Система освіти в Донбасі в роки Великої Вітчизняної війни

Одним із негативних наслідків фашистського панування в освіті стало різке скорочення кількості шкіл під час окупації. Ця тенденція загалом визначалася взаємодією різних чинників, зокрема, пріоритетним характером розв'язання воєнних потреб у регіоні, політикою фашистів щодо звуження мережі закладів освіти, загальним скороченням кількості населення. Недоступність шкільної освіти для переважної більшості дітей стала визначальною рисою “нової” школи, яка в цілому гальмувала розвиток освіти на окупованих територіях і призвела до катастрофічного зниження освітнього, а отже, і культурного рівня місцевого населення.

Під час окупації Донбасу була сформована трирівнева система професійної освіти молодого покоління, основним елементом якої були нижчі фахові школи, які мали забезпечувати мінімальний рівень спеціальної освіти молоді.

Нова система професійної освіти суттєво відрізнялася від радянської як за кількісними, так і за якісними показниками. Вона за жодним параметром не відповідала потребі молодого покоління в навчанні. Ефективність діяльності навчальних закладів професійної освіти була вкрай низькою. Адже вся довоєнна мережа навчальних закладів була зруйнована і не могла відновити свою діяльність у повній мірі. Причиною цього була відсутність матеріальної бази та небажання фашистів займатися цим.

Із установленням тотального контролю з боку різних владних структур окупантів за діяльністю навчальних закладів органи освіти зазнали певної реорганізації, яка призвела до ліквідації єдиного керівництва освітою на обласному та регіональному рівні. Це заважало уніфікації освітнього процесу та гальмувало розвиток освіти в цілому. В результаті цілеспрямованої політики фашистів професійна освіта перебувала у стані глибокого занепаду, що виявилося у майже повній відсутності вищих та середніх закладів професійної освіти. Певні регіональні особливості в політиці щодо професійної освіти аж ніяк не впливали на генеральну лінію окупантів з питань освітньої політики на захоплених територіях, спрямовану на обмеження доступу молодого покоління до освіти і зниження інтелектуального рівня нації. Це яскраво виявилося і у ставленні загарбників до представників національної інтелігенції. Певні “поступки” окупантів (зокрема, у справі відкриття середніх професійних шкіл) були частиною добре продуманої окупаційної політики і пояснюються прагненням якомога ефективніше використати людський та економічний потенціал України загалом і Донбасу зокрема.

Таким чином, через відсутність уніфікованості в освітньому процесі, порушення принципу наступності освіти, диспропорції у її розвитку цілісна система освіти за часів окупації так і не сформувалася. Кращі умови для розвитку в регіоні мали початкова і нижча освіта, які найбільшою мірою відповідали інтересам нацистів, усі ж інші ланки системи були згорнені майже повністю. Кількісні та якісні зміни всередині системи освіти неминуче призвели до різкого зниження освітнього і, як наслідок, культурного рівня місцевого населення.

У четвертому розділі дисертаційної роботи “Функціонування системи освіти у Донбасі в 1943-1945 роках” розглядаються питання відбудови системи освіти в регіоні після визволення від німецько-фашистських загарбників.

Відновлення діяльності закладів освіти в регіоні проходило у дуже важких умовах, пов'язаних з надзвичайною зруйнованістю навчально-матеріальної бази всіх закладів освіти. Відчувалася гостра нестача навчальних приміщень, приміщень для гуртожитків. При цьому проблема використання будинків навчальних закладів не за призначенням залишалася нерозв'язаною до кінця війни. Негативно на організацію навчально-виховного процесу впливала відсутність належної кількості навчальної літератури, обладнання навчальних кабінетів, меблів, погане постачання освітніх закладів канцелярським приладдям. В умовах мінімального фінансування освітньої галузі в 1943-1945 рр., зруйнована навчально-матеріальна база закладів освіти відбудовувалася головно силами підприємств, освітян, учнів та студентів, громадськості.

Відбудовчі процеси в умовах війни, що охопили всі ланки системи освіти в Донбасі, проходили однак нерівномірно, залежно від їх місця і ролі у здійсненні державної політики. В роки війни було переглянуто роль дошкільного виховання в системі освіти, що спричинилося до зростання мережі дошкільних дитячих установ. Однак найбільша увага з боку органів радянської та партійної влади приділялася відновленню мережі загальноосвітніх шкіл та нижчих професійних навчальних закладів.

У системі шкільної освіти було проведено ряд реформ, зокрема введення обов'язкової шкільної освіти з семи років, запроваджено “Правила для учнів”, перевідні та випускні іспити, що в цілому поліпшило дисципліну в закладах освіти та сприяло підвищенню якості навчання. Водночас високі темпи відбудови мережі загальноосвітніх шкіл у цілому не відображали реального стану загальноосвітньої школи. Навчальний процес у школах був неритмічним, більшість з них працювала у дві або навіть три зміни, значними були плинність учнівських контингентів та відсів, що негативно впливало на навчально-виховний процес. З об'єктивних причин у Донбасі, як і в усій Україні, також не вдалося розв'язати проблему загальної обов'язкової освіти дітей шкільного віку. Найважчим було становище шкіл у сільській місцевості. В умовах війни невирішеним залишалося питання організації навчання дітей з фізичними і розумовими вадами, які фактично опинилися поза школою.

Протягом усієї війни нерозв'язаною залишалася проблема нестачі кваліфікованих педагогічних кадрів, унаслідок чого в навчальних закладах часто працювали вчителі, які не мали відповідної кваліфікації і досвіду роботи. При цьому середні показники рівня кваліфікації та досвіду педагогічної роботи вчителів по Донбасу були нижчими, ніж по Україні. Для забезпечення школи вчительськими кадрами в 1943-1945 рр. у регіоні створювалися короткострокові курси підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації вчителів. Була поновлена система заочної педагогічної освіти, створено законодавчу базу для її функціонування. Проте матеріальні проблеми, а також інші причини об'єктивного характеру не дозволили протягом війни налагодити повноцінну роботу заочних відділень.

У період війни були закладені основи для створення мережі вечірніх шкіл для робітничої та сільської молоді, які мали на меті без відриву від виробництва ліквідувати відставання в її освітній підготовці. Однак створення зазначеної структурної ланки в системі освіти не було підкріплене ні відповідною матеріальною базою, ані педагогічними кадрами. Незважаючи на максимальну наближеність до виробничих потреб Донбасу і зручність для учнів, ця форма шкільного навчання, через об'єктивні причини, не набула масового поширення в регіоні.

У складних умовах війни в найстисліші строки була відбудована мережа навчальних закладів трудових резервів, які розпочали підготовку кваліфікованих робітників для різних галузей народного господарства. Однак призов великої кількості підлітків до зазначених навчальних закладів не був забезпечений належною навчально-матеріальною базою, що спричинило значний відсів учнів і відчутне зниження загального рівня підготовки робітників. Водночас, на відміну від інших ланок системи професійної освіти, де підготовка фахівців була розтягнена у часі, трудові резерви забезпечили народне господарство робочою силою у стислі строки.

Незважаючи на гострий дефіцит фахівців із середньою спеціальною освітою, темпи відновлення навчальних закладів саме середньої спеціальної освіти були значно нижчими порівняно з темпами відновлення інших ланок системи освіти. Це зумовлювалося значною зруйнованістю навчально-матеріальної бази, особливо навчальних майстерень, порушенням традиційних зв'язків середніх закладів професійної освіти з підприємствами, важкими умовами навчання і проживання, вкрай недостатнім фінансуванням середньої ланки освіти, рухливістю викладацького складу. Водночас зміни у діяльності цих закладів повністю відповідали вимогам воєнного часу. Однак середні спеціальні навчальні заклади в цілому не змогли з об'єктивних причин здійснити в умовах війни якісну підготовку потрібної кількості фахівців відповідної кваліфікації.

Система вищої освіти в Донбасі у 1943-1945 рр. розвивалася в руслі основних потреб УРСР з урахуванням вимог воєнного часу. Відновлення вищих навчальних закладів відбувалося шляхом відбудови навчальних і житлових будинків, реевакуації вузів, зміцнення професорсько-викладацького складу і стабілізації студентського контингенту, розгортання науково-дослідної роботи вузів, поновлення діяльності аспірантури і заочної форми підготовки фахівців. Створення Комітету у справах вищої школи при РНК УРСР, як і прийняття урядом і партією відповідних нормативних і директивних документів, позитивно вплинуло на організацію діяльності вузів в умовах війни. Однак недостатнє фінансування освіти в остаточному підсумку унеможливлювали широкомасштабну і повноцінну відбудову вузів.

В екстремальних умовах війни радянська система освіти, яка мала жорстку адміністративну вертикаль управління, продемонструвала високий ступінь адаптивності до потреб воєнного часу, хоча величезні матеріальні втрати навчальних закладів різних рівнів у поєднанні із залишковим принципом фінансування системи освіти уповільнювали відбудову навчальних закладів, що посилювало відставання освітньої галузі регіону від розвитку науки і техніки.

У висновках узагальнено результати дослідження:

1. На початок Великої Вітчизняної війни в Донбасі функціонувала розгалужена система освіти, яка відігравала важливу роль у розвитку регіону. Однак в умовах тоталітарного режиму освіта перетворилася на легкокеровану заідеологізовану систему. Водночас зміцнення адміністративної вертикалі управління освітою не тільки посилило уніфікацію і формалізацію навчально-виховного процесу, але й дозволило уряду з початком війни швидко перебудувати роботу всіх закладів освіти з урахуванням вимог часу. Проте наближення навчального процесу до оборонних потреб країни негативно вплинуло на якість навчально-виховного процесу в закладах освіти всіх рівнів.

2. Диспропорції у розвитку радянської системи освіти зумовлювалися передусім соціальною політикою партії та уряду, які обстоювали провідну роль у суспільному розвитку саме робітничого класу. Це позначилося на високому рівні розгалуженості освітньої мережі в містах і кращій забезпеченості міських навчальних закладів педагогічними кадрами та матеріальними засобами, а також на більшій доступності середньої та вищої освіти для мешканців міст і робітничих поселень.

3. В умовах Великої Вітчизняної війни освіта в Донбасі стала важливим механізмом утілення в життя ідеологій протиборчих сторін серед цивільного населення.

4. Освітній процес у Донбасі воєнного періоду мав вельми суперечливий характер, який визначався результатом взаємодії трьох чинників: ідеологічного, воєнного та суб'єктного. Причому визначальний вплив на освітній процес у Донбасі в умовах війни справляв ідеологічний чинник, а найбільш суперечливим та непередбачуваним виявився суб'єктний чинник, який більшою мірою визначав своєрідність освітнього процесу.

5. Величезний індустріальний потенціал і високий ступінь урбанізації Донбасу, з одного боку, радянська або фашистська ідеологія в поєднанні з воєнно-політичною ситуацією, з другого - зумовили регіональні особливості освітнього процесу, які виявилися в характері розвитку як системи освіти в цілому, так і її окремих ланок.

6. Расистський характер політики нацистів в окупованому Донбасі повною мірою виявився й у сфері освіти, де утверджувалися різні освітні стандарти і створювалися нерівні умови для навчання молодих людей залежно від їх національності.

7. Освіта застосовувалася окупантами як ефективний засіб політико-ідеологічного, економічного, соціального і культурного закабалення українців, що призвело до різкого скорочення кількості педагогічних кадрів, учнів та студентів і повсюдного зниження освітнього і, як наслідок, культурного рівня молоді Донбасу. Причому в Донбасі, який належав до військової зони, для функціонування освітньої мережі за часів окупації склалися більш сприятливі умови, ніж у рейхскомісаріаті “Україна”, але гірші, ніж у дистрикті “Галичина”, що зумовлювалося загальною воєнно-політичною ситуацією в регіоні та його стратегічним значенням для рейху.

8. Система освіти в окупованому Донбасі, на відміну від радянської, не була цілісною через відсутність уніфікованості в освітньому процесі, порушення принципу наступності освіти, значні диспропорції у розвитку окремих ланок системи освіти і характеризувалася вкрай низькою ефективністю. Цілям нацистів найбільшою мірою відповідали початкова і нижча фахова школа, які й набули пріоритетного розвитку в регіоні. Певні ж “поступки” фашистів (дозволи на відкриття закладів освіти вищих рівнів) були частиною добре продуманої окупаційної політики, спрямованої на найефективніше використання людського та економічного потенціалу Донбасу.

9. В екстремальних умовах війни радянська система освіти виявилася настільки життєстійкою, що навіть під час окупації, зазнавши на собі суттєвих якісних і кількісних змін, не втратила всіх своїх рис і повністю не перетворилася на фашистську, у чому головна заслуга належала саме педагогічним кадрам, підготовленим радянською системою освіти.

10. Метою навчально-виховної роботи закладів освіти у Донбасі в роки Великої Вітчизняної війни було введення молодої людини у відповідну соціальну систему: радянську або фашистську. Якщо навчання і виховання в радянській школі відбивали потреби і світогляд соціалістичного суспільства і ґрунтувалися на прийнятій ним системі цінностей, то в “новій” школі - були зорієнтовані на задоволення потреб окупантів і ґрунтувалися на нав'язаній нацистській системі цінностей.

11. Своєрідність навчального процесу визначалася змістом освіти, який за радянських часів включав два компоненти: інформаційний (знання самі по собі) і творчий (творче опрацювання інформації, яке передує виробленню світогляду), а за часів окупації - лише один: інформаційний (дозоване знання як самоціль). Двокомпонентна (радянська) і однокомпонентна (фашистська) навчальна модель у поєднанні з виховною роботою визначали характер освітнього процесу і ефективність системи освіти на різних етапах Великої Вітчизняної війни.

12. Система освіти в Донбасі в умовах Великої Вітчизняної війни більшою мірою відповідала ідеологіям тоталітарних режимів СРСР і фашистської Німеччини, меншою - потребам і можливостям суб'єктів навчання (хоча радянська освіта була набагато гуманнішою, більш системною та універсальною), оскільки намагалася пристосувати учнів і студентів до заданих схем та ідеологічних догм, що формувало людину, яка нездатна мислити критично.

13. Ефективність системи освіти в Донбасі в роки Великої Вітчизняної війни була найвищою за радянських часів, що свідчить про її високий ступінь розвитку та міцний органічний зв'язок з радянською ідеологією і цінностями соціалістичного суспільства, і найменшою за часів окупації, оскільки структура, зміст та нове ідеологічне наповнення освіти, яка перебувала на початковому етапі формування, суперечили потребам розвитку людини і суспільства в цілому.

14. Відбудовчі процеси в умовах війни, що відбувалися за активної участі передусім освітян, учнів та студентів, охопили всі ланки системи освіти в Донбасі, які відновлювалися, однак, нерівномірно залежно від їх місця і ролі у здійсненні державної політики. Водночас в екстремальних умовах війни система освіти продемонструвала високий ступінь адаптивності до потреб воєнного часу, хоча величезні матеріальні втрати навчальних закладів різних рівнів у поєднанні із залишковим принципом фінансування системи освіти уповільнювали відбудову навчальних закладів, що посилювало відставання освітньої галузі регіону від розвитку науки і техніки.

15. В екстремальних умовах війни розв'язати в Донбасі проблему загальної обов'язкової освіти дітей шкільного віку з об'єктивних причин (зруйнованість навчально-матеріальної бази закладів освіти, недостатнє фінансування освітньої галузі, втрати серед педагогів, обмежені обсяги підготовки вчителів, знаходження частини педагогів в евакуації тощо) не вдалося.

Список публікацій автора