Система освіти в Донбасі в роки Великої Вітчизняної війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Бистра Марія Олександрівна

УДК 94 (477.6): 37.014“1941/1945”

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об'єкт вивчення, хронологічні та географічні межі, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення результатів проведеної роботи.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” аналізується стан наукової розробки теми, наводиться характеристика використаних джерел, обґрунтовуються методологічні засади дослідження.

Проблемі розвитку системи освіти в Донбасі у 1941-1945 рр. присвячено чимало досліджень. Історіографію з обраної теми умовно розподілено на три групи: 1) розробки радянських учених; 2) сучасна українська історіографія; 3) дослідження зарубіжних науковців.

Праці дослідників радянської доби доцільно поділити за хронологічним принципом. Перші спроби осмислення життя суспільства у воєнний час і, зокрема, питань, що стосуються освіти, були зроблені ще в роки Великої Вітчизняної війни. Публікації періоду війни висвітлюють такі аспекти, як злочини німецьких загарбників щодо місцевого населення, збитки, завдані закладам освіти і культури, хід відновлення освітньої мережі на визволених територіях УРСР Ососков А. Фашизм - смертельный враг народного образования. - Саранск, 1942; Дубина К.К. Варвари двадцатого віку. - Саратов, 1942; Гаевой А.И. Возрождение хозяйства и культуры Ворошиловградской области. - М., 1944; Хрущов М.С. Визволення Українських земель від німецьких загарбників і чергові завдання відбудови народного господарства Радянської України. Доповідь на VI Сесії Верховної Ради Української РСР першого скликання. - Х.,1944 та ін.. Ці розробки були невеликими за обсягом, часто не мали достатньої джерельної бази, носили здебільшого публіцистичний характер і переслідували пропагандистські цілі. Проте завдяки їх синхронності досліджуваним подіям, вони забезпечували оперативне нагромадження та відповідне опрацювання важливої інформації і заклали підвалини вітчизняної історіографії Великої Вітчизняної війни.

У перше повоєнне десятиріччя радянські дослідники створили низку комплексних праць, у яких робилася спроба узагальнення явищ, подій та фактів Великої Вітчизняної війни, системного висвітлення проблем Минц И. Великая Отечественная война Советского Союза. - М., 1947; Анисимов И.В., Кузьмин Г.В. Великая Отечественная война Советского Союза, 1941-1945. - М., 1952. . У цей період з'являються історичні та історико-педагогічні праці, присвячені освітній тематиці, у яких проаналізовано окремі аспекти освітньої політики окупантів, її негативні наслідки для мережі освітніх установ, розглядаються питання героїзму українських учителів та учнів у роки війни та відбудови освітньої галузі Грищенко М.М. Народна допомога школі. - К., 1948; Бухало С. Освіта на Радянській Україні. - К., 1945; Чавдаров С.Х. Найдемократичніша в світі школа // Радянська школа. - 1947. - № 5; Лисенко Ф.І. Героїзм радянського вчительства та школярів у Великій Вітчизняній війні (із спогадів) // Радянська школа. - 1947. - № 6; Тичина П. Народна освіта на Україні за 30 років // Більшовик України. - 1948. - №1 та ін.. На увагу заслуговує брошура О.В. Іонова, у якій автор характеризує злочинну політику окупантів у Донбасі, зокрема і в галузі освіти Іонов О.В. Злочинства німців у Донбасі. - К., 1955.. Проте згадані дослідження носили переважно фактографічний характер, ідеологічний чинник залишався вирішальним при виборі предмета дослідження і висвітленні подій, що звужувало науковий пошук, розробка регіональних особливостей розвитку освіти лише намічалася.

Новий етап у висвітленні питань історії освіти воєнного періоду припадає на другу половину 50-х-60-ті роки, коли радянська історіографія вийшла на новий рівень досліджень. У цей період було створено цілий ряд узагальнювальних фундаментальних праць як з історії Великої Вітчизняної війни Супруненко Н.И. Украина в Великой Отечественной войне Советского Союза (1941-1945). - К., 1956; Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 - 1945 рр: В 3 т. - К., 1967-1969 та ін., так і з історії освіти в СРСР, УРСР Розвиток народної освіти і педагогічної науки в УРСР 1917-1957. - К., 1957; Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР (1917-1967). - К., 1967; Народна освіта і педагогічна наука в Українській РСР за 50 років. - К., 1967; Шашло Т.М. Керівна роль комуністичної партії в розвитку радянської школи на Україні. - К., 1963; Веселов Н.В. Профессионально-техническое образование в СССР. - М., 1961; Галкин К.Т. Высшее образование и подготовка научных кадров в СССР. - М., 1958; Народное образование в СССР (1917-1967)/ Под ред. М.А.Прокофьева. - М., 1967., де окремі розділи присвячувалися розвитку освітньої галузі в роки війни, а всі аспекти проблеми розглядалися в контексті загальних культурно-освітніх процесів у країні.

Значний внесок у розробку питань перебудови роботи закладів освіти в умовах війни, їх евакуації і розгортання діяльності після визволення території республіки був зроблений М.В. Ковалем Коваль М.В. Украинская советская культура в годы Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. Автореф. дис…канд. ист. наук. - Киев, 1964; Коваль М.В. У битві з фашизмом. Соціалістична культура - могутнє знаряддя в народній боротьбі на Україні проти фашистських загарбників. - К., 1964. і М.С. Гриценком Гриценко М.С. Школа Украинской ССР в период Великой Отечественной войны. 1941-1945 гг.: Уч. пособие по истории педаго-гики для студентов-заочников. - Одесса, 1960; Гриценко М.С. Нариси з історії школи в Українській РСР (1917-1965). - К., 1966. . У 60-ті роки з'являються перші розвідки, що торкаються окремих аспектів розвитку загальноосвітньої школи, культури саме в Донбасі Дадаев К.Д., Колот А.В. Народное образование в Ворошиловградской области к 40-летию Великого октября. - Ворошилов-град, 1957; Кігінько Р.І. Розквіт культури Донецького краю. - Сталіно, 1960; Постернак Ф.С. Школи шахтарської столиці за 40 років // Радянська школа. - 1957. - №12.. Освітній процес на регіональному рівні досліджувався в працях Г.П.ЛяшенкоЛяшенко Г.П. Культурное строительство в Донбассе (1943-1950 гг.): Автореф… канд. ист. наук. - Донецьк, 1968; Ляшенко Г.П. Успіхи культурного будівництва в Донбасі в післявоєнні роки (1943-1950 рр.): Методичні вказівки з спецкурсу для студентів-заочників. - Донецьк, 1968 та ін.. Крім того, в цей час публікуються розвідки з історії окремих навчальних закладів регіону Донецкий политехнический. Краткий исторический очерк / Г.Я.Пономаренко и др. - Донецк, 1969; Луганский машиностроительный институт (исторический очерк). - Донецк, 1969. .

Незважаючи на значну цінність вищевказаних наукових досліджень, всі вони несуть на собі відбиток ідеології, автори переоцінювали роль Комуністичної партії у відбудові освітньої галузі, що не дозволило науковцям підійти до висвітлення багатьох важливих проблем розвитку освіти.

Протягом 70-х-80-х років ХХ ст. радянськими істориками було опубліковано десятки праць, у яких тією чи іншою мірою розглядалися загальні питання розвитку різних ланок системи освіти як в СРСР, так і в УРСР Павлов Д.И., Захаревич Г.П. Среднее специальное образование в Украинской СССР. - К., 1976; Пузанов М.Ф., Терещенко Г.И. Очерк истории профессионально-технического образования в Украинской ССР. - К., 1980; Паначин Ф.Г. Педагогическое образование в СССР. Важнейшие этапы истории и современное состояние. - М., 1975 та ін.. У цей час науковці підсумовують здобутки попереднього періоду, серед найважливіших досліджень можна виділити монографії М.Р. Круглянського і С.А.Черніка, присвячені розвитку освіти саме в період Великої Вітчизняної війни Круглянский М.Р. Высшая школа СССР в годы Великой Отечественной войны. - М., 1970; Черник С.А. Советская общеобразовательная школа в годы Великой Отечественной войны: Историко-педагогическое исследование. - М., 1984. . На особливу увагу заслуговують праці М.В.Коваля, В.В.Ленської, О.О. Сушка, М.Ю. Виговського, де висвітлюються культурно-освітні аспекти окупаційної політики на території України, а також відновлення шкільної мережі в 1943-1945 рр. Коваль М.В. Фашистская политика духовного, морально-политического подавления населения Украины и ёё крах (1941-1944 гг.) // Общественно-политическая жизнь трудящихся Украины в годы Великой Отечественной войны: Сборник научных трудов. - К., 1988; Ленська В.В. Фашистська шкільна політика на окупованій території України // УІЖ. - 1990. - №10; Сушко О.О., Виговський М.Ю. Крах спроби фашизації школи на Україні // Радянська школа. - 1988. - №5; Сушко А.А. Деятельность советского государства по восстановлению и развитию общеобразовательных школ Украинской ССР (1943-1945 гг.): Автореф… канд. ист. наук. - К., 1983 та ін.. Питання відновлення середніх і вищих навчальних закладів після визволення території України від окупантів досліджено у наукових статтях Л.М. Цимбала, М.Л. Головка, О.І. Штиволоки, Л.В. Яковлєвої Головко М.Л. З історії відбудови і розвитку вищої та середньої педагогічної школи УРСР (1943-1950 рр.) // УІЖ. - 1986. - №5; Цимбал Л.М. Про підготовку кадрів у вузах України в завершальний період Великої Вітчизняної війни // УІЖ. - 1974. - №11; Штиволока О.І., Яковлєва Л.В. Відновлення закладів освіти і культури у визволених від фашистських загарбників в районах Української РСР (1943-1945) // Архіви України. - 1978. - №2 та ін.. Всі ці праці містять відомості й про розвиток освітньої галузі в Донбасі. Регіональні особливості функціонування закладів освіти в Донбасі знайшли певне відображення в роботі М.Ф.Хорошайлова, багатотомній праці з історії міст і сіл УРСР Хорошайлов Н.Ф. Суровые годы войны. Героические страницы истории партийных организаций Донбасса периода Великой Отечественной войны. - К., 1977; История городов и сел Украинской ССР. Ворошиловградская область. - К., 1976 та ін., нарисах історії навчальних закладів регіону Донецкий медицинский институт: Научно-полулярные очерки из истории института. - Донецк, 1981; Лисичанский горный техникум. - Донецк, 1973 та ін..

У зазначених працях зібрано значний фактичний матеріал, проаналізовано освітню політику радянського уряду, в цілому охарактеризовано політику нацистів у галузі освіти на окупованих територіях, дано оцінку матеріальним збиткам, що їх зазнали заклади освіти під час війни, значна увага приділяється участі педагогів, учнів та студентів у відновленні закладів освіти, допомозі фронту та боротьбі з ворогом. Поряд з цим дослідниками з ідеологічних причин замовчувався примусовий характер деяких заходів уряду в галузі освіти, в їх працях не знайшли належного відображення питання матеріального становища педагогів, учнів і студентів, кількісні показники відбудови освітньої мережі не відображали реального стану системи освіти, залишилися поза увагою деякі тенденції у розвитку освіти, дослідники не ставили за мету виявлення регіональних особливостей функціонування системи освіти. Суттєвою рисою всіх наукових розробок радянського періоду була апологетика ролі Комуністичної партії у культурному будівництві в Україні.

Із здобуттям Україною незалежності виникли передумови для відтворення правдивої і повної картини трагічних подій Великої Вітчизняної війни, які стали доленосними для українського народу. Зняття табу на критичне осмислення багатьох сторінок війни, більш широкий доступ до архівних джерел, ліквідація цензури дозволили вийти на якісно новий рівень досліджень. В останні роки робиться спроба створення нової наукової концепції Другої світової війни, і в тому числі Великої Вітчизняної війни, у рамках якої значне місце посідали б соціальні проблеми вітчизняної історії, зокрема, історії освіти. Серед здобутків сучасної вітчизняної історіографії виділяються праці М.В.Коваля, який докорінно переглянув власні погляди і став лідером у царині воєнної історії Коваль М.В. Українська культура та її діячі в політиці нацистських колонізаторів  // УІЖ. - 1993. - №9; Коваль М.В. Доля української культури за “нового порядку” (1941-1944 рр.) // УІЖ. - 1993. - № 11-12; Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.). - К., 1999 та ін.. Особливо слід відзначити публікацію В.М. Даниленка і А.Г. Слюсаренка, яка орієнтує дослідників на розробку проблем історії освіти. Правомірним є твердження науковців, що дослідження з даної проблеми повинні включати світоглядно-змістовний, організаційно-структурний, національний та соціальний аспекти Даниленко В., Слюсаренко А. Українська національна школа в ХХ ст.: деякі проблеми розвитку та вивчення // ІІІ Міжнарод-ний конгрес україністів. - 26-29 серпня. - Х., 1996. - Т.2 (Ч.2). .

Про значну увагу дослідників до воєнної проблематики свідчить поява фундаментальних праць В.І.Кравченка, В.М.Нікольського, численних статей науковців, які тією чи іншою мірою торкаються і питань освіти Кравченко В.И., Панченко П.П. Украина во второй мировой войне (1939 - 1945). Современное видение, неизвестные факты. - Донецк, 1998; Нікольський В.М. Підпілля ОУН(б) у Донбасі. - К., 2001; Безух О.В. Історіографічний огляд наукових праць з історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. (події в Донбасі) // Історичні політологічні дослдження. - 2000. - №1(3); Нікольський В.М. Органи державної безпеки на Донеччині в роки Великої Вітчизняної війни: статистика дій // Історичні політологічні дослідження. - 2000. - №1(3); Вронська Т.В. Дія карткової системи в Україні у воєнні та повоєнні роки (1941-1947 рр) // Сторінки воєнної історії України: Збірник наукових статей. - Вип.ІІ. - К.,1998 та ін..

Досить цінною є робота “Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.)”, де значна увага приділяється долі педагогів в умовах війни Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.): У 3-х кн. - К., 1994. . Вагомий внесок у розробку історії освіти України періоду Великої Вітчизняної війни зробили О.В. Замлинська, Н.Г. Красножон, О.В. Потильчак, О.А. Бомбандьорова, С.В. Майборода, Г.М. Голиш Замлинська О.В. Культурне життя в Україні у 1943-1953 роках: Дис... канд. іст. наук. - К., 1995; Красножон Н.Г. Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя (1943-1953 рр.): Автореф… канд. іст. наук. - К., 2002; Потильчак О.В. Професійне навчання і підготовка трудових резервів в Україні в період німецько-фашистської окупації (1941-1944): політика і практика агресора. - К., 1998; Бомбандьорова О.А. Підготовка та використання державних трудових резервів України в період Великої Вітчизняної війни: Дис… канд. іст. наук. - К., 2000; Майборода С.В. Державне управління вищою освітою в Україні: структура, функції, тенденції розвитку (1917-1959 рр.): Автореф. дис… докт. наук з держ. упр. - К, 2002; Голиш Г.М. Становище неповнолітніх громадян України в період німецько-радянської війни (1941 - 1945 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук. - Черкаси, 2004.. Проте згадані праці торкаються лише окремих питань розвитку освіти на різних етапах війни і не відбивають регіональних особливостей освітнього процесу.

Розвитку освіти і педагогічної думки у Донбасі в ХХ столітті присвячена узагальнювальна праця В.С. Курила. Проте широкі хронологічні межі дослідження й історико-педагогічний його характер не дозволили авторові зосередитися на вивченні особливостей освітнього процесу періоду Великої Вітчизняної війни Курило В.С. Освіта та педагогічна думка Східноукраїнского регіону у ХХ столітті. - Луганськ, 2000. .

В останній час з'явилися дослідження, які розглядають специфіку окупаційної політики, у тому числі і в галузі освіти, на регіональному рівні. Найбільш вагомими з них є праці Н.В. Антонюк, В.П. Щетникова, В.З. Ухача, С.І. Посохова, Г.В. Стефанюк, В.А Нестеренка Ухач В.З. Культурно-освітня діяльність ОУН (1929-1944 рр.): Автореф. дис… канд. іст. наук. - К., 1998; Щетников В.П. Одесский университет 1941-1944 годы (по материалам оккупационной прессы) // Записки історичного факультету Одеського державного університету імені І.І. Мечникова. Випуск 9. - Одеса, 1999; Антонюк Н.В. Українське культурне життя в “Генеральній Губернії” (1939-1944 рр.): за матеріалами періодичної преси. - Львів, 1997; Стефанюк Г.В. Українське вчительство Західної України в період німецького “нового порядку” (1941-1944 рр.) // Схід. - 2004. - №4(62); Посохов С.І. Шкільна освіта у Харкові в роки німецької окупації (1941-1943 рр.) // Перші Сумцовські читання. Тези наукової конференції, присвяченої 75-річчю музею Слобідської України ім Г.С.Сковороди.- Х., 1995; Нестеренко В.А. Окупаційний режим у військовій зоні в 1941-1943 рр. (адміністративний, економічний та соціокультурний аспекти): Автореф… канд. іст. наук. - К., 2005 та ін..

Діяльність органів освіти і навчальних закладів періоду нацистської окупації в Донбасі знайшли відображення в дисертаційному дослідженні І.С.Тарнавського Тарнавський І.С. Німецько-фашистський окупаційний режим в Донбасі (1941-1943 рр.): Автореф… канд. іст. наук. - Донецьк, 1999 та ін.. Автор увів до наукового обігу матеріали періодичної преси часів окупації. Проте широкий спектр досліджуваних у дисертації питань зумовив схематичний характер розгляду освітньої проблематики, крім того, поза увагою вченого залишився цілий шар архівних документів. Значний внесок у розробку освітньої тематики було зроблено Д.М. Титаренком Титаренко Д.М. Стан освіти на Донеччині в 1941-1943 рр. за матеріалами окупаційної періодичної преси // Схід. - 2000. - №1(32); Титаренко Д.М. Преса Східної України періоду німецько-фашистської окупації як історичне джерело (1941-1943 рр.): Автореф… канд. іст. наук. - Дніпропетровськ, 2002 та ін.. Але джерелознавчий характер дослідження та більш широка його проблематика не дозволили науковцеві докладно спинитися на питанні розвитку освіти в Донбасі в окупаційний період. Досить цікавими є науково-публіцистичні розвідки краєзнавців Стёпкин В.П. Жизнь при немцах: на родине и на чужбине (Донбасс 1941-1943 гг.) историко-краеведческий очерк. - Донецк, 2003; Мазур П. Маріуполь. Школа в роки окупації (1941-1943 роки) // Донеччина. - 1999. - 7 жовтня., у яких зібрано фактографічний матеріал з досліджуваної проблеми.

Деякі питання, пов'язані з діяльністю навчальних закладів, участю освітян у відбудові народного господарства Донбасу, з нових позицій на основі вивчення раніше недоступних джерел були розглянуті у монографії П.В.Доброва, І.М.Єсипа, статтях В.І.Ізюмова Добров П.В., Есип И.М. Трудовая деятельность женщин Донбасса в годы Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.) - Донецк, 2000; Ізюмов В.І. Відбудова школи і культурно-освітніх закладів Донбасу у 1943-1950 роках // Матеріали доповідей вузів-ської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідної роботи. - Донецьк, 1997 та ін.. Проте автори не ставили за мету всебічний аналіз розвитку системи освіти в Донбасі.

Концептуальному переосмисленню проблем, пов'язаних з функціонуванням системи освіти в період нацистської окупації, сприяв науковий доробок зарубіжних дослідників, таких як В. Косик, Б. Єржабкова, Б. Кравченко, М.С. Гришко Косик В. Німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна (1941-1944 рр.) // Визвольний шлях. - 1994. - Кн. 3; Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів, 1993; Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні ХХ століття: Пер. з англ. - К., 1997; Єржабкова Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна // Визвольний шлях. - 1986. - Кн. ХІ-ХІІ; 1987. - Кн.І; Гришко М.С. Молода Україна пореволюційного сорокаліття під совєтами: Загальний огляд і деякі підсумки боротьби за молодь та боротьба молоді в підсовєтській Україні за 40 років, (1918-1958). - Б.м., 1958.. На особливу увагу заслуговують праці В.Косика, який не тільки ввів до наукового обігу значну кількість німецьких архівних матеріалів, але й репрезентував оригінальний погляд на історію Другої світової війни та місце в ній України. Наукові праці вищезазначених дослідників можуть бути корисними у концептуальному та методологічному плані.

Підсумовуючи історіографічний огляд, слід зазначити, що дослідниками проведена значна робота з накопичення матеріалу щодо окремих аспектів розвитку системи освіти в Донбасі. Однак ще й дотепер не створено комплексного наукового дослідження, яке б всебічно висвітлювало проблему.

Мета і завдання дослідження визначили його джерельну базу, для класифікації якої застосовано принцип розподілу джерел за походженням. До першої групи джерел слід віднести директивні документи вищих органів радянської та партійної влади, а також нацистських ватажків, органів німецької окупаційної адміністрації та військових частин, у яких відображений основний принцип політики правлячих режимів з питань освіти населення України.

Директивні документи радянських владних структур, у яких відбилися напрямки розвитку галузі освіти, знаходяться у матеріалах фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ України) (ф. Р 2, Р 166, Р 4849, Р 342), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України) (ф. 1, 7). Розширюють джерельну базу досліджуваної проблеми документи трофейного походження, що зберігаються у фондах ЦДАВОВУ України (ф. КМФ-8, 3676, 3206), ЦДАГО України (ф.57, 166), а саме: накази, розпорядження, матеріали стосовно освіти та стану навчальних закладів на окупованих територіях. Ці документи, частина яких опублікована у збірниках КПСС в резолюциях и решениях съездов, конференций, пленумов ЦК (1899-1986 гг). - М., 1985. - Т.7: 1938-1945; Высшая школа. Основные постановления, приказы и инструкции. - М., 1948; Культурне будівництво в Українській РСР. 1941-1950. Збірник документів і матеріалів / Упор. Бичкова А.Г., Даниленко В.М., Луговський О.Г. - К., 1989; Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов. 1917-1973 гг. - М., 1974; Советская Украина в годы Великой Отечественной войны. 1941-1945. Документы и материалы в 3-х тт. - К., 1980; Луганщина в годы Великой Отечествннлой войны (1941-1945 гг.). Сборник материалов и документов. - Донецк, 1969; Україна в Другій світовій війні у документах: Збірник німецьких архівних матеріалів /Упоряд. і передмова В. Косика. - Т. 1. - Львів, 1997; Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні: Збірник документів і матеріалів. - К., 1963 та ін., висвітлюють широкий спектр проблем, пов'язаних з політикою фашистського режиму у галузі освіти не тільки у Донбасі, але і в інших регіонах України, що дозволяє зробити порівняльний аналіз.

До другої групи джерел належать документи радянських виконавчих органів влади на місцях, райкомів та обкомів КП(б)У, а також місцевих окупаційних владних структур. Звіти місцевих органів освіти, протоколи засідань місцевих комітетів партії, різноманітні довідки, інформаційні листи, доповідні записки про стан навчальних закладів, що зберігаються у центральних (ЦДАВОВУ України ф. Р 166, 342; ЦДАГО України ф. 1, 7) і обласних архівах (Державний архів Донецької області (далі - ДАДО) ф. Р 2852, 326; Державний архів Луганської області (далі - ДАЛО) ф. Р 1067, 179, 311), розкривають питання втілення у життя постанов, розпоряджень, інструкцій радянського уряду на регіональному рівні. Незважаючи на ідеологічне забарвлення зазначених документів та іноді суперечливий характер відомостей, вони дають можливість скласти цілісне уявлення про освітній процес в Донбасі.

Документи місцевої окупаційної влади досить широко представлені у фондах ДАДО (ф. Р 1597, Р 1738, Р 1612, Р 1595, Р 1817), а також ДАЛО (ф. Р 1307). Тут містяться дуже цінні дані про структуру і функції органів освіти, кількість навчальних закладів, умови їх функціонування, зміст навчально-виховного процесу, соціальне та матеріально-побутове становище освітян в умовах окупації. Комплексний критичний аналіз архівних матеріалів місцевих окупаційних органів влади дозволяє переосмислити деякі положення вітчизняної історіографії, підійти до вивчення особливостей освітньої політики окупантів у регіональному вимірі.

Третю групу джерел становлять дані Статистичного управління УРСР Центрального Статистичного управління СРСР (ЦДАВОВУ України ф.582), Управління народногосподарського обліку при державній плановій комісії УРСР (ЦДАВОВУ України ф.318), Статистичного управління Донецької області (ДАДО ф. Р 4249), де містяться кількісні показники розвитку всіх ланок системи освіти в період Великої Вітчизняної війни. Статистичні матеріали, що характеризують освітній процес в Україні, публікувалися у збірниках Народна освіта, наука і культура в УРСР. Статистичний збірник. - К., 1973; Народное хозяйство СССР в Великой Отечественной войне 1941-1945 гг. Статистический сборник. - М., 1990; Культурное строительство в СССР: Статистический сборник. - М., 1956; Народное образование, наука и культура в СРСР. Статистический сборник. - М., 1977; Донецкая область за 50 лет. Статистический сборник. - Донецк, 1967 та ін.. Дані статистики доповнюють аналіз історичних процесів та явищ кількісними характеристиками, уможливлюють виявлення пріоритетних напрямків розвитку освіти в період війни і дають змогу зробити аналіз стану галузі освіти в Донбасі в порівнянні з іншими регіонами УРСР.

До четвертої групи джерел належать матеріали періодичних видань, які на той час розглядалися як один з найважливіших засобів інформування і пропаганди. За характером ідеологічного наповнення слід розмежовувати дві підгрупи зазначених джерел: радянські періодичні видання і колабораціоністську пресу часів окупації. На шпальтах радянських центральних та місцевих періодичних видань “Радянська освіта”, “Учительская газета”, “Радянська Україна”, “Магистраль угля”, “Артемовский рабочий” та ін. містяться виступи державних діячів з питань освіти, матеріали нарад освітян тощо. Газетні статті дозволяють простежити основний напрямок державної політики у галузі освіти.

Досить цінними для визначення характеру освітньої політики окупантів у регіоні є матеріали колабораціоністської преси, які донедавна перебували у спецсховищах. У роботі проаналізовано матеріали газет “Донецкий вестник”, “Сніжнянський вісник”, “Маріюпільська газета”, “Чистяковский листок”, “Эхо Приазовья”, “Бахмутский вестник”, “Краматорська газета”, “Нове життя”, “Ранок” та ін., у яких містяться розпорядження місцевої адміністрації, критика радянської системи освіти, настанови щодо спрямування навчально-виховного процесу в школах, кількісні показники розвитку освітньої системи на окупованих територіях тощо. Дані преси значною мірою доповнюють свідчення архівних документів і дають можливість відтворити цілісну картину розвитку системи освіти, з'ясувати специфіку навчально-виховного процесу в умовах нацистського “нового порядку”, а також збагнути сутність суспільно-політичних і культурних процесів, що відбувалися на окупованій території. Водночас дані колабораціоністської періодичної преси треба використовувати дуже обережно, оскільки вони містили, як правило, лише вигідні окупантам факти.

Досить важливою для дослідження розгляданої проблеми є документи особистого походження: спогади, листи, які утворюють п'яту групу джерел Стахів Є. Крізь тюрми, підпілля й кордони. Повість мого життя. - К., 1995; Земля Славянская в Великой Отечественной войне. - Славянск, 2003; Зиновьева В.М. Чтобы жизнь продолжалась: Приазовье в период оккупации 1941-1943 . - Мариуполь, 2004.. Вони характеризують суб'єктивне уявлення людини про перебіг подій і можуть допомогти з'ясувати мотиви поведінки людей під час війни, у цих документах зафіксовані безпосередні враження авторів про побачене, почуте, вони суттєво доповнюють дані офіційних документів. Так, у фонді 1 ЦДАГО України зберігаються перехоплені радянською цензурою листи студентів вищих навчальних закладів та громадян. У фонді Р 1748 (ДАЛО) зібрано твори-спогади учнів про дні окупації, які містять іноді цікавий фактичний матеріал, але найбільша їх цінність полягає в тому, що вони дають можливість скласти уявлення про ставлення молодого покоління до сучасних їм подій. Незважаючи на інформативність та важливість документів особистого походження, ці матеріали найбільш суб'єктивні і потребують критичного аналізу.

Різноманітний характер джерел та їх аналіз дають змогу виконати окреслені задачі та досягти поставленої мети.

Методологічну основу дослідження становить система наукових принципів і методів пізнання, спрямованих на всебічне висвітлення суспільних явищ та подій, об'єктивне відтворення й аналіз історичних реалій, пов'язаних з предметом дослідження. Робота базується на принципах історизму, наукової об'єктивності й системного підходу. Принцип історизму передбачає реалізацію прагнень автора через усвідомлення сутності виучуваного періоду висвітлити процеси, події та факти у взаємозв'язку, причинній зумовленості і поступовому історичному розвитку. Принцип наукової об'єктивності вимагає відтворення минулого неупереджено без кон'юнктурних перекручень, без коригування фактів задля доказу власних суб'єктивних наукових позицій. Системний підхід вимагає розглядати систему освіти як цілісність, що складається з багатьох елементів у всій їх сукупності та взаємозв'язку. Означені вище методологічні принципи визначили і адекватний їм методологічний інструментарій дослідження, основою якого стала теорія пізнання. Автором використані такі методи: аналіз, синтез, дедукція, індукція, статистичний, ретроспективний, проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, історико-генетичний, історико-біографічний.

Застосування зазначених принципів та методів дозволяє зробити висновки, розставити акценти у проблемі, вийти на відповідний рівень узагальнень.

У другому розділі “Розвиток освіти у Донбасі в 1941-1942 роках” дано загальну оцінку розвитку системи освіти на початок і в перший рік Великої Вітчизняної війни.

Комплексне дослідження джерел та літератури дало змогу визначити характерні особливості розвитку радянської системи освіти в Донбасі на початок війни. На червень 1941 року в Донбасі склалася однорідна цілісна багаторівнева система освіти, яка забезпечувала, хоча і не повною мірою, потреби радянського суспільства загалом і регіону зокрема у підготовці кадрів різних кваліфікацій, вихованих у дусі комуністичної ідеології. Освіта перетворилася на активний чинник побудови соціалістичного суспільства, оскільки вона була тісно пов'язана з соціальним і економічним розвитком країни. Прискоренню культурного і соціального розвитку Донбасу сприяли, зокрема, такі прогресивні тенденції в галузі освіти, як створення передумов для розширення мережі навчальних закладів і підвищення якості їх роботи, запровадження загальної обов'язкової освіти.

Система освіти в регіоні в зазначений період набула динамічного, проте переважно екстенсивного розвитку, внаслідок чого на початок війни в Донбасі діяла розгалужена система навчальних закладів різних рівнів, у яких навчалася значна кількість учнів і студентів. Причому навчанням у загальноосвітніх школах було охоплено практично всіх дітей шкільного віку. Обов'язкова освіта була безкоштовною, проте середня і вища освіта перетворилися на платну. Хоча зв'язок освіти з народним господарством і зміцнився, що виявилося у пріоритетному розвитку в Донбасі технічної освіти, відмінності між містом і селом визначали певні диспропорції у кількісному і якісному розвитку освіти в регіоні.

Утвердження єдиної ідеології в суспільстві супроводжувалося централізацією в галузі освіти на союзному рівні. Утворення адміністративної вертикалі управління освітою посилило уніфікацію і політизацію навчально-виховного процесу в закладах освіти, що в умовах тоталітарного режиму перетворило освіту на легкокеровану заідеологізовану систему. З усію силою виявився тоталітарний характер управління освітою на рівні нижчої ланки системи професійної освіти. Радянська держава, маючи за мету підготувати слухняних “гвинтиків” тоталітарної системи, намагалася шляхом жорсткої централізації і суворого контролю підпорядкувати діяльність закладів освіти своїм інтересам, вихолощуючи суть гуманістичного навчання і виховання. Негативні тенденції у розвитку освіти в Донбасі употужнювалися політичними репресіями в педагогічному середовищі.

На початок війни не вдалося остаточно розв'язати проблему забезпечення навчальних закладів підручниками, навчальними посібниками, обладнанням. Відчувалася нестача кваліфікованих педагогічних кадрів, особливо для загальноосвітніх шкіл. Практика соціалістичного змагання, що була механічно перенесена з виробництва в освітню галузь, згубно позначилася на якості навчання і призводила до формалізації навчально-виховного процесу.

Велика Вітчизняна війна відбилася на всіх сферах життя радянського суспільства, у тому числі й на освіті. Система освіти УРСР в умовах війни зазнала численних структурних і якісних змін, які зачепили усі рівні освіти та управління нею. Значно скоротилася мережа навчальних закладів, учнів та студентів у них, змінився студентський та педагогічний склад навчальних закладів, Наркомат освіти УРСР було перебазовано до Москви, а евакуйовані вищі навчальні заклади системи наркомату були перепідпорядковані Всесоюзному комітету у справах вищої школи при РНК СРСР.

З початком війни ситуація в системі освіти надзвичайно загострилася: по-перше, ускладнилася проблема з кадрами через призов значної частини педагогів-чоловіків до лав РСЧА, що призвело до збільшення навантаження на педагогів-жінок; по-друге, розпочалася термінова перебудова навчально-виховного процесу з урахуванням потреб фронту; по-третє, у зв'язку з мобілізацією чоловіків на фронт матеріальний стан багатьох сімей різко погіршився, що негативно вплинуло на відвідування дітьми занять; по-четверте, внаслідок евакуації більшість професійних навчальних закладів припинила свою діяльність; по-п'яте, різко скоротився кількісний склад педагогів і студентів; по-шосте, усі суб'єкти освітнього процесу активно залучалися до різноманітних форм допомоги фронту, причому часто на шкоду навчальному процесу.

Органам освіти у важких воєнних умовах довелося розв'язувати проблему евакуації навчальних закладів. Стислі строки проведення евакуації, підпорядкованість навчальних закладів різним відомствам у поєднанні з надмірною централізацією, яка унеможливлювала гнучке управління в умовах, що постійно змінювалися, гальмували здійснення евакуації. Водночас зміцнення адміністративної вертикалі управління освітою дозволило уряду в умовах близькості фронту і бойових дій швидко перебудувати роботу усіх закладів освіти з урахуванням потреб воєнного часу. Перебудова режиму діяльності усіх закладів освіти проводилася переважно у таких напрямках: посилення виховної роботи, збільшення обсягу суспільно необхідної праці на користь фронту, наближення навчального процесу до оборонних потреб суспільства, скорочення термінів навчання. Основним напрямком виховної роботи у цей час стала організація допомоги з боку учнів та студентів фронтові. В умовах війни основна увага приділялася фізкультурній і військовій підготовці, збільшилася частка виробничого навчання у середніх спеціальних навчальних закладах, а ремісничі і залізничні училища були переведені на щоденне виробниче навчання з одночасним скороченням годин на вивчення теоретичних дисциплін. В умовах війни особлива роль у здійсненні політики уряду і партії в галузі освіти відводилася вищій школі, навчальна і науково-дослідна робота якої була спрямована на розв'язання оборонних завдань.

У 1941/1942 навчальному році система освіти функціонувала неритмічно. Типовим явищем стало припинення занять чи дострокове завершення навчання, навчальні плани не виконувалися. В 1941/1942 навчальному році заняття в Донбасі розпочалися лише у навчальних закладах Ворошиловградської області, трьох районів Сталінської області, де працювало лише 965 загальноосвітніх шкіл (35% від довоєнної кількості), 11 середніх спеціальних навчальних закладів (12%) і нетривалий час діяли 4 вузи (31%).

Із початком війни значно погіршилося матеріальне становище навчальних закладів у зв'язку з руйнуванням навчально-матеріальної бази і значним скороченням фінансування освітньої галузі. Тяжкі воєнні умови (нестача кваліфікованих кадрів, перевантаження працюючих педагогів, зруйнованість навчально-матеріальної бази, великі перерви у навчанні, необхідність поєднувати навчання з суспільно корисною працею тощо) негативно позначилися на ритмічності та якості навчально-виховного процесу.

Отже, на початок Великої Вітчизняної війни система освіти в Донбасі характеризувалася чіткою структурованістю, розгалуженістю, міцним зв'язком з політичним, ідеологічним, соціальним та економічним розвитком країни загалом і Донбасу зокрема. Однак з початком війни в умовах докорінної перебудови життя суспільства система освіти зазнала суттєвих якісних та кількісних змін і була зорієнтована на задоволення оборонних потреб країни.

Характер освітньої політики окупаційної влади та особливості її здійснення, структура системи освіти та умови функціонування навчальних закладів в окупованому Донбасі аналізуються у третьому розділі “система освіти в умовах німецько-фашистської окупації Донбасу (1941-1943 роки)”.

Фашисти намагалися перетворити освіту на окупованих територіях України, у тому числі і в Донбасі, на знаряддя утвердження “нового порядку”. Якщо у питаннях стратегії нацистська верхівка була одностайною, то тактика впровадження освітньої політики викликала іноді жваві суперечки і тривалі протистояння у владних структурах рейху. Освітня політика на окупованих територіях розглядалася як щось другорядне в контексті воєнних дій і не була предметом ретельного вивчення і планування, хоча і ґрунтувалася на расовій теорії. Расистський характер освітньої політики окупантів на території Донбасу виявився насамперед в утвердженні різних освітніх стандартів і створенні нерівних умов для навчання фольксдойче та представників інших національностей.

“Нова” система освіти мала на меті прищеплення молодому поколінню усвідомлення власної вторинності, почуття вдячності німецькій армії-“визволительці”, обов'язку служити інтересам Німеччини. Зміст і методи навчання відповідно визначалися з урахуванням принципів ідеологізації, утвердження культурної гегемонії фашистської Німеччини, практичної спрямованості освіти, наближення завдань освіти до потреб Третього рейху.

В освітній політиці нацистів згодом з'являється тенденція на посилення територіальних відмінностей. Своєрідного характеру набула освітня політика у Донбасі, специфіка якої визначалася насамперед стратегічним значенням регіону для рейху та його близькістю до фронту, що, з одного боку, об'єктивно зумовило другорядність освіти порівняно з економічними і воєнними планами окупантів, а з другого - уможливило певні поступки місцевому населенню з питань освіти, оскільки для відновлення промисловості Донбасу вкрай потрібні були кваліфіковані робітники.

Особливість “нової” системи освіти в регіоні полягала також у тому, що, будучи знаряддям ідеологічної експансії фашистської Німеччини, вона постійно зазнавала на собі коригуючого впливу суб'єктного чинника (з боку представників військового командування та місцевих виконавчих органів влади окупованих територій, працівників відділів освіти у складі місцевих органів влади, педагогів, учнів та студентів), який здебільшого визначався місцевими традиціями та умовами життя у воєнний час.

“Нова” система шкільної освіти в окупованому Донбасі складалася з початкової, неповної середньої школи і дошкільного виховання. Основною ланкою “нової” школи була чотирирічна школа, яка найбільшою мірою відповідала цілям нацистів і розглядалася ними як більш економна і ефективна форма навчання і виховання молодого покоління “Untermenshen” (напівлюдей) в умовах війни. Якщо структура шкільної освіти на окупованій території і зазнала певних змін (майже повна ліквідація неповних середніх і середніх шкіл, відсутність єдиних органів освіти на обласному чи регіональному рівні тощо), то організація роботи навчальних закладів та управління ними в цілому ґрунтувалася на радянських традиціях.

Однак згодом окупантами була усвідомлена об'єктивна потреба у створенні семирічних загальноосвітніх навчальних закладів, у яких би за плату навчалася досить обмежена кількість найбільш здібних дітей, спроможних задовольнити потреби нацистів у кваліфікованих працівниках. Причому величезна заслуга в організації та підтриманні діяльності зазначених шкіл належить саме місцевим освітянам, які керувалися уявленнями про високу суспільну цінність освіти, що склалися за радянських часів.

Шкільне учительство, з одного боку, розглядалося нацистами як провідна сила у фашизації навчально-виховного процесу, ідеологічній обробці учнівської молоді, а з другого - перебувало в надзвичайно складних умовах роботи та існування (матеріальні злидні, цілковита безправність, моральні й фізичні знущання), що спричинилося до несприйняття педагогічним загалом фашистської ідеології, навіть серед антирадянськи налаштованих осіб.