалог між теперішнім і минулим був змістовним, давав нове знання, слід методологічно розмежовувати «голоси» джерела і дослідника. Розв'язанню цього завдання у нашому дослідженні було підпорядковано застосування джерелознавчого методу як системи дослідницьких процедур, елементами якої виступають: характеристика джерела; з'ясування обставин, за яких джерело було створене, виявлення комплексу проблем, пов'язаних з його функціонуванням у тогочасній реальності; інтерпретація змісту джерела та оцінка його інформативних можливостей.

Проведення бібліографічної евристики та ретельне дослідження історіографії питання дозволило визначити рівень вивчення даної проблеми та залучення до наукового обігу джерел, визначити напрямки подальшої евристичної роботи. Формулярно-клаузульний метод дозволив ідентифікувати документальні джерела та простежити еволюцію їх формулярів. Метод класифікації дав змогу виявити властиві внутрішній структурі документів особливості, установити зв'язки між різновидами документів та визначити необхідні для аналізу джерела методи. Системно-структурний метод у даному дослідженні дозволив представити джерельну базу як систему взаємопов'язаних структурних елементів. Для аналізу тексту джерел застосовувався герменевтичний метод, необхідність якого була пов'язана зі вживанням у діловодній документації специфічної термінології (службових термінів XVII-ХІХ ст., застарілих та іншомовних слів і словосполучень).

У другому розділі «Законодавчі акти вищих органів управління як джерела з історії грецьких громад України» проаналізовано гетьманські універсали і законодавчі акти Російської імперії, надані ніжинським і маріупольським грекам протягом середини XVII-ХІХ ст., розкрито їх внутрішній зміст та проаналізовано інформативні можливості цього виду джерел.

У першому підрозділі «Правовий статус греків м. Ніжина в контексті гетьманських універсалів» проаналізовані виявлені універсали українських гетьманів щодо греків м. Ніжина. Зауважується про доцільність проведення порівняльного аналізу між основними елементами універсалів Б. Хмельницького та універсалами, що надавалися ніжинським грекам протягом другої половини XVII ст. наступними гетьманами. Вказуються елементні характеристики - інтитуляції, інскрипції, салютації, арени, нарації, диспозиції, санкції та складових короборації. Зазначається про причини, на підставі яких вони надавалися ніжинським грекам.

Відзначається, що успішній торговельній діяльності греків сприяла не тільки їхня професійна заповзятливість, але й одержувані згідно з гетьманськими універсалами права і привілеї в торгівлі, звільнення від виконання міських повинностей, збереження особливої юрисдикції в місті.

Проаналізовано 33 гетьманські універсали від Б. Хмельницького до К. Розумовського, надані грекам, які займалися торгівлею в Україні. Вони охоплюють період з 2 травня 1657 р. по 28 серпня 1751 р. Більшість з них опублікована в збірці О. Федотова-Чеховського «Акты Нежинского греческого братства», а також у публікаціях джерел ХІХ ст. Універсали гетьманів опубліковані також у виданнях «Універсали Б. Хмельницького (1648-1657)» та «Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687)».

Оригінали шести гетьманських універсалів зберігаються в колекції О. Лазаревського Інституту рукопису НБУВ, а два універсали І. Скоропадського від 8 травня 1714 р. й Д. Апостола від 4 жовтня 1729 р. - у Ніжинському краєзнавчому музеї.

Привертається увага, що в перших універсалах, які стосувалися греків, їх часто називали «купцы греки», «грецкие купцы», «купцы грецкие в краях украинных». Так, наприклад, І. Брюховецький в універсалах від 16 березня 1665 р. у першому називає їх «купцы грецкие и иньшие тут на Украйну приезджаючие», в іншому: «грецкие купцы з розными товарами з Греции, з Волох, Молтяв и иных земель до украинских Его Царского Пресветлого Величества городов на ярмарки приезжающие». А вже через десять років в універсалі від 28 листопада 1675 р. гетьман І. Самойлович називає їх «чужоземские купцы, на сей час в Украине мешкаючие, то есть греки и волохи», «греки, жители нежинские», або «чужоземские люди в Нежини мешкаючи». Отже, від самого початку появи греків в Україні певна їх частина не мешкала постійно в Ніжині.

Законодавчі акти гетьманської влади свідчать про зміну назви Ніжинського грецького братства. Універсали, датовані 1696 р., називають його «церковное крестоносное братство» або «духовное братство». У 1697 р. зустрічаємо назву «учтивые купцы греческие в союзе хрестоносного братства жительствующие», а в 1728 р. - «купцы греческие со всем братством». Тобто на перше місце виходить церковно-релігійний елемент. З 1736 р. назва змінюється, чим підкреслюється торговельний характер складу братства - «греческое нежинское купеческое братство».

Універсали гетьманів дають можливість простежити процес заснування, становлення та зміцнення ніжинської грецької громади на протязі півтора сторіччя і є цінним матеріалом для вивчення її історії.

У другому підрозділі «Грецькі громади України в правничій практиці російського уряду» проаналізовані законодавчі акти, за допомогою яких російський абсолютизм здійснював свою політику щодо ніжинської та маріупольської грецьких громад, розкрито внутрішній зміст та проаналізовано інформаційні можливості цього виду джерел, а також введено до наукового обігу неопубліковані законодавчі акти, які зберігаються в Російському державному архіві давніх актів (далі - РДАДА) та Держархіві Чернігівської області.

Законодавчі акти російського уряду представлені маніфестами, статутами, регламентами, іменними імператорськими указами, жалуваними грамотами, іменними імператорськими указами сенату та представникам місцевих адміністрацій, височайшими повеліннями, указами святійшого синоду, «высочайше утверждёнными мнениями государственного совета», сенатськими указами. Наголошено, що всі підвиди, крім жалуваних грамот та указів, представлені лише одиничними документами, що зумовлено їхнім функціональним значенням. Жалувані грамоти та укази становлять близько 70% від загальної кількості законодавчих актів стосовно ніжинської та маріупольської грецьких громад.

Законодавчі матеріали стосовно ніжинської і маріупольської грецьких громад зосереджені в томах 4-38 першого зібрання та томах 1-50 другого зібрання Повного зібрання законів Російської імперії. Оригінали більшості з них зберігаються у фондах РДАДА та Російського державного історичного архіву (далі - РДІА). Внаслідок здійснення суцільної евристики виявлено 117 законодавчих документів, які стосувались політико-правового статусу та соціально-економічного розвитку громад.

На підставі законодавчих актів Російської імперії можна простежити певну еволюцію законотворчої діяльності царського уряду стосовно грецьких громад України. Протягом XVIII ст. спостерігається процес наділення та закріплення прав і привілеїв греків (передусім самостійність в управлінні та ізольованість від інших етносів). Протягом першої половини ХІХ ст. пільги, надані грекам, поступово обмежувалися, а уніфікація політико-правової системи Російської імперії призвела до остаточної ліквідації органів самоврядування грецьких громад. Таким чином, привілеї, надані ніжинським і маріупольським грекам, втратили чинність і останні були зрівняні в правах із рештою підданих Російської імперії.

У третьому розділі «Археографічна характеристика та інформаційний потенціал актових матеріалів» проаналізовано актові документи з історії ніжинської та маріупольської грецьких громад. Цей корпус документів хронологічно обіймає весь період дослідження і складається з двох функціонально поєднаних підвидів - розпорядчих та засвідчувальних.

У першому підрозділі «Грецька громада м. Ніжина в актових матеріалах другої половини XVII - ХІХ ст.» зазначено, що дбаючи про розвиток зовнішньої торгівлі, російський уряд протегував грекам, про що свідчать численні грамоти грецьким купцям. Греки надавали в Посольський приказ важливі відомості, здобуті ними в Туреччині та Криму, займалися викупом російських і українських бранців із турецько-татарської неволі (в Росії вони одержували за це грошову компенсацію). Численні документи про це збереглися у фонді 52 РДАДА - «Зносини Росії з Грецією». У фонді також зберігаються жалувані грамоти, грамоти до царя, патріархів і митрополитів про заступництво купцям, подорожні реєстри товарів, книги збору мит, чолобитні, судові тяжби з торгових справ. Переважна більшість документів характеризує інтенсивність і обсяги торгівлі, асортимент товарів і торгові шляхи в греко-російсько-українській торгівлі.

Суперечливі інтереси різних станів у м. Ніжині відобразилися в наказах від міста, опублікованих у «Материалах Екатерининской законодательной комиссии». У пунктах Ніжинського грецького братства чітко відбилося прагнення до збереження основних принципів власного самоврядування, захисту його від зазіхань міської адміністрації. Водночас слід вказати, що вимоги в грецьких наказах не йшли далі задоволення економічних інтересів. Вони зводилися до того, щоб підтвердити давні права і привілеї.

Питому вагу серед документів фонду 124 РДАДА - «Малоросійські справи» займають чолобитні купців за борговими суперечками, скарги про пограбування.

Перші актові матеріали щодо перебування греків в Україні опубліковані у виданні «Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею». Джерельною базою для цієї публікації були матеріали фондів 52 та 124 РДАДА.

Відзначається, що церковна влада так само, як і гетьманська, з самого початку поселення греків в м. Ніжині позитивно ставилася до їхніх потреб, зі свого боку надавала посильну допомогу. Свідченням цього є численні благословенні грамоти, універсали, накази, «опричні листи» київських митрополитів, київських та чернігівських архієпископів, накази Київської кафедральної консисторії.

Підкреслюється, що хоч ніжинська грецька громада набула завдяки грамотам митрополитів форми «церковного братства», це не була парафія в територіальному розумінні, бо до її складу входили не тільки осілі греки, а й приїжджі. З іншого боку, це не була купецька громада, права якої зазначали українські гетьмани. В релігійному житті до кінця XVII ст. грецьке братство підкорялося київському митрополиту і чернігівському архієпископу, а з початку XVIII ст. - лише Київській митрополії.

Залежно від характеру стосунків між контрагентами, можна виділити дві підгрупи засвідчувальних документів. Перша - документи, складені Ніжинським грецьким магістратом та Маріупольським грецьким судом для іншої установи (органу самоврядування або відомства), до якої належали паспорти, білети, атестати, свідоцтва. Друга - акти, складені членами громади (оголошення, довіреності, доручення, заповіти). Більша частина з них зберігається у фондах ЦДІАК України та Держархіву Чернігівської області. Подається характеристика цих актів, аналізуються елементи, що складали форму даних документів та зазначаються правові взаємостосунки між сторонами, що їх укладали. Зауважується про інформацію, яку вони містять, та розглядаються характерні елементи структури подібних документів.

Підрозділ містить характеристику купчих листів, як найпоширеніших майнових актів у другій половині ХVІІ ст. Привертається увага до них, як джерела, що виразно відбиває майновий стан ніжинських греків, а також поширення у суспільстві розуміння необхідності правового оформлення набуття нерухомості. Зауважується про інформацію, яку містять купчі листи щодо покупців та продавців. Наводяться елементи структури цих документів.

Подається характеристика заповітів - приватних за змістом актів, аналізуються елементи, що становили форму даних документів у другій половині ХVІІ-ХІХ ст., формулюється призначення даних документів та зазначаються правові взаємостосунки між сторонами, які їх укладали.

У другому підрозділі «Актові матеріали стосовно греків Північного Приазов'я» проаналізовано комплекс актових джерел вищих та місцевих органів влади стосовно греків Північного Приазов'я.

Зазначено, що значна кількість розпорядчих актів представлені наказами Азовської та Новоросійської губернських канцелярій.

Особливе місце серед розпорядчих актів займають ордери новоросійського генерал-губернатора Г. Потьомкіна щодо управління губернією, ордери та розпорядження Азовської губернської канцелярії. Основна їх частина зберігається у фонді Військового ученого архіву (далі - ВУА) Російського державного військово-історичного архіву (далі - РДВІА) і фонді внутрішнього управління РДАДА.

Актові матеріали РДІА дозволяють відтворити процес ліквідації органу судочинства греків Північного Приазов'я - Маріупольського грецького суду. Більшість з них збереглися у фондах 1286 - «Департамент полиции исполнительной МВД», 1287 - «Хозяйственный департамент МВД», 1291 - «Земский отдел МВД» та 1405 - «Министерство юстиции».

У четвертому розділі «Справочинна документація: особливості, історія створення» проаналізована діловодна документація вищих та місцевих органів влади, виявлено інформативний потенціал цього виду джерел, визначено ступінь його репрезентативності, а також звернуто увагу до питання архівної спадщини органів самоврядування ніжинських та маріупольських греків.

У першому підрозділі «Соціальний статус та розвиток господарства греків м. Ніжина в матеріалах діловодства» розглянуто матеріали діловодства з історії ніжинської грецької громади. Визначається інформативний потенціал матеріалів діловодства Генеральної військової канцелярії, Малоросійської колегії, канцелярії гетьмана К. Розумовського, Малоросійського губернського правління, Ніжинського грецького магістрату.

З'ясовано: а) особливості діловодства щодо фіксації інформації про грецькі громади України та щодо його повноти; б) рух фондоутворення; в) сучасний стан первісних документальних зібрань зі ступенем збереження та нинішньою «архівною пропискою» включно.

Розглянуто основні види діловодної документації - журнали засідань, протоколи, звіти посадових осіб, доповіді, довідки комісій, службові листи, запити, донесення, рапорти, заяви тощо. Підкреслюється, що дослідження саме цих джерел дозволить детальніше простежити локальний вимір державної політики стосовно грецьких громад України.

У фонді 51 ЦДІАК України - «Генеральна військова канцелярія» виявлено 12 справ, пов'язаних із греками м. Ніжина. Це, перш за все, чорнові відпустки подорожніх листів, без яких купці не могли вирушити не лише за кордон, але й на ярмарку у віддалені місця. В наданих купцям подорожніх вказувалися конкретні пункти доставки чи купівлі товару.

Оскільки остаточне вирішення справ (у разі нездатності грецького суду винести вирок), апеляція та оскарження вироків підлягали юрисдикції гетьманів, певна кількість справ збереглася у фонді канцелярії гетьмана К. Розумовського ЦДІАК України. За тематикою переважна більшість документів пов'язана з судовими процесами. Це пояснюється тим, що в Україні першими контрагентами окремих греків, а пізніше - грецьких громад, були гетьманські або полковницькі канцелярії, магістрати міст.

Роки існування Малоросійської колегії припадають на розквіт діяльності Ніжинського грецького братства. Саме цим пояснюється зосередженість грецьких матеріалів у фондах Малоросійської колегії ЦДІАК України.

Значна кількість діловодної документації з історії ніжинських греків зосереджена у фонді 1336 ЦДІАК України - «Малоросійське губернське правління». Протоколи засідань правління подають інформацію про греків м. Ніжина і дозволяють значно розширити нині відомий історикам персональний склад грецької громади.

В історії ніжинських греків чільне місце посідає період діяльності Ніжинського грецького магістрату як органу грецького самоврядування, який у всіх відносинах вилучав греків зі стосунків з місцевим урядом і задовольняв їхні потреби, охороняв у суперечках з місцевим населенням і представляв інтереси греків у Санкт-Петербурзі. Він захищав політичні, економічні та духовні інтереси греків. За часів його існування грецька громада фактично пройшла у своєму розвитку декілька значних етапів від часу найбільшого піднесення та економічного розвитку до занепаду. Реконструкція напрямків та обсягів руху регламентованої документації магістрату, яка зберігається в Держархіві Чернігівської області (ф. 101), допомагає з'ясувати систему діловодства та уточнити функціональні обов'язки цієї установи, створеної 1 вересня 1785 р.

До доповідних документів магістрату, які виконували інформативну або звітну функції, належать рапорти, повідомлення, відношення, пояснення та подання. В фонді 101 Держархіву Чернігівської області виявлено 78 справ-рапортів. Переважна їх частина відправлялася зазначеним органом самоврядування більш ніж десяти адресатам, але здебільшого надходила до Чернігівського губернського правління. Решта документації розподілялася між Чернігівським та Ніжинським міським магістратами, Генеральним судом, Казенною палатою та іншими установами.

За допомогою повідомлень здійснювалося листування між магістратом та іншими установами. Понад 70% виявлених нами повідомлень використовувалися на місцевому рівні, для листування між самими органами самоврядування - Чернігівським губернським магістратом, Чернігівським намісницьким правлінням, Малоросійським та Ніжинським міським судом, поліцією, поштою тощо.

У другому підрозділі «Справочинна документація щодо грецької громади Північного Приазов'я» аналізуються діловодні джерела стосовно маріупольської грецької громади - донесення, розпорядження, повідомлення азовського та новоросійського генерал-губернаторів. До цієї ж групи належать документи, які виникли в процесі діяльності Маріупольського грецького суду.

Зазначається, що серед діловодної документації виділяються рапорти. Найбільша кількість рапортів і донесень стосовно переселення греків із Криму до Північного Приазов'я зберігається у фонді «Внутреннее управление» РДАДА. Близькими за змістом до рапортів є донесення. У контексті даного дослідження становить інтерес низка подібних документів, які створювалися різними інстанціями та посадовцями як Російської імперії, так і Кримського ханства і направлялися до вищих органів влади.

Головну роль у житті греків Маріупольщини відігравало земельне питання. У зв'язку з цим відклався значний масив документів у фондах центральних установ. Це, у першу чергу, фонди департаменту державного майна (ф. 379) та першого департаменту міністерства державного майна (ф. 383) РДІА.

Значний масив діловодної документації центральних органів управління стосується питання устрою маріупольських греків після реформ 60-70-х рр. ХІХ ст. Це матеріали фонду 1291 - «Земський відділ міністерства внутрішніх справ», в якому зберігаються численні представлення, рапорти, записки катеринославського генерал-губернатора про устрій греків в Катеринославській губернії, «отношения» міністра внутрішніх справ обер-прокурору першого департаменту правлячого сенату, міністра державного майна міністру внутрішніх справ, «отзыв» міністра юстиції, «заключения» керівника міністерства внутрішніх справ та ін.

Оригінали звітів губернаторів Чернігівської, Катеринославської та Новоросійської губерній збереглися в основному в фондах «Комитета и Совета Министров» (ф. 1263, 1276), копії - у фондах «Департамента общих дел МВД» (ф. 1284), «Совета министра внутренних дел» (ф. 1281), «Канцелярии министра внутренних дел» (Ф. 1282). Слід відзначити, що в місцевих архівах повних комплектів звітів губернаторів немає, тому що уряд не наполягав на обов'язковому збереженні примірника звіту у самого губернатора.

Серед місцевого діловодства за багатством статистичних відомостей значне місце посідають документи Маріупольського грецького суду, який було створено згідно з жалуваною грамотою 1779 р. Він виконував адміністративні, поліцейські та судові функції. Тут були зосереджені справи повітового управління, повітового та земського суду, сирітського й словесного судів, магістрату, повітового поліцейського та волосного управлінь.

За походженням та інформативними можливостями матеріали суду можна поділити на такі групи: 1) документи, які надходили до суду від вищих органів управління; 2) документи, створені судом, які направлялися за призначенням; 3) журнали і документи, які надходили у зазначену установу від підвідомчих структур (рапорти, відомості, звіти, донесення, громадські вироки); 4) документи, які надійшли від приватних осіб (донесення, скарги, боргові розписки); 5) папери, які надсилалися органом судочинства греків приватним особам (повідомлення, розпорядження) тощо. За весь період існування в Маріупольському грецькому суді було порушено 180 справ, з них 160 кримінальних і 20 цивільних.

Діловодні матеріали центральних установ дозволяють відтворити процес ліквідації органу судочинства греків Північного Приазов'я - Маріупольського грецького суду. Більшість із них збереглися у фондах 1286, 1287, 1291, 1405 РДІА.

В підрозділі розглядається службове листування останньої третини XVIII - початку ХІХ ст., зазначаються його кореспонденти, серед яких превалюють представники російського уряду: П. Рум'янцев, Г. Потьомкін, О. Суворов, А. Константинов, І. Каподістрія. Від грецької громади в листуванні в основному брав участь митрополит Ігнатій, від кримського уряду - хан Шагін-Гірей. Більшість цих матеріалів зберігається в фондах РДАДА, РДВІА, Архіві зовнішньої політики Російської імперії.

Намагаючись з'ясувати рівень імовірності матеріалів листування, що стосуються переселення греків, ми порівняли опубліковані джерела з архівними (головним чином - з фондами РДАДА і РДВІА) і дійшли висновку, що до збірника М. Дубровіна «Приєднання Криму до Росії» не були включені деякі матеріали про небажання християн переселятися до Росії. Також не були включені джерела, які не з кращого боку характеризували дії російських військ у Криму напередодні та під час переселення, і деякі листи кримських урядовців до хана і державних діячів Росії з проханням запобігти виводові християн.